Прагматична адаптація тексту при перекладі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Прагматичній адаптації текту при перекладі приділено достатню увагу в монографіях та посібниках багатьох теоретиків перекладу, таких як Л.С. Бархударов [2], Е.В. Бреус, В.В. Виноградов [6], В.Н. Комісаров [14; 15], Я.І. Рецкер, А.В. Федоров та ін.

Актуальність теми дослідження обумовлена відсутністю у вітчизняному та зарубіжному перекладознавстві й міжкультурній комунікації: 1) системного теоретичного обґрунтування прагматичної адаптації як одного з ключових понять перекладознавства; 2) концептування основних відмінностей адаптації та суміжних форм вторинної комунікації; 3) окреслення магістральних лінгвокультурологічних чинників, що спричиняють застосування прагматичної адаптації при перекладі текстів; 4) єдиних методологічних засад прагматичної адаптації різних типів текстів / дискурсів.

Метою дослідження є концептуальне окреслення теорії прагматичної адаптації в перекладі, а також висвітлення лінгвокультурологічних та методологічних засад застосування перекладацької адаптації до прагматичних типів текстів. Досягнення мети дослідження передбачає вирішення таких завдань:

Установити місце й завдання прагматичної адаптації в рамках перекладознавства;

відмежувати прагматичну адаптацію від суміжних видів мовного посередництва;

запропонувати систему релевантних понять для теорії адаптації в перекладі;

визначити лінгвокультурологічні та методологічні засади застосування адаптивних стратегій до перекладу текстів;

окреслити текст-типологічні та функціональні ознаки прагматичних типів текстів в перекладі;

розглянути методологічні основи прагматичної адаптації;

описати лінгвокультурологічні моделі прагматичних типів текстів, які є вирішальними під час вибору перекладацьких стратегій і тактик, спрямованих на вирішення завдань адекватного відтворення типу тексту для іншокультурної аудиторії;

запропонувати адаптивні перекладацькі моделі прагматичних текстів у політичному й релігійному дискурсах.

Об'єкт дослідження є прагматичний та адаптивний потенціали прагматичних типів текстів, що впливають на вибір перекладачем домінантної стратегії серед перекладацьких стратегій.

Предметом дослідження являються структурно-типологічні транспозиції та лексико-семантичні трансформації прагматичних типів текстів, розглянутих у перекладах, перекладах - адаптаціях та перекладознавчому аналізі.

Фактичним матеріалом дослідження слугували оригінальні та перекладні тексти художнього дискурсe, до яких належать: «Аліса в Країні Чудес» у семи примірниках з різним перекладом. Загальний обсяг досліджуваного матеріалу становить близько 20 текстів різного обсягу, що складає біля 800 сторінок.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що :

побудовано цілісну концепцію прагматичної адаптації як однієї з ключових стратегій сучасного перекладознавства;

розроблено і введено в науковий дискурс понятійний апарат прагматичної адаптації із наданням визначення поняттям перекладацька адаптація та прагматика;

комплексно розглянуто лінгвокультурологічні й методологічні засади застосування перекладацької адаптації до прагматичних текстів;

запропоновано визначення прагматичного тексту як тексту впливу й окреслено парадигму прагматичних типів текстів;

обґрунтовано вибір прагматичних типів текстів політичного та релігійного дискурсів, які відносяться до найбільш авторитетних масово зорієнтованих дискурсів;

запропоновано адаптивні перекладацькі моделі аналізованих прагматичних текстів.

Теоретична значущість дослідження визначається тим, що вперше в теорії й практиці перекладу та міжкультурній комунікації розроблено концепцію перекладацької адаптації. Наша концепція стане в нагоді не лише перекладачам-практикам, а й критикам перекладу, оскільки вона дозволяє встановити чіткі межі застосування до тексту власне перекладацьких і адаптивних стратегій з урахуванням ступеню прагматичного потенціалу тексту й прогнозованої реакції цільової аудиторії. Крім того, наведена в роботі система методик вичленування прагматичного й адаптивного потенціалу текстів або дискурсів уможливлює визначення комплементарного характеру перекладацьких адаптивних стратегій й установлення міри їх залучення до роботи з тим або іншим текстом, дискурсом.

Практична цінність проведеного дослідження полягає в подальшому розвитку теоретичних і практичних засад викладання теорії та практики перекладу, особливо, прагматичних, культурологічних та когнітологічних аспектів теорії перекладу. Використання основних положень і результатів дослідження у викладанні теоретичних і спеціалізованих курсів дозволить залучити до їх програм найновітніші технології та досягнення в зазначених галузях знань і сприятиме удосконаленню методики їх викладання.

РОЗДІЛ 1. ПРАГМАТИКА ЯК ГАЛУЗЬ МОВОЗНАВСТВА

1.1 Прагматичний аспект перекладу

Лінгвістичний аналіз перекладу дає багатий матеріал для рішення цілого ряду кардинальних проблем, які виникають в зв'язку з прагматикою мови і мовлення. В цьому розділі я зупинюся на деяких питаннях пов'язаних з прагматичним аспектом перекладу.

В лінгвістичній літературі прагматичний аспект розглядається з трьох різних точок зору. По-перше, з'являється питання про передачу прагматичних значень слів оригіналу. По-друге, прагматика перекладу трактується як прагматичне завдання конкретного акту перекладу. По-третє, висувається вимога прагматичної адаптації перекладу з метою забезпечити рівність комунікативного ефекту в оригіналі та перекладі.

Термін "прагматичне значення" використовується в сучасному мовознавстві цілком неоднозначно. Як зазначає Комісаров В.Н., "... з філософських концепцій сучасної семіотики мовознавство запозичило предусім ідею про три типи відносин, які властиві будь-якому знаку, в тому числі і знакам природніх мов: семантичних, які відображають зв'язок знаку з предметом, який він позначає, синтаксичних, які пов'язують даний знак з іншими знаками цієї ж системи, та прагматичних, які визначають зв'язок між знаком та особами, "які використовують їх в процесі мовлення"[15,c.101]. Слід зазначити, що спочатку ці відносини розглядалися як різні плани або аспекти мови. Пізніше їх стали розглядати як види значень знаку, приписуючи їм онтологічний характер. Таким чином можна зробити висновок, що мовного знаку визначаються семантичні (їх так само називають денотативні або референційні), синтаксичні (або внутрішньолінгвістичні), а також прагматичні значення. При цьому найбільшчасто під мовним знаком розуміють слово, хоча, як зазначає Комісаров В.Н., "... деякі автори говорять про ті ж значення у значенні висловлення чи мовного вираження"[15,c.102].

Але залишається не зовсім зрозумілим, як ця класифікація співіснує з іншими типами значення, які виділяють в слові, насамперед з поняттями граматичного та лексичного значень слова, а також з поняттям конотативного та денотативного значень. Наприклад Бархударов Л.С. до числа прагматичних значень відносить стилістичну характеристику слова, його регістр (експресивну характеристику) та емоційний колорит слова, тобто ті компоненти сематнтики слова, які зазвичай відносить до його конотації. Далі Бархударов Л.С. вказує, що "... до прагматичного значення слова належить те, що прийнято вважати його конотацією, маючи на увазі додаткові асоціації, які слово викликає у носіїв даної мови. Конотація також має емоційно-образний характер, але вона не є частиною значення слова" [2,c.119].

А Д.Швейцер в плані змісту "мовних висловлювань" розрізняє, денотативне, сигніфікативне, синтаксичне, конотативне та прагматичне значення. При цьому, хоча мова йде про зміст висловлювання, різниця між різними типами значень виявляється у співставленні різних типів слів. Так, конотативне значення ілюструється протиставленням висловлювань:

She looks beautiful

She looks gorgerous

She looks like million dollars

Тут конотативне значення виявляється в прагматичних значеннях, в якості яких приводяться особливості сприйняття назв, добре відомих лише в даному мовному середовищі (Newsweek - журнал). В ряді праць прагматичний аспект знаків отримує ще ширше тлумачення. Так, А.Брандес вважає, що "... прагматика включає в себе всю стилістику, бо вона розглядає всі проблеми пов'язані з вибором формативів мовця..., а також прагматика оригіналу базується на його граматиці та семантиці, а, з другого боку, вона може бути притаманна всьому мовленню вцілому, навіть незалежно від його змісту, тому що прагматичну мету може мати не зміст, а сам факт мовлення" [5,c.103].

Все набагато складніше з прагматичним аспектом зв'язного тексту, тобто відношенням між мовленням та учасниками комунікації. Ці відношення визначаються не лише прагматичним значенням знаків, які входять у висловлювання, а також фактичною стороною інформації, соціальним статусом і психологічними особливостями комунікантів. При цьому виникає питання, які аспекти прагматики мають відтворюватись при перекладі. Е.Бортничук виділяє чотири прагматичних аспекти тексту, пов'язаних з вибором мовних засобів в процесі комунікації, визначаючи їх таким чином: "Перший аспект полягає в самому рішенні створити текст у вигляді судження, питання, спонукання чи побажання... Другий аспект визначається вибором змісту тексту з урахуванням середовища та характеру комунікантів... Третій прагматичний аспект пов'язаний з способом мовного відтворення, тобто вибором мови, на якій будується текст... Четвертий тип визначається відбором конкретних мовних засобів, які володіють власними внутрішньолінгвістичними значеннями, які входять в план їх змісту" [4,c.105].

Часто в зв'язку із здійсненням міжмовної комунікації виникають прагматичні проблеми іншого типу, які мають вже екстралінгвістичний характер, бо мова йде про прагматику саме акту перекладу. І тому в даному випадку термін "прагматика" отримує значення "практична мета" або "практичне завдання" якоїсь діяльності.

Передумовою розгляду перекладу в такому плані є своєрідний подвійний характер перекладу як виду мовної діяльності, коли переклад виявляє подвійну прагматичну зорієнтованість: "... з одного боку переклад здійснюється в межах міжмовної комунікації, а тому орієнтується на оригінал... і його прагматичне завдання полягає у забезпеченні максимальної близькості між оригіналом та перекладом, з другого боку переклад це акт мови, прагматично зорієтований на конкретну особу та на середовище". [15,c.107]. Саме тому перекладач може переслідувати мету, яка буває незалежною від прагматичного завдання перекладу, що може не впливати на процес на результати перекладу.

Щодо мети перекладу, то Г.Георгі вказує на різні методи класифікації мети перекладу, серед яких: 1) знак - ті, що застосовують знак; 2) по змісту: політична, соціальна, етична, моральна, естетична, економічна; 3) по джерелу: індивідуальна, групова, класова, національна; 4) по часу: близька, віддалена; 5) по якості та кількості: своєчасна, суспільно-необхідна"[15,c.109]. Хоча тут можна не погодитися з необхідністю такої детальної класифікації мети перекладу, бо мета перекладу існує поза межами лінгвістики, а підвиди можна визначати до безмежності. Але наявність такої категорії є безсумнівною, так само як її вплив на процес перекладу і на результат. В ряді випадків мета перекладу виступає в ролі "прагматичного надзавдання", що визначає і оцінку результатів процесу перекладу. Дуже часто ці результати оцінюються не тільки згідно відповідності оригіналу, скільки по тому, чи текст відповідає тим завданням, для рішення яких здійснювався переклад. Для визначення ступеня цієї відповідності Комісаров В.Н. запропонував термін "прагматична цінність" тексту перекладу, наполягаючи на тому, що "... на основі прагматичної цінності перекладу в деяких випадках можливо визнати адекватними той переклад, який не відповідає оригіналу [15,c.111]."

Таким чином, реальна прагматика перекладу включає в себе і проблему відношення перекладача до своєї діяльності, його наміри, які він здійснює в процесі перекладу. При цьому виявляється подвійність акту перекладу, внаслідок чого, разом із орієнтацією на оригінал, перекладач може ставити перед собою мету, яка не має нічого спільного з тими завданнями, які ставилися в процесі створення оригіналу.

Використання міжмовної комунікації в таких цілях лежить поза межами проблеми лінгвістики перекладу. Однак, хоча такі факти мають позалінгвістичний характер, їх слід враховувати при лінгвістичному аналізі перекладу, щоб обмежити їх вплив на еквівалентність перекладу прагматичних оцінок спільних для всіх мовців, які мають певне мовне вираження.

У зв'язку з цим підходом виникає найбільша кількість проблем. В цьому випадку висувається концепція, згідно з. якою під прагматикою тексту слід розуміти його комунікативний ефект, тобто вплив тексту на Рецептора, або реакція на зміст тексту. При цьому виникає необхідність прагматичної адаптації перекладу, щоб він мав такий же вплив на Рецептора, як і оригінал

У перекладацькій літературі вплив даного фактору розглядається з урахуванням різниці "культури" при перекладі. При цьому термін "культура" розглядається в широкому значенні явищ етнографічного, історичного, географічного значень. Деякі автори додають до цього терміну своєрідність кратин світу, інші наголошують на існуванні "локальної культури" для розуміння значень нових знаків.

Вплив цього фактора часто вважається визначальним для перекладацької діяльності: "In effect, one doesn't translate Languages, one translates Cultures"[15,c.112]. Для доведення правильності цього твердження приводяться головним чином факти семантичної нерівноцінності однакових висловлювань для представників різних культур та цивілізацій. Наприклад фраза Perkins made a fifteen - yard end run описує ситуацію, яка буде незрозумілою читачу, який не цікавиться американським футболом.

Сукупність етнолінгвістичних та соціолінгвістичних фактів грає важливу роль при перекладі. Встановлення еквівалентності при перекладі передбачає врахування таких відмінностей.

Слід також враховувати, що в будь-якому акті комунікації. Рецептор може отримати неповну інформацію. При бажанні уточнити інформацію Рецептор звик звертатися до довідників, приміток і зносок. Тим більше природньо не розуміти (не зрозумілі) іноземні звичаї, обряди та вчинки, в перекладах, які відтворюють культуру іншого народу. Як вірно зазначає Ю.Найда, "... відмінності в культурі створюють менше труднощів при перекладі, ніж могли б створити, бо всі люди знають, що інші народи мають свої уявлення про життя... Можливо, в деяких народів це ступінь уявлення життя, але при сучасному рівні спілкування такі відхилення нетривалі"[15,c.113].

Формулювання типу "вплив на Рецептора" або "реакція Рецептора" потребують деяких обмежень, коли мова йде не про окремий знак з відносно стійким планом змісту, спільним для даної мовної спільноти. Тут з'являється необхідність розрізняти вплив фактичного змісту тексту і вплив семантики одиниць, з яких він (текст) складається. При цьому останнє пов'язане з відбором мовних засобів, а перше залежить від відношення учасників комунікації до висловлювань. Слід пам'ятати, що це відношення має суб'єктивно-індивідуальний характер, і в конкретних актах спілкування виявляється по-різному.

Все відбувається по-іншому з прагматичним впливом мовних одиниць, які використовуються в комунікативному акті. Як зазначає В.Комісаров, "...прагматичні відношення закріпляються за визначеними формативами і, в цілому, однозначні для мовного колективу" [15,c.114].

Суттєвою відмінністю двох видів прагматичного впливу на результат процесу перекладу полягає в тому, що у випадку міжмовних прагматичних оцінок мова йде про відповідність прагматики оригіналу і перекладу, а забезпечення прагматичної цінності конкретного акту перекладу може здійснюватись у певній мірі незалежно від оригіналу. Спроби орієнтуватись на оригінал та прагматичну цінність не дали позитивного результату.

У ряді праць висувалося поняття "прагматичної адекватності перекладу", критерієм якої має бути відповідність реакції Рецептора на оригінал та переклад, або рівність "комунікативного ефекту" текстів оригіналу і перекладу. Щодо цього В. Комісаров зазначає, що "... прагматична адекватність перекладу оригіналу може розумітися як можливість отримувати однакову інформацію про прагматичну спрямованість відповідно з оригіналу та перекладу" [15,c.116].

Хоча поняття "однаковий вплив" є мало інформативне, бо отримання однакової прагматичної інформації тексту не означає однаковий вплив, і неможливо бути впевненим, як реагували або мусили реагувати ті, хто сприймав оригінал.

Часто однакова реакція принципово неможлива, бо це люди іншої епохи - культури і т.п. Тому однаковість впливу текстів оригіналу і перекладу може трактуватися лише як отримання однакової оціночної інформації, яка міститься в текстах.

1.2 Прагматика мови як перекладознавча проблема

Нам вже відомо, що прагматична функція мови не має засобів самореалізації в мові, а здійснюється в комунікативно-мовленнєвій діяльності - в тексті. У порівнянні з мовою текст є вторинною знаковою системою. Як ціле він стає новим знаком, в результаті чого знаки мови отримують вторинне значення, яке не співпадає з будь-яким значенням окремих слів і конструкцій в тексті. При цьому, як зазначає Гаврилів Т., "... відбувається вторинна комбінація мовних знаків: знак набуває зміст, а мова стає інтерпретованою, "актуальною" мовою, яка має зв'язок з актуальною ситуацією, з живою дійсністю"[7,c.65].

Уточнення поняття змісту виходить за межі семантики в прагматику, яка пов'язана з наявністю мети, з діяльністю. А тому аналіз проблеми сенсу в широкому розумінні означає аналіз зв'язку свідомості, мови та об'єктивної дійсності.

Визначення сенсу знаку виражається через правила його вживання в даній мові, при цьому ці правила в склад означуваного, яке в результаті стає чимось новим порівняно з основною інформацією, яка передається тільки мовою. Це нове, конотоване означуване передається за допомогою тексту. Правила вживання мови важко піддаються формалізації, а їх природа пов'язана з метою комунікативно-мовленнєвої діяльності, а їх якість і, відповідно, дійсність, - з умовами комунікативно-мовленнєвого акту. Мета і умови цього акту реалізуються у т.зв. "... формах вжитку" або мовних жанрах, які являють собою певні композиційні системи, певні конструктивні різновиди суспільного мовлення"[7,c.66]. При цьому текст трактується як єдність форми вжитку та мовної матерії.

На думку Гарбовського "... форми вжитку... мають найбільш суттєве означення для розуміння художнього тексту і практично не суттєві для мови, яка використовується в уталітарних цілях, тобто практичної мови [9,c.66]. Ця думка важлива як практика, що укорінилася у перекладах нехудожніх текстів. Але інформація рідко буває суто інформацією, вона має акценти, якщо не естетичні, то прагматичні. І ці акценти тісно пов'язані з мовним жанром. При цьому кожний мовний жанр - це певна знакова система, в якій дійсні свої, відмінні від інших жанрів, правила співвідношення інших знаків. Самі ж знакові співвідношення і комбінації є носіями суспільної психології і забезпечують відповідну реакцію адресата на переклад і на оригінал існує поняття адекватності перекладу.

В системі засобів масової словесної комунікації будь-яке друковане чи усне слово розраховане на вплив різного роду. Все це входить в поняття тексту і перекладач повинен перекладати текст, а не редагувати його, якщо на це немає необхідності. Саме тому розуміння лінгвістичних основ перекладу слід розширити до розуміння реальних умов існування мови, які є репрезентовані у вигляді системи його вжитку. Щоб проілюструвати вищесказане про роль тексту для адекватності перекладу Брандес О.П. пропонує розглянути кілька мовних жанрів, об'єднаних інформаційним типом тексту, цільове призначення якого зводиться до повідомлення чогось і в якості прикладів бере повідомлення з газети "Morning Star". При цьому слід пам'ятати, що для тексту інформаційного типу характерні документальність, фактографічність, об'єктивність, точність, логічна послідовність, розповідний характер висловлювання, а такі характеристики як доступність, конкретність і простота пов'язані з характером адресності. Всі ці характеристики слід враховувати при перекладі.

Перший приклад належить до жанру оголошень:

Fixtures

football

Scotland V Brazil (Hampden Park, 3.0).

Cricket Today

TOUR MATCHES (11.30-6.30)

The Oval

Surrey V New Zealanders, Trent Bridge

Notts V West Indies [5.с.67].

Функціональною особливістю цього тексту є крайньо згорнута інформація, передана в лаконічній формі, і дає відповідь на питання - що, хто, де, коли; засобом лаконізації виступає номінативність. І це повідомлення розраховане на широке коло любителів спорту.

Другий приклад вже розрахований на вужче коло - на професійних любителів спорту, хоча і близький по викладу до першого прикладу:

SCOREBOARD

Lord's: Kent (22 pts) bt Middlesex (6 pts) by 8 wkts. MIDDLESEX 228 (Smith 94; Shepherd 5-67) and 136 (Jones 53; Elms 5-38). KENT 327 (AslfIgbal 95, Johnson 51) and 38 for 2.

Ilford: ESSEX (5 pts) drew with Glamorgan (7 pts). GLAMORGAN 338 (Majld Khan 95) and 182 for 8 dec (Johnes 51). ESSEX 323 (East 58, Turner 52: Solanky 5-69) and 166 for 6 (Pont 55, Solanky 4-26). [5, с.68].

Ця форма дає максимум інформації при мінімальній кількості друкованих знаків. Тут засобом мовної лаконізації виступають скорочення слів, цифр, скорочені позначки. Точна адресність забезпечується термінологічністю.

Третій приклад теж належить до жанру коротких повідомлень, які дають оперативну інформацію в короткій формі:

SPORTS SNAPS

Qurensland, who began their second innings 40s runs behind their Rest of the World XI in Brisbane yesterday, finished the third day 103 for now wicket.

New Zealand beat France 24-2 in the second Rugby League Test at Carcassone yesterday. [5,c.68].

Читацький інтерес до таких повідомлень більший ніж у першому прикладі, бо розрахований на людей, які не мають спортивного досвіду, але цікавляться різними видами спорту. Об'єм інформації тут невеликий, вона розгорнута за допомогою граматичних структур, які є нормою англійської мови, без професійної специфікації.

Всі три приклади відрізняються згорнутістю інформації, для якої характерна оперативність і точна адресність.

Наступні два приклади - це спортивні статті, які подають більш розгорнуту інформацію, їх читацька аудиторія в більшій мірі спеціалізована, яка зацікавлена в більшій докладності інформації в певному виді спорту. Для таких повідомлень характерна наочність, конкретність, актуальність та оперативність:

Hungry Wolves

Morning Star Football Reporter

Wolves 5 ... Arsenal I.

SLACK DEFENCE, midfield men Georgе and Graham ineffective; Arsenal were unrecognisable as double winners in this match against voracious Wolves. All the special Gunners midweek training was shattered as they struggled from start to finish, while Wolves dominate them in the first half and humilated them in the second.

Even when ennedy shot Arsenal into half-time lead, Wolves were always on the top with winger Wagstaff, defenger Munro and midfield man Bailey dominant. Having taken the measure of their rivals on the opening stages Wolves moved more men into attack after the break, a policy which brought goals in the space of 20 minutes from Wagstaff, Hibbitt, Dougan and McCalliog a penalty. [5,c.69]

В цій статті факт розгортається в цілу подію і має характер ретроспективної розповіді, в якій фактор часу не затемнений, а хронологічний принцип чітко репрезентований.

У спортивних повідомленнях зміст розвивається по принципу логічної послідовності. Якщо для попередніх жанрів спортивних повідомлень булла характерна стереотипність, то в спортивних статтях не спостерігається та жорсткість, яка вже стала нормативною для повідомлень.

Наступна замітка являє собою "класичну" форму спортивної замітки, розповідний характер якої добре роз'яснений за допомогою експляційно вираженої хронологічної послідовності:

YOUNG MARK PUTS UP A GREAT

Fight Mark Farrell, 18, one of the brightest young tennis prospects, gave white South American Bob Hewitt quite a fight in the Dewar Cup tournament at Aberavon yesterday.

Herwitt with an injured Achilles' heel, eventually own 0-6, 6-1, 6-3, but not before Farrell had put up fine resistance and made Herwitt run for every point. After 13 minutes Herwitt had lost the first set 6-0. For the next hour the match was uncompromising battle finally resolved in a tense last set in which Hewitt's rising temper could be gauged by the number of times he parted company with his racket... [5,c.70].

Власне розповідь включає вираження в стислій формі "переписування" описового характеру, які несуть додаткову інформацію.

Слід додати, що форма газетної замітки є більш місткою у композиційному відношенні у порівнянні з повідомленням, допускаючи включення описових і пояснювальних елементів у синтаксично і лексично стислій формі.

Для розглянутих мовних жанрів характерна різна ступінь аналітично-синтаксичної переробки інформації, що визначає смислову основу тексту, з боку змісту, а також з боку його мовної оформленості.

Наведені ілюстрації на найпростішому типі тексту і на стереотипних формах вжитку мови, прагматичний спектр яких не такий обширний, показують, як найменш незначні зміни в об'єктивних факторах комунікації (межа, адресат) спричиняють конотативні зміни і переробку усієї системи відбору та комбінування мовних одиниць. Як зазначає О.П.Брандес, "... змінюється характер розчленування мовної мети внутрішньотекстового синтаксичного зв'язку, змінюється ступінь комунікативного навантаження кожного речення, змінюється характер комінативності, а також лексичний склад" [5,c.71]. Тому перекладознавча проблематика еквівалентності повинна включати проблему конотативного змісту, яка обумовлює прагматику мови тексту, як фундаментальну складову теорії мовно-перекладознавчої еквівалентності.

РОЗДІЛ 2. ПРАГМАТИЧНА АДАПТАЦІЯ ТЕКСТУ ПРИ ПЕРЕКЛАДІ

2.1 Адаптація як поняття перекладознавства

Переклад як своєрідний тип міжмовної та міжкультурної комунікації, наділений багатогранним характером і відповідно може оцінюватись з різних точок зору, - перш за все, з точки зору відповідності оригіналу (незважаючи на ефект, створений перекладом) або з точки зору комунікативного ефекту, досягнутого за допомогою перекладу (його прагматичною адекватністю).

Становлення самостійної наукової дисципліни - перекладознавства передбачає і термінологічну визначеність базових перекладознавчих понять щодо різновидів вторинних текстів, до яких поза сумнівом можна віднести і поняття «адаптації». На жаль, ми змушені констатувати, що у вітчизняному й зарубіжному перекладознавстві ще й до сьогодні бракує системного теоретичного обґрунтування адаптації як одного з базисних понять перекладознавства; не зазначено основних відмінностей адаптації й суміжних форм вторинної комунікації; не визначено найважливіших крос-культурних чинників, що спонукають до неї; не розроблено методологічних засад перекладацької адаптації різних типів текстів, дискурсів. До нечисленних, але переконливих праць з вивчення адаптації можна зарахувати статтю О.А. Кальниченка й В.О. Подміногіна, яка містить короткий історичний екскурс у проблематику й подає теоретичне обґрунтування проблеми співвіднесеності понять переклад і адаптація [13, с. 16].

Фактично, адаптивна модель перекладу, адаптивна теорія перекладу діє на суміжжі редактури перекладу, власне перекладу й теорії комунікації. Теорія комунікації розглядає проблеми адаптації певного повідомлення в межах однієї культури до різних адресатів, тому, з цієї точки зору, адаптація - це галузь перекладознавства. Та для перекладознавства адаптація теж постає суміжною зоною хоча б тому, що здебільшого передбачає елімінування або межеву трансформацію елементів, що зрештою спричиняє повну видозміну тексту, яка, як правило, не визнається перекладом більшістю науковців.

Проте на наш погляд, перекладацька адаптація як проміжна зона, має свою принадливу силу, яка полягає в тому, що адаптивні моделі прагматичних типів текстів пояснюють необхідність застосування трансформацій і таким чином, змикають теорію комунікації, прагмалінгвістику й теорію перекладу. Адаптивні перекладацькі моделі покликані розкрити причини змін тексту в процесі (його) переходу з дискурсу в дискурс, з одного типу тексту в інший або переходу від однієї ідеології до іншої. Ці самі моделі пояснюють трансформаційні зміни під час перекладу з мови в мову, з культури в культуру.

В окремих випадках перед перекладачем постає завдання не лише перекласти, а й опрацювати текст. У сучасних дослідженнях дедалі частіше простежуються судження про те, що тексти, які потребують супровідного опрацювання, слід вважати фактами не так перекладу, як мовного посередництва, до якого належить і адаптація [1, с. 24]. І тому, якщо перед перекладачем постало завдання досягти заданого комунікативного ефекту, що звичайно передбачає прагматичну адаптацію, то цей вид діяльності «виходить за межі перекладу як процесу створення тексту, комунікативно рівноцінного оригіналу». Коментуючи поняття «істинний переклад», Гаврилів зазначає, що без чіткого розуміння своїх завдань перекладач, навіть діючи абсолютно щиросердо, «може фактично підмінити істинний переклад адаптацією або парафразою, … або певним поєднанням цих елементів», які, на думку дослідника, не мають нічого спільного з власне перекладом . Далі більш різко - «коли йдеться про підміну істинного перекладу адаптацією (adaptation), мається на увазі наведення більш вільної версії, тобто такий переклад, коли перекладач відступає від тексту далі припустимих меж» [7, с. 56]. Подібні міркування точаться здебільшого навколо проблем, пов'язаних з усвідомленням перекладачем своєї відповідальності не лише перед оригіналом і його автором, а й перед читачами перекладу. Проте, зазначені праці не містять нічого суттєвого, опріч вказівки на деякі неозначені «високі професійні вимоги до перекладача», необхідні йому для повноцінного відтворення «духу й букви» оригіналу.

Іншими словами, адаптація й переклад репрезентують принципово відмінні види практичної діяльності, причому на відміну від перекладу адаптація рівносильна руйнації та перекрученню джерельного тексту. Тому деякі вчені вважають, що адаптація як один із різновидів мовного посередництва перш за все «полягає у спрощенні тексту, як формальному, так і змістовному» [5, с. 72]. Український дослідник В. Радчук також вважає, що адаптація, яка передбачає «звуження лексикону й граматики», широко застосовується з навчальною метою - для адаптації творів читачам, які опановують іноземну мову, або дітям - для адаптації «дорослої» класики. Треба віддати йому належне: Бортничук погоджується з тим, що переклад з адаптацією - це подвійний процес і, що адаптація ступенюється і може бути стадіальною. Але знов-таки адаптація оцінюється автором негативно, оскільки порівнюється з «чорно-білою графічною мініатюрою з великого художнього полотна», яка хоч і упізнається, але це лише копія та ще й «здешевлена» [4, с. 60]. Інша крайність у розумінні явища адаптації виявляється іноді в тому, що адаптацію дорівнюють коментуванню. Так, наприклад, О.А. Якименко зауважує, що «на данному етапі…універсальна стратегія коментування/адаптації перекладного тексту знаходиться у стадії розроблення» [20, с. 123]. «Пристосування» перекладного тексту для «полегшення» розуміння смислів оригінального тексту «збіднює міжкультурну комунікацію, нівелює міжкультурні розбіжності, створює хибне уявлення про те, що «всюди все так само» і тому вимагає «неабиякої обережності» під час застосування [18, с. 37]. Щоправда, тепер уже йдеться не про міжмовні відмінності, що принципово вирішуються засобами власне перекладу, а про міжкультурну асиметрію, однак і тут учені остерігають нас від застосування адаптації, оскільки вона значною мірою деформує уявлення про іншу культуру й тому вважається «найбільш кардинальним перекладацьким перетворенням» [9, с. 65]. Вперше висловлена О. Каде проста думка про те, що переклад - лише один із видів мовного посередництва, надає можливість під час зіставлення з іншими його видами виразніше виявити його специфіку . В принципі те саме можна стверджувати й про адаптацію: визначення поняття «адаптація» неможливо без попереднього аналізу як самого поняття «адаптація», так і суміжних з ним видів мовного посередництва. Проте той самий О.Каде, описуючи радикальні компенсуючі розбіжності, заборонені в перекладі, наголошує на тому, що їх застосування перетворює продукт мовного посередництва на «адаптивне перекладення», яке відповідно не може мати нічого спільного з перекладом [18, с.78].

Щодо видів міжмовного посередництва можна погодитись із тим, що трансляція текстів поєднана не лише з подоланням міжмовних і міжкультурних бар'єрів, а й з нейтралізацією суб'єктивно-особистісного ставлення перекладача до тексту оригіналу. Сучасна норма перекладу досить суворо ставиться до вирішення питання про вияв творчої свободи перекладача. Вона передбачає мінімум утручання перекладача у вихідний текст, максимальне «знеособлення» перекладу. Остаточна «прагматична» нейтралізація перекладацької позиції неможлива з причин, обумовлених специфічною «читацькою» суб'єктивністю перекладача, неминучістю перекладацьких рефлексій, тобто виникненням певних внутрішніх смислів та індивідуальних оцінок, опосередкованих особистісною картиною світу з притаманною їй системою цінностей. Перекладач, у яких би умовах він не працював, перш за все є комунікантом і відноcно тексту оригіналу він є адресат. Під час перекладу, коли виникає потреба розмежування, що необхідно зберегти, а чим можна пожертвувати, добираючи для одних компонентів тексту відповідності, а для інших - трансформації, текст постає процесом, а сам перекладач - автором тексту-процесу, адресантом. Таким чином перекладач поєднує в собі й адресанта, й адресата.

Інтерпретаційна настанова перекладача простежується вже тоді, коли «оригінал ще тільки-но сприймається своїм майбутнім перетворювачем» [11, с. 34]. У цьому сенсі й у контексті визначення адаптації ми не можемо не згадати про вільний переклад та інші види мовного посередництва або види адаптивного перекладу.

Причини застосування адаптації найчастіше полягають не у власне мовній зоні, а в зоні культури. Явища асиметрії культур детально описані Ю.Найдою [22, с.213]. Не випадково Ю. Найда виокремлює формальну й динамічну еквівалентності, що набули вже хрестоматійного характеру. Формальна еквівалентність орієнтована на переклад і базується на відповідності планів змісту й вираження одиниць оригіналу й перекладу. Динамічна еквівалентність ґрунтується на принципі рівнозначного ефекту, відповідності реакції читачів оригіналу й перекладу. Зазначений тип еквівалентності підпорядковує всі перетворення знаку орієнтації на рецептора, що передбачає адаптацію лексики й граматики ВТ і ПТ.

У теоретичних дискусіях часто виголошується думка про те, що досвідчений посередник-перекладач «у певних ситуаціях» застосовує прагматичну адаптацію або «радикальні перероблення оригіналу» з тим, щоб досягти бажаного прагматичного ефекту [29, с. 111]. У таких випадках перекладознавці схиляються до визнання необхідності часткового використання елементів адаптивного обробляння, проте уточнюють, що в процесі перекладу слід відмежовувати ці аспекти його діяльності від виконання ним власне перекладацьких функцій. Однак програмний висновок полягає в тому, що більшість видів «адаптивного транскодування» не узгоджуються навіть з частковим функціональним або структурним ототожненням вихідного й кінцевого текстів.

Наведені твердження приводять нас до таких висновків: по-перше, з огляду на співвіднесення адаптації й перекладу дослідники акцентують принципову відмінність обох понять, хоча й визнають оказіональну необхідність застосування адаптації; по-друге, маргінальний характер адаптації спричиняє нестачу не лише термінологічної визначеності адаптації, а й окреслення системи адаптивних методів для різних типів текстів, що в свою чергу викликає неминучість наступного висновку - під фрагментарною прагматичною адаптацією тексту по суті вчені розуміють індивідуальну інтерпретацію тексту перекладачем.

Усі теоретичні й критичні міркування про переклад протягом двох тисячоліть здебільшого точилися навколо питання про ступінь повноти й точності відтворення в перекладі системи смислів оригіналу. Усвідомлення частковості перекладу, неминучості втрат під час відтворення системи смислів оригіналу постає підґрунтям апологій «перекладацької вольності» [14, c.98] або права перекладача на вільне поводження з оригіналом, на будь-які перероблення, виправлення, наслідування тощо.

Вільний переклад або вільна варіація як вид мовного посередництва разом з іншими суміжними явищами (наслідування, переспіви, парафрази) докладно проаналізовано в дисертації О.В. Дзери, представниці Львівської школи перекладознавства . Детальний лінгвокультурний аналіз біблійних мотивів у творчості Дж. Ґ. Байрона, а також контекстуальний перекладознавчий аналіз варіантів текстів перекладу на українську мову дозволили О.С. Грабовецька встановити такі характеристики вільної варіації: «вільна варіація твориться методом запозичення одного-двох смислових макрокомпонентів тексту-джерела, на основі яких вибудовується нова поетична структура» [12, с. 49]. Необ'єктивність вільного перекладу або вільної версії криється в самій природі цього явища, оскільки ніколи не можна бути впевненим, що саме так сказано в тексті оригіналу. Зазначений вид посередництва апріорно надає перекладачеві необмежені адаптаційні можливості «пристосування» створюваного вторинного тексту до комунікативної компетенції споживача.

Переспіви, у свою чергу, також вирізняються О.С. Грабовецькою на основі детального та кропіткого аналізу поетичних текстів, тому резонним убачається таке визначення переспівів, яке надає авторка: «для переспіву характерний метод транспозиції, переведення оригінальних смислових одиниць у етномовні компоненти, що відображають цільову мовну картину світу та змінюють інтенціональне спрямування тексту на актуальне для цільового читача» [8, с. 70]. У запропонованій парадигмі радикальне місце мовного посередництва відведено перекладам за мотивами.

Вирізнення виду мовного посередництва будь-якого вторинного тексту можливе за умов урахування критерію стилю перекладача. Атрибуція перекладного тексту до певного виду мовного посередництва залежить від реалізації в цьому тексті опозиції «автор оригіналу - автор перекладу». Інакше кажучи, мінімальний ступінь вияву стилю автора перекладу свідчить на користь власне перекладу, тоді як максимальний ступінь - на користь перекладу за мотивами.

І ще одне спостереження. Як відомо, коментарі й тексти за мотивами не підлягають зіставленню з ВТ. Адаптивні тексти необхідно звіряти з ВТ тому, що перекладацькі й адаптивні стратегії, використані для даного типу тексту, мають комплементарний характер. Комплементарність перекладацької та адаптивної стратегій обумовлена об'єктивними методологічними й лінгвокультурними основами, які ми й спробуємо описати.

Акт перекладу прагматично зорієнтований у двох напрямах. По-перше, як ми вже наголошували, він полягає в оцінюванні ступеня присутності автора перекладу. По-друге, переклад прагматично зорієнтований на рецептора або, інакше кажучи, переклад аналізується за ступенем орієнтації на читача перекладу. На думку перекладознавців, відмінність перекладу від інших видів міжмовного посередництва полягає в тому, що переклад прагне до максимально повного й точного відтворення всієї системи смислів, що містяться у вихідному повідомленні. Дійсно, часто стверджується, що вдалий переклад - це такий переклад, який має вигляд або звучить немов оригінал, але з одним уточненням - текст перекладу повинен бути комунікативно рівнозначним оригіналу, причому його комунікативна рівність проявляється в ототожненні рецептором перекладу з оригіналом у функціональному, змістовному та структурному відношенні. Ця тотожність значною мірою залежить від «корекції на інший культурний універсум», корекції як відповіді на виклик міжкультурної асиметрії [12, с. 143]. А це, здавалось би, передбачає, що від перекладача очікують активного втручання для досягнення цієї мети - а що ж це, якщо не адаптація? Наведене, далеко не риторичне запитання, змушує нас говорити про головні критерії теорії перекладу й теорії адаптації, а саме - еквівалентності й адекватності.

Категорії еквівалентності й адекватності неодмінно передбачають урахування реакції аудиторії на переклад, що свідчить про нормативний характер зазначених категорій. Норма, в свою чергу, безпосередньо реалізується оцінюванням тексту перекладу - «вдалий, невдалий». У певні історичні періоди оцінювання якості перекладу чималою мірою було зумовлено вельми жорсткими нормами, продиктованими літературними, культурними й навіть соціальними перевагами.

Сучасний читач вельми віддалився від тих читачів, що сліпо вірили в усе написане, наприклад, лютерівську Біблію, а після розпаду тоталітарної монолітності Радянської держави поступово адаптувався до національного, культурного, політичного різнобарв'я. Розширений горизонт читацьких очікувань обумовлює зростання сприйнятливості до будь-яких нововведень і забезпечує готовність читача «брати участь у перекладацькому експерименті - реалізації тексту» [14, с. 59]. На перший погляд, з таким твердженням можна погодитись, проте кожна адресна група за своїм типом і складом потребує свого, іноді індивідуального, підходу, що особливо помітно, коли йдеться про типи тексту й дискурси, що, на перший погляд, ідентичні за структурною, функціональною та комунікативною специфікою. Саме тут і виявляється своєрідність сприйняття певної культури, або багатогранність відтінків картин світу, які певним чином впливають на якість перекладу.

Поняття про одні й ті самі, тобто еквівалентні, предмети та явища дійсності в різних мовах відмінні, оскільки ґрунтуються на різних уявленнях у національно-відмінних свідомостях. Це цілком природно й закономірно, тому що різняться способи життя, світобачення, звички, традиції, ті нескінченні й різноманітні умовності, що визначають національну культуру в емному значенні слова. Зважаючи на міжмовну й міжкультурну асиметрії, перекладач вимушений практично в кожному випадку перетворення системи смислів додавати або усувати певні елементи смислу.

Дійсно, в еквівалентному перекладі всі перетворення смислів, що містяться у вихідному повідомленні, мають раціональний характер і не підпорядковані безпосередньо волі перекладача [10, с.56].

Відмінність перекладу-адаптації від перекладу-репродукції та інших різновидів інтертекстів або видів (між)мовного посередництва полягає в тому, що перекладацька адаптація свідомо зорієнтована на зіставлення й перевірку текстом оригіналу. Перекладацька адаптація не суперечить перекладу-репродукції, а є комплементарним типом перекладу.

Адекватний переклад у будь-якому разі передбачає адаптацію. Інша річ, що пропорції власне перекладацьких і адаптивних стратегій підпорядковані типові тексту, та не просто умоглядному типові тексту, а прагматичному. Чим ближче прагматична функція тексту до домінантних, тим більше адаптивних стратегій необхідно застосовувати, але не забуваючи про власне перекладацькі. Іншими словами, головний критерій адаптації тексту - це його прагматична орієнтація.

2.2 Прагматична адаптація перекладу

У своїй монографії “Номинативный аспект речевой деятельности” відомий лінгвіст О.С. Кубрякова зробила цікаве зауваження щодо характеру перекладацького процесу. Воно полягає в тому, що діяльність перекладача передбачає одночасне використання процедур і як семасіологічного так і ономасіологічного аналізу, але у зворотному порядку в порівнянні з нормальним мовленнєвим процесом [16, c.34]. Посилаючись далі на А.В. Бондарко, вона констатує те, що перекладач вилучає із того, що йому дано в тексті як мовні семантичні функції засоби мови А, зміст, що в них міститься, в тому числі й категорії (це відповідає семасіологічному аналізу), і намагається відтворити це засобами мови Б з їх семантичними функціями (це відповідає ономасіологічному аналізу) [там же]. Тут треба додати те, що перекладачем вилучаються не тільки мовні семантичні функції, а й функція комунікативної мети, тобто прагматична функція, заради якої і створюється весь текст. Таким чином, в процесі перекладу має місце і прагматичний аналіз. Семасіологічний та прагматичний види аналізу забезпечують так зване “вилучення інформації” в тому числі і комунікативної, а ономасіологічний аналіз має на меті задовольнити перекладацькі інтенції в пошуках відповідника, аби якнайближче передати вилучений зміст, а також мету комунікації по відношенню до рецептора перекладу. Оскільки абсолютна еквівалентність є практично недосяжною, перекладач вдається до однієї або цілого ряду із існуючих лексико-семантичних, лексико-граматичних або граматичних трансформацій. Тут слід пам'ятати про те, що Рецептор оригінального тексту і Рецептор перекладу мають, як правило, відмінний мовний досвід, різну етнічну ментальність та різні фонові знання. Тому, досягнення комунікативної мети в перекладі вимагає так званої “прагматичної адаптації” з урахуванням особливостей мови, ментальності і фонових знань Рецептора перекладу. Відомий німецький перекладознавець А. Норберт, аналізуючи типи прагматичних відносин при перекладі відмічає те, що дещо нижче оцінює можливості збереження прагматичного потенціалу при перекладі художніх текстів тому, що вони є орієнтованими на певного рецептора, хоча несуть в собі й загальнолюдські цінності [15, c.139]. В такому разі прагматична адаптація перекладу є необхідною умовою для відтворення комунікативної мети і досягнення очікуваного впливу на читача. Якщо цього не зробити, то текст буде сприйматися як чужорідний і комунікативна мета не буде досягнута.

В першу чергу слід відмітити те, що усі перекладацькі трансформації, які викликані розходженнями мовних систем несуть в собі і прагматичний компонент тому, що завдяки ним перекладений твір не сприймається як зовсім чужорідний. Чим краще переклад, тим ближчим відчувається твір та авторські почуття. Яскравою ілюстрацією цього є український переклад повісті Е. Гемінгвея “The Old Man and the Sea ”, виконаний В. Митрофановим. Так, відомо, що в українській мові зменшувальні форми є дуже поширеними і становлять особливу структурно-конотативну реалію [12, c.115], тому це часто використовується перекладачем, наприклад:

“Now”, He said, when his hand had dried”, I must eat the small tuna… ”

[28, c. 45] - А тепер треба з'їсти того тунчика [23, c.51]. 

A little fish about fifteen inches high …[28, c.79] - … Рибинка з п'ятнадцять дюймів завбільшки [23, c.87].

Вжита в перекладі форма “тунчика” замість дослівної форми “малого тунця”, а також “малої риби” відповідає нормі української мови і вказує на певний стан душі старого рибалки, який готується до двобою з рибиною-велетнем. Дана структурно-конотативна реалія простежується і в іншому випадку в поєднанні з прийомом модуляції:

The sunrose thinly from the sea… [28, c. 27] - Краєчок сонця показався над морем … [23, с. 30].

В наступних прикладах ми можемо побачити незнайомі нам міри довжини в оригіналі тексту, та завдяки виноскам перекладач дає читачу можливість орієнтуватися в розмірах, не переводячи їх на привичні нам міри.

I wonder how many miles I've swun by this time?[28, c.56] - - Цікаво, скільки миль№ я вже проплив? № Міра довжини, що дорівнює 1,609 км [23, c.60].

…in fact it was now rather more than nine feet high [28, c.298] - … тепер вона була більше ніж дев'ять футів№ завбільшки… №Англійська міра довжини, що становить 30,48 см [23, c.303].

Ті самі міри довжини, переведені у звичні виміри у виносках, значно погіршують розуміння читачами кількісного аспекту, зводячи пояснення до загальників на зразок:

But he went on all the same, shedding gallons of tears…[28, c.152] - Але він все плакав й плакав, розливаючися потоками сліз…[23, c.161]

Тому в даному прикладі перекладач вирішив не ускладнювати переклад великою кількістю цифр і переклав словосполучення “shedding gallons of tears” просто як “розливаючися потоками сліз”.

Інколи прагматична адаптація викликана різними семантичними структурами співвідносних слів у мовах, що залучаються до процесу перекладу. Це ясно простежується в українському перекладі політичної казки Дж. Орвелла “Animal Farm”, виконаного О. Дроздовським.

Широковідома політична казка Дж. Орвелла “Скотоферма” є твором надзвичайної прагматичної сили. Його можна віднести до найбільш прагматично загострених творів. Прагматичне надзавдання, яке легко усвідомлюється читачем, полягає в тому, щоб застерегти західноєвропейський середній клас від підтримки ідеї тоталітарного устрою суспільства. “Я тоді збагнув ясніше, як до того, негативний вплив радянського міфу на західний соціалістичний рух”, - пише автор у передмові до українського перекладу свого твору, виконаного О.Дроздовським. Характер прагматичного впливу визначається трьома основними факторами: по-перше, це зміст вислову; по-друге, сприйняття повідомлення, що залежить від властивості знаків, з яких складається вислів; по-третє, прагматичний вплив, який залежить також від характеристик рецептора, що сприймає повідомлення [15, c. 138].

Усі ці три фактори тісно пов'язані один з одним. Але третій фактор, на наш погляд, є вирішальним. Саме ідея може бути покладена в основу прагматики твору з урахуванням характеристик рецептора. Цей фактор також є визначальним і при підборі знаків з їх властивостями. У художньому творі, що розглядається, саме через залежність від характеристик рецептора можна пояснити вибір алюзії як провідного комунікативно стилістичного прийому.

Наявність алюзії в тексті посилює його вплив і додає труднощів у здійсненні перекладу, оскільки алюзія суттєво збільшує прагматичне навантаження повідомлення. Пошук прагматично адекватних відповідників вимагає від перекладача високого фахового рівня.

Існують тексти, які є чітко орієнтованими на певну аудиторію, одиночну чи масову. Названий твір належить саме до таких і є орієнтованим на певну масову аудиторію, яка постає перед адресантом. Автор може розраховувати на можливості масового адресата щодо декодування закладеної ним інформацйії на базі відомих цій аудиторії фонових знань. Для Дж.Орвелла такою масовою аудиторією була переважна більшість робітників та інтелігентів Великої Британії та інших країн Західної Європи. Дж.Орвелл не пропонує своєму адресату готову вербалізовану оцінку, а засобами мови за допомогою алюзії створює умови для здійснення акту оцінки самим масовим рецептором і можливості сформувати своє оцінне ставлення до об'єкта. Одним із найяскравіших прикладів історичної алюзії у творі Дж.Орвелла “Скотоферма” є гімн нової тваринної республіки. Тут простежується без сумніву перекликання з гімном пролетаріату - “Інтернаціоналом”. Проведемо порівняльний аналіз його оригіналу та перекладу.

...