Переклад безособових речень на основі художніх творів сучасних українських, американських та англійських письменників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Структура безособових речень в українській мові

1.1 Безособові речення в історичному контексті

1.2 Типи безособових речень

1.2.1 Речення з нульовим підметом

1.2.2 Речення з непрямим підметом

1.2.3 Речення з синкретичним підметом

1.3 Функції речень з одним головним членом

Розділ 2. Речення з займенником it в англійській мові

2.1 Різні точки зору на підмет it

2.2 Двочленні структури з it

2.3 Безособові дієслова

2.4 Присудок та предикатив безособових речень

2.5 Засоби передачі англійських безособових речень у рідній мові

Розділ 3. Порівняльна характеристика безособових речень в англійській та українській мовах

3.1 Безособові речення та речення з займенником “it” в оповіданнях Ольги Кобилянської

3.2 Порівняння речень у творах Лесі Українки

3.3 Переклад безособових речень з українськой на англійську в книзі «Народна пам'ять про козацтво»

3.4 Речення, що вживаються в романі Оскара Уайлда «Портрет Доріана Грея»

Висновки

Список використаних джерел

Додаток

безособовий речення український англійський

Вступ

Актуальність теми. Англійське мовознавство, особливо минулого століття, досягло значно більших успіхів в області вивчення морфології, ніж синтаксису, незважаючи на окремі праці видатних англійських, російських та українських синтаксистів, серед яких першим повинне бути назване ім'я Л.С. Бархударова, Б.А. Іл'їша, І.В. Корунця, У.Л. Чейфа. У зв'язку із цим цілком закономірною є підвищена увага до синтаксису англійської мови, характерна для сучасного періоду дослідження.

Вивчення типів простого речення - одна з найважливіших сторін роботи мовознавців в області синтаксису англійської мови. Говорячи про окремі структурні типи з погляду широти проблематики, ми поставили б безособові речення на одне з перших місць. Численність проблем, що виникають при вивченні безособових конструкцій, зв'язана, головним чином, з тим, що цей особливий тип двоскладних речень не представляє собою єдності ні за структурою, ні за функціональним призначенням окремих членів. Безособові речення завжди були в полі зору сучасних лінгвістів.

Безособовим називається таке речення, присудок якого не відноситься ні до особи, ні до предмета, ні до абстрактного поняття. Безособові речення описують явища навколишнього світу, що відбуваються незалежно від волі або бажання людини і є результатом розвитку абстрактного мислення. Безособовість постає як загальне синтаксичне значення, зокрема як семантика структурної схеми двоскладних речень, що позначають дію або стан, незалежні від їх творця чи носія. [8, с.47]

Об'єкт дослідження - переклад безособових речень на основі художніх творів сучасних українських, американських та англійських письменників.

Предмет дослідження - категорія безособовості та засоби її реалізації в сучасній англійській мові; англійська та українська художня література та їх переклади.

Основна мета даної роботи полягає в тому, щоб відповідно до сучасних наукових принципів дати всебічний аналіз структури безособових речень на основі перекладів творів українських, американських та англійських авторів.

Завдання, що випливають із мети:

Дати визначення терміну «безособове речення» на матеріалі перекладів художніх творів;

Визначити особливості безособових речень при перекладі з української на англійську мову та навпаки;

Дослідити різні точки зору щодо віднесення того чи іншого речення до безособового, сформулювати своє ставлення до даної проблеми;

Порівняти структуру англійських безособових речень з українськими на основі перекладів С. Морріс, Р. Франка та Р. Доценка;

З метою визначення частотності вживання розглянути уривки, що містять безособові речення з художніх творів українських, англійських та американських авторів;

Розглянувши переклади художніх текстів, визначити, які види безособових речень переважають.

Теоретична й практична значимість роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані при рішенні проблем, пов'язаних з аналізом структури й змісту великої кількості речень англійської мови й при описі синтаксичної семантики англійської мови.

Методи дослідження. У якості основного робочого методу використовується метод кількісної обробки та порівняльно-зіставний метод. У роботі використовується також прийом спостереження й статистичний метод.

Матеріалом для спостереження й аналізу послужили тексти художніх творів сучасної літератури таких авторів як: повідання Лесі Українки та Ольги Кобилянської та їх переклади, здійснені Р. Франком та С. Морріс. Переклад роману Оскара Уайлда «Портрет Доріана Грея» на українську мову Ростиславом Доценком і книгу «Народна пам'ять про Козацтво» Я. Новіцького, А. Сокульського та В. Шевченка з їх особистим перекладом на англійську мову.

У першому розділі дипломної роботи “Структура безособових речень в українській мові” розглядаються структура, види, та особливості безособових речень у порівняльному аспекті.

У другому розділі “Речення з займенником It в англійській мові” розглядаються безособові речення у історичному контексті, їх сучасний стан в англійській мові, засоби передачі при перекладі українською мовою та їх структура.

У третьому розділі встановлюється частотність їх вживання у сучасній художній літературі та особливості перекладу.

У загальних висновках підсумовуються результати проведеного дослідження, окреслюються перспективи подальших студій з обраної проблематики.

У додатках подані таблиці з прикладами безособових речень використаних українськими авторами та їх англійські еквіваленти, і навпаки.

Розділ 1. Структура безособових речень в українській мові

Реченням (sentence) називається мовна одиниця, що має структуру, яка надає цій одиниці можливість вжитку у якості мінімального висловлювання (мовного витвору), а саме підметово-присудкову структуру.[2, с.141]

За структурою розрізняють прості (simple) та складні (composite) речення [23, с.283].

Граматична форма речення багатокомпонентна, її специфічність полягає у наявності у ньому певного набору слів, що стоять у певній послідовності.

Семантичне значення речення - це його індивідуальний зміст, який формується конкретним лексичним наповненням його компонентів [8, с.35].

Граматичне значення речення - це узагальнений зміст властивостей не одного, а класу речень [18, с.59].

Перший і необхідний етап у дослідженні структури речення - його сегментація, тобто членування складу речення на складові частини.

Увага до складових речення має об'єктивні, пов'язані із природою досліджуваного явища підстави: речення не надані в готовому виді носіям мови, а щораз “збираються”, “монтуються” ними зі слів, яким у реченні надаються функціональні, синтаксичні значення.

Речення як одиниця мови, за допомогою якої здійснюється мовне спілкування, повинне, з одного боку, відбивати все різноманіття можливих, постійно мінливих позамовних ситуацій, а з іншого боку - через узагальнюючий характер структурних схем і семантичних конфігурацій упорядковувати подання про них. Лише при задоволенні цих вимог мова може ефективно функціонувати як засіб спілкування й засіб мислення людини. Природно очікувати, що член речення як конституент речення не може бути байдужим до цих вимог, а, навпаки, повинен забезпечувати їхнє виконання.

Член речення при незмінності його функціональної синтаксичної природи у всій незліченній безлічі реальних речень (підмет як джерело або об'єкт дії, присудок як притаманна підмету ознака й т.д.), по-різному виражений лексично або в силу можливої різної референтної віднесеності в умовах ідентичності лексем, співвідноситься як компонент кожного нового речення із все новими предметами, їхніми властивостями, умовами їхнього існування, тим самим забезпечуючи відбиття кінцевою добіркою мовних засобів нескінченного розмаїття об'єктивного світу та світів, створюваних інтелектуальною діяльністю людини. Разом з тим кількісно обмежений, історично й соціально відпрацьований інвентар структурних формул речення з характерної для кожної з них схемою членів речення і їхніх груп дозволяє представляти кожну нову ситуацію як за добіркою учасників ситуації, так і по їхнім взаємним відносинам як щось у своїх самих загальних властивостях типове й тому відоме. Так, у кожному реченні діалектично сполучаються нове й старе, відоме й невідоме.

Член речення - двосторонній мовний знак, що володіє значенням і формою. Його значенням є синтаксична функція, тобто те змістовне відношення, у якому даний синтаксичний елемент перебуває до іншого в складі деякої синтаксичної послідовності елементів. Форма члена речення - це все те, що дозволяє ідентифікувати слово або групу слів як носія певного синтактико-функціонального значення. Таким чином, синтаксична форма, на відміну від морфологічної, багатокомпонентна [28, с.183-185].

Головними членами речення є підмет та присудок.

Підмет вказує на суб'єкт дії (стану) або на носіях знаки, вираженої присудком незалежно від інших членів речення. Може бути вираженим одним словом, групою слів або підрядним реченням. [2, с.154]

Присудок - другий головний член речення, що означає дію або якість предмета, вираженого підметом. Він є незалежним членом речення.[2, с.155]

Види простого речення

Залежно від характеру підмета, розрізняють особові (personal), неозначено-особові (indefinite-personal) та безособові (impersonal) речення [20, с.202].

Особовим називається речення, підмет якого означає певну особу, предмет або абстрактне поняття [20, с.202]:

· Where is the doctor? - Де лікар?

· The shop was closed. - Крамниця була зачинена.

· The thought made him happy. - Ця думка робила його щасливим.

Неозначено-особовим називається речення, присудок якого означає дію, що стосується людей загалом, будь-якої особи або неозначеної кількості людей. Підметом у таких реченнях виступає неозначений займенник one або займенник we, you, they у неозначено-особовому значенні [20, с.203]:

· One never can be sure. - Ніколи не можна знати напевне.

· Is that all they teach you over the school? - І це все чому вас навчають у школі?

· You never can tell what will happen. - Ніколи не скажеш, що трапиться.

Безособовим називається таке речення, присудок якого не відноситься ні до особи, ні до предмета, ні до абстрактного поняття. Безособові речення описують явища навколишнього світу, що відбуваються незалежно від волі або бажання людини і є результатом розвитку абстрактного мислення [18, с.52]. Сутність безособовості розглядається лінгвістами по-різному, але найчастіше вона визначається через ознаку безсуб'єктності [11, с.3], [18, с. 87].На відміну від російської та української мови, де безособове речення не може мати підмета, в англійській мові існує формальний підмет, виражений займенником it, який ставиться на початку речення:

· It was getting dark. (Hemingway) - Сутеніло.

· It rained on all morning.(Hemingway) - Весь ранок ішов дощ.

Речення, що містять підмет та присудок, називаються двоскладними реченнями. Присудок двоскладних речень може бути виражений дієсловом у особовій формі, що являє собою найбільш типову форму присудка цих типів речення, або дієсловом-зв'язкою і предикативною частиною; остання може складатися з компонента, що відноситься до однієї із знаменних частин мови, - іменника, прикметника, займенника, чисельника, або прислівника.

Залежно від форми вираження присудка, двоскладні речення діляться на два типи: тип дієслівних речень і тип іменних речень.[1, с.189]

В англійській мові двоскладні речення представлені ширше, ніж в українській та російській. На відміну від англійської в українській мові не існує наступних типів двоскладних речень:

1. Безособові речення, що представлені безособовим займенником підметом it: It is thundering. It snowed.

2. Неозначено-особові речення, де підмет виражений неозначено-особовими займенниками one, they, you: They say. You don't say so.

3. Речення із згаданими вище вставними “it” або “there”: It's time to start. There's nothing much to say.

4. Речення із дієсловом у пасивній формі із прийменником: He was sent for. The project is objected to everywhere.

5. Речення із другорядною предикацією:

· I thought him to be a teacher. - Я думав, що він учитель.

· We saw her cross the street. - Ми бачили, як він переходив вулицю.

· He entered the room, pipe in mouth. - Він зайшов у кімнату з люлькою в зубах.

6. Речення з герундіальними зворотами у якості предикативних конструкцій. Семантичні еквіваленти цих речень представлені в українській простими або складними реченнями. Наприклад, We learnt of his being decorated. - Ми дізналися про його нагородження (про те, що його нагороджено). You can rely on her coming in time. - Ви можете розраховувати на її вчасний прихід (на те, що вона прийде вчасно). [14, с.326-327]

Крім двоскладних, у різних мовах можна зустріти такі речення, у яких є тільки один головний член речення, частіше присудок, наприклад, морозить, сутеніє, рідше лише підмет, наприклад, ранок, телефонний дзвінок. Ці речення називаються односкладними. Як за своєю структурою, так і за інформацією, що вони передають, ці речення відрізняються від двоскладних.[20, с.175]

Односкладні речення займають різне місце у типології речення у англійській, українській і російській мові. У російській та українській мові легко виявити відоме різноманіття типів односкладних речень і варіативність їх семантики. В англійській мові кількість типів односкладних речень мала. Це можна пояснити аналітичною побудовою речення, що склалася у новий період розвитку англійської мови, із властивим йому твердим порядком слів і обов'язковою наявністю підмета, хоча б і формального. Так, наприклад, в одних випадках великому класу російських та українських односкладних речень, таких, як сутеніє, морозить, важко, важливо, мені весело та ін., в англійській мові відповідають двоскладні речення; пор.: it is getting dark, it freezes, it is difficult, it is important із вираженим формальним підметом it.

В залежності від головного члена речення, односкладні речення в російській та українській мовах діляться на два типи: дієслівний та іменний.

Дієслівний тип ділиться, у свою чергу, на декілька підтипів в залежності від тієї форми, яку має дієслівний присудок. Із них ми зазначимо лише ті, що мають безпосереднє відношення до даної теми.

1. Речення із присудком у формі 3-ої особи однини; пор:

· Не було тут видно ніякої дороги, ніякої стежки, ніякого найменшого сліду людського життя (Ольга Кобилянська).

· На вулиці було страшенно гаряче. (Леся Українка)

Ці речення зазвичай виражають стан погоди або навколишнього середовища.

Відповідні до них англійські речення відносяться до типу двоскладних речень із підметом it: it was getting dark, when Bob reached the town.

2. Речення, що складаються із дієслівного присудка, вираженого формами допоміжних дієслів, і предикативного прислівника; пор.: В саду стежки були висипані морським грубим піском. (Леся Українка)

Відповідні англійські речення, зазвичай, є двоскладними і відносяться до іменного з підметом it; пор.:How hot it was up here! - how noisy. (J. Galsworthy. Indian Summer of a Forsyte.)

Іменний тип представлений одним типом речень, у яких головний член речення виражений іменником у називному відмінку. Речення цього типу можуть мати форму тільки теперішнього часу; пір.:

· Гарно тут, та шкода, що людей немає (Я.П. Новіцький).

Зазвичай цьому типу речення в англійській мові відповідають двоскладні речення із формальним підметом it.: It's fine here, but it's a pity that there are no people here.

Односкладне речення

Односкладні речення - це речення з одним головним членом. Односкладні речення поділяються на дієслівні і іменні [1, с.189]:

приклади:

дієслівне - На сході вже світало

іменне - Берег моря. Світанок.

В дієслівних односкладних реченнях головний член виражається дієсловом і має ознаки присудка.

До цієї групи належать означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові та безособові речення.

В іменних односкладних реченнях головний член виражається іменником і має ознаки підмета.

До іменних належать називні речення.

Означено-особові речення - це речення, в яких головний член виражає дію, що виконується чи буде виконуватися певною визначеною особою (чи особами). Головним членом у таких реченнях виступає дієслово у формі 1-ої чи 2-ої особи однини чи множини дійсного або наказового способу (Йду, йду, і ніяк не дійду).

Неозначено-особові речення - це речення, в яких головний член виражає дію, що стосується невизначеного кола осіб: За що, не знаю, називають хатину в гаї тихім раєм (Т. Шевченко).

Роль головного члена в таких реченнях виконує дієслово у формі 3-ої особи множини теперішнього і майбутнього часу або у формі множини минулого часу.

Узагальнено-особові речення - це речення, в яких дійова особа мислиться узагальнено, тобто головний член виражає дію, яка стосується однаковою мірою будь-якої особи (Вік живи - вік вчись). Головним членом в узагальнено-особових реченнях найчастіше виступає дієслово у формі 2-ої особи однини чи множини, рідше- в інших особах.

Безособові речення- це речення, в яких головний член виражає процес або стан; дійова особа при цьому взагалі не передбачена.Головний член у безособовому реченні може бути виражений:

· особовим дієсловом у значенні безособового (У кожному будинку світилося);

· неозначеною формою дієслова (Бути чи не бути - ось що займало Гамлета);

· безособовим дієсловом у формі 3-ої особи однини теперішнього чи майбутнього часу або у формі середнього роду однини минулого часу (Як багато хотілося йому сказати!);

· прислівниками або іншими частинами мови в ролі прислівників (словами категорії стану - жаль, шкода): Як весело жити на світі!

· дієслівними формами на -но, -то (Так було складено ультиматум).

Називні (номінативні) речення - це речення, в яких стверджується існування якихось предметів чи явищ [14, с.123]. (Вечір. Пасовисько. Вогонь.) Головний член у номінативних реченнях виражений іменником у називному відмінку однини чи множини.

означено-особове - Виходжу з дому в передчутті чогось незвичного

неозначено-особове - Весною тут встають рано

узагальнено-особове - Що посієш, те й пожнеш

безособове - Роботу зроблено добре.

Називне - Літо. Берег. Синє, синє небо

1.1 Безособові речення в історичному контексті

У давній англійській мові існували такі безпідметові безособові речення, утворені наступними безособовими дієсловами: freosan “морозити”, hagalian “йти”(про град), rinan “йти” (про дощ), slitan “морозити”, sniwan “йти”(про сніг), styrman “штормити”, pawian “танути”, wederian “змінюватись”(про погоду), luhtan “світати”, efenlecan “вечоріти”,efnian “вечоріти”, frumlyhtan “світати”, sumerlecan “починатись” (про літо), winterlecan “починатись” (про зиму), degian “починатись” (про день).

В середній англійський період такі речення стають двоскладними (підмет виражається займенником hyt), що пов`язано зі змінами у граматичній будові речення зі встановленням твердого порядку слів у мовах аналітичного типу. Безособові речення виражали явища природи, наприклад: Hyt rinde feowerti da a. - Дощ йшов 40 днів.[9, с.37]

Існували безособові речення для означення психічного або фізичного стану людини, як в українській мові, наприклад: Мені боляче. Речення починалось із додатку, що означав особу, яка є носієм стану: Whine pyrite whelm and whelm hyngered. - Час від часу йому хотілося пити, а іноді їсти. Такі речення не є безособовими за змістом, тому що додаток у них виражає суб`єкт. [10, с.250]

Для раннього англійського періоду була характерною заміна безособової конструкції на особову. Дієслова happen, seem, think, like, lack, nееd, remember, ought, etc., що у 14 столітті загалом використовувались у безособових конструкціях, у 15 столітті почали використовуватись у особових, а у 16 столітті більшість з них набувала вжитку тільки у особових конструкціях. У творах Шекспіра ми й досі знаходимо речення із безособовими конструкціями it likes me well; here, if it likes your honour; але особові конструкції використовувались значно частіше: for several virtues have I lik'd several women; I do not like this tune; I do not like this footing! Із дієсловом need Шекспір використовує також обидва варіанта: so much as it needs; it shall not need; you need by help; we need it not. Також існувало два варіанта вжитку дієслова to inform: it is informed me, I'm informed, etc [15, с. 320].

У сучасній мові займенник it є вербально вираженим підметом безособового речення. Неособовість 3-ї особи it випливає з того, що 3-тя особа не є учасником комунікації. Загальновідомим є той факт, що займенники 1-ї особи означають мовця, займенники 2-ї особи означають особу, до якої звертається мовець, і тільки займенники 3-ї особи можуть відноситися до будь-якої особи, предмета або явища [11, с.82].

1.2 Типи безособових речень

Існують три типа безособових речень в українській мові, такі як:

· Речення з нульовим підметом

· Речення з непрямим підметом

· Речення з синкретичним підметом

Ці типи також включають в себе підтипи речень представлених нижче.

1.2.1 Речення з нульовим підметом

Основною їхньою ознакою є формальна відсутність підмета. Типове значення - вираження стану природи, існування певного процесу та властивого підмету стану (наприклад: Світає, Сутеніє, Морозить, Дощить).

Такі речення вживаються в абсолютному стані, вони не потребують для себе так званого «розширювача». Деякі з них можуть виявляти можливе значення, але за допомогою своєрідного поетичного методу (особливий метод вживання слів) (напр.: На сході вже світає).

Структурна діаграма безособових речень сформувалась на основі присудка, вираженого трьома частинами мови (дієслово, прислівник та іменник), наприклад:

1. Дощить (verb)

2. Сльотно (adverb)

3. Дощ (noun)

Давайте розглянемо моделі речень з різними структурно-семантичними значеннями «стан природи»:

1. Речення зі значенням частково обмеженого стану природи.

Найбільш складні з'єднання зустрічаються у вигляді «особових дієслів з безособовим значенням» або «функціонально безособовими». Речення, що формується за допомогою цих дієслів, приблизно визначається як особова двоскладна синтаксична паралель.

В особових конструкціях підкреслюється нейтральність явища.

Воно показується не як дія, а як стан, утворений деякими природними силами:

а. Снігом замело дорогу. - Сніг замів дорогу.

б. Вітерцем дихнуло з долини.

в. Повіяло раннім осіннім холодком.

2. Речення зі значенням наявності, існування явищ або предметів.

3. Типове значення таких типів безособових речень може виражатись тільки дієслівними та іменними формами.

· Блиску ще прибавилось;

· Бачиш, меншає у мене хлопців у загоні;

· У лісі побільшало шерехів.

В цих прикладах, дієслова, що підтверджують існування, потребують «розширювача», який показується у вигляді конкретної особи або предмета чиє існування підтверджується (хлопців, шерехів, блиску).

Але існують ще слова з суфіксами -ся(-сь):

- Бач, случилося, ми й повінчані - і спинилося серце в дівчини.

- Та довелося, трапилось - вп'ялася куля зла.

Речення, виражені іменною формою можна поділити на деякі групи. Головна частина цих речень:

· Вказує на деякі місця, території;

· Характеризує особливості

· Описує портрети та риси людей

· Степ! Кримський степ!

· Скриня, старенький стіл, лава та ще табуретка.

· Молодий... офіцер одержував грамоту. Розгін плечей, гідність постави. Міцне повите спокійною усмішкою обличчя.

1.2.2 Речення з непрямим підметом

Базою цих безособових речень є існування підмета, вираженого формами вживання непрямого іменника та займенника. Типове значення таких речень полягає у тому, щоб відобразити стан людини (інваріанта), який виражається трьома структурно-семантичними типами, згідно дієслівно-предикативному займеннику, а також іменниковим формам.

Щодо інваріанта тут, це може бути речення вербального (дієслівного) типу (Мене марудить; мені щастить; хворому болить).

Структурна діаграма безособових речень з непрямим підметом сформувалась від деяких лексичних одиниць зі значенням «стан людини», але присудок з цим значенням виражається трьома частинами української мови (дієслово, прислівник та іменник).

Наприклад:

· Іноді людям щастить у житті

· Може мені пощастить хоч удесяте.

Ця структурна діаграма може існувати в різних граматичних та структурно-семантичних модифікаціях.

1. Речення зі значенням стану з відтінком свободи, спонтанності.

До цього типу відносяться тільки вербальні (дієслівні) речення. Головним членом такого речення є особове дієслово в безособовому значенні (функціонально безособове дієслово). Семантика цих слів виражається в значенні духовної свободи, незалежності. Загалом, ці значення формуються за допомогою суфіксів -ся (-сь), які приєднуються до особових дієслів і є різними лексичними одиницями, але не граматичним формами. Розрізняють деякі лексико-граматичні групи. В основному, це дієслова, що виражають процеси мислення або обговорення (говоритися, мріятися, пам'ятатися, гадатися).

Наприклад:

- Говорилось навмисне голосно, щоб могли почути тут над водою.

- Враз мені здалося, що нікого немає в цьому полі.

Існують дієслова, що відображають дійовий стан.

- А матір стоїть щаслива, що доні танцюється.

Тільки деякі дієслова (хотітися) формують активно вживані безособові речення отримують в розмові модальне значення.

- Миколі не хотілося вже води.

- Але мені хотілося, щоб ворог був розбитий.

2. Речення зі значенням стану пасивного підмета

Існує багато безособових речень цього типу, а саме ті, в яких стан виражається предикативами (іменна частина складеного присудка) або іменниками. Можна відмітити декілька лексико-семантичних груп. Найбільшою з них є група предикативів (слів-категорій стану), які мають відповідні до себе іменники (голодно - голод, холодно - холод, дивно - диво).

- А нам і радісно, і страшно.

- А поруч стоїть Демко. Йому теж радісно і водночас досадно, що Улянка захворіла.

Існує специфічна група з модальними предикативами (варто, можна, необхідно, можливо, доцільно, треба, слід, потрібно). Додавання до них префіксу не- надає їм негативного значення, що і характеризує стан. Модальні предикативи можуть вживатися з інфінітивом, що є частиною присудка безособового речення.

- Їм треба було зникнути непомітно.

- Обидва розуміли, що розмову їх слід скінчити.

3. Речення зі значенням можливого активного стану підмета.

До цього виду відноситься група безособових речень, які називають «інфінітив у синтаксисі».

(наприклад: 1. Мені працювати - Мені працюється.

2. Дівчині сумувати - Дівчині сумно.)

В цих реченнях модальність є дуже активною із-за вираження потенційної дії та її незалежності від волі потенційного підмета. Підмет в цих реченнях також виражається як ім'я в давальному відмінку і, потребується можливою потенційною дією інфінітива.

Наприклад:

1. Славніше людям жити в цьому будинку.

2. А їй не підняти відерце водою налите.

3. В них сплять бійці, душею чисті, а їм би з нами жить і жить.

Речення в яких підметом є не особа, потребують деякого роз'яснення.

- З ним не підняти ракет і атомну бурю ніде.

- Довіку тут базі військовій не бути.

1.2.3 Речення з синкретичним підметом

Основною ознакою такого типу речень є наявність підмета в залежності від ситуації. Головний член таких речень потребує саме цього синкретичного підмета. Типовим значенням є також стан (людини або особи), що може формуватися за допомогою трьох структурно-семантичних видів. Наприклад:

1. Надворі непомітно розвиднілося.

2. Чоловікові аж тоді розвиднілося в голові.

Інваріантом тут виступає речення вербального (дієслівного) типу. Вони не можуть повністю вважатися безособовими дієсловами, тому що вони не можуть виступати в ролі присудка в двоскладних реченнях. Але в безособовому значенні вони вживаються потребуючи синкретичного значення. (Темніє надворі - Темніє хлопцеві в очах)

1. Речення з частковим обмеженням стану природи або людини.

Дієслова цієї лексико-семантичної групи, які виступають в ролі головної частини речення «потребують» непрямого підмета, але не в давальному, а в місцевому відмінку. (наприклад: звідти, з яру, тягне вечірньою прохолодою).

В деяких реченнях підмет, що виражає стан, може виражатися в орудному відмінку. (напр.: Юзефом підкинуло... Майором перемкнуло... І враз Олексою аж підкинуло...)

2. Речення зі значенням наявності та існування явищ або предметів.

Існує така група речень, в якій головний член складається з декількох дієслів зі значенням існування - бути, мати, вистачати, бракувати. Вони формують заперечні та стверджувальні речення. Звичайною ознакою цих типів речень є наявність в їхній структурі об'єкта в іменній формі.

Наприклад:

1. Ґрунти багаті, сонця вистачає.

2. Йому забракло повітря.

В заперечних (негативних) реченнях використовують дієслова - мати і бути, безособовість яких викликана запереченням:

- Я маю книгу - У мене немає книги

- Був дощ - Не було дощу

В сучасній українській мові - це такі речення, головна частина яких нема(є) формується за допомогою інфінітива змістового (значеннєвого) дієслова та заперечної часточки не:

1. Отже, немає горба

2. Назад уже немає вороття

3. Речення зі значенням результативного стану людини або предмета. Головним членом таких речень виступають дієслівні форми на -но (-ено), -то. Як відмітив О.М. Пешковський: «ця форма словосполучень в українській мові процвітає».

(наприклад: 1. Хай слово мовлено інакше - та суть в нім наша зостається. 2.Нам наказано формувати партизанський загін). В цих реченнях вчені також найшли зв'язок з особою, як і в інфінітивних реченнях. Отже, В.В. Бабайцева встановила [2, с.217]:

1. Речення з неозначеною особою

2. Речення без особи

Якщо в реченні особа не означена, то стан відноситься до неозначеного підмета, і робить речення неозначено-особовим.

- Може будовано цей собор у сльозах, прокляттях, у крові - Може будували цей собор у сльозах, прокляттях і крові.

Якщо особи немає, то в реченні не може відбуватися ніяка дія, а випливає лише кінцевий стан:

- У кімнаті брудно, накурено.

Маю зазначити, що в українській мові існує ціла низка типів безособових речень, які широко використовуються в мові.

1.3 Функції речень з одним головним членом

Всім відомо, що безособові речення можуть функціонувати та поширюватись за допомогою однакових синтаксичних форм (obligatory - головна і facultative - допоміжна), що є типовими для двоскладних речень. Це також свідчить про незалежність існування цих синтаксичних конструкцій у мові.

Такою ж самою є і система їх функціонування. Треба відмітити, що окрім граматичного формування, парадигми та повсякденного використання, в ряд характерних ознак речення входить система його функцій. С.В. Шведова називає п'ять таких функцій [29, с.68]:

1. Функція самоінформування

2. Функція утворення складного речення (просте речення є частиною складного)

3. Інформативно-номінативна (інформативно-називна) функція

4. Функція заміни одного із компонентів речення

5. Функція зміни синтаксичного місця залежної частини словосполучення.

Спостереження науковців (в тому числі й мої особисті) показали, що безособові речення виконують всі вищеназвані функції. Перша функція як комунікативна одиниця не потребує додаткових тлумачень: всі приклади, що були наведені вище, є прикладом використання всіх трьох типів безособових речень з цією функцією.

Натомість, слід повністю та детально розглянути другу функцію (sentence as a part of complex sentence).

Безособове речення з нульовим підметом може входити до структури складного речення різними способами: воно може бути частиною безсполучникового (Уже світлішає над гаєм, дощем пахучим день промок.) або складнопідрядного речення (Десь далеко загриміло, і грім покотився по сходах. Гарба зачіпалася за кущі, і Тимка оббризкувало холодним свіжим дощиком).

Отже, такі речення можуть формувати безсполучникові (Гуло в бік Чернігова, тягло важким димом із усього Задесення) та складні (складнопідрядні або складносурядні) структури (За ніч підвалило снігу, і йти було важко. В хаті було зовсім темно, і тільки пахло димом. І злодія не було, а батька вкрадено).

В складному реченні одна або обидві частини можуть бути безособовими реченнями з нульовим підметом.

Наприклад:

- У нас так ведеться, що й хата три дні не мететься. Уже зовсім смеркало, як Давид підходив до села. Внизу вирувала вода, котру гнало сюди від лівого берега.

Речення з нульовим підметом можуть бути частинами ще більш складних речень, напр.: «Сиділи ми в садку, там саме зацвітало, і сипався з каштанів білий цвіт. З годину, мабуть, отак здригалося небо, бушувала гроза, а тоді нарешті відгриміло, від блискало, і тільки зосталась темрява».

Як бачимо, друга функція (як частина складного речення) може виконуватись будь-яким із безособових речень з нульовим підметом. Головна частина, що вказує на стан природи не встановлює ніяких обмежень що до функціональних можливостей цих речень.

Те ж саме ми можемо побачити при класифікації безособових речень з непрямим та синкретичним підметом. Вони можуть виступати частиною складного речення (безсполучниковим, підрядним або сурядним). А також вони можуть формувати деякі типи таких речень. Наприклад:

- Ластівки літають, бо літається. Ларисі не вірилось, що це Майя. Убила баба лося, так їй довелося. Вночі ніби й заснеш, а серцеві не спиться. Йому хотілось мати сотні рук - і наші руки кликав він до бою.

- Аж не вірилось, що це не сниться. Складалось так, як того хотілося... І радісно мені: не знати людям горя. Нам не тісно у рідній країні, нам не треба в чужу мандрувать.

Всі три типи безособових речень можуть створювати складні конструкції самостійно. Напр.: (Було нам радісно, що гуде по всьому фронту. Ясно, що туди й пропущено дріт від міни. У лісі тихо й сумно, за деревами нічого не видно).

Типово, що досить часто так звані інфінітивні речення виражаються в функції підрядного речення; крім того, в різних типах складних речень. Найбільш розповсюдженим є тип «інфінітивний мовний зворот».

Наприклад:

- Зайшов до хати, щоб перевдягнутись. Юрський сполошився і вискочив, щоб пошукати хлопця. Досягши вершини, зупинились, щоб перепочити.

Інші види складних речень ми можемо зустріти в інфінітивних зворотах: означальний (Людським серцям одкрилась брама жалю, якого не спинить); пояснювальний (Не знала Тереза, як бути їй); the way of acting (Так тихо-тихо скрізь, що ледве чути відгомони); причинний (Спокійно стрілятиму, щоб не промахнутися зопалу); умовний (І якщо згадати мертвих, то я зажурюсь по них). Ці речення як сурядні частини також можуть створювати складні синтаксичні конструкції, такі як: (Ніхто за часом не тужив, бо знали, що тепер робити, де йти, у котрий бубон бити, коли чекати лютих злив. Всім стає незручно, і кожен не знає, як себе поводити, що говорити). Третя функція простих речень інформативно-називна, яка також є типовою для безособових речень. Це, в основному, підписи та знаки під зображеннями, фотографіями (в журналах та газетах); назви книг, фільмів, п'єс; розділи в книгах та ін. Давайте розглянемо деякі приклади: “Весна на Одері”, “Cвітанок над морем”, “Прапороносці”, “Таврія”, “Коли матері немає”, “І рости, і діяти”, “Мир”, “Гримить”, “Політ крізь бурю”, “Вітер з України”.

Особливо активними в цій функції є називні речення (згідно нашої класифікації, це речення з нульовим підметом) з притаманними їм значеннями.

Четверта та п'ята функції (заміни одного із компонентів речення та зміни синтаксичного місця залежної частини словосполучення) також притаманні безособовим реченням, напр.: Грошей у нього - греблю гати (багато); Надворі хоч голки збирай (ясно). Але вони більше зустрічаються у розмовному стилі мови.

Під час функціонування в живій мові, безособові речення здійснюють звичайне виконання своїх структурних схем, як і складні речення. Це виконання здійснюється за допомогою системи граматичних (модальні та періодичні) та структурно-семантичних модифікацій. Всі ці типи (з нульовим, непрямим та синкретичним підметом) можуть приймати часово-граматичні значення при утворенні (Холодно. - Було холодно. - Буде холодно), modal and periodical verbs (Хочеться додому.- Хотілося сказати; Починало сутеніти. - Стало накрапати), а також умовно-модальні частки (Ну й мороз! Яка краса! Як тут гарно!). Однак, поширення безособових конструкцій з допомогою цих двох (структурно-семантична та граматична) модифікацій не є суттєвим. Найбільш продуктивним способом виконання є той, який У. Шведова називає «ситуативне вимушене вилучення лексичних одиниць» [29, с.80]. Семантика головного члена безособового речення лексично обмежується двома значеннями (інваріантами), такими як: стан природи та стан людини (особи чи предмета). Ось чому структурні схеми цих речень в певному контексті потребують розширення ситуативних синтаксичних форм: На дворі дощить. У лісі темно. У хаті світиться. Нам щастить. Мені їхати. Повіяло холодом. Бракує хліба. Наказано рушати. Мені чути пісню. Цього не забути довіку.

Отже, безособове речення може виконувати всі п'ять функцій простого речення як єдина комунікативна одиниця мови. Перші три з них - є головними; речення в цих функціях будуються достатньо активно. Дві інші функції (заміни одного із компонентів речення та зміни синтаксичного місця залежної частини словосполучення) виконуються безособовими реченнями дуже рідко, в розмовному стилі. Всі ці фактори поширюють речення різними модифікаціями; вони ще раз показують специфічну систему безособових речень в синтаксичній системі сучасної української мови.

Розділ 2. Речення з займенником «it» в англійській мові

2.1 Різні точки зору на підмет «t»

Особливістю англійського безособового речення є його синтаксична двоскладність (наявність підмета it) при семантичній односкладності. У спеціальній літературі з цього приводу вважається, що визначальним у становленні цього семантично-структурного типу речення була характерна для англійської мови тенденція до фіксованого порядку слів (що полегшувало розпізнання комунікативних типів речення протиставленням прямого та інверсійного порядку слів). Безперечним можна вважати й те, що формування бінарної моделі у реченні цього типу сприяло стабілізації саме такого порядку слів в англійській мові.[24, с.276]

Абсолютизація принципу бінарності у схемі англійського речення - явище пізнішого періоду; в англійській мові періоду перших писемних пам`яток безособовий тип речення знаходив своє вираження односкладною моделлю [11, с.153].

Аналізуючи теоретичний матеріал ми можемо дати визначення безособового речення. Безособові типи речень в англійській мові - це конструкції, що формуються за допомогою структурного елементу “It”. Слід зазначити, що цей елемент “It” виступає в ролі займенника, але фактично, він позбавлений об'єктивних ознак займенника. Він виступає в ролі формального підмета тим самим компенсуючи та зберігаючи порядок слів звичайного англійського речення. Як правило, після “It” слідує іменний присудок. Перейдемо до іншого факту, існує два типи безособових речень: it + V-finite and it + V-be + a(h)

Треба сказати, що типи речень з “It” мають різноманітну та можливо складну структуру (див. нижче).

Спочатку, давайте зобразимо просту структуру цих речень (structure without showing any word-order in the sentence):

1. For time (часу):

(e.g. It's 5 o'clock

It's late (early)

It's getting dark

It's (high time) to go home)

2. For days (днів тижня):

(e.g. It's Sunday

It's 9 May

It's my birthday today

3. For distance (відстаней):

- It's a long way from here.

- Is it very far to the nearest stop?

- It's 3 km from out town to the nearest village.

4. For weather (погоди):

- It's warm (cold, hot, windy, sunny, foggy, etc.)

- It's rains (It is raining)

(It has been raining)

- It's a nice day today

5. For seasons (пір року):

- It's autumn (winter, summer, spring)

6. Temperature (температури):

It is 5 below zero

It is 10 above zero

Членування речення пов'язано із низкою об'єктивних труднощів, що випливають з того, що іноді відбувається змішання граматичних, логічних та психологічних відносин. Найяскравішим прикладом є конструкції із вставним it, this, there у зв'язку з тим, що спостерігається протиріччя між тим, що граматичний підмет є ніби семантично незначущим, і значеннєвим центром речення типу It's curious …, виявляється то підметом, то присудком із вставним `it'.

За змістом кожен значущий член речення є граматично самостійною, але логічно зв'язаною одиницею речення, що відрізняється рівнем абстрагування.

Вставне слово, зазвичай, має обмежене значення. Якщо взяти такі приклади, як:

1. It is my book.

2. It is he who …

3. It is curious to know…,

то у кожному із цих речень вставне слово у тій чи іншій мірі виражає скерованість думки на предмет. Денотація починається ніби із визначення, яке безпосередньо передує денотації об'єкта. У кожному випадку мовець ніби визначає просторові обмеження і встановлює вихідну позицію для позначуваного об'єкта. Це сприяє тому, що it є не лише вставним та незначущим елементом, а, навпаки, є ніби засобом визначення певних просторових зв'язків. Як підмет, it втрачає у всіх трьох випадках свій конкретно-вказівний зміст `це', і набуває лише просторово-обмежений зміст, що визначається тільки із допомогою конкретизуючи одиниць. [22, с.109]

It у безособових реченнях не має лексичного значення, воно виконує в реченні лише граматичну функцію формального підмета і російською та українською не перекладається. У.Чейф називає речення типу it`s raining “йде дощ” амбієнтними й стверджує, що дієслово тут представлено у якості всеохоплюючого елемента, що припускає події безвідносно до предмету оточення. [30, с.120] Підмет it, на думку У.Чейфа, є лише поверхневим елементом.

Єсперсен висловив точку зору, згідно якої займенник it надає деякий абстрактний зміст типу загальної атмосфери, що сприяє сприйняттю ситуації. Згідно О. Єсперсону, it виражає якийсь “conceptual neuter” - понятійний середній рід. [38, с.241-243].

На думку фахівців основною відмінністю безособових речень є заповнювання у них позиції підмета в англійській мові на відміну від нульового вираження її у реченнях в українській й російській мовах. Елемент it, який займає позицію підмета, при безособовому змісті англійського речення втрачає дейктичну сутність свого етимону - особового займенника it - та виступає, таким чином, омонімом останнього. Безособовість змісту цього типу речення визначається об`єктом повідомлення: How late it was! (O. Wilde) - Так пізно! (пер. Р. Доценко) - Ого как поздно! (пер. М. Абкиной).

2.2 Двочленні структури з «it»

Окремим синтаксичним типом є двочленні структури з it, що надають модальну семантику (значення необхідності, можливості, випадковості) іншим синтаксичним групам, які сполучаються з ними. Такими можуть бути інфінітивна група з часткою to, інфінітивний зворот з прийменником for або ціле підрядне речення:

· How impossible it was for her to understand what he had been through! (J. London). - Як важко їй зрозуміти все те, що він пережив! (пер. М. Рябовой).

· It was too late for me to begin learning this kind of sports. - Починати займаитися цим видом спорту було запізно для мене.

Природа цих конструкцій трактується англійськими лінгвістами по-різному. Деякі вважають частину речення після безособового звороту підметом усього речення, який репрезентується на початку речення елементом it. У цьому випадку саме присудок was impossible, was late та ін. відноситься не до елементу it, а до всього речення.[24, с.113] На думку інших, звороти з іменним присудком є структурно довершеним безособовим реченням, яке надає модальну оцінку тому, що було висловлено у підрядній частині речення. [11, с.154]

“It” використовується з таким порядком слів:

1. It + V link + N + Infinitive

Examples: It was a pleasure to see her

2. It + V link + Adj. + Infinitive

e.g. It's stupid to make jokes like that

3. It + V link + Adj. + If-clause

e.g. It's be surprising if the two countries don't reach an agreement soon

4. It + V link + N + Gerund

e.g. It'll good feeling being a hero.

5. It + V link +Adj. + Gerund

e.g. It grew very dull sitting on the hotel lobby.

6. It + V link + Adj. + for-phrase

e.g. It was hard for him to live on his small pension.

В цій структурі вживаються наступні прикметники: easy, essential, hard, important, impossible necessary, unacceptable, vital

7. It + V link + Adj. + of-phrase + to-infinitive

e.g. It was generous of her to take on the job.

Такі прикметники можуть використовуватись при побудові цієї структури: careless, greedy, kind, nice, silly, wrong

8. It + V link + N + for-phrase

e.g. It's time for you to invite your friends inside.

9. It + V link + N + Clause

e.g. It's a mystery to me how it all happened.

10. It + V link + noun + that-clause

e.g. It is an honour that professor Bolt is attending the conference

11. It + V link + Adj. + that-clause

e.g. It seems unlikely that he will catch the train.

12. It + V passive + Wh.-clause

Дієслова за якими слідує Wh.-Clause включають: ask, decide, determine, establish, know, and understand.

e.g. It is being asked why no action is to be taken

13. It + V passive +that-clause

Дієслова, що використовуються: agree, allege, announce, assume, calculate, claim, confider, decide, declare, discover, estimate, expect, feel, find, know, mention, propose, recommend, say, show, suggest, suppose, think, understand, accept, believe, hope, intend, plan, think, understand.

e.g. It is said that every life has its roses and thorns.

14. It + V passive +to infinitive

Дієслова, за якими слідує to-infinitive clause включають: agree, decide, hope, intend, and plan.

e.g. - It was decided to celebrate his 75-th birthday

- It has been planned to build a real around the village

15. It + V active + Clause

e.g. It doesn't matter whether we start now or later

16. It + verb + (object) + that-clause

§ It worried me that she drove so fast. Other verbs such as worry, with an alternative pattern include: amaze, annoy, bother, concern, frighten, please, surprise

§ It turned out that the bike didn't belong to him

17. It + V active +Noun + Infinitive

e.g. It took him several seconds to realize they were firing at him. Як бачимо, ці дві структури формують 23 типи речень з “It”. Структура самих речень різноманітна.

Л.С. Бархударов зазначає, що підмет може бути вираженим повнозначним словом, позбавленим формально - граматичних показників підмета, але яке має конкретно-лексичне значення. Ця друга частина займає місце після присудка і може бути виражена [3, с.54]:

Інфінітивом або (рідше) герундієм (тобто непредикативними формами дієслова):

…it is sweet to look at clouds (Th. Dreiser). It was pleasant sitting in the cafe. (Hemingway).

Комплексами з тими ж самими формами: It was impossible for the men to get home. (R. Aldington).

Підрядним реченням: It was right that his mother should be the first to greet him. (P. Abrahams).

На думку інших лінгвістів, синтаксична автономність або, навпаки, підпорядкованість безособової структурі it + іменний присудок залежить від міри дейктичного змісту, який виявляє елемент it. З позицій інтерсистемного розгляду важко встановити семантику (чи навпаки десематизованість) першого компонента речення, оскільки структурна цілісність конструкції створює враження такої ж семантичної єдності. “Екстра системний” погляд, тобто порівняльний аналіз з позицій системи іншої мови, показує, що міра дейктичного змісту антецедента it і тим самим синтаксична самостійність всієї конструкції мінімальна. Українські і російські схеми такого типу легко допускають синтаксичну трансформацію, яка підтверджує віднесеність присудка до всього комплексу:

Неможливо йти туди так пізно > Йти туди так пізно неможливо. Було необхідно вирушити відразу > Вирушити відразу було необхідно.

Англійські відповідники таких трансформацій не допускають без порушення самої структури безособового типу. Це дозволяє зробити висновок на користь першої точки зору.[11, с.160]

2.3 Безособові дієслова

Дієслова, що сполучаються з безособовим неспецифічним підметом it є безособовими. [25, с.255] Безособові дієслова - це дієслова нескерованої дії, що являють собою замкнену, незначну за кількістю групу у сучасній англійській мові.[31, с.471]

Безособові дієслова мають категорію виду, що представлена опозицією: закінченість - незакінченість дії. It rains. - Йдуть дощі. It`s raining. - Зараз йде дощ. (недовершена дія). Підмет англійського безособового речення не означає ніякого реального об`єкта: той невловимий зміст, який міститься у підметі (знайомого оточення, життєвої ситуації), нібито розчиняється у змісті підмета і не може бути відокремлено й розглядатися самостійно. [24, с.157] Існує точка зору, що суб`єкт безособових речень здобуває своє вираження у локативних формах [22, с.112-114], наприклад: It`s hot in here? Isn`t it? - Тут спекотно, чи не так?

На синтаксичному рівні безособові дієслова одновалентні через обов`язкову присутність формального присудка it. Англійські безособові дієслова вживаються у теперішньому та минулому часі, наприклад: It snows. It snowed. It will snow. - Сніжить. Йшов сніг. Сніжитиме.

Опозиція перфектних і неперфектних форм утворює категорію часової віднесеності, наприклад: It rains. - Йдуть дощі.(повторювана дія). It`s been raining since morning. - Дощить з ранку.

Під час розгляду дії, що протікає, розгортається, мовець застає середину процесу.[5, с.18]

Безособові дієслова не співвідносять дію з агенсом. Е.Бенвеніст вважає, що вони не мають категорії особи [4, с.6]. Р.Якобсон називає безособові дієслова безознаковими категоріями [31, с.215], протиставляючи їх ознаковим особовим формам. О.Бондарко відносить безособові форми до системи форм особи й пише про їх порівнянність із семантикою 3-ї особи, при цьому він заперечує їхню тотожність із значенням 3-ї особи. Джерелом предикативної ознаки є зовнішнє середовище. [5, с.24]

Значення безособових дієслів вказує на неможливість їх вжитку в пасивному стані. А. Бондарко відносить безособові речення типу дощить до активного стану, хоча вони й не мають позитивного співвідношення між суб`єктом та носієм предикативної ознаки. Відсутність будь-яких ознак пасивності є достатньою підставою, щоб віднести такі речення до активу.[5, с.138]

2.4 Присудок та предикатив безособових речень

Дієслівний та іменний присудок.

Присудок безособових речень у всіх порівнювальних мовах може бути дієслівним (it is freezing - морозить) або іменним (it is warm - тепло). Другий тип семантично і морфологічно ширший [25, с.300].

Безособові іменні речення складаються з формального підмета та складеного іменного присудка, що виражається дієсловом-зв`язкою і предикативом, який може бути прикметником або іменником, наприклад: It is hot. - Пекуче. It is cold. - Холодно. Такі речення виражають стан або перехід з одного стану в інший: It got cold. - Похолоднішало.

В англійських безособових реченнях з іменним присудком функціонують наступні дієслова-зв`язки: to get, to grow «ставати», to be «бути». Значення дієслова-зв`язки вказує на статичність (незмінність) або динамічність стану, наприклад: It is dark. - Темно. It is getting dark. - Темніє. Дієслова-зв`язки to get, to grow «ставати» вживаються з предикативами для вираження динамічності процесу або стану, наприклад: It was getting darker now and darker… - На вулиці темнішало й темнішало. Дієслово to be «бути» вживаться у реченнях зі значенням незмінності дії, наприклад: It was dark when he was free at 5:30. - Коли він звільнився о 5:30, було вже темно.

...