Порівняльна характеристика твору Пауло Коельо "Вероніка вирішує померти" англійського і українського перекладу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

переклад англійський український

Серед актуальних проблем вивчення зарубіжної літератури особливо широко обговорюється питання про використання на уроках оригінального тексту.

Звісно, ідеальний варіант вивчення творів зарубіжної літератури -- в оригіналі. Але поки що це утопічна ідея, актуальними ж залишаються слова Ж. Клименко: "Я мушу признати, що знання західноєвропейських мов дуже мало поширене серед українців, навіть серед університетських і що дуже рідко хто з них, навіть із тих, хто вчиться на філологічному факультеті, читають книжки, наприклад, французькі або німецькі... Подумайте ж тепер, яка мусить бути просвіта в цій громаді, коли вона ще збунтується і проти російського письменства?!" [4; 20].

Вершинні твори зарубіжної літератури для більшості читачів стають доступними завдяки художнім перекладам. Художній переклад -- це відтворення, передача художнього тексту, який написаний однією мовою засобами іншої мови.

Залучаючи учнів до вивчення кращих зразків світового письменства, важливо формувати їхнє уявлення про художній переклад як унікальне явище у світовій культурі, результат творчого діалогу автора і перекладача.

Завдання на порівняльний аналіз оригіналу та перекладу під час вивчення зарубіжної літератури впроваджується дедалі активніше. Зокрема, надзвичайно цікавим і плідним виявляється зіставлення кількох перекладів одного твору. Така робота сприяє розвитку вміння порівнювати літературні явища, допомагає усвідомлювати специфіку художнього перекладу як наслідку діяльності творчої особистості перекладача, а головне -- створювати в своїй уяві образ оригіналу.

Завдання на порівняльний аналіз оригіналу та перекладу найрізноманітніші. Вони мають бути спрямовані, з одного боку, на те, щоб виявити, який переклад і чому найбільше відповідає ідейно-художнім особливостям оригіналу, наскільки його ідейна, естетична і стилістична концепція як літературного твору відповідає концепції оригіналу, з іншого - з'ясувати значення окремих елементів твору, їхнє ідейно-художнє навантаження (синтаксис, звукопис, лексичне значення окремого слова, строфіка, назва твору, значення останнього речення, абзацу, слова та ін..)

Використання перекладів на уроках зарубіжної літератури є актуальним. Студенти усвідомлюють не лише сутність художнього перекладу як творчого процесу і його результату, а й глибше розуміють твори, прочитані в оригіналі. Завдяки перекладним творам студенти відкривають для себе реалії життя народів зарубіжжя, пізнають їхню історію, духовний світ.

Студенти виявляють неабиякий інтерес до роботи з оригіналом твору та його перекладами. Уроки такого типу зробили навчання цікавішим, інтенсивнішим і більш ефективним.

Тема курсової роботи : «Порівняльна характеристика твору Пауло Коельо «Вероніка вирішує померти» англійського і українського перекладу».

Метою курсової роботи є дослідження особливостей перекладу на українську мову даного твору.

Завдання курсової роботи: простежити види перекладів;

порівняти граматичні та лексичні особливості при перекладі;

роль перекладів в художній літературі.

Об'єктом нашої роботи є формування навичок перекладу з оригіналу для студентів України.

Предметом є порівняння англійського варіанту перекладу з українським перекладом на прикладі твору Пауло Коельо «Вероніка вирішує померти».

Актуальність полягає в тому, що переклади є одним з важливих елементів сприйняття літератури іноземною мовою. Студенти відкривають для себе реалії життя народів зарубіжжя, пізнають їхню історію, духовний світ.

Завдяки перекладам вітчизняне письменство освоює нові жанри, теми, сюжети, літературну техніку.

Теоретичною основою нашого дослідження стали праці таких відомих науковців : Клименко Ж., яка в своїй праці «Порівняння оригіналу і перекладу в процесі вивчення зарубіжної літератури» показала, що питання перекладу є досить актуальним в сучасній методиці. А також надала ряд порад - настанов для вчителя зарубіжної літератури, які мають допомогти йому зорієнтуватися у формах і методах роботи з перекладним текстом, урізноманітнити її. Коптілов В.В. у праці «Першотвір і переклад. Роздуми і спостереження» розкрив питання про переклад, а також про види, форми і методи роботи з ним. Назвав письменників, які пробували себе в автоперекладі. Висвітлив проблему ролі перекладів в процесі навчання. Ненько І. у праці «Не відкидати роботу з перекладом, а вчитися специфіці її проведення», розкрив питання актуальності перекладу. Він переконаний, що відмова від аналізу перекладного художнього тексту означатиме і відмову від курсу зарубіжна література. Висвітлив питання важливості перекладів при навчанні. Радчук В. у праці «Хай слово мовлено інакше…» розкрив значення перекладної літератури як важливого чинника формування української нації. Висвітлив питання про роль художнього перекладу у взаємопізнанні народів на різних етапах формування української нації. Ковганюк С. у своїй праці «Практика перекладу» звернув увагу на такі питання, як творча індивідуальність перекладача, особливості перекладу поетичних творів.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, додатків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ХУДОЖНІХ ТВОРІВ

Надзвичайна зацікавленість процесом перекладу й особлива актуальність перекладознавства в контексті гуманітарних наук зумовлена цілою низкою причин. Передусім величезним розмахом перекладацької діяльності у всьому світі, інтенсивним розширенням міжмовних, міжлітературних і міжнародних зв'язків. Той факт, що українська та англійська мови перебувають у відносно тривалому й плідному культурно-історичному контакті, є передумовою для порівняльних досліджень.

Як відомо, англійська і українська мови належать не тільки до різних гілок індоєвропейської родини мов (перша -- до германської, друга - до слов'янської), а й до різних структурних типів мов: перша -- переважно аналітична мова, де граматичні відношення у реченні передаються вільними граматичними морфемами, а друга -- флективна мова, де граматичні значення й відношення передаються за допомогою зв'язаних граматичних морфем -- флексій. Саме розбіжності в будові мов, у наборі їхніх граматичних категорій, форм та конструкцій і становлять труднощів при перекладі.

Емоційністю, експресивністю, естетичною вмотивованістю мовних засобів, образністю характеризуються всі жанрові різновиди художньої літератури - епос, лірика, драма.

Специфіка художнього мовлення полягає в тому, що в мові художньої літератури використовуються елементи всіх стилів. Усі засоби взаємодіють для вираження естетичного змісту твору через систему художніх образів.

Розвиток науки та техніки у теперішній час неможливо уявити без широкого обміну інформацією між людьми, що говорять різними мовами. Збільшується обсяг нової інформації, а разом з ним й потреба у перекладах для її обробки.

Переклад має довгу історію. Він з'являється ще у ті далекі часи, коли прамова почала розпадатися на окремі мови і виникла необхідність у людях, що знали кілька мов і могли виступати в ролі посередників при спілкуванні представників різних мовних суспільств. Проте, з ряду причин, зокрема, у силу його міждисциплінарного характеру, переклад оформився в самостійну науку лише на початку XX сторіччя. В умовах розширення міжнародних зв'язків і обміну інформацією перекладознавство стрімко розвивалося і тепер користується статусом самостійної наукової дисципліни та має свою теоретичну базу, концептуальний апарат і терміносистему.

Взагалі, переклад -- це перетворення повідомлення на вихідній мові в повідомлення на мові перекладу. Точний переклад, по визначенню, неможливий вже в силу того, що різні мови відрізняються як граматичним складом, так і просто кількістю слів, не говорячи вже про розходження культур, що теж може мати вплив на засіб і результати перекладу. Передбачається, що перекладач в однаковій мірі володіє як вихідною, так і перекладною культурами. Але це далеко не так, і в більшості випадків перекладач дуже приблизно оцінює, а отже, і перекладає ті або інші елементи або цілі категорії вихідного тексту, у порівняльно - культурному плані. [10;215]

В даній курсовій роботі ми розглянемо особливості художнього перекладу з англійської мови на українську на прикладі твору Пауло Коельо «Вероніка вирішує померти».

1.1 Види і особливості перекладу з англійської мови на українську

Переклад художній -- це відтворення засобами рідної мови особливостей чужоземного літературного тексту (в нашому випадку переклад з англійської мови на українську) в нерозривній діалектичній єдності його змісту і форми.

Перше і найголовніше завдання, що постає при цьому, якраз і полягає в майстерному відтворенні перекладачем гармонії цієї єдності. Абсолютизація однієї зі сторін чи нехтування нею веде до двох цілком протилежних, але однаково вагомих тенденцій у перекладі. Однак це загальновизнане положення про гармонійність поєднання змісту і форми в мистецтві здебільшого порушується: зміст (дух оригіналу) переважає над формою (буквою) в перекладі. Це можна побачити на прикладі уривку з твору «Вероніка вирішує померти»:

On 11 November 1997, Veronika decided that the moment to kill herself had - at last! - arrived. She carefully cleaned the room that she rented in a convent, turned off the heating, brushed her teeth and lay down.[Дод.№1; 1] -

11 листопада 1997 року Вероніка вирішила, що настав - нарешті! - час покінчити з собою. Вона ретельно прибрала в кімнаті, яку винаймала в жіночому монастирі, вимкнула обігрівання, почистила зуби й лягла.[Дод.№2; 1]

Така практика призводить до того, що переклад перетворюється в звичайну копію оригіналу, яка втрачає здатність нести читачеві естетичну насолоду.

Не менш шкідливе й надмірне захоплення формою оригіналу, копіювання лексики, механічне перенесення в переклад чужих синтаксичних і фразеологічних конструкцій. Наприклад:

…for the first time in her life, it made her ponder the truth of a saying that was very fashionable amongst her friends: `nothing in this world happens by chance'. [Дод.№1; 2] - …вперше в житті вона замислилась над правдивістю дуже модного серед її друзів вислову: “В цьому світі немає нічого випадкового”. [Дод.№2; 2]

Гіркий досвід попередників свідчить, що за формалістичного підходу до перекладу з нього зникає легкість, природність поетичного виразу і перед читачем постає « розчленований труп оригіналу» (В. Россельс), а не мистецький витвір. Слово саме по собі не звучить у художньому творі, якщо воно вирвано із контексту і в перекладеному вірші, поемі, п'єсі чи навіть романі не відчувається міцного внутрішнього зв'язку всіх слів, фраз, поетичних рядків, строф, яв, дій, розділів тощо. Форма літературного тексту -- не статична посудина, яка наповнюється певним змістом, а спосіб репрезентації змісту. Звідси й постає основний закон перекладу, влучно сформульований відомим українським теоретиком і практиком художнього перекладу С. Ковганюком: «Якщо хочеш гармонійно поєднати форму і зміст, то бери зміст оригіналу, але надавай йому форми, властивої твоїй рідній мові» [6;23].

Упродовж століть підхід до перекладацьких принципів істотно змінювався. За епохи Відродження, скажімо, переважали буквальні переклади. Апологетом дослівних версій, зокрема, виявив себе німецький гуманіст і перекладач Ніклас фон Віле (XV ст.), який обстоював тезу: «...кожне слово (оригіналу) замінюється таким самим словом (перекладу)». Саме так він перекладав твори Петрарки, Боккаччо, Апулея.

У XVIII ст. під впливом панівної в країнах Західної Європи естетики класицизму з її нехтуванням усього, що не вміщалося в рамки тогочасних канонів, виникають «прикрашаючі» переклади, в яких відкидалося все, що було не до смаку читачам. Це так званий вільний переклад із його приписами «суперництва» та «змагання» з авторами оригіналів.

Пізніше перекладачі прагнуть до відповідності першотвору, до адекватної передачі і змісту, і художніх його особливостей.

Плідна перекладацька діяльність видатних письменників переконує, що слід шукати не еквівалент слова, а «перекладати» думку, почуття автора оригіналу, душевний настрій ліричного героя, проникаючи у глибину поетики інонаціонального твору. Наприклад, як у перекладі В.Морозова з твору -оригіналу:

`Honestly,'she thought, `no one ever knows where Slovenia is.' But Slovenia existed nonetheless, and it was outside, inside, in the mountains around her and in the square she was looking out at: Slovenia was her country. [Дод.№1; 3] - А дійсно, подумала вона, ніхто ж і не знає, де є Словенія. Але Словенія є - і там, і тут, у довколишніх горах і на цьому майдані - Словенією звали її країну. [Дод.№2; 3]

Для цього перекладач повинен бездоганно володіти як рідною мовою, так і мовою оригіналу. Переклади не з першотвору, а з інтерпретації іншою мовою чи з дослівного підрядкового перекладу не бажані, оскільки це часто призводить до грубих помилок і спотворень.

Поряд із традиційними перекладами творів художньої літератури, які виконуються досвідченими інтерпретаторами, в середині XX ст. виник переклад автоматичний (або машинний). Його здійснює електронно-обчислювальна машина на основі спеціально складеної для неї програми. ЕОМ, а в наші дні комп'ютери можуть перекладати лише порівняно нескладні тексти зі спрощеною граматикою та стандартизованим словником, зі словами, що не мають переносних значень. Отже, автоматичний переклад художніх творів неможливий, він придатний для перекладу науково-технічної літератури.

Розрізняють також переклади наукових праць, газетно-інформаційних повідомлень і публіцистики тощо, які характеризуються насамперед жанрово-стильовими різновидами текстів оригіналів. [8;109]

Надзвичайно цікаве і рідкісне явище в художній літературі -- авторський переклад, або автопереклад, -- тобто переклад художнього твору іншою мовою, зроблений самим автором оригіналу.

Письменники здебільшого віддають перевагу написанню нових творів перед перекладом уже написаних іншою мовою. Однак іноді митець все ж перекладає себе самого. Кілька моментів відрізняють такого перекладача від звичайного. Як повноправний господар власного твору, не обмежений у перекладацькій діяльності жодними суто перекладацькими чинниками, він володіє тією «творчою сваволею», яка дозволяє йому переробити власний текст у будь-якому напрямку, змінювати його композицію, образи і т. ін. В результаті таких переробок іноді замість перекладу може з'явитися навіть зовсім новий твір. З іншого боку, перекладач-автор, на відміну від звичайного перекладача, бачить оригінал, так би мовити, «зсередини», що допомагає йому створити справді повновартісний, мистецьки довершений переклад. Звісна річ, якщо він вільно володіє обома мовами.

Одним із перших серед українських письменників спробував себе в автоперекладі Г. Квітка-Основ'яненко, який відтворив російською мовою вісім власних українських повістей. І. Франко та Леся Українка перекладали окремі свої поезії німецькою мовою, М. Вороний, М. Рильський -російською.

Пам'ятаймо, що, на відміну від першотвору, перекладне є самостійним художнім твором і його основна риса -- це зв'язок із оригіналом. Саме тому, що переклад розглядається в зв'язку з оригіналом, нас так цікавить у цій галузі літератури шлях між початковим пунктом і результатом творчого процесу. Під час вивчення курсу всесвітньої літератури студенти, певна річ, весь час мають справу з перекладними текстами. Отож кілька порад - настанов для вчителя зарубіжної літератури, які мають допомогти йому зорієнтуватися у формах і методах роботи з перекладним текстом, урізноманітнити її.

1.Починати аналіз перекладу треба не з нього самого, а з усвідомлення першотвору в його зв'язках з життям тієї країни і тієї епохи, які в ньому відображені. Треба також знати, яке місце посідає оригінал у творчості його автора і яку роль він відігріє у розвитку літератури. Знання всього цього створить необхідне тло, на якому сприймається першотвір, а також необхідні передумови для подальшого об'єктивного судження про сам переклад.

2.Для того, щоб зробити правильний висновок про відповідність інтерпретації оригіналові, необхідно точно встановити, з якого саме тексту перекладав інтерпретатор.

3.При оцінці творчого внеску перекладача важливо знати також його зв'язок із попередніми версіями перекладів даного твору, якою мірою інтерпретатор спирався на колишні переклади або які рішення запропонував сам.

4.Після того, як студент виявить джерела перекладу, він може приступити до головної мети свого дослідження: до аналізу основних принципів самого творчого процесу, тобто перекладацького методу та перекладацької концепції.

Інакше кажучи, будь-який переклад складається з певної кількості, залежно від його точності, більшої чи меншої, -- якісних відмінностей, яких надав текстові перекладач. Саме відмінності від оригіналу найкраще демонструють метод перекладача та його погляди на відтворення цього оригіналу рідною мовою.

А тому аналіз переїзду треба починати із зіставлення його з першотвором і чи не статистичних підрахунків виявлених відмінностей.[4;20]

Проте одразу треба застерегти студентів від спокуси безпосереднього зіставлення слів, синтаксичних конструкцій чи асонансів оригіналу з відповідними еквівалентами тексту перекладу (чи навпаки). Запам'ятаймо, перекладаються не елементи тексту: в художньому перекладі відтворюється функція того чи іншого елемента в естетичній цільності оригіналу.

1.2 Типи перекладу

Розрізняють три типи перекладу:

1.Внутрішньомовний переклад -- тлумачення словесних знаків за допомогою інших словесних знаків тієї ж мови (наприклад, переклад з давньогрецької на новогрецьку або адаптація твору).

2.Міжмовний, або власне переклад -- тлумачення словесних знаків іншої мови.

3.Міжсеміотичний переклад -- тлумачення знаків однієї системи за допомогою знаків іншої системи (наприклад, літератури -- засобами музики, живопису, кіно, театру, хореографії).

Поняття переклад розглядається і в двох інших значеннях:

1.Творчий процес (інколи передається синонімами перекладання, трансляція), який передбачає перетворення тексту оригіналу на текст друготвору.

2.Результат процесу, явище (синоніми друготвір, транслят).

Опрацювання зразків міжсеміотичного перекладу сприяє формуванню уявлення студентів про перекладний художній твір, оскільки, як і міжмовний, цей тип перекладу пов'язаний з інтерпретаційною діяльністю. [19;58]

1.3 Історія написання твору Пауло Коельо «Вероніка вирішує померти»

Пауло Коельо народився в родині інженера. З дитинства мріяв стати письменником. Але до письменництва він пройшов довгий та тяжкий шлях.

У книзі "Вероніка вирішує померти", опублікованій в 1998 році, Коельо повертається до оповідальної манери.

Коельо не належить до шкіл бразильського реалізму, модернізму чи символізму. Незважаючи на те, що деякі їхні представники (наприклад, М. де Ассіз) були не менш обдарованішими, ніж він, їхня творчість дуже часто виявлялася підпорядкованою аналізу національних питань, місцевих реалій. Коельо успадкував від них хіба що вільну налаштованість і легкий, полемічний стиль. Назвати Коельо послідовником романтизму також було би помилкою. Природно, він створює романтичний ореол навколо головних персонажів, але не проголошує їхньої винятковості. Для нього кожна людина -- виняткова, кожен -- герой і воїн світла. Продовжувачем традицій «магічного реалізму» Коельо можна вважати лише з певними застереженнями. Коельо як автор не розчиняється у творі остаточно і не самоусувається з нього (як у «новому романі» А. Роб-Грійє та його послідовників чи у прозі С. Беккета), а знову входить у нього, знову бере на себе дидактичну функцію, знову постає як цілісна особистість, а не знеособлена сума примарних спогадів, думок, фантазій. Він намагається оголити серйозні проблеми сучасності, підняти завісу замовчування над дефектами культури. У романі «Вероніка вирішує померти» (1998) він розмірковує про два різні типи божевілля -- про священне і припідняте, закликаючи їх оберігати, і про те, що спричинене «гіркотою», відчаєм і втомою, що з кожним прожитим днем збільшуються у душі кожного. [28;13]

"Вероніка вирішує вмерти" - книжка, що вражає красою й літературною довершеністю, багатством іронічних метафор, потужним зарядом бадьорості й надії. Це реалістична історія про волю до життя перед лицем смерті. Вона вчить сприймати кожний день як неповторне чудо.

Вероніка зрозуміла, що в її житті завжди було вдосталь любові, ніжності й щирості, але щоб із цього всього утворилося щастя, їй не вистачало одного - трохи божевілля. А що, коли б кожен міг спізнати й пережити своє внутрішнє божевілля? Чи погіршав би світ? Ні. Навпаки, люди стали б більш справедливими й щасливішими. [28;23]

Ось як сам письменник розповідає про історію написання цього твору: «Моя нова книжка «Вероніка вирішує померти» - історія про молоду дівчину, яка невдало намагається покінчити життя самогубством та опиняється в психічній лікарні, де, пережив драматичний досвід, все ж знаходить в собі сили жити далі.

Ця історія основана на моєму особистому досвіді. Коли мені було 17 років, мене тричі селили до санаторію в Ріо-де-Жанейро з тієї причини, що, як казав моїм батькам психіатр: «пацієнт погано проявляє себе у школі, не слухає батьків та не спроможний адаптуватись до суспільних правил життя».

1966 рік був самим тяжким роком воєнної диктатури в Бразилії (1964-1989). Зовнішні репресії стали поступово відображатись й на внутрішньому рівні. Справа дійшла до того, що добропорядні представники середнього класу вважали неприйнятним, що їх діти чи внуки хочуть стати «художниками» (мається на увазі «письменниками»). Коли мені виповнилось 18 років я вважав, що мій внутрішній світ може співіснувати зі світом моїх батьків. Щосили я намагався отримувати гарні оцінки в єзуїтській школі, де тоді навчався, кожного дня працював, а вночі втілював свою мрію в життя стати «художником». Незнаючі з чого починати, я ввійшов до трупи аматорського театру. Хоча я й не збирався стати професійним актором, по крайній мірі, я знаходився серед однодумців. Нажаль мої батьки не поділяли моїх поглядів.

Одного вечора я прийшов додому випивши й зранку мене розбудили два здорових санітара.

- Ти підеш з нами, - сказав один з них.

Моя мати плакала, а батько намагався всіма силами сховати свої почуття.

- Це задля твого ж блага, - сказав він. - Ми тільки збираємось зробити деякі аналізи.

Так почалось моя мандрівка по психіатричним лікарням…

В житті бувають такі моменти, коли може бути тільки два виходи: чи ви зламаєтесь, чи станете сильнішими…

…А що є безумство? Безумство - це нездатність спілкуватись. Між нормальністю і безумством, які по суті є одним й тим же, існує проміжна стадія. Вона зветься «бути іншим». Я багато над цим розмірковував і вирішив, що повинен написати книгу, засновану на моєму особистому досвіді. Я написав «Вероніка вирішує померти» від третьої особи, тому що головною темою книги був не стільки мій особистий досвід перебування у психіатричних лікарнях, стільки ризик, якого ми зазнаємо, коли становимось не такими як всі, і боязнь бути такими як всі.

«Вероніка вирішує померти» вийшла в Бразилії у серпні 1998 року. У вересні я отримав більше ніж 1200 листів, в яких розповідали про подібний досвід. А у жовтні пройшов семінар по темам, які були порушені в книзі: депресія, приступи панічного страху, самогубство. 22 січня 1999 року сенатор Едуардо Суплісі зачитував перед скликаними сенаторами уривки з моєї книжки й добився ухвали закону про заборону на свавільне розміщення в психіатричні лікарні, який ось вже десять років намагались провести до Бразильського Конгресу. [28;34]

РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ І ПЕРЕКЛАД

Сучасний світ налаштований на взаємообмін інформацією. Людство намагається спрямувати свій розвиток у єдине могутнє русло, і не займатися “створенням велосипеду”. Для цього вкрай важливо мати достатню інформацію про те, що відбувається в близьких чи далеких країнах. Особливо охоче країни воліють продемонструвати свої надбання в сфері мистецькій, тим паче, що музика й малярство є мистецтвами в цьому плані універсальними, тобто міжнаціональними, такими, що базпосередньо впливають на почуття людини. Література займає осібне місце серед інших видів мистецтв.

Переклад посідає особливе місце у літературному процесі. Кожен вид літератури послуговується певним видом перекладу. Зокрема, художня література послуговується художнім перекладом. Художній переклад - один з найнаглядніших проявів міжлітературної (і значить певним чином міжкультурної) взаємодії. Фактично, переклад є основною частиною національно-літературного процесу, оскільки виступає посередником між літературами , без нього неможливо було б говорити про міжлітературний процес у всій його повноті. Художній переклад - особливий вид перекладу, оскільки він є не точна передача змісту, а “ відображення думок і почуттів автора прозового або поетичного першотвору за допомогою іншої мови, перевтілення його образів у матеріал іншої мови“.[12;1]

Зв'язок кожної мови з певним лінгвокультурним простором, у якому функціонують особливі норми й традиції вживання мовних одиниць, призводить до того, що при відтворенні змісту іншомовного тексту перекладачі вдаються до різноманітних трансформацій, які спричиняють часткову або повну зміну структури речень тексту оригіналу. [13;45]

Естетичні функції здатні виконувати в художньому тексті фонетичні, словотвірні, морфологічні й синтаксичні засоби мови. Звукопис у поезії новотвори і суфікси емоційної оцінки, проекція граматичних категорій на семантику тексту, введення звертань, обірваних речень, слів-речень - усе це створює не лише естетичний смисл, але й чималі труднощі під час перекладу. [1;115]

Художній переклад має справу не з комунікативною функцією мови, а з її естетичною функцією, оскільки слово виступає як “першоелемент” літератури. Це вимагає від перекладача особливої ретельності та ерудованості. У художньому творі відображаються не лише певні події, а й естетичні, філософські погляди його автора, які або становлять струнку систему, або - суміш уламків різних теорій. [7;7]

Перекладач повинен мати якщо не грунтовні, то принаймні достатні для перекладу знання в області філософії, естетики, етнографії (оскільки в деяких творах змальовуються деталі побуту героїв), географії, ботаніки, мореплавства, астрономії, історії мистецтв та ін. “Ідейно-образна структура оригіналу може стати в перекладі мертвою схемою, якщо перекладач не уявляє собі того суспільного середовища, в якому виник твір, тих причин, які покликали його до життя, і тих обставин, завдяки яким він продовжує жити в інших середовищах і в інші часи”. [7;198]

Важливим у процесі перекладу є також вибір твору, який найчастіше обумовлений внутрішніми потребами сприймаючої літератури, її здатністю певним чином засвоїти іншонаціональне літературне явище, її здатністю певним чином (інтеграційно чи диференційно) зреагувати на його художні особливості.[3;129]

2.1 Порівняння англійського і українського перекладів на основі твору Пауло Коельо «Вероніка вирішує померти»

Надзвичайна зацікавленість процесом перекладу й особлива актуальність перекладознавства в контексті гуманітарних наук зумовлена цілою низкою причин. Передусім величезним розмахом перекладацької діяльності у всьому світі, інтенсивним розширенням міжмовних, міжлітературних і міжнародних зв'язків. Той факт, що українська та англійська мови перебувають у відносно тривалому й плідному культурно-історичному контакті, є передумовою для порівняльних досліджень.

Відмінність підходів і тенденцій в історії перекладу особливо впадає в око, коли зіставити перекладні версії одного й того ж твору. В нашому випадку ми зіставимо переклади твору Пауло Коельо «Вероніка вирішує померти» англійською і українською мовами. Низка таких перекладних версій творить серію, що й відрізняє переклад від оригіналу, який має унікальний характер.[19;74]

Перекладається не лише текст, але й культурно-історичні його контексти. Як то в перекладі уривка з твору:

Having nothing more interesting to do, she decided to read the whole article and she learned that the said computer game had been made in Slovenia - that strange country that no one seemed quite able to place, except the people who lived there - because it was a cheap source of labour. [Дод.№1; 4] - За браком чогось цікавішого, вирішила прочитати статтю до кінця й довідалася, що компакт-диск, про який ішлося, був виготовлений, завдяки дешевій робочій силі, в Словенії - цій дивній країні, про яку ніхто й не знає, крім її мешканців. [Дод.№2; 4]

Поняття «мовна картина світу», «національне світовідчуття», «творча індивідуальність письменника», «мистецький шедевр» мають безпосереднє відношення до перекладу: відмінності в будові мовних систем і специфіка національно-культурних середовищ, у яких функціонують першотвір і переклад, неоднаковість життєвих досвідів і духовно-світоглядних орієнтацій автора й перекладача і, нарешті, мистецька унікальність оригіналу зумовлюють неможливість перенесення всіх його параметрів в нову культурно-мовну систему. Очевидно, треба виходити з того, що з об'єктивних і суб'єктивних причин переклад не може бути адекватним оригіналові, не може бути цілковитим перенесенням у нову культурно-мовну систему всіх параметрів оригіналу. Перекладач передає лише частину оригіналу, натомість додає щось від себе. Наприклад:

Veronika knew that life was always a matter of waiting for the right moment to act. And so it proved. [Дод.№1; 5] - Вероніка знала, що жити означає постійно чекати слушного моменту для дії. Так сталося й цього разу. [Дод.№2; 5]

У такому разі порівняння оригіналу з перекладом треба (і можна) здійснювати за критеріями їх збігу і розбіжності, мірою співвідношення між ними. Великі твори чинять опір перекладові, тому цю галузь вважають не просто посередницькою, а творчою. [4;23]

Переклад - це відтворення оригіналу засобами іншої мови із збереженням єдності змісту і форми. Ця єдність досягається цілісним відтворенням ідейного змісту оригіналу в характерній для нього стилістичній своєрідності на іншій мовній основі. Шлях до досягнення такої єдності не лежить через встановлення формальних відповідників. Співставлення засобів різних мов, навіть найбільш віддалених, можливе лише шляхом співставлення функцій, які виконують різні мовні засоби. Звідси точність перекладу полягає у функціональній а не формальній відповідності оригіналу.

Це положення вимагає пояснення на конкретному прикладі. У кожній мові існують свої граматичні, лексичні та стилістичні норми, дійсні тільки для даної мови. При переході до вираження думки на іншій мові необхідно знайти такі засоби і, в першу чергу, такі граматичні форми, які б так само відповідали змісту, так само зливалися б з ним, як зливається із своїм змістом форма оригіналу.[10;108]

Перекладемо фразу, взяту із перекладу твору:

He had probably told his fellow journalists, on the magazine, various untrue stories about local customs too, and said how badly Slovene women dress. [Дод.№1; 6]

Недосвідчений перекладач скоріше всього збереже і синтаксичну конструкцію, і порядок слів оригіналу:

Він, мабуть, розказував колегам-журналістам різні неправдиві історії про місцеві звичаї також, та розповідав, як погано одягаються словенські жінки.

Однак такий переклад навряд чи буде сприйматися читачем як літературний.

Структура цього англійського речення різко відрізняється від прийнятого в таких випадках оформлення думки в українській мові. Необхідно знайти в українській мові таку форму, яка б відповідала змісту, складала з ним повну єдність. Для української літературної мови набагато звичнішим є використання у цьому випадку такого перекладу:

Мабуть, він ще й розказував колегам-журналістам різні байки про місцеві звичаї, не забувши згадати при цьому, як погано одягаються словенські жінки. [Дод.№2; 6]

Хоча на перший погляд такий переклад може здатися "вільним", однак не тільки за змістом, але й за стилем він повністю відповідає оригіналу. Саме в такому перекладі відтворюється єдність змісту та форми. Такий переклад ми називаємо адекватним.

Очевидно, що з вищесказаного не можна зробити висновок, що адекватність і точність перекладу - одне і те ж. Адекватність - це більш широке поняття, ніж точність. В поняття адекватність входить передача стилістичних і експресивних відтінків оригіналу. Крім того, навіть при відсутності формальної точності передачі окремих слів та словосполучень переклад в цілому може бути адекватним. А нерідко буває і так, що переклад є адекватним саме завдяки порушенню цієї елементарної і поверхової точності. Коли окремі, дрібні, деколи неперекладні елементи тексту передаються у повній відповідності з ідейно-художнім задумом автора, переклад досягає високого ступеня адекватності.

Практична діяльність перекладача пов'язана з проблемами, які можна назвати власне стилістичними. Йдеться про ті випадки, коли свідомо використовуються виражальні засоби, щоб зробити текст образним і яскравим, домогтися значного емоційного впливу на читача. Цієї мети можна досягти, вживаючи лексичні образні засоби і стилістичні прийоми, а також шляхом особливого поєднання фраз чи речень.[16;10] Наприклад:

Apart from the shock of learning that their daughter had died, they would also have to identify a disfigured corpse; no, that was a worse solution than bleeding to death, because it would leave indelible marks on two people who only wanted the best for her. [Дод.№1; 7] - Крім потрясіння від вістки про смерть доньки, їм доведеться розпізнавати спотворений труп; ні, так було б гірше, бо залишилась би незагойна рана в серцях двох людей, які бажали їй тільки найкращого. [Дод.№2; 7]

З лінгвістичної точки зору мовленнєві жанри мають багато спільних ознак у різних мовах, бо в основі їх виділення лежать однакові критерії. А перекладач повинен добре знати особливості жанрів мовлення в англійській і українській мовах і бути ознайомленим із принципами передачі цих особливостей під час перекладу.

Наприклад таке твердження як:

„Вероніка вирішила померти ” - “Veronika decides to die”(назва твору Пауло Коельо)

є не емоційним, а нейтральним, фактичним, денотативним. А коли ствердження висловлюють таким чином:

Veronika was deciding for a long time and finally made a decision to die. - Вероніка багато часу міркувала й нарешті вирішила померти.

тоді можна впевнено казати, що слова “for a long time”, “finally” - вживались для того, щоб пробудити емоції.

2.2 Критика на англійський і український переклади

Теорія перекладу розвивається інтенсивно і динамічно. Але чимало проблем, особливо літературознавчого характеру, вивчено ще недостатньо. Питання адекватності вихідного тексту (ВТ) і тексту перекладу (ПТ), а також питання про засоби відтворення в перекладі національної своєрідності першотвору, що активно обговорюються в перекладознавстві, є надзвичайно важливими як в теоретичному, так і в практичному аспектах. Але не менш важливим, на нашу думку, є питання про цінність тексту перекладу для споживачів цього тексту і про можливість розробки нових і використання вже існуючих методик аналізу тексту щодо "конкуруючих" між собою перекладів.[9;89]

На жаль, українське перекладознавство сьогодні не має достатніх можливостей для того, щоб вирішити всі згадані питання, і далеко не всі українські переклади зарубіжної літератури критично осмисленні. Внаслідок цього все ще не реалізоване завдання підготувати й опублікувати видання багатотомної бібліотеки зарубіжної літератури, бібліотеки українського письменства. Перед українським перекладознавством поставлено також завдання створити загальну історію українського художнього перекладу. Як зазначає Р. Зорівчак, "праця перекладачів усіх країн та народів давно заслуговує на узагальнення і теоретичне осмислення, щоб показати їхній величезний внесок у загальний розвиток літератури, мови, культури".

Не задовольняє й рівень критики художніх перекладів. "Критика потребує солідного теоретичного оснащення, узагальнення перекладацького досвіду, вироблення методологічних принципів і наукових критеріїв оцінки якості перекладу, а це можливо лише за умов дальшої розробки фундаментальних проблем теорії" [14;11]. Якщо літературознавча критика вимагає від фахівця глибоких знань, високого теоретичного рівня, то перекладознавча критика - ще складніша проблема: вона потребує знання літературознавства, лінгвостилістики, дослідження мовотворчості окремих авторів. Численні твори англійських авторів мають лише одну українську інтерпретацію, а це означає, що перекладознавці не можуть здійснювати аналіз текстів у синхронному і діахронному аспектах, зіставляючи професійні навички перекладачів і перекладацьку традицію.

Наявність кількох іншомовних перекладів одного оригіналу, вказує А. Федоров, дуже корисна для перекладознавчого аналізу: "Це завжди сприятлива умова для характеристики перекладу нового: є з чим порівняти, і тоді, коли новий переклад краще, і тоді, коли він гірше старого, і, насамкінець, тоді, коли він старому не поступається в цілому, але розкриває деякі нові, раніше не виявлені риси оригіналу. Але при цьому важливо, щоб зіставлення нового та старого було проведено сумлінно та об єктивно, щоб порівняльна оцінка не була голослівною" [18;57]. Отже, порівняльне вивчення перекладів видається актуальним для сучасного українського перекладознавства, тому що надає об ємності кожному перекладному варіанту, висвітлює і позитивні аспекти, і недоліки (що інакше могли б залишитися поза увагою дослідника, якби з оригіналом порівнювався тільки один переклад), а також чіткіше окреслює принципи роботи перекладача над оригіналом.

Деякі переклади з часом втрачають художньо-естетичне значення, зберігаючи переважно пізнавально-акумулююче та літературно-історичне. Проте є чимало давніх перекладів, здебільшого віршованих, що залишаються цікавими та вартісними й для сьогоднішнього читача. В англо-українському плані це Байронова поема "The prisoner of Chillon" у перекладі П. Грабовського, сонет 66 В. Шекспіра в інтерпретації І. Франка, драма В. Шекспіра "Троїл і Крессіда" в перекладі М. Куліша, вірш Г. Лонгфелло "The slave s dream", перекладений M. Павликом, інші переклади-шедеври, яким притаманна позачасова універсальність. Однак, як зазначалось, не всі твори зарубіжних авторів мають два і більше варіантів перекладів, а деякі - й досі невідомі українському читачеві. Це стосується, наприклад, творів відомих англійських письменників кінця XIX - початку XX ст., таких, як Бернард Шоу, Томас Гарді, Джон Голсуорсі, Оскар Уайльд, Герберт Уелс та багатьох інших.[17;34]

Загалом, можемо констатувати певне підвищення фахового рівня критики перекладу. У наш час часто зустрічаєш на сторінках журналів глибокі філологічні аналізи текстів перекладів, які націлюють перекладачів на відображення стильових та ідейно-художніх особливостей окремих творів. [14;28] Стислий, дохідливий зміст статей може прислужитися не лише перекладацькій справі, а й вихованню естетичних і літературних смаків. Вивчення художнього мовлення, живої матерії мови в її конкретному текстовому втіленні дедалі більше привертає до себе увагу критиків і перекладознавців.

Одна з проблем художнього перекладу - співвідношення контексту автора і контексту перекладача. У художньому перекладі контекст останнього дуже наближається до контексту першого. Критерієм співпадання, або, навпаки, розходження обох контекстів є міра співвідношення даних дійсності і даних, взятих з літератури. Письменник іде від дійсності і свого сприйняття її до закріпленого словами образу. Іншими словами, якщо переважають дані дійсності, то ідеться про авторську діяльність. Наприклад:

It was then that Veronika found a way of passing the time, now that ten minutes had gone by and she had still not noticed any bodily changes. [Дод.№1; 8] - Саме тоді Вероніка й вирішила, чим займе час, бо минуло десять хвилин, а вона все ще не відчувала жодних фізичних змін. [Дод.№2; 8]

Перекладач іде від існуючого тексту і відтворюваної в уяві дійсності через її “вторинне”, “наведене” сприйняття до нового образного втілення, закріпленого в тексті перекладу.[8.С.-655] Тобто, якщо переважають дані літературного походження, то йдеться про контекст перекладача. Наприклад:

And she was shocked by how quickly she could change her mind, since only moments before she had thought exactly the opposite, that the world and other geographical problems were no longer her concern. [Дод.№1; 9] - А ще її збентежило, як швидко змінився в неї настрій, адже якихось кілька хвилин тому вона думала про щось цілком протилежне - про те, що світ з його географічними проблемами вже її не обходить. [Дод.№2; 9]

Таким чином, художній переклад обумовлений не лише об'єктивними факторами (конкретно-історичним літературним каноном, нормативним обіходом), але й суб'єктивними (поетикою перекладача). Жоден переклад не може бути абсолютно точним, оскільки сама мовна система приймаючої літератури за своїми об'єктивними даними не може досконало передати зміст оригіналу, що неминуче призводить до втрати певного об'єму інформації. Тут також замішана особистість перекладача, який при перекодуванні тексту обов'язково випустить щось зі змісту, а також його схильність продемонструвати чи не продемонструвати усі особливості оригіналу [4;l9]. У художньому перекладі до усіх цих факторів домішується ще й особистість перекладача який, як уже зазначалося, у цій ситуації є більшою чи меншою мірою й автором. Твір не можна вирвати зі стихії рідної мови і “пересадити” на новий грунт, він повинен народитися наново у новій мовній ситуації завдяки здібностям і талантові перекладача. Кожний мовний елемент, послуговуючись найтоншими асоціативними зв'язками, впливає на образне мислення носія цієї мови і витворює в його уяві конкретно-чуттєвий образ. Закономірно, що при перекладі твору на іншу мову, в силу мовних розбіжностей, ці асоціативні зв'язки значною мірою руйнуються.

Щоб твір продовжував жити як мистецький витвір в новому мовному середовищі, перекладач повинен перейняти на себе функції автора і в чомусь навіть повторити творчий процес його створення, наповнити твір новими асоціативними зв'язками, які викликали б нові образи, властиві для носіїв даної мові. Наприклад:

She wrote the letter to the magazine, then abandoned the topic, and concentrated on more pressing matters, more appropriate to what she was living, or, rather, dying, through at that moment. [Дод.№1; 10] - Написавши листа до журналу, вона зосередилась на більш невідкладних речах, доречніших у цей момент її життя, чи радше помирання. [Дод.№2; 10]

Наступна, співвідносна з попередньою, проблема художнього перекладу - проблема точності і вірності. Що з цих двох критеріїв важливіше і чи можливо їх поєднати в одному перекладі? Кожен акт перекладу супроводжується тими чи іншими труднощами. При перекладі прози перед перекладачем постає проблема неспівпадання у смисловому навантаженні і стилістичній виразності слів та зворотів різних мов. Але у прозі слово несе перш за все змістове навантаження і є виразником стилістичного тону, а в поезії слово стоїть в ритмічному ряді поетичного твору, й це призводить до певної зміни його якостей. Поетичний твір - єдність ідей, образів, слів, звукопису, ритму, інтонації, композиції. Не можна змінити один компонент, щоб це не вплинуло на загальну структуру твору. Зміна одного компоненту обов'язково спричинює зміну усієї системи. Художній твір повинен перекладатися “не від звуку до звуку, не від слова до слова, не від фрази до фрази, а від ланки ідейно-образної структури оригіналу до відповідної ланки перекладу”. [6;260] Важливо “щоб між автором оригіналу і перекладачем була внутрішня спорідненість, щоб перекладач не був ремісником, який перекладає все, що йому замовлять перекласти, щоб тут доконче був момент творчого вибору”.[11;295] В. Левин порівнює перекладача з талановитим актором: яку б роль не грав актор, його завжди впізнають, і в той же час публіка захоплюватиметься тим, як вдало йому вдалося перевтілитися в граний ним образ. Залишаючись самим собою він повинен з кожною новою роллю пропонувати своїм глядачам щось нове, не властиве для нього особисто.[22;370]

Переклад належить до сфери генетичних контактів, оскільки підтримує зв'язки вітчизняної літератури з іншими літературами. Проте, художній переклад має двоїсту природу: з одного боку він є продуктом міжлітературної комунікації, але в той же час він багато в чому обумовлює і визначає її. Переклад виконує дві основні функції: інформативну (посередницьку) і творчу. Традиційно вважалося, що основною функцією перекладу є посередницька функція, оскільки теорія художнього перекладу не виходила за рамки національно-літературного процесу, або розуміла національно-літературний процес надто прагматично, а значить однобоко. [19;67] До перекладу ставилися вимоги найадекватнішої передачі іншонаціональних цінностей, тотожності перекладу до оригінала, існувала дилема перекладу “вірного і некрасивого” , наприклад:

Instead of crushing them and mixing them with water, she decided to take them one by one, because there is always a gap between intention and action, and she wanted to feel free to turn back half way. [Дод.№1; 11] - Замість того, щоб покришити й розчинити у воді, вирішила ковтати їх одна за одною, адже між наміром і вчинком завжди існує проміжок, а вона хотіла мати свободу вибору, якщо надумає спинитися напівдорозі. [Дод.№2; 11]

та “вільного і красивого”.

How many minutes? [Дод.№1; 12] - За кілька хвилин - але за скільки? [Дод.№2; 12]

Як прояв міжлітературного контакту його можна вважати прикладом “впливу”, або сприйняття.

Але бувають випадки, коли перекладений твір у контексті сприймаючої літератури виглядає неадекватним її розвитку, а інколи навіть здається анахронічним явищем. В такому випадку переклад належить до зовнішньо-контактної області зв'язків. Його можливості “впливу” мінімальні або й зовсім зводяться до нуля.

2.3 Аналіз граматичної структури та лексичні особливості перекладу на конкретних прикладах з твору

У процесі перекладу граматичні і лексичні форми сприймаються у нерозривному зв'язку і постійній взаємодії. Тільки у складі речення розкриваються функції слова і встановлюється його конкретне значення. Але було б невірно робити звідси висновок, що проблема перекладу окремо взятого слова чи окремо взятого словосполучення не повинна ставитися у теорії перекладу. Так само, як структура речення визначає функцію слова, так і слово, особливо його характер і спосіб його сполучення з іншими словами, впливає на структуру речення. Це особливо важливо враховувати при перекладі з англійської мови, де слова не мають таких чітко виражених морфологічних характеристик, як в українській мові.

Розглянемо такий приклад:

Like that magazine, for example. [Дод.№1; 13]

Правильний переклад є можливим лише за умови правильного розуміння всієї конструкції. У даному випадку «for example» вводить відокремлений абсолютний зворот з дієприкметником теперішнього часу:

Як оцей журнал, скажімо. [Дод.№2; 13]

У процесі перекладу слово не сприймається ізольовано. Воно живе своїм життям тільки в мовленні, у контексті висловлювання. Цей контекст, що розкриває справжнє значення слова, може бути вузьким (контекст словосполучення, смислової групи, речення) або широким - контекст абзацу або всього тексту, що перекладається. Деколи для правильного перекладу одного слова необхідно ознайомитися із всім напрямом творчості письменника в цілому.

Однак, не всі слова в реченні рівноправні у смисловому відношенні і не всі вони в однаковій мірі залежать від контексту. Є одна категорія слів, які майже не залежать від контексту речення і, навпаки, самі є визначальними елементами тексту. Це слова, представлені у двомовних словниках постійними рівнозначними відповідниками - еквівалентами це назви реалій, власні імена, географічні назви, терміни.[23;77] Наприклад:

…but because of the controversy in the local press: journalists from Germany, France, Britain, Italy and Spain had been invited, but not a single Slovene. [Дод.№1; 14] - …але й через полеміку в місцевій пресі - бо серед запрошених журналістів (з Німеччини, Франції, Англії, Італії й Іспанії) не було жодного словенця. [Дод.№2; 14]

Саме ці слова перш за все доходять до свідомості перекладача і допомагають йому визначити ситуацію або обстановку.

Величезне значення для перекладу слова має характер тексту, який перекладається. У будь-якому спеціальному тексті з якоїсь області науки і техніки вирішальне значення для точності перекладу має правильна передача термінів. Тому в таких текстах відповідальність перекладача за точність передачі кожного повнозначного слова є особливо великою. При перекладі ж літературного тексту основне завдання перекладача - точна передача ідейно-художнього змісту твору. Тому в художньому перекладі роль контексту більша, ніж у всіх інших видах перекладу.

У залежності у контексту окреме слово може перекладатися словосполученням, смисловою групою і навіть цілим реченням. У той же час деякі слова можуть при перекладі взагалі пропускатися. Наприклад:

Underneath an illustration of the computer game, the journalist began his article by asking: `Where is Slovenia?' [Дод.№1; 15] - Рядок знаходився під ілюстрацією__, і ним же починалася стаття: “Де є Словенія?”. [Дод.№2; 15]

Одна із найбільш поширених проблем при перекладі слів у контексті є розкриття значення багатозначних слів у залежності від контексту.

При перекладі фактор словникового варіанту та фактор контексту відіграють однаково важливу роль. Наприклад:

The fact that she had met the author, however, led her to think that he was part of her world, and that reading an article about his work could help pass the time. [Дод.№1; 15] - Згадавши ту зустріч, вона подумала, що цей автор уже став частинкою її світу, тож читання його статті допоможе їй згаяти час. [Дод.№2; 15]

У процесі перекладу перекладач відштовхується від словникового варіанту і з врахуванням контексту вибирає варіант перекладу, який найкраще підходить до конкретного випадку. В даному прикладі дієслово “pass” в словнику має такі значення, як «рухатись вперед, проходити, протікати, минати, проходити повз та багато інш.», але перекладач переклад «згаяти (час)» згідно до контексту. При цьому часто доводиться враховувати не тільки контекст лінгвістичний, але й ситуативний.[3;65]

ВИСНОВКИ

У курсовій роботі було зроблено спробу не лише узагальнити теоретичний матеріал, який безпосередньо стосується перекладів у художній літературі, а й визначити переваги їх використання в процесі навчання.

...