Фразеологія у системі мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ НАН УКРАЇНИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

ФРАЗЕОЛОГІЯ У СИСТЕМІ МОВИ

БАРАН Ярослав Андрійович

УДК 800; 801.3

Спеціальність 10.02.15 - загальне мовознавство

Київ ·1998

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі загального і порівняльного мовознавства у Прикарпатському державному університеті імені Василя Стефаника, МО України.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

ЛЕВИЦЬКИЙ Віктор Васильович,

Чернівецький державний університет імені Юрія Федьковича, кафедра німецької мови та загального мовознавства, завідувач кафедри.

доктор філологічних наук, професор

ДЕНИСЕНКО Софія Никифорівна,

Український державний лісотехнічний університет, кафедра іноземних мов, професор.

доктор філологічних наук, професор

ЖАЙВОРОНОК Віталій Вікторович,

Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН

України, провідний науковий співробітник відділу загальнославістичних проблем і східнослов'янських мов.

Провідна установа: Київський державний лінгвістичний університет, кафедра української мови та загального мовознавства.

Захист дисертації відбудеться “05“ жовтня 1999 р. о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Інституті української мови НАН України за адресою: 252001 Київ-1, вул. Грушевського, 4.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук Г.І. Лиса

ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Теоретичні дослідження з фразеології як розділу мовознавства охоплюють у сучасній лінгвістиці досить широке коло проблем. Серед них можна виділити кілька основних: вивчення фразеологізму як основної одиниці фразеології, його природи, функціонування фразеологізмів у мовленні, виявлення їх різновидів, визначення методів дослідження тощо.

Свій внесок у розвиток теорії фразеології зробили українські та зарубіжні вчені, дослідники фразеології різних національних мов. Серед них є видатні вчені ХIХ і першої половини ХХ ст.: О.О.Потебня, Ш.Баллі, Ф. де Соссюр; багато сучасних українських авторів: Л.Г.Авксентьєв, М.Ф.Алефіренко, Я.Т.Билиця, В.І.Гаврись, М.Т.Демський, С.Н.Денисенко, В.І.Кононенко, В.І.Лавер, О.П.Пророченко, Л.Г. Скрипник, Г.М.Удовиченко та ін.; сучасні зарубіжні вчені: Ю.Ю.Аваліані, Н.М. Амосова, В.Л. Архангельський, В.В. Виноградов, В.П. Жуков, О.В.Кунін, В.М.Телія, І.І.Чернишова, Ф. Зейлер, В. Флейшер та ін.

Незважаючи на помітні досягнення у дослідженні проблем з фразеології, деякі питання усе ще залишаються недостатньо вивченими.

Потребує визначення статус фразеологізмів як знаків мови незалежно від їх структурно-граматичної будови. Фразеологізми треба розглядати як віртуальні знаки мови, як знаки понять, тобто як знаки лексичного рівня мови. При цьому робиться наголос на недопустимості підходу до фразеологізмів-речень як до комунікативних одиниць і членування їх на диктум і модус.

Необхідно встановити обсяг фразеології. У працях багатьох вчених ця проблема розв'язується за допомогою певного, тобто опрацьованого тим чи іншим вченим методу дослідження фразеології. У залежності від погляду вченого обсяг фразеології має відповідно різні виміри. З метою уникнення такої розпливчастої межі треба встановити точні критерії визначення обсягу фразеології. А це вимагає врахування як загальних, так і диференційних ознак фразеологізмів. З одного боку, це знаки мови (такого ж порядку, як і слова), а з другого - це утворення з цілою низкою диференційних ознак і специфічних властивостей, які не дозволяють змішувати їх з іншими стійкими словосполученнями, наприклад, зі складними термінами, складними найменнями тощо.

Потребують ґрунтовного дослідження такі проблеми, як система і рівень у сфері фразеології. У низці праць учених з питання наявності чи відсутності фразеологічної системи нема достатнього обґрунтування цієї проблеми. Її розв'язання вимагає детального аналізу кожного елемента, який належить до поняття “система”, а передусім такого важливого її атрибута, як функція. З цією метою у дисертації вводяться такі поняття, як функціональна вичерпність, правила функціонування, регулярність взаємодії одиниць/елементів та функціональне поле, роль якого зводиться до того, що систему утворюють лише ті одиниці/знаки, які мають власне функціональне поле.

Традиційне визначення системи як сукупності одиниць, які утворюють певну цілісність та відношення між ними, не надається для застосування до фразеології, оскільки під таке визначення можна підвести будь-яку групу одиниць: системну чи несистемну.

Окрім того, вимагають уточнення та диференціації такі питання, як фразеологічна система та системні явища у сфері фразеології, як, наприклад, синонімія, антонімія тощо.

Розв'язання проблеми наявності/відсутності фразеологічного рівня мови вимагає вирішення низки питань, пов'язаних з виникненням фразеологізмів, можливістю/неможливістю їх перекодування в одиниці вищого порядку, визначенням статусу компонентів фразеологізму тощо.

Паралельно з цими питаннями вимагає розв'язання проблема наявності у мові та в гомогенних системах завершального, або інформаційного, рівня.

Глибокого вивчення потребує проблема модельованості/немодельованості у сфері фразеології, яка пов'язана з наявністю/відсутністю засобів моделювання, а також з питаннями виникнення і деривації фразеологізмів.

Утворення одиниць мови за моделями передбачає наявність типової структури з типовим значенням, а також будівельних елементів, які існують до утворення самих одиниць. Твердження вчених, що фразеологізми утворюються за моделями, видається неправомірним. Спосіб виникнення фразеологізмів з вільних словосполучень і речень, а також з наявних фразеологізмів унаслідок модифікації чи деривації потребує детального уточнення.

Вимагає також глибшого обґрунтування і уточнення питання про місце фразеологізмів у системі мови та про правомірність виділення фразеології в окрему лінгвістичну дисципліну.

Певною проблемою, а точніше, певною незручністю у дослідженнях з фразеології є відсутність уніфікації фразеологічної термінології. Той різнобій, що є у цій сфері, - прямий наслідок наявності різних напрямків, шкіл, методів, аспектів тощо.

Зв'язок роботи з науковими темами. Вивчення теми “Фразеологія у системі мови” належить до тематики наукових досліджень кафедри загального і порівняльного мовознавства Прикарпатського університету ім. В. Стефаника.

Основною метою цього дисертаційного дослідження є визначення системного і рівневого статусу фразеологізмів та місця фразеології у системі мови. Досягнення зазначеної мети вимагає розв'язання низки конкретних завдань:

-- визначення поняття “система”;

-- визначення системного статусу фразеології;

-- визначення рівневого статусу фразеології;

-- виявлення та обґрунтування наявності у системі інформаційного рівня;

-- визначення фразеологізмів як віртуальних знаків мови незалежно від їх структурно-граматичної будови;

-- визначення обсягу фразеології як сукупності гомогенних одиниць;

-- обґрунтування немодельованості утворення фразеологізмів;

-- визначення місця фразеології у системі мови.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у цьому дослідженні:

-- пропонується новий підхід до визначення поняття “система”;

-- вперше дається визначення функціонального поля;

-- по-новому визначається системний статус фразеології;

-- по-новому визначається рівневий статус фразеології;

-- вперше обґрунтовується наявність у системі завершального інформаційного рівня;

-- по-новому дається визначення фразеологізму;

-- по-новому визначається обсяг фразеології;

-- по-новому розв'язується проблема модельованості/немодельованості у сфері фразеології;

-- по-новому визначається місце фразеології у системі мови.

Методологічною основою цього дослідження є принцип описання об'єкта як системи, який визначає взаємозв'язок фразеологізмів з різними одиницями мови (і на його основі -- місце фразеології у системі мови) і який у свою чергу базується на філософській теорії пізнання.

Специфіка системного дослідження фразеології передбачає застосування до її вивчення нових принципів, нового підходу. Це сприятиме побудові цілісного об'єкта в усіх його взаємозв'язках із системою мови, що проявляється за допомогою таких узагальнювальних моментів:

1) при дослідженні об'єкт (як частина) описується з урахуванням його місця у цілому ( у системі);

2) явище досліджується у реальних умовах його існування;

3) при визначенні системного і рівневого статусу фразеології враховується положення про те, що властивості цілого породжуються властивостями його елементів і, навпаки, властивості елементів визначаються характеристиками цілого. Йдеться про значущість елементів та їх співвідношення у системі.

Конкретним інструментом пізнання стали: індуктивний та дедуктивний методи, а також описовий, порівняльний, таксономічний, контекстологічний та деякі інші методи.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання у теоретичних курсах лекцій з фразеології та лінгвістики, у спецкурсах і семінарських заняттях з фразеології, у лексикографічній практиці, зокрема у процесі укладання фразеологічних словників і довідників.

Матеріал двох монографій, які лягли в основу цього дисертаційного дослідження, впроваджується автором відповідно до видань з 1980 до 1998 року під час читання курсу загального мовознавства, спецкурсу (“Сучасні проблеми загального мовознавства“) та спецсемінару (“Теорія поля у мовознавстві“) у Прикарпатському університеті ім. В. Стефаника.

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що його результати сприятимуть розвиткові основних проблем теорії фразеології; сюди належить передусім проблема системного і рівневого статусу фразеології, а також проблема системи знаків і рівня знакових систем як таких. Спостереження, що містяться у дисертації, можуть послужити теоретичною основою для подальшої розробки проблеми фразеологічного знака, визначення межі фразеології, модельованості/немодельованості у сфері фразеології і визначення місця фразеології у системі мови.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри загального та порівняльного мовознавства, а також на кафедрі німецької філології Прикарпатського університету ім. В. Стефаника (1979-1997 рр.); на міжнародних конференціях (Львів, 1992, 1994, 1997, Івано-Франківськ, 1993, 1996), на всесоюзній конференції (Москва, 1986), на всесоюзній науковій нараді (Чернівці, 1989), на республіканських науково-методичних конференціях (Чернівці, 1986, Київ, 1991), на міжвузівських конференціях (Челябінськ, 1975, Воронеж, 1978, Іваново, 1988, Івано-Франківськ, 1990, 1997), на науковому семінарі вищих навчальних закладів (Львів, 1983).

Публікації. Результати дисертації опубліковані у двох монографіях (19,85 умовн. друк. арк.), статтях у журналі “Мовознавство“ (1979 р.), “Іноземна філологія“ (3 статті, 1977 р., 1980 р., 1989 р.), “Вісник Прикарпатського університету/ Філологія“ (1995 р.), наукових збірниках Воронезького та Прикарпатського університету, Челябінського та Івано-Франківського державного педагогічного інституту (9 статей, 1975-1997 рр.) і 4-х тезах виступів на наукових конференціях (на міжнародних, 1992 р., 1997 р., на всесоюзній, 1983 р., на республіканській, 1991 р.).

Усі роботи виконані одноосібно.

Матеріалом дослідження слугували фразеологізми та інші стійкі словосполучення, вибрані з друкованих джерел кількох національних мов: збірники прислів'їв і приказок, фразеологічні і тлумачні словники, лексикографічні довідники, а також власна картотека автора. Окрім того, використовувалося й мовленнєве вживання фразеологізмів у творах художньої літератури.

Дисертація складається зі вступу, шести розділів, висновків (повний обсяг дисертації становить 391 сторінку машинопису) і списку використаних джерел (298 наймень).

У “Вступі” обґрунтовується актуальність теми, визначаються: мета і завдання дослідження, наукова новизна одержаних результатів та їх практичне значення, методологічна основа дослідження; подаються дані щодо апробації результатів дисертації та публікації. Паралельно з вказівкою на актуальні проблеми фразеології автор визначає свої вихідні позиції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі - “Історія дослідження фразеології” - простежується процес зародження і розвитку фразеології у національних мовах, висвітлюються погляди вчених на розуміння проблеми фразеології як системи.

Стосовно проблеми фразеології як системи в науковій літературі можна визначити кілька поглядів на цю проблему. Так, М.М.Шанський, Ф.П.Медведєв, Л.Г.Авксентьєв та інші визначають фразеологічну систему як просту сукупність фразеологізмів.

Дещо відмінну позицію займає І.І.Чернишова. Вона визначає фразеологічну систему як фразеологічний фонд. Центральне місце у цьому питанні, на її думку, повинні зайняти характеристики тих властивостей фразеологізмів, які релевантні лише для фразеологізмів і не притаманні лексичним одиницям. Дослідниця вказує на принцип, за яким повинна будуватися фразеологічна система. Він зводиться до бінарних опозицій: 1) нарізнооформленість - цільнооформленість, 2) фразеологічне значення - лексичне значення.

До протиставлень як принципу моделювання фразеологічної системи вдаються й інші фразеологи. Зокрема, О.В. Кунін пропонує визначити фразеологічну систему на основі бінарних опозицій слова, фразеологізму, вільних словосполучень і речень та деяких системних властивостей фразеологізмів. Пор.:1) нарізнооформленість - цільнооформленість; 2) стійкість (слова і фразеологізму, але на різних рівнях) - нестійкість; 3) модельованість-немодельованість; 4) фразеологічне значення - лексичне значення - значення вільних словосполучень і речень. Згодом О.В.Кунін дещо змінює свій погляд на системне вивчення фразеології.

Принцип динамічного представлення лежить в основі побудови фразеологічної системи у працях В.М. Мокієнка. Він будує фразеологічну систему за допомогою антиномій, в основі яких лежить один з основних законів діалектики - закон єдності і боротьби протилежностей: пор.: стійкість - нестійкість; модельованість - немодельованість; імпліцитність - експліцитність; образність - безобразність; діахронія - синхронія.

В основі побудови фразеологічної системи у В.Л.Архангельського, М.Т. Демського та деяких інших фразеологів лежить принцип фразеологічної опозиції. Цими опозиціями, на їх думку, є синонімічні ряди, антонімічні пари, явища полісемії та омонімії.

Була спроба визначити фразеологічну систему за допомогою двох елементів - центру і периферії. Цей принцип систематизації фразеологізмів був запозичений із сфери систематизації лексики, але й він не відзначається більшою об'єктивністю, ніж попередні способи.

Не призвело до вирішення проблеми і об'єднання лексичної та фразеологічної системи в одну лексико-фразеологічну систему, оскільки її моделювання і далі здійснюється за відомими уже принципами, а в підсумку мова знову йде про окремі лексичні і фразеологічні групи, які розглядаються як системи, і врешті-решт все зводиться до того, що фразеологія є системою.

Значне місце у системних дослідженнях з фразеології займають праці, де фразеологічна система розглядається як мовний рівень.

Отже, короткий огляд історії дослідження проблеми фразеології як системи показує розмаїття пошуків і способів доведення чи заперечення її існування. Це свідчення складності проблеми, яка

потребує вироблення об'єктивних критеріїв і точніших методів дослідження.

У другому розділі - “Фразеологізми - знаки мовної системи” - розглядається проблема визначення фразеологізму. Без її вирішення не можна розв'язати жодної проблеми, жодного питання стосовно самого об'єкта. Передусім це стосується визначення фразеології як системи, а воно, зі свого боку, вимагає доведення, що усі фразеологізми є 1) гомогенними одиницями і 2) віртуальними знаками мови незалежно від їх структурно-граматичної будови.

Для визначення фразеологізмів як знаків мови необхідно простежити, чи притаманні їм усі основні онтологічні риси знака. У дисертації визначено дванадцять таких рис. Вони становлять достатньо повний набір, щоб одиниці, яким вони притаманні (маються на увазі фразеологізми), вважати знаками мовної системи.

Серед фразеологізмів розрізняються два великі класи одиниць: фразеологізми на зразок словосполучення і на зразок речення. Їх належність поряд зі словами до знаків мови повинен підтвердити аналіз за низкою визначених онтологічних властивостей знаків.

1.Функція репрезентації. Основною онтологічною властивістю мовного знака (як і знака взагалі) є функція репрезентації. Завдяки матеріальному факту знак мови заміщає якийсь інший факт. Репрезентативна функція - це функція позначення явищ, об'єктів, їх властивостей і відношення між ними тощо. З цього боку фразеологізми нічим не відрізняються від знаків-слів. Пор.:1) шкіра і кості, nur Haut und Knochen - худий; під носом косовиця, а в голові ще й на зяб не орано репрезентує поняття: недосвідченість, легковажність.

2. Двостороння природа. Фразеологізми, як і знаки-слова, мають двосторонню природу, тобто означуюче і означуване. Пор.: 1) дати нагінку (кому) - намилити шию (кому) - rap (one) over knuckles - j-m den Kopf waschen - намять холку (кому). У різних мовах цей фразеологізм має різне означуюче, але однакове означуване: побити, покарати, вилаяти (кого); 2) Пішла душа в п'яти - Das Herz ist ihm in die Hosen gefallen. Їх означуване виражає поняття “страх”.

3. Здатність узагальнено відображати. Фразеологізми відображають предмети, процеси, явища тощо узагальнено, виражають поняття про них. Пор.: 1) на макове зерно - “мало”; j-m Horner aufsetzen “наставити роги” (кому) - виражає поняття “зрада” (про подружжя); 2) Стіни мають вуха - Die Wдnde haben Ohren - виражають поняття “обережність”.

4. Номінативна функція. Фразеологізми служать найменуванням предметів, явищ, процесів тощо, тобто їм притаманна номінативна функція. Пор.: 1) на тонку прясти, дихати на ладан, aus dem letzten Loch pfeifen, be measured for one's caffin, to означають “помирати, розвалюватися, розпадатися”; 2) На городі бузина, а в Києві дядько - служить найменуванням поняття “нісенітниця”.

5. Комунікативність. Фразеологізми поруч зі словами служать засобом спілкування, тобто вони мають здатність передавати повідомлення про явища, предмети, процеси, ознаки тощо. Пор.: 1) зробити амінь (кому, чому) передає ту саму інформацію, що й слова “убити, знищити, поламати”; 2) наче камінь із серця впав виражає поняття “полегшення”; Wo das Geld ist, ist das Recht передає ту саму інформацію, що й слово bestechen “підкупність”.

6. Соціальна властивість. Фразеологізми є соціальними знаками мови, тобто вони, як і слова, виникають у суспільстві і для потреб суспільства, вживаються усіма членами соціального колективу, служать разом зі словами засобом утворення у носіїв мови концеп-туальної системи.

7. Кумулятивна властивість. У фразеологізмах закріплено результати людського пізнання взагалі і пізнавальний образ предмета чи явища зокрема, що зумовлено практикою, результатом мислення попередніх поколінь. У їх значенні іноді чіткіше, ніж у словах, видно досвід народу. Пор.: 1) зарубати [собі] на носі - “добре, надовго запам'ятати”. В основі фразеологізму лежить звичай народу карбувати борги на дерев'яній паличці. Цей звичай був і в Німеччині. Пор.: etw. auf dem Kerbholz haben (розм.) “мати на совісті” (що); 2) особливо показовими у цьому плані є прислів'я і приказки, пор.: Хоч річка невеличка, а береги ламає (укр.) - Kleiner Stein im Wege wirft einen gro?en Wagen um (нім.).

8. Принцип (спосіб) знакотворення. За способом знакотворення розрізняють знаки первинного і вторинного означування. Слова є знаками первинного означування. Фразеологізми є також знаками первинного означування, оскільки їх означуваним є десигнат (сигніфікат). Фразеологізми можуть бути полісемантичними, їм властивий асиметричний дуалізм. Знакам вторинного означування жодна із цих властивостей не притаманна.

9. Системність. Фразеологізми, як і всі віртуальні знаки мови, не є сумою одиниць, які існують розрізнено як окремі факти мови, а належать до певних системних утворень: класів одиниць, або лексико-семантичних рядів, мікросистем, полів, де й отримують відповідну значущість.

10. Закінченість/незакінченість процесу. Фразеологізми належать до неповних знаків мови, оскільки вони, як і слова, лише називають предмети, явища, процеси і т. п., а не передають закінченої думки висловлення. Фразеологізми, у тому числі й на зразок речення, позбавлені комунікативного завдання, тобто того нового повідомлення, що є ядром означуваного предикативних знаків.

11. Співвіднесеність з актом мовлення. Фразеологізми, як і слова, мають віртуальний і актуальний характер. Вони існують як семантично неподільні віртуальні знаки у системі мови і актуалізуються у мовленні у певних дискурсних одиницях, у текстах.

12. Категоріальне значення та функція у мовленні. За сукупністю основних ознак, за категоріальним значенням, за функціями, які вони виконують у мовленні, за сферою переважного використання фразеологізми діляться на два семіологічні класи: а) характеризуючі і б) квантитативні.

Іноді виділяють ще й клас зв'язкових фразеологізмів, та цю думку поділяє меншість дослідників. А загалом кількість семіологічних класів фразеологізмів-знаків для цього дослідження є нерелевантною.

Важливим фактором, який також дозволяє вважати фразеологізми однопорядковими зі словами знаками мови, є фразеологічне значення. І лексичне, і фразеологічне значення є тим змістом знака, за допомогою якого людина пізнає явища світу і утримує їх у своїй пам'яті. Значення є також інформацією про позначувані явища, об'єкти, які ще називають “знаками світу”.

Номінація об'єктів світу, формування понять про них здійснюється вербально, у формі різних дескрипцій. Сюди належать і фразеологізми.

Принципово нема жодної різниці між значенням слова і значенням фразеологізму, хоч кожному з них притаманні свої особливості.

Таким чином, фразеологізмам притаманні усі основні онтологічні властивості і характерні риси знака.

У третьому розділі - “Обсяг фразеології” - розгляду підлягають диференційні ознаки і властивості фразеологізмів та інших стійких словосполучень з метою розмежування цих одиниць та встановлення обсягу фразеології.

Визначення фразеологізмів як віртуальних знаків мови не є достатнім для встановлення межі фразеології, оскільки у мові існує низка інших подібних словосполучень, які також є віртуальними знаками мови. Маються на увазі складні терміни, складні наймення, клішовані (шаблонні) вирази тощо. Ці одиниці уподібнюються до фразеологізмів за структурою, характером утворення, за семантикою тощо.

Зокрема, і фразеологізмам, і названим одиницям притаманна стійкість і відтворюваність. Раніше ці ознаки вважалися основною рисою визначення фразеологізму. Але згодом вчені звернули увагу на те, що стійкість притаманна багатьом одиницям мови, а відтворюваність - навіть цілком вільним словосполученням. Проте майже кожний фразеологічний метод дослідження містить цю ознаку, хоч вона не завжди визнається основною.

Аналіз фразеологічних методів дослідження дозволив дійти висновку, що за допомогою жодного з них не можна однозначно відрізнити фразеологізми від інших стійких словосполучень: складних термінів, складних наймень, клішованих виразів тощо, які також є знаками мови.

Відмінність фразеологізмів від інших стійких словосполучень визначається, загалом, за п'ятьма ознаками, до яких належать: 1) процес утворення, 2) співвідношення між формою і змістом, 3) семантична структура, 4) сфера функціонування, 5) належність до системи/підсистеми.

Так, для фразеологізмів процес утворення характеризується певним відрізком часу, необхідним для того, щоб ці одиниці стали стійкими.

Процес термінотворчості регулюється фахівцями. Вони утворюють терміни свідомо. Ці одиниці стають знаками мови з моменту їх утворення. Такий самий характер мають і складні наймення. Близько до них стоять і шаблонні вирази.

За співвідношенням між формою і змістом фразеологізми харак-теризуються асиметричністю; у термінів, складних наймень, шаблонних виразів діє тенденція до симетричності.

Чітко протиставляються фразеологізми та інші названі утворення за належністю до системи. Терміни і шаблонні вирази утворюють свої підсистеми, а складним найменням притаманний класифікаційний принцип.

З боку семантичної структури значення фразеологізмів є денотативним і конотативним, а термінів, складних наймень і клішованих виразів - денотативним.

Щодо сфери функціонування, то для фразеологізмів - це переважно розмовно-побутове і літературне мовлення, а також сфера художньої літератури і публіцистики. Терміни, складні наймення і клішовані вирази мають загалом також відповідне коло свого призначення.

Певну проблему стосовно визначення обсягу фразеології у дослідженнях становлять стійкі словосполучення нефразеологічного типу.

Визначення обсягу фразеології залежить також від розв'язання проблеми “фразеологізм і слово”. Ця проблема продовжує залишатися на сторінках наукової літератури дискусійною.

Усунути усі розбіжності стосовно обсягу фразеології можуть допомогти об'єктивні лінгвістичні критерії визначення фразеологізму. У реферованій дисертації пропонуються три такі критерії: 1) визначення словосполучення чи речення як віртуальних знаків мови; 2) зрушення у семантиці внаслідок переосмислення компонентів стійких словосполучень чи речень; 3) функціональне призначення одиниць (фразеологізмів).

Визначення фразеологізмів як віртуальних знаків мови дозволяє усунути одну з основних проблем: повинні чи не повинні належати до фразеології стійкі фрази, або так звані модельовані конструкції тощо. Стійкі сполуки слів на зразок фраз і словосполучень з притаманними їм онтологічними властивостями віртуальних мовних знаків належать до одиниць мови. Їм властивий семіотичний спосіб означування. Синтаксичні конструкції (словосполучення і речення) з типовим синтаксичним значенням належать до одиниць мовлення. Їм притаманний семантичний спосіб означування.

Різний характер мають знаки мови і знаки мовлення з боку їх номінативних властивостей. Номінація знаків мови полягає в найменуванні окремих явищ, а знаків мовлення, зокрема речень, пов'язана з позначенням ситуацій.

Вагомим критерієм визначення фразеологізму і обсягу фразеології є семантичне перетворення компонентів. Воно притаманне усім фразеологізмам. Проте вважати його основною і достатньою ознакою визначення фразеологізму і відмежування його від усіх інших словосполучень, як твердять деякі вчені, немає достатніх підстав, оскільки таке перетворення властиве й іншим стійким (пор., наприклад, терміни: божа коровка - назва комахи, львиный зев - назва квітки) і навіть вільним словосполученням.

Важливу роль для окреслення межі фразеологічного складу мови і визначення фразеологізму має критерій функціонального призначення фразеологізмів. Тут мова йде про їх призначення як сукупності одиниць, тобто про виконання фразеологізмами функції означування. У значенні фразеологізмів як номінативних одиниць наявні предметно-логічний та експресивний інгредієнти. Наявність тією чи іншою мірою цих інгредієнтів у значенні фразеологізмів визначає їх специфіку як знаків мови і одночасно їх функціональне призначення, що дозволяє відокремити фразеологізми від інших складних утворень лексики, а також служить базою для їх стилістичної класифікації.

Названі критерії служать засобом визначення обсягу фразеології лише у їх комплексі. Вони дозволяють дати таке визначення фразеологізму:

Фразеологізм - це віртуальний знак мови на зразок словосполучення і речення з повним або частковим переосмисленням компонентів, призначення якого - виконання номінативно-експресивної функції.

Таке визначення окреслює межу власне фразеології, визначає її обсяг як окремої лінгвістичної дисципліни.

Окрім того, обсяг фразеології може бути визначений і конвенційно: повинна чи не повинна фразеологія займатися, наприклад, складними найменнями, клішованими виразами тощо, але ця проблема лежить поза площиною власне лінгвістичних досліджень.

Четвертий розділ - “Системний статус фразеології” - присвячений центральному питанню дисертації: утворює чи не утворює фразеологія систему.

Підхід до вивчення явища як системи як цілісного об'єкта є однією з характерних рис наукового дослідження взагалі і лінгвістичного зокрема, який, починаючи з другої половини ХХ століття, набрав широкого розмаху в науці і техніці як єдиний напрямок у розвитку наукового пізнання.

До основних понять системного підходу у цьому дослідженні належать “сукупність/множинність одиниць”, “функціональне поле”, “функціональна вичерпність”, “правила функціонування” і ”регуляр-ність взаємодії/сполучуваності одиниць”. Вони мають першочергове значення для визначення поняття “система”.

Центральне місце у визначенні системи елементів/одиниць займає поняття функціонального поля, важливою ознакою якого є поняття функціональної вичерпності.

У кожної системи є набір своїх елементів/одиниць і своя структура, тобто певні відношення між цими елементами. Сітку цих відношень можна зобразити як певний простір, як поле, у якому ці одиниці взаємодіють. Ця взаємодія має універсальний характер і полягає у тому, що кожна одиниця системи виконує свою функцію, займає певну клітинку у її просторі, який сприймається як цілісний об'єкт, що має чітку межу. У дисертації він називається функціональним полем.

Функціональне поле є органічною складовою частиною будь-якої системи елементів/одиниць, а щодо системи мовних одиниць, то воно є її онтологічним феноменом.

Безумовно, сам термін “поле” є метафорою, має образний характер. Проте, як явище, функціональне поле видається цілком реальним, оскільки виражає властивості конкретних матеріальних одиниць. Власне, воно не є особливістю лише мовних одиниць, а має універсальний характер і є проявом властивості елементів системи. Ця властивість полягає у виконанні елементами/одиницями певних функцій у залежності від призначення системи.

Наприклад, функції елементів такої штучної системи, як світлофор визначаються загальним призначенням цього приладу, яке полягає у регулюванні руху на вулицях і шляхах.

Створення будь-якої штучної системи починається з мети її застосування, яка і визначає функцію кожного елемента цієї системи.

Функціональне поле штучної системи виникає з проекцією на виконання його одиницями певних функцій.

Аналогічним шляхом виникає і функціональне поле системи знаків/одиниць мови. Але процеси, які при цьому відбуваються, не штучні, а природні. Одиниці мовної системи не створюються штучно, а виникають природнім шляхом. Їх функції залежать від призначення мовної системи.

Такий підхід до розуміння функціонального поля означає, що воно є органічною складовою частиною системи і, очевидно, як уже зазначалося, повинно належати до її основних ознак, понять. Так, мовній системі числа, яка виражається граматичними категоріями, притаманне лінгвістичне функціональне поле кількісної характеристики предметів думки. Властивості самої системи числа можуть бути різними. Зокрема, система числа іменника і особових займенників є незалежною. Системи числа інших мовних одиниць збігаються із синтаксичними категоріями числа. І кожна така система/підсистема має свої властивості і особливості, але усім їм притаманне функціональне поле, яке має кількісну характеристику.

Структура числа у системі багатьох мов, наприклад, української і німецької мови має бінарний характер, тобто функціональне поле їх систем ділиться без залишку між двома елементами: між формами однини і множини, тоді як функціональне поле системи числа словенської мови (пор. також систему числа давньоруської, давньогрецької, готської, давньоанглійської та багатьох інших мов) має двоїну, тобто функціональне поле такої системи ділиться між трьома елементами: між формами однини, двоїни і множини.

Наявність функціонального поля у системі виявляється при аналізі будь-якої системи мовних одиниць. Прикладом може послужити система прийменників, як один із різновидів знакової системи мови, де розкривається суть і взаємодія усіх складових частин системи.

У системі прийменників функціональне поле покриває відно-шення між словами у словосполученні і реченні.

Кожна мова має набір своїх засобів вираження відношення між словами, які утворюють функціональне поле системи. В індоєвропейських, семітських та багатьох інших мовах у цій функції вживаються прийменники. Кожний прийменник має набір певних значень. Так, наприклад, в українській мові прийменник “в (у)” виражає просторові, об'єктні, часові, кількісні та означально-обставинні відношення і має у загальній кількості 34 значення.

Відповідний прийменник у німецькій мові in виражає просторові, часові і модально-обставинні відношення. Словник вказує на 12 узагальнюючих значень цього прийменника, кожне з яких має низку дрібніших семантичних смислових відмінностей, тобто окремих значень.

Загалом мета цього порівняння полягає не у визначенні усіх відповідників у німецькій мові прийменникові “в (у)”, а власне, у виявленні такої невідповідності. Вона випливає з національної особливості мов.

Система прийменників кожної мови ділить вичерпно своє функціональне поле відповідно до набору своїх прийменників і їх значень. Звідси випливає, що функціональне поле вираження відношення між елементами є величиною універсальною і стабільною, яка не залежить від кількості одиниць системи. Пор., наприклад, функціональне поле системи числа української і словенської мови та функціональне поле системи прийменників української і німецької мови. Усі системи містять різну кількість одиниць, а поле залишається тим самим.

Функціональне поле можна визначити як онтологічний феномен, елемент системи знаків (одиниць), що характеризується універсальністю і стабільністю, величина якого не залежить від кількості одиниць системи.

Таким чином, поняття функціонального поля докорінно відрізняється у своїй суті від традиційного поняття “поле” у лінгвістиці, де воно фактично виступає як синонім до поняття “система”.

Правила функціонування одиниць. Правила функціонування одиниць стосуються як одномірних, так і багатомірних систем. В одномірних системах переважно говорять про взаємодію одиниць, у багатомірних системах, що складаються із певних рівнів, - про функції, тобто на своєму рівні одиниці взаємодіють між собою, а на вищому рівні функціонують: сполучаються в одиниці вищого порядку. Таке функціонування одиниць відзначається універсалізмом.

Проте, як уже зазначалося, правомірно говорити про функції і в одномірних системах, де одиниці ділять своє функціональне поле без залишку. До фразеологізмів як окремої сукупності одиниць ці правила застосувати не можна, бо фразеологізми самі з собою не сполучаються в одиниці вищого порядку, наприклад, у речення для передачі інформації. Правила функціонування одиниць притаманні фразеологізмам лише у лексичному складі мови.

Регулярність взаємодії/сполучуваності одиниць. Регулярність сполучуваності одиниць стосується багатомірних систем. Вона показує взаємовідношення між одиницями різних рівнів. Регулярність є найважливішою ознакою такої взаємодії одиниць. Якщо система одиниць утворює рівень, то вони взаємодіють з елементами вищого і/або нижчого рівня. Ця взаємодія є регулярною і ґрунтується на строгих правилах функціонування. Так, фонеми регулярно згідно з відповідними правилами сполучаються в одиниці вищого рівня - слова, а слова, у свою чергу, також регулярно відповідно до певних правил сполучаються в одиниці вищого рівня - речення. У цей ряд не вписуються фразеологізми як окрема сукупність одиниць/знаків мови, оскільки фонеми, морфеми і слова як окремі сукупності одиниць сполучаються з собі подібними в одиниці вищого порядку, а фразеологізми ні.

Особливість розуміння системи полягає у тому, що до основних понять системного підходу належать “сукупність/множинність одиниць”, “структура”, “цілісність”, “функціональне поле”, “функціональна вичерпність”, “правила функціонування”, “регулярність взаємодії/сполучуваності одиниць”. Основними з них є “сукупність/множинність одиниць”, “функціональне поле”, “правила функціонування одиниць” і “регулярність взаємодії/сполучуваності одиниць”. Вважати категорію цілісності атрибутом системи справедливо стосовно окремих об'єктів.

Викладені тут загальні положення дозволяють дати таке визначення системи: Система - це множинність/сукупність елементів, які вичерпно покривають (ділять без залишку) своє функціональне поле з притаманною їм регулярністю взаємодії (одиниць/елементів) і стабільністю правил функціонування.

Це визначення лежить в основі дисертаційного дослідження. Воно дозволяє відмежувати системну сукупність одиниць від несистемної. Окрім того, воно покладене в основу моделювання одиниць лексичної системи. Кожна система має відповідну модель. Розрізняють штучні і природні моделі. В основі мовних явищ лежать природні моделі. Найважливішим моментом у визначенні моделі є її адекватність оригіналу.

Стосовно мовних явищ модель не треба створювати, а лише розшукати за певними ознаками безпосередньо у самому мовному явищі. В основу моделювання лексичних одиниць треба покласти такі ознаки, які були б характерними для усієї сукупності одиниць.

Уся лексична система мови ділиться на підсистеми, які можна назвати також класами одиниць на основі їх категоріально-семантичних особливостей. Ці підсистеми чи класи одиниць характеризуються суто їм притаманними ознаками, які й лежать в основі розмежування цих класів. Так, великі семантичні класи слів розрізняються в залежності від того, що вони виражають: предметність, дію, ознаку чи ознаку ознак. У зв'язку з тим що таким протиставленням бракує чіткого зовнішнього вираження, до розподілу лексики на класи застосовують формальні ознаки. Йдеться про класифікацію слів за частинами мови.

Виділення класів лексичних одиниць можна визначити як перше моделювання усієї лексико-семантичної системи мови. Усі наступні моделювання торкатимуться лише кожного класу цих одиниць зокрема і здійснюватимуться на основі ознак, притаманних одиницям лише цього класу.

Так, клас слів, які виражають предметність, ділиться на два великих підкласи: підклас загальних назв і підклас власних назв з відповідними підрозділами у середині кожного з них. Пор.: назви конкретних предметів, осіб, тварин, абстрактні назви, астроніми, міфоніми і т. д.

Застосування запропонованого у дисертації визначення системи до фразеології як сукупності одиниць показує, що вона не утворює системи. Нема такого набору ознак, на підставі яких можна було б виділити фразеологізми в окремий клас. Вони належать до відповідних класів слів у залежності від притаманних їм ознак. Серед фразеологізмів найчастіше виділяють кілька семантичних розрядів чи класів.

Субстантивні фразеологізми. За всіма ознаками вони належать до підкласу загальних назв і включають як назви предметів і явищ, так і назви осіб. Пор.: укр. лепта удовиці; кривавий бенкет; через вулицю бондар, солом'яна вдова, злий геній; нім. ein eilter Affe (розм. фам.) “піжон”, der verbotene Apfel “заборонений плід”; англ. a dog's life “собаче життя”; big card “туз, велика цяця, велике цабе”.

Ад'єктивні фразеологізми. Вони виражають ознаку предмета, явища і т. п. Пор.: укр. хоч у вухо бгай (дуже лагідний, покірний); ребра й кості (худий); нім. voll wie eine Haubitze (розм. фам.) п'яний як чіп; barfuЯ bis an den Hals “голісінький”.

Дієслівні фразеологізми. Вони виражають дію і функціонують найчастіше у ролі присудка. Пор.: укр. розводити антимонії; точити баляндраси; нім. seine Nase in alles stecken (розм.) скрізь сунути свого носа.

Адвербіальні фразеологізми. Вони діляться на два підкласи: якісні і обставинні адвербіальні фразеологізми. Пор.: укр. алюр три хрести (дуже швидко, негайно); як в аптеці (дуже точно); до самісіньких риз (дуже сильно); нім. mit Mьh und Not “ледве-ледве, насилу”; in Bausch und Bogen “цілком”; укр. де Макар телят не пас (далеко); Бог зна куди (куди завгодно, дуже далеко); во время оно (колись, давно); як світ світом (споконвіку); нім. Anno Tobak (розм. фам.) “давно, колись”; bis spдt in die Nacht “до пізньої ночі”.

Вигукові фразеологізми: укр. трясця його матері (лайл.) уживається для вираження незадоволення, обурення, досади тощо); от тобі й маєш!, от тобі на!, туди до лиха! (уживається для вираження подиву, незадоволення і т. ін.); крий Мати Божа! (вигук, яким виражають застереження, побоювання); нім. alle Wetter! (розм. фам.) Оце так!; um Gottes willen! ради Бога!; Donner, Blitz und Hagel!, Donner und Teufel!; Donner und Doria! (розм. фам.) Сто чортів!.

Можна говорити й про належність фразеологізмів до інших класів. Так, деякі фразеологізми означають кількість, інші виражають значення частки (пор. кий чортів батько (груб.) уживається для вираження заперечення; зовсім (ні); нім. kein Bein! (терит. фам.) “нічого подібного!, анітрохи!, аж ніяк”.

Фразеологізми з граматичною структурою речення утворюють окремий різновид чи розряд одиниць лише у структурному відношенні. Що стосується семантики вираження ними понять, а особливо щодо їх ролі як засобів образності мови, то вони нічим не відрізняються від фразеологізмів-словосполучень, тобто їх можна розподіляти за класами у залежності від того чи вони виражають предметність, дію, ознаку тощо. Так, прислів'я Задати пам'ятку, що до нових віників не забуде відповідає поняттю “покарання”; Unter jedem Dach ist ein Ach виражає поняття “клопіт”, “страждання”. Отже, такі фразеологізми-речення можуть входити до субстантивних фразеологізмів.

Прислів'я Осла пізнають по вухах, а дурня по словах виражає поняття “дурний”; Der Klьgere gibt nach виражає поняття “розумний”. Такі прислів'я повинні належати до ад'єктивних фразеологізмів.

Прислів'я Пішов глечик за водою, та й пропав там з головою виражає поняття “забаритися”; Schmiede das Eisen solange es heiЯ ist відповідає поняттю “поспішати”. Такі прислів'я належать до дієслівних фразеологізмів.

Прислів'я Добра, як з курки молока, а з верби петрушки і компаративна приказка як кіт наплакав виражають поняття “мало”; Heute ist besser als zehn Morgen виражає поняття “своєчасно” стосовно будь-якої дії, вчинку тощо. Отже, такі предикативні одиниці можна зарахувати до класу адвербіальних фразеологізмів.

Таким чином, фразеологізми не утворюють окремого класу, окремої системи одиниць, а входять у відповідні модельовані утворення разом з іншими однорідними одиницями, знаками мови, словами і стійкими словосполученнями.

Наочно це можна показати на схемі-зразку фрагмента лексичної системи на прикладі субстантивного класу одиниць. Пор.:

Клас субстантивних одиниць:

1) загальні назви: життя, людина, рослина, калина, краса, філософія, матерія, переступний рік, адамове ребро, агнець божий, стріла Амура, вавілонське стовпотворіння, фальшива нота, палиця з двома кінцями, московська бурулька (обдурювання, дуля);

2) власні назви: а) прізвища, імена: Коваленко, Пулюй, Карпенко-Карий, Заньковецька; Богдан, Соломія, Андрій; Іван Волове Око, Ярослав Осьмомисл, Гаральд Прекрасноволосий; б) географічні назви: Київ, Суботів, Чигирин, Вільнюс, Жовті Води, Береги Долішні, Запорізька Січ, Західна Європа, Сполучені Штати Америки, Федеративна Республіка Німеччина; Альпи, Карпати, Біловезька пуща, Дніпро, Дунай, Чорне море, Балтійське море; в) назви установ, організацій тощо: Обласне управління видавництва “Галичина”, Національний банк України, Львівський обласний відділ охорони здоров'я, Обласна дитяча клінічна лікарня;

3) терміни: голосні звуки, суфікс, займенник; типографія, друкарня, шпальта, верстка; отаман, полковник, генерал, козак, гармата; скрипка, нота, бемоль; гравітаційне поле, конвекція, атом; пневмонія, катаракта, сліпа кишка; електромашинний підсилювач, карданний вал, трансмісія, стабілізатор тощо.

Кожному такому класу одиниць притаманне функціональне поле, яке ділиться ними без залишку, а фразеологізмам воно не притаманне.

Не притаманна фразеологізмам модельованість і у вузькому розумінні значення цього слова, тобто модель як стандарт для масового утворення одиниць. Пор.: словотвірна модель, модель речення і т. п. Проте останнім часом немало вчених почали обстоювати думку, що фразеологізми виникають внаслідок модельованості. Моделювання - це регулярне утворення нових фразеологізмів за продуктивним структурно-семантичним зразком і що їх виникнення пов'язане з закономірністю. Але у чому полягає ця закономірність, регулярність і продуктивність, визначити не можна.

Безперечно, фразеологізми виникають із вільних словосполучень і речень. В основі кожного фразеологізму лежить певна структурна синтаксична модель, яка, проте, не має типового значення, а є лише статичною замкнутою формою існування фразеологізмів, формою їх буття.

Положення про те, що фразеологія не утворює системи, жодною мірою не заперечує наявності у сфері фразеології системних явищ (пор.: синонімія, антонімія тощо). Проте вони не охоплюють усіх фразеологізмів, а крім того, окремі системні явища аж ніяк не означають, що фразеологія є системою.

У п'ятому розділі - “Рівневий статус фразеології” - досліджується питання правомірності виділення фразеології у самостійний рівень мови.

Думки з цього приводу розміщуються у діапазоні від беззастережного твердження про наявність фразеологічного рівня до повного його заперечення.

Термін “рівень” має два значення. У залежності від мети дослідження розрізняють: 1) рівень аналізу, або операційний рівень, і 2) рівень мови. Власне проблему у сфері фразеології становить не операційний (фразеологічний) рівень, а фразеологічний рівень мови.

Виділення мовного рівня починається з наявності його одиниць. Усі одиниці мовних рівнів були виділені з мовленнєвого потоку шляхом його членування, сегментації. Так були отримані речення - слова - морфеми - фонеми, які є одиницями відповідних рівнів мови.

Шляхом сегментації виділяються і фразеологізми. Але щоб поставити їх в один ряд із названими вище мовними одиницями, треба показати, що вони, тобто фразеологізми, мають ті самі властивості. Вони повинні виявлятися у парадигматичних і синтагматичних відношеннях. Утворювати рівень можуть лише ті одиниці, які здатні вступати у парадигматичні і синтагматичні відношення лише з одиницями того ж рівня мови.

Наступна умова полягає у необхідності проведення зворотної операції з метою перевірки, чи будуть конституенти сегментації тексту виконувати функцію інтегрантів на вищому рівні.

Одиниці рівня повинні мати ще дві такі особливості: універсальність характеру і регулярність взаємодії.

Сукупність властивостей мовних знаків дозволяє вишикувати їх у своєрідну піраміду від найпростіших до найскладніших: фонема - морфема - слово - речення.

Залучення до цієї піраміди фразеологізмів, як знаків окремого мовного рівня, неодмінно вимагає визначення його місця у ній. Якщо фразеологічний рівень буде завершальним, як твердять деякі вчені, то піраміда матиме формально ідеальну будову: одиниці розташову-ватимуться у порядку складності від найпростіших до найскладніших. Пор.: фонеми сполучаються у морфеми, морфеми - у слова, слова є компонентами фразеологізмів. Отже, формально завершальне місце належить фразеологізмам. Можна було б вважати, що фразеологізми утворюють завершальний рівень ще й тому, що вони не виступають інтегрантами одиниць вищого рівня. Надсинтаксичний рівень мав би належати їм як одиницям, для яких словосполучення і речення служать генетичною основою. Та коли взяти до уваги такі ознаки одиниць мовних рівнів, як універсальний характер і регулярність взаємодії, то фразеологізми, які стоять на вершині піраміди, випадуть із цього ланцюга.

По-перше, у функціональному плані вони позбавлені тої універсальності, яка притаманна одиницям мовного рівня. Індивід не може будувати мовленнєвого ланцюга з фразеологізмів так, як з фонем, з морфем чи із слів.

По-друге, фразеологізми як номінативні одиниці функціонують разом із лексичними одиницями на синтаксичному рівні. Виникає парадоксальне явище: одиниці найвищого, або надсинтаксичного, рівня функціонують не на вищому, а, навпаки, на нижчому рівні.У такому разі слова могли б функціонувати на рівні морфем, а морфеми - на рівні фонем. А це суперечить мовній практиці.

По-третє, фразеологізми виникають із словосполучень і речень, але не внаслідок регулярної взаємодії слів (пор. у ланцюгу: фонема - морфема - слово діє принцип регулярної взаємодії одиниць), а, власне, всупереч їй. Процес утворення фразеологізмів є спорадичним, не передбачуваним, одиничним явищем, у результаті чого виникають однопорядкові зі словами, хоч і складніші за будовою, одиниці, номінативні знаки мови.

По-четверте, у запропонованій піраміді від фонологічного до синтаксичного рівня йдеться про інтеграцію одиниць, а на завершальному, надсинтаксичному, на так званому фразеологічному рівні мова йде про цілком інший процес - фразоутворення.

До цієї проблеми можна підійти і з боку сегментації мовленнєвого ланцюга аж до найпростіших елементів. З першого кроку у цьому напрямку виявиться протиріччя. Із логічної послідовності членування тексту на значущі одиниці (текст - речення - словосполучення - слово - морфема - фонема) випадає перша ланка - одиниці надсинтаксичного рівня, тобто фразеологізми, які мали б іти зразу ж за текстом. Але за логікою речей фразеологізми вичленовуються з речення, іноді із словосполучення як номінативні одиниці і стоять у ряді: слова, складні терміни, складні наймення, фразеологізми, складні сполучники тощо.

До цього ряду належать також фразеологізми з граматичною структурою речення, наприклад, прислів'я, приказки, вигукові фразеологізми тощо. Вони рідко вичленовуються з речення, найчастіше безпосередньо з тексту, де займають окреме місце, відокремлюються від інших речень відповідними розділовими знаками, здебільшого крапкою, оскільки самостійно інформації не передають. Вони входять до надфразової єдності і вичленовуються з неї як окремі елементи, що мають смисл, з яких складається цілісне повідомлення, врешті-решт як одиниці, що здатні виражати поняття, означати явища, процеси тощо.

Випадає із цієї піраміди фразеологічний рівень і в тому разі, якщо навіть зосередити увагу лише на одній властивості його одиниць - відсутності у них здатності самостійно інтегруватися в одиниці вищого порядку. У мові є багато інших одиниць з такими властивостями. Сюди належать передусім складні терміни і складні наймення, компонентами яких, як і фразеологізмів, виступають слова. Не сполучаються самі з собою, не інтегруються самостійно в одиниці вищого порядку і прості одиниці: прийменники, сполучники, частки тощо. Отже, ті одиниці, що не інтегруються в одиниці вищого порядку, не утворюють самостійного рівня мови. Передусім маються на увазі фразеологізми.

...