Формування української церковно-обрядової термінології

Співіснування двох нормативних настанов спеціального спілкування та терміновикористання в церковно-обрядовій практиці з характером конкуренції зумовило не тільки стилістичну здифернційованість сучасної УЦОТ у писемній функціональній сфері, а й лексичну, словотвірну, фонетичну варіантності.

Активізація в спеціальній писемній сфері використання ЦОТ ненормативної термінології, що її конститутивним компонентом є стилістична маркованість (розмовний характер), збільшила амплітуду стилістичного коливання церковно-обрядової термінолексики в стилістичних варіантних рядах: сосуди - посуд - начиння; орлець - підніжок, сосуд для освячення хліба, пшениці, вина та єлея - литійник - всенічник, стручець - мирувальник або стручець - щіточка - гілочка - патичок, панікадило - павук; ладанниця - лодка тощо.

Однак, як можна помітити, членам таких варіантних рядів часто властива функціональна неоднорідність: вони закріплені за різними функціональними ділянками самої сфери спеціального використання ЦОТ, усередині якої протиставлені богослужбова література, наукова літургіка, з одного боку, та науково-популярна й навчальна літургіка, усне мовлення фахівців, - з другого.

ВИСНОВКИ

Предметно-тематична група найменувань богослужбових предметів - окрема підсистема української церковно-обрядової термінології - ще не була об'єктом комплексного синхронно-діахронного аналізу. Існуючі дослідження інших підгруп УЦОТ (церковно-музичної термінології, назв осіб-учасників богослужіння тощо) здійснені без достатнього врахування специфіки спеціальної сфери функціонування цієї лексичної сукупності, а також норми церковно-обрядової комунікації (зокрема його стилістичного аспекту), що значною мірою обмежило розуміння природи тих лексичних і семантичних процесів, які визначили розвиток цієї термінології.

Виконаний нами історичний аналіз терміногрупи назв богослужбових предметів дозволяє зробити певні узагальнення про умови появи, формування цієї термінології в українській мові, рушійні фактори її лексичного й семантичного розвитку, що, на наш погляд, можна екстраполювати на всю систему УЦОТ.

Українська церковно-обрядова термінологія зародилася разом з церковним обрядом у греко-візантійській культурі і була перенесена на давньоукраїнський мовний ґрунт насамперед через перекладені старослов'янською мовою (сакрально-культовою мовою слов'янства, зорієнтованого на східне християнство) священні і богослужбові книги. Модифікована в лінгвальних умовах України старослов'янська - церковнослов'янська мова забезпечувала церковно-комунікативну сферу (принаймні її писемний аспект) аж до кінця ХІХ ст. Формування церковно-обрядової термінології східно-християнського обряду відбувалося, таким чином, у надрах церковнослов'янської мови і на основі грецької прототерміносистеми, у відчутній залежності від останньої.

Українська церковно-обрядова термінологія в процесі свого розвитку зазнавала закономірних із погляду розвитку мовної підсистеми змін: кількісного поповнення й редукції, варіювання. Важливим фактором цього розвитку виступала норма спеціального спілкування, а зокрема терміновикористання, у богослужбовій сфері.

Зазначену норму протягом ХІ - ХІХ ст. визначала послідовна орієнтація на виражальні засоби церковнослов'янської мови як сакральної (священної) й культової (богослужбової) і на грецьку церковно-термінологічну протосистему. Це зумовлювало, з одного боку, ретельне оберігання церковнослов'янських форм від будь-яких впливів української літературної мови, а з другого, - постійний приплив грецизмів у термінологію церковного обряду.

Упровадження української мови в церковно-релігійну комунікацію (ХХ ст.) спричинило формування нової норми спеціального спілкування в ній, яку визначала орієнтація на ресурси української мови. Це викликало “українізацію” церковно-обрядової термінології на всіх рівнях: фонетичному, словотвірному, лексичному. Під впливом цієї нормативної тенденції на периферію терміновикористання, у так званий пасивний термінофонд, закономірно стали витіснятися лексеми грецького й церковнослов'янського походження. Крайнім проявом зазначеного процесу став продемонстрований деякими мовокористувачами радикальний мовний пуризм (пір.: звіздиця - зірка, хоругва - прапор, рипіда - опахало й ін.).

Поряд із новою нормою спеціального спілкування й терміновикористання залишалася актуальною традиційна нормативна орієнтація на виражальні засоби церковнослов'янської мови. В українських лінгвальних умовах ця нормативна традиція набула стилістичного значення, тепер: церковнослов'янізація ЦОТ (мовна орієнтація) = архаїзація ЦОТ (стилістична орієнтація). Нова норма, що сформувалася, відштовхуючися від традиційної, мала, відповідно, протилежний вектор: українізація (мовна орієнтація) = осучаснення ЦОТ (стилістична орієнтація).

Співіснування двох нормативних настанов спеціального спілкування і терміновикористання у церковно-обрядовій практиці (своєрідна двонормативність) зумовило не тільки фонетичну, словотвірну й лексичну варіантність сучасної української церковно-обрядової термінології, а також її стилістичну здиференційованість.

Діахронний, аналіз УЦОТ доводить, що специфічним компонентом її семантичної стуктури була стилістична маркованість. У період функціонування в церковному обряді церковнослов'янської мови стилістичний компонент семантики церковно-обрядової термінології виявляв себе поза мовно-стилістичними межами спеціального спілкування, у неспеціальному мовленні. У цій сфері він виступав як а) семантикотвірний фактор (визначав розвиток церковно-обрядового значення) і б) фактор регуляції лексико-семантичних процесів в УЦОТ. Таким чином, досліджений матеріал дає можливість не тільки констатувати роль стилістичної маркованості у формуванні лексичного значення церковно-обрядових термінів, а і кваліфікувати зміна статусу (конститутивний > факультативний, факультативний > конститутивний) і діапазону прояву (високе, книжне > нейтральне, високе, книжне > розмовне) цього компонента їхньої семантики як одну з тенденцій становлення і розвитку УЦОТ.

Цей факт робить церковно-обрядову термінологію об'єктом особливих вимог до методів її нормалізації та лінгвістичного аналізу, що й слід враховувати в дослідженнях термінологій галузей, близьких до церковно-обрядової: богословської, літургійної тощо.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Українська церковно-обрядова термінологія: декларуючи проблему // Сучасна українська богословська термінологія: від історичних традицій до нових концепцій: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. - Львів, 1998. - С. 273-280.

2. Рецензія: Л. Герасимчук. Англо-український та українсько-анлійський словник релігійної термінології // Єдиними устами: Бюлетень Інституту богословської термінології та перекладів. Львів, 1999. - Вип. 3. - С. 50-55.

3. Українська церковна титулатура // Мовознавство. - 2000. - № 2-3. - С. 45-54.

4. Українська церковно-обрядова термінологія: проблеми термінографічної семантизації // Богословія. Т. 64. Львів, 2000. - 147 -159.

5. Варіантність у сучасній церковно-обрядовій термінології: проблема термінографічного відображення // Християнство й українська мова: Матеріали наукової конференції. - К., 2000. - С. 101-111.

6. Особливості формування й розвитку української церковно-обрядової термінології // Проблеми граматики і лексикології української мови: Збірник наукових праць. К., 2001. - С. 249 - 255.

7. До питання про семантичну адекватність літургійних термінів-церковнослов'янізмів та їхніх українських відповідників у сучасних богослужбових текстах // Південний архів: Збірник наукових праць. Філологічні науки. Херсон, 2001. - Вип. 9. - С. 142 - 146.

Размещено на Allbest.ru