Семантика та прагматика висловлень відмови в англомовному художньому дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

СЕМАНТИКА ТА ПРАГМАТИКА ВИСЛОВЛЕНЬ ВІДМОВИ В АНГЛОМОВНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ

Виконала:

Одарчук Наталія Андріївна

Київ - 20041. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасний стан мовознавства характеризується підвищеним інтересом науковців до проблем комунікації та дискурсивної поведінки її учасників. Дослідження у сфері комунікативної лінгвістики спрямовуються на всебічне вивчення мовленнєвих явищ (І.В. Галактіонова, А. Тцуі) та соціального контексту (Г.Г. Почепцов (мол.), Л.П. Крисін, Ю.І. Мірошников) з урахуванням теорії аргументації (С.О. Тєрєхов, Р.В. Хвощевський), теорії мовленнєвих актів (Н.Д. Арутюнова, Ф. Єємерен, Р. Гроотендорст) та теорії міжособистісної взаємодії (О.А. Романов, С.О. Сухих, А. Утцумі, О.В. Юр'єва).

Функціональний підхід до опису мовних явищ зумовлює необхідність дослідження словесної тканини дискурсів крізь призму концептуальних орієнтирів (В.В. Богданов, Дж. Келлі, Р.С. Перибаньягам), мотивів, цільових настанов (Л.І. Гришаєва, Н.О. Шевченко), емоційних (В.В. Жура, Я.О. Покровська) і вольових станів мовця (Дж. Ріс-Міллер, Н.Б. Шершнєва). При цьому увага дослідників зосереджується на вивченні некооперативних форм спілкування (Н.К. Данилова, К.Ф. Сєдов), до яких належать дискурси відмови, а також на здійсненні лінгвістичної інтерпретації суб'єктів комунікативної взаємодії (В.І. Ільченко, О.В. Китиця).

Прагматизація часо-просторових зв'язків та соціальних взаємин позначається на філософії “Я” мовця, його способах взаємодії з дійсністю, відтак на характері міжособистісних взаємин. Це спричиняє переорієнтацію лінгвістичних пошуків у бік дослідження варіативності змісту одиниць мовлення. Комунікативна лінгвістика долучається до аналізу явищ, дотичних до змісту відмови, а саме: вербального конфлікту (С.Г. Ільєнко, А.С. Кармін, О.А. Романов), мовної агресії (В.Г. Байков, Р. Берон, Д. Річардсон, І.Д.Чаплигіна), комунікативного дискомфорту (О.М.Мартинова) та невдач (О.М. рмакова, Н.К. Кнева, Л.Л. Славова, О.К. Теплякова), комунікативних збоїв (Б. Лі, Л. Фестингер), комунікативних девіацій (Ф.С. Бацевич), дискурсивних аномалій. Зазначені комунікативні ситуації починають вивчатися через фактори негативно-вольових станів мовців (Л.В. Короткова, М. Меколі), мовного авторитаризму й автократії (І.В. Баракіна, К.В. Піщиков, О.О.Пушкін). відмова висловлення англійська мова

Закріпленість непоступливої позиції мовця шляхом вияву його інтенційно-вольових настанов властива его- та автоцентричним дискурсам, що відбивається у дискурсах відмови. До цього часу висловлення відмови (ВВ) англомовного соціуму не були об'єктом окремого дослідження ні у вітчизняному, ні в зарубіжному мовознавстві. Нелінійна, синкретична природа ВВ як явища розмовного мовлення дозволяє говорити про складний різнорівневий механізм його вербального вираження.

Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається загальною спрямованістю лінгвістики на вивчення функціонування мови та мовлення, їх соціального характеру, комунікативної поведінки мовців у діалогах, у тому числі некооперативних, до яких належать діалоги з висловленнями відмови. Отже, актуальним став аналіз семантичних, прагматичних та дискурсивних особливостей висловлень відмови, які закріплюють інтенційно-вольову позицію мовця на неприйняття стимулу. Назрілим є вивчення взаємодії факторів, які спричиняють функціонування висловлень відмови, комплексне дослідження механізму мовного представлення узуального та контекстно-варіативного змісту відмови, а також виокремлення висловлень відмови в дискурсивну одиницю, здатну гармонізувати / дисгармонізувати взаємини комунікантів.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах наукової теми “Системні та функціональні характеристики мовних одиниць фонетичної, граматичної та лексичної систем сучасної англійської мови”, що розробляється кафедрою практики англійської мови Волинського державного університету імені Лесі Українки (тема затверджена вченою радою Волинського державного університету імені Лесі Українки, протокол № 9 від 21 травня 1998 року).

Метою дослідження є визначення основних закономірностей реалізації змісту відмови в сучасній англійській мові шляхом виявлення особливостей функціонування висловлень відмови як одиниць англомовного художнього дискурсу. Поставленою метою передбачено коло конкретних завдань:

- встановити чинники виникнення висловлень відмови в англомовному дискурсі шляхом аналізу контекстів їх ужитку;

- визначити місце висловлень відмови у площині спонукальності;

- виокремити прототипи змісту відмови англомовних дискурсів через категорію заперечення й описати їх структуру;

- виявити функціональні варіанти змісту відмови на ґрунті опозитивних відношень;

- систематизувати способи позначення невербальних компонентів висловлень відмови в англомовному художньому дискурсі;

- встановити основний та супровідний іллокутивний інструментарій висловлень відмови і з'ясувати його роль у прагматизації дискурсу відмови;

- створити портрет мовної особистості - продуцента відмови - на основі персонажного мовлення британської та американської художньої прози;

- виявити чинники й описати способи гармонізації/ дисгармонізації взаємин комунікантів засобами відмови;

- виокремити класи ВВ відповідно до ступеня конфліктогенності дискурсу та описати аргументативно-стратегічні засоби кожного класу.

Об'єктом дослідження є висловлення відмови, які функціонують у площині спонукальності в простих діалогічних єдностях сучасного англомовного дискурсу як опозитивна реакція на зміст репліки стимулу.

У дисертації ВВ визначається як репліка-реакція, що вказує на неприйняття змісту стимулу та виражає небажання мовця виконати адресований йому запит дії, інформації, точки зору.

Предметом аналізу наукової праці є структурні, семантичні, прагматичні та дискурсивні особливості ВВ, а також фактори, які зумовлюють їх появу та функціонування.

Матеріалом дослідження слугували 3470 фрагментів дискурсів із ВВ, відібраних методом суцільної вибірки з 109 художніх творів англійських та американських письменників другої половини ХХ століття.

Для досягнення загальної мети та вирішення поставлених конкретних завдань використовувались такі методи лінгвістичного аналізу: прагмасемантичний аналіз мовленнєвих актів для визначення місця ВВ серед іллокутивних актів, для характеристики їх іллокутивної сили та перлокуції; контекстно-ситуативний аналіз дискурсу для дослідження антропологічних ознак ВВ, а також їх здатності гармонізувати / дисгармонізувати взаємини комунікантів; елементи семного аналізу для виявлення семантичних класів ВВ, їхніх прототипів і дериватів; імплікаційний та трансформаційний аналізи для вивчення функціональної варіативності змісту відмови; опозиційний аналіз для дослідження комунікативних особливостей ВВ як репліки-реакції.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше на матеріалі сучасної англійської мови було здійснено комплексний аналіз ВВ в аспекті їх структурних, семантичних, прагматичних і дискурсивних особливостей. Новим є застосування інтегрованого підходу до вивчення ВВ як дискурсивної одиниці на мотиваційній стадії та в мовній площині через механізми породження й передачі змісту відмови. Новим є моделювання способів розгортання міжособистісної взаємодії засобами відмови, а також принцип вивчення повного змісту одиниці розмовного мовлення шляхом дослідження взаємопов'язаності категорій соціальної оцінки та дейксису, через опозитивні відношення, фактор особистості та їх відображення в мовній тканині дискурсу.

Теоретичне значення проведеного дослідження полягає в отриманні результатів, що підтверджують положення про зумовленість мовної комунікації мотиваційною стадією, у якій закладаються стратегії, що виражають домінуючі вольові стани мовця. Важливими для теоретичних аспектів комунікативної лінгвістики є висновки про основоположну роль категорії заперечення та опозитивних відношень у виникненні некооперативних діалогів, до яких належать ВВ. Науковим внеском у теорію конфліктології є положення про зумовленість некооперативних форм взаємодії наявністю конфліктогена і про залежність конфліктогенності дискурсу від міри порушення учасниками комунікації принципів кооперації та ввічливості, а також від виділеності чи усуненості в дискурсі координат особистісного дейксису. Основні результати дослідження є подальшою розробкою теоретичних аспектів дискурсу, комунікативної лінгвістики, прагматики, аргументації, конфліктології.

Практичне значення дослідження випливає з можливості використання його основних положень та висновків у курсі теоретичної граматики (розділ “Комунікативні типи речення”) та практичної граматики англійської мови (розділ “Синтаксис речення”); загального мовознавства (розділ “Мова і невербальні засоби спілкування”); у спецкурсах із прагмалінгвістики, теорії аргументації, риторики мовлення та конфліктології.

Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження пройшли апробацію на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Волинського державного університету імені Лесі Українки (2000, 2001, 2003 рр.), науковій конференції “Дискурс як об'єкт філологічної інтерпретації” (Харків, 2001 р.), міжнародній науковій конференції “Динаміка наукових досліджень” (Дніпропетровськ, 2002 р.), міжнародній науковій конференції “Актуальні напрями сучасної слов'янської та романо-германської філології” (Рівне, 2002 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми прикладної лінгвістики” (Одеса, 2003 р.).

Публікації. Результати дослідження відображено в семи статтях, з них шість - опубліковано у фахових збірниках, і одних тезах доповіді на науковій конференції.

Структура роботи. Дисертація загальним обсягом 250 сторінок (обсяг тексту дисертації - 192 сторінки) складається зі вступу, трьох розділів із висновками до них, загальних висновків, списку використаних джерел, списку джерел ілюстративного матеріалу та додатків.

У вступі обґрунтовується вибір теми, визначається її актуальність і зв'язок роботи з науковими темами, висувається мета і завдання дослідження, вказується об'єкт та предмет аналізу, формулюються положення, що виносяться на захист, визначається матеріал, методи дослідження, встановлюється її наукова новизна, теоретичне й практичне значення.

У першому розділі вивчаються особливості ВВ англомовного художнього дискурсу у розрізі фатичного мовлення і в площині спонукальності; визначається сутність поняття відмови та встановлюється характер оцінок і види модальностей, що йому властиві; аргументується провідна роль категорії заперечення та опозитивних відношень у породженні ВВ; моделюються конструкції узуального змісту відмови, та на їх підставі формуються семантичні класи ВВ; виявляються закономірності функціонування ВВ як реакції на стимул-спонукання, стимул-запитання та стимул-твердження; класифікуються невербальні компоненти вираження змісту відмови англомовного художнього дискурсу.

У другому розділі вивчається потенціал іллокутивної сили відмови; встановлюється місце ВВ серед мовленнєвих актів; аргументується іллокутивна неоднорідність акту відмови, визначаються основні та супровідні іллокутивні засоби мовленнєвого акту відмови та способи його вираження в англомовному дискурсі; зіставляються іллокутивні властивості акту відмови з директивами, репрезентативами та превентивами; задаються умови його реалізації та моделюється функціональна варіативність акту відмови на прикладах персонажного мовлення британської та американської прози.

У третьому розділі досліджуються дискурсивні особливості ВВ сучасної англійської мови крізь призму їхньої соціальної зумовленості й авторитарної поведінки мовця; обґрунтовується основоположна роль принципу кооперації та принципу ввічливості в гармонізації та дисгармонізації взаємин комунікантів засобами відмови; подається типізований мовний портрет продуцента відмови; аналізуються особливості конфліктоневластивих, конфліктозапобіжних і конфліктогенеруючих дискурсів з ВВ, виявляються аргументативно-стратегічні засоби вищеназваних класів; досліджується характер розгортання діалогу відмови в сучасному англомовному дискурсі на змістовому рівні та рівні соціальної взаємодії.

У загальних висновках викладаються основні результати проведеного дисертаційного дослідження й окреслюються перспективи подальших пошуків з обраної проблематики.

Список використаних наукових джерел містить 396 позицій, із них 72 - іноземними мовами. Список джерел фактичного матеріалу налічує 109 творів англійських та американських письменників другої половини ХХ століття.

У додатках подаються таблиці, що узагальнюють вихідні положення розділів дисертації.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1. “Семантико-функціональні особливості висловлень відмови”. Висловлення відмови є складовою дискурсів міжособистісної взаємодії, у яких соціальна оцінка виступає першочерговим смислотворчим компонентом. Семантика ВВ як частини дискурсу некооперативної форми взаємодії проявляється у вираженості вольової спрямованості свідомості мовця на неприйняття стимулу. Зміст ВВ засновується на модальності припису через опосередковане спонукання партнера визнати волю мовця. ВВ описуються ознаками можливого і бажаного, необхідного й належного, що дозволяє визначити їх як прихований імператив, що належить до периферії функціонального поля спонукальності.

Неприйняття нав'язуваних інтересів виражається актом негативного волевиявлення мовця й закріплюється в семантичній ознаці небажаності. Ця ознака є оператором оптативних оцінок і визначається від'ємним предикативним знаком, яким описуються речі, знецінені чи від'ємнозначимі в аксіологічному світі мовця, оскільки на мотиваційній стадії відмова спричиняється фактором недоцільності виконання адресованого запиту.

Структурно ВВ засновуються на операції заперечення. Ознака небажаності передається лексемами аспіративної (термін Г.І.Мулаянової), дезидеративної (за С.О.Голубцьовим) та пермісивної (термін В.В.Богданова) семантики. Лексеми зі значенням, відповідно, волевиявлення, інтересу й обставин у сполученні з заперечною часткою not та особовим займенником I, які входять до суб'єктно-предикатної основи і вживаються у часових формах Present Indefinite і Future Indefinite, формують прототипи ВВ. На підставі домінуючої семи небажаності ВВ групуються у три класи, якими передається узуальний зміст відмови:

- ВВ, що реалізують зміст індивідуально винесеного рішення і представлені лексемами зі значенням волевиявлення та структурою I won't do it;

- ВВ, що реалізують зміст відсутності інтересу і представлені лексемами зі значенням уподобання та структурою I don't want to do it;

- ВВ, що реалізують зміст перешкоджальних обставин і представлені лексемами зі значенням дозволу і можливості та структурою I can't do it.

Як засвідчує ілюстративний матеріал, значення відмови на підставі індивідуально винесеного рішення виражається такими лексичними засобами: will / get, be going to, willing / reluctant, determined / prepared / resolute, intend, intention, be in the habit, be used, be ready / disposed, show commitment, transfer, stand / bear, show firmness of purpose, mind, etc. За словниковими визначеннями їм властиві семи мети, рішення, наміру, гарантії, планування, впевненості, готовності, схильності, які шляхом заперечення формують поняття негативного волевиявлення.

Недоцільність виконання запиту через відсутність у мовця інтересу чи потреби в ньому виражається лексемами зі значенням уподобання: need (n/v), important (adj), care(n/v), matter (n/v), interest (n/v), expedient (adj), inclination (n), keen (adj), aspiration (n), enthusiasm (n), wanting (n), yearning (n), eagerness (n), call for (v), yearn for (v), hanker after (v), thirst for (v), hope (n/v), significant (adj), relevant (adj), weigh (v), weight (n), priority (n), urgency (n), concern (n), serious (adj), suit (v), profitable (adj), use (n/v), benefit (n/v), vain (v), practical (adj), advantage (n), pragmatic (adj), apt (adj), appropriate (adj), lacking (adj), etc. та їхніми похідними в заперечній формі. Відповідно до словникових визначень вони актуалізують семи доцільності, необхідності, значущості, першорядності, зацікавленості й очікування, якими наповнюється поняття бажаності та переваги. Операцією заперечення породжуються значення небажаності та знеціненої потреби.

Вираження відмови через неможливість чи перешкоджальні обставини здійснюється за допомогою лексем зі значенням дозволу та можливості: afford, dare, empower, authorize, allow, permit, risk, practicable, hindrance, rule, term, chance, etc. Ними шляхом заперечення реалізуються семи перешкоди, підлеглості, труднощів, недопущення, які формують поняття запобіжного засобу реалізації запиту, що міститься в репліці стимулу. Названі класи ВВ складають прототипи змісту відмови.

У діалоговій взаємодії ВВ виступає реплікою-реакцією, яка засновується на опозитивних відношеннях з реплікою стимулу. Відповідно до способу пред'явлення стимулу ВВ набувають відтінків акціонального, модального й диктумного заперечення та представлені низкою комунікативних одиниць, що в контексті стають відмовою.

Відмова, що виноситься на стимул-спонукання, може виражатися акціонально (зустрічним спонуканням):

"Stay," he ordered, his eyes melting into hers. "Let me explain the plans I have for you."

"Explain them to the fish in the lake," she muttered (Wood, 19)

чи стверджувально (протиставним аргументуванням):

“Suzanne, stop throwing your principles at me”

“I cannot compromise on the way I work” (Wood, 165).

Відмова на стимул-спонукання реалізує додаткові комунікативні значення недозволу, заборони, неприйняття пропозиції чи запрошення, невиконання наказу, коректування, протиставного пояснення чи аргументування. Референтом акціональної відмови виступає інтенційний стан продуцента стимулу (адресанта), а диктумної - прогнозований результат репліки стимулу.

Відмова на стимул-запитання передається реакцією небажання мовця дати відповідь на запит інформації чи точки зору, як наприклад:

"What did they do?" Jondalar asked.

"I just don't like talking about it in front of Filonia" (Auel, 38).

Відмова в цьому випадку представлена акціональним, диктумним та модальним способами. Засобами відмови є висловлення зі значенням ухилення від відповіді, спростування, відхилення від теми, лжевідповіді, а також лайливі реакції. Референтом відмови на запит інформації є пропозитивний складник репліки стимулу, на запит точки зору - модус дійсності або модус суб'єктивності репліки стимулу.

Відмова на стимул-твердження, яким мовець виражає своє негативне ставлення до продуцента відмови (адресата), передається незгодою чи неприйняттям точки зору продуцента стимулу. В цьому випадку відмова представлена диктумним і модальним способами. Відмова зі значенням незгоди переслідує мету вплинути на переконання продуцента стимулу задля їх спростування і передається протиставним поясненням чи аргументуванням, що засвідчує такий приклад:

"They will believe there's something between us and they will do anything you want, better than they'll do it for anyone else."

"It's deceitful. I don't like it", she muttered rebelliously. "I won't - " (Wood, 165).

Відмова зі значенням неприйняття точки зору спрямована на обмеження домагань продуцента стимулу і виражається наказами, погрозою, обуренням, як у прикладі:

“Yes, this silly house of yours, this agonizing house, this house without foundations…”

“Stop or I shall howl like an animal” (Shaw, 231).

Невербальні засоби акту відмови є вагомим референтно-модальним компонентом змісту ситуації відмови. Способи позначення невербальних компонентів відмови у дисертації об'єднуються в заміщувальний та супровідний класи. Клас невербальних компонентів, який заміщує словесне вираження відмови, представлено переважно дієслівним позначенням акту мовчання (not to answer, to be no answer, to ignore smb., not to respond, to be silence, to make no answer, to ignore the question), дій відвертання й віддалення від співбесідника (to avert the look, to attend to the television, to show one's back, to rise to one's feet marking the end of the conversation, to turn and walk away), нелюб'язного потискання руки (to shrug the hand off violently, to withdraw one's hand), руху голови на знак неприйняття змісту стимулу (to shake one's head, to hold up one's head irritably, to turn one's head away) та жесту ігнорування відповіді (to make a gesture that seems to say “don't ask”). Мовні засоби цього класу передають зміст негативного волевиявлення мовця.

Невербальні компоненти акту відмови, які супроводжують її словесне вираження, передають негативні емоційні стани продуцента відмови, а саме: недоброзичливість, зневагу, байдужість, агресивність, небажання взаємодії. Як правило, вони виражаються прислівниками чи іменниково-прийменниковими словосполученнями: scornfully, in disdain, with anger, irritably, grimly, huskily, crisply, harshly, stiffly, indignantly, vehemently, rebelliously, etc. Мовними засобами цього класу можуть позначатися: сердите зведення брів (to frown, to raise one's eyebrows in disdain), нещира посмішка (with grim mouth, downunder smile, dirty smile, contemptuous sneer, heartless chuckle, discordant sound, to scathe one's mouth grin), злий, недоброзичливий вираз очей (to glance sharply, to look annoyed / chagrined, to turn one's scornful gaze, to glower), модуляції голосу, якими передається роздратування, грубість, невдоволення (with steel in one's voice, to say confidently, with intensity / irritation in one's voice, to cry hoarsely, to mutter rebelliously, in voice electric with anger, to retort, to croak, to snarl, to scathe, to scowl down on smb., to yell, to snap, to expel one's breath heavily). Особливість позначення невербальної поведінки мовця в ситуації відмови полягає в тому, що немовні засоби не лише компенсують формально-змістові ознаки відмови, але й збагачують зміст відмови через включення суб'єктивно-оцінних визначень ситуації відмови й наділення мовця рисою некооперативної особистості.

Отже, чинними для семантики ВВ є категорії соціальної оцінки, спонукальності, заперечення, опозитивні відношення. На підставі взаємодії цих факторів ознака небажаності стає диференційною семою ВВ, тому в площині модальності вони визначаються як волюнтатив та прихований імператив, а в діалоговій взаємодії - як репліка-реакція, що реалізує зміст комунікативних відтінків заперечення.

Розділ 2. “Прагматичні особливості висловлень відмови”. За актомовленнєвими ознаками ВВ є іллокутивно неоднорідною одиницею. Іллокутивна сила прототипів акту відмови полягає у вираженні мовцем небажання прийняти те, що йому адресується. Основними компонентами іллокутивної сили відмови є інформування та здійснення впливу на партнера, що забезпечується першочергово іллокутивними силами асертиву (як акту ствердження й переконування) та директиву (як акту спонукання й наполягання).

Асертив виступає первинною іллокутивною силою прототипів мовленнєвого акту відмови. Він виражає обставинні мотиви відмови та мотиви відсутності у мовця інтересу до взаємодії. Переважанням іллокутивної сили асертиву забезпечується послаблення категоричності змісту відмови.

Директив є супровідною іллокутивною силою прототипів мовленнєвого акту відмови та конкуруючою силою його функціональних варіантів. Переважанням іллокутивної сили директиву позначаються вольові мотиви мовця щодо вираження відмови і забезпечується посилення категоричності змісту відмови.

Іллокутивна сила прототипів ВВ формується індивідуальними умовами реалізації мовленнєвого акту відмови. Для ВВ ними є: стан негативного волевиявлення мовця та його намір самоутвердитися, потенційність пропозиції та проспективна віднесеність дії, необов'язковість реалізації іллокутивної сили, перлокуція запобігання небажаним діям, загальна адресація, автосприяння (за Дж.Лічом - автобенефакція), контрольованість ситуації мовцем, різноскерованість інтересів комунікантів.

ВВ невластива типовість плану вираження, чим зумовлюється широка контекстна варіативність форм передачі відмови і залучення до її змісту низки другорядних іллокутивних сил. Функціональна варіативність мовленнєвого акту відмови дозволяє виділити прагматичний простір відмови, в якому домінують іллокутивні сили асертиву, та прагматичний простір відмови з переважанням іллокутивних сил директиву. Розмежування відбувається на підставі виділеності у мовленнєвому акті відмови, відповідно, компонента змісту чи компонента способу його передачі (див. рис. 1).

Прагматичний простір відмови, в якому переважають іллокутивні сили асертиву, представляють акти позитивного оцінного знака (обіцянки, запевнення, просьби, вдячності, вибачення, прощання, пропонування та власне асертиви). Ними пригнічується компонент способу передачі змісту і забезпечується послаблення емоційної тональності взаємодії. Стратегічно вольові зусилля мовця спрямовані на мінімізацію нанесення моральної шкоди партнеру, збереження власного позитивного образу чи поліпшення взаємин. Їхньою супутньою ознакою є спрямованість вектора сприяння до адресата (мовця, який породжує стимул).

Прагматичний простір відмови, в якому переважають іллокутивні сили директиву, складають акти негативного оцінного знака (звинувачення, докору, образи, прокльону, погрози, заборони, команди, наказу, попередження). Ними пригнічується чи й зовсім усувається компонент змісту, за рахунок чого відбувається нарощування компонента способу передачі змісту відмови, що забезпечує посилення емоційно-спонукальної тональності діалогу. Стратегічно вольові зусилля мовця спрямовані на утримання комунікативного пріоритету шляхом приниження партнера та підпорядкування його намірів власним інтересам. Їхньою супутньою ознакою є спрямованість вектора сприяння до адресанта (мовця, який породжує відмову).

Отже, у прагматичному аспекті ВВ є мовленнєвими актами неперформативного вираження, іллокутивна сила яких формується змістовими компонентами всієї комунікативної одиниці й реалізується неподільно або комбінуванням основної та супровідної іллокутивних сил.

Розділ 3. “Дискурсивні особливості висловлень відмови”. В антропоцентричній парадигмі ВВ є мовленнєвими актами, що формують дискурс авторитарної особистості. Їй властиві владність, самовиособленість на ґрунті комунікативного пріоритету, рольової, статусної чи соціальної переваги. Авторитаризм продуцента відмови втілюється у двох лініях його дискурсивної поведінки: формування образу позитивного самовираження та образу жорсткого самоутвердження, які виділяються на основі ступеня інтенсивності дискурсу відповідно до представленості в ньому координат особистісного дейксису.

Дискурс позитивного самовираження особистості породжується чинниками її статусної, соціальної та дискурсивної підлеглості. Він характеризується послабленням ступеня директивності та зменшенням відстані між координатами особистісного дейксису та дейксису партнера. Стосовно мовної організації такому дискурсу невластиві риси емоційності та експресивності, в ньому переважають етикетні форми, демінутиви, тактики поступливості.

Дискурс жорсткого самоутвердження мовця має місце за умови статусного, соціального та дискурсивного пріоритету продуцента відмови, що спричинено збільшенням відстані між координатами особистісного дейксису та дейксису партнера. Портрет авторитарної індивідуалізації особистості мовця створюється посиленням директивності дискурсу, що виявляється в надмірності ознак експресивності й емоційності дискурсу. Засобами актуалізації его мовця стають мовленнєві акти спонукання, суперечення, обурення, звинувачення, докору, образи, прокльону, лайлива лексика, тактики непоступливості.

При вивченні дискурсивних особливостей ВВ важливим є виділення двох рівнів організації висловлення як дискурсивної одиниці: рівня передачі змісту та рівня здійснення соціальної взаємодії, а також дослідження дотримання партнерами правил комунікації. Було підтверджено, що принцип кооперації регулює рівень передачі змісту (де на першому плані - зміст дискурсивної одиниці), а принцип ввічливості - рівень здійснення соціальної взаємодії (де на першому плані - спосіб передачі змісту дискурсивної одиниці). Оскільки дискурси відмови належать до некооперативних діалогів, то їм властивий фактор збою, наявний і на рівні передачі змісту, і на рівні здійснення соціальної взаємодії. Збої комунікації, зумовлені порушенням комунікантами принципу кооперації, стосуються межі розуміння сказаного, а ті, що зумовлені порушенням комунікантами принципу ввічливості, - межі порозуміння. З огляду на сказане, стало можливим виділення двох форм розгортання діалогу з ВВ - гармонійної та дисгармонійної.

Дискурси відмови з настановою на гармонізацію взаємодії характеризуються відсутністю конфліктогена (термін О.В.Юр'євої) - мовного знака, що позначає намір провокування одним чи обома комунікантами непорозуміння, та ознакою мінімізації конфліктогенності дискурсу як результату невираженості інтенційно-вольової упередженості продуцента відмови. Серед дискурсів відмови, які гармонізують взаємини, розрізняються конфліктоневластиві та конфліктозапобіжні дискурси.

Конфліктоневластиві дискурси відмови, що стосуються рівня передачі змісту, мають місце при збоях у розумінні партнера, спричинених порушенням принципу кооперації продуцентом відмови, а саме: максим якості, кількості, способу та релевантності, чи при порушенні продуцентом стимулу максим якості та способу. Наприклад:

“There's a telephone call for you on line one, Miss Stewart.”

“I don't want to talk to Todd.”

“It's Senator Davis.”

“Oh, sorry” (Sheldon, 28).

Такого виду збої не є конфліктопровокуючими, оскільки вони зумовлені розузгодженням у тезаурусах комунікантів чи фактором хибної референції й успішно усуваються засобами раціональної аргументації.

Конфліктоневластиві дискурси відмови, які стосуються рівня здійснення соціальної взаємодії, виокремлюються за критерієм прояву комунікантами емпатії, що виражається у вживанні обома комунікантами висловлень взаємосприяння, якими виявились акти взаємопропонування, запевнення, подяки. Це ілюструється таким прикладом:

“Why don't you try to get some sleep? I'll wake you up for the medicine.”

“I'd rather you took a nap” (Hemingway, 175).

Конфліктозапобіжні дискурси відмови стосуються лише рівня здійснення соціальної взаємодії і виникають за наявності конфліктогена у репліці продуцента стимулу, який нейтралізується обов'язковим дотриманням продуцентом відмови максими такту принципу ввічливості, чим утримується нижній поріг ефективності взаємодії. Модель стимул :: відмова будується актами спонукання з боку продуцента стимулу, чим засвідчується порушення ним принципу ввічливості, й актами прихильності продуцента відмови до співрозмовника. Ними є мовленнєві акти пропонування, обіцянки, вибачення, чим засвідчується стратегія продуцента відмови на запобігання конфлікту:

“I must have a look at this book.”

“Sorry, it's confidential, Frank” (Sheldon, 300).

Дискурси відмови з настановою на дисгармонізацію взаємодії характеризуються вираженістю негативного вольового стану продуцента відмови і виникають при порушенні ним нижнього порогу ефективності - максими такту. Такі дискурси функціонують лише на рівні здійснення соціальної взаємодії, викликають взаємонепорозуміння і є конфліктогенеруючими.

У дисертації виділяються два класи дискурсів відмови з настановою на дисгармонізацію взаємодії:

- орієнтовані на зміст репліки стимулу;

- орієнтовані на спосіб подачі репліки стимулу.

Дискурси відмови, орієнтовані на зміст репліки стимулу, породжуються виділеністю тематичного компонента репліки-стимулу. У фокус відмови попадають референти обставинно-ситуативного світу продуцента стимулу, які отримують критичну оцінку невизнання з боку продуцента відмови. Зосередження комунікативного інтересу продуцента відмови на предметних параметрах репліки стимулу визначає першочерговим засобом відмови протиставні аргументи “ad rerum” (фактично проти справи), спрямовані на формування образу позитивного самовираження мовця через відтворення реального стану речей. Аргументами цього класу дискурсів відмови стають посилання на стан справ, зовнішні обставини, подію, факт, догми, громадську думку, авторитет, владу, етико-моральні цінності, як наприклад:

“Is there any possibility that you might be mistaken about the case?”

“I object. This question has been asked and answered several times” (Bailey, 219).

Таким дискурсам відмови невластиве вживання аргументів проти партнера, що в кінцевому результаті призводить до дисгармонізації стосунків низького ступеня інтенсивності, зокрема до комунікативної невдачі.

Дискурси відмови, орієнтовані на спосіб подачі репліки стимулу, виокремлюються на підставі виділеності суб'єктивного компонента взаємодії (емоційного чи вольового). У фокус відмови попадають особистісні якості партнера, його комунікативна позиція, які отримують оцінку осуду з боку продуцента відмови. Суб'єктивація й опозитивність дискурсу цього типу визначають основним засобом відмови протиставні аргументи “ad hominem” (фактично проти людини). Відповідно до зон впливу на адресанта, як продуцента стимулу, в дисертації розрізняються:

- дискурси відмови, спрямовані на нав'язування партнеру переконань мовця;

- дискурси відмови, спрямовані на обмеження вербальних і невербальних дій партнера.

Засобами аргументації першого типу дискурсів відмови є мовленнєві акти образи, звинувачення, докору, прокльону. Їх референтом є почуттєва сфера партнера, а спільною ознакою - негативна емоційна оцінка як вираз психічного стану продуцента відмови. Наприклад:

“Why don't you use this proof of his guilt to shake him down?”

“You're such a bastard” (Hammet, 95).

Засобами аргументації другого типу дискурсів відмови є мовленнєві акти наказу, заборони, погрози. Їх референтом є поведінкова сфера партнера, а спільною ознакою - вираження негативного волевиявлення мовця. Наприклад:

“What's your opinion?”

“Go away and do what I tell you” (Pristley, 164).

Дискурси відмови першого та другого типів спрямовані на формування образу жорсткого самоутвердження мовця шляхом недопущення чи усунення емоційних чи вольових дій партнера.

ВИСНОВКИ

Висловлення відмови є складовою дискурсів, звернених до сфери міжособистісної взаємодії. Їх виникнення продиктовано не стільки потребою мовця в отриманні чи наданні інформації, скільки в здійсненні соціально-психологічного контакту, в ході якого регулюються міжособистісні стосунки і закріплюється комунікативний пріоритет адресата, як продуцента відмови.

В аксіологічному розрізі ВВ постають мовленнєвими актами, що передають знецінені чи особистісно неприйнятні для мовця ситуації. На мотиваційній стадії ВВ виражають вольову спрямованість свідомості індивіда. Воля мовця - продуцента відмови - реалізується у формі небажання виконати адресовану йому дію чи прийняти нав'язувані йому інтереси. Значення негативного волевиявлення закріплюється в семантичних ознаках волюнтативності та небажаності.

Мовна сутність відмови втілюється у трьох основних конструкціях: I won't do it, I don't want to do it, I can't do it, які засновуються на категорії заперечення і формують, відповідно, класи висловлень відмови зі значенням індивідуально винесеного рішення, відсутності інтересу та перешкоджальних обставин.

Семантичними прототипами ВВ є висловлення з лексемами зі значеннями волевиявлення, уподобання, дозволу і можливості, які з заперечною часткою not і особовим займенником I входять до суб'єктно-предикатної основи та вживаються у часових формах Present Indefinite та Future Indefinite. ВВ, що імплікують зміст названих конструкцій, формують деривати змісту відмови. У діалоговій взаємодії ВВ виявляють риси репліки-реакції акціонального, диктумного, модального характеру та набувають низки відтінків комунікативного заперечення.

За своїми актомовленнєвими особливостями ВВ є іллокутивно неоднорідною одиницею, в якій переважають іллокутивні сили асертиву чи директиву. Асертив виступає первинною іллокутивною силою прототипів акту відмови, яким забезпечується вираження обставинних мотивів відмови. Директив складає конкуруючу іллокутивну силу акту відмови; ним забезпечується вираження вольового чинника мотивації відмови.

Відсутність типових форм вираження змісту відмови зумовлює його широку контекстну варіативність і транспонування у зміст відмови низки другорядних іллокутивних актів. Вони формують прагматичний простір відмови, в якому головними є іллокутивні сили асертиву, та прагматичний простір відмови, в якому головними є іллокутивні сили директиву (на підставі переважання в дискурсивній одиниці, відповідно, компонента змісту чи компонента способу його передачі).

В антропоцентричному розрізі ВВ постають як такі, що формують дискурс авторитарної особистості, яка виявляє дві основні лінії дискурсивної поведінки - формування образу позитивного самовираження з домінуванням аргументів “ad rerum” і непредставленістю координат особистісного дейксису та формування образу жорсткого самоутвердження з переважанням аргументів “ad hominem” і виділеністю координат особистісного дейксису.

Включення ВВ у дискурс закріплює за ними функцію регулятива з настановою на гармонізацію чи дисгармонізацію взаємин комунікантів. Гармонізація міжособистісних стосунків у дискурсах відмови відбувається при мінімізації конфліктогенності дискурсу, що на рівні передачі змісту контролюється принципом кооперації, а на рівні здійснення соціальної взаємодії - принципом ввічливості. Порушення продуцентом відмови нижнього порогу ефективності взаємодії викликає дисгармонізацію стосунків. Вона зумовлена винесенням адресатом, як продуцентом відмови, суб'єктивної оцінки тематичному компоненту репліки стимулу чи емоційно-вольовому стану партнера.

Дослідження функціонування ВВ в англомовному художньому дискурсі було проведено в межах комунікативного підходу до опису мовних одиниць через вивчення особливостей їх семантики, іллокутивної сили, прагматики та дискурсивних властивостей з опорою на категорії оцінки, заперечення, спонукальності, на опозитивні відношення, фактор особистості, аргументативні засоби, невербальні компоненти.

Подальше вивчення дискурсу відмови як складової некооперативної форми взаємодії вбачається можливим у площині теорії акомодації при дослідженні гендерних та вікових особливостей прояву авторитарної поведінки мовця, а також у руслі когнітивної лінгвістики при моделюванні концептуальної картини світу учасників дискурсу відмови та виокремлення їхніх когнітивних домінант.

ЛІТЕРАТУРА

1. Висловлювання відмови як спосіб опозитивного реагування // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Серія: Філологічні науки (романо-германська філологія). - Луцьк. - 2000. - № 2. - С.225228.

2. Мовні засоби дезінтенсифікації ознаки категоричності у змісті висловлювань відмови // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Серія: Філологічні науки (романо-германська філологія). - Луцьк. - 2001. - № 13. - С. 186189.

3. Мовні засоби вираження інтенсифікації змісту відмови у респонсивних репліках неасертивних діалогів // Вісник Харківського національного університету. Серія: Філологія. - Харків: Видавничий відділ ХНУ. - 2001. - Вип. № 33: Філологічні аспекти дослідження дискурсу. - С. 107113.

4. Висловлювання відмови крізь призму успішності спілкування // Філологічні студії. Науковий часопис. - Луцьк: Волинський Академічний Дім, Волинський державний університет імені Лесі Українки. - 2002. - № 3. - С.160170.

5. Концептуальні засади дослідження висловлювань відмови // Філологічні студії. Науковий часопис. - Луцьк: Волинський Академічний Дім, Волинський державний університет імені Лесі Українки. - 2003. - № 1. - С. 6875.

6. Дисгармонізація стосунків у дискурсах відмови, спрямованих на тематичний компонент стимулу // Слов'янський вісник. Серія: Філологічні науки: Зб. наук. праць. - Рівне: Рівнен. ін-т слов'янознавства Київ. славістичного ун-ту. - 2003. - Вип. 4. - С. 117121.

7. Функціональна варіативність висловлювань відмови // Філологічні студії. Науковий часопис. - Луцьк: Волинський Академічний Дім, Волинський державний університет імені Лесі Українки. - 2003. - № 2. - С. 101108.

8. Гармонізація міжособистісних стосунків у дискурсі відмови // Динаміка наукових досліджень: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. - Дніпропетровськ: Наука і освіта. - 2002. - Т. 13: Філологія. - С. 9899.

АНОТАЦІЯ

Одарчук Н.А. Семантика та прагматика висловлень відмови в англомовному художньому дискурсі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.04 - германські мови. - Київський національний лінгвістичний університет, Київ, 2004.

Дисертація присвячена дослідженню структурних, семантичних, прагматичних та дискурсивних особливостей висловлень відмови англомовного художнього дискурсу. В ній пропонується комунікативно-прагматичний підхід до аналізу особливостей взаємодії мовних засобів вираження змісту відмови у сучасній англійській мові. Дослідження ґрунтується на положенні про зумовленість мовної комунікації мотиваційною стадією, де закладаються стратегії, що виражають домінуючі емоційно-вольові стани мовця. Застосування комплексної методики дозволило описати функціонування висловлень відмови через категорії соціальної оцінки, заперечення, а також опозитивні відношення та фактор особистості.

Запропонований підхід уможливив виокремити семантичні прототипи і деривати висловлень відмови, встановити основну та супровідні іллокутивні сили мовленнєвого акту відмови. У результаті дослідження були виявлені конфліктоневластиві, конфліктозапобіжні та конфліктогенеруючі дискурси відмови. У дисертації зроблено висновок про можливість гармонізації та дисгармонізації взаємин комунікантів засобами відмови та запропонована біполярна модель протікання діалогу відмови. У дослідженні подані способи авторитарної поведінки продуцента відмови та встановлена залежність особливостей дискурсу мовця від способу представленості в ньому координат особистісного дейксису.

Ключові слова: висловлення відмови, акціональне, диктумне, модальне заперечення, волюнтатив, асертив, авторитарний дискурс, гармонізація, дисгармонізація, особистісний дейксис.

Одарчук Н.А. Семантика и прагматика высказываний отказа в англоязычном художественном дискурсе. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки. - Киевский национальный лингвистический университет, Киев, 2004.

Диссертация посвящена исследованию структуры, семантики и прагматики высказываний отказа англоязычного художественного дискурса. В ней предлагается коммуникативно-прагматический подход к анализу особенностей взаимодействия языковых средств выражения содержания отказа в современном английском языке. Исследование основывается на положении об обусловленности языковой коммуникации мотивационной стадией, где закладываются стратегии, выражающие доминирующие эмоционально-волевые состояния говорящего. Это позволило сделать вывод о ведущей роли фактора межличностных отношений в осуществлении дискурса отказа и его вызванности мотивом нецелесообразности, посредством которого закрепляется интенционально-волевая установка продуцента отказа на непринятие стимула и формируется модель некооперативного взаимодействия. В результате изучения высказываний отказа в аспектах аксиологии и модальности было определено, что отказ является актом негативного волеизъявления говорящего и функционирует как скрытый императив, относящийся к периферии функционального поля побудительности.

Применение метода семного анализа закрепило признак нежелательности главным компонентом семантики высказываний отказа, который представленный лексемами со значением волеизъявления, интереса и предпочтений, обстоятельств и возможности. С опорой на механизмы эксплицитного и имплицитного отрицания в диссертации выделяются семантические прототипы и дериваты высказываний отказа и их типичные структурно-грамматические конструкции. На основании исследования структурно-содержательных характеристик реплик-реакций, которыми являются высказывания отказа, а также особенностей реализации оппозитивных отношений в диалогическом единстве были установлены акциональный, модальный и диктумный типы отказа и определена их зависимость от референтных характеристик реплики-стимула.

Анализ компонентов иллокуции речевого акта отказа свидетельствует о преобладании ассертивных иллокутивных сил в семантических прототипах высказываний отказа и директивных иллокутивных сил - в их дериватах. В диссертации аргументируется закономерность реализации обстоятельственных мотивов отказа и ослабления категоричности речевого акта отказа ассертивными иллокутивними силами, а волевых мотивов и усиления категоричности речевого акта отказа - директивными иллокутивными силами. Это позволило сгруппировать акты функциональной вариативности отказа по критерию направленности вектора содействия и выделить прагматическое пространство отказа положительного оценочного знака и прагматическое пространство отказа негативного оценочного знака.

...