Етномовний та соціолінгвістичний аспект острівного писемного дискурсу

Соціальне замовлення знайшло втілення в оригінальних підручниках і граматиках болгарською мовою, складених проф. Д.П. Дриновим та іншими авторами. Зокрема, див.: Дринов Д., Грунский Н. “Украински език. Граматика (фонетика, морфология, синтаксис). Бележки върху украинския правопис. Украинско-българско речниче. За възрастни и ученици от горните групи на трудовите училища” (Москва - Харков - Минск: Центриздат. Всеукраинско отделение, 154 с. [без дати]). У словнику міжмовних омонімів, що додавався до цього навчального посібника, знайшло певне відображення цікаве і недосліджене навіть до цього часу явище болгарсько-української міжмовної омонімії.

Перша офіційно прийнята в Україні болгарська орфографія була призначена для засвоєння широкими масами сільського населення, тому максимально наближалася до усної форми мови. Заміна традиційного (етимологічного) та морфологічного принципу на фонетичний зробило її більш доступною, полегшило засвоєння, але разом з тим знизило комунікативну цінність даного мовного коду в загальнонаціональному мовному континуумі, тим більш, що правопис свідомо протиставлявся офіційним, так званим буржуазним нормам материкової літературної мови. Концепція Д.П. Дринова, націлена на створення варіанта болгарського ідіому на засадах мовленнєвої практики діаспори і втілена в реформі орфографії, базувалася на теорії соціальної природи мови, що відповідало сучасним напрямам лінгвістики, але зіткнення соціально-політичних і лінгвістичних категорій зробило цю концепцію вразливою по відношенню до політичної кон'юнктури. Д. Дринов склав декілька підручників з болгарської мови, у т.ч. граматику болгарської мови у двох частинах: ч. 1. “Морфология” (Харков-Киев: Укрдържнацмениздат, 1933); ч. 2. “Синтаксис” (Харков-Киев: Укрдържнацмениздат, 1934). У них автор повертається до морфологічного принципу як основного в орфографії.

Експресивне забарвлення газетного дискурсу 20-х і початку 30-х рр. сповнено позитивних емоцій, пов'язаних з побудовою нового прогресивного устрою та участю в цьому болгарської спільноти: изграждане на ступанството в СССР `будівництво господарства СРСР', теория на пролетарската революция `теорія пролетарської революції', съвпартшкола `радпартшкола', българска подсекция при балканската комсекция, електрофикация, комсомол, театралната трупа, българизация, селкор, юнкор, студентски хор. Поряд із цим мають місце і лексичні одиниці, які називають антагоністичні поняття: капиталистическо обкръжение `капіталістичне оточення', капиталистически свят `капіталістичний світ', световна стопанска криза `світова господарська криза', кулак `куркуль', кулаците `куркулі', кулацките попълзновения `куркульські наміри', деникинска контрареволюция `денікінська контрреволюція', деникинци `денікінці', врангелевци, десно отклонение `правий ухил', дезертьор `дезертир'.

Преса відображалє і місцеве розмовне мовлення - яке було перехідною формою від маргінальних діалектів до регіональної наддіалектної форми. Поряд з архаїчними рисами (турцизми, елінізми) в ній були присутні й нові лексичні елементи, що проникали і функціонували завдяки новим реаліям у побуті, господарстві, а також новим суспільним відношенням. Див.: „Селяните се събрали в селбуд на лаф-мухабет, и затова той заприлича на турско кафене” `Селяни зібралися у сільському будинку (культури), щоб поспілкуватися, завдяки чому він став схожим на турецьку кав'ярню': селбуд 'клуб' < рос. сельский `сільський', блг. селски + укр. будинок; лаф-мухабет `дружня розмова, приємна бесіда' - розм., діал. < тур. muhabbet `любов, дружні відносини, дружня розмова' < араб. mehabbet (БЕР 4, 353). Або: „Стоят си колпакчани дома и от прозорците наблюдават за течението на новият живот. Боят се, сакън, да се не угрешат, мълчат, кютят” `Сидять собі колпакчани вдома, із-за вікон стежать за перебігом подій. Бояться, як би не помилитися, мовчать, принишкли': сакън - (розм., діал.) `не можна, обережно!, увага!, будьте уважні, в ніякому разі, не смій, не смійте!' < тур. sakin (БЕР 6, 437); кютят, кютя `мовчати'; кютам `покірно стояти на місці' < грец. ??м?????? < ?????? `засинати, угамуватися' (Филипова-Байрова М. 1969, 115). Явища консервації та інновації спостерігається і в групі власних імен.

У другій половині 30-х рр. мовний образ сучасника зазнає трансформації. Найчастотнішою стає лексико-семантична група “відповідальність за скоєні злочини”, термінологічні лексеми, що раніше були нейтральними, соціалізуються: отговор, отговорност, да отговори за…, безотговорен; з'являються імперативні конструкції: под съд, на подсъдимата скамейка, към отговорност, изгонете, да се наказват, да се сърве, вън та ін. Висвітлення соціально важливих проблем у публіцистичних болгаромовних текстах мало парадоксальний кінець - одна з вищих форм соціолекту, а саме газетний дискурс, виявився чинником, що відіграв важливу роль у стриманні поступового розвитку ідіому, опосередковано вплинув на багаторічну заборону національної мови та культури діаспори.

Творча національна інтелігенція, передовсім письменники і поети (О. Власов, І. Мавроді, Д. Марков, М. Фуклев, М. Хаджийський та ін.) писали свої твори рідною мовою, що за допомогою художніх форм сприяло збереженню і просуванню вперед місцевого ідіому. Лексичний склад поповнювався випереджувальними темпами новою технічною та науковою терміналогією порівняно з материковим мовним масивом, явища диглосії і білінгвізму стимулювали перехід місцевої мови від діалектної форми до унормованої літературної. Окремі автори оволоділи мистецтвом передачі імпліцитної, підтекстової інформації з метою сатиричного опису сучасної дійсності. Таким чином ідіом не становив механічної суми діалектів, а був більш складною системою. Крім побутово-розмовної форми мовлення, в якій були широко представлені питомі діалектні елементи, функціонували форми, генеровані соціальними умовами, існувала досить розвинена функціонально-стилістична писемна система, зроблено спробу її нормалізації і кодифікації. У навчально-науковому, газетно-публіцистичному, художньому стилях функціонували специфічні метамовні засоби. У зазначений період активізувався процес дивергенції, зумовлений змінами в дискурсі, головним чином завдяки соціально-політичним факторам.

Типологічна характеристика ідіому на даному етапі, складена у відповідності з моделлю Хаймса (1971): стандартизація, життєвість, історичність, автономність, редукція, гомогенність, наявність фактичних норм, дозволяє віднести його до типу іксованих мов. Своєрідність цього різновиду, цікавого і маловивченого, полягає в тому, що в носіїв зникла можливість подальшого вдосконалення мови, комунікативний код здавався достатнім для цілей спілкування. Цей тип мовного варіанта викликає серйозні дискусії між прихильниками і супротивниками мовної автономії, але незаперечним є факт утвердження норм і de facto, і de jure на основі мовної практики.

У п'ятому розділі „Сучасний стан і тенденції розвитку болгарської писемності в Україні” дається оцінка сучасній етномовній ситуації, яка у порівнянні зі серединою ХХ ст. починає поступово поліпшуватися, хоча із трьох сфер, необхідних для повноцінного функціонування мови: суспільні відносини, побут, художня творчість - болгарський ідіом більш за все використовується у побуті. Протягом майже півстоліття мова діаспори була відірвана від материкового масиву і сучасних літературних норм. Крім зниження соціального статусу ідіому, серед його носіїв стали зміцнюватися нігілістичні тенденції, як до рідної мови, так і до національної культури. Разом з тим, національно-відроджувальний процес, розпочатий в останнє десятиріччя ХХ ст., активізував такі тенденції, як розширення функцій національної мови, відродження традицій її викладання в школі, поява періодичних видань, художніх творів, активізація наукових досліджень не лише діалектної форми місцевого ідіому, але й мови мас-медій, художньої літератури, зокрема поезії місцевих авторів. Одночасно з традиційними філологічними методами у наукових розробках використовуються соціо- та етнолінгвістичний, лінгвокультурологічний, стилістичний та соціологічний аспект. Аналіз сучасного стану острівного болгарського ідіому свідчить, що він існує у двох формах: усній та писемній, причому у кожній з них знаходять відображення різні підсистеми соціальних мовних утворень: наддіалекти, напівдіалекти (урбанолекти), регіолекти, а також побутово-розмовне мовлення національної інтелігенції. Місцевий етнічний дискурс соціально й ситуативно детермінований. Нерегламентоване функціонування місцевого варіанта, його низький соціальний статус порівняно з материковим мовним масивом спричиняє негативну реакцію на соціально-психологічному рівні. Найосвіченіші представники діаспори та творча інтелігенція намагаються самостійно опанувати літературну болгарську мову, завдяки чому у диглосивній схемі, властивій цій підсистемі, місце коду з вищим статусом в останнє десятиліття дедалі впевненіше посідає болгарська літературна мова.

За останнє десятиріччя в українську болгаристику влилися молоді сили - нова генерація місцевої національної еліти. У мовознавстві її представниками є вихованці болгарських вузів, що захистили дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук: О. Златева, В.І. Кондов, В.В. Пейчев, С.Д. Топалова, у галузі історії В.Я. Диханов, В.В. Калоянов, І.М. Пушков, А.В. Шабашов. За їхньої активної участі виходять у світ наукові та науково-популярні етнографічні збірники. Арсенал досліджень з питань діалектології поповнився трьома випусками серії “Българските говори в Украйна”. Питання культури місцевого болгарського мовлення почали привертати більше уваги з боку вчених даного регіону. Збірник „Културата на българите в Украйна” (Одеса, 1997) включає ряд цікавих публікацій. Мовознавці З. Барболова, В. Колеснік, С. Топалова вказують на двобічні процеси консервації та інновації в лексичній системі, на запозичення з української та російської мов, пов'язані з предметами побуту, пор.: чобатар `чоботар', карпетки `шкарпетки', сирники `сірники', бур'ак `буряк'; рос. забор, пил'онка, халадец, памидор, крушка, касинка; з абстрактними поняттями, пор.: малад'ош `молодежь', хаз'айство, хлопак `хлопок', сутка `сутки', скарлатина, двадцат первайа та ін. Прикладами консервації є давньоболгарські лексеми: гадо (гадина) `домашня птиця', аязма `свята вода' < гр. ???????, ?????? 'освящати'; басамак `сходинка' < тур. basamak, basmak `ступати'. Розглядаються зміни в морфологічній системі (С. Топалова), зокрема, часткова заміна форм неозначено-особових займенників відносними, що є прикладом утворення власної самодостатньої морфологічної системи. У той же час деякі морфологічні процеси збігаються з подібними в метрополії, зокрема, реалізація членної форми серед власних імен, пор.: Бануфкътъ, Димитрувьть, “Дружбата”, Русеята та ін., але на теренах метрополії це явище зазнає обмеження з боку стандартизованого варіанту.

Видання художньої літератури діаспори теж має певні зрушення: активність місцевих белетристів і поетів Г. Барбарова, М. Бичварова, П. Бурлак-Вилканова, В. Калоянова, І. Мавроді, Н. Стоянова, Т. Танасової-Тодорової, письменника І. Ненова та ін. стимулюється з боку побратимів по перу у Болгарії, відбивається у підвищенні мовного та стилістичного рівня місцевого писемного дискурсу. У той же час його етнолінгвістичною ознакою є відображення т.зв. подвійної ментальності перш за все це суто бессарабська тематика, що не властива авторам з метрополії, хоча і ті й інші є болгарами, це тема двох батьківщин, тема самотності, ностальгії за прародиною, провини або виправдовування у зв'язку з тим, що колись предки полишили її.

Упровадження болгарської мови у ЗМІ характеризують наступні дані: Держтелерадіо Одеської області та АР Крим ведуть передачі національною мовою один раз на тиждень. Протягом 15 років в Одесі виходить газета “Роден край” (обсяг - 3 друк. арк., наклад - 4 тис. прим.). Періодично публікуються літературні сторінки рідною мовою в газетах Запорізької та Одеської областей. Зусиллями громадських організацій здійснюється випуск інформаційних листків рідною мовою: “Български глас” (1991 - 1999 рр.), “Светлина” (1992), “Камбана” (1994) у місті Болграді. У 2001 р. почала виходити газета “Украйна: българско обозрение” (обсяг - 1 друк. арк., наклад - 3 тис. прим.). У ряді регіонів також виходять газети національно-культурних товариств: “Извор” - у Кримській АР, “Родолюбие” - в Арцизькому районі Одеської обл. З 2004 р. в Одесі почав виходити часопис “Болгары”. Однією з диференціальних ознак нинішньої етномовної ситуації є наявність соціального прошарку ревнителів національної мови, що намагаються піднести рідний діалект до рівня варіанта літературної мови. За спостереженнями дослідників, національний відроджувальний рух серед місцевих болгар триває, у першу чергу він відображається на сторінках національної місцевої преси. Аналіз виявив різнопланові чинники сучасної етномовної ситуації: сприяє розширенню функції рідної мови поновлення традиції її викладання і використання для навчання, наявність запасу кодифікаційної літератури. На життєздатність місцевого ідіому впливає значна за масштабами чисельність населення, сполучення компактних і дисперсних форм його розташування, охоплення формами національної мови всіх вікових категорій, збереження в пам'яті носіїв високих культурних і морально-етичних традицій, посилення контактів з метрополією на економічному, соціально-політичному і культурному рівнях. До негативних чинників відноситься нерозвиненість стилістичної системи внаслідок вилучення болгарської національної мови в Україні протягом останніх 50-ти років зі сфер суспільного життя. Безперечно, найбільш перспективною і соціально значущою галуззю є національна освіта, оскільки тут формується мовна компетентність індивіда. Крім того, засвоєнню болгарської літературної мови повинно сприяти тло, яке створюється ЗМІ, художньою літературою, театром, кіно. Але найважливішим є правильне розв'язання проблеми унормування мови діаспори. Як свідчать досліджені матеріали, зазначена проблема не зникала протягом всього періоду існування болгарської діаспори і розв'язувалася в залежності від особливостей кожного суспільно-історичного періоду.

Висновки

1. Поява болгаромовного острівного ідіому в Україні була зумовлена експансією чужої культури і намаганням переселенців зберегти власну культуру, у т.ч. такі глибинні цінності, як духовність, мова, звичаї предків. Протягом 200 років ця формація пристосовується до нових умов функціонування, серед яких співіснування зі спорідненими слов'янськими і неслов'янськими етносами, зміни в географічному та природному середовищі, економічному і соціально-політичному устрої, а також поступовий перехід від компактної до дисперсної форми розселення завдяки процесам урбанізації.

2. Протягом першої половини ХІХ - початку ХХ ст. головним напрямом розвитку ідіому було змішування маргінальних сільських діалектів та койнезування, в результаті чого утворилася спільна мова декількох населених пунктів, позбавлена головної суспільної комунікативної функції з причин відсутності писемної форми. Головним екстралінгвістичним чинником збереження етнічної мови було компактне розселення болгар у сільській місцевості, віддаленої від адміністративно-культурних і промислових центрів.

3. Водночас з цим друга половина ХІХ ст. була відмічена підсиленням впливу урбаністичної національної культури, паростки якої були перенесені вже під час переселення з метрополії у Бессарабію, а звідти, на наступному етапі рееміграції - у Приазов'я. Складовими урбаністичної культури були величезні православні храми, повні середні навчальні заклади, бібліотеки, самодіяльні театри, навіть національна друкарня, про яку на той час у самій Болгарії неможливо було й думати. Все це сягало корінням у міську Європейську культуру часів Відродження, яку не можна уявити без національної мови, що є одночасно і відображенням етнічної культури, і засадою побудови картини світу.

4. Розвиток урбанізації призвів до активізації дивергентно-конвергентних процесів у місцевому ідіомі. Завдяки взаємодії варіантів усних автохтонних форм з писемними традиціями та елементами алохтонних ідіомів в автохтонному дискурсі почали закладатися засади соціофункціональної стратифікації та стилістичної диференціації. У 50-60 рр. ХІХ ст. більшість офіційних функціональних сфер: преса, освіта, адміністрація, наука забезпечувалися писемною формою койнезованих діалектів або болградського койне за умов відсутності кодифікованої літературної мови. Незначна кількість художніх творів, у тому числі й драматичних, була написана рідним діалектом їхніх авторів. На другому етапі 20-30 рр. ХХ ст. - літературна болгарська мова використовувалася в пресі, освіті, театрі; місцева унормована мова - у художній літературі, науці; в адміністративній сфері та побуті функціонували діалекти та таврійське койне. На третьому етапі - в наш час - художню літературу, пресу, освіту, науку, радіо, телебачення обслуговує літературна болгарська мова з деяким доданням регіонального койне, а також контактних мов; в адміністративній сфері і побуті діють діалекти, койне та інші мови. У деякі періоди історії цей процес характеризувався підвищенням, у деяких занепадом, але він був невід'ємною частиною цієї формації. Див.: таблиця 1.

Таблиця 1. Розвиток острівного писемного дискурсу у місцевому болгаромовному просторі

5. Серед суто лінгвістичних факторів стійкості необхідно вказати на внутрішні закони розвитку мови як інтеракційної (функціонально-прагматичної) системи, що відображає спільний життєвий досвід етносу. Внаслідок 200-річного відокремлення історичного, культурного, соціального й географічного контексту картина світу в свідомості переселенців зазнала змін у порівнянні з метрополією, а слідом за нею відбувалися зміни і в самій мові.

6. Діахронічний аналіз писемного дискурсу у вигляді функціонально-стилістичних різновидів острівної мови діаспори є свідченням: 1) тісних зв'язків з розмовною формою мовлення; 2) прагнення до унормування. Визначені наступні тенденції розвитку окремих стилів:

- розмовно-побутовий стиль спілкування, в межах якого найактивніше виявляє себе регіональне койне, демонструє певну сталість фонетичного й морфологічного рівнів даного ідіому; лексичний шар є відкритим для впливу інтра- і екстралінгвістичних факторів, причому комунікація між чотирма або п'ятьма поколіннями носіїв мови забезпечує просування койне як у майбутнє, так і проекцію його у минуле;

- на прикладі текстів газетно-публіцистичного стилю експліцитно виявляється брак унормованості й кодифікованості мовної комунікативної системи діаспори, а також наявність експансії кодифікованої літературної мови метрополії.

- структурний аналіз лексики художніх творів засвідчує, що 92,3% її збігається з кодифікованим тезаурусом метрополії, решта 6,8% включає такі неунормовані засоби, як дивергенти або іншомовні запозичення, діалектизми, датовані часом переселення з метрополії, оказіоналізми, а також словоформи, в яких виявляється відступ від сучасних граматичних норм, з чого випливає, що у своїй найвищій формі - в текстах художньої літератури - мова діаспори органічно прагне до кореляції зі сучасною літературною мовою.

7. Багатовікові традиції існування писемної форми етнічної болгарської мови були запорукою явища диглосії. Існування на даній території інших слов'янських і неслов'янських мов, що мали і мають статус офіційних, породжувало явище білінгвізму. Все це призвело до диференціювання діалектної мови, а також поєднання діалектів або наддіалектів, напівдіалектів (урбанолектів), регіолектів (койне) з елементами контактних мов, у першу чергу, з російської мови у розмовному мовленні найбільш освічених верств населення, що було певним етапом у розробці кодифікованої місцевої норми у 30-х рр. ХХ ст. Зараз спостерігається тенденція підвищення статусу материкової національної та державної української мови.

8. Протягом півстоліття мова діаспори використовувалася головним чином у сфері побуту, перервався зв'язок з материковим масивом, що призвело до відриву від сучасних літературних норм, до нездатності забезпечити виконання комплексу комунікативних завдань. Крім зниження соціального статусу ідіому, серед його носіїв стали зміцнюватися нігілістичні тенденції як до самої мови, так і до національної культури в цілому. Національно-відроджувальний процес, започаткований в останні десятиріччя, активізував такі явища, як прагнення до розширення функцій рідної мови, відродження традицій її викладання в школі, поява періодичних видань, вихід у світ художніх творів, активізація наукових досліджень.

9. Циклічність періодів утиску і періодів відродження рідної мови супроводжувалася висуненням зі складу соціального субстрату патріотично налаштованих представників інтелігенції, які прагнули підняти розмовну мову до рівня літературної. Ефективність їхніх прагнень залежала від підтримки або перешкод з боку держави. Орієнтація у виборі норми, у бік метрополії або діаспори, залежала багато в чому від суспільно-політичних обставин як складових етномовної ситуації, до якої було включено острівний соціум, і налаштованості місцевих нормалізаторів.

10. Низький соціолінгвістичний статус сучасної місцевої мови, на рівні діалекту, і відсутність юридичного статусу є хибним явищем: вчені - лінгвісти не мають змоги працювати над проблемами його нормалізації, педагогічні кадри, що сповідують ідею протидії українським та російським впливам, усування місцевих мовних особливостей, не сприяють синхронному розвиткові усної форми мови, яка зв'язує різні покоління мешканців діаспори.

11. Орієнтація на літературний варіант мови, запроваджений у навчальному процесі, не забезпечує усіх потреб вітальності ідіому. Поряд із такими позитивними рисами, як кодифікованість, диференційованість, офіційна материкова мова має відмінності від місцевого варіанта, що виник завдяки функціонуванню в іншомовному ареалі, і це призвело до активної взаємодії із контактними унормованими ідіомами та з їхніми неунормованими варіантами. Прагнення до виключного засвоєння варіанта з метрополії, яка формувалася в руслі державності, вимагатиме його впровадження як обов'язкової норми, а це може призвести до утворення концепту іноземної близькоспорідненої мови. Тим часом не слід забувати, що мова острівної меншини має власне змістовно-асоціативне поле, у складі якого функціонують свої символи. Вони забезпечені етно-культурною суппозицією, сигніфікативними асоціаціями, а також пов'язані з особливостями місцевої ментальності. Хоча переселенські говірки генетично відносяться до однієї з метрополією діасистеми, утворення місцевого субстандарту зумовлене своїм власним шляхом розвитку. Тому залучення сучасних літературних норм потребує обґрунтованого обмеження й збалансованості, які, інтегруючи місцевий та материковий масиви, встановлююючи корелятивні відносини між ними, повинні передбачати кінцевою метою збереження й подальший розвиток острівного ідіому.

стратифікація етнічний болгарський писемність

Результати дослідження викладені в перелічених нижче публікаціях

Основні:

1. Феномен збереженого слова: етномовний та соціолінгвістичний аспект острівного писемного дискурсу. Монографія. - К.: ПД КСУ, 2004.-278 с. Рец.: Мосенкіс Ю.Л. д.ф.н. // Мова та історія. - К., 2005. - Вип. 82. - С. 162; Колесник В.О. д.ф.н. // Слов'янський збірник. - Одеса: ОРІДУ-НАДУ. - 2005. Вип. 11. - С. 168-170.

2. До історії наукових досліджень острівного болгарського ідіому. [Передмова] // Стоянов І.А., Стоянова Е.П., Дадіверін І.Г. Мова болгар України в її усній та писемній формі. Навчальний посібник. - Одеса: Optimum, 2002. - С. 11-17.

3. Писемність болгарської діаспори. 1861-1993 рр. // Стоянов І.А., Стоянова Е.П., Дадіверін І.Г. Мова болгар України в її усній та писемній формі. Навчальний посібник. - Одеса: Optimum, 2002. - С. 123-397.

Рец.: Кочерган М.П. д.ф.н. // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія “Філологія”. - К.: 2004. - Т. 7, № 1. - С. 228-231; Манакін В.М. д.ф.н. // Мовознавство. - К.: 2003. - № 5. - С. 86-87.

4. История одного языкового острова. Письменность болгарской диаспоры на Украине в социолингвистическом и стилистическом аспектах. 1861-1993. Монография. - София - Велико Тырново: Знак-94, 1997. - 244 с.

Рец.: Виденов М. д.ф.н. // Болгарський щорічник. - К., 2000. - Т. 4. - С. 268-271; Благоева В. // Българистика и българисти. - София, 1998. - № 2. - С. 17-18.

5. К истории просветительских идей болгарской диаспоры в Украине // Славянская культура в современном мире. - Київ: КДПІІМ, Центр славістики, 1991. - С. 72-73.

6. З історії нормування болгарської мови в Україні // Мовознавство. - К.,1993. - №3. - С. 60-66.

7. Врахувати помилки минулого // Відродження. - К., 1993. - № 8. - С. 51-53.

8. Възрожденският печат на бесарабските българи // Болградската гимназия по случай 135 години от основанието ?. - София: КПЦ “Васил Априлов”, 1993. . 116-123.

9. Българският периодичен печат в Молдова, Украйна и Русия. 1859 - 1993 // Българите в Северното Причерноморие. Изследвания и материали. - Велико Търново: ВТУ, 1994. - Т. 3. - С. 357-375.

10. Житейското евангелие на народа. [Послеслов] // Късметливата Неда. Български приказки от Бесарабия и Таврия. - София: Фльорир, 1994. - С. 117-125 (у співавторстві з І. Стояновим).

11. Феноменът “социална лъжа”, интерпретиран от автора на художествен текст, или загадка на Фуклев // Езикът на тоталитарното и посттоталитарното общество. - София: Прохазка и Качармазов, 1996. - С. 111-117.

12. Дриновият род и Украйна // Балканистичен форум. - Благоевград: ЮЗУ “Св. Н. Рилски”, 1996. - № 3. - С. 118-123.

13. Диалектен ономастикон в литературните произведения на българите в Украйна // Човекът в ономастичния свят. - Cофия - Велико Търново: Знак-94, 1996. - Т. 2. - С. 101-104.

14. Опитите за нормирането на български език в Украйна // Страници от историята на българите в Северното Причерноморие. - Велико Търново: ПИК, 1996. - С. 246-249.

15. О функционировании письменной формы болгарского национального языка в Украине (1861-1993) // Язык и культура. - К.: Collegium, 1997. - Т. 3. - С. 170-176.

16. “Tililejski” wood and “Galilejski” sea in the charm of Besarabian Bulgarians // The Balkan and the Sea messages to the Times and Generations. - Благоевград: ЮЗУ “Св. Н. Рилски”, 1998. - С. 101-103.

17. “Правописни борби” у Болгарії 20-их рр. та їхнє відображення у “пролетарському болгарському правописі” в Україні // Болгарсько-українські історичні зв'зки та їхній вплив на розвиток культури південно-українських болгар. - Одеса: ОДУ ім. І. Мечнікова, 1998.

18. За произхода на фолклорния фразеологизъм тилилейско горие // Съпоставително езикознание. - София: СУ “Св. Кл. Охридски”, 1998. - Год. XXIII, кн. 3-4. - С. 114-120.

19. Чи можна вважати деякі ономастичні елементи у фольклорних творах бессарабських болгар свідченням впливу Біблійних текстів? // Вісник КСУ. - К., 2000. - Вип. 8. - С. 120-131.

20. Диглосивност и билингвизъм, интерпретирани в художествен текст // Българите в Северното Причерноморие. Изследвания и материали. - Велико - Търново: ВТУ “Св. Св. Кирил и Методий”, 2000. - Т. VII. - С. 515-530.

21. Проф. Теодосий Икономов и първите прояви на българската славистика през XIX век // Margarita Mladenova: Acta Palаeoslavica. - София: Heron Press, 2000. - № 1. - С. 201-205.

22. Шляхи трансформування болгарської пісенної традиції в Україні // Всі ми діти твої, Україно! - К., 2001. - Вип. 6. - С. 67-73.

23. Езиковият образ на съвременника в българските вестници в Украйна // Българският език в Молдова. - Комрат: КДУ, 2002. - Т. 2. - С. 14-24.

24. Церковне питання у болгарських виданнях 60-х рр. XIX ст. в Україні // Вісник КіСУ. - К., 2002. - Вип. 6. - С. 8-10.

25. Соціофункціональна стратифікація болгарського ідіому в Україні // Мовознавство, 2003. - № 2-3. - С. 119-126.

26. Пути развития устной и письменной форм болгарского языка на Украине // Zbornik povzetkov 13 Mednarodni slavisticni Kongres. 1.del. - Ljubljana, 15-21 avgust 2003. - С. 279 (у співавторстві з І. Стояновим).

27. О проблемах цельности и связности текста в одном старинном болгарском песеннике // Слов'янський збірник. - Одеса: ОДУ, 2003. - Вип. 10. - С. 262-268.

28. Збірки болгарських пісень початку XX ст.: регулятивна й соціалізуюча функція // Слов'янський збірник. - Одеса: ОРІДУ-НАДУ. - 2005. - Вип. 11. - С. 143-153.

29. Київ - купіль болгарської славістики // Київська старовина, 2005. - № 3. - С. 59-68.

Додаткові:

1. Периодичният печат на българската диаспора в Украйна // газ. Роден край, 1991, № 36-39.

2. Възрожденският печат на бесарабските българи // Български журналист. - София. - 1993. - №2. - С. 32-36.

3. Без доблест не може да се диша // Литературен вестник. - София - 06.12.93.

4. Опитите за нормирането на българския език в Украйна // Българите в Северното Причерноморие. Изследвания и материали. - Велико Търново: ВТУ, 1994. - Т. 3. - С. 289-293.

5. “Колективист” - вестникът на своето време // Бесарабските българи - история и съвремие. - Сливен, 1997. - С. 5-7.

6. Художествената литература на българската диаспора в Украйна като средство за опа зване и обновяване на лексиката на родния език // Българите извън България. - Бургас - Велико Търново, 1997. - С. 10-12.

7. Дриновият род и Украйна // Родолюбец. - София, 1998. - С. 156-158.

Анотації

Стоянова Е.П. Етномовний та соціолінгвістичний аспект острівного писемного дискурсу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.02.03 - слов'янські мови. Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України. - Київ, 2005.

У дисертації вперше в українській славістиці представлено комплексний етномовний та соціолінгвістичний аналіз писемного дискурсу болгарського острівного ідіому, який функціонує в Україні протягом Х1Х - ХХ ст. Теоретично обгрунтовано варіативність лексичного рівня по відношенню до материкової етномовної системи, що обумовлено зміною географічних, економічних та соціальних чинників перебування за межами материкового мовного масиву. Системно досліджено закономірності філіації до рівня комунікативно розвиненої, стилістично диференційованої та ієрархічно стратифікованої комунікативної субсистеми, що реалізується останнім часом у взаємодії з національною мовою та співіснує зі спорідненими інонаціональними мовами. Встановлено, що нормування місцевого острівного койнезованого ідіому чи то імпліцитно, чи експліцитно залежить від офіційних мовних норм у державі-донорі, а з іншого боку, від соціолінгвістичної ситуації, що існує у державі-реціпієнті. З'ясовано роль соціального субстрату у спрямуванні цього процесу в бік регіональних або материкових норм. Виявлено головні чинники затримання асиміляції меншини. Вмотивовано необхідність установлення варіативних лексичних норм з метою врахування особливостей, збереження і подальшого розвитку острівного етнічного ідіому.

Ключові слова: острівний ідіом, писемний дискурс, філіація етномовної субсистеми, регіональні лексичні норми, соціолінгвістична ситуація, затримання асиміляції, Україна, Бессарабія, болгарська діаспора.

Стоянова Э.П. Этноязыковой и социолингвистический аспект островного письменного дискурса. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.02.03 - славянские языки. Институт языковедения им. А.А. Потебни НАН Украины. - Киев, 2005.

Диссертация посвящена изучению письменной формы островного болгарского идиома, который функционирует на Украине в течение XIX-XX ст. Впервые в украинской славистике письменность болгарской диаспоры представлена комплексно при помощи диахронического и синхронического анализа функционально-стилистических форм, участвующих в духовном, культурно-образовательном и общественно-политическом развитии данной общности в виде связного текста - дискурса, который зависит от совокупности экстралингвистических факторов и одновременно является орудием их формирования. На основании обобщения результатов научных разработок в области этно- и социолингвистики текста, а также истории, культуры и языка ряда островных общностей, в том числе болгарских на Украине (Бессарабия), в Румынии (Банат), Венгрии и Словакии; украинской - в Канаде, немецкой - на Украине и в Казахстане - теоретически обосновано вариативность лексического уровня по отношению к материковой этноязыковой системе, что обусловлено сменой географических, экономических и социально-политических факторов пребывания диаспоры за пределами материкового языкового массива. Исследование письменной формы островного болгарского дискурса проведено на основе как опубликованных, так неопубликованных архивных документов, в том числе газет и журналов, учебной, художественной и др. литературы диаспоры ХІХ-ХХ ст., частной переписки, протоколов, которые сохраняются в академических, университетских и национальных библиотеках и других организациях Украины, Болгарии и Румынии, а также картотеки Института болгарского языка Болгарской академии наук. Составлен список изданий диаспоры на болгарском языке, начиная с 60-х гг. ХІХ ст. - периода, предшествовавшего освобождению Болгарии от турецкого ига.

Анализ показал, что в ментальности островного социума глубоко заложены такие ценности, как верность духовным и языковым корням, ностальгия по прародине. В то же время длительная, на протяжение двух веков, ситуация билингвизма и диглоссии, где место высшей формы занимал язык мажоритарного этноса, не могла не отложить отпечаток и отразилась в так называемой биментальности, где понятия мы-вы-они не являются однозначными: понятие они оказывается порой ближе чем вы, хотя и не покрывается понятием мы. Парадоксальным, но говорящим в пользу витальности данной этнической общности фактом являются усилия по филиации островного идиома, подъема его на более высокий иерархический уровень посредством выработки языковых норм. В соответствии с этой тенденцией всю историю функционирования письменного дискурса можно разделить на три периода: первый - 60-ые гг. ХІХ ст., второй - 20-30-ые гг. ХХ ст., третий - последние два десятилетия ХХ ст. - начало ХХІ ст. Письменная форма островного болгарского идиома является субсистемой по отношению к литературной форме болгарского национального языка. Она не нормирована и характеризуется определенными особенностями внутренней организации, что обеспечивается отображением звуковой и лексической системы местных говоров, наддиалектных образований, разговорно-бытовой формы речи образованных представителей диаспоры. Внешняя организация проявляется в стилистически дифференцированных формах, которые находят выражение как в бытовой (эпистолярный жанр), так и в социальных сферах (публицистика, художественная литература, наука и образование). Наблюдается тенденция выработки функционально-коммуникативных норм, что в значительной степени зависит от ориентации социального субстрата - конструктивно настроенных представителей местной национальной интеллигенции, а также языковой ситуации, в которой находят отражение общественно-политические события как внутри государства, принявшего переселенцев, так и межгосударственные отношения с прародиной. В процессе исследования установлены факторы, которые способствуют замедлению процесса ассимиляции островной общности. Мотивируется необходимость выработки и кодифицирования региональных лексичных норм с целью сохранения и дальнейшего развития островного этноязыкового дискурса.

Ключевые слова: островной идиом, письменный дискурс, филиация этноязыковой системы, региональные лексические нормы, социолингвистическая ситуация, замедление процесса ассимиляции, Украина, Бессарабия, болгарская диаспора.

Stoyanova E.P. The ethnolinguistic and sociolinguistic aspect of the local written discourse. - Manuscript.

A dissertation submitted for the degree of Doctor of Sciences (Philology). Speciality 10.02.03 - Slavonic Languages. - O.O. Potebnia Institute of Linguistics of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2005.

This dissertation for the first time in Ukrainian Slavistics presents a complex ethnolinguistic and sociolinguistic analysis of the written discourse of the Bulgarian vernacular idiom, functioning in Ukraine within the 19th -20th centuries. It gives a theoretical substantiation of the lexical variability in respect to the national ethnolinguistic system, which is attributed to a change of geographical, economic and social factors of its evolution outside the national language corpus. It also systematically examines the regularities of filiation to the level of a communicatively developed, stylistically differentiated and hierarchically stratified communication subsystem, which coexists with other related tongues and has been recently interacting with the national language. It has been defined that standardization of the local vernacular koinized idiom depends, either explicitly or implicitly, on the official language norms in the donor state and, on the other hand, on the sociolinguistic situation in the recipient state. The research ascertains the role of the social substratum in the process of standardization and the direction of this process towards the regional or national norms as well as determines the main factors causing the delay in assimilation of the diaspora. It also substantiates the need for establishing variable lexical norms with the aim of heeding the vernacular peculiarities, preserving and fostering the local ethnic idiom.

Key words: local vernacular idiom, written discourse, filiation of ethnolinguistic subsystem, regional literary norm, sociolinguistic situation, assimilation delay, Ukraine, Bessarabia, Bulgarian diaspora.

Размещено на Allbest.ru