Лексика на позначення паравербальних дій у семантичному і функціональному аспектах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

Ганєчко Вероніка Володимирівна

УДК 81'37-115+811=11=16

ЛЕКСИКА НА ПОЗНАЧЕННЯ ПАРАВЕРБАЛЬНИХ ДІЙ У СЕМАНТИЧНОМУ І ФУНКЦІОНАЛЬНОМУ АСПЕКТАХ

Спеціальність 10.02.15 - загальне мовознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі загального мовознавства Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук Радзієвська Тетяна Вадимівна, Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України, провідний науковий співробітник відділу загального мовознавства

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Мусієнко Валентина Павлівна,

Черкаський національний університет

ім. Богдана Хмельницького,

завідувач кафедри загального та

російського мовознавства

кандидат філологічних наук

Линник Тетяна Григорівна,

докторант Центру наукових досліджень і

викладання іноземних мов НАН України

Провідна установа: Київський національний лінгвістичний

університет МОН України,

кафедра загального та українського мовознавства

Захист відбудеться 14 березня 2006 року о 14 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 14, к.63.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

(01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.12).

Автореферат розіслано 10 лютого 2006 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради доц. Л.П.Гнатюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Дисертаційну роботу присвячено вивченню семантичної і функціональної специфіки дієслівної та іменної лексики на позначення паравербальних дій усмішки та сміху. Лексика на позначення паравербальних дій представляє собою окремий клас одиниць, що репрезентують комунікативно значущі дії учасників ситуації спілкування: жести, міміку, пози, фонації тощо. Неоднорідність класу лексем, що позначають паравербальні дії, обумовлює необхідність звернення до окремих лексико-семантичних груп, зокрема іменних і дієслівних лексем на позначення усмішки та сміху, а також опису їх семантичних і функціональних властивостей.

Вибір матеріалу і векторів його дослідження пов'язаний з сучасними напрямами теоретичного мовознавства. Це, по-перше, комплексне вивчення механізмів взаємодії семантики мовних одиниць, їх референційних властивостей, синтаксичних функцій в реченні і тексті, сполучуваності з іншими мовними одиницями, яке залишається актуальним завданням сучасного загального мовознавства. Різні аспекти такої взаємодії досліджувалися за останні десятиліття в працях з загальної семантики, семантичного і функціонального синтаксису (Н.Д.Арутюнова, А.Богуславський, Дж.Болінджер, В.Г.Гак, Дж.Лакофф, Б.Комрі, О.В.Падучева, Ч.Філмор, У.Чейф та ін.), де ті чи інші проблеми семантики і синтаксису слова та речення вивчалися на різносистемному матеріалі. Лексиці паравербальних дій в цьому контексті присвячено поодинокі праці в межах германістичних студій (Л.І.Бєлєхова, А.Ш.Джангірова, О.Я.Янова), лексикографічного опису російської мови (О.В.Урисон), семантико-синтаксичних досліджень (Г.Ю.Крейдлін, О.О.Чувіліна), які, проте, не вичерпують проблеми загальнолінгвістичного опису цього класу лексем і не дають достатнього уявлення про його семантико-синтаксичну специфіку з огляду на сучасну лінгвістичну парадигму.

По-друге, звернення до лексики паравербальних дій пов'язане також з тим напрямом теоретичної лінгвістики, що отримав назву “мова про мову”, в межах якого мова і мовна діяльність вивчаються через мовну свідомість, відрефлектовану в значенні металінгвістичних термінів, тобто шляхом аналізу концептів мовної, і ширше - комунікативної, семіотичної сфер, та мовних стереотипів, які існують у реченні і тексті. Цей напрям сучасної семантики і концептуального аналізу розбудовують праці А.Вєжбицької, В.З.Дем'янкова, А.А.Залізняк, І.М.Кобозевої, Г.Ю.Крейдліна, І.Б.Левонтіної, Н.Б.Мечковської, Т.М.Ніколаєвої, С.М.Толстої та ін., в яких аналізуються такі концепти як мова, мовлення, голос, тон, значення, смисл у синхронічному, діахронічному, порівняльному та інших аспектах. Інтерес у сучасному мовознавстві до паралінгвістичних компонентів мовлення слід пояснювати й еволюцією у другій половині ХХ ст. поглядів на речення як основну мовну одиницю, яка відзначалася послідовним перенесенням фокусу уваги з формально-синтаксичної на семантико-синтаксичну будову і згодом на функціонально-комунікативний аспект речення. Звернення дослідників до реального функціонування висловлення в мові, до мовленнєвого акту, діалогічного спілкування та дискурсу в контексті загальної антропологізації мовознавства сприяло поступовому формуванню уявлення про комунікативний акт (висловлення) як поєднання вербального і паравербального складників, кожний з яких має своє семантичне навантаження в соціальній інтеракції. Поштовхом до формування таких уявлень стали сучасні праці з невербальної семіотики, в яких експліцитно показано роль паралінгвістичних жестів у мовній поведінці комунікантів (Н.В.Григор'єв, С.А.Григор'єва, Г.Ю.Крейдлін, Є.Леві, Д.Мак Ніл, Ф.Пойатос та ін.).

По-третє, вивчення лексики паравербальних дій, норми відносно яких кристалізуються в межах певної культурної спільноти, передбачає щільний зв'язок з етнолінгвістичним напрямом сучасного мовознавства, зосередженим на вивченні взаємовпливу мови і культури, що найвиразніше виявляє себе в зіставному аналізі рядів концептів, належних різним мовам і культурам (праці А.Вєжбицької, О.С.Кубрякової, Дж.Лакоффа, Т.В.Радзієвської, Ю.С.Степанова, І.А.Стерніна, С.Г.Тер-Мінасової, Г.М.Яворської та ін.). Концепти паравербальних дій в різних мовах, які слід визнати мовно- і культурно-специфічними, не були досі об'єктом зіставного аналізу в аспекті їх метафоризації та створення певного образу в мові, а також в аспекті стереотипів мовної поведінки в різних соціокомунікативних ситуаціях, які відбивають певну культурну традицію з властивими їй формами невербальної поведінки.

Таким чином, актуальність роботи зумовлюється тим фактом, що комплексне дослідження семантики, функціональних і мовно-специфічних властивостей іменної і дієслівної лексики на позначення паравербальних дій усмішки та сміху відповідає сучасним завданням й перспективам принаймні трьох напрямів загального мовознавства, які інтенсивно розвиваються в наш час. Вивчення семантики лексем на позначення паравербальних дій та їх позицій в реченні є актуальним також і тому, що дає змогу висвітлити роль паравербального компонента в мовній поведінці людини та виявити вироблені культурою стереотипи його відбиття в художньому тексті.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи відділу загального мовознавства Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України. Проблематика дисертації входить до кола питань, досліджуваних згідно з науковою темою “Типологія розвитку мов” (тему затверджено вченою радою Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАНУ, протокол №8 від 30 листопада 2000р.)

Мета дисертаційного дослідження полягає у розкритті семантико-синтаксичної і концептуальної природи лексичних одиниць на позначення усмішки і сміху шляхом комплексного вивчення їх значення та ролі у формуванні речення і тексту в українській, російській, англійській та німецькій мовах.

Поставлена мета передбачає необхідність розв'язання таких завдань:

дати якісну та кількісну характеристику груп дієслів на позначення усмішки та сміху в українській, російській, англійській та німецькій мовах;

виявити основні семантичні компоненти в значенні дієслівних лексем та класифікувати їх;

визначити співвідношення мовноспецифічних та найбільш типових семантичних компонентів для дієслів у досліджуваних мовах;

окреслити особливості функціонування дієслівних лексем у реченні в зв'язку з завданням опису, характеризації та інтерпретації паравербальних комунікативних дій;

описати синтаксичні засоби (синтаксичні стереотипи) репрезентації паравербальних дій, що входять до складу діалогічних та інших комунікативних подій в художньому наративі, драматичному тексті та інтерв'ю;

здійснити концептуальний аналіз основних іменних лексем на позначення усмішки та сміху з виявленням їх семантичних ролей та образів у відповідних мовних картинах світу.

Об'єктом дослідження є дієслівні та іменні лексеми, що позначають паравербальні дії усмішки та сміху в українській, російській, англійській та німецькій мовах: укр. усміхатися / осміхатися / всміхатися, посміхатися, оскалюватися / оскалятися, сміятися, підсміхатися / підсміхуватися / підсміюватися, шкіритися, зубоскалити, кихкати, цигикати / хихикати/ хіхікати / хехекати, підхихикувати, пирскати / порскати, реготати / реготатися / вирегочуватися, гиготати / гиготіти, гоготати / гоготіти, хихотати / хихотіти, іржати, заливатися, сміх, усмішка, рос. улыбаться, усмехаться, ухмыляться, осклабляться / оскаляться / скалиться / лыбиться, смеяться, хохотать, заливаться, закатываться / покатываться, хихикать, фыркать, прыскать, ржать, гоготать, смех, улыбка, англ. smile, beam, grin, simper, smirk, laugh, cachinnate, cackle, chortle, chuckle, giggle, guffaw, snicker / snigger, titter, нім. lдcheln, schmunzeln, grinsen / grienen, feixen, lachen, kichern, prusten / pruschen, quieken, gackern, wiehern, Lachen, Lдcheln.

Предметом дослідження є семантико-синтаксичні і концептуальні властивості лексики на позначення дій усмішки та сміху через її функціонування в реченні і тексті в сучасній літературній мові для репрезентації паравербального складника комунікативної події.

Матеріалом для дослідження стали фрагменти текстів з художніх прозових та драматичних творів ХІХ-ХХ ст. (зокрема текстів Г.Хоткевича, П.Куліша, О.Гончара, В.Набокова, М.Булгакова, М.Рощина, Ш.Бронте, Б.Шоу, Ф.Фіцджеральда, Е.Ремарка, Г.Белля, Б.Брехта та ін.) і текстів-інтерв'ю сучасних періодичних видань, що представляють функціонування досліджуваних одиниць в українській, російській, англійській та німецькій мовах. Для аналізу сполучуваності залучався матеріал національних корпусів української, російської та англійської мов, а для виявлення семантичної специфіки лексичних одиниць використовувались також дані словників (тлумачних, синонімічних, тезаурусів, фразеологічних, перекладних тощо). Загалом проаналізовано понад 2500 контекстів вживання лексичних одиниць на позначення паравербальних дій усмішки та сміху.

Для вирішення поставлених завдань при аналізі фактичного матеріалу застосовувався комплекс апробованих у сучасній дослідницькій практиці методів, який включає методи контекстуального аналізу, концептуального аналізу, функціонально-семантичної інтерпретації речення, порівняльно-зіставний, описовий, а також елементи компонентного аналізу.

Наукова новизна полягає у тому, що вперше у вітчизняному мовознавстві було здійснено аналіз семантичної, функціональної і концептуальної специфіки дієслівних і іменних одиниць на позначення усмішки та сміху на матеріалі чотирьох європейських мов - слов'янських і германських. Новими є результати опису функціонування лексем у складі висловлення, що репрезентує комунікативну подію, та виявлення семантико-синтаксичних стереотипів її репрезентації у тексті, а також аналіз вживання одиниць на позначення паралінгвістичних дій усмішки і сміху з мовленнєвими актами різних типів (репрезентативами, декларативами, комісивами та ін.). Новим у роботі є виявлення двопланового характеру значення досліджуваних одиниць, а також встановлення їх мовноспецифічних і спільних семантичних складників у чотирьох мовах. У межах даного дослідження вперше стосовно паралінгвістичного аспекту комунікації дістав розвитку підхід до вивчення природи комунікативної дії через опис семантики відповідних одиниць.

Теоретичне значення роботи полягає у тому, що в ній розроблені актуальні питання вивчення механізмів взаємодії семантики і синтаксису мовної одиниці. Результати аналізу сприятимуть глибшому розумінню гетерогенної природи паравербальних дій та їх ролі в міжособистісній інтеракції. Дисертація доводить подібність мовних стереотипів, вироблених в межах текстової практики, представленої чотирма європейськими мовами щодо репрезентації в тексті комунікативної події. Її висновки можуть бути використані в різних галузях лінгвістики: загальній семантиці, семантичному синтаксисі, теорії нарації, теорії дискурсу, концептуальному аналізі мови, а також у паралінгвістиці та вербальній і невербальній семіотиці.

Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає у тому, що вони можуть бути використані у лекціях із загального мовознавства та спецкурсах із лексичної семантики, етнолінгвістики, лінгвокультурології, теорії мовних картин світу, культури мовлення та теорії комунікації, перекладознавства (особливо перекладу художнього тексту) і у наукових дослідженнях студентів і аспірантів.

Апробація результатів дослідження. Теоретичні положення та практичні результати дисертації обговорювалися на національних та міжнародних конференціях: “Мова та культура” (Київ, червень 2003), “Актуальні проблеми менталінгвістики” (Черкаси, травень 2003; травень 2005), “Російська мова і література: проблеми вивчення та викладання в Україні” (Київ, жовтень 2004), “Мовні механізми комізму” (Москва, вересень 2005); наукових семінарах відділу загального мовознавства Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України (Київ, 2004 - 2005).

Публікації. Положення дисертаційного дослідження висвітлено в 7 статтях, 5 з яких опубліковано у фахових виданнях наукових праць.

Структура дисертації складається зі вступу, трьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаної наукової та довідкової літератури. Загальний обсяг дисертації - 215 сторінок, обсяг основного тексту становить 193 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність та наукова новизна роботи, формулюється її мета та завдання, визначається об'єкт, предмет, матеріал дослідження та методи аналізу, розкривається теоретичне та практичне значення, подаються відомості про апробацію результатів дослідження, наводиться огляд літератури з теми.

Сучасна лінгвістика характеризується двома традиціями вивчення паралінгвістичних дій усмішки та сміху, як і інших невербальних засобів комунікації. Перша традиція виникла завдяки студіюванню паралінгвістичних дій (жестів, рухів руками, очима, мімічних дій тощо) та їх ролі у мовній діяльності, смислотвірна функція яких у людському спілкуванні була усвідомлена у працях класиків мовознавства ХХ ст. (Ш.Баллі, Е.Сепір та ін.). У межах цієї традиції розроблялися питання класифікації паравербальних явищ, методів їх дослідження, співвідношення вербального і невербального компонентів, гендерних особливостей невербальної комунікації, а також ролі паравербальних дій у діловому спілкуванні, етикеті та ін. (праці Р.Бедвістела, Г.Є.Блінушової, О.Л.Васильєвої, І.Н.Горєлова, Г.В.Колшанського, Г.Ю.Крейдліна, Т.М.Ніколаєвої, Ф.Паппа, Р.Перкінса, Дж.Трейгера, Е.Холла). Друга традиція пов'язана з вивченням мовних (і ширше - знакових) засобів для позначення паралінгвістичних дій, їх семантики, номінації певного потенціалу в тексті при репрезентації різноманітних ситуацій спілкування в зв'язку, зокрема, з проблемою перекладу, описом класів ономатопоетичних одиниць, етнокультурних невербальних аспектів комунікації тощо (праці Л.І.Бєлєхової, А.Вєжбицької, І.О.Гаценко, А.Ш.Джангірової, Ф.Пойатоса, О.В.Урисон, О.Я.Янової). Якщо перша традиція приділяє основну увагу екстенсіональним (референтним) ознакам об'єкта, пов'язаним з паравербальною “емпірикою”, то друга зосереджена на інтенсіональних ознаках, відрефлектованих мовною свідомістю комуніканта і належних до семантики відповідних мовних одиниць.

У першому розділі “Семантика дієслів на позначення усмішки та сміху” досліджується семантика дієслів на позначення паравербальних дій усмішки та сміху, подається їхня класифікація, проводиться зіставний аналіз, визначаються мовноспецифічні семантичні компоненти лексичних одиниць в українській, російській, англійській та німецькій мовах. Такі дієслівні лексеми, як, напр., укр. сміятися, гигикати, хіхікати, рос. смеяться, хохотать, хихикать, англ. laugh, giggle, chuckle, нім. lachen, kichern, wiehern на позначення сміху та укр. усміхатися, посміхатися, рос. улыбаться, усмехаться, ухмыляться, англ. smile, grin, smirk, нім. lдcheln, grinsen, schmunzeln на позначення усмішки представляють дії, що належать, відповідно, до фонаційних та кінесичних невербальних дій. Дієслова-синоніми на позначення усмішки і сміху розглядаються нами у межах двох синонімічних рядів, які вони утворюють: 1) синонімічний ряд із значенням “усміхатися”; 2) синонімічний ряд із значенням “сміятися”. Синонімічний ряд розглядається в дисертації як ланцюжок семантично пов'язаних слів, в якому кожний член відрізняється певним компонентом свого значення від інших членів ряду і разом з тим збігається з ними за іншим компонентом.

Домінантою синонімічного ряду із значенням “усміхатися” є укр. усміхатися, рос. улыбаться, англ. smile, нім. lдcheln; домінантою синонімічного ряду із значенням “сміятися” - укр. сміятися, рос. смеяться, англ. laugh, нім. lachen. Склад синонімічних рядів, які об'єднуються домінантами на позначення усмішки у відповідних мовах, не виявляє значних кількісних відмінностей. Так, укр. усміхатися (фонетичні варіанти осміхатися, всміхатися) об'єднує дієслова посміхатися, осміхатися, оскалюватися (фонетичний варіант оскалятися), підсміхатися / підсміхуватися / підсміюватися, що разом складає 5 дієслів. У складі синонімічного ряду дієслів із домінантою рос. улыбаться виокремлюються синоніми усмехаться, ухмыляться, осклабляться (морфологічні варіанти оскаляться, скалиться, лыбиться), що нараховує 4 лексеми. Синонімічний ряд з домінантою англ. smile складається з дієслів beam, grin, simper, smirk - всього 5. Німецький синонімічний ряд дієслів на позначення усмішки об'єднує дієслова lдcheln, schmunzeln, grinsen / grienen, feixen - всього 4.

Загальний семантичний компонент усіх дієслів на позначення усмішки визначається як 1)“розтягувати губи певною мірою” та 2)“виявляти певні відчуття або ставлення до кого-, чого-небудь”, що відбиває два основні складники їхнього значення: перший стосується зовнішнього прояву, тобто фізичного аспекту дії, а другий - характеру відчуттів, емоційного стану суб'єкта.

За зовнішнім проявом дії (ступінь розтягнутості губ, відкритості рота) дієслова на позначення усмішки поділяються на три групи відповідно до наявності в їхньому значенні семантичних компонентів “розтягувати губи сильно”, “розтягувати губи слабо” чи “розтягувати губи параметрично” (останнє означає, що ступінь розтягнутості губ у семантиці таких дієслів не заданий, тому він може бути різним - “параметричним”). Так, аналіз мовного матеріалу демонструє, що семантичний компонент “розтягувати губи сильно” мають у своєму значенні дієслова укр. оскалюватися / оскалятися, рос. осклабляться / оскаляться / скалиться / лыбиться, англ. beam, grin, smirk, нім. grinsen / grienen, feixen. У значенні укр. усміхатися / осміхатися / всміхатися, посміхатися, рос. улыбаться, ухмыляться, англ. smile, нім. lдcheln наявний семантичний компонент “розтягувати губи параметрично”. Дієслова укр. підсміхатися / підсміхуватися / підсміюватися, рос. усмехаться, англ. simper, нім. schmunzeln позначають усмішку з відносно невеликою амплітудою розтягнутості губ, тобто мають семантичний компонент “розтягувати губи слабо”. Пор., укр. А на танку, в замасленому шоломі, з розгорнутим прапором у руці, стоїть добродушний русявий хлопченя, усміхаючись до народів своєю широкою, впевненою усмішкою (О.Гончар), рос. Она поблагодарила и чуть-чуть усмехнулась, так что сахарные губки ее почти не тронулись (Н.Гоголь), англ. He grinned with yellow teeth (A.Stratton), нім. Ich verzog die Lippen und grinste es an (E.Remarque). Дієслова, у значенні яких семантичний компонент стосовно ступеня розтягнутості губ не заданий, можуть входити до контекстів, що описують як широку усмішку, так і усмішку з ледь розтягнутими губами. Пор., укр. усміхатися широко <скупо>, посміхатися криво, рос. улыбаться чуть-чуть <широко>, ухмыляться до ушей <в усы>, англ. smile widely “усміхатися широко” <a little “трохи”>, нім. ein wenig “трохи” <breit “широко усміхатися”> lдcheln.

Дієслова на позначення усмішки розрізняються за психосеміотичними особливостями позначуваної ними дії. За цим аспектом синоніми можна поділити також на три групи відповідно до наявності в їхньому значенні семантичного компонента “виявляти позитивне ставлення чи відчуття” (англ.grin, beam), “виявляти негативне ставлення чи відчуття” (напр., укр. підсміхатися / підсміхуватися / підсміюватися, рос. усмехаться, англ. simper, smirk, нім. grinsen / grienen, feixen) чи “виявляти параметричне ставлення чи відчуття” (напр., укр. усміхатися / осміхатися / всміхатися, рос. улыбаться, осклабляться / оскаляться / скалиться / лыбиться, англ. smile, нім. lдcheln, schmunzeln). Пор., укр. Зрадів дідусь, що аж усміхавсь (П.Куліш), рос. Бреясь, Ганин поводил бровями, а потом, когда обливался из кувшина холодной водой, радостно улыбался (В.Набоков), англ. He grinned in admiration. “I didn't know you were so feisty” (N.Sparks), нім. Da, - endlich brummelte der Dritte heran. Zerfetzte Hinterreifen. Lenz grinste schadenfroh; der Wagen hielt vor der Nebenbox (E.Remarque). Деякі дієслова-синоніми на позначення усмішки містять у своєму значенні мовно-специфічні семи, які фіксують інформацію щодо ставлення третьої особи до суб'єкта дії: “регулярність” + “прихованість” для укр. підсміхатися / підсміхуватися / підсміюватися; “оцінка дії як дурної” для англ. smirk, simper; “ненатуральність, вимушеність дії” для англ. grin, smirk, simper; “зверхність” для англ. smirk.

Дієслова на позначення усмішки є двоактантними предикатами і позначають ситуацію із двома учасниками - виконавцем дії (чи cуб'єктом, за термінологією Ч.Філмора) та адресатом дії. Пор., укр. Видно, люблять сю дівчину усі - так ласкаво до неї усміхаються, так приязно підштовхують (Г.Хоткевич), рос. Она усмехалась торжествующею улыбкою прямо ему в глаза (Ф.Достоевский), англ. She had seen him around the building; said hello a couple of times, smiled at him once when she passed him in the street (A.Stratton), нім. Neben uns tanzte der Russe mit der Spanierin. Er lдchelte und nickte uns zu (E.Remarque). У деяких випадках має місце заміна іменників на позначення особи їхніми метонімічними субститутами: губи, очі і т. ін., завдяки чому дієслова на позначення усмішки реалізують інструментальну валентність. Пор., укр. усміхатися <посміхатися> губами, його очі усміхалися, рос. ее губы улыбались, улыбнуться ртом, ухмыльнуться губами, англ. his lips <mouth> smiled, нім. mit den Lippen lдcheln тощо. Адресатом дії усмішки може бути співбесідник (одна людина) або колектив (група людей), дія може спрямовуватися на самого суб'єкта дії (укр. усміхатися до себе, рос. улыбаться себе, англ. smile to him(her)self), а також на неживий об'єкт (укр. усміхатися вечорові, всміхатися до хлібів, рос. улыбаться солнцу, англ. smile at the note “усміхатися записці”, smirk at the car “усміхатися машині”, нім. ьber den Namen feixen “усміхатися назві” і т. ін.). Специфічною ознакою англійських дієслів є їхня здатність реалізувати об'єктну валентність: smile one's welcome - досл.* “усміхати вітання”, smile one's thanks - досл.* “усміхати подяку”, smile one's approval - досл.* “усміхати схвалення” і т.ін.

Дієслова із значенням “усміхатися” можуть мати ще одну складову частину семантичної валентності - сирконстант, що детермінує спосіб виявлення паравербальної дії. Детермінант дії дозволяє розрізнити усмішки за низкою ознак: фізичних (спосіб реалізації дії) та психосеміотичних (особливості емоційного стану суб'єкта та його комунікативні інтенції), що складають виразне уявлення про семантичну наповненість мовних номінацій дій зі значенням “усміхатися” в українській, російській, англійській та німецькій мовах. Детермінанти фізичного способу реалізації дії усмішки тлумачать її за формою та ступенем відкритості роту, а також особливостями її часової реалізації за параметрами регулярності та тривалості. Психосеміотичні ознаки паравербальної дії усмішки, що виражаються відповідними детермінантами, відображають актуальний емоційний стан суб'єкта (позитивні чи негативні відчуття), а також його ставлення до учасників комунікації (позитивне, негативне, ієрархічне тощо) чи ситуації в цілому. Пор., укр. усміхатися широко <скупо, радісно>, рос. улыбаться широко <тонко, весело, счастливо, радостно>, усмехаться чуть-чуть, англ. smile broadly “усміхатися широко” <happily “щасливо”, in/with amusement “у/з весел(ощах)істю”>, smirk a bit “усміхатися трохи”, нім. breit grienen <feixen> “усміхатися широко”, ein wenig lдcheln <schmunzeln> “трохи усміхатися”, freudig lдcheln “усміхатися радісно”. Ці ознаки у мовленні і тексті при дієсловах позначаються прислівниками, а також адвербіальними конструкціями, зокрема, конструкцією “дієслово + детермінант”, вираженою прямим додатком з обов'язковим означенням, які разом утворюють один з типів семантичної гаплології, що реалізується у словосполученнях з додатком змісту чи спорідненим додатком. Напр., укр. усміхатися щирою усмішкою. Такий тип лексико-семантичної гаплології більшою мірою є характерним для російської мови, в українській, англійській та німецькій трапляється зрідка. Пор., рос. улыбаться едва заметной улыбкой <довольною улыбкою>, усмехаться веселой усмешкой <внезапной усмешкой>, англ. smile a bastard smile, нім. das sonderbare Lдcheln lдcheln.

Для характеризації дії усмішки використовується ціла низка одиниць метафоричного походження. Вони відбивають метафору світла: укр. усміхатися безхмарно, рос. улыбаться ярко <светло>, англ. smile radiantly “усміхатися сяючи” <brilliantly “сліпуче”, a sunny smile “сонячною усмішкою”>; пор. beam like a beacon досл. * “усміхатися як маяк”. При такій концептуалізації дії усмішка оцінюється позитивно, оскільки асоціюється з позитивними емоціями. Пор., рос. глаза светятся от радости. Усмішка метафоризується детермінантами на позначення: смаку (укр. посміхатися гірко, рос. усмехаться сладко, англ. smile sweetly “усміхатися солодко” <bitterly “гірко”>); м'якості (рос. усмехаться жестковатой усмешкой, англ. smile softly “усміхатися м'яко”); свіжості (укр. усміхатися свіжою усмішкою); температури (укр. усміхатися холодно, англ. smile warmly “усміхатися тепло”); ваги (укр. злегка підсміхатися, англ. smile easily “усміхатися легко”). Ці дані демонструють “аксіологію” усмішок: позитивна усмішка має бути теплою, світлою, легкою, м'якою; якщо ж усмішка описується як гірка та жорстка, то вона, скоріше, оцінюється як погана і неприємна.

Дієсловами із загальним значенням сміху є укр. сміятися, рос. смеяться, англ. laugh, нім. lachen, які є домінантами синонімічних рядів із значенням “сміятися” у досліджуваних мовах. Склад цих синонімічних рядів є якісно і кількісно неоднорідним. Так, українська домінанта сміятися об'єднує дієслова шкіритися, зубоскалити, кихкати, гигикати / хихикати / хіхікати / хехекати, підхихикувати, пирскати / порскати, реготати / реготатися / вирегочуватися, гиготати / гиготіти, гоготати / гоготіти, хихотати / хихотіти, іржати, заливатися - всього 13 дієслів. У складі синонімічного ряду з домінантою рос. смеяться розглядаються дієслова хохотать, заливаться, закатываться / покатываться, хихикать, фыркать, прыскать, ржать, гоготать - всього 9 дієслів. Англійська домінанта із найбільш загальним значенням “сміятися” laugh об'єднує дієслова cachinnate, cackle, chortle, chuckle, giggle, guffaw, snicker (брит.) / snigger (амер.), titter, які разом складають 9 синонімів. Дієслівна лексема із загальним значенням сміху у німецькій мові - lachen. Вона є домінантою синонімічного ряду із значенням “сміятися” і об'єднує синоніми kichern, prusten / pruschen, quieken, gackern, wiehern. Загальна кількість дієслів - 6.

Спільні семантичні компоненти для всіх дієслів на позначення сміху можна сформулювати так: 1) “видавати переривчасті горлові звуки, які виникають унаслідок коротких видихаючих рухів зазвичай з відкритим ротом чи розтягнутими губами” та 2) “виявляти певні відчуття або ставлення до кого-, чого-небудь”. В зв'язку з цим для опису дієслів-синонімів у їх значенні виокремлюються два складники, що відбивають фізичний та психосеміотичний аспекти дії. Перший стосується звукового та зовнішнього (мімічного) прояву дії, її фізичного аспекту, а другий - характеру відчуттів, емоційного стану суб'єкта.

Фізичний аспект дії сміху характеризується через ступінь гучності та відкритості рота і в семантиці дієслів представлений компонентами “видавати голосні звуки” (напр., укр. реготати / реготатися / вирегочуватися, рос. хохотать, прыскать, ржать, гоготать, англ. cackle, chortle, guffaw, нім. prusten / pruschen, quieken), “видавати тихі звуки” (напр., укр. гигикати / хихикати / хіхікати / хехекати, рос. хихикать, англ. giggle, titter, нім. kichern.) чи “видавати параметричні за гучністю звуки” (укр. сміятися, рос. смеяться, англ. laugh, нім. lachen ). Фізичний аспект дії сміху представляють семантичні компоненти “тривала дія” чи “короткотривала дія”, “дискретна дія” чи “недискретна дія”. Компонент “дискретна дія” характеризує значення дієслів укр. сміятися, гигикати / хихикати / хіхікати / хехекати, рос. смеяться, хохотать, гоготать, англ. laugh, cachinnate, cackle, нім. kichern, quieken, gackern, wiehern і відбиває спосіб реалізації дії у вигляді окремих звукових квантів; компонент “недискретна дія” - відсутність подібного членування - виявляється в укр. шкіритися, зубоскалити, заливатися, рос. заливаться, закатываться / покатываться. Пор., укр. Дехто хіхікав. Але дехто й обурювався: це вже справді хамство! (М.Хвильовий), рос. Уж и смеялся он, вот так покатывался! (И.Шмелев), англ. Aunt Euvie Chalmers threw her head back and cackled at the spring sky (S.King), нім. Er kicherte. Ich brachte ihn mit einer Partie Oyster zum Schweigen (E.Remarque).

Психосеміотичний аспект дії сміху, обумовлений особливостями виявлення відчуттів, представляють у семантиці дієслів компоненти “виявляти ставлення чи відчуття інтенсивно” (напр., укр. реготати, рос. хохотать, прыскать, англ. chortle, guffaw, нім. quieken), “виявляти ставлення чи відчуття помірно” (напр., укр. хихикати, рос. хихикать, англ. titter, нім. kichern) чи “виявляти параметричне ставлення чи відчуття” (укр. сміятися, рос. смеяться, англ. laugh, нім. lachen). Напр., укр. Ніякого лиха не знає дівчина, не відає; бігає собі та сміється, мов у срібні дзвоники дзвонить (М.Вовчок), рос. Он смотрел на меня так, как будто у меня щека была раздута флюсом, как-то косился на угол и даже сконфуженно хихикнул (М.Булгаков), англ. The girls giggled and each took a tiny pinch of the powder and sniffed it into their nostrils (A.Stratton), нім. Bald stand er auf und ging kichernd hinaus, ohne zu zahlen, mit Kopf und Schultern zuckend (A.Seghers). У значенні деяких дієслів було виявлено мовно-специфічні семантичні компоненти: “оцінка дії як дурної” для англ. giggle; “оцінка дії як нечемної” для англ. snicker / snigger; “суб'єкт відчуває сором” для англ. giggle; “періодично” для укр. підхихикувати; “на підвищених тонах” для англ. cackle; “переможно” для англ. chortle; “істерично” для англ. cachinnate; “раптово” для укр. пирскати / порскати, рос. прыскать, фыркать, нім. prusten / pruschen

Лексеми на позначення сміху реалізують суб'єктну та адресатну валентність, детермінант дії виступає як сирконстант. Пор., укр. Ґудзикові й ніяково, і досадно за сю ніяковість, і злість аж кипить до „муряків”, що, прикладаючи і глузуючи, регочуться з його (В.Винниченко), рос. - Кому мальчик, а кому в … пальчик, - огрызнулся Сенька, хотя срамных слов не любил и почти никогда не говорил - над ним за это даже смеялись (Б.Акунин), англ. “I'll laugh at you heartily when tomorrow is past; till then I dare not: my prize is not certain…“ (Ch.Brontл), нім. Er wollte die Maschiene jetzt auf der Stelle kaufen. Aber Kцster lachte ihn aus (E.Remarque). У деяких контекстах можлива метонімічна заміна іменників на позначення особи іменами частин обличчя (очі, губи). Пор., укр. його очі сміються, рос. ее глаза смеются, англ. his eyes laughed “його очі сміялися”, нім. mit eingezogenen Lippen “розтягнутими губами” <mit groЯen Zдhnen “великими зубами сміятися”> lachen. Адресатом дії сміху може бути співрозмовник, сам суб'єкт дії та неживий об'єкт. Англійські лексеми на позначення сміху реалізують об'єктну валентність, завдяки чому виражають згоду (laugh one's assent), подяку (laugh one's thanks), задоволення (laugh one's pleasure) і т. ін.

Дієслова на позначення сміху з меншою регулярністю, ніж дієслова на позначення усмішки, вживаються із сирконстантами, що розрізняють паравербальну дію сміху за фізичними і психосеміотичними ознаками. Напр., укр. сміятися гучно <нахабно>, реготати голосно, рос. смеяться громко <громовым образом>, гоготать громко, хохотать зловеще <дерзко>, англ. laugh loud “сміятися гучно” <uproariously “галасливо”, derisively “насмішкувато”, maliciously “злісно”, insolently “нахабно”>, нім. laut “голосно” <mдchtig “галасливо”, schallend “гучно”, aus vollem Halse, mit der Kehle “на все горло”, spцttisch “насмішкувато”, verдchtlich “презирливо”, schadenfroh “зловтішно сміятися”> lachen тощо.

Детермінанти дієслів сміху передають метафори: температури (рос. смеяться тепло, англ. laugh coldly “сміятися холодно”); смаку (англ. laugh a bitter laugh “сміятися гірким сміхом”, нім. bitter “гірко сміятися” lachen); ваги (англ. laugh lightly “сміятися легко” <hard “важко”>); світла (укр. сміятися іскристо, рос. смеяться ясно); рідини (укр. сміятися заливчасто, рос. смеяться, словно переливаться через край); м'якості (англ. laugh softly “сміятися м'яко” <sharply “гостро”>); сили (нім. matt “слабо” <dьnn “слабо сміятися”> lachen). Наведені метафори демонструють, що “позитивний сміх” асоціюється з теплом, світлом, легкістю. У разі опису сміху як холодного, гіркого, важкого паравербальна дія, скоріше, сприймається як недобра і неприємна.

У другому розділі “Дієслова на позначення усмішки та сміху в функціонально-комунікативному аспекті” описується функціонування дієслівних лексем у реченні в зв'язку з завданням опису, характеризації або інтерпретації невербальної комунікативної дії. Також розглядаються семантико-синтаксичні стереотипи при репрезентації комунікативної поведінки суб'єкта у наративному і драматичному текстах та інтерв'ю. Під стереотипом (праці Є.Бартмінського, В.М.Телія та ін.) ми розуміємо колективне уявлення щодо вербальної (знакової) репрезентації певного фрагмента знань носія мови, яке характеризується регулярною відтворюваністю. Семантико-синтаксичний стереотип для представлення комунікативної події в прозовому тексті - це синтагматичний комплекс, що подає вербальне висловлення (т.зв. пряма мова, репліка) і коментар автора тексту, який розкриває його вербальні і паравербальні характеристики. Він постає відтак у вигляді синтагматичної діади “репліка + ремарка”.

Дієслівні лексеми усмішки та сміху належать, за класифікацією Н.Б.Мечковської, до метамовних одиниць, які позначають дії, що супроводжують вербальні вислови; крім цього, в мовленні вони нерідко стають субститутами мовленнєвих дій, невербальними мовленнєвими актами. У мовленнєвій діяльності такі невербальні дії також часто є індикаторами інтенції мовця, його комунікативного наміру, а тому виступають як носії прагматичної інформації, сигнали, що дають змогу адресатові декодувати семантичну і прагматичну інформацію висловлення і адекватно відреагувати на нього. Дослідження семантики дієслів невербальних комунікативних дій, їх функціонування в наративних структурах здатне, як видається, доповнити положення теорії мовленнєвих актів, уточнити поняття ілокутивної сили, перлокутивного ефекту висловлення. Дієслова на позначення паравербальних дій усмішки та сміху в українській, російській, англійській та німецькій мовах регулярно вживаються в авторських ремарках, коментарях до прямої мови, проте майже не трапляються в прямій мові персонажів. Напр., укр. - Москаль хвортецю собі вибудував! - сміються іноді собі піщани (П.Мирний), рос. - Я понял, - улыбнулся он Лорелее ласковой улыбкой (Б.Акунин), англ. The man grinned. “Let out the stalls on a fair basis” (A.Stratton), нім. Er lдchelte. “MuЯt es doch auch mal lernen, Baby!“ (E.Remarque). У наративному тексті ці дієслова вживаються як додаток до висловлення, що передає вербальний комунікативний акт і тим самим допомагають реципієнту тексту адекватно декодувати його інтенсіональний зміст. Ремарки з дієсловами усмішки і сміху представляють здебільшого паравербальні реакції учасників спілкування і характеризують мовну поведінку персонажа в творі, її індивідуальні особливості. У складі ремарок дієслова на позначення усмішки та сміху виступають у тій самій функціональній позиції, що й дієслова мовлення (сказати, відповісти, заперечити і т. ін.), які зазвичай вводять пряму мову. Це пояснюється взаємозалежністю між звуковим аспектом мовлення, його інтенсивністю, динамікою, індивідуальними ознаками та внутрішнім станом мовця. Наявність дієслів усмішки чи сміху надає висловленню модальної оцінки, що позначає радість, задоволення, симпатію, коли зміст висловлення і паравербальної дії знаходяться у відповідності один до одного.

У діаді “репліка + ремарка”, одному із традиційних способів номінації комунікативного акту, аналітично розведені номінації вербального і паравербального компонентів. Вербальний компонент як цільнооформлений складний знак характеризується певною іконічністю, репрезентує висловлення послівно. Ремарка відбиває переважно спосіб мовленнєвої дії (прошепотів, вигукнув) та її паралінгвістичний аспект. Номінативний комплекс “репліка + ремарка” є стійким семантико-синтаксичним стереотипом представлення комунікативної події в прозовому тексті, що відповідає усталеним традиціям мовної практики в художньому дискурсі і регулярно відтворюється в ньому. Його відтворення в художньому прозовому тексті відзначається варіюванням, що виникає внаслідок певного співвідношення жестів усмішки чи сміху з мовленням: А) дія усмішки чи сміху передує висловленню; В) висловлення передує діям усмішки чи сміху; С) усмішка чи сміх реалізуються одночасно з висловленням; D) усмішка чи сміх реалізуються на певному етапі породження висловлення. Черговість паравербальних жестів та висловлень відбивається у позиційному відношенні прямої мови до ремарки, які можуть розташовуватися у пре- або постпозиції одна до одної. Виникнення усмішки чи сміху на певному етапі висловлення фіксується в інтерпозитивних та розірваних ремарках. Пор., укр. Натан гірко посміхнувся і настоював: - Та ж вуйку, у Сучаві є спеціаліст (В.Клим), рос. „Только не зарежьте ее,” - восторженно сказал Горн и начал смеяться (В.Набоков), англ. “Then”, he smiled superciliously, “we might help you with small order …” (A.Stratton), нім. Er zuckte zusammen, als ich fressen sagte, schluckte, lachte dann knurrend und fragte: „Du meinst, ihr wдrf nie richtig satt geworden?“ (H.Bцll).

Розглянутий матеріал демонструє, що усмішка та сміх регулярно комбінуються з іншими паралінгвістичними жестами та мімікою суб'єкта дії, що відбивається в лексико-синтаксичній ускладненості ремарки. Дієслова усмішки комбінуються тут з позначеннями комунікативно значущих жестів та мімічних дій: укр. посміхнувся, продовжуючи оглядати співрозмовницю, рос. улыбнулся и поднял брови; улыбнулась, опустив ресницы, англ. faced him and smiled; glanced at him and smiled, нім. sah mich an und lдchelte. Супутні усмішці мімічні рухи стосуються зони очей мовця: коли виконується паравербальна дія усмішки, відбувається зміна положення брів чи вій, а також фокусування погляду. Усміхаючись, людина може здійснювати також певні рухи тіла, виконувати упорядковані жести руками або змінювати положення корпусу. Напр., укр. взяв за руку і усміхнувся, рос. улыбнувшись, склонился к ней; усмехнулся, повернувшись всем туловищем к секретарю, англ. smiled and covered his hand with her own, нім. lдchelte und legte ihren Arm in meinem; lдchelte und beugte sich zu mir herunter. Щодо сполучуваності лексем сміху з номінаціями інших паравербальних дій у складі ремарки, то слід зауважити, що вона неоднакова у розглянутих мовах. Так, для української та російської мов подібна співвживаність, за нашими даними, не є характерною, в той час як в англійській та німецькій мовах лексика сміху регулярно супроводжується номінаціями інших жестів мовця: англ. grabbed his hand and laughed; laughed and settled into his arms, нім. lachte und lehnte sich an mich; lachte und kьЯte mich. Таку сполучуваність слід розглядати як референтно обумовлену, пов'язану зі стереотипами мовної поведінки в різних культурах.

Розгляд сполучуваності фрагментів прямої мови і авторської ремарки в прозовому тексті доводить можливість сполучення дієслів усмішки з усіма типами мовленнєвих актів (репрезентативними МА відповіді, згоди та незгоди, директивними МА спонукання та запитання, декларативними МА оцінки та прогнозування, експресивними МА етикетної поведінки та стану мовця, комісивними МА планування). У складі ремарки дієслова сміху узгоджуються із більшістю МА (репрезентативними МА відповіді, згоди та незгоди, директивними МА спонукання та запитання, декларативними МА оцінки). В англійській та німецькій дієслова сміху у складі ремарки можуть супроводжувати експресивні МА етикетної поведінки, а також комісивні МА планування та обіцянки. Це означає, зокрема, що комунікативні події усмішки та сміху є семантично насиченими і характеризуються численними функціями в мовленні, пов'язаними з регуляцією міжособистісної інтеракції.

Семантико-синтаксична репрезентація дієслів усмішки та сміху у драматичному творі виявляється відмінною від відповідного стереотипу в прозовому тексті. Його найтиповіша текстова реалізація полягає в автономному парентетичному вживанні форми теперішнього часу або дієприслівника певного дієслова. Пор., укр. Михно (всміхається). От як! Я й не гадав собі, що вона така вірна, така великодушна (О.Кониський), рос. Дина. К жизни, что ли? …(Смеется) Как будто тебя будут ждать: готов ты или нет? (М.Рощин), англ. Broadbent (chuckling). Wrong for once, Tim. My friend, Mr.Doyle is a countryman of yours (B.Show), нім. Der Feldhauptmann lacht: Ganz anders … (B.Brecht). Якщо зважити на те, що нормою репрезентації комунікативної дії в драматичному тексті є відбиття лише її вербального складника, то репліки драматичних персонажів, які супроводжуються ремарками щодо паравербальних дій, можуть бути інтерпретовані як марковані. А необхідність згадування дієслів усмішки чи сміху диктується їхнім семантичним навантаженням у складі комунікативної дії персонажа, яке здатне передавати цілий спектр прагматичних значень: прихильність до адресата, намагання зберегти комунікативний контакт, впевненість, задоволення тощо.

Так само, як і у драматичному творі, в сучасному тексті-інтерв'ю ремарка має констатуючий характер і маніфестується переважно парентетично оформленою дієслівною лексемою (значно рідше це може бути дієприслівник або словосполучення). Така ремарка завжди характеризується постпозитивністю відносно вербальної репліки, яку доповнює, а з формально синтаксичного боку наближається до прикладки. Пор.,

укр. Масштабність заходу [Євробачення] не налякала б тебе?

Ні. Я смілива людина, навіть відважна! (посміхається) (Ego, №8, серпень, 2004).

рос. - Вы, надеюсь, не сбежите…

- Да и некуда! (смеется.) (Литературная газета, 21-27 января, №2, 2004).

англ. NME: So what are you going to spend it [money] on?

Vigilante Carlstroem: “(Laughing) Milk and cookies!” (New Musical Express, Week 31, 2004).

нім. Mussten Sie auch die Kampschreie nachsynchronisieren?

Teilweise schon. (lacht) (Film, №3, 2004).

Таким чином, мовний стереотип презентації ПД Усмішки та Сміху в інтерв'ю можна вважати запозиченням з драматичного тексту і результатом дії фактора аналогії, оскільки комунікативні ситуації, репрезентовані в драматичному тексті і в інтерв'ю, подібні.

У третьому розділі “Семантика концептів УСМІШКА та СМІХ” проводиться концептуальний аналіз основних іменних лексем паравербальних дій усмішки та сміху у зіставному аспекті, виявляються їхні семантичні ролі і образи та метафорична репрезентація у відповідній мовній картині світу.

Лексикографічно концепти УСМІШКА та СМІХ репрезентуються відповідно лексемами укр. усмішка, сміх, рос. улыбка, смех, англ. smile, laugh / laughter, нім. Lдcheln, Lachen і складають фрагменти української, російської, англійської та німецької мовних картин світу (УКС, РКС, АКС та НКС). Необхідно також зазначити, що окрім лінгвістів, дослідження природи усмішки та сміху привертало увагу представників інших наук: М.М.Бахтіна, А.Бергсона, Ю.Д.Борева, К.Е.Ізарда, Л.В.Карасьова, Д.С.Лихачова, А.Меграбяна, В.Я.Проппа, С.Л.Рубінштейна, А.А.Сичова, З.Фрейда, Й.Хейзінги та ін. Відтак концепти УСМІШКА та СМІХ є складовими як наївно-мовної, так і наукової картин світу. У філософському розумінні сміх є однією з головних ознак людини, а призначення усмішки, за твердженням психологів, полягає у формуванні й розвитку соціальних зв'язків індивідуума.

За своєю природою концепти УСМІШКА та СМІХ є необ'єктивними, оскільки їх сутність пов'язана із людським сприйняттям: усмішки - із зоровим, сміху - як із зоровим, так і з слуховим. На роль зорового сприйняття при тлумаченні подібних концептів звернув увагу Дж.Лакофф, який наголошує на тому, що людське сприйняття є вочевидь необ'єктивним і у типовому випадку включає категоризацію, тому цілком природним є той факт, що в українській, російській, англійській та німецькій мовах спостерігається нечітка різниця між усмішкою та сміхом: часто ці два явища ототожнюються, уподібнюються одне одному. Пор., укр. І коли Швейбер зупинився нарешті перед ним [Мироном], на його устах розцвіла, хто зна чому, легка усмішка. - Ти чому смієшся? - звернувся до нього Швейбер лагідним голосом (В.Клим), рос. Про „запьянцовского” Сеньке шибко дерзко показалось, но Князю шутка понравилась - заржал. Остальные тоже погоготали. Сам-то Скорик не допер, в чем потеха, но на всякий случай тоже улыбнулся (Б.Акунин), англ. The black man's face beamed like a beacon, ivory teeth from ear to ear. He laughed (A.Stratton), нім. Man schleppte den Leutnant Schulze herein; er krдchzte mehr als er stцhnte. Lieven zeigte die Zдhne, was ihm den Ansichten von Lachen gab (A.Seghers).

Проведене дослідження концептів УСМІШКА та СМІХ показало, що у свідомості носіїв української, російської, англійської та німецької мов вони існують як складні ментальні сутності, що поєднують різнопланові уявлення про усмішку та сміх. Образи усмішки та сміху у мовній картині світу обумовлені їхньою двоїстою природою. З одного боку, обидві паравербальні дії мають фізіологічно висхідні, симптоматичні ознаки, з другого, - вживаються як засоби вираження емоцій. При цьому вони можуть відбивати як стереотипно позитивні відчуття, так і негативні переживання. Через усмішку та сміх виявляються особливості характеру суб'єкта, його індивідуальна манера усміхатися та сміятися. Окрім цього, вони є засобами передачі певного повідомлення, своєрідними носіями комунікативно релевантної інформації.

Образний вимір концептів УСМІШКА та СМІХ, проаналізований на основі метафоричних виразів, які є типовими засобами репрезентації певних аспектів паравербальних дій, виявляє, що в метафоричному представленні УСМІШКА має стійкі асоціативи із живою істотою (людиною, твариною, рослиною, птахом), стихіями та явищами природи (світлом, рідиною), смаком, таємницею, предметом. І, якщо метафори живої істоти, світла, смаку, таємниці та предмету виявляються в усіх досліджених картинах світу, то метафори рідини знаходимо лише в УКС, РКС та АКС, а рослини - в УКС та РКС. Наш матеріал підтверджує висновок А.Вєжбицької про те, що поєднання ідеї усмішки та плавання чи усмішки та повзання, властиве російській мові, в англійській аналогів не має. Пор., рос. Странная, медленная, нежная улыбка всплыла из глубины существа Борского и завладела лицом, наделив его непривычной мягкостью (Ю.Нагибин). При уподібненні усмішки предмету в РКС та УКС він (предмет) постає як цінний, а в АКС та НКС - маніпуляційний. Пор., рос. Розенкранц же горделиво поглядел на Коломбину, за что был вознагражден ласковой, ободряющей улыбкой (Б.Акунин) та англ. “Look wicked, Jane; as you know well how to look; coin one of your wild, shy, provoking smiles …” (Ch.Brontл).

До основних метафор концепту СМІХ належать такі: жива істота (людина, нечиста сила), стихії та явища природи (світло, рідина, ефір), а також предмет. При цьому спільними для усіх досліджених картин світу є метафори живої істоти, предмета та рідини, метафора ефіру виявляється в УКС, РКС та АКС, а світла - лише в УКС. Пор., англ. Як прийшла, бровами повела, розкотила срібним горохом веселого сміху по стінах - так мов одразу посвітлішало в корчмі (Г.Хоткевич), She turned to Mrs. McKee and the room rang full of her artificial laughter (F.Fitzgerald).

У висновках узагальнюються основні положення, що випливають з дисертаційного дослідження. Вони дають підстави констатувати:

1. Дієслова на позначення паравербальних дій усмішки та сміху складають у кожній з досліджуваних мов окремі лексико-семантичні групи, причому якщо кількість синонімів зі значенням “усміхатися” у розглянутих мовах майже збігається, то кількість дієслів на позначення сміху виявляє коливання: вона найбільша в українській мові (тринадцять) і найменша в німецькій (шість).

Досліджені дієслова мають спільний двоплановий тип значення, що охоплює фізичний і психосеміотичний аспекти дії. Фізичний аспект у семантиці дієслів усмішки найбільше пов'язаний зі ступенем розтягнутості губ і відбивається завдяки компонентам “розтягувати губи сильно”, “розтягувати губи слабо” чи “розтягувати губи параметрично”. Психосеміотичний аспект значення лексем охоплює знакові особливості дії та емоційний стан суб'єкта і представлений семантичними компонентами “виявляти позитивне ставлення чи відчуття”, “виявляти негативне ставлення чи відчуття”, “виявляти параметричне ставлення чи відчуття”. Фізичний аспект дієслів сміху пов'язаний з ознаками гучності, відкритості роту та часових властивостей, що відбивається у семантичних компонентах: відповідно “видавати голосні звуки”, “видавати тихі звуки”, “видавати параметричні за гучністю звуки” та “тривала дія”, “короткотривала дія”, “дискретна дія”, “недискретна дія”. Психосеміотичний план значення цих дієслів стосується смислового навантаження дії та інтенсивності переживань суб'єкта, що знаходить відображення у семантичних компонентах “виявляти ставлення чи відчуття інтенсивно”, “виявляти ставлення чи відчуття помірно”, “виявляти параметричне ставлення чи відчуття”. Відтак двоплановий тип значення дієслів паравербальної дії виявляє і розкриває складну гетерогенну природу референтного об'єкта - паравербальної дії. До релевантних семантико-синтаксичних характеристик дієслів усмішки та сміху належить їх актантна структура, що включає два основні актанти “суб'єкт” і “адресат”, які на поверхнево-синтаксичному рівні мають різноманітну маніфестацію, проте відбивають комунікативну природу референтного об'єкта.