Семантико-структурна та стильова характеристика фразеологізмів в українських пам'ятках XVI-XVII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

ЧЕРЕВКО Ірина Володимирівна

УДК 811.161.2'373.7”15/16”-112

СЕМАНТИКО-СТРУКТУРНА ТА СТИЛЬОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ В УКРАЇНСЬКИХ ПАМ'ЯТКАХ XVI - XVII ст.

10.02.01 - українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Львів - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі української мови Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України

Науковий керівник: кандидат філологічних наук Гринчишин Дмитро Григорович, Інститут українознавства, ім. І. Крип'якевича НАН України, провідний науковий співробітник відділу української мови.

Офіційні опоненти член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор Німчук Василь Васильович, Інститут української мови НАН України, директор кандидат філологічних наук, професор Бабич Надія Денисівна, Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, професор кафедри історії та культури української мови.

Провідна установа - Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника, кафедра української мови, Міністерство освіти і науки України, м. Київ

Захист відбудеться 6 червня 2006 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.06 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79001, м. Львів, вул. Університетська, 1)

фразеологізм пам'ятка українська мова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Упродовж усієї історії людства мова об'єктивно відображає його виробничу діяльність. Вона є свідком і чудодійним дзеркалом, що відбиває багатогранне життя людей. „У який бік життя не поглянемо, усюди побачимо, як оригінально народ складав свою мову”. Ця оригінальність виявляється насамперед у фразеології - надійній скарбниці здобутків культури та звичаїв. Завдяки емоційно-експресивній силі та самобутності фразеологізми є довговічними виразово-комунікативними засобами мови.

На сучасному етапі фразеологія - багатоаспектна галузь мовознаства, яка має значні досягнення в таких напрямах:

1) семантика фразеологічних одиниць (ФО) (Л. Авксентьєв, М. Алефіренко, Н. Бабич, Я. Баран, Л. Булаховський, О. Селіванова);

2) фразеологічна символіка в лігнвокультурологічному (О. Левченко) та когнітивному (О. Селіванова) аспектах;

3) історія, етимологія і становлення фразеологізмів (М. Демський, Л. Коломієць, Ф. Медведєв, Л. Скрипник, В. Ужченко);

4) діалектна фразеологія (Н. Бабич, Д. Гринчишин, М. Доленко, В. Лавер, М. Олійник, Г. Ступінська);

5) фразеологічна стилістика (Л. Авксентьєв, І. Білодід, А. Супрун, І. Чередниченко);

6) дослідження ФО як перекладознавчої категорії в системі внутрішньотекстових зв'язків (Р. Зорівчак, В. Калашник, А. Кунін, Н. Щербань);

7) компаративне вивчення української фразеології (О. Забуранна, О. Левченко, О. Суховій, З. Унук, Н. Щербакова).

Незважаючи на чималу кількість монографій, лексикографічних праць, спеціальних наукових статей, присвячених висвітленню багатьох питань фразеології, зокрема аналізу фразеологічних перетворень, які відбулися порівняно недавно або ж на сучасному етапі розвитку мови, надалі залишаються недостатньо вивченими в українському мовознавстві проблеми історичної фразеології. Адже, саме вивчення фразеологічної системи в діахронії та синхронії, на нашу думку, сприятиме комплексному аналізові конкретних лінгвістичних об'єктів. Зокрема, фразеологізми XІII ст. стали об'єктом дослідження А. Генсьорського, XIV - XVII ст. -- Л. Коломієць, к. XVI - поч. XVII ст. -- М. Онишкевича, XVII ст. -- Л. Батюк, Л. Бойчука, О.Суховій тощо. Однак, незважаючи на вказані вище дослідження, у яких більшість мовознавців обмежилися лише пам'ятками якогось одного стилю (ділового, художнього чи публіцистичного), відчутно бракує монографічних робіт історичного плану, в яких на багатому мовному матеріалі було б розглянуто особливості функціонування ФО, до того ж у зіставленні з фразеологією споріднених мов. Тому діахронний підхід вивчення функціонування фразеологізмів у давніх пам'ятках української мови залишається актуальним.

Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена необхідністю ґрунтовно дослідити українську фразеологію XVI - XVII ст., виявити її багатство, визначити джерела та шляхи формування ФО, розглянути фразеосемантичні групи, структурні типи фразеологізмів, простежити їхній історичний розвиток та взаємозв'язок із групами фразеологізмів інших слов'янських мов (білоруська, російська, польська, чеська, болгарська), з'ясувати сферу використання ФО в різних стилях української мови досліджуваного періоду.

Зв'язок роботи з науковими планами і програмами. Дослідження проведено в межах фундаментальної теми відділу української мови Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України: „Українська історична та діалектна лексикологія і лексикографія”.

Мета дисертації - здійснити аналіз семантики, структури фразеологізмів, засвідчених у пам'ятках української мови XVI - XVII ст., виявити визначальні тенденції формування ФО у досліджуваний період та їх еволюцію упродовж наступних етапів функціонування української мови.

Досягнення мети передбачає розв'язання таких завдань:

· встановити корпус типових фразеологізмів у пам'ятках української мови XVI - XVII ст.;

· подати семантико-структурну характеристику фразеологічної системи, у межах якої виділити продуктивні фразеосемантичні групи та семантичні ряди;

· описати структуру ФО;

· дослідити системні зв'язки на фразеологічному рівні;

· порівняти, наскільки можливо, зафіксовані фразеологізми з аналогічними та ідентичними ФО інших слов'янських мов;

· визначити походження ФО;

· простежити багатство використання фразеологізмів у різних стилях української мови XVI - XVII ст.

Об'єктом дослідження стали виявлені в пам'ятках української мови XVI - XVII ст. ФО на позначення фізичного та психоемоційного станів людини, її поведінки та мовної діяльності.

Предметом дослідження є семантико-структурні та стильові особливості фразеологізмів.

У роботі використано такі методи, як: структурно-граматичного моделювання (в ідеографічному аспекті), контекстуальний, статистичний, зіставний, описовий, порівняльно-історичний та метод етимологічного аналізу.

Джерельною основою дисертації слугували матеріали картотек „Словника української мови XVI - першої половини XVII ст.” та „Історичного словника українського язика” Є.Тимченка (картотеки зберігаються в Інституті українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, м. Львів).

До дослідження залучено також матеріали словників: загальномовних (П.Білецького-Носенка, Б.Грінченка, одинадцятитомного Словника української мови та ін.), історичних (української, білоруської, російської, польської мов), фразеологічних (української, болгарської, польської, чеської мов) та етимологічного словника української мови.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві детально опрацьовано ФО, засвідчені в різних за стилями пам'ятках української мови XVI - XVII ст., проаналізовано їхню семантику, структуру, походження, простежено історичний розвиток, виявлено спільне й відмінне у функціонуванні аналізованих фразеологізмів у деяких слов'янських мовах.

Теоретичне значення дисертації в тому, що висновки й узагальнення, які можна використати для написання синтетичної праці з української фразеології, сприятимуть з'ясуванню природи фразеологізмів, особливостей їхнього функціонування, еволюції в мовній системі, встановленню системи точних фразеологічних термінів, а також усуненню розбіжностей у поглядах учених на предмет та обсяг фразеології. Результати роботи матимуть значення для вивчення історії мови, культури, розвитку абстрактного мислення.

Практична цінність дослідження визначена можливістю використання одержаних результатів у створенні історичного фразеологічного словника, для укладання „Словника української мови XVI - першої половини XVII ст.”, для читання спецкурсу з історичної лексикології та фразеології, написання курсових та дипломних робіт, порівняльного аналізу фразеологізмів досліджуваного періоду із фразеологізмами сучасної української мови та інших слов'янських мов.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження є узагальненням самостійної дослідницької роботи дисертанта, проведеної одноосібно. Наукових праць, написаних у співавторстві, немає.

Апробація роботи. Окремі розділи та дисертацію в цілому було обговорено на засіданнях відділу української мови Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України.

Основні положення та результати роботи викладено в доповідях і виступах на 42-й Науково-теоретичній конференції професорсько-викладацького складу Львівської академії мистецтв (Львів, 2002), на засіданні Філологічної секції НТШ (Львів, 2004), на Міжнародних наукових конференціях „Язык и культура” (Москва, 2003), „Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ, 2005), „Українська термінологія і сучасність” (Київ, 2005).

Різні аспекти досліджуваної проблеми представлені в дев'яти публікаціях, із них шість уміщено у виданнях, які визначив ВАК України як фахові.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку умовних скорочень, списку використаної літератури (174 позиції), списку джерел та їх скорочень, індексу аналізованих фразеологізмів. Повний обсяг дисертації - 224 сторінки, із них 182 сторінки основного тексту.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність та наукову новизну обраної теми, теоретичне і практичне значення дисертації, визначені об'єкт, предмет, мета, завдання та методологія роботи, указано джерельну базу, подано відомості про апробацію й публікацію основних положень дисертації.

У першому розділі „Теоретичні засади вивчення фразеологізмів” проаналізовано теоретичну базу дослідження. Розділ складається із трьох підрозділів. У першому підрозділі „Становлення історичної фразеології, її теоретичне опрацювання” наголошено на необхідності досліджувати фразеологічну систему української мови в діахронному та синхронному аспектах, оскільки вивчення фразеології за писемними пам'ятками не дає змоги розкрити всієї специфіки мовного явища, його становлення та розвитку. Історична фразеологія - це розділ, що вивчає фразеологічну систему на тих чи інших етапах її розвитку.

Біля витоків історичної фразеології (друга половина XIX ст.) стояв О. Потебня, який розглядав мову в контексті культури, духовного життя народу. Для тлумачення фразеологізмів учений залучав народні звичаї, повір'я, обряди, етимологічні здогади. Різнопланові ФО він пов'язував зі смисловими асоціаціями, виявляв структурно-семантичні взаємопереходи в синхронії та діахронії, визначав місце тропів і стилістичних фігур у фразеотворчих процесах, заклав теоретичні основи метафоричного переносу.

Формування історичної фразеології як окремого наукового напряму сягає другої половини ХХ ст., завдяки працям Б.Ларіна. Учений розробив класифікацію за історичною еволюцією семантично усталених сполук, наголошуючи на зв'язку фразеології з історичною поетикою. Досліджуючи семантичні зрушення фразеологізмів у діахронному плані, він установив, що умовами, які визначають розвиток фразеологічних стереотипів із вільних словосполучень, є: 1) втрата реалії; 2) метафоризація; 3) деформація компонентного складу. Узявши за основу класифікації історичний принцип аналізу ФО, Б. Ларін визначив три ступені виникнення нерозкладних одиниць на основі вільних словосполучень: 1) вільні словосполучення; 2) метафоричні словосполучення; 3) ідіоми.

На сучасному етапі мовознавці сформулювали такі основні завдання історичної фразеології, як: 1) збирання й систематизація ФО за пам'ятками української писемності (О. Суховій); 2) аналіз виникнення конкретної ФО, з'ясування її походження та розвитку (А. Аксамитов; О. Юрченко, Я. Складана, А. Бирих); 3) дослідження змін загального фразеологічного складу в різні періоди розвитку мови (О. Юрченко, Я. Складана, А. Бирих); 4) опис типів історичного розвитку ФО порівняно з іншими сполученнями слів або зіставлення їх із вільними словосполученнями, генетичними прототипами одиничних фразеологізмів на різних етапах розвитку мови (А. Аксамитов, Я. Складана); 5) виявлення змінного, хронологічно рухливого контексту (В. Мокієнко), а також наявності чи відсутності семантичних зрушень в одному з компонентів фразеологічного словосполучення або в усьому словосполученні (Л. Костючук), що, відзначмо, є значним позитивом.

Розв'язуючи проблему становлення фразеології як системи та вивчаючи ФО різноманітних пам'яток, мовознавці послуговуються різними принципами та методами дослідження.

Зокрема розкриття процесів фразеологізації, простеження динамізму мовних явищ у складі ФО, визначення першоджерел споконвiчної, традицiйно-книжної й запозиченої фразеологiї староукраїнської мови, її стилiстичне використання, дослідження явища полiсемiї, виявлення особливостi фразеологiзмів відображено у працях Л. Коломієць.

Зіставно-діахронний аналіз ФО дав змогу О. Юрченкові на базі великого фактажу встановити фразеологічний фонд української мови к. XVIII - поч. XIX ст. Учений також уточнив низку понять, визначень, положень діахронної фразеології.

Дослідниця О. Селіванова, здійснюючи когнітивно-ономасіологічний аналіз мотиваційних процесів у фразеологічній системі мови, врахувала синхронні та діахронні чинники фразеотворення, можливості проектування звороту на обряди, звичаї, вірування, забобони, традиції народу, різні фольклорні жанри тощо.

Використання методу структурно-семантичного моделювання для вивчення джерел походження фразеологізмів запропонував В.Мокієнко. Особливу увагу дослідник звертає на те, що за фразеологічною глибиною відкривається безмежна товща матеріальної та духовної культури, яку надійно зберігає мова,- найдавніші уявлення про світ, релігійні погляди та звичаї, народні обряди, закони повсякденного життя наших пращурів. І саме ця „позамовна” інформація, на думку вченого, яку містять у собі фразеологізми, викликає всенародний інтерес до історії фразеології. З'ясуванню етимології ФО також присвячені праці О.Суховій, А.Бириха, М. Толстого, А. Аксамитова та ін.

У другому підрозділі „Розуміння суті фразеологічної одиниці, її релевантних ознак” здійснено огляд літератури із проблеми й з'ясовано основні погляди вітчизняних та зарубіжних науковців на обсяг фразеології, на систему термінів (фразеологія, фразеологізм, ідіома ін.) та на специфіку внутрішньої форми ФО, їхні релевантні ознаки.

Фразеологізм визначено як експресивну, відносно стійку, із деякою варіантністю сполуку із цілісним образно-переносним значенням та притаманними їй граматичними категоріями й відтворюваністю.

Обстоюючи „вузьке” розуміння фразеології, пристаємо на позицію В. Ужченка, В. Мокієнка, О. Юрченка і не розглядаємо крилатих висловів, складених термінів, штампів, прислів'їв, приказок.

Такий підхід до об'єкта дослідження зумовлений характерними ознаками фразеологізмів, до яких зараховуємо: відтворюваність, часову стійкість, нарізнооформленість, цілісне фразеологічне значення, вторинну номінативність та експресивність. Зокрема увага звернена на вторинну номінацію фразеологізмів, оскільки останні позначають уже названі предмети чи поняття, їх не творять для найменування якихось нових фактів чи явищ. Номінація ФО полягає саме в уточненні, конкретизації та емоційно-експресивній оцінці вже названих словами фактів чи явищ. До того ж, процес найменування об'єкта у фразеологізмі проходить шляхом образного переосмислення крізь призму почуттів та емоцій.

Експресивно-оцінний компонент переважає в семантичній структурі фразеологізмів, завдяки цьому за межі фразеологічної системи виходять нейтральні стійкі сполуки: терміни, словесні формули, штампи. До експресивності призводить образність, тобто наочно-чуттєві уявлення про предмети та явища об'єктивної дійсності, які виникають у результаті семантичної двоплановості ФО. Отже, не варто ототожнювати образність з експресивністю. Під останньою розуміємо силу образного уявлення, яка виникає на основі зіставлення переосмисленого значення ФО із прямим значенням вільної омонімічної сполуки. Ми виявили, що чинником посилення експресивності фразеологізмів у писемних пам'ятках виступають метафоричне, метонімічне, гіперболічне переосмислення, що збуджують асоціативні уявлення, римованість деяких ФО на основі звукової симетрії компонентного складу, наприклад: страхъ огорнулъ - „хтось перелякався”; мухи оганяти - „недбало хреститися”; до кривавого поту - „дуже виснажливо”; варити и проливати - „невмілими діями зводити щось нанівець”, а також градальне розміщення в межах одного речення дієслів одного семантичного ряду - нейтрального літературного слова і розмовного компонента ФО зі зневажливим забарвленням, наприклад: Бо и маляр, глядячи на тваръ кролєвскою, малюєтъ, ...а за одвєрнєнємъ твари, умалювати нє можєтъ, для того, жє нє вл?плял в маляра очїй.

У третьому підрозділі „Системні зв'язки у сфері фразеології” розглянуто системні особливості ФО, виявлено полісемію, омонімію, синонімію, варіантність, антонімію у фразеологічному складі мови. Наприклад, у значенні „володіти (ким, чим); бути власником (чого)” вживали такі фразеологізми-синоніми: до рукъ брати - въ горсти (въ рукахъ) [своей, своихъ] мати (держати) - забрати / взяти на (подъ) себе - подъ собою имати. Найбільше синонімів зафіксовано у значенні „убивати / убити (кого), знищувати / знищити (кого, що)”, наприклад: на голову (на коренъ) выбити (выпалити) - взяти горло - о горло приправити (стати) - на горло всказывати (сказовати, судити) - въ гробъ покладати (окладати) - душу вытягнути, що зумовлено історичними умовами того часу (різні види страти людини); й у значенні „помирати / померти”: ити (зступовати) в гробъ - [Пану] [Богу] духа [своєго] отдавати / отдати (поотдавати) - испоустити (спустити, выпустити, пустити) духа - [свою] душу вырыгнути - живота доконати та ін. Значну кількість фразеологізмів останньої групи пояснюємо необхідністю заміни точної назви фізичного стану людини описовими виразами, тобто евфемізмами. Антонімічні зв'язки виникають між семантичними рядами „народжуватися / народитися” та „помирати / померти” фразеосемантичної групи „Фізичний стан”, наприклад: выйти на свтъ - Богу отдаватися.

Аналіз фразеологічного матеріалу дає підстави стверджувати, що фразеологізмам властива і полісемія (найпоширеніша), і омонімія, критерієм розрізнення яких є різна образна основа сполук. Наприклад, багатозначними є ФО на очи выставити - 1) (що) „з'ясувати суть чогось”; 2) (кому) „осоромити (кого)”; колоти очи (увъ очи) - 1) „дорікати кому-небудь”; 2) „викликати роздратування”, а омонімічним фразеологізм на каркъ наступати - 1) „наближатися до когось”; 2) „настирливо вимагати чого-небудь”.

У другому розділі „Семантико-структурні типи фразеологізмів” наведено структурні моделі ФО, покласифіковано матеріал в ідеографічному аспекті; здійснено аналіз фразеологізмів на позначення фізичного, психоемоційного станів людини, її поведінки та мовної діяльності в порівняльно-історичному плані із залученням матеріалів попереднього й наступних періодів розвитку української мови, а також у зіставленні з білоруською, російською, болгарською, польською та чеською мовами; з'ясовано походження тих чи інших ФО.

У дисертаційному дослідженні матеріал класифіковано за семантичним і за граматичним принципами, із наданням переваги семантичним критеріям. Беручи до уваги ідеографічний аспект, виділено типові структурно-граматичні моделі ФО в межах деяких фразеосемантичних груп. Врахування цього аспекту, на наш погляд, по-перше, дав змогу впорядкувати фразеологічний матеріал, зібраний із пам'яток української мови XVI - XVII ст., на підставі зв'язку з реаліями навколишнього світу; по-друге, сприяв прослідкуванню системних зв'язків у межах фразеосемантичних груп; по-третє, дав підстави виділити структурно-граматичні моделі ФО, які є найтиповішими для конкретного семантичного ряду.

У дисертаційному дослідженні первинною одиницею опису є семантичний ряд. Семантичні ряди формують фразеосемантичну групу за семантичними та формальними ознаками. До фразеосемантичної групи входять ФО не тільки зі суміжним, а й із протилежним значенням. Аналіз фразеологічного матеріалу в межах семантичного ряду здійснено методом структурно-граматичного або структурного моделювання. У межах кожного семантичного ряду після наведених структурних моделей аналізовано матеріал за опорним (стрижневим) компонентом, що є образним стрижнем внутрішньої форми фразеологізму. Це дало змогу зіставити різноструктурні ФО з однаковим опорним компонентом у різних слов'янських мовах (українська, білоруська, російська, польська, болгарська, чеська) і простежити подальші зміни в їхній структурі.

У пам'ятках досліджуваного періоду переважають фразеологізми з негативним емоційним забарвленням, які формують семантичні ряди „діяти недоброчинно, відступати від моральних норм” (7 ФО), „зневажати / зневажити (кого)” (9 ФО), „убивати / убити, знищувати / знищити (кого, що)” (23 ФО), „помирати / померти” (36 ФО) тощо. Найбагатше із них представлені ФО фразеосемантичної групи „Фізичний стан” семантичного ряду „помирати / померти”. Це зумовлено тим, що вони є евфемізмами, тобто заміняють дієслово вмирати, наприклад, Богу Духа отдати, в гробъ положити ся, испустити духа та ін.

Аналізовані фразеологізми, зазвичай із прозорою мотивацією, побудовані за різними структурними моделями з перевагою дво- та трикомпонентних (сердцемъ болти, в тн смєртной спати), до складу яких здебільшого входять іменники Богъ, духъ, уста та ін., дієслова - брати / взяти, забирати / забрати, ити / прийти (поити) та ін.; займенники - сей (сесь), той, свій; прийменники - въ (в), зъ(з, из, с), на.

Чимало фразеологізмів видозмінювалося впродовж тривалого функціонування в українській мові (звужувалася або розширювалася семантика, змінювалося фразеологічне значення, з'являлися або занепадали їхні варіанти, замінявся опорний або неопорний компонент синонімом). Значна їх частина збереглася й до наших днів, надаючи мові образності, наприклад, бити чолом, виссати (висмоктати) з пальця, брати / взяти за душу (за серце) та ін.

У третьому розділі „Стильові особливості фразеологізмів” простежено сферу вживання різних типів ФО за стилістичною класифікацією (народнорозмовних, книжних) у різних стилях досліджуваного періоду (офіційно-діловому, конфесійному, художньому, публіцистичному, науковому), зроблено спробу з'ясувати причини їхньої стійкості або нестійкості, указано їхню стилістичну функцію.

У пам'ятках досліджуваного періоду фразеологізми виконують узагальнювальну, оцінно-характеристичну, експресивно-образну та стильотворчу функції. Вони унаочнюють великі можливості української мови в передаванні відтінків думок і почуттів, сприяють виявленню ставлення автора до описуваного, оцінці явищ і фактів дійсності, у своєму різновиді є свідченням не тільки багатства мови, а і її еластичності, багатовимірності й точності. Найбільше образних, метафоричних сполук зафіксовано в художньому, публіцистичному та конфесійному стилях, у яких фразеологізми забезпечують ідейно-тематичну і стильову єдність тексту, є засобом створення емоційного тла, менше - в офіційно-діловому та науковому стилях, для яких характерна більша стриманість виражальних засобів. Зазначимо, що книжна фразеологія численно представлена в офіційно-діловому (ФО судово-юридичного характеру, що стосуються судових позовів, обвинувачень у злочині або евфемізми як складові дарчих, заповітів) та конфесійному (ФО, що містять церковнослов'янізми, пов'язані з релігійною тематикою і вносять у текст відповідне експресивно-стилістичне забарвлення) стилях, а народнорозмовна - майже не прослідковується в останньому.

В українських пам'ятках XVI - XVII ст. засвідчено чимало ФО, які функціонують одночасно в кількох стилях. До того ж вони вживаються і в різних значеннях (це полісемантичні ФО), і з одним значенням (моносемантичні ФО). Наприклад: ФО собою владнути у значенні „мати фізичну справність, володіти тілом” зафіксована в офіційно-ділових документах: ...и собою владнути не могучы, тамъ же лежала, а в значенні „бути врівноваженим, володіти собою” - у публіцистичному стилі: ... єсли бысмо нє были самовластныи, собою владнучїи; ФО на каркъ наступати в значенні „наближатися до когось” - у художньому стилі: Смєрт... мн... на каркъ наступаєт, а в значенні „настирливо вимагати чогось від кого-небудь” - у конфесійному стилі: На каркъ му, о сыну, дужо наступаєшъ; ФО на очи выставити в значенні „показати, з'ясувати суть чого-небудь” - у конфесійному стилі: бъ… нам такъ великого грха шпєчност на очи выставилъ, а в значенні „осоромити (кого)” - у науковому стилі: Позор бывшє: Позорствуєми, или позору бывшє: Былистє людємъ на очи выставлєныи та ін.

У тогочасних пам'ятках різних стилів побутують також і однозначні ФО, наприклад: 1) в офіційно-діловому та публіцистичному стилях: а) въ очы [свои] не видати - „не зустрічати чогось, кого-небудь”: а мы пана коморника в очи свои не видали; и тое въ очы не видали; б) дати поличокъ // поличокъ дати - „ударити по обличчі (кого)”: Жєлихъ, торгнул сє до того Анъдрийка и кгды сє торгнул, дал му поличок; еслибы тобе хто далъ поличокъ, настав ему и другий; в) сердца не мати // не мати сердца - „бути жорстоким, нещирим”: Она...счирого сердца ку мне не маетъ; Слыш шалєныи, который н маєшъ срдца; г) пускати (попущати) страх - „залякувати (кого)”: тамъ же пусчаючы страх // подданым; И тот бо страх ляхов за безврие ваше на вас попущен...; 2) в офіційно-діловому та конфесійному стилях: а) до гроба (гробовъ) провадити (опровожати) - „ховати, хоронити когось”: Такъ тєжъ И мєртвыхъ тлъ до гробовъ провадити…боронятъ; нн члкь здоров... а на заутрнйшныи днь до гроба опровожаютъ; б) лета мати // мати лета - „бути повнолітнім, дорослим”: ...пан Семашко ...взрост теж паннинъ оказовалъ, же вже лета мает; прото такъ мовили родитєлї // єго маєт лта пытайтеся єго; 3) у конфесійному та публіцистичному стилях: а) быстрымъ окомъ - „уважно, пильно”: быстрымъ єстъ окомъ...; быстрым оком разсуждения прозр?ти...; б) кровъ выссати - „зневажити, виснажити (кого)”: всю кровъ єго выссєт;; кровъ силы и праци и подвига выссавши; в) нє мати гдє голову (главу) склонити (подклонити) - „не мати власного житла, господарства”: Лисы ямы маютъ…а снъ чловєчій нє маєтъ гдє бы голову склонити; ...нн у вашєи зємли н маєт гдє главу поклонити; 4) у художньому та публіцистичному стилях: стати передъ очима (у очій) - „з'явитися перед ким-небудь”: станут бо прєд очима твоима вс твои слова, вс учинки; Свдки стали у очій...; 5) у художньому та конфесійному стилях: зровнати изъ землею // зъ землею зровнати - „зруйнувати щось дощенту”: зровналъ из зємлєю муры мсцъкіє; адъ тємный внвєч силнє зґрухотавши, вс моцныи фортєци з зємлєю зровнавши; 6) у художньому та офіційно-діловому стилях: а) не мати летъ // летъ не мати - „бути неповнолітнім”: Тежъ дєти нє маючи лєтъ будучи до права позвани... повинни отповєдати пєрвєи; Нєбожчикъ Янъ... опєкун Яна ...жоравницкого лєтъ нє маючого в далъшимъ поступъку справы тоє занєдбалъ; б) лтъ дойти // дойти лтъ - „бути повнолітнім”: Я кгды лєтъ своихъ // зуполныхъ дошодши хотячи оныє имєня по отцы моємъ… мєти; Дєти тєжъ мои… дошєдши лтъ своихъ…служити вєчнє ихъ Милости нє занєхаютъ; 7) у публіцистичному та науковому стилях: гору брати / взяти (отримати) - „добиватися / добитися переваги (над ким)”: Бы ся весь свтъ на правду гнвати хотлъ, гору она брати повинна; злоба же и лжа всх опанует и гору возмет; ...лацно над врагомъ гору отримаєшъ.

Фразеологізми в пам'ятках XVI - XVII ст. різноманітні за структурою і стилістичним функціонуванням. Це зумовлено, з одного боку, впливом образної системи живої мови, з іншого - впливом книжної літературної традиції, а також розвитком у цей період літературної мови зі своєрідними і численними жанровими різновидами. Багатство і різноманітність ФО дають змогу експресивно передати думку, відтворити й описати відповідні ситуації людського життя.

Об'єктом дисертаційного дослідження слугували понад 500 ФО із пам'яток XVI - XVII ст. Розглянуто головним чином дієслівні фразеологізми як найчисельнішу групу, що виникли в результаті метонімічного, метафоричного чи гіперболічного переосмислення. Вони стали базою для формування чотирьох фразеосемантичних груп і 13 продуктивних семантичних рядів. Із розглянутих фразеосемантичних груп, у якій налічуємо шість продуктивних і десять непродуктивних семантичних рядів, найбагатшою на ФО виявилася фразеосемантична група „Людська поведінка”, оскільки поведінка людини є окремою категорією, пов'язаною із психічними процесами, станами та властивостями людини. З усіх численних семантичних рядів тільки два виражають позитивну оцінку, а сім - негативну. Решта ж рядів не виражають ні позитивних, ні негативних емоцій, проте в межах цих рядів більшість ФО має негативну оцінку.

Проведений аналіз підтвердив, що дієслівні ФО мають виразне емоційне забарвлення і вживаються для позначення різноманітних дій, фізичного, психоемоційного станів осіб, яких вони стосуються. Більшість є найменуванням поведінки людини (16 семантичних рядів).

Щодо структури ФО, то найуживанішими виступають бінарні моделі: 1) SaV//VSa (главу кланяти (скланяти); въ ложъ уплутатися; испоустити (спустити,выпустити, пустити) духа; замкнути губу); 2) SdV (Богу отдаватися; мечу предати (поддати); небу выставити); 3) SgV (до рукъ брати; з устъ выпускати); 4) SiV//VSi (кровю сплынути; чоломъ бити; розлучитися (ростатись) з свтомъ).

Найчастотнішими серед полікомпонентних моделей є тричленні конструкції, що мають структуру SSV//VSS, де іменники-компоненти стоять у непрямих відмінках, а саме: SaSaV (въ очи мглу пущати; на шротъ губу пустити); SgSaV (слєз токи выпущати); SaSgV (в глубокость злостій впасти); VSaSg (приходити в глубокость грховъ); VSgSa (выпущати слєз токи).

Порядок слів може бути й непрямий (найчастіше простежується вживання дієслова постпозитивно до залежних слів). Це засвідчує правильність тверджень фразеологів про перестановку компонентів фразеологізмів без порушень цілісності значення. Це дало нам підстави виокремити інверсійні варіанти ФО.

Рідше фіксуємо в пам'ятках досліджуваного періоду чотирикомпонентні та п'ятикомпонентні фразеологізми. Вони дещо наближаються до речення, мають самостійну інтонацію, модальну оформленість. Таких ФО в пам'ятках небагато, що свідчить про непродуктивність такої конструктивної схеми у процесі фразеологізації.

Окрему модель становлять ФО, організовані за типом простого двоскладного речення (Смерть у зубы гледить; око слєзы проливаєтъ; голова спаде). У контексті вони виступають як частини складних речень.

Важливе значення у трансформації зовнішньої форми фразеологізмів мають додаткові (факультативні) компоненти, які поширюють традиційну структуру, конкретизують вислів, адаптуючи його до відповідної мовної ситуації. Як додаткові компоненти виступають: 1) займенники (в устахъ [своихъ] мати; мати [в соб] бса; из [сєго] свта поити; мати [свой] крестъ); 2) іменники ([Пану] [Богу] духа [своєго] отдати; з того свта [смертю] сходити); 3) прикметники ([горкїи (гойныи)] слєзи выливати; заливатися [вєликими] слизами [густыми]).

Уведення прикметників у структуру фразеологізму сприяє підвищенню ступеня його експресивності. Додатково введений іменник конкретизує та увиразнює зміст ФО, а залучення займенника створює варіанти вислову.

Аналізуючи склад дієслівних фразеологізмів у мові пам'яток, відзначимо активність деяких компонентів, це, зокрема: іменники - Богъ, горло, голова, горсть, гробъ, губа, духъ, душа, свтъ, смерть, уста; дієслова - брати / взяти, всадити, выпускати (выпущати) / выпустити, забирати / забрати, збавити, держати, мати (мти, имати), ити / прийти (поити); займенники - сей (сесь), той, свій; прийменники - въ (в), зъ(з, из, с), на. Найактивнішими багатофункціональними стрижневими елементами виявилися соматизми горло, голова, губа, уста та компоненти свтъ, смерть, які увійшли до складу ФО різних фразесемантичних груп. Зокрема з компонентами горло, голова зафіксовано ФО семантичних рядів „помирати / померти”, „убивати / убити (кого), знищувати / знищити (кого, що)”, наприклад: горло [своє] класти (ставити, тратити, важити) / положити (наставовати, втратити, стратити, понести); голову покладати; голову сокрушити; на голову (на коренъ) выбити (выпалити); взяти горло; із компонентами губа, уста - ФО однієї фразеосемантичної групи „Мовна діяльність” семантичних рядів „говорити / заговорити”, „примусити кого-небудь мовчати”, наприклад: губу роззвити; губу отворити; в устахъ [своихъ] мати; замкнути губу; завязати уста; із компонентом свтъ - ФО двох фразеосемантичних груп „Фізичний стан”, „Поведінка людини” та чотирьох семантичних рядів „народжуватися / народитися”, „помирати / померти”, „убивати / убити, знищувати / знищити (кого, що)”, „обдурювати / обдурити (кого)”, наприклад: прийти (выйти) на св?тъ; св?тъ сей пожегнати; з ( зъ, из, с) [того, сего] св?та (свита) згладити (выгладити, збавити, звести) (кого); свтомъ лудити (баламутити); із компонентом смерть - ФО семантичних рядів „помирати / померти”, „убивати / убити, знищувати / знищити (кого, що)”, наприклад: смерти пожити; предатися на смерть; смертъ (смерти) приправити (набавити, подняти); на смерть выдати (предати, сказати ). Незважаючи на продуктивність компонентів-іменників, у дієслівних фразеологізмах саме дієслова іноді несуть основне семантичне навантаження, наприклад: свтомъ лудити; совстъ гризєтъ.

Дослідження фразеологічної системи староукраїнської мови XVI - XVII ст. дають можливість простежити наявність синонімії та антонімії. Наприклад, у значенні „володіти (ким, чим); бути власником (чого)” вживаються такі фразеологізми-синоніми: до рукъ брати - въ горсти (въ рукахъ) [своей, своихъ] мати (держати) - забрати / взяти на (подъ) себе - подъ собою имати. Найбільше синонімів зафіксовано у значенні „убивати / убити (кого), знищувати / знищити (кого, що)”, наприклад: на голову (на коренъ) выбити (выпалити) - взяти горло - о горло приправити (стати) - на горло всказывати (сказовати, судити) - въ гробъ покладати (окладати) - душу вытягнути, що зумовлено історичними умовами того часу (різні види страти людини); й у значенні „помирати / померти”: ити (зступовати) в гробъ - [Пану] [Богу] духа [своєго] отдавати / отдати (поотдавати) - испоустити (спустити, выпустити, пустити) духа - [свою] душу вырыгнути - живота доконати. Значна чисельність останніх фразеологізмів пояснюється необхідністю заміни точної назви фізичного стану людини описовими виразами - евфемізмами, задля уникнення страху, що призводить до певного пом'якшення висловлення. Антонімічні зв'язки виникають між семантичними рядами „народжуватися / народитися” та „помирати / померти” фразеосемантичної групи „Фізичний стан”, наприклад: выйти на свтъ - отдаватися Богу.

Простеживши історичний розвиток фразеологізмів досліджуваного періоду, відзначимо, що багато з них зникли з обігу, наприклад: тла хробакам на здня гробовым прєдадятся; приходити в глубокость грховъ; голову сокрушити та ін. Причин їх занепаду можна назвати кілька: 1) застарілість деяких лексем (здебільшого церковнослов'янізмів) і випадання їх з лексичної системи; 2) занепад структурно-граматичної моделі. Іноді на місці зниклої ФО в сучасній мові вживається слово чи вільне словосполучення, пор. стукр. отрыгнути хулу > суч.укр. хулити. Зафіксовано фразеологізми, що увійшли до пасивного фразеологічного фонду, наприклад: ФО бити (бивати) чолом (челомъ) // чоломъ бити / ударити у сучасній українській мові обмежила сферу використання і стала застарілою.

Чимало ФО видозмінювалося, оновлювалося упродовж тривалого існування в українській мові, а це вело до: 1) появи кількох синонімічних одиниць, пор. стукр. [тяжкїй] камнь [на серце своє] наложити > суч.укр. [важкий] камінь давить душу (серце); тяжкий камінь ліг (упав, звалився) на груди (на душу, на серце); тягар ліг (упав) на серце (на груди); 2) виникнення антонімічних відповідників, пор. стукр. зъ устъ выпускати - „говорити” > суч.укр. не випустити (не пустити) [ні (ані, і)] пари (слова) з вуст - „мовчати”; стукр. не выпущати изъ устъ и ума - „пам'ятати про когось, щось” > суч.укр. випускати / випустити з уваги (з виду) - „забувати про щось, не враховувати чогось”; 3) заміни стрижневого або нестрижневого компонента синонімом, пор. стукр. на свой млынъ воду провадити > суч.укр. лити воду на млин. Це іноді призводить до зміни фразеологічного значення, наприклад: стукр. до голови приходити - „усвідомлювати, розуміти” > суч.укр. лізти в голову (до голови, в памороки) - „настирливо з'являтися у свідомості, ставати предметом думки”; 4) набуття додаткових значень (полісемічних чи омонімічних) унаслідок розширення сполучуваності з іншими словами, пор. стукр. выпустити духа - (без додатка) „померти” > суч.укр. випустити дух - а) (без додатка) „умерти, загинути”; б) (кому) „убити, згубити кого-небудь”; стукр. серце щиплєтъ - „хтось страждає” > суч.укр. щемить / защеміло серце - а) „хтось страждає”; б) „хтось відчуває піднесення, має добрий настрій”; 5) звуження семантики, пор. стукр. бити (бивати) чолом (челомъ) // чоломъ бити / ударити - а) „виявляти комусь пошану”; б) „просити когось”; в) „скаржитися” > суч.укр. бити чолом - а) „виявляти комусь пошану”; б) „просити когось”; 6) зміни фразеологічного значення, пор. стукр. на себе брати - „привласнювати, брати собі” > суч.укр. брати на себе - „зобов'язуватися, погоджуватися, здійснити що-небудь самому”; стукр. свтомъ баламутити - „обдурювати” > суч.укр. баламутити світом - „порушувати звичайний уклад життя, тривожити, бентежити”; 7) усічення варіантів фразеологізмів, пор. стукр. [горкїи (гойныи)] слєзы выливати (витискати, изливати, точити) / выпустити (испустити) > суч.укр. точити сльози; 8) появи варіантів, пор. стукр. сномъ смертельнимъ заснути > суч.укр. спочивати (спати) / спочити (заснути) навіки (довіку, вічним сном).

Порівняльний аналіз українських ФО з іншими слов'янськими мовами дав змогу окреслити кілька груп. Це: 1) власне українська фразеологія, в основі якої лежить національна своєрідність, мовне відображення нашої культури, наприклад: стукр. XI - XIV ст. отъходити / отъити (пойти, преставитися) къ богу > стукр. XVI - XVII ст. къ богу ити / отийти > суч.укр. піти до Бога; стукр. въ очи мглу пущати > суч.укр. пускати (перти) / пустити туман (туману, тумана) [у вічі]; 2) спільнослов'янська фразеологія, пор. стукр. [Пану] [Богу] духа [своєго] отдавати / отдати (поотдавати) > суч.укр. віддавати / віддати Богу (Богові) душу > стбр. аддаць [богу] душу > стп. duha [Bogu] oddawaж / oddaж > суч.п. oddaж [Bogu] ducha > суч.ч. odevsdat / poruиit duљi bohu > суч.болг. предавам / предам богу дух; 3) східнослов'янська фразеологія, пор. стукр. мечу предати (поддати) (кого) > стр. предати (предаяти) мечу (въ мечь, на мечь, под мечь); стукр. душу положити > стбр. душу положити; 4) запозичена фразеологія із: а) польської мови, пор. стукр. свтъ сей пожегнати; з тымъ ся святом пожєкгнати > стп. їegnaж / poїegnaж (ten) њwiat; poїegnaж siк ze њwiatem; стукр. живота доконати > стп. dokonaж їycia; б) болгарської мови, пор. стукр. псій кусъ вырадити > суч.болг. въвирам / въвра в кушечки (кучи) гьз; натиквам / натикам в кучи гьз.

Простежено також паралелі з мовами західнослов'янської групи, наприклад: стукр. совсть гризетъ (кого) > суч.укр. совість мучить (мучила, гризе, гризла) (кого) > суч.п. wyrzuty sumienia drкcz№ (gryz№, nurtuj№, szarpi№) > суч.ч. hryћe svмdomн.

Сам об'єктивний факт існування етнокультурних фразеологічних паралелей у споріднених мовах свідчить про спільність законів мислення різних народів. Наявність таких паралелей наочно підтверджує присутність тісного взаємозв'язку, взаємозумовленості розвитку мови та культури кожного окремого народу.

Незважаючи на те, що у близькоспоріднених мовах еквівалентні (ідентичні) відтворення - поширене явище, іноді можна спостерігати деяку відмінність в образній основі ФО, наприклад: стукр. ити (зступовати) въ гробъ > суч.ч. stat (uћ) nad hrobem; hnнt (odpoиivat) (uћ) v hrobм > суч.п. leїeж (spoczywaж) w trumnie (w grobie, w zieme).

Ужиті в різних функціональних стилях (найбільше в художньому, конфесійному, публіцистичному, рідше - в офіційно-діловому та науковому) фразеологізми надають чіткості і виразності діловій та науковій мові, образності і яскравості художній, полемічній та конфесійній літературі, роблять мову різноманітнішою, колоритнішою й безпосереднішою.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Черевко І.В. Фразеологізми з іменниками Богъ, духъ, душа в українських пам'ятках ХVI-XVII ст. // Українська історична та діалектна лексика: Зб. наук. праць. - Львів, 2003. - Вип. 4. - С. 110 - 118.

2. Черевко І.В. Християнське бачення смерті у фразеології українських пам'яток XVI - XVII cт. // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. - Львів, 2003. - Вип. 30. - С. 100 - 106.

3. Черевко І.В. Фразеологічні дослідження: здобутки й упущення // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія: Мовознавство. - Тернопіль: ТНПУ, 2004. - С. 60 - 70.

4. Черевко І.В. Стильові особливості фразеологізмів української мови XVI-XVII ст. // Галичина: Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. - 2004. - № 10. - С. 195 - 205.

5. Черевко І.В. Проблеми фразеологічної термінології // Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. праць. - К., 2005. - Вип. VI. - С. 343 - 348.

6. Черевко І.В. Фразеологічне відображення народження та смерті як протилежних понять фізичного стану людини // Вісник Луганського національного педагогічного університету ім. Т.Шевченка: Філологічні науки. - Луганськ, 2005. - № 9. - С. 163 - 171.

7. Черевко І.В. Фразеологія староукраїнської мови: фрагмент дослідження // Слово і доля: Зб. на пошану Уляни Єдлінської. - Львів: Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича, 2005. - С. 171 - 179.

8. Черевко І.В. Семантико-структурні типи фразеологізмів в українських пам'ятках XVI - XVII століття // Львівська мистецька школа у контексті українського мистецтва ХХ століття. Матеріали 42-ї науково-теоретичної конференції професорсько-викладацького складу Львівської академії мистецтв, 27 - 28 березня 2002 р. - Львів, 2003. - С. 63 - 64.

9. Черевко І.В. Фразеологические единицы, обозначающие физическое состояние, в украинских памятниках XVI - XVII веков // ІІ Международная научная конференция „Язык и культура”, Москва, Институт иностранных языков, Президиум РАН, 17 - 21 сентября 2003 г. - М., 2003. - С. 600 - 601.

АНОТАЦІЯ

Черевко І.В. Семантико-структурна та стильова характеристика фразеологізмів в українських пам'ятках XVI - XVIІ cт. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2006.

У дисертації вперше в українському мовознавстві ґрунтовно досліджена фразеологія, засвідчена в різних за стилями українських пам'ятках XVI - XVII ст., виявлено її багатство, визначено її джерела та шляхи формування. На базі фактичного матеріалу (понад 500 фразеологізмів) здійснено класифікацію фразеологічних одиниць в ідеографічному аспекті, розглянуто найпродуктивніші фразеосемантичні групи, семантичні ряди та структурні моделі, які формують фразеологізми на позначення фізичного та психоемоційного станів людини, її поведінки та мовної діяльності. Частково здійснено порівняльний аналіз зафіксованих фразеологізмів з аналогічними та ідентичними фразеологічними одиницями інших слов'янських мов, простежено їхній історичний розвиток, частотність використання фразеологізмів у різних стилях української мови XVI -XVII ст., визначено системні зв'язки на фразеологічному рівні.