Відтворення культурно-маркованих знаків Вікторіанської доби в українських перекладах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ВІДТВОРЕННЯ КУЛЬТУРНО-МАРКОВАНИХ ЗНАКІВ ВІКТОРІАНСЬКОЇ ДОБИ В УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДАХ

Виконала:

Чала Юлія Петрівна

Київ - 20061. Загальна характеристика роботи

Теорія художнього перекладу є діалектичним феноменом, який, можливо, ніколи не матиме свого остаточного завершення. Інтердисциплінарний характер художнього перекладу не підлягає сумніву, до нього долучаються розвідки багатьох вчених, чиї інтереси лежать у сферах лінгвістики, літературознавства, естетики, поетики, психології творчості, стилістики, семіотики. Новий вимір перекладознавчим студіям і практиці художнього перекладу додає когнітологія, зокрема, концептуальний аналіз, що бурхливо розвивається в наші дні (Н.Д. Арутюнова, А.Д. Бєлова, А. Вежбицька, В.І. Карасик, О.С. Кубрякова, І.С. Шевченко). Концептуальний аналіз художніх текстів є потужним інструментом, який допомагає ретельно досліджувати глибинні текстові структури, відтворювати їх засобами іншої мови і вводити в обіг іншої культури. Окремі положення соціосеміотики, започатковані М.А.К. Хелідеєм, висвітлюють культурні імплікації оригінального тексту і дають можливість адекватно відтворювати їх у перекладі. Надзвичайно вагомий внесок у теорію художнього перекладу зроблено українськими вченими Р.П. Зорівчак, М.О. Новиковою, Л.В. Коломієць, В.В. Коптіловим, І.В. Корунцем, О. Фінкелем, О.І. Чередниченком, і їхні дослідження, разом з розвідками перекладознавців інших країн - С. Басснет, С. Влахова, І. Лєвого, А. Лефевра, А. Поповича, А. Федорова, С. Флоріна, К. Чуковського, - слугують міцним фундаментом для подальшого розвитку цієї науки. Кожний художній твір, кожний художній напрям, література кожної історичної доби породжує специфічні проблеми для перекладача. Вирішувати ці проблеми можливо лише за умови засвоєння перекладачем здобутків усіх зазначених дисциплін в комплексі. Адекватний переклад творів, що звертаються до Вікторіанської доби, вимагає творчого пошуку відповідників тих концептів і культурно-маркованих знаків, що обумовлюють її унікальність.

Актуальність роботи зумовлена необхідністю детального вивчення впливу етнокультурного, соціального і історичного контекстів оригіналу на переклад, значущістю для розвитку перекладознавства понять “мовна картина світу”, “концепт”, “концепт культури”, “вертикальний контекст”, а надто коли йдеться про хронологічно віддалену епоху. А також потребою у класифікації культурно-маркованих знаків художнього тексту і пошуку оптимальних перекладацьких прийомів їхнього відтворення для максимального наближення до художньої картини світу автора оригіналу.

Українською мовою перекладено відносно невелику частину творів вікторіанської літератури, багато ще треба буде перекладати, отже, розгляд оптимальних підходів до відтворення концептів Вікторіанської доби видається своєчасним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами кафедри. Дослідження здійснено в межах наукової теми “Європейські мови та культури у контексті глобалізації світових процесів”, яка розробляється кафедрою теорії та практики перекладу з англійської мови Київського національного університету імені Тараса Шевченка (код 01БФ0147-01, затверджена Міністерством освіти і науки України, керівник - доцент Т.Є. Некряч).

Метою роботи є розгляд предметних та не-предметних концептів Вікторіанської доби та розбудова соціо-семіотичного підходу до перекладу культурно-маркованих знаків художнього тексту як інструментарію в процесі досягнення динамічної еквівалентності у творах, що зображують Вікторіанську добу. Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

· визначити найсуттєвіші концепти Вікторіанської доби, які потребують ретельного відтворення при перекладі та проаналізувати культурно-марковані знаки, що в системі утворюють унікальну картину світу цієї доби;

· на основі опрацьованого матеріалу встановити спільні та розбіжні риси між поняттями “реалія” та “культурно-маркований знак”;

· визначити поняття “культурно-маркований знак” та розподілити культурно-марковані знаки за групами;

· визначити низку прийомів відтворення культурно- та темпорально-маркованих знаків, наявних у художніх творах, що представляють дистантну культуру;

· визначити відмінність прийомів відтворення при перекладі культурно-маркованих знаків Вікторіанської доби, які містяться у текстах художньої прози, драматичних діалогах та паратексті драматичних творів;

· проаналізувати роль поетонімів у створенні вертикального контексту творів, що представляють Вікторіанську добу;

· на основі визначення поняття “культурно-маркований знак” та чітко окреслених у результаті дослідження перекладацьких прийомів розробити визначення соціо-семіотичного підходу до перекладу художнього тексту.

Об'єктом дослідження є культурно-марковані знаки, що представляють базові концепти Вікторіанської доби у творах англійських прозаїків та драматургів XIX століття.

Предметом дослідження виступають особливості відтворення культурно- та темпорально-маркованих знаків прозового і драматичного твору в українських перекладах.

Матеріалом дослідження слугують приблизно 1000 зразків культурно-маркованих знаків з оригінальних художніх творів (понад 8 000 сторінок) та їхніх перекладів (приблизно 12 000 сторінок). У дослідженні розглядаються переклади романів та п'єс авторів, які у своїй творчості представляли добу Вікторіанства в Англії - Ч. Діккенса (пер. Ю. Корецького; Р. Доценка), В. Теккерея (пер. О. Сенюк), У. Коллінза (пер. О. Мокровольського; В. Коробка, Л. Суярка), Ш. Бронте (пер. О. Сліпої; П. Соколовського), Дж. Ґолсуорсі (пер. О. Тереха), А. Конан Дойла (пер. М. Дмитренка), О. Вайлда (пер. Т. Некряч), Дж.Б. Шоу (пер. О. Мокровольського). До аналізу долучаються твори Дж. Фаулза, А. Крісті, В.С. Моема, А.С. Байєтт, які зверталися до знакових параметрів Вікторіанства у своїх стилізаціях та алюзивних посиланнях.

Поезія Вікторіанства не включається у коло аналізованих проблем: центром дослідження є загальні для суспільства культурно-марковані знаки, які визначають епоху, а визначення епохи є надзавданням соціально значущої художньої прози і драми, тоді як поезія націлена на передачу окремих, більш індивідуальних, духовних концептів.

Методи дослідження. Для досягнення мети дослідження було застосовано комплексний порівняльно-перекладознавчий аналіз, який базується на методах зіставного, контекстуального, історико-культурного аналізів, герменевтико-інтерпретативному та дескриптивному методах. Порівняльно-перекладознавчий аналіз передбачає зіставлення оригінального тексту англійською мовою з текстами перекладів українською мовою. Таке зіставлення дозволило отримати дані про ступінь близькості на рівні змісту оригіналу та перекладів, визначити прийоми досягнення динамічної еквівалентності та прийоми відтворення при перекладі культурно- та темпорально-маркованих знаків оригінального тексту.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що вперше в українському перекладознавстві було визначено особливості відтворення оригінального тексту, пов'язані зі специфічними культурними та соціально-історичними рисами Вікторіанства, представленими у творах англійської літератури XIX і XX століть. У дослідженні було здійснено класифікацію культурно-маркованих знаків, а також систематизовано прийоми їхнього відтворення. Вперше запропоновано визначення соціо-семіотичного підходу до перекладу художнього тексту, а також, визначення понять: “культурно-маркований знак” та “асоціативний шлейф етнокультурного концепту”.

Теоретичне значення результатів полягає у тому, що запропонований у дослідженні соціо-семіотичний підхід до перекладу художніх творів, які відображують Вікторіанську добу, може застосовуватись у відтворенні культурно-маркованих знаків, наявних у текстах, що представляють і іншу історичну епоху. Визначення понять “культурно-маркований знак” та “асоціативний шлейф етнокультурного концепту” можуть використовуватися у подальших розвідках з теорії і практики перекладу. Результати дослідження долучаються до вдосконалення поняттєвого апарату перекладознавства.

Практична цінність роботи пов'язана з можливістю використання її результатів у подальшому перекладі на українську мову інших художніх творів, що відображують Вікторіанську епоху, у викладанні нормативних курсів зі вступу до перекладознавства, теорії та практики перекладу, а також спецкурсів з різних аспектів художнього перекладу.

На захист винесені такі твердження:

Асиметрія картин світу вихідної культури і культури сприймача веде до виникнення багаторівневих культурно-маркованих знаків, які вимагають пошуку специфічних для кожного окремого художнього тексту, оптимальних перекладацьких стратегій та прийомів, що максимально наближають цільового читача до вихідної картини вікторіанського світу.

Вікторіанство створило свою власну картину світу, що актуалізується через культурно-марковані знаки: матеріальні і духовні. Відтворення їх у перекладі ускладнюється через вузько-специфічну етнокультурну смислову наповненість цих знаків у вихідній культурі і унікальність їхніх ціннісних та образних компонентів, імплікованих у мовних одиницях. У перекладі культурно-маркованих знаків предметний компонент є найменш складним, найскладнішими для відтворення виявляються образний та ціннісний компоненти.

Поняття “реалія” та “культурно-маркований знак” перебувають у відношенні взаємодоповнення. Реалії не завжди прив'язані до певної історичної епохи, тоді як культурно-марковані знаки представляють ключові концепти доби.

Культурно-марковані знаки, розглянуті у дослідженні, класифікуються за опозицією матеріальний :: не-матеріальний світ вікторіанців, що обумовлюється і різними перекладацькими прийомами їхнього відтворення.

Хронологічна віддаленість Вікторіанської доби ускладнює розуміння перекладачем деяких знакових концептів, що може призвести до втрати суттєвих етнокультурних параметрів вихідного тексту. Це стосується і тих символічних значень, які вікторіанці надавали як предметам матеріального світу (Вікторіани), так і поняттям та явищам не матеріального характеру.

Специфічним для відтворення культурно-маркованих знаків Вікторіанської доби у перекладі є паратекст драматичних творів, а саме сценічні ремарки. Найголовнішою прагматичною метою сценічних ремарок є донесення авторського задуму в усій повноті при його реалізації у пластичних формах на сцені для кращого розуміння інтерпретатором драматичного твору психологічних стосунків між персонажами, їхнього духовного світу та буття.

Культурно-марковані знаки - і Вікторіанство не становить тут винятку - формують багатоаспектні асоціації в носіїв вихідної культури. Віднайдення стратегій і прийомів відтворення цих асоціацій спонукає перекладача застосовувати як елементи соціо-семіотичного підходу, так і цілу низку різних перекладацьких прийомів: від внутрішньотекстових до гіпертекстуальних пояснень.

Соціо-семіотичний підхід до перекладу художнього твору є комплексним підходом, який дає можливість досягти не тільки мовно-стилістичної відповідності, а й забезпечити процес освоєння однієї культуральної системи іншою.

Результати роботи апробовано на Міжнародних наукових конференціях: “Мовно-культурна комунікація: напрямки та перспективи дослідження” (Київ, квітень 2003), “Семіотика культури / тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ, квітень 2004); “Мова і культура” (Київ, червень-липень 2004), “Київські філологічні школи: історико-теоретичний спадок і сучасність” (Київ, жовтень 2005), Міжвузівській науковій конференції молодих учених “Актуальні дослідження іноземних мов і літератур” (Донецьк, лютий 2003), Науковій конференції “Мови, культури і переклад у добу глобалізації” (Київ, вересень 2005), Всеукраїнській науковій конференції “Григорій Кочур в контексті української культури другої половини XX віку” (Львів, жовтень 2005).

Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаної літератури та списку джерел ілюстративного матеріалу. Загальний обсяг дисертації становить 220 сторінок, з них 192 сторінки основного тексту. Список використаних джерел нараховує 329 позицій, з них 246 - різномовні науково-критичні праці, 60 - літературні джерела і 23 - довідкова література.

2. Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність, новизну теми, зв'язок з науковими програмами, планами і темами кафедри; окреслені об'єкт, предмет, матеріал, мета та завдання роботи; визначені теоретична та практична цінність дисертації; сформульовані основні твердження, що виносяться на захист; вказано апробацію роботи.

У першому розділі - “Соціокультурні складники перекладу художнього тексту” - переклад розглядається як складник у ланцюгу: семіотика + культурологія + переклад. З позиції перекладознавства вивчається взаємозв'язок понять “картина світу”, “концепт”, “концепт культури”, оскільки вони є визначальними для Вікторіанської епохи.

Картина світу кожного окремого соціуму - єдина і неповторна, і це втілюється у пам'ятках його духовної культури, зокрема, у художній літературі. Така унікальність обумовлює асиметрію картин світу, яка спостерігається при зіставленні оригінальних і перекладених творів. Культурні та історичні особливості кожного соціуму в художньому тексті набувають знакового характеру і виражаються за допомогою культурних і темпоральних маркерів. Переклад цих знаків оригінального тексту викликає специфічні труднощі і вимагає застосування особливих у кожному конкретному випадку перекладацьких прийомів. Практика перекладу доводить, що попри численні розбіжності між мовами і культурами, адекватно передати інформацію, закодовану автором у вихідному тексті, все ж таки можливо.

Для розуміння етнокультурної специфіки оригінального тексту необхідно чітко усвідомити поняття “ціннісна картина світу” та “художня картина світу”. “Ціннісна картина світу - це частина мовної картини світу, яка моделюється у вигляді взаємопов'язаних оцінних суджень, що співвідносяться з юридичними, релігійними, моральними кодексами, загальноприйнятими судженнями здорового глузду, типовими фольклорними та літературними сюжетами” (В.І. Карасик). “Художня картина світу - це вторинна картина світу, подібна до мовної. Вона виникає у свідомості читача при сприйнятті ним художнього твору… Мова виступає засобом створення вторинної, художньої картини світу, яка відбиває картину світу автора художнього твору… Художня картина світу… опосередковується двічі - мовою і індивідуально-авторською концептуальною картиною світу” (З.Д. Попова, І.О. Стернін). При перекладі відбувається третє опосередкування, причому метою перекладача має бути якомога повніше відтворення концептосфери, що складає авторську картину світу.

У дисертації було обрано дефініцію концепту, яка є релевантною для перекладу: концепт - це квант інформації, що зберігається у пам'яті індивідууму та соціуму як багатомірна структура, яка має образний, логічний (поняттєвий), емоційний, асоціативний та ціннісний рівень (ступінь значущості для індивідууму або соціуму). При перекладі мають відтворюватися усі складники концепту, оскільки відхилення або недовираження одного з компонентів, що утворюють цілісний знак, не може не відбитися на сприйнятті усього концепту, а відтак - і на художній картині світу, яка реконструюється при перекладі і входить у культурну свідомість читача. Вікторіанська доба, на відміну від усіх інших історичних епох у Великій Британії, надала нових значень численним культурно-маркованим знакам, які представляють матеріальну культуру та духовний світ вікторіанців. Цей факт вмотивовує соціокультурну унікальність Вікторіанства і вимагає свідомих зусиль перекладача, спрямованих на її відтворення.

Для перекладознавчого аналізу англійських художніх текстів та їхніх перекладів українською мовою було обрано такі концепти Вікторіанської доби: ІМПЕРІЯ, ДОМІВКА / РОДИНА, ВІКТОРІАНСЬКА ЛЮДИНА (ДЖЕНТЛЬМЕН та його гендерний відповідник - ЛЕДІ). Вони втілюються у тканині творів за допомогою культурно-маркованих знаків, які мають різноманітні імплікації, що нерідко стають каменем спотикання для перекладача.

Кожний концепт відбиває культурну етносистему, у рамках якої сформувався. При перекладі необхідно передати максимальний обсяг інформації, закладеної у концепті вихідної культури. Відтворення змісту є можливим, коли вихідна і цільова мови мають більш-менш подібну концептосферу. Розвиток трансформаційної граматики, загальної та порівняльної лінгвістики, семантики, інформаційної теорії, антропології, семіотики, психології та дискурсивного аналізу розкрив для теорії перекладу нові можливості розширення меж дослідження та застосування нового підходу у процесі визначення рівня відповідності як лінгвістичних особливостей, так і культуральних систем оригіналу і перекладу. До перекладознавства залучаються теоретичні ідеї та практичні розробки М. А. К. Хелідея. Перекладознавчий аналіз дозволяє дійти висновку, що передача емоційного та асоціативного компонентів концепту вимагає застосування спеціального підходу до перекладу художнього тексту, який називається соціо-семіотичним. Теоретичною базою соціо-семіотичного підходу до перекладу художнього тексту є соціо-семіотична теорія мови М.А.К. Хелідея, який наголошує на єдності тексту (мови), контексту (лінгвальному і не-лінгвальному) та соціальної структури і доводить, що мова являє собою унікальну систему знаків, які мають соціальну функцію і здатні передавати сутність усіх інших знакових систем. Соціо-семіотичний підхід вимагає не лише знання закономірностей переносу лінгвальних знаків з однієї мовної системи до іншої, а й глибокого розуміння тієї ролі, яку базові концепти відіграють у культурі та історії певного соціуму на окремому етапі його розвитку.

Мовні одиниці, які позначають поняття, характерні для окремої історичної доби, культури та соціуму, пропонується визначити як культурно-марковані знаки. Культурно-маркований знак є поняттям, ширшим за обсягом, ніж поняття реалія. Засоби передачі при перекладі реалій докладно розглядалися відомими перекладознавцями Р. П. Зорівчак, С. Влаховим, С. Флоріним. У дисертації проводиться розмежування між реалією і культурно-маркованим знаком. Вони знаходяться у позиції взаємодоповнення.

Культурно-марковані знаки можуть бути загалом зрозумілими читачеві перекладу, але вони не завжди викликають ті асоціації, що виникають у носія культури оригіналу. Культурно-маркований знак завжди є змістовнішим для соціуму, в якому він з'явився, він здатен викликати багатопланові асоціації. При перекладі художнього тексту необхідно передавати не лише референтне ядро культурно-маркованого знаку, а й відтворювати його “асоціативний шлейф”.

“Асоціативний шлейф” - це сукупність соціокультурних та історичних асоціацій, які поєднуються з певним концептом у реципієнтів певної етнокультури на конкретному історичному етапі. Передача при перекладі “асоціативного шлейфу” є завданням, яке вимагає від перекладача великої ерудиції та творчих пошуків. Його ретельне відтворення допомагає наблизити картину світу першотвору до тієї, що складається у перекладі. “Асоціативний шлейф” є конкретнішим поняттям, ніж “асоціативне коло”, яке запровадив В. І. Карасик: якщо в асоціативному колі ціннісні і образні компоненти є рівновіддаленими від поняттєвого ядра, то в “асоціативному шлейфі” вони різновіддалені. Термін “шлейф” було обрано іще і для наближення до “зорових образів” Вікторіанства.

Культурно-марковані знаки представляють як предметні концепти (предмети побуту, інтер'єр, вбрання, твори мистецтва), так і загальні етнокультурні параметри національної специфіки поведінки людей (правила етикету, властиві певній культурі, у сукупності слів, жестів та міміки). Насиченими культурною інформацією є топоніми та антропоніми. Для забезпечення адекватного розуміння таких одиниць тексту цільовим читачем перекладач має дослідити весь устрій життя носіїв культури оригіналу, систему поглядів, понять, уявлень та оцінок. Культурно-марковані знаки не завжди рівноцінні за ступенем своєї значущості, іноді читачеві перекладу достатньо здогадки, оскільки відсутність точної інформації не перешкоджає належному рівню сприйняття. У інших випадках відсутність такої інформації може стати на заваді розумінню.

Культурно-марковані знаки цікавлять перекладача не самі по собі, а як суттєві штрихи до сукупного портрету ВІКТОРІАНСЬКОЇ ЛЮДИНИ на етапі найвищого розквіту Британської ІМПЕРІЇ, оскільки через них (правда, не лише через них) автор розкриває найдетальніші риси сфери її існування, менталітету, системи цінностей.

У другому розділі - “Особливості відтворення в перекладах культурно-маркованих знаків матеріального світу Вікторіанської доби у прозових та драматичних творах англійських авторів” - здійснено порівняльно-перекладознавчий аналіз прийомів відтворення українською мовою культурно-маркованих знаків у прозових та драматичних творах, які відображують Вікторіанську добу. У даному розділі розглянуто культурно-марковані знаки тексту, розуміння яких допомагає перекладачеві англійської художньої літератури відтворити широку панораму об'єктів матеріальної культури (Вікторіану). На тлі цих об'єктів, що у сукупності складаються у базові концепти, Ш. Бронте, У. Коллінз, В. Теккерей, Ч. Діккенс, А. Конан Дойл, Дж. Ґолсуорсі, Б. Шоу, О. Вайлд, Дж. Фаулз та А.С. Байєтт розташували сотні своїх персонажів. Це тло не пов'язується з якимось одним твором, воно є суттєвим для розуміння усього художнього масиву, який і дозволяє визначити концептуальний характер даних знаків за Вікторіанства.

Матеріальна культура веде до пізнання культури духовної, розуміння менталітету соціуму, в якому створювався оригінальний текст. Культурно-марковані знаки, що відображують матеріальну культуру вікторіанців, було згруповано таким чином: стилі опорядження вікторіанської оселі; твори мистецтва; вбрання; аксесуари; транспортні засоби.

Аналіз дає підстави твердити, що в усіх перекладах загалом вірно передається поняттєвий компонент культурно-маркованого знаку, а образний і ціннісний складники відтворюються з різним ступенем відповідності до задуму автора.

Деякі з культурно-маркованих знаків відтворюються за допомогою транскодування, наприклад, показові для вікторіанської домівки високого соціально-майнового стану елементи умеблювання у стилі buhl і marqueterie. Транскодування, запропоноване О. Мокровольським (“Жінка в білому”), залишає столики - буль, маркетрі для більшості читачів “езотеричними” знаками. О. Терех у перекладі “Саги про Форсайтів” додає слово стиль (у стилі буль). Адекватним відповідником слід вважати експлікацію у того ж О. Тереха, яка допомагає відтворити образний компонент знаку: marqueterie chair - інкрустована спинка крісла. Імена митців і творів мистецтва, які згадуються у аналізованих романах і п'єсах і слугують опосередкованим засобом розкриття окремих характерологічних рис персонажів, здебільшого транскодуються, хоча немає впевненості, що сучасний читач сформує низку асоціацій, відповідну до оригінального сприйняття. Деякі видання містять коментар (гіпертекст), але пояснення обмежуються роками життя художника та приналежністю до певного напряму в живописі. Те, що Сомс Форсайт любить Буше і Ватто, натякає на його глибоко приховану чуттєвість і навіть еротизм. Коротке внутрішньотекстове додавання з легкістю відкрило б цей підтекст.

До транскодування вдається О. Сліпа (“Джен Ейр”), перекладаючи назву популярної і модної за Вікторіанства тканини cashmere - кашмір. Вона вживалася не лише для позначення тканини, але метонімічно переносилася на вироблені з неї шалі - ознаку пишного вбрання. Транскодування не обов'язково викликає асоціації з шалями, як це задумувалося автором і сприймалося у культурі оригіналу. Доречною видається контекстуальна заміна cashmere на шовки у перекладі цього ж роману П. Соколовського. Шовки в українській культурі є більш звичними для позначення розкошів, а саме такою була інтенція автора, - ніж вироби з вовни. Таким чином, ціннісний компонент знаку повністю відтворюється.

Прийом додавання допомагає створити зоровий образ знаку, наблизивши його до вихідного: типовий предмет верхнього одягу вікторіанців ulster передається М. Дмитренком та Р. Доценком як довге пальто.

Прийом генералізації в окремих випадках неминучий. Але іноді надмірне узагальнення спричинюється до збіднення образного компоненту. З тринадцяти назв вікторіанських транспортних засобів, кожний з яких був покажчиком рівня престижності (як і зараз феррарі чи жигулі) - barouche, brougham, cab, carriage, chariot, dog-cart, equipage, hansom, landau, one-horse conveyance, phaeton, sociable, Victoria - в українських перекладах відтворено лише сім. Проте, в українській мові і літературі того часу (зокрема, у прозі Т.Г. Шевченка) можна знайти чимало різних позначень - гіпонімів поняття екіпаж. Словник С. Караванського надає більше двох десятків слів, серед них: берлин, бричка, бричка-нетичанка, віз, візок, дормез, карета, коляса, ридван, тарантас, тачанка, повіз, фаетон, фіра, фіякр (наймана карета), фура.

Прийом генералізації вживається і для передачі специфічних предметів одягу та аксесуарів, що не завжди іде на користь загальній картині. Коли cloak передається як пальто (П. Соколовський “Джен Ейр”), в уяві виникає зоровий образ, відмінний від пелерини або накидки, які є ближчими до англійського знаку, оскільки не мають рукавів.

Прийом конкретизації у відтворенні елементів Вікторіани допомагає наблизитися до вихідної картини світу. Коли О. Сенюк у “Ярмарку суєти” перекладає frock-coat як мундир, а не сюртук чи фрак, вона орієнтується на контекст і створює адекватний предметний образ. Вдалий відповідник знаходить П. Соколовський для елементу оздоблення жіночого вбрання sash - довгий вузький клапоть тканини з обробленими краями, що зав'язувалася на талії замість паску. Описуючи бальну сукню маленької Аделі, перекладач пропонує варіант пояс, зав'язаний бантом. Sash також означає елемент офіційного вбрання, що як відзнаку носили через плече, тобто перев'яз. Передаючи crimson sash як малиновий пасок, О. Сенюк не відтворює особливостей парадного однострою Вільяма Доббіна.

Конкретизації потребує і маркер beaver hat, який може означати шапку з натурального або штучного хутра бобра, шовковий капелюшок, а також фетровий (велюровий, касторовий) капелюх. П. Соколовський обирає для Джен Ейр касторовий капелюшок, що у даному контексті є найкращим відповідником, який відтворює і образний, і ціннісний компоненти цього знаку, до того ж прикметник касторовий надає означенню відтінку старосвітськості, і це сприяє наближенню до вихідної картини світу. О. Сенюк передає beaver hat як бобриковий капелюх (“Ярмарок суєти”). В українській традиції капелюхи з бобрику - товстої вовняної тканини не вироблялися. З контексту зрозуміло, що Джоз Седлі мав на голові саме касторовий чи велюровий капелюх. У даному випадку наявною є паронімічна помилка.

Найбільш широко вживаним засобом відтворення культурно-маркованих знаків Вікторіани є пошук контекстуального відповідника. Lavender bags - тугі мішечки з лавандою, які вікторіанці вживали для ароматизації повітря у помешканні, передано в українському перекладі п'єси В.С. Моема “The Sacred Flame” (“Священне полум'я”) як саше з лавандою. Іноземне слово точно відображує предметний складник знаку, відтворює його образний та ціннісний компоненти, а через них і “асоціативний шлейф”: саше викликає в уяві заможну, добропорядну і затишну вікторіанську оселю.

До контекстуального відповідника вдаються перекладачі, відтворюючи розповсюджені за Вікторіанства тканини chintz та moreen, які вживалися в оформленні інтер'єрів. Chintz у більшості словників подається як ситець, але далеко не завжди цей варіант здатен утворити задуманий автором предметно-зоровий образ. Коли О. Мокровольський описує оббиті цією тканиною кімнати у багатому будинку містера Ферлі (“Жінка в білому”), він слушно відмовляється від ситцю чи сатину, а пропонує кретон. О. Сенюк (“Ярмарок суєти”) перекладає навощений ситець. П. Соколовський (“Джен Ейр”) обирає для chintz window curtains варіант ситцеві завіски, - це може викликати в уяві українського читача образ сільської хати, що суперечить контексту; О. Сліпа у своєму перекладі “Джен Ейр” подає варіант перкалеві завіски, явно орієнтуючись на свого цільового читача з західних областей України.

Декоративна тканина moreen, що здебільшого йшла на портьєри та гардини у заможніших домах, не має прямого відповідника в англо-українських словниках, і найчастіше відтворюється перекладачами розглянутих творів словом штофний. Штофні вироби були відомі в українській культурі XIX ст., отже слово штофний з його присмаком архаїки викликає асоціації з дистантною епохою. При перекладі культурно-маркованих знаків такого типу перекладачеві слід прискіпливо обирати український відповідник, щоб якнайближче підійти до створення у перекладі картини світу віддаленої культури. У великій нагоді тут може стати вивчення творів українських письменників відповідної доби.

Контекстуальної заміни потребує і відтворення типового елементу вікторіанського будинку window seat. Це комодик у еркерному вікні, відкидна кришка якого слугує сидінням, зручним для людини, яка читає: природне світло падає на книгу, а людина сидить спиною до вікна. О. Терех (“Сага про Форсайтів”) пропонує відповідник канапка, - саме на канапці біля вікна сидить Айріні, коли до неї приходить Сомс просити повернутися до нього. Така контекстуальна заміна дає можливість частково передати образний складник культурно-маркованого знаку. Не лише образний компонент, а й елементи змісту викривляються, коли П. Соколовський обирає для window seat варіант підвіконня. У нього Джен Ейр читає, сидячи на підвіконні і відгородившися від оточення завісами. Насправді ж вона сидить на window seat, саме для цього і облаштованому, - іншими словами, вона не виходить за межі вікторіанської пристойності і не порушує ціннісних складників концепту вікторіанської жінки / дівчини. Джен, що сидить на підвіконні, ламає уявлення про виховану, чемну дівчинку і певним чином виправдовує причіпки до неї з боку її родичів Рідів та їхніх служниць. А це вже є відхиленням від авторської інтенції.

Авторська інтенція частково порушується і при відтворенні П. Соколовським у перекладі слова dentelles як мереживо. Воно дійсно означає мереживо французькою мовою, але Ш. Бронте вдалася саме до цього слова у оповіді Рочестера про його любовні пригоди в Парижі замість неодноразово вживаних в тексті роману англійських слів lace, laces, foreign laces. Рочестер поринає спогадами в іншомовну культуру, і вживання форенізму надає тексту особливого стилістичного забарвлення. На жаль, цей стилістичний штрих нівелюється у перекладі.

Об'єктом розгляду в нашому дослідженні також стали культурно-марковані знаки, вжиті у паратексті драматичних творів, а саме в авторських ремарках п'єс О. Вайлда і Б. Шоу. Ці ремарки являють собою специфічний піджанр прози, який має самостійну художню цінність (деякі режисери навіть уводять його у сценічну дію). Авторські ремарки мають чітко окреслену прагматичну мету - надати інтерпретаторам (режисерам і акторам) якомога більше інформації про різні аспекти особистості персонажів. Усі культурно-марковані знаки паратексту спрямовані на досягнення саме цієї мети і вимагають відповідної до них уваги з боку перекладача. Культурні та темпоральні маркери Вікторіанської доби, якими рясніють паратексти п'єс О. Вайлда і Б. Шоу, розширюють уявлення про характер і уподобання героїв. При перекладі цих знаків допускається більша кількість внутрішньотекстових пояснень, порівняно з художнім прозовим текстом чи драматичним діалогом.

Третій розділ - “Особливості відтворення у перекладах культурно-маркованих знаків “не-матеріального” світу вікторіанців”. На пильну увагу перекладачів заслуговує категорія “не-матеріальний” світ вікторіанців. Термін “не-матеріальний” світ не є тотожним поняттю “духовний” світ, яке є значно ширшим та об'ємнішим. Духовний світ включає такі визначальні для Вікторіанства концепти як РЕЛІГІЯ, МОРАЛЬ, НАУКА, ШЛЮБ, але вони залишаються поза межами нашого дослідження, оскільки не становлять серйозної проблеми для перекладу, бо актуалізуються через знаки, універсальні для багатьох етнокультур. Культурно-марковані знаки, розглянуті у даному розділі, втілюють показові ціннісні параметри інтелектуального і духовного життя вікторіанців, які реалізуються через матеріальні об'єкти, що набувають символічного або ціннісного виміру і потребують додаткових пошуків для вірного їх відтворення у цільовому тексті.

Ці культурно-марковані знаки включають поведінкові моделі і мовленнєвий етикет, топоніми і антропоніми, символіку кольорів, квітів і коштовного каміння, фалеристику і титули вікторіанців.

Специфічні труднощі для перекладу становлять поведінкові моделі Вікторіанської доби, які позначаються високою семіотичністю і мають жорстку ієрархію. Відхилення від стереотипу набуває культурно-маркованого змісту, який варто підкреслити у перекладі. Поведінка бабки Давіда Копперфільда, яка сама правила кіньми у “капелюсі набакир”, є не просто особистісною рисою, а демонстративним викликом вікторіанським умовностям. Сучасник Діккенса не потребував пояснень з цього приводу, а нинішній читач навряд чи оцінить повною мірою духовну незалежність Бетсі Тротвуд. Поведінкові моделі реалізуються, зокрема, через концепти ЛЕДІ і ДЖЕНТЛЬМЕН. При транскодуванні вони передають вужчі поняття ніж ті, що вони позначали у вікторіанській дійсності. Ціннісний компонент концепту ДЖЕНТЛЬМЕН є практично тотожним в англійській і українській культурах, він підкреслює не лише соціальний статус, а й такі риси, як чемність, гідність, ґречність, шляхетність. Переклад цього слова як пан позбавляє його деяких вимірів. Гендерний його відповідник ЛЕДІ має у вихідній культурі подвійний зміст: по-перше, це дворянський титул дружини баронета, по-друге, соціокультурний оцінний феномен. Для першого значення підходить лише переклад леді (О. Сенюк, О. Мокровольський, В. Коробко, Л. Суярко та ін.), а друге перекладається і як леді, і як пані, причому обидва варіанти виступають в опозиції до позначення жінка при вживанні у оповіді.

Мовленнєвий етикет вікторіанців, подібно до поведінкових моделей, є доволі регламентованим. У плані перекладу найцікавішим є вибір між ти і ви при відтворенні займенника другої особи you. Питома вага варіантів перекладу you як ти є значно вищою у сучасній літературі, ніж за Вікторіанства. Сигналом переходу з ви на ти може стати звертання до людини на ім'я, а не на прізвище, хоча це спостерігається далеко не в кожному перекладі: О. Мокровольський у перекладі “Пігмаліона” Б. Шоу, як і більшість інших перекладачів, не відчув цієї різниці, коли професор Гіггінс і сміттяр Дулітл починають називати один одного Генрі та Елфред відповідно. Це позбавляє п'єсу у перекладі досить яскравого нюансу, який, безумовно, відчувався сучасниками. Іноді автори підкреслюють перехід на інший стосунковий рівень, вживаючи архаїчний займенник thou / thee (“Джен Ейр”). П. Соколовський саме з цього моменту починає вживати ти у спілкуванні між Джен і Рочестером. О. Сліпа здійснює цей перехід раніше, відштовхуючись від контексту, від ситуації, і її переклад є органічнішим та переконливішим.

Заслуговує на увагу переклад культурно-маркованого звертання до юних шляхетних вікторіанців Master, яке є типовим прикладом статусних та рольових моделей. Зафіксовано два варіанти його відтворення: мастер (П. Соколовський, Ю. Корецький) і пан (О. Сліпа). Жоден з них не передає соціокультурних конотацій цього звертання, хоча відповідник панич буквально лежить на поверхні і здатен утворити задуманий автором “асоціативний шлейф” (як у монолозі Урії Гіпа у романі Ч. Діккенса “Давід Копперфільд”, де він весь час облудно вибачається за те, що називає Давіда за старою звичкою Master, а не Mister).

Символічні конотації, пов'язані з квітами, кольоремами, коштовним камінням, які були цілковито прозорими для вікторіанців, не відтворюються у перекладах і навіть не пояснюються у гіпертексті, що певною, хоч і невеликою мірою, збіднює художню картину світу, створену авторами.

“Асоціативний шлейф”, утворений назвами титулів, звань, рангів, орденів, не є тотожним за обсягом оригінальному. Неможливо передати у перекладі семантичні відтінки різниці між англійським і французьким титулами Viscount :: Vicomte, Earl :: Count, які перекладаються як віконт і граф відповідно. Назви орденів, що традиційно подаються в тексті у вигляді абревіатури, розшифровуються і перекладаються, однак, заслуги, за які їх видано, залишаються непроясненими.

Для створення адекватного оригіналові вертикального контексту необхідно розкривати приховані смисли поетонімів, зокрема, власних назв. Вікторіанці надавали великого значення власним іменам, а письменники пропускали їх іще через додатковий художній фільтр, обираючи для своїх персонажів імена з асоціаціями. У переважній більшості випадків імена транскодуються, і ці асоціації, однозначні для носіїв вихідної культури, для читача перекладу втрачаються. Винятком є лише “біблійні” імена: Давід, а не Дейвід, Урія, а не Юрайя, Агнеса, а не Егнес (“Давід Копперфільд”).

Географічні назви різних місць у колоніях тодішньої Британської імперії - Мартініка, Мадейра, Каттіавар, Серінгапатам виступають історичними і культурними маркерами концепту ІМПЕРІЯ. У всіх розглянутих творах вони просто транскодуються і навряд чи можуть дати сучасному читачеві уявлення про масштабність і міць володінь королеви Вікторії.

Застосування специфічних перекладацьких прийомів вимагають культурно-марковані знаки, утворені за допомогою антономазії. Серед таких розглядаються культурно-марковані знаки negus та Abigails. Negus - напій на основі гарячого вина і води, лимонного соку, цукру та мускатного горіху, названий ім'ям свого “винахідника” Френсіса Нігуса, був надзвичайно популярним у вікторіанців. Він не вважався алкогольним напоєм, отже, переклади грог (П. Соколовський) та глінтвейн (Ю. Корецький) не видаються його адекватними відповідниками: важко повірити, що поважна економка-вдова буде поїти змучену дорогою юну Джен Ейр улюбленим напоєм візників та матросів. Значно кращим є описовий переклад О. Сліпої - гаряче вино з корінням, хоча гарячий чай з лимоном видається найближчим контекстуальним відповідником. Abigail - ім'я меткої служниці з комедії Ф. Бомонта і Дж. Флетчера “Насмішниця” (1616 р.), яке стало загальним для покоївок знатних паній. Ш. Бронте вживає цю назву з іронією і осудом, протиставляючи зарозумілих і зухвалих прислужниць великосвітських гостей Рочестера потульним служницям (chambermaids) у Торнфілді. Обидва перекладачі, П. Соколовський і О. Сліпа, передають і Abigails, і chambermaids як покоївки, отже, ця різниця нівелюється - разом з “асоціативним шлейфом”.

Культурно-марковані знаки, які відтворюють “не-матеріальний” світ вікторіанців, вимагають від перекладача глибокого розуміння імпліцитних смислових параметрів і пошуку відповідних стратегій та прийомів їхнього відтворення. Найдоречнішим з розглянутих прийомів видається контекстуальна заміна; гіпертекст, який загалом свідчить про свого роду резиньяцію з боку перекладача, єдиний може дати сприймачеві з іншої культури повне уявлення про розгалужену концептосферу Вікторіанства. Слід зауважити, що внутрішньотекстовий коментар, який використовується нечасто, також здатен наблизити до сприймача художню картину вікторіанського світу.

Висновки

Результати проведеного дослідження дозволяють дійти таких висновків:

Для досягнення при перекладі художнього тексту динамічної еквівалентності необхідно пам'ятати, що культура кожної історичної доби має концепти, відмінні від культурних концептів інших країн та епох. Концепти виражаються в тексті за допомогою культурно- та темпорально-маркованих знаків. Вікторіанська доба, як жодна інша історична епоха у Великій Британії, створила і ввела в обіг найбільшу кількість культурно-маркованих знаків, які представляють матеріальну культуру та “не-матеріальний” світ. Цей факт вмотивовує соціокультурну унікальність Вікторіанства і вимагає свідомих зусиль перекладача, спрямованих на відтворення цієї унікальності. У свідомості британців Вікторіанська доба виступає ідеалізованим уособленням розквіту країни і постійно перебуває у центрі уваги літератури й мистецтва.

Для передачі у перекладі етнокультурної специфіки оригіналу перекладачеві необхідно якомога повніше відобразити ціннісну картину світу того соціуму, в рамках якого створювався вихідний текст. Ціннісна картина світу може бути відтворена за допомогою адекватної передачі ключових культурних концептів.

Культурно-марковані знаки відображують концепти певної історичної доби. Вони визначають цілу низку відношень всередині конкретної етнокультурної групи. До культурно-маркованих знаків належать артефакти матеріальної культури і твори мистецтва (Вікторіана), чітко ритуалізовані поведінкові та мовленнєві моделі, поетоніми (топоніми та антропоніми), а також фалеристика і титули, які утворюють “асоціативний шлейф” у сприйманні вихідного читача. Культурно-марковані знаки, на відміну від реалій, завжди жорстко прив'язані до певного часового відтинку (наприклад, Вікторіанства).

При перекладі художнього тексту необхідно передавати не лише референтне ядро культурно-маркованого знаку, а відтворювати його “асоціативний шлейф”. “Асоціативний шлейф” - це сукупність соціокультурних та історичних асоціацій, які поєднуються з певним концептом у реципієнтів певної етнокультури на конкретному історичному етапі (у рамках нашого дослідження це Вікторіанська доба).

Повнішому відтворенню у перекладі концептуальної картини Вікторіанства сприяє застосування соціо-семіотичного підходу. Cоціо-семіотичний підхід до перекладу художнього тексту передбачає ретельне вивчення перекладачем картини світу носіїв оригінальної культури, найсуттєвіших темпоральних, соціальних та інших концептів вихідної культури для адекватного їх відтворення у рецептивній культурі за допомогою відповідних перекладацьких прийомів. Він спрямовується на відтворення картини світу оригіналу, сукупності базових культурних концептів історичної доби, зокрема, Вікторіанства, представленої в оригіналі, а також “асоціативного шлейфу” культурно-маркованих знаків.

У дослідженні розглядаються романи та п'єси авторів, які у своїй творчості представляли добу Вікторіанства в Англії - Ч. Діккенса (“Історія особистих пригод, переживань і спостережень Давіда Копперфільда молодшого”, “Великі сподівання”), В. Теккерея (“Ярмарок суєти”), У. Коллінза (“Жінка в білому”, “Місячний камінь”), Ш. Бронте (“Джен Ейр”), Дж. Ґолсуорсі (“Сага про Форсайтів”), А. Конан Дойла (“Пригоди Шерлока Холмса”), Дж.Б. Шоу (“Пігмаліон”), О. Вайлда (“Віяло леді Віндермеєр”, “Жінка не варта уваги”, “Ідеальний чоловік”, “Конче треба бути Ернестом”), а також письменників XX століття - Дж. Фаулза (“Коханка французького лейтенанта”), А. Крісті (“П'ятеро поросят”), В.С. Моема (“Священне полум'я”), А.С. Байєтт (“Одержимість”), які відбирали для своїх стилізацій Вікторіанської доби найбільш значущі з її концептів. Їхні твори насичені показовими культурно-маркованими знаками, і це допомагає створити картину світу вікторіанців, у якій повно представлено і духовний, і матеріальний рівні. Відтворення їх у перекладі ускладнюється через “асиметрію” вихідної та сприймаючої картин світу.

Культурно-марковані знаки Вікторіанської доби було розглянуто за групами: стилі опорядження оселі; твори мистецтва; вбрання; аксесуари; транспортні засоби; поведінкові моделі та мовленнєвий етикет; символіка кольорів, квітів, коштовного каміння; фалеристика і титули; культурно-марковані поетоніми.

У результаті дослідження було визначено прийоми, які перекладачі найчастіше застосовують для відтворення культурно-маркованих знаків тексту. До них належать: транскодування, внутрішньотекстові пояснення / додавання, генералізація, конкретизація, контекстуальна заміна, створення гіпертексту. Гіпертекст (коментар та примітки), хоч і є корисним для читача перекладу, видається найменш креативним прийомом відтворення культурно-маркованих знаків Вікторіанської доби. Варто шукати суто перекладацькі прийоми для створення картини світу вікторіанців у тексті перекладу. Комплексний соціо-семіотичний підхід допомагає дібрати контекстуальний відповідник, що найкраще відбиває задум автора.

Паратекст драматичного твору - це специфічний вид художньої прози з чітко окресленою прагматичною метою: донести до аудиторії матеріальне оточення і духовну атмосферу відповідної п'єси. Досягнення цієї мети допускає докладні пояснення перекладача, більш розширені у порівнянні з власне художнім текстом. При перекладі паратексту дієвим прийомом для відтворення культурно-маркованих знаків Вікторіанської доби видається внутрішньотекстовий коментар. Знакові елементи паратексту складаються у “асоціативний шлейф”, який читач оригіналу сприймає без додаткових зусиль, оскільки вони є складником його фонових знань. Відтворення “асоціативного шлейфу” культурно-маркованих знаків Вікторіани, наявних у паратексті драматичних творів, може здійснюватися за допомогою перекладацьких стратегій та прийомів, які допускають більш розширені варіанти перекладу для досягнення прагматичної мети. Такі прийоми не можуть застосовуватись при перекладі художнього діалогу, оскільки це порушило б його природність.

Концептосфера будь-якої історичної епохи становить серйозну проблему для художнього перекладу. Українська мова володіє надзвичайно багатим перекладацьким інструментарієм, який дозволяє створювати повноцінні художні твори, що органічно включаються до сприймаючої культури. Перекладачі англійської літератури О. Сенюк, О. Сліпа, М. Дмитренко, Р. Доценко, Ю. Корецький, О. Мокровольський, П. Соколовський, О. Терех та інші внесли в українську культурну свідомість найсуттєвіші культурно-марковані знаки Вікторіанської доби, заклавши міцне підґрунтя для створення повної бібліотеки світової літератури. Для досягнення високих результатів при перекладі художнього твору необхідно пам'ятати, що кожен знак віддаленої епохи містить чітко окреслені асоціації у вихідній культурі, керуватися засадами соціо-семіотичного підходу до перекладу художнього тексту, і, водночас, творчо застосовувати практичні досягнення найкращих майстрів українського перекладу.

Основні положення дисертації висвітлені у публікаціях автора

1. Семіотичні засади інтерпретації художнього тексту в процесі перекладу // Мовні та концептуальні картини світу: Збірник наукових статей. - К.: КНУ, 2003. - Вип. 9. - С. 313-316.

2. Переклад і культура // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Збірник наукових статей. - К.: КНУ, 2004. - Вип. 4. - С. 32-38. (У співавторстві з науковим керівником, доцентом Т. Є. Некряч).

3. Інтертекстуальність і соціо-семіотика: перекладацькі аспекти // Мова і культура: Науковий щорічний журнал. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. - Вип. 7. - Т.VIII. - Теорія і практика перекладу. - С. 24-29.

4. Вертикальний контекст художнього твору в перекладацькій перспективі // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Збірник наукових статей. - К.: КНУ, 2004. - Вип. 5. - С. 87-92.

5. Власні імена як естетична категорія: проблеми перекладу // Актуальні проблеми української лінгвістики: Збірник наукових статей. - К.: КНУ, 2004. - Вип. 10. - С. 156-164.

6. Переклад культурно-маркованих поетонімів: соціо-семіотичний підхід // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка: Науковий журнал. - Житомир: редакційно-видавничий відділ Житомирського державного ун-ту імені Івана Франка, 2005. - Вип. 23. - С. 215-217.

7. До проблеми відтворення культурологічних особливостей при перекладі художнього твору // Матеріали міжвузівської наукової конференції молодих учених (13-14 лютого 2003 р.) “Актуальні дослідження іноземних мов і літератур”. - Донецьк: ДонНУ, 2003. - С. 317-319.

8. Переклад культурно-маркованих елементів паратексту драматичних творів // Мови, культури і переклад у добу глобалізації: Програма і резюме доповідей наукової конференції, присвяченої пам'яті Ю. Жлуктенка (20-21 вересня 2005 року). - К.: КНУ, 2005. - С. 52.

АНОТАЦІЇ

Чала Ю.П. Відтворення культурно-маркованих знаків Вікторіанської доби в українських перекладах. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.16 - перекладознавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2006.

Дисертацію присвячено дослідженню прийомів відтворення культурно-маркованих знаків Вікторіанської доби у Великій Британії при перекладі прозових та драматичних творів англійських письменників українською мовою. вікторіанської доба переклад

Показові концепти історичної доби, які визначають специфіку конкретного соціуму, особливості його матеріальної культури, виражаються у художніх творах за допомогою культурно-маркованих знаків. Культурно-маркований знак є поняттям, ширшим за обсягом, ніж поняття реалія. Вони знаходяться у позиції взаємодоповнення.

Для передачі “асоціативного шлейфу” культурно-маркованих знаків при перекладі художнього твору, який відображує Вікторіанську добу, доцільно застосовувати прийоми, що відтворюють як референтне ядро знаку, так і його ціннісний та образний компоненти. Оптимальними для цього видаються прийоми: внутрішньотекстові пояснення / додавання, генералізація, конкретизація та віднайдення контекстуального відповідника.