Заперечення та сфери його дії: семантика, синтактика, прагматика, просодика

Поряд із романськими, механізм циклу Єсперсена можна простежити і в германських мовах. У давньоанглійській мові заперечення реалізувалося за допомогою ne: ic ne secge. У ранньосередньоанглійський період воно посилюється елементом not: I ne seye not, який у пізній середньоанглійській повністю витісняє первинне заперечення ne: I say not. У новоанглійській заперечення знову зазнає підсилення - за допомогою спеціального дієслова do: I do not say, яке, згідно з циклічною схемою Єсперсена, слабшає і “зрощується” з дієслівною формою: I don't say, особливо в розмовній мові: I [dn] say.

Подібний еволюційний процес пройшло заперечення в німецькій мові. Давньоверхньонімецьке ni (ni weiz ioman) набуває (внаслідок розвитку голосних у ненаголошених складах) в ранньосередньоверхньонімецькому варіанті форми ne або en (ich enweiz), які згодом посилюються елементом niht (des enweiz ich niht) - мононегатором nicht сучасної німецької мови (ich wei nicht).

В усіх із наведених мов заперечний цикл складається з однакових етапів: переддієслівне заперечення посилюється післядієслівним компонентом, яке формує разом із ним бінарну заперечну структуру. Внаслідок фонетичної редукції заперечення в препозиції до дієслова елімінується, а постдієслівне заперечення знову займає ініціальну позицію. Полінегативний стан у германських мовах, а саме в німецькій, розвинувся на той час, коли порядок слів у реченні був відносно вільним. Однак на початок XII ст., коли формувалася консервативніша будова речення (зокрема, рамкова конструкція), структури з декількома заперечними формантами поступово витіснялися мононегативними конструкціями. Зазначений процес сприяв прогресивній перебудові структури речення і формуванню специфічного порядку слів. Слов'янські мови не зазнали такої радикальної перебудови ані структури речення, ані системи негації. Зберігши вільний порядок слів, вони забезпечили, серед іншого, можливість функціонування полінегативної системи.

У сучасній лінгвістиці популярними є твердження про активні процеси мовної економії, які призводять до різноманітних процесів спрощення, редукції формальних засобів. Однак циклічний розвиток категорії заперечення промовляє на користь дещо іншої закономірності. Мовний розвиток - це неперервний еволюційний процес. Фонетично ослаблені форми на певному етапі підсилюються, а в разі потреби і повністю заміняються повнозначними елементами. Поряд з іншими чинниками мовної еволюції цей процес ґарантує самозбереження мови.

Вивчення процесів оволодіння мовними навичками - відносно новий напрямок психолінгвістичних студій, головним завданням якого є дослідження й пояснення умов, закономірностей, фаз і результатів засвоєння мовного знання (Р. Браун). Аналіз формування мовної компетенції в дитячому віці дає унікальну змогу провести певні паралелі між процесами становлення мови окремого індивіда та еволюцією мови загалом, адже індивідуальний розвиток мовних навичок - це в мільйони разів зменшене відображення еволюції її колективного прототипа. Ще цікавішими є результати, якщо простежити формування в дитячому віці навичок оволодіння конкретним мовним пластом, наявним у всіх мовах. На прикладі заперечення в роботі показано основні етапи засвоєння дітьми принципів оперування цією універсальною мовною категорією.

Заперечення належить до перших, доволі продуктивних елементів дитячого мовлення (Й. Вайсенборн, Г. Клазен. С. Чої), яке репрезентує, поряд зі ствердженням, одну з фундаментальних комунікативних категорій усіх періодів становлення мовної компетенції людини. З огляду на це аналіз поетапного засвоєння дітьми механізмів реалізації заперечення дав змогу не лише наблизитися до розуміння принципів функціонування заперечення як мовної універсалії, а й на прикладі та за допомогою заперечення уточнити питання формування глибинної синтаксичної структури заперечного речення та можливостей її поверхневих модифікацій.

Проведене дослідження формування “заперечної” компетенції дало змогу верифікувати, що операційні навички використання заперечення формуються в дітей поступально: від елементарної заперечної абетки (1 етап), до складу якої входить лише заперечне слово-речення (нім. Nein; укр. Ні; фр. Pas); через паралельне вживання предикатного заперечення (2 етап); набуття навичок реалізації заперечення безпосередньо перед другорядними членами речення, що заперечуються, та в пре- і постпозиції щодо предиката (3 етап); закріплення фіксованого порядку слів у заперечному реченні (4 етап); засвоєння особливостей вживання маркера заперечення в головному та підрядному реченнях (5 етап).

Результати дослідження засвідчують тісний взаємозв'язок між загальним процесом оволодіння мовою та формуванням навичок заперечення. Зокрема, перше заперечення в формі слова-речення - це відхилення змісту попереднього твердження. Воно засвоюється лише після того, як набуваються навички побудови елементарної синтаксичної структури, тобто, перш ніж заперечувати, дитина опановує навички формування структури, яку заперечує. Лише після засвоєння основних принципів побудови речення, синтаксичних взаємозалежностей у реченні на зміну заперечному слову-реченню приходить предикатне заперечення. Правильне розташування предикатного заперечення можливе, коли вироблені синтаксичні навички побудови правильного порядку слів у реченні. Зазначені закономірності добре співвідносяться з теоретичним обґрунтуванням (у руслі генеративної граматики Н. Хомського) первинної структури речення, яка в результаті низки модифікацій, зумовлених комунікативними потребами, набирає на поверхневому рівні вигляду, відмінного від базового. Первинні структури дитячого мовлення у спрощеному вигляді відображають глибинні структури, зокрема, заперечних речень. Відомо, що в таких глибинних структурах заперечення розташоване попереду предиката з його аргументами, щоб мати його в сфері свого впливу.

У четвертому розділі “Заперечення та сфери його дії” виокремлено та проаналізовано чотири автономні сфери дії заперечення - семантичну, синтаксичну, прагматичну та просодичну, в рамках яких заперечення отримує відповідну специфічну характеристику своєї синтаксичної реалізації, семантичної інтерпретації, пресупозиціонування та інформаційного структурування заперечних речень.

Різновекторне дослідження категорії заперечення виявило декілька можливих типів взаємодії між заперечним експонентом та матеріалом, на який заперечення може поширювати свій вплив. Твердження про те, що заперечення Neg стосується певного елемента X має в роботі такі тлумачення:

1. Х є семантичною сферою дії Neg;

2. Х є синтаксичною сферою дії Neg;

3. Х є прагматичною сферою дії Neg;

4. Х є просодичною сферою дії Neg.

Розмежування декількох сфер дії заперечення дало змогу не лише “примирити” погляди традиційної та породжуючої граматик стосовно розподілу в реченні впливу заперечної семантики (загальне та часткове заперечення), але й здійснити багатоаспектний аналіз феномена заперечення, який поєднав у собі дослідження особливостей семантики, синтактики, прагматики та інформаційного структурування заперечних речень.

Семантичною сферою дії заперечення у реченні S є частина семантичної репрезентації S, на яку поширюється значення заперечення. Така властивість заперечення забезпечувати сферу свого поширення дала підстави для того, щоб зарахувати його до класу логічних операторів.

Мінімальною операційною ділянкою реченнєвого заперечення є предикація: у більшості випадків значення заперечного речення можна описати за допомогою логічного оператора хибно, що p. Заперечення завжди має сферою своєї дії пропозитивний зміст цілого речення, тобто мінімальною заперечною конструкцією мови логіки предикатів є: P(x₁, x₂,... x_n), де - заперечення предиката, P - n-місний предикат, а x₁, x₂,... x_n - його аргументи. Це означає, що заперечення окремого терма (x₂,) чи самого предиката (P) без аргументів не має сенсу. Сирконстанти, які можуть входити до складу речення, потрапляють під вплив заперечення, залишаються за його межами, або виступають компонентами амбіґуаторних структур.

Вузька чи широка сфери впливу заперечення можуть виявляти свою специфіку не лише у взаємодії із сирконстантами. Аналогічним явищем, безпосередньо пов'язаним зі сферою впливу, є взаємодія заперечення з іншими одиницями речення, які мають статус операторів, наприклад, модальними дієсловами.

Одним із важливих положень дисертації є теза про співвідношення нейтрального (загального) та контрастного (часткового) заперечення. На противагу традиційним поглядам, які стверджують, що нейтральне заперечення, оперуючи змістом цілого речення, заперечує існування певної події, а контрастне констатує наявність певної події, тоді як запереченню підлягає лише правильність опису події (М. Нусбаумер, Г. Зітта, О. Єсперсен), у дисертації на матеріалі багатьох мовних фактів доведено, що нейтральне і контрастне заперечення є принципово тотожними семантичними операціями відхилення змісту попереднього твердження. Відмінність між ними полягає в тому, що контрастне заперечення - це семантично складніша операція, яка відбувається двома етапами. На першому - заперечується зміст речення, а на другому - пропонується або імплікується альтернативний зміст: Не він прийшов 1) Хибно, що він прийшов; 2) Прийшла вона; Прийшла його сестра; Прийшли вони.... Для нейтрального заперечення - другий етап невластивий: Він не прийшов Хибно, що він прийшов.

Зіставний аналіз нейтрального та контрастного заперечення дав змогу виявити чотири групи специфічних ознак, за якими нейтральне заперечення відрізняється від контрастного: комунікативні, семантичні, синтаксичні та сполучувальні (пор. І. Боґуславскій). У комунікативному плані відмінності між обома типами заперечення полягають у семантичній завершеності речень із нейтральним запереченням: Марія не прийшла та певній логічній неповноті речень з контрастним запереченням: Марія не прийшла, а також у присутності в реченні теми - облігаторній для контрастного та факультативній для нейтрального заперечення: Сьогодні не було занять. На відміну від нейтрального заперечення, під час якого відбувається різнопластове нарощування додаткового (часто ідіоматичного) змісту: Я не люблю юрби і телекамер, контрастне нейтралізує будь-які вияви семантичних видозмін: Я не люблю, а поважаю юрбу. Іншою семантичною особливістю контрастного заперечення є той факт, що воно може додавати до сфери своєї дії пресупозицію: Виявилося, що це був ніякий не холостяк, а маленький хлопчик, тоді як нейтральне заперечення завжди зберігає істинність пресупозиції. На противагу нейтральному запереченню, яке поширює свій вплив лише на асертивний компонент значення та здатне змінювати аспектуальну характеристику предиката: Вона не снідала, контрастне оперує асертивним та неасертивним компонентами значення і не модифікує його аспектуального значення: Вона не снідала, а обідала. Синтаксичні відмінності між нейтральним та контрастним запереченням виявляються позиційно, зокрема, в українському реченні маркер нейтрального заперечення не завжди займає препозицію щодо дієслова: Він не забув своєї Беатріче, тоді як експонент контрастного заперечення реалізується безпосередньо перед тим членом речення, на який він поширює свій семантичний вплив, або й дистантно щодо нього. Сполучувальні можливості нейтрального заперечення обмежуються взаємодією з предикатними одиницями, а контрастне заперечення здатне взаємодіяти з одиницями будь-якої частини мови: Не він забув свою Беатріче.

Позиціонування заперечення в синтаксичній структурі речення відбувається за чітко окресленою схемою, продиктованою семантично: у синтаксичній структурі речення (на рівні його глибинної структури) заперечення мусить займати позицію, з якої воно може поширювати свій вплив на цілу предикацію. На рівні поверхневого синтаксису можна простежити послідовну асиметрію між структурною позицією експонента заперечення та місцем, яке воно займає в семантичній інтерпретації речення, що виправдовує застосування методики генеративного аналізу синтаксичних структур.

Широко відома в сучасній американській та західноєвропейській лінгвістиці модель генеративного синтаксису (Н. Хомський), яку застосовано в дисертації, забезпечила високий пояснювальний потенціал дослідження. Здатність абстрагуватися від поверхневої реалізації мовних одиниць, щоб заглиблибитись у їхню “реальну” семантику, вигідно виокремлює породжуючий синтаксис з-поміж інших синтаксичних теорій. Саме на прикладі заперечення, актуалізація якого супроводжується, зазвичай, дисонансом між формою та змістом, можна переконатись у потребі такої теоретичної моделі синтаксису, яка б не обмежувалась констатацією факту присутності заперечного експонента в певній структурній позиції. Адекватний синтаксичний аналіз заперечних речень вимагає проникнення в їхню глибинну структуру. Він ставить за мету не лише опис факту, а його прогнозування та пояснення, точний виклад умов, за яких заперечне речення набуває граматичної форми, і перелік структурних обмежень, порушення яких може призвести до аграматизму синтаксичної структури в конкретній мові. Застосування формального апарату генеративного синтаксису дало змогу обґрунтувати структурну позицію заперечення в універсальній моделі речення, а також окреслити специфіку розгортання заперечних синтаксичних структур у проаналізованих в дисертації мовах. Завдяки систематизації можливих варіантів позиціонування заперечного експонента в синтаксичній структурі речення встановлено, що синтаксичною сферою дії заперечення X у будь-якому реченні S є частина Y зазначеного речення S, якщо: а) у синтаксичній репрезентації структури S над частиною Y безпосередньо домінує перший вузол, що розгалужується і домінує над X, б) ні X не домінує над Y, ні Y не домінує над X.

Прагматичною сферою дії заперечення NEG у будь-якому реченні S, актуалізованому в конкретному висловленні, можна вважати ті імплікатури змісту речення S, які зазнають заперечення. Невиконання будь-якої з імплікатур висловлення узаконює можливість акту заперечення цього висловлення.

Віднесення зазначеного феномена у сферу прагматики зумовлене тим, що операційною ділянкою заперечення в цьому випадку виступає висловлення, або актуалізоване речення (Ш. Баллі), яке і є приведенням мови в дію за допомогою індивідуального акту її використання (Е. Бенвеніст). Іншою причиною, яка визначає прагматичний характер заперечення, є та обставина, що вибір конкретної імплікатури залежить від інтенції мовця і може мінятися від контексту до контексту, тобто бути прагматично зумовленим. Це засвідчує меншу інформативність заперечних речень, якої вдається уникнути завдяки загальним принципам комунікативних постулатів (Г.П. Ґрайс) та комунікативної стратегії (Й.Д. Атлас, С.К. Левінсон). Конкретизації прагматичної сфери заперечення сприяють також спільні фонові знання учасників комунікації, які суттєво звужують коло можливих елементів змісту, що на них поширюється заперечення.

Просодичною сферою дії заперечення є те інформаційне навантаження, яке в умовах конкретної мовленнєвої ситуації та відповідної інтонації зазнає модифікацій під впливом заперечення.

Здійснити об'єктивний аналіз комунікативної структури заперечного речення в рамках звичної для традиційної лінгвістики схеми поділу комунікативного змісту висловлення на тему і рему складно. У результаті проведеного дослідження підтверджено, що потрібно розрізняти щонайменше два актуальних членування заперечного речення: на топік і коментар з одного боку, та фокус (логічний наголос) і фон з іншого (пор. Й. Якобз). Важливість розмежування двох незалежних рівнів інформаційного структурування речення зумовлена насамперед особливостями їхніх провідних компонентів: фокуса - інтонаційного виділення елементів речення, що характеризує їх у зазначеному контексті як носіїв важливішої інформації і топіка - визнання одного або декількох елементів речення предметом певного висловлення. І фокус, і топік передбачають можливість протиставлення. Йдеться cаме про важливість чи неважливість інформації (Д. Шпербер, Д. Вілсон), а не нове чи відоме, як це практикують, визначаючи тему і рему висловлення. Членування речення на топік і коментар передбачає виокремлення предмета повідомлення (топіка) та предикації про зазначений предмет повідомлення (коментаря). Отже, результатом такої класифікації комунікативних одиниць речення є дві його інформаційні структури: членування на фокус та фон і членування на топік та коментар.

Інформаційне структурування речення є прагматично (за допомогою контексту чи ситуативно) зумовленим принципом, завдяки якому елементи речення набувають потрібної комунікативної ваги. У більшості мов воно реалізується за допомогою порядку слів, просодики та лексичних засобів. У проаналізованих українській та німецькій мовах комунікативно найважливішими ділянками розповідного речення є його права та ліва периферія. Лівопериферійний елемент речення виконує, зазвичай, функцію топіка, а праву периферію ідентифікують як фокус висловлення. Топік характеризується побічним висхідним наголосом, для фокуса характерний головний спадний наголос.

Найважливішою ділянкою інформаційної структури заперечних речень є фокус, тому що одним із його можливих індикаторів є саме заперечення. Фокус може бути двох різновидів: 1) неконтрастний (новоінформаційний) та контрастний (Й. Якобз, В. Мольнар, А. Штойбе).

Новоінформаційний фокус маркує свою типову позицію на правій периферії речення головним синтагматичним наголосом. Наголошений склад є експонентом фокуса. За умови нейтральної інтонації може виникати (і зазвичай виникає) багатозначність фокуса (мінімальний, медіальний чи максимальний), яка засвідчує його залежність від контексту:

а. Schlдft das Kind?

[Das Kind schlдft [_FOC NICHT]] Мінімальний фокус

б. Was ist mit dem Kind?

[Das Kind [_FOC SCHLДFT nicht]] Медіальний фокус

в. Was ist los?

[FOC Das Kind SCHLДFT nicht] Максимальний фокус

У першому випадку (а) фокусується заперечення nicht, яке й формує мінімальний фокус. Фокусом (медіальним) другого речення (б) є предикатна фраза schlдft nicht. В останньому випадку (в) ціле речення формує максимальний фокус. Прикладом контрастного фокусу може бути це саме речення, але в іншому контексті:

Schlдft das Kind?

Das Kind schlдft NICHT.

Doch! Das Kind schlдft.

[Das Kind schlдft [_FOC NICHT]] Контрастний фокус

Висновки

1. Відповідно до поставленої мети у дисертації запропоновано багатоаспектний аналіз заперечення як мовної універсалії, що охоплює особливості його синтаксичної реалізації, семантичної інтерпретації, пресупозиціонування та інформаційного структурування заперечних речень. Докладний розгляд заперечення та його універсальних властивостей дав змогу з'ясувати специфічні ознаки цієї категорії з погляду логіки, філософії та лінгвістики. Відправною точкою стала теза про те, що ядром мовного заперечення є його формально-логічний корелят. З огляду на це заперечення в мові можна, подібно до логічного, схарактеризувати як оператор, що має властивість змінювати зміст на протилежний, перетворюючи істинне речення на хибне і навпаки. Умовна ідентифікація мовного заперечення з формально-логічним дала змогу виявити його типологічні ознаки та механізми дії, властиві всім природним мовам, і підтвердити правомірність віднесення заперечення до універсальних мовних категорій. Поряд з цим, логіка не завжди в змозі повноцінно пояснити ті унікальні мовні вияви заперечення, які не вписуються у логічні схеми. І на рівні системи мови, і на рівні функціонування можна зафіксувати варіативні випадки, у яких логіка безсила перед конкретними мовно-мовленнєвими фактами.

2. У мові заперечення разом зі своїм протичленом - ствердженням формує універсальну бінарну опозицію, маркованим протичленом якої виступає заперечення. Маркованість заперечення виявляється і в плані формальної репрезентації - у вигляді складніших лексичних та граматичних конструкцій, і в плані семантично насиченішої інтерпретації та процесу сприйняття адресатом заперечних структур. Незважаючи на певну вторинність заперечних речень порівняно зі стверджувальними в плані інформативності, вони відіграють дуже важливу, а інколи й вирішальну роль у пізнавальному процесі. Нарівні зі стверджувальними, заперечні речення містять інформацію про довколишній світ, оскільки якщо вони істинні, то вони його описують. За умови хибності ні стверджувальні, ні заперечні речення цієї функції не виконують.

3. Як універсальна мовна категорія, заперечення реалізується за допомогою низки різнорівневих мовних одиниць, а також позамовних засобів. Одне лише предикатне заперечення, яке можна застосувати до більшості мінімальних та базових речень, здатне експлікуватися в мовах у вигляді афікса в складі повнозначного дієслова, частки, спеціального допоміжного заперечного дієслова, комбінації із заперечної частки та допоміжного дієслова, спеціального дієслова-оператора.

4. Залежно від специфіки поширення семантичного впливу, можна виокремити абсолютне, предикатне, контрастне, зміщене та лексичне заперечення, кожне з яких характеризується своїми механізмами семантичної дії. Абсолютне заперечення, як і його формально-логічний аналог, позначає хибність цілого речення, тоді як предикатне поширює свій вплив суто на предикацію. Реалізація контрастного заперечення супроводжується специфічним логічним наголосом, який у взаємодії з відповідним порядком слів та інтонацією відкриває клас можливих альтернатив щодо елемента, який зазнав протиставлення. Лексичне заперечення оперує значенням окремої лексичної одиниці. Зміщене заперечення характеризується синтаксичним підпорядкуванням елементові структури, до якого воно семантично не відноситься.

5. Відповідно до того, чи марковані запереченням неозначені займенники та прислівники вживаються автономно, чи в супроводі заперечної форми предиката, індоєвропейські мови можна умовно поділити на моно- та полінегативні. Генетична та типологічна спорідненість германських, романських та слов'янських мов не стала на заваді формуванню в кожній із них специфічної системи заперечення: мононегативної в германських мовах, полінегативної - в слов'янських та перехідної - в романських, де моно- чи полінегативність пов'язана з визначеним порядком слів - негація предиката передує індефінітному елементові. Однак моно- чи полінегативність мови - змінні величини. У процесі своєї еволюції кожна мова має змогу змінити одну систему негації на іншу. Зазначений мовно-історичний процес виявляє чіткий циклічний характер: формальне і, як наслідок, функціональне ослаблення первинного заперечення, вимагає його підсилення іншим словом, яке поступово десемантизується, а з часом цілком витісняє архаїзоване заперечення. Відсутність окремих циклів у системі заперечення - результат особливого розвитку кожної мови.

6. Дослідження поетапного формування навичок заперечення в дитячому віці дало змогу провести певні паралелі між індивідуальним процесом становлення системи заперечення та загальною схемою еволюції мовного заперечення: лише зі здобуттям нижчого рівня заперечної компетенції можна опанувати складнішим типом. Становлення навичок заперечення в дитячому віці відображає глибинні процеси формування заперечних речень. Так само, як на рівні абстрактної репрезентації ментальних структур заперечення займає позицію перед комплексом предиката, в дитячому мовленні воно є первинним у вигляді заперечного слова-речення. Набуття навичок структурних пересувань елементів речення дозволяє реалізувати предикатне заперечення.

7. Різновекторний аналіз заперечних речень дав змогу розмежувати чотири автономні сфери дії заперечення - семантичну, синтаксичну, прагматичну та просодичну, в рамках кожної з яких заперечення не лише отримує відповідну специфічну характеристику, а й верифікує статус універсальної мовно-мовленнєвої категорії.

8. У переважній більшості випадків значення реченнєвого заперечення можна описати за допомогою логічного оператора хибно, що p, який завжди оперує пропозитивним змістом речення. Предикат без аргументів чи аргументи без предиката не підлягають запереченню в ізоляції. Сирконстанти ж можуть потрапляти під вплив заперечення або поширювати на нього свій семантичний вплив.

9. Нейтральне та контрастне заперечення характеризуються наявністю конвергентних та дивергентних ознак. Конвергентність проявляється по лінії заперечення предиката: і нейтральне, і контрастне заперечення оперують змістом висловлення. Дивергентність виявлено в специфічних комунікативних, семантичних, синтаксичних та сполучувальних ознаках реалізації цього процесу.

10. Універсальні якості заперечення послідовно виявляються в позиціонуванні заперечення в синтаксичній структурі речення. Для заперечення характерна чітко визначена структурна позиція, яка семантично продиктована необхідністю поширення впливу на предикацію. Однак у своїй базовій позиції заперечення перебуває в більшості випадків лише на рівні прихованого синтаксису. На поверхневому рівні простежується послідовна асиметрія між структурною позицією експонента заперечення та місцем, яке воно займає в семантичній інтерпретації речення.

11. Заперечення є сильним або слабким, залежно від того, зберігаються чи нейтралізуються під його дією пресупозиції речення. Фраза хибно, що p завжди виражає заперечення, яке нейтралізує наявні в підрядному до неї реченні пресупозиції. Будь-які заперечні твердження з нейтралізованими пресупозиціями можна описати за допомогою експлікатора зовнішнього заперечення - фрази хибно, що p.

12. Заперечення активно впливає на формування просодичної структури речення і є одним із головних чинників перерозподілу його інформаційного навантаження. У комунікативній структурі речення заперечення тяжіє до правої периферії, формуючи, залежно від комунікативної ситуації, мінімальний, медіальний або максимальний фокус висловлення.

Основні положення дисертації висвітлено в публікаціях автора

1. Заперечення як мовна універсалія: принципи, параметри, функціонування: Монографія. - Львів: Вид. центр Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка, 2005. - 290 с.

2. Про асиметрію антонімічної опозиції та заперечення як її маркер // Іноземна філологія. - Львів, 1995. - Вип. 108. - С. 42-49.

3. Transparente Morphologie und Semantik eines deutschen Negationsaffixes // Linguistische Berichte. - Opladen, 1998. - Bd. 175. - S. 353-385.

4. Генеративна граматика як теорія мови: основні положення та методика дослідження // Вісн. Львів. ун-ту. - Сер. іноз. мови. - Львів: Вид. центр Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка, 2001. - Вип. 9. - С. 11-21.

5. Категорія заперечення: прагматичний аспект // Актуальні проблеми менталінгвістики: Зб. наук. праць. / Черкаський держ. ун-т. - Черкаси, 2001. - С. 143-147. (Cпівавт.: Крайник О.В.).

6. Заперечення, негація, негатор (типологічне дослідження на матеріалі німецької, української та ін. мов) // Вісник КЛУ. - Сер. Філологія. - К.: Вид. центр КНЛУ. - 2001. - Т. 4, №1. - С. 119-125.

7. Типологія та циклічний розвиток категорії заперечення в європейських мовах // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. - К.: Вид. центр КНЛУ, 2001. - Вип. 7. - С. 191-197. (Cпівавт.: Помірко Р. С.).

8. Типологічний аспект способів репрезентації заперечення в різноструктурних мовах // Вісн. Львів. ун-ту. - Сер. іноз. мови. - Львів: Вид. центр Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка, 2002. - Вип. 10. - С. 36-41.

9. Perfect Readings in Russian // Arbeitspapiere des Sonderforschungsbereichs 340 ”Sprachtheoretische Grundlagen fьr die Computerlinguistik”. - Tьbingen: Universitдt Tьbingen, 2002. - 57 S. (Cпівавт.: ф. Штехов А.).

10. Явище негативної полярності: типологічний аналіз // Мовознавство. - 2003. - Вип. 4. - С. 76-82. (Cпівавт.: Помірко Р. С.).

11. Архітектоніка темпорально-аспектуальних систем: типологічний аналіз // Вісн. Львів. ун-ту. - Сер. іноз. мови. - Львів: Вид. центр Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка, 2003. - Вип. 11. - С. 19-36. (Cпівавт.: ф. Штехов А.).

12. Perfect Readings in Russian // Perfect Explorations. - Berlin; New York: Mouton de Gruyter, 2003. - S. 307-362. (Cпівавт.: ф. Штехов А.).

13. Negative Polaritдtselemente und ihre Lizensierung im Ukrainischen // Investigations into Formal Slavic Linguistics. - Frankfurt am Main: Peter Lang, 2003. - S. 673-683.

14. Заперечення як мовна універсалія та сфери його дії // Мова і культура / Наук. вид. - Сер. Філологія. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго. - Вип. 7. - Т. IV. - Ч. 1.: Лінгвокультурологічна інтерпретація тексту, 2004. - С. 63-68.

15. Зіставно-типологічний аналіз афіксального заперечення у германських, слов'янських та романських мовах // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. Зб. наук. праць. - К.: КНУ ім. Тараса Шевченка, 2004. - Вип. 4. - С. 66-78.

16. Типологічний аналіз нейтрального та контрастного заперечення // Типологія мовних значень у діахронічному та зіставному аспектах. Зб. наук. праць. - Донецьк: ДонНУ, 2004. - Вип. 10. - С. 31-42.

17. Синтаксична організація заперечних речень: генеративна модель // Вісн. Львів. ун-ту. - Сер. іноз. мови. - Львів: Вид. центр Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка, 2005. - Вип. 12. - С. 49-58.

18. Про вплив заперечення на формування інформаційної структури речення // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Зб. наук. праць. - К.: Вид. центр КНЛУ, 2005. - Вип. 13. - С. 238-244.

19. Невербальне заперечення в комунікативній поведінці: типологічний аспект // Studia Germanica et Romanica: Іноземні мови. Зарубіжна література. Методика викладання: Наук. журнал. - Донецьк: ДонНУ, 2005. - Т. 2. №1 (4). - С. 55-63.

20. Бацевич Ф. Нариси з комунікативної лінгвістики // Вісн. Львів. ун-ту. - Сер. іноз. мови. - Львів: Вид. центр Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка, 2005. - Вип. 12. - С. 439-442.

21. Міжкультурний аспект невербального заперечення // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Зб. наук. праць. - К.: Вид. центр КНЛУ, 2005. - Вип. 15. - С. 309-313.

22. Negation in natьrlichen Sprachen: deutsch-ukrainische Kontraste // Dokumentation der 2. Ukrainisch-Bayerischen Germanistentagung 8.-10. April 2002. - L'wiw: BАК, 2004. - С. 221-226.

23. Negation als sprachliches Universale und deren Wirkungsbereiche // Dokumentation der 3. Ukrainisch-Bayerischen Germanistentagung 28.-31. Oktober 2003. - L'wiw: BAK, 2005. - S. 52-58.

24. Transparente Morphologie und Semantik eines deutschen Negationsaffixes // Sprachtheoretische Grundlagen fьr die Computerlinguistik. - Arbeitspapiere des Sonderforschungsbereiches 340. - №116. - 1997. - 35 S.

25. Negation und Negieren im Fremdsprachenunterricht // Interkulturelle Germanistik bzw. interkulturelles Lernen im ukrainischen Kontext. - Thesenband der 5. UDGV-Tagung 26.-28. September 1997. - L'wiw: Universitдt L'wiw, 1997. - S. 24-25.

26. Starke Verben leicht gemacht // Sprachkompetenz, Kreativitдt und aktuelle Probleme des Fremdsprachenunterrichts. - Матеріали 4 міжнар. конф. АУГ. - Харків: Константа, 1998. - C. 81.

27. Категорія заперечення як мовна універсалія // Мотивація, кваліфікація, якість: питання теорії і практики. - Матеріали 11 міжнар. конф. АУГ 25-26 листопада 2004 р. - Харків: Харків. ун-т, 2004. - С. 71-74.

28. Negative Polaritдtselemente im Ukrainischen // Proceedings of Formal Description of Slavic Languages-4. - Potsdam: University Potsdam, 28.-30. November, 2001. - P. 116-118.

29. Ein Problem der ukrainischen Negationssyntax // Proceedings of Formal Description of Slavic Languages-5. - Leipzig: Univ. Leipzig, 26.-28. November, 2003.

30. Negation und Negierung aus interkultureller Sicht // Deutsch als Fremdsprache auf dem Teppich der Sprachenvielfalt im Bildungssystem der Ukraine / Materialien der UDGV-Jubilдumstagung am 26.-27. September 2003. - L'wiw: Universitдt L'wiw, 2003. - S. 48.

31. Zum Problem der interkulturellen Kommunikation im DaF-Unterricht // Berufsbild eines Lehrenden und Spezifika des Lehr- und Lernprozesses an Bildungseinrichtungen der Ukraine im Kontext des Europдischen Referenzrahmens und BolognaProzesses. -12. UDGV-Tagung am 11-12. November 2005. - L'wiw: Universitдt L'wiw, 2005. -S. 27.

32. Невербальне заперечення в комунікації: типологічний аспект // Соціокультурні аспекти навчання іноземних мов. - Тези міжнар. наук.-практ. конф. - Тернопіль: ТДПУ, 2004. - С. 61-62.

33. Семантична сфера дії заперечення: універсальне та унікальне // Актуальні проблеми романо-германської філології в Україні та Болонський процес: Мат. міжнар. наук. конф. (24-26 листопада 2004 р.). - Чернівці: Рута, 2004. - С. 226-228.

34. Negation und Negieren im Fremdsprachenunterricht: deutsch-ukrainisch kontrastiv // Begegnungssprache Deutsch: Motivation, Herausforderung, Perspektiven. - Thesenband der 13. Internationalen Tagung der Deutschlehrerinnen und Deutschlehrer Graz/Цsterreich, 1. - 6. August 2005. - Graz: Khil, 2005. - S. 255-256.

Размещено на Allbest.ru