Лексико-семантичне поле звуконайменувань у сучасній українській літературній мові (склад, структура, парадигматика)

Козачук Ганна Олександрівна,

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

звуконайменування лексичний семантичний

Розвиток лінгвістичної науки супроводжується інтенсивним пошуком теоретичних основ дослідження лексико-семантичного рівня, встановлення його системно-структурних елементів, відношень між ними. Велика кількість одиниць, які представляють у лексичному складі української мови різноманітні сторони дійсності, зумовлює наявність різних за обсягом лексико-семантичних утворень, докладний і всебічний аналіз яких визначає одне із завдань сучасної мовознавчої науки.

Проблеми системної організації лексичного складу, семантики стали об'єктом дослідження у працях вітчизняних - О.О. Потебні, В.С. Ващенка, Л.А. Лисиченко, В.М. Русанівського, О.О. Тараненка, М.П. Кочергана, О.Д. Огуя, С.П. Денисової, А.М. Шамоти та ін. - і зарубіжних мовознавців - Й. Тріра, В. Порцига, Л. Вайсгербера, Є. Куриловича, О.І. Смирницького, Ю.Д. Апресяна, С.Г. Бережана, В.Г. Гака, В.А. Звегінцева, Г.А. Уфімцевої, Ю.М. Караулова, Д.М. Шмельова, Л.М. Васильєва, Й.А. Стерніна, Г.С. Щура, Л.О. Новикова, М.В. Нікітіна, О.Г. Скворцова, А. Шаффа, В. Дорошевського, А. Вежбицької, С.Г. Шафікова та ін.

Про багатство навколишнього світу людина дізнається через п'ять зовнішніх органів чуття: зір, слух, смак, дотик, нюх - для опису яких у мові наявні спеціальні лексичні одиниці. Значне місце в цій групі посідають лексеми, які передають номінацію звуку, - звуконайменування. Важливість цієї групи лексики для людини не викликає заперечень, а велика кількість зазначених одиниць у лексичному складі української мови потребує всебічного аналізу та впорядкування. В україністиці лексика на позначення звуку не була об'єктом комплексного вивчення, зокрема досліджено інтер'єктиви (Л.І. Мацько), склад і структуру відвигукової лексики (О.Й. Курило, Т.М. Возний), ономатопи та їхні деривати (Ю.В. Юсип), звуконаслідувальні слова (І.О. Гаценко), звуконаслідувальні дієслова (Є.А. Карпіловська, Л.І. Корнієнко), дієслова на позначення крику тварин (Н.Й. Марчук), словотвірні поля лексики на позначення мовлення (М.І. Голянич, С.П. Гірняк), предикати мовлення (Н.Г. Ніколаєва) та ін. Тому актуальність дослідження зумовлена потребою системного вивчення лексики, яка номінує звукові явища, процеси, ознаки навколишньої дійсності та ще не була предметом комплексного монографічного дослідження в українському мовознавстві, зокрема з погляду визначення й аналізу складу та структури лексико-семантичного поля звуконайменувань (ЛСПЗ), семної організації його складових, парадигматичних зв'язків одиниць поля.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з науковою проблемою кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова “Теоретичні і лінгводидактичні проблеми граматики і лексикології” та полягає в дослідженні семантичних особливостей звуконайменувань у складі лексико-семантичного поля. Тема дисертаційної роботи затверджена Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (протокол № 5 від 27 листопада 2003 року) та схвалена Координаційною радою “Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 19 від 24 лютого 2004 року).

Мета роботи полягає у з'ясуванні складу, особливостей структури та семантичної організації лексико-семантичного поля звуконайменувань у сучасній українській літературній мові шляхом дослідження зазначеної лексики в семантичному, структурному, парадигматичному аспектах.

Для досягнення цієї мети було поставлено такі завдання:

1) з'ясувати специфіку природи поняття `звук';

2) встановити принципи та критерії виокремлення звуконайменувань із загального лексичного складу української мови;

3) визначити статус і структуру ЛСПЗ;

4) здійснити системний аналіз семного складу звуконайменувань;

5) виявити зв'язки ЛСПЗ із іншими лексико-семантичними утвореннями;

6) дослідити парадигматичні зв'язки в структурі ЛСПЗ.

Об'єктом дослідження є лексико-семантичне поле звуконайменувань у сучасній українській літературній мові.

Предмет безпосереднього аналізу становить лексико-семантична та семна організація одиниць ЛСПЗ в сучасній українській літературній мові, а також особливості парадигматичних відношень у складі поля.

Джерельною базою дослідження є “Словник української мови” в 11-ти томах (К.: Наукова думка, 1970 - 1980), “Словарь української мови” в 4-х томах за редакцією Б. Грінченка (К., 1907 - 1909), інтегрована лексикографічна система “Словники України (Парадигма. Транскрипція. Фразеологія. Синонімія. Антонімія)”, “Словник синонімів української мови” у 2-х томах (К.: Наукова думка, 1999 - 2000), “Фразеологічний словник української мови” у 2-х книгах (К.: Наукова думка, 1999), інші тлумачні та енциклопедичні словники, а також художні тексти української літератури (7 тис. фіксацій).

Методи та прийоми дослідження. Науковий аналіз здійснено на основі врахування положень про зв'язок мови і мислення, співвідношення форми і змісту мовних одиниць. Відповідно до мети і завдань дослідження використано метод синхронного лінгвістичного опису, що включає емпіричні спостереження, прийоми зіставлення, узагальнення. Дослідження семантики звуконайменувань здійснено методом компонентного аналізу. У дисертації також застосовано метод опозиційного аналізу, метод моделювання, залучено елементи структурного та диференційного аналізу.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві здійснено системний аналіз одиниць із семою `звук', представлено склад і структуру ЛСПЗ, з'ясовано статус аналізованого поля в сучасній українській літературній мові, встановлено принципи та критерії його виділення, описано семну структуру та охарактеризовано парадигматичні зв'язки звуконайменувань.

Теоретичне значення дисертації. Комплексний лексико-семантичний аналіз звуконайменувань у складі розширеного ЛСПЗ поглиблює уявлення про системність семантичних об'єднань як цілісних утворень зі своєю внутрішньою структурою. Дослідження специфіки природи поняття `звук' сприяло обґрунтуванню статусу ЛСПЗ, визначенню принципів і критеріїв відбору та структурування звуконайменувань у сучасній українській літературній мові, вивченню особливостей семної організації та з'ясуванню внутрішніх і зовнішніх зв'язків одиниць поля.

Практичне значення. Дисертація містить матеріали, які можуть бути використані у лексикографічній практиці при вдосконаленні та створенні навчальних словників нових типів, словників синонімів, антонімів, ідеографічних словників тощо; при написанні підручників і навчальних посібників із лексикології, семантики та стилістики; у процесі викладання курсів мовознавства, сучасної української літературної мови, спецкурсів та спецсемінарів; при написанні студентських науково-дослідних робіт, а також як джерело фактичного матеріалу.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і результати дисертаційного дослідження викладено в доповідях на звітно-наукових конференціях викладачів та аспірантів, наукових семінарах кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (2002 - 2006 рр.); на V Всеукраїнській науково-практичній конференції “Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: проблеми та перспективи” (Національний авіаційний університет, березень, 2004 р.), Звітно-науковій конференції молодих вчених, присвяченій 170-річчю НПУ імені М.П. Драгоманова (травень, 2004 р.), Міжнародній науковій конференції “Мова і культура” (Київський національний університет імені Т.Г. Шевченка, червень, 2005 р.) та в процесі викладання курсу “Сучасна українська літературна мова” в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова.

Матеріали дисертації було використано в процесі викладання української мови учням с/ш № 90 Печерського району м. Києва (довідка про впровадження № 108 від 13.11.2006 року), с/ш № 256 Оболонського району м. Києва (довідка про впровадження № 111 від 10.11.2006 року), у викладанні курсів “Українська мова” та “Українська мова за професійним спрямуванням” для студентів Київського національного університету технологій та дизайну (довідка про впровадження № 15-15/2694 від 07.11.2006 року), на лекціях і практично-семінарських заняттях із сучасної української літературної мови для студентів Київського університету “Східний Світ” (довідка про впровадження № 65 від 01.12.2006 року).

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 7 статтях, опублікованих у виданнях, затверджених ВАК України як фахові.

У другому розділі - “Структура лексико-семантичного поля звуконайменувань” - здійснено системний аналіз семного складу звуконайменувань, виявлено зв'язки досліджуваного поля із іншими лексико-семантичними утвореннями.

Акустема звук є реальним підґрунтям для побудови лексико-семантичного поля звуконайменувань, виступаючи в ролі домінанти.

Поділ поля на частини умовний, бо між його структурними елементами відсутня чітка межа, наявні дифузні зони, характер яких зумовлений широкою сферою поступових переходів. У складі об'єднання виділено центральну частину, яку утворюють домінанта, ядерні акустеми і звуконайменування ближньої периферії, та зону далекої периферії. Залежно від того, яку роль - домінантну чи залежну - відіграє сема `звук' у значенні того чи іншого ЛСВ, акустема займає своє місце в системно-структурній організації поля. Наприклад, писк - `звук + високий + неголосний + жива істота', писк - `плач + немовля', перен. писк - `певні почуття + звук' [СУМ, VI, 363]; туркати - `видавати звуки + переливчасті + голуб, горлиця', перен., розм. туркати - `говорити + одне й те саме' [СУМ, Х, 326].

Ядерні акустеми лексико-семантичного поля звуконайменувань поділено на чотири зони, кожна з яких має акустеми іменникового та дієслівного мікрополів. Ядро кожної зони творять акустеми, диференційовані за своїм семним складом від одиниць попередньої зони, ближня периферія - це синоніми до попередніх звуконайменувань, а периферію - творять одиниці, у яких починають проявлятися семи наступної зони, але вони ще не набули яскравого вираження. Постійними для звуконайменувань ядерної частини є фонічні ознаки: /інтенсивність/, /висота/, /тембр/, /характер/. Наприклад, вуркіт - `звук (/архісема/) + несильний (/інтенсивність/) + низький (/висота/) + переливчастий (/тембр/, /характер/)'. Диференційними виступають лексико-граматичні семи `предметність', `процес', семантичні ознаки /джерело/, /дія/, /природа джерела/, /якість дії/, /додаткова дія/, /якість додаткової дії/, /схожий на …/, /супровідна дія/. Наприклад, плямкати - “їсти, прицмокуючи” [СУМ, VI, 603]. Факультативними виступають ознаки /кількісний прояв звукового ефекту/, /знаряддя дії/, /почуття/, /час/, /місце/, /враження/, /відстань/, /фізіологічний стан/. Наприклад, перегумд - `гудіння + протяжне + нерівномірне + в різних місцях'. Структура окремої акустеми подана у схемі, яка поєднує: 1) опорну семантичну cему `звук'; 2) конкретизатори опорного компонента (фонічні характеристики); 3) нефонічні конкретизатори; 4) компоненти найзагальнішого категорійного характеру (частиномовна ознака). Абстрактну семну схему ядерних одиниць можна подати так: /архісема/ - /родова сема/ - /інтенсивність/ - /висота/ - /тембр, характер/ - /джерело (родове/видове/специфіковане)/ - /дія (основна/додаткова/основна + додаткова)/ - /якість дії (основної/ додаткової/основної + додаткової)/ - /відцентрові семи/. Ступінь і характер заповнення цієї схеми впливає на розташування звуконайменувань у ядерній частині ЛСПЗ. Кількість одиниць із варіантними і/або вірогіднісними семами збільшується з віддаленням від домінанти поля. Зміна зон призводить до зміщення акцентів при аналізі семної структури акустем: основні диференційні ознаки перенесено з лівої частини семної структури (фонічні характеристики) до правої частини (природа додаткової дії). Характер основних сем у звуконайменуваннях ядерної частини ЛСПЗ визначено такою ієрархією: доцентровий (одиниці першої (загальні) - другої (конкретні) - третьої (специфіковані) зон і відцентровий (одиниці четвертої зони - “чужі”).

Чим більше індивідуальних компонентів має значення акустеми, тим далі від ядра поля воно розташоване. Іменникові та дієслівні звуконайменування ближньої периферії - це похідні одиниці поля, що виступають опосередкованими назвами звуків і звукових процесів/дій (цокотати - `розмовне + негативне + говорити + швидко + не вгаваючи', скиглення - `розмовне + неприємне + співати + тужливо + сумно'). Ступінь збільшення диференційних сем у структурі лексичного значення призводить до конкретизації звуконайменувань (гатити - `розмовне + інтенсивність + ударяти, стукати (= ритмічними ударами по чому-небудь створювати короткі, уривчасті звуки) + по чому-небудь, у щось)'. У “звукових” прикметниках і прислівниках зафіксовано невідокремлювані від звуку та звукодії властивості, що дає їм повне право бути частиною утворення з домінантою `звук'. Наприклад, прикметникові акустеми лексико-семантичної підгрупи “голосний” мотивовані постійними семами `добре чутний' (грімкий [CУМ, ІІ, 170]), `достатньої повноти звучання' (повнозвучний [СУМ, VI, 685]), `сильний' (невтишимий [СУМ, V, 273]), `надмірність' (оглушливий [СУМ, V, 615]), а також факультативними семами `дзвінкість' (гучний [СУМ, ІІ, 200]), `супровідне тембральне забарвлення' (перекотистий [СУМ, VI, 203]) тощо. Прикметникові акустеми мають таку значеннєву схему: /граматична сема/ - `який', `схожий', `утворений', `сповнений'; /видова ознака/ - `звучить', `діє', `створює', `видає', `має', `супроводжується', `втратив', `лунає'; якісні ознаки - /гучність/, /темп/, /тембр/, /мелодійність/, /особливості артикуляції/, /висота тону/; кількісна ознака: `менше' - `еталон' - `більше'; емоційні компоненти - `хвилювання', `збудження', `радість', `здивованість', `страждання', `гнів', `відраза', `жах' тощо.

Антонімічні групи протиставлені не назві поля, а домінанті, бо аналізовані одиниці є звуконайменуваннями з негативною родовою семою. Їхнє місце в ближній периферії ЛСПЗ цілком вмотивоване, бо тлумачення значень аналізованих одиниць можливе тільки через відсилання до родових акустем попередніх зон. На відміну від попередніх груп (підгруп), аналізовані найменування не потребують конкретизації, бо в їхній семантичній структурі найважливішим компонентом є негативна сема, яка зумовлює протиставлення семем за однією, але найважливішою для одиниці ознакою, - архісемою `звук'. Тому для заперечення достатньо диференціації звук - шум - голос. Для іменникових акустем диференційними семами виступають: `звук, шум' (затишок - `відсутність + звуки, шуми' [СУМ, ІІІ, 351]), `розмова, говоріння' (мовчання - `відсутність + говоріння' [СУМ, ІV, 771]), `голос' (розм. мовчанка - `відсутність + голос' [СУМ, IV, 771]), `гомін' (безгоміння - `відсутність + гомону' [СУМ, І, 124]), `дія' (тиша - `відсутність + дія + метушня' [СУМ, Х, 135]) тощо. Другорядний статус в аналізованих акустемах має ознака /тривалість/, наприклад, затишшя - `припинення + шуму + тимчасове' [СУМ, ІІІ, 351]. Найабстрактніший характер властивий найменуванням із варіативними семами `звук, шум'. Такі акустеми можуть бути використані для позначення відсутності будь-якого звукового явища. Зміст можливих варіацій позначено лексемою тиша [СУМ, Х, 135], яка представлена в полі трьома семемами і диференціюється відсутністю звуків взагалі; звуків, утворюваних людиною; звуків, утворюваних дією. Саме ця акустема опосередковує всі інші (тиша - затишок, спокій, мовчання, безгоміння, поет. безгомінь, рідко тишина, рідко безгуччя, рідко безгук; тиша - безголосся, затихання, мовчання, розм. мовчанка, розм. мовчок; тиша - мовчання).

Дієслівні акустеми диференційовані семами `говорити' (мовчати - `не + говорити' [СУМ, IV, 771]), `кричати' (мовкнути - `переставати + кричати + про тварин' [СУМ, IV, 770]), `звучати' (мовкнути - `переставати + звучати' [СУМ, IV, 770]). Периферійне місце серед аналізованих дієслів посідають акустеми із факультативними семами `заперечувати' (змовчувати - `не + заперечувати' [СУМ, ІІІ, 630]) та `ухилятися' (помовчувати - `мовчати + ухиляння від розмов' [СУМ, VII, 131]).

Для прикметникових і прислівникових акустем характерне розрізнення значень за семами `доходить' (нечутний - `який + не + доходить + до слуху' [СУМ, V, 406]), `супроводжується' (мовчазний - `який + не + супроводжується + розмовами' [СУМ, IV, 771]), `робить' (безшумний - `який + не + робить + шуму' [СУМ, І, 154]), `подає' (безгучний - `який + не + подає + голосу, звуків' [СУМ, І, 125]), `говорить' (безмовний - `який + не + говорить' [СУМ, І, 135], розм. мовчком - `не + говорячи' [СУМ, IV, 772]) тощо.

Акустеми поля можна чітко згрупувати за характером експліцитних сем, які мотивовані належністю найменування до того чи іншого мікрополя і значенням слова-мотиватора. Наприклад, сема `дуже сильний, голосний' може бути експлікована в іменникових звуконайменуваннях за допомогою таких афіксальних морфем, як суфікси -еч(а) (тріскотнеча, гуркотнеча, стукотнеча), -яв(а) (тріскотнява, стукотнява, крикнява), -н(я) (реготня, тупотня, гавкотня), -ищ(е) (ревище, голосище), префікс ви- (вигрім, викрик, виляск) тощо; сема `стиха/час від часу' експліцитно виражена в дієслівних звуконайменуваннях: префікс по- + суфікс -ува-(-юва-) (побрязкувати, похропувати, пофиркувати, покашлювати); префікс під- + суфікс -ува- (-юва-), (підспівувати; розм. підсьорбувати, підскиглювати); префікс на- + суфікс -ува-(-юва-) (нагукувати, розм. настукувати); префікс з-(с-) + суфікс -ува-(-юва) (звискувати, схлипувати); префікс при- + суфікс -ува-(-юва-) (прихлипувати, приплескувати) тощо.

Значна кількість акустем із переносним значенням дає змогу говорити про метафоричне поле у складі ЛСПЗ. Найбільше метафоризованих акустем у дієслівному мікрополі. Вони рівномірно розташовані в розрядах мікрополя, однак найактивніше представлені звуки мовлення, звуки твердих предметів, звуки механізмів, звуки людини, звуки істот тощо. Підґрунтя для порівняння (спільні ознаки) у звукової метафори ширше, ніж у незвукових метафоричних перенесень, що дозволяє похідним значенням залишатися у звуковій сфері або ж відходити з неї поступово. Особливістю звукової метафори є збереження архісеми `звук' у похідному значенні, наявність описових диференційних сем, що відображають загальні фонічні характеристики порівнюваних звуків (/інтенсивність/, /висота/, /тембр/ тощо), підсилення ролі диференційної ознаки /схожість/, при зміні семантичного множника /джерело/ або /якість джерела/, наприклад, спів (крик) птахів > мовлення (“Отак, дідусю, вибачай! - Радіючи, щебечуть діти, - Шкода, гостинців не бажай, бо не достанемо ділити! […]” (Л. Глібов)), звуки істот > звуки механізмів (Не чує він ревіння п'ятитонок, Не чує, як ячить автомобіль (Д. Павличко) тощо.

Для зовнішньої (незвукової) метафори характерним є семантичний зв'язок між вихідним і метафоричним значенням на підставі однієї, часто прихованої семи, наприклад, деструктивна фізична дія > звукова дія ([…] дзвінки далеких трамваїв гостро розтинали повітря (Є. Плужник)), рухатися > звучати (Там золоті Софії дзвони Пливуть над містом монотонно […] (В. Сосюра)) тощо.

Наявність синестетичної метафори свідчить про полімодальну основу сприйняття звуку, наприклад, візуальна ознака > акустема (Сіють дзвіночки прозорі згуки […] (М. Коцюбинський)), дотикова ознака > акустема (Падають тепло і глухо яблука в нашім саду (В. Сосюра)), смакова ознака > акустема ([…] з-за перевалу прозвучало соковите контральто (М. Хвильовий)) тощо. Через синестезію сферу найменувань ознак звуку не можна вважати навіть відносно закритою (пор. з найменуваннями кольору).

Лексико-семантичне поле звуконайменувань значно розширюється за рахунок фразем із концептом `звук', які в одному випадку дублюють акустеми центральної частини поля (розпускати голос, рвати пуп, дерти рота, давати хропака), в іншому - виражають смисли, для яких відсутні однослівні номінації (тягти волинку, рвати тишу). За семантичними критеріями акустема-слово і акустема-фразема часто не диференційовані, хоча у фразеологічної одиниці значно багатші, яскравіші семантичні можливості, бо у вираженні значення беруть участь семантичні структури декількох слів. Ускладненість семантики фраземи спричинена визначальною роллю конотативних сем, які актуалізують емоційну оцінку, а також семою `ступінь міри ознаки' (Остап зразу дав богатирського хропака (О. Довженко); Регочеться [Август], аж пельку рве, хоч би там що робилось (Л. Українка)).

Зв'язки лексико-семантичного поля звуконайменувань із іншими лексико-семантичними утвореннями мотивовані природою поняття `звук' та обсягом досліджуваного поля: чим повніше склад поля, тим розмитіші його межі. Зв'язок звуконайменувань із іншими семантичними сферами може відбуватися у різний спосіб: 1) через кореляції прямих і переносних значень - результати аналізу процесів, зумовлених зовнішньою метафоризацією, свідчать про тісний зв'язок іменникових і дієслівних акустем із такими сферами, як “деструктивна дія” (розбиватися), “рух” (пролітати), “припинення дії” (згасати), “візуальне сприйняття” (сріблитися), “зміна стану” (розтавати), “фізіологічна дія” (задихатися), “емоційна дія” (тужити), “дія на об'єкт певної якості” (сипати), “удар” (шибати), прикметникових і прислівникових акустем - “інтенсивність ознаки” (буйний), “психологічний стан” (божевільний), “емоційний стан” (несміливий), “фізичний стан” (кволий), “колір” (матовий), “температура” (теплий), “дотик” (м'який), “параметр” (опуклий), “смак” (терпкий); 2) через периферійні компоненти того чи іншого семантичного класу - з багатокомпонентної семної структури акустеми виокремлено периферійні ознаки, бо саме на периферійних ділянках семеми особливо помітні явища перехідності, сполучуваності певного поля з іншими полями. У семній структурі акустеми часто наявні декілька домінантних компонентів значення, тому вони одночасно можуть бути віднесені до різних полів, що створює умови для перетину семантичних сфер. Звук як відчуття нерозривно пов'язаний із слуховим сприйняттям, а тому у деяких акустемах сема `слухове сприйняття' входить до семантичної структури семеми на правах домінантної. За таких умов відповідна семема позначена одночасною наявністю відразу двох домінантних сем: семи `звучання' і семи `слуховe сприйняття' (поширюватися, доноситися, бриніти, відкликатися). Взаємодія з семантичною сферою “рух” зумовлена природою денотата, особливостями денотативної ситуації, бо фізичний звук - це об'єкт, якому властиве поширення, рух, переміщення в просторі, як і багатьом іншим фізичним об'єктам: суб'єктне переміщення в просторі (іти, котитися); переміщення по воді, у воді, рух рідини (плисти, литися); переміщення повітрям, рух у повітрі (летіти, вирувати); вертикальне переміщення (сипатися, піднятися). Також тісно взаємодіють семи таких семантичних сфер, як “фізіологічна дія” (дихання, розм. позіхоти), “емоції” (розм. заводи, гиркати), “деструктивна дія” (тріскати, відбивати), “звертання” (розм. викати), “удар” (розм. хльост, гехкати), “фізична дія” (оплески, шкрябати), “мовлення” (приказувати, розм. чвиркання), “зміна стану” (стишувати, знижувати), “хода” (крок, розм. чвалати), “сигнал” (калатати, трубити), “комунікативна спрямованість” (поклик, розм. цикати), “оцінка” (гарний, розладнаний), “музика” (акорд, какофонія); 3) через домінантний компонент своїх значень - архісему поля `звук' - акустеми тісно пов'язані з такими семантичними сферами, як “буття”, “перцептивні явища”, “відчуття”.