Лексико-семантичне поле звуконайменувань у сучасній українській літературній мові (склад, структура, парадигматика)

У третьому розділі - “Внутрішні зв'язки одиниць лексико-семантичного поля звуконайменувань” - виявлено парадигматичні зв'язки в структурі аналізованого поля.

Для лексико-семантичного поля звуконайменувань характерна чітка гіпонімічна організація: воно має вигляд ієрархічної мережі. Наприклад, семема регіт є гіпонімом семеми сміх, бо має таку семну формулу: `сміх' + `голосний' + `нестримний'. Узагальнювальний характер семи `сміх' дозволяє конкретизувати подану формулу: (`звуки, утворювані людиною' + `переривчасті' + `короткі' + `специфічні' + `емоції') + `голосні' + `нестримні' - регіт. Підґрунтя для родо-видових відношень у лексико-семантичному полі звуконайменувань - єдність звукових сигналів у їхньому розмаїтті: А цей потріскуючий шум - То шерех крил поза спиною (О. Забужко); Сільської ситості останній трен, - Усюди лемент - крик дулібських жен Під батогом зневажливого обра (М. Зеров). Перехід від родового поняття до видового призводить до звуження в семантиці слова, а від видового до родового створює розширення. Наприклад, гіпонімічні кореляції між загальною родовою акустемою сміятися “видавати сміх від веселощів, радості, нервового збудження і т. ін.” [СУМ, ІХ, 413] зі словами, що позначають конкретні ознаки цього явища, - хихикати, вирегочуватися, рокотати, реготати, пирхати, пирскати, заливатися, порскати, розм. чмихати, хехекати, хихотати, фиркати, прискати, перен. гиготати, зневажл. іржати: Писарці показували пальцями на Олександру, шептали щось один до одного, сміялись (М. Коцюбинський); Дедалі ставали вони [писарці] сміливішими та реготались вже наголос, незважаючи на Гната (М. Коцюбинський); Писарці пхикнули в кулак, але не могли вдержатись, і гучний регіт залунав по хаті (М. Коцюбинський); Паничі захихикали і, щоб вдержатись, позакривали роти кулаками (М. Коцюбинський). На семантичному рівні розширення постає як усування гіпосем ідеографічного, стилістичного або емоційного характеру. Звуження, навпаки, зведено до включення в семему деяких компонентів, пор., наприклад: Почувся глухий звук (О. Довженко) - Раптом глухий тріск (О. Довженко).

Одиниці поля перебувають у гіпонімічних відношеннях із його центром, утворюючи чотирирівневу структуру, в якій кожне наступне слово ядра є гіпонімом стосовно попереднього слова і гіперонімом - наступного (звук - удар - стук - грюкотіння; звук - шум - гамір - волання). Гіперо-гіпонімічна кореляція підтверджує той факт, що ядром поля є ділянка зосередження основного семантичного потенціалу лексико-семантичного поля, куди входять одиниці з інтегрувальними семами і ті з одиниць, диференційні семи яких схильні до згасання і, відповідно, до ототожнення з інтегрувальними семами (шум, гул, спів, дзвін, голос, сміх, свист, тріск, шелест, крик тощо). На периферії ж розташовані ті гіпонімічні засоби, в яких виявлено розмитість спільних для поля інтегрувальних сем і які схильні до виходу за межі цього поля (хрумтіння; розм. тахкання, цюркання, цьвохкання тощо).

Чим вищий рівень узагальненості гіпероніма, тим менш конкретні його гіпоніми, а отже, ближчі до суперординати поля і, навпаки, чим більший рівень конкретизації гіпероніма, тим конкретніші його гіпоніми і тим далі вони розташовані на осі ієрархічних залежностей.

Усередині лексико-семантичного поля звуконайменувань існують стійкі синонімічні зв'язки. При визначенні цих зв'язків необхідно зважати на низку ознак, із яких найактуальнішими є а) ознаки /інтенсивність/, /характер/, /міра/, /тембр/ тощо; б) емоційно-експресивне та оцінне забарвлення. Синонімічні відношення демонструють структуру поля у мініатюрі, визначаючи її характер і особливості ієрархії. Наприклад, до синонімічного ряду можуть входити прямі номінативні акустеми (співати “виконувати голосом якийсь музичний твір” - мугикати (+`стиха', +`невиразно'), розм. курникати (+`тихенько')), прямі похідні акустеми (заливатися (+`дзвінко', +`переливчасто'), розм. горлати (+`голосно'), виводити (+`протяжно')), переносні акустеми (видзвонювати (+`чисто', +`тонко')), акустеми із експліцитною семою `звук' (виспівувати, розм. розспівувати (+`старанно', +`довго', +`натхненно'), приспівувати (+`тихо', +`напівголосно')), фразеологічні одиниці (рідко викидати колінця (+`з несподіваними переходами в тональності, силі, висоті звуків')).

У ролі домінанти синонімічного ряду може виступати як пряме номінативне (синонімічний ряд шепелявити, цвірінькати, хрипкий), так і пряме похідне значення (синонімічний ряд високий, ударити), переважно стилістично та емоційно-експресивно нейтральне. Хоча, як показав аналіз, домінантою може бути й стилістично забарвлена акустема (розм. басити, торохтіти, цмокати), що свідчить про динамізм семантичних структур аналізованих одиниць.

Намаганням засобами мови найточніше відобразити важливий для людини предмет позамовної дійсності можна пояснити тe, що за кількістю акустем, які формують синонімічне об'єднання у складі аналізованого поля, переважають багаточленні синонімічні групи (глухий (про звук, голос) - приглушений, приглухлий, розм. глухуватий, розм. затушкований, розм. стиснений, здавлений, придавлений, придушений, утробний, безголосий, розм., рідко нутряний, розм. замогильний, розм. могильний, перен. задавлений, перен. гробовий, перен. матовий, перен. здушений), значно менше двочленних (баритон - розм. підбасок, вистукувати - вицокувати, закличний - кличний, скреготати (зубами) - скрипіти) і тричленних (гугнявити - розм. гугнити (гугніти), розм. гунявити; задирливий (про звук) - розм. задиристий, рідко задьористий).

Внутрішня організація синонімічних структур не обмежена лише синонімічним рядом, у якому домінує відношення градації (наприклад, синонімічний ряд розкричатися “почати дуже кричати”, в якому кожний наступний член підсилює семи `багато' й `довго' відповідною інтенсивністю - розшумітися, розм. розрепетуватися, розм. розгаласуватися, розм. розгорлатися, розм. розлементуватися, розм. розгукатися, розм. роззіпатися). Активно функціонують у складі поля:

1) синонімічні пари (деренчливий “який деренчить” - розм. деренькучий (+`часто' і `настирливо'), гикання “уривчасті звуки, викликані мимовільними скороченнями діафрагми” - гикавка (ікавка));

2) синонімічні гнізда, у яких кожний член безпосередньо пов'язаний із домінантою (крикливий (про голос, звук) - розм. крикучий; лементливий; верескливий);

3) синонімічні вузли, які пов'язані відношеннями градації та безпосереднього домінантного центрування (наприклад, у синонімічній групі сміх, смішки, сміхотня, смішок, хихоньки, регіт, реготня (регітня), гоготання (гоготіння), іржання (ржання) домінантою є сміх, акустеми регіт, розм. реготня, розм. гоготання, перен., зневажл. іржання пов'язані з нею ланцюжком синонімічного ряду, в якому кожне наступне слово виявляє більшу міру ознаки (+`нестримний', +`голосний', +`гучний', +`різкий'); акустема розм. смішок характеризує сміх не за силою, а за тривалістю (+ `нетривалий, короткочасний'), тому безпосередньо пов'язана з домінантою; безпосередній зв'язок мають і акустеми розм. смішки та розм. сміхотня, на що вказують формули їхнього тлумачення “те саме, що й сміх”, а також розм. хихоньки (+`тихий')).

Повна тотожність семантичних значень серед акустем - явище рідкісне. Абсолютні синоніми в ЛСПЗ представлені відносно невеликою групою слів, але вони є повноправною частиною поля. У акустем тотожність значень передано за допомогою формул “те саме, що …” або ідентичним тлумаченням. Таким синонімам властива нульова опозиція. Серед абсолютних синонімів - різнокореневі і однокореневі акустеми (оплески і аплодисменти, кигикання і рідко кигик), акустеми із маркованими значеннями (розм. гуркотня і розм. гуркотнява), фразеологічні одиниці (захлинатися реготом і заливатися реготом), акустеми в переносних значеннях (перен. розливчастий і перен. розливний).

Диференціація значень семантичних синонімів мотивована найрізноманітнішими ознаками: /інтенсивністю/ (вити - скавучати, гудіння - рев), /характером/ (голосний - заливчастий, гуркотати - рокотати), /тембром/ (низький - басистий, ударити - ляснути), /глухістю/ (булькати - клекотати), /дзвінкістю/ (співати - лящати), /виразністю/ (сказати - пробубоніти), /різкістю/ (крик - виск, низький - грубий), /тривалістю/ (промовчати - перемовчати), /темпом/ (лунати - розноситися), /ритмом/ (кричати - скрикувати, стукати - постукувати), /висотою/ (дзижчати - гудіти), /кількістю учасників/ (гавкання - валування) тощо.

При синонімії ядро семної структури синонімічних акустем творить інтегрувальна семантична ознака /джерело/, а диференційні ознаки (якісні та кількісні) створюють різноманітні відтінки. Наприклад, синоніми сміятися і заливатися розрізнені ознаками /інтенсивність/ і /тривалість/, бо друга акустема додає до значення першої “видавати сміх” семи `голосно', `без упину': І сміється Альоша, заливається, на возі перекидаючись… (О. Вишня); синоніми шумливий і гомінливий диференційовані якісною ознакою /характер/, де перший має значення “сповнений шуму”, а другий - “сповнений гомону”: Іде по вулицях шумливих всепереможная весна (В. Сосюра), Гей, рум'яні мої небокраї, ви, міста гомінливі кругом! (В. Сосюра).

Для синонімічних акустем інтегрувальні компоненти є обов'язковими, а диференційні - достатніми для визначення близькості їхніх значень. Відтінок у значенні синонімічних акустем може бути створений більшою або меншою кількістю додаткових ознак у семантичній структурі. Мінімальна відмінність між двома акустемами - одна сема (тріщати - полускувати (+`злегка'), крикливий - верескливий (+`пронизливий'), гудіння - стугін (+`глухий'). Синоніми можуть різнитися двома семами (вити - скавучати (+`повискуючи', +`стиха'), крик - скрик (+`раптовий', +`уривчастий'); значно рідше - трьома семами (співати - виспівувати (+`старанно', +`довго', +`натхненно'), балакучий - гомінкий (+`багато', +`жваво', +`голосно').

Аналіз синонімічних відношень засвідчив, що найактивніше в синонімічні об'єднання вступають акустеми дієслівного мікрополя, що пов'язано з рухливістю семантичної структури цієї лексико-граматичної категорії.

Антонімічні відношення забезпечують можливість контрастної характеристики звукових явищ, процесів, ознак. Для членів лексико-семантичного поля звуконайменувань характерне стійке лексико-семантичне відношення в межах антонімічних пар слів, унаслідок чого вони постійно взаємодіють у словниковому складі як парадигматично взаємозумовлювані одиниці. При антонімії в семній структурі акустеми домінують диференційні семи полярного характеру, а інтегрувальні семи розташовані на периферії семної структури та слугують основою протиставлення. Наприклад, у пари гомоніти - розм. галакати значеннєва схема /родова ознака/ + /інтенсивність/ реалізована ідентичною родовою семою `говорити' та протиставними видовими семами `тихо'-`голосно'; у пари перен. щебетати - перен. рявкати значеннєва схема /родова ознака/ + /різкість/ представлена синонімічними родовими семами `промовляти'/`говорити' і протиставними `ласкаво'-`грубо'.

Акустеми поєднано в антонімічні пари на підставі спільного загального поняття і протилежних виявів /інтенсивності/ (`тихий'-`голосний': Душа колотиться, і стогін колобродить, на тихий шепіт перетерся крик (В. Стус)), /висоти/ (`високо'-`низько': Та й доповідаючи, він [Іван Семенович] то пищить якось, то враз басить […] сміх, та й годі (Є. Плужник)), /виразності/ (`виразний'-`невиразний': ясний - неясний (про голос)), /кількості/ (`багато'-`один': Співали хором, співали соло (О.Вишня)), /оцінки/ (`позитивна'- `негативна': виспівувати - пускати півня), /емоцій/ (`мажорний'-`мінорний': Глянь, - як жалібно скрипки виводять, Глянь, - як весело бубни гудуть […] (О. Олесь)), /темпу/ (`швидко'-`повільно': захлинатися словами - тягнути слова з рота, сипати словами - зимувати на кожному слові), /ритму/ (`рівний'-`нерівний': рівний - дрижачий, уривчастий, зривистий, тремтливий), /тривалості/ (`довго'-`недовго': короткий - протяжний), /тембру/ (`чистий'-`нечистий': світлий - надломлений, розбитий, охриплий (про голос)), /різкості/ (`різко'-`лагідно': рубонути - пролепетати), /гармонійності/ (`гармонійний'-`негармонійний': розм. ладний - неблагозвучний). Для антонімічних пар характерні рухливість i варіативність складу, зумовлені щільними синонімічними відношеннями, якими наповнене досліджуване поле, що спричиняє виникнення антонімічних пучків і антонімічних рядів. У складі іменникового та дієслівного мікрополів найактивніше антонімізуються акустеми лексико-семантичного ряду “Звуки, утворювані людиною”. Антонімічні опозиції є одними з основних серед прикметникових і прислівникових акустем, у яких виявлено поступовий перехід між протиставними ознаками. Наприклад, градаційний характер видових сем `голосний'-`тихий', `високий'-`низький' дозволяє розташувати антонімічні пари відповідно до міри вияву ознаки на заданій шкалі, наприклад, несамовитий, нестямний, оглушливий, громохкий, гучний, голосний - неголосний, здавлений, приглушений, притишений - тихий, перен. німий. За умов градуальної опозиції протиставлення відбувається у двох напрямках: антонімізовані як члени пари, так і самі пари (голосний - тихий - оглушний - німий; низький - високий - басистий - фальцетний).

Якщо синонімічні зв'язки поєднують різнорівневі компоненти лексико-семантичного поля звуконайменувань, то через антонімічні опозиції відбувається зрощення складових усередині лексико-семантичної групи (підгрупи).

ВИСНОВКИ

Підґрунтям для створення лексико-семантичного поля звуконайменувань є поняття `звук', яке чітко виокремлене в смисловій схемі та свідомості людини і широко представлене в сучасній українській літературній мові. Особливість звукового сигналу полягає в тісному переплетінні фізичних характеристик звуку (/інтенсивність/, /частота/, /тривалість/, /тембр/ тощо) з низкою суб'єктивних психологічних параметрів (/гучність/, /висота/, /емоційний вплив/, /оцінка/).

Визначальними принципами виділення звуконайменувань із загального лексичного складу української мови є ономасіологічний (співвіднесеність із поняттям `звук'), семасіологічний (спільний родовий інваріант - `звук'), узуальний (дані словників), а також принципи граматичної неоднорідності (граматичні семи `предметність', `процес', `ознака', `ознака ознаки'), семемної неоднорідності (первинні та вторинні, прямі й переносні акустеми, із основною і другорядною семою `звук', нейтральні й емоційно-оцінні, загальновживані та стилістично марковані), семної ієрархії (семи граматичні, лексико-граматичні, лексичні - основні та другорядні). Для виокремлення членів аналізованого поля залучено понятійний, денотативний, лексичний, семантичний, лексико-граматичний, синтагматичний, стилістичний, фразеологічний критерії.

Одиниці з семою `звук' найдоцільніше аналізувати в складі польової структури. Лексико-семантичне поле звуконайменувань - це розширене (міжчастиномовне) денотативно-сигніфікативне утворення плану змісту, якому властиві відкритість структури, рухливість складу, дифузність меж. Семантико-парадигматична структура досліджуваного поля є літературно-нормативною, моноцентричною, багатомірною, бо до її складу входить 4 лексико-семантичних мікрополя, 14 лексико-семантичних розрядів, 40 лексико-семантичних груп, 55 лексико-семантичних підгруп, а також фразеосемантичне мікрополе. Центральну частину лексико-семантичного поля звуконайменувань творять ядерні акустеми - первинне поле, акустеми ближньої периферії - вторинне поле, антонімічне поле, поле з експліцитними семами, далеку периферію - метафоричне та фразеосемантичне поля.

Принцип поділу поля на ядро і периферію доцільний як до поля в цілому, так і окремо до кожної з його дев'яти зон. Первинне поле об'єднує іменникові та дієслівні звуконайменування і за семним складом поділене на першу зону - фонічні ознаки (/гучність/, /висота/, /тембр/, /характер/, /тривалість/, /темп/), другу зону - /джерело/, /дія/, /додаткова дія/, третю зону - /природа джерела/, /якість дії/, /якість додаткової дії/, четверту зону - /джерело (специфіковане)/, /супровідна дія/, /схожий на …/. Вторинне поле поєднує у п'ятій - сьомій зонах іменникові і дієслівні акустеми, марковані стилістичними, оцінно-експресивними семами, у восьмій зоні розташовані прикметникові акустеми, а в дев'ятій - прислівникові звуконайменування. Аналіз ядерних акустем засвідчив: чим бідніші семні схеми акустем, тим ближче до домінанти вони розташовані, і навпаки, чим більше компонентів у схемі, тим віддаленіше одиниця від домінанти. Для акустем ближньої периферії характерне зміщення акцентів із денотативної частини до конотативної, опосередкування синонімічною домінантою. Лексико-семантичне поле звуконайменувань має стійке, легко відтворюване уявою протиставлення звук - тиша. Важливе значення для лексико-семантичного поля звуконайменувань мають одиниці з експліцитними семами, які не лише формально виражають основні ознаки акустем (/гучність/, /висоту/, /тривалість/, /темп/, /тембр/ тощо), але й передають різноманітні другорядні відтінки, не зафіксовані імпліцитно (`раз у раз', `час від часу' `по черзі', `кілька разів', `з перервами', `старанно', `в багатьох місцях' тощо). Досліджуване поле розширює межі свого об'єднання переважно за рахунок внутрішніх ресурсів (звукова метафора), формуючи в такий спосіб центральну частину поля. Засобами зовнішньої метафоризації (запозиченнями з інших семантичних сфер) розвиваються здебільшого периферійні ділянки поля. На відміну від центральних акустем, які передають усю суму акустичних явищ і ознак, акустеми фразеосемантичного мікрополя обмежують цей об'єктивний матеріал, створюють значну його вибірковість, зумовлену ціннісними орієнтирами. Найбільше розширено фразеологічними звуконайменуваннями дієслівне і прислівникове мікрополя та семантичні сфери “гучність”, “характер звучання”, “мовлення”, “емоційні стани, супроводжувані звуком”, “відсутність звуків”.

Досліджуване поле має автономну структуру та здатне залучати до свого складу елементи, які належать до інших лексико-семантичних сфер. Виявлено тісний зв'язок іменникових і дієслівних акустем із такими сферами, як “слухове сприйняття”, “рух”, “фізична дія”, “деструктивна дія”, “візуальне сприйняття”, “фізіологія”, “емоції”, “мовлення” тощо; прикметникові та прислівникові акустеми взаємодіють із сферами “психологічний стан”, “інтенсивність ознаки”, “колір”, “дотик”, “смак” тощо.

Родо-видова кореляція в межах лексико-семантичного поля звуконайменувань визначає ієрархічну структуру утворення, розмежовуючи центр і периферію. Синонімічні об'єднання забезпечують зв'язок зон у складі поля, а також поєднують первинне поле з вторинним, метафоричним, фразеосемантичним. Антонімічні протиставлення всередині лексико-семантичної групи (підгрупи) визначають межі семантичної ознаки, сприяючи всебічному аналізу денотативної природи акустем. У лексико-семантичному полі звуконайменувань спостерігаються тісні зв'язки родо-видових відношень із синонімічними, синонімічних опозицій із антонімічними, що є свідченням складної семантичної організації як кожної акустеми окремо, так і лексико-семантичного поля звуконайменувань у цілому.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

Багмут І.В. Виділення лексико-семантичного поля звуконайменувань у сучасній українській мові // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наук. праць факультету лінгвістики Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету. - К: ІВЦ Держкомстату України, 2004. - Вип. 9. - С. 56 - 64.

Багмут І.В. Звук і слуховий образ: екстралінгвальна природа звуконайменувань // Система і структура східнослов'янських мов: До 60-річчя наукової і педагогічної діяльності проф. М.Я. Брицина: Зб. наук. праць / Відп. ред. В.І. Гончаров. - К.: Знання України, 2004. - С. 94 - 100.

Багмут І.В. Класифікація звуконайменувань в українській мові // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія № 8. Філологічні науки (мовознавство і літературознавство): Зб. наук. праць. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. - Вип. 1. - С. 15 - 19.

Багмут І.В. Родо-видова кореляція в лексико-семантичному полі звуконайменувань української мови // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 10. Проблеми граматики і лексикології української мови: Зб. наук. праць / Відп. ред. А.П. Грищенко. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2006. - Вип. 2. - С. 201 - 211.

Багмут І.В. Семантика дієслів акустичного сприйняття в поетичних творах Лесі Українки // Система і структура східнослов'янських мов: Зб. наук. праць / Відп. ред. І.В. Гончаров. - К.: Знання, 2002. - С. 3 - 10.

Багмут І.В. Семна структура іменникових звуколексем в українській мові // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 10. Проблеми граматики і лексикології української мови: Зб. наук. праць / Відп. ред. А.П. Грищенко. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. - Вип. 1. - С. 107 - 115.

Багмут І.В. Фразеологічна мікросистема з концептом “звук” як фрагмент ЛСП звуконайменувань в українській мові // Мова і культура. Науковий щорічний журнал. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. - Вип. 8. - Т. V. Ч. 1. Національні мови і культури в їх специфіці та взаємодії. - С. 250 - 257.

АНОТАЦІЯ

Багмут І.В. Лексико-семантичне поле звуконайменувань у сучасній українській літературній мові (склад, структура, парадигматика). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. - Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова. - Київ, 2007.

Дисертація присвячена з'ясуванню складу, особливостей структури та семантичної організації лексико-семантичного поля звуконайменувань у сучасній українській літературній мові шляхом дослідження зазначеної лексики в семантичному, структурному, парадигматичному аспектах. Лексико-семантичне поле звуконайменувань розглядається як розширене, літературно-нормативне, моноцентричне утворення, якому властиві відкритість структури, рухливість складу, дифузність меж.

У роботі з'ясовано специфіку природи поняття `звук'; встановлено принципи та критерії виокремлення звуконайменувань із загального лексичного складу української мови; визначено статус і структуру лексико-семантичного поля звуконайменувань; здійснено системний аналіз семного складу членів поля; виявлено зв'язки лексико-семантичного поля звуконайменувань із іншими лексико-семантичними утвореннями; досліджено парадигматичні зв'язки в структурі поля.

Ключові слова: лексико-семантичне поле, звуконайменування, семантична структура, семний склад, ядро, периферія, архісема, сема, парадигматичні зв'язки.

АННОТАЦИЯ

Багмут И.В. Лексико-семантическое поле звуконаименований в современном украинском литературном языке (состав, структура, парадигматика). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Национальный педагогический университет имени М.П. Драгоманова. - Киев, 2007.

Диссертация посвящена изучению состава, особенностей структуры и семантической организации лексико-семантического поля звуконаименований в современном украинском литературном языке путём исследования названой лексики в семантическом, структурном, парадигматических аспектах.

В работе определена специфика природы понятия `звук', которая заключается в тесном переплетении физических характеристик звукового сигнала (/интенсивность/, /частота/, /длительность /, /тембр/ и т. д.) с целым рядом субъективных параметров (/громкость/, /высота/, /эмоциональное воздействие/, /оценка/).

В диссертации установлены принципы и критерии выделения звуконаименований из общего лексического состава украинского языка. Определяющими принципами выделения звуконаименований являются ономасиологический (соотнесённость с понятием `звук'), семасиологический (общий родовой инвариант - `звук'), узуальный (данные словарей), а также принципы грамматической неоднородности (грамматические семы `предметность', `процесс', `признак', `признак признака'), семемной неоднородности (первичные и вторичные, прямые и переносные акустемы, с основной и второстепенной семой `звук', нейтральные и эмоционально-оценочные, общеупотребительные и стилистически маркированные), семной иерархии (семы грамматические, лексико-грамматические, лексические - основные и второстепенные).

В диссертационной работе определены статус и структура исследуемого поля. Лексико-семантическое поле звуконаименований - это расширенное денотативно-сигнификативное образование плана содержания, которому свойственны открытость структуры, подвижность состава, диффузность границ. Семантико-парадигматическая структура исследуемого поля является литературно-нормативной, моноцентрической, многомерной.

Осуществлён системный анализ семного состава членов поля. Центральную часть лексико-семантического поля звуконаименований образуют ядерные акустемы - первичное поле, акустемы ближней периферии - вторичное поле, антонимическое поле, поле с эксплицитными семами, дальнюю периферию - метафорическое и фразеосемантическое поля. Первичное поле объединяет существительные и глагольные звуконаименования и по семному составу поделено на первую зону - фонические признаки (/громкость/, /высота/, /тембр/, /характер/, /длительность/, /темп/), вторую зону - /источник/, /действие/, /дополнительное действие/, третью зону - /природа источника/, /качество действия/, /качество дополнительного действия/, четвёртую зону - /источник (специфицированный)/, /сопроводительное действие/, /похожий на …/. Вторичное поле объединяет в пятой - седьмой зонах существительные и глагольные акустемы, маркированные стилистическими, оценочно-экспрессивными семами, в восьмой зоне размещены прилагательные акустеми, а в девятой - наречные звуконаименования.

Установлены связи лексико-семантического поля звуконаименований с другими лексико-семантическими образованиями, которые могут возникать: 1) через корреляции прямых и переносных значений; 2) через периферийные компоненты того или иного семантического класса; 3) через архисему поля `звук'.

В работе исследованы парадигматические связи в структуре поля. Родо-видовая корреляция в лексико-семантическом поле звуконаименований определяет иерархическую структуру образования, разграничивая центр и периферию. Синонимические объединения обеспечивают связь зон в составе поля, а также соединяют первичное поле с вторичным, метафорическим, фразеосемантическим. Антонимические противопоставления внутри лексико-семантической группы (подгруппы) определяют границы семантического признака, способствуя всестороннему анализу денотативной природы акустем.

Ключевые слова: лексико-семантическое поле, звуконаименование, семантическая структура, семный состав, ядро, периферия, архисема, парадигматические связи.

SUMMARY

Bagmut I.V. Lexico-semantic field of sound nominations in modern Ukrainian literary language (compound, structure, paradigm). - Manuscript.

The dissertation for obtaining the scientific degree of Candidate of Philological sciences, speciality 10.02.01 - Ukrainian language. - Drahomanov National Pedagogical University, Kyiv, 2007.

The dissertation deals with a research of compound, structure peculiarities, and semantic organisation of lexico-semantic field of sound nominations in modern Ukrainian literary language by analysis of the lexis in semantic, structural and paradigmatic aspects. The lexico-semantic field of sound nominations is considered as a wide, literary normative, monocentric form, which is characterised by open structure, compound flexibility and bounds diffusion.

Special features of the `sound' concept were defined; principles and criteria of sound nominations selection from general Ukrainian vocabulary were determined; the status and the structure of lexico-semantic field of sound nominations were defined; systematic analysis of semes compound was conducted; relations between the lexico-semantic field of sound nominations and other lexico-semantic forms were discovered; paradigmatic relations in the field structure were researched.

Key words: lexico-semantic field, sound nomination, semantic structure, seme compound, core, periphery, archiseme, paradigmatic relations.

Размещено на Allbest.ru