Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ ВЕСІЛЬНОЇ ЛЕКСИКИ БОЙКІВСЬКИХ ГОВІРОК

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Хібеба Наталія Василівна

Львів - 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі української мови Інституту українознавства

ім.І. Крип'якевича НАН України

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук,

старший науковий співробітник,

Хобзей Наталія Василівна,

Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України,

завідувач відділу української мови

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук,

професор Гриценко Павло Юхимович,

Інститут української мови НАН України,

завідувач відділу діалектології

кандидат філологічних наук,

доцент Гримашевич Галина Іванівна,

Житомирський державний університет ім. Івана Франка,

завідувач кафедри української мови

Захист відбудеться 29 листопада 2007 року о 13 год. (ауд.312) на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.06 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1).

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розіслано 27 жовтня 2007 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Кочан І.М.

Загальна характеристика роботи

Лексика весільного обряду відображає еволюцію назв обрядодій, агентів та матеріальних елементів. В умовах модернізації суспільного життя деякі весільні реалії, як і їхні назви, зникають із пам'яті навіть найстаршого покоління. Усвідомлення можливої незворотної втрати інформації про традиційне весілля стало поштовхом у виборі об'єкта дослідження саме в бойківських говірках як одних із найархаїчніших в українській мові.

Номінацію весільного обряду вивчали українські вчені, зокрема М. Бігусяк (гуцульські говірки), Н. Грозовська (середньонаддніпрянські говірки), В. Дроботенко (степові говірки), І. Магрицька (східнослобожанські говірки), П. Романюк (поліські говірки), В. Шевченко (літературна мова). У спеціальних студіях бойківські весільні назви ще не були опрацьовані.

Актуальність дослідження весільної лексики бойківських говірок зумовлена необхідністю зафіксувати номінації денотатів обряду, частина яких за останні десятиріччя переходить до пасивного фонду української мови, системно проаналізувати їх у загальноукраїнському та загальнослов'янському контекстах. Важливість комплексного вивчення цієї проблеми викликана особливим значенням обрядової лексики, що репрезентує духовну культуру бойків. Дисертація актуальна з погляду опрацювання словникового складу української мови й пізнання історії та культури українців.

Лексику народних говорів традиційно аналізують у межах тематичних груп - об'єднань назв на підставі спільності чи близькості означуваних словами предметів і явищ. За смисловими зв'язками тематичні групи поділяють на лексико-семантичні групи. Системний підхід до аналізу лексики, за словами П. Гриценка, є визначальним у діалектології.

Зв'язок роботи з науковими планами і програмами. Проблематика дисертації пов'язана з науковими розробками в галузі української діалектної лексикології. Дослідження проведено в межах теми відділу української мови Інституту українознавства ім.І. Крип'якевича НАН України "Українська історична та діалектна лексикологія і лексикографія" (шифр 0105U004586).

Мета дисертації - дослідити склад і структурну організацію тематичної групи весільних назв як сегмента лексичної системи бойківських говірок, з'ясувати шляхи її формування, особливості функціонування та просторову поведінку в загальноукраїнському й у загальнослов'янському контексті, зберегти для історії цей унікальний пласт лексики.

Мета передбачає розв'язання таких завдань:

– зафіксувати назви на позначення реалій весільного обряду в бойківських говірках, змоделювати структурну організацію тематичної групи та визначити її специфіку;

– дослідити семантичну структуру лексем;

– виділити основні мотиваційні моделі і способи номінацій;

– розкрити шляхи формування складу весільної лексики бойківських говірок;

– простежити стан збереження весільних назв та динаміку їх функціонування;

– виявити міждіалектні та міжмовні зв'язки весільних назв.

Об'єкт дослідження Ї лексика, що відтворює бойківське весілля в акціональному, суб'єктному й об'єктному виявах.

Зібраний і проаналізований у роботі діалектний матеріал має самодостатню наукову цінність, оскільки фіксує живе мовлення бойків, відображає духовну та матеріальну культуру давньої етнічної групи, є важливим внеском у вивчення національного характеру українців.

Предметом дослідження є структурно-семантичні особливості весільної лексики бойківських говірок.

Основні методи роботи - описовий, порівняльно-історичний, зіставний, метод етимологічного аналізу.

Джерельною основою дисертації слугували експедиційні діалектні записи - тексти і відповіді на запитання, зібрані впродовж 1999-2004 років польовим методом у 94 населених пунктах Дрогобицького, Сколівського, Турківського, Старосамбірського р-нів Львівської обл., Долинського, Рожнятівського р-нів Івано-Франківської обл., Міжгірського р-ну Закарпатської обл. Межі бойківських говірок визначено за "Атласом української мови". Лексику зібрано за спеціальною програмою, укладеною за тематичним принципом. Питальник охоплює всі поняття, пов'язані з бойківським весіллям, і дає змогу відтворити обрядову культуру регіону. Більшість матеріалів зафіксована на магнітофонній плівці від інформаторів різних вікових категорій (записи зберігаються у фонотеці відділу української мови Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України). Опрацьовано матеріали діалектологічних експедицій, зібрані до "Атласу української мови" (зберігаються у тому ж відділі). Використано словники бойківських говірок Ю. Кміта, М. Онишкевича, записи текстів Н. Глібчук. Для порівняння залучено етнографічні описи весілля початку ХХ ст.В. Гнатюка, І. Франка, З. Кузелі, І. Кузіва, І. Левинського, О. Мисевича, О. Рошкевич та сучасні записи Л. Василечко, П. Зборовського, В. Сокола, Г. Сокіл. Використано матеріали загальномовних та регіональних атласів, зокрема "Атласу української мови", "Загальнослов'янського лінгвістичного атласу", "Загальнокарпатського діалектологічного атласу", "Карпатського діалектологічного атласу", "Atlasu gwar bojkowskich"; історичних словників: "Словника староукраїнської мови XIV-ХV ст.", "Словника української мови ХVІ - І пол. ХVІІ ст. ", "Історичного словника укра-їнського язика" та картотек цих словників (зберігаються в тому ж відділі). До аналізу залучено дані тлумачних, фразеологічних, етимологічних і етнолінгвістичних словників української та інших слов'янських мов.

Наукова новизна дисертації. Уперше до наукового обігу введено весільну лексику бойківських говірок, здійснено її семантичний, мотиваційний, ареальний аналіз, наведено історичні й етимологічні довідки для більшості аналізованих назв.

лексика весільна бойківська говірка

Теоретичне значення. Висновки та узагальнення дисертаційної роботи можна застосовувати для комплексного дослідження лексики бойківських говірок, для з'ясування закономірностей структурної організації діалектної лексики.

Практична цінність роботи полягає в розширенні емпіричної бази сучасної української лексикології й лексикографії, що сприятиме розв'язанню проблем генези бойківського говору. Матеріал дослідження може бути використаний для укладання діалектних словників, Лексичного атласу української мови, Етнолінгвістичного атласу Карпат, а також у дидактиці вищої школи.

Апробація роботи. Результати дослідження обговорено на засіданнях відділу української мови Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. Основні положення й узагальнення викладено в доповідях на міжнародних наукових конференціях і семінарах (Львів, 2002, 2003, 2006; Варшава, 2004; Москва, 2005; Люблін, 2006; Київ, 2006), всеукраїнських діалектологічних конференціях, семінарах, наукових читаннях (Ужгород, 2004; Житомир, 2006; Івано-Франківськ, 2007); на засіданні мовознавчої комісії НТШ (Львів, 2005).

Публікації. Різні аспекти досліджуваної проблеми викладено в 10 наукових публікаціях загальним обсягом 6,2 друк. арк.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, переліку використаних джерел (110 позицій), бібліографії (261 позицій), із переліку назв обстежених населених пунктів і їх скорочень та додатків, що містять таблиці, індекс аналізованих назв і діалектні тексти. Загальний обсяг дисертації - 403 с., із них 199 с. - основний текст, 168 с. - додатки.

Основний зміст дисертації

У "Вступі" обґрунтовано актуальність обраної теми, схарактеризовано стан дослідження проблеми, сформульовано мету й основні завдання роботи, окреслено методи дослідження та джерельну основу дисертації. Визначено наукову новизну, практичне й теоретичне значення одержаних висновків, подано інформацію про апробацію результатів роботи.

Перший розділ Ї "Весільна лексика як об'єкт лінгвістичних досліджень" Ї складається із трьох підрозділів.

У першому підрозділі "Стан дослідження бойківського говору" мотивовано вибір регіону дослідження, здійснено аналіз праць про діалектні явища різних структурних рівнів. Бойківські говірки до сьогодні зберігають значну кількість давніх рис, зокрема в лексиці, що відзначено у працях М. Онишкевича, Л. Григорчук, Я. Ріґера, Д. Бандрівського, О. Захарків, Я. Вакалюк, А. Бодника, О. Шляхова, Ю. Галая, Й. Пуя, Я. Пури, З. Булика, М. Демського, М. Якима, М. Зубрицьої, Н. Пашкової, К. Зозуляк, О. Тищенка та ін. У другому Ї "Аспекти дослідження весільної лексики" Ї проана-лізовано різні підходи до вивчення весільної лексики (етнолінгвістичний, лексикологічний, лексикографічний та лінгвогеографічний), представлені у працях українських та зарубіжних учених.

У третьому підрозділі "Весільна лексика бойківських говірок як система" подано основні принципи моделювання тематичної групи лексики (ТГЛ), у результаті якого виділено три лексико-семантичні групи (ЛСГ) - назви весільних обрядодій, назви учасників обряду та назви матеріальних елементів, кожна з яких містить відповідні семантичні підгрупи (СП), семантичні мікрогрупи (СМ), семантичні ряди (СР), виділені за специфічними семантичними ознаками. Враховано класифікаційні поділи цієї ТГЛ у дослідженнях М. Бігусяка, Н. Грозовської, В. Дроботенко, І. Магрицької, В. Шевченка.

Другий розділ "Назви весільних обрядодій" присвячений лексико-семантичному аналізу назв етапів весільного обряду. СП назв весільних етапів виділено за диференційною ознакою `час дії': довесільні (^|в'ідв'іди, в'ідоз^|наван?а, ^|запити та ін.), власне весільні (уби^|ран?е, благосло^|венство, коро^|нац?ійа та ін.), повесільні (^|митвини, поп^|равини, ^|в'ідг'істки та ін.). Вони підпорядковуються загальним назвам весілля (ве^|с?і^|л?а, с^|вад?ба, за^|бава, скач).

СП назв довесільних етапів диференційовано за місцем проведення обрядодії - `нейтральна територія' (вечор<sup>|</sup>ниц?і, <sup>|</sup>запо-в'іт?, м'і<sup>|</sup>н?анки, му<sup>|</sup>зика та ін.): `у нареченої' (^|в'ідв'іди, за^|л?оти, ^|запит, о^|руд?а, с^|ваiба, сва^|танки, с^|лово та ін.): `у нареченого' (об<sup>|</sup>зорини); за результативністю обрядодії - `позитивний результат домовле-ності між шлюбними сторонами' (бра^|ти рушни^|к'и, ^|дати ^|к'ел?ішок во^|ди, з^|бити вес?і^|л?а та ін.): `негативний результат домовленості між шлюбними сторонами' (в'іт^|казувати, при^|к'ітити б^|ринзу, с того нич, ше моло^|да). Для бойківського весілля не характерна виразна структуризація довесільних етапів Термін "довесільний" окреслює період від моменту знайомства хлопця й дівчини до дня весілля, "передвесільний” стосується вечора напередодні весілля. . Мовці чітко не диференціюють їх, часто вживаючи назви на позначення сватання, оглядин та заручин як синонімічні (наприклад, лексема за^|л?оти номінує розвідування, сватання, оглядини; за^|ручини - сватання, заручини, передвесільний вечір, цер-ковне повідомлення про шлюб; з^|года (з^|години) - сватання, заручини; об^|зорини - сватання, оглядини та ін.).

СП назв власне весільних етапів, у складі якої виділено семантичні мікрогрупи назв обрядодій передшлюбного вечора та дня шлюбу, найчисельніша та найрізноманітніша за структурою та семантикою. Лексеми утворюють опозиції за часом обрядодій - `передшлюбний вечір' (де<sup>и</sup>риў<sup>|</sup>це): `день шлюбу' (зап^|росини, надоб^|риден?); за місцем проведення обрядодії - `прощальний вечір у нареченої' (<sup>|</sup>дол?а, д<sup>|</sup>ру-шчини, про<sup>|</sup>шчан?: а): `прощальний вечір у нареченого' (гос^|тина).

Насиченість центрального дня весілля відображають назви, що формують відповідну СМ: гус^|ки, доб^|ран?іч, заг^|раванки, ^|перша гос^|тина, сп^|росини, уп^|лешчина - `вечір напередодні шлюбу'; <sup>|</sup>з?іл?а <sup>|</sup>жати, iти на бар<sup>|</sup>в'інок, тан?ц?у<sup>|</sup>вати на бер<sup>|</sup>в'інку - `брати участь у барвінковому обряді'; в'ін^|ки ('е), ^|в'ін?ц?і, ^|дол?а - `вінкоплетини'; корог<sup>|</sup>ваi вироб<sup>|</sup>л?ати, м'і<sup>|</sup>сити коро<sup>|</sup>ваi, коро<sup>|</sup>ваi ўби<sup>|</sup>рати, корог<sup>|</sup>ваi са<sup>|</sup>дж'ети, корог<sup>|</sup>ваi <sup>|</sup>чин?ети, пек<sup>|</sup>ти кара<sup>|</sup>ваi - `виготовляти весільний хліб'; сп^|рошувати, хо^|дити ^|пом'іж ха^|ти - `запрошувати на весілля'; ри<sup>е</sup>хту<sup>|</sup>вати, ск<sup>|</sup>ладувати в'і<sup>|</sup>ноiка - `одягати наречену до шлюбу'; закла^|дати в'і^|нец ⁽?^), к^|ласти ко^|руну - `класти вінок на голову нареченій'.

Деякі назви обрядодій (вінкоплетини, обсипання наречених зерном, скроплення свяченою водою, заведення на посад, перша зустріч свекрухи й невістки після шлюбу тощо) не мають спеціальних назв, пор.: обс^|какувати с тим в'ін?^|ц?ом; с^|качут? ўс?і ж'ін^|к'и^е доў^|кола сто^|ла; присту^|пайе ўса ро^|дина ц?ілу^|вати тоi в'і^|нок, обси^|пати зер^|ном, обси^|пати в'іў^|сом, обс?і^|вати зер^|ном, обс?і^|вати пше^|ниц?уў, зер^|ном, обс?і^|вати пше^|ниц?оў три ^|рази по ^|сон?ц?у, обс?і^|вати б'ір^|в'інком, в'іў^|сом, г^|р?ішми, ко^|п'іiками, ^|в: одити до ^|хати, с?і^|дати за ст?іў та ін.

Назви кульмінаційного етапу весільного обряду - зміни статусу нареченої - формують семантичні опозиції: `знімати дівочий головний убір та його оздоби' (<sup>|</sup>голову сти<sup>|</sup>нати, зни<sup>|</sup>мати ве<sup>|</sup>л?он, моло<sup>|</sup>ду розби<sup>|</sup>рати, розмоло<sup>|</sup>дичувати, ру<sup>|</sup>бати): `надягати головний убір заміжньої жінки' (за^|вити, закла^|дати ч'і^|пец?, к^|ласти на ст?іл, покри^|вати) та ін.

СП назв повесільного етапу, який розпочинався після шлюбної ночі і тривав зазвичай тиждень або й довше, репрезентують слова та словосполучення, що формують опозицію `обрядодії за участю наречених' (<sup>|</sup>в'ідг'істки, <sup>|</sup>д?акуван?а, з<sup>|</sup>битки, <sup>|</sup>мат?чини, <sup>|</sup>митвини, на <sup>|</sup>чес?т?, с<sup>|</sup>н?ідан?а, пове<sup>|</sup>с?іл?не, поў<sup>|</sup>торне, попра<sup>|</sup>зент, поп<sup>|</sup>раўка, <sup>|</sup>путини та ін.): `обрядодії без участі наречених' (^|кухар?с?киi ден?, с^|вашчина, ста^|рошчини, стоў^|пини та ін.). Один із повесільних зви-чаїв - виявити господарські навички молодої дружини Ї відображений у складних назвах зм'і^|тати ^|хату, полу^|пати пйе^|цак, розгр?і^|бати см'і^|т?а. Загальна назва цієї обрядодії з^|битки вказує на її жартівливий характер.

До середини ХХ ст. на Бойківщині після шлюбної ночі відбувався очисний обряд, який мав забезпечити плодючість подружжя, його репрезентує іменник ^|митвини `обрядодія, під час якої наречені зливали воду на руки одне одному та всім родичам' та словосполучення iти по <sup>|</sup>воду, <sup>|</sup>личечко обми<sup>|</sup>вати, п'і<sup>|</sup>ти на ўми<sup>|</sup>ван?а `умивання наречених'; кро^|пити во^|дойу, кро^|пити о^|б'іст?е `освячувати хатнє приладдя'.

Типовими для бойківських говірок є такі моделі: `дія' > `обряд' (^|в'ідв'іди, в'ідоз^|наван?: а, зави^|тан?е, м'і^|н?анки, об^|зори, о^|руд?а, сп^|росини, с^|ходини, ч'іп^|чан?а); `діяч' > `обряд' (бо^|йари, д^|рушчини, ^|мат?чини, му^|зика, пос^|ли, с^|вати); `атрибут' > `обряд' (^|балец?, в'ін^|чан?а, коро^|нац?ійа, при^|дани); `час' > `обряд' (ве^|чер?а, доб^|ран?іч); `місце' > `обряд' (б^|рама, по^|сад), `страва' > `обряд' (^|голуб^п|ц?і, ^|гусочки, ^|кава, ^|каша, ко^|лачини, ^|курка, пиро^|ги, ^|йаiц?а).

Визначено основні способи номінації весільних обрядодій: афіксація (-н? (:) - (-а,-е)): ўми^|ван?: а, зали^|ц?ан?: а, за^|питан?е, зачи^|нан?: а, сп^|рошуван? (:) а; - ин- (-и): д^|рушчини, за^|водини, зап^|росини, ко^|лачини, свад?^|бини, с^|ходини; - к- (-и,-а): заг^|раванки, м'і^|н?анки, складан^|ки, с^|ватанка; - Ш-: в'ідк^|лон, ^|запит, ^|запов'ід^т?, ^|зачин, ^|опов'ід^т?, п^|рипов'ід?, ^|роспис, скач), основоскладання (в'інкоп^|летини); морфолого-синтаксич-ний спосіб словотвору (пове^|с?іл?не, поў^|торне, при^|дане); аналітичне найменування (словосполучення атрибутивні (ве^|с?іл?а б^|ран: е, ве^|с?іл?а з^|ван: е, ос^|тан?: е ^|йіджен?а), об'єктні (ви^|купл?увати ^|косу, закла^|дати в'і^|нец?, коро^|ваi ўби^|рати, сп^|рошувати гос^|теi), обставинні (iти на бар^|в'інок, iти на з^|году, прихо^|дити по со^|рочку)), семантична деривація (б^|рама, бра^|н?а коно^|пел?, вор^|к'іш моло^|тити, гос^|тина, за^|бава, з^|года, ^|лагода, порозри^|вати куру^|ваi, ро^|бити ^|ф'іґл?і, ро^|гатка), запозичення з польської мови (гаiда^|маш, дз'ін?ку^|ван?а, за^|л?оти, зали^|ц?ан?: а, попра^|зент).

ЛСГ назв весільних обрядодій в аналізованих говірках виявляє варіантність на фонетичному (благосло^|ве ('і) н?а, ве ('і) ^|ч'ірки, вечо ('і, и) р^|ниц?і, в'ін^|чан? (:) а (е), в'і (о) тк^|лон, ^|д?аку (о) ван? (:) а, ^|запо (у) в'іди, ^|каша ('і), о (у) б^|зорини), акцентуаційному (ве^|с?і^|л?а, ^|в'ін^|чан?а, да^|ру^|ван? (:) а, с^|ва^|ти, с^|ватан^|ки), граматичному (з^|года - з^|годи, ро^|гатка - рогат^|к'е, ^|запит - ^|запити) та словотвірному (^|в'ідв'іди - в'ід^|в'ідини, ^|запит - за^|питан'е, за^|ручини - об^|ручини, за^|ручини - за^|ручинки, с^|вад?ба - свад?^|бини, с^|ватан?е - зас^|ватан?е, об^|зори - об^|зорини) рівнях.

У третьому розділі "Назви учасників весільного обряду" проаналізовано номінації відповідно до ієрархії весільних чинів. Назви учасників весільного обряду в досліджуваних говірках репрезентують і поширені в усьому українському мовному континуумі слова та словосполучення, і локальні утворення. Значна кількість назв сьогодні відома тільки найстаршому поколінню бойків.

Семантичну підгрупу збірних назв учасників весілля утворено на підставі диференційної ознаки (ДО) `родинна близькість': найближча родина (ба^|тен?ко, бат?^|ки, домо^|в'і, мат?і^|ноiка, наiр?ід^|н?ішч'і, нан^|ко, пан ^|воiтец?, хат^|н?і, ^|чел?ад?), далека родина (р?ід, фа^|м'іл?ійа), незапрошені гості (запо^|рос?ц?і, незап^|рошен?і, п'ідве^|с?іл?н?і, п'ідво^|ротники).

Значення `весільні гості' в бойківських говірках репрезентують такі слова та словосполучення: ве<sup>|</sup>с?іл?н?і, <sup>|</sup>гос'ц?і, ўс?і<sup>|</sup>л?ак'і <sup>|</sup>гос'ц?і, гос<sup>|</sup>теiк'і, с<sup>|</sup>вад?ба та ін. Ці назви є гіперонімами щодо гіпонімів, які формують опозиції за ДО `гості нареченої / нареченого' (вес?і^|л?е моло^|дойі: вес?і^|л?е моло^|дого, моло^|дойі ^|л?уди: моло^|дого ^|л?уди та ін.), `вік' (моло<sup>|</sup>д?ож: с<sup>|</sup>тарш'і), `відношення до наречених' (су^|с?іди б^|лижч'і: су^|с?іди ^|дал?ш'і), `запрошені / незапрошені гості' (ве^|с?іл?н?і: п'ідве^|с?іл?н?і) та ін.

В обстежених говірках на позначення головних учасників весільного обряду - наречених - зафіксовано назви, диференційовані відповідно до етапів весілля: довесільні д?і^|вур, ка^|вал?і (е) р, ^|лег'ін?, ф^|рейір; ^|д?іўка, в'ід: а^|ни^ец?а, к'і^|саса, мругаў^|чина, па^|н?енка, фра^|йерочка; власне весільні з?а^|тен?ко, моло^|диц?, муж моло^|диi, пан; ^|баба, ^|ж'іноiка, за^|вита, замоло^|дичена, моло^|диц?а (і), не^|в'іста та ін.

Назви наречених також поділяємо за ДО `матеріальне становище нареченого / нареченої' (зведе^|н?ак, приi^|мак; зведе^|н?ачка, при^|йемниц?а).

На позначення дівчини, яка після досягнення шлюбного віку не вийшла заміж, фіксуємо зневажливі назви д?і^|вуча, за^|ходжена ^|д?іўка, з?^|м'іток, нев'і^|дан: а, си^|вул?а, ста^|ра ^|д?іўка, оскільки соціальний устрій Бойківщини сформував переконання про неповноцінність тієї жінки, яка не змогла створити сім'ї. Якщо лексема д?і^|вуча `незаміжня' вказує радше на належність до дівоцтва і на майбутню перспективу "віддатися", то інші назви чітко вказують на негативність надто тривалого дівування. Натомість у номінаціях неодруженого чоловіка чітко окреслена негативна конотація відсутня: ^|бат?ар ста^|риi, незруч^|ниi до ж'і^|нок, ста^|риi х^|лопец.

Назви неодружених учасників весілля за родинним відношенням до нареченої чи нареченого утворюють семантичні мікрогрупи: `неодружені гості нареченого' (бо<sup>|</sup>йарин, бо<sup>|</sup>йарска с<sup>|</sup>вашка, д<sup>|</sup>ружба, друж<sup>|</sup>ко, мо<sup>|</sup>лод?ц?і; молод<sup>|</sup>ц?ова с<sup>|</sup>вашка, с<sup>|</sup>вашка, св'і<sup>|</sup>тилка, с<sup>|</sup>таршиi д<sup>|</sup>ружба та ін.), `неодружені гості нареченої' (за^|с?ад?ко, д^|ружка, с^|тарша д^|ружка, ^|перша д^|ружка та ін.).

Підставою виділення СМ назв наймолодших учасників весілля (здебільшого це хлопчики-підлітки) є їхні обрядові функції: х^|лопец?, шо ^|р?ізаў бер^|в'інок; х^|лопчик, а^|би м'іг поко^|сити). На позначення хлопчика, який "продавав" косу нареченої, відзначаємо назву прода^|вец?.

Назви діячів, які входять до інших СП, формують мікрогрупи за виконуваною функцією: особи, які запрошують на весілля (мо^|лодц?і, моло^|диц?і, про^|шак); учасники барвінкового обряду (жо^|на, при^|данка, пров'ід^|ниц?і, сва^|н?іiка, с^|ваха, св'і^|тилка, старос?^|ц?іна); жінки, які виплітають вінок для наречених (ж'ін^|к'е, сваш^|к'е, ста^|р?і ба^|би); жінка, яка одягає наречену до шлюбу (ўби^|рал?а, спец?і^|ал?на ^|ж'інка); гості нареченого, які приходять по наречену (буйар^|ц?і, вес?і^|л?а, ве^|с?іл?н?і ^|гос'ц?і, при^|дани, при^|данци, про^|п'іi, с^|ва^|ти, с^|вах'е (и), ста^|рости); чоловіки, які перегороджують шлях гостям нареченого (ба^|ричники, торга^|ш'і, х^|лопц?і); гості нареченої, які приходять на частування до нареченого (зако^|с?ани, при^|данци, п^|риiди, про^|п'іi); жінки, які змінюють нареченій головний убір (ка^|л?іка, покри^|вал?а), співають весільні пісні (^|ваiда, ^|консул?ка, не^|в'іста-^|баба, пров'ід^|ниц?а), готують весільні страви (пова^|риха, шеф-^|повар), відповідають за випікання весільного хліба (госпо^|дин?а (і), коро^|ваiниц?а, ку^|харка, ^|пекарка); той, хто везе придане до нареченого (за^|л?іжники, к'ін з моло^|дойу, пере^|в'ізничок, при^|п'іўник), відповідальний за напої (^|Йосип (ф), цеп^|кар?, чоп^|нар), посередник між нареченими (п'іслан^|ц?і, п'іс^|ли, по^|важн?і о^|соби), учасник передвесільного вечора (пов'ізни^|чен?ко, по^|ручник, пров'ідни^|чеiко) та барвінкового обряду (при^|данка, су^|с?іда); весільний музика (гу^|дак, капе^|л?іста, ^|му^|зика, музи^|чеiко, пан весе^|лоўс?киi) та ін.

Найтиповішими для назв цієї ЛСГ є мотиваційні моделі: `дія' > `діяч': зво^|джаi, ^|з?ізван?і, об^|з?ірник, покри^|вал?а, ^|по^|сел, при^|п'іўник, про^|п'іiц?і, про^|шак, п^|ро^|шен?і, сва^|тач; `обрядова реалія' > `діяч': ху^|рунжиi; `вік' > `діяч': моло^|диi, моло^|да, с^|тарш'і ^|гос'ц?і; `час' > `діяч': ве^|ч'ір?ішн?і ^|л?уди, ве^и|ч'ірник; `місце' > `діяч': домо^|в'і, запо^|рос?ц?і, п'ідво^|ротники, хат^|н?і; `ранг' > `діяч': п'ідс^|вашка, с^|таршиi д^|ружба; `колір' > `діяч': си^|вул?а та ін.

У ЛСГ назв учасників весілля засвідчено формальну варіантність на фонетичному (бо (у) ^|йа (е) ри, про^|п'і (о) iц'і (и), ^|цеп (ф) ^|к (н) ар ^(?)), акценту-аційному (^|по^|сел, п^|ро^|шен?і, с^|та^|роста), словотвірному (^|молод?^т - моло-^|д?ож, неп^|рошен?і - незап^|рошен?і, п'іс^|ли - п'іслан?^|ц?і; п^|риiди - приi^|дени, сват - сва^|тач), граматичному (про^|п'іi - про^|пойі, старос^|тоiко - старо-с^|тоiка) рівнях.

Весільні агентиви утворено шляхом афіксації (продуктивними є префікс під ^{(т) -} : п'ід^тво^|ротники, п'ід^ткоро^|ваiник, п'ід^тс^|вашка; суфікси: - ник- (-Ш, - и): ве^и|с?іл?ник, ве^и|ч'ірник, с^|ватаник; - ин- (-Ш): бо^|йарин; - ач - (-Ш): сва^|тач, тлу^|мач; - ак- (-Ш): про^|шак; - ец?- (-Ш): запо^|рожец?, п'ісла^|нец?; - иц?- (-і): пров'ід^|ниц?і; - к- (-а): при^|данка; - Ш-: ^|по^|сел, прис^|луга); словоскладання (^|з?ат?-наре^|чениi, с^|тарости-го^|лубочки), морфолого-синтаксичного способу (ве^|с?іл?н?і, жо^|нат?і, ^|з?ізван?і, наре^|чена, наре^|чениi, п^|рошен?і); семантичної деривації (^|баба, ве^|лика ^|воiна, ^|воiско, ка^|л?іка, кос^|матойе, костру^|бата, кум^|пан?ійа, ^|куфа, стра^|пата). Аналітичні назви на позначення учасників весілля та їхніх функцій представлені субстантивними (ве^|с?іл?ниi акт, моло^|дого ^|л?уди, ^|цепнар моло^|деiкиi, со^|л?ідниi чоло^|в'ік) і дієслівними (ў^|с?ако на^|майана, ке^|руйе кухар^|ками, ко^|гос? зага^|н?аў та ін.) словосполученнями. Відзначено польські (ка^|вал?і (е) р, кра^|л?іўна, мар^|шалок, мругаў^|чина, пан м^|лодеi, ^|панна м^|лода, ^|пан?і ^|матка, па^|н?енка, па^|шак, ро^|дз?іна, ^|сендз'іi, фра^|йерочка), угорські (к'і^|саса, ро^|хин?а), румунські (на^|нашко) та російські (шеф-^|повар) запозичення.

Діахронне зіставлення матеріалу дає змогу виявити, що назви діячів весільного обряду зазнали фонетичних (^|цеп^|нар > цеп^|кар?) та акцентуаційних змін (сва^|тач > с^|ватач), деякі слова архаїзувалися (за^|с?ад?ко, мар^|шалок, при^|п'іўник), інші набули нового оформлення (с^|вашка > старос^|тина, ^|кухарка > шеф-^|повар, ^|цеп^|нар > ^|Йосип (ф)).

У четвертому розділі "Назви матеріальних елементів весільного обряду" проаналізовано п'ять СП: назви викупу, подарунків, приданого; назви одягу та взуття наречених; назви весільних атрибутів; назви музичного оформлення обряду; назви весільних страв та напоїв.

Назви СМ `викуп' диференціюємо за об'єктною (^|викуп в'ін^|ка, ^|викуп наре^|ченойі, ^|викуп п^|риданого) та локативною (^|викуп ^|б'іл?а во^|р?іт, ^|викуп ^|м'іс'ц?а за ве^|с?іл?ним сто^|лом) ознаками.

СМ `подарунки' (родові назви дар, да^|ри, да^|рунок, по^|дарок, по^|чесне, п^|резент) охоплює назви подарунків, якими обмінювалися наречені напередодні чи під час весілля (^|хустка - со^|рочка; су^|кенка + ^|мешти - со^|рочка; ^|хустка + об^|ручка + прик^|раса - со^|рочка з л?а^|ного полот^|на); назви подарунків нареченим під час запрошення на весілля (ку^|сочок ма^|тер?ійі, руч^|ник, та^|р?ілка, ^|хустка, ^|йаiц?а) та під час обдаровування (г^|рош'і, кон^|верт, пйатде^|с?ат? ко^|п'іiок, рубл?).

До складу СМ `придане' (родові назви <sup>|</sup>в'і<sup>|</sup>но, да<sup>|</sup>ризнина, по<sup>|</sup>саг, п<sup>|</sup>ридане, ў<sup>|</sup>з?аток) входять семантичні ряди, які виділено за ДО `склад приданого', а саме: СР `земля як придане' репрезентують назви <sup>|</sup>поле, с<sup>|</sup>таiка на <sup>|</sup>пол?у, час?ц?; `особисті речі як придане' - вип^|рава, ^|лада, ма^|йеток, ^|фанта; `одяг як придане' - ру<sup>|</sup>бат?а; `меблі як придане' - к^|расниi ^|куфер, ^|писана ск^|рин?а, ^|шафа; `спальна білизна як придане' - <sup>|</sup>коўдра, пе<sup>|</sup>рина, <sup>|</sup>п'іслан?, <sup>|</sup>подушка, <sup>|</sup>пос'т?іл?, п<sup>|</sup>рос'т?ін?, <sup>|</sup>б'іла п<sup>|</sup>рос'т?ін?; `ткані речі як придане' - ве^|рета, ^|писан?і ве^|рети, об^|рус, п^|лахта та ін.

У межах СП назв весільного одягу та взуття лексеми проаналізовано відповідно до статі наречених (безру^|каўка ^|виши^ета, ^|галстук, за^|гартка, кос?^|т?ум, ^|раiтки, с?і^|рак, со^|рочка - б^|л?уска, ^|б'іле п^|лат?а, дорого^|ц?ін: е п^|лат?а, п^|лат?а ^|доўге, ^|б'ілиi ш^|тапел?, ве^|с?іл?на ^|сукн?а (су^|к'енка), су^|к ⁽'⁾ е (о) нка, су^|к'енка ^|б'іла, ^|п'іўка чер^|лена, кор^|сетка ^|вишита).

Елементом одягу нареченої є головний убір. Назви, зафіксовані на його позначення, поділено за етапами весілля: до обряду покривання (в'і^|нец?, в'і^|нок, капе^|л?ушок, к^|в'ітка, ко^|сиц?і, ^|кучма, па^|рик с к^|в?ітками, ран^|тух-полот^|но, ^|ружки, ч'іл?^|це, ^|шапка), під час вінчання (^|в'інц?і цер?^|коўн?і, золо^|т?і ^|в'ін?ц?і, ко^|рона), після обряду покривання (о^|ч'іпок, ч'і (е) ^|пец?, ^|ч'іпка).