Текст англомовної пародії в аспекті інтертекстуальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

УДК 811.111'42:82-225

Текст англомовної пародії в аспекті інтертекстуальності

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Чупріна Наталя Миколаївна

Харків 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі англійської філології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться 2 жовтня 2008 року о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.16 Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 7-75.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий 27 серпня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л.В. Солощук

АНОТАЦІЯ

Чупріна Н. М. Текст англомовної пародії в аспекті інтертекстуальності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 - германські мови. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. - Харків, 2008.

У дисертації на основі інтеграції положень і методик теорії інтертекстуальності, лінгвістики тексту і лінгвостилістики визначений інтертекстуальний потенціал пародійного тексту, який розглядається як вторинний текст, інваріантне ядро якого складає інтертекстуальна основа та мовна гра; виявлена інтертекстуальна залежність пародійного тексту від прецедентного тексту, без якого сприйняття пародії як пародійного тексту буде неможливим.

Виявлені основні розходження між глобальними текстовими категоріями, такими, як пантекстуальність, текстуальність, контекстуальність, інтертекстуальність у рамках лінгвістики тексту і визначено місце інтертекстуальності в ній; розмежовані понятя інтертекстуальність та інтертекст; розкриті генетичні та онтологічні характеристики пародійного тексту; диференційовані ознаки цитати, алюзії, ремінісценції як інтертекстів та виявлені їх особливості та функції мовного вираження в пародійному тексті; проаналізовані нові види міжтекстової кореляції між прецедентним текстом та пародійним текстом (абсолютним пародійним текстом або текстом, що містить пародійні вкраплення); визначена роль мовної гри при інтертекстуальній взаємодії як стилетвірному факторі у створенні пародії як типу тексту; проаналізовані в аспекті теорії інтертекстуальності мовні засоби як інтертекстуальні елементи створення комічного ефекту в пародійному тексті, що реалізують конструкцію “текст у текстi”.

Ключові слова: пародійний текст, інтертекстуальність, текстуальність, пантекстуальність, прецедентний текст, інтертекст, алюзія, цитата, ремінісценція.

АННОТАЦИЯ

Чуприна Н.Н. Текст англоязычной пародии в аспекте интертекстуальности. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки. - Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина. - Харьков, 2008.

В диссертации на основе интеграции положений и методик теории интертекстуальности, лингвистики текста и лингвостилистики определен интертекстуальный потенциал пародийного текста, рассматриваемый как вторичный текст, инвариантное ядро которого составляет интертекстуальная основа и языковая игра; выявлена интертекстуальная зависимость пародийного текста от прецедентного текста; выделены лингвостилистические средства актуализации интертекстуальных связей в тексте англоязычной пародии.

В лингвистике текста ведущими категориями являются категории текста - пантекстуальность, текстуальность, интертекстуальность, контекстуальность. Феномен пантекстуальности заключается в том, что текст обладает признаком пространственности, размещается в реальном пространстве, и пространство есть текст. Интертекстуальность и текстуальность являются основополагающими категориями, присущими каждому тексту, которые нередко отождествляются. В работе данные понятия разграничиваются: текстуальность шире интертекстуальности и представляет собой процесс порождения и взаимопроникновения различных текстов; интертекстуальность понимается как процесс взаимодействия порожденных текстов между собой в определенном контексте. Контекстуальность - процесс взаимодействия текстов с учетом вертикального контекста.

Интертекст и интертекстуальность рассматриваются как разнопорядковые понятия: интертекст - это внутритекстовый феномен; под интертекстуальностью понимаются диалогические отношения, при которых один текст содержит конкретные и явные отсылки к предшествующим текстам.

Особым видом речевой реализации категории интертекстуальности является пародийный текст. Пародия всегда предполагает связь минимум между двумя текстами - текстом пародирующим и пародируемым (прецедентный текст). Прецедентный текст всегда содержится в тексте пародии в виде её второго плана, который выражен либо эксплицитно, либо имплицитно.

Существуют тексты, которые не являются абсолютными пародийными текстами, но содержат в себе пародийные вкрапления - интертексты (аллюзии, цитаты, реминисценции), благодаря которым создается пародийный контекст; в работе выделены также тексты с пародийными вкраплениями, которые взаимодействуют не с целым прецедентным текстом, а с его частью; выявлены пародии, прецедентным текстом для которых являются различные прецедентные феномены; и пародии, которые взаимодействуют полностью или частично не с одним прецедентным текстом, а с несколькими.

Имитация как конструктивный принцип языковой игры реализуется в пародии постоянно. Органичное взаимодействие различных приёмов языковой игры и приёмов имитации как механизма создания пародии составляют её лингвистическую сущность.

Формами проявления интертекстуальности в пародийном тексте являются цитаты, аллюзии, реминисценции. Использование аллюзий весьма продуктивно для создания пародий, поскольку аллюзии служат более глубокому осмыслению пародийного текста, привлекая, как и в случае других интертекстуальных элементов, тезаурус реципиента; при использовании цитаты автор эксплуатирует реконструктивную интертекстуальность, указывая на схожесть своего и чужого текстов.

Реминисценции в тексте пародии являются ассоциативными стимулами, оживляющими в сознании носителя языка прецедентные тексты. Все, что в них пародируется, упоминается, должно входить в фоновые знания реципиента и быть для него актуальным.

Заглавие пародийного текста - особый композиционный элемент, который способен функционировать как самостоятельная единица. При декодировании пародийного текста важно исследовать формы выражения заголовочного комплекса, определить его взаимоотношения с текстом-пародией, с одной стороны, и с прецедентным текстом, с другой, а также проанализировать его интертекстуальные функции.

Пародия - это синтез художественного текста и критики. Критическая функция пародии заключается в истолковании, комментировании второго, пародируемого плана, т. е. прецедентного текста. Автор пародии, сохраняя форму оригинала, вкладывает в нее контрастирующее с ней содержание, что по-новому освещает пародируемый текст и критикует его.

В тексте пародии все языковые средства - интертекстуальны: пародист заимствует их из прецедентного текста и в модифицированном виде вводит в текст пародии. Возникает новый текст, обогащенный новыми коннотациями посредством введенного текста, для которого обязательным условием является интертекстуальное взаимодействие.

Ключевые слова: пародийный текст, интертекстуальность, текстуальность, пантекстуальность, прецедентный текст, интертекст, аллюзия, цитата, реминисценция.

пародійний алюзія ремінісценція

ABSTRACT

Chuprina N.M. The Text of the English Parody in the Аspect of Intertextuality. - Manuscript.

Thesis for a Candidate Degree in Philology, speciality 10.02. 04 - Germanic Languages. - Vasyl Karazin Kharkiv National University - Kharkiv, 2008.

This paper integrates various methodological media of text linguistics, linguostylistics and the theory of intertextuality, to analyze the text of parody. The latter is considererd as a secondary text grounded on intertextuality and the play of linguistic forms and meanings. The study demonstrates mechanics of interdependence between the text of parody and the precedental text.

The topical issues discussed in this paper are: the difference between pantextuality, textuality, contextuality and intertextuality; the difference between intertextuality and intertext. It is argued that the text of parody has its own genetic and ontological characteristics. Peculiariaties of allusions, quotations, reminiscences as intertexts have been revealed in the text of parody. During intertextual interaction between the text of parody and the precedental text the role of language play has been determined. Language means that realize intertextual contacts between the text of parody and the precedental text have been analyzed.

Key words: text of parody, intertextuality, pantextuality, textuality, intertext, precedental text, allusion, quotation, reminiscence.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферована робота є дослідженням в руслі новітніх пошуків у галузі лінгвістики тексту та присвячена вивченню тексту англомовної пародії на матеріалі пародійних текстів XIX-XX століть і реалізації в них інтертекстуальних взаємодій, основа яких - ігровий принцип.

Дисертаційне дослідження виконане у функціонально-стилістичній парадигмі, яка сфокусувала увагу лінгвістів на феномені інтертекстуальності як необхідної умови існування будь-якого тексту. Такий підхід робить особливо актуальним аналіз особливостей реалізації категорії інтертекстуальності в художньому тексті на всіх рівнях його структурно-семантичної організації.

Попри те, що явище інтертекстуальності в цілому є різнобічно дослідженим і детально висвітленим в численних працях (І.В. Арнольд, Л.І. Бєлєхова, Ж. Женетт, В.В. Рижкова, В.О.Самохіна, В.Є.Чернявська, Р.С. Чорновол-Ткаченко та ін.), маємо констатувати невелику кількість робіт, присвячених способам вираження інтертекстуальності в пародійному тексті (О.В. Бокій, О.О.Нестерова, В.О. Дмитренко, В.Г. Пасинок, Г.І. Лушникова), хоча пародійний текст за своєю сутністю є полем реалізації інтертекстуальних зв'язків, точкою з'єднання інтертекстуальних просторів тексту пародійованого та тексту пародійного. Існує низка літературознавчих робіт (М.М. Бахтін, В.О. Дмитренко, В. В. Рижковa, В.Л. Новиков, Ю.М. Тинянов, А. Нок тощо), в яких проаналізовані специфіка і закони жанру пародії, композіційні та структурні особливості пародійних творів, основні функції й методи жанру, у той час як мовний аспект пародії залишається маловивченим.

На тлі зростання інтересу до вивчення реалізації категорії інтертекстуальності в конкретному типі тексту, у сучасному мовознавстві визріває необхідність комплексного дослідження міжтекстових кореляцій на матеріалі англомовних пародійних текстів, що включає вивчення інтертекстуальних взаємодій різних рівнів і мовних засобів їх вираження.

У роботі пропонується, по суті, перший у лінгвістиці тексту та теорії інтертекстуальності комплексний аналіз мовностилістичних особливостей тексту англомовної пародії як основного учасника міжтекстової взаємодії, тобто прецедентного тексту і власне тексту пародії. Крім того, дослідження визначає новий погляд на вивчення проблеми реалізації категорії інтертекстуальності в пародійному тексті з позиції “прецедентний текст - пародійний текст - реципієнт” (у зв'язку з креативною діяльністю автора, спрямованою на реципієнта).

Актуальність обраної теми зумовлена тенденцією проведення комплексних лінгвостилістичних та структурно-семіотичних досліджень у сучасній лінгвістиці, спрямованих на аналіз всієї сукупності інтертекстуальних і внутрішніх зв'язків художнього тексту та засобів їх реалізації (лінгвістика тексту, лінгвостилістика, загальна теорія тексту і теорія інтертекстуальності); необхідністю подальшої розробки теорії інтерекстуальності (розширення набору інтертекстуальних елементів, їх функцій тощо), а також значимістю категорії інтертекстуальності для розуміння пародійних текстів. Комплексний розгляд зазначеної проблематики стимульований зростаючим інтересом як до теорії інтертекстуальності в цілому, так і до дослідження проявів міжтекстової взаємодії в пародійному тексті.

Зв'язок з науковими темами. Тема дисертації відповідає профілю наукових досліджень, що проводяться на факультеті іноземних мов Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна в руслі наукової теми “Когнітивні й комунікативні проблеми дискурсу й навчання іноземних мов” (номер державної реєстрації 0106U002233).

Мета роботи - виявлення і аналіз способів і засобів вербалізації інтертекстуальних взаємодій у пародійному тексті, що сприяє його адекватному сприйняттю; визначення характеру запозичень на всіх мовних рівнях традиційних елементів прецедентного тексту в пародійному тексті.

Відповідно до зазначеної мети в дисертації ставляться наступні завдання:

? виявити розбіжності між глобальними текстовими категоріями, такими, як текстуальність, пантекстуальність, контекстуальність, інтертекстуальність у рамках лінгвістики тексту й визначити місце останньої в ній;

? розмежувати поняття інтертекстуальність та інтертекст;

? розглянути генетичні й онтологічні характеристики пародійного тексту;

? уточнити лінгвістичний статус цитати, алюзії, ремінісценції як інтертекстів і виявити їх особливості та функції мовного вираження в пародійному тексті;

? визначити роль мовної гри при інтертекстуальній взаємодії як стилетвірному факторі при створенні пародії як типу тексту;

? виділити з залученням теорії інтертекстуальності мовні засоби як інтертекстуальні елементи створення комічного ефекту в пародійному тексті, що реалізують конструкцію “текст у текстi”.

Об'єктом дослідження є тексти англомовних пародій XIX-XX століть, розглянуті як система, що породжує і реалізує інтертекстуальні зв'язки.

Предметом вивчення виступають мовностилістичні засоби реалізації міжтекстових зв'язків у тексті англомовної пародії.

Матеріалом дослідження служив корпус понад 1350 інтертекстів із 850 англомовних пародійних текстів XIX-XX cт. (загальним обсягом понад 6 000 сторінок).

Вибір тексту англомовної пародії зумовлений високою частотністю і численністю інтертекстуальних посилань на тексти різних функціональних стилей, з якими реалізуються інтертекстуальні зв'язки.

Мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження визначають його методологію, що інтегрує положення теорії інтертекстуальності, теорії комунікації, лінгвістики тексту і лінгвостилістики, які безпосередньо пов'язані з вивченням проблеми “текст у текстi”, зокрема аналіз структурно-семантичної організації пародійного тексту та принципу його актуалізації при інтертекстуальних відношеннях з іншими текстами здійснюється в руслі теорії інтертекстуальності, що займається дослідженням механізму міжтекстових зв'язків, які реалізуються в мові й мовленні (Н.В. Корабльова, Ж. Женетт). Конкретні варіанти мовної актуалізації пародійного тексту з іншими текстами внаслідок інтертекстуальних відносин аналізуються із застосуванням положень лінгвістики тексту щодо структури та категорій тексту (М.М. Бахтін, Ю.М. Лотман, Ю. Крістева) і лінгвостилістики - щодо експресивного і функціонального потенціалу одиниць мовлення (В.О. Кухаренко, В.О. Самохіна).

Теоретико-методологічна база дослідження обумовлює використання методів лінгвостилістичного і структурно-композиційного аналізу для виявлення стилістичних особливостей пародійного та прецедентного текстів, їх структурно-композиційних елементів і їх взаємодії, а також методів функціонально-прагматичного аналізу, які дозволили встановити та схарактеризувати функції виявлених композиційно-стилістичних особливостей у пародійному тексті і визначити їх роль у створенні комічного ефекту з урахуванням категорії інтертекстуальності; а також порівняльний метод - для обґрунтування інтертекстуального зв'язку прецедентного тексту та тексту пародії.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній уперше: проводиться розмежування понять пантекстуальність, текстуальність, контекстуальність, інтертекстуальність, а також різновидів інтертексту (цитати, алюзії, ремінісценції тощо); інтертекстуальність та інтертекст розглядаються як різнопорядкові поняття, що репрезентують процес і результат; текст пародії вивчається з позицій діалогізму та карнавалізації, відображуючи світ прецедентного тексту та навколишньої дійсності у комічному ракурсі; виявляється роль апелятивної функції пародійного тексту, що дозволяє донести інформацію до реципієнта - антропоцентру, для якого створюються прецедентний текст і пародійний текст; досліджуються нові види міжтекстової взаємодії між прецедентним текстом і текстом пародії (абсолютним пародійним текстом або текстом, що містить пародійні вкраплення); доводиться інтертекстуальна природа форми, змісту, а також усіх мовних рівнів тексту пародії (від фонетичного, морфологічного, лексичного, фразеологічного, синтаксичного до тропів), і, таким чином, обґрунтовується зв'язок пародійного тексту з прецедентним текстом.

Наукова новизна роботи узагальнена в положеннях, що виносяться на захист:

1. Текстуальність є процес породження різних текстів; інтертекстуальність - процес активної взаємодії породжених текстів у даному контексті, діалогічні відносини, при яких один текст містить конкретні та очевидні відсилання (інтертексти) до попередніх текстів; контекстуальність - процес взаємодії текстів з урахуванням вертикального контексту; пантекстуальність - текст, що характеризується ознакою просторовості, тобто розміщується в реальному просторі, простір є текст (простір як такий може бути сприйнятий як повідомлення), текст є матеріальним носієм змісту простору, що саме в тексті набуває вербального втілення.

2. Інтертекстуальність та інтертекст є різнорівневі поняття: при цьому не тільки автор усвідомлено включає у свій текст фрагменти інших текстів, але й адресат правильно визначає авторську інтенцію та сприймає текст у його діалогічній співвіднесеності. Інтертекст трактується як внутрішньотекстовий феномен, що має відносну самостійність. Інтертекст уключається в текст серією спеціальних прийомів (алюзія, ремінісценція, цитата тощо).

3. Пародія - це вторинний текст, інваріантне ядро якого становить інтертекстуальна основа і мовна гра, що зберігає свою стійкість незалежно від історичної перспективи, не виключаючи істотного варіювання кореляції засобів комічного в різні історичні періоди.

4. Пародійні тексти розподіляються на абсолютні та часткові. Часткові пародійні тексти містять у собі пародійні вкраплення, де презентовані інтертексти у вигляді алюзій, цитат, ремінісценцій та інших інтертекстів, завдяки яким створюється пародійний контекст. Пародійні вкраплення можуть взаємодіяти не з цілим прецедентним текстом, а з його частиною. Виділяються також пародії, прецедентним текстом для яких є елементи фольклору (крилаті вислови, прислів'я, фразеологізми тощо), і пародії, які взаємодіють повністю або частково не з одним прецедентним текстом, а з декількома.

6. Імітаційна природа пародії визначає її орієнтацію на використання прийомів мовної гри, що дозволяє виявити і обіграти аномальні типові риси прецедентного тексту, на основі яких будується пародійний текст.

7. Інтертекстуальність тексту пародії стосовно прецедентного тексту обумовлює інтертекстуальну сутність мовної гри, за допомогою якої всі мовні рівні (від фонетичного, морфологічного, лексичного, фразеологічного, синтаксичного до тропів) - інтертекстуальні. Пародист запозичує усі мовні одиниці (від фонетичних, морфологічних, лексичних, фразеологічних до тропів і синтаксичних) із прецедентного тексту і творчо обігрує в пародійному тексті, для якого обов'язковим фактором є міжтекстова взаємодія.

Теоретична значущість дисертації полягає в тому, що її результати та висновки є внеском у лінгвістику тексту (уточнення і розмежування її категорій - пантекстуальності, текстуальності, інтертекстуальності, контекстуальності); у теорію інтертекстуальності, що збагачується завдяки комплексному аналізу міжтекстових зв'язків у пародійному тексті на всіх мовних рівнях.

Практична цінність виконаного дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані в лекційних курсах з теорії тексту (розділи “Лінгвістика тексту”, “Категорії тексту”, “Інтерпретація тексту”), функціональної стилістики англійської мови (розділи “Мовностилістичний аналіз художнього тексту”, “Мова художнього тексту і вертикальний контекст”); у спецкурсах з лінгвістичної теорії тексту і комунікації, герменевтики, при написанні дипломних робіт, кандидатських дисертацій, при підготовці навчально-методичних рекомендацій з інтерпретації тексту.

Апробація роботи. Основні положення і висновки дослідження обговорювалися на розширеному засіданні кафедри англійської філології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (31 січня 2008 р.), міжнародній науково-методичній конференції: “Ювілейні четверті Каразінські читання” у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна (Харків, 2 жовтня 2004 р.), Всеукраїнському науковому форумі “Сучасна англістика: стереотипність та творчість” у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна (Харків, 19 травня 2006 р.), VI Міжнародній науковій конференції “Каразінські читання: Людина, мова, комунікація” у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна (Харків, 1 лютого 2007 р.), XIV Міжнародній лінгвістичній конференції: “Мова й світ” у Міжвузівському центрі “Крим” (Ялта, 5 жовтня 2007 р.) та Другому всеукраїнському науковому форумі “Сучасна англістика: когниція, комунікація, текст” у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна (Харків, 4 грудня 2007 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 8 одноосібних робіт, з них 5 статей у фахових наукових виданнях та тези доповідей на трьох наукових конференціях.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, бібліографії (302 найменування), списку лексикографічної літератури (31 найменування), списку ілюстративного матеріалу (70 найменувань).

У вступі подається обґрунтування вибору теми, об'єкт і предмет дослідження, формулюються його мета і завдання, визначається актуальність, новизна, теоретична та практична цінність роботи, конкретизується методика дослідження і висуваються основні положення на захист, зазначаються методи дослідження.

У першому розділі критично проаналізовані позиції науковців щодо розгляду базових текстових категорій (текстуальності, пантекстуальності, контекстуальності, інтертекстуальності), розглянута еволюція пародійного тексту; установлена інтертекстуальна сутність пародії, яка ґрунтується на імітаційному принципі мовної гри, та виявлена залежність від прецедентного тексту, на основі якого будується пародійний текст.

У другому розділі досліджена сутність інтертекстів (цитат, алюзій, ремінісценцій), які представлені як ігрові форми, що реалізують принцип міжтекстової взаємодії в пародійному тексті; виявлені функції пародії стосовно прецедентного тексту.

У третьому розділі розглянуті мовні особливості пародійного тексту, побудовані на принципі інтертекстуальності. Доведена інтертекстуальна природа мовних засобів: фонетико-морфологічних, лексичних, фразеологічних, синтаксичних прийомів та тропів, які запозичуються із прецедентного тексту й уводяться в текст пародії в трансформованому вигляді.

Загальний обсяг роботи становить 206 сторінок (обсяг основного тексту - 169 сторінок).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1. “Пародія як тип тексту”. Однією з актуальних проблем лінгвістики дотепер залишається проблема виділення та опису категорій тексту. Категорії тексту універсальні за своєю природою і виявляються в будь-якому тексті незалежно від мови, якою створено текст, і від його типу. У лінгвістиці тексту провідними категоріями є: пантекстуальність, текстуальність, інтертекстуальність та контекстуальність. Характеризуючи відносини простору і тексту, відзначимо феномен пантекстуальності (В.М. Топоров), який полягає в тому, що текст має ознаку просторовості, розміщується в реальному просторі, і простір є текст.

Текст інтертекстуальний (Р. Барт, Р.-А де Богранд, В.У. Дресслер), тому що через призму інтертекстуальності світ з'являється як текст, а змішування певних елементів дає нові комбінації. Феномен інтертекстуальності вміщує в собі не тільки факт запозичення елементів існуючих текстів, але і наявність загального єдиного текстового простору. Текстуальність та інтертекстуальність є основними категоріями, властивими кожному тексту, тобто автор будь-якого тексту може свідомо посилатися на інші конкретні тексти. Однак не завжди автор може бути впевнений у тому, що реципієнт інформації в змозі адекватно інтерпретувати ці сигнали інтертекстуальності. Власне в цьому полягає особлива прагматична специфіка даної категорії. Інтертекстуальність і текстуальність є нерідко ототожнюваними. У роботі дані поняття розмежовуються. Текстуальність значно ширша за інтертекстульність, це процес породження різних текстів у найглибшому сенсі слова; інтертекстуальність розуміється як процес активної взаємодії породжених текстів у певному контексті. Контекст розглядається як внутрішньотекстовий феномен, у якому реалізуються тільки текстові зв'язки. Контекст відмежовується від ситуативного контексту, що виходить за межі тексту, тобто ситуативний контекст більший, ніж текст. Контекстуальність визначається як процес взаємодії текстів з урахуванням вертикального контексту.

Той факт, що теорія інтертекстуальності - це теорія відносин між текстами, є незаперечним. Спірним представляється питання про різноманіття підходів до визначення понять інтертекст та інтертекстуальність. Дотримуючись у цілому підходів вітчизняних і зарубіжних лінгвістів щодо природи та функціонування інтертекстуальності та інтертексту, розведемо ці два поняття. Інтертекст трактуватимемо як внутрішньотекстовий феномен. Під інтертекстуальністю будемо розуміти діалогічні відносини, при яких один текст містить конкретні та очевидні відсилання (інтертексти) до попередніх текстів. Слід зазначити, що відправним моментом роботи є аналіз і класифікація міжтекстових зв'язків у тексті пародії. Для вивчення інтертекстуальних запозичень у пародійному тексті в дисертації були частково взяті за основу дві класифікації інтертекстуальних взаємодій (Ж. Женетт, Н.В. Корабльова), за допомогою яких розглянуто типи міжтекстових зв'язків, а також досліджено текст англомовної пародії в аспекті інтертекстуальності.

Категорія інтертекстуальності може реалізуватися в художньому тексті в найрізноманітніших формах. Інтертекстуальність може виявити себе в тексті пародії як вторинному тексті (З.Я. Тураєва), який утворюється на основі первинного тексту - прецедентного, реалізованого в тексті пародії у вигляді її другого плану. При взаємодії першого (буквального плану пародії) і другого (пародійований об'єкт) відбувається обов'язковий для пародії зсув планів, що призводить до виникнення комічного ефекту, побудованого на принципі інконгруентності (В.О.Самохіна), в основі якого - гіперболізація, що виростає з конфлікту. Конфлікт завжди з'являється на основі протиріччя, невідповідності, що дозволяє реципієнтові подумки розгорнути процес пародіювання у зворотному напрямку і реконструювати у свідомості другий план (пародійований об'єкт), без якого створення пародії стане неможливим..

Форми прояву інтертекстуальності (інтертексти) у пародіях можуть бути різноманітними: цитати, алюзії, ремінісценції, які створюють своєрідний підтекст. Будь-які варіанти інтертексту впливають на формування підтексту - додаткового семантичного утворення, що виникає в межах текстового матеріалу. Поняття підтексту стає актуальним для дослідника, коли він звертає увагу на те, що значна частина одиниць у тексті може бути не мотивована самим текстом, а набуває змісту тільки при зіставленні цього тексту з іншими, тобто при ідентифікації підтексту.

Існують тексти, які не є абсолютними пародіями, але містять у собі пародійні вкраплення, де перебувають інтертексти, завдяки яким створюється пародійний контекст. Виділені також пародії (абсолютні або тексти з пародійними вкрапленнями), прецедентним текстом для яких є різні прецедентні феномени. Більш того, зустрічаються тексти, що містять пародійні вкраплення, які взаємодіють не з цілим прецедентним текстом, а з його частиною. При аналізі текстів пародій враховується той факт, що пародія може виконувати одночасно багато функцій. Аналіз тексту, зосереджений тільки на авторі та предметі, є занадто вузьким, оскільки, таким чином, залишається поза увагою апелятивна функція тексту, його спрямованість на реципієнта.

Пародія вперше згадується в Аристотеля, однак сучасна пародія відрізняється від античної, яка будувалася на зміні змісту пародійованого образу при збереженні його форми. Серед текстів, подібних до тексту пародії, варто виділити такі: травестія та ченто. Травестія (від італ. “переодягатися”) - тип комічної імітації, при якій автор запозичує теми, сюжетні мотиви і застосовує до них низькі літературні форми, таким чином, трансформує його зміст. Інший маловідомий жанр, подібний до пародії - ченто (від італ. “плаття, що зшито зі шматочків; халтура”). Цим визначенням репрезентують художній твір, що складається з цитат відомих віршованих текстів, і ці цитати використовуються для розваги або для сатиричної критики нового предмета. У пародії оповідач, як правило анонімний, і звертається до публіки, що чекає на розваги. Оповідання будується в комічному ключі; місце і час - звичайні, узяті з повсякденного життя. Уся дія базується на невідповідності між очікуванням і задоволенням від цього очікування.

Сутність пародії визначає її орієнтацію на використання прийомів мовної гри. Мовна гра в пародії - завжди адресатна, будучи цілеспрямованою і продуманою саме як ефектне мовне вживання. Мовна гра не може відбутися в пародійному тексті без розуміння її реципієнтом, оскільки вона завжди спрямована на створення нового змісту, відмінного від прецедентного тексту і незнайомого раніше адресатові. Необхідною властивістю пародійного тексту є імітаційність, вторинність. Поняття імітації як конструктивного принципу мовної гри та імітації як основного механізму створення пародійного тексту розмежовуються: перше поняття включає різні лінгвістичні мовні прийоми, що спираються на вихідний матеріал (прецедентний текст), є вторинними за походженням, але вирізняються більш приватним характером, ніж прийоми імітації як механізм створення пародії. Імітація як конструктивний принцип мовної гри реалізується в пародії постійно, але найбільш часто текст пародії будується на сполученні принципу імітації та інших принципів мовної гри. Органічна взаємодія різних прийомів мовної гри та прийомів імітації як механізму створення пародії становлять її лінгвістичну сутність. Пародія повинна бути пародійною стилізацією, тобто повинна відтворити пародійовану мову як істотне ціле, що характеризується своєю внутрішньою логікою і розкриває нерозривний зв'язок з пародійованою мовою.

Розділ 2. “Реалізація міжтекстових зв'язків у тексті англомовної пародії”. Основними мовними способами реалізації категорії інтертекстуальності в будь-якому тексті можуть бути цитати, алюзії, ремінісценції. Алюзивне слово виступає знаком ситуаційної моделі, з якою за допомогою асоціацій співвідноситься текст, що містить алюзію. Основна особливість алюзії як часткового цитування полягає в тому, що додатковий семантичний елемент, викликаний цитатним характером сполучення, ускладнюється: відтворена частина сполучення виконує функції виразника повного значення сполучення, а не окремого значення, що припадає на цю частину. Алюзія є інтертекстом, елементом прецедентного тексту, що включають у створюваний текст.

Алюзії в пародіях поділяються на: а) біблійні та міфологічні. Інтертекстуальний елемент, запозичений з високого стилю священного писання, знижується й обігрується новим контекстом, що, у свою чергу, виявляється гіперболізованим. Невідповідність біблійної алюзії новому контексту створює комічний ефект. У вірші-пародії “For Little Boys Destined for Big Business” С. Хоффенштейна комічно переосмислюються євангельські заповіді у світлі нового заповзятливого споживчого товариства. Вірш буяє алюзіями: “Love your neighbour - he may be Useful; and besides it's free; But should he more than friendship seek; Always turn the other cheek”. У пародії використовується алюзія на Біблію: “Thou shalt your neighbour as thyself”, а також вираз “turn the other cheek”, що у біблійному змісті означає “займати позицію непротиріччя”, а в даному контексті він має значення “відвернутися”. Завдяки трансформації семантичного змісту та обігруванню біблійних образів, їхньої експансії реалізується комічний ефект;

б) фольклорні тексти. У пародії О. Неша “The Facts of Life” обігрується алюзія на народну легенду про Фортуната, що зустрів богиню долі Фортуну і одержав від неї в подарунок гаманець, завжди повний грошей: “Alas, his most amusing verse is not a Fortunatus purse”;

в) посилання на відомих особистостей або події. У пародійному романі П.Дж.Вудхауза “The Code of the Woosters” чотири рази виникає тема Шерлока Холмса: “…She paused significantly. “You follow me, Watson?” “… I should be under the personal eye of Sir Watkyn alone… … unfortunate Master Criminal would feel on coming down to do a murder at the old Grange, if he found that not only was Sherlock Holmes putting in the week-end there, but Hercule Poirot as well. …I couldn't have made a better shot, if I had been one of those detectives who see a chap walking along the street and deduce that he is a retired manufacturer of poppet valves named Robinson with rheumatism in one arm, living at Clapham”. У цьому випадку відбувається протиставлення двох героїв: того, до якого відсилає алюзія, і створеного в цей момент;

г) алюзії в пародіях на літературні тексти. Так, алюзія на шекспірівського “Гамлета” використовується в оповіданні Дж. Тербера “The Dog that Bit People”: “A few months before Muggs died, he got to “seeing things…” Muggs came wandering into the room like Hamlet following his father's ghost”. Метафора, що утворилася завдяки пародіюванню шекспірівського образу і контрастному включенню алюзії, створює комічний ефект. Вживання алюзій є досить продуктивним для створення пародій, оскільки вони служать для глибшого осмислення пародійного тексту, залучаючи, як і у випадку інших інтертекстуальних елементів, тезаурус реципієнта.

При використанні цитати, автор пародії експлуатує реконструктивну інтертекстуальність, указуючи на схожість свого і чужого текстів. Цитати в пародіях можуть бути дослівними. У цьому випадку вони маркуються графічними засобами, що може також підкреслюватися висловленням, з уведеною цитатою, яка служить вихідним пунктом для подальшого міркування персонажу. Так, у пародійному оповіданні Л. Хьюза “There Оught to be a Law” пародіюється фраза, яку вимовляє головний герой, обурений тим, що держава, піклуючись про захист тварин, кидає напризволяще жителів Гарлема. Дана фраза є цитатою з Біблії: “The foxes have holes, and the birds of the air have nests; but the son of man hath not wherе to lay his head”. Для пародій характерні цитати, які включаються в текст без графічного маркування. Немарковані графічно цитати в більшості випадків модифікуються автором, підпорядковуються тим контекстом, у який вони включені. Однак ці модифікації не зачіпають семантичного та образного ядра цитати. Прикладом є роман П. Дж. Вудхауза “Jeeves in the Offing”, де обігруються цитати з монологу Гамлета “To be or not to be”, якими насичене мовлення слуги Дживсу: “Is it morning?” - “Yes, sir”. - “Are you sure? It seems very dark outside”. - “There is a fog, sir. If you will recollect, we are now in autumn - season of mists and mellow fruitfulness”. Пародії також містять марковані цитати, модифіковані таким чином, що сприймаються як пародія на цитату. Зовні такий прийом створює ілюзію більш тісного злиття авторського і цитатного мовлення, але насправді має місце контрастне протиставлення, завдяки зміні семантичного змісту цитати. У цитаті зовнішній план вираження не самостійний, а є свого роду знаком-індексом, що вказує на більш великий текст, з яким він перебуває в метонімічному відношенні, що особливо характеризує пародії.

Тексти, відтворені в ремінісценціях у межах сміхових жанрів, є прецедентними. Ремінісценція - це спосіб створити певний контекст для сприйняття художнього тексту, і одночасно - засіб продемонструвати відмінність, новизну створеного тексту. Ремінісценції являють собою асоціативні стимули (Г. Г. Слишкін), що відновлюють у свідомості носія мови прецедентні тексти. Прецедентні тексти повинні бути відомі як відправникові, так і одержувачеві повідомлення, і, в ідеалі, ніяких вказівок на інтертекстуальні вкраплення не повинно бути. Усе, що в них пародіюється, обігрується або навіть просто згадується, повинне входити у фонові знання аудиторії і бути для неї актуальним. Так, в оповіданні Е.Б. Уайта “How to Tell a Major Poet from a Minor Poet” пародіюється манера письма Е. Хаусмена: “When drums were heard in Pelham, The soldier's eyes were blue, But I came back through Scarsade, And oh the...”. Запозичення ритміко-синтаксичного ходу розраховане на ритмічну пам'ять реципієнта, без неї комічний ефект утрачається. Для його посилення, замість топонімів, пов'язаних із графством Шропшир, опоетизованих Хаусменом, автором обігруються не поєднані зі стилем вірша назви сучасних районів передмістя Нью-Йорка.

Заголовок художнього тексту - це особливий елемент, здатний функціонувати як самостійна одиниця. Формально виділяючись із основного корпусу тексту, заголовок може функціонувати як у складі повного тексту, так і незалежно - як його представник. Тому, коли заголовок виступає як цитата у чужому тексті, він являє собою інтертекст, відкритий різним тлумаченням. Чуже слово в заголовку пародій передає не весь набір можливих асоціацій із прецедентним текстом, а лише контекстуально обумовлені. Джерелами заголовного комплексу в тексті пародії найчастіше виступають: а) власні імена, запозичені з Біблії і античних міфів. У назві пародійного вірша Д. Паркера “Salome's Dancing-Lesson” обігрується старозавітний сюжет. Трансформація міфологічного змісту в заголовку даного вірша створює комічний ефект;

б) вигадані та власні імена, які належать реальним особам. У тексті пародії Дж.Стронга “What Hiawatha Probably Did” у заголовку обігрується ім'я персонажа епічної поеми Г. Лонгфело “The Song of Hiawatha”;

в) фольклор. У заголовку пародійного вірша М. Куїна “Soloman Grundy”, перейнятого антивоєнним пафосом, пародіюється назва дитячого вірша “Solomon Grundy”. Заміна імені персонажа вірша (Soloman замість Solomon) значуща: Soloman - “одна людина”, “людина поодинці”. У цьому випадку завдяки трансформації й обігруванню семантичного змісту реалізується іронічна модальність;

г) фразеологічні та клішовані вирази. У заголовку оповідання О. Неша “Never Mind the Overcoat, Button up That Lip” присутній клішований вираз “button up that lip”, що означає “помовчувати”. Пародист створює каламбур, заснований на зв'язку слів “button” і “overcoat” і, таким чином, оповідання набуває комічної спрямованості;

д) художні тексти. У пародії Е.Б. Уайта “Across the Street and into the Grill” обігрується назва заголовка роману Е. Хемінгуея “Across the River and into the Trees”. У даній пародії пародист вкладає в саму назву метасеміотичний зміст, протилежний тому, що хотів сказати Е.Хемінгуей. Ціль пародиста - висміяти не тільки конкретно цей роман, але взагалі тенденцію протиставлення природи машинній цивілізації, характерну для Е. Хемінгуея. Зміст, укладений автором у заголовок пародії, стає зрозумілим лише після прочитання всього твору. При декодуванні пародійного тексту виявляється надзвичайно важливим дослідження форм вираження заголовного комплексу, визначення його кореляцій з текстом-пародією, з одного боку, і з прецедентним текстом, з іншого, а також аналіз його інтертекстуальних функцій.

Однією з основних функцій пародійного тексту, разом із апелятивною, є критична функція, що полягає в тлумаченні, коментуванні другого, пародійованого плану, тобто прецедентного тексту. Таким чином, у пародійному тексті виникає контраст двох текстів, їх своєрідна діалектична єдність. Пародія є дієвим і дотепним засобом критики, але її сутність не вичерпується однією критикою. Завдання її - як негативна, так і позитивна оцінка суб'єкта (прецедентного тексту). У пародійному тексті нічого не повторюється пасивно. Автор пародії, зберігаючи форму оригіналу, вкладає в неї зміст, що контрастує з нею, по-новому висвітлює пародійований текст і критикує його.

Розділ 3. “Інтертекстуальна реалізація різнорівневих одиниць мови в тексті англомовної пародії”. У пародійному тексті фонетичні засоби - інтертекстуальні: пародист запозичує такі одиниці із прецедентного тексту і творчо обігрує їх у пародійному тексті, для якого обов'язковою умовою є міжтекстова взаємодія. Одним з важливих фонетичних аспектів пізнання пародії є алітерація та асонанс, які відіграють роль одного з основних компонентів при створенні ритму в тексті пародії. Так, у пародійній історії англійської літератури О. Майерса “From Beowulf to Virginia Wolfe” два американських письменники Sinclair Lewis і Upton Sinclair з'єднуються в Upton Sinclair Lewis. Інтертекстуальним фонетичним засобом створення пародії є також звуковий паралелізм. Наприклад, Шерлок Холмс перетворюється у пародії Б. Гарта “The Stolen Cigar-Case” у Хемлока Джонса. Пародія реалізується не тільки фонетичною грою, а саме, звуковим повтором (- оu). Пародистові також вдається продемонструвати своє ставлення до улюбленого героя К. Дойля: hemlock - вид отрутної рослини; також отруйним, на думку пародиста, є вплив великого “детектива” на долі оточуючих людей. Іншим важливим фонетичним аспектом для досягнення комічного ефекту в тексті пародії є омофонічні каламбури. Назва пародії Т. Худа “Ravings” на оповідання Е. По “Raven” являє собою омофонічний каламбур, гра якого будується на співзвуччі слів “raving” - “марення” і “Raven” - “ворон”. Причому даний каламбур являє собою також очевидний натяк пародиста на захопленість Е. По омофонічною грою. Особливості пародійного тексту і його прийомів засновані на використанні найрізноманітніших мовних явищ, побудованих на асиметрії мовного знака, омонімії, варіантності, а також потенційних можливостях словотворчих моделей.

Необхідно звернути увагу на пародійні тексти, у яких вживаються морфологічні засоби, що є інтертекстуальними із прецедентним текстом. У пародії Дж. Стронга “What Hiawatha Probably Did” на поему Г. Лонгфело “Hiawatha Song” пародіюються великі описи, викликаючи асоціації з численними повторами в самого Лонгфелло. Пародист досягає цього за рахунок утворення великих словотвірних гнізд, наприклад, від слова side, використовуючи різні засоби словотвору (конверсію, словоскладання та ін.):

“…That was why she put the fur side -

why she put the fur side, inside.

Made them with fur-side, inside,

Made them with the skin-side, outside…”.

Один із словотворчих засобів англійської мови, запозичених в цьому випадку, - це можливість атрибутивної функції для іменника в загальному відмінку без прийменника, а також парадигматична неоформленість імені прикметника в англійській мові, що призводить до нерозрізненості іменника у функції препозитивного означення, що виконує цю же функцію. Така властивість англійської мови дозволяє пародистові утворювати словосполучення, складні слова від однієї основи.

При вивченні лексичних засобів головна увага приділяється стилістичним властивостям і виражальним можливостям лексики, а також її перетворенню в тексті пародії. Лексичні засоби, які використовуються в пародійному тексті, також є інтертекстуальними.

У пародійній баладі “The Lang Coorting” Л. Керрола обігрується архаїчний шотландський, північний діалект, що часто зустрічається в англійських баладах:

“There's one that standeth at the door,

And tirleth at the pin.

Now speak and say, my popinjay…”.

Порівняємо з прецедентним текстом - баладою “Argument” Вордсворта і Колриджа з книги “Lyrical Ballads”:

“…It is an ancyent Marinere,

And he stoppeth one of three:

By thy long grey beard and thy glittering eye…”.

Запозичення діалектних форм в даній пародіїї-баладі сприяє більш іронічному її звучанню та посилює комічний ефект.

Пародійні тексти містять атрибутивні словосполучення, які в більшості випадків мають описовий характер. У пародійних відступах повісті Дж.К. Джерома “Three Men in a Boat (to Say Nothing of the Dog)” використовуються такі словосполучення: “the dainty sheen of the grass and leaf is blushing to a deеper green; “dim - lit temple of the god...”; “shadowy light ”, у яких простежується занадто підкреслена увага до кольорів, прагнення передати відтінки та фарби - гру кольора і світла, що допомагає реципієнтові чіткіше відчути комічну спрямованість відступів. Дані уривки є свого роду пародією на псевдоромантичні твори XIX століття, оскільки аналогічні зразки псевдоромантичних описів зустрічаються в багатьох творах того часу. Порівняємо з романом Л.Булвер “Chivalry”: “It was a beautiful summer evening. The sun was flooding the glew, and pressing it her purple west with farewell looks of golden light … ”. Часто пародисти використовують у своїх текстах еквівалентні лексичні елементи зі знаком “мінус” в заперечній конструкції, що сама по собі передбачає протилежність, як, наприклад, в анонімній пародії “The Amateur Flute” - “That don't live in the steeple”. Порівняємо з віршом Е. По “The Bells”: “They that dwell up in the steeple”.

Фразеологічні засоби мови, як і лексичні, застосовуються в різних функціональних стилях і, відповідно, мають те чи інше стилістичне забарвлення. У даному параграфі виявлені особливості запозичення і трансформування фразеологізмів у пародійних текстах. Найчастіше в пародійних текстах застосовується прийом заміни одного з компонентів ідіоми іншим словом: “I found my old flesh-and-blood up to her Marcel-wave in proof sheets” (Wodehouse P.G. The Code of the Woosters). Вираження “up to his ears/eyes/neck” означає “дуже глибоко”. Замість одного з очікуваних слів (ears/eyes/neck) уживається назва зачіски - хімічна завивка. У цьому випадку вираз “up to his ears/eyes/neck” - є прецедентним текстом, обігрування якого призводить до виникнення комічного ефекту. Зустрічаються випадки, коли ідіома набуває додаткового розвитку у пародійному тексті. Так, стійкий вираз “cold feet” - “утрата хоробрості або впевненості” вживається в такий спосіб у пародії “The Code of the Woosters” П.Дж.Вудхауза: “I don't mind telling you that the more I contemplated the coming chat, the colder the feet became”. У пародійному тексті перетворюються фразеологізми, які мають високий ступінь стійкості лексичного складу й виконують у даному тексті експресивну функцію. Таким чином, запозичення й обігрування фразеологізмів збагачує мову пародії і сприяє досягненню комічного ефекту в даному типі тексту.

Проблеми міжтекстової взаємодії порушують питання про співвідношення понять інтертексту та тропа. Оскільки міжтекстові кореляції та їх єднальні формальні елементи за своєю природою і проявом різноманітні, у тропах виявляються ознаки метафори, порівняння, гіперболи тощо. Одним з найпоширеніших прийомів, який використовують пародисти, є метафора. Для створення пародій характерне перенесення змісту слова на об'єкт, з яким це слово не співвідноситься. Слова і фрази, вирвані зі звичного для них контексту і оточення, починають працювати в нових мовних ситуаціях. Прикладом цього служить уривок із пародійного роману П.Дж. Вудхауза “The Code of the Woosters”: “Smallish girl of about the tonnage of Jessie Mattews”. Слово tonnage (the size of a ship or the amount of goods it can carry, expressed it tons) застосовано до опису зовнішності дівчини, причому, цілком зрозуміло, субтильної дівчини. Логічний зв'язок між поняттями size of a ship та size of a person виявляється досить очевидним. Метафора дозволяє створити місткий образ, заснований на яскравих, найчастіше несподіваних, сміливих асоціаціях.

Однією з властивостей гіперболи є те, що вона може не приймати форму тропу, а просто виступати перебільшенням. Однак частіше гіпербола оформляється різними тропами, причому її завжди супроводжує іронія, оскільки автор і реципієнт розуміють, що цей образний засіб неточно відображує дійсність. Прийом гіперболи ужито в пародії П. де Райса “ Requiem For a Noun, or Intruder in the Dusk” на твори У. Фолкнера: “The last light was seeping out” - пародійне спрощення метафорично насичених пейзажних замальовок в У. Фолкнера. Порівняємо з романом “Noise and Fury”: “The road rose again, to a scene, like a painted backdrop. Notched into a cut of red clay, crowned with oaks the road appeared to stop…”. Таким чином, гіперболізовані порівняння стають самоціллю, чистою грою дотепності пародиста; гіперболічне роздування образу відбувається на порожньому місці і потенційно не має завершення, порівняння може бути нічим не обумовлене і перевищувати межі реального, завдяки чому створюється комічний ефект у тексті пародії.

Міжтекстові синтаксичні засоби є одним з головних прийомів реалізації інтертекстуальної сутності тексту пародії. Саме за допомогою міжтекстових синтаксичних засобів ведеться діалог текст пародії - прецедентний текст. Провідною рисою зв'язку двох текстів повинна бути тотожність, лінгвістичною реалізацією якої є повтор. Однак, очевидно, що це - тотожність неабсолютна, видозмінена, а повтор неідентичний, перетворений. Пародія Р.Чендлера “Beer in the Sergeant-Majors Hat” на твори Е. Хемінгуея містить фразу “she shouldn't have done it”, що повторена шістнадцять разів на трьох сторінках тексту, з метою висміяти знаменитий прийом повтору Е. Хемінгуея: “...Spring would soon be here...If winter comes can spring be far behind?... Once the spring should come and the snow melt...”.

Близьким за значенням до повтору є рефрен, що зберігся в багатьох баладах, але втратив своє первісне значення. Він застосовується також в пародіях Л. Керрола. Так само, як і в баладах, він позбавлений змісту, зберігає лише алітерацію і звукову значимість, хоча звучні в ньому слова самі по собі значущі та легко ідентифікуються, і лише їхнє сполучення і контекст перетворюють їх на безглуздий набір слів: