Концепт "час" в українській поетичній мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

УДК 811. 161. 2'373. 4: 82-3

Концепт „час” в українській поетичній мові

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Задорожна Олександра Михайлівна

КИЇВ 2008

Дисертація є рукописом.

Роботу виконано на кафедрі методики викладання української мови і культури мовлення Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться 26 листопада 2008 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 для захисту докторських (кандидатських) дисертацій Інституту української мови НАН України (01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні та Інституту української мови НАН України (01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано 24 жовтня 2008 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук

вербалізатор темпоральний лексика

АНОТАЦІЯ

Задорожна О.М. Концепт „час” в українській поетичній мові. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Інститут української мови НАН України, Київ, 2008.

Дисертація присвячена вивченню вербалізації концепту „час” в українській поезії другої половини ХХ ст.

Визначено особливості концептуальної і мовної картин світу в системі загальних уявлень про світ. Представлено сучасну лінгвістичну інтерпретацію концепту і його вербалізаторів. Схарактеризовано категорію часу в парадигмі наукових знань. Розглянуто час як об'єкт лінгвістичних студій.

Поділено вербалізатори концепту на групи за вираженням певного типу часу (астрономічного, біологічного, історичного). Запропоновано методику аналізу статики і динаміки концепту на матеріалі мовотворчості письменників-представників різних поколінь. Досліджено експліцитне й імпліцитне вираження концепту, парадигматичні і синтагматичні відношення в системі його вербалізаторів.

Установлено функціонально-стилістичні характеристики темпоральної лексики в художньо-образній системі поетичної мови. Простудійовано епітети із часовими семами.

Описано метафоричні комплекси і порівняльні конструкції, компонентами яких є темпоральні номінації. Сформовано показник частотності вербалізаторів концепту „час”. Укладено словник сполучуваності ключових темпоральних лексем.

Ключові слова: концептуальна картина світу, мовна картина світу, концепт, вербалізатори концепту, темпоральна лексема, синтагматичні відношення, парадигматичні відношення, лексикографічне портретування, експліцитне вираження концепту, імпліцитне вираження концепту.

АННОТАЦИЯ

Задорожная А.М. Концепт „время” в украинской поэтической речи. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Институт украинского языка НАН Украины, Киев, 2008.

Диссертация посвящена изучению процесса вербализации концепта „время” в украинской поэтической речи второй половины ХХ ст.

Определены особенности концептуальной и языковой картин мира в системе общих представлений о мире. Подана современная лингвистическая интерпретация концепта и его вербализаторов. Охарактеризована категория времени в парадигме научных знаний. Рассмотрено время как объект лингвистических исследований.

Осуществлена стратификация вербализаторов концепта на группы за выражением определенного типа времени (астрономического, биологического, исторического). Предложена методика анализа статики и динамики концепта на материале поэтической речи писателей-представителей разных поколений. Исследовано эксплицитное и имплицитное выражение концепта, парадигматические и синтагматические отношения в системе его вербализаторов.

Определены функционально-стилистические характеристики темпоральной лексики в художественно-образной системе поэтического языка. Проанализированы эпитеты с временными семами. Описаны метафорические комплексы и сравнительные конструкции, компонентами которых выступают темпоральные номинации. Сформирован показатель частотности вербализаторов концепта „время” и словарь сочетаемости ключевых темпоральных лексем.

Ключевые слова: концептуальная картина мира, языковая картина мира, концепт, вербализаторы концепта, темпоральная лексема, синтагматические отношения, парадигматические отношения, лексико-графическое портретирование, эксплицитное выражение концепта, имплицитное выражение концепта.

ANNOTATION

Zadorozhna O.M. Concept „time” in poetic Ukrainian. - Manuscript.

Dissertation on the receipt of scientific degree of candidate of philological sciences from speciality 10.02.01 - The Ukrainian Language. - Institute of Ukrainian Language of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2008.

Dissertation is devoted the study of process of verbalization of concept „time” in the Ukrainian poetry of the second half of the 20-the age.

In the dissertation treatments of Ukrainian and foreign linguists on the language picture of the world have been analyzed. The concept of the term „language picture of the world” and the relations of the notion with the real picture of the world, scientific picture of the world and conceptual picture of the world have been investigated. The work gives a study of the ways the notion of is defined by Ukrainian and foreign linguists. The author of this thesis discusses the distinction among the terms “concept”, “meaning” and “notion”. The dissertation describes the verbalizations of concept: synonyms, antonyms, thematic group, lexico-semantic fields, phraseological and connotative meanings. The scientist's points of view about linguistical expressing of time is analysed. The problem of ethymology temporal lexemes, describing lexico-semantical class of time, functional-semantically and semantically field of time, the peculiars of time lexemes as a component of language picture of the world are shown here.

Research materials confirm, that in a poetical language concept „time” is presented the system of verbalizations. Foremost the lexemes of modern literary Ukrainian, word of different parts of speech: nouns, adjectives, adverbes, verbs. A word with temporal semantics is explicit demonstrate of measureable or unmeasureable period of time. The main verbalizer of the consept of „time” represented hierarchical structure of three types of time (astronomic, biological, historical) and actually is the names of basic temporal intervals within the limits of each of them. Such temporal lexemes have status of the main: time, instant, minute, hour, days, morning, day, evening, night, year, the winter, spring, summer, autumn, life, childhood, youth, old age, history, millennium, eternity. It is set that word time is universal verbalizer, as semantic structure of this word unites the value of all of types of time. Cooperation of astronomic, biological and historical times appears in diffusion of semantic volume of temporal lexemes of different plurals.

On the basis of analysis of poetic language of the second half of the 20-the age assert that certain a temporal interval appears not only explicit but also implicit - without bringing in of time lexeme, by meaning verbalization associations with a certain segment sn a human mind: „beginning of morning” is a sunrise, dawns, „night” is sunsets, month, „childhood” is hands of mother, catoons, sweets. Verbalization of concept of „time” takes a place by the active bringing in of temporal vocabulary in paradigm relations. Establish, that in the artistic language of the second half of the 20-the age expressive are: synonyms, antonyms and connotative meanings. The contextual synonyms is involved complitly. The words with identical root morpheme with temporal semantics are a typical sign of verbalization concept of „time”. It is discovered that most unfolded are word-formation nests.

„Time” testifies the complex analysis of verbalizers of the consept to functioning in the poetic language of the synthagmatical well-organized system of lexical facilities which serve for manifestation of temporal semantics. In research lexical compatibility is presented through the attributive and predicative relations of temporal lexemes. Set, that constant in poetical language are determinations, what demonstrate usual for ukrainians description of chronologic intervals. Person predicates to the temporal lexemes verbs are traditionally attracted from seme motion, however function and predicates from colour, acoustic, floristic and by other semantic components.

In a context the positive and negative aura of word is created by conotation. Stylistic tints are imposed on a temporal value and give the syntactic constructions of the emotionally expressive colouring. In the probed poetic array most conotative is the lexemes-reprezenters verbalizers of parts of human life and verbalizers of the meaning the „twentieth age”.

Epithetical connections from names of time actively used in the poetic language of the second half of the 20-the age. Temporal lexemes in such constructions come forward determinations, and distributes. It is found out, that temporal determinations are used. The semantic filling of epithetical constructions is different. Trace connection of time lexemes from verbalizers of the conceptes „nature”, „man”, „space” and other. Epithets with sentinel semantics are actively used by the D. Pavlichko and. B. Oliynik. From I. Pavlyuk and R. Scyba. Aspiring to the linguistic minimalism V. Makhno and A. Dnistrovyj utillize epithets with a temporal value.

Establish, that in metaphors a temporal vocabulary demonstrates different value maintenance, to execute ability graphic and evaluation stylistic role, to pass the author comprehension of reality, in particular and difficult philosophical categories. In the process of creation of metaphors writers give temporal realities of properties, inherent people, animals, to the plants, to the natural phenomena and others like that. As a result of vividly semantic transposition of time lexemes in the poetic texts of the second half of the 20-the age acquires a powerful expressivity, distinctly presents aesthetics of artistic word.

Temporal realities in comparative constructions mainly come forward subjects, rarer - by the objects of comparison, sometimes - by the mean of partial expression of comparable sign. Episodically periods of time execute all of functions at the same time. Mostly sentinel concepts are compared to senses, people, animals and plants, elements of nature and objects.

Key words: conceptual picture of the world, linguistic picture of the world, concept, verbalization of the concept, temporal lexeme, synthagmatical relations, paradigm relations, lexicographic descrribing, explicit expression of the concept, implicit expression of the concept.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У лінгвістиці сформувалось широке розуміння мови як феномену духовності народу. Це детерміновано тим, що мова є невід'ємною частиною людського пізнання і пов'язується з філософським осмисленням дійсності. Мова забезпечує нації безперервність духовного життя, конденсує світоглядну систему, закріплює й зберігає ціннісні уявлення особистості й, у свою чергу, впливає на їх виникнення у свідомості людини. Формування ієрархії моральних орієнтирів індивідуума відбувається з урахуванням часових особливостей дійсності, тому концепт „час” - один із визначальних компонентів мовної картини світу людини, соціальної групи, народу.

На початку ХХІ ст. лінгвісти активно студіюють специфіку різних концептів на матеріалі художньої творчості (В.Л. Іващенко - „кобзар”, М.В. Скаб - „душа”, Т.П. Вільчинська - „пророк”, І.М. Дишлюк - „природа”, О.М. Цапок - „краса” та ін.). У нашій дисертації аналізуємо концепт „час” у сучасній українській поетичній мові.

Засадничими для роботи вважаємо мовознавчі студії українських та зарубіжних дослідників, у яких схарактеризовано:

вчення про типи картини світу (В.В. Морковкін, Г.В. Колшанський, М.П. Кочерган, В.М. Русанівський, В.М. Шаклеїн, О.О. Селіванова, В.А. Маслова, Л.А. Лисиченко, О.В. Кардащук, І.О. Голубовська, В.В. Жайворонок, А.С. Зеленько, М.Ф. Алефіренко, Н.О. Желінська, О.П. Барменкова, Г.В. Межжеріна, О.М. Лазарович та ін.);

суть поняття „концепт” (В.І. Карасик, Ю.С. Степанов, О.О. Селіванова, В.І. Кононенко, В.Л. Іващенко, М.В. Мамич, М.В. Скаб, О.В. Городецька, Н.О. Бігунова, О.М. Кагановська, В.Ф. Старко, Г.О. Огаркова, Ю.С. Бєлозорьова, Я.В. Прихода, Т.П. Вільчинська);

теоретичні та практичні аспекти семантико-стилістичної параметризації лексики (А.А. Уфімцева, Ю.Н. Караулов, В.В. Німчук, О.О. Таранеко, І.Г. Матвіяс, Л.А. Лисиченко, Н.І. Бойко, Ю.Д. Апресян, М.І. Степаненко, Л.В. Струганець, О.А. Стишов, Ж.Т. Соколовська, М.І. Голянич, Н.Ф. Вердієва, І.М. Бабій, О.В. Кардащук, Т.В Ковальова, Т.А. Коць, Л.М. Мялковська, Г.О. Губарева, О.М. Цапок, О.Г. Тодор);

особливості функціонування слова в художній мові (С Я. Єрмоленко, Л.І. Мацько, Н.М. Сологуб, А.К. Мойсієнко, Л.О. Ставицька, В.Д. Ужченко, П.Ю. Гриценко, М.П. Крупа, О.О. Семенець, Л.В. Кравець, Г.М. Сюта, С.П. Бибик, М.Г. Железняк, С.К. Богдан, С.В. Форманова, Н.О. Мех, О.С. Таран, Л.П. Іванова, Т.В. Ткаченко та ін.).

Актуальність дослідження. Попри те, що в когнітивній лінгвістиці розроблено теорію мовної та концептуальної картин світу, в українському мовознавстві досі відчувається брак наукових студій, які містили б комплексний аналіз вербалізації концепту „час”, зокрема в мові української поезії. Відсутні також фундаментальні розвідки, що синтезовано відобра-жали б функціонально-стилістичні параметри темпоральної лексики. З огляду на це дослідження засобів мовного вираження концепту „час” видається актуальним. Його перспективність посилює використана в роботі методика аналізу статики і динаміки концепту на матеріалі мовотворчості письменників - представників різних поколінь.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами і темами. Дисертація пов'язана з науковою проблемою „Теоретичні та практичні аспекти культури мови і стилістики” кафедри методики викладання української мови і культури мовлення Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Тему дисертації затверджено вченою радою Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка та схвалено Науковою координаційною радою „Українська мова” Інституту української мови НАН України.

Метою роботи є комплексний аналіз концепту „час” в українській поезії другої половини ХХ ст.

Реалізація зазначеної мети передбачає розв'язання таких основних завдань:

- з'ясувати зміст поняття „мовна картина світу”;

проаналізувати і систематизувати теоретичні положення щодо стату-су концепту та його вербалізаторів;

екстраполювати філософське, психологічне, українознавче тракту-вання часу на лінгвальну та лінгвістичну парадигму;

здійснити класифікацію вербалізаторів концепту „час” в українській мові;

простежити функціонування вербалізаторів концепту „час” у поетич-ній мові;

схарактеризувати експліцитне та імпліцитне вираження концепту;

розглянути парадигматичні та синтагматичні відношення в системі вербалізаторів концепту „час”;

простежити статику і динаміку аналізованого концепту в мовотвор-чості поетів різних поколінь;

виявити функціонально-стилістичні характеристики темпоральної лексики в художньо-образній системі поетичної мови;

укласти „Словник сполучуваності ключових темпоральних лексем”;

установити показник частотності вербалізаторів концепту „час”.

Об'єктом вивчення є вербалізатори концепту „час” в українській поезії другої половини ХХ ст.

Предмет дослідження - структурно-семантичні й функціонально-стилістичні параметри часоназв у художньо-образній системі поетичної мови.

Джерельною базою слугували твори письменників другої половини ХХ ст.: поетів-шістдесятників (Д. Павличка, Б. Олійника, Л. Костенко) та поетів-дев'яностників (В. Махна, О. Соловея, Р. Скиби, А. Дністрового, М. Кіяновської та І. Павлюка). Порівняння якісних і кількісних характеристик вербалізації часових понять у їхній мовотворчості дає змогу простежити статику і динаміку експлікації концепту „час” в українській поетичній мові. Зібраний методом суцільної вибірки ілюстративний матеріал системати-зовано в картотеці текстових уживань часоназв (близько 6000 лексичних одиниць).

Методи дослідження. Для реалізації поставленої мети використано метод контекстного аналізу (для виявлення особливостей функціонування часоназв у поетичній мові та їх естетичної ролі у вираженні художнього змісту), метод компонентного аналізу (для з'ясування специфіки семантичної структури темпоральних лексем, демонстрації їхнього дериваційного потенціалу), описовий метод (для характеристики зібраного фактичного матеріалу), метод кількісних підрахунків (для встановлення частотності вживання темпоральних одиниць у поетичній мові, укладання словника частотності часоназв), зіставний метод (для порівняння функціонально-стилістичних параметрів часолексем у мовотворчості шістдесятників і дев'яностників).

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві виконано цілісний аналіз концепту „час” в українській поезії: стратифіковано типи часу, досліджено лексичні вербалізатори темпоральних інтервалів, представлено специфіку експліцитного та імпліцитного вираження концепту, схарактеризовано парадигматичні та синтагматичні відношення в системі вербалізаторів концепту „час”, проаналізовано функціонально-стилістичні особливості темпоральної лексики в художньо-образній системі поетичних творів шістдесятників і дев'яностників; уперше укладено словники частотності та сполучуваності часоназв.

Теоретичне значення роботи. Основні положення дисертації доповнюють і поглиблюють засади таких галузей мовознавства, як стилістика і лексикологія української мови, когнітивна лінгвістика, зокрема сприяють осмисленню понять „концепт”, „вербалізатори концепту”, „експліцитне й імпліцитне вираження концепту”. Здійснена в роботі систематизація іншодискурсивних знань (філософських, психологічних, українознавчих) забезпечує наукову коректність вибудовування лінгвальної і лінгвістичної парадигми концепту „час”. Матеріали дослідження формують нові знання про структурно-семантичні та функціонально-стилістичні параметри часоназв у поетичних контекстах.

Практична цінність одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані в моделюванні системи вербалізаторів концепту в художньому дискурсі. Матеріали наукової роботи є перспективними для української лексикографічної практики (доповнення тлумачних словників української мови, словника епітетів та укладання словників констант культури). Основні положення дисертації можуть бути використані у лінгводидактиці вищої школи (під час викладання основ мовознавства, теоретичної граматики, лексикології, культури мови, стилістики, лінгвістичного аналізу художнього тексту та ін.), а також у навчальному процесі загальноосвітніх шкіл: на уроках розвитку зв'язного мовлення, заняттях із вивчення лексикології та стилістики.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорено на звітних наукових конференціях викладачів, на засіданнях кафедри методики викладання української мови і культури мовлення Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (2005, 2006, 2007, 2008 рр.), відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України, апробовано у виступах на Міжнародній науковій конференції „Українська література в загальноєвропейському контексті” (Ужгород, 2005), Міжнародному конгресі „Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні та світі” (Київ, 2005), Міжнародній науковій конференції „Лінгвалізація світу: теоретичний і методичний аспекти” (Черкаси, 2006, 2008), Міжнародній науковій конференції „Мова і культура” (Київ, 2006), Міжнародній науковій конференції „Актуальні проблеми граматики і лексикології” (Вінниця, 2006), Міжнародній науковій конференції „Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ, 2007), Всеукраїнській науковій конференції „Володимир Гнатюк у контексті розвитку сучасної культури України” (Тернопіль, 2006), Всеукраїнській науковій конференції „Східнослов'янські мови в їх історичному розвитку”, присвяченій 100-річчю з дня народження проф. С. П. Cамійленка (Запоріжжя, 2006), Всеукраїнській науковій конфе-ренції „Іван Ковалик і сучасне мовознавство”, присвяченій 100-річчю з дня народження проф. І. І. Ковалика (Івано-Франківськ, 2007), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми української лінгво-стилістики та етностилістики”, присвяченій 70-річчю з дня народження проф. С. Я. Єрмоленко (Київ, 2007), Всеукраїнській науковій конференції „Новітня література і проблеми літературної антропології” (Тернопіль, 2008), на засіданнях філологічної комісії Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка (Тернопіль, 2005, 2008 рр.).

Публікації. Основні теоретичні положення і результати дисертації викладено в одинадцяти одноосібних публікаціях, з яких дев'ять статей - у виданнях, визнаних ВАК України як фахові.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (291 позиція) і додатків (додаток А „Словник сполучуваності ключових темпоральних лексем”, додаток Б „Показник частотності вербалізаторів концепту „час”). Обсяг основного тексту дисертації - 203 сторінки. Повний обсяг роботи - 258 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, сформульовано мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, окреслено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, її зв'язок із науковими програмами, планами й темами, подано відомості про апробацію положень дисертації.

У першому розділі „Теоретичні засади дослідження концепту „час” проаналізовано особливості концептуальної та мовної картин світу в системі загальних уявлень про світ; представлено сучасну лінгвістичну інтерпретацію концепту і його вербалізаторів; схарактеризовано категорію часу в парадигмі наукових знань, розглянуто час як об'єкт лінгвістичних студій.

Наприкінці ХІХ ст. у фізиці термін „картина світу” пояснювали як образ світу, що формувався в науці та відображав реальні закономірності природи. У лінгвістиці термін почав функціонувати з 60-х років ХХ ст. Спочатку поняття „картина світу” ототожнювали зі структурою словників, а згодом термін „мовна картина світу” стали трактувати як відображення реалій та образів об'єктивної дійсності засобами національної мови, ураховуючи менталітет народу. Сьогодні наявно чимало інтерпретацій поняття „мовна картина світу”. Погляди науковців різняться. Тому систематизація теоретичних положень щодо усвідомлення суті цього поняття, характеристика його диференційних ознак на тлі інших картин світу видаються актуальними, оскільки від їх розуміння залежить тлумачення багатьох лінгвальних фактів. Засадничим для нашого дослідження є з'ясування співвідношення понять „реальна картина світу”, „наукова картина світу”, „концептуальна картина світу” і „мовна картина світу”. Реальна картина світу - це середовище існування індивідуума, реалії навколишнього світу, що сприймаються органами чуття людини. Наукова картина світу постає як сукупність наукових знань про світ, отриманих соціумом на певному етапі розвитку. Розрізняють загальнонаукову картину світу й картини світу окремих наук (математичну, біологічну, мовну). У концептуальній картині світу зібрані уявлення про світ ідеальний та світ реальний, узагальнені в людській свідомості. Засобами мовної картини світу словесно есплікується універсальний предметний код та система абстрактних понять. До значень слів додаються конотативні ознаки, яких лексеми набули у процесі історії народу-мовця або біографії особи-мовця. У дисертації розглянуто також індивідуально-авторську мовну картину світу як репрезентант внутрішнього світу письменника. Лінгвальний образ дійсності, який сприймає і яким живе людина, з одного боку, співвіднесений з мовною картиною етноспільноти, а з іншого - є індивідуальним продуктом самого мовця. Вбираючи в себе обидва види етнічного коду (колективного та індивідуального), мовна картина світу особистості вирізняється особливостями слововживання, характером семантичного наповнення мовних одиниць, їхнім експресивним забарвленням.

Явища дійсності осмислюються як певні абстракції, як певна система концептів. Концепти - це блоки інформації, кодовані у свідомості та виражені мовними засобами. Вони відображають дійсність крізь призму культури народу, зберігаючи в пам'яті та мові знання про світ. Конкретний концепт як елемент концептуальної картини світу репрезентує комплекс вербалізаторів, до якого належать семи, лексеми, синонімія, антонімія, гіпер-гіпонімічні відношення, конотація, етимологія і фраземне значення. Вербалізація концепту демонструє його смисловий потенціал і сприяє поширенню інформації у лінгвосоціумі.

У дослідженнях з когнітивної лінгвістики одним із перших (разом із концептами „простір” і „рух”) виділено концепт „час”, що належить до базових у концептуальній і мовній картині світу українців. Час як одна з найважливіших категорій у житті людини та історії суспільства перебуває у ракурсі вивчення філософії, соціології, історії, астрономії, психології тощо. Час - це всезагальна форма буття, що виражає протяжність і послідовність зміни усіх матеріальних систем і процесів у світі. Абстрактність і багатогранність часу як форми існування матерії зумовлює розбіжності в його трактуванні. До кількісних характеристик часової стихії відносять подільність, нескінченність, одномірність. До якісних - незворотність, впорядкованість, сталість / мінливість, безперервність, ритмічність, темп, наявність трьох часових сфер - минулого, теперішнього і майбутнього. Відсутність єдиної концепції розуміння часу в сучасній науці свідчить про складність і багатовимірність аналізованого поняття. Циклічна модель часу пояснює природничий аспект цієї категорії, а лінійна модель відображає історичний (суспільний) час. Людина, осмислюючи різні типи часових моделей та керуючись власним досвідом, творить у свідомості індивідуальне бачення часу. Для одного ця категорія передусім вимірюється астрономічними циклами (вдень слід працювати, вночі - спати; навесні потрібно сіяти та садити різні господарські культури, восени - збирати урожай тощо), для іншого - домінантними видаються події в людському житті (одруження, народження та виховання дітей, забезпечення спокійної та безбідної старості) або в житті суспільства (майбутнє залежить від економічної ситуації в країні, результатів чергових парламентських чи президентських виборів, миру в державі та ін.). Психологічний баланс людської свідомості ґрунтується на синтезі астрономічного, біологічного та історичного часів задля створення гармонійної особистісно-часової структури.

У мовознавстві час вивчали у різних аспектах. Вітчизняні та зарубіжні лінгвісти аналізували особливості експлікації цієї абстракції: етимологію темпоральної лексики, лексико-семантичний клас на позначення часу, функціонально-семантичне та семантичне поле часу, темпоральну лексику російської мови як фрагмент мовної картини світу тощо. Звертання до концепту „час” у поетичній картині світу шістдесятників і дев'яностників зумовлене кількома причинами. По-перше, саме друга половина ХХ ст. - час стрімкого розвитку науки і техніки, період соціальних трансформацій - є най-показовішим хронологічним інтервалом для вияву динаміки мовомислення українського народу, його світоглядних позицій, способу життя, а, відпо-відно, і розвитку художньої мови української нації. По-друге, концепт часу в поетичній мові інтегрує сукупність понять в індивідуальних картинах світу окремих авторів. Для аналізу обрано мовотворчість лише кількох письменни-ків, для того, щоб на базі репрезентативної вибірки зі збірок їхніх поезій виявити актуалізацію часових смислів та дослідити індивідуально-авторські способи вербалізації концепту „час”. По-третє, у дослідженні описано мовне вираження концепту „час” у поетичній мові шістдесятників і дев'яностників, продемонстровано специфіку сприйняття часу мовними особистостями різного віку. По-четверте, порівняння кількісних і якісних характеристик вербалізації часових понять у мовотворчості письменників двох поколінь дає змогу простежити статику і динаміку експлікації концепту „час” в українській поетичній мові.

У другому розділі „Вербалізація концепту „час” у мовотворчості шістдесятників і дев'яностників” репрезентовано багатокомпонентну систему вербалізаторів цього мисленнєвого утворення. Схарактеризовано особливості лексичного вираження астрономічного часу, експлікацію біологічного часу засобами художнього слова, структурно-семантичні показники вербалізаторів історичного часу.

Хронологічні інтервали, з яких складається астрономічний час, у роботі поділено на вимірювані („хвилина”, „година”, „доба”, місяці року, „рік”, пори року за календарем, календарні дати (релігійні та державні свята) і невимірювані („мить”, частини доби, пори року згідно з погодними умовами). Вербалізацію астрономічного часу проаналізовано за порядком на часовій осі: від найменшого інтервалу „мить” - до найбільшого „рік”. Біологічний час виділено в окремий тип за аналогією з біологічними процесами в житті людини. Період від народження до смерті розбито на такі проміжки: „дитинство”, „молодість”, „зрілість”, „старість”. В історичному часі поділ на інтервали базується на основі опозиції „точновимірювані (конкретні) темпоральні інтервали” - „неточновимірювані (абстрактні) темпоральні інтервали”. З одного боку, це проміжки „сто років”, „двадцяте століття”, „тисяча років”, а з іншого - „вічність”. Узагальнювальним щодо таких хронологічних відрізків є філософське поняття історія.

Лінгвальне вираження концепту відбувається через реалізацію окремих темпоральних значень, носіями яких у контексті є окремі лексичні одиниці. Вербалізаторами виступають слова різних частин мови. Диференційною ознакою ідентифікації вербалізатора концепту „час” вважаємо наявність часової семи. Оскільки узуальні темпоральні значення кодифіковані в сучасних словниках тлумачного типу, реалізацію цих значень у поетичному контексті зіставлено з їхнім лексикографічним описом. Наприклад, лексикографічна паспортизація слова час у „Словнику української мови” в 11-ти тт. об'єднує 6 ЛСВ та окремі мікрозначення. Виявлено, що кожен з ЛСВ слова час експлікований у художньому контексті. У роботі усі значення аналізованих темпоральних лексем спроектовано на їхню реалізацію в поетичній мові. Словесні репрезентанти часових інтервалів у художньому дискурсі зазвичай функціонують із узуальним для мовомислення українства значенням. Проте спостерігаємо і розширення семантичного простору лексем (ніч, березень, осінь). У контексті також зафіксовано авторські інтерпретації окремих темпоральних проміжків (Життя - така велика ковзаниця. Кому вдалось, не падавши, пройти? (Л. Костенко); О, ким я був і ким зробився нині? Куди подів життя своє одне. Цей білий сніп душі, який горить в людині, його ж ніякий вітер не задме! (Л. Костенко).

Цілком закономірно, що ключовим вербалізатором аналізованого нами концепту виступає однойменна лексема час. Вона є універсальною, оскільки у своєму семантичному комплексі інтегрує семеми різних темпоральних множин: часу астрономічного, біологічного та історичного. У поетичних контекстах Д. Павличка і Л. Костенко це слово репрезентує історичний час: Тяжкі часи прийшли на села, тривога нищила мене (Д. Павличко); Він тільки твердить, що за тих часів кордон ішов від Дону до Дунаю, від моря аж до прип'ятських лісів (Л. Костенко). У поетичних текстах Б. Олійника та Л. Костенко аналізована лексема експлікує біологічний час: Тепер тобі платити час настав. Зумій-но надароване віддати: себе пізнати. Народити матір. Углиб розбудувати отчу хату (Б. Олійник); Осінній день березами почавсь, Різьбить печаль свої дереворити. Я думаю про тебе весь свій час, Але про це не треба говорити (Л. Костенко). Д. Павличко задіює цю лексему для експлікації астрономічного часу: В надвечірній тихий час біля Житнього базару рибку він збирав не раз (Д. Павличко).

Темпоральна лексема - експліцитний виразник певного часового інтервалу. Наприклад, слово осінь репрезентує осінь як пору року, дитинство - дитинство як частину життя людини, століття - століття як період історії. Проте певний часовий проміжок у поетичній мові може бути представлений імпліцитно, тобто без апелювання до лексеми-конкретизатора. Зокрема, імпліцитне вираження значення „темна частина доби” відбувається у таких поетичних рядках: Стоїть над нами Всесвіт у зоряній кольчузі, і повний місяць сходить над нами, ніби щит (Л. Костенко). Показником темпорального значення є актуалізація у свідомості читача асоціацій, пов'язаних з ніччю: на темному небі видно зорі і сходить місяць.

У процесі вербалізації концепту „час” активно задіяні синтагматичні і парадигматичні відношення, наявні в системі сучасної української літературної мови. Парадигматичний потенціал вербалізаторів концепту „час” найповніше виявляється на словотвірному рівні: високу продуктивність демонструють словотвірні ряди до лексем життя (13 спільнокореневих слів в аналізованому дискурсі), день (10) та ніч (11). Похідні слова характеризуються різноманітною частиномовною належністю (іменники, прикметники, прислівники, дієслова). Вербалізатори темпоральних інтервалів „доба”, „день”, „початок ранку”, „життя”, „молодість”, „сто років”, „двадцяте століття” вступають у синонімічні відношення: сто років - сторіччя, століття, вік. Виявлено, що ряди близьких за значенням слів небагатокомпонентні (2 - 6 одиниць). Ієрархія темпоральних інтервалів детермінує гіпер-гіпонімічні відношення (година - хвилина, рік - зима, життя - молодість та ін.).

Синтагматика експлікантів астрономічного часу багатовекторна. У поетичному тексті темпоральні лексеми взаємодіють із узуальними та оказіональними предикатами й атрибутами, за допомогою яких увиразнюються характеристики зображуваного хронологічного проміжку (Тиха осінь вкриває листям стежку вороття (А. Дністровий); Літо зжерло рослинність -- рослинність посіялась прахом (М. Кіяновська). Виявлено, що найширший спектр атрибутів приєднують репрезентанти частин доби, пір року та періодів людського життя: ніч осіння, купальська, різдвяна, революційна, столипінська, південна, східна, холодна, дощова, зоряна, горобина, ясна, сніжна, духмяна, золотава, темна, бліда, щаслива тощо.

Лексична сполучуваність темпоральних одиниць у художній мові дає змогу ідентифікувати конотативне значення. Наприклад, часоназва дитинство приєднує атрибути, які експлікують конотативні компоненти значення цього слова. Оскільки дитинство - найбільш безтурботна пора людського життя, в авторському осмисленні темпорального інтервалу домінує позитивнооцінна семантика, представлена узуальним атрибутом золотий зі значенням „який дає людям радість, щастя; прекрасний, щасливий”: ти згадуєш дитинство золоте тепло незриме що павук плете (В. Махно). Меліоративна конотація може виражатися багатоступенево. Так, у реченні Його дитинство в рамочках овальних дивилося на нього зі стіни (Л. Костенко) приємні спогади про дитинство передає атрибутивно-предикативний комплекс. Також у наведеному контексті спостерігаємо, як абстрактні темпоральні поняття конкретизуються у відповідних семантико-синтаксичних зв'язках.

Слід відзначити, що за допомогою предикатів та атрибутів вербалізуються ознаки темпоральної категорії загалом (ритмічність і темп, впорядкованість, сталість, мінливість) і певних часових інтервалів зокрема. Лексична сполучуваність часоназв у поетичному тексті сприяє взаємодії концептів „час”, „простір”, „людина”.

Аналіз лінгвального представлення ознак темпоральних інтервалів у поетичній мові шістдесятників і дев'яностників слугує підставою для констатації диференційних рис творчої палітри представників письменства різних поколінь. У дискурсі шістдесятників поряд із атрибутами (ніч - зоряна, місячна, ясна) часто простежується перифрастична репрезентація ознак частин доби і пір року (ніч горобина - ткана грозою (Л. Костенко), зоряна - блискоче перлинами Растреллі (Л. Костенко), чорна - немов попівська ряса (Д. Павличко). У творах дев'яностників візуальні та метеорологічні асоціації здебільшого експлікуються за допомогою традиційних характеристик. На описове вираження ознак часопроміжків натрапляємо лише спорадично. Для поетичного дискурсу шістдесятників характерні етнокультурні мовні одиниці - слова, словосполучення та речення, які мають виразний українознавчий зміст (добрий час, треті півні, „сонце лягає спати”, „вночі розгулює нечиста сила” та ін.), а також мовні знаки культури, компонентами яких є часоназви (Засвіт встануть козаченьки (Л. Костенко). У мовотворчості шістдесятників фіксуємо значно ширший спектр лексем для називання усіх темпоральних періодів, проте дев'яностники частіше вдаються до неологізації (позачасся, безчасово тощо).

Статичні і динамічні показники концепту „час” увиразнюються у парадигмі типів часу. Так, лексеми-репрезентанти астрономічного типу часу представлені у поетичній мові усіх письменників (зауважимо лише, що у дев'яностників не зафіксовано вербалізаторів темпорального інтервалу „початок ранку”). На нашу думку, це детерміновано здатністю сегментів астрономічного часу повторюватися зі сталою періодичністю і, відповідно, людина щоразу по-новому переживає й осмислює їх. Дослідження мовного вираження біологічного часу засвідчило відмінності в осмисленні темпорального інтервалу „старість”: шістдесятники ставляться до феномену старості з пошаною, дев'яностники - зі скептичністю і зневагою (Старіють важко: матері - як верби, батьки, як морені дуби, стоять залізно. Сивіють пізно. Їм щороку серпень по нитці запліта, щоб не згубили ліку своїм рокам свого крутого віку (Б. Олійник) ^v Одній старенькій бабусі набридло жити вона пішла в поле померла і розклалася (А. Дністровий). Порівняння мовного вираження історичного типу часу в поетичному дискурсі авторів двох поколінь дало змогу зафіксувати домінування за кількісними і функціонально-стилістичними показниками вербалізаторів цього фрагмента темпорального універсуму в творчості шістдесятників.

Третій розділ „Функціонально-стилістичні особливості темпоральної лексики в індивідуально-авторському образотворенні” присвячено комплексному аналізові образних засобів у художніх творах: схарактеризовано епітетні конструкції, простудійовано метафоричні комплекси, встановлено специфіку порівнянь із часоназвами.

У поетичних текстах другої половини ХХ ст. частотні епітетні сполучення, компонентами яких є часоназви. Констатуємо, що часоназви у мовотворчості виконують подвійну роль: виступають означеннями або ж означуваними словами. Детальніше розглядаємо виражальні можливості темпоральних епітетів. Темпоральні епітети - це слова, які в контексті додають до значення дистрибута часову семантику. Наприклад, у поетичних текстах для експлікації значення „належність до минулого” часто актуалізовується епітет старий: старі фотографії (Л. Костенко), старе гніздо (Л. Костенко), стара межа (Б. Олійник). Контекстуальна семантика таких сполучень різнопланова. Так, у фрагменті На старих фотографіях всі молоді. На старих фотографіях мертві сміються (Л. Костенко) епітетна конструкція реалізує значення „речова пам'ять про минуле”. Уривок В старім гнізді танцюють лелечатка (Л. Костенко) демонструє, як поєднання епітетного сполучення старе гніздо з лексемою лелечатка есплікує семантику „продовження роду”. У ролі дистрибутів до означень-часоназв зафіксовано темпоральні, просторові, предметні, флористичні лексеми, а також слова, пов'язані із психічною сферою людини, слова, які є найменуваннями людини, частин її тіла, природних явищ, зоологічні та астрономічні лексеми, слова на позначення руху, стану та ін.

Установлено, що темпоральна лексика найповніше виражає свій функціонально-стилістичний потенціал у метафоричних конструкціях. Особливої виразності та динамічності зображенню метафорам із часоназвами надає осмислення автором абстрактного поняття темпоральності як чогось матеріального (Зима упала і лежить в руїні (Д. Павличко); як внутрішніх психічних рухів (Мить, що потім мрією стає (Д. Павличко); Ну а ранок думає про квіти (І. Павлюк); Чорна ніч, інкрустована ніжністю (Л. Костенко); Я не знаю чи коли повернеться теплий май твоїх вишневих губ (Б. Олійник); як образів із духовної сфери (Серце колише тайна хазяйка Вічна Мадонна ніч (І. Павлюк). Виявляючи структурні особливості кожного метафоричного сполучення із часоназвами, виокремлюємо не лише складники образної конструкції, а й аналізуємо концептосфери, задіяні авторами у творенні темпоральних метафор. У метафорах з образами часу натрапляємо на ототожнення цієї категорії з людиною, представниками тваринного та рослинного світів, зі стихіями природи, предметами тощо. В оказіональних переносних значеннях відображається індивідуальний погляд на предмет, у загальномовних - узагальнений, суспільний. Слово як компонент лексико-семантичної системи у метафоричному контексті втрачає свою знакову природу і трансформується в надідеальний елемент.

Порівняння в поетичній мові є виявом точності й образності стилю письменника. Ці тропи не лише допомагають проникнути в глибину семантики темпоральної реалії чи зіставлюваного з нею поняття, але водночас виконують різноманітні естетичні функції, додають конотативний відтінок значенню темпоральної лексеми, зокрема абстрактним поняттям. Автор актуалізує такі ознаки: колір, форму, запахові та дотикові відчуття, психічні процеси людського індивіда, його пам'ять, уяву, асоціації. Із багатства явищ та ознак, покладених в основу порівняння, майстри пера звертаються до тих реалій, котрі, за їхніми уявленнями, найточніше розкривають суть суб'єкта порівняння. У конструкції Пливе над світом осінь, як медуза... (Л. Костенко) осінь є суб'єктом порівняння, а те, що вона тиха, погожа, невітряна, приходить неквапливо (зіставна ознака), демонструє слово медуза - об'єкт. Один суб'єкт порівняння може мати декілька об'єктів, як-от: Літа вже не мчать, як лошата прудкі в табуні, повільно бредуть, як верблюди в піску марокканськім (Б. Олійник). Асоціації, вербалізовані за участю порівнянь, можуть обігруватися авторами з різною метою залежно від задуму твору. Темпоральні поняття в порівняльних конструкціях здебільшого виступають суб'єктами порівняння (Та наша ніч - як горло чорних дір над осінню бурштинової проби (І. Павлюк). У ролі об'єктів у таких моделях зафіксовано лексеми на позначення предметів одягу та побуту, людини та частин її тіла, представників рослинного і тваринного світів, стихії вогню, коштовного каміння, міфологічних та біблійних образів, магічних понять та ін. Значно рідше темпоральні лексеми - об'єкти порівняння (Коли дитя читає „Кобзаря”, зір молодий прозориться, як днина (Д. Павличко). Із ними зіставляються почуття, стан, люди і тварини. В окремих випадках слова з часовою семантикою виражають зіставну ознаку або ж виконують усі функції суб'єкта, об'єкта і зіставної ознаки разом: Чвалали дні повільно, як віки, здавалось, час холоне на припоні (Б. Олійник). Широкий спектр тропів із часовою семою демонструє, що темпоральна лексика характеризується потужним функціонально-стилістичним потенціалом.

У висновках дослідження зазначено:

Проблема картин світу є однією з ключових у сучасній науці. У когнітивній лінгвістиці розрізняють реальну, наукову та концептуальну картини світу. Реальна картина світу - це своєрідний універсальний предметний код. Наукова картина світу відображає об'єктивну реальність у вигляді сукупності наукових знань, властивих певному етапові розвитку науки. У концептуальну картину світу зібрана система уявлень про світ, знання (результат мисленнєвого відображення дійсності і підсумок чуттєвого пізнання), виражені у формі концептів. Мовну картину світу трактують як вироблене багатовіковим досвідом народу і реалізоване мовними засобами зображення багатоаспектного світу: людини, простору і часу, живої і неживої природи, суспільства. Одиницями реальної картини світу є реалії об'єктивної дійсності, наукової картини світу - наукові положення, концептуальної картини світу - концепти, а мовної картини світу - семантичні характеристики слів.

Концепт - певний квант знань, що виникає внаслідок взаємодії семантики слова з особистісним і загальнонародним досвідом людини. Концепт як елемент концептуальної картини світу соціуму загалом чи індивіда зокрема виражається лексико-семантичними засобами. Конкретні вербалізатори концепту водночас експлікують і структурують окремий концепт. До системи вербалізаторів аналізованого нами концепту „час” належать семи, лексеми, синонімія, антонімія, гіпер-гіпонімічні відношення, конотація, етимологія і фраземне значення. Матеріали дослідження підтверджують, що в художній мові концепт „час” представлений системою вербалізаторів. Передусім носіями ідентифікаційної темпоральної семантики виступають лексеми сучасної української літературної мови, слова різної частиномовної належності: іменники (час, мить, зима, дитинство, століття), прикметники (тимчасовий, нічний, старий, вічний), прислівники (увечері, восени, назавжди), дієслова (весніти, старіти).

Слово з часовою семантикою - експліцитний маніфестант вимірюваного чи невимірюваного часового проміжку. Ключові вербалізатори концепту „час” відображають ієрархічну структуру трьох типів часу (астрономічного, біологічного, історичного) і фактично є назвами основних темпоральних інтервалів у межах кожного з них. Статус ключових мають такі темпоральні лексеми: час, мить, хвилина, година, доба, ранок, день, вечір, ніч, рік, зима, весна, літо, осінь, життя, дитинство, молодість, старість, історія, тисячоліття, вічність. Установлено, що слово час є універсальним вербалізатором, оскільки його семантична структура об'єднує значення усіх типів часу. Взаємодія астрономічного, біологічного та історичного часів виявляється у дифузії семантичного обсягу темпоральних лексем різних множин.

Як засвідчують спостереження над поетичними текстами шістдесятників і дев'яностників, найчастотнішими експлікантами часової семантики є іменники ніч (307 уживань), день (293), час (274), вік (196); прислівники вже (401), ще (367). Укладений додаток - показник частотності вербалізаторів концепту „час” - демонструє функціональні можливості досліджуваної нами групи лексики, а також репрезентує статичні та динамічні особливості кількісної репрезентації концепту.

На підставі аналізу поетичної мови другої половини ХХ ст. стверджуємо, що певний темпоральний інтервал представлено не лише експліцитно, а й імпліцитно - без залучення часоназви, за допомогою вербалізації асоціацій із певним відтинком на часовій осі: „початок ранку” - схід сонця, розвидняється, „ніч” - зорі, місяць, „дитинство” - руки матері, мультфільми, ласощі. Тільки описово актуалізовано часопроміжок „зрілість”. Імпліцитність характерна для творчості поетів обох поколінь, проте вона домінує у Л. Костенко.

Художня мова пов'язана з перманентним пошуком виразових засобів, зокрема й творенням лексичних інновацій. Поетична рефлексія майстрів слова другої половини ХХ ст. відображена в лексичних неологізмах із темпоральним значенням: безчасся (М. Кіяновська), безчасово (А. Дністро-вий), позачасся (А. Дністровий, М. Кіяновська), часовбивання (А. Дністро-вий), часоплин (О. Соловей), не кодифікованих у сучасних загальномовних словниках (тлумачних, орфографічних).

Слова з часовою семантикою у творчому дискурсі розширюють значеннєвий обсяг. Це демонструють неосеманти лексеми зима: „старість”, „ностальгійні настрої людини, туга”, „негативні почуття”, „байдужість”; березень, квітень, травень зі значенням „юність” тощо.

Вербалізація концепту „час” відбувається шляхом активного залучення темпоральної лексики у парадигматичні відношення. Констатовано, що в художній мові другої половини ХХ ст. виразними є синонімія (життя, вік, доля; сторіччя, століття, сто років, вік), антонімія (зима - літо, день - ніч, мить - вічність), гіпер-гіпонімічні відношення (рік - зима, весна, літо, осінь; доба - ранок, день, вечір, ніч). Повновартісно задіяні контекстуальні синоніми (історія - пам'ять, життя - дорога). Спільнокореневі слова із темпораль-ною семантикою - типова ознака вербалізації концепту „час”. Виявлено, що найбільш розгорнутими є словотвірні гнізда, до яких входять вербалізатори життя, день, ніч, зима.

Комплексний аналіз вербалізаторів концепту „час” свідчить про функціонування в поетичній мові синтагматично впорядкованої системи лексичних засобів, які служать для маніфестації темпоральної семантики. У дослідженні лексична сполучуваність репрезентована через атрибутивні і предикативні відношення темпоральних лексем. Установлено, що константними у поетичному дискурсі є означення, які експлікують узуальні для мовомислення українства характеристики хронологічних проміжків: ніч зоряна, місячна, ясна. У ролі предикатів до темпоральних лексем традиційно залучені дієслова із семою руху: йти, минати, проходити, протікати, проте функціонують і предикати з кольоративним (темніти, синіти), акустичним (затрубити, озватися), флористичним (цвісти) та іншими семантичними компонентами.

Лексична сполучуваність відображає спільність асоціацій у представників шістдесятництва і дев'яностих років: вечір пахне м'ятою (Л. Костенко) - духмяна ніч (О. Соловей), віки зійшлися (Л. Костенко) - спливуться віки (Р. Скиба). Репрезентовано аналогічні інтенції „зупинити час”, представлено відчуття плинності життя, увиразнено те, що з часом забуваються, зникають певні явища: час тікає (Б. Олійник) - час протікає (А. Дністровий), час замітає (Д.Павличко) - час стирає (В.Махно). Проте виявлено і диференційні ознаки сприйняття темпоральних інтервалів поетами різних поколінь. Шістдесятники часто актуалізовують етносемантику темпоральних лексем: в добрий час (Л. Костенко), в судну годину (Б. Олійник). У їхньому поетичному дискурсі зафіксовано номінації часових періодів, коли виконуються певні сільськогосподарські роботи (жнива, косовиця, оранка), народні назви релігійних свят (Кузьми, Маковея, Петра Капусника). У творах поетів старшого покоління увиразнена значущість категорії часу. Особливо це помітно в процесі вербалізації історичного типу часу. Дев'яностникам характерне скептичне чи зневажливе ставлення до старості.