Темпоральні відношення в сучасній українській літературній мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Автореферат

на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

СИСТЕМА І СТРУКТУРА ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНИХ ПОЛІВ ТЕМПОРАЛЬНОСТІ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

Спеціальність: Українська мова

Бондар Олександр Іванович

Київ, 1998 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферована дисертаційна праця присвячена проблемі відображення в системі мови реального часу.

Актуальність дослідження. Сьогодні фактор часу досліджується як філософією, так і окремими науками: фізикою, геологією, біологією, психологією, літературознавством та ін. Здобутки у дослідженні часу окремими науками визначають актуальність розгляду взаємозв'язків реального часу з формами його відображення в тій чи іншій сфері діяльності, в тому числі і в мовній. Темпоральні відношення є (разом із модальними) стрижнем мовної системи. Тільки через інтеграцію всіх темпоральних відношень у мові можна з'ясувати характер відображення нею топологічних і метричних параметрів реального часу. А таке інтегративне дослідження неможливе без функціонального аналізу. Відсутність таких комплексних досліджень темпоральних відношень в українському мовознавстві і спонукало нас зупинитися на цій важливій і непростій темі.

Для українського мовознавства назріла потреба детального вивчення всієї системи темпоральних відношень української мови.

Темпоральні відношення - це важливе інтегративне поняття. Опосередковано через свідомість і мисленнєву діяльність мова відображає речі, відношення і властивості об'єктивної реальності, яка вичерпується цими трьома категоріями (Уемов 1963).

Таким чином, у системі мови повинні існувати відповідні засоби для вираження, наприклад, реальних просторових, темпоральних, кількісних та інших відношень. Такі відношення об'єктивної реальності відображаються у специфічних мовних відношеннях, які виражаються певними формальними засобами.

У системі мови існують різні типи відношень, відношення між різними типами відношень і т. д.

Говорячи про темпоральні відношення, маємо на увазі відношення, що існують між мовою та об'єктивною дійсністю. Це, по-перше, суто референтно-відображувальні, або власне семантичні, відношення. Самі по собі вони мають оліговідображуючий характер (Мыркин 1986, с. 57), до того ж опосередкований. По-друге, це пропозитивні відношення, яким притаманна об'ємність відображення об'єктивної дійсності. Власне семантичні і пропозитивні відношення є змістовими відношеннями, перебуваючи між собою у відношенні вищого порядку, відповідно “засіб - мета”, тобто у функціональних відношеннях. Отже, змістові відношення, які так чи інакше відображають характеристики реального часу, називаються темпоральними відношеннями.

Без таких інтегративних понять вивчення мовної системи розпадається на окремі фрагменти, слабко пов'язані один із одним. Так, традиційно надається першочергова увага з'ясуванню граматичних категорій часу та виду. Інші різновиди темпоральних відношень та способи їх вираження, розпорошені по різних розділах, згадуються принагідно, причому лише в деяких аспектах.

Внаслідок цього відсутня повна картина відображення різних параметрів реального часу в мовній системі.

Поза тим, окреслення й аналіз системи мовних одиниць із відповідними темпоральними функціями дає змогу, по-перше, подати ці часткові функції у світлі визначальної функції мови - комунікативної, по-друге, з'ясувати взаємодію різнорівневих засобів та часткових функцій, по-третє, проаналізувати темпоральні відношення в мові в їх двох плановості: з одного боку, показати їх взаємозв'язки з реальним часом, ізоморфні параметри, з іншого боку, акцентувати увагу на їх своєрідності, неповторності у мовній системі, що вважається основною метою лінгвістики (Будагов 1983, с. 166).

З-посеред значної кількості варіантів функціональної граматики нами було вибрано варіант, що ґрунтується на ідеї функціонально-семантичного поля (далі ФСП). Ідея ФСП, що розвивається О.В. Бондарком, видається плідною з кількох причин:

- по-перше, вона дає змогу функціонально об'єднати всі різнорівневі засоби з точки зору мовця;

- по-друге, поняття ФСП у функціональній граматиці є ізоморфним відповідному поняттю у формальній граматиці, яким є поняття частина мови.

Точніше кажучи, поняттю частина мови у формальній граматиці відповідає ширше поняття функціонально-семантичний комплекс у функціональній граматиці. Адже, власне, перед українським мовознавством стоїть завдання не тільки створити повну функціональну граматику, а й послідовну формальну граматику, бо традиційні граматики є непослідовно формальними. Послідовно формальна граматика має ґрунтуватися на ізоморфному ФСП понятті, що повинно являти собою формальні класи слів. Отже, формальне і функціональне повинно бути ізоморфним, дзеркально симетричним, таким, якими є мовленнєва діяльність слухача і мовленнєва діяльність мовця. Цей ізоморфізм міг би виявлятися у системі співвідносних понять: частина мови (формальна граматика) - функціонально-семантичний комплекс (функціональна граматика) - формальний клас (формальна граматика) - ФСП (функціональна граматика).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертаційного дослідження пов'язаний з комплексною програмою Інституту української мови НАН України, тема дисертації затверджена на засіданні бюро Наукової ради “Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” (протокол №2 від 26.05.1988 року).

Метою дисертаційного дослідження є виявлення темпоральних відношень сучасної української літературної мови як системи ФСП в плані відображення онтологічних категорій, з'ясування їх особливостей на різних мовних рівнях, їх місця в загальній системі мови, специфіки їх функціонування в мовленні, реалізації в різних категоріальних ситуаціях.

Досягнення цієї мети передбачає постановку і розв'язання ряду окремих проблем і завдань:

1) на підставі встановлених характеристик реального часу виявити відповідні мовні засоби їх відображення;

2) побудувати гіпотетико-дедуктивну систему темпоральних відношень;

3) виявити систему ФСП темпоральності і семантичний потенціал кожного з них, приклавши гіпотетико-дедуктивну модель до конкретного матеріалу української мови;

4) охарактеризувати структуру кожного ФСП (ядро, або центр, пів периферію, периферію, субполя, зони, підзони), проаналізувавши засоби вираження всіх рівнів і встановивши їх первинні функції;

5) уточнити розуміння ряду понять і термінів, пов'язаних із функціональним описом темпоральності;

6) розробити процедуру виділення домінантних і недомінантних сем;

7) визначити природу та різновиди взаємодії ФСП при вираженні темпоральних відношень;

8) з'ясувати взаємодію ФСП темпоральності між собою та з іншими ФСП у різних категоріальних ситуаціях темпоральності;

9) охарактеризувати реалізацію вторинних функцій одиниць різних рівнів у вираженні темпоральних відношень.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше на матеріалі української мови комплексно виділяється система темпоральних відношень як у “статиці”, так і у взаємодії ФСП між собою, подаються характеристики відображення нею параметрів реального часу, з'ясовуються механізми функціонування системи мовних засобів темпоральності, так що запропоновані моделі мають експланаторну силу.

Поняття взаємодії у функціональній лінгвістиці - одне з найважливіших. Взаємодія (у широкому розумінні) являє собою окремий вид зв'язку, це активний, часто взаємоспрямований зв'язок між об'єктами, елементами системи. Вузьке розуміння взаємодії пов'язане з власне лінгвістичним планом і визначається внутрішньолінгвістичними причинами, коли взаємодія між ФСП встановлюється відповідно до конкретної мовної системи.

Взаємодія (у вузькому розумінні) - це смиcлотворча спрямованість функціонування засобів різних ФСП. Внутрішньо-лінгвістичний аспект аналізу взаємодій пов'язаний із функціонуванням тих чи інших мовних засобів, внаслідок чого певні типи реальних взаємодій можуть бути граматикалізовані чи не граматикалізовані, можуть мати міжрівневий і однорівневий характер відображення, односпрямований, взаємоспрямований і не спрямований тип відображення і т. д.

Функціонально-семантичний підхід забезпечує розгляд такої взаємодії у тому чи іншому мовному середовищі, у конкретних категоріальних ситуаціях.

У дисертації:

1) вперше аргументується наявність, крім ФСП аспектуальності, часової локалізованості, дейксисної темпоральності і таксису, які відображають та інтерпретують топологічні і метричні характеристики реального часу, наявність окремого ФСП датування;

2) набуває подальшого розвитку вчення про стан і подію як двох класів референтних і сигніфікативних ситуацій, які відображаються в категоріальних ситуаціях і, становлячи їхню головну суть, визначають характер взаємодії ФСП в онтологічному та когнітивном аспектах;

3) вперше з'ясовується роль семантичних типів предикатів, що визначаються подією і станом, через які, головним чином, задається вся система диференціювання темпоральних відношень і здійснюється структурування ФСП;

4) поглиблюється розуміння семантичної основи аспектуальності через інтегративне трактування, тобто через здійснення синтезу хронотипного і структурно-предикатного підходів, що найбільшою мірою відбиває її онтологію;

5) поглиблюється розуміння аспектуальності як ФСП, що є найбільш фундаментальним, базовим для системи темпоральних відношень: воно є лінгвістичним аналогом взаємодії стану і події, процесу становлення і відносної стійкості, взаємодії реального часу і простору;

6) вперше виділяються базові аналогові ФСП (аспектуальності та часової локалізованості) і небазові, що на кількох рівнях їх розгортають;

7) докладніше характеризуються первинні функції, що зумовлюються системою мови, перехідні функції мовних одиниць у системі темпоральних відношень, що пояснюються перетином ФСП, вторинні функції, передусім, функція транспозиції, - що дістає поглиблене текстове трактування як потреба узгодження реального часу з авторським і текстовим за динамічності локації Я - ТУТ - ТЕПЕР.

Теоретичне і практичне значення роботи. Перед сучасним українським мовознавством стоїть важливе завдання - створити повну функціональну граматику української мови. В цьому напрямку чимало вже робиться. Комплексний ономасіологічний і функціональний аналіз темпоральних відношень української мови становить важливий фрагмент такої граматики. Нові інтегративні підходи до розуміння полів часової локалізованості, аспектуальності, датування, взаємодії між ними, а також з іншими полями, добре опрацьовані процедури аналізу дадуть змогу по-новому подивитися на інші ФСП у сучасній українській мові й відповідно їх проаналізувати, створивши повну картину системи функцій.

Дане дослідження може стати в пригоді при підготовці нового підручника з функціональної граматики для вузів, а також дозволяє переглянути шкільні підручники з мови у плані функціональної лінгвістики. Особливо важливим є функціональний підхід для створення підручників із української мови як іноземної, а така потреба вже назріла. Дисертаційна ж робота охоплює чи не найважчі ФСП для іноземців-неслов'ян, насамперед, поле аспектуальності. На підставі поданого матеріалу та аналізу можна розгорнути серію типологічних досліджень. Праця може стати свого роду осердям для започаткування функціональних досліджень у діахронії, тим більше, що в ряді випадків тут наявні історичні екскурси. Її можна використати при укладанні словотвірних, ідеографічних словників, словників синтаксем тощо та для уточнення опису семантики в тлумачних словниках.

Дисертаційна робота може бути широко використана в практиці викладання української мови у вузі (передусім, в курсах морфології та синтаксису) і школі. Дані дисертації можуть знадобитися і для практики перекладу, в тому числі й машинного, для підвищення культури як усного, так і письмового мовлення.

На захист виносяться такі положення:

1. Топологічні та метричні характеристики реального часу відображаються в сучасній українській літературній мові у темпоральних власне семантичних відношеннях, притаманних ФСП аспектуальності, часової локалізованості, дейксисної темпоральності, таксису та датування;

2. Стан і подія - два класи референтних і сигніфікативних ситуацій, які відображаються в категоріальних ситуаціях і, становлячи їхню головну суть, визначають характер взаємодії ФСП в онтологічному та когнітивному аспектах;

3. Стан і подія визначають семантичні типи предикатів, через які, головним чином, задається вся система диференціювання темпоральних відношень і здійснюється структурування ФСП;

4. Синтез хронотипного і структурно-предикатного підходів до визначення семантичної основи аспектуальності найбільшою мірою відбиває її онтологію;

5. ФСП аспектуальності є найбільш фундаментальним, базовим для системи темпоральних відношень: воно є лінгвістичним аналогом взаємодії стану і події, процесу становлення і відносної стійкості, взаємодії реального часу і простору;

6. Базові аналогові ФСП (аспектуальності та часової локалізованості) розгортаються на кількох рівнях за участю не базових ФСП;

7. Первинні функції зумовлюються системою мови, перехідні функції мовних одиниць у системі темпоральних відношень пояснюються перетином ФСП, а вторинні функції, передусім функція транспозиції, - потребою узгодження реального часу з авторським і текстовим при динамічності локації Я - ТУТ - ТЕПЕР.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження одержані дисертантом самостійно. Праць, написаних у співавторстві, що безпосередньо стосуються теми дисертації, немає.

Апробація роботи. Результати дослідження щорічно доповідалися на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу філологічного факультету Одеського державного університету з 1983 по 1992 рік, а також у 1995-1997 роках. Матеріали дослідження були також предметом обговорення на міжнародних та міжвузівських наукових конференціях у Кіровограді (1986-1987), Одесі (1986-1989, 1992, 1998), Чернігові (1986). Матеріали дослідження апробовані також у формі тез доповідей на кількох всеукраїнських конференціях (Харків, 1991, Івано-Франківськ, 1993), на одній всесоюзній конференції (Москва, 1986) та ряді регіональних. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри української мови Одеського державного університету (жовтень 1997 року).

Публікації.

Результати дослідження викладені у 29-и публікаціях загальним обсягом 22,0 друк. арк. (подаються в кінці роботи окремим списком), у тому числі в науковій монографії “Темпоральні відношення в сучасній українській літературній мові” (Одеса, 1996. - 192 с. - 12 др. арк.), в брошурі “Сучасна українська літературна мова: Синтаксис.

Синтаксична організація речення: Тексти лекцій” (Одеса, 1990. - 30 с. - 1,6 др. арк.), в 14-и статтях.

Решта публікацій - тези доповідей, виголошених на міжнародних, всесоюзних, всеукраїнських, регіональних та вузівських конференціях.

Структура і обсяг роботи.

Дисертація загальним обсягом 369 сторінок складається зі вступу, трьох розділів з 4 таблицями і 26 схемами, висновків і узагальнень до дисертації, пояснення скорочень та основних символів і списку використаної літератури, що нараховує 318 джерел наукової та 218 джерел фактичної літератури.

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, визначаються об'єкт дослідження, його мета і завдання, встановлюється новизна дослідження, вказуються матеріали дослідження, його методологічні та методичні підвалини, теоретичне значення і практична цінність роботи.

У першому розділі “Функціонально-семантичний аспект темпоральних відношень” стисло розглядається розвиток досліджень темпоральних відношень в українській мові, з'ясовуються теоретичні питання, пов'язані зі зв'язком реального часу і темпоральних відношень у мові, з'ясовується суть ономасіологічного і функціонального підходів, основні моменти терміносистеми дослідження, що ґрунтується на понятті ФСП, будується гіпотетико-дедуктивна система темпоральних відношень у мові.

В другому розділі “Система засобів вираження темпоральних відношень (первинні функції)” детально розглядаються ФСП аспектуальності, часової локалізованості, дейксисної темпоральності, таксису та датування на всіх мовних рівнях вираження - морфологічному, синтаксичному, словотвірному та лексико-семантичному.

У третьому розділі “Функціонування системи засобів вираження темпоральних відношень” встановлюється синтез таких взаємодій у мовленні, визначаються їх типи, а також описується реалізація вторинних функцій одиниць різних рівнів у вираженні темпоральних відношень та взаємодія цих рівнів між собою. В кінці подаються узагальнені результати дослідження.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі дисертації стисло розглядається розвиток темпоральних досліджень в українському мовознавстві та найголовніші теоретичні питання, пов'язані з функціональним дослідженням темпоральних відношень.

Активна розробка семантичного синтаксису у 80-і рр., пов'язана з іменами І.Р. Вихованця, Й.Ф. Андерша, К.Г. Городенської, В.М. Русанівського, О.С. Мельничука, М.Я. Плющ, С.Я. Єрмоленко, Г.П. Арполенко, В.П. Забєліної, Н.М. Арват, а також інші вагомі дослідження вчених (напр., Л.О. Кадомцевої, Н.Ф. Клименко, М.М. Пещак, О.О. Тараненка, М.П. Кочергана, І.К. Кучеренка, І.Г. Матвіяса, І.І. Слинька, П.С. Дудика, Н.Л. Іваницької, М.В. Леонової, Н.В. Гуйванюк та ін.) остаточно заклали підвалини для започаткування функціональних досліджень в українському мовознавстві. Звичайно, варто відзначити і неабияку роль у цьому також праць зарубіжних, насамперед, російських вчених Г.О. Золотової, О.М. Мухіна, В.Г. Гака, О.В. Бондарка, Н.О. Слюсаревої та ін., поштовхом до яких послужили дослідження Празької школи.

Серед найпомітніших праць із функціоналістики в українському мовознавстві слід назвати праці І.Р. Вихованця “Нариси з функціонального синтаксису української мови” (1992), О.К. Безпояско “Іменні граматичні категорії (Функціональний аналіз)” (1991), А.П. Загнітка “Основи функціональної морфології української мови” (1991).

Стало можливим розгорнути функціональні дослідження і темпоральних відношень. Їх аналіз проводиться в два етапи. Об'єктом вивчення на першому етапі є функції та диференційні семантичні ознаки (далі ДСО) - ономасіологічний аналіз. Другий етап передбачає синтез об'єктів через аналіз їх взаємодії, взаємозв'язків між елементами системи і структури темпоральних відношень - власне функціональний аналіз.

Для з'ясування вираження темпоральних відношень описуються засоби всіх мовних рівнів (підрівнів), що беруть у цьому участь.

Основними в дисертації виступають поняття функції, що розуміється як властивість елементів, зумовлену відношеннями в системі мови, функціонально-семантичного поля (далі ФСП), як мовної єдності, що формується на підставі спільного категоріального значення засобами всіх рівнів мовної системи, категоріальної ситуації (далі КС), як опосередкованого відображення через сигніфікативну референційної ситуації, взаємодії ФСП.

Серед функцій розрізняються первинні (реалізовувана функція збігається з потенційною), вторинні (реалізовувана функція не збігається з потенційною), перехідні (реалізовувана функція відрізняється від потенційної лише синтагматичною периферією) і невласне первинні (реалізовувана функція збігається з потенційною, яка є недомінантною для даної граматичної форми). Серед вторинних функцій слід розрізняти функції нейтралізації, транспозиції і десемантизації.

Функція нейтралізації неоднорідна і складається з ряду різновидів, насамперед, нейтралізації-результату, чи завершеної нейтралізації, і нейтралізації-процесу, чи незавершеної нейтралізації. У свою чергу, нейтралізація-результат може бути стохастичною і детермінованою, абсолютно повною, відносно повною, неповною, первинною і похідною, сильною і слабкою. Функція нейтралізації на лексико-семантичному рівні являє собою енантіосемію. Незначуща функція - функція десемантизації, серед якої слід розрізняти процесну, що може бути повною і частковою, і не процесу - менш поширена.

Найпоширенішою вторинною функцією серед ФСП із темпоральними відношеннями є транспозиція.

Метафора найчастіше стосується лексико-семантичного рівня, метонімія - словотвірного, на граматичному рівні вони фіксуються однаково часто.

Підґрунтям для структурування ФСП є поняття асиметрії і поля, що дозволяє виділяти центр (ядро), пів периферію і периферію, субполя і зони.

Відношення темпоральності являють собою відображення реального часу за посередництва перцептуального та психологічного часів, що повинно знайти свій вияв у мові. Для окреслення всієї сфери темпоральних відношень будується їх гіпотетико-дедуктивна модель на засадах часової логіки З. Аугустинека, яка в подальшому аналізі перевірятиметься практикою мовлення і уточнюватиметься.

Серед когнітивних ситуацій, що детермінуються реальним часом, слід виділяти без подій ситуації (стани) і подій ситуації (події).

Без подій ситуації можна розглядати з боку їх іманентного буття як абсолютний стан, а в певній системі координат - як відносний стан, що реалізується у невласне стані.

Такі ситуації ґрунтуються на понятті `подія', що розуміється як перехід матеріальної системи з одного стану в інший. Події можуть бути елементарні (перехід матеріальної системи з певного абсолютного стану в інший абсолютний стан) і неелементарні (перехід матеріальної системи з одного невласне стану до іншого невласне стану, настанням певного невласне стану внаслідок дії і т. ін.). Відношення між ситуаціями формують неелементарні ситуації.

Коли когнітивна ситуація стає референційною, вона відображається в загальній сигніфікативній ситуації, що внаслідок предикації перетворюється суб'єктом-мовцем у КС.

КС можуть бути аспектуальними, темпоральними, модальними і т. д.

Оскільки речі і відношення у когнітивних ситуаціях існують тільки у взаємозв'язку, то реально ФСП у конкретних КС перетинаються. Перетини і взаємодії ФСП виступають у складі комплексних КС, серед яких домінують перетини і взаємодії двох-трьох ФСП, напр.: аспектуально-темпоральні, часолокалізовано-темпорально-модальні і т. ін.

В онтологічному плані мова/мовлення не просто відображує реальність, а дзеркально відображує її: мовний механізм трансформує систему матеріальні речі - ідеальні відношення у систему ідеалізовані речі - матеріалізовані відношення. Голотипне відображення взаємодій у процесі функціонування елементів мовної системи є відображенням, актуалізацією певного фрагмента, що визначається суб'єктом-мовцем. Саме це і становить лінгвістичне підґрунтя взаємодії ФСП, що реалізуються в КС.

На підставі сімох основних груп ознак виділено двадцять типів взаємодії ФСП.

Об'єктом дослідження в дисертації є система і структура темпоральних відношень як глобального семантичного поняття, що виявляється у ряді ФСП, які так чи інакше відображають властивості реального часу і відображаються у мовленні у відповідних категоріальних ситуаціях. ФСП розуміється як мовна єдність, що формується засобами всіх мовних рівнів, які стосуються тієї ж семантичної зони, в даному випадку - темпоральних відношень. Тому предметом дослідження були мовні одиниці різних рівнів і підрівнів із функціями темпоральності в сучасній українській літературній мові.

Матеріалом дослідження стали, насамперед, тексти сучасної української літературної мови: художні, публіцистичні, наукові, науково-популярні, технічні, навчальні, офіційно-ділові, а також фольклорні - зафіксовані на письмі, як правило, не давніші 50-70 років (максимальний період відносної стабільності мовної системи). Широко використовувався також “Словник української мови” в 11-и томах, у важких випадках - дані лінгвістично-експериментів. На підставі аналізу текстів було створено картотеку з різними темпоральними ситуаціями (близько 7 тис. карток), а також словник темпоральної лексики (в скороченому вигляді подається в самій роботі). Вірогідність та об'єктивність результатів дослідження забезпечується достатнім обсягом матеріалу, його широтою та репрезентативністю, опрацюванням значної кількості наукової літератури, використанням методів дослідження, що взаємодоповнюють один одного, скрупульозним, логічно послідовним аналізом.

Методологічним підґрунтям дослідження є діалектичні положення про єдність мови і мовлення, про мову як оліговідображуючу та мовлення як відображення системи об'єктивної реальності за посередництвом свідомості або мислення, про взаємодію речі з середовищем як спосіб існування самої речі, про категорії стану і події та їх взаємозв'язок, про асиметричний характер відкритої системи, якою є мова, про взаємозв'язок категорій можливості і дійсності, засобу і функції та ін.

Методика дослідження. Загальний лінгвістичний метод у пропонованому дослідженні можна визначити в цілому як описово-індуктивно-системний, проте таке визначення вимагає уточнень. По-перше, чиста описовість сьогодні значною мірою анахронізм. Кожне наукове дослідження повинне складатися з двох взаємопов'язаних частин: описової і пояснювальної. Пояснювальним є дослідження, що розкриває механізм дії того чи іншого явища. Це дослідження складається з таких двох частин:

1) ономасіологічний;

2) власне функціональний аналіз, що має експланаторну силу.

По-друге, переважаючий індуктивний опис у праці доповнюється гіпотетико-дедуктивним моделюванням, що дає змогу виявити всі потенційні елементи системи та зіставити з їх реалізаціями, так що висунуті гіпотези дістають перевірку через спостереження, що забезпечує їх перевірюваність, аналіз доповнюється синтезом, що конче необхідно при продукуванні нового знання.

До арсеналу конкретних лінгвістичних прийомів, які використовуються тут, належать прийоми сегментації, опозиційний, компонентного аналізу, формально-логічний та ін.

У дисертації надається велика увага структуруванню семантики й окресленню системи функцій ФСП темпоральності.

У трактуваннях семантичної основи аспектуальності в слов'янських мовах виділяються два напрямки: хронотипний (характер розподілу дії в часі) і структурно-предикатний (перетворення предикатів дії у предикати стану). Синтез хронотипного і структурно-предикатного підходів найбільшою мірою відбиває онтологію ФСП аспектуальності. Отже, найзагальніша аспектуальна семантика полягає в кваліфікації суб'єктом-мовцем переходу однієї референтної ситуації в іншу та розгортання цього переходу на часовій осі.

Дуальність вихідної семантичної природи аспектуальності зумовлює її певну асиметрію і нестійкість, що полягає в переважанні в одних випадках а-темпорального, модифікаційного, структурно-предикатного компонента, коли увага зосереджується на стані, результаті, що виник внаслідок дії, в іншому - хронотипного, темпорального, якщо в фокус потрапляє сам спосіб перебігу дії. Це дає підставу виділяти в системі аспектуальних відношень відношення з переважно хронотипною і відношення з переважно модифікаційно-предикатною семантикою. Базові семантичні компоненти граничність або не граничність і модифікаційність або не модифікаційність є ДСО 1-ого рангу. Вони охоплюють всі зони ФСП аспектуальності, хоч і в різній мірі. На підставі опрацювання значної кількості лінгвістичного матеріалу у цьому розділі виділяються ДСО 2-ого рангу і пропонується семантичне структурування ФСП аспектуальності.

Навівши головніші підстави - семантичні (категоріальність) і формальні (наявність, насамперед, синтаксичних засобів вираження) - автор уточнює гіпотетико-дедуктивну модель і подає систему функцій ФСП часової локалізованості.

Значення ФСП дейксисної темпоральності являє собою відношення тривалостей (інтервалів), до яких належить дія (процес) і часовий дейктичний центр як системно-мовна точка відліку, при реалізації дейксису в граматичному моменті мовлення виступає абсолютний час, коли ж точкою відліку є інша дія (процес), виступає відносний час.

Таксисні відношення становлять окреме ФСП, не збігаючись ні з відносним часом, ні з аспектуальністю, ні з датуванням, хоч і часто перетинаючись із ними. Є підстави розрізняти хронотаксис і логотаксис, диференційований і недиференційований, незалежний і залежний таксис із функціями власне одночасності, псевдо-одночасності, після-одночасності (зона одночасності), власне передування, безпосереднього передування, власне наступності, безпосередньої наступності (зона різночасності). У недиференційованому таксисі виступає функція псевдо-одночасності.

Існують семантичні і формальні підстави для виділення в українській мові ФСП датування. Семантика датування - це відношення дії (факту) до точки відліку, що виступає датою і представлена функціями власне датування, перед-датування і після-датування (зона конкретного датування), власне псевдо-датування, перед псевдо-датування і після псевдо-датування (зона псевдо-датування). Власне псевдо-датування має вужчі функції: годинникове псевдо-датування, псевдо-датування за частинами доби, за днями тижня, за сезоном, за загальним часовим періодом, а також відносне псевдо-датування.

У другому розділі здійснюється опис системи засобів вираження темпоральних відношень, розглядаються первинні функції ФСП аспектуальності, часової локалізованості, дейксисної темпоральності, таксису і датування.

В єдиному ФСП аспектуальності виділяються субполя лімітативності, фазовості, кратності, тривалості, результативності, акціональності, статальності, реляційності, які ґрунтуються на загальних ДСО 1-ого рангу, ускладнених різними ДСО 2-ого рангу. В роботі визнається існування ДСО 1-ого рангу, неускладнених ДСО 2-ого рангу, тобто існування “чисто” видового значення, і на цій підставі виділяється окреме субполе термінативності, що реалізується, насамперед, у категорії виду. Детально розглядаються два різновиди імперфективації і перфективація, встановлюється, що перфективація має менший ступінь граматичності, ніж імперфективація, бо імперфективи творяться від дієслів як результату префіксального словотворення, а перфективи - паралельно з процесом префіксального словотворення. Імперфективація неможлива від дієслів із функціями лімітативності, тривалості, еволютивності та однократності, перфективація в принципі неможлива від неграничних дієслів (статальних, реляційних, акціональних, що не мають спрямування на завершення).

На власне семантичному підрівні синтаксичного рівня відносно “чиста” видова функція задається предикатами дії, які переводяться у предикати результату (писати - написати), рідше предикати потенційності (змогти). Предикати процесу, стану, якості, локативності, класу дій, зв'язку, результату, межі та ін. не беруть участі у вираженні суто видових функцій. Субполе лімітативності (власне лімітативність і ексцесивність) задається предикатами класу дій, процесу з рівномірною інтенсивністю, дієслівними предикатами локативності, трансформуючи їх у предикати досягнення (зовнішньою) межі. Функції інхоативності та фінітивності субполя фазовості задаються предикатами класу дій, предикатами процесу, як правило, з рівномірною інтенсивністю; функція еволютивності задається предикатами якості, а визначається підмножиною предикатів процесу з нерівномірною інтенсивністю.

Функції однократності, двох кратності субполя кратності задаються найчастіше предикатами класу дій, а функція ітеративності - найчастіше предикатами зв'язку (релятивності) та процесу. Субполе кратності виконує таку модифікаційну функцію: зона однократності і двократності переводить предикати класу дій (процесів) у предикати дії (процесу), зона ітеративності переводить предикати дії (процесу), локативності, релятивності у предикати класу.

Всі зони субполя результативності задаються предикатами дії, які трансформуються ними в предикати результату, і предикатами процесу,. що трансформуються в предикати досягнення межі.

Не модифікаційні субполя задаються предикатами дії, процесу, класу дій і процесів (акціональність), предикатами з рівномірною інтенсивністю, стану, якості, локативності (статальність), предикатами зв'язку (реляційність).

На семантико-синтаксичному рівні аналізується вираження всіх субполів аспектуальності відповідними синтаксемами, почасти функторами (модифікаторами).

Досить розвинені засоби вираження на підрівні складного речення (цілий ряд різновидів часових підрядних речень - обмеженості, поступовості і т. ін., наслідкових, підрядних мети, а також підрядних речень із синкретичними функціями - наслідково-з'ясувальних, умовно-наслідкових та ін.).

Основним засобом вираження аспектуальних функцій (крім видової та перфектної) виступають словотвірні засоби. У дисертації аналізується вся складна система словотвірних типів і підтипів - 146 одиниць. Особливість вираження аспектуальності засобами словотвору - наявність функціонального синкретизму чотирьох різновидів.

Багатою є система лексичних засобів вираження аспектуальності. Основна лексика аналізується за відповідними субполями, зонами і функціями. Лексичні аспектуальні синоніми розрізняються не аспектуальними семами, конотацією та стилістичними і контекстуальними обмеженнями.

У другому підрозділі розглядаються засоби вираження ФСП часової локалізованості. На підрівні поверхневої синтаксичної структури в простому реченні для вираження часової локалізованості використовуються видо-часові дієслівні форми. Форми ДВ, вжиті в первинній функції, виражають часову локалізованість при домінуванні хронотипного компонента, коли у фокус мовця потрапляє власне перебіг дії: Альоша закричав, зіскочив із ліжка (І. Микитенко) і відносну часову не локалізованість при домінуванні модифікаційно-предикатного компонента, коли увага зосереджується на екзистенції результату: Коса в неї вільно розплетена (І. Драч), форми НВ можуть виражати як часову локалізованість, так і нелокалізованість, залежно від семантичного типу предикатів, відповідних синтаксем, типу складних сурядних чи підрядних речень тощо. Синтаксичні засоби вираження всіх функцій часової локалізованості детально аналізуються та ілюструються в роботі.

Функція узуальності пов'язана з предикатами класу дій та процесів, а також із предикатами зв'язку і нерідко увиразнюється спеціальними конкретизаторами: Він не ловив линів у озерах ні волоком, ні топчійкою (О. Довженко). Функція відносної становості виражається предикатами класу дій у зв'язку з характеризацією: Син ходить до школи (Син - школяр). Функція відносної постійності задається предикатами потенційності, рідше релятивними та локативними предикатами: Країна спроможна вийти з економічної кризи (“Голос України”). Функція частково узагальненої становості властива узагальнено-особовим реченням із так званою частковою узагальненістю: Гідропонічно довгі, хвостаті огірки жуєш їх і не відчуваєш ні вітамінів, ні запаху землі чи неба (І. Григурко). Абсолютна не локалізованість задається предикатами тотожності і предикатами класу предметів. Найтиповішою формою абсолютної узагальненої становості є узагальнено-особові речення: Як дбатимеш, так і матимеш. Що з воза впало, те пропало. Абсолютна власне становість визначається не формальними засобами, а контекстуальними, коли предикат вказує на неосяжний для людини період: Земля обертається навколо Сонця. Абсолютна постійність задається предикатами тотожності і класу: Два плюс два дорівнює чотири. Цікаво, що те ж дієслово може являти собою різний тип предиката і виражати різні функції часової локалізованості:

1) Микола ловить рибу (зараз) - часова інтервальна локалізованість;

2) Микола ловить рибу (як правило) на лимані - узуальність;

3) Микола ловить рибу (він риболов) - відносна становість;

4) Микола ловить рибу (він може, навчився ловити) - відносна постійність і т. ін.

Синтаксичні засоби становлять центр ФСП локалізованості.

До пів периферії належать лексичні засоби вираження абсолютної постійності та супозитивні форми, що виражають відносну і абсолютну часову не локалізованість. Словотвірні засоби (насамперед, суфіксація), що є в сучасній українській мові пережитком, функціонують в кількісно замкненій невеликій групі дієслів НВ, головним чином, з лексичним значенням руху.

Третій підрозділ присвячений ФСП дейксисної темпоральності.

ФСП має яскраво виражений центр - морфологічну категорію (далі - МК) часу. З 15-и значень гіпотетико-дедуктивної моделі у сучасній українській мові морфологічне категоріальне вираження мають тільки 4. Якщо предикат має морфологічне вираження часу, то МК часу стає підґрунтям і для синтаксичної категорії, якщо ж предикат не може мати морфологічного вираження, то час виражається суто синтаксичними засобами.

У складнопідрядному реченні відносні часи виражаються співвідношенням форм абсолютних часів у головному і підрядному реченнях (в основному в реченнях закритої структури):

- Ти вертаєш мені те, що недоля розбила - функція перед-теперішнього;

- Ти вертаєш мені те, що недоля розіб'є - функція після-теперішнього;

- Ти вернеш мені те, що недоля розбила (О. Олесь) - функція перед-майбутнього і т. д.

Периферію ФСП темпоральності становлять лексичні засоби, досить розвинені в українській мові, проте лексична часова семантика спроможна вказувати лише на загальний часовий план.

Семантика теперішнього нечітка, розмита, залежить від психологічного часу окремого індивіда-мовця. Плани минулого й майбутнього часто виражаються тими ж лексемами.

Периферійними є форми умовного способу із допоміжним дієсловом, що виражають функцію давноминулого часу, а також словотвірні засоби.

Відношення розглядаються в четвертому підрозділі. При диференційованому таксисі виступають предикати дії, процесу, результату, рідше - предикати класу дій (при абстрагованих ситуаціях), інколи - предикати локативності, релятивності, потенційності та ін. Релевантними, крім того, є ДСО тривалості або нетривалості дії. При недиференційованому таксисі виступають предикати стану, потенційності, локативності, класу та інші предикати. При різнотипних предикатах хоча б один із них повинен бути не процесним.

Крім того, темпоральні відношення між діями недиференціюються в таких випадках:

1) при моносуб'єктності висловлювання з відношенням включення і перетину;

2) при не локалізованості, узагальненості дій;

3) при полі-суб'єктності або полі-об'єктності з одним предикатом;

4) при імбрикації.

Центр ФСП таксису становлять, по-перше, дієприслівникові форми. Функцію одночасності передають дієприслівники НВ на -учи (-ючи), рідше на -ши, функцію передування - дієприслівники ДВ на -ши. По-друге, синтаксичні засоби: співвідношення видо-часових форм дієслів. Функція одночасності характерна для дієслів НВ у однакових часових формах, різночасності - для дієслів ДВ у однакових часових формах, при цьому передування або наступність виражається позицією дієслів-присудків.

Пів периферійними засобами вираження таксису є синтаксичні конструкції з розділовими сполучниками, що вказують на:

- функції різночасності;

- підрядні часові речення негайності зі сполучниками щойно, ледве, тільки, тільки-но та ін., що вказують на функцію безпосередньої наступності;

- підрядні речення часової послідовності зі сполучниками коли, як, перш ніж та корелятивами в головних реченнях після того, до того, по тому, перед тим тощо;

- синтаксеми з прийменниками до, раніше, перед, з-перед (функція передування), після, по, пізніше, за, вслід, вслід за (функція наступності), напередодні (функція перед-одночасності), з (функція після-одночасності);

- однорідні члени речення, синтаксеми сполучення семантичних структур (функція псевдо-одночасності).

До периферійних засобів відносяться лексичні (семантичні конкретизатори), словотвірні - типи з префіксами під-, при- (одночасність), до-, перед- (передування), після-, по-, пост- (наступність), дієприкметникові форми. Система словотвірних засобів, в основному, являє собою дериваційні трансформи відповідних синтаксем.

В п'ятому підрозділі аналізується ФСП датування.

Центр ФСП датування виражений слабко. Його становлять синтаксичні засоби.

Чітко диференціюючись від таксису на семантичному рівні, а також синтаксичними трансформаціями, датування частково збігається з ним способами вираження. Однак функції власне датування і власне псевдо-датування мають специфічні синтаксичні засоби вираження. Функція власне датування виражається синтаксемами, до складу яких входять числівники та іменники в родовому або називному відмінку без прийменника, з прийменниками у(в), від, близько (із значенням приблизності). Функція власне псевдо-датування притаманна специфічним синтаксемам із прийменниками о(об), в, за, при тощо, синтаксемам, що виражаються морфологічними прислівниками, синтаксемам без прийменників у формах родового, орудного відмінків. В деяких випадках різниця у вираженні між ФСП датування і таксисом спостерігається також щодо функції після псевдо-датування - синтаксеми з прийменниками «через», «на», «за».

Пів периферію становлять лексичні засоби вираження ФСП датування. Ними може виражатися переважно псевдо-датування (ввечері, взимку, навесні, година, вівторок, жовтень, тиждень і т. д.). Конкретне датування виражається лише спеціальною термінологічною лексикою, напр.: античний, Відродження, енеоліт, кайнозой, силур.

Третій розділ дисертації присвячений власне функціональному аспектові темпоральних відношень. У першому його підрозділі розглядається взаємодія ФСП при вираженні темпоральних відношень, при якій актуалізуються перехідні функції.

На перетині ФСП аспектуальності з різними зонами ФСП часової локалізованості формуються центральні аспектуальні функції: конкретно-фактична і результативно-станова (для форм ДВ), конкретно-процесна, узагальнено-фактична, необмежено-кратна, узагальнено-процесна, постійно-безперервна функції (для форм НВ).

У межах ФСП аспектуальності доцільно виділяти субполе перфектності, яке визначається перетином дейксисної темпоральності та аспектуальності і характеризується причиново-наслідковими відношеннями між дією, яка знаходиться в одній часовій зоні, та станом, що знаходиться в іншій, суміжній часовій зоні (подійна ситуація охоплює інтервал, розташований у двох суміжних часових сферах). Виділяється минулий перфект (Нелю Василівно, я вже розв'язав задачу) і майбутній перфект (Ніяк не розв'яжу задачі), який слід диференціювати від майбутнього та теперішнього доконаного (А. Чубенко даром рота не розтулить (Ю. Яновський)). Виділяються три типи КС щодо співвідносності аористичних функцій форм ДВ і НВ:

1) заміна видових форм можлива без помітної зміни у семантиці;

2) можлива заміна видових форм із зміною темпорально-аспектуальної семантики, в такому разі аористичні форми ДВ відрізняються від аористичних форм НВ за ДСО однократності або повторюваності, інхоативності або акціональності, інгресивності або ітеративності, лімітативноті або нелімітативності, ексцесивності або репродуктивності тощо;

3) заміна форми НВ на ДВ неможлива.

Часова локалізованість визначається дієсловами ДВ. Точкова локалізованість - моментальними, непроцесними дієсловами ДВ, що входять до зони однократності субполя фазовості. Інтервальна локалізованість - не моментальними однократними дієсловами ДВ, пов'язаними з субполями тривалості, акціональності, статальності і частково результативності та зоною еволютивності субполя фазовості, виражаючись словотвірними або синтаксичними засобами: вносити, пробайдикувати, розщебетатися, бушувати, висіти, гуснути, протягом літа, через роки і т. ін.

Точкову локалізованість можуть виражати форми НВ, які локалізуються в часі комунікативним контекстом.

Відносна часова не локалізованість визначається дієсловами НВ на перетині з субполями фазовості (зона еволютивності), статальності та реляційності. Форми ДВ зрідка можуть бути відносно нелокалізовані:

1) у функції теперішнього;

2) при неконкретності, узагальненості суб'єкта;

3) при домінуванні стану, результату.

Абсолютна часова не локалізованість не релевантна до ФСП аспектуальності, крім абсолютної постійності і частково абсолютної власне становості, де функціонують форми теперішнього часу НВ або інші часові форми НВ у функції транспозиції в план теперішнього.

Взаємодія ФСП часової локалізованості і таксису проходить переважно по лінії `диференційований або недиференційований таксис' з тенденцією до диференціювання таксисних відношень при локалізованих діях. Чим більший ступінь не локалізованості, тим рідше виявляється диференційований таксис, а для абсолютної не локалізованості притаманні лише недиференційовані таксисні відношення.

ФСП датування - один із засобів локалізації дії в часі. Тому для локалізованих дій звичайним є конкретне датування, а для нелокалізованих - псевдо-датування. Узуальність, перехрещуючись із псевдо-датуванням утворює нову функцію - циклічність - регулярне повторення дії у певну дату.

Абсолютна власне становість та постійність взагалі не співвідносяться з датами.

ФСП дейксисної темпоральності й аспектуальності тісно пов'язані діахронічно, онтологічно і лінгвоструктурно:

- на рівні ситуацій з елементарнимим діями локалізований теперішній час може виражатися лише формами НВ;

- на рівні ситуацій, що містять ряд дій, для локалізованого теперішнього часу можливі як форми НВ, так і форми ДВ (Погляньте, вогонь то спалахне, то погасне).

Форми НВ виражають аористичні часові функції, форми ДВ - перфектні. Аористичні часові функції для форм ДВ є другорядні і виступають на перетині з ФСП таксису.

На перетині ФСП дейксисної темпоральності з ФСП часової локалізованості виникає цілий спектр перехідних часових функцій, що найбільшою мірою характерно для презенсу, в самій природі якого приховується і локалізованість і не локалізованість.

Головним варіантом презенсу слід вважати конкретний теперішній моменту мовлення.

Якщо інтервал часу занадто великий, найчастіше, коли він не повністю заповнений дією, можна говорити про розширений теперішній. Рідше трапляються функції теперішнього перформативного, теперішнього однобічної локалізованості, теперішнього повторюваної дії.

На перетині з відносною часовою локалізованістю виступають функції теперішнього узуального, теперішнього відносної становості, теперішнього відносної постійності, теперішнього частково узагальненої становості. Поширеними є функції теперішнього абсолютно узагальненої становості та власне становості і теперішнього абсолютної постійності.

Форми теперішнього ДВ на перетині з ФСП часової локалізованості виступають у функції:

- теперішнього розширеного - То хмарка набіжить і бризне дощ краплистий, То сонце вигляне ласкаво-променисте (М. Рильський);

- теперішнього відносної постійності - Кожній найдикішій своїй витівці він (Порфир) знайде виправдання (О. Гончар);

- теперішнього узуального;

- теперішнього частково узагальненої становості - Ну що ти візьмеш з хлопчака малого (Б. Олійник).

Всупереч досить поширеній думці про наявність лише локалізованих функцій форм минулого фіксуються також функції минулого циклічної дії, повторюваної дії, узуальної дії, відносної становості, відносної постійності, абсолютної власне становості.

Перехідні функції форм майбутнього є симетричними до форм минулого (за винятком вживання форм майбутнього ДВ у функції відносної часової не локалізованості, бо в таких КС виступають форми теперішнього ДВ), хоч уживаність їх помітно менша.

У часових КС семантика зони теперішнього залежить від величини інтервалу, що його обіймає дата.

Форми майбутнього і минулого НВ з датами виступають у функціях локалізованого майбутнього і минулого розгортання дії. Функція минулого, а особливо майбутнього циклічного виступає рідше.

Найширше взаємодіють з зонами датування форми майбутнього і минулого ДВ.

Для них найчастотнішими на перетині з ФСП датування є функції минулого і майбутнього локалізованого:

- А над вечір ти закохалась (Є. Маланюк);

- Збудився рано синій-синій птах (В. Стус).

ФСП датування зв'язує функціонування часових форм у підрядних реченнях: і в головній, і в підрядній частині мають бути однакові часові форми.

Ті ж форми виражають і темпоральні, і модальні функції, однак про їх ієрархію говорити не доводиться, оскільки ФСП модальності співвідноситься з комунікативною функцією мови, а ФСП темпоральності - з когнітивною, модальність функціонує на рівні актуального синтаксису, а темпоральність входить до ареалу аналового синтаксису.

При немаркованій модальності (індикативі) часові форми вільно функціонують, а при маркованій модальності на аналоговому рівні предикати не локалізуються в часі. На актуальному рівні волітивні функції (оптативність, імперативність) вказують на ірреальні дії, які належать до сфери майбутнього, рідше теперішнього (Принеси води; Читай листа далі), когнітивні функції (супозитив) вказують переважно на такі ірреальні дії, віднесення яких до тієї чи іншої зони залежить від контексту (Якби ви його повідомили, то він би вчора приїхав; Якби ви його повідомили, то він би завтра приїхав). Лише у КС із нереальними бажаннями ірреальна дія пов'язується зі сферою минулого (Мені б вислухати її уважно, а я не захотів навіть зустрітися).

Темпоральна семантика у взаємодії з зонами можливості та необхідності локалізує в часі не самі предикати, які повністю лежать за часовою віссю, а можливість/неможливість чи необхідність їх виконання.

ФСП дейксисної темпоральності функціонує на перетині з субполем актантно-предикатної буттєвості.

В решті зон ФСП буття можлива подвійна інтерпретація, що включає чи не включає висловлювання в часову парадигму.

Таксис взаємодіє з категорією виду за ознакою диференційованості або не диференційованості, а в межах диференційованого незалежного таксису - за одночасністю або різночасністю. Для вираження диференційованої одночасності вживаються форми НВ.

Форми ДВ переводять одночасність у різночасність, коли це допускається змістом, або трансформують диференційований таксис у недиференційований. Різновидові форми мають функцію різночасності в зоні перетину таксису, виду з ФСП темпоральності, коли форма ДВ є перфективною. Для диференційованого залежного таксису важливу роль у визначенні КС одночасності або різночасності відіграє видове значення дієприслівника, а форма дієслова може мати будь-яку видову семантику. Для недиференційованого таксису (як залежного, так і незалежного) видові співвідношення не мають вирішального значення, хоч частотнішими є співвідношення НВ - НВ.

Взаємодія таксису з темпоральністю відбувається за ознакою одночасності або різночасності. У конструкціях із незалежним диференційованим таксисом одночасність може передаватися лише однойменними часовими формами НВ. При зміні однієї з часових форм на іншу, якщо це дозволяє смисл, можливі три КС:

1) трансформація одночасності в різночасність;

2) перетворення диференційованого таксису в недиференційований;

3) нейтралізація відношень, актуалізація відносного часу.

Функції різночасності виражаються, як правило, однойменними часовими формами ДВ. Різнойменні часові форми вказують на різночасність тільки в складносурядних та безсполучникових реченнях із однотипними частинами, коли одна з форм є перфектом: Пройшла гроза, і ніч промчала, і знову день шумить кругом (В. Сосюра).

...