Темпоральні відношення в сучасній українській літературній мові

Дата (псевдо-дата) з широким інтервалом утворює хронологічну рамку, в якій розгортаються одночасні/різночасні події. Для дати (псевдо-дати) з невеликим часовим інтервалом можливою є лише функція одночасності або часткової одночасності. Відношення домінують над функціями датування в тих КС, де дві події виявляються гомогенними щодо темпоральності: жодна з них не має виразного часового відтінку або, навпаки, обидві вони вказують на часове поняття.

Взаємодія з іншими не темпоральними ФСП відбувається за ознакою диференційованості або не диференційованості відношень.

У взаємодії з групуванням ФСП із обставинним ядром семантика таксису невиразна, недомінантна, найчастіше виступає недиференційований таксис.

У більшості випадків ФСП датування виявляє вплив на інші темпоральні ФСП при взаємодії з ними, однак саме рідко зазнає зворотного впливу. ФСП датування є одним із виражальних засобів часової локалізованості, формуючи темпоральну “рамку” висловлювання. У зв'язку з цим в межах дат (за умови їх значної інтервальності) можуть відбуватися і відносно нелокалізовані дії. Абсолютна становість може сполучатися з датами, яким властивий великий ступінь неконкретності. Абсолютна постійність не має ДСО інтервальності, а тому дати не можуть вживатися з конструкціями при абсолютно постійній дії. Крім того, дати погано співвідносяться з актуальним теперішнім.

У другому підрозділі третього розділу піддається аналізу реалізація вторинних функцій одиниць різних рівнів у вираженні темпоральних відношень. Детально висвітлюється проблема структурування всіх вторинних функцій.

Функція нейтралізації темпоральності виступає при вираженні абсолютної часової не локалізованості.

У вираженні ФСП аспектуальності найпоширенішими є вторинні функції нейтралізації та транспозиції. Детермінована (синтагматична) нейтралізація виду має чотири ступені інтенсивності:

1) розрізнення за результативністю (Він розгорнув сімейний альбом // Коли він повертався з тривалого відрядження, він розгортав сімейний альбом і переглядав його);

2) часткове розрізнення за результативністю або нерелевантністю до результативності (Ти відіслав йому листа? // Ти відсилав йому листа?);

3) слабка, синонімнотипна опозиція ДВ - НВ за яскравістю або неяскравістю вираження аспектуального значення (Він прохворів цілий тиждень // Він хворів цілий тиждень);

4) відсутність опозиції ДВ - НВ (У нього така звичка - як повернеться з тривалого відрядження, відразу розгорне сімейний альбом // У нього така звичка - як повернеться з тривалого відрядження, відразу розгортає сімейний альбом). Перші два ступені становлять перехідні функції, два останні - вторинні.

Функція транспозиції притаманна категорії виду і зумовлена двома основними причинами: транспозицією часової форми (супровідна) і процесною точкою зору мовця (не супровідна). Поширеною є супровідна транспозиція, як текстова, так і мета-текстова. Видова транспозиція при цьому відбувається водночас із часовою: От прибігає вовчик до ополонки, устромив в ополонку хвіст (Нар. тв.) - текстова видова транспозиція. Далі він (Шевченко) переноситься в Сибір, на каторгу (Українська література) - мета-текстова видова транспозиція. Не супровідна видова транспозиція притаманна формам НВ і стосується тільки зони минулого, виконуючи яскраву експресивну функцію: А ще козака (вдова) пострічала, Три копи і коня до рук давала (Нар. тв.). Підґрунтям для видового перенесення є або метонімія (суміжність дії з результатом) - для супровідної транспозиції, або синекдоха (окрема дія сигналізує про ряд однорідних дій) - для не супровідної.

Вираження часової локалізованості часовими-видовими формами є їх невласне первинною функцією, при вираженні ними відносної не локалізованості виступає вторинна функція нейтралізації, причому в КС із відносною не локалізованістю маємо неповну нейтралізацію, а в КС із абсолютною - повну (це стосується форм теперішнього часу).

Вираження зони абсолютної не локалізованості формами минулого і майбутнього часу - функція транспозиції (метонімія, синекдоха). Транспозиція форм минулого і майбутнього часу відбувається лише за відповідного контексту - наявності семантичних конкретизаторів та відповідної темпоральної пресупозиції:

- Було, та загуло;

- Як дбатимеш, так і матимеш (абсолютна узагальнена становість).

Особливо часто у функції транспозиції виступають часові форми. У зону теперішнього транспонуються морфологічні форми минулого, майбутнього, інфінітив, форми умовного та наказового способу, синтаксичні форми минулого і майбутнього часу.

Транспозиція форм минулого часу в зону теперішнього відбувається тільки з одночасною взаємодією з ФСП часової локалізованості, насамперед, з зоною часової не локалізованості. Тому функції транспозиції минулого можна назвати минулим абстрагованим. Крім більшої експресивності та модальної семи переконаності, впевненості у неминучості відповідного результату, минулий абстрагований може підкреслювати перфективність і різночасність дій: Іноді біжиш - і зупиняєшся. Зупинився і стоїш. Навкруги так прекрасно (М. Хвильовий). Серед минулого абстрагованого ДВ виділяються конкретні варіанти:

1) минулий узуальний у контексті теперішнього;

2) минулий часткової абсолютної узагальненості в контексті теперішнього;

3) минулий абсолютної узагальненої становості;

4) минулий абсолютної власне становості (рідко).

Серед минулого абстрагованого НВ виділяються такі варіанти:

1) минулий абсолютної власне становості (минулий НВ кваліфікуючої дії);

2) минулий іронічного заперечення (минулий відносної становості);

3) минулий відносної становості у фразеологічних зворотах.

У функції абстрагованого теперішнього можуть вживатися і форми майбутнього НВ (майбутній готовності, майбутній впевненості, майбутній ірреальності-гіпотетичності, або допустовості, майбутній вимушеної необхідності, майбутній емоційної актуалізації).

Такі функції транспозиції трапляються зрідка. Взаємодія з зоною часової не локалізованості пояснюється граматичною синекдохою, яка стає можливою внаслідок того, що теперішній нелокалізований охоплює всі часові сфери.

Водночас із функцією часової транспозиції відбувається також функція модальної транспозиції, особливо щодо вживання форм майбутнього НВ. Разом із часовою модальна функція транспозиції виявляється засобом створення експресії висловлювання, а тому вони характерні переважно для розмовно-побутового та художнього стилів.

Можна виділити кілька основних підтипів інфінітивних речень з неозначеною формою дієслова у функції теперішнього нелокалізованого:

1) умовно-з'ясувальні з частковим еліпсисом умовної частини - До чого ж гарно й весело було в нашому горді! Ото як вийти з сіней та подивитись навколо - геть-чисто все зелене та буйне (О. Довженко);

2) умовно-наслідкові з відтінком переконаності: Біля вікна посидіти трохи - застудишся;

3) обмежувально-протиставні з відтінком допустовості - Тут порахувати витрати на дорогу, вже набереться чимала сума;

4) прості інфінітивні речення на перетині з субполем потенційності ФСП модальності - Як уявити дійсність втрати? Роздерли Ігоря раби... (Ю. Дараган);

5) прості інфінітивні речення з незалежним інфінітивом у функції теперішнього локалізованого з указівкою на додаткові модальні та аспектуальні семи - Вони її вмовляти - вона не слухає.

У вторинній функції транспозиції форма умовного способу виражає зону теперішнього лише в оптативних і частково декларативних перформативних висловлюваннях: Я прохав би вас залишитися // Я прошу вас залишитися. Такі форми мають пом'якшену категоричність. Переносне вживання форм наказового способу визначається синтаксичною структурою, характерною для узагальнено-особових речень: Відступи раз від правди - і підеш стежкою зла (“Голос України”).

У функції теперішнього нелокалізованого можуть виступати синтаксичні конструкції з дієсловами-зв'язками у майбутньому та минулому часі: Київ був завжди (“Народна газета”); Як стати обличчям до парку, праворуч буде вхід до печери.

Найтиповішою функцією транспозиції в зону минулого є вживання форм теперішнього часу (теперішній історичний). Головний недолік трактувань теперішнього історичного в сучасній славістиці - намагання пояснити текстове явище, яким є ця функція, нетекстовими, тільки граматичними причинами. У будь-якому наративному тексті, незважаючи на те, чи це живе спілкування, чи художній твір, наявні модуси читача або слухача, автора і персонажів. Спілкування між автором і читачем, між автором і персонажами, співвідношення між читачем і персонажами відбуваються не в комунікативному, а в операціональному контексті і становлять взаємодію двох модусів, на чому й ґрунтується перемикання локації і функція теперішнього історичного.

Під термін “теперішній історичний” фактично підводяться різні його варіанти. Слід розрізняти власне теперішній історичний, що характеризується нетотожністю локації автора і персонажів, реальністю події в минулому, суб'єктивізованістю викладу (Їде раз молодший брат своєю тарадайкою і сам коня свого сухореброго поганяє (Б. Лепкий)). Теперішній хронологічний, що характеризується нетотожністю локації автора і персонажів, реальністю події в минулому, об'єктивізованістю викладу (Лютого 18. Шевченко переїжджає на квартиру... (В. Анісов, Є. Середа)). Теперішній живописний, що характеризується нетотожністю локації автора і персонажів, уявністю події в минулому, суб'єктивізованістю викладу (Джордано Бруно... А час витіка, Смерть, мов командор, крокує бруком. (Б. Олійник)). Теперішній письмового репортажу, що характеризується тотожністю локації автора і персонажів, реальністю події в минулому, об'єктивізованістю викладу (І ось прошкую колгоспною вулицею... Оглядаємо відгодівельний комплекс на вісім тисяч голів. Заходимо до приміщення: свині лежать чисті, нагодовані (Ю. Хорунжий)). Теперішній сценічний, що характеризується тотожністю локації автора і персонажів, реальністю події в минулому, суб'єктивізованістю викладу (Софія Петрівна (Ламає руки) Який сором! Яка ганьба! (І. Кочерга)).

Слід розрізняти теперішній історичний і теперішній емоційної актуалізації, що ґрунтується на актуалізації конкретної події минулого у модусі автора у відриві від її модусу, напр.: Ми вже купили квиток, а він приходить і каже: “Я не поїду”.

Форма теперішньо-майбутнього ДВ може виступати у функції теперішнього історичного відносно нелокалізованої дії - Бувало, У ніч в степу чи в росянисту рань (Хома Метелик) Закурить люльку, розповість немало (А. Малишко), (Дивлячись на малюнок) Намалюють же таке!. Повторюваної дії - Що розбіжиться змій та вхопить зубами Кирила, то так кусок смоли й вирве (Нар. тв.); неповторюваної дії - Побігла (лисичка), нарубала дерева і живо вернулась. Гляне - вовка немає (Нар. тв.). Локалізованої інтенсивної (раптової) дії (кваліфікація теперішньо-майбутніх форм ДВ як залишку колишнього аориста є проблематичною, оскільки форми 3-ої ос. мн., зовсім не збігаються з формою колишнього аориста) - Як крутнеться та як плюне Бісова худоба! (П. Глазовий). Неможливості виконання дії - Вовк тягне, тягне - не витягне хвоста (`не може витягнути') (Нар. тв.). Форма теперішньо-майбутнього ДВ може виступати у функції майбутнього історичного у площині модусу автора І він (Матвійко) все пробивався через зарості, яри, і Київ наближався до нього. Віддасть листа і стане Матвійко на заборола проти підступного князя та його найманців (Ю. Логвин). Таке переміщення локації автора в модус персонажів робить його не просто поінформованим у подальших подіях, а провидцем, навіть деміургом.

Форми майбутнього НВ рідко транспонуються в зону минулого, хоч можна виділити два основні різновиди:

1) майбутній емоційної актуалізації: Він буде зводити на тебе наклеп, а ти мовчи;

2) майбутній у минулому: Андрій Половець - білогвардійський офіцер, вірнопідданий служака... Це в його бінокль, привезений з турецького фронту, виглядатиме старий Мусій Половець шаланду з підпільниками (В. Панченко).

Функція транспозиції у зону майбутнього притаманна формам теперішнього, минулого часу, а також інфінітиву. За допомогою гіпотетико-дедуктивного моделювання виділяється п'ять різновидів функції транспозиції форм теперішнього в зону майбутнього, з них лише три фіксуються у мовленні: теперішній уявної дії, теперішній наміру (запланованої дії, або майбутнього), теперішній уявний неможливих подій. Найчастотнішою є функція транспозиції, яку називають praesens propheticum, або теперішній наміру, що характеризується трьома семами:

1) дія (подія) стосується сфери майбутнього;

2) в момент мовлення подія запланована або може бути передбачена з високою ймовірністю;

3) мовець оцінює час події як близьке майбутнє, ймовірнісними є семи впевненості мовця у настанні події та експресивності: Я рушаю на південь (Ю. Логвин), Завтра видатному динамівцю Олегу Блохіну виповнюється 45 років (Урядовий кур'єр).

Таку функцію транспозиції можуть мати тільки кількісно невеликі групи дієслів руху, цілеспрямованої дії, фазовості тощо. Негайний теперішній (Я зараз їду) сполучає в собі відображення реального майбутнього і психологічного теперішнього. Теперішній уявної дії слід трактувати на рівні макроструктури тексту як перемикання локації мовця зі сфери теперішнього у сферу майбутнього: Завтра він приходить до мене, я саджу його за стіл і розповідаю про цю пригоду. Вживання форм минулого часу у функції майбутнього пов'язане з уявним перенесенням майбутньої дії в минуле, майбутня дія, при цьому, уявляється як вже здійснена. Минулий “наміченої” дії в минулому характеризується не переносним, а відносним вживанням форм минулого НВ. Форми минулого можуть вживатися у таких вторинних функціях, транспонуючись у зону майбутнього:

1) praeteritum propheticum, що вказує на близьке майбутнє або негайне теперішнє (Ну, я пішов) і обмежується дієсловами руху;

2) неминучий майбутній, коли форма минулого вказує на майбутню дію, в настанні якої мовець цілком переконаний і сприймає її як наслідок іншої дії, що вже відбулася чи може відбутися (Взагалі, (Давид) чоловік обережний. Немов що - пропали вважай (А. Головко)), обмежується дієсловами із значенням загибелі. Варіантом функція неможливості майбутньої дії, що трапляється в текстах усної народної творчості:

Ой бодай же ти, та дівчинонько,

Тоді заміж пішла.

Як у степу та при дорозі,

Яра рута ті зійшла.

3) допустовий майбутній вказує на майбутню дію, що сприймається не як неминуча, а як імовірна серед інших варіантів дії для аналізу можливих наслідків (Гаразд, (припустимо) я придбав ваші акції, що далі?);

4) функція іронічного заперечення майбутньої дії реалізується в КС із непрямими мовленнєвими актами і супроводжується одночасною транспозицією афірмативності в негативність (Так він тобі й сказав правду = Він тобі не скаже правди).

Вторинні функції минулого жорстко обмежені типом КС, а нерідко навіть лексико-семантичною групою дієслів (неминучий майбутній, близький майбутній).

Незалежний інфінітив у функції майбутнього часу виступає в футуральних КС на перетині з ФСП модальності і визначається контекстом: Я повернувся до купе і сів біля вікна... Їхати всю ніч (О. Жовна) або синтаксичною конструкцією (Саджанцю рости!).

Недиференційованому таксису притаманна функція нейтралізації при неактуальності опозиції одночасність або різночасність у випадках відсутності або різнорідності предикатів, при моносуб'єктності висловлювання, при не локалізованості дій, при полі-суб'єктності або полі-об'єктності з одним предикатом, при імбрикації. Однак такі функції слід розглядати не як вторинні, а як перехідні, оскільки практично нейтралізація тут завжди неповна, не досягає максимуму.

ВИСНОВКИ

1. Розвиток концепції мовного часу в Україні відбувався від логіцистичного через непослідовний формально-граматичний підхід до ономасіологічного і функціонального в напрямку подолання синкретичного розуміння темпоральних відношень з поступовим ви членування окремих категорій, які відображають певні характеристики реального часу. Водночас на даному етапі намітилося інтегративне трактування темпоральних відношень.

2. Мовні відношення темпоральності являють собою відображення реального часу за посередництва перцептуального та психологічного часів, що виявляється у мові в існуванні абсолютних та відносних часів, часової локалізованості або не локалізованості, диференційованого або недиференційованого таксису, датування або псевдо-датування.

3. Основоположним для функціональної граматики є розрізнення двох планів референтних і сигніфікативних ситуацій - стану і події, що в мові відображаються у відповідних категоріальних ситуаціях, визначаючи характер взаємодії ФСП в онтологічному та когнітивному аспектах. Стан і подія через семантичні типи предикатів визначають систему диференціювання більшості темпоральних відношень і виявляються підставою для самого структурування ФСП, для виділення їх функцій. Взаємодія у лінгвістичному розумінні - це смислу творча спрямованість функціонування засобів різних ФСП, що визначається рядом релевантних ознак.

4. Темпоральні власне семантичні відношення в сучасній українській літературній мові притаманні ФСП аспектуальності, часової локалізованості, дейксисної темпоральності, таксису та датування. Вони здатні виражатися всіма рівнями мовної системи (крім фонемного). Комплекс ФСП для вираження темпоральних відношень являє собою ієрархічну систему, що складається з базових і не базових ФСП (у когнітивному розумінні). ФСП аспектуальності і ФСП часової локалізованості - базові аналогові поля у відображенні мовою реального світу. Базові ФСП розгортаються на кількох рівнях за допомогою не базових. ФСП аспектуальності - за допомогою субполів лімітативності, фазовості, дуративності, результативності, акціональності, статальності і реляційності. ФСП часової локалізованості - за допомогою полів дейксисної темпоральності, таксису і датування. ФСП аспектуальності є найбільш фундаментальним, базовим для системи темпоральних відношень: воно є лінгвістичним аналогом взаємодії стану і події, процесу становлення і відносної стійкості, взаємодії реального часу і простору. Найадекватніше відображує дуальність семантичної природи аспектуальності синтетичний референтний підхід, який ґрунтується на модифікаційно-предикатному (перехід однієї ситуації в іншу) та хронотипному (розгортання цього переходу на часовій осі у зв'язку з граничністю бо не граничністю) компонентах, які виступають як ДСО І рангу і обов'язкові для кожної аспектуальної ситуації. Існують семантичні і формальні підстави для виділення в українській мові ФСП датування.

5. Центром ФСП аспектуальності є МК виду. В сучасній українській літературній мові існує відносно “чиста” видова функція (схема творення ДВ - НВ, частково НВ - ДВ шляхом префіксації). У ФСП аспектуальності спостерігається накладання явищ двох функціональних планів, що зумовлюється дуальністю його вихідної семантичної природи. На першому плані виступають власне видова функція з ДСО внутрішньої граничності або не граничності дії і модифікаційна функція з ДСО переходу дії в стан, як правило, з асиметрією в той чи інший бік. Це ДСО першого рангу, наявні в кожній аспектуальній ситуації. На них можуть накладатися ДСО 2-ого рангу, що обіймають лише частину аспектуальних ситуацій, становлячи другий функціональний план.

6. Часова локалізованість являє собою ФСП, що ґрунтується на синтаксичних засобах вираження з цілим рядом ступенів пов'язаності змісту висловлення з реальним часом, актуалізація яких, передусім, визначається семантичним типом предиката, а на узагальненому рівні абстрактністю або конкретністю, імпліцитністю або експліцитністю, становістю або подійністю предиката. На підрівні поверхневої структури в простому реченні використовуються видо-часові дієслівні форми. Форми ДВ в первинній функції виражають часову локалізованість, форми НВ можуть виражати як часову локалізованість, так і не локалізованість, залежно від семантичного типу предикатів, відповідних синтаксем, типу складних сурядних чи підрядних речень тощо.

7. ФСП дейксисної темпоральності має яскраво виражений центр - МК часу, яку складають три функції, що становлять опозицію суміщених контрадикторних (теперішнє - минуле) і контрарних (минуле - майбутнє) відношень, а також частину синтаксичних засобів, що ґрунтуються на МК часу, МТР із предикатами дії, процесу, результату і класу (синтаксична категорія абсолютного і відносного часу з дієслівними конструкціями). До напівпериферії відносяться МТР з предикатами локативності, потенційності, релятивності при бездієслівному вираженні теперішнього часу, форми давноминулого часу, що виражають відносний час, так само як і аналітичні дієприкметникові конструкції з парадигматично нефіксованим значенням, що являють собою неповністю граматикалізовану морфолого-синтаксичну категорію. У складнопідрядному реченні відносні часи виражаються співвідношенням форм абсолютних часів у головному і підрядному реченнях (в основному, в реченнях закритої структури).

8. Диференціювання темпоральних відношень між діями задається, передусім, семантичними типами предикатів. Ядро, центр ФСП таксису становлять дієприслівникові форми (функцію одночасності передають дієприслівники НВ, функцію передування - дієприслівники ДВ) і синтаксичні засоби: співвідношення видо-часових форм дієслів. Функція одночасності характерна для дієслів НВ у однакових часових формах, різночасності - для дієслів ДВ у однакових часових формах, при цьому передування/наступність виражається позицією, взаємним розташуванням дієслів-присудків, співвідношенням форм НВ і ДВ передається неповна одночасність.

9. Центр ФСП датування характеризується певною “розмитістю” і виражений синтаксичними засобами. Чітко диференціюючись від таксису на семантичному рівні, а також синтаксичними трансформаціями, датування частково збігається з ним способами вираження.

10. Спостерігається загальна закономірність вираження ФСП (субполів) засобами якогось одного рівня, який становить його центр, ядро, тоді як засоби інших рівнів нерозвинені або розвинені слабко. ФСП часової локалізованості і таксису є, головним чином, синтаксичними стосовно виражальних засобів, у ФСП дейксисної темпоральності для вираження абсолютних часів найрозвиненіші є морфологічні засоби, для вираження відносних часів - синтаксичні, більшість субполів ФСП аспектуальності є словотвірними. Від цієї закономірності відхиляються дещо ФСП аспектуальності та датування. Так, субполе термінативності можна назвати морфологічно-словотвірним, субполя фазовості і дуративності - лексично-словотвірними тощо. ФСП датування можна вважати синтаксично-лексичним.

11. Опис конкретних ФСП є абстрагуванням від середовища, в реальному мовленні зони одного ФСП перебувають у постійній взаємодії між собою, ФСП, що виражають темпоральні відношення, взаємодіють із іншими темпоральними і не темпоральними ФСП, творячи перехідні і вторинні функції.

11.1 Існує окреме субполе перфектності в межах ФСП аспектуальності, яке визначається перетином темпоральності та аспектуальності.

11.2 Часова локалізованість визначається дієсловами ДВ або контекстуально формами НВ. Відносна часова нелокалізованість визначається, насамперед, дієсловами НВ на перетині з субполями фазовості (зона еволютивності), статальності та реляційності. Форми ДВ можуть бути відносно нелокалізовані при функції теперішнього, коли наявна неконкретність суб'єкта, домінування стану, результату, часто - перетин із ФСП модальності. Абсолютна часова не локалізованість, як правило, не релевантна до ФСП аспектуальності, крім абсолютної постійності і частково абсолютної власне становості, де функціонують форми НВ. Взаємодія ФСП часової локалізованості і таксису проходить переважно по лінії диференційований або недиференційований таксис з тенденцією до диференціювання таксисних відношень при локалізованих діях. Для локалізованих дій звичайним є конкретне датування, а для нелокалізованих - псевдо-датування. Узуальність, перехрещуючись із псевдо-датуванням утворює нову функцію - циклічність. Абсолютна власне становість та постійність взагалі не співвідносяться з датами.

11.3 На рівні ситуацій з елементарними діями локалізований теперішній час може виражатися лише формами НВ; на рівні ситуацій, що містять ряд дій, для локалізованого теперішнього часу можливі як форми НВ, так і форми ДВ. Форми НВ виражають часові функції, форми ДВ - перфектні. Аористичні часові функції для форм ДВ є другорядні і виступають на перетині з ФСП таксису. На перетині ФСП дейксисної темпоральності з ФСП часової локалізованості виникає цілий спектр перехідних часових функцій, що найбільшою мірою характерно для презенса, в самій природі якого приховується нелокалізованість: теперішній циклічний, теперішній повторюваної дії (перетин також із субполем ітеративності), теперішній узуальний і т. д., хоч циклічними, повторюваними, узуальними і т. д., можуть бути також минулі і майбутні дії. ФСП датування зв'язує функціонування часових форм у підрядних реченнях. Найширше взаємодіють з зонами датування форми майбутнього і минулого ДВ. При немаркованій модальності (індикативі) часові форми вільно функціонують, а при маркованій модальності на аналоговому рівні предикати не локалізуються в часі. На актуальному рівні волітивні функції (оптативність, імперативність) вказують на ірреальні дії, які належать до сфери майбутнього, рідше теперішнього; когнітивні функції (супозитив) вказують переважно на такі ірреальні дії, віднесення яких до тієї чи іншої зони залежить від контексту. Лише у КС із нереальними бажаннями ірреальна дія пов'язується зі сферою минулого.

11.4 КС одночасності марковані формами НВ, КС різночасності - формами ДВ або співвідношенням форм НВ - ДВ. Семантичні типи таксису (диференційований чи недиференційований) визначаються відповідно локалізованістю або не локалізованістю дії (стану) в часі у взаємодії з ФСП аспектуальності та суб'єктності або об'єктності. Взаємодія ФСП таксису з ФСП дейксисної темпоральності відбувається за ознакою одночасності або різночасності: у конструкціях з семантикою одночасності виступають однойменні часові форми, а у конструкціях з семантикою різночасності можуть виступати як однойменні форми, так і різнойменні, як правило, перфективна форма минулого (рідше майбутнього) часу з формою теперішнього часу. При вживанні різнойменних форм значення хронотаксису часто нейтралізується і залишається лише значення логотаксису, детерміноване співвідношенням часових сфер, а не порядком дій. Взаємодія ФСП таксису з ФСП датування проходить за ознакою одночасності (невеликий інтервал датування) або різночасності (значний інтервал датування), а також за ознакою перетину (негомогенні дії) або не перетину (гомогенні дії). Взаємодія з іншими не темпоральними ФСП відбувається по лінії диференційованості або не диференційованості таксисних відношень. Така взаємодія не пряма, а опосередкована через одночасний перетин із ФСП часової локалізованості, що значною мірою залежить від класу предиката.

11.5 ФСП датування є одним із виражальних засобів часової локалізованості, формуючи темпоральну “рамку” висловлювання. Взаємодія з зоною часової відносної не локалізованості виявляється можливою саме у зв'язку з “рамковим” характером дат. Абсолютна становість може сполучатися з датами, яким властивий великий ступінь неконкретності. Абсолютна постійність не має ДСО інтервальності, а тому дати не можуть вживатися з конструкціями при абсолютно постійній дії.

12. Перехідні функції мовних одиниць у системі темпоральних відношень пояснюються перетином ФСП, а вторинні функції - взаємодією позамовної реальності, локації суб'єкта-автора і мовної (текстової) реальності. Вторинні функції є модифікаторами темпоральних відношень на смисловому рівні. Функція нейтралізації модифікує зміст у кількісно-формальному відношенні, виступаючи регулятором ступеня семантичної надлишковості. Функція транспозиції модифікує зміст у якісно-семантичному відношенні, виступаючи генератором аналогійного характеру для продукування нового змісту. Функція десемантизації виступає регулятором структурування змісту.

12.1 Функція нейтралізації темпоральності виступає при вираженні абсолютної часової не локалізованості. Парадигматична нейтралізація опозиції ДВ - НВ призводить до появи префіксованих відповідників ДВ (атакувати - заатакувати), які в українській мові мають тенденцію до витіснення не префіксованих форм НВ, тобто до усунення омонімії.

12.2 Поширеною є супровідна транспозиція, як текстова, так і мета-текстова. Не супровідна видова транспозиція притаманна винятково формам НВ і стосується тільки зони минулого, виконуючи яскраву експресивну функцію. Підґрунтям для видового перенесення є або метонімія - для супровідної транспозиції, або синекдоха - для не супровідної.

12.3 Вираження ФСП часової локалізованості або не локалізованості видовими формами теперішнього часу є їх невласне первинною функцією, а вираження зони абсолютної не локалізованості формами минулого і майбутнього часу є їх вторинною функцією транспозиції. Транспозиція форм минулого і майбутнього часу відбувається лише за відповідного контексту: наявності семантичних конкретизаторів та відповідної темпоральної пресупозиції.

12.4 Функція транспозиції часових форм характеризується високою частотністю. Будь-яка часова форма за певного контексту може виражати будь-яку часову функцію. Водночас із функцією часової транспозиції виступає також функція модальної транспозиції, створюючи експресію висловлювання, а тому вони характерні переважно для розмовно-побутового та художнього стилів. Вторинну функцію теперішнього історичного слід розглядати тільки з погляду макроструктури тексту, яка зумовлює перемикання локації читача, слухача чи автора з плану теперішнього до плану минулого. Від теперішнього історичного слід відрізняти теперішній емоційної актуалізації, що ґрунтується на актуалізації конкретної події минулого у модус автора у відриві від її модусу. З п'яти гіпотетичних різновидів функції транспозиції форм теперішнього в зону майбутнього лише три фіксуються у мовленні: теперішній уявної дії, теперішній запланованої дії (наміру, або близького майбутнього), теперішній уявний неможливих подій. Минулий “наміченої” дії в минулому характеризується не переносним, а відносним вживанням форм минулого НВ. Форми минулого можуть вживатися у таких вторинних функціях, транспонуючись у зону майбутнього:

1) близький майбутній;

2) неминучий майбутній (з варіантом неможливості майбутньої дії);

3) допустовий майбутній;

4) іронічне заперечення майбутньої дії.

12.5 Недиференційованому таксису притаманна функція нейтралізації при неактуальності опозиції одночасність або різночасність у випадках відсутності або різнорідності предикатів, при моно-суб'єктності висловлювання, при не локалізованості дій, при полі-суб'єктності або полі-об'єктності з одним предикатом, при імбрикації. Однак такі функції слід проглядати не як вторинні, а як перехідні, оскільки практично нейтралізація тут завжди неповна, не досягає максимуму.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМУЮ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

1. Бондар О.І. Темпоральні відношення в сучасній українській літературній мові: Система засобів вираження (Наукова монографія). - Одеса, 1996. - 192 с.

2. Бондар О.І. Сучасна українська літературна мова: Синтаксис. Синтаксична організація речення. Тексти лекцій. - Одеса, 1990. - 30 с.

3. Бондар О.І. Лінгвістична категорія часу як відображення реального часу // Мовознавство. - 1986. - №2. - С. 41-45. мова лексичний словотвірний

4. Бондар О.І. Відображення в темпоральній лексиці слов'янських мов розвитку уявлень стародавніх слов'ян про час // Розвиток духовної культури слов'янських народів. - К.: Наук. думка, 1991. - С. 79-85.

5. Бондар О.І. Морфологічні засоби вираження таксису в українській мові // Мовознавство. - 1991. - №6. - С. 51-55.

6. Бондар О.І. Відображення в лексиці української мови уявлень стародавніх слов'ян про час // Українська мова і література в школі. - 1992. - №2. - С. 36-40.

7. Бондар О.І. Теперішній час у романі Ю. Яновського “Вершники” // Мова та стиль І.О. Буніна, М.Г. Куліша, Ю.І. Яновського: Зб. наук. праць. - К., 1994. - С. 122-130.

8. Бондар О.І. Часова локалізованість і модальні ситуації в сучасній українській мові // Укр. мовознавства. - Одеса, 1994. - Вип. 1. - С. 46-52.

9. Бондар О.І. Дієслівні опозициї типу нести - носити в слов'янських мовах: Семантика та еволюція // Склад і слово в діахронії: Слов'янські та германські мови: Зб. наук. пр. - К., 1994. - С. 69-78.

10. Бондар О.І. Абсолютна часова не локалізованість в українській мові у зв'язку з темпоральністю та аспектуальністю // Щорічні зап. з укр. мовознавства. - Одеса, 1995. - Вип. 2. - С. 19-22.

11. Бондар О.І. Гіпотетико-дедуктивне моделювання темпоральних відношень // Мова. - 1995. - №1-2. - С. 82-90.

12. Бондар О.І. Субполе перфектності і теперішній час доконаного виду у сучасній українській мові // Щорічні зап. з укр. мовознавства. - Одеса, 1996. - Вип. 4. - С. 9-15.

13. Бондар О.І. Часова структура української народної казки // Мова та стиль українського фольклору. - К.: ІЗМН, 1996. - С. 85-101.

14. Бондар О.І. Формування часової зони майбутнього у слов'янських мовах // Духовна спадщина Київської Русі: Зб. наук. праць за м-лами міжнародного семінару викладачів східноєвропейських університетів. - Одеса: Маяк, 1997. - Вип. 2. - С. 129-132.

15. Бондар О.І. Деякі особливості функціонування форм інфінітива у вираженні темпоральних відношень // Питання мовознавства: Зб. наук. пр. на честь 70-річчя В.О. Горпинича. - Кіровоград, 1997. - С. 28-32.

16. Бондар О.І. Вторинна функція нейтралізації: ознаки і типи // Щорічні зап. з укр. мовознавства. - Одеса, 1998. - Вип. 5. - С. 30-35.

17. Бондарь А.И. К вопросу о коммуникативном изучении функционально-семантических полей. - Кировоград, 1984. - С. 48-50.

18. Бондарь А.И. К вопросу о типах основной коммуникативной единицы текста // Исследование целого текста: Тез. докл. и сообщ. совещания. - М.: Наука, 1986. - С. 18-19.

19. Бондарь А.И. Языковые средства организации временной структуры текста “Слово о плъку Игорєве” // Черниговская обл. научн.-метод. конференция, посвященная 800-летию “Слова о полку Игореве”: Тез. докладов. - Чернигов, 1986. - Ч. 2. - С. 139-140.

20. Бондарь А.И. Некоторые наблюдения над ролью лексической семантики в формировании смысла высказываний: Тез. межвуз. научн. конференции. - Кировоград, 1987. - С. 131-132.

21. Бондар О.І. Засоби організації часової структури у драмі Т. Шевченка “Назар Стодоля” // Т.Г. Шевченко і загальнолюдські ідеали: Тези доп. та повід. на обл. міжвуз. наук.-теор. конференції. - Одеса, 1989. - Ч. 2. - С. 7-9.

22. Бондар О.І. Часове обрамлення української народної казки // Твори для дітей і про дітей у вітчизнаній і зарубіжній літературі: Тези і матеріали доп. обл. міжвуз. наук.-метод. конференції. - Одеса, 1991. - Ч. 2. - С. 72-73.

23. Бондар О.І. Синтаксичні засоби вираження обставинної темпоральності в сучасних слов'янських мовах (Просте речення) // А.А. Потебня - исследователь славянских взаимосвязей: Тез. научн. конференции. - Харьков, 1991. - Ч. 1. - С. 163-164.

24. Бондар О.І. Переносне вживання часових форм як стилістичний засіб // Шляхи посилення ефективності практичного курсу української мови та виховання читацької майстерності: М-ли обл. міжвуз. наук.-метод. конференції. - Одеса, 1992. - Ч. 2. - С. 14-15.

Размещено на Allbest.ru