Принципи порівняльно-історичного дослідження в українському і російському мовознавстві (70-і рр. XIX ст.-20-і рр. XX ст.)

Експланаторності пояснень на основі виявлення умов фонетичних змін сприяло прийняте вченими Московської школи твердження молодограматиків про безвинятковість фонетичних законів, підкріплене вченням про аналогію. Проте, на відміну від молодограматиків, учені школи усвідомлювали процеси аналогії як закономірні та не обов'язково протилежні фонетичним законам. Недоліком молодограматичного трактування аналогії О.О. Шахматов і В.К. Поржезинський вважали зловживання цим фактором.

З розумінням системного характеру фонетичних змін пов'язана висунута О.О. Шахматовим вимога "розглядати однорідні явища, що залежали у своєму походженні від однієї спільної причини й виникли в один і той же час, не поодинці, а разом, у зв'язному викладі" Шахматов А.А. [Рец.:] J.Gebauer. Historicka mluvnice jazyka иeskйho. Dнl. 1. V Praze a ve Vнdni, 1894. Dнl. 3. V Praze a ve Vнdni, 1896 // Сб. Отд-ния рус. яз. и словесности.- 1900.- Т. 66. № 6.- С. 35. . Практичним втіленням цієї вимоги стала шахматовська концепція взаємодії вокалізму і консонантизму в історії східнослов'янських мов.

Напружений пошук ученими школи причиново-наслідкових зв'язків сприяв зростанню ваги відносної хронологізації.

Як прiоритетні було інтерпретовано внутрiшнi причини. Разом з тим значнy увагу було приділено й зовнішнім. Ширше, ніж попередники та сучасники, звертався до них О.О.Шахматов, який пояснював зовнішніми причинами не окремі фонетичні явища, а цілі їхні комплекси ("ляська" гіпотеза).

Системний підхід учених школи до фонетичних явищ реалізувався як у синхронічних, так і (переважно) в діахронічних дослідженнях. На думку Р.О. Якобсона, заслуга формулювання завдання дослідження історії фонетичної системи як взаємопов'язаного цілого належить О.О. Шахматову. "Між тим одним з головних завдань історичної граматики, - писав він, - треба визнати історичний розгляд не тільки окремих звукових явищ, а й усього звукового складу, тому що історія окремих звуків стоїть у тісному, нерозривному зв'язку з історією всього звукового складу" Там же..

Усвідомлення вченими школи системного характеру мови дозволило генетично ототожнити ряд таких фонетичних явищ, які до виходу їхніх праць генетично не пов'язувалися, і на цій основі реконструювати системи архетипів і однорідних фонетичних законів. Саме системний підхід дав П.Ф. Фортунатову можливість зробити висновок про палаталізацію приголосних будь-якого місця творення під впливом наступних голосних переднього ряду в спільнослов'янській мові Див.: Фортунатов Ф.Ф. Лекции по фонетике старославянского (церковнославянского) языка // Фортунатов Ф.Ф. Избр. труды: В 2-х т.- М.: Учпедгиз, 1957.- Т. 2.- С. 18., а О.О. Шахматову - і висновок про вплив на попередні приголосні голосних заднього ряду (внаслідок чого приголосні лабіалізувалися або лабіовеляризувалися), про депалаталізацію та паралельну їй делабіалізацію голосних Див.: Шахматов А.А. Очерк древнейшего периода истории русского языка.- С. 30-35, 44-48, 59-63, 117-136. . Сутність зазначених процесів О.О. Шахматов убачав у передачі високого й низького тембру приголосних голосним у межах складу. Надалі в історії східнослов'янських мов, за О.О. Шахматовим, низький тембр приголосного міг повертатися до наступного голосного: відбулися процеси лабіалізації голосних і делабіалізації приголосних, тобто втрати останніми позиційно не зумовленої ознаки лабіалізованості. У складах з високим тембром подібний процес не відбувся. Отже, О.О. Шахматов уперше представив розвиток вокалізму і консонантизму слов'янських (переважно східнослов'янських) мов як взаємодію. У ході її на різних етапах розвитку мови відбувався перерозподіл найважливіших ознак елементів двох підсистем.

Інші представники Московської школи були схильні розглядати реконструйовані архетипи та фонетичні закони як ізольовані, про що наочно свідчить їхня недооцінка шахматовської концепції взаємодії вокалізму і консонантизму в історії східнослов'янських мов. Такий "атомізм" був особливо характерний для молодограматиків, а в російському мовознавстві - для О.І. Соболевського.

Концепцію О.О. Шахматова було по-справжньому оцінено з виникненням історичної фонології. Найважливіші твердження концепції одержали підтримку та фонологічну інтерпретацію в студіях ряду вчених (Р.О. Якобсона, Р.І. Аванесова, А. Мартіне, В.Ф. Мареша, Е. Петровича, А. Фурдаля, Л.Е. Калнинь, В.К. Журавльова, В.В. Мартинова, В.В. Колесова, В.М. Чекмана та ін.). У дослідженні глобальних процесів історії фонетичних систем східнослов'янських (і взагалі слов'янських) мов історична фонологія пішла по вказаному О.О.Шахматовим шляху пошуку єдиних причин для ряду фонетичних змін, який дозволяє представити історію фонетичної (фонологічної) системи як ланцюг причиново пов'язаних процесів.

Субстанціональний характер реконструкції в працях учених Московської школи зумовив її надмірність, що виявилася у відтворенні найтонших відтінків звуків, і прагнення до реконструкції середніх звуків-архетипів.

Системні міркування допомагали вченим школи синхронізувати архетипи та фонетичні закони, а також установлювати послідовність здійснення фонетичних процесів. У студіях О.О. Шахматова імпліцитно представлене твердження про те, що критерієм одноплощинного існування архетипів є системність їхньої трансформації. У критичних зауваженнях на праці О.І. Соболевського, А.Ю. Кримського, Я. Гебауера О.О. Шахматов підкреслював неприпустимість поєднання на одному синхронному зрізі асинхронних фонетичних явищ. Це протистояло твердженню про еклектичний характер лінгвістичної реконструкції, що є неминучим для компаративістики кінця XIX ст. - початку XX ст. (Б. Дельбрюк, І.О. Бодуен де Куртене, В.К. Поржезинський).

Принципи історизму, причиновості й системності в працях учених Московської школи виступають як конкретизація та вияв принципу загального зв'язку явищ. Його подальший розвиток став можливим завдяки використанню величезного мовного матеріалу - насамперед сучасних діалектних даних як пріоритетного джерела вивчення історії мови. Найбільш повно принципи порівняльно-історичного дослідження виявилися в шахматовській концепції взаємодії вокалізму і консонантизму в історії східнослов'янських мов.

Реалізацію цих принципів учені Московської школи вважали метою історико-лінгвістичного дослідження.

У розділах 2, 3, 4 розглянуто особливості систематизації історико-фонетичного матеріалу в працях українських і російських мовознавців 20-х рр. XIX ст. - 20-х рр. XX ст.

ВИСНОВКИ

2. Вивчення розвитку наукових принципів в історії науки можливе за допомогою актуалістичного методу. Операціональний компонент цього методу в працях з лінгвістичної історіографії є сукупністю таких прийомів і процедур, як аналіз джерел (лінгвістичних текстів) і синтез одержаних даних, порівняння, абстрагування та логічна історико-наукова реконструкція.

3. Як основні принципи порівняльно-історичного дослідження в лінгвістиці взагалі та в українському i російському мовознавстві 70-х рр. XIX ст. - 20-х рр. XX ст. зокрема об'єктивно виступають загальнофілософські принципи історизму, причиновостi й системності - конкретизація та вияв принципу загального зв'язку явищ. Ці принципи відбилися 1) у теоретичних твердженнях учених (онтологічний компонент порiвняльно-iсторичного методу), 2) у застосуванні ними прийомiв i процедур порiвняльно-iсторичного методу - генетичного ототожнення фактів, лiнгвiстичної реконструкції архетипу та фонетичного закону, хронологізації й локалізації мовних явищ (операцiональний компонент) i 3) у розумінні мети дослiдження з історії мови (телеологічний компонент). Розгляд даних принципів за цими напрямками дозволяє розкрити важливі особливості праць компаративістів.

4. Внесок мовознавців - дослідників iсторiї фонетичних систем східнослов'янських мов - у розробку зазначених принципiв є дуже значним. Розвиток українського i російського порівняльно-історичного мовознавства 20-х рр. XIX ст. - 20-х рр. XX ст. можна експлікувати як поступове поглиблення принципiв історизму, причиновостi й системності в їх взаємозв'язку в процесі вивчення схiднослов'янських iсторико-фонетичних явищ. Основні етапи цього процесу представлені дослідженнями 1) українських i російських компаративiстiв 20-х - 60-х рр. XIX ст., 2) учених Харківської та Московської лінгвістичних шкіл. Харківська школа хронологічно й концептуально передувала Московській, яка творчо використовувала досвід Харкiвської. Це не врахував М.М. Соколов, який здійснив спробу протиставити методологічні позиції О.О. Потебнi та вчених Московської школи. Вивчення спадщини О.О. Потебнi та П.Г. Житецького в методологічному аспекті на тлі мовознавства 20-х рр. XIX ст. - 20-х рр. XX ст. свідчить про недооцінку історико-фонетичних праць цих учених до нашого часу. Опонентами Московської школи в ряді методологічних питань виступали представники історичного методу в російському i українському мовознавстві, які методологічно в цілому не виходили за межі традицій мовознавства 20-х - 60-х рр. XIX ст. i були близькими в цьому плані молодограматикам. Це підтверджує неправомірність розгляду Московської школи як різновиду молодограматизму i є важливим аргументом на користь того, що наукова діяльність цієї школи становить якісно новий етап у європейському мовознавствi.

5. Поглиблення принципів порівняльно-історичного дослідження в працях учених Харківської та Московської шкіл стало можливим завдяки використанню значного матеріалу, насамперед сучасних мовних (діалектних) даних як пріоритетного джерела вивчення історії мови. Найбільш повно ці принципи відбилися в концепціях 1) "кількісних змін приголосних" О.О. Потебнi, 2) зв'язку вокалізму i консонантизму в iсторiї української мови П.Г. Житецького, 3) взаємодії вокалiзму i консонантизму в iсторiї східнослов'янських мов О.О. Шахматова. Обмеженість реалізації зазначених принципів у студіях представників історичного методу пов'язана з характером прiоритетного джерела вивчення iсторiї мови (давні писемні пам'ятки).

6. Значним внеском у мовознавство стала розробка вченими Харківської та Московської шкіл теоретичних тверджень про взаємозв'язок принципів історизму, причиновості та системності, про необхідність поєднання порівняльних та історичних даних у дослідженні мови, про історизм як провідний методологічний принцип, про пріоритетність внутрішніх причин фонетичних змін, що зумовлені прагненням носіїв мови до зручності вимови, про системність мови та про необхідність системного підходу до мовних явищ як у синхронії, так і в діахронії.

7. У працях учених Харківської та Московської шкіл ототожнені факти східнослов'янських мов розглянуто як елементи динамічних систем. При цьому лінгвістична реконструкція архетипів і фонетичних законів проводилася на основі розуміння історії звуків у вигляді дивергентного (Харківська школа) та дивергентно-конвергентного (Московська школа) процесу з виділенням синхронних зрізів (за "колінами" родовідного дерева), у яких зафіксовано послідовні етапи звукової еволюції. Точності дослідження в працях учених Московської школи сприяли вимоги реконструювати фонетичні зміни в усіх проміжних прамовах і порівнювати факти неблизькоспоріднених мов не безпосередньо, а за допомогою реконструйованих прамов. Значимість результатів була зумовлена також ретроспективним характером реконструкції та ефективним використанням прийому зворотної реконструкції. У працях компаративістів відтворено системи архетипів та системи однорідних фонетичних законів, які об'єднані спільною причиною та діють у певний період розвитку мови (О.О. Потебня, П.Г. Житецький, П.Ф. Фортунатов, О.О. Шахматов), завдяки чому історія фонетичної системи виступає як ланцюг причиново пов'язаних фонетичних процесів на рівні підсистем (вокалізм і консонантизм) і ознак (сила і слабкість, глухість і дзвінкість, проривність і фрикативність, палаталізованість і лабіовеляризованість приголосних). Експланаторність одержаних результатів була обмежена субстанціональним характером реконструкції, а також позачасовим і просторово не закріпленим характером архетипів і фонетичних законів (М.О. Колосов) та їх значною архаїзацією (П.Г. Житецький, О.О. Шахматов).

8. Мету iсторико-лiнгвiстичного дослідження вчені Харківської та Московської шкіл усвідомлювали широко, не звужуючи її до прамовної реконструкції. У їх трактуванні мета дослідження має методологічний характер і полягає в установленні історичних, причинових і системних зв'язків між мовними фактами, тобто в реалізації принципу загального зв'язку явищ на конкретному iсторико-мовному матеріалі.

СПИСОК ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

І. Монографії

Принципи порівняльно-історичного дослідження в українському і російському мовознавстві (70-і рр. ХІХ ст. - 20-і рр. ХХ ст.) / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні; Відп. ред. О.Б. Ткаченко.- Донецьк, 1998.- 222 с. (13,7 д. а.).