Індивідуально-авторське трактування біблійних мотивів як перекладознавча проблема (на матеріалі українських перекладів творів Дж.Г. Байрона)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАС ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ДЗЕРА Оксана Василівна

УДК 820: 82. 035: 92 Байрон

ІНДИВІДУАЛЬНО-АВТОРСЬКЕ ТРАКТУВАННЯ БІБЛІЙНИХ МОТИВІВ ЯЕ ПЕРЕКЛАДОЗНАВЧА ПРОБЛЕМА (на матеріалі українських перекладів творів Дж.Г. Байрона)

Спеціальність 10. 02. 16 - перекладознавство

Автореферат

на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура Львівського державного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор ЗОРІВЧАК Роксоляна Петрівна, завідувач кафедри перекладознавства і контрастивної інгвістики імені Григорія Кочура Львівського державного університету імені Івана Франка.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор НОВИКОВА Марина Олексіївна, професор кафедри російської та зарубіжної лутератури Сімферопольського державного університету кандидат філологічних наук, доцент МЕДВІДЬ Ольга Степанівна, доцент кафедри англійської філології Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Провідна установа Чернівецький державний університет імені Юрія Федьковича, кафедра англійської мови; кафедра німецької мови і загального мовознавства.

Захист відбудеться 10 червня 1999 року о 10 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26. 00. 11 при Національному університеті імені Тараса Шевченка (м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 14).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (Київ, вул. Володимирська, 58).

трактування біблійний мотив

Реферована дисертація присвячена дослідженню індивідуально-авторського трактування біблійних мотивів як перекладознавчої проблеми.

М. Бахтін сформулював принцип діалогічності, тобто взаємозалежності текстів і так започаткував дослідження проблем міжтекстуальності. Подальший розвиток ця теорія знаходить у працях О. Ахманової та І. Гюббенет, де функціонування одиниці тексту автори розглядають у межах опозиції горизонтального та вертикального контекстів. А. Попович переносить дослідження міжтекстуальності у сферу перекладознавчих пошуків. Проте розмежовуючи конфронтаційно-творчий (авторський) та модифікаційно-репродукуючий (перекладацький) метакомунікативні (вторинні) контексти, дослідник залишає поза увагою перекладацьке трактування вторинних інтертекстних елементів у структурі авторського тексту.

Перекладознавчі дослідження тексту як складової міжтекстуального рівня безпосередньо пов'язані з сучасними парадигмами в теорії перекладу, зокрема з обґрунтуванням основ естетики поетичного перекладу. Так, дотичними проблемами є методика аналізу фонової інформації (В. С. Виноградов), лінгвокультурологічного фону слова (Є. Верещагін, В. Костомаров), реалії (А. Федоров, Р. Зорівчак, С. Влахов, С. Флорін), позатекстових структур (В. Шор), етномовного компонента (Б. Ажнюк), індивідуального стилю перекладача (М. Новікова), відтворення образу в поетичному перекладі (О. Чередниченко, В. Коптілов, П. Бех), концептуальної інформації та художньої деталі в перекладному тексті (В. Кухаренко), прагматичних трансформацій при перекладанні В. Карабан), типів і функцій перекладу (О. Чередниченко, В. Радчук), функціонування символу в структурі тексту-джерела та цільового тексту (М. Новікова, І. Шама).

Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена зацікавленням перекладознавців таким перспективним теоретико-практичним напрямом, як вивчення співвідношень первинного / вторинного у структурі перекладного тексту та відносною неопрацьованістю цієї проблеми. Перекладацька інтерпретація індивідуально-авторських трактувань біблійного мотиву як одного з виявів міжтекстуальності і загалом вторинних елементів у авторському тексті підводить до не менш перспективного дослідження типів / жанрів віршового перекладу. При цьому предметом розгляду стає не специфіка певного літературного жанру, до якого належать як оригінал, так і переклад, а жанрово-трансформативні особливості цільових текстів, створених на основі єдиного тексту-джерела. Одначе ця проблема ще не має достатнього теоретичного обґрунтування. Кожен переклад належить до певного типу (жанру) на підставі етапно-обмежених концепцій епох класицизму (Дж. Драйден), романтизму і постромантизму (Ф. Шляйєрмахер), згідно з найпоширенішим національно усталеним формулюванням (“переспів”, “за мотивами” та ін. в українській традиції, “metaphrase”, “paraphrase”, “іmitation”, “transfusion” та ін. в англійській) або за інтуїцією самих перекладачів. Звідси випливає необхідність випрацювання загальних критеріїв для розмежування жанрів віршового перекладу та методики їхнього аналізу, а, отже, розширення сфери пошуків і розробок у жанровій теорії перекладу.

Окреме актуальне дослідження пов'язуємо з основним фактичним матеріалом даної дисертації, а саме - із розглядом української Байроніани як важливої складової української перекладної літератури. Таке дослідження сприяє глибшому осмисленню особливостей стилю Дж. Г. Байрона та проблеми його відтворення в українських перекладах і охоплює аспекти часової дистантності, множинності перекладів та впливу ранніх художніх перекладів на становлення нової української літератури.

Вагомий внесок у дослідження української Байроніани зробили Д. Кузик (літературознавчий підхід) та П. Бех (лінгвостилістичні проблеми відтворення образу). При висвітленні всіх зазначених питань, поряд із літературознавчими, застосовуються і різні мовознавчі концепції (макролінгвістична теорія динамічної та формальної еквівалентності Ю. Найди; мікролінгвістична теорія рівнів еквівалентності В. Коміссарова).

Отже, осмислення Байронової поезії в українських перекладах слугує об'єктом дисертаційного дослідження, а предметом розгляду є насамперед біблійний мотив як один із найяскравіших виявів міжтекстуальності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики ім. Григорія Кочура Львівського державного університету ім. Івана Франка. Тема дисертації вписується у комплексну міжкафедральну наукову тему “Дослідження жанрово-стилістичних проблем перекладу і створення на цій основі сучасної науково-методичної літератури”, що її розробляють науковці України під керівництвом проф. О. І. Чередниченка.

Мета дисертації - через визначення структурно-семантичних та прагматичних особливостей текстової реалізації біблійних мотивів в індивідуально-авторському трактуванні окреслити їхні типи, актуалізовані на різних макро- та мікростилістичних рівнях тексту і способи відтворення їх семантики у перекладах; теоретично обґрунтувати класифікацію жанрів віршового перекладу; осмислити рецепцію Байронових творів з біблійними мотивами в українській культурній полісистемі.

Мета роботи передбачає реалізацію таких завдань:

З'ясувати поняття “мотив”, окреслити вихідні теоретичні позиції щодо цього поняття та обґрунтувати специфіку і структуру текстових реалізацій біблійного мотиву.

Виявити особливості трактування окремих біблійних мотивів та описати процес формування глобальних біблійних метатекстів у творчості Дж. Г. Байрона.

Проаналізувати авторське та перекладацьке осмислення Каїнової тематики у творчості І. Франка.

4. Через зіставний аналіз оригіналу і різночасових українських перекладів простежити вплив екстралінгвальних чинників та інтерпретаційних установок перекладачів на трансформацію авторської концепції універсальних (біблійних) мотивів.

5. Визначити типи біблійної топології в авторському тексті та способи її відтворення у перекладах.

6. Випрацювати критерії оцінки віршових перекладів.

7. Розробити методику дослідження і критерії розмежування жанрів віршового перекладу та відповідних методів перекладання.

Байронові твори з біблійними мотивами та їх українські переклади слугують матеріалом дисертаційного дослідження. Для висвітлення деяких аспектів, окрім українських, використано німецькі, російські, польські переклади, а також оригінальні твори українських авторів із cумiжнoю біблійною топологією.

Методологічна основа дисертації визначається системним підходом до оцінки мовних, літературних та перекладознавчих явищ. Окрім герменевтичного методу контекстуального аналізу, в роботі застосовано концепцію О. Ахманової та І. Гюббенет про вертикальний контекст, Є. Верещагіна та В. Костомарова - про лінгвокультурологічний фон слова, І. Евен - Зогара та Г. Турі - про літературну полісистему, П. Торопа - про метатекстовий переклад, У. Еко - про розкодування тексту. В дослідженні широко застосовуються описовий, історико-зіставний, компонентний методи та метод сигніфікативних опозицій.

Наукова новизна дисертації полягає у:

- першій спробі перенесення типологічного та функціонального аналізу біблійних мотивів як однієї з глибинних характеристик тексту у сферу перекладознавчих досліджень;

- дослідженні біблійного мотиву в небіблійному (літературному) контексті;

- врахуванні інтерпретаційних потенцій вертикального контексту при історико-зіставному аналізі Байронових творів та їхніх українських перекладів;

- першому всебічному аналізі Каїнової тематики в індивідуально-авторському і перекладацькому трактуванні І. Франка;

- поєднанні мовознавчих, літературознавчих та семіотичних підходів і концепцій для системного дослідження жанрів віршового перекладу, шляхів і методів їх утворення, чинників, що зумовлюють їх появу і формування; для упорядкування поняттєвого апарату перекладознавства; при створенні моделі перекладання.

Наукова новизна предмета дисертаційного дослідження визначає його теоретичну цінність. Результати дисертації можна використати при поглибленні окремих аспектів загальної теорії і критики перекладу; при дослідженні історії перекладу (а необхідність створення історії перекладу все відчутніша), при вдосконаленні методології аналізу української перекладної літератури; при опрацюванні поетики перекладу, що ще не викристалізувала своїх теоретичних засад в окрему перекладознавчу дисципліну.

Практична цінність роботи передбачає:

- врахування біблійного мотиву і його етномовної варіативності при виборі інтерпретаційної концепції та перекладанні;

- осмислення переваг і обмежень певних жанрів перекладу та методів перекладання при встановленні критеріїв оцінки якості віршового перекладу;

- уточнення і збагачення метамови перекладознавства як мови опису процесу перекладу, що є основним об'єктом перекладознавства;

- використання одержаних результатів у спецкурсі з історії української Байроніани та з інтерпретації тексту; при подальшому осмисленні перекладацького доробку І. Франка, Лесі Українки, М. Старицького, М. Костомарова, Є. Тимченка, М. Зерова та Г. Кочура; на практичних заняттях з перекладознавства і контрастивної лінгвістики та в науково-пошуковій роботі студентів.

На захист винесені такі твердження:

1. Мотив - це смисловий інваріантний макрокомпонент, що стисло передає діагностику прототексту і виявляється у тексті художньої літератури в численних мікрокомпонентах-топосах.

2. Оскільки Старий Завіт - водночас і міф, і високопоетичний твір давньогебрейської культури, біблійний мотив актуалізується як на тематичному, так і на лінгвальних рівнях вторинного тексту. Топоси-зв'язки у своїй послідовності формують тематичний розвиток мотиву, проте не мають самодостатніх топологічних властивостей. Безпосереднє відтворення у перекладах знаходять автономні топоси, що завжди знаково закріплені на графемному, фонемному, морфемному, лексемному та фразовому рівнях тексту.

3. Якщо біблійний мотив функціонує в тексті як незалежне одиничне вкраплення, його збереження чи ігнорування у перекладі не має концептуального значення. Комплексна, ієрархічно структурована актуалізація біблійних мотивів - тотально-глибинна у послідовній комбінації топосів-зв'язок, а також окремо в автономних топосах усіх лінгвальних рівнів - перетворює твір на глобальний біблійний метатекст. Отже, завдання перекладача полягає передусім у відтворенні цієї сукупності вторинних (біблійних) елементів.

4. Оптимальне завдання перекладача - відтворити не лише власне діагностику мотиву, а й контекстуальну та лінгвокультурологічну інформацію, що її набуває біблійний мотив в авторських текстах внаслідок індивідуального й етнічно зумовленого трактування. Складність відтворення формально-стилістичних і образних топологічних особливостей твору в перекладі полягає у повній або частковій втраті їхньої діагностики поза біблійним текстом та авторським метатекстом.

5. Множинність перекладів твору з біблійними мотивами зумовлена зміною підходів до сакральної та поетичної функцій Біблії у різні соціально- історичні епохи того чи іншого народу, історичною еволюцією принципів перекладу.

6. Біблійний мотив, його контекстуальна та лінгвокультурологічна варіативність як співвідношення первинного і вторинного в авторському тексті та в перекладах слугує вагомим чинником розмежування жанрів художнього перекладу (переспіву, наслідування, парафрази, вільної варіації на тему та версії) і відповідних методів перекладання (транспозиції, стилізації, одомашнення, запозичення).

Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи висвітлювалися на звітних наукових конференціях викладачів Львівського державного університету ім. І. Франка (Львів, 1996, 1997, 1998), засіданнях Методологічного семінару з проблем перекладознавства і контрастивної лінгвістики ім. проф. Ю. О. Жлуктенка (Львів, 1995, 1996, 1997, 1998), І Міжнародній науковій конференції пам'яті проф. Ю. О. Жлуктенка (Київ, вересень 1995), наукових сесіях Наукового товариства імені Шевченка (Львів, березень 1996, березень 1998), ІІІ Міжнародному конгресі україністів (Харків, серпень 1996), Міжнародній науковій конференції “Іван Франко - письменник, мислитель, громадянин” (Львів, вересень 1996), Всеукраїнській науковій конференції “Провідні лінгвістичні концепції кінця ХХ ст. ” (Львів, листопад 1996), Міжнародній науковій конференції “Мова. Культура. Взаєморозуміння” (Львів, лютий 1997), Міжнародній науковій конференції “Комп'ютерна лінгвістика і методика викладання іноземних мов” (Львів, травень 1998), Міжнародній науковій конференції “Переклад і суспільний прогрес” (Дрогобич, жовтень 1998), Міжнародному науковому конгресі “125 років НТШ” (Львів, жовтень 1998), Всеукраїнській науковій конференції “Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої діяльності” (Львів, січень 1999).

Результати дисертаційної роботи знайшли відображення у восьми наукових публікаціях. Повний текст дисертації обговорено на розширеному засіданні кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики ім. Григорія Кочура факультету іноземних мов Львівського державного університету ім. Івана Франка 12 листопада 1998 року.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі Вступу, двох розділів, Висновків, Списку використаних джерел та Додатків. Загальний обсяг дисертації становить 238 сторінок, з них - 180 основного тексту. Список використаних джерел налічує 284 позиції, з них 82 позиції латиницею.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтована актуальність обраної теми, теоретичне і практичне значення дисертації, визначені її об'єкт, мета, завдання та методологія, сформульовані основні твердження, що виносяться на захист. Окреслено також головні засади теорії міжтекстуальності та пов'язаних з нею перекладознавчих досліджень, стрижневі критерії розгляду індивідуально-авторського трактування біблійних мотивів у перекладознавчому аспекті.

Розділ 1. Відтворення біблійного мотиву Байронової містерії `'Cain” в українських перекладах

У розділі подано огляд мотиву як поняття, окреслено його смислову структуру, охарактеризовано біблійний мотив та особливості його індивідуально-авторського трактування; розглянуто мотив братовбивства у Байроновій містерії “Cain” та його подальші осмислення в українських перекладах; проведено аналіз авторського і перекладацького тлумачення образу Каїна в творчості І. Франка; визначено типи біблійної топології глобального біблійного метатексту та методи їх відтворення у перекладах.

Узагальнюючи наукові парадигми О. Веселовського, В. Проппа та К. Леві-Строса, мотив визначено як найменший згорнутий абстрагований інваріант тексту, освяченого загальнолюдською або національною традицією. Поряд з терміном “мотив”, введено термін “топос”, запозичений з порівняльної стилістики. Мотив, узагальнене відображення певного прототексту, виявляється у вторинному тексті в топосах, що вказують на мотив і водночас виконують функцію його контекстуальних і лінгвокультурологічних варіантів.

Специфіка біблійного мотиву полягає в універсальній гнучкості: сакральний аспект Біблії - єдиний для всіх народів християнського світу, а її культурний, літературний та лінгвокультурологічний аспекти визначаються приналежністю Книги Книг, зокрема Старого Завіту, до давньогебрейської полісистеми. Первинна поетика давньогебрейської Біблії (з арамейськими вкрапленнями) у перекладах одомашнюється, асимілюючи елементи стилістики та поетики мови і культури-сприймача. Кожна така одомашнена Біблія сприймається як невід'ємний, майже автентичний компонент рідної культури, і є неоднаковою для різних націй. Отже, індивідуально-авторське трактування біблійного мотиву зумовлене його національним топологічним варіантом, зафіксованим у відповідному перекладі Біблії, як, наприклад, англійська Біблія короля Джеймса (1611 р.). Крім того, біблійний мотив у індивідуально-авторському трактуванні відображає особисту концепцію інтерпретатора й актуальні алюзії, пов'язані з мотивом у певну соціально-історичну епоху розвитку певної нації. Як результат, перед перекладачем твору з біблійними мотивами і особливо глобального біблійного метатексту постають такі проблеми, зумовлені дивергентною фоновою інформацією у мові-джерелі та цільовій мові: різні принципи одомашнення Біблії, різні позамовні алюзії, викликані біблійним мотивом, різні підходи до сакральної ролі Біблії (від суворої заборони нових тлумачень до атеїстичного пародіювання), навіть різні апокрифічні традиції.

Текстова реалізація мотиву братовбивства пронизує Байронову містерію “Cain” як на рівні теми, так і на окремих лінгвальних рівнях, перетворюючи твір на глобальний біблійний метатекст. Українські перекладачі зазвичай вдаються до прихованої алегоризації, закодування у біблійному мотиві актуальних для цільового читача алюзій. При цьому застосовуються такі методи:

- розгортання лексичних одиниць оригіналу в єдине ключове слово перекладу з біблійно-символічною конотацією. Так, Є. Тимченко вводить у переклад (1926 р.) мотив страху через трансформацію семи “страх” у мотиваційну: “he is something dreadful” - “це річ страшенна”'; “It seems an awful shadow” - “Страховищем вона мені здається”; “... it seems horrible” - “... страховищем здається”;

- виведення значень оригіналу в кліше цільової культури, як у перекладі Ю. Корецького (1939 р.) : “... there is // A wisdom in the spirit that directs // To right” - “У духа // Є мудрість, що до правої мети // Скеровує”;

- транспонування прагматичного типу висловлювання або зміна модальності, як у перекладі Ю. Корецького: “The fruit of the forbidden tree bеgins // To fall” - “Впадуть плоди заказаного древа”;

- надання неакцентованим твердженням гномічного характеру сентенцій, див. переклад І. Франка (1879 р.) : “My thoughts are not in this hour // Unworthy what I see, though my dust is” - “Хоч я прах, // Та мисль моя безсмертна”;

- акцентування, модифікація чи нівелювання оригінальних пресупозицій відповідно до прагматичної установки перекладача та варіативних потенцій цільової мови, наприклад: “Cain. Thou look'st almost a god. // Lucifer. I am none; // And having failed to be one, would be nought // Save what I am” - “… Люцифер. Я не бог: // Я стати ним не міг, не захотівши // Чимсь іншим бути, аніж тим, що є” (пер. М. Кабалюка) ; зміна пресупозиції щодо безкомпромісності Люцифера через перебудову причиново-наслідкових зв'язків.

Окреме місце посідає перекладацька концепція І. Франка. Через десять років після перекладу Байронової містерії І. Франко створив власний глобальний біблійний метатекст - поетичну легенду “Смерть Каїна”, де послідовно реалізував свою інтерпретаторську позицію щодо мотиву братовбивства у його біблійному та українському апокрифічному варіантах та в індивідуально-авторському трактуванні Дж. Г. Байрона. Так, ключове слово Франкового перекладу і його оригінального твору - “серце” - латентно проектується на шосту заповідь євангельського блаженства: “Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога” (Матей 5: 8).

Біблійну топологію Байронової містерії “Cain”, що охоплює всі лінгвальні рівні тексту, зводимо до формально-стилістичної та образної. Формально-стилістичний топос відображає формальні особливості біблійного стилю, які безпосередньо не пов'язані зі змістом, проте виконують суттєву функцію акцентування. Ознакою такого топоса є гіперонімічне маркування джерела, тобто вказівка не на певний біблійний мотив, а на Біблію як специфічно оформлений макромотив. Формально-стилістична топологія полягає у моделюванні:

- первинної етностилістики давньогебрейської Біблії - словесної системи, текстуального поєднання подібних за формою слів із спільним асоціативним знаменником, і паралелізму; - набутих лінгвостилістичних характеристик англійської Біблії короля Джеймса 1611 р. - лексичних та граматичних архаїзмів і персоніфікації через символічний рід.

Залежно від варіативного потенціалу цільової мови у кожному конкретному випадку, українські перекладачі вдаються до різних методів компенсації за функціонально-прагматичним типом у поєднанні з методом компенсації за місцем: - замінюють консонанс чи асонанс (авторську модифікацію коренево-асоціативної системи) чергуванням приголосних, порівн. : “smooth agonies of adulation” - “гладка гниль улеглості” (пер. І. Франка) ; - застосовують нові, не актуалізовані у Байроновому творі, проте топологічно релевантні форми біблійного паралелізму, порівн. : “... what dost think of them? ” - “Тo що на се міркуєш і гадаєш? ” (пер. Є. Тимченка), див. “… юрба гомінка і галаслива” (Ісайя 5: 14) ; - відтворюють на рівні лексики ефект персоніфікації, закладений у граматичний компонент символічного роду займенників, порівн. : “When thou tillest the ground, it shall not henceforth yield unto thee her strength... ” (Genesis 4: 12) - “... the earth is young, and yields us kindly // Her fruits with little labour” (Byron, “Cain”) - “... земля дівича // Плід щедро родить і без много поту” (пер. І. Франка).

Образна біблійна топологія закладена у словах, що через алегоричні компоненти спроектовані на Біблію і несуть семантичне навантаження мікротексту. При цьому виділяємо топос-формулу, типовий давньогебрейський (первинний) біблійний зворот, позбавлений конкретної символіки (“son of consolation”) ; топос-образ, що його біблійно-символічне значення є складовою самої семантичної структури слова як інгерентний конотативний компонент, зрозумілий і поза біблійним контекстом (“poison”, “snare”) ; топос-символ із адгерентним біблійно-символічним компонентом, що актуалізується лише в біблійному та метабіблійному контекстах (“word”, “leaven”).

Образна біблійна топологія Байронової містерії “Cain” у перекладах зазнає таких видів переструктурування: - безпосередня актуалізація біблійного топоса, відсутнього в авторському глобальному метатексті. Наприклад, І. Бунін вводить у текст перекладу нехарактерні для Байронового стилю біблійні топоси-формули, порівн. : “That which І am I am” - “Я сын гpexa”; - заміна топоса суміжним, що супроводжується розгортанням біблійної символіки до рівня символічної архісеми, порівн. : “... let me not see my offspring fall into // The snares beyond the walls of Paradise, // Which e'en in Paradise destroy `d his parents” - “Хай не побачу я своє дитя // Заплутаним в ту сіть, яка згубила // В раю колись батьків його” (пер. М. Кабалюка, 1984 р.) - “For he is cast into a net by his own feet, and he walketh upon a snare” (Job 18: 8) - “The kingdom of heaven is like unto a net” (Matthew 13: 47) ; нашарування біблійно-символічного компонента “авернення в свою віру”; - нівелювання біблійно-символічної семи топологічно маркованого слова через звуження (або розширення) його горизонтального контексту, порівн. : “... the word was God” (John 1: 1) - “... miserable things... worship the word... ” (Byron, “Cain”) - “... хиляться вни перед кожним словом …” (пер. І. Франка) ; нівелювання біблійно-символічного компонента “унікальна божественна одиниця-монада”; - зведення топологічно маркованих лексем до рівня ключових слів, узагальнено-образних знаків-вказівок на мотив, що повторюються у перекладному тексті й відображають як біблійний мотив, так і спричинені ним алюзії, актуальні для цільового читача, див. пер. І. Франка: “понурий” - узагальнено-образна вказівка на мотив Божого осуду Каїна за його злочинну понурість (Буття 4: 6, 4: 7), “обридлість” - вказівка на мотив втоми від життя (Іов 10: 1, 10-18-10: 21) - актуальна ідея розчарування в епоху духовного декадансу; пер. Є. Тимченка та М. Кабалюка: “плазун” - узагальнено-образний знак “зміїного” мотиву (мотиву Сатани) (Второзаконня 32: 24) ; актуальна ідея духовного каліцтва під гнітом реакції; - одночасна актуалізація двох біблійно-символічних компонентів у одній лексемі, що утворює полігенетичний топос, проекцію на два різні біблійні мотиви, порівн. : “Take heed and beware of the leaven of the Pharisees and the Sadducees” (Matthew 16: 6) - “... evil... 'tis // The leaven of all life and lifelessness” (Byron, “Cain”) - … бродіння зла повсюди // Охоплює життя і нежиття” (пер. М. Кабалюка) - “Горе їм, бо вони пішли дорогою Каїна... Вони -... зорі блукаючі, яким пречорна темрява збережена повіки” (Юда 1: 11, 1: 13) ; перекладач використовує варіативний потенціал цільової мови для вторинного (за автором) відтворення одного біблійного мотиву (“закваска як символ впливу” та для первинної (прямої) актуалізації іншого мотиву (“блукання як ознака неправедності”).

Розділ 2. Жанри віршового перекладу (на матеріалі українських перекладів Байронового циклу “Hebrew Melodies”)

У розділі випрацювані загальні критерії розмежування жанрів віршового перекладу і здійснений їх лінгвокультурологічний аналіз. Матеріал дослідження дає змогу розглянути особливості рецепції поезій циклу “Hebrew Melodies” в українській літературній полісистемі.

За вихідне теоретичне положення прийнята теорія І. Евен-Зогара та Г. Турі стосовно перекладної літератури як складової полісистеми, сукупності всіх літературних систем певної національної культури, що визначає підбір текстів для перекладу та норми і функції перекладних творів. Згідно з теорією полісистеми, переклади можуть виконувати як первинну, так і вторинну функцію щодо літератури-сприймача. Зокрема, якщо література перебуває на етапі становлення, первинна функція перекладів передбачає певне стирання різниці між перекладанням та оригінальною творчістю у версіях, наслідуваннях, адаптаціях тощо. Відповідно, - за аналогією з терміном “літературний жанр” - введено термін “жанр віршового перекладу”, згідно з яким переклади покласифіковані за типами співвідношення індивідуального і вторинного в їх поетичній структурі.

Хоча український художній переклад формувався під впливом “котляревщини”, пародійно-травестійного напряму, вже в 40-х роках XIX ст. зароджуються нові жанри віршового перекладу, що їх також зумовила національна фольклорно-міфологічна та літературна традиція. Зокрема, М. Костомаров, перекладаючи поезії Байронового циклу, вдається до методу взаємонакладання біблійного та національного хронотопів, сутність якого полягає в ізоморфізмі біблійно-символічних компонентів та етномовних компонентів цільової мови на денотативному і конотативному рівнях. Результатом такого методу є все ж не переспів, а власне переклад на початковому етапі його становлення в Україні.

Так, у перекладі Байронової поезії “Oh! weep for those” (“Журба єврейська” у перекладі М. Костомарова) домінує інтенціональний компонент “народність” без національного конкретизатора, що цілком узгоджується із прагматикою біблійного першоджерела - народного плачу (псалом 137) - і з романтичною традицією англомовних “мелодій”, яка передусім передбачала стилізацію під фольклор. Смисловому акцентуванню підлягає не мовна картина світу перекладача як така, а біблійна топологія оригіналу, інтегрована в українську літературну полісистему через фольклор та Шевченкову поетику. Зокрема, словесний образ перекладу “Чужі знущаються над нами”, відсутній в оригіналі, інтуїтивно сприймається як суто український через Шевченкові рядки “Кати згнущаються над нами” (“Кавказ”). Проте міфопоетичним підґрунтям цього образу слугує невід'ємний мікротекст ламентальних псалмів, наприклад: “Ми стали глумом для сусідів наших, наругою та посміховиськом для всіх, що навколо нас” (Псалом 79: 4), авторською опорою - персоніфікований образ “Mockery” із наступної поезії ламентального підциклу Байронових мелодій - “The wild Gazelle”.

Для переспіву характерний метод транспозиції, переведення оригінальних смислових одиниць у етномовні компоненти, що відображають цільову мовну картину світу та змінюють інтенціональне спрямування тексту на актуальне для цільового читача. Застосовуючи метод транспозиції, М. Старицький створив переспів Байронової поезії “Thy Days are Done” (“Борцю”). Перебудова оди на пісню-заклик, реномінація ліричного героя через заміну біблійно-топологічного словосполучення “the chosen son” лексемою “борець” із актуальним для українського читача асоціативним контекстом “борець за волю, правду”, гіпонімічне переосмислення контекстуального значення слова “days” (“прожите”) як “мука” та слова “battle” як “січа”, введення літературного кліше з яскравим для читача перекладу міжтекстуальним зв'язком (“Тепер зійде щастя зоря”) формують фрагмент лексико-семантичного поля цільової мовної картини світу.

При цьому розрізняємо два типи транспозиції як методу і, відповідно, переспіву як жанру. Внаслідок узгодженої транспозиції етномовні компоненти виведені безпосередньо з оригіналу, вільна транспозиція передбачає введення етномовних компонентів на оригінально немаркованих рівнях тексту.

Одомашнення (наближення змісту і форми до цільового читача) тексту відповідно до поетичних канонів цільової літературної полісистеми створює жанр парафрази, що передбачає відтворення смислової структури тексту класичної поетичної моделі (віддаленої у часі та просторі й освяченої традицією) і узгодження цієї моделі з поетичними канонами культури-сприймача. Натомість, ознакою наслідування є приживлення чужомовних поетичних традицій, що ґрунтується на методі стилізації, відтворення функціонально-стилістичного інваріанту тексту через відбирання смислових компонентів різних текстуальних рівнів згідно з інтерпретаторською концепцією. Так, у псалмах, переспіваних Т. Шевченком, П. Кулішем та С. Руданським, давньогебрейська мовна картина світу слугує лише тлом, на якому проступають латентні етномовні компоненти, покликані апелювати до свідомості читача цільового тексту. Наприклад, у “Псалмах Давидових” Т. Шевченка такий лінгвокультурологічний фон створюють традиційні українські поняття, що входять до лексико-стилістичного макрополя “поневолення”: “чуже поле”, “далека неволя”, “Едомляне злії” (за зразком “вороги злії”). У парафразі Я. Щоголіва, відповідно до біблійного тексту, образ ворогів відтворено описово, “ті, що нас взяли в полон”, або за допомогою конвенційно-біблійної формули - “Едомові сини”.

Натомість, Байрон в обох наслідуваннях 137 псалма для збереження смислової єдності циклу “Hebrew Melodies” вилучає типовий псалмовий проклін (“О daughter of Babylon! Happy shall he be, that taketh and dasheth thy little ones against the stones” (Psalm 137)) і вводить біблійні образи, відсутні у псалмі-джерелі, проте характерні для псалмової поетики загалом: розсіювання Ізраїля серед інших народів, порівн. : “Тhou... has scattered us among the heathen” (Psalm 44: 11) - “And ye... // Were scattered us weeping away” (Byron, “By the Rivers of Babylon”) ; та порівняння з висохлим деревом або зів'ялою травою, порівн. : “... in the morning they are like grass which groweth up.... in the evening it is cut down, and withereth” (Psalm 90: 5, 90: 6) - “... the willow sad tree, // As dead as her dead leaf those mute harps must be” (Byron, “By the Waters of Babel”).

Отже, метою парафрази є відтворення глибинної структури, що у цільовій полісистемі змінює поверхневу структуру. Наслідування - це насамперед стилізація поверхневої структури, що може нашаровувати варіантний глибинний смисл. Жанри “вільна варіація” та “версія” розмежовуємо за критерієм збереження чи вилучення смислової домінанти оригіналу. Вільна варіація твориться методом запозичення одного-двох смислових макрокомпонентів тексту-джерела, на основі яких вибудовується нова поетична структура. У версії перекладач дотримується оригіналу як зразка, однак мимоволі, внаслідок неповної або помилкової інтерпретації, або навмисно, в результаті цілеспрямованої інтерпретаторської установки, вилучає домінантні семантико-стилістичні компоненти.

Так, перлина Байронової любовної лірики “She Walks in Beauty” в українській літературній полісистемі існує y варіації М. Костомарова та версії П. Грабовського. Попри стереотипізацію характеру на осі трьох хронотопів (топографічного, психологічного й авторського) М. Костомарову вдається транспонувати у твір обидві смислові домінанти оригіналу, що їх модифікує П. Грабовський: 1) краса як контраст світла і темряви, порівн. : “... the nameless grace // Which waves in every raven tress // Or softly lightens over her face” (Byron, “She Walks in Beauty”) - “... лице тобі // Без фарби так, як мармур біле, // Як чорні кучері його // Розкошно приязно обвили” (М. Костомаров) ; “До тих живих, принадних рис, // Що дишуть в рамці чорних кіс” (П. Грабовський) ; 2) невинність, порівн. : “A mind at pеасе with all below, // A heart whose love is innocent” - “Над вроду з кращою душею” (М. Костомаров) ; “Не ворушить серця дна // Ніяка думонька страшна” (П. Грабовський).

Отже, той чи інший жанр перекладу є результатом коливання лінгвостилістичної моделі перекладного тексту між культурою-джерелом і цільовою культурою. Відповідно, розмаїття жанрів художнього перекладу спостерігаємо у період його становлення, що виявляється в діалектичній взаємодії нового і традиційного в полісистемі літератури-сприймача.

Якщо перекладачі XIX ст. (І. Наумович, М. Костомаров, К. Климкович, Леся Українка, М. Старицький, В. Самійленко) осмислюють насамперед Байронові наслідування ламентальних псалмів, “пісень з неволі”, то у ХХ ст. М. Зеров, Г. Кочур і Д. Паламарчук перекладають поезії загальновизнаної мистецької вартості як бездоганний за версифікацією й образністю шедевр “The Destruction of Sennacherib” та “Sun of the Sleepless”, мініатюра, що її Байрон вважав своїм найкращим твором. Вибір поезій і зміна конвенційної норми перекладу зумовлює обмеження і водночас удосконалення методів перекладання, зокрема уникнення транспозиції, одомашнення та стилізації. При цьому перекладачі досягають узгодження між особливостями авторського стилю, біблійним вертикальним контекстом і природністю обох чинників у цільовій мові та полісистемі.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дало змогу окреслити специфіку відтворення індивідуально-авторського трактування біблійних мотивів у перекладах і дійти наступних висновків:

1. Мотив як абстраговане інваріантне ядро певного тексту, освяченого традицією, у вторинному тексті має тричленну структуру; а) функціонування в парадигматичному плані закладає у мотив денотативну (а саме - діагностичну) інформацію, зафіксовану в прототексті; б) функціонуючи у синтагматичному плані (тобто в метатексті), мотив набуває власне конотативної, додаткової інформації, тобто контекстуальної варіативності; в) у межах певної національної культури мотив нашаровує локальну інформацію, тобто лінгвокультурологічну варіативність. Визначальною є діагностична інформація, що виділяє мотив серед інших елементів тексту.

2. Враховуючи подвійний - сакральний та етнопоетичний - характер Старого Завіту, вважаємо, що біблійний мотив актуалізується в авторському тексті як на макростилістичному (тематичному), так і на мікростилістичному (лінгвальному) рівнях. Мотив знаходить текстуальне вираження у топосах, що функціонують як складові мотиву-когерентної цілості й водночас як варіанти мотиву-інваріанта.

3. Доведено, що у структурі перекладного текту біблійний мотив підлягає складному процесу нагромадження, зміщення та вилучення смислів: одомашненню культурою, до якої належить оригінал; індивідуально-авторському трактуванню; паралельному одомашненню культурою, до якої належить цільовий текст; перекладацькому осмисленню індивідуально-авторського трактування; перекладацькій інтерпретації.

Результатом може бути очищення діагностики мотиву від індивідуально-авторських нашарувань, узгодження з авторським задумом, нагромадження вторинних елементів та алюзій культури-сприймача. Оптимальне перекладацьке завдання полягає у відтворенні біблійного мотиву згідно з авторською концепцією, тобто у поєднанні діагностики мотиву з його контекстуальною варіативністю. Такий підхід, проте, не виключає можливості прихованої алегоризації через смислове розгортання мотиву в його певних топосах.

4. Функціонально-контекстуальний аналіз Байронової містерії “Cain” і компонентний аналіз топологічно маркованих слів засвідчив, що внаслідок індивідуально-авторського трактування біблійні мотиви актуалізуються у глобальному метатексті за формально-стилістичними ознаками і за спільністю образних асоціацій (від орнаментальних вкраплень до символів). Зіставний аналіз містерії та її українських перекладів виявив такі методи відтворення біблійних образних топосів:

- заміна нейтральним відповідником із суміжним конотативним макрокомпонентом;

- заміна одного топоса іншим, що часто узгоджується з оригінальним лише на функціонально-стилістичному та конотативному рівнях біблійної поетики;

- перетворення топоса у полігенетичний або ключовий знак-вказівку на мотив.

5. Комплексне дослідження Каїнової тематики у творчості І. Франка доводить, що інтерпретаційна позиція Франка-перекладача Байронового “Каїна” визначила його індивідуально-авторське трактування мотиву братовбивства у поетичній легенді “Смерть Каїна”.

6. Історико-зіставний аналіз поезій Байронового циклу “Hebrew Мelodies” та їхніх українських перекладів засвідчує вибірковий емоційно-оцінковий підхід українських перекладачів XIX ст. до національних і соціальних проекцій біблійних мотивів. Визначальним критерієм перекладацького зацікавлення ламентальним підциклом “пісень з неволі” є висвічування української мовної картини світу в старозавітніх образах, зумовлене одомашненням псалмової поетики в українській літературній полісистемі на підставі спільних топологічних рядів: “Ізраїль-Україна, Вавилон-Росія”.

7. Підвищення або зниження коефіцієнта біблійних етномовних компонентів у перекладах залежить від методу відтворення мотиву. Виділяємо два таких методи:

- поширене розкодування: декоративне (поширення діагностики мотиву через біблійні реалії) та образне (поширення діагностики через розгортання біблійних образів) ;

- недостатнє розкодування, тобто нівелювання діагностичного компонента біблійного мотиву.

8. На основі теорії полісистеми розглядаємо переклад як складову загального літературного процесу, тобто як чинник впливу на цільову літературу і водночас як результат її формування. Відповідно, пропонуємо термін “жанр віршового перекладу”, що на відміну від суміжного терміна “літературний жанр”, визначає критерій класифікації не оригінальних творів за типами поетичної структури, а перекладних - за типами співвідношення індивідуального і вторинного в їх поетичній структурі.

9. Відсутність випрацюваного українського перекладу Святого Письма (на зразок англійської Біблії 1611 р.) та цілеспрямоване вибирання актуальних алюзій зумовили жанрову різноманітність перекладів глобальних поетичних біблійних метатекстів.

10. Загальними критеріями розмежування жанрів віршового перекладу вважаємо перевагу лінгвостилістичних та лінгвокультурологічних елементів цільової чи оригінальної культурної полісистеми в структурі перекладного тексту (переспів, парафраза, наслідування) та ступінь відтворення смислової домінанти тексту-джерела (версія, варіація на тему).

11. Перекладачі ХХ ст. (М. Зеров, Г. Кочур, Л. Паламарчук) обирають Байронові мелодії загальновизнаної мистецької вартості - “The Destruction of Sennacherib” та “Sun of the Sleepless”. Біблійні мотиви актуалізуються у цих творах через комплексну надбудову прихованих смислових компонентів, пов'язаних як безпосередньо з Біблією, так і з варіантами біблійних мотивів, що їх Байрон попередньо осмислив у інших поезіях. Відтворення всіх потенційних міжтекстуальних зв'язків вважаємо перекладацьким надзавданням, адже зазвичай через брак фонової інформації у сучасного читача такий переклад вимагає докладних приміток.

12. Майбутній переклад “Hebrew Melodies” Байрона передбачає осмислення циклу в його цілісності через біблійний мотив “twilight”, що об'єднує поезії в реальному смисловому плані “захід сонця” та двох символічних - “втрачений рай блаженного минулого” і “падіння (гріхопадіння) ” - на осі трьох хронотопів (топографічного, персонажного й авторського). Предметом спеціального дослідження може стати проблема відтворення цієї смислової домінанти в українських перекладах, аналіз ослаблення, нівелювання та компенсації її смислових планів. Результати такого дослідження матимуть безпосереднє застосування у перекладацькій практиці.

Подальше розширення предмета дослідження дасть змогу розглянути не тільки біблійні мотиви, а й універсальний феномен міжтекстуальності як перекладознавчу проблему, виробити загальну типологію жанрів художнього перекладу та методів перекладання.

Основні засади дисертації викладено у таких публікаціях:

1. Байронова містерія “Каїн” в українських перекладах // Тез. доп. І-ої Міжнар. наук. конф. пам'яті проф. Ю. О. Жлуктенка (1915-1990) “Мови європейського культурного ареалу: проблеми розвитку і взаємодії”. - К. : Вид-во Київ. держ. ун-ту ім. Тараса Шевченка, 1995. - С. 37.

2. Перекладацькі жанри: проблема класифікації // Провідні лінгвістичні концепції кінця ХХ ст. : Тез. Всеукр. наук. конф. - Львів: Вид-во Львів. держ. ун-ту, 1996. - С. 83.

3. Байронова містерія “Каїн” в українських перекладах // Інозем. філологія: Респ. міжвід. наук. зб. - 1996. - Вип. 109. - С. 104-112.

4. Байронова містерія “Каїн” у перекладі І. Буніна // Язык. Культура. Взаимопонимание. Материалы Междунар. научн. конф. / Под ред. Т. А. Космеды. - Львов: Изд-во Львов. гос. ун-та, 1997. - С. 325-330.

5. Образ Каїна у творчості Івана Франка // Іван Франко - письменник, мислитель, громадянин. Матеріали Міжнар. наук. конференції. - Львів: Світ, 1998. - С. 444-450.

6. The Genesis of Ivan Franko's Poem The Death of Cain // The Ukrainian Review. - 1998. - Vol. 45, №3. - P. 70-78.

7. Відтворення фонетико-стилістичних особливостей давньогебрейської поетики в Байроновій містерії “Каїн” та в українських перекладах // Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої діяльності. Матеріали Всеукр. наук. конф. - Львів: Літопис, 1999. - С. 356-360.

8. Біблійне підґрунтя в містерії “Каїн” // Слово і час. - 1999. - №3. - С. 76-79.

Дзера О.В. Індивідуально-авторське трактування біблійних мотивів як перекладознавча проблема (на матеріалі українських перекладів творів Дж. Г. Байрона). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10. 02. 16 - перекладознавство. - Національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 1999.

Дисертацію присвячено дослідженню індивідуально-авторського осмислення біблійних мотивів у перекладознавчому аспекті. На матеріалі Байронових творів з біблійними мотивами та різночасових українських перекладів зроблено спробу окреслити шляхи і методи цілісного відтворення авторської міжтекстуальної концепції на тематичному та всіх лінгвальних рівнях тексту, простежити вплив екстралінгвального чинника та інтерпретаційної установки перекладачів на трансформацію цієї концепції, з'ясувати загальні критерії розмежування жанрів віршового перекладу і методику їхнього аналізу, розглянути особливості Байронового стилю, проблему відтворення цих особливостей у перекладах.

Дисертація є першим комплексним дослідженням української Байроніани з урахуванням індивідуально-авторського трактування біблійних мотивів, всебічним оглядом Каїнової тематики в перекладацькому й оригінальному осмисленні І. Франка та спробою системної класифікації жанрів (типів) віршового перекладу.

Ключові слова: біблійний мотив, топос, вторинна метакомунікація, жанр перекладу, транспозиція, одомашнення, полісистема, смислова домінанта, поширене розкодування, недостатнє розкодування.

Дзера О.В. Индивидуально-авторская трактовка библейских мотивов как переводоведческая проблема (на материале украинских переводов сочинений Дж. Г. Байрона). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10. 02. 16 - переводоведение. - Национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 1999.

Диссертация посвящена исследованию индивидуально-авторского осмысления библейских мотивов в переводоведческом аспекте. На материале сочинений Байрона с библейскими мотивами и разновременных украинских переводов предпринята попытка определить пути и методы целостного воссоздания авторской межтекстуальной концепции на тематическом и всех лингвальных уровнях текста, проследить влияние экстралингвального фактора и интерпретационной установки переводчиков на трансформацию этой концепции, определить общие критерии разграничения жанров стихового перевода и методику их анализа, рассмотреть особенности стиля Байрона и проблему воссоздания этих особенностей в переводах.

Диссертация является первым комплексным исследованием украинской Байронианы с учетом индивидуально-авторской трактовки библейских мотивов, всесторонним обзором тематики Каина в переводческом и оригинальном осмыслении И. Франко, попыткой системной классификации жанров (типов) стихового перевода.

Ключевые слова: библейский мотив, топос, вторичная метакоммуникация, жанр перевода, транспозиция, одомашнивание, полисистема, смысловая доминанта, расширенное раскодирование, недостаточное раскодирование.

Dzera O.V. Individual author's treatment of Biblical motifs as a Translation Studies problem (based on Ukrainian translations of Byron's writings). - Manuscript.

A thesis for the Scholarly Degree of Candidate of Philology in speciality 10. 02. 16 -Translation Studies. - Kyiv Taras Shevchenko State University, Kyiv, 1999.

The dissertation highlights individual author's comprehension of Biblical motifs as reproduced in translations. It is the first exhaustive study of intertextual Ukrainian Byroniana, a many-sided analysis of the theme of Cain in Franko's interpretation both as translator (of Byron's closet tragedy Cain) and author (of the legend The Death of Cain). It is also an attempt at working out the criteria for a consistent classification of genres (types) of poetic translation.

The dissertation consists of an introduction, two chapters, conclusions, list of references and appendices.

Chapter 1 elaborates a definition of the motif at large and that of Biblical motif in particular. It also provides the analysis of the interpretative conceptions of Ukrainian translators of Byron's Cain, the classification of Biblical topoi and methods of target language rendition.

The motif is considered as the smallest compressed abstracted semantic invariant of the text enshrined by global and ethnic traditions. Motif has a three-tier structure in the secondary text: denotative information reflecting the diagnostics of the prototext; connotative concomitant information shaping its contextual variation in the secondary text; local information specifying the ethnolingual picture of the world. Diagnostic information being the kernel one, singles out the motif as a constituent of discourse.

Owing to the dual (sacred and ethnopoetic) nature of the Bible, Biblical motif is being actualized in the author's text both on the macrostylistic (thematic) and microstylistic (lingual) levels. Textual manifestation of the motif, the topos, is both a constituent of the coherent whole and ethnically bound evincement of the invariant. Biblical motif is subjected to the complex process of accumulating, shifting and obliterating its semantic components. Each translator of a creative work based on Biblical motifs faces the problem of the clash of cultures which consists in the diverging background information in the target and source languages encompassing different principles of domestication of the Bible, varying extralingual allusions brought about by a Biblical motif, multiple evaluation strategies of the Bible, eventually incongruous apocryphal traditions. The utmost task of a translator consists in recreating Biblical motifs following the author's conceptualization, i. e. combining the diagnostics of the motifs with their contextual variability. The said approach, however, also envisages a possibility of latent allegorization due to the semantic extension of the motif in its certain topoi.

As a result of the individual author's treatment the Biblical motif of fratricide is actualized in Byron's Cain by formal and stylistic criteria in conformity with the essence of figurative associations covering both occasional ornamental insets and significant symbols.

A contrastive analysis of topologically marked words in the original and its Ukrainian translations reveals two major strategies in rendering Biblical motifs: (1) overcoding which combines decorative (broadening the diagnostics of the motif due to Biblical realia) and figurative (extending the diagnostics of the motif with Biblical images) changes; (2) undercoding which consists in levelling the diagnostic component of the Biblical motif.

Chapter 2 focuses on ways and methods of differentiating genres of poetic translation in Ukrainian renderings of the lyrics in Hebrew Melodies.

In terms of the Polysystem theory (first introduced by E. Even-Zohar in a series of papers written from 1970 to 1977) translation is considered as an integral constituent of the aggregate literary systems. It is believed to be both a factor influencing the target literature and a result of its moulding. It is further suggested that while the term literary genre defines the criteria of classifying the original works according to their poetic structure the proposed term genre of poetic translation is deemed to delineate the criteria for the translated literary writings by the kinds of correlation between primary and secondary elements in their discourse structure.

...