Формально-семантичні особливості композитів VN-структури у сучасній італійській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет імені Тараса Шевченка

ХАРЧІЛАДЗЕ ДАРІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 805. 0-3

ФОРМАЛЬНО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КОМПОЗИТІВ VN-СТРУКТУРИ У СУЧАСНІЙ ІТАЛІЙСЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10. 02. 05 - романські мови

АВТОРЕФЕРАТ

Дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ - 1999

Дисертація є рукописом

Роботу виконано на кафедрі загального мовознавства та класичної філології Київського університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Нікітіна Феонілла Олексіївна, Київський університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри загального мовознавства та класичної філології.

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор Бобирєва Марія Максимівна, Київський державний лінгвістичний університет, професор кафедри французької філології.

Кандидат філологічних наук, доцент Жалай Василь Якович, доцент Центру наукових досліджень і викладання іноземних мов НАН України.

Провідна установа - Львівський державний університет імені Івана Франка.

Захист відбудеться «27» травня 1999 року о 12. 00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 001. 11 у Київському університеті імені Тараса Шевченка (м. Київ, бульвар Шевченка, 14, ауд. 55).

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10).

композит італійська романська мова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Композити як особливий тип лінгвістичного знака представлені у лексичних системах типологічно різних мов, що є виявом дії закону семантичної компресії синтаксичних одиниць. Це дозволяє розглядати іменне словоскладання як одну з мовних універсалій, що відзначається в численних працях з дериватології та ономастики.

Лінгвістичні традиції опису складних слів було закладено ще граматикою Паніні, в якій представлена перша класифікація композитів у санскриті, що послужила основою дериватологічних досліджень різних мов і досі не втратила своєї актуальності. Композитна лексика була предметом і обєктом теоретичних і прикладних досліджень у загальній і частковій лінгвістиці. Ця ділянка словотворення та ономастики розбудовувалася працями відомих лінгвістів - Якобі Г., Леманна Е., Мільйоріні Б., Білецького А. О., Пауля Г., Бенвеніста Е., Марчанда Г., Дардано М., Пома К., Праті А., Ренці Л., Текавчича П., Докуліла М., Арутюнової Н. Д., Нікітіної Ф. О., Кубрякової О. С., Ковалика І. І., Клименко Н. Ф. та ін.

У різні періоди розвитку лінгвістики словотворення розглядалося у фокусі актуальних ідей: як одна з мовних універсалій; як типологічне явище мов, зокрема романських; як різновид номінативної діяльності людини; як вияв психічної та когнітивної діяльності людини; як фрагмент породжуючої граматики; як лексична морфологія; як фрагмент лексичної системи окремих мов (в діахронії та синхронії).

Питання методів дослідження композитів завжди стояло паралельно з вирішенням конкретних завдань їх опису - семантичних, структурних, психолінгвістичних тощо.

Сучасна дериватологія являє собою розбудовану багатоаспектну теорію опису мотивованої лексики, в тому числі й композитної, володіє широким арсеналом методичних прийомів її аналізу. Зважаючи на те, що словотвір як окрема лінгвістична теорія сформувався порівняно недавно (30-40 р. р. ХХ ст.), слід відзначити, що і в загальній теорії, і в дериватології окремих мов і груп мов існує чимало не вирішених і не досліджених проблем. Вони виникають поступово - як результат концептуального, аспектного розвитку теорії словотвору; під впливом здобутків у суміжних теоріях - синтаксисі, морфології, морфонології; як комплекс дослідницьких завдань, зумовлених новими методами аналізу мовного матеріалу.

Сучасні наукові парадигми, зокрема породжуюча граматика, розвивають лінгвістичну теорію на системно-структурних методологічних засадах, згідно з якими мова розуміється як механізм, що забезпечує своїми засобами постійні зв'язки і переходи між планом змісту і планом вираження.

Опис мовних одиниць через правила їх породження дозволяє обєктивувати глибинні семантичні риси одиниць, перейти на якісно нові принципи лінгвістичного аналізу, змінити традиційний погляд на лексику як корпус нерегулярного, подолати антиномію граматика / лексика, пов'язати опис лексики з ідеями конструювання одиниць, що узгоджується з розумінням мови як діючої системи.

Предметом дисертаційної роботи був комплекс проблем, пов'язаних з генезисом, структурно-типологічною специфікою та ономасіологічною еволюцією моделей словотвору композитів VN-структури в сучасній італійській мові. Романські мови в цьому плані є цікавим феноменом для дериватологів, оскільки їх генеза з латині, структурна перебудова морфології імені та атрибутивних синтаксичних конструкцій дозволяють грунтовно дослідити структурно-семантичні процеси словотвору на матеріалі споріднених словників.

Об'єктом дослідження були композити-VN, їх синтаксичні твірні бази, трансформації номіналізації, ономасіологічні структури, семантичні, формальні та функціональні їх особливості в італійській мові.

В аспекті зазначеної проблематики та принципів опису глибинної структури лінгвістичних одиниць було здійснено дослідження італійських композитів, мотивованих синтаксичною структурою V+N, що зумовлює актуальність теми дисертаційної роботи.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - створення комплексного опису формально-семантичних та ономасіологічних особливостей композитів VN-структури у сучасній італійській мові. У зв'язку з цим необхідно було вирішити такі завдання:

1) розглянути генезу іменного словоскладання італійської мови в контексті інших романських мов;

2) розглянути мовні фактори, які зумовили еволюцію системи іменного словоскладання в романських мовах;

3) визначити в цілому систему композитів італійської мови, встановити місце композитів-VN в її структурі;

4) визначити тип і структуру адекватного словотвірного правила для опису породження композитів-VN;

5) дослідити ономасіологічні та лінгвістичні характеристики дієслівного та іменного компонента композитів-VN ендо- та екзоцентричної структури;

6) описати предикати, які використовуються для утворення композитів-VN ендо- та екзоцентричної структури;

7) визначити ономасіологічні типи композитів- VN у сучасній італійській мові;

дослідити функціональні та синонімічні відношення композитів-VN в лексичній системі сучасної італійської мови.

Матеріалом дослідження служив загальний корпус композитів VN-структури, відібраних із словників С. Баталья Grande dizionario della lingua italiana (1961), Lo Zingarelli Vocabolario della lingua italiana (1996), Ф. Палацці, Дж. Фолена Dizionario della lingua italiana (1992), який налічував 1544 одиниці, створені на основі 72 дієслівних баз. З метою оптимізації дослідження, виведення не лише структурних, а й кількісних закономірностей композитів матеріал був організований у такий спосіб. З цих баз було відібрано 20 найбільш продуктивних, кількість композитів з якими становить 20 і більше. Відібрані 20 дієслівних баз дають 1047 композитів, що становить 66% від загального корпусу.

Наукова новизна одержаних результатів. Сформульований у дисертації комплекс завдань, спрямований на різноаспектне дослідження корпусу композитів- VN, застосовувані для їх вирішення методи та аналітичні процедури свідчать про наукову новизну роботи.

Теоретичне значення проведеного дослідження зумовлюється орієнтацією на нові наукові парадигми лінгвістики, зокрема на трансформаційні граматики, які ще тільки починають застосовуватися для опису словотвірного механізму мов. Уперше предметом дослідження стали семантична специфікація дієслів та іменників, використовуваних у твірній базі композитів, а також типізація предикатів, характерних для цих одиниць в італійській мові. Здійснений опис композитів у термінах ономасіології узгоджується з магістральними теоретичними завданнями в царині словоскладання. Різноаспектні класифікації композитів-VN дозволили встановити, якого типу лексика вводиться в італійський словник на основі трансформації номіналізації, якими функціональними і семантичними особливостями вона характеризується, яких змін зазнала в процесі еволюції італійської мови.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення дисертаційної роботи повязане з прикладними завданнями систематизації лексичного фонду, для виконання яких досліджено різноманітні параметри композитів-VN - ономасіологічні, структурні, семантичні, функціональні. Одержані результати можна використовувати також у дидактичній практиці.

Проведене комплексне дослідження композитів-VN в італійській мові дозволяє винести на захист такі положення:

Іменні композити в романських мовах є закономірним результатом еволюції системи словотвору латинської мови.

Італійські композити демонструють романські універсалії: а) тенденцію до номіналізації; б) словопорядок у вихідній синтаксичній базі; в) правила оформлення імені.

Складні слова мають свою морфологію, яка є сукупністю словотвірних правил виведення нелінійних структур. Опис процесу породження композитів через правило веде до відкриття глибинної структури слова, а також до відкриття лексичної морфології.

Словотвірне правило породження композитних номінацій включає ономасіологічний і лінгвістичний модулі, серед яких пріоритетним є ономасіологічний.

Універбація твірної синтаксичної бази відбувається на основі ономасіологічного запиту та правил виведення ономасіологічної структури композита-VN, в якій роль ономасіологічного базису виконує дієслово (V), ономасіологічної ознаки - іменник (N), типовим предикатом є предикат-дескрипція.

Номінативні процеси визначаються внутрішньою формою композита, яка має різний характер умотивованості вихідною синтаксичною базою, що позначається на семантичній структурі одиниць, організованих як ендоцентричні або екзоцентричні конструкції.

Паралельно з типологічними романськими рисами - словопорядком компонентів у вихідній базі і композиті, правилами оформлення імені - італійські композити-VN демонструють семантичну і формальну специфікацію, зумовлену відбором лексичних баз V та N та правилами трансформації цих баз у композит.

Композити VN-структури в процесі еволюції змінили свою ономасіологічну домінанту - називання прізвищ / прізвиськ та людей з негативною конотацією - і в ХХ ст. на фоні науково-технічного прогресу стали типовою моделлю для термінів і професіоналізмів.

Апробація. Дисертаційна робота обговорювалася на засіданні кафедри загального мовознавства та класичної філології філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладено в доповідях на наукових конференціях і семінарах:

1. Міжнародна наукова конференція памяті професора А. О. Білецького (1911-1995) “Актуальні питання сучасної філології”. - К., 1996; тема - «Актуальність моделі “ дієслово + іменник ” у сучасних італійських композитах» // Тези доповідей.

2. Лінгвістичний семінар Флорентійського університету. - Флоренція, 1997. «Composti nominali con elemento verbale nell' italiano di oggi».

З теми дисертації опубліковано дві статті і брошуру. Їх перелік подається в кінці реферату.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Обсяг дисертації в сторінках - 150 с.

Список використаних джерел складається із 162 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета, завдання, методологічні та методичні засади дослідження, розглядаються наукова новизна, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, джерельна база дисертаційної роботи.

У 1-му розділі дисертації «Характеристика системи іменного словоскладання в латинській і романських мовах» розглядаються питання генезису і становлення системи іменного словоскладання романських мов, що є необхідним методологічним і лінгвістичним підгрунтям дослідження італійських композитів-VN.

Іменне словоскладання є органічною складовою частиною словотворчих підсистем мов нарівні з афіксацією, що доведено численними дослідженнями в галузі індоєвропейських мов. Звичайно, питома вага цього способу словотвору менша порівняно з афіксальними, але у різних мовах, у різні періоди та умови їх розвитку ця пропорція могла змінюватися. Так, відомо, що латинська мова порівняно з грецькою, санскритом та германськими мовами виявляла більшу схильність до афіксальної деривації. Це було доведено, зокрема, статистичним аналізом композитів, зробленим Е. Міккола на базі виборок з прозових творів латинської, французької, англійської, фінської, давньогрецької, шведської, німецької та давньоіндійської мов. Латинська мова на цьому фоні за репрезентативністю композитів займає останнє місце, однак Міккола відзначає помітне зростання композитів у пізній латині порівняно з класичною. Спостереження дослідників латинської мови (Р. Оніга, М. Варрон,) довели, що в самій мовній системі не існувало ніяких обмежень щодо продукування композитів, причину непопулярності цього типу слів слід шукати в деяких структурних та стилістичних факторах функціонування латинської мови, зокрема в наявності в давньолатинській мові синкопи та вокальної слабкості, що могло стримувати використання давніх формантів у творенні композитів, а також у літературному пуризмі класичної латини та пізнішому, ніж у грецькій мові, розвитку поезії, яка на думку дослідників, сприяє виникненню композитної лексики. Диференційований аналіз фактору впливу поезії на продуктивність композитів у латинській мові, проведений на базі крупних літературних форм - середньо-високої поезії, низької поезії та прози [Р. Оніга], - показав, що вживання композитів у поезії та прозі відрізняється не кількісно, а якісно, спектром словотвірних моделей. Низька продуктивність моделей утворення композитів в латинській мові не означала відсутності чітких словотвірних правил для їх продукування. Ці правила входять у систему мови і є внутрішнім її чинником, що забезпечує конструктивну можливість творення складних слів.

Латинська мова мала розгалужену систему іменного словоскладання. На базі латинських літературних джерел можна виділити такі типи іменних композитів [Р. Оніга]:

[ [Y]_N/A + [ [X]_V + Suf ]_N/A ]_N/A agricola

[ [Y]_N + [ [X]_V + a ]_N ]_N (композит з Suf = a) caelicola, fidicina, Troiugena

[ [Y]_N + [ [X]_V + o/a ]_A ]_A (композит з Suf = o / a) aestifer, causidicus, damnificus

[ [Y]_N + [ [X]_V + ]_N ]_N (композит з Suf = ) artifex, princeps, tibicen

[ [Y]_N + [ [X]_V + nt ]_N ]_N (композит з Suf = nt) armipotens, frugiferens, vinipollens

[ [Y]_N + [ [X]_V + t ]_N ]_N (композит з Suf = t) sacerdos, locuples, mansues

[ [Y]_N + [ [X]_V + tor ]_N ]_N (композит з Suf = tor) vitisator, vindemitor

[ [Y]_N + [ [X]_V + Suf 1]_N ]_N + Suf 2 ]_A fullonius, meretricius, patrius

[ [Y]_N + [ [X]_V +io ]_N ] armilustrium, gelicidium, litigium, sacrificium

[ [Y]_A + [ [X]_N + io ]_N ]_N aequinoctium, bipalium, quadrivium

[ [Y]_A + [ [X]_N ]_A ]_A albicapillus, falsiparens, omnicolor, primaevus

[ [Y]_A + [ [X]_N + i ]_A ]_A albiceris, bilinguis, citiremis, vagipennis

[ [Y]_N + [ [X]_N ]_A ]_A auricomus, aeripes, loripes

[ [Y]_A + [X]_N ]_N angiportum, meridies, semihora

[ [Y]_A + [X]_A ]_A mediterraneus, semidoctus

[ [Y]_N + [X]_N ]_N coprificus, trisaeclisenex

- ЮКСТАПОЗИТИ

- ГРЕЦИЗМИ

Система іменного словоскладання латинської мови структурно, на рівні категорій слів у твірних базах, практично без змін відображена і в романських мовах:

(1) [ ]_N + [ ]_N [ [ ]_N [ ]_N ]_N іт. capostazione `начальник станції'

(2) [ ]_N + [ ]_A [ [ ]_N [ ]_A ]_N іт. camposanto `кладовище'

(3) [ ]_A + [ ]_N [ [ ]_A [ ]_N ]_N іт. altopiano `височінь'

(4) [ ]_V + [ ]_N [ [ ]_V [ ]_N ]_N/A іт. lavapiatti `машина для мийки посуду'

(5) [ ]_V + [ ]_V [ [ ]_V [ ]_V ]_N іт. saliscendi `засув, клямка'

(6) [ ]_p + [ ]_N [ [ ]_p [ ]_N ]_N іт. senzatetto бездомний, безпритульний

(7) [ ]_A + [ ]_A [ [ ]_A [ ]_A ]_A іт. agrodolce кисло-солодкий

Твірні бази для композитів відзначаються універсальним характером, на що звертали увагу дослідники типологічно різних систем словотвору (Е. Бенвеніст, І. Стааль, Г. Марчанд, Н. Ф. Клименко та ін.). Морфологічне ж оформлення і синтаксична композиція, а також семантика словотвірних категорій, виражена іменними композитами, залежать від типологічних і системних рис конкретних мов.

Морфологічна перебудова романського імені, втрата ним відмінкової парадигми позначилася й на словотворі композитів, змінила характер трансформаційних правил, які враховували нову морфологію і систему словотвірних формантів при породженні композитів. Синтаксична композиція романського складного імені відобразила новий порядок слів у романських мовах, де позначуюче знаходиться в постпозиції до позначуваного.

Словники романських мов зберегли частину латинських композитів особливо серед топонімічних назв (фр. Neuville, Neuchtel, іт. Belmonte, Belfiore), однак навіть пізньолатинські композити типу signifer 'прапороносець' не стали словотвірними моделями у романських мовах з відзначених причин; деякі ж з них втратили мотиваційну базу і сприймаються як прості слова: пор. лат. iudex з ром. : іт. giudice, фр. juge, ісп. juer, порт. juiz, рум. jude; лат. aurifex з ром. : іт. orefice (orafo), порт. ourives і под.

Важливим і типовим для романської системи словоскладання став тип композитів з дієслівним елементом. Невідомий в архаїчній латині, він набув значного поширення в усіх романських мовах. Дієслівний елемент цих композитів трактується неоднозначно: а) як форма імператива 2-ої особи однини транзитивного дієслова; б) як форма 3-ої особи однини індикатива транзитивного дієслова. Композити такої структури існували в грецькій мові, напр., phereoikos кочівник, що носить за собою дім. У пізній латині теж виникають слова за такою моделлю, напр., tosabarba перукар (букв. той, що стриже бороду) (VIII ст.), vinceluna `букв. той, що перемагає місяць' (VIII ст.) і под.

Розвиток таких композитів стимулювався утворенням слів типу прізвиськ, а також прізвищ: Bevilacqua, Calcaterra, Tagliaferro, Vinciguerra; фр. Boileau, Taillefer. За аналогією до прізвищ / прізвиськ утворюються композити nomina agentis: іт. accalappiacani собачник (той, що займається відловом собак) , beccamorti могильник, falegname столяр, lustrascarpe чистильник взуття, spazzacamino сажотрус; а також композити пейоративного значення іт. attaccabrighe забіяка, причепа, azzeccagarbugli крутій, mangiacristiani владна, зарозуміла людина, яка всім загрожує, більше на словах, mettiscandali скандаліст, rubapaghe нероба і под. Нарешті, на пізніх етапах (19-20 ст.) цей тип композитів набув значної продуктивності при створенні номінацій для апаратів, інструментів, взагалі, - наукової та професійної лексики: напр., іт. accendigas запальничка (для газової плити) , apriscatole консервний ніж, asciugacapelli фен, aspirapolvere пилосос, contagocce піпетка, lanciamissili ракетна пускова установка, portapacchi багажник і под. Існують також і топоніми, утворені за цією моделлю: іт. Bagnacavallo, Battipaglia, Miravalle, Serravalle і под.

Композити, утворені на базі V + N, поширені в усіх сучасних романських мовах:

французькій: coupe-papier ніж для розрізування паперів, книг, garde-fou парапет, porte-plume ручка (для пера) ;

іспанській: adobasillas, cuentagotas, lavacaras, quebrantahuesos;

португальській: beijaflor, limpa-chamines;

румунській: papa-lapte, pierdevara, zgirie-nori та ін.

Модель композитів з транзитивним дієслівним елементом можна вважати однією з найпродуктивніших в іменному словоскладанні. Вона поширена і в нероманських мовах, напр., нім. прізвище Bintenesel той, що вяже осла, нім. топонім Schauinstal, англ. pick-pocket кишеньковий злодій, англ. pick-thank підлабузник, серб. palikua палій, razbibruga хобі, svrzimantija піп-розстрига, укр. Крутивус, Непийвода і под.

Серед іменних композитів романських мов засвідчені й інші, менш продуктивні моделі:

а) з дієслівним елементом здебільшого у формі імператива типу іт. fuggi fuggi стихійна втеча, corri corri біганина, метушня і под., де повторенням дієслова виражається інтенсифікація дії. Складовими компонентами можуть бути різні дієслова, часто з антонімічним значенням: напр., іт. andirivieni ходіння туди-сюди, фр. va-et-vient, ісп. vaivйn; іт. dormiveglia дрімота, напівсон, ісп. duermevela і под. Композити такого типу виражають значення коливання дії/стану між крайніми точками. Рідко в цьому типі дієслівний елемент вживається не у формі імператива, напр., фр. va-et-vient, рум. tace-face;

б) з префіксоїдом у ролі першого елемента композитів: іт. sеnzapatria людина, що не має вітчизни, фр. sans-culоtte санкюлот (букв. без штанів) , sans-souci безтурботна людина, ісп. sinrasуn несправедливість, зиск, sinsabor покарання;

в) композити, сформовані на базі більш складних синтаксичних утворень. Ці композити і на поверхневому рівні мають структуру фраз: напр., іт. nontiscordardimй незабудка, люби-мене, фр. dйcrochez-moi-зa лавка лахмітника, ісп. correveydile кліткар (corre + ve + y + dille), bazmerreir блазень (baz + me + reir, буквально розсміши мене).

Незважаючи на подібну синтаксичну природу свого походження (Е. Бенвеніст влучно назвав іменне словоскладання мікросинтаксисом), композити в різних мовах демонструють значні розходження формально-семантичного характеру. Як і інші способи словотвору, - афіксальні, конверсійні - словоскладання обіймає певні семантичні сфери і саме в них виявляє свою специфіку і продуктивність.

Статистичне дослідження похідних слів [К. Якобіні та А. Торнтон] на базі чотирьох італійських словників, які виходили у період з 1908 по 1989 рік, (Dizionario moderno di Alfredo Panzini, 2-е вид. 1908 р., Appendice до 8-го вид. Dizionario moderno за ред. Bruno Migliorini (1942 р.), Appendice до 10-го вид. Dizionario moderno за ред. Bruno Migliorini (= Parole nuove, 1963 р.) і Dizionario di parole nuove 1964-1987 р. за ред. M. Cortelazzo U. Cardinale) показало, що різні типи композитів (власне італійські, з класичним елементом і префіксоїдами) посідають друге після суфіксатів місце, що дозволяє визначити тенденції та вагомість композитного словотвору в сучасній італійській мові на фоні інших способів деривації. Серед семантичних типів слів, які традиційно поповнюються у різних мовах за рахунок словотвору: 1) nomina agentis; 2) nomina actionis; 3) nomina instrumenti; 4) nomina loci, - композити з дієслівним елементом практично витіснили в групі nomina instrumenti суфіксати.

За моделлю [V + N] [ [V] [N] ]_N, в якій використовується 285 дієслівних основ, у словник італійської мови впроваджується: термінологічна лексика - біологічна, медична, лінгвістична та ін. ; професійна - військова, ткацька, морська, лісницька, деревообробна, металообробна та ін. ; також утворюється значна кількість nomina actionis на позначення людей за професією, що відображає новий зріз соціально-економічного устрою суспільства. Крива продуктивності цих композитів постійно зростає, вони є невідємною частиною італійського словника.

Іменне словоскладання як загальноприйнята форма пізнавальної діяльності людини стає більш продуктивним у романських мовах порівняно з латинською. Хоча романські словники містять композитні запозичення з латинської та грецької мов, більш важливим є наявність у них власного механізму утворення складних номінацій. Використовуючи аналогічний фонд твірних баз, романські словотвірні системи виробили іншу техніку трансформацій, що повязано з істотною перебудовою морфології романського імені, а також новим порядком слів у синтаксичних конструкціях. Відзначені риси є важливими не лише у словотворі, вони входять до числа романських універсалій.

Активізація в романських мовах композитного словотворення може розглядатися як одна із складових частин іменного типу романської фрази, - субстантивного стилю, що є однією з романських універсалій. Субстантивний стиль, писав Ш. Баллі, виражається насамперед у транспонуванні дієслівних структур в іменні, в насиченості речення девербативами. Таким чином, правила породження іменних композитів з дієслівними базами нарівні з іншими засобами формування субстантивного стилю створюють тип романських текстів з обмеженим уживанням підрядних речень, із збільшенням частоти дієприкметників, віддієслівних іменників, герундіальних утворень у поверхневій структурі речення. Словотворення композитів стає невідємною частиною субстантивного стилю.

У 2-му розділі дисертації «Творення композитів як фрагмент лексичної морфології» розглядається специфіка словотвірного правила для опису композитів у світлі концепцій генеративної граматики (Хомський, Аронофф, Халле, Скалізе) та ономасіологічної теорії словотвору (Кубрякова, Докуліл, Фанселоу).

Лексика в її сучасному розумінні не є лише корпусом даного, а включає також правила, граматику. Іншими словами, в лексиці є своя граматика, і її треба відкрити. Кожна лексема є складним символом, утвореним на базі синтезу фонології і синтаксису (н е с и н т а г м а т и к и! - розр. наша). Відхід лексики від правил синтагматичного конструювання в напрямку до правил нелінійних структур є методологічним принципом моделювання словника в сучасному мовознавстві.

Проводячи аналогію між лексикою і синтаксисом, відзначимо, що лінгвістичні механізми, які діють у цих підсистемах, різні, отже, і правила їх опису також істотно відрізняються, як відрізняються самі одиниці та їх організація в цих підсистемах. Правила опису лексики, природно, характеризуються більшою кількістю обмежень, однак це не виключає того, що і в лексиці через правило можна прийти до відкриття прихованих, глибинних регулярностей. Теорія опису лексики в такому аспекті дістала назву лексичної морфології [Скалізе], яка включає: а) правила словотвору; б) правила словозміни; в) морфонологічні правила.

Правила словотвору дозволяють встановити всі можливі типи слів як простої, так і композитної будови, а також описати їх структуру, що становить досить складну проблему, оскільки правила в лексиці повязані з багатьма обмеженнями загального і часткового характеру.

Правила словотвору складаються з двох частин - формальної і семантичної, тобто мають модульну будову. У формальній частині описуються граматичні категорії елементів словотворчого акту, в семантичній - розкривається характер відношень між твірною базою і словотвірним формантом.

В обох модулях діють обмеження, властиві словотворчим системам багатьох мов: фонологічні, морфотактичні і семантичні. Експліцитний опис цих типів обмежень також повинен входити у словотвірне правило.

Порівняльне дослідження структури правил для опису породження простих афіксальних дериватів і правил для опису композитів входило в завдання дисертації. Будь-яке правило, яке застосовується як інструментарій для розкриття глибинної лінгвістичної сутності одиниць, повинно відображати специфіку цих одиниць. Словотворення композитів має свої особливості порівняно з афіксацією, що зумовлено природою цих слів. При визначенні складного слова слід мати на увазі кілька аспектів і, відповідно, кілька груп ознак, за якими складне слово виділяється з-поміж а) афіксальних дериватів, б) фразеологізмів і в) вільних синтаксичних сполук.

Складне слово має відмінну від афіксатів базу - це, як правило, синтаксична одиниця, яка в процесі деривації перетворюється на слово, універбується. Між синтаксичною базою і словом-композитом, природно, виникає дистанція: це вже дві різноструктурні одиниці з різними функціями в системі мови.

У семантиці вихідної бази і в композиті містяться різні передумови для різних стратегій уживання цих одиниць. “Складне слово і його аналітичний аналог по-різному членують ситуацію і відображають різне бачення мовцем тієї самої ситуації. Складне слово дозволяє уникнути конкретної референції до позначуваного обєкта і задовольнитися вказівкою на клас таких обєктів. ” [Кубрякова О. С. ]. Слово узагальнює, синтаксис членує, у них різні денотативно-прагматичні цілі і, відповідно, функції у мові.

Словотвірні правила опису композитів повинні виявити різні способи універбації синтаксичної конструкції, виявити при цьому типові обмеження на словотвірну операцію, що дасть змогу розкрити внутрішні механізми словоскладання.

Звичайно, не всі перетворення, здійснювані у твірній базі, можуть бути виражені словотвірним правилом. Так, у правилі неможливо формально відобразити референційні зміни, які відбуваються при трансформації вихідної синтаксичної конструкції у слово. Однак зважаючи на вагомість ознаки референційної спрямованості, відзначаємо, що при словотворенні композитів відбуваються насамперед ці зміни, в процесі яких повнозначні одиниці синтаксичної конструкції втрачають свою референційну самостійність і перетворюються на одиниці-ознаки.

Загальна структура словотвірного правила, яка містить формальний і семантичний модулі, а також певні обмеження, єдина і для афіксатів і для композитів. Однак при словотворенні простих і складних одиниць мови різною є питома вага цих модулів. Для афіксатів, на нашу думку, роль формальних чинників при утворенні похідного слова вагоміша, ніж для складних слів. В афіксатах ми маємо справу з морфемним швом, на якому, крім морфонологічних чергувань, можуть зявитися явища інтерференції, усічення, інтерфіксації. Причому, як показують результати дериватологічних досліджень флективних мов, утворення різних типів афіксатів рідко “не обтяжене” явищами морфемного шва. [Соболєва П. А., Клименко Н. Ф. ].

При словотворенні композита субстанціальна форма вихідної бази, природно, змінюється. Насамперед у композиті зникають усі показники синтаксичних звязків, а також артиклі, сполучники, прийменники, якщо вони є у вихідній синтаксичній конструкції. Напр.,

1. L'oggetto per portare le carte > che porta le carte > il portacarte папка для паперів, букв. що містить папери.

2. L'uomo che gabba la gente > chi gabba la gente > il gabbagente брехун, букв. що обманює народ.

У композиті може змінитися вихідний порядок елементів, можуть виникнути кінцеві морфеми для оформлення категоріальних (частиномовних) ознак слова. На морфемному шві між сполучуваними основами може зявитися інтерфікс. Інколи правостороння основа оформляється суфіксом, який виконує роль ономасіологічного базиса. Напр., англ. having blue eyes > blue-eyed синьоокий, де -ed формує в дієприкметнику семантику атрибута.

Однак пріоритетними у словоскладанні є ознаки семантичні - лексичні значення слів і семантика предикатних відношень між ними, на що вказувалося багатьма дослідниками композитів [Бенвеніст, Фанселоу, Докуліл].

Оскільки словотвірна операція для утворення композита відбувається над двома повнозначними словами, а не над основою (рідше - словом) і словотвірною морфемою, а також зважаючи на те, що при цьому на перший план виступає семантичний модуль, словотвірне правило опису породження композита набуває іншого вигляду. На думку ряду дослідників словотвору композитів [Бенвеніст, Докуліл, Кубрякова], специфіка утворення складних слів може бути відображена з допомогою правил такої структури: а) ономасіологічний базис; б) ономасіологічна ознака і в) ономасіологічний предикат-звязка.

Таким чином, словотвірне правило для композитів набуває виразного ономасіологічного спрямування, його можна ототожнити з виведенням ономасіологічної структури (ОС) композита, що має такий вигляд: ОС композита = ономасіологічна ознака + ономасіологічний базис + предикат.

Ономасіологічний базис - це категоріальний (частиномовний) класифікатор, який може міститися: а) всередині композита (ендоцентричні конструкції: А + Б різновид А або різновид Б).

Напр., portaacqua < portare носити + acqua вода - 1. продавець води; 2. (спорт.) член команди велогонщиків, що стежить за постачанням водою;

guastafeste < guastare псувати + мн. festa свято - 1. той, що псує всім настрій; буркун; 2. те, що руйнує плани;

lavapavimenti < lavare мити + мн. pavimento підлога - електропобутовий прилад для мийки підлог;

б) або за його межами (екзоцентричні конструкції: А + Б ні А, ні Б) :

saltamontagne < saltare стрибати + мн. montagna гора - альпініст (букв. що стрибає по горах) ;

tirabaci < tirare приваблювати + мн. bacio поцілунок - кучер (на лобі, щоці) (букв. що приваблює поцілунки) ;

portapianparole < portare нести, доносити + piano тихо + мн. parola слово - поліцейський шпигун, філер (букв. що тихо доносить слова).

Рідше роль базису у композитах, утворених способом основоскладання, виконує суфіксальна морфема: напр. : укр. рубати дрова > дров /о/ руб + - .

У романських мовах у композитах ендоцентричної конструкції базис, як правило, формується за рахунок лівосторонньої одиниці (різновид А). Напр., фр. coupe-papier ніж для розрізування книг, паперу, порт. limpa-chamins сажотрус, іт. aspirapolvere пилосос.

У германських мовах, мовах скандинавського ареалу, словянських мовах базис частіше міститься у правій частині композита. Напр., укр. висока гора > високогірний; англ. driver of the car > car-driver шофер автомобіля.

Роль ономасіологічної ознаки у композитах частіше виконують повнозначні слова з вихідної бази, які, відповідно, змінили свої лексичні функції.

Операції над лексичними компонентами композита відзначаються рядом особливостей, що зумовлено лексико-граматичною специфікою мотиваторів, а також відношенням між всіма складовими ономасіологічної структури слова. Експліцитний опис ОС спирається на перифразу - реконструкцію мотивуючої синтаксичної одиниці (словосполучення або речення). Напр.,

іт. : L'uomo (animale) che ama mangiare la carne > chi ama mangiare (mangia) la carne > il mangiacarne - той, хто надає перевагу мясу; мясоїд; (із жарг. відтінком) мясоїдний (про тварину) ;

рос. : Человек, перевозящий воду > тот, кто возит воду > водовоз;

укр. : Комаха, що їсть мух > той, хто їсть мух > мухоїдка.

Однак виявлення синтаксичного мотиватора через перифрази не завжди є можливим, особливо для композитів екзоцентричної конструкції, де лексичне значення композитів є асоціативним. Напр., che porta gli elettrodi > portaelettrodi < portare містити + мн. elettrodo електрод - 1. ізоляційна опора, необх. для захисту камери електролізу; 2. пристрій для підтримування електродів (букв. що містить електроди) ;

che para il naso > il paranaso < parare захищати + naso ніс - 1. захист від цікавих (букв. що захищає ніс (або від носа) ),

Це свідчить, що адекватний аналіз глибинної структури композитів неможливий без урахування їх внутрішньої форми (ВФ). Теорія внутрішньої форми стала методологічною частиною дериватології. З різних концепцій ВФ - енергетична (В. Гумбольдт), етнопсихологічна (Х. Штейнталь, В. Вундт), етимолого-психологічна (О. Потебня), логіко-філософська (Г. Шпет), гносеологічна (Вайсгербер) - концепція О. Потебні дістала найбільшого розвитку в працях вітчизняних дериватологів.

ВФ “як найближче етимологічне значення слова” (О. Потебня) може бути прямо або асоціативно відображена у лексичному значенні похідного слова, що дозволяє розглядати її як засіб вираження змісту, відображеного лексичним значенням. Залежно від ВФ лексичне значення похідного слова зближується із значенням ВФ, відступає від нього або виражає його опосередковано, актуалізуючи за асоціаціями другорядні ознаки денотатів.

Відповідно, композити за ВФ поділяються на дві групи - а) у лексичному значенні яких “прямо” відображений етимологічний зміст мотивуючих слів; б) лексичне значення яких є результатом різних асоціацій, які виникли на базі значень мотивуючих слів. Напр.,

а) cavaforme < cavare вилучати, виймати + мн. forma форма - інструмент для виймання із взуття деревяної форми;

б) cavalocchio < cavare витріщати + occhio око - 1. (діал.) бабка, коник; 2. нечесний адвокат; 3. (заст.) пожадливий, суворий збирач податків (асоціюється з 1-им значенням (коник)).

Вирішальну роль у створенні композитів відіграє ономасіологічний предикат-звязка, який, за вдалим висловом О. С. Кубрякової, встановлює “кут зору при судженні про предмет, названий складним словом”.

Таким чином, на ономасіологічному рівні правилом описуються три елементи структури композита: ономасіологічний базис, ономасіологічна ознака і предикат-звязка. На конкретно-лінгвістичному - формальні і семантичні операції над твірною базою композита. Одним із завдань дисертації було виведення структурованих і лінгвістично специфікованих словотвірних правил. Передбачалося, що такий спосіб аналізу матеріалу дозволить розкрити внутрішній механізм утворення складних слів з дієслівним елементом в італійській мові.

Оскільки словотворення композитів здійснюється в різних площинах над двома повнозначними елементами, процес виведення типових словотвірних правил розглядався поетапно, описувалася роль і трансформації кожного елемента вихідної бази V + N при перетворенні їх на компоненти композита.

Це дало можливість встановити, які одиниці номінації брали участь у породженні досліджуваних композитів, власне, що універбувалося, “згорталося” в складне слово.

Композити були проаналізовані за такою схемою:

- ономасіологічна та лінгвістична характеристика дієслів (V) твірної бази та її відображення у композитах;

- ономасіологічна та лінгвістична характеристика іменників (N) твірної бази та її відображення у композитах;

- предикати-звязки, які використовуються при утворенні композитів VN-структури.

Описові композитів-VN за указаною схемою присвячено 3-ій розділ дисертації «Ономасіологічні та лінгвістичні особливості словотворення композитів VN-структури в італійській мові».

Іменники, мотивовані синтаксичною конструкцією V + N, становлять два принципово різні класи, визначені характером внутрішньої форми композита - клас ендоцентричних та екзоцентричних одиниць. В італійській мові на цій формативній базі утворюються переважно ендоцентричні композити (69% дослідженого корпусу), в лексичному значенні яких дієслова та іменники присутні як ономасіологічний базис та ономасіологічна ознака і яке прямо і безпосередньо виражає внутрішню форму складного слова. В екзоцентричних композитах (31% корпусу) внутрішня форма є асоційованою, “договірною”, що спричинює значну семантичну відстань між вихідною базою і словом-результатом: перша настільки змінюється, що присутність її в композиті можна виявити тільки через тлумачення складного іменника часто із залученням нелінгвістичної інформації.

Однак слід відзначити, що серед екзоцентричних складних іменників-VN переважають такі, що їх лексичне значення і внутрішня форма розташовуються у співвідносних семантичних площинах, що підтверджується спільними семами, встановлюваними через тлумачення: parabotte (parare захищати + мн. botta удар) - той, хто бере на себе відповідальність за діі інших осіб, у тлумаченні - той, хто може захистити когось. Композитів типу battisuocera (battere бити + suocera свекруха) - волошка (букв. той, що бє свекруху) - незначна кількість.

Трансформаційні правила номіналізації конструкції V + N, будучи романською універсалією, виявляють на семантичному рівні специфіку іменного словоскладання в кожній конкретній мові. Дослідження матеріалу в аспекті семантичного відбору у твірних базах та його відображення через трансформаційне правило у композиті дало можливість встановити глибинні характеристики процесу словоскладання, не досліджені в італійській дериватології.

Якісно-кількісний аналіз дієслівних та іменникових баз і дієслівних та іменникових компонентів композитів у термінах семантичних ознак засвідчив, що:

а) у вихідних базах як ендоцентричних, так і екзоцентричних композитів італійська мова використовує дієслова переважно із семантикою дії (78%; 96%), рідше - із семантикою відношення (24%; 4%) і практично не використовує дієслів на позначення стану;

б) при перетворенні дієслівної бази на компонент композита в ендоцентричних структурах семантична специфікація дієслова, як правило, зберігається. Напр., і у вихідній базі contare le banconote і в композиті contabanconote - лічильник банкнотів дієслово contare лічити є назвою дії; у композиті coprioggetti - скляна пластина, яка охороняє препарат, розташований у мікроскопі (букв. що закриває предмети), - семантична специфікація дієслівної бази і дієслівного компонента як назви відношення також є однаковою. Щодо екзоцентричних композитів - характер семантичного перетворення дієслівної бази за тими самими принципами простежити неможливо;

в) дієслівні бази portare, parare, guardare, coprire i levare у сполученні з іменниковими компонентами у досліджуваному матеріалі використовуються максимально часто - на їх основі створено 62% ендоцентричних композитів.

Дієслівні бази mangiare, portare, rompere, saltare є найбільш частотними в екзоцентричних композитах - ці бази використані у 59% одиниць цієї групи;

г) при словотворенні композитів-VN італійська мова надає перевагу базовим іменникам “нейтральної” семантики, неспецифікованим як абстрактні, збірні, речовинні та назви істот ( 65%). Семантично специфіковані іменники-бази розташовуються у такій послідовності: назви речовини (21%), назви збірних понять (3%), назви істот (6%) і назви абстрактних понять (5%). При трансформації вихідної бази на ендоцентричний композит семантична специфікація іменників змінюється в такий спосіб: як і у вихідних, серед іменників-композитів переважають назви конкретних предметів і понять (79%) ; на другому місці - композити на позначення істот (20%) ; композитів із семантикою збірності, речовинності та абстрактності 1%.

Екзоцентричні композити демонструють порівняно з ендоцентричними інші семантичні пріоритети. Серед них переважають назви істот (51%) (batticoda - трясогузка; passacarte - бюрократ; portafuoco - епітет Прометея і под.) ; на другому місці - назви абстрактних понять (26%) (coprifuoco - комендантська година; saltafosso - пастка (моральна) і под.) ; семантично неспецифікованих назв (23%) (passavento - капюшон; battilocchio - жіночий капелюшок і под.) ;

д) у композитах-VN італійська мова використовує предикати-дескрипції, завдяки чому позначуване підводиться під певний клас назв і виділяється з нього за відповідною ознакою. Ономасіологічний предикат є імпліцитною сутністю, що виявляється в ході інтерпретації - перифрази, якою супроводжується перетворення синтаксичної одиниці на слово. Дослідження показало, що в композитах ендоцентричної структури та екзоцентричних використовуються, в основному, ті самі предикати-дескрипції, які відрізняються за характером взаємодії з базисом і ознакою - в екзоцентричних іменниках ці предикати мають виразно асоціативний характер, що відображено в їх дефініціях. У композитах-VN встановлено такий спектр предикатів:

- Х характеризується У за ознакою регулярна дія над предметом, що вказано у мотивуючій базі (або асоційованою на основі того, що вказано у мотивуючій базі) :

cavapietre < cavare витягати + мн. pietra камінь - робітник карєру (букв. той, що витягає каміння) ;

guardadonna < guardare у зн. займатися + donna жінка - (заст.) повитуха (букв. та, що дивиться за жінкою) ;

- Х характеризується У за ознакою типова поведінка, зумовлена дією над предметом, що вказано у мотивуючій базі (або асоційованою на основі того, що вказано у мотивуючій базі) :

cacciaballe < cacciare у зн. розповсюджувати + мн. balla небувальщина - людина, що придумує і розповідає небувальщину;

contabocconi < contare лічити + мн. boccone шматок - (заст.) заздрісна людина, (букв. яка лічить кожен шматок) ;

- Х характеризується У за ознакою типова риса, визначена дією над предметом, що вказано у мотивуючій базі (або асоційованою на основі того, що вказано у мотивуючій базі) :

batticuore < battere бити, вдаряти + cuore серце - серцебиття;

bucaneve < bucare проколоти + neve сніг - (бот.) підсніжник, (букв. що проколює сніг) ;

- Х характеризується У за ознакою призначений для виконання дії над предметом, що вказано у мотивуючій базі (або асоційованою на основі того, що вказано у мотивуючій базі) :

cavatuberi < cavare тягти, видобувати + мн. tubero корінь, бульба - комбайн для збирання корнеплодів;

guardainfante < guardare стерегти + infante дитина - (заст.) обруч для підтримування спідниці.

Наступні предикати використані лише в ендоцентричних композитах:

- Х характеризується У за ознакою засіб виконання дії над предметом, що вказано у мотивуючій базі:

fermasangue < fermare зупиняти + sangue кров - засіб для зупинення кровотечі;

- Х характеризується У за ознакою схожий на предмет, риси якого визначаються дією над іншим предметом, що вказано у мотивуючій базі:

portafinestra < portare у зн. вміщувати + finestra вікно - суцільні скляні двері балкону (тераси) .

Характер взаємодії елементів ономасіологічної структури - базису, ознаки і предиката - в ендо- та екзоцентричних композитах дозволяє визначити різні ономасіологічні типи іменників-VN в італійській мові. Серед назв машин, апаратів, приладів, інструментів, технічних пристроїв, споруд, назв людей за родом їхньої професійної зайнятості, а також за психічними рисами, типовою поведінкою, в основному, переважають іменники ендоцентричної структури. Екзоцентричні композити обслуговують іншу ономасіологічну сферу: тут переважають назви людей з негативними характеристиками, назви флори і фауни.

Ономасіологічна типізація композитів пов'язана також з їх функціонально-семантичними характеристиками. У процесі еволюції італійської мови композити-VN змінили свою ономасіологічну природу - від назв прізвищ / прізвиськ до термінологічних і професійних назв, на що вказується у ряді праць з дериватології [А. Праті; А. Торнтон]. Аналіз ремарок, з якими досліджувані композити подаються в лексикографічних працях [Lo Zingarelli, Bataglia, Palazzi-Folena], дозволив виявити деякі функціональні риси та ономасіологічні тенденції розвитку цієї лексики. Так, 17% досліджуваних композитів у словниках подаються з ремарками застаріле, книжне, рідко вживане, що свідчить про їх периферійне місце у сучасному італійському лексиконі. У цій групі переважають назви людей з негативною конотацією та назви людей за професією з позитивною конотацією (44%) ; решта - назви побутових предметів, інструментів, людей і реалій, повязаних з військовою сферою, та ін. Серед причин застарівання композитів можна назвати а) підвищену експресивність у лексичному значенні композита; б) архаїзацію реалій, названих композитом; в) тенденцію до інтернаціоналізації термінології, що привело до заміни власне італійських термінів-композитів термінами з класичним елементом.

Композити з активного фонду сучасної італійської мови (83%) демонструють нові ономасіологічні пріоритети, про що свідчать численні “професійні” ремарки у словниках. Досліджуваний матеріал дозволив виділити такі основні сфери фукціонування цих композитів: військова справа; морська справа; залізнична справа; сільське господарство (сільськогосподарське виробництво) ; металургія; текстильна промисловість; паперова промисловість; скловиробна промисловість; механіка; електротехніка; домашнє господарство (побут) ; спорт. У цих сферах найбільш поширеними є назви машин, технічних пристроїв, устаткування. Саме це і визначило для композитів-VN нову ономасіологічну домінанту.

Наступну групу становлять композитні назви людей з негативною конотацією, що є історичною домінантою цієї лексики, яка не була втрачена, але дещо модифікувалася в нових умовах функціонування - композитами часто називаються непрестижні, “дрібні” професії (lavacenci - 1. робітник пральні; 2. людина з низьким соціальним рівнем і под.). Традиційно композити-VN використовуються для називання побутових предметів (copriteiera - чохол на заварний чайник і под.). Ремарки при назвах флори і фауни свідчать, що серед них майже 50% є назвами діалектними, розмовними (cacciafebbre (розм.), battisuocera (діал.) - волошка і под.).

Для іменних композитів-VN характерне явище синонімії, як свідчить матеріал і дані словників С. Баталья Grande dizionario della lingua italiana, Lo Zingarelli Vocabolario della lingua italiana, Ф. Палацці, Дж. Фолена Dizionario della lingua italiana. Досліджувані композити входять у 267 синонімічних груп, що обєднують від 2 до 11 слів. Семантичне зближення спостерігається між композитами, а також між композитами і не-композитною лексикою - простими словами або лексикалізованими словосполученнями.

Такі відношення серед композитної лексики можуть виникати внаслідок: а) структурної і семантичної подібності у мотиваційній базі V + N: {segnacarte, segnalibro, segnapagina - закладка в книгу}; {attaccapanni, portapanni - вішалка} і под. Цей тип синонімії поширений у досліджуваному корпусі; б) наявності у мові загальновживаної / діалектної або наукової / розмовної назви того самого поняття: {guardalepre (діал.), succiacapre, portaquaglie, coprimulgo - (зоол.) дремлюга} і под. ; в) відношення до того самого денотата, незважаючи на різний характер утворення слів, різну їх внутрішню форму. В такий спосіб утворилися синонімічні групи з композитів, суфіксатів та стійких словосполучень: {cavalocchio, azzecagarbugli, leguleio, mangiacarte - крутій, бюрократ, нечесний адвокат}.

...