Фонова лексика на позначення ендемічної флори та фауни Великобританії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Житомирський державний університет імені Івана Франка

Навчально-науковий інститут іноземної філології

Кафедра англійської філології та перекладу

Напрямок підготовки 6.020303 Філологія. Переклад

Курсова робота

на тему:

Фонова лексика на позначення ендемічної флори та фауни Великобританії

Студента 46 групи Осецького В.В.

Керівник: к.п.н., ст. викладач

Поліщук Людмила Петрівна

Житомир - 2013

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретична частина

1.1 Лінгвокраїнознавство та лінгвокультурологія

1.2 Мовні реалії

1.3 Класифікація реалій

1.4 Переклад реалій

1.5 Фонова лексика

Розділ 2. Glossary

2.1 Flora

2.2 Fauna

Висновки

Використана література



Вступ

Кожній мові властиві слова, котрі властиві тільки їй, оскільки вони відображають реалії унікальні для місцевості де ця мова зародилась, розвивається та використовується.

Ця лексика є доказом того, що усі народи різні, і різні не лише за ментальністю та історією, а й за способом життя, побутом, традиціями, звичаями, цінностями тощо. Термін, який визначає суто народну лексику, є термін «реалія».

Це пояснюється тим, що кожен народ під час розвитку мови був у частковій культурній ізоляції та розвивася у місцевостях, котрі, у якійсь мірі, мали унікальні особливості, такій як природні явища, види тварин та рослин і багато інших факторів.

Звідси виходить те, що власне англійські слова відображають культуру англійського народу та дають знання про матеріальну і духовну культуру жителів Англії. Але не тільки власне англійські слова формують етнокультуру, на увагу заслуговує також фонова (напівеквівалентна) лексика, запозичені слова, слова-символи. Цим пояснюється не тільки наявність, але й необхідність різних підходів до вивчення лексики, можливість побудови ряду класифікацій лексики й важливість поєднання різних підходів до її семантизації.

До такої лексики входять слова і стійкі словосполучення, які не мають ні повних, ні часткових еквівалентів серед одиниць іншої мови, і поділяє її на такі групи: власні імена, так звані реалії (слова, що позначають предмети, поняття, ситуації, які не властиві практичному досвіду людей, що розмовляють іншою мовою - предмети матеріальної і духовної культури), випадкові лакуни (у вигляді слів), які не мають відповідників у лексичному складі інших мов.

Термін «фонова лексика» впровадили Є.М. Верещагін і В.Г Костомаров, назвавши фоновими словами слова з «неповною еквівалентністю фонів».

Головною проблемою при перекладі таких слів та словосполучень може бути не тільки повна відсутність відповідників але і не абсолютна рівнозначність уже відомих та довгий час використовуваних відповідників.

Отже, фонові, це такі слова, лексичні фони яких містять своєрідні національно-культурні компоненти, що надають денотату особливої предметно-кваліфікативної чи функціональної характеристики.

Час від часу культурну особливість у словах можна вбачити лише добре знаючи соціальну семантику предмета, який цим словом позначається, враховуючи відтінок та місце вживання.

Особлива культурна конотація того чи іншого слова виникає на основі важливої соціальної ролі предмета чи явища, які позначені цим словом, у рамках окремої національної культури.

Мета: визначення і розуміння реалій та фонової лексики, скласти перелік лексики, що позначає ендемічну флору та фауну Великобританії.

Завдання: визначити місце лінгвокраїнознавства у вивченні та використовуванні іноземною мовою, зв'язок реалій та лінгвокраїнознавства. Встановити зв'язок лінгвокраїнознавства та лінгвокультурології, пояснити термін «реалія» та визначити його типологію. Також дуже важливо правильно зрозуміти яке місце реалії займають в системі без еквівалентної лексики. Головним же завданням роботи є дослідження проблеми перекладу реалій, фонової та без еквівалентної лексики. Створити словник ендемічної флори та фауни Великобританії.

Актуальність теми: Одним із найважливіших компонентів вивчення та володіння іноземною мовою є фонові знання про культуру та реалії народу, мова якого вивчається. Висока обізнаність у цих категоріях допомагає перекладачу орієнтуватися в іншомовному середовищі та давати адекватний переклад з мови оригіналу. Знання реалій є важливою частиною мовної компетенції перекладача.

Розділ 1

1.1 Лінгвокраїнознавство та лінгвокультурологія

З настанням сучасності кордони між країнами почали стиратися. Саме тому вивчення та адекватне використання іноземної мови стало важливим як ніколи. А одним із найважливіших аспектів вивчення будь-якої мови є обізнаність у реаліях, культурі та фоновій лексиці країни, мова якої вивчається

У сучасних концепціях навчання іноземна мова розглядається як відображення культури відповідного народу - як оволодіння іншомовною культурою і як засвоєння світових духовних цінностей. Таким чином, соціальне замовлення передбачає не тільки формування у тих, хто вивчає іноземну мову, необхідних іншомовних навичок та вмінь, але й ознайомлення через мову з культурою країни, її традиціями, історією та сучасністю. Таке завдання ставить перед собою лінгвокраїнознавство, що досліджує питання відбору та прийомів подачі тим, хто вивчає, відомостей про країну, мова якої вивчається, з метою забезпечення їх практичного володіння даною мовою. Лінгвокраїнознавство - це аспект методики викладання іноземних мов, який відбиває національно-культурний компонент мовного матеріалу. Практично лінгвокраїнознавство спрямоване на реалізацію кінцевих цілей навчання іноземній мові, а саме, на навчання спілкуванню. Адже без прищеплювання норм адекватної мовної поведінки у відриві від знань неможливо підготувати їх до іншомовного спілкування та сформувати комунікативну здатність. Це визначає, що розробка лінгвокраїнознавчого аспекту в навчанні іноземній мові є надзвичайно актуальною та важливою.

Лінгвокраїнознавчу проблематику складають два великих кола питань - філологічні та лінгводидактичні. По-перше, предметом лінгвокраїнознавства є аналіз мови з метою виявлення національно-культурної семантики. По-друге, предметом дослідження є також пошук викладацьких прийомів презентації, закріплення та активізації національно-специфічних мовних одиниць та культурологічного прочитання текстів на практичних мовних заняттях.

В основі лінгвокраїнознавства лежать п'ять методологічних принципів. Розглянемо їх.

Перший принцип - це суспільна природа мови, яка постає як об'єктивна можливість залучення до нової дійсності.

Другий принцип - засвоєння людиною, що виросла в одній національній культурі, істотних фактів, норм і цінностей іншої національної культури. Потрібно не тільки викласти учневі інформацію про країну, щоб він її запам'ятав, але й сформувати в нього позитивне відношення до неї.

Третій принцип - формування в учнів позитивної установки до народу - носія мови, адже вивчення мов починається з метою зближення народів, тих, яких вважають гідними цього.

Четвертий принцип втілює в собі вимоги цілісності і гомогенності мовного навчального процесу: країнознавча інформація підлягає витягу з природних форм мови і з навчальних текстів і не має привноситися ззовні.

П'ятий принцип - країнознавчий аспект викладання реалізує в навчальному процесі філологічний спосіб вторинного пізнання дійсності.

Кожна національна культура складається з національних і інтернаціональних елементів і не може цілком збігатися з іншою культурою. Тому в процесі викладання іноземної мови ми вимушені витрачати час та енергію на формування у свідомості учнів поняття про нові предмети і явища, що не знаходить аналогії ні в рідній культурі, ні в рідній мові. Отже, мова йде про включення елементів країнознавства у викладання мови, але це включення якісне іншого роду в порівнянні з загальним країнознавством. Так як ми говоримо про з'єднання в навчальному процесі мови і відомостей зі сфери національної культури, такий вид викладацької роботи пропонується назвати лінгвокраїнознавчим викладанням.

На думку Г.Д. Томахіна, лінгвокраїнознавство є суто лінгвістичною дисципліною, тому що предметом лінгвокраїнознавства є факти мови, що відбивають особливості національної культури. Культура вивчається через мову й для відбору, опису й презентації лінгвокраїнознавчого матеріалу використовуються лінгвістичні методи.

В інтерпретації Е.М. Верещагіна й В.М. Костомарова лінгвокраїнознавство розглядається як культурологія, орієнтована на завдання й потреби вивчення, але на відміну від культурологічних дисциплін, воно має філологічну природу, діє через мову й обов'язково в процесі її вивчення.

Аспект викладання мови - це, по-перше, мовний матеріал, по-друге, це прийоми викладання, які необхідні для даного мовного матеріалу. У лінгвокраїнознавстві, подібно до стану справ у будь-якому іншому аспекті викладання мови, вирішуються проблеми відбору навчального матеріалу. Із загального лексичного або фразеологічного запасу та із лексичних та фразеологічних мінімумів вибираються одиниці, наділені національно-культурною семантикою. Фонетичний або граматичний устрій обстежується з метою виявлення в ньому потенційних носіїв даних про культуру. Прийоми викладання - різні, залежать від поставлених цілей. Звичайно, вони своєрідні для кожного з трьох етапів роботи: презентація, чи первісне ознайомлення учнів з новим для них матеріалом; закріплення (меморизація), чи переклад первісних знань, умінь і навичок з короткочасної в довготривалу пам'ять, індивідуальну свідомість людини; активізації, чи виведення засвоєного матеріалу в діяльність мовою, яка вивчається. Є також самостійні країнознавчі прийоми викладання, такі як експлікація лексичного фону, додатковість зорового та вербального рядів, виявлення проективного країнознавчого змісту художнього тексту, системне та повне коментування.

Таким чином, лінгвокраїнознавство - це самостійний аспект викладання іноземних мов, як і фонетичний, лексичний, граматичний, стилістичний. Тепер ми можемо визначити поняття, що таке лінгвокраїнознавство.

Лінгвокраїнознавство - це аспект викладання іноземної мови, у якому з метою забезпечення комунікативності навчання та для вирішення загальноосвітніх та гуманістичних задач реалізується кумулятивна функція мови і здійснюється аккультурація адресата, причому методика викладання має філологічну природу - ознайомлення здійснюється за допомогою іноземної мови та в процесі її вивчення.

Ключовою ідеєю в сучасній лінгвістиці є ідея антропоцентричності мови. В центрі всього, що зображує слово, стоїть людина - вона сама і все те, що сприймається нею як її оточення, сфера її буття. З позиції антропоцентричної парадигми, людина пізнає світ через усвідомлення себе, свою теоретичну і наочну діяльність в ньому; в основі даної парадигми лежить перехід інтересів дослідника з об'єктів пізнання на суб'єкт, тобто аналізується людина в мові і мова в людині.

Саме формування антропоцентричної парадигми призвело до розвитку проблематики у бік людини і її місця в культурі. Продуктом антропоцентричної парадигми в лінгвістиці є наука лінгвокультурологія

Виділяються наступні основні проблеми і області вивчення лінгвокультурології:

1) безеквівалентну лексику і лакуни;

2) міфологізовані мовні одиниці: архетипи і міфологеми, обряди і повір'я, ритуали і звичаї, закріплені в мові;

3) пареміологічний фонд мови;

4) фразеологічний фонд мови;

5) еталони, стереотипи, символи;

6) метафора і образи мови;

7) стилістичний устрій мов;

8) мовна поведінка;

9) область мовного етикету.

Як самостійний напрям лінгвістики, лінгвокультурологія сформувалася в 90-і роки XX ст. Термін «лінгвокультурологія» з'явився в останнє десятиліття у зв'язку з працями фразеологічної школи, яку очолював В.Н. Телія, а також, яка пов'язана з роботами Ю.С. Степанова, А.Д. Арутюнової, В.В. Воробйова, В.А. Маслової і інших дослідників. Якщо культурологія досліджує «самосознание человека по отношению к природе, обществу, истории, искусству и другим сферам его социального и культурного бытия, а языкознание рассматривает мировоззрение, которое отображается и фиксируется в языке в виде ментальных моделей языковой картины мира», то лінгвокультурологія «имеет своим предметом и язык, и культуру, находящиеся в диалоге, взаимодействии». Виникнення на стику лінгвістики і культурології обумовлює «исследование проявления культуры народа, которые отразились и закрепились в языке». Ця наука - один з основних напрямів в сучасній лінгвістиці, який формується в межах антропоцентричної парадигми, «ориентирована на культурный фактор в языке и на языковой фактор в человеке».

Лінгвокультурологія направлена на дослідження того, як багатообразні форми буття культури різних етносів відбиваються і закріплюються в мові. При такому підході мова розуміється одночасно і як продукт культури, і як її продуцент, найважливіша її складова, і як чинник формування культурних кодів. Іншими словами, мова виступає як одне з фундаментальних підстав існування і функціонування культури.

Об'єктом лінгвокультурології є дослідження «взаимодействия языка, который выступает в качестве транслятора культурной информации, культуры с ее установками и человека, который создает эту культуру, пользуясь языком».

Предметом дослідження цієї науки є одиниці мови, котрі набули символічне, еталонне, образно-метафоричне значення в культурі та ті, що ввібрали в себе людську національну свідомість.

Слід зазначити, що до сьогоднішнього моменту понятійний апарат лінгвокультурології не сформований повністю, деякі поняття запозичуються з культурології і лінгвокраїнознавства. Найбільш важливими для роботи є ті поняття, за допомогою яких може бути представлена національно-культурна інформація в мовних одиницях.

Мова культури - система знаків і їх відносин, за допомогою яких встановлюється координація ціннісно-смислових форм і організовуються, що існують або знову виникають, уявлення, образи, поняття та інші смислові конструкції.

Культурний фон - характеристика номінатівних одиниць, що позначають явища соціального життя та історичних подій.

Установки культури - це свого роду ідеали, відповідно до яких особа кваліфікується як «достойная/недостойная». Установки культури виробляються впродовж історичного шляху, який проходить народ і який відкладається в соціальній пам'яті і формує установки.

Ментальність є одним з першорядних понять, що визначають національно-культурну специфіку етносу. В.А. Маслова визначає поняття ментальності як «миросозерцание в категориях и формах языка, которые соединяют в себе интеллектуальные, духовные и волевые качества национального характера в типичных его проявлениях». Найпростіше, але достатньо чітке визначення ментальності запропонував Ж. Дюбі - це «система образов, которые лежат в основе человеческих представлений о мире и о своем месте в этом мире и, следовательно, определяют поступки и поведение людей». Таким чином, можна зробити висновок, що лінгвокультурологія орієнтована на дослідження культурного компоненту мови, який найяскравіше виражається в лексичних одиницях, які виступають виразником національної ментальності.

1.2 Мовні реалії

Як відомо, між словами двох мов може траплятися повна відсутність відповідностей. Слова, словосполучення, які не мають ні повних, ні часткових відповідностей у словнику іншої мови утворюють безеквівалентну лексику цієї мови. Всю безеквівалентну лексику можна умовно розподілити на дві групи:

1. Власні імена (особові імена, географічні назви, установ, організацій, газет тощо).

2. Слова-реалії - словникові одиниці, які означають предмети, поняття та ситуації, що не існують у практиці іншомовного соціального колективу. В цю групу входять слова, які означають різного роду предмети побуту, матеріальної та духовної культури, властивої тільки даному народові.

Особливої уваги варті слова-реалії. Вони виникають у мові кожного народу мимоволі, і оскільки відображають національну специфіку, часто завдають великих труднощів перекладачам.

Лексема «реалія» походить від латинського іменника жіночого роду res, rei («річ; предмет, факт, подія»). Логічно висловити здогад, що в латинській мові здавна побутував прикметник realis, утворений від іменника res, rei за допомогою прикметникового суфікса -al- по аналогії з прикметником hiemalis, утвореним від іменника hiems, hiemis. Проте лексикографічні джерела не підтверджують цього припущення. У найповнішому словнику латинської мови, давньої та класичної, - «Totius latinitatis lexicon» - зовсім немає слова realis як реєстрового. Згідно з оксфордським A glossary of later Latin to 600 A.D., цей прикметник уперше ужив у 4 ст. н.е. римський філософ і ритор Г.М. Вікторінус у праці про Ціцерона. Відсутність лексеми realis у словникові Діканжа стверджує такий цікавий факт, що автори середньовіччя та пізніші - аж до 19 ст. не вживали цього прикметника.

Слово realia за походженням є формою множини жіночого роду пізньолатинського прикметника realis, що перетворився в іменник однини. Це слово у не зовсім точному значенні набуло універсальної чинності у філологічній літературі 19 і першої половини 20 ст. загалом для позначення матеріальних предметів і характерних національних звичаїв.

Частота вживання його зросла з утвердженням реалізму

У перекладознавчих працях лексема «реалія» як термін з'явилася у 40-х роках. Його уперше вжив А. Федоров (його діяльність склала цілу епоху в історії радянського перекладознавства) у праці «Про художній переклад» (1941), але для того, щоб позначити не лексему, а національно-специфічний об'єкт. Характеризуючи працю перекладача, автор зазначає: «Але водночас - це діяльність, що вимагає певних знань, не тільки практично-мовних, а й літературознавчих і історико-лінгвістичних, не кажучи вже про необхідність широкого культурного світогляду, що дозволяє…усвідомити…історичні і географічні реалії і т. ін., одним словом, уміти орієнтуватися в будь-якому тексті.» У подальших працях дослідник, що зробив чимало для вивчення реалій, для обґрунтування їхньої класифікації та способів відтворення їхніх функцій у перекладі, залишився вірний такому розумінню терміну «реалія». В останньому виданні книжки «Основи загальної теорії перекладу: Лінгвістичні проблеми» (1983) А. Федоров дещо уточнює дефініцію «реалії»: ідеться не просто про «слова, що позначають реалії», а про «слова, що позначають національно-специфічні реалії суспільного життя і матеріального побуту». На думку вченого, можна встановити різні групи та підгрупи реалій за ознакою належності їх до тієї чи іншої сфери матеріального побуту, духовного життя людини, суспільної діяльності, до світу природи і т.д.

У 1952 р. Л. Соболєв дав таке визначення «реалії»: «Терміном «реалії» позначають побутові і специфічно національні слова й звороти, що не мають еквівалентів у побуті, а отже, і мовах інших народів». З сьогоднішнього погляду, вище подана дефініція не зовсім чітка і вимагає внесення певних корективів. По-перше, слова, що належать до сфери безпосередньої лексичної номінації, не можуть мати «еквівалентів у побуті», де їм відповідають певні співвідносні денотанти - предмети і явища. По-друге - реалія - це варіативна категорія, пов'язана з процесом переважно бінарного зіставлення мов на лексичному та фразеологічному рівнях. Л. Соболєв без належних підстав збільшує обсяг реалій, включаючи до цієї категорії прислів'я. Окремі компоненти прислів'я, без сумніву, можуть бути реаліями, але прислів'я як цілісна одиниця через узагальнено-абстрактний характер не має відповідника, співвідносного денотанта у позамовній предметній дійсності, отже, його не можна зарахувати до реалій.

Те, що реалії виникають у загальнонародному процесі словотворення, акцентує дефініція Я. Рецкера: «Реалії - це слова, що позначають предмети, процеси і явища, характерні для життя і побуту країни, але не відзначаються науковою точністю визначення, властивою термінам». Проте автор не враховує відносності реалій, залежності їх від словникового складу мови-переймача, і в цьому хиба його визначення. Не враховано також, що реалія часто виражається полілексемними одиницями.

В українському перекладознавстві термін «реалія» вперше вжив О. Кундзіч у праці «Перекладацька мисль і перекладацький недомисел» (1954), підкреслюючи при цьому неперекладність реалій: «Я схильний вважати народні пісні аналогічними реаліями даного народу, що, як правило, не перекладаються».

Значним поступом в опрацюванні реалій в українському перекладознавстві є праці В. Коптілова. У визначенні реалій учений акцентує передусім чинник міжмовного зіставлення. Так, у праці «Актуальні питання українського художнього перекладу» В.Коптілов називає реаліями «слова, що позначають предмети та явища, невідомі мові перекладу».

З цього твердження випливає й той факт, що слова можуть бути реаліями в одній мові, але не бути такими в іншій. Наприклад, в Україні та Великобританії видають книги, але у Британії є такий феномен як cabinet edition - кабінетне видання книги, яке є меншого формату та більш дешеве, ніж бібліотечне видання, library edition; в Україні такого поняття немає. Отже, стосовно української мови «cabinet edition» та «library edition»- реалії.

З погляду семантики реалії, завдяки наявності в їхньому семантичному континуумі метамовної інформації про закріплення за “своїм” мовним колективом, збігаються частково з діалектизмами. Як і діалектизми, вони надають мовленню певного колориту, формують мовленеву характеристику літературних персонажів. Але принципова розбіжність між ними і діалектизмами полягає у тому, що географічна інформація реалій зв'язана з позначуваним предметом, це інформація про специфічні предмети та явища певного географічного ареалу. Місцева маркованість діалектизмів - це інформація про специфічні мовні засоби позначення загальновідомих предметів.

Вживається у філологічній літературі і термін «діалектні реалії». Його розуміють подвійно, позначаючи ним слова, що називають предмети і явища вузького ареалу, або ж діалектні регіональні назви для предметів чи уявлень загальнонародних. Як і всі діалектизми, реалії такого характеру - лінгвостилістична категорія. В художньому тексті вони відразу набирають додаткових смислових і естетичних відтінків, різко контрастують з літературно-нормативною організацією тексту, а тому, очевидно, стають значною мірою промовистими, значущими. При перекладі належить дуже обережно поводитися з діалектними реаліями, не забувати,що вони часто несуть у собі пам'ять тисячоліть, відгомін далеких віків, що вони - свідки образного мислення предків.

Певну близькість з семантичного та стилістичного боку мають реалії з термінами - мовними знаками, які репрезентують наукові поняття спеціальної професійної галузі знань. Їхня кореляція полягає в тому, що інколи термін збігається з реалією, тобто існують терміни-реалії.

За походженням терміни і реалії різняться між собою. Реалії виникають переважно в народній гущі, а терміни створюють учені та спеціалісти-практики, часто на основі елементів з латинської та грецької мов або шляхом свідомого переосмислення звичайних «неспеціалізованих» слів. Сукупність термінів з певної галузі створює єдине ціле - терміносистему. Опис значення терміна тотожний самому його значенню, у реалії ж можна виділити при описі окремі аспекти.

Терміни і реалії по-різному стають широковідомими: терміни як назви певних предметів починають часто вживатися з поширенням цих предметів, в науці це зв'язано з процесом обміну науковою інформацією. Реалії проникають в інші мови завдяки художньому перекладу і засобам масової комунікації. Головна розбіжність між ними - сфера їхнього вжитку, функціонально-стилістичний критерій: терміни найширше вживаються у мові науки, вони - основа всіх терміносистем. Реалії переважають у художніх текстах, усному мовленні.

Деколи реалія як словосполучення складається з компонентів, які самі не є реаліями. Так лексема «music» - не реалія (музика є усюди), але «canned music» ("консервована музика", музика у записі (на магнітофон; грається у ресторанах, магазинах) - реалія англійської мови стосовно української.

В етнолінгвістиці і лінгвокраїнознавстві під терміном «реалія» розуміють слова і словосполучення, що позначають специфічно національні предмети та явища, реальні факти, характерні для культури того чи іншого народу. Факти дво- і багатомовності, бінарного зіставлення не враховуються. Велика увага присвячується національно-історичному колориту референта. Деякі дослідники відносять до реалій і окремі факти життя, що не мають сталого мовного оформлення. Для англійців, наприклад, вважає М. Вайсбурд, як реалія виступає той факт, що на Україні рудий колір волосся зустрічається зрідка. У такому випадку лінгвокраїнознавство перетворюється просто в краєзнавство.

1.3 Класифікація реалій

Найчастіше дослідники вдаються до предметної, зовнішньої, позамовної класифікації реалій , і найпослідовніше, найґрунтовніше провели її С. Влахов і С. Флорін. З погляду перекладознавчого доречно провести поділ реалій в історико-семантичному та структурному планах.

З історико-семантичного погляду виділяються:

власне реалії (при існуючих референтах): a baby-sitter, Boxing Day, the Central lobby, Poppy Day, Halloween, Harley Street doctor, a gifted child («у США особливо здібна дитина, для якої, з дозволу батьків, опрацьовується спеціальна шкільна програма») та ін.;

історичні реалії - семантичні архаїзми, які внаслідок зникнення референтів входять до історично дистантної лексики, втративши життєздатність. Їм властива сема «минуле», пов'язана із старінням референта, виходом позначуваного ним слова з царини активної суспільної практики мовного колективу. Вони вміщують фонові знання культурної спадщини. Крім національного, для них характерний хронологічний колорит: the Black and Tans («чорно-руді»- англійські каральні загони в Ірландії в 1920-1923), a priest`s hole (іст. «нора», пристанище священника; таємна кімната, звичайно в церкві або в замку, де переховувалися католицькі священники в Англії під час переслідування католиків”) та ін.

У структурному плані виділяються:

реалії-одночлени: a sheriff, a threepence, a maypole («травневе дерево» - «стовп, прикрашений квітами, різнобарвними прапорцями, довкруги якого танцюють в першу неділю травня у Великобританії») та ін.

2) реалії-полічлени номінативного характеру: a banana split, St. Valentine`s Day, a Sussex pudding, a ticket day, a toffee apple, a soup-opera, garden seats, a means test man та ін.

3) реалії-фразеологізми: to reach the woolsack, to enter at the Stationer`s hall та ін.

Реалії також класифікують за лінгвістичним принципом:

1) реалії -- імена власні;

2) в залежності від місцевого історичного колориту;

3) загальнонаціональні реалії.

мовний фоновий лексика ендемічний



1.4 Переклад реалій

Твердження, нібито реалії перекладаються,- неточне. У випадку реалій доречно говорити не про переклад у буквальному розумінні, а лише про віднайдення семантико-стилістичного відповідника або про трансляційне перейменування реалій.

Відтворення семантико-стилістичних функцій реалій у перекладі - кардинальне питання перекладознавства. Чимало дослідників розглядало це питання і часто доходило при цьому не зовсім однакових висновків. Також при перекладах реалій слід враховувати те,що в різних мовах визначаються різні способи перекладу реалій.

Існують такі способи трансляційного перейменування реалій: транскрипцію, гіперонімічне перейменування, дескриптивну перифразу, комбіновану реномінацію, калькування, міжмовну транспозицію на конотативному рівні, метод уподібнення, контекстуальне розтлумачення реалій.

Терміном «транскрипція» позначають віднайдення якомога точнішого віповідника через запис звучання слів мови-джерела графемами мови-переймача. Транскрипція зв'язана з точною (наскільки це можливо) передачею звучання іноземного слова (примат вимови),- не єдиний спосіб передачі. Можливий і примат графіки - транслітераційна передача. Транскрипція і транслітерація - найлаконічніші способи. Завдяки ним створюється певний експресивний потенціал: у контексті слів рідної мови транскрибоване слово виділяється як чуже, надає предмету, який воно позначає, конотацій небуденності, оригінальності.

Коли йдеться про нефонетичні (щодо правопису) мови, зокрема, таку, як англійська, то транскрипція доречніша ніж транслітерація, що не відтворює справжнього звучання слів вихідної мови, а часто навіть спотворює його.

Проти транскрипції як масового способу передачі реалій іншомовним звуковим матеріалом часто лунають голоси критиків. Справді, які ассоціації може викликати чуже далекомовне слово, подекуди дуже важке для вимови, часто повністю позбавлене змісту для читача, що не володіє мовою-джерелом? Транскрипція, поруч із запозиченням і чужим синтаксисом, сприяють перенесенню читача в атмосферу чужої мови, а не перекладові з однієї мови на іншу. Інколи, завдяки транскрипції, у читача створюється фальшиве уявлення, нібито йдеться про реалію чужого побуту. Насправді ж тут відіграла визначальну роль безпорадність перекладача, його небажання чи невміння віднайти потрібний (хай і описовий) відповідник.

Єдиний різновид реалій, який неминуче треба подавати в національній подобі,- це антропоніми та топоніми.

Зовсім інший підхід до смислово значущих власних імен, прізвищ і географічних назв. Смислове ім'я - це своєрідний троп, рівновартний метафорі чи порівнянню і використовуваний у стилістичних намірах для характеристики персонажа або соціального середовища. Воно незамінне там, де є гротеск, гіпербола, певний підтекст. Коли власні імена семантично значущі, втрати при транскрипції бувають надзвичайно великі.

Водночас без транскрипції не обійтися. Е. Сепір писав, що жодна мова не спроможна виражати кожну контактну ідею самостійним словом чи кореневим елементом, бо конкретність досвіду безмежна, а ресурси навіть найбагатшої мови - дуже обмежені.

Термін «гіпонімія» впровадив у мовознавство Дж. Лайенз для позначення видо-родових відношень. Виходячи із семантики відповідних грецьких слів (гіперонім - родове поняття стосовно гіпоніма - видового поняття), є доречним назвати цей вид перекладу гіперонімічним.

Гіперонімічне перейменування - досить поширений вид перекладу реалій, пов'язаний із засадними поняттями лексичних трансформацій, категорізацією денотата, визнанням ізоморфізму частини й цілого, генералізацією. Усе це належить до мовних універсалій. Можливість такого виду трансляційного перейменування, такої деконкретизації зв'язана з наявністю міжмовних гіпонімів, які, в свою чергу, зумовлені гіпонімією як мовною універсалією.

В одномовному плані відношення гіпонімії характеризується так: а є гіпонім в, якщо твердження, що х є а, імпліцитно означає, що х є в, напр.: укр. “свитка” - гіпонім стосовно гіпероніма - укр. “одяг”.

Під міжмовною гіпонімією розуміють відношення слів однієї мови, що називають видові поняття, до слів іншої мови, що означають родові поняття.

При гіперонімічному перейменуванні, по суті, відбувається дереалізація реалій, тому що часто конкретне поняття передається лексемою надзвичайно широкої, розпливчатої референції. При такому виду перекладу стилістична роль реалій незначна.

Гіперонімічний переклад передає семантику так званих денотативних реалій з втратою семи «локальність» і окремих семантико-диференційних ознак. Усі конотативні семи, локальна сема і частина денотативних сем при гіперонімічному перейменуванні не відтворюються.

Одночасно гіперонімічне перейменування має певні позитивні риси. Якщо інші способи відтворення реалій часто надмірно актуалізують текст, бо вносять в нього щось нове, що приковує до себе увагу, то гіперонімічне перейменування належить до нейтральних методів. Оскільки перекладні тексти як поле різноманітної мовної та лінгвокультурної інтерференції часто надзвичайно актуалізовані незалежно від суб'єктивних намірів перекладача і, тим паче, автора, метод гіперонімічного перейменування може виявитися корисним.

Коли потрібний високий ступінь експліцитності у процесі перекладу, часто застосовують дескриптивну перифразу, чому сприяють контекстно-ситуативні чинники.

Коротко охарактеризувати перифразу можна як описовий зворот, за допомогою якого явище, предмет, особа, реалія називаються не прямо, а описово,через характерні їх риси.

Оскільки дескриптивні перифрази майже ніколи повністю не відтворюють семантики оригіналу для іноземного читача, перекладач, застосовуючи дескриптивний метод, не повинен втрачати почуття міри, щоб у погоні за правдою деталі не розминутися із художньою правдою цілого.

Комбінована реномінація - найчастіше транскрипція з описовою перифразою - досить ефективний, хоча й багатослівний, спосіб максимальної передачі семантики реалій, зв'язаний з лінійним розширенням тексту.

Комбінований спосіб розтлумачення семантики реалій поширений у наукових і науково-популярних текстах. Так ще в 1874 р. у провідному англійському журналі «Антенеум» було вміщено кваліфіковану рецензію на збірку чумацьких пісень І. Рудченка. Рецензент, спираючись на етнографічний нарис І. Рудченка «Чумаки в народних піснях», описує чумацтво як реалію українського побуту та характеризує чумацькі пісні. Поруч з транскрибованим словом «chumaks», він подає дескриптиви: «wandering carriers», «those Little-Russians whose oxdrawn carts fetch salt from the Crimea and fish from the Black Sea and the Sea of Azov». Такий прийом часто застосовується і в художній творчості.

Іноді у склад комбінованоі реномінації входять транскрибоване слово і гіперонім. Так, в англомовній статті прогресивного російського публіциста І. Головніна «Пісні, історія і доля козаків» (1856) можна побачити реалію «чумак», передану гіперонімом з транскрипцією: «Many traces and indications of them are perceptible in the waggoners (tschoumaks)».

Калькування - особливий вид запозичення, коли структурно-семантичні моделі мови-джерела відтворюються поелементно матеріальними засобами мови-сприймача. Калькування своєрідно відображає суть перекладу як процесу біполярного: адже мета перекладу - перетворити цільовою мовою оригінальний текст. Така ж і суть калькування. Цей метод, що передбачає відтворення внутрішньої форми слова, а разом з нею - структури образного переносу значень, активізує словотворчі засоби, дає поштовх до утворення семантично містких неологізмів.

Розрізняють повне і часткове калькування. При повному калькуванні слова або словосполучення буквально перекладаються. Точна калька в лексичному і семантичному відношеннях повністю збігається з відповідником у мові-джерелі. При частковому калькуванні вислови частково перекладають, а частково будують з іншомовного матеріалу чи бодай за іншомовним зразком.

Іноді калькування може перетворитися в буквалістський переклад, особливо в випадках пов'язаних з реаліями-фразеологізмами.

Інколи у тканині художнього твору реалія майже повністю втрачає денотативне значення і функціонує лише в конотативному плані з затемненням локальної характеристики. Це трапляється найчастіше тоді, коли вона - компонент тропа. У таких випадках доречно застосовувати міжмовну конотативну транспозицію (транспозицію на конотативному рівні), замінюючи українську реалію реалією англомовного світу з іншим денотативним, але рівновартним конотативним значенням.

Транспозицію на конотативному рівні можна застосовувати лише тоді, коли сема локальності не актуалізована в тексті оригіналу.

Суть методу уподібнення полягає у відтворенні семантико-стилістичних функцій реалії мови-джерела іншомовним аналогом - реалією мови-переймача. І. Лєвий називає цей вид перекладу «субституцією» або «підстановкою», стверджуючи, що його доречно застосовувати тоді, коли концентрація спільного досить сильна. Іноді знаходимо його і в оригінальній англомовній літературі на іноземну, зокрема, українську, тематику, як у повісті «Найстрашніший злочин» англійської письменниці Д. Джерард: «Besides the national beetroot soup, there were pirohy (a sort of small dumplings) which absolutely swam in butter, and the most artistic sour cream dumplings».

При методі уподібнення виникає небезпека штучного перенесення читача в рідне середовище, а тому цей метод не завжди бажаний з погляду стилістичного й національно-культурного.

Існує ще один вид віднайдення семантико-стилістичних відповідників реалій - контекстуальне розтлумачення реалій. Такий вид відтворення семантико-стилістичних функцій реалій нерозривно пов'язаний з цілісністю художнього тексту і полягає у роз'ясненні суті реалії у найближчому контексті.

Наведений список способів трансляційного перейменування реалій не є абсолютним. Переклад - це справа творча,індивідуальна. Кожен автор може за допомогою свого таланту, своєї майстерності слова виробляти інші шляхи донесення до читача змісту того, що більшість дослідників назвала неперекладним - реалії.

1.5 Фонова лексика

Фоновая лексика - позначення предметів та явищ, які мають аналоги в культурах, що співставляються , але які відрізняються національними особливостями функціонування, форми, призначення предметів.

В якійсь мірі реалії відповідають фоновій лексиці - це назви предметів матеріальної культури, історичних фактів, державних установ, імена національних та фольклорних героїв, міфологічних створінь тощо, які притаманні лише певним націям та народам.

Фоновая лексика містить в собі слова, які різняться своїми фонами через розбіжність окремих другорядних ознак.

Фонові значення неможливо описати без певного прив'язування до лексичних одиниць. Ці слова, безумовно, присутні в свідомості носіїв мови та культури, які, асоціюючись з чимось відомим, часто описуються через якесь інше поняття.

Розділ 2. Glosarry

2.1 Flora

Newman's Lady-fern - Рослина яка зазвичай росте на висоті більше 700 метрів над рівнем моря. ЇЇ можна знайти на скелях, які складаються з кременистих порід, таких як кварцит та граніт. Росте на підвищеннях, і не чутлива до снігу та морозів, оскільки сніг захищає її від холоду.

Shetland Mouse-ear, Shetland Mouse-eared Chickweed or Edmondston's Chickweed - рослина, яка росте в пучках, як правило, на вологих, відкритих місцях. Зазвичай рослина опущена та має жорсткі волоски. Квіти білі, доволі великі, красиві коли повністю розпущені та ростуть поодинці або парно. Пелюстки з глибокою виїмкою і значно довші ніж чашолистки.

Lundy cabbage - рослина, що досягає висоти до одного метра, та має жовті квіти, котрі можна побачити з травня по серпень. На вигляд трохи схожий на олійний рапс.

Wild Cotoneaster - листяний чагарник висотою до 1.5 метрів та шириною до 2метрів. Листя зелене, овальне, гостре, приблизно 1,4 см. у довжину, опущене від центру та з білими волосками. Квіти ростуть у бутонах по чотири разом на початку-середині весни.

Young's helleborine - багаторічна трав'яниста рослина, яка, зазвичай досягає висоти 15-40 см.

Scottish primrose - легко відрізняється від інших первоцвітів завдяки її голубувато-фіолетовим квітам. Цвіте у травні і часто розквітає у липні вдруге.

Welsh groundsel or Welsh ragwort - однорічна рослина висотою від 30 до 50 см. Стебло і листя або зовсім не мають ворсинок або мають їх дуже мало. Листя глибоко розсічені, нижні мають стебла, а верхні листки кріпляться безпосередньо до стебла. Квіти жовтого кольору.

English whitebeam - рідка рослина з білими квітами та жовтим суцвіттям. Стебло може виростати до 15 см. у висоту.

Devon Whitebeam - це листяне дерево, яке сягає у висоту до 12 метрів. Листя суцільне, пласке, темно-зелене зверху, знизу щільно вкрите білим ворсом. Квітне наприкінці травня, квіти білі з п'ятьма пелюстками. Плоди дозрівають в кінці жовтня, мають оранжево-коричневий колір та їстівні.

Round-leaved whitebeam - квіткова рослина, стебло якої зазвичай має темно зелений колір та довжину приблизно 15 см. Квітне білими квітами з жовтими тичинками.

Sorbus leptophylla - багаторічна листяна росли ендемічна для Уельсу. Має зелене листя на стеблах та білі суцвіття.

Ley's Whitebeam - у світі залишилось не більше 16 зразків цього виду. Дерево до десяти метрів у висоту, з тонким світло-зеленим листям та білими суцвіттями.

Arran Service Tree or Arran cut-leaved Whitebeam - ендонімічний для острову Арран, що у Шотландії, вид дерев занесений у червону книгу. Гібрид Rock Whitebeam та Rowan Whitebeam. Дерево з сегментованим салатовим листям, яке досягає до 15 метрів у висоту. Не квітуче.

Sorbus subcuneata - горобина, однин із видів рослин сімейства розоцвітих. Ендемік Північного Девону та Сомерсету, що у Великобританії. Цьому виду загрожує зникнення через втрату середовища існування.

Bloody whitebeam - рідкісне дерево сімейства розоцвітих. Ендемік Англії, який росте на узбережжі Сомерсету та області на захід від Трентішора в Девоні. ЇЇ можна побачити в національному парку Ексмур. Цій рослині загрожує зникнення через втрату природного середовища існування.

Sorbus wilmottiana - рослина сімейства розоцвітих. Ендемік Англії, який можна знайти в ущелені Ейвон у Сомерсеті та Глостерширі. Цій рослині загрожу зникнення через втрату природного середовища існування.

Common Cordgrass - Це багаторічна трав'яниста рослина, яка росте 0,4-1,3 м. заввишки, жовтувато-зелена навесні і влітку, і світло-коричнева восени і взимку. Листя довге 20-60 см і 1,5 см шириною в основі, звужується до кінця. Квіти і насіння ростуть тільки на одній стороні стебла. Квітки жовтувато-зелені, коричневі з наближенням зими.

Plot's Elm or Lock Elm - природно росте тільки на території Англії, де зустрічається переважно Іст-Мідлендс, зокрема вздовж річки Вітам, в Лінкольнширі, та долині Трента навколо Ньюарк-он-Трента. Внесений до червоної книги. До появлення голландської хвороби в'яза, це було струнке дерево висотою 30 м. і, головним чином, характеризувалось кривим стовбуром, що підтримував кілька коротких висхідних гілок для формування вузької, трикутної крони. Характеризується еліптичим загостреними листям, невеликим, рідко 4 см. в довжину.

2.2 Fauna

Large carder bee or moss carder bee - вид джмелів ендемічний для Великобританії. Джміль з видовженою головою і відносно довгим язиком. Хутро на обличчі, грудях і черевці майже повністю імбирного кольору. Другий сегмент черевця, однак, може мати більш темний, коричнюватий колір. У Великобританії, острівні форми можуть мати імбирне хутро на тілі та голові, змішане з чорним волоссям, а також зовсім чорне на черевній стороні. Королева має середню довжину 19 міліметрів (0,75 дюйма) і розмах крил 35 міліметрів, в той час як довжина трутнів та самців становить близько 14 міліметрів.

Red Grouse, moorfowl or moorbird - шотландська куріпка, птах середнього розміру сімейства тетеревів, який водиться в вересових болотах Великобританії та Ірландії. Зазвичай класифікується як підвид білої куріпки, але іноді вважається окремим видом, Lagopus scotica. Також відомий як болотний птах. Його оперення може бути червонувато-коричневим та немає білого зимового забарвлення.

Птахи мають чорний хвіст та білі ноги. Є білі смуги на тильній стороні крила і червоні гребені на поверхні ока. Самки менш червонуваті ніж самці і мають менш помітні гребені. Молоді птахи не такі різнобарвні та не мають червоних гребенів.

White Wagtail - невеликий птах сімейства Motacillidae. Біла трясогузка - стрункий птах, 16.5-19 см. в довжину (в Східній Азії є підвид більше, розміром до 21 см), з характерним довгим, постійно тріпочучим хвостом для його виду. Його середня вага 25 г, а максимальна тривалість життя в дикій природі становить близько 12 років. Підвид Motacilla Альба в основному сірий зверху і білий знизу, з білою голівкою, чорним верхом та чорною шиєю.

Shetland Wren - маленький птах сімейства кропив'яних. Є підвидом Євразійського Рена, ендемічного для Шотландського архіпелагу в Шотландії. Шотландській Рен відрізняється більш темнішим і рудішим кольором коричневого забарвленням у порівнянні з метериковою формою. Нижня частина птаха забарвлена у дрібну клітинку. Птах сильніше і більше материкового виду, і має сильніші ноги.

Fair Isle Wren - маленький птах сімейства кропив'яних, підвид Єврахійського Рена, ендемічний для острова Феір та Шотландських островів. Вперше він був описаний Кеннетом Вільямсон в 1951 році. Цей птах темніший і більший ніж материковий підвид, хоч і не має такого темного окрасу як острівний підвид Шотландського Рема.

St Kilda Wren - це маленький птах сімейства кропив'яних. Цей птах відрізняється від материкової форми більшим розміром та вагою, а також майже повністю попелястим і менш рудим забарвленням. Його оперення значно довше, що дозволяє йому здійснювати довші перельоти.

Mountain hare also known as blue hare, tundra hare, variable hare, white hare, snow hare, alpine hare and Irish hare - заєць, що в значній мірі адаптований до полярних і гірських місць проживання. Заєць-біляк великого розміру, хоча і менше, ніж Європейські види зайців. Він виростає до довжини у 45-65 см, з хвостом 4-8 см, і масою 2-5.3 кг, самки трохи важчі ніж самці. Влітку у всієї популяції гірських зайців, шерсть різних відтінків коричневого. Під час підготовки до зими більшість популяції линяють до білого (або в значній мірі білою) волосяного покриву. Хвіст залишається повністю білий круглий рік, що відрізняє гірських зайців від Європейських зайців (Заєць), який має чорну верхню смугу вздовж хвоста.

"Scottish" Wildcat - деякі науковці виділяють Європейську дику кішку та Шотландську дику кішку у два різні види. Отже, Шотландський лісовий кіт набагато масивніше, ніж Африканська дика і домашня кішки, хоча його вага близька до ваги середньої домашньої кішки. Самці цього виду важать в середньому 5 кг. і самки 3,5 кг. з сильним сезонним коливанням ваги до 2,5 кг. Все тіло покриває густе хутро. Зазвичай дику кішку можна сплутати з домашньою. В основному веде нічний спосіб життя, однак дика кішка активна і в денний час за відсутності втручання людини.

St Kilda field mouse - підвид лісової миші, що є ендемічним для Шотландського архіпелагу Святого Кіда, що в 40 милях на захід від Бенбекала на Зовнішніх Гебридських островах, за 160 км від материкової Шотландії. Унікальна для островів, миша, вважається, прибула на човнах вікінгів поселенців понад тисячоліття тому. Її не слід плутати з видом домашньої миші, який до теперішнього часу зник. Миша має чорні очі, маленькі гострі вуха, і досить однорідне за кольором: в основному коричневе, з більш світлим відтінком хутро на його нижній стороні. Як правило, в два рази важче польових мишей, знайдених на материку, з масою від 50 г. і 70 г, і має довшу шерсть і довший хвіст. Еволюція до більшого розміру відбулася завдяки відсутності хижаків у її острівному середовищі існування, що дозволило миші вирости більшою, щоб зберегти тепло і збільшити накопичення жиру. Миша може мати максимальну довжину близько 17 сантиметрів.

Orkney vole - Оркнейська полівка це вид звичайної полівки, знайдений на Оркнейських островах, біля північного узбережжя Шотландії, Великобританії. Оркнейські полівки більше, ніж полівки з інших популяцій звичайної полівки. Зазвичай ця полівка не водиться в інших місця на Британських островах.

Skomer vole - є ендемічним підвидом рудої полівки на острові Скумер, що у Уельсі. Полівка, ймовірно, були введена під час останнього льодовикового періоду людиною. Це один з чотирьох видів дрібних ссавців на островах Скумер. Зараз на острові нараховується популяція у розмірі близько двадцяти тисяч особин. Основним природнім ворогом полівок є сови. Проте, канюк і сокіл-сапсан також полюють на цих мишей. Тривалість життя полівки недовга - близько 18 місяців в кращому випадку. У величині вони приблизно 12 сантиметрів в довжину і важать максимум 40 грамів.

Gwyniad - прісноводна риба, ендемічна для озера Бала у північному Уельсі. Популяції загрожує зникнення через погіршення якості води і йоржа, риби впущеної в озеро у 1980-х, яка їсть ікру ендеміка.

Schelly - біла прісноводна риба, яка водиться в Англійському Озерному краї Камбрія. Живе близько року, що імовірне визначається рівнем води під час її нересту у січні-березні та інкубаційним періодом.

Vendace - прісноводна біла риба, що живе у глибоких, холодних озерах, і вживає планктонні креветки та водорості у вигляді головного джерела їжі. Риба не мігрує і живе близько шести років. Зараз це один із найрідкісніших видів риби Великобританії.

Pollan or Irish pollan - прісноводна біла риба, котра водиться лише у п'яти озерах у Великобританії.

Powan - прісноводна сигова риба, ендемік двох озер в Шотландії, Лох-Ломонд та Лох-Екк. Зараз стоїть на межі зникнення через забруднення води та введення у їх природнє середовище існування йоржа.

Gray wolf - британський підвид сірого вовка, котрий зник на території Великобританії.

Essex Emerald - міль сімейства п'ядаків. Поширеній по всій території Європи. Британській підвид останній раз бачили 1991 році. Розмах крил 27-35 мм. Існувало одне доросле покоління в рік з повноцінними крилами з середини червня до середини липня. Личинки живляться полином і Деревієм. Личинки, у стані якої цей вид зимував, можна було знайти з липня по червень наступного року.

St Kilda house mouse - це був підвид домашньої миші, котрий можна було знайти лише на островах архіпелагу Святого Кіда, на північному-заході Шотландії. Миша мала чорні очі, маленькі гострі вуха, і досить однорідне за кольором: в основному коричневе, з більш світлим відтінком хутро на його нижній стороні. Декілька зразків зараз можна знайти в музеях.

Висновки

Кожна мова включає в себе слова, котрі відображають особливості ареалу, життя та культури народу. Це можуть бути не лише характерні для мови слова, а й фонова лексика, запозичені слова, слова-символи.

До безеквівалентної лексики відносяться слова і словосполучення, які не мають ні повних, ні часткових еквівалентів серед одиниць іншої мови. Її поділяють на власні імена та реалії - слова, що позначають предмети, поняття, ситуації, які не властиві практичному досвіду людей, що розмовляють іншою мовою; вони не мають відповідників у лексичному складі інших мов. Вони виникають у мові мимоволі та відображають національну специфіку, що завдає великих труднощів перекладачам. Існує декілька класифікацій реалій. У історико-семантичному плані їх поділяють на власне реалії та історичні реалії. У історичному плані - на реалії-одночлени, реалії-полічлени номінативного характеру та реалії фразеологізми. Існують такі способи трансляційного перейменування реалій: транскрипція, гіперонімічне перейменування, дескриптивна перифраза, комбінована реномінація, калькування, міжмовна транспозиція на конотативному рівні, метод уподібнення, контекстуальне розтлумачення реалій.

...