Композити як один із засобів вираження лексичної модальності у німецькій мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Модальність у лінгвістиці

1.1 Види та категорії модальності

1.2 Лексичні засоби вираження модальності

Розділ 2. Композити як один із продуктивних засобів вираження модальності у сучасній німецькій мові

2.1 Типи та класифікація композитів

2.2 Словотворчі моделі складених слів у сучасній німецькій мові

2.3 Функції композитів та мотиви їх утворення

Розділ 3. Методика вивчення композитів як засобу вираження модальності на уроках німецької мови у середній школі

3.1 Текстуальні аспекти композитів як лексичних засобів

3.2 Формування лексичної компетенції

3.2.1. Навчання лексичному матеріалу

3.2.2. План-конспект уроку з композитоформування

3.3 Комплекс вправ, спрямованих на вивчення складних слів

Загальні висновки

Список використаних джерел

Анотація



Вступ

У сучасній мовознавчій науці спостерігається підвищений інтерес до вивчення категорії модальності в її багатофункціональних виявах. Модальні відношення і засоби їх реалізації все частіше привертають увагу лінгвістів і стають об'єктом вивчення на формально-синтаксичному, комунікативно-функціональному семантичному та лексичному рівнях.

Ґрунтовні дослідження категорії модальності репрезентовано працями В.В. Виноградова (1972), Н.Ю. Шведової (1980), Г.О. Золотової (1973), В.Г. Адмоні (1973), В. Ратея (1982), Ш. Баллі (1978),Н.Д. Арутюнової (1981). Інноваційні підходи в дослідженні цієї категорії спостерігаємо в роботах А.П. Грищенка (1997), Н.В. Гуйванюк (1997), Я. Фірбас (1972), Б.Є. Арама (1995), Є.А. Попова (2000) та ін.

Складні слова займають особливе місце у словотворчій системі німецької мови завдяки особливостям представлення знань та вербалізації когнітивних сутностей. Унаслідок словоскладання в сучасній німецькій мові утворюються складні номінативні одиниці, композити, головними ознаками яких є наявність декількох основ та їхня цільнооформленість. Слід зазначити, що композитний спосіб утворення слів має тенденцію до постійного розвитку та вживання в різних функціональних стилях сучасної німецької мови.

Актуальність. У нашій роботі вперше розглядаються композити як засіб вираження лексичної модальності, які викликають науковий інтерес у теоретичному та практичному аспектах, що визначається необхідністю подальшого поглибленого вивчення й уточнення змісту, обсягу й засобів вираження модальності у лінгвістиці. Проаналізовано моделі композитів, їх види та класифікації. Розроблено систему вправ на композитобудування у німецькій мові та подано розробку конспекту уроку для учнів 7-го класу.

Об'єктом дослідження є словоскладання у німецькій мові.

Предмет дослідження - композити як один із засобів вираження лексичної модальності у німецькій мові.

Мета роботи - дослідити структурні особливості композитів німецької мови та проаналізувати мотивацію їх творення.

Для досягнення поставленої мети були встановлені наступні завдання:

· проаналізувати існуючі класифікації поняття «модальність»;

· виявити засоби вираження лексичної модальності;

· виявити структурні особливості композитів;

· навести аспекти та мотиви творення складних слів;

· розробити план конспекту уроку з теми «In der Stadt»;

· дослідити методичну модель вивчення композитів сучасної німецької мови на уроках німецької мови на середньому етапі.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У першому розділі « Модальність у лінгвістиці» розглядаються види та категорії модальності, її засоби вираження, а саме закцентовано увагу на лексичному засобу вираження модальності, серед яких особливе значення має німецькомовний композит.

У другому розділі «Композити як один із продуктивних засобів вираження модальності у сучасній німецькій мові» докладно приділено увагу розбору проблеми композитобудування, тобто розглядаються типи, класифікації, моделі та мотиви утворення складних слів, їх функцій на доцільних прикладах.

Третій розділ «Методика вивчення композитів як засобу вираження модальності на уроках німецької мови у середній школі» вміщує в себе текстуальні аспекти композитів як лексичних засобів на прикладах з художніх текстів нищезазначених авторів, план-конспект уроку для учнів 7-ого класу з німецької мови за темою «In der Stadt» та систему вправ на словоскладання в німецькій мові.

Методи дослідження: описовий, контекстуальний, зіставний та метод суцільної вибірки.

Матеріалом дослідження слугували праці М.Д. Степанової, Ф. Фляшера, А. Іскоза, А. Ленкової, І. І. Чернишева , В.С. Вашуніна ; дані, отримані методом суцільної вибірки зі словників німецької мови (Немецко-русский словар/ под ред. А.А. Лепинга, Н.П. Страховой, Duden. Das Bedeutungswцrterbuch, Duden. Deutsches Universalworterbuch), художні тексти німецькомовних письменників: Erich Kдstner«Emil und die Detektive», Erich Maria Remarque «Drei Kameraden», Gedichte von J. W. Geothe und Heirich Heine матеріали Hugo Wiener, Alf May з газет «Deutsche Jugend» ,«Urania»; комплекс вправ на словотвір у німецькій мові.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у роботі вперше описано особливості композитів як засобу вираження модальності. Подано систему вправ для формування навичок та розуміння учнів середньої школи матеріалу за темою: «Словоскладання у німецькій мові».

Теоретичне значення роботи визначається тим, що воно є значимим внеском до розробки проблеми «Композитобудування у німецькій мові».

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використовувати положення та практичний матеріал при читанні курсів з тем: «Засоби вираження модальності», «Композитобудування та його структурні особливості», при викладанні методики іноземної мови та в окремих спецкурсах за темою «Система вправ на словоскладання в німецькій мові».

Апробація роботи. Результати дослідження обговорювались на науково-методичних семінарах кафедри романо-германської філології Інституту філології та соціальних комунікацій БДПУ.

Основні положення роботи апробовано на науковій студентській конференції Таганрозького державного педагогічного університету ім. А.П. Чехова у квітні 2013 року.

композити модальність німецька мова



Розділ 1. Модальність у лінгвістиці

Питання про визначення поняття модальності у лінгвістиці залишається досі невирішеним. Складність визначення категорії модальності полягає в тому, що саме внаслідок багатограності цього поняття йому важко дати повнозначне визначення.

У сучасній лінгвістиці діапазон поняття модальність досить широкий: від визначення мовної модальності як прямого аналога логічної модальності (класифікація типів модальності в плані дійсності, можливості, необхідності) до надзвичайно широкого трактування, при якому модальність розглядається як вираження ставлення мовця до дійсності.

Більшість вчених, наприклад, В.Г. Адмоні, Н.Д. Арутюнова, Ш. Баллі, В.В. Виноградов, Л.С. Єрмолаєва, В.З. Панфілов, Н.Б. Шведова та ін, а саме в категорії модальності виділяють її види, називаючи їх при цьому по-різному. Більш відомими різновидами є об'єктивна (зовнішня) і суб'єктивна (внутрішня) ті ін. [1;131]. Однак, самі дослідники не мають єдиної точки зору щодо розмежування даних видів модальності, так як не існує ідеального представлених об'єктивно-модальних і суб'єктивно-модальних значень (об'єктивне відображається в суб'єктивній свідомості людини).

У тлумачному словнику Ушакова Д.Н. (1996): модальність - (англ. modality) понятійна категорія зі значенням «ставлення мовця до змісту висловлювання і відносини змісту висловлювання до дійсності (відношення повідомлюваного до його реального здійснення), що виражається різними граматичними і лексичними засобами (форми способу, модальні дієслова, модальні та складні слова, інтонація і т.д.)» [36; 277].

Модальність, як і будь-яка інша лінгвістична категорія, отримує своє втілення на різних рівнях мовної системи. Загальновідомо, що основними засобами вираження модальності є морфологічні, інтонаційні, синтаксичні, лексичні та семантичні. Проаналізувавши ряд джерел, можна переконатися в тому, що система лексичних засобів мови, передусім модальних і композиційних слів, у німецькій мові досить детально описаний та досліджений.

1.1 Види та категорії модальності

Найбільш загальним визначенням поняття мовної модальності може бути її розгляд як категорії, що виражає відношення змісту висловлювання (або дії) до дійсності. Однак це визначення неповне, оскільки не включає багатьох відтінків модальних значень. Німецький лінгвіст Вільфред Ратей вказує, що навряд можна ґрунтовно інтерпретувати поняття модальності тільки за однією істотною ознакою її визначення. Він підкреслює необхідність диференціації різних видів модальності.

У більш розгорнутій формі, в якій дається визначення категорії модальності.

Г. А. Золотової, воно включає наступні три значення:

1) відношення висловлення до дійсності з точки зору мовця;

2) ставлення мовця до змісту висловлювання;

3) відношення суб'єкта дії до самої дії [17; 65].

Три аспекти модальності, що відрізняються від наведених вище трьох видів, виділяє чеський лінгвіст Мирослав Грепл: «модальність загальна» (основна), а всередині її чотири модальних статуси (повідомлення, питання, наказ, побажання), «модальність волюнтативна» і «модальність істинності »(правдивості). При цьому, як можна бачити з подальшого міркування, «волюнтативної модальність» виражає відношення суб'єкта дії до самої дії, а «модальність істинності» - ступінь впевненості мовця у реальній значимості змісту висловлювання [13; 277-294], тобто ці два види модальності відповідають двом з трьох зазначених вище видів модальності.

У словнику лінгвістичних термінів подається також поділ модальності за видами:

· модальність гіпотетична (hypothetical (suppositional) modality), яка передбачає подання змісту висловлювання як можливого;

· модальність дієслівна (verbal modality). Модальність, що виражається дієсловом;

· модальність ірреальна (unreal modality) представлення змісту висловлювання як неможливого, нездійсненного;

· модальність негативна (negative modality) - представлення змісту висловлювання як не відповідає дійсності.

Ставлення того, хто говорить чи пише, до дійсності постає як основна ознака модальності, властивої будь-якому висловлюванню. Модальність виявляється категорією, властивою мові у дії, тобто мовленню, і тому є самою суттю комунікативного процесу. Є.І. Бєляєва зазначає, що різноманітні визначення модальності не виключають, а доповнюють один одного, відображаючи складність, багатоплановість самого поняття “модальність” [3; 13].

Як відомо, вже став традиційним поділ модальності на два типи: об'єктивну та суб'єктивну. Перша розуміється як відношення висловлення до позамовної дійсності, оформлене граматично, друга - як вираження відношення того, хто говорить (пише) до того, що він повідомляє. Дослідники відзначають, що об'єктивна модальність є обов'язкова для будь-якого висловлення, суб'єктивна - факультативна.

Мещеряков В.Н. виділяє також сегментну модальність, яка за його визначенням “характеризує процес розгортання тексту на окремих його ділянках” [25; 100].

В той же час Н.С. Валгіна зазначає, що авторська модальність - “це вираження в тексті відношення автора до того, що повідомляється, його точки зору, позиції, сформульованого заради повідомлення їх читачу” [7; 96].

Також існує логічна модальність, “яка полягає в ступені встановленої достовірності думок, завдяки тому чи іншому різновиду судження” .

Отже, вчені виділяють логічну, авторську, сегментну модальність, проте слід зазначити, що поділ модальності на об'єктивну та суб'єктивну, є більш традиційним.

Крім відмінностей у визначенні значення поняття модальності існують розбіжності в поглядах на категоріальну приналежність цього поняття. Різними авторами модальність визначається як лексична, граматична, синтаксична чи семантична категорія. Р. А. Будагов, наприклад, говорить про модальность як граматичнукатегорію; Л.С.Єрмолаєва вважає модальність синтаксичною категорією, відзначаючи, що за межами синтаксичної модальності залишаються лексичні засоби. Модальність справедливо розглядають як семантичну категорію В. В. Виноградов, Г. В. Колшанський [19; 97], І. Б. Хлєбнікова, В. Ратей, оскільки модальний зміст може бути виражений різними мовними засобами. До них відносяться граматичні (морфологічні) засоби, лексичні (модальні та композиційні слова), лексико-граматичні (модальні дієслова) та інтонаційні.

1.2 Лексичні засоби вираження модальності

Якщо виходити із загальнотеоретичних тлумачень, то суб'єктивна модальність є складовою суцільної категорії модальності. Вона виявляється при вираженні мовцем власного бачення події, особи чи предмета, які є актуальною проблемою у певному соціумі і визначають тему дискурсу.

Лексичний засіб вираження суб'єктивної модальності представлений саме використанням різноманітних модальних часток, складених та складних слів, тобто композитів.

Модальність граматична та модальність лексична широко взаємодіють між собою, хоча й відрізняються одна від одної. Першим, хто створив підгрунтя до вивчення лексичних засобів вираження модальності, був відомий радянський мовознавець, академік В.В. Виноградов. Він розглядав модальні та складні слова як особливі лексико-семантичні та семантико-граматичні класи слів [9; 29].

Модальні слова - це гранична (лексико-граматична) категорія, яка об'єднує незмінні слова і словосполучення, що виражають суб'єктивно-об'єктивні відношення людини до явищ дійсності та їх зв'язків, оцінюючи ці явища і зв'язки з точки зору їх ймовірності, можливості, необхідності тощо. Модальні слова не виконують номінативної функції, бо втратили своє конкретне лексичне значення, не виступають у реченні в ролі його членів. Модальні слова виражають вторинну модальність висловлювання або окремих його частин. Визначальною функцією модальних слів є функція вставного слова з модальними значенням, а також модального слова-речення [32; 134].

Що стосується композитів та складених слів, то подібні мовні засоби вираження суб'єктивної модальності на лексичному (тісний зв'язок з семантикою, морфологією) рівні мають три основні мовні чинники:

1) семантика мовної одиниці;

2) контекст, де вжита досліджувана мовна одиниця;

3) словотвір, у результаті дії якого утворилася суб'єктивно модальна мовна одиниця.

У межах словотвірних способів творення суб'єктивно - модальних слів розглянуто:

1) осново/словоскладання: Winterskдlte und Hungersnцten (зимовий холод, голодний нестаток), Meistbegьnstigungsklausel (найбільш привілегійована поправка), Jahrhunderttalent (талант століття), lupenreiner Demokrat (макроскопічно чистий демократ);

2) конверсію: Gratulation-aber-nicht-Kapitulationsrede (промова, яка засвідчує поздоровлення, а не капітуляцію), Beinahe-Trдnen-Auftritt (майже слізний виступ), die Ludwig-Maximilians-Universitдt (університет Людвіга Максиміляна);

3) префіксацію: unverfдlscht (несфальсифікований), unfeindlich (неворожий);

4) суфіксацію: Wortklauberei (крадіжка слів), Schnьffler (шпигун), Naivling (наївна людина), Taktiererei (тактика у негативному значенні), Wцrtchen (слівце у негативному значенні) [43; 512, 867, 234].

Загальновідомо, що німецька мова належить до таких мов, у яких словотвір відіграє важливу роль у поповненні номінативного складу мови. Найбільш поширеним способом словотвору німецької мови є словоскладання, оскільки саме в галузі словоскладання особливо наочно виступає один із головних законів розвитку мови - принцип мовної економії.

Отже, можна виокремити чотири типи морфем, які надають складному слову суб'єктивно модального значення: основи слів; окремі слова у складі складного слова; складні слова, які утворюються у результаті конверсії, префікси, суфікси.



Розділ 2. Композити як один із продуктивних засобів вираження модальності у сучасній німецькій мові

Складні слова займають важливе місце у словотворчій системі німецької мови завдяки особливостям представлення знань та вербалізації когнітивних сутностей. Завдяки словоскладанню в сучасній німецькій мові з'являються складні лексичні одиниці, композити, головною ознакою яких є наявність декількох основ та їх цільна оформленість.

Слід зазначити, що композитний спосіб утворення слів має тенденцію до постійного розвитку та вживання в різних функціональних стилях сучасної німецької мови.

Словоскладання у сучасній німецькій мові багатогранне та багатоаспектне явище. З одного боку воно часто перетинається з афіксацією та іншими засобами словотворення. З іншої сторони, воно межує із синтаксисом, оскільки в німецькій мові поміж компонентами складного слова часто виникають такі відношення, що повторюють синтаксичні зв'язки серед слів.

Композитоформувння є одним з найпродуктивніших шляхів збагачення німецькомовного словники. У композиційні відносини можуть вступати поміж собою різні частини мови, якщо для створення якогось складного слова є логічне пояснення та інформаційний зміст нового формування не протирічить самій логиці смислу.

У сучасній німецькій мові композити можуть утворюватися на двох основах: на власній мовній та іншомовній. Формування нових слів на власній мовній основі відбувається за допомогою складання двох і більше основ. А утворення складного слова на іншомовній основі розглядає часткову або повну деривацію на морфологічній базі іншої мови [28; 89-95].

Композити сучасної німецької мови утворюються за допомогою таких моделей словоскладання: детермінативного (das Nahrung-s-mittel), синтетичного (der Schwarzbrot, der Sonnenstrahl) та копулятивного (taubstumm, dreizehn) типів, а також універбації (das Zugrundegehen).

Недостатній розвиток присвійних прикметників у німецькій мові теж пов'язаний з процесом словоскладання (мамин капелюх - Mutters Hut »). У сучасній німецькій мові складні слова не зникають через наявну варіативність (goldene Uhr -Golduhr).

Багатоскладові імена можуть досягти дуже великих розмірів, що ускладнює їх читання і розуміння і негативно впливає на стиль викладу. Німецькі стилісти називають такі багатоскладові слова «словами-чудовиськами» (Wortungeheuer, Wortungetьm). Однак легкість утворення складних імен в німецькій мові і майже необмежена різноманітність їх типів, є, очевидно, причиною того, що «слова-чудовиська» продовжують з'являтися, особливо часто в технічній прозі (Personenkraftwagenbau, Vierzylinder-Verbrennungskraftmaschine), а також в офіційній мові [40; 22].

Можливість поєднання різних основ у складному слові німецької мови безмежна в тій же мірі, в якій безмежні можливості комбінацій слів у синтаксичних словосполученнях. Граматисти вважають, що теоретично формальна можливість утворення складного слова в німецькій мові необмежена: Gastwirtschaftssohn, Familienauseinandersetzug, Lehrerinnenexamen - Fremdsprachenlehrerinnenkurse; або слово-чудовисько: die Kesselsteinverhinderungsmittelerzeugungsgesellschaft. Але все-таки тут існують деякі обмеження в плані семантики, як наприклад в: das Brigittenlдcheln - посмішка, як у Бригіти; das Gefangenenauto - машина, в якій везли полонених. Без контексту не зрозумілий сенс, зокрема, даних слів, у чому й проявляються семантичні обмеження [40; 25-27].

2.1 Типи та класифікація композитів

Різноманітність типів складних слів, їх різні структурні, граматичні, семантичні та стилістичні особливості, різне походження словотворчих моделей ускладнює їх класифікацію. Німецькими германістами розроблені різні типи класифікацій, які базуються на різних критеріях. Так, А.М. Іскоз і А.Ф.Ленкова у своїй книзі «Лексикологія німецької мови» розглядають два типи композитів, виходячи з двох різних принципів:

1) морфологічного принципу;

2) семантико-синтаксичного.

При класифікації складних слів, в основі якої лежить морфологічний критерій, А.М. Іскоз і А.Ф. Ленкова вказують, що композити можуть належати до будь-якого класу слів [44; 39]. Їх приналежність до того чи іншого класу залежить, як правило, від другого компонента, який відображає граматичні характеристики всього композиту; в якості першого компонента складного слова може виступати будь-яка частина мови.

Так, складний іменник може мати наступну морфологічну структуру:

іменник + іменник: Menschenkraft, Konzertpalast, Hochzeitstag ;

прикметник + іменник: Schwarzbrot, Rotwein, Zartgefuhl;

дієслово + іменник: Schreibtisch, Bohrmaschine, Schlafkleid, Speisezimmer;

числівник + іменник: Zweikampf, Dreigespann;

займенник + іменник: Echton, Echtform;

прислівник + іменник: Voraussage;

прийменник + іменник: Umwelt, Mitschuler.

Складні прикметники складаються з:

прикметник + прикметник: dunkelrot, hellblau, kaltweiss;

іменник + прикметник: blutrot, stockdunkel, schneeweiss;

основа дієслова + прикметник: siegehess, merkwurdig, glanzebdschwarz;

числівник + прикметник: zweigliedrig, dreistockig;

займенник + прикметник: diesbezuglich, selbstgefallig;

прийменник + прикметник: unterirdisch, uberglucklig.

Складні дієслова можуть мати наступну морфологічну структуру:

дієслово + дієслово: stehenbleiben, kennenlernen;

іменник + дієслово: teilnehmen, stattfinden;

прикметник + дієслово: freisprechen, stillstehen;

числівник + дієслово: vierteilen;

прислівник + дієслово: weitergehen, fortfahren.

Складні числівники, прислівники, прийменники та інші частини мови можуть складатись з різних слів: zweihundert, auseinander, vorbei, gegenuber.

Відповідно до семантико-синтаксичним критерієм А.М. Іскоз і А.Ф. Ленкова розрізняють чотири типи складних слів в німецькій мові [44; 40-45]:

1) означальні складні слова;

2) сурядні складні слова;

3) зрушення;

4) зрощення.

Компоненти означальних складних слів пов'язані між собою підпорядкуванням: перший компонент визначає другий. Другий компонент (головне слово) визначає приналежність всього з'єднання до певного класу слів, а так же характер його граматичних категорій і форм. Обидва компоненти значимі в лексичному плані. Наприклад: Schreibtisch, Zahnarzt, wasserblau, dunkelrot.

Існує ускладнений вид означальних композитів - багаточленні композити. Слово даного типу складається з двох частин: визначального і основного слова, але одна з цих частин є в свою чергу складним словом: Hauptbahnhof, Haushaltskonferenz, Eisenbahnmagnat. Особливим підвидом означальних складних слів є бахувріхи, в яких перший компонент визначає другий. Вони за змістом відповідають позначенню належності або властивості людини, тварини чи рослини, але в результаті метонімічно перенесення служать найменування самої людини, тварини чи рослини [33; 131]. Наприклад: Graukopf - сивий чоловік, Nashorn - носоріг, Schlafmutze - соня.

Сурядні складні слова складаються з двох граматично рівноправних компонентів (перший та другий компоненти повинні належати одному і тому ж граматичному класу), які пов'язані між собою твором. Кожен компонент має своє власне значення, але значення всього з'єднання виражає якесь нове поняття: Strichpunkt, deutsch-russisch, dreizehn.

Зрушення утворюють особливий тип складних слів в німецькій мові. Вони представляють собою з'єднання в одній одиниці декількох слів або цілого (малого) речення: Rurmichnichtan, allerhochst, stehenbleiben, Tischchen-deck-dich, beiseite. Компоненти таких з'єднань не втрачають свого самостійного лексичного значення і добре доступні для розумінні.

Зрощення являє собою результат взаємодії двох словотворчих процесів - словоскладання і суфіксація або словоскладання та субстантивації. Своєрідність даного процесу полягає в тому, що він перетворює словосполучення, не змінюючи форми останнього, в єдину словотворчу основу і взаємодіє при цьому з іншим способом [33; 79]. Наприклад: Fruhaufsteher, Gesetzgebung, rotbackig, Dampfheizung, schwerhorig, Dachgartenbedienung.

2.2 Словотворчі моделі складених слів у сучасній німецькій мові

Складні слова у сучасній німецькій мові утворюються за допомогою моделей детермінативного, синтетичного та копулятивного типу словоскладання, а також універбації.

У германістиці детермінативні композити розглядаються як одиниці, в яких значення другого компонента уточнюється та пояснюється значенням першого. У детермінативих композитах передбачається:

1) нерівність складових компонентів;

2) встановлення граматичної категорії всієї одиниці за останнім складовим компонентом;

3) закріплення головного наголосу на першому складовому компоненті;

4) закріплення позиції складових компонентів, порушення якої призводить до зміни лексичного значення одиниці.

За Г. Паулем семантичний тип композитів поділяєтьсяна дві великі групи:

1) композити, які можуть бути замінені словосполученням із генітивом;

2) композити, для еквівалентної заміни яких потрібна конструкція з прийменником чи якась інша конструкція.

У своїй класифікації Г. Пауль спирається на співвідношення семантики компонентів, надаючи особливу увагу визначенню першого компонента.

Копулятивні композити представлені одиницями, що передбачають: 1) рівність компонентів у частиномовному відношенні (напр. іменник + іменник, прикметник + прикметник);

2) закріплення на останньому складовому компоненті другорядного наголосу [8; 41-47].

У сучасній німецькій мові універбацією - це перетворення складної синтаксичної одиниці через функцію найменування в однослівне найменування. Процеси універбації складають найважливішу частину номінативної діяльності людини на рівні слова.

М. Д. Степанова та І. І. Чернишова розглядають 3 моделі складних слів (L1 - первинна основа, L2 - вторинна основа,, R - залишковий елемент псевдокорня) [12, c 45]:

1) Determinativkomposita (детермінатівние складні слова)

L2 = L1 + L1: das Landhaus - Land, Haus; kirschrot - Kirsche, rot; weggehen - weg, gehen.

Ця модель складного слова особливо численна в сучасній німецькій мові і типова для іменників, прикметників, числівників і дієслів. З формального боку ці складні слова діляться на три групи [34; 110-112]:

* повносложні, чиї компоненти пов'язані один з одним безпосередньо: Lichtstrahl, Schreibtisch, dunkelblau;

* неповносложні, які мають з'єднувальний елемент: Tageslicht, kinderleicht, Sonnenstrahl, Werdegang;

* складні слова, які за своєю структурою і розташуванням компонентів ідентичні вільним словосполученням: Krauseminze, weitberьhmt, gutaussehend, zweihundert, wachliegen та ін.

2) Nicht-deterninative Komposita (недермінатівние складні слова)

L2 = L1 + L1 + L1: VergiЯmeinnicht, grьnweisrot, der Ohnebart, grьn-weiЯrot - grьn, weiЯ, rot.

Даній моделі відповідають Zusammenrьckungen, які можуть містити більше двох компонентів. До них відносяться:

* сурядні складні слова, чиї компоненти, пов'язані сурядним зв'язком: Dichterkomponist, Strichpunkt, deutsch-russisch, taubstumm, dreizehn;

* субстантивовані наказові речення (зі звертанням і без): das Tischleindeckdich, das VergiЯmeinnicht, der Taugenichts;

* субстантивовані прийменникові групи: der Ohnebart;

* складні прислівники: geradeaus, bergauf, meistenteils;

* деякі окказіональні «сплави» лексем, що стоять поруч у реченні: ein MaЯvoll, eine Handvoll, das Vaterunser.

3) Komposita mit einem Restelement (композит з залишковим елементом)

L2 = L1 + R, R + L1: die Nachtigall - die Nacht ...; die Himbeere - .... beere.

Третя модель є результатом історичних процесів. Так звані «залишкові елементи» в складі композитів походять від основ слів, які більше не вживаються як самостійні лексеми і представлені тільки в складі складних слів. Вони можуть займати як першу, так і другу позицію: Demut (dio - ahd. «Knecht»); Brombeere (brama - ahd. «Dornstrauch»); Nachtigall (gala - ahd. Gehцrt zu einem untergangenen Verb galan - «singen») [44; 53-56].

Складні слова, утворені за цією моделлю, зустрічаються досить рідко і відносяться до периферійних структур як складних слів, так і кореневих слів. До них також відносяться деякі географічні найменування та прізвища: Heidelberg, Wiesbaden, Desselmann, Brinkmann і деякі десубстантівірованні дієслова: brandmarken, willfahren та ін.



2.3 Функції композитів та мотиви їх утворення

Вживання чи формування у мові композитів певним чином мотивується мовцем в кожній конкретній ситуації. Під мотивом у даному випадку розуміється причина, що спонукає мовця використати в процесі мови для позначення того чи іншого предмета або явища саме композит, а не іншу конструкцію (словосполучення, наприклад). На думку В.С. Вашуніна найбільш повний список мотивів, що ведуть до утворення композитів, запропонував П. Поленц [8; 22]:

* Відсутність необхідного найменування. Нові слова в німецькій мові створюються в переважній більшості за рахунок утворення композитів, і поява у мовця цільової направленості на композитне утворення при відсутності потрібної назви в лексиконі є цілком природним.

* Міцне закріплення у свідомості. Даний мотив полягає в тому, що носії мови воліють використовувати семантично мотивовані слова, так як вони легко і міцно закріплюються у свідомості. Тому невмотивовані слова найчастіше замінюються прозоро та чітко вмотивованими композитами (Bahnsteig замість Perron, Hausmadchen замість Zole).

* Заміна застарілих виразів новими. Мотивом для формування композиту може служити також старіння будь-якої номінативної одиниці, якщо вона втратила свою образність або її мотивація перестала відповідати дійсності (Gastarbeiter замість Fremdarbeiter).

* Мовна економія. Найбільш часто таким мотивом керується людина, що пише в публіцистичному жанрі. Деякі позиції тексту вимагають стислості виразу. Це відноситься до заголовків газетних і журнальних статей, назв творів, назв картин, підписів під малюнками і фотозображень (Doppelziehungsschneck, Vollautomatischer Postwertzeichenbeftuchtungs-schneck).

* Посилення виразу. Мотивом є прагнення мовців акцентувати увагу на подане слово, вказати більш конкретне призначення і забарвленність предмета або явища, що виражається ним [8; 28-31].

Німецьке складне слово відрізняється великою різноманітністю свого морфологічного складу. Слово-визначальник може виражатися основами, що співвідносяться з різними частинами мови: іменником, прикметником, прислівником, числівником, дієсловом. Багато інших європейських мов не має складних слів, в яких би перший компонент являв собою дієслівну основу (Stehkragen - стоячий комір, Tragbahre - носилки, Nдhmaschine - швейна машина).

Якісна своєрідність німецьких складних слів полягає в поєднанні в них двох загальновідомих функцій:

1) позначення окремих понять і визначень;

2) вираження відносин між предметами і явищами дійсності. Так наприклад, складні іменники служать, з одного боку, для називання, позначення тих чи інших понять, (Zahnfleisch, Treppenhaus, Rosenkranz), а з іншого боку, вони здатні виражати і самі відносини між поняттями, (Reisemudigkeit, Gastwirtssohn, Familienauseinandersetzug, Tonfigur, Spanienreise) [27; 42].

Однак, композити можуть мати різні функції залежно від різних стилів тексту. Для німецького фольклору, наприклад, характерні такі їхні особливості: метафоричність, образність, зображальність, емоційна експресивність, авторська новація, емоційно-оцінне значення, метонімія та ін.

У науково-технічному стилі для лексичного оформлення текстів характерна насиченість термінами різноманітних типів. Терміни - це слова або словосполучення, які позначають спеціальні поняття в науці, техніці, мистецтві, залежні від певної категорії спеціалізації значення. Особлива вимога - повна визначеність та стійкість використання.

Тексти публіцистичного стилю загалом повинні містити в собі такі характеристики: суспільно-політичні та соціально-економічні терміни, використання художніх засобів, перифразування, емоційно-оцінні слова та ін.

Функціонування складних слів у тексті можна розглянути в трьох основних параметрах [27; 49-58]:

1) продуктивність (кількість лексичних одиниць, які утворені за певною словотвірною моделлю чи типом);

2) частота вживання;

3) активність (відносна частота вживання) словотвірної моделі або складного слова.

Головним чинником, що розкриває сутність оновлення німецького словника, є латентний інтернаціоналізм нових слів, які визначають актуальні поняття економіки, політики, науки, мистецтва, моди. Таким чином, лексика різних мов зближує актуальну частину словникового складу за об'ємом, фонетичною та морфологічною формою.



Розділ 3. Методика вивчення композитів як засобу вираження модальності на уроках німецької мови у середній школі

3.1 Текстуальні аспекти композитів як лексичних засобів

Текстуальні аспекти композитів, відображаючи найбільш суттєві та загальні ознаки тексту, а саме відношення автора до дійсності, може проявлятись на поверхню лексичними засобами. Складні слова, займаючи проміжне місце між простими словами, похідними одиницями, абревіатурами та ідіомами, вважаються одним із найбільш перспективних способів експлікації [11; 83].

Отже, існує прямий зв'язок між ономасіологічною структурою композита та його оточенням у тексті. Це відображено у феномені ономасіологічного узгодження - дублювання менталінгвального механізму творення композита у тексті. Ономасіологічне узгодження може мати кілька текстуально обумовлених аспектів, що доповнюють, одне одного у досягненні повної прагматичності:

1. номінативний аспект;

2. семантичний аспект;

3. смисловий аспект.

Ономасіологічне узгодження композита з контекстом відбувається в композитних рамках, тобто у рамках текстових фрагментів різноманітної конфігурації та довжини. [20; 13]

Таким чином, композити є одним із засобів вираження модальності, яка може існувати у чотирьох текстуальних аспектах:[18; 37-39]

1. Реальність/ірреальність текстового світу. Ця категорія модальності поділяється два види:

§ атрибутивно-модальне значення;

§ суб'єктивно-модальне значення.

a) «1919.Wieder zu Hause. Revolution. Hunger. DrauЯen immerfort Maschinengewehrgeknatter. Soldaten gegen Soldaten. Kameraden gegen Kameraden». [46; 15]

Композит Maschinengewehrgeknatter узагальнює побачену автором реальну картину життя у Німеччині після Першої світової війни: революційний настрій, насилля, голод , смерть. Це складне слово вказує на почуття жаху потрапити під автоматичні кулемети, які у мить можуть розстріляти десятки жертв.

Таким чином, ономасіологічне узгодження композита з іншими іменниками сприяє цілісному відтворенню воєнної реальності.

b) «Aber es wurde erst spдt ruhig, denn neben dem Friedhof war ein Rummelplatz mit Karussells und Schiffschaukeln». [46; 34]

Композити der Friedhof та der Rummelplatz виражають реальну ситуацію протиріччя між покійною тишею та гоміном життя. Реальність зображення гучності та даремної діяльності післявоєнного існування, яке впливає навіть на спокій померлих. Вживання цих композитів підкреслює протиріччя життя, його загубленість та змарнілість.

c) «In diesem Augenblick ging der Sonntagvormittagskrach im Zimmer nebenan los». [46; 47]

Складним словом der Sonntagvormittagskrach автор намагався виразити рутинність та звиклість до повсякденного сімейного клопоту. «/Звичайний/ недільний ранковий скандал» вже не вважається якимось лихом та мірою нерозуміння. Це вираження засобу витрачання часу.

d) «Die Kьche. Ein ausgestopfter Wildschweinschдdel. Erinnerung an den verstorbenen Zalewski. Das Telefon. Halbdunkel. Geruch nach Gas und schlechtem Fett». [46; 52]

Композит Wildschweinschдdel являє собою додаткову рису зображення реальності, а точніше атмосфери приміщення жилого будинку повоєнного часу: затертість, мутність, похмурість, занедбаність.

2. Оцінно-емотивне відношення автора до персонажів, що змальовані в певних ситуаціях, тексту в цілому покликане сформулювати у читачів уявлення подібного емоційно-оцінного характеру, спрямувати дії до певного результату [22; 145-147]. Створюючи емотивний вплив на адресата [23; 108] модальність стає складовою семантичного компонента тексту, вбудованою в художній текст програмою його інтерпретації. Також читач, індивідуальний досвід якого є плюралістичним [23; 127], на відміну від автора, досвід якого у тому вигляді у якому він визначений у тексті, однозначний, має змогу оцінити твір з різних позицій [22; 131].

a) «Іhr Haar war braun und seidig und hatte im Lampenlicht einen bernsteinfarbenen Schimmer. Das Gesicht war schmal und blass, aber die groЯen Augen gaben ihm eine Leidenschafskraft». [46; 75]

Комбінацією композитів «bernsteinfarben» та «Leidenschafskraft» описується автором жіночій персонаж, який з самого початку повинен привернути увагу завдяки ефективному порівнянню. Складні слова зображують вишуканість та чутливість образу, що вказує на симпатію творця до самого персонажу.

b) «Kцster und Binding kamen zurьck. Binding war in den paar Minuten ein ganz anderer Mann geworden. Er schien einer dieser Autonarren zu sein, die ganz selig sind, wenn sie irgendwo einen Fachmann finden, mit dem sie reden kцnnen». [46; 48]

У вдалому порівнянні різко виражене протистояння композитів «Autonarren» та «Fachmann», що розкривають емоційно-оцінну противагу автора одного персонажу до іншого. Таким чином, відображення зверхності та зухвалості першого до другого персонажу знаходить перелом у наступній ситуації, яка завдяки порівнянню майстра з аматором (відносне вживання композитів) переходить до комічне зображення.

c) «Es gab Makkarуni mit Schinken und geriebenem Parmesбnkдse. Emil futterte wie ein Scheunendrescher». [45; 37]

При описі юнака автор застосував порівняльний зворот, який склав ономасіологічне узгодження складного слова зі співвідносними з ним змістом. Цей зворот уклав в себе певний емоційний заряд. Композит «Scheunendrescher» має комічний характер та відображає чотирнадскість та оригінальність персонажу.

3. Передбачувана оцінка читача. Оцінка читача - це результат співпереживання, який формується у його уяві та завдяки завуальованим шляхам впливу збігається у більшості з авторською оцінкою.

За допомогою підбору номінатем , автор може впливати на читача враховуючи набір його очікувань, переконань, смаків, вікових особливостей, тобто передбачуючи його оцінку.

a) «Ein Haselnuss-Strauch hielt Dдmmerung und Ahnung in seinen Armen, rьhrend kahl und schon voll Knospenhoffnung». [46; 67]

Композит «Knospenhoffnung» формує в уяві читача образ настання весни, надії на життя. Цьому сприяють ономасіологічне узгодження складного слова, поєднуючи значення «оживання рослин» та «розвиток почуттів» попри темряву та життєву загубленість (вираження композитом Haselnuss-Strauch - «парості ліщини», коли нормальне життя символізується деревом).

b) «Sie war zweiundvierzig, etwas schwammig und verblьht, aber natьrlich noch nicht so verbraucht wie der Mann. Sie litt an Torschlusspanik». [45; 35]

У цьому фрагменті використовується композит «Torschlusspanik», яким автору вдається ефективніше донести до читача психологічний стан персонажу, пов'язаного зі страхом перед наступаючою старістю та зі страхом усе пропустити в своєму житті. Таким чином відображається бентежність діючої особи.

с) «Es war verstimmt, ein paar Saiten waren gesprungen, und von den Elfenbeintasten fehlten auch einige; aber ich liebte den braven, ausgedienten Musikschimmel. Er hatte das Jahr meines Lebens mit mir geteilt, als ich als Stimmungsklavierspieler hier engagiert gewesen war». [46; 65]

Декілька поданих композитів у цьому фрагменті (Elfenbeintasten, Musikschimmel, Stimmungsklavierspieler) вказують на занедбаність існування та рутинність життя персонажу. Вони розкривають читачеві представлення про подальший розвиток дійової особи, однак вказуючи на те, що все ж великих змін не відбудеться.

4. Емоційно-оцінне відношення між персонажами. Таким є відношення через відображення оцінки, яку одні персонажі дають іншим. Треба зазначити, що емотивний заряд семантики тексту обумовлює «певну уніфікацію реагування читача на текстову дійсність внаслідок універсальності емоцій як до логічної форми мислення їх сугестивності і їх співвідношення з суттєвим сприйняттям» [22; 83]. За твердженням Е.Сепіра, людська думка має складну емотивну регуляцію. Емотивність виявляється у художніх текстах через сукупність ієрархічно-організованих текстових компонентів-сигналів емотивності, емотивних ситуацій та емотивних мотивів. Проміжні зв'язки показників емотивності утворюють емоційно-оцінний профіль художнього тексту [12; 17].

а) «Gottfried Lenz stand im Rahmen, lang, mager, mit strohblonder Mдhne und einer Nase, die fьr einen ganz anderen Mann gepasst hдtte. «Robby», brьllte er, «alter Speckjдger, steh auf und nimm die Knochen zusammen! Deine Vorgesetzten wollen mit dir reden!» ». [46; 21]

Композит, поданий за контекстом як жартівливо-лайливе слово, передає ставлення друзів один до одного та має контекстуальне вираження вищого рівня довіри та розуміння товаришів. Ця ситуація підкреслюється також важливою рисою зовнішності (mit strohblonder Mдhne - гіперболізоване зображення білого неслухняного волосся), що дає натяк друзям на жартівливе привітання.

b) У реченні: «Ich hob rasch den Mantel wieder hoch und schaute zu Binding hinьber, der kirschrot und immer noch etwas glasig neben dem Tisch stand». [46; 28], - композит kirschrot конкретизує враження, що склалися у товаришів від нового знайомого (точніше, від його стану після пиятики).

с) «Kцnnt ihr es begreifen und werdet ihr nicht lachen, wenn ich euch jetzt erzдhle, dass Emil ein Musterknabe, er hatte seine Mutter sehr lieb». [45; 37]

У цьому фрагменті складне слово грає роль вираження статусу персонажа у суспільстві. «Musterknabe» - вираження оточуючих щодо правомірності дійової особи, зображення уявлення громадян про певний моральний кодекс, якого потрібно дотримуватись.

d) «Dort drьben sitzt der Schweinehund, der ihm das Geld geklaut hat. Wenn wir den Bruder entwischen lassen von morgen ab nur noch Moritz ». [45; 53].

Композит «Schweinehund» являє собою емоціональне вираження одного з персонажів щодо іншого, характеризуючи другого негативними ознаками, які потім доповнюються семантичне значення композиту (ономасіологічне узгодження з іншими словами на основі загального змісту). Дане складне слово характеризує дійову особу як дрібного злочинця.

Таким чином, між ономасіологічною структурою композита та його оточенням у тексті існує прямий зв'язок. Це відображено у феномені ономасіологічного узгодження, а саме у дублюванні механізму творення композита у тексті на основі ментальної лінгвістики. Ономасіологічне узгодження може мати такі текстуальні аспектів:смисловий, номінативний та семантичний. Вони є взаємодоповнюючими, використовуються один поряд з одним при досягненні прагматичної та семантичної здатності.

3.2 Формування лексичної компетенції

3.2.1. Навчання лексичному матеріалу

Лексичні навички слід розглядати як найважливіший і невід'ємний компонент змісту навчання іноземної мови, а їх формування саме і є метою навчання лексичного матеріалу.

Лексичний аспект спілкування має певні особливості, які полегшують його засвоєння, і такі, що його утруднюють. До перших відноситься зв'язок лексики із змістом комунікації, на що спрямована увага комунікантів. Це сприяє концентрації їх уваги і врешті-решт - засвоєнню. До других відноситься також великі труднощі засвоєння іншомовної лексики будь-якої західноєвропейської мови, а слова (звуковою, графічною, граматичною), його значенням/значеннями, характером сполучуваності з іншими словами, вживанням слів, а також розходженням зі словами рідної мови [24; 92].

Викладання дозволяє зробити висновок про необхідність тривалої та трудомісткої роботи з метою засвоєння іншомовної лексики, яка передбачає як безперервне накопичення і розширення словникового запасу, так і оперування ним у різних видах мовної діяльності - аудіюванні, говорінні, читанні та письмі.

Умови навчання в середніх навчальних закладах і насамперед недостатня кількість уроків та обмежена тематика викликають необхідність відбору лексичного мінімуму, що має відповідати цілям і змісту навчання іноземних мов у певному типі навчального закладу.

У шкільному лексичному мінімумі, так само, як і в граматичному, розрізняють активний мінімум і пасивний мінімум.

Активний лексичний мінімум - це той лексичний матеріал, яким учні повинні користуватися для вираження своїх думок в усній та письмовій формі, а також розуміти думки інших людей при аудіюванні та читанні.

Пасивний лексичний мінімум - це та лексика, яку учні мають лише розуміти при сприйманні чужих думок в усній формі (при аудіюванні) та письмовій формі (при читанні).

Конкретні кількісні дані про активний та пасивний мінімуми для різних класів, що наводяться у програмі, не слід вважати достатньо науково обґрунтованими та остаточними, бо вони безпосередньо пов'язані з умовами навчання, що весь час змінюються, а також з цілями і змістом навчання (співвідношенням виді мовної діяльності, тематикою, конкретним підручником і т.п.).

Одиницею навчання лексичного матеріалу є лексична одиниця, яка може бути не лише словом, але й сталим словосполученням і навіть так званим «готовим» речення (тобто таким, що не змінюється у мовленні).

Основними критеріями відбору лексичних мінімумів є такі: сполучуваність, тобто здатність лексичних одиниць поєднуватися з іншими одиницями у мовленні; семантична цінність, тобто висловлювання за допомогою лексичних одиниць важливих понять з різних сфер людської діяльності, у тому числі й тих, що визначені програмою і представлені в конкретному підручнику; стилістична необмеженість (перевага не надається жодному із стилів мовлення).

Активний та пасивний словниковий запас утворюють так званий наявний або реальний словник, який служить основою для формування потенційного словника. До потенційного словника відносяться: 1) інтернаціональні слова, подібні до слів рідної мови; 2) похідні та складні слова, що складаються з відомих учням компонентів; 3) конвертовані слова; 4) нові значення відомих багатозначних слів; 5) слова, про значення яких учні можуть здогадатися за контекстом.

Центральною ланкою в роботі над засвоєнням лексичного матеріалу є формування лексичних навичок. За визначенням С.Ф. Шатілова, « лексичні мовленнєві навички - це навички інтуїтивно-правильного утворення, вживання і розуміння іншомовної лексики на основі мовленнєвих лексичних зв'язків між слухо-мовленєвомоторною і графічною формами слова і його значенням, а також зв'язків між словами іноземної мови» [24; 93-94].

Лексична правильність мовлення визначається сталістю лексичних мовленнєвих навичок.

Беручи до уваги різні пласти лексичного матеріалу та рецептивний чи продуктивний характер відповідного виду мовної діяльності, необхідно сформувати такі види навичок: репродуктивні лексичні навички, тобто навички правильного вживання лексичних одиниць активного мінімуму в говорінні та письмі згідно із ситуацією спілкування і метою комунікації, що передбачає оволодіння такими операціями: виклик лексичних одиниць з довготривалої пам'яті, зовнішньо мовленнєве відтворення лексичних одиниць у потоці мовлення; миттєве сполучення даної одиниці з іншими словми, що створюють синтагму і фразу за правилами лексичної сполучуваності; рецептивні лексичні навички, тобто навички розпізнання і розуміння лексичних одиниць активного і пасивного мінімумів при читанні та аудіюванні, навички обґрунтованої здогадки про значення лексичних одиниць, що відносяться до потенціального словника, при читанні та аудіюванні; навички користування різними видами словників (двомовних, одномовних, фразеологічних, тематичних, країнознавчих).

...