Суфіксальна підсистема сучасної української літературної мови: будова та реалізація

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Інститут мовознавства ім.О.О.Потебні

Спеціальність 10.02.01 Українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Суфіксальна підсистема сучасної української літературної мови: будова та реалізація

Карпіловська Євгенія Анатоліївна

Київ 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі структурноматематичної лінгвістики
Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Городенська Катерина Григорівна, заступник директора з наукової роботи
Інституту української мови НАН України

доктор філологічних наук, професор Грещук Василь Васильович, завідувач кафедри української мови Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника Міносвіти України,

директор Інституту українознавства при Прикарпатському університеті ім.Василя Стефаника

Провідна установа: Донецький державний університет Міносвіти України, кафедра української мови, м.Донецьк

Захист відбудеться 18 квітня 2000 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.172.01 для захисту докторських (кандидатських) дисертацій при Інституті мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України (01001, Київ1, вул.Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні та Інституту української мови НАН України.

Автореферат розіслано 28 лютого 2000 р.

Учений секретар

спеціалізованої ради

доктор філологічних наук, профессор Н.Г.Озерова

У сучасній лінгвістиці накопичено цінний досвід аналізу морфемного та словотвірного рівнів мовних систем, зокрема аналізу суфіксальних підсистем як найбільш розгалужених і активних у слов'янських мовах. У працях М.М.Шанського, В.В.Виноградова, Г.О.Винокура, Г.Марчанда, З.Ф.Оліверіуса, Н.О.ЯнкоТриницької, О.А.Земської, Н.Д.Арутюнової, М.Д.Степанової, М.Докуліла, В.Дорошевського, О.С.Кубрякової, О.І.Моісеєва, Г.С.Зенкова, Г.С.Чинчлея, О.М.Тихонова, В.І.Максимова, Р.Гжегорчикової, Я.Пузиніної, М.БродовськоїГоновської, К.Ковалик, Я.Босака та інших учених запропоновано процедури виділення суфіксальних елементів різного статусу, обстежено їхні змістові, формальні та функціональні властивості, закономірності реалізації в структурі слів різної частиномовної належності та морфемної будови. Проблемам встановлення інвентаря одиниць суфіксальної підсистеми сучасної української літературної мови, визначення їхніх властивостей, з'ясуванню особливостей використання в процесах творення слів різних частин мови присвячено колективні монографії “Морфологічна будова сучасної української мови” (К., 1975); “Словотвір сучасної української літературної мови” та “Морфемна структура слова” (обидві К., 1979); монографію К.Г.Городенської та О.К.Безпояско “Морфеміка української мови” (К., 1985), праці І.І.Ковалика, Т.М.Возного, Н.Ф.Клименко, В.В.Грещука, А.П.Грищенка, К.Г.Городенської, Ф.О.Нікітіної, Л.А.Юрчук, Л.О.Родніної, О.К.Безпояско, Н.М.Захлюпаної, М.В.Кравченко, Г.В.Чернецької та інших дослідників. За останні 1520 років світ побачили різнотипні морфемні та словотвірні словники української мови, які разом з реєстрами одиниць суфіксальної підсистеми подають відомості про спектр їхніх формальних, змістових та функціональних властивостей.

Актуальність дослідження. З накопиченням в україністиці окремих розвідок будови та реалізації суфіксальної підсистеми мови все гострішою стає потреба в комплексному, синтезованому її описі, у пов'язанні аналізу її внутрішньої організації з вивченням функціонування в складі слівних структур різного типу. Саме належна повнота і всебічність вивчення окремих ланок суфіксальної підсистеми сучасної української літературної мови, вироблені на сьогодні теоретичний (поняттєвий) та практичний (методикопроцедурний) апарат уможливили постановку й обрунтоване розв'язання в дисертації вкрай актуального завдання вивчення суфіксальної підсистеми сучасної української літературної мови у взаємопов'язанні її внутрішньої будови й реалізації, у статиці й динаміці.

Мета дослідження полягає у з'ясуванні внутрішньої будови суфіксальної підсистеми сучасної української літературної мови та встановленні закономірностей її реалізації в структурах простих (=з одним коренем) слів. Новизну цієї мети визначає комплексний аналіз досліджуваного мовного об'єкта суфіксальної підсистеми сучасної української літературної мови, взаємопов'язання вивчення обох можливих форм його існування та представлення: 1) як складника загальної системи мови упорядкованого інвентаря її одиниць, або конструктаінваріанта та 2) як сукупності продуктів реалізації такої підсистеми, або сукупності варіантівконкретизаторів конструктаінваріанта.

У кожній з форм існування й представлення суфіксальній підсистемі властиві статика й динаміка як взаємозумовлені способи існування будьякого мовного об'єкта. Першу виявляє аналіз одиниць підсистеми як результатів певних процесів незалежно від їхніх змін у часі й просторі або внаслідок взаємовідношень з іншими одиницями підсистеми, тобто їхнє вивчення у стані спокою, рівноваги підсистеми. Другу засвідчує вивчення процесів формування, розвитку одиниць, їхнього функціонування в структурах слів з урахуванням всього спектру відношень, властивих одиницям у межах інвентаря та його продуктів, тобто вивчення суфіксальної підсистеми у стані руху, а саме: у стані творення нових одиниць її інвентаря або формування нових властивостей вже існуючих одиниць та конструювання структур слів за їхньою участю. З огляду на те, що статика й динаміка властиві суфіксальній підсистемі в обох формах її існування й представлення в дисертації розрізнено внутрішню (внутрішньоінвентарну) та зовнішню (позаінвентарну, або внутрішньослівну) статику й динаміку. Перші характеризують одиниці в межах підсистеми як упорядкованого інвентаря, інваріанта і рунтуються на парадигматичних відношеннях одиниць одного класу морфем; другі в межах продуктів її реалізації структур слів, в межах підсистеми як сукупності варіантів інваріанта і рунтуються на синтагматичних відношеннях між одиницями репрезентантами одного або різних класів морфем. Аналіз будови об'єктів мовної системи з урахуванням закономірностей їхньої реалізації в процесах номінації та комунікації становить відмітну рису досліджень генеративного та функціонального напрямів у сучасному мовознавстві. На позначення сукупності правил організації одиниць в межах суфіксальної підсистеми мови, а також їхньої реалізації в структурах слів в дисертації запроваджено термін суфіксальна граматика. Її визначено як підрозділ морфемної граматики необхідного складника загальної функціональної граматики сучасної української літературної мови. Для формулювання правил функціональної суфіксальної граматики в дисертації розв'язано низку конкретних дослідницьких завдань, а саме:

встановлено функціональні типи одиниць суфіксальної підсистеми сучасної української літературної мови;

з'ясовано їхні інтегральні та дистинктивні ознаки, роль у структурі слова;

виявлено способи варіювання їхніх форми та змісту (значущості), які мають системотворчу силу; суфіксальний український мова

визначено параметри упорядкування суфіксальних одиниць як у межах інвентаря підсистеми, так і в структурах реальних слів мови;

встановлено поле реалізації вихідних (далі неподільних за формою або змістом) одиниць суфіксальної підсистеми мови, яке моделює процес їхнього формального та семантичного варіювання в межах інвентаря й реалізацію в структурах слів певної формальної та семантичної будови;

створено функціональну суфіксальну граматику сучасної української літературної мови як статичнодинамічну модель опису та графічного представлення суфіксальної підсистеми.

Створення такої граматики становить завдання спеціального дослідження, в дисертації ставимо собі на меті лише обґрунтувати засади її побудови та інтерпретації як моделі внутрішньої організації суфіксальної підсистеми сучасної української літературної мови та принципів дії механізму реалізації її одиниць у структурах конкретних слів, а також подати зразки можливих способів графічного представлення складників такої граматики моделей реалізації суфіксальних одиниць різних типів.

Джерела фактичного матеріалу. Можливість розв'язати поставлені завдання на надійному фактичному підрунті надає комп'ютерний зведений реєстр слів сучасної української літературної мови, сформований за участю авторки у відділі структурноматематичної лінгвістики Інституту мовознавства ім.О.О. Потебні НАН України. Він налічує 166385 лексем, дібраних з 5ти різнотипних та показових за якістю й обсягом своїх реєстрів словників сучасної української мови: “Словника української мови” в 11 тт. (К., 19701980), 2томного словникадовідника І.Т.Яценка “Морфемний аналіз” (К., 19801981), 2томного “Частотного словника сучасної української художньої прози” (К., 1980), “Словника іншомовних слів” за ред.О.С.Мельничука (К., 1974) та орфографічної частини “Словникадовідника з правопису та слововживання” С.І.Головащука (К., 1989). Для потреб здійснюваного дослідження реєстр було доповнено відомостями з інших словників: “Словника чужомовних слів” І.Бойкова, О.Ізюмова, Г.Калишевського та М.Трохименка (Репринт.вид. К., 1996); “Російськоукраїнського словника іншомовних слів” (Х., 1999); “Словаря української мови” в 4х тт. Б.Грінченка (Репринт.вид. К., 1996); “Інверсійного словника української мови”, укладеного за матеріалами тлумачного “Словника української мови” в 11ти тт. (К., 1985); “Етимологічного словника української мови” (Т.1 К., 1982; Т.2. К., 1985; Т.3 К., 1989), а також ряду інших словників української, російської та польської мов: етимологічних, історичних, діалектологічних та термінологічних.

Безпосереднє джерело для вивчення формальних, змістових і функціональних властивостей суфіксальних одиниць, виявлених у структурах простих (=з одним коренем) слів, становив укладений авторкою за програмами, підготовленими к.т.н. В.С.Карпіловським, комп'ютерний “Словник суфіксальних одиниць”, що є складником частотновалентного “Словника афіксальних морфем української мови” Н.Ф.Клименко, Є.А.Карпіловська, В.С.Карпіловський, Т.І.Недозим. Словник афіксальних морфем української мови. К.: Інт мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України, 1998. 434 с.. Реєстр цього словника містить 672 суфіксальні одиниці різної форми з моделями їхньої реалізації в структурах слів (позиційним розподілом та внутрішньослівними оточеннями), кількісними показниками абсолютної та відносної активності в процесах конструювання морфемних структур різного типу, спектру частиномовної належності таких слів. Для кожної реєстрової одиниці словника встановлено її змістову парадигму, тобто ареал тих значень, які вона реалізує в структурах слів.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Вперше в україністиці на показовому й надійному фактичному матеріалі здійснено опис суфіксальної підсистеми сучасної української мови у взаємопов'язанні її будови й реалізації, а також її статики й динаміки. На підставі ролі, яку одиниці суфіксальної підсистеми відіграють у структурі слова, виділено три їхні функціональні типи: суфікси, суфіксоїди та суфіксальні зв'язки, проаналізовано внутрішньо й міжтипові відношення між одиницями. Комплексний характер здійсненого дослідження уможливив виділення ядра підсистеми як упорядкованого інвентаря її одиниць різних типів: елементарних (далі неподільних за своїми формою та змістом) одиниць, визначення принципів та способів варіювання їхніх форми та змісту, наслідком якого стають вторинні одиниці підсистеми, вивідні за формою та (або) змістом з елементарних. Для дослідження принципів і закономірностей процесів зміни форми та змісту (значущості) суфіксальних одиниць, а також моделей їхнього розподілу в слівних структурах в дисертації використано поняття мірність, яке застосовано до всіх трьох типів властивостей суфіксальних одиниць: формальних, змістових та функціональних. Для опису сукупності моделей розподілу суфіксальних одиниць у структурах конкретних слів мови запроваджено поняття поле реалізації. Внаслідок комплексного аналізу створено суфіксальну функціональну граматику як модель механізму породження в сучасній українській літературній мові простих (=з одним коренем) слів за участю суфіксальних одиниць різних функціональних типів. У дисертації обґрунтовано теоретичні засади та принципи побудови такої граматики, подано зразки її складників двомірних матриць полів реалізації суфіксальних одиниць з різними способами вияву мірності форми, змісту та розподілу в структурі слів. Запропоновані моделі полів реалізації суфіксальних одиниць не тільки узагальнюють та унаочнюють результати продукування за їхньою участю структур слів, уже засвідчені в сучасній українській мові, а й дозволяють прогнозувати появу потенційно можливих типів одиниць або типів слівних структур з тими чи іншими суфіксальними одиницями.

Зібраний й описаний у дисертації показовий та різноманітний фактичний матеріал, що у переважній своїй більшості вперше стає об'єктом категорійнофункціонального опису, одержані результати його теоретичного осмислення разом з виробленими його класифікаціями та способами моделювання й графічного представлення, запропонований методикопроцедурний апарат аналізу фактичного матеріалу становлять підрунтя для подальшої розбудови концепції функціональної граматики сучасної української літературної мови, а також для написання підручників, посібників, практикумів з морфеміки та словотворення для вузів, укладання словотвірних і морфемних словників різного типу, формування реєстрів нових словників української мови, зокрема тлумачних, орфографічних, перекладних.

Методи дослідження. У дисертаційному дослідженні для формування інвентаря одиниць суфіксальної підсистеми сучасної української літературної мови використано методи морфемного та словотвірного аналізу, зокрема методи опозицій, аналогії, дистрибуції, ідентифікації. Для встановлення функціонального навантаження суфіксальних одиниць у структурі слова застосовано методи компонентного та трансформаційного аналізу, а також дефініційний метод, або метод конструювання метамовних еквівалентів семантичної структури слова (пара та перифраз). Процеси формального та семантичного варіювання суфіксальних одиниць, їхню реалізацію в структурах слів вивчено за допомогою методів лінгвістичного конструювання та моделювання. Процедури кількісного аналізу матеріалу застосовано для обрунтування тверджень про активність суфіксальних одиниць у процесах поповнення інвентаря досліджуваної підсистеми, продукування за їхньою участю певних типів слівних структур, прогнозування породжувальних та системотворчих можливостей одиниць.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Концептуально й методично дисертаційне дослідження пов'язане з плановою науковою темою відділу структурноматематичної лінгвістики Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України “Теоретичні засади укладання нових типів словників української мови” та науководослідним проектом “Динамічні процеси в морфемній та словотвірній підсистемах сучасної української літературної мови”, який авторка разом з д.ф.н., проф.Н.Ф.Клименко виконує на замовлення Державного комітету з питань науки та інтелектуальної власності при Кабінеті Міністрів України (реєстраційний номер 7.4/12).

Апробація роботи. Дисертацію обговорено на засіданні відділу структурноматематичної лінгвістики Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України. Основні теоретичні положення й найвагоміші практичні результати здійсненого дослідження було викладено в наукових доповідях на засіданнях Ученої ради Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України (1992, 1997), а також на 22 міжнародних та всеукраїнських наукових форумах: XII Міжнародному з'їзді славістів (Краків, 1998); ІІ та III Всесоюзних конференціях з проблем створення Машинного фонду російської мови та машинних фондів мов народів СРСР (Москва, 1987, 1989); конференціях “Актуальні проблеми комп'ютерної лінгвістики” (Тарту, 1990); “Словотвiрна та семантична структура української лексики” (Львiв, 1991); “Проблеми створення машинних фондiв мов” (Київ, 1991); “Проблеми українiзацiї комп'ютерiв” (Львiв, 1991, 1992); “Семантика мови i тексту” (IваноФранкiвськ, 1993); “Актуальнi проблеми словотвору української мови” (Тернопiль, 1993; ІваноФранківськ, 1995); QUALICO94 (2а Міжнародна конференція з квантитативної лінгвістики, Москва, 1994); “Україномовне програмне забезпечення (УкpСофт)” (Львiв, 1993, 1994, 1995); “Словотвip як вияв динамiки мови” (Львiв, 1994); “Актуальнi питання сучасної фiлологiї” (Київ, 1996); “Принципи та методи функціональносемантичного опису мови: підсумки, напрями та перспективи” (Сімферополь, 1997), “Проблеми лінгвістичної прогностики” (Воронеж, 1999); міжнародному колоквіумі з лінгвістичної синергетики (Москва, 1992); наукових читаннях, присвячених 80річчю кафедр української мови та української літератури Київського університету ім.Т.Шевченка (Київ, 1997), 75річчю професорів Київського університету ім.Т.Шевченка Н.І.Тоцької та І.К.Кучеренка (Київ, 1998).

Публікації. Проблематику, теоретичні й практичні результати дисертаційної роботи висвітлено в 31 публікації, серед яких 2 монографії, 1 словник, 3 розділи в колективних наукових монографіях, 19 статей у наукових журналах та збірниках і 6 доповідей на різних міжнародних та всеукраїнських наукових форумах.

Структура і зміст роботи. Дисертація складається зі вступу, 5 розділів, висновків та списку використаних джерел (514 позицій). Обсяг роботи без списку літератури 357 с. Повний обсяг 400 с.

Основний зміст роботи

У вступі “Передумови та проблеми комплексного дослідження суфіксальної підсистеми мови в статиці та динаміці” обрунтовано актуальність, наукову новизну, теоретичне й практичне значення дисертації, окреслено її місце серед праць категорійнофункціонального спрямування та її джерельну базу, сформульовано мету й низку конкретних, розв'язаних у роботі дослідницьких завдань, визначено поняттєвий та процедурний апарат, застосовані в процесі аналізу й теоретичного осмислення фактичного матеріалу дослідження.

У першому розділі “Суфіксальні одиниці як самостійний клас морфем” викладено трактування основного терміна в поняттєвому апараті дисертаційної роботи суфіксальна одиниця. Вона становить родове позначення складників суфіксальної частини простого слова з різним функціональним навантаженням. Термін суфіксальна одиниця за обсягом свого змісту ширший від термінів морфема чи морф репрезентант морфеми в слові. Вона позначає засіб, що “обслуговує” один такт конструювання морфемної структури слова. З огляду на функціональне навантаження в слові як підставу визначення суфіксальна одиниця може: а) дорівнювати окремій морфемі (морфу в реальному слові); б) становити поєднання кількох (у нашому матеріалі, максимум 4ох) окремих морфем або в) складатися з морфеми й елементаускладнювача різних ступеня свободи в слові й довжини. При виділенні суфіксальних одиниць в дисертації послідовно застосовано коренезорієнтований підхід до морфемного аналізу слова, запропонований і обрунтований у працях Г.О.Винокура, Н.О.ЯнкоТриницької, М.В.Панова на противагу афіксозорієнтованому підходу, який у своїх працях обстоювали О.І.Смирницький, Л.П.Крисін та інші дослідники. Саме на основі коренезорієнтованого підходу в роботі виділено унікальні суфіксальні одиниці на зразок агель в мудрагель, ов у любов, мінь в ячмінь, ащ(о) в ледащ(о) чи андо в глісандо, ікс в комікс, іте в мораліте.

Для суфіксальних одиниць встановлено три різновиди функцій, на підставі яких і виділено три їхні функціональні типи: 1) суфікси з дериваційною функцією, що полягає в здатності одиниць цього типу служити засобом і виразником деривації (слово та формотворення); 2) суфіксоїди з кваліфікативною, або класифікувальною функцією, яку визначено в дисертації як здатність одиниці в складі подільних основ непохідних слів виступати в ролі визначника, кваліфікатора належності слівної структури до певного типу номінативних одиниць, та 3) суфіксальні зв'язки з конструктивною, суто структурною функцією, що виявляється в здатності такої одиниці пристосовувати корінь слова до суфіксальних одиниць з дериваційною (суфікси) або кваліфікативною (класифікувальною) (суфіксоїди) функцією. За характером функціонального навантаження в слові суфікси протиставлені суфіксоїдам та суфіксальним зв'язкам як одиниці з процесуальною функцією одиницям із функцією стаціонарною. М.Д.Степанова свого часу запропонувала визначати процесуальну функцію як словотвірну здатність мовної одиниці, а стаціонарну як її здатність до структурного оформлення слова Степанова М.Д. Структура слова и анализ по непосредственно составляющим // Проблемы морфологического строя германских языков. М.: АН СССР, 1963. С.15.. Різне функціональне навантаження суфіксальної одиниці в структурі слова спонукало й до застосування різних процедур морфемного аналізу, зокрема до залучення даних етимологічного аналізу слів з іншомовними чи питомими основами, які містять суфіксоїди або суфіксальні зв'язки. Суто синхронний морфемний аналіз слівних структур із суфіксами зумовлює наявність усталених словотвірних моделей, що забезпечують формальне й семантичне виведення таких структур з твірних одиниць. Останнє пояснює й різний ступінь і характер залучення спільнокореневої або спільноструктурної лексики для аналізу основ із суфіксами, з одного боку, й суфіксоїдами та суфіксальними зв'язками з іншого.

Кожен з функціональних типів суфіксальних одиниць має власні ознаки форми та змісту (значущості), за якими вони вступають у відношення виведення (підпорядкування одних іншим), рівноправності або ступенювання, градуювання (різної міри вияву такої ознаки), а отже, їм властиві індивідуальні набори параметрів їхньої організації в межах суфіксальної підсистеми конструктаінваріанта.

У другому розділі “Суфікси як еталонні одиниці суфіксальної підсистеми мови” розглянуто центральний, або еталонний функціональний тип одиниць суфіксальної підсистеми сучасної української літературної мови суфікси. Їм властиві такі діагностичні ознаки: 1) побутування в складі похідних оформлених (бігун, стрибун, плигун) і неоформлених (мудрагель, попад(я), гульвіс(а) основ; 2) здатність виражати певне частиномовне (суфікс ти як класифікатор дієслів), категоріальне (суфікс ен як показник граматичної категорії коротких прикметників блажен, славен або суфікс ість як показник словотвірної категорії “опредметнена ознака” в словах злість, свіжість, близькість) та розрядне значення (суфікс ець як показник розряду назв осіб за віднесенням до певної території в словах українець, бельгіjець), а також 3) здатність виступати у визначальній для суфіксальних одиниць кінцевій позиції основи слова.

Крім трьох основних підтипів суфіксів за характером виконання ними дериваційної функції: транспозиційних, мутаційних та модифікаційних, у дослідженому матеріалі є підстави виділяти й перехідні, синкретичні підтипи, що становлять наслідки взаємозв'язків між основними функціональними підтипами. Наприклад, наслідком взаємодії транспозиційного й мутаційного підтипів є від'ємномутаційний, або нейтралізаційномутаційний підтип суфіксів, який у складі відіменникових іменників запропонувала виділяти польська дослідниця Я.Пузиніна Puzynina J. Transpozycja, mutacja, modyfikacja // Poradnik jкzykowy. 1978. № 5. S.193199., на зразок суфікса ств(о) у словах школярств(о), крутійств(о). У складі тавтологічних дериватів у дисертації виділено ще два перехідні функціональні підтипи суфіксів: від'ємномодифікаційний та підсилювальномутаційний, що виникають внаслідок взаємодії мутаційного та модифікаційного підтипів. Відмітною рисою суфіксів цих двох підтипів є формальне увиразнення категоріальних або розрядних значень твірних, безсуфіксних слів.

Для з'ясування здатності того чи іншого суфікса до одиничності/множинності вияву його форми, змісту або моделі реалізації в слові, а також для встановлення його елементарного (вихідного) або складеного (вивідного) характеру в дисертації запроваджено поняття мірність. У його трактуванні спираємося на традицію використання цього терміна для опису підстав опозицій між одиницями фонологічної системи мови в працях М.С.Трубецького та його послідовників Трубецкой Н.С. Основы фонологии. М.: Издво иностр.литры, 1960. С.7576; а також див.: Вахек Й. Лингвистический словарь Пражской школы. М.: Прогресс, 1964. С.144145, 197198; Sturtevant E.H. An Introduction to Linguistic Science. New Haven: Jale Univ.Press, 1961. 175 p.; Хэмп Э. Словарь американской лингвистической терминологии. М.: Прогресс, 1964. С.18.. Розуміючи мірність як універсальну ознаку будьякої одиниці мовної системи, як кількість її можливих реалізацій (формальних, змістових, функціональних) у структурі слова, вважаємо можливим і доцільним використання цього поняття й стосовно одиниць морфемної, зокрема суфіксальної, підсистеми мови.

Суфіксальна одиниця, реалізована в конкретному слові, може бути одно або багатомірною як за окремою ознакою (формальною, змістовою або функціональною), так і за всім комплексом властивих їй ознак. Запровадження поняття мірності дозволяє розглядати як системотворчі не лише інваріантноваріантні, родовидові відношення підпорядкування між одиницями, а й відношення рівноправності одиниць в підсистемі, зокрема, відношення дублетності та омонімії. Одиниці, що в структурі слова завжди реалізовані в тих самих формі, значенні, а також моделі розподілу (позиція й тип внутрішньослівного оточення), відносимо до одномірних; одиниці, яким властива множинність вказаних способів реалізації, вважаємо багатомірними.

Окремо в дисертації досліджено кожен із проявів мірності суфіксальних одиниць. При цьому їхню форму розглянуто як буквений запис морфів, зміст (значущість) як властиві морфу частиномовні, категоріальні або розрядні значення, а моделі розподілу в структурі слова як розміщення морфів за позиціями в суфіксальній частині слова та спектри їхніх лівих і правих партнерів (моделі внутрішньослівного оточення). Суфіксам властиві обидва можливі різновиди варіювання форми, або прояви її мірності: 1) аглютинативний, що становить творення складених (кількаелементних) одиниць та 2) фузійний, що виявляється у створенні аломорфів та дублетів суфіксів і полягає у частковій або повній зміні буквеної структури тієї ж одиниці інвентаря. Показником мірності форми виступає інтервал суфіксів формальних варіантів певної одиниціінваріанта. Одномірні щодо форми суфікси завжди в будьяких внутрішньослівних оточеннях реалізуються в тій самій формі, а отже, дорівнюють самим собі. Аглютинативний тип мірності форми у матеріалі дослідження представлений складеними інвентарними та складеними конструйованими суфіксами, які з вихідним, елементарним за формою суфіксом утворюють градуальні опозиції різної складності. Підставою для розрізнення цих двох типів складених суфіксів є ступінь скріплення елементарного суфікса з елементомускладнювачем. У конструйованих суфіксах відносна свобода компонентів підтримується зіставленням зі структурами, де кожен з таких елементів відбиває певний такт морфологічної деривації; в інвентарних одиницях можливості такого зіставлення перешкоджає несамостійний характер елементаускладнювача.

Складені суфікси функціонують переважно в структурах іменників та прикметників, причому здебільшого виявляють себе як конструйовані одиниці. Так, у матеріалі дослідження засвідчено 55 іменникових і 21 прикметниковий суфікс з таким типом мірності форми, напр.: мокравин(а) (пор. з дуплавин(а), хитринк(а) (пор. з жовтинк(а), качківництв(о) (пор. з керівництв(о); любjазн(ий) (пор. з дрібjазн(ий), нищівн(ий) (пор. з панівн(ий), склепінчаст(ий) (пор. з кільчаст(ий). Інвентарних складених суфіксів в складі іменникових і прикметникових структур, відповідно, 24 і 14, напр.: стороженк(о), царівн(а), малюнок; старезн(ий), слабеньк(ий), ребруват(ий). У складі дієслів виявлено лише один складений інвентарний суфікс ону зі значенням підсиленої однократної дії (сипонути, махонути). У дисертації запропоновані різні способи виміру потужності аглютинативного способу творення суфіксівформальних варіантів, а саме: за кількістю 1) елементарних суфіксів, залучених до цього процесу вияву мірності форми; 2) ускладнювальних компонентів в конкретному складеному суфіксі, або за глибиною аглютинації та 3) за кількістю нових складених суфіксів. Породжувальна сила елементарних суфіксів при творенні формальних варіантів аглютинативного типу коливається для іменникових суфіксів в інтервалі від 15 до 1 одиниці, для прикметників від 20 до 1, причому елементарні суфікси виявляють різну активність у реалізації конструйованих або інвентарних варіантів. Наприклад, найпотужніший щодо творення складених іменникових суфіксів елементарний суфікс к(а) дає 13 конструйованих і лише 2 інвентарні суфіксиваріанти. Таку ж несумірність реалізації різновидів аглютинативного способу варіювання демонструє і найпотужніший за цим параметром мірності прикметниковий суфікс н(ий). Від нього в матеріалі дослідження засвідчено 17 конструйованих і 3 інвентарні складені суфікси. Крім того, істотним для з'ясування принципів будови суфіксальної підсистеми сучасної української літературної мови є встановлення суспіввідношення інвентарних та конструйованих складених одиниць, яке відіграє роль показника динамічності суфіксальної підсистеми, тих живих процесів розширення її формальних ресурсів, які відбуваються в сучасній українській мові. Усього до процесу аглютинації залучено 31 елементарний суфікс: 24 іменникових, 6 прикметникових та 1 дієслівний. Внаслідок варіювання їхньої форми створено 114 нових складених суфіксів: 76 конструйованих та 38 інвентарних. Отже, за рахунок аглютинативного способу варіювання форми одиниць ресурси суфіксального інвентаря зросли в 3,7 раза. При нормальному розподілі потужності між елементарними одиницями інвентаря кожен вихідний суфікс мав би породжувати приблизно по 3 конструйовані та 1 інвентарній складеній одиниці. Однак у вияві породжувальної сили елементарних суфіксів щодо творення аглютинативних формальних варіантів спостерігаємо дію закону семіотичної переваги, згідно з яким на основі невеликої кількості первинних одиниць інвентаря створено переважну більшість нових вторинних одиниць певного типу. За нашими підрахунками, у сфері іменників 11 елементарних суфіксів з 24, залучених до цього типу варіювання форми, утворюють 68 з 84 засвідчених в основах іменників складених суфіксів; у сфері прикметників 3 з 7 елементарних суфіксів дають 26 з 34 складених суфіксів. Майже половина всіх іменникових суфіксів (11 з 24) створюють варіанти лише з одним ускладнювальним компонентом; такий же показник властивий і суфіксам прикметників (3 з 7). До найактивніших у сполученні з різними ускладнювальними компонентами серед іменникових суфіксів належать: к(а) (15), ик (10), н(я) (9), ин(а) та иц(я) (по 6); серед прикметникових н(ий) (20). Активність творення аглютинативних варіантів різко зменшується при просуванні вглиб слова від передфлективної позиції суфікса до прикореневої його позиції. Наприклад, елементарний суфікс ств(о) виявляє здатність приєднувати 3 послідовно нарощуваних ускладнювальних компоненти. Однак, якщо на першому такті ускладнення він може сполучатися з 2ма різними компонентами (божеств(о), ліберальництв(о), то на 2ому та 3ому тактах приєднує лише один компонент (тутівництв(о), качківництв(о). Таким чином, з ускладненням структури суфікса відбувається уніфікація (звуження) можливих шляхів її конструювання.

Фузійне варіювання форми елементарних суфіксів представлене двома різновидами варіантів: аломорфами та дублетами. Перший вияв цього типу мірності форми полягає у створенні суфіксів з частково або повністю відмінною формою, які з домінантою формують привативні опозиції, а отже перебувають з нею у відношеннях додаткової (доповняльної) дистрибуції; другий виявляється у становленні в складі інвентаря суфіксів з лише частково відмінною формою, що функціонують в тотожних внутрішньослівних оточеннях, а отже, об'єднуються в еквіполентні опозиції й між собою перебувають у рівноправних відношеннях вільного варіювання. Ці різновиди фузійного варіювання форми охоплюють у цілому 60 елементарних суфіксів, з них 38 функціонують лише в сфері іменників, 11 прикметників і 2 у сфері дієслів. Омонімічні суфікси ик, ин, ит, к, л, н та ок виступають в структурах як іменників, так і прикметників, а суфікси ак та як обслуговують іменники, займенники та прислівники. Здебільшого фузійний тип мірності форми суфікси виявляють у межах словотвірних пар, меншою мірою в словотвірних парадигмах і лише зрідка спостерігаємо його в словотвірних ланцюжках. В дослідженому матеріалі засвідчено лише три таких випадки: робот(а)®безробітн(ий)®безробітт(я), жінк(а)®жіноч(ий)®жіночість та речов(ий)®уречевити®уречевленн(я). При встановленні кількості можливих формальних варіантів домінанти до уваги взято не лише дійсні аломорфи, що є формальним відбиттям дії правил її морфонологічного перетворення, а й умовні та приховані аломорфи. Перші з'являються внаслідок різного орфографічного запису того ж морфа, другі, навпаки, в тотожних записах морфів приховують їхні різні фонемні структури, пор.: умовний аломорф инь суфікса ин(я) в слові аздиньк(а) (від аздин(я) або прихований аломорф ар (у фонемному записі ар') суфікса ар у слові господарювати від господар. Як вихідну для варіювання обрано форму суфікса твірної одиниці, оскільки саме піддано зміні в процесі деривації й породження нової морфемної структури слова. Конкретні способи аломорфного варіювання форми суфіксаінваріанта (домінанти) в дисертації встановлено на підставі аналізу проявів цього типу мірності форми в буквеному записі морфів. Аломорфне варіювання, як з'ясовано, може відбуватися в тому ж за довжиною буквеному записі або призводити до його скорочення чи розширення. Способи аломорфного варіювання форми вихідного суфікса за кількістю змін, що відбулися в її буквеному представленні, поділяємо на прості (з однією зміною) та складні (з кількома змінами).

Простих способів фузійного варіювання форми суфіксів виявлено 6. Теоретично можливих складних способів з двома змінами може бути 30, з трьома (найбільша засвідчена в матеріалі кількість змін у цьому типі формального варіювання) 174. Реалізовано, відповідно, 13 складних способів з двома і 3 з трьома повними або частковими змінами буквеного запису морфадомінанти, а отже, породжувальний потенціал першого способу творення аломорфів у суфіксальній підсистемі сучасної української мови реалізовано ” на 43%, а другого лише ” на 1,7%. Прикладом реалізації складних способів творення аломорфів з двома змінами форми домінанти може служити аломорф ен у слові струменист(ий), що є наслідком чергування голосного і в морфідомінанті інь твірного слова струмінь, а також ствердіння голосного н, представленого на письмі за допомогою вилучення ь (пор. з реалізацією кожного з цих способів варіювання окремо в парах морфів ір:ер матір®материнськ(ий) або аль:ал коваль®ковалих(а). Прикладом реалізації складного способу творення аломорфів з трьома змінами в буквеному записі морфадомінанти є морф тт (у фонемному записі т'т'), що сформувався внаслідок таких змін у формі домінанти ти: випадіння голосного, пом'якшення приголосного та його подовження. Звертає на себе увагу у складених суфіксів звуження спектру реалізованих формальних варіантів фузійного типу порівняно з елементарними суфіксами. Наприклад, від елементарного суфікса ок можливе творення 6 аломорфів: к, оч, оч', еч, ч, оц. Натомість складені суфікси з цим же кінцевим компонентом реалізують лише 3 з них, пор.: рисунок®рисунчаст(ий), рисунков(ий), рисуночок або будинок®будиночок, будинков(ий). Це дає підстави твердити, що ускладнення форми за рахунок одного типу її варіювання обмежує її здатність до інших типів. Завдяки таким регуляторам варіювання мовна система, і суфіксальна підсистема як її складник, зберігає свою рівновагу та здатність до виконання комунікативної функції, оскільки створює перепони на шляху необмеженого ускладнення мовного коду. Усього до процесу аломорфного варіювання залучено 181 елементарний суфікс: 61 з них здатен виступати як домінанта, вихідна одиниця при творенні варіантів; 120 суфіксів виступають як аломорфи. Як засвідчив матеріал дослідження, 36 суфіксів мають по одному варіантуаломорфу, натомість понад половину елементарних суфіксів, здатних до такого вияву мірності форми, становлять одиниці з інтервалом від 2 до 6 аломорфів: по 2 аломорфи мають 10 суфіксівінваріантів, по 3 шість суфіксів, по 4 та по 5 відповідно, по 2 та 4 суфікси і по 6 три суфікси.

Серед елементарних суфіксів можна виділити групу одиниць з двоїстим статусом в підсистемі: в одних опозиціях вони здатні виступати як вихідні одиниці, домінанти, а в інших як залежні, вивідні одиниці, аломорфи, напр.: В в:вл живити®живленн(я) і пор. з ва:в вбивати®вбивц(я); Л л:ел світлиц(я)®світелк(а) і пор. з ел:л козел®козлин(ий). Таку двоїстість статусу морфів розглядаємо як особливий різновид омонімії і називаємо її домінантноаломорфною омонімією. Аломорфному варіюванню здатні піддаватися не лише елементарні, а й складені суфікси. Таким чином, можемо виділити формальні варіанти такого типу 1го ступеня (ті, які зазнали одного способу перетворення форми, а отже, демонструють один вияв мірності форми) та формальні варіанти 2го ступеня, що пройшли два етапи варіювання завдяки різним типам перетворення форми, або представляють два різні вияви її мірності. Серед елементарних суфіксів можна виділити групу одиниць, здатних як до ретроспективного (при поєднанні з лівими партнерами в слові), так і до проспективного (у поєднанні з правими партнерами) варіювання своєї форми. Інакше кажучи, такі суфікси здатні реалізувати обидва описані вище типи вияву мірності форми аглютинативний (ускладнення) та фузійний (аломорфія). Це такі суфікси, як ак (як), ат, ах, в, ик, иц, к, л, н, ок. Загалом до формального варіювання 2го порядку залучено 99 суфіксів, 38 з яких виступають як вихідні одиниціінваріанти (домінанти) аломорфних опозицій і 61 як залежна одиницяваріант.

Дублети в дисертації визначено як суфікси формальні варіанти, не залежні від своїх лівих та правих партнерів у слові і здатні функціонувати в тих самих внутрішньослівних оточеннях. Такі суфікси з'являються завдяки належності слів, до складу яких вони входять, до різних шарів лексикону. Ця група одиниць нечисленна (22 двочленні і 4 тричленні опозиції суфіксів, загалом 56 одиниць, з яких 8 складених). Пояснити незначну активність цього способу варіювання форми суфіксів можна намаганням мови всіляко уникати надлишковості номінування. У матеріалі дослідження засвідчено два типи дублетів з частковою відмінністю форми в межах однакового за довжиною буквеного запису: з міною голосних або приголосних, пор.: знахар:знахор:знахур; каменячч(я): каменючч(я); снігир:снігур; суковат(ий):сукуват(ий) або бідолаг(а):бідолах(а):бідолак(а); пилюг(а):пилюк(а); селюк:селюх; вівсюг:овсюк. Ставати дублетами можуть також члени аломорфних об'єднань, у такий спосіб нейтралізуючи фузійний спосіб вияву мірності їхньої форми, пор.: краплин(а)®крапелин(а), а також елементарні й складені інвентарні одиниці, пор.: сяйв(о)®сяjев(о), сушн(я) 2®сушен(я). Слова із суфіксамидублетами переважно різняться за своїми функціональними характеристиками, крім спільних, мають відмінні лексичні значення, на що вказують відповідні ремарки словників. Наприклад, слово світич синонімізується зі словами світоч і світлач лише в першому своєму значенні, натомість відмінним залишається його значення `тирлич', а отже, як дублетні можна розглядати суфікси ич:ач:оч лише в категоріальних значеннях “предмет (свічка, свічник, смолоскип, світило)” та “особа”. Так само і суфікси ик та як у словах вишник1 та вишняк 1 виступають як дублети лише в категоріальному значенні “місце”, а суфікси н та ен у словах сушн(я) 2 і сушен(я) лише в значенні збірності. У цілому при творенні суфіксівдублетів мовна система використовує обидві можливості оформлення одиниць: їхнє уподібнення або ж розрізнення при збереженні певного порогу близькості формальної будови.

Встановлено два способи вияву мірності змісту суфіксів: семантичне варіювання та омонімію (омографію як її частковий вияв). Дистинктивну ознаку для їхнього визначення становить спосіб зв'язку між варіантами в межах багатомірних щодо реалізації змісту суфіксів. На їхнє позначення використовуємо термін суфіксема в трактуванні, запропонованому І.І.Коваликом Ковалик І.І. Проблеми суфіксальної омонімії та синонімії в сфері іменників слов'янських мов // Питання слов'янознавства. Львів, 1962. С.6.. Розуміємо її як загальну поняттєву величину родової їєрархії, що об'єднує конкретні суфіксиомоніми або семантичні варіанти. Суфіксисемантичні варіанти в суфіксемах такого типу організовані навколо певного семантичного інваріанта, морфа зі стрижневим, вихідним значенням. Суфіксиомоніми такого інваріанта не засвідчують; їх “під дахом” суфіксеми утримує лише спільність форми. Як перехідний тип суфіксівсемантичних варіантів між зазначеними вище двома типами суфіксем розглядаємо суфіксиомоніми у віддієслівних іменниках, спектр значень яких задає предикатноактантна структура елементарного речення з твірним дієсловом. Такі омоніми в роботі іменуємо прогнозованими. У цьому розділі дисертації розглянуто омонімію суфіксальних одиниць в межах лише одного їх функціонального типу суфіксів. Такий тип омонімії визначаємо як внутрішньотиповий на відміну від міжтипового, засвідченого між одиницями різних функціональних типів. У матеріалі дослідження виявлено 216 суфіксем: 160 з елементарною і 56 зі складеною формою, а отже, й для багатомірних за змістом суфіксів можна виділити варіанти 1го та 2го порядку. Внутрішньотипову омонімію в межах суфіксів реалізовано суфіксемами з такими способами протиставлення омонімів за їхнім частиномовним значенням: 1) суфіксеми з омонімамирепрезентантами, що мають різні категоріальні або розрядні, проте спільне частиномовне значення (внутрішньочастиномовна омонімія), пор. реалізатори суфіксеми ень у словах учень `особа', водень `речовина', сліпень `істота (комаха)', оповзень `природне явище', піддубень `рослина (гриб)', мідень `предмет', безматень `збірність', завертень `місце', сковородень `знаряддя дії' або суфіксеми уват(ий) у словах винуват(ий) `ознака за твірною основою', м'язуват(ий) `ознака за великою кількістю того, що засвідчує твірна основа', ведмедикуват(ий) `ознака за подібністю до того, що засвідчує твірна основа', жовтуват(ий) `неповнота ознаки'; 2) суфіксеми з різними категоріальними, розрядними та частиномовними значеннями суфіксівомонімів (міжчастиномовна омонімія), пор. реалізатори суфіксеми ох у словах вп'ятьох і мандрьох(а) або суфіксеми ов у словах зимов(ий) і любов; 3) суфіксеми, реалізатори яких поєднують обидва перелічені вище типи протиставлення (мішана омонімія), пор. суфікси представники суфіксеми ок у словах свідок, місток, свисток, смуток, загривок, підвечірок, відмінок, шкребок, зівок і глибок(ий). Саме суфіксеми останнього типу засвідчують найбільший інтервал мірності змісту 19 реалізаторів з різними категоріальнорозрядними значеннями. Його представляють, наприклад, репрезентанти суфіксеми к у словах: знайк(о), вушк(о), ліжк(о), гнідк(о); українк(а), вітрянк(а), вишнівк(а), мандрівк(а), знахідк(а), гарячк(а), сірк(а), голосівк(а), зірк(а), присінк(и), задвірк(и), батьк(и), пачіск(и), братк(и) і стійк(ий).

Здебільшого багатомірність змісту демонструють суфікси іменників, рідше прикметників і в поодиноких випадках її засвідчують дієслова. Внутрішньочастиномовну омонімію подають, наприклад, репрезентанти суфіксеми ну, що виступають зі значеннями `набуття стану' (бліднути, мерзнути, сохнути), `дія' (такі репрезентанти виконують у слові функцію форматива) (гнути, плинути, танути) та `однократна дія' (махнути, свиснути, шепнути).

Процес семантичного варіювання суфіксів у роботі вивчено на матеріалі транспозиційних дериватів з категоріальними значеннями опредметнених ознаки, дії й кількості, а також на матеріалі дериватів з тавтологічними (від'ємномодифікаційними та підсилювальномутаційними) суфіксами. У транспозиційних дериватах творення суфіксівсемантичних варіантів здійснюється в межах спільного категоріального значення внаслідок його конкретизації, а отже, спосіб виконання суфіксом дериваційної функції змінюється в напрямку від транспозиційного до мутаційного, появу у таких суфіксах модифікаційного значення розглядаємо як граничний пункт варіювання спільного категоріального значення, оскільки модифікації підлягає нове, мутаційне, значення суфікса. Проте, як засвідчило дослідження матеріалу, між цими граничними ділянками шкали семантичного варіювання міститься перехідна зона, в якій перебувають деривати із синкретичними щодо характеру дериваційної функції суфіксами. Так, наприклад, для суфіксів зі спільним категоріальним значенням `опредметнена ознака' встановлено таку шкалу семантичного варіювання: І транспозиційні деривати (багряність, багрянець); ІІ перехідна зона синкретичних дериватів з транспозиційним та модифікаційним значеннями (холоднеч(а), біднот(а), ІІІ мутаційні деривати (чистин(а), гладінь, білок1); IV модифікаційні деривати (голот(а), мализн(а). 15 виявлених у матеріалі дослідження суфіксів з цим категоріальним значенням виявили різну активність щодо реалізації всіх або окремих ланок встановленої шкали його варіювання. Повністю встановлену шкалу семантичного варіювання реалізує лише суфікс изн(а), пор. його семантичні варіанти за послідовністю розгортання шкали: І рябизн(а), голубизн(а) ІІ кривизн(а) ІІІ гнилизн(а), пустизн(а) IV мализн(а). Як тенденція семантичного варіювання суфіксів цієї групи окреслюється їхня здатність до реалізації мутаційних значень внаслідок поступової конкретизації транспозиційного значення, напр.: величінь:голубінь:височінь:мокрінь:гладінь або сіряв(а):повняв(а):синяв(а):рівняв(а). Як вияв семантичного варіювання суфіксів внаслідок зміни характеру виконання дериваційної функції розглянуто в цьому розділі дисертації й формування від'ємномодифікаційних та підсилювальномутаційних суфіксів. Спільною для цих двох груп суфіксів є роль формального виразника мутаційного значення, наявного в семантичній структурі безсуфіксного твірного слова, але не вираженого в його формальній будові. У матеріалі дослідження виявлено 16 суфіксів від'ємномодифікаційного й 28 підсилювальномутаційного підтипів. Для кожного з них визначено свою шкалу варіювання, а суфікси проаналізовано з огляду на їхню активність щодо реалізації ділянок встановленої шкали варіювання, напр.: вербиц(я), сестриц(я) з модифікаційним суфіксом, копиц(я) із суфіксом перехідного типу, удовиц(я), лебедиц(я), вовниц(я) з від'ємномодифікаційним суфіксом та буквиц(я), ручиц(я) з омонімічними суфіксами. На базі 16 вихідних суфіксів унаслідок, зокрема, цього способу вияву мірності їхнього змісту сформовано 27 суфіксів семантичних варіантів перехідного або від'ємномодифікаційного підтипу. Загалом до процесу семантичного варіювання залучено 27 різних за формою суфіксів, на базі яких сформовано 132 суфіксисемантичні варіанти. Інтервал вияву цього типу мірності змісту у суфіксів становить від 2 до 12 варіантів.

Досліджені способи вияву мірності форми та змісту суфіксів становлять надійне підґрунтя для аналізу моделей їхнього розподілу в словах, з'ясування меж і наповнення полів їхньої реалізації. Для кожного поля реалізації окреслено лінійну (горизонтальну) й парадигматичну (вертикальну) вісь розгортання, на яких виявляється мірність форми, змісту та моделей розподілу суфіксальних одиниць у структурі слова. Виміром лінійної осі поля реалізації є кількість можливих для описуваної суфіксальної одиниці позицій у післякореневій частині слова. За вимір парадигматичної осі поля обрано спектри лівих та правих партнерів суфікса в слові, які водночас є показниками його лівобічної (приєднувальної) та правобічної (породжувальної) комбінаторної сили. У дисертації розрізнено дійсну й умовну (засвідчену в дослідженому фактичному матеріалі) одномірність полів реалізації суфіксальних одиниць, а також одномірність здоланну (при зміні форми одиниці) й нездоланну.

Для суфіксів, що мають приєднувальну силу більше 1, тобто здатні приєднуватися до твірних основ різної частиномовної належності, виділено в межах поля яруси реалізації, або підполя зі своїми власними принципами синтагматичного й парадигматичного розгортання. Поля реалізації суфіксів, що сполучаються лише з одним типом основ або й взагалі з однією конкретною основою, є одноярусними. У доцільності структурування полів реалізації за типами твірних основ переконує кардинальна роль останніх у формуванні за участю того чи іншого суфікса парадигм похідних з певними наборами розрядних значень. Аналіз полів реалізації суфіксів дозволив встановити таку градацію їхніх типів за складністю будови: 1) одноярусні: а) повністю одномірні (з одномірним лівим та правим оточенням; б) частково одномірнібагатомірні (з одномірним/багатомірним лівим або правим оточенням); 2) багатоярусні: а) з перемінною мірністю (з одномірно/багатомірними ярусами (частково або повністю) та б) з постійною багатомірністю. У роботі запропоновано графічне представлення полів реалізації суфіксальних одиниць у вигляді двомірної матриці. Її ліва колонка подає результати розгортання спектру лівих партнерів суфіксальної одиниці, тобто представляє реалізацію її приєднувального потенціалу, права наслідки розгортання спектру її правих партнерів, а отже, реалізацію породжувального потенціалу описуваної одиниці. Зведена теоретично можлива матриця містить 7 ярусів: І. Іменниковий; ІІ. Дієслівний; ІІІ. Прикметниковий; IV. Прислівниковий; V. Займенниковий; VI. Числівниковий і VII. Зв'язаних основ. Типів прояву мірності форми суфіксальних одиниць виявлено 14: І. Морфи домінанти; ІІ. Дійсні аломорфи домінант; ІІІ. Умовні аломорфи домінант; IV. Приховані аломорфи домінант; V. Приховані аломорфи дійсних аломорфів; VI. Приховані аломорфи умовних аломорфів; VII. Складені інвентарні формальні варіантидомінанти; VIII. Складені інвентарні формальні варіантиумовні аломорфи домінант; IX. Складені інвентарні формальні варіанти приховані аломорфи домінант; X. Складені конструйовані формальні варіантидомінанти; XI. Складені конструйовані формальні варіантидійсні аломорфи домінант, XІI. Складені конструйовані формальні варіантиумовні аломорфи домінант; XIII. Складені конструйовані формальні варіанти приховані аломорфи домінант та XIV. Складені конструйовані формальні варіанти приховані аломорфи умовних аломорфів. Типова матриця може містити три підрубрики залежно від кількості одиницьміжтипових омонімів. Прогнозовані омоніми й суфіксальні одиницісемантичні варіанти розташовано в певних підрубриках поля у межах відповідних ярусів. Зведена схема становить еталон для порівняння матриць реалізації окремих суфіксальних одиниць, а отже, становить інструмент для з'ясування характеру їхньої участі в процесі побудови морфемної структури слова: спектру сполучуваності, наповнення правого та лівого оточення в слові, можливих способів вияву мірності форми та змісту.