Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 81'282.4

СИНТАГМАТИЧНА СПЕЦИФІКА ТУРЕЦЬКОЇ МОВИ

(регіон Балканського півострова, середина XIX -- XX ст.)

10.02.13 -- мови народів Азії, Африки,

аборигенних народів Америки і Австралії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Дрига Ірина Миколаївна

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі класичного Сходу Інституту сходознавства імені А. Кримського Національної академії наук України.

Науковий керівник доктор філологічних наук, професор Меметов Айдер Меметович Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, завідувач відділення східних мов і літератур

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Груніна Ельвіра Олександрівна Інститут країн Азії і Африки Московського державного університету імені М. В. Ломоносова, кафедра тюркської філології

кандидат філологічних наук, доцент Оказ Лемара Сергіївна Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, кафедракримсько-татарської мови та східних мов

Провідна установа: Київський державний лінгвістичний університет, Київ Захист відбудеться “26” червня 2001р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.33 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ-33, вул. Володимирська, 64.

З дисертацією можна ознайомитись у відділенні сходознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Адреса: 01033, Київ-33, вул. Володимирська, 64.

Автореферат розісланий “26” травня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук, доцент Мосенкіс Ю.Л.

Дрига І. М. Синтагматична специфіка турецької мови (регіон Балканського півострова, середина XIX - XX ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.13 - мови народів Азії, Африки, аборигенних народів Америки та Австралії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2001.

Дисертація присвячена дослідженню синтагматичної специфіки турецької мови регіону Балкан середини XIX - XX ст., що функціонувала як розмовна і засвідчена в текстах турецької арабографічної преси. Розглядаються особливості турецької мови Болгарії, Румунії, Македонії, Боснії, Косова, Греції, Кіпра і Албанії, встановлено єдину картину побутування мови, проведено порівняння її рис, серед яких визначальними є синтагматичні. Доведено, що в зонах різносистемних мовних зустрічей зміни приводять до потенційного маркування “прагматично обумовлених” граматичних явищ, синтаксис є етапним бар'єром для контамінаційного вторгнення однієї системи в іншу.

На основі аналізу писемних джерел досліджуються прагматичні розрізнення, що прогнозують правила інверсії з синтагматичною здатністю до передпозицій. У писемній мові наявні суб'єкт-початкові, безпосередньо переддієслівні і постпредикативні обмеження. Доводиться, що ієрархія синтаксису і семантики в балканотурецькій мові синтагматично зумовлена.

Ключові слова: тюркобалканістика, розмовне койне, синтагматична специфіка, дискурс, прагматичні обмеження, синтаксис.

Дрига И. Н. Синтагматическая специфика турецкого языка (регион Балканского полуострова, середина XIX - XX в.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.13 - Языки народов Азии, Африки, аборигенных народов Америки и Австралии. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2001.

Диссертация посвящена исследованию синтагматической специфики турецкого языка региона Балканского полуострова середины XIX - XX ст., функционировавшего в качестве разговорного и засвидетельствованного в текстах турецкой арабографической прессы. Рассмотрены особенности турецкого языка Болгарии, Румынии, Македони, Боснии, Косово, Греции, Кипра и Албании, установлена единая картина существования языка, проведено сравнение языковых черт, среди которых определяющими являются синтагматические. Доказано, что в зонах разносистемных языковых влияний изменения приводят к потенциальному маркированию “прагматически обусловленных” грамматических явлений, синтаксис является этапным барьером для контаминационного вторжения одной системы в другую. турецька мова синтагматичний побутування

На основе анализа письменных источников автор исследует прагматические ограничения, прогнозирующие правила инверсии и синтагматическую склонность языка к препозициям. В письменном языке существуют начальные, непосредственно предглагольные и постпредикативные ограничения. Доказывается, что иерархия синтаксиса и семантики в балканотурецком языке синтагматически обусловлена.

Ключевые слова: тюркобалканистика, разговорное койне, синтагматическая специфика, дискурс, прагматические ограничения, синтаксис.

Dryga I. M. The syntagmatic specifics of Turkish (Balkan peninsula's region, the latter half of XIX - XX centuries). - Manuscript.

A thesis submitted for a Candidate of Philology degree with the specialization 10.02.13. - Languages of Asia and Africa, aborigine peoples of America and Australia.- Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2001.

The present thesis comprises a study of both spoken and written Turkish spread among Balkans during the latter half of XIX--XX centuries. No one generalized research are available of the problem. In turkology as an area of linguistic orientalistics the problem of getting complete and clear idea of Turkish as an everyday conversational language in Balkans region (Rumelian Turkish dialects), as well as establishing the specificity of it's written form reflecting, concerns to the sphere of turkobalkanistics having its own centenary scientific tradition. An attempt to order and completely describe the isolated bodies of the language data, being a subject of huge interest in world linguistics, has been provided. The research in sphere of regional linguistics reconstructs and compares the most of syntactic structures in spoken and written language of various territorial non-metropolitan usages. The thesis determines general characteristics of spoken and written Turkish in the region on the assumption of the language's syntagmatic specifics, i.e., examines how much different are the syntagmatic relations in all the Turkish koines in the precisely established space. A hypothesis about syntagmatic conditionality in the hierarchy of syntax and semantics in the texts of sources is raised.

The author's field investigations and translations of Ottoman Turkish mass media from the region's oriental archives underlie the research results. The research investigates inward- and intersyntagmatic relations and variations in the order of constitutive elements in Turkish. For this language, having very strict order in the sentence -- subject - object - predicate -- the sentences with fluctuations in syntagmatic order, other from the verb-final ones, occur in specific discourse conditions and are proved to have local restrictions. The sources and field studies allowed using the previous experience of the turkobalkan dialectology and introducing it into practice for the first time. According to dialectology data classification allows us to group the information into broad types as following: 1) Bulgaria - Deliorman, Gerlovo, Tozluq, Varna, Kustendil-Mikhailovgrad; 2) Gostivar, Okhrid, Nevroqop, Kosovo; 3) the North, South and North-Western part of Romania; 4) Tirana, Elbasan, Argirocastra, Shkodra, Kruya, Qorcha; 5) Saloniki, Komotini, Western Thrace, Cyprus. A generalized cartographic presenting of the Turkish language zones forms the ground work for the analysis of the written language's data. The details of Turkish functioning are now lost, yet it's possible to reconstruct and compare the main outlines of the language features. 20 main parameters are proved to be determinative for outlining the regional variants of the language, and syntagmatic ones are to considered as comprehensive. The facts have shown that in the zones where different language systems are coming across, the caused changes result to appearance of some potentially marked "pragmatically caused" grammatic phenomena, and the syntax is a turning barrier for the contaminative invasion of one system into another.

On the basis of the written sources analysis the author investigates the most of pragmatical restrictions predicting inversion rules, and the language's syntagmatical propensity to prepositions rather then to postpositions. The tendencies of syntagmatical relations in written Balkan Turkish are observed, and the idea that there are initial, direct objective and postpredicative restrictions is supported. All the facts prove that the hierarchy of syntax and semantics in the Balkan Turkish language is caused syntagmatically.

Key words: turkobalkanistics, spoken koine, syntagmatic specifics, discours, pragmatical restrictions, syntax.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність. Дослідження синтагматичної специфіки турецької мови у параметрах регіональної лінгвістики в тюркології як частині лінгвістичного сходознавства належить до завдань тюркобалканістики. Незважаючи на те, що її науковою традицією накопичено значний об'єм мовних матеріалів, проблема єдиного опису і систематизації поодиноких і розрізнених мовних фактів досьогодні не була розв'язана. Турецька мова специфічних анклавів ізольованої культури на території Балканського півострова, а також специфіка відображення цієї розмовної мови в писемних джерелах вже століття є предметом великого зацікавлення в світовому мовознавстві. Однак перевірка міри тотожності ідентичних структур турецької мови як системи в максимально можливому об'ємі синтагм з визначеним просторовим охопленням і навантаженням локальних модифікантів (функціонування на цих територіях усного койне), виявлення принципу інваріантності в останнє десятиліття становить інтерес для тюркологів, балканістів і спеціалістів з загального мовознавства, оскільки розпорошена по сотнях періодичних видань 12 мовами інформація є недоступною лінгвістам різних країн.

В сучасній тюркології назріла проблема осмислення кожного елементу синтаксичної структури мови, що відображає свої субстанціональні властивості у цій структурі і є в ній структурно обумовленим. Вивчення комбінаторних можливостей включення слів у мовний ланцюжок, визначення парадигми структурної одиниці неможливе без якомога різноманітнішого репертуару позицій елемента в синтагмі. Подібний розгляд в теорії мовознавства має на меті поновлення значущої ролі синтаксису як розділу мовознавства в сучасній тюркології порівняно з розвиненими морфологічними дослідженнями і дослідженнями окремих пам'яток і періодів мови. Не кажучи про брак праць з лінгвістичної тюркології, і зокрема, тюркобалканістики в Україні, проблема синтаксичних тюркологічних досліджень і долучення нових діалектних матеріалів, запропонованих в дисертації, залишається посталою в усьому світі.

У книгосховищах країн Балканського півострова є чимало турецькомовних джерел, що впродовж десятиліть були вилучені з наукового обігу і зовсім невідомі українським дослідникам. Для вітчизняного мовознавця їх перегляд і аналіз актуальний, оскільки дослідженням віднайдено матеріали, цінні як для балканістики, так і для історії України XVIII -- XX ст., української ісламістики, культурознавства. Зважаючи на те, що найбільш актуальною на даний момент для української тюркології ланкою є відродження кримськотатарської мови, Балкани дають матеріал для бачення ретроспектив і перспектив побутування турецької та місцевих різносистемних нетюркських мов, і досвід багатовічного їх співіснування має неабияку вартість для формування мовної політики країни.

Стан наукової розробки проблеми. Студії, використані у дослідженні, можна розділити на умовні групи: 1) синтаксис у тюркології і загальному мовознавстві, 2) балканотурецька діалектологія, 3) балканська османістика, 4) дослідження балканотурецької преси.

Вивчення турецької присутності на півострові розпочинає османістика, на даний момент провідна джерелознавча дисципліна. Від найповнішої історії османської імперії J. Hammer-Purgstall, де приділено увагу і балканотурецьким матеріалам, певну кількість османських текстів публіковано на Балканах. Особливого значення набули праці Я. Гжегожевського по архівах Софійської бібліотеки, F. Kraelitz-Greinfenhorst у 1920 р. по архіву м. Дубровнік. 1926 р. з'являється збірка перекладів османських документів XVIII-XIX ст. о. Хіос Х. Мавропулоса, балканські актові матеріали оприлюднюють Г. Елєзович, Н. Бинєску, Вл. Тодоров-Хіндалов. В ХХ ст. досягнення османістики визначено розробками Я. Рипки, П. Віттека, А. Бомбачі, І. Узунчаршили, Е. Карала, О. Баркана, Г. Іналджика. Відкриття османських архівів Бухареста, Сараєва, Скопіє, Софії, Тирани здіснюють Л. Фекете, Ф. Бабінгер, Й. Кабрда, Й. Блашковіч, Я. Рейхман, А. Зайончковскі, У. Гейд, Б. Льюїс, Н. й І. Бельдічяну, Г. Калди-Надь, Зд. Весела - Пршеносілова, Г. Тунджер, М. Гьокбільгін, М. Губоглу, Г. Сабановіч, Б. Джурджев, Г. Гилибов, Б. Недков, Н. Попов, Б. Цветкова, В. Мутафчієва, С. Дімітров, Й. Матуз, В.Бошков, Г. Мейер, Ж.-Л. Бак-Грамон, А. Тверитинова, Б. Цветкова, Ст. Андреев, Е. Грозданова, А. Велков. Проте нагальними проблемами балканської османістики є розв'язання питань методів інтерпретації непропорційно накопичених видань, вивчення структур мережі окремих документів, маргінальних дописів, загальна географічна і поіменна каталогізація текстів, що створює потребу інтернаціональної інтеграції спеціалістів.

Публікації про балканотурецьку пресу мають історико-фактологічний характеру. Узагальнююче дослідження Popovic A. містить ретельну бібіліографію, а детальний аспектний перегляд проблеми - збірка Clayer N., Popovic A., Th. Zarcone. П. Дака уклав каталог албанських мусульманських медій, А. Карагьоз дав огляд болгарських ідентичних видань, про них також йдеться у Каталозі БАН, дослідженні стамбульського друку І. Окдай і розвідці М. Аджароглу. Публікації про османські видання у Греції належать П. Конортасу, пресу в Румунії розглянуто А. Поповичем. У дослідженні османських медій на території екс-Югославії лідером є І. Ерен.

Згідно поділу анатолійсько-румелійських діалектів турецької мови А. Джафероглу, балканські турецькі діалекти (румелійські турецькі діалекти) поділяють на західно- і східнорумелійські турецькі діалекти і виокремлюють перехідну зону центральнорумелійських діалектів. Зібрані К. Ерімером і Т. Гюленсоєм відомі бібліографічні розвідки вимагають систематизації і значного поповнення, тобто проблема неопрацьованості турецького діалектного матеріалу спостерігається і досі. Проте турецька діалектологія має значні набутки: тюркським діалектам Балкан присвячено студії Т. Ковальського, М. К. Дмітрієва, Д. Гаджанова, Ю. Немета, Г. Хазаї, В. В. Гузєва, М. Моллової; Р. Моллова, Е. Боева, Х. Рустемова-Далли, В. Дрімби; Я. Екманна. Найбільш неопрацьованою лишається ланка грецької і кіпрської турецької мови, що її студіювали Г. Ерен і Е. Сарачоглу.

Виокремлення словосполучення як предмету синтаксиса в тюркології має початком граматики М. Казем-Бека, В. Гордлевського, Г. Йеглічки, А. Поцелуєвського, М. Дмітрієва. J. Deny вирізняє інфінітивні, детермінативні, утворені приляганням або керуванням сполучення. K. Grцnbekch поділяє словосполучення на дескриптивні іменні, утворені приляганням, дефінитивні іменні-прикладки й іменні композити. G. Lewis відзначає, що поділ турецькими граматистами на дієслівні і іменні речення не має практичної цінності і є традиційно арабським, важлива його спроба розрізнити прямий і непрямий об'єкти з означальними конструкціями і застосування для цього трансформацій. А.Баскаков пропонує поділ словосполучення на прості і складні, іменні і дієслівні, субстантивні і атрибутивні, посесивні і непосесивні, подає реєстр мінімальних синтаксичних одиниць в 116 структурних типів. Однак перевірка мовного матеріалу на вичерпність класифікації свідчить про існування додаткових структурних класів. Речення як предикативний різновид словосполучення розглядає L. Swіft, що за методом безпосередніх складників виокремлює первинний структурний сегмент, наголошує на недетермінованості меж синтаксичної одиниці наслідками актуального членування. А. Emre, H. Kissling пропонують розглядати словосполучення як різновид поширення імені, яке реалізує дистрибутивний потенціал через морфологію і позиційну валентність складників як частин мови. M. Bilgegil за морфологічним критерієм вирізняє іменні і ад'єктивні словосполучення, сполучникові групи з сурядним зв'язком і адвербіальні; T. Gencan дефінує словосполучення як іменні і ад'єктивні, M. Ergin змішує морфологічні категорії, фразеологічні єдності із синтаксичними. Н.Ediskun приділяє місце словосполученню в морфології, виокремлюючи ізафети і атрибутивні складні сполуки, парні слова. Т. Banguoрlu маркує за предикативністю означувальні -- іменні, ад'єктивні, адвербіальні, партикулярні і відмінювані іменні, дієслівні групи, зв'язки, злиті сполуки, прикладки, вигуки, групи-судження -- предикативні одиниці і квазіпредикати, вказує позицію у реченні, що має прояснити класифікаційні ознаки. Лексико-граматичний спосіб класифікації злито з семантичним і формальним, причому затемнені з граматичної точки зору форманти винесено за дужки критеріїв поділу. Принципи формального синтаксису є вихідними в дослідженнях каузативних конструкцій і порядку слів Е. Erguvanlэ, де визначено вирішальну різницю між темою і ремою в турецькій мові, а речення з інверсованими порядками є стилістичними варіантами вихідного синтагматичного ряду і зумовлені синтагматичними обмеженнями і прагматичними умовами. Виявлення маркерів означеності-неозначеності є завданням досліджень R. Underhill, J. Hankamer, L. Knecht, R. Lees. К. Zimmer обговорює правила кодування суб'єкта - об'єкта при вживанні відносних конструкцій, L. Hшebниek, J. Pierce застосовують лінгвостатистичний підхід і встановлюють, що система релятивізації в турецькій різко відрізняються від європейських мов: чітка дихотомія активу-пасиву протиставлена в турецькій формам перехідності-неперехідності, а протиставлення визначає означеність - неозначеність іменних сполук. Разом з першим трансформаційним описом турецького синтаксису А. Меshill, де виділено ядерні і деривативні конструкти, це стимулювало дослідження синтагматичної специфіки мови, і виникла потреба виконати дослідження регламентованого синтагматичного ряду у її структурі.

Мета та задачі дослідження. Мета дослідження полягає у виявленні, теоретичній інтерпретації і систематизації синтагматичної системи турецької мови балканського походження другої половини XIX--XX ст.

Конкретні завдання дослідження полягали в тому, щоб:

зібрати максимально повні дані про побутування розмовної турецької мови на Балканах, об'єднати і систематизувати матеріал;

з'ясувати, як представлена розмовна турецька мова у максимально наближених писемних джерелах (балканотурецька преса);

встановити перелік структурних моделей і їх кореляцій в словосполученні і реченні;

теоретично їх інтерпретувати і класифікувати в межах функціонування в маргінальних зонах побутування мови (локальні варіанти турецької мови);

- в мережі узусів виявити специфіку функціонування і накопичення синтагматичних зсувів, що спричинюють зміни у мікросистемах;

- виявити в тексті "інодіалектні форми", з'ясувати ланцюгові умови їх співіснування, прагматичні обмеження, окреслити зони побутування.

Об'єктом дослідження є турецька мова регіону Балканського півострова середини XIX -- ХХ ст.

Предметом дослідження є синтагматична специфіка в структурі османотурецьких текстів балканського походження середини ХIХ - ХХ ст. і румелійських турецьких діалектів в країнах Балканського півострова.

Методи дослідження Обрані методи дослідження зумовлює актуальний для тюркського синтаксису акцент на комунікативній визначеності речення, який обстоює вербоцентрична теорія ієрархії членів речення. Це спрямовує аналіз на застосування наступних методів: географічного при картографуванні елементів турецької мови на Балканах, що є маркерами для виокремлення зон; дескриптивного при формулюванні і емпіричному описі мовних явищ; методу лінгвістичного опису, що застосовується при потребі послідовного визначення мовних одиниць і пояснення їх функціонування; методу співставлення, у випадку необхідності порівняти явища двох чи більше різносистемних мов; структурного методу, що дозволяє з'ясовувати мовні внутрішньосистемні відносини і дихотомії, розкривати синтагматичну специфіку мови на функціональному і лінійному рівні. Для усвідомлення специфіки матеріалу в межах структурного методу використовується дистрибутивний аналіз.

Хронологічні межі дослідження. Нижню хронологічну межу -- середина ХIХ ст. - обрано залежно від часу появи перших друкованих періодичних видань турецькою мовою на Балканському півострові, верхню межу для писемних джерел становлять 1930 рр. (реформа письма в регіоні). Для студій над розмовною мовою залучено як дані, сучасні писемним джерелам, так і сучасніші і сьогоденні джерела, з огляду на нагальний брак даних і потребу доповнити і систематизувати матеріал. Відтак, дослідження охоплює другу половину ХIХ ст. - ХХ ст.

Джерельна база дослідження. Дисертацію написано на основі автентичних османотурецьких першоджерел у мікрофільмах і роздрукованих мікрофільмах, замовлених під час студій в орієнталістичних архівах Народної бібліотеки “Кіріл і Мефодій”, Софія, і бібліотеки Хакки Тарік Ус, Стамбул. Репрезентативність вибірки представлено мікрофільмованими загалом 300 числами османотурецьких і 11 латинографічних періодичних видань болгарського, албанського, грецького, румунського, македонського походження; залучено окремі дані кримсько-татарської газети Tercьman, 1873-1923 (ж. Tarih, Эstanbul, 1993-95). Почерк: друкований і рукописний несх. Вперше введено в обіг теренні записи автора під час стажувань в країнах дослідження (1995-2000 р.), використано опубліковані польові записи і наукові дослідження балканських турецьких діалектів.

Наукова новизна підходів та одержаних результатів полягає в принципово новому підході до аналізу тому, що це дослідження вперше комплексно розглядає балканотурецьку мову в усіх країнах її побутування і визначає її синтагматичну специфіку із застосуванням в тюркології структурного методу і методу співставлення. Традиція, що склалася у вивченні румелійських турецьких діалектів, полягає у вивченні і порівнянні окремих мовних рис або описі вузько локалізованих мовних фактів. В роботі було вперше встановлено загальну картину побутування мови на всьому півострові;

- вперше введено в науковий обіг матеріали теренних і джерелознавчих студій, невідомих українському дослідникові;

-вперше проаналізовано османські мас-медійні архівні джерела балканського походження і здійснено їх лінгвістичний опис;

детальний аналіз дозволив вперше визначити 20 основних параметрів для узагальненої характеристики побутування мови на всьому півострові, таким чином розширивши традиційно визнані підстави для порівняння;

у дослідженні поєднано методики опису баз даних, створених на лінгвістичному матеріалі, пов'язування їх з картографічним матеріалом;

- вперше показано, що уже на середину ХIХ ст. відбувається детюркізація мови і втрачання мовної компетенції, а не консервація мови;

-отримані в процесі дослідження результати доповнюють і уточнюють існуючі уявлення про розподіл румелійських турецьких діалектів, специфіку турецького синтаксису;

- переглянуто традиційний в тюркології висновок про роль синтагматичних складників мови у визначенні семантичних в прагматичних властивостей речення, виявлено взаємозв'язок підмета, прямого додатку, агенса, пацієнса, теми і реми, що їх не означено у класичних граматиках турецької мови.

Практичне значення. Дослідження ініційоване практичною потребою комплексного розвитку тюркологічних і балканістичних студій на українському терені. Накопичено дані до елементарного синтаксичного словника турецької мови для використання з точки зору правильної інтерпретації, сприйняття, розуміння турецького тексту, що може стати складовою частиною міжнародного проекту історичного тезаурусу турецької мови (online-версія). Контрастивні моделі мають зверненість до прикладного мовознавства: вони можуть бути безпосередньо використані в практиці викладання, перекладу, підготовці програмних продуктів з тюркології. Тож дослідженням розробляються граматичні і лексичні проблеми перекладу, що дозволяють раціональне обгрунтування перекладацьких рішень. Трансляція елементарних інтегрантів складних явищ, виявлення структурних зв'язків і відтворення на цій основі теоретичної картини досліджуваної реальності дозволяє на наступному етапі досліджень готувати матеріали до розробки системи автоматизованого аналізу турецької мови для комп'ютерного розпізнавання і перекладу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане за темою, що її затверджено на засіданні вченої ради Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України від 29.09.1998 р. згідно з запланованою темою відділу “Україна і Схід”, повністю відповідає науковим планам колективу Інституту і здійснювалось в рамках планової теми Інституту “Мова, література, культура та історія класичних цивілізацій Сходу”.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, включені до даної дисертації, оприлюднено та обговорено на п'яти наукових семінарах Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАНУ, апробовано на міжнародних наукових та науково-практичних конференціях: “Другі сходознавчі читання А. Кримського: Міжнар. наук. конф.”, Київ - Звенигородка, 9-12 червня 1998 р., “Треті сходознавчі читання А. Кримського: Міжнар. наук. конф., присв. 80-річчю від дня народження Омеляна Пріцака”, Київ, 10-11 червня 1999 р., “Четверті сходознавчі читання А. Кримського: Міжнар. наук. конф., присв. 2000 рр. християнства”, Київ, 13-15 вересня 2000 р., “Дмитрівські ювілейні читання, присв. 100-річчю від дня народження М. К. Дмітрієва”, Москва, ІСАА РАН, 3-6 жовтня 1998 р., “Актуальні питання державного будівництва і подолання кризових явищ у суспільстві: Всеукр. наук. конф. професорсько-викладацького складу”, Міжнародний Інститут лінгвістики і права, Київ, 17.04.1999р, “Актуальні питання державного будівництва і подолання кризових явищ у суспільстві: Міжнар. наук. конф. професорсько-викладацького складу”, Міжнародний Інститут лінгвістики і права, Київ, 15.04.2000 р, “Актуальні питання державного будівництва і подолання кризових явищ у суспільстві: Міжнар. наук. конф. професорсько-викладацького складу”, Міжнародний Інститут лінгвістики і права, Київ, 04.2001 р, щорічна наукова викладацька конференція Інституту Схід-Захід Київського держ. Лінг. Ун-ту, 05.1999 р., щорічна науково-практична викладацька конференція Київського Інституту східної лінгвістики і права та Гімназії східних мов № 1 м. Києва, 05. 1999 р., “3. Міжнародний Симпозіум з проблем викладання турецької мови в усьому світі”, центр ТЬОМЕР, університет Анкара, Стамбул, Туреччина, 10-12. 05. 2000 р., “4. Міжнардний Симпозіум з проблем викладання турецької мови в усьому світі”, центр ТЬОМЕР, університет Анкара, Ізмір, Туреччина, 05. 2001 р., а також у семи публікаціях. На основі дослідження розроблено два спецкурси, що викладаються на факультеті сходознавства Київського Інституту східної лінгвістики і права і факультеті лінгвістики Міжнародного Інститута лінгвістики і права.

Структура дисертації. Дисертаційна робота загальним обсягом 189 с. складається зі вступу (с.5-23), двох розділів (с.24 -178), висновків (с.179-189), списку використаних архівних джерел та літератури, що містить 429 позицій, додатку. У вступі обгрунтовується наукова актуальність обраної теми дослідження, її практична та теоретична цінність, пропонується історіографічний огляд та аналіз джерельної бази, визначаються мета, завдання, хронологічні межі дослідження, викладаються результати, що виносяться на захист, нові здобутки та вказані публікації автора. В першому розділі досліджується синтагматична специфіка розмовної турецької мови в регіоні дослідження на матеріалах діалектних записів, розробляються підстави для виокремлення груп румелійських турецьких діалектів. Другий розділ присвячений аналізу синтагматичної специфіки писемної турецької мови в ареалі дослідження, зафіксованої в текстах османської преси балканського походження.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Перший розділ роботи - “Синтагматична специфіка розмовної турецької мови в ареалі дослідження” - присвячений дослідженню розмовної турецької мови в країнах Балкан. В ньому вказано основні відмінності розмовної мови і обумовили діалектні коливання в Болгарії, маргінальний синтаксис турецької мови Македонії, Боснії і Косова, Румунії, Греції і Північного Кіпру, Албанії як частини західнорумелійської турецької мови. Балкани є “макаронічним” з мовного боку регіоном, де тюркологічний аспект є проявом синкретичної ісламської анклавної культури і продуктом релігійної трансмісії. На підставі матеріалу з тюркобалканської діалектології виокремлено регіони: Болгарія - Деліорман, Герлово, Тозлук, Варна, Кюстенділ - Міхайловград; Югославія і Македонія - Косово, Гостівар, Охрід, Неврокоп; Румунія - Північ, Південь, Північний Захід; Албанія - Тирана, Ельбасан, Аргірокастр, Шкодер, Круя, Корча; Греція - Салоніки, Комотіні, Західна Фракія, Крит, Кіпр. Матеріалом для порівняння обрано зони функціонування гагаузької на Балканах і в Бесарабії. Серед діагностуючих рис турецької Болгарії чутливими до діалектних коливань є синтаксичні показники. Для турецької Деліорману більшість синтаксичних рис не спостерігаються серед говірок Анатолії і Добруджі, проте відповідають бесарабській гагаузькій, становлячи два наближених діалекти, різниця між якими полягає в збереженні гагаузькою рис, що зникли в Деліормані під впливом літературної турецької, і появою вторинних рис, що є наслідком цивілізаційної ізоляції гагаузів. Тривала присутність нетюркських артикуляцій надає деліорманському діалектові, риси якого корелють з кипчацькою степового Криму і діалектами караїмів, північно-кочового татарського характеру. Нотована у текстових фрагментах говірка Слівена змішана з елементами турецької літературної мови, про що свідчить використання у функціїї вставних фрагментів арабізмів, кожний з яких, як правило, має турецький дублет. Визначним є нетюркське калькування синтаксису: масдар - залежний компонент синтагми - адаптовано до абсолютної постпозиції-прямого додатку нетюркських мов, на місці сполучень з першим компонентом - субстантив у множині і генитиві (+складник неозначеної іменної сполуки + плюральний прикметник), що передує субстантиву у множині і висхідному відмінку; сплутування відмінкових форм керування, взаємна кореляція граматичних маркувань /від монофтонгізації до лексикалізації післялогів/ забезпечена синтаксичними і прагматичними розрізненнями. Атож для розмовної турецької території Болгарії прагматичні і навіть певні семантичні розрізнення кодують правила інверсії і місця логічного наголосу, а граматичні розрізнення кодують морфологічні правила.

Югославсько-македонський турецький мовний матеріал потребує аналізу у співставленні з кількома мовленєвими ареалами. Маргінальні риси на даний момент функціонують як законсервовані факти, що зберегли архаїзми, розвинули спільну для всіх західнорумелійських діалектів рису - багатозначність, легко засвоюють іновації як результат міжлінгвальної інтерференції і важче - принесені метрополічні риси. Македонські турецькі говірки належать до західної групи балканотурецьких діалектів; діалектний розвиток характеризує рух до спрощення турецької, місцеву розмовну мову в ситуації полілінгвізму творять міжмовні коктейлі. Спостережено повсякчасне порушення закону сингармонізму і універсалізацію афіксів, одноваріантний афікс множини, втрату початкового і післяголосного h-, появу /ц = ts/ як наслідок сербського або албанського впливу; унікальною косівською рисою є чергування k/з, g/dz, відсутні у македонській турецькій і характерні для причорноморських, іранських, іракських і східноанатолійських турецьких говірок. Слов'янські калькування спостережено в утворенні заперечних форм виключно з препозитивним diil, дієприслівники і масдари мають післяпозицію щодо основного дієслова, має місце інверсія з препозицією підмета або присудка, в іменних сполуках постпозиція означення щодо означуваного. Відмінкове керування: акузатив на місці датива, паралельне вживання аблатива і локатива; втрачено маркер неозначеності - неозначений артикль, перебої у маркуванні акузатива передбачають трактування об'єкта висловлювань як означеного і як неозначеного, проте властивий першопочаток об'єкта вимагає означеного трактування, атож потреба у імпліцитному маркуванні семантичних чинників нівелюється. Зміни порядку слів у діалекті не потребують додаткового семантичного обмеження (істота-неістота). Турецькомовні населені пункти румунської Добруджі, Браїла і Галаца нараховують 28 місць.

Виокремлено три діалектальних площини: північну, південну, південно-західну. Рисою північної зони є афікс дуративу /і/, законсервованість щодо решти діалектів регіону і складність засвоєння іновацій. В Південій Добруджі розповсюджеийо дуративний суфікс -yэ/-yi/-yu/-yь //-э/-i /-u /-ь, зону вважають перехідною, в північно - західній зоні спостерігається паралельне використання дуративу на -і-//-iri-/-ieri, за яким її поділено на групи з дифтонгами або монофтонгами. Зона чітко вирізнена і має ізольовані фонетичні риси; статус наголосу і -h- є діагностуючим: північ - законсервований на останньому складі, південний захід - зміщується на один склад, південь - паралельні дві форми.

Фрагментарність даних не дає підстав виокремити “данубську турецьку зону” (добруджанська, Деліорман, гагаузька). Неоднорідний характер західної і східної зон, складна траєкторія фонетичних глос компенсуються досить чіткими синтаксичними розрізненнями, маркером для яких є фразовий наголос. Турецькомовне населення Греції (Салоніки, Комотіні, Західна Фракія) іще 10 років тому використовувало арабографічне письмо. Турецька мова Кіпра, корені кіпрського носіїв якого походять спочатку з Конії, згодом з округів Ічель, Анталья, Йозгат, Аланія, і повґязані передусім з міграціями юрюків, лишається найменше дослідженою в регіоні. Лексиці турецької кіпрської властиве переваження архаїзмів походженням з анатолійських діалектів і запозичення з грецької, у яких можна виділити старий і новий шари. Характерні риси: зміни голосних і порушення сингармонізму (a-/e-: remezan/ramazan), довгі голосні в словах іноземного походження скорочуються (tэrih/tarih), чергування приголосних у міжвокальній позиції /оглушення/, афікс кличного відмінку, зменшувальний турецький суфікс, прогресивна і регресивна асиміляції приголосних (q-/k-/g-: gьзьg/kьзьk, gebdi/kendi), неособові форми дієслова: дієприкметники і дієприслівники на -а/-е, нерозрізнення оформленого і неоформленого акузативу, коротка форма наказового способу 2 особи однини, вживання післяйменнику -ynan на місці ile (beniminan sen, yьzьginan bilezig aldэg), під впливом грецької подовження кінцевих голосних спостерігається в питальних реченнях як зникнення питальної частки (Osman sizi gцrdьь?), інверсія: прямий і непрямий додатки - у постпозиції, випадіння кінцевого приголосного після голосного (у топонімах), паралельне вживання одноафіксного і присвійного ізафетів (іменна сполука - у постпозиції). Помічено, що мотивації для більшості діалектних коливань - прагматичні (темарематичне маркування).

Серед рис турецької мови в Албанії спостерігається калькування синтаксичної слов'янської структури носіями мови, як при нефаховому володінні іноземною мовою, тобто свідчить на несприйняття турецької як рідної мови і мовну некомпетентність інформаторів. Післялоги з точки зору синтаксично несамостійні і потребують ідентифікації у формально тричленну композицію. Проте післялог /-dan +/ baєqa виявляє більшу самостійність, тяжіючи до формування сурядної сполуки. Сполучник зьnki/m вказує на сурядність, форми з ізьn сприйняті як одне слово. Вставна -н- при відмінкових конструкціях не розрізнюється. Порушується вокальний сингармонізм, сплутування давального і знахідного відмінків; відмінна організація семантико-синтаксичного поділу з пливкою межею відносного речення, означення, обставини. Неозначений артикль bir, yani ідентифікують у подвійній функції - як займенник і афікс, складні дієслова - як слофоворми, єey - як вставний компонент, синтаксично окремо виділена клауза. Викликані впливом албанської словотвірні зміни в турецькій спорадичні, проте незалежність має кореляція означеності або неозначеності і способи маркування за албанським зразком (суффігований артикль і / и / а / t / tё, препозитивний артикль і неартикульована форма іменника).

Таким чином, для турецької мови регіону Балканського півострова характерні:

1.Збереження вокальної і консонантної прогресивної хвилі гармонізації: Болгарія - стягнення чотириваріантних афіксів до одного з /і/ і уподібнення до /і/-/е/ всіх голосних складових афіксу; у етимологічно арабських / перських формах стягнення множини до двохваріантних афіксів з /аа//ее/; у консонантизмі спорадичний інтервокальний напівлабіальний /і/ /-ііі-. Македонія, Югославія - у закритому другому складі уніфікація афіксів до варіанту з /і/, одноваріантні афікс множини, умовного способу, прислівниковий, інструментальний, заперечний, локатив /задньорядний інваріант/, основи на /о/ уподібнюють афікси до /о/ (Косово).

Румунія - сингармонізм збережено, поява назалізованих /№/ і /к/ як наслідок прогресивної асиміляції. Албанія - уніфікація афіксів до -і¹, в оформленому акузативі приголосний озвінчується; одноафіксний минулий неочевидний час, ад'єктивний афікс, передньорядний афікс умовного способу і множини, просторових відмінків, випадіння препозитивного /h-/. Греція і Кіпр - одноафіксний прикметниковий афікс /з -і/; прогресивне уподібнення голосних за рядом, і розгалуження форм допоміжного дієслова від варіанту /-і/ до початкового чотириваріантного афіксу. Відтак, загальною рисою балканської турецької є порушення вокального сингармонізу і уніфікація до передньрядного /і/ в афіксах, крім території румунської Добруджі і території Кіпру /щодо часових форм допоміжного дієслова/. Факт вживання на території Косова /о/-інваріанта відбувся під впливом албанської мови. Іншомовне походження має назалізація і напівлабіалізація.

2. Монофтонгізація дифтонгів у довгий голосний: Болгарія /-ey-//-ээ-/, /-ye-//-ee-/. Македонія, Югославія - /-ey-//-ii-/. Румунія - у сильній позиції збереження /-ey-/, у слабкій /-ii-/, паралельно /-oi-//-ь-/, /-ьw-//-ьь-/. Греція і Кіпр - дифтонгізація з монофтонгу: /-i-//-еy-/. Албанія - не відзначено. Гагаузька мова - /-ey-//-ii-/, /-e-//-yэ-/. Хвиля має північно - південне спрямування, перехідною зоною є румунська турецька. На периферії частотність явища зменшується.

3. Наявність /ц/: Болгарія - відсутній. Македонія, Югославія- спостережено в Гостіварі, Косовім. Румунія - немає. Греція і Кіпр - наявний скрізь. Албанія - немає. Гагаузька мова - не спостережено. Поява приголосного зумовлена впливом сербської, грецької мов.

4.Приголосні асиміляції: Болгарія - /-y-/-/-v-/, /-k-/-/-w-/-/-au-/, /-b-/-/-p-/, /-c-/-/-g-/, /-oр-/-/-uww-/, /-gэn-/-/-эn-/, /-r-/-/-g-/. Македонія, Югославія - /-k-/-/-w-/-/-au-/, /-b-/-/-p-/. Румунія - /-p-/-/-b-/, /-з-/-/-w-/, /-f-/-/-p-/. Греція і Кіпр - /-k-/-/-t-/, /-k-/-/-g-/, /-m-/-/-n-/, /-t-/-/-d-/, /-v-/-/-y-/, /-h-/-/-f-/. Албанія - /-k-/-/-з-/, /-g-/-/-з-/, /-з-/-/-f-/, /-t'-/-/-d'-/, /-g-/-/-d-/, /-є-/-/-c-/, /-z-/-/-s-/. Гагаузька мова - /-t-/-/-d-/, /-k-/-/-w-/, /-р-/-/-v-/, /-цv-/-/-y-/, /-b-/-/-p-/. Перехід /-k-/-/-з-/, /-g-/-/-з-/ є унікальною рисою косівської і албанської турецької, відсутньою на всьому півострові, проте питомою для причорноморської, іранської, іракської і східноанатолійської турецької. В усьому регіоні спостерігаються регулярні консонантні озвінчення і соноризації перед голосними і оглушення у абсолютному кінці, вся північно-східна частина зони презентує слабкий білабіальний /-w-/, схильний до переходу у голосний дифтонг, є ізольованою симптоматичною ідентифікуючою рисою.

5.Існування напівдзвінкого /р/: Болгарія - спорадичне збереження і спорадичне випадіння до подовженого попереднього голосного (Тозлук); озвінчення до /-g-/ в регіонах, які М. Моллова ідентифікує як е-говірки. Македонія, Югославія - /-р-/ - стягнення і фонемний нуль в демінутативах (заміна слов'янською калькою на -зe/ -cе). Румунія - /-р-//-oo-/ (Південно - Західна зона), решта - стягнення /-р/ до /-о-/ або /-ь-/ внаслідок редукції; трапляється зона з озвінченням /-eрe-/ /-ege-/. Греція і Кіпр - /-р-//-g-/, /-р-//-в-/, /-eр-//-ey-/, /-oр-//-oy-/. Албанія - /-р-//-g-/, втрата до довгого голосного. Гагаузька мова - /-р-/-/-в-/, /-uu-/. Спірантна вимова у пост- і передвокальній позиціях викликає стягнення складу. Добруджанську турецьку тут варто відокремити від турецької Деліорману.

6.Існування /ц/: Болгарія, Румунія, Греція, Кіпр - наявний. Македонія, Югославія - /-ц-//ш /. Албанія- /-ц-/-/-o-/, староосманський етимологічний /-o-/ корелює з /-u⁴/, /-w-/. Розповсюдження риси має згасання зі сходу на захід, у напрямку до редукції, албанський випадок свідчить на адаптованість до двох губних еквівалентів у албанській.

7.Коливання наголосу: Болгарія - постійне зміщення на один склад вперед. Македонія, Югославія - не спостережено. Румунія - зміщення на один склад вперед у південній зоні, у північній немає, у південно-західній - подвійний наголос. Греція і Кіпр - виключно у афіксі -ndэra зміщення на один вперед і у бажальному способі до першого складу. Албанія - не зміщується. Гагаузька мова - зміщення на один склад вперед або до першого складу. Явище має швидше південний характер, в середній Добруджі спостережено паралельні форми.

8.Інверсія словопорядку: Болгарія - 1)вступні слова, вигуки - у постпозиції, 2) підмет-присудок - означення - непрямий додаток у висхідному відмінку - прямий додаток - герундив. 3) присудок (1) - підмет (2). 4) присудок- прямий об'єкт. 5) присудок-непрямий об'єкт. 6) обернений порядок композиції складених дієслів. Македонія, Югославія - переважають іменні речення, гіпотаксичні речення, при еліпсисі підмета препозиція присудка, маркованого афіксом особи, - неозначений артикль- непрямий об'єкт - прямий об'єкт. Румунія - поява інверсованого непрямого додатку. Греція і Кіпр - присудок-прямий додаток, супроводжуваний кількісним маркером-числівником, з імпліцитним підметом. Албанія - залежно від логічного наголосу препозиція присудка або післяйменників щодо означуваного.

Гагаузька мова - постпозиція присвійної форми у герундиві. На всій території побутування мови звертають увагу універсальні інверсована препозиція присудка і постпозиція непрямого/інколи прямого додатку або герундива. Цей маркер + зміщення наголосу є визначальним у встановленні семантичних чинників пейоративності, модальності, децентралізації речення щодо означеності/неозначеності.

9.Відмінкове керування і варіації: Болгарія - акузатив переходить у локатив, датив, локатив, генитив у акузатив, датив у локатив, неоформлений акузатив у оформлений незалежно від семантичних варіацій. Македонія, Югославія - не спостержено. Румунія - акузатив оформлений у неоформлений. Греція і Кіпр - акузатив у якісний прикметник. Албанія - датив у акузатив оформлений. Гагаузька мова - датив у акузатив (з прислівниками). Подібні сплутування й іншомовні калькування найбільше властиві для акузативу, і зовсім не стосуються висхідного відмінку. На чужинність знахідного неоформленого вказує те, що в кожному з відмінкових покажчиків надано перевагу означеному варіанту. Грецькі форми є прикладом втрати частиномовної індивідуальності внаслідок нeпрозорої семантики, такий перехід є у немаркованого знахідного.

10.Форми презенса: Болгарія - -y-, -yer⁵/-эr⁶, ieri⁴/-ээr⁴, -yee². Македонія, Югославія - -эr / -ar, -y/-or, -y. Румунія - -yэ⁴/ - iiyi⁴. Греція і Кіпр - -эr⁴. Албанія - -ar⁶, -(y)/0. Гагаузька мова - -y-/-ээr. Теперішній на -уоr збережено на периферії болгарської турецької і межуючої з нею румунської, причому одноваріантний афікс за зразком набіру афіксів аористу набув до 5 варіантів. Універсальне вживання аористу (і)-r за правилами гармонії - визначна риса балканотурецької.

11.Функціонування інструментативу і його замінники/конструкції з підрядними: Болгарія -dэq, -inen/-ilen/-nan/-lan (темпоральне значення інструментативу при віддієслівному імені, застаріла форма). Македонія, Югославія - ile, em/hem / i /сполучниковий еквівалент, сербський вплив/. Румунія - не засвідчено. Греція і Кіпр - -dэgэm/-nan(hэzэnan). Албанія - -yile¹/-le¹, -dэi/-diyi/ -tiyi zeman. Гагаузька мова - -dэqnan.

12. Сполучниковий набір: Болгарія - eger/kan/kв, i, illen, ama, yoqsam, de/te, daq qadar, gьgьlen, hemem, niceзunqum, neiзьn, ani/hani, aзan, deli, manaa. Македонія, Югославія - haзun, ellinden, beer, a, se, po. Румунія -iзun, ama, yoqsa. Греція і Кіпр - hem, -maq iзun---бажальний спосіб. Албанія - iзьn, ve--- -dan baєqa, зunki, yani, єey?.

13.Розрізнення і взаємозаміна іменних сполук: Болгарія - сплутування безафіксної і одноафіксної, контамінація композитів присвійного і партитива. Македонія, Югославія - на місці одноафіксної почасти безафіксна. Румунія - одноафіксна у безафіксну. Греція і Кіпр - присвійний ізафет без маркування 3.одн. головного складника. Албанія - сплутування і паралельне вживання одноафіксного і безафіксного. Гагаузька мова - перебіг позицій присвійного ізафету. Нерозрізнення фабрікативного і фінітивного значення спостережено на всій території, неповне маркування присвійного ізафету на всіх Балканах.

14.Сурядна роль сполучника da/ta: Болгарія - виконує функції сурядного препозитивного ve\ замінено подвійним ye…ye. Македонія, Югославія - як сурядний ve з пре-і постпозицією. Румунія - не фіксовано. Греція і Кіпр - подвійне da…da в значенні hem..hem. Албанія - препозитивний ідентичний літературному. Гагаузька мова - ідентичний сурядному ve, або на його місці у препозиції. Контамінація з південнослов'янським як омонім.

15.Маркування питальної інтонації часткою mэ?: Болгарія -dэ mэ \ dэ zaman\ =dэgэnda, -idimi. Македонія, Югославія - втрата і заміна препозитивними албанського походження. Румунія - у чотирьох варіантах без коливань позиції. Греція і Кіпр - маркування риторичного питання. Албанія - без змін. Гагаузька мова - одноваріантна.

16.Повнота репертуару неособових дієслівних форм / масдарів: Болгарія -daq, -den beri, -kвn, -ince. Македонія, Югославія - Румунія - не спостережено. Греція і Кіпр - -a/-e, -ma, -deye, -ecek. Албанія - -ince¹, -dikten soora. Гагаузька мова - -dэqзan/-tэynan, -mэю.

17.Маркування зменшувально-пестливої семантики показниками демінутативу: Болгарія -caz/ces. Македонія, Югославія - власний маркер відсутній, вплив південнослов'янського - зe. Румунія - не спостережено. Греція і Кіпр - -сэq/-cik. Албанія - -cэk⁴. Гагаузька мова - dzaz.

18.Збереженість архаїзмів і розвиток полісемії: Болгарія -dineyin---dэрэ zaman. Македонія, Югославія - надмірне вживання. Румунія - antari, bahзэvan. Греція і Кіпр -надлишок на Кіпрі. Албанія - староосманські форми із збереженям дзвінкого /г/. Гагаузька мова - законсервований лексичний склад внаслідок ізольованості, проте арабський лексичний пласт майже не представлено.

19.Злиття на міжслівному шві: Болгарія -te o /iєte o, bьn/bugьn, nezman, acbaki. Македонія, Югославія - t'цle. Румунія - регулярне. Греція і Кіпр - qutummar/ …var. Албанія -almaзьn. Гагаузька мова - приєднання післяйменників і їх редукція.

20.Підрядність з ki: Болгарія -de ki /dэr, kim/qum/kin. Македонія, Югославія - var ki. Румунія - ki. Греція і Кіпр - дані не засвідчено. Албанія - єey ki. Гагаузька мова - заміна на ani/hani. Присутність етимологічного /-д-/ на місці літературної норми як наслідок збереженого або засвоєного татарського /-д-/.

В другому розділі дисертації - “Синтагматична специфіка писемної турецької мови в ареалі дослідження” - досліджуються типологія текстів балканотурецької преси, досліджено синтагматичні властивості балканського османотурецького синтаксису. Виконано переклад і заналізовано його особливості, розглядаються синтагматичні обмеження іменних сполук, обставин, складних речень, наголосу в турецькому реченні. Періодичні друковані видання османотурецькою мовою на Балканах, загальна кількість яких на 1919 р. наближається до 300, з'являються пізніше немусульманських органів. Після перекладу текстів і членування речення створено базу даних загальною кількістю 12120 синтагм, кожній присвоєно код відповідно до класифікації A.Баскакова. Категорії, за якими одержано показники, згруповано в класи: поведінка щодо синтагматичного оточення, безпосереднє оточення словоформи (пре- і постпозитивне); дистрибутивний клас словоформи, переадресація словоформи до таблиці основних кодів і примітки про відмінкове оточення. Особливості перекладених текстів: не властива для арабографічного письма передача на письмі приголосних і голосних, пропуск невимовлюваних сполук на письмі, нерегулярне вживання інтерконсонантних і часті порушення гармонії голосних, фонологічний характер змін показують позначені на письмі голосні як довгі, традиційне негармонізоване написання iзьn, maзin, негармонізовані афікси присудковості і адвербативів, підтримувані нормою діалектної вимови, звуження губних голосних на південнослов'янський кшталт (/о/ до /u/), як у сучасній турецькій Сілістри і Тетова, /р/ накінець 19 ст. в регіоні не вживався і з'являється з 1910 р., передача в латинській графіці /ь/ як ъ або ы, написання післяйменників разом із словами, розбіжності у відмінковому керуванні, слов'янські ідіоматичні кальки, надчасті вживання конструкцій зі зворотнім займенником kendi(si).

При перекладі та ідентифікації дистрибутивних класів синтагматичні ознаки синтагм виявилися визначальними (відмінкова валентність дієслова, що впливає на оточення синтагми, типи ізафетів незалежно від того, які частини мови його утворюють, проте відмінок, яким оформлено головний член сполуки, відігравав значну роль при ідентифікації місця синтагми у словопорядку речення; складені дієслова виявилось можливим розглянути двопланово: розгляд іменної сполуки /ім'я + іменна складова дієслова/ не дозволяє вирізнити дистрибутивну роль дієслова, інтерпретація не єдиного морфологічно цілого як єдиного дієслова дозволяє визначити функцію допоміжного дієслова. У лексиці надмірне вживання кальок з південнослов'янських мов і французької.