Культура української мови

У складених порядкових числівниках змінюється тільки останнє слово:

Н. двадцять дев'ятий

Р. двадцять дев'ятого

Д. двадцять дев'ятому

3. двадцять дев'ятий ( дев'ятого)

О. двадцять дев'ятим

М. двадцять дев'ятому

Порядкові числівники, що закінчуються на сотий - тисячний, мільйонний - мільярдний - пишуться одним словом: трьохсотий, стотисячний

Складні і складені числівники записуються цифрами, якщо тільки ними не розпочинається речення.

Порядкові числівники вводяться в документи з відповідним відмінковим закінченням (Студентів було відправлено на першу виробничу практику).

Складні слова, в яких перша частина вказує на цифрове позначення можуть записуватися комбіновано ( 20-відсотків, 20%, 5-міліграмовий, 5-мл).

Студент повинен вміти:

-правильно записувати числівники та цифрову інформацію у професійних текстах;

правильно узгоджувати числівники з іменниками;

відмінювати кількісні і порядкові числівники.

Матеріал до практичної роботи

Власне українська та іншомовна лексика

В лексиці української мови за походженням розрізняють слова: успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з інших мов.

Серед успадкованихнайдавнішими є слова індоєвропейського походження. Це назви частин тіла, природи, рослин, тварин, найнеобхідніших дій і процесів: мати, син, брат, кров, око, язик, ніс, сонце, дерево, стояти, їсти, життя тощо.

Слова спільнослов'янського походження вживаються в усіх слов'янських мовах із певними фонетичними змінами: чоловік, шия, рот, тіло, мило, душа, сторона, межа тощо.

Назви абстрактних понять мають також спільнослов'янське походження: диво, гріх, правда, кривда, честь.

Власне українська лексика - це слова, що створилися и українській мові після спільнослов'янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах українського народу. Вони складають основу української лексики і формують національні ознаки мови: людина, держава, громада, приміщення, оранка, сіяч, зайвий тощо.

В сучасній українській мові вживаються й іншомовні слова, тобто засвоєні з інших мов. Вони влилися до складу української мови з різних джерел. Запозичуючи їх, підпорядкувала своїм законам фонетики й граматики, пристосувала до правил українського словотвору і семантичних систем.

Найбільшим джерелом, з якого вливалась до українського словника іншомовна лексика, була російська літературна мова. Тому в складі літературної лексики багато слів, утворених за зразками морфологічної структури відповідних слів у російській мові.

У словниковому складі української мови особливе місце посідають запозичення грецького походження. Вони означають: назви рослин, тварин: кедр, мигдаль, мак, кит;

назви побутових предметів: парус, миска, ванна; поняття церковно-релігійного вжитку: ангел, антихрист, монастир, піп, літургія;

слова-терміни, що належать до різних галузей науки, культури, мистецтва: апостроф, діафрагма, логіка, математика, ідея.

власні імена: Софія, Олена, Василь, Петро, Олександр, Олексій.

В українській мові чимало слів латинського походження, вони належать переважно до понять науки, техніки, мистецтва, політичних і суспільних відносин, медичної, юридичної термінології: реакція, ангіна, операція, ординатор, екзамен, студент, секретар, адміністрація.

З латинської мови запозичені деякі імена людей: Юлія, Валерій, Віктор, Віталій, Павло.

Українська мова також засвоїла певну кількість слів з французької, німецької, англійської, голландської, скандинавської та інших мов світу.

Основу лексичного складу мови становить загальновживана стилістично нейтральна лексика, що вживається в різних жанрах усіх стилів і є стилістичним фоном для інших видів лексики.

Лексику за сферою використання можна поділити па групи:

- науково-термінологічна лексика, яка обслуговує сферу науки й наукової та професійно-виробничої діяльності;

офіційно-діловалексика - використовується в публіцистичному та офіційно-діловому стилях;

- професійно-виробнича лексика вживається при визначенні спеціальних виробничих процесів, знарядь, продуктів виробництва.

Кожна професія має своє коло професійно-виробничої лексики, куди входять і терміни, і офіційно-виробнича лексика, і загальновживані слова, що використовуються в даній сфері й набувають фахового значення.

Слова - терміни, слова-професіоналізми

Терміни - це слова або словосполучення, які вживаються в науковій, публіцистичній, діловій сфері мовлення для точного вираження понять і предметів.

Діловому стилю характерна термінологія, яка утворюється із активної лексики (діловодство, справочинство), запозичується з інших мов (банк, бюджет), утворюється за допомогою власних слів та частин іншомовних слів (фототелеграф).

В основному, значення термінів зафіксовані у державних стандартах, тлумачних, термінологічних словниках, довідниках. До вживання термінів ставляться такі вимоги: - термін повинен вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику формі;

термін повинен вживатися з одним (закріпленим за ним у словнику)значенням;

при користуванні терміном слід суворо дотримуватись правил утворення від нього похідних форм: якщо словник дає лише певні форми, то утворювати ще якісь слова для власного вжитку забороняється. Отже, терміни - це така група слів нашої мови, яка потребує до себе спеціальної уваги, постійного звірення із словником, повсякчасного поновлення в пам'яті значення потрібних для роботи найменувань.

Кожна галузь науки, техніки, виробництва має свою термінологію. Науково-технічний прогрес поповнив мову новими поняттями, що властиві різним професіям. Мова представників різних галузей виробництва дедалі збагачується, і цей процес відбувається завдяки формуванню мови працівника будь-якої професії, збагаченню науково-технічною, суспільно-політичною лексикою і термінологією, появі нових понять.

Медична термінологія - це комплекс термінологій великої кількості медично-біологічних, клінічних і фармацевтичних дисциплін. Можна виділити три основні групи термінів.

1-а група- анатомічна й гістологічна номенклатури, що охоплюють найменування анатомічних й гістологічних утворень (номенклатура - перелік назв, термінів, тощо, які вживаються в якій-небудь галузі науки, виробництва і т.д.).

2-га група - клінічна термінологія. До неї належать терміни терапії, хірургії, акушерства й гінекології, неврології, офтальмології, психіатрії та ін..

3-тя група - фармацевтична термінологія. Сюди слід віднести назви лікарських форм, лікарських засобів, хімічну номенклатуру латинською мовою, назви лікарських рослин.

Клінічна термінологія - це всі ті терміни, з якими студент-медик зустрічається на лекціях з різних клінічних дисциплін. На відміну від анатомічно- гістологічної номенклатури, де вкоренилась латинська мова, в клінічній термінології слова переважно давньогрецького походження. Передусім з нього беруть початок назви медичних дисциплін: терапія, педіатрія, хірургія, психіатрія та ін. Переважне вживання слів давньогрецької мови пояснюється не лише історичними причинами. Справа в тому, що більшість клінічних термінів, є не простими, а складними словами, тобто складаються з двох, трьох, і навіть більшої кількості елементів. Наприклад, замість одного похідного грецького слова " enteritis" ( enteron- кишка, itis-суфікс,що означає запалення), на латинській мові довелося б сказати "inflammtiointestinitenus - запалення топкої кишки". Тому грецькі терміни виявились більш зручними. Властивістю клінічної термінології є її системність, яка зумовлена вживанням слово-утворюючих елементів: "корінних" слів, префіксів, суфіксів, що позначають відповідні медичні поняття. Фармацевтична термінологія. Міжнародна організація охорони здоров'я встановила в якості "міжнародної мови" для лікарських засобів латинську мову. Рецепти в більшості країн світу пишуться латинською мовою. Останнім часом розробляються рекомендації й правила зі складання міжнародних патентованих назв лікарських рослин. Для цього складаються списки складів, за якими лікар міг би легко визначити, до якої групи ліків відноситься новий засіб: наприклад, - cillnum вказує на препарати групи антибіотиків-пеніцилінів (okacillinum). Тільки, засвоївши близько 800 слів та словоутворюючих елементів латинського і грецького походження, можна набути достатню підготовку для швидкого, успішного просування и орієнтації в складних лабіринтах професійної мови.

Професіоналізми - це слова або вислови, властиві мові вузької професійної (рідше соціальної) групи людей.

Професіоналізми виникають у двох випадках:

коли та чи інша спеціальність або вид занять не має розвиненої термінології (рибальство, полювання);

коли виникають розмовні неофіційні замінники, наявних у галузі термінів.

Друга група професіоналізмів - це загальнозрозумілі слова, досить поширені, активно поповнюються, але вони не належать до літературної мови Наприклад:

терміни професіоналізми

Трансплантація пересадка

Трансфузія переливання

Гіпереміяповнокров'я

Гіпоксія недостатність кисню в крові

Ін'єкція укол

До професіоналізмів належать слова, вжиті в особливому, специфічному значенні із якоїсь професійної сфери. Поки професіоналізми вживаються лише в усному мовленні і не виходять за межі відомства - шкода від них невелика; для ділових документів споріднених установ вживання професіоналізмів можливе і зрозуміле, але для міжвідомчих справ вони не бажані.

Що вища культура мови, тим менше буде можливостей для появи професіоналізмів, особливо в діловому мовленні.

Фразеологізми - це стійкі словосполучення, які часто повторюються дослівно або з незначними змінами, прислів'я і приказки, різні жартівливі й анекдотичні вирази, крилаті слова, що мають не менше двох слів і вживаються в переносному значенні. Кожне словосполучення має певне значення, образно характеризує чи інформує про особу, істоту, неістоту, дію, ознаку, передає народну мудрість.

Значну частину загальновживаних фразеологічних одиниць сучасноїукраїнськоїмовистановлять переосмислені професіоналізми. Серед цієї групи фразеологізмів виділяють ті, що пов'язані з виробничою діяльністю, зокрема:

медицина - замилювати очі, найкращі ліки, заморозити кров у жилах, прикусити язик, язик без кісток, зарубати на носі, дивитись крізь пальці.

В діловому спілкуванні фразеологізми вживають здебільшого у усному мовленні (бесіді, лекції, промові). В окремих випадках вони використовуються, як розгорнені пояснення до окремих слів, щоб наголосити на тому чи іншому факті, підкреслити щось, а найчастіше - як засіб влучного і образного вираження певного значення, надання мові емоційного забарвлення. Але надмірне вживання і застосування фразеологізмів іноді недоречне і небажане. Зовсім інша ситуація з уживанням фразеологізмів у писемній формі ділового й наукового стилів. У писемному діловому мовленні, зокрема в офіційних документах, вживання фразеологізмів не допускається.

При підготовці до практичного заняття студент повинен знати:

основні відомості про власне українські слова та іншомовну лексику в професійному мовленні;

особливості вживання медичної термінології; особливості вживання термінів, виробничо-професійних та науково-технічних професіоналізмів, фразеологамів; знати правила правопису слів іншомовного походження.

Студент повинен вміти:

володіти основною фаховою термінологією;

знаходити в тексті і доречно використовувати в мовленні власне українську та іншомовну лексику, термінологічну лексику, слова професіоналізми;

правильно перекладати слова- терміни, правильно записувати слова іншомовного походження.

Матеріал до практичної роботи

Синоніми, омоніми та пароніми у професійному мовленні

Синоніми - це слова тієї ж самої частини мови, які означають те ж саме, але можуть відрізнятися одне від одного відтінками значення і вживання у мовленні. Синоніми бувають лексичні, морфологічні, синтаксичні, фразеологічні.

Лексичні синоніми - це подібні або тотожні за значенням слова. Використовуються у мовленні для уникнення повторів. Абсолютні синоніми виникають, коли замість власне українського слова використовується слово іншомовного походження з таким самим значенням (оплески - аплодисменти, доказ - аргументи). Зловживати іншомовними словами не слід.

Здебільшого слова-синоніми об'єднуються у певний синонімічний ряд. Декілька синонімів, що мають одне спільне значення, називаються синонімічним рядом.

Найуживаніше і стилістично нейтральне слово синонімічного ряду називають домінантною. Так, у синонімічному ряду дбати, піклуватися, турбуватися, непокоїтися, хвилюватися, тривожитися найуживанішим і стилістично нейтральним є слово дбати.

Омоніми - слова, однакові за звучанням і написанням, але зовсім різні за значенням: піщана коса - дівоча коса ( повні омоніми); про те - проте, мріяти - мрія ти, три(числівник) - три (дієслово) (неповні омоніми).

Пароніми- слова, подібні між собою за звучанням і частково за будовою. Мовна практика свідчить, що за недостатньої уваги до лексичних значень слів такі слова часто не розрізняють і вживають довільно одне замість іншого, створюючи зміст висловленого.

Абонент - абонемент; адресат - адресант; ефектний -ефективний. Запам'ятайте значення слів-паронімів, що часто вживаються в мовленні медичного працівника: Апендикс - апендицит

Апендикс - червоподібний відросток сліпої кишки.

Апендицит - запалення апендикса. В'язи - м'язи

В`язи - шийні хребці, задня частина шиї.

М`язи - тканина живого організму, здатна скорочуватися, забезпечуючи функцію руху частини тіла.

Кровний - кров'яний

Кровний - який має спільних предків.

Кровний - який міститься в крові або виник з крові ( кров "яна плазма).

Стрес - струс

Стрес - загальна відповідь організму на дію внутрішніх або зовнішніх подразників(психічний стрес);

Струс -різкий коливальний рух, поштовх ( струс мозку).

При підготовці до практичного заняття студент повинен знати:

особливості використання багатозначних слів, синонімів, паронімів, омонімів у професійному мовленні; знати основні правила орфографії;

основні правила правопису слів іншомовного походження.

Студент повинен вміти:

знаходити в тексті й доречно використовувати у професійному мовленні синоніми, пароніми, омоніми; досконало володіти навичками грамотного написання слів(утому числі лексикою іншомовного походження.)

Матеріал до практичної роботи

Правопис і відмінювання прізвищ

Українські прізвища вимовляються і пишуться за правилами вимови та за загальними нормами укр. правопису: Литвиненко, Назар, Солов'яненко, Писаренко. При перекладі з російської мови на українську слід враховувати деякі особливості:

1. Рос. ёпередається сполученням йо на початку і в середині слова, після голосних і твердих приголосних, якщо чується роздільна вимова йо:Йотов, Майоров, Муравйов.

Якщо ё означає звук о після м'якого приголосного, то тоді пишеться сполучення ьо: Синьов, Дехтярьов, Лавреньов.

Під наголосом після шиплячих ж, ч, ш, щ,. ц завжди пишетьсяо: Чижов, Балашов, Лихачов. У ненаголошеній позиції пишеться е: Горячев,Чебишев, Солнцев.

Рос. літера е після приголосних передається е: Мельник, Вербицький. Але звук е в рос. прізвищах, що відповідає укр. і, передається буквою є: Бєлкін (від білка), Бєляєв (від білий),Столетов (літо).

Рос. літераина початку слова та після приголосних передається і: Іващенко, Нікітін, Ніколаєв, Лісний.

Після шиплячих ж, ч, ш, щ завжди пишеться и: Жигалюк, Чирва, Шишацький, Щиглов.

Рос. літ.ипередається черезиукр., коли є в укр. мові спільнокореневі слова: Сидоров - Сидоров, Писаренко -Писаренко.

Рос. літераиу середині слів після голосних, апострофа та м'якого знака пишеться ї: Руїн, Воїнович, Мар'їн, Ільїн.

Рос. суфікс -ев, -еевпередається через -єв, -єєвпісля всіх приголосних, крім шиплячих та ц: Федосеев, Євсєєв, Медведев, Пахарєв. Але Зайцев,Мариничев, Онищев, Мальцев.

У суфіксах -ич, -икпишетьсяи: Пашкевич,Мазуркевич, Малик, Антосик.

Слов'янські прізвища, незалежно, від походження, пишуться з ь у суфіксах -ськ, -цьк, -зьк: Новицький, Залюбовський, Добровольський.

Ь - після м'яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н. перед я, ю, є, ї перед приголосними і в кінці слова: Третьяков, Коньков, Лось.

У префіксі при завжди пишеться и: Присяжнюк, Прилуцький^ Привалов.

14.При творенні чоловічих імен по батькові вживаються суфікси - ович,йович.Напр., Васильович, Сергійович

При творенні жіночих імен по батькові вживаються суфікси -івна, -ївна.Напр., Василівна, Сергіївна.

Деякі з імен по батькові випадають із цих загальних правил. їх необхідно запам'ятати:

Сава - Савич, Савівна; Ілля - Ілліч, Іллівна; Яків - Якович (Яковлевич), Яківна (Яківлівна).

Лука - Лукич, Луківна. Кузьма - Кузьмич, Кузьмівна. Григорій -Григорович, Григорівна Микола - Миколайович, Миколаївна

Микита - Микитович, Микитівна

Хома - Хомич, Хомівна Відмінювання прізвищ

Жіночі прізвища на -а змінюються за відмінками:

Р. Макарової Д. Макаровій

Жіночі прізвища, які закінчуються на -о, -й та будь-який інший приголосний не змінюються за відмінками:

Н. Климчук ОксанаКоваленко Олеся

Р. Климчук ОксаниКоваленко Олесі

Д. Климчук ОксаніКоваленко Олесі

Усі чоловічі прізвища на -о, -й та будь-який приголосний змінюються за відмінками:

Н. Климчук ОлегКоваленко Петро

Р. Климчука ОлегаКоваленка Петра

Д. Климчуку Олегові. Коваленку Петрові

Прізвища прикметникового типу на -й (чол. рід) відмінюються як прикметники твердої чи м якої групи:

Н. Світличний Р. Світличного

До іменникових, а не прикметникових прізвищ належать прізвища із суфіксом -ин, що означали національну приналежність: Грузин, Литвин, Русин. Орудний відмінок в чоловічих прізвищах цього типу має закінчення -ом.

Окрему групу прізвищ в укр. мові становлять прізвища "спільного роду». Це укр. прізвища на -а, -я (Коляда, Лелека, Моргуля). Ці прізвища (як чол. так і жін.) однаково змінюються за відмінками. Тільки за допомогою імені в таких прізвищах можна визначити рід.

Н. Сирота ОленаСирота Павло

Р. Сироти ОлениСироти Павла

Коли перед закінченням -а стоїть приголосна, яка в укр. мові чергується з іншими приголосними при зміні слова, то в таких прізвищах відбувається чергування приголосних у Д.в. і М.в.: Н. Муха Ольга,Лелека Марія

Д. Мусі Ользі Лелеці Марії

М. Мусі Ользі Лелеці Марії.

Відмінюються обидві частини складних прізвищ, якщо перша частина може бути самостійним прізвищем: Квітка-Основ'яненко, Карпенко-Карий.

Не відмінюється Бонч-, Доль-, Кос-, Кара-.

До невідмінюваних належать прізвища типу: Леле, Півторадні, Гугу, Айгерджи.

Існує тип прізвищ, в яких відбувається чергування голосних звуків при відмінюванні:

Біловіл - Біловола; Сивокінь - Сивоконя.

Голосні о, е також можуть випадати: Бурячок-Бурячка, Вітер-Вітру.

При підготовці до практичного заняття студент повинен знати:

основні правила правопису прізвищ при перекладі їх українською мовою;

чергування голосних і приголосних звуків при відмінюванні прізвищ; правила відмінювання чоловічих і жіночих пр'авищ в українській мові;

- правопис відмінкових закінчень імен та по батькові у формі звертання. Студент повинен вміти:

записувати прізвища українською мовою; відмінювати різні типи прізвищ; відмінювати імена і по батькові.

Матеріал до практичної роботи

Правопис і відмінювання географічних назв

Українські географічні назви на письмі пишуться відповідно до вимови за нормами українського правопису, наприклад: Вінниця, Прип'ять, Ніжин.

Всі географічні назви інших країн передаються в українській мові відповідно до російського написання: Єреван, Бєлгород, Иолкіно.

Разом пишуться:

географічні назви, утворені з двох або більше основ за допомогою сполучників: Білогірськ, П'ятихатки, Бахчисарай, Красногвардійськ. Прикметники, утворені від складних власних назв, що пишуться разом, зберігають таке ж саме написання: білогірський,бахчисарайський, красногвардійський.

якщо першою складовою частиною географічної назви є слова: старо, ново, верхньо, нижньо: Верхньокузнецьк, Новороманівка.

Складені географічні назви бувають безприйменникові і прийменникові. Через дефіс пишуться:

географічні назви, що входять до прийменникових складених назв:Ростов-на-Дону, Комсомольськ-на-Амурі, Ріо-де-Жанейро.

власні назви, що становлять собою поєднання двох іменників у називному відмінку або іменника з наступним прикметником: Пуща-Водиця, Кам'янецьк-Подільський; складні географічні назви, утворені від імен і прізвищ людей: Михайло-Коцюбинське (село), Івано-Франківськ, але село Івана Франка;

складні прикметники, що є частиною власних географічних назв і починаються із слів: східно-, західно-, північно-, південно-: Східно-Китайське море, Південно-Східна частина;

назви населених пунктів з першою складовою частиною Усть-, Соль-, Алма - і подібні: Усть-Абакан, Аддис-Абеба.

Прикметники, утворені від таких географічних назв, пишуться через дефіс: аддис-абебський.

Окремо пишуться географічні назви, що входять до безприйменникових складених назв (прикметник вживається в повній формі і далі іменник): Старий Крим, Малий Маяк. Прикметники, утворені від таких географічних назв, пишуться разом: старокримський. У двослівних географічних назвах друге слово пишеться з малої літери, якщо воно означає той об'єкт, про який йдеться у назві: Чорне море, Азовське море, Перекопський залив. Якщо російська географічна назва становить собою прикметник, який всіма своїми складниками збігається з відповідним українським прикметником, то відбувається повна заміна слова:РекаБелая - річка Біла, селоЛесное - село Лісне.

Відмінювання географічних назв

Усі географічні назви як українські, так і інших республік, а також іншомовні з іменниковими закінченнями відмінюються як іменники І, II, III відміни:

І відміна - Одеса - Одеса, Одесою. - II від. Волгоград - Волгограда, Ташкент - Ташкента, (міста мають закінчення у родовому відмінку - а, я, а регіони -у, -ю: Крим - Криму).

IIIвідм. Керч - Керчі, Керчю.

Назви іменникового типу, уживані в множині, відмінюються, як відповідні іменники: Березники -Березників, Березникам; Чернівці - Чернівців, в Чернівцях.

Назви прикметникового типу відмінюються, як відповідні прикметники:

Горький - Горького, Горькому.

Назви, що складаються з прикметника та іменника і, навпаки, іменника та прикметника, взагалі відмінюються в обох частинах, але в документах не відмінюються: Біла Церква - Білою Церквою, але договір був заключений у місті Біла Церква; Службовий лист направлено в м. Старий Крим.

Назви, що становлять сполучення двох-трьох іменників або іменника та присвійного прикметника, відмінюються лише в другій частині: Алма-Ата - Алма-Ати, Орєхово-Зуєво -Орєхово-Зуєвом, в Орєхово-Зуєві.

Назви, що відносяться до прийменникових складених назв і вказують на місце знаходження населеного пункту, відмінюються в першій частині::Комсомольськ-на-Амурі; Комсомольська-на-Амурі.

Географічні назви іншомовного походження, що закінчуються на е, і, о, у не відмінюються: Орджонікідзе, Туапсе, Баку, Марокко, Тбілісі.

Назви станцій не змінюються: зійшов на станції Джанкой, Саки.

Назви міст, гір, островів, півостровів, мисів і ін. також не змінюються, якщо перед цією назвою є слово, що означає об'єкт: дійшов до гори Карадаг, народився у місті Житомир, але Надійшли вітання від колег із Одеси (назва об'єкту відсутня).

Назви географічних понять скорочуються перед словом, до якого вони належать: с. Софіївка, а також після цього слова Білогірський р-н.

Матеріал до практичної роботи

Основні реквізити справочинства Текст- головний реквізит документа. Це сукупність речень (кількох чи багатьох), послідовно об`єднаних змістом і побудованих за правилами певної мовної системи.

Вимоги до мови документів (до тексту документа):

Об`єктивність ( відсутність суб'єктивних характеристик):

- уникати особових займенників,умовного і наказового способів дієслова, слів тип дуже, великий.

- відсутність питальних і окличних речень, прямої мови;

- уживання аналітичних форм і розщепленого присудка: не заводчани, а працівники заводу, не повніший, а більш повний, не здійснюватимуться, а будуть здійснюватися;

- переважне вживання пасивних зворотів: завод будується робітниками, лекції вивчаються студентами.

Логічна послідовність:

- тісний логічний зв'язок між реченнями;

- частотністьслівзознакамимети, причини,результативності (для цього, з цією метою, таким чином);

- чітке членування тексту на окремі пункти, абзаци, параграфи.

Переконливість і доказовість:

- викладення причини у конкретній формі з точним добором фактів і цифрових даних;

- обгрунтованість висловленої думки, доказовість матеріалу;

- лаконічність(більшість документів складає одну сторінку із залученням фактичного матеріалу у додатках). Досягається шляхом попереднього обдумування змісту, складання плану і уживання простих речень і скорочень.

Уніфікація і стандартизація:

- наявність схем побудови тексту;

- підготовка і виготовлення бланків, якщо в установі виникає більше 20 % стандартних ситуацій.

Ясність викладу і точність опису:

- точний вибір слова;

- правильне користування термінами;

- уникання професіоналізмів;

- орфографічна, пунктуаційна і граматична точність.

Справочинство (делопроизводство) - це діяльність, яка охоплює питання документування й організації роботи з документами в процесі здійснення управлінської діяльності.

Реквізити - основні елементи, з яких складається будь-який документ. У різних видах ділових паперів склад реквізитів неоднаковий; він залежить від змісту документа, його призначення й способу обробки. Кожен з них займає певне місце в документі, проте той самий реквізит у різних документах розташовується по-різному.

Основними реквізитами є:

- зображення герба республіки;

- емблема організації чи підприємства

- зображення урядових нагород

- найменування міністерства чи відомства

- найменування організації чи установи

- назва структурного підрозділу

- адресат

- резолюція

- гриф затвердження

- поштова адреса, номер телефону

- назва виду документа

- дата

- індекс

- дата вхідного документа

- місце складання або видання

- відмітка про контроль

- заголовок до тексту

- текст

- відмітка про наявність додатків

- підпис

- гриф погодження

- відмітка про завірення копії

- візи

- відмітка про виконання документа й відсилання його в справу

Формуляр - сукупність реквізитів документа, розташованих у певній послідовності на аркуші паперу.

Бланк - це аркуш паперу з відтвореними на ньому реквізитами, що мають постійну інформацію. У бланках документів в основному використовується трафаретний текст.

Усі ділові папери за способом викладу матеріалу можуть бути поділені на 2 категорії:

- документи з низьким рівнем стандартизації;

- документи з високим рівнем стандартизації.

Документи з низьким рівнем стандартизації - це ділові папери, в яких можна заздалегідь передбачити і сформулювати лише окремі найзагальніші відомості. Основне для цієї категорії документів - правильно розмістити реквізити і підібрати спосіб викладу тексту. Ця категорія документів в основному існує в формулярах.

Документи з високим рівнем стандартизації - це ділові папери, в яких може бут передбачений не лише формуляр документа, а навіть слова, словосполучення й речення, в яких виражена думка, за винятком цілком конкретних відомостей. Для них у готовому бланку залишається кілька незаповнених місць.

Документи цієї категорії в основному оформляються на бланках. Переважна кількість документів з високим рівнем стандартизації оформляється як службова документація від імені підприємств, організацій чи установ. Перевага документів високого рівня стандартизації полягає в тому, що вони вимагають мінімального напруження при сприйманні і пришвидшують процес укладання документа, дозволяючи не витрачати зусиль на пошуки способу викладу тексту.

Спосіб викладу тексту - це добір слів, словосполучень, побудова речень і зв`язки між ними. В основному використовується в документах з низьким рівнем стандартизації і кожного разу залежить від конкретного змісту того, що викладається, від ситуації, від певних обставин ділового спілкування. Для цього типу документації найважливішим є вміння організувати виклад матеріалу так, щоб у порівняно невеликий за обсягом документ укласти максимум потрібної інформації.

За способом викладу виділяють такі види текстів:

- розповідь

- опис

- роздум.

Для розповіді, яка відтворює реальне життя у динаміці характерним є:

- вживання обставин часу, що вказують на послідовність перебігу подій або виконання дій ( спочатку, тоді, потім, пізніше), та обставин місця ( в Україні, у коледжі, у місті).

- використання дієслів-присудків із значенням послідовності дій, що стосуються однієї особи ( народився, навчався, працював);

- можливість уживання в одному тексті дієслів різних часових форм ( народився, навчаюся, проживаю).

Використовується такий вид тексту в протоколах, звітах, автобіографії

Опис - це принцип характеристики явища через перерахування ознак, властивостей.

Для цього способу викладу характерно:

- вираження одночасності через дієслова однієї часової форми ( тільки в минулому, тільки в теперішньому або тільки в майбутньому часі).

- вживання однорідних членів речення;

- використання неповних речень з опущеним присудком ( посередині - стіл).

Використовується цей спосіб у актах, наказах, постановах.

Для роздуму, який виражає причиново-наслідкові відношення, характернимиє:

- вживання складнопідрядних речень з підрядними причини, мети, умови.

- Використання обставин причини, мети, умови;

- Вживання вставних слів, що вказують на порядок вислову думок, джерело інформації, впевненості чи невпевненості. Саме у цьому способі викладу находить своє втілення така логічна форма думки, як доказ.

Використовується в характеристиках, доповідних і пояснювальних записках.

У деяких видах ділових паперів усі три способи викладу поєднуються, взаємодіють, доповнюючи один одного.

Найдоцільніше кожен документ присвячувати якомусь одному питанню. Отже, послідовність викладу, продуманість переходів, добір фактів, точність аргументів - усе це дає можливість розкрити тему документа, виділити в ньому головне, відтінити деталі.

Критерії класифікації документів

Документ - засіб фіксації на спеціальному матеріалі інформації про явища, події, факти, розумову діяльність людини. Найважливішою класифікаційною ознакою документа є його зміст. Щоб документ був повноцінним джерелом інформації, він повинен відповідати таким вимогам:

- бути виданим повноважним органом або особою у відповідності до своєї компетенції;

- не повинен суперечити Конституції України, діючому законодавству;

- повинен бути складений за встановленою формою, відредагований і оформлений відповідним чином.

Документи групуються за кількома ознаками:

- за найменуванням: заяви, інструкції, службові листи, розписки і т. д:

- за походженням: службові і приватні (особові):

- за місцем створення: внутрішні і зовнішні;

- за призначенням: статутні, розпорядчі, виконавчі та інформаційні:

- за формою: стандартні і нестандартні (індивідуальні);

- за терміном виконання: звичайні безстрокові, термінові, дуже термінові;

- за ступенем гласності: для загального користування, службового користування, секретні, цілком секретні;

- за стадіями створення: оригінали, копії, дублікат;

- за терміном зберігання: тимчасового (10 років), тривалого (понад 10 років), постійного зберігання;

- за технікою відтворення: рукописні, відтворені механічним способом.

За функціональним призначенням документи поділяються на :

- особові (автобіографія, заява, характеристика, резюме);

- організаційні (статут, положення, інструкція, правила);

- розпорядчі (наказ, розпорядження, постанова, вказівки);

- обліково-фінансові (акт, доручення, розписка, накладна);

- господарсько-договірні (договір, трудова угода, контракт);

- довідково-інформаційні (оголошення, запрошення, довідка, доповідна і пояснювальна записки);

- спеціалізована документація (документація за родом діяльності організації).

Текст - головний реквізит документа, має бути бездоганно відредагованим і оформленим. У практиці діловодства документи поділяються на види і групи. При складанні тексту документа мають виконуватися вимоги, найголовніші з них - достовірність та об'єктивність змісту, нейтральність тону, повнота інформації та максимальна стислість.

Достовірним текст документа є тоді, коли викладені в ньому факти відображають справжній стан речей.

Точним текст документа є тоді, коли в ньому не допускається подвійне тлумачення слів та висловів.

Матеріал до практичної роботи

Особові офіційні документи

Особові документи - це документи, що містять інформацію щодо особового складу організації чи підприємства, яка фіксується в заявах, автобіографіях, характеристиках, в наказах про особовий склад і т.д.

Заява - це публічне повідомлення в усній або писемній формі, в якому викладається якесь прохання, рідше - пропозиція. Заяви поділяються на особисті і офіційні, прості і складні. Особиста заява складається в вільній формі, але повинна мати такі реквізити:

1. Праворуч, на останній третині листка вказується:

посада керівника організації

назва організації

прізвище, ініціали керівника організації - все в Д.в.

2. Нижче, стовпчиком викладаються дані про особу, що складає заяву: посада;

назва організації; прізвище, ініціали 2.1. Якщо заява подається в організацію вперше ( особа не має посади), то вказується: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання.

3.Посередині назва виду документа - Заява

З абзацу і з великої літери викладається текст з коротким його обґрунтуванням.

Якщо заява проста - після тексту документа ліворуч ставиться дата складання, праворуч - підпис особи, що склала документ.

Заява вважається складною, якщо до тексту заяви додаються документи, що підтверджують факти, викладені в заяві. В складній заяві дата складання, підпис ставляться особою після вказаного переліку документів, що підтверджують текст.

Перелік документів починається реченням: До заяви додаю: (в З.в). До заяви додаються такі документи: (Н.в) -Додаток:

Заява як документ може існувати і в бланках і в формулярах.

Автобіографія- документ особистого характеру в якому особа, що складає його, дає опис свого життя і діяльності. Автобіографія - обов'язковий документ особової справи. Основні вимоги до написання - принцип хронологічного викладу тексту і лаконізм викладу фактів. Автобіографія має дві форми: автобіографія - розповідь з елементами опису й характеристикою згадуваних у ній людей і автобіографія - документ з точним поданням фактів. Текст викладаються від першої особи однини в вільній формі, але обов'язкові такі реквізити:

Назва виду документа.

Текст:

прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, місце народження;

відомості про навчання;

короткі відомості про трудову діяльність,

громадську роботу:

- короткі відомості про склад сім ї (батько, мати)

3. Дата написання і підпис автора.

Резюме- документ щодо особового складу, адресований роботодавцеві, у якому коротко подаються особисті, освітні та професійні відомості про особу, що бажає зайняти певну вакансію. Сьогодні однаково поширеними стали паперові й електронні резюме Реквізити:

Назва виду документа.

Текст, що складається з розділів:

а) мета написання документа;

б) особиста інформація: прізвище, ім'я та по батькові, стать, дата народження; сімейний стан; національність, громадянство;

в) контактна інформація: поштова, електронна адреса, телефон, факс тощо;

г) відомості про освіту: повне найменування навчальних закладів, де довелося вчитися, рік випуску; ступінь володіння іноземними мовами; вміння працювати з комп'ютером;

ґ) відомості про професійний досвід (яку посаду обіймає зараз, попередні посади із зазначенням стажу роботи);

д)додаткова інформація, яку може вимагати роботодавець;

е)фотокартка (у разі потреби).

Дата.

Підпис.

Резюме надсилається до установи, що оголосила про наявність вакантних посад, або розміщується в Інтернеті. Його детальність і точність сприяють швидкому і повному ознайомленню роботодавця з професійним рівнем й особистими рисами можливого працівника. Якщо резюме претедента зацікавило роботодавця, то претедента незабаром запрошують на співбесіду.

Якщо Ви випускник і в Вас немає ще значного досвіду - вкажіть практику, яку проходили і що вона Вам дала як майбутньому спеціалісту.

Характеристика - документ в якому дається оцінка ділових і моральних якостей працівника за підписами представників адміністрації. Це офіційний документ, який видає організація на прохання працівника. Характеристику складають у двох примірниках, один - працівникові, інший - в особову справу. Текст викладається від третьої особи однини. У характеристиці мають бути такі реквізити:

Назва виду документа.

Анкетні дані: прізвище, ім'я, по-батькові, рік народження, національність.

Освіта в Р.в.

Текст, де зазначається: де працює або вчиться, ким, з якого часу, як ставиться до своїх службових обов'язків, який має рівень професійної майстерності, громадська робота; авторитет у колективі.

Висновки(кудиподається характеристика)

Характеристика видана для подання

Дата складання документа.

Підписи службових осіб.

Печатка організації.

Накази щодо особового складу - це розпорядчий документ, що регламентує прийняття на роботу, звільнення, переміщення працівників, відрядження, відпустки, різні заохочення. Наказ

Зразок заяви складної

Головному лікарю лікарні № 7

м. Сімферополя Івашенку С.П.

Коваль Марії Петрівни, що мешкає за адресою:

м. Сімферополь, вул. Кірова,

буд.22, кв.25.

ЗАЯВА

Прошу прийняти мене на посаду медичної сестри терапевтичного відділення з 5 серпня 1998 року. До заяви додаю:

Копію диплома про спеціальну освіту.

Виписку із трудової книжки

Особовий листок обліку кадрів.

З серпня 1998 року Коваль

Зразок заяви простої

Директору

Кримського юридичного коледжу

Іванову А.А.

студентки 25с групи Черниш Т.А.

ЗАЯВА

Прошу призначити мені стипендію в зв`язку з тим, що я ліквідувала заборгованість з правознавства.

20лютого2005 р. Черниш

Характеристика

Ткаченко Антоніни Андріївни, 1974року народження, українки, освіта вища незакінчена.

Ткаченко A.A. вчиться на V курсі музично-педагогічного факультету Українського державного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. До навчання ставиться сумлінно, постійно підвищує свій професійний рівень. За час навчання у вузі ТкаченкоA.A. підготувала і провела відкриті уроки, організувала концерти для інвалідів-"афганців". З першого курсу працює над темою дипломної роботи, виступала на звітній науковій конференції студентів.

ТкаченкоA.A. виконує громадські доруаення, успішно працює старостою 51-ї групи.

Морально стійка. Вимоглива до себе, вона користується повагою серед товаришів і викладачів факультету.

Характеристика видана для подання за місцем вимоги.

24.09.2002 р.

Декан музично-педагогічного факультету А.А.Коваль

Печатка організації

Зразок резюме

Іванова Оксана Володимирівна

Домашня адреса:

Контактні телефони:

Дата народження:

Сімейний стан:

Мета:

Освіта:

Досвід роботи (трудова діяльність):

Професійні можливості:

3 листопада 2005року

При підготовці до практичного заняття студент повинен знати:

розміщення реквізитів в документах; розподіл документів за функціональним призначенням; основні вимоги до написання автобіографії, заяви, резюме, характеристики;розміщення реквізитів у документах щодо особового складу;

Студент повинен вміти:

створювати формуляр документа за вказаними реквізитами; правильно добирати спосіб викладу тексту до складання тексту документа;

будувати правильно речення і вживати розділові знаки в текстах документів;

правильно складати автобіографію, заяву, резюме, характеристику.

Матеріал до практичної роботи

Довідково-інформаційні документи

Переважна більшість документів, що відправляється із установ та спрямовується в них є довідково-інформаційними. Вони містять інформацію про фактичний стан справ у закладах, який є підставою для прийняття розпорядчих документів. Вони носять допоміжний характер відповідно до організаційно-розпорядчих документів, не обов'язкові для виконання на відміну від них. Інформація, що міститься в цій групі документів може спонукати до дії або бути доведена до відома.

До довідково-інформаційних документів відносяться: акт, довідка, доповідна і пояснювальна записки, звіт, оголошення, запрошення, протокол, витяг з протоколу, службові листи, службові телеграми, телефонограми.

Пояснювальна записка. За функціональним призначенням поділяється на 2 види:

І.вступна частина іншого документа (плану, програми, проекту, дипломної роботи тощо), в якій обґрунтовується мета, завдання, актуальність та причини створення.

2.документ, в якому пояснюються певні дії, невиконання роботи, порушення дисципліни, тих чи інших правил. Пояснювальна записка пишеться працівником на вимогу адміністрації, а в деяких випадках - з ініціативи підлеглого.

Пояснювальна записка, яка не виходить за межі установи, оформляється, в основному, на стандартному аркуші із дотриманням таких реквізитів:

- посада, назва організації, прізвище, ініціали особи, якій адресується документ;

посада, прізвище, ініціали особи, що створює документ;

назва виду документа;

текст;

дата створення;

підпис особи, що склала документ.

Якщо пояснювальна записка відправляється за межі установи, її оформляють на бланку організації і реєструють.

Доповідна записка- документ, адресований керівникові організації з інформацією про ситуацію, що склалася, про наявні факти, явища, про виконану роботу з висновками та пропозиціями автора.

Залежно від цільового призначення доповідні записки поділяються на такі групи:

звітні;

інформаційні;

ініціативні.

Існує внутрішня і зовнішня доповідна записка. Внутрішню підписує той, хто її складає, зовнішня оформляється на загальному бланку організації за підписами керівника організації.

Протокол- це документ колегіальних органів, в якому фіксуються хід і результати роботи зборів, нарад, засідань, конференцій і т.д. У протоколах відображаються всі виступи з питань, що розглядаються, а також рішення, прийняті в результаті обговорення. Протокол веде секретар. Підписує протокол голова зборів і секретар. За обсягом фіксованої інформації протоколи поділяються на групи:

стислі, де фіксуються лише ухвали;

повні, що містять, крім ухвал, виступи доповідачів та інших учасників зборів, нарад, засідань; стенографічні, де усі виступи записано дослівно. Реквізити:

назва виду документа і номер (при необхідності);

назва зборів, конференцій, засідання і т.д.

назва організації чи установи, дата проведення;

посади, прізвища, ініціали керівників зборів (голова,секретар);

кількісний склад учасників; порядок денний;

Текст -кожне питання тексту складається з розділів: (Слухали:, Виступили:, Ухвалили:;

перелік додатків до протоколу із зазначенням кількості сторінок (при необхідності);

підписи голови і секретаря зборів.

Слово СЛУХАЛИ пишуть в одному рядку з цифрою, що позначає порядок питання в порядку денному, ставлять після цього двокрапку. У наступному рядку з абзацу вказуються прізвище і ініціали доповідача, тема доповіді. Далі викладається основний зміст доповіді або вказується, що текст додається .

Так само оформляється і розділ ВИСТУПИЛИ.

У розділі УХВАЛИЛИ повністю записується прийняте рішення, яке може складатися з одного чи кількох пунктів або з констатуючої та розпорядчої частини.

Витяг з протоколу - це документ, який являє собою частину протоколу, створений при необхідності передати інформацію з якогось ухваленого рішення. Реквізити:

- назва виду документа, номер;

заголовок протоколу;

дата протоколу;

текст витягу;

підпис секретаря або голови засідання чи зборів.

печатка (якщо є).

Зразки документів

Завідуючому ЧистенськимФАПом

Мусаєву Ф.Ш.

фельдшера ФАПу

Максимовської Ю.І.

Пояснювальна записка

5 січня 2003 року я припинила роботу на дві години раніше визначеного терміну у зв`язку з несприятливими погодними умовами.

б. 01.2003р. Максимовська

Деканові фізико-математичного факультету проф. Бойко В.Г.

старшого викладача кафедри

теорії фізики РибниковаA.M.

Доповідна записка

Довожу до вашого відома, що протягом II семестру студенткаКорнєєва С. Т. пропустила 26 академічних годин, має неатестації і тем, численні зауваження.

Прошу вжити заходів до студентки Корнєєвої С. Т.

26.06.2001р.Рибников

Протокол

загальних зборів студентів 1 курсу природничо-географічного факультету від З вересня 2003р Голова зборівМурашко В.Д.

Секретар Доценко А.Р.

Присутні: заступник декана факультету доц. Кащенко А. Ю., Доц. Макаров П. Т., асистент Кривоніс Н.М., студенти 1 курсу -45 осіб. Відсутні: студенти І курсу - 3 особи.

Порядок денний:

Підготовка студентів до виробничої практики.

Робота з озеленення й благоустрою навколишньої території.

1.СЛУХАЛИ:

Кривоніс Н.М. Інформація керівника виробничої практики. ВИСТУПИЛИ:

Доц.Макров П.Т. запропонував поділити студентів на підгрупи, визначити кожному завдання й години роботи на виробництві.

Доц. Кащенко А.Ю. зазначив, що треба підготувати всю необхідну документацію для проходження виробничої практики завчасно. УХВАЛИЛИ:

Усім студентам взяти участь у виробничій практиці.

4.Доручити керівникові практики скласти графік робіт.

2. ВИСТУПИЛИ:

Староста курсу Литвинов П.О. запропонував всім студентам відгукнутися на заклик адміністрації району міста і прийняти участь в озелененні і благоустрої території інституту.

УХВАЛИЛИ:

Всім курсом взяти участь у суботнику з озеленення і благоустрою навколишньої території. Голова зборівМурашко Секретар Доценко

Витяг з протоколу

загальних зборів студентів 1 курсу природничо-географічного факультетувід З вересня 2003 р

Голова зборів Мурашко В.Д.

СекретарДоценко А.Р.

Присутні: заступник декана факультету доц.КащенкоА.Ю., Доц. Макаров П. Т., асистент Кривоніс Н.М., студенти 1 курсу -45 осіб. Відсутні: студенти І курсу - 3 особи. І.СЛУХАЛИ:

Кривоніс Н.М. Інформація керівника виробничої практики.

ВИСТУПИЛИ:

Доц.Макров П.Т. Запропонував поділити студентів на підгрупи, визначити кожному завдання й години роботи на виробництві.

Доц. Кащенко А.Ю. Зазначив, що треба підготувати всю необхідну документацію для проходження виробничої практики завчасно.

УХВАЛИЛИ:

Усім студентам взяти участь у виробничій практиці.

Доручити керівникові практики скласти графік робіт.

Голова зборів Мурашко Секретар Доценко

Етикет ділового листування

Фахівці з проблем культури ділового мовлення пропонують під час написання листа повинні дотримуватись таких правил:

1.Починати лист необхідно із звертання, яке є загальноприйнятою формою ввічливості.

Проблема вибору звертання є доволі делікатною. Найпоширенішими є такі звертання:

Шановний…, Шанивний пане\ пані….

Шановні панове! Шановні колеги! Вельмишановний добродію!

Глибокошановний…..

Високошановний пане…..

У листуванні прийнято зазначати звання адресата чи вказувати його професію:

Високоповажний міністре!

Шановний директоре!

Високоповажний пане прокуроре!

Шановний суддя!

До Президента держави слід звертатися: Вельмишановний Пане Президенте! Високоповажний Пане Президенте! Пане Президенте!

В українській мові звертання вживають у формі кличного відмінка. Заміна його формою називного відмінка є ненормативною. Зазвичай звертання до службової особи завершують знаком оклику і перше слово тексту листа пишуть з великої літери і з абзацу.

Відсутність звертання може бути витлумачено як зневагу до адресата і порушення етикету ділового спілкування.

2.Дуже важливо ретельно обмірковувати початкову фразу листа, від якої може багато залежати, адже саме вона має переконати адресата у правомірності написання листа. Якщо цей лист -відповідь на запрошення, запит, подяка, то вже у першому 1 реченні буде доречним ввічливо висловити вдячність:

Висловлюємо свою найщирішу вдячність за…..

Щиро дякуємо Вам за лист з порадами та рекомендаціями щодо….

Насамперед (передусім)дозвольте подякувати Вам за….

Прийміть нашу щиру подяку за….

Цей лист - вияв нашої вдячності за…. І т.д.

Поширеними вступними фразами в ділових листах є посилення на зустріч, попередній лист, телефонну розмову, подію:

У відповідь на Ваш лист від (дата)

3.Вибір завершальних речень є також дуже важливим і залежить насамперед від змісту листа. Так, можна повторити подяку, висловлену на початку, чи просто подякувати за допомогу, приділену увагу, оскільки слова "дякую" - найуживаніше слово кожного вихованого і порядного комерсанта, підприємця, кожної ділової людини:

-Позвольте ще раз подякувати Вам….

Висловлюємо ще раз вдячність…

ІЦе раз подякувати Вам і висловлюємо надію, що….

І якщо ви бажаєте досягти успіху, обов'язково слід подбати про те, щоб лист був бездоганним у всіх відношеннях, адже навіть незначне недотримання правил приведе до спотворення його змісту,зміни тону.

4. Ділові листи не повинні бути надто довгими. Викладати свої міркування слід чітко, лаконічно, по суті, тоді вся запропонована інформація буде доречною. На рівень серйозного ділового спілкування не можна виходити, не засвоївши етикету ділового листування. Слід завжди пам'ятати золоте правило ведення ділової кореспонденції: ввічливість, коректність, аргументованість. Службові листи:

Лист-відповідь, Лист-запит, Лист-відповідь на запит, Лист-прохання, Лист-відповідь на прохання, Лист-підтвердження, Супровідний лист, Лист-нагадування , Лист-претензія, Рекламаційний лист Лист-відповідь на претензію , Лист-подяка Рекомендаційний лист, Гарантійний лист Лист-вибачення, Лист-повідомлення, Лист-запрошення.

Це найпоширеніший вид документації, який належить до головних засобів встановлення офіційних контактів між підприємствами, організаціями або установами. З іншого боку, це найскладніший вид документації, бо тексти листів майже не підлягають стандартизації.

За функціональними ознаками службові листи поділяють на ті, що потребують відповіді, і ті, що її не потребують.

За кількістю адресатів листи бувають звичайні( на адресу однієї інстанції), циркулярні (великій кількості адресатів-, підпорядкованих одній установі) і колективні (па одну адресу від імені керівників кількох установ).

Службові листи пишуть або друкують на бланку або чистому аркуші паперу.

Лист -запит

Це різновид комерційного листа, що містить прохання надати докладну інформацію про певні товари, послуги або уточнення попередньої інформації. Тут мають місце такі обов'язкові реквізити:

підстава для запиту;

назва товару (його марка, якість, модель тощо); умови й термін постачання; умови оплати.

При підготовці до практичного заняття студент повинен знати: етикет ділового листування;

...