Особливості функціонування мовних одиниць англомовного публіцистичного дискурсу

For now, those outside the West continue to feel a certain pressure from beyond to think in ways not their own. The television sitcoms they watch, the books they read, the superheroes they grow up with, the PowerPoint presentations they give -- these were often designed with someone else's psychology foremost in mind, on the hope that they fit universally.

One response to the WEIRD study, by the psychologist Paul Rozin, is that extrapolating from Americans is acceptable because the world is Americanizing. “The U.S. is in the vanguard of the global world,” he said, according to Science magazine, “and may provide a glimpse into the future.”

But it is also possible that people around the world are not simply in the process of becoming like American undergraduates, and relying on WEIRD subjects can make others feel alienated, with their ways of thinking framed as deviant, not different.

Among the less-examined facets of globalization is its psychic pressure: a force that makes people feel that they are playing by others' rules, that makes their own home turf feel like an opponent's stadium. In this WEIRD people's world, so many only know away games [53].

В першому абзаці ми можемо побачити інтригу. Автор намагається шокувати читача, тим самим залучити читача ознайомитися з цією статтею. Еat human flesh, wear only pink hats to sleep and banish children into the forest to raise themselves until adulthood - це наскрізний концепт. Саме ці слова є головною темою, яка далі висвітлюється в статті.

У другому абзаці ми бачимо авторське визначення the flesh-eating, pink-hat-wearing, forest-reared locals - епітети, які автор цілеспрямовано створює для цієї статті.

У п'ятому абзаці автор знову вдається до парадоксу, і підкреслює це словами not flesh-eating forest dwellers. Автор експлікує свою інтенцію спрямовуючи її на читача, який повинен стривожитися аномальністю сучасного мас-медіа соціальної психології, яка допомагає публіцистам формувати громадську думку.

У сьомому абзаці автор підкреслює, що люди володіють мисленням, яке є домінантом західних цінностей, стилю життя. Автор виділяє слово WEIRD. Воно написано великими літерами. В одному слові WEIRD акумульовано, той самий зміст flesh-eating forest dwellers - парадоксальний образ, які автор розвиває у попередніх частинах статті. У самому цьому слові є абсурдний сенс, лаконічне слово зберігає своє оформлення на протязі усієї статті. WEIRD outliers - люди, які знаходяться на периферії, тобто люди, які не являються частиною «правильного» суспільства, не становлять ядро сучасного суспільства. Також потрібно відмітити, що тут присутні такі стилістичні прийоми як підхват, алюзія та посилання на окремі частини статті, де відображена головна її думка. Стаття має велику кількість речень пасивного стану.

Далі стаття містить статистику, характерну постановку проблеми, яка в максимальній формі залучає читача до статті. Однією з основних функцій статті - є інформативність, тобто дослідження та результати.

Автор підкреслює проблематику в цій статті, що студенти і є тими людьми, що входять до психологічної школи, що займає домінантне положення в сучасному світі сьогодні. Слово WEIRD, саме підкреслює цю емоціональність протягом усієї статті. Головним стилістичним прийомом в статті - є парадокс, шокувати читача та змусити його поглянути на сучасний світ під іншим кутом, розширити його кругозір. Журнальні статті літературно-критичного характеру частіше використовують емоційно - оціночні елементи мови; в них більше слів з ??абстрактними предметно- логічними значеннями. Значно частіше можна зустріти парадокс, який змусить читача до парадоксального мислення. У них рідше зустрічається традиційна фразеологія. Вони ближче до есе як за своїм змістом, так і за своїми формально - мовними даними, суровою структурою думки [9].



3. Публіцистика як тип дискурсу

3.1 Публіцистика й публіцистичність як дискурс та інтердискурс у царинах культури і масової комунікації

У царині масової комунікації, як стверджує Косюк О. М. у своїй статті, не варто ідентифікувати спільнокореневі поняття «публіцистика» та «публіцистичність». Якщо звернутися до найдавнішої (латинської) традиції, то побачимо, що тоді слово «publicus» означало суспільний або - народний. Першими речниками публіцистичного дискурсу вважаються сатири та міми, згодом їх замінили оратори та проповідники, далі - вістовники, квестори, глашатаї, кедді, новелісти і нарешті - журналісти. Система масової комунікації постійно ускладнювалася. Першою сферою її втілення стало усне мовлення (фольклорні тексти, публічні промови), згодом - твори художньої літератури, насамкінець - власне журналістські або ж - публіцистичні тексти [26; 52].

Отже, публіцистичність і професія публіциста набагато давніші, аніж власне публіцистика (в розумінні - журналістика). У словнику В. Даля визначається публіцист як письменник більш газетний, який займається проблемами народного права [11]. В Америці спершу публіцистами також називали не журналістів, а юристів. Отже, публіцистичність - це, вочевидь, ширше поняття, а ніж публіцистика. Спробуємо дати визначення цим термінам. Публіцистичність, в нашій інтерпретації, - це наскрізний інтеркурс, який наділяє інші дискурси і тексти аспектом суспільної важливості та актуальності. Публіцистика ж - то синонім журналістики, що означає власне медіатекст (журналістський твір). У зазначеному потрактуванні, як стверджує Косюк О.М. публіцистичними є вистави Фрініха, історія Геродота та Флавія, філософія Аристотеля, Платона, Макіавеллі, романи М. Хвильового та уся художня література радянського часу, а також наукові праці А. Ейнштейна, В. Вернадського, Д. Сахарова тощо [52]. Можна сказати, що будь-який твір/дискурс/текст може бути публіцистичним, якщо він стає більш критичним, аніж естетичним (у сфері художньої творчості), оперативним та насущним, або ж - наповнюється певними політичними поглядами та симпатіями, стаючи заідеологізованим.  У такому розумінні публіцистичними можна вважати тенденційну художню літературу, популяризовані наукові тексти і. т. п. [26, 4-28; 52]. І. Михайлин у підручнику з «Історії української журналістики» подає такі ознаки публіцистичності (доповнимо їх власними поясненнями):

- Оперативне інформування (коли театральна вистава, подібно до драматургії Фрініха) перетворюється у новини про чи репортаж);

- Тлумачення подій і фактів (як у художній літературі на кшталт «Війни і миру» Л. Толстого);

- Вираження і формування громадської думки (для прикладу, можемо навести «Вчення про сфери» В. Вернадського, яке сформувало метод дослідження для усіх наук ХХІ століття);

- Фактичність (коли, приміром, особи у художньому творі не видумані і події реальні);

- Філософська цілеспрямованість (примус «шукати істину», як у нашумілому романі Д. Брауна «Код да Вінчі»);

- Ораторський стиль (у кіноповістях О. Довженка, поезії М. Рильського періоду Великої Вітчизняної війни (наприклад, його вірші «Слово про рідну матір»: «Благословен той день і час,/ Коли прослалась килимами/ Земля, яку сходив Тарас/ Малими босими ногами,/ Земля, яку скропив Тарас/ Дрібними росами-сльозами» тощо) [26, 4-28; 52].

Публіцистичним вважається твір стверджує Косюк О.М. у якому присутня хоча б одна з перелічених ознак [52]. Чим більше таких ознак, тим менше твір є «собою»: оповіданням, картиною, театральною виставою тощо і більше нарисом, плакатом, репортажем. Підґрунтям таких змодифікованих текстів стає об'єктивна дійсність, а матеріалом для їх написання - інформація, зібрана за допомогою трьох універсальних «журналістських» методів: спостереження, вивчення документів і джерел, інтерв'ю. Аби написати свою славетну «історію», Геродот розпитував очевидців та подорожніх, ретельно вивчав зібрання пророцтв у храмах і праці Фалеса й Анаксагора, зрештою - сам спостерігав окремі дійства. Тому його твір можна вважати витоковим підручником не лише для істориків, а й для журналістів. У передмові до «Історії» автор власне й зазначив: «Геродот з Гелікарнасу зібрав і записав ці повідомлення, щоб минулі події з течією часу не прийшли до забуття і великі й гідні подиву діяння не лишились у невідомості» [26, 13-14].

Косюк О. М. говорить, що специфічним фактором, який об'єднує різні дискурси та надає їм публіцистичної гостроти, є цензура (контроль над змістом і поширенням інформації). Публіцистичний дискурс в усі часи найбільше потерпав від заборон. У первісних суспільствах це було табу - обмеження різних дій учасників спільноти, порушення яких повинно було спричинити жорстокі санкції. Табу накладалися жерцями та вождями на слова, імена, тіло людини, сексуальні й шлюбні стосунки, різноманітні форми поведінки, відвідування тих чи інших місць. Себто - на все, що ми зараз називаємо комунікацією. Відповідно до традиційних забобонів, порушення заборон передбачало кару спільноти (найчастіше - вбивство) й надприродних сил (нещастя, хвороби, смерті тощо). Після трансформації ритуального дискурсу в інші системи комунікації цензура почала існувати в двох модифікаціях: власне як цензура (заборона і знищення продуктів людської діяльності) та як інквізиція (вбивство, себто - знищення людини як тексту). Яким чином це впливало на процес комунікації та історичну пам'ять? Сказати однозначно, що негативно, - не можна. Чому? Давайте спробуємо розібратися, відштовхуючись від фактів. Відомо, що час від часу в історії цензурування досягало свого апогею, як-от у Єгипті в 1375 р. д. н. е., коли проводилася релігійна реформа і, як вислід, - було стерто імена цілого пантеону попередніх богів та знищено всіх священників; у Китаї, в 213 р. д. н. е., (тоді в результаті зміни ідеологічної системи було спалено усі книги та їх власників і читачів); в Александрії - у 391 році, коли всесвітньовідому бібліотеку спалили християни, і в 642, коли її спопелили мусульмани. Чи перестало існувати те і ті, що/кого знищили? Звісно - ні! Воно почало відтворюватися в різних інтерпретаціях та «обростати легендами» і, як результат, - міцніше закарбувалося й закріпилося в часі (подібно до імені Герострата). Рукописи, як відомо, не горять, палаючи, вони лишень підігрівають до себе цікавість і розпалюють у відповідь вогнища нових дискурсів. Не відомо, чи залишив би по собі такий ментальний (власноруч не зафіксований) слід Сократ, якби його не стратили, звинувативши у нешанобливому ставленні до богів та популяризації псевдонауки. Зримим і незаперечним є лиш те, що заборона чогось - то маркер його некомфортності для панівної системи мислення та ідеологічного панування, стверджує Михайлин І. Л. А отже - усі заборонене табуюється тому, що стає публіцистичним (виразником і творцем нової громадської позиції) [26; 52].

Аби остаточно «поставити крапку» у розмежуванні публіцистичності та публіцистики, сформулюємо об'єкт та предмет їхніх досліджень. Об'єкт публіцистичного - мистецтво, наука, релігія тощо, себто - усі існуючі дискурси/сфери культури. Об'єкт публіцистики - виключно так звані медіадискурси: газети, радіо, телебачення, Інтернет. А от предмет дослідження у публіцистичності та публіцистики один - аспект оперативного, соціального та фактичного. Можна сказати, що публіцистичними стають явища, у які якимось чином потрапляє журналістика із властивими їй критичними функціями та образні мистецькі факти робить дійсними, а «голі наукові» - морально та етично обрамленими. Насамкінець слід зазначити, що на рівні філософського узагальнення публіцистичність - це дискурс (інтеркурс), а публіцистика - текст [26; 52].

У розумінні публіцистики традиційно «вкладаються» друковані газетні видання/періодика та аудіовізуальні тексти. Однак їх еквівалентами можна вважати і рукописи/літописи Сократа, Лісія, Ісократа, Демосфена тощо. Нічим не відрізняються від сучасної публіцистики й найдавніші ораторські та судові промови і проповіді Цицерона, Августина Блаженного, Іоана Златоуста, Кирила та Мифодія тощо. У пантеоні язичницьких божеств стародавнього світу навіть була патронеса масової комунікації - Молва, яка мала 100 вух та очей і ніколи не спала, оскільки змушена була постійно розголошувати (що цікаво, як зазначають стародавні джерела, - правду й неправду).

Прототипом сучасних газет вважаються «Acta diurnal senates as populi» («Щоденні протоколи сенату і римського народу»), у яких на глиняних дошках діурналісти (звідси назва - журналісти) публікували міські новини: світську хроніку, предбачення, прогнози погоди (як теперішні «бульварні» видання) і виступи у Сенаті (своєрідні репортажі «з перших рук»). Фактором масової комунікації для письменних вчені вважають також численні бібліотеки, що існували при монастирях, а для homo idioticus (неграмотних) - стіни соборів, за якими можна було «відчитати» події та настанови християнського життя. Така комунікація була великою мірою однобічною й розрахованою на пропагандистське сприймання у штучно створеній ситуації абсолютної довіри, а не на мислення та певні дискусійні моменти.

Світовий розквіт газетного дискурсу - XIX століття. Тоді на їх шпальти змістився центр політичного та суспільного життя усіх європейських держав. У XX столітті періодика продовжувала успішно розвиватися, але поступово видозмінювалася, оскільки з'являлися нові електронні ЗМІ (радіо, телебачення, Інтернет). Не будучи здатною конкурувати з найновішими мас-медіа в оперативності передачі інформації та емоційності, преса зробила ставку на коментарі, докладний аналіз подій, висвітлення місцевих новин, рекламу та оголошення. А на початку XXІ століття Інтернет «відібрав» у неї останню пальму першості - імідж найефективнішого поширювача реклами.

Останнім часом преса переживає справжню кризу. Деякі видання трансформуються в таблоїдний формат, що дозволяє економити папір та залучати більше молодих реципієнтів («людей ока», як назвав їх Маршал МакЛюен), які ніколи не були палкими прихильниками звичайних паперових газет. Однак перехід в електронний формат не є для друкованих ЗМІ панацеєю і не завжди приносить очікуваний економічний ефект. Зрештою… можна навіть посперечатися, чи то є газети, чи вже якісь інші мас-медіа. Адже вони, по-перше, «не беруться в руки», по-друге, проходять не лише через візуальний канал (усі частіше містять відеосюжети та рекламу), по-третє, на думку читачів, не заслуговують на таку міру довіри (адже інтернет-матеріали не контрольовані законодавством, можуть легко «стиратися» та коригуватися тощо). Можна ще перелічувати відмінності. Але на загал дійсно складається враження, що то якась інша естетико-комунікативна система.

З приводу того, чи є давні та сучасні видання газетами, чи - ні, можна довго сперечатися. Однак існують критерії, які об'єднують цю медіакатегорію в одну більш-менш однорідну дискурсивну комунікативну систему. Ця система в інформаційному форматі вибудовується за моделлю трансмісії, в аналітичному - рецепції, а, якщо видання бульварне, - за моделлю привернення уваги. Інформація в пресі у будь-яких випадках проходить через зоровий канал, частково задіюючи тактильний та нюховий (якщо газета паперова). Цей дискурс є порушенням законів звичної комунікації, оскільки передає повідомлення на відстані. На рівні стратегій подачі фактів та аналітики у пресову комунікацію вмонтовано механізм довіри, адже друковане слово передбачає велику міру відповідальності (хоча інколи, за аналогією до розважальних ЗМІ, воно також лише сенсаційно вводить в оману). На рівні стратегій сприймання інформації усе розголошене в пресі здебільшого сприймається та осмислюється аудиторією (себто - розраховане на реакцію у відповідь) і дуже рідко лише фіксується як подразнення (наприклад - у розважальних виданнях). Комунікатор тут, як правило, - автор. Однак у газетах наявне також і фатичне спілкування «ні про що», а отже: мовець може бути й контактером (хоча в сенсі символізації інформації газета значно поступається іншим ЗМК). На жаль, інколи автор статей - символізатор (як правило - це підкуплений журналіст). Публіцистичний дискурс має основний і поствияв. Посткомунікація - свідчення популярності та аналітизму видання (адже «пост-» - це те надзвичайно актуальне, що потрапляє в ситуацію повторного обговорення).

Порівнюючи з іншими ЗМІ, І. Михайлин називає такі атрибутивні особливості преси:

- Інформація фіксується в друкованому тексті, отже, слово здатне не тільки передавати відомості про факти, але й бути носієм думок, фантазій та художніх образів.

- Преса сприймається без додаткових технічних засобів. Це означає, що де і в яких умовах ми б не були - газета завжди доступна.

- Періодика дає читачеві можливість оглядовості й вибірковості в ознайомлені зі своїми матеріалами, які існують одночасно, хронологічно та паралельно (а в електронних ЗМІ - послідовно).

- Газета забезпечує можливість різних ступенів сприймання матеріалу (можна лише переглянути назви та ліди, ознайомитись з окремими публікаціями або ж - прочитати все уважно та детально).

- Преса дозволяє відкладати читання «на потім», що поки що важко зробити на рівні електронних ЗМІ (хоча окремі програми вже зараз допустимо переглянути в Інтернеті).

- Друковані видання психологічно зручні і комфортні.

- Газети загальнодоступні (для попередників, сучасників та наступних поколінь), адже десятиліттями/століттями лежать в бібліотеках [26, c. 80-83].

Однак преса не бездоганна. Серед її основних вад - неоперативність. Порівняно з іншими ЗМК, газети не встигають швидко подавати новини. Окрім того, періодика розрахована виключно на освічених людей. Себто - вона доволі елітарний медіум (хоча не настільки, як мистецтво чи література).

Отже, ознайомившись з історією виникнення та розвитку публіцистичного дискурсу та власне публіцистики, пропонуємо погляд на публіцистичність як на явище, необмежене простором і часом, таке, що стосується усіх культурних сфер, а на публіцистику, як на один із виявів журналістики.

3.2 Публіцистика як тип дискурсу

Основною функцією публіцистики є повідомлення інформації. Але публіцистика як тип дискурсу цим не обмежується , якщо під дискурсом розуміти не тільки сукупність тематично культурно або як-небудь ще взаємопов'язаних текстів, не тільки вид мовної комунікації , що припускає раціональне критичний розгляд цінностей , норм і правил соціального життя і єдиним своїм мотивом має досягнення взаєморозуміння [1, 179]. Уявлення про дискурс як про мовний твір, Васильева Н. В розглядає у всій повноті свого вираження з урахуванням всіх позамовних чинників (соціальних, культурних, психологічних), істотних для успішного мовної взаємодії [6, 57], а також здається не цілком достатнім.

Найбільш адекватним нам представляється наступне визначення: «Под дискурсом мы понимаем вербализованную речемыслительную деятельность, включающую в себя не только собственно лингвистические, но и экстралингвистические компоненты» [20]. Звідси випливає, що дискурс можна вважати когнітивним процесом, відображенням мислення засобами конкретної мови. Будучи когнітивним процесом, дискурс включає в себе особливості уявлення та подачі інформації, а також особливості її сприйняття. Це означає, що необхідно враховувати ці особливості як в рамках певної національної дискурсу, так і в рамках певного видання. Іншими словами, способи представлення інформації в даному конкретному виданні можуть мати свої особливості порівняно зі стратегією подачі інформації в цьому типі дискурсу в цілому. З іншого боку, для адекватного розуміння повідомляється інформації необхідно збіг так званих когнітивних баз, або фонових знань, учасників комунікації, тобто наявність певних знань і уявлень, характерних для членів даного національного мовного співтовариства.

Необхідно обмовитися, що під публіцистикою в даному випадку розуміється так звана «якісна преса» (quality press). Серед видань такого роду можна згадати «Time Magazine», «The Times», «The Economist», «The Guardian», «Financial Times», «The Wall Street Journal» та інші. Вибір якісної преси для аналізу (а також викладання сучасної англійської мови) обумовлений не тільки тим, що вона пропонує інформацію про різні аспекти ділового життя в усьому світі, а й забезпечує зразки прийнятного мовного вживання.

Як зазначає Т. Б. Назарова у своєму навчальному посібнику 'Business English. An Introductory Course for Advanced Students», «Quality press authors, however, are never satisfied with a mere naming of events, people and facts. For most of them discussion of current events in finance, industry and politics will be more often than not regarded as a formidable task challenging not only their intelligence and analytical thinking but also their feel for the language with its infinite variety of choices and preferences. A student of Business English will have to learn to apprehend the subtle and intricate metaphors, numerous instances of elegant variation and wordplay, intensified through allusion and quotation. The latter are increasingly present in quality press, making its reading a sophisticated quest for meaning with more focus and emphasis on the linguistic aspect» [45, 68].

Відбір матеріалу для аналізу і вивчення відбувається вже на етапі перегляду заголовків статей того чи іншого видання. Тому ми вирішили зосередитися саме на особливостях назв в журналі «The Economist», який насправді є газетою, хоч і видається в форматі журналу. Отже, чим же є заголовок статті - відображенням її змісту або способом залучення уваги читача? Переглядаючи назви статей, ми приходимо до висновку, що вони скоріше орієнтовані на сприйняття, ніж є заявкою про певну інформації, що міститься в статті.

Серед назв можна виділити наступні типи:

1. нейтральні:

Raising standards [50].

Why Internet shares will fall [50].

The risks of free trade [50].

An integrated route to success [50].

Saving the Olympic spirit [50].

The lesson of Quebec [50].

2. ті, що містять фонетичне обігрування (алітерацію, асонанс, римування, пароніми, звуковий символізм): How dangerous is Los Angeles? [50].

The doomed and the dangerous [50].

Poverty and plenty [50].

Better times for a battered country [50].

Gates the Good [50].

Junk funk [49].

Of devils, details and default [50].

Bubble babble [50].

3. конотативні:

а) обіграють популярні вислови, поняття, прислів'я, пісні:

All hands off Estoniaнs deck [50].

Top marks for achievement [50].

Dirty tricks and democrats [50].

Needles in giant haystacks [50].

Laughter through Italian tears [50].

No ivory towers [50].

Yo, ho, ho, and a bottle of rice wine [50].

A pig of a problem (в цьому випадку переплелося кілька стійких словосполучень і понять: з одного боку, ми знаємо кліше a root / heart of a problem - алюзія, з іншого боку, в одному зі своїх значень слово pig (difficult or unpleasant thing, task, etc.) вживається в таких виразах, як a pig of a job / day / exam; додаткову іронічну конотативність в цю назву привносить обігрування буквального значення слова pig, оскільки стаття присвячена проблемам британських фермерів, які виробляють свинину) [50] ;

б) обіграють назви літературних творів: Taming Leviathan [51].

The French Lender's Woman [37].

The Prince and the Pauper [39].

The Importance of Breakfast [43].

Paradise Threatened in Mauritius [38].

в) ті, що обігрують назви кінофільмів:

The silence of the lambs

The unbearable lightness of finance

Once upon a time on Wall Street

4. поєднують коннотативність з фонетичної грою:

Plastic arts [50] (мова в даній статті йде про пластикові картки в Індії).

Norse code [50] (стаття присвячена запеклих суперечок про генетику в Ісландії).

OptiMistic [50] (йдеться про інвестиційну компанії під назвою OptiMarket).

5. повторювані, неодноразово використовуються наскрізні кліше:

Guerrilla politics in Japan [50].

Guerrilla tactics (в основі цих виразів лежить поняття guerrilla у a member of an inofficial military group, esp. one fighting to remove government, which attacks its enemy in small groups unexpectedly [45].

Gloom to boom [50].

Gloom and boom (тут обігрується кліше gloom and doom у sad and discouraging thoughts; hopelessness [45].

6. питання:

Law? What law? [50].

Havenнt I met you before? [50].

Whoнs running Germany? [50].

Will the real German government please stand up? [50].

Where is it going? [50].

Will Slobodan Milosevic fall? [50].

Підсумовуючи отриману в результаті аналізу класифікацію назв статей газети «The Economist», можна сказати, що нейтральні заголовки найчастіше бувають подані серйозним статтями аналітичного плану, в той час як «аллюзивные», містять фонетичні парадокси, супроводжують матеріали більш «легкого» жанру і різноманітної тематики. Наскрізні кліше з'являються в заголовках статей схожої тематики и покликані Сформувати своєрідній «рефлекс» сприйняття у читача. У якості особливості дискурсу «The Economist» неможливо не відзначити іронічне, іноді поблажливе ставлення до описуваних проблем.

В одній з останніх робіт, присвячених дискурсному підходу до аналізу публіцистики - Э.В. Хилхановой, міститься твердження про те, що дискурс газети BILD не є лише текстовою структурою, а являє собою складне комунікативне явище, що містить у собі і соціальний контекст, і характеристики учасників комунікації, і різні стратегії, що лежать в основі виробництва новин в даній газеті [34]. Це можна повною мірою віднести і до газети «The Economist» (як, втім, і будь-якого іншого публіцистичному виданню, оскільки кожному з них властивий свій спосіб відбору та подання новин, а також їх відповідне мовне оформлення).



Висновок

У нашій роботі, ми намагалися як найповніше розкрити суть дискурсу. Говорячи про дискурс, ми спочатку розкрили усі можливі його поняття. Хоча різноманітність визначень такого поняття як дискурс вражає, ми, все ж таки, спробували дати характеристику кожному, і довести, що всі існуючі підходи пояснюють дискурс, як явище дуже широке та різнобічне, беручи за основне лише один якийсь його аспект. Але, потрібно зазначити, що жодне із визначень не виключає іншого, а, отже, ми прийшли до висновку, що було б не вірним, визнати лише один якийсь підхід і відкинути всі інші. Суть полягає у тому, що дискурс, як поняття багатоаспектуальне та різнопланове, успішно інтегрує усі ці підходи, а отже, жоден із них, не може бути визнаним хибним. Та все ж таки, виявилось необхідним дати узагальнене визначення дискурсу. У нашому поясненні цього явища ми намагались якомога логічніше поєднати усі найважливіші на нашу думку аспекти.

Для того, щоб процес дискурсивного аналізу набув більш систематизованого вигляду, дискурс був поділений нами на офіційний та неофіційний. Такий поділ є традиційним, і ми у дослідженні не намагались відійти від нього. Для того, щоб зрозуміти суть офіційного та неофіційного дискурсу, ми виділили ряд характерних ознак, які повною мірою надають нам змогу конкретизувати та диференціювати цих два види дискурсу. Прийнявши до уваги ці характеристики, ми визначили, що основною відмінністю є емоційність неофіційного та логічність офіційного дискурсу.

Отже, аналізуючи все вищесказане, ми можемо зробити слідуючи висновок: хоча теорія дискурсу вже досить тривалий час опрацьовується і досліджується вченими-лінгвістами, загальновизнаного підходу та універсального визначення поняття “дискурс” ще досі не існує. Воно (поняття) розглядається з точки зору найрізноманітніших аспектів: і як комунікативний процес, і як текст, і як система, і як комунікативна подія. Але , не дивлячись на те, що всі ці підходи і базуються на різноманітних рисах та характеристиках, вони не виключають одне одного. Тому, на базі вищенаведеної інформації ми вважаємо за доцільне спробувати дати узагальнене визначення дискурсу. Дискурс - це комунікативна подія, що обумовлюється взаємозв'язком між мовцем та слухачем і передбачається мовленнєвою поведінкою останніх.

Аби остаточно «поставити крапку» у розмежуванні публіцистичності та публіцистики, сформулюємо об'єкт та предмет їхніх досліджень. Об'єкт публіцистичного - мистецтво, наука, релігія тощо, себто - усі існуючі дискурси/сфери культури. Об'єкт публіцистики - виключно так звані медіадискурси: газети, радіо, телебачення, Інтернет. А от предмет дослідження у публіцистичності та публіцистики один - аспект оперативного, соціального та фактичного. Можна сказати, що публіцистичними стають явища, у які якимось чином потрапляє журналістика із властивими їй критичними функціями та образні мистецькі факти робить дійсними, а «голі наукові» - морально та етично обрамленими. Насамкінець слід зазначити, що на рівні філософського узагальнення публіцистичність - це дискурс (інтеркурс), а публіцистика - текст.

На лексичному рівні газетно-публіцистичного стилю характерна наявність неологізмів, фразеологізмів, слів розмовної лексики, професіоналізмів , велика кількість кліше та штампів. Необхідність у стисненні інформації призводить до застосування абревіатур.

На граматичному рівні використанні часів і застав, велика кількість складних атрибутивних утворень, особливі форми введення прямої мови та перетворення прямої мови в непряму, а також наявність цитат.

Серед стилістичних засобів образотворчості та виразності використовуються тропи, порівняння, гіперболи, алегорії, евфемізми, прислів'я, приказки, крилаті слова та вирази.

Газетно-публіцистичного стилю властиві всі мовні функції за винятком естетичної та контактоустановлючої. Однак, це справедливо по відношенню не до всіх газетних матеріалів. Статті і публіцистика можуть більшою чи меншою мірою наближатися то до наукового, то до художнього тексту і мати відповідний набір функцій.

Газетно-публіцистичний стиль більш-менш однорідний за своїми стилістичними характеристикми, однак і тут часто можна зустріти випадки з'єднання літературно-книжкової та розмовної мови. Це пояснюється надзвичайно різноманітними сферами суспільної діяльності, які знаходять своє висвітлення на сторінках газет.

У нашому дослідженні ми намагались довести, що будь-який дискурс розрахований на сприйняття повідомлення. У іншому випадку, воно втрачає зміст, оскільки не підлягає сприйняттю, інтерпретації та передачі інформації.



Список використаної літератури:

1. Англо-русский словарь по лингвистике и семиотике / Под ред. А. Н. Баранова и Д. О. Добровольского. М.: Помовский и партнеры, 1996.

2. АрнольдИ.В. Стилистика современного английского языка Л., 1981 423 стр.

3. Арутюнова Н. Д. Фактор адресата // Изв. АН СССР. Сер. Лит. и яз.- 1981.- Т. 40.- №4.- с. 356-357.

4. Белл Т. Роджер. Социолингвистика//Цели, методы и проблемы./Под ред. А. Д. Швейцера.- М.:Международные отн., 1980 .- 318 с.

5. Бенвенист Э. Общая лингвистика. /Пер. с фр.-М.: Прогресс,1975.- 447 с.

6. Васильева Н.В., Виноградов В.А., Шахнарович А.М. Краткий словарь лингвистических терминов. М.: Русский язык, 1995.

7. Волнина И. А. О специфике научного стиля./Язык и стиль научной л-ры.- М.: Наука, 1977.- 296 с.

8. Воробьева О.П. Текстовые категории и фактор адресата: - К.: Вища шк., 1993.- 200 с.

9. Гальперин И.Р. Очерки по стилистике английского языка М. 1958, 459 стр.

10. Греймас А. Договор вердикции//Язык. Наука. Философия.(логико-методологический и семиотический анализ): Сб. ст. /Ин т философии, социологии и права А Н Лит. ССР/отв. ред. и сост. Р. И. Павиленис. - Вильнюс, 1986.- с.205-216.

11. Даль В. Толковый словарь живаго великорускаго языка [Електронний ресурс]. - Режим доступу до ресурсу : http://slovardalja.net/dal.php

12. Дейк Т.А., ван., В. Кинчем. Стратегии восприятия дискурса. - М.: Прогресс, 1983.- 285 с.

13. Дейк Т.А., ван. Язык. Познание. Коммуникация/Пер. с англ.: Сб. работ/сост. В. В. Петров под ред. В. И. Герасимова; Вступ. ст. Ю. Н. Караулова и В. В. Петрова.- М.: Прогресс, 1989.- 312 с.

14. Звегинцев В. А. История языкознания XIX--XX вв. в очерках и извлечениях. / 3-е изд. Ч. 1. М.: Просвещение, 1964; Ч. 2. М: Просвещение, 1965.

15. Зильберт Б.А. Социопсихологическое исследование текстов радио, телевидения, газеты / Под ред. В.Г. Костомарова. - Саратов: Изд-во Саратов. ун-та. - 1986. - 211с.

16. Ишмуратов А. Т. Логико-когнитивный анализ онтологии дискурса/Рациональность и семиотика дискурса.Сб. трудов//АНУ Институт Ф-и.-К.: Наук. Думка, 1994.- 252с.

17. Ищенко Ю. А, Мышление как толерантный дискурс/Рациональность и семиотика дискурса. Сб. трудов/АНУ. Институт ф-и.- К.: Наук. думка, 1994.- 252 с.

18. Карасик В.И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс. Волгоград: Перемена, 2002. 477 c

19. Комисаров В. Н., Коралова А. Л. Практикум по переводу с английского языка на русский/Учеб. пособие для ин.-тов и фак-тов ин. яз.-М.:Высш. шк., 1990.-127с.

20. Красных В.В. От концепта к тексту и обратно (к вопросу о психолингвистике текста) // Вестник Московского ун-та. - Сер. 9. Филология. - 1998. - №1. - С.53-70.

21. Кох В.А. Предварительный набросок дискурсивного анализа семантического типа // Новое в зарубежной лингвистике. - М.: Прогресс. -1978. - Вып. 8. - С.149-172.

22. Кубрякова Е. С. Номинативный аспект речевой деятельности.- М.: наука, 1986.- 158 с.

23. Лабов У. Исследование языка в его социальном контексте./Новое в лингвистике, вып. 7 М.: Прогресс, 1975.- с. 152-216.

24. Лабовкина А. А. Коммуникативно-прагматический аспект специального научного текста / на материалах нем. Научных текстов по экологической географии / Дисс. на пол. зв. к. ф. Н.- К, 1991.- с. 139-144.

25. Матвеева Т. В. Функциональные стили в аспекте текстовых категорий.-Свердловск: Изд- во Урал. ГУ, 1990.- 624 с.

26. Михайлин І. Л. Історія української журналістики: Підручник для вищої школи. Вид. 3-тє, доповнене і поліпшене / І. Л. Михайлин. - Харків, Центр учбової літератури, 2005. - 320 с.

27. Мороховский А. И. К проблеме текста и его категорий.//Текст и его категориальные признаки: Сб. науч. Тр./КГПИИЯ.К.,1989.- с. 3-8

28. Наер В.Л.Функциональные стили английского языка. М.: Наука, 1981, 458 стр.

29. Почепцов Г. Теория и практика коммуникации. - М.: Из-во «Центр», 1998.- 352 с.

30. Скребнев Ю.М. М.Д.Кузнец Стилистика английского языка. - М.: Наука, 1960, 433 стр.

31. Славгородская Л. В. О функции адресата в научной прозе.//Лингвостилистические особенности научного текста.- М.: Наука, 1981.- с.93-102.

32. Степанов Г. В. Язык. Литература. Поэтика.- М.: Наука, 1988.- с. 120.

33. Фивегер Д. Лингвистика текста в исследованиях ученых ГДР // Синтаксис текста: Сб. ст. /Отв. ред. Г. А. Золотова.- М.: Наука, 1971.- с. 314-323.

34. Хилханова Э.В. Дискурс газеты BILD как объект лингвистического исследования: Дисc. ... канд. филол. наук. М., 1997

35. Хэррис. З.С. Совместная встречаемость и трансформация в языковой структуре. - В кн.: Новое в лингвистике, вып. II. М., 1962

36. Шинкарук В.Д. Дискурсивні висловлювання в сучасній українській мові // Мовознавство. - 1996. - №6. - С.56-61.

37. John Fowles «The French Lieutenantнs Woman» http://ebookee.org/John-Fowles-The-French-Lieutenant-s-Woman_1312198.html

38.John Milton «Paradise Lost» http://www.dartmouth.edu/~milton/reading_room/pl/book_1/

39. Mark Twain «The Prince and the Pauper» http://www.pagebypagebooks.com/Mark_Twain/The_Prince_and_the_Pauper/

40. Ilko V. Korunets. Contrastive Typology of the English and Ukrainian Languages.-К.: Либідь, 1995.- 239 с.

41. Hatin B., Mason I. Discourse and the Translator. - London, New York: Longman, 1990. - 258 p.

42. Hodge R., Kress G. Social Semiotics. - Cambridge: Cambridge University Press, 1998. - 258p.

43. Oscar Wilde «The Importance of being Earnest» http://www.gutenberg.org/files/844/844-h/844-h.htm

44. Hyland K Journal of Pragmatics.- 1998.- №5.- p. 448-452.

45. Longman Dictionary of English Language and Culture. Longman, 1992.

46. Nazarova T. Business English. An Introductory Course for Advanced Students. M.: DialogueMSU, 1997

47. Neubert A. Text and Translation.- Leipzig: VEB.-Verlag Enzyklopadie ,1985.- 168 p.

48. O'Barr W. Linguistic Evidence Language, Power and Social Control. New Y., London, 1982.- p. 192.

49. Palek B. Reference and Text.//Grammars and Descriptions./Ed by T.A van Dijk and J. Petofi.- B.; N. Y.: de Guyter, 1947.

50. The Economist is an English-language weekly news and international affairs publication owned by The Economist Newspaper Ltd. and edited in offices in London. http://www.economist.com/

51. William Shakespeare «The Taming of the Shrew» http://www.literaturepage.com/read/shakespeare_taming.html

52. http://kulturolog.org.ua/i-conference/2012/109-infconf2012/551-kosiuk.html Косюк О.М. - кандидат філологічних наук, докторант Інституту філології та журналістики ВНУ ім. Лесі Українки

53. http://www.nytimes.com/ The New York Times

Размещено на Allbest.ru

...