Ад’єктивний атрибут у поетичному мовленні (на матеріалі поетичних творів О.С. Пушкіна)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таврійський національний університет ім. В.І. вернадського

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

10.02.02 - російська мова

Ад'єктивний атрибут у поетичному мовленні (на матеріалі поетичних творів О.С. Пушкіна)

Підмогильна Наталія Василівна

Сімферополь 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Дніпропетровському національному університеті Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант: доктор філологічних наук, професор Меншиков Ігор Іванович, Дніпропетровський національний університет, завідувач кафедри загального і російського мовознавства.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Озерова Ніна Григорівна, Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України, зав. відділом російської мови;

доктор філологічних наук, професор Манакін Володимир Миколайович, Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В.К.Винниченка, завідувач кафедри загального і російського мовознавства;

доктор філологічних наук, професор Синельникова Лара Миколаївна, Луганський державний педагогічний університет ім. Т.Г.Шевченка, завідувач кафедри російського мовознавства.

Провідна установа

Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, кафедра російської мови і загального мовознавства, м. Харків.

Захист відбудеться «8»грудня 2001 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.05 Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського (95007, м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, вул..Ялтинська, 4).

Автореферат розісланий «7»листопада 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Лавров В.В.

1. Загальна характеристика роботи

семантичний поетичний пушкін мова

Актуальність теми. Останнім часом вивчення поетичного мовлення як особливої форми комунікації дедалі зміщується в річище лінгвістичної проблематики, причому актуалізуються не тільки стилістичні дослідження або функціональні аспекти основного засобу людського спілкування, але й розвідки загальномовного характеру, пов'язані з питаннями становлення і розвитку національних і літературних мов, соціолінгвістичними проблемами, а також пошуки у галузі тієї предметної конкретики, без якої не може існувати жодна наука. Поетичне мовлення стало об'єктом пильної уваги вчених як функціональна система, у якій інтенсифікуються живі, реальні процеси існування та розвитку мови, і зокрема процеси словотворення, синтаксичного конструювання, стилістичного маркування, нормування тощо. При цьому значний інтерес у лінгвістичному аспекті приділяється поетичним текстам фундатора російської літературної мови О.С.Пушкіна. Особлива значущість поетичного мовлення у лінгвістиці і зумовила актуальність дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі загального і російського мовознавства Дніпропетровського національного університету у рамках наукової теми «Лексика, граматика і стилістика східнослов'янських мов у теоретичному, порівняльному і прикладному аспектах» із акцентацією проблематики дослідження на найбільш поширеній мові цієї групи - російській.

Мета і задачі дослідження. Основна мета дослідження полягає в тому, щоб показати лінгвістичні та екстралінгвістичні особливості поетичного атрибута як найбільш значущого компонента атрибутивної конструкції, що є основною структурно-функціональною ланкою поетичного мовлення і значною мірою ініціює мовотворчі процеси. Дослідження здійснюється у контексті формування і розвитку російської літературної мови і передбачає постановку низки конкретних завдань, які стосуються власне механізму утворення і введення у мовленнєву практику, а потім і в літературну мову відповідних конструкційних і лексичних новацій, а також їх культурно-історичної і соціальної значущості. Ці завдання полягають у тому, щоб: 1. Визначити статус атрибутивної конструкції у поетичному мовленні, лінгвістичні параметри і роль ад'єктива як визначального компонента цієї конструкції.

2. Актуалізувати ад'єктивні слова як лексико-семантичне поле найбільш активної мовотворчості в поетичному мовленні, пов'язаної з формуванням і розвитком літературної мови.

3. Описати основні види поетичної мовотворчості у сфері ад'єктивних слів, пов'язані зі створенням нових ад'єктивів як лексичних одиниць.

4. Описати принципи конструкційної мовотворчості в поетичному мовленні і виділити основні види конструкцій, що формують поетичну епітетарність.

5. Визначити типологічну базу поетичного ад'єктива як функціональної категорії.

6. Показати відображення світогляду, життєвого і соціального досвіду поета у його епітетарних побудовах, а також їх національну й культурно-історичну самобутність.

Об'єкт дослідження у дисертації - поетичне мовлення, безпосереднім предметом відповідних наукових пошуків вибраний ад'єктивний атрибут, що представлений у мовній тканині поетичних творів понятійно наповненими класами слів-ознак - прикметником і дієприкметником. Вказаний ад'єктивний атрибут, або просто ад'єктив, взятий у комплексі з означуваним компонентом - іменником, з яким прикметник або дієприкметник утворюють атрибутивну конструкцію, розглядається як у парадигматичному, так і в синтагматичному планах з установкою на вивчення й описання поетичної мовотворчості як фактора, що визначає формування й розвиток літературної мови.

Вибір ад'єктивного атрибута і відповідної конструкції, що формується за його допомогою, зумовлений головним чином тим, що словосполучення «іменник + прикметник» як відображення предмету думки, почуття і переживання людини, з одного боку, і якісних їх характеристик, з другого, є домінуючими семантико-граматичними категоріями у будь-якій сфері спілкування. У поезії ж ад'єктив, а значить, і атрибут - найбільш поширений, місткий естетично і змістовно, найбільш несподіваний з точки зору будь-якої регламентації компонент мовленнєвого ланцюжка. Саме поетичне мовлення дає простір для найсміливіших і найцікавіших новацій. До того ж у ад'єктивного атрибута більш широкі, ніж, скажімо, у неузгоджених означень, і словотворчі можливості, і функції.

Атрибутивна конструкція практично завжди є головною поетичною фігурою, за допомогою якої формуються основні образи поетичного твору, і формуються ці образи знову ж завдяки вдало знайденому детермінанту до того чи іншого слова, детермінанту, що або констатує якусь ознаку предмета, або приписує цьому предмету ту чи іншу якісну характеристику і утворює вже щось нове, таке, що існує і функціонує конструкційно, у предметно-ознаковому комплексі.

Методи дослідження. У роботі застосовуються описовий і порівняльний методи з елементами кількісного аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів. Новим у роботі передусім є комплексний підхід до аналізу поетичного ад'єктива і трактування його як лексико-семантичної категорії, що виступає як один із основних факторів формування національної і літературної мов через систему поетичних образів і фігур. Новими є й деякі одержані в дисертації результати і висновки, найважливішими з яких вважаємо такі:

- поглиблено уявлення про ад'єктив у поетичному мовленні;

- описано комплекс власне лінгвістичних параметрів поетичного ад'єктива;

- кваліфіковано поетичний ад'єктив як особливо значущу лінгвістичну категорію як у плані становлення, так і у плані функціонування мови;

- систематизовані лексичні новації у сфері ад'єктивних слів поетичного мовлення;

- введено поняття конструкційної мовотворчості і показані відповідні синтаксичні побудови;

- дано типологічне тлумачення поетичного ад'єктива;

- показано пряму кореляцію епітетарної творчості поета і його соціальної особистості.

Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає у тому, що в ній уточнюються деякі моменти, пов'язані із впливом творчості О.Пушкіна на процеси формування і розвитку російської літературної мови, а також описується лінгвістична будова поетичних творів цього поета у перспективному з точки зору лінгвопоетики і лінгвостилістики напрямку. На одержаних у дисертації результатах можна базувати нову методику дослідження поетичних текстів, наслідки якого достатньо об'єктивні для формування цілісного уявлення про об'єкт, що вивчається, з одного боку, про шляхи і засоби формування літературних мов, з другого.

Практичне значення одержаних результатів. Окремі положення дисертації можуть бути використані у вузівському курсі історії російської літературної мови, а також у спецкурсах і спецсемінарах, присвячених поезії взагалі і творчості О.С.Пушкіна, зокрема. Певне практичне значення результати проведеного дослідження мають для пушкіністів, які, сподіваємось, зможуть знайти у дисертації необхідні фактичні і статистичні викладки, що стосуються такого важливого для художнього мовлення лексико-граматичного розряду слів, як прикметник, і пов'язаних із ним синтаксичних побудов. Укладено словники лексичних компонентів атрибутивних конструкцій з поезій О.Пушкіна, Т.Шевченка, І.Котляревського.

Як матеріал дослідження були використані атрибутивні конструкції з поетичних творів О.Пушкіна і Т.Шевченка - поетів, які стояли біля джерел формування сучасної російської і відповідно сучасної української літературних мов, двох найвеличніших представників слов'янських літератур і культур. Специфіка цього матеріалу полягає у тому, що вказані конструкції із творів названих поетів залучались не вибірково, а в їх повному обсязі, тобто були проаналізовані всі атрибутивні конструкції з узгодженим означенням у поезіях О.Пушкіна і Т.Шевченка. Проаналізовано, таким чином, реальні й опосередковані синтаксичні побудови, пов'язані з комбінацією означуваного, тобто іменника, і означального, тобто прикметника або дієприкметника.

Творчі грані таких поетів, як О.Пушкін, надзвичайно різноманітні, і кожна з них неповторна, кожна сповнена своїм специфічним понятійним і образно-естетичним змістом. Але найголовніша і найхарактерніша риса поезії класиків літератури визначається особливим осмисленням світу, осмисленням на тому філософському й емоційному рівні, що не завжди підпорядкований законам формальної логіки, оскільки спирається на ще не пізнані глибини людської свідомості, а тому, як це не парадоксально, виявляється ближчим до істинних реалій дійсності, ніж найочевидніші, строгі й привабливі теоретичні побудови. Ця риса поетичної свідомості, що відбилась у творчості О.Пушкіна, багато у чому визначила і власне лінгвістичну його діяльність.

Використана у дисертації методика вивчення особливостей поетичного мовлення О.Пушкіна на тлі розвитку літературної мови і в порівнянні з поетичним мовленням Т.Шевченка видається виправданою і достатньо ефективною, оскільки сприяє вирішенню двоєдиного завдання: вивченню мови поета через з'ясування його ролі у процесі формування і розвитку національної мови і моделюванню достатньо об'єктивної картини світу, створеної у поезіях митця.

У поезіях О.Пушкіна і Т.Шевченка виявилось приблизно 4000 детермінованих іменників і відповідно 4000 визначаючих їх прикметників. Дібраний матеріал забезпечив повне проникнення в предмет дослідження, дозволив виключити можливі суб'єктивні тлумачення міри значущості того чи іншого явища, і надав можливість для більш глибокої і різнобічної інтерпретації як лінгвістичних, так і літературно-художніх чинників, що зумовили поєднання різних слів і різних їх лексико-граматичних розрядів в одну мовленнєву структуру, позначену як атрибутивна конструкція.

Особистий внесок здобувача у роботах, опублікованих у співавторстві, полягає у підготовці розділів «Адъективные атрибуты и определяемые ими существительные» («Поэтическое слово Пушкина»), «Словник визначаючих компонентів і їх синтаксичних домінант» ( «Поетичне слово Кобзаря» ), написанні передмов і доборі ілюстративного матеріалу до обох словників.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи висвітлювались на щорічних підсумкових наукових конференціях ДНУ (1994-2000рр.), а також були представлені на наукових міжнародних і республіканських конференціях у Львові (1991), Бахчисараї (1993), Ялті (1994), Дніпропетровську (1995, 1999, 2000), Мінську (1995), Алупці (1995), Севастополі (1996). Дисертація обговорювалась на кафедрі загального і російського мовознавства Дніпропетровського національного університету.

Публікації. По темі дисертації опубліковано 37 робіт, у тому числі монографію, 3 словники (2 з них - у співавторстві), 20 статей у провідних фахових виданнях України, 1 - у матеріалах доповідей міжнародної наукової конференції, 6 - у матеріалах конференцій і 6 - у збірниках тез конференцій.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів і висновків (374 сторінки машинопису), списку використаних джерел, що включає 565 найменувань, а також додатка - алфавітних покажчиків поетичних творів О.С.Пушкіна і Т.Г.Шевченка.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, формулюються мета і завдання дослідження, визначається наукова новизна роботи, її теоретичне і практичне значення, а також описуються матеріал, джерела, методика дослідження.

Перший розділ - «Атрибутивна конструкція - основна структурно-функціональна ланка поетичного мовлення» - складається з трьох підрозділів, у першому з яких подано визначення поетичного мовлення як універсального лінгвістичного явища як у плані реалізації власне комунікативної функції мови, так і у плані прояву її експресивності. При найширшому використанні всього лінгвістичного арсеналу засобів інформації, матеріалізуючись на мовній базі старого й нового, завдяки особливій структурній організації і переважанню творчого начала, поетичне мовлення безумовно передбачає разом із підключенням нових мовленнєвих фігур відпрацювання функціональних прийомів впливу і самовираження, спрямованих на удосконалення саме поетичної комунікації.

Висновки і спостереження, що містяться у роботах багатьох авторитетних учених, зокрема О.М.Веселовського, О.О.Потебні, В.М.Жирмунського, Г.О. Винокура, В.В. Виноградова, О.І. Єфімова, Ю.М. Тинянова, Л.А.Булаховського, Б.В.Томашевського, І.К.Білодіда, Л.І.Тимофєєва, Ю.М.Лотмана, Л.Я.Гінзбург, В.М.Русанівського, В.П.Григор»єва, а також у новітніх дослідженнях сучасних філологів, підтверджують тезу про те, що поетичне слово - це не тільки образ, інструмент літературної творчості, один із важливіших параметрів професійної майстерності і таланту митця, - це також відображення внутрішнього світу поета, стійкий показник ступеня духовної єдності поета зі своїм народом.

Поетичне слово - найбільш ефективний важіль вербального впливу на людину, а оскільки поетичний твір «відчужує» (М.Бахтін) нейтральний характер висловлення і є, як правило, адресованим мовленням, виникають умови для реалізації глибоко особистісної установки художника, «категорії особистісного смислу», за О.Леонтьєвим. Цією обставиною, зокрема, зумовлюється постійний інтерес до мовної тканини поетичних творів, особливо коли їх авторами є такі видатні майстри слова, як О.С.Пушкін, який заклав основи сучасної російської мови.

Поетичне мовлення організоване у такий спосіб, що практично будь-який його компонент, тим більш лексика, набуває якихось нових, незвичайних властивостей, стає більш виразним і реалізує не тільки лінгвістичні й екстралінгвістичні можливості, але й потенційні, приховані у глибинних структурах мовленнєвих ланцюжків, такі, що виявляють себе лише в умовах відомої «щільності віршового ряду» (Ю. Тинянов). Поетичне мовлення організується так, що власне мовна структура вірша не просто зв'язана, а безпосередньо і досить жорстко обумовлена його естетичною спрямованістю і вимогами жанру. Вказана обумовленість стосується всіх рівнів мови - від фонетики до граматики, та найбільш рельєфно вона виявляється у словесній тканині поетичного твору, його лексичному наповненні, що формує змістовну й образну канву поезії.

Оскільки поезія - це та сфера комунікації, де мовленнєва творчість є джерелом новаторства і здійснення естетичної функції, саме поетична лексика надає цікавий і надзвичайно великий за обсягом матеріал і для лінгвістичних розвідок, і для осмислення суті поетичного мовлення, для нашого дослідження доцільним видалося введення терміну, вжитого Л.В.Щербою, «мовотворчість» («речетворчество»), що майже не вживається у сучасній лінгвістичній літературі, але, на нашу думку, дуже точно передає характер специфічних процесів лексико-семантичних видозмін у царині поезії.

Важливо виділити саме лінгвістичні параметри поетичного ад'єктива, причому такі, які були б суттєвими і значущими саме для поетичної лексики і які водночас були б достатньо загальними. У лінгвістичному

плані поетичний ад'єктив можна, на наш погляд, охарактеризувати й ідентифікувати за сумою таких чотирьох його параметрів: 1) стилістична характеристика, 2) морфологічні особливості, 3) функціонально-семантичне навантаження, 4) дистрибуція.

Стилістична характеристика - це об'єктивізований параметр слова, пов'язаний головним чином зі сферою вживання цього слова, способом і часом його входження у мову і мовлення. Традиційно тут очікується певна міра вибірковості вживання слів з тією чи іншою стилістичною позначкою, а звідси і формування шару поетичної лексики як особливого класу лексем, що наповнюють віршове мовлення; очікуються, природно, і певні відхилення від відповідних регламентацій і традицій, що створює протиріччя і проблему їх розв'язання у рамках старого і нового.

Стилістична характеристика слова безпосередньо пов'язана зі ступенем закріпленості відповідної лексеми у тому чи іншому функціональному стилі мови, літературній або розмовній взагалі, у якомусь конкретному творі як авторської новації. Пов'язана ця характеристика і з можливостями міжстильових і міжжанрових переміщень слів, а також зі ступенем їх нормативності як для мови в цілому, так і для поетичного мовлення зокрема: щось стає нормою, щось сприймається як екзотика, а щось так і не знаходить помітного поширення у практиці спілкування і сприймається як порушення норми.

Як ілюстрацію ступеня значущості, а головне - адекватності, словникових стилістичних позначок у реферованій дисертації наведено таблицю,

яка містить по 100 найбільш навантажених функціонально ад'єктивів, тобто ад'єктивів, що сполучуються з найбільшою кількістю іменників, вилучених із упорядкованих з нашою участю словників компонентів атрибутивних конструкцій поетичних творів О.С.Пушкіна і Т.Г.Шевченка. У таблиці зафіксовано словникові стилістичні позначки наведених слів. За допомогою таблиці унаочнено той факт, що абсолютна більшість найважливіших ад'єктивів Пушкіна і Шевченка у словниках сучасної російської і української мов взагалі не маркуються стилістично. У всьому масиві поетичних ад'єктивів слів із словниковими стилістичними позначками «поетичне», «народнопоетичне», «книжне», «високий стиль» у поезіях Пушкіна приблизно 4 % , у Шевченка - 3% .

Таким чином, актуалізується той аспект творчої діяльності митця, який можна назвати ситуацією вибору, коли виявляється, сказати б, стилістична вибірковість.

Морфологічні особливості лексики поетичного мовлення проявляються головним чином у формо- і словотворчих моделях. Вказані особливості досить жорстко зумовлюються вимогами ритму, рими, графічної будови вірша та іншими чинниками поетичного мотивування комунікації, але домінує, на наш погляд, жанрова обумовленість граматичних потенцій поетичного слова.

Окремі морфологічні новації поетів не фіксуються - і в принципі не можуть фіксуватись - словниками, але використана при їх створенні модель виявляється продуктивною для подальшої творчості і самого поета, і його наступників. Це стосується словосполучень типу «шестикрылый серафим», «перекрахмаленный нахал», «пиндарическая похвала» тощо.

Функціонально-семантичне навантаження поетичного слова, зокрема ад'єктива, має особливу значущість, оскільки цей його параметр визначає реальні комунікативні та образні можливості конкретної лексичної одиниці у мові.

За прикметником як частиною мови закріплено традиційно, якщо абстрагуватись від різного роду субстантивацій, дві основні синтаксичні функції: атрибутивну і предикативну, - які реалізуються відповідно у таких членах речення, як означення і присудок. Однак саме в цих членах речення криються колосальні можливості для виявлення функціональної семантики ад'єктива, оскільки детермінуючий по суті характер їх синтаксичних позицій безпосередньо накладається на такий же детермінуючий - і також за своєю суттю - характер семантики відповідного парадигматичного класу. При цьому створюються об'єктивні умови для виникнення своєрідного функціонально-семантичного резонансу, що різко підсилює як понятійно-змістовний, так і образно-естетичний потенціал атрибутивних конструкцій, оскільки саме реальна функція нового слова, його змістовне наповнення у мові визначають ступінь вдалості і навіть доцільності того чи іншого поетичного нововведення. Особливо яскраво вказаний резонанс заявляє про себе у поетичному мовленні, де атрибутивна конструкція є найбільш значимою фігурою.

Семантика прикметника, особливо коли йдеться про поезію, стає мовною реальністю, як правило, лише тоді, коли цей прикметник включено до словесного ланцюжка як функціональну ланку.

Функціональні характеристики прикметника виявляються, зокрема, у тих випадках, коли прикметник є обов'язковим елементом висловлювання (О.Вольф), і при певному узагальненні функції прикметника у поетичному мовленні можна звести до таких трьох: констатуюча, кваліфікуюча і функція впливу.

Загальна семантика прикметника визначається його лексичним значенням, якщо йдеться про конкретне слово, або категоріальним, якщо мається на увазі частина мови. У кожному випадку це семантика якоїсь ознаки із формальним її вираженням, а часто і з домінуванням саме формального аспекту атрибуції, коли в межах однієї конструкції поєднуються тавтологічні («геройская отвага», «знатная знатность»), логічно несумісні («веселый мертвец», «великодушный пожар», «живой труп») або взаємно некоректні поняття ( «почетный подлец», «ужасная красота»).

Семантика прикметника прямо орієнтована на вказані вище функції цієї частини мови. При входженні ад'єктива до складу відповідного атрибутивного словосполучення ці функції актуалізуються, а семантика прикметника досягає вищого динамізму. Звідси і необхідність при вивченні й описанні змістовної сторони поетичного ад'єктива звертатись до його функціонально-семантичних особливостей.

Функціональна семантика прикметника - це його комплексна лінгвістична характеристика, що включає синтаксичну позицію ад'єктива у реченні, функцію цього класу слів у мові і, що головне, функціонально зорієнтоване узагальнене лексичне значення, яке фіксується у конкретному акті комунікації, зокрема у поетичному творі.

Дистрибуція поетичного слова, його віршовий контекст - найбільш «поетичний» параметр, менш за все орієнтований на якісь норми, з одного боку, і найбільш насичений образним змістом, з другого.

Ад'єктив як елемент поетичного контексту, входячи у відповідне словосполучення, не тільки максимально виявляє свою семантику і експресивність, а й впливає на формування нової картини світу, характерної саме для цього поета, сприяє виявленню глибинної сутності створюваних ним образів, пов'язаної з порушенням «естетичних конвенцій» (Ю.Лазебник) у поетичній творчості.

Дистрибуція поетичного слова переконливо свідчить про те, що поняття «поетичний» має у лінгвістиці не тільки системний, а й функціональний, не тільки парадигматичний, а й синтагматичний характер, характер конструктивний. Не окремі слова, а їх сполучення, утворені у мов-леннєвих ланцюжках, і змістовно, і образно наповнюють поетичний твір тим комплексом звуків, який виражає сутність поезії.

Дистрибуція поетичного слова більше, ніж якісь інші його параметри, визначає специфіку поетичного мовлення і його лексики, оскільки у цій сфері відкриваються найширші можливості для лінгвістичних експериментів поета. Наприклад, ознаки можуть бути різноманітними і можуть актуалізувати будь-яку сторону предмета або явища, яким вони адресовані, - від зовнішньої характеристики до значення. Ознака може бути і перенесеною так, що буквальне тлумачення значення ад'єктивів стає абсурдним. Звідси проблема модифікації семантики прикметників та їх аналогів у поетичному мовленні, тобто проблема взаємодії лінгвістичних і естетичних категорій як чинник розвитку й самої мови, й тих образно-художніх структур, що у мові втілюються.

У другому підрозділі - «Атрибутивна конструкція у поетичному мовленні» - атрибутивну конструкцію кваліфіковано як основний структурно-функціональний компонент поетичного мовлення.

Слово, вилучене із відповідного літературно-художнього контексту, може містити у собі прикмети образності, що характеризує художнє ціле, але послідовне дроблення цього цілого до рівня окремо взятої одиниці - слова - може призвести не тільки до порушення, а й до руйнування структури словесно-художнього образу. Деякі слова навіть ізольовано від контексту мають прикмету експресивності ( «осиротеть», «развратный» ). Але ці

властивості важко віднайти у словах типу «лорнет» або «ученик», а мінімально розширивши лексичне оточення - «разыскательный лорнет», «душеубогий ученик», - ми ці властивості віднайдемо.

Традиційно у вітчизняній науці аналізується художнє ціле, і в ході такого аналізу, як відомо, неминучий суб'єктивізм, що виявляється у накладанні моделі світу дослідника на модель світу поета (Ю.Левін). Шляхи подолання зазначеного недоліку вчені вбачають, зокрема, у зверненні до аналізу тексту на нижчих рівнях - слів і синтагм, коли викривлення будуть значно меншими.

Мінімальне за обсягом словосполучення наочно виявляє експресивно-семантичні потенції слова, виводить його на новий, більш високий рівень понятійної змістовності, і така, зокрема, характеристика предмета, явища або особи, як ознака, здатна активно стимулювати процес змістовного розгортання в межах словопари.

У ході наукового експерименту, покладеного в основу дисертаційного дослідження, було зроблено вибірку всіх атрибутивних словосполучень із поезії Пушкіна і Шевченка, а з них складено своєрідні «семантичні комплекси», де навколо одного іменника зібрано всі використані поетами ад'єктиви; таких комплексів побудовано у поезіях Пушкіна і Шевченка 3114 і 937 відповідно. Одержаний у результаті список виявився не тільки значним за обсягом, а й цілком репрезентативним у плані характеристики поетичного стилю кожного з названих поетів, особливостей їх світо-сприйняття і навіть своєрідності пафосу окремої поезії і творчості взагалі. Кількість виявлених атрибутивних конструкцій у поетичній творчості

Пушкіна і Шевченка дає підстави для того, щоб говорити про абсолютне переважання такого роду словосполучень у поетичному тексті над усіма іншими, про найбільше їх поширення практично в усіх ліричних жанрах.

Фіксація предметної області світу, що нас оточує, - це пряма функція іменника як лексико-граматичного розряду слів, але кожний предмет, що сприймається, не віддільний від комплексу його властивостей і ознак, тому

всі об'єкти і явища дійсності фіксуються теж комплексно, разом з їх детермінуючими характеристиками. Звідси і та роль, яка об'єктивно належить атрибутивній конструкції як мовному засобу відображення дійсності у єдності її предметноознакової субстанції і пов'язаних з цією субстанцією комунікативних процесів, у тому числі і таких, як поетичне мовлення.

Організація поетичного тексту може розглядатись на двох основних рівнях: рівні тексту, складовими компонентами якого є речення, і рівні речення, компоненти якого - окремі функціонально марковані слова і словосполучення (конструкції). Перший рівень значною мірою пов'язаний із самою технікою віршування, а його параметри диктуються в основному екстралінгвістичними чинниками. Другий рівень, рівень власне лінгвістичний, характеризує поетичне мовлення як мовну структуру, що так чи інакше проявляє свою специфіку відповідно до певних лінгвістичних її ознак. Саме на другому рівні є сенс вести мову про синтаксичні конструкції, зокрема, атрибутивні.

Досліджувана у дисертації атрибутивна конструкція, якщо розглядати її у широкому плані, формується у трьох основних синтаксичних структурах: 1) власне атрибутивній, представленій відповідними словосполученнями, 2) предикативній, що утворює ядро речення, і 3) напів-предикативній, пов'язаній, як правило, із вторинною предикацією. Всі вказані структури значимі лінгвістично, навантажені функціонально і мають необхідний рівень репрезентативності, виступаючи, по суті, як опорні структурно-функціональні компоненти будь-якого мовленнєвого ланцюжка, а тим більше поетичного мовлення, де ад'єктив є переважним носієм деякої ознаки, властивості, якості.

У функціональному плані, тобто і в образно-художньому, атрибутивна конструкція також є найбільш навантаженим компонентом поетичного мовлення, оскільки образ народжується лише у словесному ланцюжку. О.Єсперсен підкреслював, що об'єкт складається із суми тих якостей, які ми здатні сприйняти, якості складають реальний світ. Іменник має більш спеціальне значення, прикметник - більш загальне, оскільки перший конотує певний комплекс якостей, а другий вказує на наявність лише однієї якості.

Не всяка ознака, а передусім ад'єктивна має мотивуючі властивості. Саме ад'єктив, зокрема прикметник, з його могутніми асоціативними зв'язками, потенційно нерегламентованою функціональною полісемією і cловотворчою, а через неї і семантичною співвіднесеністю з усіма частинами мови може надати атрибутивній конструкції, що формується за його участю, особливого звучання як понятійно-змістовного, так і образно-естетичного плану. Наприклад, у пушкінській атрибутивній конструкції «священный бред», вжитій щодо поетичної творчості, іменник акумулює натяки на момент несвідомого у творчості, на легковажність, гру тощо, але прикметником зафіксовано найвищу «репутацію» цієї мари для поета.

Поєднуючись з іменником, прикметник формує якісно нову порівняно з кожною з цих частин мови одиницю, що є по суті деяким мовленнєвим ланцюжком, зміст і естетика якого далеко виходять за межі суми відповідних лексичних, граматичних і будь-яких інших значень. Ад'єктив, що супроводжує іменник, по-перше, конкретизує свої власні значення і функцію, а по-друге, наповнює певним змістом і іменник, перетворюючи його із деякої абстрактної лексеми, поняття у реальну лексичну одиницю з конкретним семантичним змістом і своїм стилістичним забарвленням. Причому ад'єктив значною мірою визначатиме лексико-стилістичну «поведінку», функціональну значущість, комунікативну і естетичну доцільність відповідного іменника, а також всієї атрибутивної конструкції в цілому.

У третьому підрозділі - «Ад'єктив як компонент атрибутивної конструкції» - прикметник визначається як єдина частина мови, що сама по собі може бути кваліфікованою як поетична фігура, якщо її включено до поетичного мовлення. Слова цієї частини мови, як правило, не потребують зовнішньої поетизації, коли використовуються застарілі або інші поетично орієнтовані слова та їх форми, що відносяться до інших частин мови.

Особлива лінгвістична і образно-естетична значимість прикметника і взагалі ад'єктива в атрибутивній конструкції, а через неї і в мовленні, визначається низкою чинників і передусім його властивостями як парадигматичного і синтагматичного класу слів. Найважливішими з цих влас-тивостей, що визначають статус ад'єктива у поетичному мовленні і звернення до нього у процесі поетичної мовотворчості, вважаємо такі:

1. Ад'єктив має широкі формо- і словотворчі можливості, що можуть передавати різноманітні нюанси думок і почуттів, градіювати ту чи іншу якість, властивість предмета. Завдяки цьому перед поетом відкриваються реальні перспективи не просто висловити свої думки і почуття, а й віднайти найбільш ефективні засоби впливу на читача, створення у нього відповідного емоційного стану.

2. Ад'єктив активний синтагматично. У нього дуже широка сфера функціонування і як у компонента конструкції зі стержневим словом практично будь-якої семантики, і як у поетичної фігури з певним образно-естетичним навантаженням. Роль ад'єктива як основної структурно-функціональної ланки поетичного мовлення сама по собі визначає синтагматичну значущість ад'єктивного атрибута. Щодо образно-естетичного навантаження як його синтагматичної характеристики, то це навантаження значно більше виявляється у словосполученні, ніж у самому

ад'єктиві. Це стимулює пошуки поета, але вже не стільки у системі словотворчих моделей прикметника, скільки у його сполучувальних можливостях.

3. У ад'єктива дуже розвинуті асоціативні зв'язки, що розширюють його семантичні можливості і відношення, і це веде до розвиненої полісемії, що переважає над можливостями інших частин мови, особливо, якщо існуючі групи значень розглядати у словотворчих і синонімічних рядах. Тому природні різноманітні сполучувальні моделі ад'єктива, а також багатство його змістовно-понятійної, функціональної і образно-естетичної сфери.

Ад'єктив у поетичному мовленні реалізує весь свій потенціал асоціацій завдяки власній семантичній багатозначності, використовуючи семантичний і експресивний імпульс субстантива, що з ним сполучується, тобто проявляє себе як надзвичайно гнучкий елемент атрибутивної кон-струкції, як у функціональному, так і в образно-естетичному плані.

4. Ад'єктив є головним чинником самого процесу атрибуції незалежно від того, у якій саме конструкції вказана атрибуція реалізується. Тут суттєвий не тільки змістовний, але й граматичний аспект атрибуції. У граматичному плані саме ад'єктив визначає, по-перше, самий факт існування атрибутивної конструкції, а по-друге, її характер. У змістовному плані роль ад'єктивного атрибута ще більш вагома, оскільки саме ознака, тобто атрибут, значною мірою сприяє формуванню картини світу, що реально оцінюється і сприймається.

5. Ад'єктивний атрибут має високий образно-естетичний потенціал. Ця його властивість реалізується і за рахунок об'єктивно властивої ад'єктиву взагалі і прикметнику, зокрема, можливості сполучуватись з будь-яким субстантивом незалежно від лексичного значення як самого прикметника, так і іменника. Поет здатний направити сполучувальні потенції ад'єктива в необхідне йому образно-естетичне русло і створити не тільки традиційні для поезії, але й парадоксальні конструкції, які, ймовірно, збагатять словник.

Вказані властивості ад'єктива суттєві і для поетичного мовлення, і для відповідної літературної мови, але особливо важливими є ті з них, що прямо або опосередковано визначають функціональні аспекти ад'єктива і створеної за його участю конструкції і дозволяють поету на базі вже існуючих слів та їх семантичних класів створювати нові атрибути, нові атрибутивні конструкції і відповідно нові семантичні поля.

Атрибут використовується у поетичному мовленні як найбільш оперативний, найбільш динамічний компонент. Враховуючи специфічність умов комунікації в поетичному мовленні, можна висловити припущення, що якесь несподіване, сміливе, гіпотетично можливе ад'єктивне словосполучення з'явиться передусім у поезії, а не у прозі, або не з'явиться взагалі.

Таким чином, ад'єктив є тим класом слів, у якому найбільш повно знаходять відображення найрізноманітніші сторони і властивості поетичного мовлення - від змістовних до експресивних і структурних.

Другий розділ - «Ад'єктивний атрибут у системі поетичної мовотворчості» - складається з трьох підрозділів. Перший з них - «Поетична мовотворчість як чинник формування, розвитку і збагачення мови» - присвячений питанням впливу видатних художників слова, таких, як О.С.Пушкін, на розвиток національної літературної мови.

Національна мовна традиція і новаторство - дві найважливіші складові фундаменту, на якому базується літературно-художня творчість, у тому числі й поетична. Ця творчість активно стимулює лінгвістичні пошуки поета, і головне, що причетними до цієї творчості виявляються не лише письменники як творці якогось мовленнєвого матеріалу, а й читачі як адресати і споживачі цього матеріалу. Читач виступає у своєрідній ролі експерта, і щоб те чи інше нововведення стало фактом літературної, а згодом і національної мови, це нововведення повинно вийти за межі конкретного твору, перейти в інші, стати загальнозрозумілим, загальноприйнятим, загальновживаним. Причому поетичне мовлення сильніше впливає на процес формування літературної мови, ніж мова прозових творів, чим і визначається виключна роль поетичної мовотворчості у цьому процесі.

Надзвичайно широка популярність і висока літературна репутація О.Пушкіна зумовили той факт, що сучасні словники російської мови, фіксуючи певне слово, посилаються на авторитет цього поета, наводять відповідні ілюстрації з його творів навіть тоді, коли Пушкін не є автором певного слова. Існує багато слів, відомих ще до того, як розпочав свою літературну діяльність Пушкін, але він першим вжив ці слова у літературному контексті, - а відтак, через творчість цього митця до активного словникового запасу російської мови потрапляє велика кількість прикметників, зокрема таких, які у поетичному контексті набули нового смислу або семантичного нашарування, а за Пушкіним закріплено їх авторство.

Лексикографічні дані свідчать про те, що практично все, створюване поетом або письменником, який стоїть біля джерел формування літературної мови, окрім синтаксикалізованих конструкцій, є фактом літературної мови і рано чи пізно входить до її активного словникового запасу.

Процес соціалізації мовленнєвих структур, відібраних або генерованих художником слова, також цілком об'єктивний і може бути представлений як послідовна схема, у якій найважливішими є три моменти:

- мовленнєва база національного поета - загальнонародна мова як найбільш багата і репрезентативна її підсистема. Звідси популярність і доступність творів такого поета для найширшого кола читачів;

- талановитий поет включає у сферу свого художньо-образного осмислення практично всі сторони реального життя. Його твори читаються багаторазово, переказуються, запам'ятовуються;

- він стає авторитетом. Його мовленнєві структури відтворюються, входять до повсякденного мовлення і стають нормативними.

Не тільки створені поетом слова, а й нові мовні звороти, вжиті митцем, підхоплюються, якщо вони вдалі, закріплюються у мові.

Атрибутивні конструкції наочно ілюструють механізм лінгвістичної діяльності поета, спрямований на створення нових слів, утворення нових форм, морфологічних і лінійних структур, оскільки поет шукає і знаходить вербальне вираження своїх думок і відчуттів передусім у предметноознаковій області оточуючого світу, що втілюється в атрибутивній конструкції.

Наслідками поетичної мовотворчості є, по-перше, деякий набір нових слів, зокрема нових ад'єктивів, по-друге, набір словесних конструкцій з новою образною семантикою, що розширює експресивний і поняттєвий зміст, а також функцію і сферу вживання лексем, які вже закріпились у мові.

У другому підрозділі - «Лексична мовотворчість у сфері поетичних ад'єктивів» - розглядаються ад'єктиви з пушкінських поезій, що визначено як нові.

У питанні про створення нових ад'єктивів Пушкіним увагу слід зосередити не на суто кількісних показниках, а на тому, що все створене поетом досить прозоре за своєю семантикою. Лексичні експерименти О.Пушкіна легко структуруються і можуть бути зведені у чотири основні словотворчі групи: 1) відономастичні ад'єктиви, 2) складні ад'єктиви, 3) ад'єктиви з морфологічними новаціями, 4) ад'єктиви із новим значенням. Назви цих груп використано як заголовки чотирьох підрозділів реферованого розділу.

Відономастичні ад'єктиви - досить великий шар слів, пов'язаних із поетичною мовотворчістю, і функції таких слів також досить різноманітні. Утворення відономастичних ад'єктивів у поетичному мовленні пов'язане із трьома основними процесами мовотворчості.

1. Утворення ад'єктива від уже відомого власного імені (Бахус - «бахическое послание»).

2. Утворення ад'єктива від незафіксованого у мовленнєвій практиці або придуманого поетом власного імені (Балда - «Балдова победа»).

3. Функціонально-семантичний перенос у сфері зафіксованих ад'єктивів («вакхическая тревога», «Гарольдов плащ», «свистовский слог»).

Складні ад'єктиви - чи не найцікавіше явище як у власне лінгвістичному, так і в естетичному плані. Таких ад'єктивів дуже багато, і кожен з них, як правило, мовленнєва знахідка, художній образ, що акумулює у собі емоційні й інтелектуальні інтенції поета. Йдеться про широкий клас слів, що являють собою щось середнє між сполученням слів, тобто синтаксичною конструкцією, і складним словом, тобто лексичною одиницею.

Складний ад'єктив - дуже продуктивна поетична фігура, до якої поет звертається щоразу, коли необхідно надати епітету максимальної змістовної ємкості та емоційного навантаження. У складному ад'єктиві, як правило, поєднуються два поняття, що з різних сторін характеризують предмет думки. Складні ад'єктиви розкривають колосальний творчий потенціал поета і завжди оригінальні ( «бесчувственно - покорная Татьяна», «быстроокий художник», «вольнолюбивые мечты», «цареубийственный кинжал»).

Ад'єктиви з морфологічними новаціями створені Пушкіним за традиційними словотворчими моделями, але часто характер новаторства тут пов'язаний з відхиленням від жорстко регламентованих норм, які стосуються або вибору того чи іншого афікса, або його модифікації і нормованості сполучення із коренем слова. Не виходячи за межі ад'єктивних новацій, ми зафіксували такі найбільш типові й естетично навантажені утворення:

1. Пропуск заперечної частки у словах, що без цієї частки відповідно до прийнятих норм не вживаються, і створення у такий спосіб чітко вираженої альтернативи атрибуту, що вже існував ( нежданный гость - «жданный гость», непрошеный гость - «прошеный гость», нерушимый покой - «рушимый покой»).

2. Вживання орфоепічної норми (в тому числі і локальної) замість орфографічної («закадышный друг» замість «закадычный»).

3. Заміна нормативного і регулярного афікса іншим, менш вживаним («обробелая рука», «обычайная суровость», «поспелая слива»).

Ад'єктиви із новим значенням виникають внаслідок взаємодії компонентів атрибутивної конструкції, коли означуване і означення не виходять за рамки звичної семантики, але комплексне їх сприйняття породжує

нове значення або відтінок значення. Причому у подібних словосполученнях часто можна спостерігати не семантичну рівноправність обох членів конструкції, а процес переходу смислоутворюючої функціі до ад'єктива.

У реферованій дисертації виділено дві основні групи семантичних неологізмів у сфері ад'єктивних слів: ад'єктиви із новим значенням, висхідні до тропа (метафори) («беззубый журналист»), і ад'єктиви із новим значенням, висхідні до прямого значення слова («Адмиралтейская игла»).

У третьому підрозділі - «Конструкційна мовотворчість поета» - визначається, що під конструкційною мовотворчістю розуміємо таку роботу поета над мовою, яка пов'язана з побудовою незвичних сполучень слів, коли компоненти синтаксичної конструкції вступають у певні протиріччя один з одним або з точки зору їх смислового змісту, або за своїми функціонально-стилістичними параметрами. Конструкційна мовотворчість - це також нормативне у плані мовної діяльності сполучення лексичних одиниць, що набуває нової якості як поетична фігура, а відтак, і фігура мовленнєва завдяки образно-естетичному або особливому експресивному звучанню цього сполучення.

Традиційно ми поєднуємо в одну конструкцію семантично і стилістично сумісні слова, включаючи загальновживані тропи: епітети, метафори тощо. Наявність у словосполученні «прикментик + іменник» взаємного семантичного тяжіння компонентів словосполучення дозволяє поетові віднайти й акцентувати загальну функціональну сему у прикметника та іменника, навіть далеких один від одного не тільки у лексико-семантичному плані, а й за сферою вживання.

Вводячи у мовленнєву тканину твору новий епітет або поєднуючи в одне ціле формально несполучувані слова і поняття, поет не тільки визначає і вводить у процес комунікації нові лінгвістичні структури, а й змушує читача по-новому побачити оточуючі реалії, розкрити раніше невідомі причинно-наслідкові відношення. Ад'єктив як невід'ємна і функціонально найбільш суттєва складова атрибутивної конструкції у звичайних умовах майже не виявляє своїх властивостей на експресивному рівні у стандартній ситуації мовлення. Лише у відповідному словосполученні він актуалізується сам і актуалізує відповідний предмет мислення.

Створювані у процесі поетичної мовотворчості атрибутивні конструкції надзвичайно різноманітні за своїм образно-експресивним забарвленням і ступенем зрощення, логічної відповідності їх компонентів. Це свого роду функціональні неологізми з практично необмеженими сполу-чувальними можливостями далеких одне від одного за семантикою, стилістикою і сферою вживання слів, спільне функціонування яких можливе завдяки «щільності віршового ряду». Такі словосполучення кваліфікуються за характером складових компонентів і образною орієнтацією тільки як щось ціле, і тільки це ціле визначить подальший статус відповідного ад'єктива у літературній мові і в повсякденному мовленні. Дослідження атрибутивних конструкцій, створених О.Пушкіним, дозволило виділити, зокрема, такі три їх групи:

1. Конструкції з логічно несумісними компонентами («деловой бездельник», «скучный смех»).

2. Конструкції з функціонально-стилістичним зрушенням («демократический халат», «указательный перст»).

3. Конструкції з комплексною контамінацією характеру визначуваного і визначального, тобто конструкції, в яких одночасно здійснюється і семантичне і стилістичне зрушення (таке явище спостерігається, наприклад, коли Пушкін вживає евфемізм «трестопный вздор» щодо віршів).

Відповідно до названих груп конструкцій реферовану частину другого розділу поділено на три підрозділи, у яких розглядається специфіка кожної групи. У цих підрозділах, зокрема, з'ясовується, що конструкційна мовотворчість, можливо, більшою мірою, ніж лексична, збагачує мову, оскільки у процесі такої творчості поетичні новації охоплюють не один який-небудь клас слів, а всі компоненти і відповідно класи слів, що утворюють ту чи іншу конструкцію. До конструкційної мовотворчості залучається значно більший лексичний матеріал, який за обсягом можна зіставити з усією чисельністю ад'єктивів тієї чи іншої мови.

Логічну невідповідність компонентів атрибутивної конструкції поет використовує тоді, коли якомусь предмету або явищу приписується ознака, що суперечить характеру, об'єктивній суті відповідних предмета або явища, тобто деяким їх об'єктивним властивостям, деяким їх семам, семантичним множникам, набору диференційних ознак. Оскільки протиріччя все ж виникає, то відповідна конструкція змістовно модифікується в одному з двох напрямків: або об'єкт детермінації переосмислюється залежно від приписаної йому ознаки, або детермінант змінює свій семантичний зміст залежно від характеру визначуваного компонента. Це залежить від того, який компонент зберігає у конструкції своє пряме значення, а який перетворюється у троп. У словосполученнях типу «живой труп», «молодой старик» слова «труп» і «старик» вже не позначають тих об'єктів і явищ дійсності, на які орієнтовані (мертве тіло, літня людина).

Наслідком конструкційної мовотворчості може бути й повна асемантизація визначуваного слова, коли ад'єктив практично повністю руйнує його значення. У конструкції «Петрово гнездо» іменник «гнездо» набуває значення «круг единомышленников», «помощники»; але сприйняття такого, здавалося б, нелогічного словосполучення не ускладнюється завдяки тому, що механізм читацької рецепції вже підготовлений попереднім текстом, яким розширене семантичне поле згаданого іменника.

Семантичний неологізм при функціонально-стилістичних зрушеннях утворюється приблизно в той же спосіб, що й при логічній невідповідності

компонентів конструкції, але в дещо менших масштабах і при більш тривалому вживанні відповідної пари слів, причому у різних поетичних контекстах. У поетичному мовленні чітко простежуються два основних види функціонально-семантичної невідповідності, перший з яких пов'язаний із стилістичними параметрами слів, другий - зі сферою їх вживання. У першому випадку маємо змішування стилів, і як. наслідок - відповідний естетичний ефект. У другому - поет нібито неадекватно описує ту чи іншу ситуацію, використовуючи нехарактерну для неї лексику, і естетичним змістом наповнюються не окремі слова, компоненти атрибутивної конструкції, а вся конструкція як така, що виходить за межі традиційної вербалізації відповідного предмета або явища. Наприклад: «величавый рогоносец», «зевающая муза», «торжественная рожа».

Конструкції з комплексною контамінацією характеру визначального і визначуваного поєднують у собі різні компоненти, що розходяться як за сферою функціонування, так і за своїми стилістичними і семантичними параметрами. Чим більший ступінь протиставленості цих компонентів, тим виразніша відповідна атрибутивна конструкція, тим більше шляхів і можливостей для утворення семантичного неологізму, тобто нового ад'єктива. Логічне зрушення накладається на зрушення функціонально-стилістичне і призводить спочатку до асемантизації ад'єктива, а потім, оскільки первинне значення слова перестає бути змістовною характеристикою лексеми, до відтворення плану змісту супутніми основному значенню слова значеннями.

У поезіях Пушкіна знаходимо конструкції, в яких вектор логіко-семантичного зрушення спрямований на обидва компоненти конструкції, як-от: «фрунтовый профессор».

Розглянуті три види конструкційної мовотворчості набувають значення універсалій у системі поетичного мовлення, що охоплюють факти різної взаємодії компонентів атрибутивних конструкцій, і в результаті такої взаємодії атрибутивна конструкція набуває нової, незвичної семантики, що може суттєво відрізнятись від звичної семантики детерміната і детермінанта, а в окремих випадках - навіть повністю відриватись від звичного семантичного поля.

Конструкційна мовотворчість поета формує той великий шар ад'єктивів, який можна назвати лексико-семантичною базою для словотворчості, своєрідним сировинним матеріалом, зоною такого рівня синкретизму в межах плану вираження і плану змісту, що дозволяє не тільки змінювати функціонально-стилістичні параметри слова, а й повністю перетворювати їх, модифікувати до такої міри, коли цілком можна говорити вже про новий, окремий, самостійний ад'єктив або - що не менш важливо - про виникнення під його впливом нового окремого, самостійного іменника.

Третій розділ - «Екстралінгвістика ад'єктивного атрибута поетичного мовлення» - складається із трьох підрозділів, перший з яких - «Проблема типології поетичного ад'єктива» - присвячено з'ясуванню особливостей функціонування ад'єктива у поетичному мовленні і літературній мові, віднайденню рис спільного і неповторного у цьому процесі, порівнянню тенденцій вживання ад'єктивів у сучасній російській літературній мові і у творчості фундатора цієї мови - О.Пушкіна.

...