Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 808.1 + 392.5+393

Спеціальність: 10.02.15 - Загальне мовознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Обрядова семантика слов'янських мов у зіставно-типологічному аспекті

Тищенко Олег Володимирович

Київ-2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі загального та українського мовознавства Київського національного лінгвістичного університету

Науковий консультант: доктор філологічних наук, професор Кочерган Михайло Петрович, Київський національний лінгвістичний університет, завідувач кафедри загального та українського мовознавства

Офіційні опоненти:

- доктор філологічних наук, професор Слухай Наталія Віталіївна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри російської мови;

- доктор філологічних наук, професор Манакін Володимир Миколайович, Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, проректор з наукової роботи, завідувач кафедри загального та російського мовознавства;

- доктор філологічних наук, професор Денисова Світлана Павлівна, Бердянський державний педагогічний інститут ім. П.Д. Осипенко, проректор із заочного навчання, завідувач кафедри загального мовознавства та слов'янської філології

Провідна установа: Інститут мовознавства НАН України, відділ загального мовознавства, м. Київ

Захист відбудеться 19 жовтня 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, бульвар Шевченка, 14, к.63).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ,Володимирська, 58, к.10)

Автореферат розісланий 11 вересня 2001

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доц. Медведєва Л.О.

Анотації

Тищенко О.В. Обрядова семантика слов'янських мов у зіставно-типологічному аспекті. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.02.15 - загальне мовознавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2001.

Дисертацію присвячено дослідженню обрядової семантики слов'янських мов у синхронії та діахронії, з'ясуванню принципів та способів номінації обрядових лексичних позначень в ономасіологічному і семасіологічному аспектах, виявленню закономірностей їх лексико-семантичної типології й структурно-семіотичного та концептуального моделювання. Пропонується зіставна характеристика міжобрядової стереотипної моделі номінації, стратифікація якої зорієнтовується на інваріантну модель сімейних ритуалів, а також має прив'язку до таких її складників, як концептуальні сфери і/або зони, еволюційно-семіотичні ряди й обрядові коди - акціональний, агентивний, предметний, функціональний. Типологія лексико-семантичних полів - партипатиципації, "позитивні емоції", простору та з коцептуальним протиставленням "видимого-невидимого"-, виявлена на внутрішньообрядовому і міжобрядовому рівні зіставлення, дала змогу представити словотвірні гнізда, реконструювати ізофункціональні, ізосемічні ряди обрядових назв, з'ясувати їх парадигматичні та інші системні зв'язки, зокрема й етногенетичні паралелі, обрядові ізопрагми, їх ареальну типологію просторову й часову локалізацію у слов'янських культурних традиціях. Показовими у цьому плані є встановлені міжпольові та перехресні кореляції обрядових семем та їхніх етимонів із семіотично і лексично маркованими концептами і семантичними опозиціями в архетипній моделі світу.

Ключові слова: зіставлення, корелят, внутрішня форма, обряд, архетип, концепт, опозиція, моделювання, лексико-семантичне поле.

Тищенко О.В. Обрядовая семантика славянских языков в сопоставительно-типологическом аспекте.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.02.15 - общее языкознание.- Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2001.

Диссертация посвящена исследованию обрядовой семантики славянских языков в синхронии и диахронии, выяснению принципов и способов номинации обрядовых лексических обозначений, освещению закономерностей их лексико-семантической типологии, структурно-семиотического и концептуального моделирования. Предлагаемая целостная сопоставительная характеристика вербальных и невербальных обрядовых знаков осуществляется на основе тезиса об изоморфизме языковых и культурных понятий, их содержательного и структурного единства и предполагает изучение общих и отличительных черт лексических единиц на уровне их внутренней и внешней формы, магической символики, первичной и вторичной номинации, моделирования последних в тематические, парадигматические, синтагматические и иные системные блоки и связи.

Ориентируясь на универсальную архетипическую модель мира, методы и категории концептуальной (категоризация, стереотип и т.п.) и структурной парадигм (инвариант, оппозиция, поле, ядро, периферия и т. п.) в диссертации выдвигается концепция межобрядовой стереотипной модели номинации, которая опирается, с одной стороны, на инвариантную структуру семейных обрядов, их семиотический и лексический изоморфизм в акциональном, предметном и функциональном воплощении, а с другой - на составные части указанной модели - семантемы, зоны, эволюционно-семиотические ряды, обрядовые коды, их связь с мифологическими (Гость, Обмен, Путь, Круг) и прагматически ориентированными концептами (Радость, Плач и т.п.), а также с набором структурно-семиотических и семантических оппозиций социального или пространственного типа - "свои/чужие", "брать/давать", "правый/левый", "полное/пустое", "светлое/темное" и др. Таксономия указанного семиотического набора свою очередь предполагает более конкретные семиотические и лексические - контрадикторные, партипатиционные, конверсивные, эквиполентные и иные воплощения - в их корреляции с ядерной и периферийной частью рассматриваемых лексико-семантических полей, взаимопереходностью обрядовых концептов.

На этой основе и предпринимается номинативная типология соответствующих семантических полей - партипатиципации, положительных и отрицательных эмоций, пространства, с концептуальным противопоставлением "видимого/невидимого". Описание каждого из них реализуется с учетом внутриобрядовых (в рамках одного обрядового цикла, примером, досвадебного или с учетом связи между циклами с общей денотативной, предметно-понятийной основой единиц) или межобрядовых (с упором на общий сигнификативный ономасиологический компонент сопоставления при возможном отсутствии общего денотата) закономерностей сопоставления, объединения единиц в лексико-семантические группы, словообразователыные гнезда, изофункциональные, изосемические ряды или их различичения в составе антонимичных противопоставлений. Такой подход дал почву для комплексного сравнительно-исторического освещения обрядовой семантики рассматриваемых терминов, в частности определения специфики этногенетических связей единиц - параллелей, субстратов, обрядовых изопрагм, - их ареальной типологии, пространственной и временной локализации в разных славянских культурных традициях.

Ключевые слова: сопоставление, коррелят, внутренняя форма, обряд, архетип, концепт, оппозиция, моделирование, лексико-семантическое поле.

Tishchenko O. V. Ritual Semantics of Slavonic Languages in Cross-Linguistic and Contrastive Perspective. - Manuscript.

Thesis for a doctoral degree in philology by specialty 10.02.15 - common linguistics.- Kyiv Taras Shevchenko National University, Kyiv, 2001.

The dissertation investigates ritual semantics of Slavonic languages in the synchronic and diachronic perspectives, principles and lexical devices of nomination from onomasiological and semasiological aspects, identification of regularities in the lexico-semantic typology of nomination devices of, as well as their structural, semiotic and conceptual modelling.

The research develops contrastive characteristics of the cross-ritual stereotype nomination model. Its stratification, on the one hand, is oriented towards the invariant model of family rituals, and, on the other hand, linked to such components as conceptual zones, evolutionary semiotic rows and ritual codes,- actional, agent, subject and functional.

The typology of lexico-semantic fields of partiparticipation, "positive emotions" and space, as well as fields with the conceptual opposition of "visible-invisible" is revealed on the intraritual and cross-ritual levels of correlation. This typology enabled to present a word-building family of words to reconstruct isofunctional and isosemic rows of ritual names, to establish their paradigmatic and other systemic links, as well as ethnogenetic parallels, ritual isopragms, their areal typology, space and temporal localization in Slavonic cultural traditions.

Key words: comparison, correlate, inner form, archetype, concept, opposition, modelling, lexico-semantic field.

Загальна характеристика роботи

Сучасна лінгвістика позначена своєрідною експансією в мовознавчий простір концепцій та методів різних парадигм - концептуальної, структурної, феноменологічної, аксіологічної, які засвідчують про появу комплексних новітніх напрямів дослідження мови й культури. Значний ізоморфізм мовних і культурних понять, їх семантична та структурна єдність спричинюють необхідність дослідження метамови й форм народної культури (звичаїв, обрядів, фольклору, вірувань) за допомогою спільного набору смислів і подібних способів їх вираження - механізмів розрізнення й ототожнення, метафоризації й символіки, стереотипізації та концептуалізації.

Розширення можливостей широкого зіставного вивчення слов'янських культурних традицій стає можливим за умови вдосконалення методів внутрішньої й зовнішньої реконструкції у вивченні етнографічних і фольклорних фактів та пошуку універсальних принципів категоризації різномовних обрядових номінативних одиниць, їх просторової й часової локалізації в тісному зв'язку з народним менталітетом, концептами етнічної культури, моделюванням бінарних семіотичних опозицій (В.В. Іванов, В.М. Топоров, М.І. Толстой, Т.В. Радзієвська, Т.В. Цив'ян).

Проте нагромаджений значний досвід зіставного вивчення культурної семантики у слов'янських мовах здебільшого не був предметом концептуально-семіотичного осмислення, яке спиралося б на ґрунтовну порівняльно-історичну основу інтерпретації обрядової семантики в споріднених мовах, особливо при пошуку єдиного еталону зіставлення, на що неодноразово вказували вчені-контрастивісти (Л.В. Бублейник, М.П. Кочерган, В.М. Манакін).

Актуальність дослідження зумовлена загальною спрямованістю контрастивних досліджень на етноцентризм, необхідністю розробки теоретичних та методологічних засад лексико-семантичної типології обрядових номінацій у слов'янських мовах, пошуком закономірностей їх концептуального й структурно-семіотичного моделювання на синхронічному та діахронічному зрізах. Вимагає уточнення специфіка обрядового знака у зв'язку з особливостями архаїчної номінації подій, предметів і явищ. Доконечним є аналіз не розрізнених фактів на позначення традиційної народної обрядовості, а з урахуванням їхніх лексико-семантичних зв'язків і відношень, зокрема й лексичної кореляції складників обряду з його загальною структурно-семіотичною і семантичною організацією.

Лексичне поле обряду як цілісний блок традиційної духовної культури є об'єктом дослідження представників московської етнолінгвістичної школи з її виразною діахронічною орієнтацією (М.І. Толстого, С.М. Толстої, Л.М. Виноградової, М.М. Валенцової, О.В. Гури, Г.П. Клепикової, А.Ф. Журавльова, Г.А. Плотникової, О.О. Сєдакової тощо). Такий підхід передбачає з'ясування механізму конструювання вторинних семіотичних систем, пов'язаних із нагромадженням і передачею культурної інформації у вигляді певних квантів досвіду, концептів, стереотипів, що перебувають в центрі уваги польської етнолінгвістичної традиції (Є. Бартмінський, З. Бенедиктович, А. Енгелькінг, Г. Карделя, Р. Небжеговська та ін.). Цьому напряму властива тенденція до розгляду обрядових знаків не ізольовано, а в певному семіотичному контексті з урахуванням етнознакових способів вербальної (слова, фразеологізми, словесні формули) та невербальної комунікації (предметні символи, знаки-етикетки, знаки іконічного типу, форми ритуальної поведінки), що створюють в обряді синкретичне ціле.

В Україні новий етап вивчення культурних аспектів лексичної семантики позначений тенденціями до екстенсивного розвитку. Триває вивчення семантики слова в матеріальній і духовній культурі сучасною ареалогією (Я.Ю. Вакалюк, М.К. Гаврилюк, П.Ю. Гриценко, М.В. Никончук, П.Ф. Романюк); інтенсивно досліджуються різнопланові зв'язки слова в етнологічному контексті, реконструюються архаїчні форми й елементи обрядів, вірувань, демонології, народного календаря, що сягають праслов'янського міфологічного тла (Р.В. Болдирєв, Ю.О. Карпенко, К.А. Охомуш, В.Г. Скляренко та ін.); простежується специфіка обрядової символіки в зв'язку з проблематикою національно-мовної картини світу (В.В. Жайворонок, В.І Кононенко, Н.В. Слухай та ін.).

Лінгвістичний план слов'янської сімейної обрядовості, який ще донедавна вивчався в суто ареальному плані з залученням методів порівняльно-історичної семасіології та у зв'язку з певними тематичними групами й номінацією елементів поняттєвого поля обряду (М.В. Бігусяк, В.Л. Конобродська, Л.І. Ларіна, Л.М. Пупенко, В.Т. Шевченко), нині вимагає осмислення в концептуальному ракурсі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Обраний напрям дослідження пов'язаний із науковими темами "Проблеми зіставної семантики" та "Типологічні дослідження слов'янських мов і формування комунікативної компетенції", що розробляються на кафедрах Київського державного лінгвістичного університету. Тема затверджена вченою радою Київського національного лінгвістичного університету (протокол №8 від 26 березня 2001 р).

Метою роботи є цілісний зіставно-типологічний аналіз слов'янської обрядової концептосфери у формальному й семантичному планах, з'ясування закономірностей її структурного й семіотичного моделювання в синхронії та діахронії.

Для досягнення поставленої мети передбачено розв'язання таких завдань:

1) простежити основні лінії розвитку етнолінгвістики, її теоретичні засади, виявити новітні способи дослідження обрядової семантики в контрастивному аспекті;

2) з'ясувати закономірності концептуального та структурно-семіотичного моделювання обрядової лексики, розкрити принципи та способи її номінації, а також специфіку польової організації з семасіологічного та ономасіологічного поглядів;

3) визначити стратифікацію міжобрядової стереотипної моделі номінації у зв'язку з інваріантною структурою сімейних ритуалів, обрядовими кодами та набором бінарних опозицій;

4) проаналізувати семантичні розбіжності обрядових термінів у лексико-семантичних полях "партипатиципації","позитивні емоції" в співвідношенні з концептами, архетипами, зонами й ментально-синонімічними корелятами міжобрядової стереотипної моделі номінації, а також з урахуванням внутрішньопольових, міжпольових та перехресних зв'язків лексичних одиниць;

5) здійснити типологічну характеристику лексико-семантичного поля простору шляхом поєднання концептів "Рух", "Шлях" з урахуванням архаїчних концептів "Гість", "Коло" й семантичного протиставлення "повне/порожнє";

6) висвітлити контрастивні особливості лексико-семантичного поля з протиставленням "видимого/невидимого", з'ясувати ізоморфні лексичні паралелі в похоронній обрядовості;

7) розглянути лексичну архітектоніку передвесільного циклу обрядів, їх еволюційно-семіотичні ряди у зв'язку з концептом "Обмін" та відповідними лексико-тематичними групами.

Об'єктом дисертації є формальна та семантична типологія обрядових номінацій у структурно-семіотичному й концептуальному планах з урахуванням ономасіологічного й семасіологічного аспектів зіставлення;

Предмет дослідження - ізоморфні та алломорфні риси обрядової лексичної семантики слов'янських мов у межах семантичних полів, їх взаємозв'язок на рівні акціонального, предметного та функціонального кодів.

Матеріал для дослідження дібрано з етимологічних, регіональних, діалектних, історичних та спеціальних словників, лінгвогеографічних атласів слов'янських мов. Фактичний матеріал дисертації становить також обрядова термінологія, засвідчена в слов'янських і передусім східно- та західнослов'янських етнографічних джерелах ХІХ - поч. ХХ ст. та в сучасних етнографічних працях.

Корпус проаналізованих обрядових термінів становить 860 одиниць.

У дисертації застосовано комплексну методику дослідження. Як основні використовуються зіставний (контрастивний), порівняльно-історичний методи, а також метод семантичного поля, як другорядні - концептуального аналізу. При стратифікації міжобрядової стереотипної моделі номінації залучався також метод опозицій. Водночас структурування лексики в межах лексико-семантичних полів передбачало такі методологічні прийоми, як з'ясування кореляції розглядуваних термінів, з одного боку, з відповідними обрядовими кодами - акціональним, предметним, функціональним, - а з іншого, - з семантичними й семіотичними протиставленнями в складі інваріантної моделі перехідних обрядів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в реферованому дослідженні вперше здійснено цілісний контрастивний аналіз обрядових знаків крізь призму міжобрядової стереотипної моделі номінації, з'ясовано внутрішньообрядові, міжобрядові, міжпольові й перехресні зв'язки між обрядовими термінами й концептуальними опозиціями, висвітлено їхні системні зв'язки, змодельовано ізосемічні та ізофункціональні ряди одиниць. Згідно з цими положеннями дістає подальшого розвитку концепція перехідних обрядів, лексичного ізоморфізму, типологічної та структурної близькості родинних обрядів.

Теоретичне значення одержаних результатів. У дисертації розв'язано низку проблем етнолінгвістичної теорії та методики зіставного вивчення культурної семантики одиниць у споріднених мовах, що є суттєвими для розробки й вдосконалення теоретичних здобутків структурної лінгвістики, ономасіології, семасіології, теорії номінації, концептуального аналізу. В реферованому дослідженні створено цілісний образ традиційної слов'янської духовної культури, який дозволяє глибше уявити системну організацію культурної лексики, внутрішньообрядові й міжобрядові закономірності її моделювання та лексико-семантичної типології. При реконструкції "глибинного рівня" обрядової семантики підтверджено зв'язок способів номінації лексичних позначень із позамовною етнографічною дійсністю, що є суттєвим для з'ясування ментальності певного етносу.

Порушені в дисертації проблеми мають безпосередній вихід на культурну семіотику, культурологію, лінгвоаксіологію. Перспективність останнього напряму, особливо у зв'язку з вторинною семіотичною й міфологічною маркованістю ритуальних подій, предметів та їх функцій в малих фольклорних текстах, є незаперечною.

Практичне значення дисертації. Результати дослідження можуть використовуватися в лексикографічній практиці при укладанні одно- чи двомовних словників обрядової термінології за семантемним (ідеографічним) принципом. Матеріали дисертації стануть в пригоді при вивченні курсів "Загального мовознавства", "Порівняльної типології", "Вступу до етнології", "Етнолінгвістики", "Українознавства", "Культурології", у спецкурсах і спецсемінарах із проблем національно-культурної семантики у вищих навчальних закладах України, а також у позааудиторній виховній роботі.

Апробація дослідження. Результати роботи висвітлювались на 8 міжнародних наукових конференціях: "Язык и культура" (Київ, 1998), "Человек: язык, культура, познание" (Кривий Ріг, 1998), "Язык. Культура. Понимание" (Львів, 1997), "ЛІНГВАПАКС-ЮНЕСКО" (Київ, 2000), "Проблеми зіставної семантики" (Київ, 1997,1999), "Семантика мови і тексту" (Івано-Франківськ, 2000), "Славістична конференція пам'яті проф. К.Трофимовича" (Львів, 1998), "Wyraz i zdanie w jкzykach sіowiaсskich" (Вроцлав,1998). Дисертація обговорювалась на наукових семінарах "Суспільствознавчі науки та відродження нації" (Луцьк, 1997), "Лінгвістика на межі тисячоліть" (Національний університет імені Тараса Шевченка, 2001), "Мова, культура, пізнання" (Дрогобич, 1997), "Konfrontacja jкzykуw sіowiaсskich na poziomie leksyki sіowotwуrstwa i skіadni" (Університет Сльондзький, м. Сосновець, 1999), "Zeszyty naukowe" (Вища Педагогічна Школа, м. Жешув, 1997).

Публікації. Основні положення й результати дослідження відображені в монографії, 32 статтях (із них 21 опубліковано в спеціальних наукових виданнях) та 7 тезах.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, покажчика аналізованих обрядових термінів. Загальний обсяг дисертації становить 451 стор.

Основний зміст роботи

семантика лексичний обрядовий синхронія

У Вступі обґрунтовано актуальність дисертації, її наукову новизну, сформульовано теоретичне й практичне значення праці. Окреслено також мету й основні завдання дослідження, подано відомості про фактичний матеріал та апробацію його результатів.

Розділ перший "Обрядова семантика в контексті сучасної етнолінгвістики" присвячено розгляду теоретичних засад етнолінгвістики як комплексної міждисциплінарної галузі, яка спирається на ідеї й методи структурної та синхронічно-типологічної (контрастивної) лінгвістики, окреслено перспективи зіставного опису обрядової лексичної семантики в слов'янських мовах.

Етнолінгвістична орієнтація, що виходить із традиційного антропоцентричного напряму, ідей В. фон Гумбольдта, О.Потебні та неогумбольдтіанців, характеризується тісним переплетінням різноманітних методів і підходів, які cпираються на постулат про ізоморфізм мови й культури, єдність універсального та ідіоетнічного. У цьому плані мова розглядається як складник, інструментарій і водночас субстрат культури, джерело побудови етногенетичних моделей.

У реферованому дослідженні ми додержуємося принципу взаємопроникнення матеріальної й духовної субстанції культури, її етнознакової, символічної функції, в якій тісно поєднуються внутрішня й зовнішня форми вербального й невербального знака. На нашу думку, по-перше, етнічна самосвідомість є найсуттєвішою ознакою етносу, його ідентифікації, національної ідентичності; по-друге, міф, ритуал, звичаї, вірування становлять відображення архаїчної свідомості носія культурної традиції через мовні поняття (концепти) й категорії, субетнічні та символічні архетипи й стереотипи.

Історія розвитку культурних аспектів семантики сягає першої половини ХІХ ст., коли в мовознавстві закріпився антропоцентричний принцип дослідження, що прийшов на зміну іманентному вивченню мови "в самій собі й для себе" як абстрактної мовної системи (Ф. Боас, Н. Гердер, В. фон Гумбольдт, теорія мовного релятивізму Сепіра-Уорфа, Й. Штейнталь, Й.Л. Вейсгербер, Г. Гіппер, Е. Касірер). В опрацюванні проблеми взаємозв'язку між мовою і культурою суттєву роль відіграли й погляди представників німецької школи, особливо неогумбольдтіанців (напрям "слова-речі" (Р. Мерінгер, Г. Шухардт). Згідно з їхніми ідеями, мова є інструментом семантико-поняттєвої категоризації людського досвіду, що є перехідною ланкою між культурно маркованою моделлю світу та "мовно опосередкованим буттям".

Ці підвалини у вивченні взаємозв'язку між мовою й культурою виявилися суттєвими для становлення основних понять і категорій концептуального напряму в етнолінгвістиці кінця ХХ ст., опрацювання універсальної теорії категоризації, розмежування концептуальної та мовної картини світу, а також для розробки теорії лінгвокультурних ситуацій тощо.

Сучасна етнолінгвістична орієнтація, поєднуючи в собі названі аспекти, передусім має вихід на зіставні аспекти лексичної семантики та структурної типології (В.Г. Гак, М.П. Кочерган, М.О. Карпенко, В.М. Манакін, А.Є.Супрун, Р.М. Цейтлін, Г.М. Яворська, В.М. Ярцева та ін.). Як засвідчують праці цих дослідників, у порівняльній етнокультурній семасіології та ономасіології, з одного боку, здійснюється структурування й диференціація значення слова загалом, особливо його периферійних вторинних сфер, прагматичних, символічних, енциклопедичних конотацій, а з іншого - провадиться пошук цілісної репрезентації всієї семантичної, референтної сфери знакових утворень.

Зіставно-типологічне дослідження споріднених та неспоріднених мов здійснюється на ґрунті трьох основних типів співвідношень між номінативними одиницями - спільного, типологічного та відмінного, - що дає підстави виокремлювати лінгвістичну універсологію, типологію та контрастивістику. Перший лінгвогносеологічний напрям (В.І. Постовалова,Т.О. Бернштам, А.Я. Гуревич, Ю.С. Степанов) орієнтується на засадничі ідеї феноменології, вирізняється глобальністю, оскільки ставить за мету з'ясування універсальних онтологічних закономірностей людських мов, їхньої будови й функціонування, які в ідеалі зводяться до теорії колективного несвідомого, виокремлення архетипних і концептуальних структур Універсуму, зрештою, мотивації традиційних смислів, аксіологічної маркованості складників міфа чи обряду.

Ареально-типологічна спрямованість етнолінгвістичної орієнтації зумовлена не тільки тим, що етнолінгвістика як самостійна сфера постала з діалектології, але й відомим принципом взаємодоповнюваності локальних форм культури, неоднорідністю просторового розміщення обрядових явищ, які здебільшого зберігають лише релікти історично "спільних смислів", етно- й лексичних архетипів Арутюнова Н.Д., Толстая С.М. От редактора // Логический анализ яыка. Язык и время.- М.: Индрик, 1997.- С.14. .

Зіставлення певних діалектних і культурних ареалів відкриває нові перспективи й можливості для етногенетичних і глотогенетичних реконструкцій, про що з усією очевидністю засвідчив семасіологічний підхід в ареалогії 60-70-х років, сутність якого полягала в моделюванні в межах наддіалектної сітки-моделі обрядових ізопрагм, ізодокс. Згаданий прийом, вперше обґрунтований М.І. Толстим, спирається на такі поняття структурної семасіології, як набір диференційних ознак семем, їхня таксономія. Насамперед він зводився до з'ясування так званої "амплітуди коливання опорної лексеми", що становить суму всіх семантичних переходів, властивих одній лексемі в групі близькоспоріднених мов. Оскільки причиною різного семантичного обсягу зіставлюваних семем однієї праслов'янської за походженням лексеми можуть бути, за М.І. Толстим, як власне внутрішньомовні особливості (семантичні зрушення, семантична трансформація, десемантизація, транссемантизація), так і суто етнографічна специфіка, будь-яке етнокультурне явище в межах слов'янського діалектного ландшафту як "розгорнутої в просторі діахронії" може бути осмисленим із позиції всіх його взаємозв'язків і відношень - проникнення, перехрещення, сітьового моделювання.

Якщо для порівняльно-історичного дослідження обрядових лексичних позначень у слов'янському мовному просторі суттєвим виявляється з'ясування орієнтованих переходів лексичного значення, типології історичних змін значення слів, структурування лексики в ізосемантичні ряди тощо, то для зіставного опису актуальним є виявлення формальних і семантичних розбіжностей, аломорфних рис обрядових лексичних одиниць на ономасіологічному та семасіологічному зрізі, створення адекватної контрастивної моделі номінації. За таку модель приймається інтернаціональна за своїм характером когнітивно-семантична система вселюдської мови - універсальний тезаурус, тобто сукупність знань про довкілля (В.М. Манакін).

Подібний підхід пропонує синхронна компаративістика, або характерологія, витоки якої сягають ідей Празької функціональної школи, зокрема, теорії лексико-семантичного поля й опозицій. Метод семантичного поля як своєрідний еталон зіставлення, що спирається на традицію структурної семасіології й теорії номінації, тісно перетинається з ідеями сучасного концептуального аналізу. Все це дає підстави стверджувати про необхідність моделювання такої семіотично зорієнтованої міжобрядової моделі номінації, в якій поєднуються структурна (глосематична), аксіологічна, концептуальна й інші площини сучасної лінгвістичної епістемології.

Нині підґрунтям структурних підходів в етнолінгвістиці вважається передусім семантична й структурна єдність, ізоморфізм мови й культури. Згадані аспекти знайшли своє відображення при дослідженні сфери традиційної духовної культури й фольклору структурними методами, які орієнтуються на теорію колективного несвідомого, що відбиває втілений у структурі мозку людини колективний досвід минулих поколінь - архетипів (К. Юнг, М. Еліаде, К. Кун, М. Хайдеггер). Структурно-семіотична категоризація традиційних фольклорних та етнографічних фактів, обрядів і вірувань у синхронічно-статичному плані пов'язується з іменами П.Г. Богатирьова, Л.М. Виноградової, В.Я. Проппа, М.І. Толстоого та ін. Магістральною лінією цього напряму є леві-строссівська структурна антропологія, застосована до бінарної структури міфа. Ці ідеї французького етнолога стали засадничими і в сучасних методологічно подібних структурних етнолінгвістичних дослідженнях, в основу яких покладено поняття асиметрії будови людського тіла, перенесене на структуру архаїчного суспільства, міфів, ритуалів. Ця асиметрія виражається в наборі основних двоїстих протиставлень, таких, як розрізнення лівої й правої руки, парності-непарності тощо.

У рамках етносемантики, або "нової етнографії", було започатковано вивчення культурних стереотипів (В. Гуденаф, В. Ліппман, Х. Патнем та ін.). Зазначений підхід пов'язується з відомими ідеями неогумбольдтіанців (Ф. Боаса, Й.Л. Вейсгербера, зокрема й гіпотези Сепіра-Уорфа) й засвідчує появу нового когнітологічного ракурсу, що виявився в теорії класичної категоризації за допомогою ефектів прототипу й/або стереотипу Е. Рош, Х. Патнема та ін. Послідовне висвітлення згаданих аспектів знаходимо передусім в польській етнолінгвістичній традиції, спрямованій на вивчення лінгвоментальних стереотипів як невід'ємних складників архаїчної мовної моделі світу. В цих працях основну увагу зосереджено не стільки на порівняльно-історичній інтерпретації архаїчної семантики обрядів, скільки на статичній структурно-семіотичній методиці етнолінгвістичного аналізу в зв'язку з теорією мовленнєвих актів, прагматикою.

В рамках міжпарадигмального підходу з'явився ще один напрям слов'янської етнолінгвістики - лінгвістична аксіологія (Т.І. Вендіна, А.Ф. Журавльов, Я. Пузиніна, С.М. Толстая та ін.), що ставить за мету відтворення системи цінностей, складників етнічної та культурної традицій. Одним із важливих її завдань вважається лексико-семантична реконструкція праслов'янського лексичного фонду, зокрема, сакрально маркованого поняттєвого кола лексики, співвіднесеного з певними архетипами. Останні найбільш яскраво виявляються при реконструкції за допомогою лексичних засобів соціальних структур, складників конкретної етнічної традиції - сім'ї, системи спорідненості й свояцтва, інститутів права, дару, обміну.

Отже, найближчою перспективою етнолінгвістики є вивчення ідіоетнічного й універсального в мові та культурі, дослідження співвідношення між культурною мотивацією, етнографічним планом обрядової термінології та специфікою вияву символічних й лексичних архетипів, що становлять надійне джерело для реконструкції первісного значення обряду чи його частини, моделювання системи бінарних опозицій різних типів.

Суттєве розширення предметної сфери етнолінгвістики значною мірою зумовлюється ізоморфізмом мови й культури, знаковим характером обрядів, їхніх елементів, міфів, вірувань, що мають як зміст, так і форму вираження й можуть бути описаними через набір типологічно подібних методів, понять і категорій, зокрема опозиції, семантеми, лексико-семантичного поля, парадигматики, синтагматики, епідигматики, стереотипу.

У другому розділі "Лінгвоконцептуальні та структурно-семіотичні аспекти моделювання обрядової лексики" аналізуються онтологічні й концептуальні параметри архаїчної номінації обрядових знакових утворень. Останні виявляються суттєвими, по-перше, для визначення теоретичних засад і закономірностей категоризації міжобрядової стереотипної моделі номінації (далі - МОСМ) і, по-друге, для з'ясування способів номінації досліджуваних термінів, визначення сфери їх референції й сигніфікації в зіставлюваних мовах, структурування в ономасіологічні та семасіологічні групи. Зазначена модель містить в собі онтолого-міфологічний, лексико-семантичний, аксіологічно-прагматичний та інші стратуми, тобто спирається на певну епістемологічну й онтологічну основу.

Епістемологічну площину моделі формують, по-перше, інваріантна структура родинних обрядів і/або назви дій, учасників обряду, ритуальних предметів (за нашою термінологією, семантемний і реалемний плани обряду), по-друге, еволюційно-семіотичні ряди обряду (лексичне вираження понять, пов'язаних зі шлюбом-умиканням, шлюбом-купівлею-продажем й договірним шлюбом) і, по-третє, концепція перехідних обрядів (rites de passage), яка відображає генетичні, семіотичні й номінативні зв'язки між весільною, похоронною, родильною, хрестинною й почасти календарною обрядовістю.

До онтологічного шару моделі належать концептуальні зони і/або сфери, які передбачають зв'язок з міфологічними ("Гість", "Доля", "Шлях", "Коло") й прагматично маркованими ("Радість", "Плач") концептами й семантичними протиставленнями "свої/чужі", "брати/давати", "правий/лівий", "повне/порожнє" тощо. Лексичне наповнення цих концептів та протиставлень визначається через відповідні лексико-семантичні поля в їх ядерній і маргінальній частинах, які розгалужуються на культурні субстереотипи (мовчання, інвертовані форми ритуальної поведінки тощо). На цьому ґрунті здійснюється номінативна типологія таких ЛСП, як "партипатиципації", "позитивних емоцій", "простору" тощо, провадиться пошук, реконструкція ізосемічних та ізофункціональних рядів обрядових назв, з'ясовуються принципи їх структурування у лексико-семантичні й тематичні групи, словотвірні гнізда, встановлюються етногенетичні (ареальні) зв'язки назв (обрядові ізопрагми, субстратні риси і т. ін.)

Отже, за відправний екстралінгвальний план пропонованої моделі прийнято ієрархічну структуру архаїчного Універсуму, втілену в наборі міфологічних концептів і опозицій, об'єктивованій в архітектоніці ритуалу, його різнопланових кодах і стратумах. При структуруванні моделі враховується, по-перше, принцип ізоморфізму опозицій з високоорганізованими знаковими системами, які складаються з набору взаємопов'язаних універсальних концептів таких, як "Час", "Простір", "Доля", "Причина", "Число", "Дар", "Обмін" тощо і, по-друге, зв'язок опозицій з архетипною організацією ритуалів.

Категоризація МОСМ пов'язується перш за все з феноменологічними ідеями та діахронічно-семіотичною інтерпретацією ритуалу й має вихід на ідеї когнітивістів, які розглядають останню як один із виявів моделювання за допомогою методики концептів, семантем, еволюційно-семіотичних рядів, або парадигм і т.ін. Водночас поняття категоризації корелює з обрядовою епістемологією та структурно-семіотичною організацією родинних обрядів, їх концептуальною архітектонікою (принцип холономності, міфологічний закон партиципації, просторові, локативні, прагматично-емотивні фокуси ритуалу). При розмежуванні цих понять ми спираємося ще й на здобутки структурної та функціональної етнології (Б.Малиновський, Е. Дюркгейм та ін.).

Орієнтація на праці Т.О. Бернштам, Г. Гуссерля, М. Еліаде, В.В. Іванова, К. Леві-Брюля, К. Леві-Стросса, Д.М. Руденка, В.М. Топорова та ін. дає змогу під онтологічними параметрами архаїчної номінації розуміти зв'язок таких понять, як партипатиципація, ідея Вічного повернення, Кола тощо з відповідними концептами, зокрема, "Доля", "Гість", "Шлях", на чому власне й ґрунтується епістемологія середньовічного Універсуму, зрештою структурно-семіотична й онтолого-міфологічна організація розглядуваної далі МОСМ.

Докладний розгляд цих компонентів семіотичної організації МОСМ є необхідним для з'ясування специфіки відповідних лексико-семантичних полів (далі - ЛСП), обрядових семантем (далі ОС), тобто елементів дійового плану обряду в цілому чи його частин та обрядових реалем (далі ОР), під якими розуміється предметний набір обрядів. Так, скажімо, ЛСП партипатиципації має своїм підґрунтям теорію Леві-Брюля, який висунув ідею партиципації. Остання в свою чергу стала значним імпульсом для становлення партипатипаційних опозицій у сучасній глосематичній польовій теорії та сублогічному семіотичному аналізі. Ідея партиципації відображає злиття, поєднання життя й смерті, структурує міфологічний простір через поняття співучасті, причетності, експлікує ритуальні акти приєднання до соціальної групи, ініціації під час обрядовості народження, весілля, смерті. Так, архетипи *voditi, *gostь чи, скажімо, ритуальна функція Кола як образу циклічності, "вічного повернення", за М. Еліаде, становлять концептуальну основу обрядодій, спрямованих на відділення, неповернення покійного або його прихід у новій якості. До того ж поняття партиципації виступає міфологічним способом контактування, злиття поколінь, ототожнення себе з предками в руслі так званого осьового часу, нероздільності початку й кінця. Інакше кажучи, партиципація передбачає концепт "Обмін", що слугує засобом універсального зв'язку між Людиною і Богом, живими й мертвими, втілюючись у понятті дару. Це спричинює факт, що дари й хліб, придане й викупи, поминальні та весільні страви виступають у стійкому мотиваційному зв'язку з Богом, долею, цілим і частиною, входять у сигніфікативне наповнення таких ОС, як посад, коровайний обряд, поминальні ритуали, які поєднані наскрізним принципом сполучення, єднання окремих частин цілого.

Для розуміння взаємозв'язків між весільним і поховальним обрядом, моментів їхньої взаємоперехідності на структурному, функціональному і предметному рівні релевантною є модель rites de passage, за Ван Геннепом, А.К. Байбуріним, Г.О. Левинтоном, К. Черв'яком. Транзитивність ритуалів родинно-побутового циклу визначається трьома основними поняттями - ізоляцією, ініціацією та інкорпорацією, або соціалізацією. За цим підходом весілля й похорон у міфологічному й семіотичному смислі генетично становлять один обряд, тобто мають чимало спільного в діях, предметах, реаліях, мотивах, між ними існує тісний паралелізм та ізоморфізм, а отже, й структурно-типологічна, семіотична, номінативна єдність. Йдеться про взаємозв'язок між різними обрядовими кодами, міфологічними концептами ("Шлях", "Гість","Обмін") або про спільну функціональну маркованість ОР, зокрема дарів, викупів, предметів одягу тощо.

Ще одним аспектом архітектоніки МОСМ є її стереотипна й польова організація. Залучення понять і категорій концептуального аналізу, (стереотип, прототип і т.ін.) необхідне для з'ясування взаємозв'язку між згаданими концептами й опозиціями, співвідношення між вербальним і невербальним втіленням обрядових знакових утворень.

Прийняте нами широке розуміння культурного стереотипу передбачає його ототожнення з макрознаком як концептом культури, що виступає своєрідним аналогом цілісної сигніфікативної сфери з урахуванням як тих семантичних ознак, що мають формальне вираження (дериваційні та фразеологічні зв'язки, семантична та асоціативно-дериваційні сфери, синонімічний й антонімічний кореляти, лексична сполучуваність одиниць), так і тих, що не мають мовного оформлення, але існують як закріплені, усталені в лінгвоментальній базі конкретної мови й культури концептуальні структури. Саме концептуальний ракурс, невід'ємний від семіотики культури, спрямований на широке розуміння культурних стереотипів.

Корпус досліджуваних нами обрядових лексичних позначень передусім розглядається крізь призму цілісної сигніфікативної сфери в межах ЛСП, тому наше розуміння міжобрядового стереотипу - це спроба синтезу вже традиційних сьогодні семасіологічного та ономасіологічного підходів міжмовного лексико-семантичного зіставлення окремих культурних блоків з основними категоріями структурної лінгвістики, тобто одиницями системного рівня - опозиції, інваріанта, набору дистинктивних ознак, парадигми, центра, периферії тощо, які сягають функціональної мовознавчої парадигми (Празька лінгвістична школа), ідей глосематиків (А.Ж. Греймас-Курте, Л. Єльмслев, В. Брьондаль, Ю.К. Лекомцев (пор. у цьому зв'язку міфологічне поняття й поле партипатиципації).

Спираючись на ідеї цих дослідників, далі розглядаємо набір, характер і тип протиставлень, поєднуючи їх із семантичною теорією антонімії та з концептуальним аналізом обрядових семіотичних структур, їхньою архетипною специфікою (праці Р. Якобсона, П.Г. Богатирьова, Т.В. Цив'ян, Л.Г. Невської, Т. Колевої та ін.).

Комплексний аналіз цих аспектів, спрямованих на семіотичну стратифікацію МОСМ, засвідчує такі особливості. По-перше, своєрідний синкретизм, поліфункціональність протиставлень: з одним і тим самим протиставленням формально й семантично пов'язуються різні концепти й лексичні архетипи, що належать до різних ЛСП. Так, в понятті "свого/чужого" одночасно фокусуються такі концепти й опозиції, як "Гість", "брання/давання", "багатство/бідність". Водночас ЛСП з концептуальним протиставленням "видимого/невидимого" з ідеєю світла, "зрячості/незрячості" експлікується в родинній обрядовості на номінативному рівні в контрарних ("світлий/темний", "біле/чорне") та контрадикторних семіотичних втіленнях типу "покритий/не-покритий", "видимий/невидимий". ЛСП партипатиципації, очевидно, має прив'язку до партипаційних семіотичних реалізацій на рівні первісного архетипу *Bog- ne Bog, *Dola- ne Dola. Аналогічні закономірності простежуємо і в ЛСП простору, поданому в основному антонімічними протиставленнями типу "повне/порожнє", символізацією просторових орієнтацій "правий/лівий", "верх/низ" тощо або спорадично семіотичним співвідношенням "рух-не рух" при поєднанні ідеї простору з концептом "Рух".

По-друге, практично будь-яке семантичне протиставлення виявляється ізоморфним акціональному, реалемному, атрибутивному та іншим кодам ритуалу.

Надалі залучаємо до аналізу внутрішню форму слова (внутрішньоформний стратум МОСМ), яку повертаємо на моделювання формальних і семантичних розбіжностей розглядуваних обрядових номінативних одиниць. Введення феномена внутрішньої форми (ВФ) в сферу структурної лексичної семантики зумовлене ще й тим, що за його допомогою можна не тільки здійснювати моделювання лексико-семантичних груп обрядових назв, а й виявляти їхні епідигматичні й синтагматичні зв'язки.

У зв'язку з цим звертаємо увагу на такі основні моменти: по-перше, диференціацію й поєднання обрядової лексики за цією ознакою залежно від ступеня експліцитності чи імпліцитності (антонімія, синонімія, тематичні групи лексики); по-друге, на характер її співвіднесеності з екстралінгвальним етнографічним планом обряду, визначення кола тих референтів, що створюють певний пучок мотиваційних ознак, складників міждіалектного словотвірного ряду; по-третє, різноманітні способи кодування того самого культурного змісту, що виявляються в міжареальному лексико-семантичного полі, синонімічній парадигмі або, навпаки, ізоморфні способи вираження семантично відмінних обрядових номінацій (міждіалектна омонімія чи полісемія); по-четверте, співвіднесеність денотативно й формально відмінних термінів зі спільним когнітивно-семантичним компонентом, що становить аналог ізофункціональної міжобрядової сітьової моделі (resp. стереотипу).

Прозора семантична мотивація має місце тоді, коли номінативні одиниці ніби синтезують, "поглинають", концентрують в собі обрядодії в цілому чи їх частину. У цьому разі лексеми співвідносяться з різними планами обряду: акціональним (мотивується виконуваною суб'єктом обрядовою дією) - укр. (гуцульське) заводи, заводини "заручини" (під час цього обряду староста тричі обводить молодих навколо столу або хлібної діжки, потім заводить їх за стіл), печогладини, печоглядини "обряд сватання, під час якого свати вдають, що гладять піч, а дівчина її колупає", рос. сшивалки "весільний договір"; агентивним (обряд співвідноситься з виконавцем дії, або рідше її носієм, апелятивом), наприклад, рос. смотрич "наречений, що приїхав на оглядини", укр. (поліське) говорун, білор. заручальник, заручник "сват", польськ. namownik, prowadnik з ідентичною семантикою; реалемним, який розмежовується на реалемно-функціональний, (назва мотивується предметом, з яким здійснюється ритуальна дія або на який остання спрямована, її місцем, локусом), наприклад, укр. (поліське) й білоруське підручник, падручнік "різновид короваю, який кладуть молодому під руку", рос. (північне) настольное "викуп за молоду, який кладуть на стіл на весільні затрати" столовуха "весільний хліб", укр. перепієць "різновид весільної шишки, приуроченої до обряду перепою, обдарування", болг. помана зі стертою внутрішньою формою та кількома значеннями "полотно, яке кладуть покійному до гробу", "поминки", "їжа, страви й пиття, які приносять на могили в поминальні дні", износане, носене, поноси, словацьк. karmina з подібним значенням та реалемно-асоціативний (цей план ґрунтується на регулярних й об'єктивно існуючих зв'язках між обрядовими предметами). Останній зумовлений метонімічною транспозицією (модель: предмет, пов'язаний з обрядом сам обряд). Так, в українській мові лексема рушники, крім загальномовного прямого, має ще й переносне значення "заручини", гуски "на Гуцульщині передшлюбна вечірка в домі молодої" (вторинна семантична мотивація символу зумовлена ритуальним печивом, невеличкими продовгуватими виробами з тіста, що нагадують гуску, рос. коса "передшлюбна вечірка в домі молодої", на якій, імовірно, розплітали косу тощо). Як ми переконались, мотив номінації виразно переплітається з поняттям дериваційної або семантичної вивідності, про що свідчать згадані окреслення внутрішньої форми в класичній семасіології як центру образу, "знака значення", які зумовлюються зв'язком між даним і новим, новоутвореним поняттям і попереднім значенням слова (tertium comparationis). Такий мотив завжди визначається специфікою етнографічного плану обряду, його етнолокальною природою, особливостями походження й функціонування назви. Відтак, простежуємо специфічну семантику типологічно подібних дериватів, наявність різного співвідношення семантичних структур слів, зумовлених розбіжностями асоціативного, образно-символічного та функціонально-ритуального характеру. Зрештою, виявляємо співвідношення зовнішньої й внутрішньої форми всього корпусу обрядових номінацій, які зведено до кількох субмоделей і/або блоків:

1) збіг обрядових позначень за внутрішньою або зовнішньою формою;

2) словотвірні зв'язки ізоморфних обрядових знаків,

3) зовнішня та внутрішня мотивація відмінні, експоненти різні при збігу або значній подібності значення;

4) міжареальна полісемія або міжмовна омонімія обрядових лексем у різних обрядових системах - внутрішньообрядових, внутрішньоциклових та міжобрядових.

Ономасіологічний фокус ВФ тісно пов'язується з проблемою парадигматики одиниць, лексичної міжареальної синонімії. Пор. позначення обрядової особи, що висватує дівчину: укр. бранський староста, говорун, вір'ян, головатий сват, сващак, сватач, просатар, дівоснуб, рос.(діал.) ладчик, ладило, блюдник, рос. (фольклорне) ворогуша, разлучник, злодей, польськ. namownik, faktor, prowadnik, болг. годежар, годежник, думалник, колачар тощо. Як бачимо, більшості лексемам в складі цього синонімічного гнізда, що мають праслов'янське походження, властива експліцитна пряма або переносна мотивація, яка пов'язується з відповідними концептами й протиставленнями - мотивами обміну, "брати/давати", просити, реалізацією протиставлення "своїх/чужих", або демонстрацією ворожості двох весільних родів, звідси й сигніфікат примирення (пор. російські назви), співвіднесеність зі сферою побуту (матеріальними турботами), компонентами договірного шлюбу чи ідеєю внутрішніх якостей персонажа.

Таким чином, внутрішня форма обрядових термінів у її онтологічному, структурно-семантичному й концептуальному аспектах дає змогу встановити прийнятність методики символічних і лексичних архетипів для дослідження різних способів номінації акціонального, реалемного, агентивного, вербально-семіотичного й тематичного кодів весільного й похоронно-поминального обрядів, їхньої інваріантної основи. Поєднання ономасіологічного й семасіологічного зрізів зіставлення обрядових лексичних позначень виявляється суттєвим для моделювання синонімічних зв'язків та словотвірних гнізд культурної лексики, рідше - експлікації фактів омонімії та полісемії обрядових знаків.

У третьому розділі "Контрастивна міжобрядова модель номінації: від архетипу до стереотипу" пропонується аналіз внутрішньої стратифікації міжобрядової стереотипної моделі номінації, яка формується шляхом складного переплетіння і взаємопроникнення різних її стратумів - онтолого-міфологічного, структурно-семіотичного, лексико-семантичного, внутрішньоформного, транзитивного, аксіологічно-прагматичного. Останні визначають концептуальну й лексичну архітектоніку МОСМ в зіставлюваних мовах. Виокремлення цих шарів МОСМ орієнтується на зазначені вище феноменологічні, епістемологічні та структурно-семіотичні засади номінації обрядових знаків, на знакову і семантичну організацію сімейних обрядів, способи й моделі їх номінації тощо. Наголосимо, що з точки зору ціннісної орієнтації ритуалу показовим виявляється аксіологічно орієнтований шар ритуальних елементів "етимологічної магії", безпосередньо пов'язаних з обереговою, апотропеїчною чи продукуючою символікою обряду.

Загалом таксономічна, структурно-семіотична й номінативна категоризація МОСМ здійснюється шляхом послідовного виокремлення зазначених ЛСП - партипатипаційного, емотивного, просторового, з концептуальним протиставленням "видиме/невидиме" й "свої/чужі", пов'язаних з опозиціями різних типів (соціальних, міфологічних та власне лексичних протиставлень - "частина/ціле", "сакральне/профанне", "верх/низ", "внутрішній/зовнішній", "повне/порожнє" тощо) та ОС - змовини, оглядини, заручини, дівич-вечір, посад, ритуал першої шлюбної ночі молодих, перезва, покривальний комплекс тощо.