Юридичні сентенції у французькій мові: семантико-стилістичний і прагматичний аспекти

Размещено на http://allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 802/809.1+801.56

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ЮРИДИЧНІ СЕНТЕНЦІЇ У ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ:

СЕМАНТИКО-СТИЛІСТИЧНИЙ І ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ

Спеціальність 10.02.05 - романські мови

КЛИМЕНКО ЛАДА ВІКТОРІВНА

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі французької філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, професор Соломарська Олена Олександрівна, професор кафедри французької філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:доктор філологічних наук, професор Гетьман Зоя Олексіївна професор кафедри теорії та практики перекладу романських мов Київського національного університету імені Тараса Шевченка

кандидат філологічних наук, доцент Ігнатова Ольга Іванівна, доцент кафедри іноземних мов Дипломатичної академії України при Міністерстві Закордонних справ України

Провідна установа: Інститут мовознавства ім. О. Потебні Академії наук України, відділ романських, германських та балтійських мов, м. Київ.

Захист відбудеться 20 вересня 2002 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному університет і імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Київ - 33, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10)

Автореферат розісланий 17 серпня 2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент І.В. Смущинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Постійний інтерес до досліджень семантико-стилістичного, комунікативного і прагматичного аспектів французької юридичної мови як приналежної до офіційно-ділового стилю обумовлюється тим, що, як вважають її дослідники, саме офіційно-діловий стиль, основні риси якого успадковані з латинської мови, найяскравіше відбиває основні риси французької мови взагалі (див. Р. Катрін, Ж. Корню).

Під час лінгвістичних досліджень юридичного стилю основна увага, як правило, приділяється вивченню текстів Конституцій, законодавства, ділових документів: декретів, постанов, наказів, резолюцій, тощо. Аспекти цих досліджень, у тому числі й на матеріалі французької мови, висвітлені як українськими, так і російськими дослідниками (О.Д. Пономарів, Т.Н. Мальчевська, В.І. Круковський, Ю.С. Стєпанов, Є.Б. Гумілевська, В. Підмогильний та Є. Плужник, Є.А. Рейман, З.В. Тимошенко та ін.), а також зарубіжними науковцями (Ж. Корню, П. Мімін, Ж. Рей, Ж.-Л. Суріу, П. Лера, А. Чезмартін та ін.), які одностайно висловлюють думку, що стиль французької юридичної мови має глибоке історичне коріння, що у значній мірі пояснює особливості його функціонування.

Однак у жодному із досліджень не вивчається феномен функціонування у складі юридичної мови особливої категорії юридичних текстів - паремійних висловлювань: сентенцій, максим, афоризмів тощо. Дослідження, які констатують факт їхнього існування, визначають паремійні висловлювання юридичного стилю як засіб, що обумовлює одну з стилістичних рис юридичної мови - тяжіння до архаїчних мовних форм та конструкцій.

Про приналежні до правової галузі паремії згадують деякі вчені-правознавці: Р. Давід; М.Д. Бойко, В.М. Співак та М.А. Хазін; Ж.-П. Грідель. Автори зосереджують увагу на вживанні таких висловлювань у публічних та судових промовах.

У галузі лінгвістичних досліджень виділення окремого класу паремійних висловлювань, вживаних у юридичному дискурсі, вітчизняними мовознавцями не здійснювалося. Можна назвати лише кілька праць, присвячених паремійним юридичним висловлюванням, що належать французьким дослідникам Ж. Корню, А. Лангі, А.-Ж. Греймасу (на матеріалі французької мови) та А. Чезмартіну (на матеріалі німецької мови). Паремії у юридичній мові визначаються ними, здебільшого, як особливий вид поетичних висловлювань, а основна увага зосереджується на філософсько-риторичному комплексі їхніх особливостей, школу дослідження якого було започатковано іще Аристотелем. Саме Аристотель вперше згадував про паремійні юридичні висловлювання, виділивши їх як окремий клас із загального масиву паремій, що у французькій мові отримав назви “adages juridiques”. (Термін adage походить з латини і існує у багатьох індо-європейських мовах).

У зв'язку з тим, що паремійні юридичні висловлювання не виділяються як окремий клас паремій вітчизняними мовознавцями, в українській мові не існує адекватного еквівалента терміну “adage juridique”. Словники, найчастіше, наводять три варіанти його перекладу: сентенція, прислів'я, приказка, тоді як у французькій мові поняття “adage” охоплює велике семантичне поле значень і включає широкий синонімічний ряд визначень: axiome, aphorisme, prйcepte, sentence, brocard, іноді rиgles de droit (de regulis juris), apophtegme, dicton, proverbe, тощо.

З огляду на те, що термін “сентенція” якнайбільш семантично наближений до юридичної тематики (від лат. sententia, що за часів давнини означало промову нормативного характеру наприкінці судового засідання), ми визначили семантичне поле “adage juridique” терміном “юридична сентенція” (далі по тексту - ЮС).

Реферовану дисертаційну роботу присвячено дослідженню юридичних сентенцій у французькій мові у семантико-стилістичному та прагматичному аспектах.

Об'єктом дослідження є юридичні сентенції як паремійні висловлювання юридичного стилю французької мови.

Предметом дослідження є онтологічні, історичні, комунікативно-прагматичні і художньо-стилістичні особливості юридичних сентенцій у французькій мові.

Матеріалом дослідження послужили такі видання:

збірка “Institutes coutumiиres d'Antoine Loysel ou manuel de plusieurs et diverses rиgles, sentences et proverbes, tant anciens que modernes du droit coutumier et plus ordinaire de la France” 1846 р.в.;

збірка “Locutions latines et adages du droit franзais contemporain” під ред. А. Роланда та Л. Буає (1978-1979) у двох томах;

збірка П. Де Ломмо “Maximes gйnйrales du droit franзais” 1614 р.в.;

словник А. Дагена “ Axiomes, Aphorismes et Brocards franзais de Droit” 1926 р.в.;

частина “Maximes et adages du droit franзais augmentйs de quelques dictons et sentences” монографії “Vocabulaire juridique” Ж. Корню;

Французько-російський фразеологічний словник під ред. Я.І. Рецкера,

Українсько-французький і французько-український фразеологічний словник (укладачі: Венгренівська М.А., Венгреновська Г.Ф., Оратовський Т.Б.),

а також юридичні сентенції, відібрані методом суцільної вибірки з текстів французьких історичних хронік. Загальний обсяг складає 850 юридичних сентенцій.

Актуальність дослідження. Необхідність дослідження юридичних сентенцій у контексті юридичної мови викликано недостатнім їх вивченням у лінгвістиці. Це зумовило необхідність проведення комплексного лінгвістичного аналізу такого специфічного виду юридичного дискурсу, як юридичні сентенції, що охоплює як змістовий, так і формальний аспекти, а також вивчення їхніх особливостей як у синхронії, так і у діахронії.

Проведення такого дослідження набуває особливої актуальності в історичному контексті розбудови і впорядкування Української держави, тенденцій до її інтеграції у Європейську спільноту, що вимагає вивчення і врахування історичного досвіду, мовних і соціокультурних традицій держав світового рівня, зокрема Франції.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Представлене дослідження виконано на кафедрі французької філології факультету іноземної філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка у руслі міжкафедральної комплексної теми “Європейські мови та культури в контексті глобалізації світових процесів” (код 01 БФ 0147-01).

Головною метою дослідження є визначення ролі і місця юридичних сентенцій у складі французької мови взагалі і юридичного дискурсу зокрема, а також їх комплексний лінгвістичний аналіз, що зумовлює вирішення наступних завдань:

дослідити онтологічну сутність і історичні фактори виникнення та функціонування ЮС у французькій мові;

окреслити коло основних комунікативно-прагматичних характеристик функціонування ЮС як паремійних висловлювань;

проаналізувати художньо-стилістичні особливості юридичних сентенцій.

Методика дослідження, зумовлена поставленими завданнями, має комплексний характер. Історичний метод вивчення та критичного аналізу архівних матеріалів, а також порівняльно-історичний метод аналізу “звичаєвих правил” латинського та французького походження - першоджерел юридичних сентенцій, дозволив дослідити їхню онтологічну сутність. Метод конструктивного пояснення семіотичних фактів - юридичних сентенцій, а також функціональне їх пояснення для визначення спрямованості інформаційного повідомлення, стали основою семіотичного дослідження. Для здійснення семантико-смислового аналізу ЮС використовувався метод текстової семантизації, методи зіставлення текстового змісту і комунікативної інтенції, метод інтерпретації контексту з метою виявлення побічних та прихованих смислів кожного висловлювання, елементи методу дистрибутивного аналізу синтагматичного ланцюга висловлювання, а також методи статистичного опрацювання результатів. Метод лінгвістичного спостереження, опису і логічних висновків щодо характерних для цього виду паремій стилістичних маркерів забезпечив дослідження художньо-стилістичних особливостей юридичних сентенцій.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що уперше юридичні сентенції у французькій мові, які стали об'єктом окремого лінгвістичного дослідження, було виділено із загального масиву паремійних висловлювань, (яке у французькій мові доти було факультативним, а в українській і російській мовах ніколи не проводилося). Результатом цього дослідження стало цілісне представлення ЮС як особливого типу паремійних висловлювань у складі юридичного дискурсу, які розглянуто у сукупності онтологічних, комунікативно-прагматичних та художньо-стилістичних ознак.

У роботі вперше висвітлюється питання щодо “звичаєвого” характеру походження юридичних сентенцій у французькій мові.

Розроблено такі власні типології і класифікації: за ступенем ізоморфізму ЮС з сучасними юридичними текстами; за ступенем семантичної кореляції ЮС з юридичними реаліями; за видами суджень, що їх містять ЮС; за типами синтаксичних одиниць, що ЮС являють структурно; за типом еліптичної транспозиції компонентів ЮС; типологічна класифікація явища паронімічної атракції на матеріалі ЮС.

У зв'язку з високим ступенем кодифікації формальних і смислових компонентів юридичних сентенцій, вивчення останніх у контексті юридичної мови має теоретичну значущість. Усі наукові положення з урахуванням досягнутого ними рівня новизни можуть стати внеском до теорії французької лексикології, пареміології і стилістики, а також до історії французької мови та семіології. Основні аспекти дослідження можна екстраполювати на інші види паремійних висловлювань (різномовні зокрема) з точки зору методології і аргументації.

З огляду на велику роль французької мови у практиці міжнародних відносин, дослідження юридичних сентенцій у її складі має практичну цінність. Щодо академічної сфери, то результати дослідження можуть бути використані у викладанні історії французької мови, стилістики і пареміології, а також у спецкурсах з семіології, прагматики, лінгвістики тексту. Їх можна також використати у курсі ділової французької мови.

Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри французької філології факультету іноземної філології Київського університету імені Тараса Шевченка у 1995-2001 рр. Загальні та окремі результати дослідження доповідалися на Міжнародній науковій конференції “Наукова спадщина Ю.О. Жлуктенка” (до 85-річчя доктора філологічних наук професора Ю.О. Жлуктенка, Київ, 2000 р.) та Всеукраїнській науковій конференції “З ХХ в ХХІ століття”, присвяченої 90-річчю доктора філологічних наук професора Андрія Білецького (Київ, 2001 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображено у чотирьох публікаціях у фахових виданнях.

Положення, що виносяться на захист:

1. Юридичні сентенції у французькій мові є особливим історично впорядкованим типом паремійних висловлювань усного походження, які формулюють і, з точки зору семіотики, позначають “звичаєві правила”.

2. Юридичні сентенції є елементами особливого коду, приналежними до окремої системи з власним значенням, що формально являють собою автономні конструкції, вводяться до певного дискурсу і мають особливі синтаксичні, семантичні, прагматичні і сигматичні характеристики. Сукупність цих характеристик зумовлює співвідносність повідомлення з конкретними референтними й інтерпретаційними системами та рецептивною ситуацією, в межах якої реалізується взаємозв'язок змісту і форми.

3. Майже всі юридичні сентенції у французькій мові, в залежності від мети й аспектів їхнього вживання як мовних знаків, виконують такі прагматичні функції: інформативну - формування певної концепції розуміння, оцінну - обумовлення диспозицій до певної переважної лінії поведінки, заохочувальну - скерування поведінки до певного каналу, та систематизуючу - організація і впорядкування поведінки.

4. В юридичних сентенціях, які суттєво збігаються за прагматичним завданням досягнення чіткості та лаконічності висловлення думки з загальним масивом текстів юридичної мови, але відрізняються від них з точки зору вибору мовних засобів, тенденції наукового та поетичного стилів співіснують і взаємодіють одночасно, обумовлюючи різні аспекти семантичного значення, добір синтаксичних конструкцій, художніх засобів тощо.

5. До основних стилістичних маркерів юридичних сентенцій належать: специфічні синтаксичні конструкції, що є основним засобом організації ритмізованої структури висловлювання; еліптична транспозиція компонентів парадигми висловлювання; мовні засоби лінгвістичного/юридичного поширення лексичного значення термінів; поетична та концептуальна метафори; явище паронімічної атракції.

Обсяг та структура дослідження. Мета та завдання дослідження зумовили структуру дисертації. Робота складається зі Вступу, трьох розділів, Висновків, Списку використаної наукової літератури (184 бібліографічні позиції), Списку словникових та ілюстративних видань (46 найменувань) та Додатка (12 сторінок), що становить добірку з 500 юридичних сентенцій, зроблену методом суцільної вибірки з історичних хронік, літературних та юридичних текстів, а також деяких словників і збірок. Обсяг основного тексту дисертації складає 154 сторінки.

французький мова текстовий сентенція

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, виділяються предмет і об'єкт дослідження, його мета і завдання, методи наукового пошуку, визначаються актуальність, новизна, теоретична і практична значущість даної роботи, формулюються положення, які виносяться на захист, представлено матеріал дослідження, його структуру, апробацію основних положень дисертації.

Перший розділ - “Історичні засади врегулювання “звичаєвих правил” і утвердження юридичного статусу французької мови” - присвячено визначенню онтологічної сутності ЮС, історичних засад їх виникнення і функціонування, а також розгляду питання про узуальність ЮС у сучасній французькій мові.

При зверненні до історичних архівів Національної Бібліотеки Франції (Bibliothиque Nationale de France), а також Бібліотеки Бобур центру ім. Жоржа Помпіду (la Bibliothиque Bеаиbourg du centre Georges Pompidou) було відібрано маловідомі матеріали, що належать до письмових пам'яток французької мови: тексти історичних, політичних і парламентських хронік, королівських наказів, публічних опитувань, приналежних до різних історичних епох, збірки “звичаєвих правил” деяких регіонів Франції, а також видання “Institutes coutumiиres d'Antoine Loysel ou manuel de plusieurs et diverses rиgles, sentences et proverbes, tant anciens que modernes du droit coutumier et plus ordinaire de la France”. Вивчення цих матеріалів зумовило необхідність проведення діахронічного аналізу об'єкту дослідження, а також сприяло розв'язанню питання про наукові та історичні засади кореляції юридичних та лінгвістичних реалій.

Процес аналізу природи висловлювань, що їх містять юридичні сентенції французької мови, спирається на діахронічне дослідження історичного контексту їх виникнення та функціонування на фоні утвердження французької мови як офіційної мови Французької держави, що дозволяє визначити місце і роль ЮС у її складі, а також висвітлити природу і сутність останніх.

Похідним для діахронічного дослідження стало визнання того наукового факту, що усі закони, що керують різними типами людських суспільств, незважаючи на форму їх існування, мають традиційне походження і базуються на прецедентах розв'язання конфліктних ситуацій, або точніше - звичаєвих правилах, або звичаях, обов'язкових для виконання, санкціонованих державою правилах поведінки людей, що ввійшли в звичку, побут і свідомість певної групи чи всього суспільства.

Так, за часів встановлення феодальних відносин на сучасній французькій території поширюється укладання французькою мовою збірок звичаєвих правил різних регіонів, які раніше писалися виключно латиною (“Trиs ancien coutumier de Normandie”, “Trиs ancienne coutume de Bretagne”, “Coutumes de Beauvaisis”, “Les Etablissements de Saint Louis” та інші).

Більшість сучасних кодексів та юридичних документів базуються на постулатах звичаєвих правил, висловлених у формі виразів так званої “народної мудрості”. Виявляється, що ці вирази, пов'язані з найбільш актуальними для певного історичного етапу правового розвитку поняттями, тенденціями та прецедентами розв'язання конфліктних ситуацій, історично переосмислюються у рамках комунікативного цілого - суспільного устрою кожної з епох, набуваючи відповідних цьому цілому конотацій і, еволюціонують у часі без зміни своєї форми.

Повторюючись впродовж значного часу в певному юридичному значенні і доводячи таким чином глибину і істинність понять, правил і принципів звичаєвих норм, певні юридичні висловлювання із потенційних паремійних елементів переходять у сучасній французькій мові до розряду узуальних.

Таким чином, на фоні процесу утвердження офіційного статусу французької мови, який бере початок від Страсбурзьких Клятв (IX ст.), поширюється з публікацією численних юридичних документів (збірок звичаєвих правил (X - ХVI ст.)) аж до узаконення юридичного статусу французької як офіційної мови держави у 1539 році і вважається повністю завершеним у ХІХ ст., звичаї набувають достовірності та вагомості, що їм бракувало за часів існування в усній формі, і підносяться до рангу закону. Завершення процесу легалізації звичаїв ми відзначаємо як факт народження літературної форми юридичних сентенцій.

Дослідження історичних умов походження ЮС із застосовуванням методу історичного вивчення та критичного аналізу архівних матеріалів, а також порівняльно-історичний аналіз “звичаїв” латинського та французького походження - першоджерел юридичних сентенцій, довели доцільність виділення юридичних сентенцій як об'єкту спеціального дослідження. Виявляється, що у колі типологічних ознак юридичних сентенцій центральне місце займає питання про їхню онтологічну сутність, а спосіб існування масиву юридичних сентенцій у часі та просторі служить їхньою функціональною ознакою, основоположною для цього типу текстів.

Так само, як далеко не всі звичаєві правила зберегли юридичну актуальність, так і не всі юридичні сентенції залишилися узуальними у сучасній французькій юридичній мові. Факт відповідності більшості ЮС позитивному (діючому) праву та їх сучасна актуальність зумовлюють основний принцип їхньої довговічності: ті юридичні сентенції, що залишилися в узусі французької мови, є носіями найбільш істинних та глибоких понять, правил та принципів людського життя. З огляду на цей факт, усі ЮС ми умовно розподіляємо за ступенем ізоморфізму значення з положеннями французького позитивного права на три групи.

До першої належать такі, що мають смислові або формальні аналоги у позитивному праві Франції, тобто є поширеними смисловими еквівалентами певних статей законодавства:

Nul n'est hйritier qui ne veut.

“Nul n'est tenu d'accepter une succession qui lui est йchue” [Code civil. - P.: Dallos, 1987-1988. - А. 775. - Р. 623].

Qui a terme ne doit rien.

“Ce qui n'est dы qu'а terme, ne peut кtre exigй avant l'йchйance du terme , mais ce qui a йtй payй d'avance ne peut кtre rйpйtй” [там само, - А. 1186. - Р. 904].

Цей тип сентенцій є підґрунтям сучасного законодавства, виражаючи ту саму думку іноді більш стисло і образно, ніж його статті.

До другої групи віднесено такі ЮС, що не мають прямого аналога у статтях законодавства, але мають до нього відношення, частково висвітлюючи окремі аспекти права. Якщо сентенція має узагальнюючий характер, тобто стисло формулює загальний принцип, то стаття закону поєднує цей принцип з матеріальним життям, позначаючи і конкретизуючи умови його застосування.

Наприклад, сентенція “Nul n'est censй ignorer la loi” - “незнання закону не звільняє від відповідальності” - висловлює загальний принцип. У цьому випадку важко помилитися стосовно загальної інтерпретації фрази, адже сентенція є стислим виразом загальновизнаного правила, що потрібно лише адаптувати до існуючих конкретних правових умов. Складніше з інтерпретацією ЮС, що висловлюють таку точку зору, яка залишає місце існуванню іншої. Наприклад, сентенція “qui ne dit mot consent” - “мовчання - ознака згоди” - інтерпретує стан мовчання у ряді ситуацій, але залишає можливість альтернативного тлумачення за допомогою протилежної за змістом сентенції “qui se tait ne s'oblige” - “мовчання ні до чого не зобов'язує”. Саме завдяки узагальнюючому характеру ЮС виникає ризик їх неправильного тлумачення.

До третьої групи мають відношення ЮС, що втратили актуальність значення, яке вони мали, і набувають його лише в контексті певної історичної епохи. Так, сентенції “Le mari au-dehors, et la femme au dedans”, “Tout fыt au mari, et tout y sera” посідали актуальності лише у патріархальний етап розвитку суспільства, а на сучасному етапі втратили її, проте заслуговують на увагу і мають історичний інтерес, адже є маркерами певного етапу правової еволюції.

У другому Розділі - “Характеристика юридичних сентенцій як паремійних висловлювань” - вирішується питання визначення юридичних сентенцій як особливого типу паремійних висловлювань, розглядаються семіотичні аспекти їхнього значення, подається семантична, прагматична та сигматична характеристика.

Визначаючи юридичні сентенції як паремійні звичаєві висловлювання усного походження, ми розглядаємо їх як окремі значущі лінгвістичні одиниці, елементи особливого коду, що з огляду на семантичні особливості належать до корпусу юридичної мови, утворюючи в ній особливий, стилістично маркований прошарок, формально являють собою автономні конструкції, вводяться до певного дискурсу, де й існують у різних формах, маючи характерні лише для них властивості.

У рамках певного історичного періоду ЮС складають доволі закінчені серії, про що свідчить факт наявності збірок прислів'їв, афоризмів і сентенцій, визначених як юридичні у епоху складання кожної з них. Як показав проведений аналіз цих збірок, багато з сентенцій, як французькою, так і латинською мовами, увійшли до узусу французької мови, втративши свою суто правову специфіку, що зумовило необхідність дослідження факторів, що надають сентенціям юридичного значення і роблять їх причетними до юридичної тематики.

З цією метою було проведено семіотичний аналіз корпусу ЮС. Кожна з юридичних сентенцій досліджувалася як комунікативна подія, що має прагматичну настанову і використовується для досягнення комунікативної мети, як інформаційна система, яка набуває змісту і соціальної значущості в процесі комунікації, коли сприймається реципієнтом як організована множинність мовних знаків, якім властиві певні семантичні, прагматичні, сигматичні і синтаксичні характеристики.

Семантичний аналіз юридичних сентенцій як мовних знаків, пов'язаних з іншими знаками, передбачав розкриття їхнього семантичного значення і вивчення кореляцій між сентенціями і юридичними реаліями.

Юридичні сентенції, які у сучасній мові використовують як цитату, є повідомленнями особливого типу: це завжди урок логіки, здорового глузду, моралі, справедливості, правосуддя, мудрості, обачності тощо, тобто основною їхньою функцією є дидактична. ЮС - це повчання особливого типу, що існує поза межами часу і має універсальний характер.

Семантична концепція юридичних сентенцій визначається предметною областю їх застосування, а саме правовою галуззю спілкування. Будь-яка ЮС завжди, так чи інакше, робить посилання на галузь права або співвідноситься з нею, тобто функціонує як засіб представлення та відображення певного юридичного змісту і/або отримання пізнавальної інформації у цій галузі. У зв'язку з цим, за ступенем семантичної кореляції з юридичними реаліями, ЮС розподілено на такі дві категорії:

Сентенції, що формулюють, викладають та висловлюють право, тобто є носіями певних норм права, висловлюють правила, загальні принципи, або ж наводять тлумачення цих правил і принципів, наприклад: “N'est heritier qui ne veut” (правило); “Qui fait l'enfant doit le nourir”, “Tout prйvenu est prйsumй innocent” (загальні принципи); “L'action ne peut кtre rйitйrйe sur une mкme affaire” (вказівка щодо тлумачення); “Donner c'est accumuler des rйserves” (пояснювальна сентенція).

Сентенції, що підтримують та захищають право, тобто відповідають за адаптацію, функціонування та розвиток наукових правових теорій у суспільстві. До цієї категорії ми відносимо ЮС різної інтенсивності - від практичних порад до найвищих приписів, які утворюють ідео-семантичне поле “повчання”: “Force n'est pas droit”, “Aux innocents les mains pleines” (приписи); “Mauvais arrangement vaut mieux que bon procиs”, “Qui a compagnon a maоtre” (практичні поради); “De contrat nul, nul effet”, “Chose dйfendue, chose dйsirйe” (очевидні логічні висновки); “Autant vaut simple promesse ou convenance que les stipulations du droit romain” (оцінка певних цінностей).

Одночасно існує ціла група сентенцій, переважно з метафоричним значенням, які лише умовно, за самим лише фактом включення їх до авторитетних збірок юридичних сентенцій, укладених французькими авторами, можна віднести до юридичних. Вони складають периферію семантичного поля юридичних сентенцій.

Інтерпретація юридичних сентенцій з метою виявлення їх прагматичних функцій здійснювалася за допомогою проекції відношення R (V, W, X, Y, Z) Ч. Морріса на логічні зв'язки у знаковій системі функціонування ЮС, результатом якої стало окреслення семіозісу сентенцій. Знаком “V” ми позначаємо юридичну сентенцію, застосуванням якої інтерпретатор “W” має на меті спрямувати інтерпретанта “Х” до об'єкту “У”, маючи прагматичну настанову щодо набуття певного досвіду, отримання висновків і, нарешті, адекватної діяльності в обумовленій ситуації “Z”. Знаки-ЮС, які є особливою інформаційною формою керування, в залежності від мети й аспектів їхнього вживання виконують такі прагматичні функції: інформативну, оцінну, заохочувальну та систематизуючу, згідно з якими ми розподіляємо ЮС на десигнатори, апрейзори, прескриптори і форматори.

При вживанні ЮС інформативного змісту (десигнаторів) їхній виробник намагається переконати інтерпретанта діяти так, начебто якась дійсна, минула чи майбутня ситуація мала ті чи інші характеристики, а одержувач цих повідомлень приписував предмету чи явищу певні ознаки і поводився відповідним чином. Так, у тексті історичної хроніки “La Chanson de Bertrand du Guesclin” (XIV ст.) основна ідея історичного періоду - непохитність фундаментальних правил феодального устрою, знаходить втілення у таких сентенціях-десигнаторах: “Ce qui est fait est fait, / il ne puit autrement”; “ Droit a droit revient, мais Dieu tous jours ramaine le droit a qui a droit”.

Оцінні сентенції (апрейзори) - знаки, прагматичною настановою яких є викликати у реципієнта схильність до певної лінії поведінки, до переваги визначеним прагматичною настановою об'єктам. Приклади сентенцій-апрейзорів знаходимо у збірці “Звичаєвих Інститутів” А. Луазеля, де автор наводить звичаєві вирази, які стосуються короля Франції та королівської влади: “Qui veut le Roi, si veut la Loi”; “Le roi ne tient que de Dieu et de l'йpйe”; “Le roi ne meurt jamais”; “Le roi est mort, vive le roi”. Тут оціночне використання юридичних сентенцій-апрейзорів має за мету зміцнення постулатів абсолютизму та сили монархії. З лінгвістичної точки зору - це афористичні вислови з узагальнюючим та метафоричним значенням, яке свідомо діє на реципієнта своєю парадоксальністю (найхарактернішою з цієї точки зору є гіперболічна сентенція: “Le roi ne meurt jamais”).

Сила впливу заохочувальних сентенцій (прескрипторів) спрямована на переконання, ініціацію або спонукання, прагматичною настановою яких є не тільки передача інформації (десигнатори) і досягнення переваги того чи іншого об'єкту або ситуації (апрейзори), а скерування поведінки до певного каналу, тобто моделювання певного типу поведінки, узгодженого з їхнім змістом: “A l'impossible nul n'est tenu”; “La loi est dure mais c'est la loi”.

Вживання систематизуючих сентенцій (форматорів) має на меті впорядкування поведінки реципієнта у певній комунікативній ситуації. Форматорами найчастіше виступають ЮС, котрі мають змістовий чи формальний еквівалент у певних юридичних концепціях. Так, було виявлено виключні випадки майже повного збігу тексту закону та юридичної сентенції “En fait des meubles possession vaut titre”, до тексту якої у положенні першого абзацу статті 2279 Цивільного кодексу Франції додається лише кома та артикль: “En fait des meubles, la possession vaut titre” [Code civil. - P.: Dallos, 1987-1988. - А. 2279. - Р. 1782].

З огляду на те, що юридичні сентенції є нормативними судженнями, їхня характеристика у сигматичному аспекті базувалася на спроможності ЮС позначати правові та суспільні норми, називати їх і ставати, образно кажучи, “етикетками” цих норм, в чому і полягає їх сигматична, або позначальна функція.

Виявилося, що юридичні сентенції, на відміну від загального масиву юридичних текстів, не просто позначають реальність, а вказують, якою вона повинна бути. Виходячи з того, що логіка ЮС є відображенням і позначанням концепцій певних норм поведінки, заснованих на прагматичному змісті діяльності людей у суспільстві, ми розподіляємо юридичні сентенції за такими видами суджень:

ЮС-констатації стану речей: “Une action personnelle s'йteint avec son titulaire”;

ЮС-поради: “En cas d'obscuritй, il convient de s'en tenir а ce qui est le moins rigoureux”;

ЮС-переваги: “Dans le doute, faveur а l'accusй”;

ЮС-застереження: “Nul ne peut faire de libйralitй sans que ses dettes soient acquittйes”;

ЮС, прагматичною настановою яких є переконання у помилковості думки або судження: “Aliйnй n'aliиne”, ”Nul ne peut s'enrichir au dйtriment d'autrui”;

ЮС-зобов'язання:“La veuve ne doit pas supporter les frais de deuil de son mari”;

ЮС-метафори: “Grasse cuisine, maigre testament”.

У третьому розділі - “Стилістична характеристика юридичних сентенцій” - досліджуються художньо-стилістичні засоби реалізації юридичних сентенцій як різновиду художнього (поетичного) висловлювання, що вивчаються більше з огляду на поетичні інтенції адресанта, ніж з точки зору художніх засобів як таких.

В юридичній сфері спілкування співіснують різні типи текстів, серед яких тексти офіційно-ділового характеру (законодавство, робочі документи офіційних організацій тощо), і такі, що наближаються до поетичних, до яких ми залічуємо юридичні сентенції. У мові ЮС тенденції наукового і художнього стилів існують одночасно, а їхньою взаємодією пояснюються різні аспекти семантичного значення, синтаксичні конструкції, тощо. Суттєво збігаючись за прагматичним завданням досягнення чіткості та лаконічності висловлення думки з текстами наукової юридичної мови, з точки зору добору мовних засобів реалізації ЮС кардинально відрізняються від текстів законодавства.

При перекладі (за умов відсутності еквівалентного варіанту сентенції у складі мови, на яку він робиться) поетичне, а часто і наукове значення сентенції втрачається: “Qui prend les lettres de noblesse dйclare d'oщ vient sa richesse” - “Хто бере вірчу грамоту про аристократичне походження, (той) виявляє джерело походження свого багатства”, а це свідчить про те, що на відміну від тексту офіційно-ділового стилю, ми не можемо буквально перекласти судження сентенції, підпорядковане поетичним законам, без деяких втрат значення. Його елементи естетично значимі, мають певний художній смисл та підпорядковані певному художньому завданню.

До художньо-стилістичних особливостей юридичних сентенцій ми відносимо: специфічну синтаксичну структуру фрази; порядок слів як засіб організації ритмізованої структури; поетичну та концептуальну метафору, паронімічну атракцію, а також засоби лінгвістичного/юридичного поширення лексичного значення термінів, що входять до складу висловлювань.

Особливістю синтаксичної конструкції юридичних сентенцій, як індикатора їхньої приналежності до корпусу поетичних висловлювань, є стислість, яка призводить до досягнення лаконічності висловлювань, зумовленої насиченістю змісту сентенцій. Саме у таких висловлюваннях, як ЮС, ми знаходимо найяскравіший приклад гармонійного співвідношення форми та змісту.

Довжину юридичних сентенцій ми вважаємо одним з характерних синтаксичних параметрів, що є щільно пов'язаним із їхньою семантикою та прагматичним і стилістичним навантаженням. Аналіз кількісного складу синтагматичного ланцюга юридичних сентенцій виявив, що до його складу входять від одного до вісімнадцяти компонентів, причому найбільша кількість сентенцій складається з п'яти, шести або семи слів. Поступове кількісне збільшення компонентів тягне за собою зменшення ступеню поетичності висловлювання, їхнє “розчинення” у загальному масиві точних юридичних визначень і, таким чином, призводить до часткової, а у деяких випадках, навіть повної втрати сентенціями свого особливого статусу. З іншого боку, обмеженість висловлювання 2-3 мовними компонентами надає ЮС особливого маркованого статусу.

За типами синтаксичних одиниць, що вони являють структурно, визначено чотири різновиди юридичних сентенцій:

фрази (складносурядні або складнопідрядні): “Qui veut faire cession, doit confesser lа dette en jugement et en personne”;

прості речення з обома головними членами: “Le juge est sensй connaitre le droit”;

прості речення з еліпсисом дієслова-присудка: “Voix d'un, voix de nul”;

вставні паремійні конструкції: de facto (de fait), de jure (de droit).

Компоненти юридичних сентенцій пов'язані між собою через співвіднесеність їхніх синтаксичних структур. Доцільно говорити про два типи такого зв'язку: ланцюгоподібний та паралельний, який є домінуючим. Перший передбачає структурну співвіднесеність компонентів через послідовне розгортання одного з них: “Qui est propriйtaire du sol est propriйtaire jusqu'au ciel et jusqu'au entrailles de la terre”. Такі висловлювання стилістично наближаються до загального масиву юридичних текстів.

У сентенціях з паралельним розміщенням компонентів зв'язок між ними відбувається завдяки повторенню синтаксичної структури попереднього композиційного компоненту фрази у наступному, а також чіткому їх паралелізму: “Autant de mariages|,|autant de mйnages”. Завдяки рівномірному повтору подібних мовних одиниць такі сентенції найчастіше являють собою ритмовані конструкції: “Ne dote qui ne veut”, “Ami au prкter, ennemi au rendre”. Симетрична структура сентенції часто підтримується лексичною антитезою: “Rйsolu le droit de celui qui transmet, rйsolu le droit de celui qui reзoit”, особливість якої полягає в тому, що вона існує не лише на семантичному, а також на морфологічному і на синтаксичному рівнях, що надає висловлюванням особливої експресивності.

Хоча сентенції взагалі характеризуються сталістю фразеологічного значення, наявність у складі юридичної сентенції еліптичної транспозиції компонентів робить їх спроможними до варіативності, яка призводить до розширення асоціативних рамок повідомлення. Відправник повідомлення заохочує його адресата самостійно, шляхом абстрактного та логічного мислення зробити контекстну заміну елементу в еліпсисі на той, на який може бути спрямована його комунікативна інтенція. Ми розрізняємо юридичні сентенції з вербальною, номінативною еліптичною транспозицією компонентів, а також ЮС з еліптичною транспозицією службових елементів.

До ЮС з вербальною еліптичною транспозицією компонентів відносяться сентенції з еліпсисом дієслова, найчастіше широкого значення (кtre, avoir, donner, тощо), або модальних дієслів (devoir, falloir, тощо) у позитивній або негативній формі, які легко відновити навіть без звернення до контексту: “Les droits [sont] а ceux qui veillent; а ceux qui viennent trop tard, [restent] les os”. Особливість семантики таких висловлювань у тому, що зміст тієї самої сентенції іноді може бути по-різному розтлумачений у залежності від контексту, що відбувається завдяки варіативності парадигми відновлюваного опущеного дієслова. Наприклад, у сентенції “Chose dйfendue, chose dйsirйe” процес відновлення дієслова передбачає декілька варіантів парадигми дієслова кtre: “Chose dйfendue, [est] chose dйsirйe”, “Chose dйfendue, [n'est pas] chose dйsirйe”, “Chose dйfendue, [n'est pas toujours][peut n'est pas кtre] chose dйsirйe”.

До сентенцій з номінативною еліптичною транспозицією компонентів відносяться такі, де у складі пропущено іменник або займенник у ролі підмета. На відміну від нескладності відтворення відсутнього дієслова, пропущений іменник, (який майже завжди можна замінити на займенник у ролі підмета: “[Celui] N'est heritier qui ne veut”), може бути відновлено лише при зверненні до контексту.

До категорії сентенцій з еліптичною транспозицією службових мовних засобів ми відносимо такі, що містять еліпсис артиклю або часток, що сприяє узагальненості змісту юридичних сентенцій, а також надає їм певної стилістичної маркованості, завдяки якій можна легко вилучити текст сентенції з мовного контексту: “[La]Voix d'un, [la]voix de nun”, “Il est а moi,[parce que] mon chien l'a pris”.

З точки зору добору лексичних засобів, ЮС підпорядковуються загальним вимогам юридичного мовлення - прагненню до узагальненості, стабільності та адекватності формулювання думки, що пояснюється спільним першопоходженням і єдиною сферою функціонування цих двох стилістичних різновидів текстів.

Цікавою виявилася розповсюдженість явища лінгвістичного/юридичного поширення лексичного значення слів, яке властиве не лише основним частинам мови, але й службовим, і забезпечує узагальненість змісту юридичних сентенцій. Найчастіше цьому сприяє наявність у складі сентенцій різних парадигматичних форм займенників та займенникових конструкцій tout, chaque, chacun; aucun, nul; ce qui, celui qui. Причому субститутивна функція службових слів, займенників зокрема, нерідко залишається нереалізованою, а функціонування деяких займенників не завжди передбачає наявність у контексті повнозначного лексичного відповідника: “C'est а celui qui a йdictй la loi qu'il appartient de l'interprйter”.

Дослідження метафори у юридичних сентенціях призвело до визнання факту співіснування двох її типів: концептуальних і поетичних. Концептуальна метафора ґрунтується на спроможності формувати нові концепти на базі вже сформованих понять. Наприклад, у сентенції “coutume passe droit” термін coutume (звичай) є концептуальною метафорою побутового поняття про “звичай” у значенні “звичка”, “традиція”. Попереднє знання відіграло вирішальну роль при доборі мовних засобів і окреслило межі смислових параметрів для формування нового, вже юридичного концепту “звичаю”, значення якого сформоване на основі взаємодії двох компонентів - позначуваного та образного.

Поетичні метафори виконують здебільшого прагматичні цілі, висловлюючи через похідний образ комунікативну настанову мовця. Перенесення значення відбувається за принципом схожості цілих ситуацій, що найчастіше виражаються за допомогою словосполучень, або цілих фраз: “Les droits а ceux qui veillent; а ceux qui viennent trop tard, les os”. Експресивно-оціночна функція поетичної метафори в ЮС самим задумом викликає у реципієнта програмоване емотивне відношення, а зміст сентенцій може відхилятися від умов істинності та нормативності: “Il est а moi, mon chien l'a pris”. Достатньо, щоб адресат зрозумів позитивну чи негативну оцінку на основі образу, представленого у буквальному значенні і доповненого асоціативним комплексом, який містить метафора.

При дослідженні паронімічної атракції на матеріалі ЮС виявилося, що паронімічний контекст сентенцій містить образну мотивацію зближення паронімів, чим забезпечує їх функціонально-смислове навантаження. Виявлено п'ять видів паронімії: вокалічний, метатетичний, епентетичний, консонантний та аугментативний.

До вокалічного типу ми відносимо пароніми з консонантною (орфографічною) тотожністю квазіоснов із закріпленим порядком слідування консонантів, що зазвичай супроводжується вокалічним розподібненням основ - чергуванням голосних, що можуть охоплювати і “вокалічний нуль”. Так у сентенції “Le temps n'efface pas le vice” співвідносяться словоформи efface та vice. Тут квазікорінь FC/VC служить основою для утворення паронімічних квазіоснов eff[a]ce та v[i]ce.

Метатетичний тип відрізняється від вокалічного лише незакріпленим порядком слідування консонантів кореня. Основи співвіднесених за таким типом словоформ виявляють широку гаму вокалічних чергувань, а найбільш поширеним є варіювання консонантних квазікоренів типа “AB - BA” : “Simple usage en forкt n'emporte que mort bois et bois mort”, де співвіднесені складові другої частини висловлювання mort bois / bois mort за рахунок чергування консонантів {M[R]B - B[M]R}.

Епентетичний тип відрізняється від вокалічного включенням до квазікореня одного або більше додаткових консонантів при розподібненні вокалічного ряду: “quis, quid, ubi, quibus auxiliis, cur, quomodo, quando”. Тут корінь кожного з компонентів фрази містить консонант [K], а інші консонанти варіюються, створюючи яскраву поетичну канву.

Консонантний тип, де при збігу вокалізму основ спостерігається консонантне розподібнення основ складових компонентів сентенції: “Qui tire а garant, et garant n'a, sa cause perdue а”, засновано на вокалічній тотожності трьох структурних частин, що досягається завдяки фонемі [A], причому, поетична інтенція зумовила інвертований порядок слів.

Аугментативний тип базується на нарощуванні квазікоренів основ: “аliйnй n'aliиne”, “ce qui est bon а prendre est bon а rendre”.

ВИСНОВКИ

1. Дисертаційне дослідження, об'єктом якого виділено юридичні сентенції у французькій мові, містить їх комплексний лінгвістичний аналіз, що охоплює змістовий і формальний аспекти і спирається на дослідження історичного контексту їх виникнення та функціонування.

2. Питання онтологічної сутності займає центральне місце у колі типологічних ознак ЮС, а спосіб існування у часі та просторі є основоположною функціональною ознакою. У французькій мові історично-обумовлено співіснують юридичні сентенції, що беруть початок від римської культури, і такі, що утворилися на основі “звичаєвих правил” різних французьких регіонів, висловлених у формі сентенцій, максим та афоризмів. Факт відповідності більшості ЮС позитивному (діючому) праву доводить основний принцип їхньої довговічності: юридичні сентенції, які залишилися в узусі французької мови, є носіями найбільш істинних та глибоких понять, правил і принципів людського життя.

3. Юридичні сентенції ми визначаємо як особливий тип паремійних висловлювань усного походження і розглядаємо як елемент особливого коду з власним значенням і автономною конструкцією у складі юридичного дискурсу, що активізується і набуває змісту і соціальної значущості в процесі комунікації. Комунікативна реалізація юридичних сентенцій як мовних знаків регулюється такими факторами, як мовні складові висловлювання та його семантичні, прагматичні, сигматичні і синтаксичні характеристики, дослідження яких довело універсальність юридичних сентенцій в аспекті теорії мовного знаку.

Особливості семантики юридичних сентенцій визначаються правовою галуззю спілкування. Будь-яка юридична сентенція вказує, посилається або співвідноситься з певним юридичне значення, функціонуючи як засіб представлення та відображення певного юридичного змісту і/або отримання пізнавальної інформації. Одночасно існує ціла група сентенцій, переважно з метафоричним значенням, які лише умовно, за фактом включення їх до авторитетних збірок ЮС, укладених французькими авторами, можна віднести до юридичних. Вони складають периферію семантичного поля юридичних сентенцій.

Майже всі ЮС у французькій мові, в залежності від мети й аспектів їхнього вживання як мовних знаків, виконують такі прагматичні функції: інформативну (формування певної концепції розуміння), оцінну (зумовлення диспозицій до певної переважної лінії поведінки), заохочувальну (скерування поведінки до певного каналу), систематизуючу (організація і впорядкування поведінки). Це доводять результати інтерпретації кожної з сентенцій на основі знакового відношення (V, W, X, Y, Z), де знаком “V” ми позначаємо юридичну сентенцію, застосуванням якої інтерпретатор “W” має на меті спрямувати інтерпретанта “Х” до об'єкту “У”, маючи прагматичну настанову щодо набуття певного досвіду, отримання певних висновків і, нарешті, адекватної діяльності в обумовленій ситуації “Z”.

У сигматичному аспекті юридичні сентенції, які здебільшого є нормативними судженнями, позначають концепції норм поведінки. За змістом юридичні сентенції не просто відбивають реальність, як це відбувається у наукових юридичних текстах, а вказують якою вона повинна бути.

4. Юридичні сентенції, які ми розглядаємо як різновид поетичного мовного жанру, що функціонує у контексті наукового мовного жанру - французької юридичної мови, суттєво збігаючись за прагматичним завданням досягнення чіткості та лаконічності висловлення думки з текстами наукової юридичної мови, з точки зору особливих жанрово-стилістичних засобів реалізації, відрізняються від текстів законодавства та інших офіційних документів. У мові юридичних сентенцій наукові та поетичні тенденції існують одночасно, а їхня взаємодія обумовлює такі стильові риси ЮС, як особлива синтаксична структура фрази, специфічні мовні засоби реалізації лінгвістичного/юридичного поширення лексичного значення термінів, наявність метафор і явища паронімічної атракції.

Головним синтаксичним параметром юридичних сентенцій є стислість їх конструкцій, що часто становлять ритмізовані/римовані лінгвістичні єдності. Еліптична транспозиція компонентів висловлювань сприяє розширенню асоціативні рамки повідомлення і робить ЮС спроможними до варіативності.

В ЮС явище лінгвістичного/юридичного поширення лексичного значення термінів властиве не лише основним частинам мови, але й службовим, займенникам зокрема, причому їх основна, субститутивна функція нерідко залишається нереалізованою.

Висловлювання ЮС містять два різновиди метафор: поетичні і концептуальні. На відміну від останніх, підпорядкованих меті вербалізації дійсності, експресивно-оціночні поетичні метафори виконують здебільшого прагматичні цілі, висловлюючи через похідний образ комунікативну настанову мовця.

Паронімічна атракція не обмежується суто формальними характеристиками, а паронімічний контекст сентенцій містить так звану образну мотивацію зближення паронімів, чим забезпечує їх функціонально-смислове навантаження.

5. Результати дослідження у цілому довели доцільність виділення юридичних сентенцій з контексту юридичної мови як особливого, історично впорядкованого поетичного жанру паремійних висловлювань, якому притаманні власні історико-етимологічні, прагматичні та жанрово-стилістичні особливості.

Перспективою подальшої розробки може бути застосування розроблених моделей аналізу юридичних сентенцій для дослідження інших типів, або загального корпусу паремійних висловлювань як французької, так і інших мов.

...