Міжмовна термінологічна омонімія як проблема термінографії і перекладу (на матеріалі німецької та української юридичних терміносистем)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 81'374.26:34=112.2/=161.2

МІЖМОВНА ТЕРМІНОЛОГІЧНА ОМОНІМІЯ ЯК

ПРОБЛЕМА ТЕРМІНОГРАФІЇ І ПЕРЕКЛАДУ

(на матеріалі німецької та української юридичних терміносистем)

Спеціальність 10.02.16 - перекладознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ШАБЛІЙ Олена Анатоліївна

КИЇВ-2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі германської філології Київського націонльного університету імені Тараса Шевченка

Наковий керівник - кандидат філологічних наук,доецнт Сойко Іван Васильович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри германської філології.

Офіційний опонент - доктор філологічних наук, професор Кияк Тарас Романович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри теорії та практики перекладу германських мов.

Кандидат філологічних наук, доцент Дзера Оксана Василівна, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри перекладонавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура.

Провіна установа - Запорізький державний університет, кафедра теорії і практики перекладу, м. Запоріжжя.

Зхист відбудеться 22 травня 2002 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вульвар Тараса Шевченка,14.

Із дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 4 квітня 2002 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук, доцент І.В. Смущинська.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

З-поміж проблем перекладу німецьких правничих термінів українською мовою якнайшвидшого розв'язання потребують питання перекладу формально-паралельних термінів, що походять з третього джерела: латинізмів, грецизмів, греко-латинізмів та інших гібридних одиниць, частина яких була штучно створена на основі давньогрецького та давньолатинського етимологічного матеріалу. Труднощі перекладу термінів греко-латинського походження або з грецькими і/або латинськими складовими, які позначають правничі поняття іншомовної національної терміносистеми права, здебільшого спричинені дією міжмовної термінологічної інтерференції. Серед суміжних проблем, які постають у цьому зв'язку, головною є доцільність заповнення термінологічних прогалин української терміносистеми права за рахунок певних формально-паралельних терміноформ. Незважаючи на бурхливий розвиток перекладного термінознавства та термінографії, комплексний опис цього прошарку спеціальної лексики на рівні німецької та української мов ще не здійснювався. німецький юридичний термін семантичний

Актуальність роботи зумовлена необхідністю дослідження інтра- та екстралінгвістичних розбіжностей між етимологічно спорідненими німецькими та українськими юридичними термінами, які завдяки показникам зовнішньої форми нагадують інтернаціоналізми-європеїзми. В результаті їхньої культурноспецифічної семантико-стильової еволюції у лоні конкретної національної мови-носія та національної терміносистеми права їхні семантичні структури збагатилися додатковими неінтернаціональними значеннями, а подекуди наповнилися іншим змістом. Специфічною особливістю подібних термінів є також їхні різні функціонально-стилістичні характеристики в порівнюваних спеціальних мовах. Це вказує на необхідність термінографічного опису та перекладознавчого аналізу таких інтерферентно-небезпечних одиниць.

Різні ступені семантичної та формальної віддаленості дозволяють відносити подібні утворення до таких явищ, як міжмовна полісемія, міжмовна омонімія, міжмовна паронімія тощо. У даній роботі для подібних одиниць було використано два робочих терміни: для перекладознавства - “псевдодрузі перекладача” за формальними ознаками; для перекладного термінознавства і термінографії - міжмовні термінологічні омоніми (омофони).

Об'єктом дослідження є німецькі та українські юридичні терміни, які походять із третього джерела, а саме - грецькі та латинські запозичення, а також штучно створені одиниці, що виникли в мовах-посередниках європейського культурного ареалу на основі грецького та латинського базового етимологічного матеріалу, що зафіксовані в найновіших та найповніших німецьких, українських та російських тлумачних та перекладних юридичних словниках.

Предмет дослідження - парні та групові опозиції семантично нееквівалентних правничих термінів, сформованих за ознакою етимологічної спорідненості їхніх зовнішніх форм або компонентів плану вираження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у руслі міжкафедральної теми, що розробляється у відділенні західної філології та перекладу Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, “Європейські мови та культури в контексті глобалізації світових процесів (лінгво-дидактичні аспекти)” (01 БФ0147-01), затвердженої Міністерством освіти і науки України.

Мета роботи полягає у виявленні та комплексному аналізі випадків термінологічної омонімії у німецькій та українській юридичних терміносистемах; розгляді проблем термінографічного представлення омонімічної термінології та внесенні пропозицій щодо еквівалентного перекладу тих омонімічних термінів, які досі мали хибні або частково некоректні лексикографічні відповідники.

Для досягнення цієї мети було поставлено такі завдання:

- здійснити комплексне синхронне структурно-семантичне зіставлення німецьких та українських юридичних термінів, утворених на основі грецького та латинського базового морфологічного матеріалу;

- розробити класифікацію міжмовних термінологічних омонімів німецької та української юридичних терміносистем, яка б враховувала, по-можливості, всі релевантні інтра- та екстралінгвістичні розбіжності порівнюваних термінів;

- здійснити структурно-семантичний аналіз складних та гібридних терміноформ, які містять міжнародні термінологічні елементи грецького та латинського походження, та внести пропозиції щодо їхнього коректного перекладу;

- розробити новий тип та принципи укладання навчального словника, побудова якого слугує комплексному лінгво-правовому протиставленню різномовних термінів та словотвірних терміноелементів із використанням нових методів семантичного та структурно-графічного контрасту у словникових статтях;

Методи дослідження. Базовим методом дослідження є порівняльно-описовий синхронний метод. Оскільки він орієнтований на аналіз інтра- та екстралінгвістичних розбіжностей порівнюваних німецьких та українських термінів, у роботі він називається ще конфронтативно-описовим. У певних випадках було застосовано метод семантико-компонентного аналізу та метод мікростатистичних підрахунків на основі лексикографічних джерел та правничих текстів різних функціональних типів. Завершальним кроком у перевірці отриманих результатів конфронтативного зіставлення термінів стало поетапне опитування інформантів - носіїв німецької мови, які є фахівцями різних галузей права ФРН.

Матеріали дослідження. Розгляд формально-паралельних німецьких та українських юридичних термінів обмежено іменниками (включаючи віддієслівні іменники), прикметниками та відприкметниковими словотвірними компонентами німецьких складних слів. Вихідними є терміни терміносистеми права Федеративної Республіки Німеччина. Сучасні німецькомовні правничі терміни латино-грецького походження (1888 одиниць) було дібрано методом суцільної вибірки на основі німецькомовних юридичних словників ФРН (17 одиниць). Список латинізмів та грецизмів, уживаних у сучасній українській правничій мові (1657 одиниць), було сформовано на основі шести українських тлумачних юридичних словників пострадянського періоду. На останньому етапі було проаналізовано 414 пар та напівпар міжмовних термінологічних омонімів (828 одиниць), члени яких виявляють різні ступені та види семантико-понятійних розходжень. Для уточнення лінгвістичної інформації про терміни було використано також українські та німецькі словники іншомовних слів. Усі словники обиралися як за хронологічним (політично зумовленим) принципом, так і за принципом повноти лінгвістичної та правової інформації про термін. На основі електронних банків даних нормативно-правових актів та за банками даних нормативно-правових актів на оптико-цифрових носіях (СD-дисках) для певного типу термінів було визначено такі їхні показники, як частотність вживання та офіційність (нормативність) латино-грецьких термінологічних утворень у правничій мові ФРН та України.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що воно вперше ґрунтовно розглядає проблеми міжмовної термінологічної омонімії серед німецької та української юридичних термінологій та фахової лексики, пропонує низку нових засадничих підходів для розгляду подібного явища серед термінологій інших соціальних дисциплін та нові принципи укладання перекладних термінологічних словників, а розроблений навчальний словник є єдиною термінографічною працею з цієї тематики.

Теоретичне значення роботи полягає у доповненні та уточненні поняття міжмовна інтерференція, що необхідно з огляду на недостатнє врахування термінографією, навчальною лексикографією та практикою перекладу специфіки інтерферентно-небезпечних терміноутворень та термінокомпонентів. Уперше було здійснено спробу виявити специфіку міжмовної термінологічної омонімії на рівні німецької та української юридичних терміносистем. Запропонована класифікація міжмовних термінологічних омонімів стала підґрунтям у розробці принципів навчальної термінографії, що завдяки певним графіко-візуальним засобам повинні підкреслювати релевантні лінгво-правові розбіжності порівнюваних термінів та попереджати хибне ототожнення їхнього змісту через схожість форми.

Практична цінність дослідження визначається можливістю використання його результатів у викладанні теорії та практики перекладу (розділ "фальшиві друзі перекладача"); у спецкурсах з перекладу правничих текстів та лінгво-правового опрацювання правничих текстів; у спецкурсі з термінознавства; у практиці викладання німецької мови як іноземної. Укладений словник може використовуватися у процесі викладання німецької правничої мови на юридичних та філологічних факультетах. Наші термінографічні розробки та укладений словник можуть стати підгрунтям для німецько-української гармонізації проаналізованих нееквівалентних та частково нееквівалентних юридичних термінів та відповідних правничих терміносистем.

Апробація роботи. Основні результати дисертаційного дослідження відображено у чотирьох наукових публікаціях. Формою апробації були також виступи на наукових конференціях, зокрема на конференції "Білінгвізм у лінгвістичному, психологічному та соціокультурному аспектах" (28 вересня 2000 р., кафедра сучасної української мови Київського національного університету ім. Тараса Шевченка); на засіданні науково-методичного семінару на тему “Прикладна лінгвістика та методика викладання іноземних мов” (31 жовтня 2000 р., кафедра германської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка); виголошено доповідь на міжнародній конференції "Current Issues of Comparative Semantics" (27-29 вересня 2001 р., Національний лінгвістичний університет, місто Київ) та на І Міжнародній науковій конференції "Українська термінологія і сучасність" (26 - 28 вересня 2001 р., Київський національний економічний університет).

На захист виносяться такі положення:

Міжмовні термінологічні омоніми у правничих терміносистемах - семантично та функціонально нееквівалентні терміни, які є представниками аналогічних частин мови, і мають інтерферентно-схоже фонетичне і/або графічне оформлення (за варіативності у межах аналогічних фонем, національного графічного представлення, за можливої наявності питомих афіксів).

Термінологічні омоніми як складові різномовних юридичних терміносистем потребують комплексного лінгво-правового розгляду, при цьому у практиці термінографії екстралінгвістичні характеристики юридичних термінів повинні виступати первинними стосовно лінгвістичних, зокрема, екстралінгвістичні характеристики необхідно вміщувати на перші позиції, виділяти графічно тощо.

Оскільки правничі терміносистеми мають особливо високий ступінь відкритості стосовно лексико-семантичних систем мов-носіїв, у практиці термінографії необхідно враховувати, окрім правових, їхні загальномовні характеристики, зокрема, семантичні взаємозв'язки юридичного терміна та його детермінологізованого варіанта, а також терміна і слова, використаного як оболонка для цього терміна.

Процес застарівання чи зміни функціонально-стилістичного навантаження одиниці загальномовного лексикону і її дублету в юридичній терміносистемі можуть не збігатися; резистентнішими до процесу застарівання є терміни, які мають економічні (з точки зору формального вираження) терміноформи.

Формально-паралельні трансляти, які є наслідком міжмовної термінологічної інтерференцї, у процесі засвоєння терміносистемою-рецептором можуть призвести до суттєвих викривлень її понятійного апарату.

Обсяг і структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох основних розділів, загальних висновків, бібліографії, переліку лексикографічних та довідкових джерел, трьох додатків.

Робота охоплює 254 сторінки, з них 171 сторінка -- основний текст. Дисертація містить три додатки, обсяг яких становить 61 сторінку.

Додатками є: А. Таблиця синонімічних термінів для позначення поняття “псевдодрузі перекладача”; Б. Глосарій вжитих термінів; В. Словник “псевдодрузів перекладача” у німецькій та українській юридичних терміносистемах.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми, актуальність роботи, окреслюються напрями і завдання дослідження, роз?яснюються методи дослідження, розкривається наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, описується її структура.

У розділі І "Омонімія як мовна та міжмовна універсалія" подається огляд теоретичних розробок і тлумачень поняття омонімія, аналізуються процеси взаємодії полісемії й омонімії, розглядаються загальновизнані класифікації омонімів, роз'яснюються особливості міжмовної омонімії, при цьому головна увага приділяється процесу міжмовної інтерференції, подається критичний огляд дефініцій поняття “псевдодрузі перекладача” і пропонується дефініція міжмовної омонімії.

Незважаючи на гетерогенність шляхів утворення омонімії, вона розглядається як закономірне для розвитку будь-якої живої мови явище, яке необхідно розглядати у взаємодії з полісемією. При цьому підтримуються положення теорії лексичної і граматичної омонімії Л.В. Малаховського, у якій враховується діалектична складність як полісемії, так і омонімії, констатуються їхні спільні риси та обґрунтовуються критерії, які не дозволяють їх змішувати.

У ході опрацювання теоретичних концепцій щодо питання семантичної відповідності-невідповідності формально-паралельних етимологічно споріднених різномовних термінів аналогічних (у нас - юридичних) різномовних терміносистем було зауважено, що навколо питання розгляду та дефініювання подібних одиниць виникає низка принципових труднощів. Найбільше коло проблем зумовлює, зокрема, яскраво виражена (навіть для філологічних та суміжних з ними дисциплін) неузгодженість думок та концепцій щодо їхнього термінування. Понад 30 термінів фігурують (і нерідко конкурують між собою) у працях з теорії та практики перекладу та контрастивної лінгвістики, і лише деякі з них, зокрема міжмовні омоніми, міжмовні аналогізми, міжмовні тавтоніми, міжмовні пароніми та міжмовні аналогоніми, претендують на загальнолінгвістичне значення.

Представлена неузгодженість термінології зумовлюється багатьма, здебільшого об'єктивними, причинами. Чи не найсуттєвішою з них є факт зацікавлення цим об'єктом дослідження кількома спорідненими дисциплінами, представники яких здебільшого намагаються довести винятковий привілей своєї галузі на його розгляд. У цьому зв'язку виступаємо проти завужених підходів до цього об'єкта дослідження, зокрема тих, які ігнорують його практичну проблематику, передусім проблеми, пов'язані з лексикографічним представленням, перекладом та дидактичною проблематикою омонімічних одиниць.

З огляду на проблему перекладацької інтерференції підтримується розширення рамок внутрішньомовної омонімії на синхронному рівні, а термін омонімія, зважаючи на його усталеність у вітчизняній лінгвістичній термінології та існування комплексної теорії омонімії, пропонується як базовий для позначення аналогічних явищ на міжмовному та міжмовно-термінологічному рівні. У цьому зв'язку доводиться, що незалежно від того, чи був фонетичний і/або графічний збіг досліджуваних омонімів випадковим, випадково-закономірним чи спланованим, їх необхідно класифікувати за схемами, прийнятими в теорії омонімії, якщо такі схеми слугують певній прикладній меті (наприклад, допомагають спрощувати засвоєння цієї складної для вивчення лексики) і завдяки цьому запобігати помилкам при її вживанні та перекладі. Для представлення міжмовних омонімів у навчальній термінографії вводиться також термін "псевдодрузі перекладача" за формальними ознаками, оскільки традиційно перекладознавчі терміни типу faux amis, маючи ширший обсяг та апелятивну образність, краще виправдовують себе з дидактичної точки зору.

Головна особливість дослідження міжмовної омонімії полягає у тому, що кожне зіставлення певної конкретної пари мов з метою виявлення певних спільних чи відмінних рис є унікальним за своєю суттю, оскільки передбачає врахування їхнього конкретного (тобто щораз нового) ступеню спорідненості, типологічних характеристик та багатьох інших специфічних для кожної з порівнюваних мов інтра- та екстралінгвістичних чинників, які, взаємодіючи на міжмовному рівні, призводять до щораз інших результатів. Тому в дефініціях міжмовних явищ пропонується обов'язкове зазначення конкретних порівнюваних мов. При цьому підтримується теза, висловлювана вченими, які досліджували міжмовні омоніми (М.П. Кочерганом), часткові інтернаціоналізми (Ф.А. Циткіною), "фальшиві друзі перекладача"( М. К. Г. Готлібом) та іншими, про те, що існуючі розбіжності фонетико-графічного та формально-граматичного оформлення паралельних слів у кожній мові є закономірними.

У розділі ІІ “Міжмовна термінологічна омонімія у практиці перекладної термінографії” розглядаються проблеми національних правничих підмов у загальному термінознавстві; аналізуються поняття мова права і лінгвістика права з огляду на їхню придатність для прикладних досліджень; подається дефініція юридичного терміна як лінгво-правового феномена, вводяться поняття лінгво-правового підходу та міжмовної термінологічної омонімії; порушується проблема асиметрії національних (німецької, російської та української) традицій тлумачної та перекладної юридичної термінографії, що вимагає особливих критеріїв у доборі джерел для зіставних термінологічних досліджень; робиться аналіз попередніх аналогічних словників; подаються пропозиції щодо вдосконалення мікроструктури словників навчального типу загалом і робочого "Словника "псевдодрузів перекладача" зокрема.

Численні розбіжності в обсягах понять різномовних юридичних термінів пояснюються наявністю соціально-правової асиметрії. Тому у порівнянні німецьких правничих термінів греко-латинського походження (або з греко-латинськими складовими) з формальними українськими відповідниками пропонується звертатися до реального національного середовища, в якому виникають і функціонують правничі терміни, а також до відповідних традицій та проблематики національних терміносистем права тощо.

Робота з юридичною термінологією вимагає комплексного лінгво-правового підходу, тобто повинна об'єднувати дві площини розгляду - правову й лінгвістичну. При цьому вихідною повинна бути правова понятійна система, а не відповідна лексико-семантична система мови-носія. Розгляд лінгвістичних ознак юридичних термінів повинен здійснюватися через призму відповідної національної терміносистеми права, зокрема у термінографії екстралінгвістичні ознаки повинні мати перевагу над лінгвістичними, тобто їх необхідно ставити на перші позиції, виділяти графічно, коментувати тощо.

З іншого боку, не можна нехтувати закономірними зв'язками з динамічною лексико-семантичною системою мови-носія. У цьому зв?язку висувається пропозиція про обов'язкове врахування у практиці термінографії таких суто лінгвістичних ознак, як формально-граматичні та семантичні характеристики терміна, взаємозв'язки юридичного терміна та його детермінологізованого варіанта, а також терміна і слова, використаного як оболонка для цього терміна. Юридичний термін пропонується вважати лінгво-правовим феноменом, при практичному розгляді якого (передусім аспектів термінотворення, терміновживання, тлумачної та перекладної термінографії) необхідно виходити як із відповідної національної юридичної терміносистеми, так і з системи відповідної національної мови-носія.

У ході створення "Словника "псевдодрузів перекладача" у німецькій та українській юридичних терміносистемах" було виявлено суттєву асиметрію національних (німецької та української) традицій тлумачної правничої термінографії, яка полягає в тому, що загалом порівнювані національні термінографічні традиції та моделі суттєво відрізняються. Це, зокрема, стосується: а) різних підходів до підбору термінологічного корпусу; б) традиційно різних алгоритмів дефініцій; в) різної методики подання екстралінгвістичної інформації про термін. Так, зокрема, німецька термінографія відрізняється більшою точністю у визначенні належності термінів до відповідних галузей права та правових реалій. Цьому слугує, зокрема, добре розроблена та уніфікована система скорочень галузей права ФРН, відсутня в українському та російському правознавстві. Іншою позитивною характеристикою німецьких робочих джерел є точні посилання на відповідні нормативні документи, що має неабияку цінність з огляду на те, що будь-який термінологічний словник не може вважатися вичерпним джерелом інформації про термін, а лише дороговказом для подальшого дослідження узусу і значень відповідного терміна. У цьому зв'язку особливої дидактичної ваги набуває необхідність прищеплення користувачам словників відповідної культури користування ними, яка, передусім, виключала б “сліпу” довіру до зафіксованої інформації. Стосовно юридичних словників, то у передмовах до них необхідно застерігати користувача про існування лінгво-правової асиметрії, особливо у галузях державного та державно-адміністративного права, де національне загалом превалює над інтернаціональним, тому абсолютні перекладні еквіваленти є, скоріше, винятком, ніж правилом.

Загалом можна стверджувати, що німецькі юридичні тлумачні словники належать до так званого нелінгвістичного вузькоспеціального типу. А у випадку українських та російських робочих джерел маємо більш універсальний лінгвістично-енциклопедичний тип термінологічного словника, який видається більш придатним для опису юридичних понять та лінгвістичної специфіки їхніх терміноформ.

Під час опрацювання робочих джерел було також з'ясовано, що серед основних лінгвістичних проблем порівняльної термінологічної роботи з одномовними термінографічними джерелами можна вважати труднощі у визначенні еквівалентності таких показників порівнюваних термінів, як: а) актуальність-застарілість-архаїчність терміноформи; б) етимологічних даних, а також даних про посередництво мов у випадку з опосередкованими запозиченнями; в) специфічних парадигматичних відношень у межах відповідної національної юридичної терміносистеми.

Спільним недоліком німецьких, російських та українських тлумачних і перекладних термінологічних словників слід вважати недооцінку ролі прикметника у прикметникових терміносполученнях. Це проявляється у тому, що в переважній більшості джерел прикметник подається не як заголовне слово термінологічної статті, а як другорядний член терміносполучення у рамках відповідної термінологічної статті терміна-іменника. Проте значення прикметника (як загальномовне, так і спеціальне) може мати вирішальний вплив на загальне значення терміносполучення. Окрім цього, постіменникова позиція прикметника не характерна ні для української, ні для німецької мови. У зв'язку з цим пропонується подавати прикметникові терміносполучення у природному вигляді, тобто у послідовності “прикметник - іменник”. Одночасно, за необхідності, пропонується дублювати або комбінувати традиційну послідовність “іменник - прикметник”в одному й тому ж словнику. Так, традиційна позиція “іменник - прикметник” доцільна у тих випадках, коли іменниковий компонент терміносполучення відіграє вирішальну роль у формуванні загального значення, а прикметник лише доповнює або уточнює його.

Дещо по-іншому проявляється проблема прикметникового компонента у перекладі німецьких композитів детермінативної моделі словотвірного типу “прикметник + іменник”. У таких складних термінах, виходячи з їхньої лінгвістичної природи, прикметникове слово-детермінатор перебуває у потрібній позиції, яка дозволяє, зокрема, здійснювати алфавітний перелік термінів із заголовної літери детермінатора (прикметника). Однак при аналізі термінів-композитів з певними, одними і тими ж, прикметниками-детермінаторами (напр., Effektiv-, Ideal-, Popular- Real- та ін.), було виявлено полісемічність їхнього спільного детермінатора. Отже, різним термінам-композитам такі визначники надають різні значення. Ці значення можуть бути несподіваними (інтерферентно-небезпечними) як для перекладача-неносія, так і для носія мови, оскільки вони (ці значення) відсутні в загальномовних лексикографічних описах відповідних “незалежних” прикметників, тобто не є загальновідомими. Зважаючи на інтерпретаційні труднощі, які завдає така вибіркова полісемія відприкметникових словотвірних компонентів німецьких композитів, пропонується подавати прикметники, які зустрічаються у складі композитів-термінів (тобто стають словотвірними елементами), як окремі словникові статті, в яких, окрім загальновідомих (лексикографічно зафіксованих загальномовних і/або загальнонаукових) значень слід розглядати додаткові термінологічні значення. У навчальних термінологічних словниках німецькі прикметники пропонується подавати у парі з прикметниковими словотвірними елементами детермінативних композитів та наводити їхні загальнонаукові та загальномовні значення, що впливають на значення німецьких термінів-композитів:

Щодо попередніх словників, аналогічних пропонованому "Словнику “псевдодрузів перекладача”, слід зазначити, що всі вони належать до загальномовного типу й орієнтуються, передусім, на мову літератури, публіцістику та загальнонародну мову загалом. Тому серед них немає таких, які б повною мірою висвітлювали специфіку спеціальної лексики. Це свідчить про необхідність створення нового типу словника “псевдодрузів”, а саме - суто термінологічного словника “псевдодрузів”, який би комплексно й ефективно висвітлював різні типи інтерферентно-небезпечних розбіжностей у різномовних терміносистемах.

З огляду на необхідність підвищення якості представлюваної надалі термінологічної інформації, особливо з навчальною метою, пропонується широке застосування змішаних типів словників з чітким дидактичним спрямуванням. Це, зокрема, такий тип словника, який водночас був би: навчальним (як доповнення до перекладних словників); двомовним (диференційованим за рівнем володіння іноземною мовою); широкогалузевим (охоплював би різні галузі права); ареальним (враховував би культурноспецифічні значення термінів терміносистеми права, напр. терміносистеми права ФРН, її земель); функціональним (враховував би частотні, рангові, лексико-парадигматичні характеристики тощо); тлумачно-енциклопедичним.

Пропонована побудова словникових статей у "Словнику “псевдодрузів перекладача” у німецькій та українській юридичних терміносистемах істотно відрізняється від побудови таких статей у попередніх аналогах. Словникову статтю (далі СС) пропонується розбивати на дві колонки-підстатті - німецьку словникову статтю (НСС) та українську словникову статтю (УСС) і розміщувати їх навпроти; різномовні значення пропонується розміщувати навпроти за такою ієрархією: на перші позиції вміщувати контрастуючі значення з аналогічних галузей права або найбільш абстрактні та загальні значення з великим ступенем семантико-правових розходжень; за ними - контрастуючі значення з різних галузей права, наприкінці подавати можливі специфічні значення, яких немає в одній із національних правничих терміносистем. Виходячи зі спеціалізації словника, у словникових статтях подекуди не враховувались ті можливі значення, що не належать до термінологій права. В таких випадках наприкінці німецької та української словникових статей курсивом доповнено “та інші значення”.

Задля наочнішого висвітлення семантичних розбіжностей між контрастуючими значеннями пропонується вводити інтернаціональні символи, які вказують на ступінь розбіжності, зокрема “?”, що вказує на повну відмінність порівнюваних значень; “?”, що вводиться для тих випадків, коли семантичні розбіжності відносно незначні й одразу не впадають у вічі; “=”, що вказує на еквівалентність порівнюваних значень. Інший, широко відомий у лексикографії, знак “>” виконує у словнику кілька спрямовуючих функцій, а саме: а) вказує на найближчий (з точки зору укладача) еквівалент, щодо якого необхідно або бажано визначитися на основі інших джерел (особливо, коли внаслідок суттєвих розбіжностей у відповідних галузях права не існує точних еквівалентів); б) вказує на найближчий термінологічний синонім. Наділення одного знака кількома функціями пояснюється прагненням не переобтяжувати користувача багатьма умовними позначками. Доводиться, що прості загальновідомі (інтернаціональні) символи (на відміну від авторських) зручніші для тих користувачів, які послуговуватимуться словником нерегулярно і яким складно було б засвоювати нові символи або щоразу додатково розшифровувати їх. Для візуальної зручності пропонується відмовлятися від багатьох традиційних розділових знаків, якщо необхідну функцію можна представити графічно (за допомогою відступів, символів, зміни шрифту тощо).

Особлива увага приділяється побудові, розташуванню та графічному представленню лінгвістичних та екстралінгвістичних коментарів як особливо важливих носіїв інформації у навчальній термінографії. У цьому зв'язку запроваджуються комплексні лінгво-правові коментарі, які відображають особливості, що випливають як з відповідної національної системи права, так і з системи відповідної мови-носія. Окрім того, запропоновані коментарі слугують не лише точнішому опису певного значення, а, передусім, його конфронтативному порівнянню зі значенням(и) іншомовного формального термінологічного відповідника. Так, зокрема, чітку дистинктивну функцію виконують пари ознак-коментарів на зразок (процес.) ? (результ.), які додатково наголошують на нетотожності основних сем; (застар.) ? (сучасн.), які вказують на часові відмінності в узусі й нерідко безпосередньо пов'язані з парою опозицій (високий стиль) ? (нейтр.); а також (спец.) ? (універс.), які звертають увагу користувача на інший важливий аспект узусу. Опозиція (нетипов.) ? (типов.) стосується здебільшого нетиповості певних латинізмів для німецької правничої терміносистеми та їхньої типовості для української правничої терміносистеми.

Щодо скорочень, то пропонується витримувати баланс між “прозорістю” скорочення (тобто його зрозумілістю для різних категорій користувачів), що вимагає більшого подовження скорочуваного слова, та його мінімальною довжиною, тобто економією місця і зручністю структури словникової статті.

У розділі ІІІ “Міжмовна термінологічна омонімія як проблема перекладу” подається класифікація міжмовних термінологічних омонімів, аналізуються такі суміжні явища, як міжмовна паронімія та міжмовна морфологічна інтерференція у термінологіях; окремо розглядаються семантичні та структурно-семантичні особливості термінів-композитів та їхніх складових, пропонуються методи перекладу культурноспецифічної юридичної термінології.

Синхронно-конфронтативний аналіз спільної для української та німецької мов юридичної лексики, що походить із третіх джерел (класичні мови, через посередництво італійської, французької та інших мов) охоплює 1657 пар формально-паралельних термінологічних одиниць (омопар). З них формально-паралельних термінів було відібрано 414 пар та напівпар (828 одиниць), члени яких виявляють різні ступені та види семантико-понятійних розходжень. До напівпар віднесено ті випадки, коли німецькі кореляти не мають формально-паралельних відповідників в українській правничій мові, але мають їх в інших українських термінологіях та сферах мовного вжитку, а також пари типу "нім. гібридний двочленний композит з однією інтернаціональною складовою - укр. складний термін з однією або двома інтернаціональними складовими" .

Серед досліджуваних українських та німецьких одиниць виявлено 41 пару та напівпару повних міжмовних термінологічних омонімів, що становить 9,9 % від робочого корпусу (тобто 414 пар та напівпар). Відносно невелика кількість повних міжмовних термінологічних омонімів є закономірною з огляду на етимологічну спорідненість досліджуваного матеріалу. До неповних міжмовних термінологічних омонімів віднесено 373 пари та напівпари, що становить 89,1 % робочого корпусу. Найбільшу увагу приділено неповним та частковим міжмовним термінологічним омонімам, оскільки саме вони створюють найбільшу ймовірність міжмовної темінологічної інтерференції для професійного перекладача або правника.

Серед повних міжмовних термінологічних омонімів в особливу групу виділяються омопари, німецькі члени яких у підмові права традиційно вживаються у множині, позначаючи збірні поняття (Diдten pl, Effekten pl). Ці одиниці одночасно є внутрішньомовними, етимологічно непов'язаними, омонімами по відношенню до подібних за формою німецьких лексем, які мають обидві форми (однину і множину): Diдten pl - Diдt f, Effekte pl - Effekt m. Таке нашарування омонімічних значень у німецько-українських терміногрупах розглядається як повна міжмовна термінологічна омонімія.

Неповні міжмовні термінологічні омоніми класифікуються на основі різних типологій їхніх корелятивних розбіжностей, які у конкретних випадках перетинаються і доповнюють одна одну. При порівнянні семантичних структур досліджуваних термінопар було зафіксовано п?ять типів формальних розбіжностей семантичної структури:

1) нім. полісемічний юридичний термін - укр. юридичний моносемічний термін;

2) нім. моносемічний юридичний термін - укр. полісемічний юридичний термін;

3) нім. моносемічний юридичний термін - укр. моносемічний юридичний термін;

4) нім. полісемічний юридичний термін - укр. полісемічний юридичний термін;

5)нім.моносемічний юридичний термін - укр. відсутність формального відповідника у юридичній терміносистемі за можливої наявності такого відповідника в інших терміносистемах та сферах мовного вжитку.

До сигніфікативно-понятійних розбіжностей віднесено такі розбіжності, які виникають внаслідок: а) нетотожності домінуючої семи у загальному обсязі термінологічних значень, типу “процесуальність - результативність” (напр., "Administration f - адміністрація"; "Delegation f - делегація"); б) нетотожності типу “явище - суб'єкт/об'єкт” (напр., "Bankrott m - банкрут); в) різних ступенів абстрактності (напр., див. нім. Demokratie f `1) демократизм; 2) демократія (`політичний режим народовладдя'); 3) демократична правова держава' - укр. демократія = нім. 2) `політичний режим народовладдя'); г) гіперо-гіпонімічних відношень у межах терміносистем (напр., нім "Pension f - укр. пенсія").

До термінологічно-узусних розбіжностей віднесено такі:

а) хронологічні розбіжності типу “застарілий термін - сучасний (частотний) термін” (напр., "Appellation f - апеляція"); б) функціонально-стильові розбіжності у межах правничої мови типу “неофіційний термін - офіційний (рекомендований) термін ” (Prozedur f - процедура); в) розбіжність типу “термін високого стилю - нейтральний або універсальний термін ” (напр., "Autonomie f - автономія"); г) розбіжність типу "нетиповий/ типовий для національної мови-носія термін" (як правило стосується опозиції "нім. нетиповий термін-латинізм - укр. типовий термін-латинізм", наприклад, Administration f - адміністрація; Akt m (у значенні "документ") - акт; Appellation f - апеляція; Dekret n - декрет; Kassation f - касація; Konfiskation f - конфіскація; Protest m - протест; Resolution f - резолюція; Sanktion f - санкція та ін. д) розбіжність типу “маловживаний (нетиповий) гіперонім-латинізм - укр. широковживаний (типовий) гіперонім-латинізм”, яка виділяється у зв'язку з необхідністю дослідження термінологічно-понятійних полів, що утворюються навколо таких гіперонімів (напр., "Dokument n - документ").

До культурноспецифічних розбіжностей віднесено розбіжності типу “культурноспецифічний термін - відсутність аналога у правовій терміносистемі за наявності формально-паралельного аналога в інших терміносистемах або сферах мовного вжитку". Висувається теза про те, що до культурноспецифічних розбіжностей у правничих термінологіях слід відносити лінгво-правові розбіжності, що випливають не лише зі специфіки різних національних правових систем, але й ті, що випливають з особливостей національних варіантів німецької мови (зокрема у ФРН, Австрії, Швейцарії) та деяких ареальних адміністративно-територіальних особливостей терміновживання (напр., баварських у ФРН), а також такі риси, як типовість/нетиповість певних лінгвістичних явищ тощо.

Окремо було розглянуто терміногрупи, утворені внаслідок внутрішньомовної паронімії у німецькій мові. За характером розбіжностей такі терміногрупи розподілено на певні підтипи, зокрема:

1) за сигніфікативними розбіжностями типу: а) "процес - результат" (напр., "Alimentation - Alimentierung"; "Legitimation - Legitimitдt - легітимність"; "Akt - Akte - акт"; "Aktie - Aktion - акція"); б) за розбіжністю "процес - процес", коли необхідно зважати на такі узусні харектеристики, як "типовість - нетиповість терміноформи", "сучасність-застарілість терміноформи" (напр., "Delegation - Delegierung - делегація - делегування"; "Normung - Normierung - унормування"; "Qualifikation - Qualifizierung - кваліфікація"; "Sozialisation - Sozialisierung - соціалізація");

2) за формально-граматичними розбіжностями:

а) за розбіжностями у способі словотвору та роді (напр., "Akt m (чол.) - Akte f (жін.) - акт (чол.)"; "Deputat n (сер.) - Deputierte m/f (чол./жін.) - депутат (чол./жін.)"; "Delegat m (чол.)- Delegierte m/f (чол./жін.) - делегат (чол./жін.)"; "Dividend m (чол.) - Dividende f (жін.) - дивіденд"); "Zentrum n (сер.) - Zentrale f (жін.) - центр (чол.)"); б) за розбіжністю “нім. традиційна множина - укр. однина і множина” (напр., нім. Akten pl (множ.) - укр. особова справа (однина); в) за афіксальними розбіжностями, зокрема розбіжністю “суфікс-латинізм - суфікс-германізм” (напр., "Formalitдt - Fцrmlichkeit - формальність"; "Delegation - Delеgierung - делегація - делегування"; "Korporation - Kцrperschaft - корпорація"; "Partie f - Partei f - партія"; "Sozialisation - Sozialisierung - соціалізація"; "Qualifikation - Qualifizierung - кваліфікація"). Слід зазначити, що цей підтип особливо важливий з огляду на запобігання створенню неправильних (калькованих) відповідників на матеріалі інтернаціональних морфем, напр., коли білінгви-неносії німецької мови утворюють терміноформу Privatisation f, виходячи із міжмовної українсько-німецької відповідності суфіксів -ація = -tion, замість існуючого усталеного Privatisierung f, або Registration f - замість Registrierung f тощо.

Серед омофонів із низьким ступенем омонімії окремою групою виступають німецько-українські термінопари із надзвичайно широкими термінологічними семантико-понятійними полями у підмові права ("Akt" - "акт", "Dokument" - "документ"). Мікростатистичний аналіз найчастотніших перекладних відповідників (з російської та української мов німецькою мовою) свідчить про хибність надання переваги у вітчизняних перекладних словниках парам інтернаціоналізмів як представникам найбільш узагальнених значень (гіперонімам), оскільки український чи російський гіперонім не завжди знаходить відповідний гіперонім-інтернаціоналізм у німецькій мові. Аналіз юридичних тлумачних словників та відповідних стандартизованих документів ФРН свідчить, зокрема, що усталеними термінами у відповідних галузях права є національні варіанти (терміноформи, утворені на основі питомого морфологічного матеріалу). Тому під час укладання нових перекладних словників слід було б врахувати специфіку таких важливих для терміносистеми права термінологічних семантико-понятійних полів, враховуючи особливості конкретної правової терміносистеми й надаючи перевагу функціональним еквівалентам.

Було проаналізовано 66 німецьких складних слів (композитів). Оскільки типологічно в українській мові не можуть утворюватися аналогічні за формою складні слова, було сформовано 66 опозицій “нім. композит - укр. термінологічне словосполучення (терміносполучення)”. Такі штучні опозиції необхідні задля попередження некоректних транслітерацій або інших видів калькованих перекладів.

Розгляд німецьких композитів дозволив розподілити їх на 3 релевантні для омонімічного словника групи. При цьому один і той самий композит може входити до різних груп. До першої входять детермінативні композити 1-го та 2-го іменникового словотвірного типу із узагальнюючими означувальними компонентами Ideal-, Real-, Realitдt-, Objektiv-, Subjektiv- (33 одиниці). Такі узагальнюючі компоненти використовуються у німецькому правознавстві з метою протиставлення певного типу термінів-композитів термінам-композитам із протилежним означувальним компонентом. Утворені композити є гіперонімами цілих термінологічно-понятійних полів, що протиставляються. Отже, такі прикметникові детермінатори вступають один з одним у специфічні термінологічно-парадигматичні (синонімічні, антонімічні, гіперо-гіпонімічні) відношення, не характерні для їхніх загальномовних дублетів.

До другої групи віднесено так звані гібридні двочленні композити (24 одиниці), тобто ті, що містять один інтернаціональний й один національний компонент (Effektivlohn m, Seniorenheim n та ін.). З-поміж них виділяються утворення із оманливою для нефахівця мотивацією (20 одиниць). З точки зору перекладу такі одиниці є проблематичними ще й тому, що вони, як правило, належать до культурноспецифічної юридичної лексики, переклад якої вимагає додаткових засобів передачі змісту, зокрема різних видів лексичної експансії.

До третьої групи належать композити, що складаються виключно з інтернаціональних складових (22 одиниці), мотивація яких для українського білінгва може видатися прозорою, оскільки в українській мові можливе утворення подібних терміносполучень, проте з іншими сумарними значеннями (InquisitionsprozeЯ m, Rayonchef m). Так, композит InquisitionsprozeЯ m як в українській, так і в німецькій мові має загальновідоме історичне значення "процес або суд інквізиції", яке в обох мовах отримав конотацію "несправедливий, жорстокий суд". Зокрема, у загальномовних тлумачних словниках фіксується низка композитів із першим компонентом Inquisitions-, який привносить до складного слова цю яскраво виражену конотацію (Inquisitionsblick - "погляд інквізитора", -fragen - "інквізиторські запитання", -unerbittlichkeit - "інквізиторська невблаганність" тощо). Проте німецька правнича терміносистема пропонує й термінологічне значення із кримінально-процесуального права - "судове розслідування"- , що не містить жодних емотивних ознак. Таким чином, у терміносистемі права ФРН збереглося первинне значення латинського слова inqusitio ("судове розслідування"). У карно-процесуальному законодавстві ФРН термін-композит Inquisitionsprinzip n означає "розшуковий принцип", в законодавстві щодо адміністративних процедур - "принцип офіційності". Отже, такі утворення можуть створювати небезпеку як міжмовної, так і внутрішньомовної термінологічної інтерференції на різних рівнях володіння німецькою мовою і потребують диференційованого дидактичного розгляду та відповідного термінографічного представлення.

У перекладі інтерферентно-небезпечних юридичних термінів незрозумілість ("недопереклад") понять необхідно компенсувати ширшим (ніж це було досі прийнято у вітчизняній термінографії) введенням додаткової інформації (коментарів, посилань тощо). Загалом підтримується ширше застосування методів лексичної експансії (описового заміщення, описів/визначень як приміток перекладача, а також трансляційних куплетів і триплетів) для перекладу не лише формально-паралельної юридичної термінології, а й для перекладу юридичних термінів загалом.