Номінативно-комунікативний аспект позначення усмішки як компонента невербальної поведінки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний лінгвістичний університет

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук: "НОМІНАТИВНО-КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТ ПОЗНАЧЕННЯ УСМІШКИ ЯК КОМПОНЕНТА НЕВЕРБАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ" (на матеріалі сучасної англійської мови)

Спеціальність 10.02.04 - Германські мови

ЯНОВА Ольга Анатоліївна

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі граматики та історії англійської мови Київського національного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник кандидат філологічних наук, доцент Сєрякова Ірина Іванівна, Київський національний лінгвістичний університет, кафедра граматики та історії англійської мови, доцент

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Швачко Світлана Олексіївна Сумський державний університет, кафедра перекладу, професор кандидат філологічних наук Коляда Еліна Калениківна Волинський державний університет імені Лесі Українки, кафедра практики англійської мови, викладач

Провідна установа Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра теорії та практики перекладу германських мов, Кабінет Міністрів України, м.Київ

Захист відбудеться "14" березня 2002 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.054.02 Київського національного лінгвістичного університету (03650 МСП, м.Київ-5, вул. Червоноармійська, 73).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного лінгвістичного університету (м.Київ, вул. Червоноармійська, 73).

Автореферат розісланий " 8 " лютого 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради А.А. Калита.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Антропоцентрична парадигма сучасної лінгвістики характеризується підвищеним інтересом дослідників до проблем мовного та мовленнєвого втілення емоцій, вивчення яких неможливе без всебічного аналізу невербальної поведінки як біологічно детермінованої системи, що є невід'ємною частиною процесу спілкування. Існує щонайменше дві семіотичні площини емоцій - вербальна, яка репрезентує мовне вираження емоцій, і невербальна, що представляє фізіологічний вияв емоцій (Г.Є.Крейдлін, І.І.Сєрякова, В.І.Шаховський, A.Wierzbicka). Вербальна семіотика перекладає кінетичну і фонаційну семіотику в художньому тексті на свій код, який здійснює вираження емоцій через мовні знаки. Отже, емотивний код як лінгвістична універсалія (В.І.Шаховський) формується за рахунок набору мовних засобів, до яких належать і номінації невербального вияву емоцій. Окремі праці в галузі емотіології, комунікативної лінгвістики, а також у галузі невербальної семіотики акцентують універсальний і дієвий характер невербальних засобів як об'єктивних індикаторів емоційного стану людини (В.В.Богданов, О.О.Вансяцька, І.Н.Горєлов, М.Д.Городникова, В.І.Жельвіс). Тому в умовах мовленнєвої комунікації актуальності набуває дослідження особливостей мовної інтерпретації невербальної поведінки як емоційно інформативної та важливої за прагматичною спрямованістю складової процесу спілкування.

Окремі питання лінгвістичного аспекту вивчення невербальної поведінки, яка передає емоційний стан людини під час комунікативної взаємодії, різною мірою висвітлювалися в працях вітчизняних і зарубіжних учених. У межах лінгвістики емоцій аналізу піддавалися деякі питання співвідношення вербального і невербального в художніх текстах, які відображають емоційні реакції людини (О.О.Вансяцька, В.І.Шаховський, О.І.Шевченко), особливості мовної опосередкованості невербальної емоційної агресії (Я.А.Покровська), проблеми специфіки вираження семантики емоційного мовлення (Н.В.Вітт, С.В.Іванова, Е.Л.Носенко, Е.О.Нушикян, R.Beym, D.Bolinger). Разом з тим загальна спрямованість сучасної лінгвістичної науки на вивчення взаємозв'язку різних компонентів мовленнєвої діяльності, розкриття глибинних механізмів передачі емоційного значення засобами мови висуває на перший план питання дослідження мовної інтерпретації конкретних невербальних виявів як знаків емоційних характеристик комунікативної взаємодії людей. Нове осмислення проблем номінації невербальної поведінки з позиції комунікативно-функціонального підходу зумовило актуальність нашого звернення до аналізу специфіки мовного позначення невербальної дії усмішки з погляду її об'єктивного змісту та комунікативно-прагматичних особливостей.

У дисертаційній роботі усмішка розглядається як невербальний знак емоцій, зміст якого передає емоційне значення у формі конкретної мімічної дії - виразу обличчя, що включає підняті куточки рота (P.Ekman, R.A.Spitz). Вивчення номінативного аспекту позначення усмішки на основі аналізу словникових дефініцій і компонентного аналізу лексичних одиниць підтверджує дані спеціальних досліджень (К.Е.Ізард, P.Ekman, W.Friesen, A.L.Sroufe, R.A.Spitz, E.Waters, J.A. van Hoof) про філогенетичну й онтогенетичну подібність усмішки та сміху, внаслідок чого в нашому дослідженні поняття невербального знака емоцій “усмішка” об'єднує різноманітні форми його вияву, як-от: усмішка, посмішка, сміх, смішок, хихикання, регіт/гоготіння.

Мета дисертаційного дослідження полягає у виявленні особливостей номінації усмішки в сучасному англомовному художньому тексті шляхом аналізу емотивного аспекту її реалізації.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах наукової проблематики, затвердженої радою Київського державного лінгвістичного університету (протокол № 5 від 27 січня 1997 року) “Типологія і функціонування мовних одиниць фонетичної, граматичної і лексичної систем сучасних германських і романських мов: когнітивний, комунікативний і прагматичний аспекти”.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що особливості функціонування мовних одиниць, які слугують для передачі усмішки, визначаються специфікою семантики номінованого невербального знака. Комунікативне призначення лексики на позначення усмішки полягає в кодифікованій передачі емоційних стосунків комунікантів і, як наслідок, у маркуванні емотивної заданості художнього тексту.

Вивчення проблеми показало, що досягнення поставленої в роботі мети передбачає розв'язання таких конкретних завдань:

установити основні розряди мовних одиниць, які використовуються для вираження невербального знака емоцій “усмішка” в сучасній англійській мові; визначити характер семантичної організації та можливі способи класифікації номінацій усмішки;

визначити основні синтаксичні характеристики мовних засобів передачі невербального знака емоцій “усмішка”;

виявити лексичні характеристики мовних засобів позначення усмішки з позицій валентного і компонентного аналізу;

розкрити основні особливості функціонування номінацій усмішки в художньому тексті;

уточнити характер взаємозв'язку емотивного та інтенсифікуючого потенціалів мовних засобів позначення усмішки;

визначити роль номінацій усмішки у створенні експресивності художнього тексту.

Об'єктом дослідження слугують мовні засоби вираження невербального компонента комунікації “усмішка” в сучасній англійській мові.

Предметом дослідження є лексико-семантичні, синтаксичні та комунікативно-функціональні характеристики одиниць англійської мови, які використовуються для позначення невербального компонента комунікації “усмішка”.

Теоретичною базою дослідження слугували основні положення, які розробляються в галузі лінгвістики емоцій, - зокрема положення про існування вербальної та невербальної семіотичних систем емоцій і знакову природу емотивності (В.І.Жельвіс, В.І.Шаховський, B.Volek), у теорії невербальної поведінки - положення, що розкривають функціональний потенціал і знаковий характер невербальних компонентів комунікації (І.Н.Горєлов, Г.В.Колшанський, Г.Є.Крейдлін, І.І.Сєрякова, D.Leathers, M.R.Key).

Матеріалом дослідження слугували словники різних типів загальною кількістю 25 (тлумачні, фразеологічні, словники синонімів та ін.), а також тексти художніх творів англійських та американських письменників другої половини ХХ сторіччя. В результаті суцільної вибірки з художньої літератури одержано 3600 прикладів номінацій невербального знака емоцій “усмішка”.

Дослідження здійснювалося на основі використання таких методів:

гіпотетико-дедуктивний метод, що передбачає добір фактичного матеріалу, побудову гіпотези і перевірку її істинності;

метод аналізу словникових дефініцій, що забезпечує можливість виявлення закріплених у мовному узусі засобів номінації невербального компонента комунікації “усмішка”;

компонентний аналіз, за допомогою якого досліджувалась семантична структура номінації усмішки;

валентний аналіз, що передбачає встановлення всіх потенційних здатностей лексичної і синтаксичної сполучуваності номінацій усмішки;

контекстуальний аналіз, необхідність використання якого випливає з детального вивчення мовних та позамовних чинників, що визначають семантичний зміст засобів вербалізації усмішки та їх прагматичну зумовленість;

стилістичний аналіз, за допомогою якого досліджувався потенціал номінації усмішки як експресивного засобу мови;

кількісні підрахунки, що дозволили встановити ступінь участі номінацій усмішки в передачі різних емоційних значень.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше в межах емотіології дослідженню підлягає мовна репрезентація конкретного невербального компонента комунікації - усмішки. Новим є застосований у дослідженні комплексний підхід до вивчення мовної опосередкованості усмішки, що дозволив установити основні розряди одиниць, які використовуються в англомовному художньому тексті для позначення усмішки; визначити характер їх семантичної організації та способи класифікації; розкрити експресивний потенціал вербалізацій усмішки. У праці вперше виявлено й конкретизовано закономірності функціонування номінацій усмішки в художньому тексті з погляду лінгвістики емоцій.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що в ній запропоновано конкретні шляхи розв'язання теоретичних проблем емотіології, пов'язаних із механізмами і способами мовної опосередкованості невербального емоційного досвіду комуніканта. Запропонована в дослідженні інтерпретація лінгвістичної природи номінацій усмішки поглиблює знання про закономірності вербалізації емоцій у лексико-семантичній системі англійської мови. У праці подальший розвиток дістали окремі положення комунікативної лінгвістики й теорії номінації.

Практичне значення роботи зумовлено можливістю застосування висновків і матеріалів дослідження в курсах лексикології (розділи “Семантична структура слова”, “Словниковий склад англійської мови як система”), стилістики (розділ “Стилістична семасіологія”), теоретичної граматики англійської мови (розділи “Іменник”, “Дієслово”, “Системні відношення в мові”), у спецкурсах з теорії комунікації, прагмалінгвістики, інтерпретації художнього тексту, при укладанні навчальних посібників та інших методичних матеріалів з невербальної комунікації, емотіології, у практиці викладання англійської мови.

Апробація роботи. Основні положення і результати дисертаційного дослідження доповідалися на IV міжнародній щорічній конференції IATEFL-Ukraine “English Language Teaching in the 21st Century” (Харків, квітень 1997 р.), міжвузівській науково-практичній конференції “Мови і світ: дослідження та викладання” (Кіровоград, листопад 1999 р.), науково-практичній конференції “Мова - освіта - культура: наукові парадигми і сучасний світ” (Київ, квітень 2001 р.), конференції ЮНЕСКО “Мова, освіта і культура в сучасному світі (в рамках визначення Європейського року мов)” (Київ, грудень 2001 р.).

Публікації. Основні положення і результати дослідження відображені у п'яти статтях (із них - одна у співавторстві), опублікованих у фахових виданнях, та в одних тезах.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних (у тому числі лексикографічних) джерел, списку цитованих джерел ілюстративного матеріалу та двох додатків.

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність і наукова новизна, визначаються мета й конкретні завдання дослідження, його теоретичне і практичне значення, формулюються основні положення, що виносяться на захист, описуються методи та матеріал дослідження.

Перший розділ - “Невербальна поведінка як об'єкт лінгвістики емоцій” - присвячено розгляду теоретичної платформи, що зумовила можливість вивчення мовної інтерпретації невербального компонента комунікації “усмішка” в межах емотіології. У ньому подано стислий огляд дослідження невербальної семіотичної системи емоцій та її втілення у мові з погляду сучасної вітчизняної і зарубіжної лінгвістики, а також аналіз особливостей функціонування невербального знака “усмішка” в комунікації з урахуванням результатів антропологічних досліджень.

У другому розділі - “Лексико-семантичні особливості позначення усмішки в сучасній англійській мові” - розглядаються засоби мовної репрезентації усмішки; специфіка семантичної організації номінацій, що використовуються в сучасній англійській мові для передачі цього невербального знака; визначаються основні лексичні одиниці, які характеризують усмішку, та їх домінуюча функціональна спрямованість.

Третій розділ - “Експресивний аспект позначення усмішки в сучасній англійській мові” - присвячено аналізу номінацій усмішки як експресивних засобів англійської мови. У ньому розглядається характер взаємозв'язку емотивного й інтенсифікуючого аспектів мовних засобів позначення усмішки, а також особливості їх стилістичного забарвлення; визначається потенціал вербалізації усмішки як засобу посилення виразності художнього тексту.

У висновках сформульовано основні підсумки проведеного дослідження й окреслено перспективи подальших наукових розробок у плані конкретизації, детального аналізу спектру можливих прагматичних характеристик номінацій усмішки, вивчення їх ролі у мовленнєному акті.

Загальний обсяг дисертації становить 190 сторінок, із них 160 сторінок тексту. Дисертація містить 1 таблицю, 2 схеми, 3 рисунки. Список використаних джерел включає 265 найменувань праць вітчизняних і зарубіжних авторів (у тому числі 25 лексикографічних джерел).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Шляхом аналізу питань співвідношення вербального і невербального в передачі емоційних значень установлено, що лінгвістичною наукою накопичено достатньо знань, які дозволяють здійснити розв'язання таких проблем: визначення ролі та місця конкретного невербального вияву емоцій - усмішки - в мовленнєвій комунікації, аналіз і систематизація корпусу мовних засобів, які використовуються для позначення усмішки в сучасній англійській мові, виявлення та конкретизація закономірностей функціонування мовних засобів передачі усмішки з погляду емотіології. Комунікативно-функціональний підхід до вивчення мовного втілення усмішки як компонента невербальної поведінки?рунтується на розгляді різноманітних засобів її вираження в системі сучасної англійської мови та англомовному художньому тексті з урахуванням об'єктивного змісту, соціопсихологічних, фізіологічних і комунікативних особливостей цієї невербальної дії.

Аналіз наявних у галузі суміжних гуманітарних наук праць, пов'язаних із проблемами емоційної експресії взагалі, й усмішки як невербального засобу вираження емоцій зокрема, дозволяє зробити висновок про знаковий характер досліджуваного невербального вияву (К.Е.Ізард, Г.Є.Крейдлін, P.Ekman, R.Spitz). Онтогенетичні особливості мімічної реакції “усмішка” зумовлюють пріоритет її функціонування як невербального знака емоцій, здатного брати участь у передачі всіх фундаментальних емоцій людини, передусім, позитивних. У мовленнєвому спілкуванні усмішка важлива як маркер емоційних стосунків комунікантів. Емотивне функціонування усмішки облігаторно корелює з індивідуальними та соціальними характеристиками суб'єктів комунікації. Разом з тим фактор ранньої соціалізації усмішки (І.Н.Горєлов, P.Ekman, R.Spitz) пояснює здатність цього невербального компонента бути засобом соціальної взаємодії між людьми. Тому поряд з емотивною функцією, залежно від умов реалізації та конкретних комунікативних завдань, які стоять перед мовцем, спектр прагматичної спрямованості усмішки представлений спонукальною та регулятивною функціями. З огляду на прийняті в конкретному лінгвокультурному соціумі “правила вияву” емоцій (за допомогою усмішки у тому числі) вбачається необхідним враховувати культурологічні особливості використання усмішки в комунікації.

Втілення в мові знакового характеру невербальної дії усмішки передбачає залучення певного корпусу мовних одиниць різних рівнів, вибір яких є когнітивно й комунікативно зумовленим. Номінації невербального знака емоцій “усмішка”, які мають різне лексико-граматичне наповнення, вплетені в комунікативний акт і беруть участь у здійсненні спілкування індивідів.

До мовних засобів репрезентації невербального знака емоцій “усмішка” належать закріплені в мовній системі й відображені в лексикографічних джерелах номінації усмішки, які адекватно відтворюють цю невербальну дію в тексті. Зазначені номінації подані спеціальними та неспеціальними мовними одиницями. Спеціальні мовні засоби (іменники й дієслова - smile, grin, sneer, laugh, giggle та ін.) можуть модифікуватися по лінії іменника-номінації, внаслідок чого можна виділити спеціальні похідні мовні засоби позначення усмішки, які включають фразові дієслівні словосполучення (to have a smile, to give a laugh, to smile a smile, to utter a laugh, to laugh a laugh та ін.), усталені дієслівні словосполучення (to break into a smile, to let out laugh, to burst out laughing та ін.) і номінативні комплекси (demi-smile, half-smile). Неспеціальні мовні засоби репрезентації усмішки будуються за основною структурною моделлю V + N, де V - дієслова, що передають рух усмішки, а N - іменники, які вказують на орган продукування кінеми, - lip(s), mouth. На основі ознаки “орган продукування невербальної дії” групу неспеціальних мовних засобів передачі усмішки формують номінації, які містять лексему lip(s), - to curl (the corners of) one's lips (upward), to curve (the corners of) one's lip(s) (upward), to turn up (the corners of) one's lips та ін., і номінації, що містять лексему mouth, - to curl (the corners of) one's mouth (upward), to turn up (the corners of) one's mouth та ін.

Незважаючи на досить широкий спектр мовних засобів передачі усмішки, нездатність даних номінацій забезпечити відображення всіх нюансів значення вербалізованої кінеми, а також конкретних особливостей форми її продукування зумовлює виникнення засобів номінації усмішки мовленнєвого плану (О.В.Дємєнтьєв). Останні можуть утворюватися шляхом комбінування спеціальних і неспеціальних мовних одиниць (the corner of her lips curved just enough to hint at a smile (Fowles, p. 32); she would try to smile but the smile was only visible as a painful tightening of the muscles at one corner of her mouth (Farris, p. 102)), а також шляхом модифікації спеціальних мовних засобів, який?рунтується на синтаксичному процесі розгортання, зокрема, іменників-номінацій усмішки (a trace of a smile, the hint of a smile, the contortion of a smile, a shout of laughter, pockets of laughter та ін.). Такі номінації мають певний ступінь образності, але внаслідок інтенсивного вживання можуть стандартизуватися, перетворюючись на штампи й отримуючи лексикографічне відображення (це стосується таких номінацій, як the ghost of a smile, a bit of laughter, a fit of laughter та ін.).

Розгляд проблеми передачі невербальної поведінки засобами мови показав, що загальновживані, прагматично засвоєні невербальні компоненти комунікації, до числа яких належить усмішка, характеризуються максимальною соціальною значущістю і тому вербалізуються за допомогою значної кількості одиниць. Як наслідок, невербальний знак емоцій “усмішка” може відображатися кількома кореферентними спеціальними мовними засобами, що мають у своїй сукупності певну семантичну організацію й маніфестують регульовані функціональним призначенням закономірності синтаксичної побудови. Дослідження лексикографічного матеріалу на основі методу “ланцюжка словникових дефініцій” (Ж.А.Коротких) дозволило виділити корпус лексичних одиниць, які використовуються в сучасній англійській мові для позначення усмішки. Проведений аналіз показав, що всі спеціальні мовні засоби передачі усмішки на підставі наявності тісного семантичного зв'язку, який виявляється в їх синонімічних відношеннях, об'єднуються в лексико-семантичну групу (далі - ЛСГ) мовних одиниць, що передають невербальний знак емоцій “усмішка”. Гіперонімом ЛСГ “усмішка” є найбільш повна за смисловим обсягом значень номінація smile. Виділену ЛСГ склали два синонімічних ряди: синонімічний ряд “усмішка” з домінантою - лексемою smile і синонімічний ряд “сміх”, домінантою якого виступає лексема laugh, що фіксує диференційну ознаку “участь голосу (звук)”. Відповідно до складу синонімічного ряду “усмішка” входять номінації demi-smile/half-smile, smile, beam, grin, simper, smirk, sneer, fleer, [leer], а синонімічний ряд “сміх” об'єднує номінації laugh, chuckle, chortle, cackle, giggle, snicker (snigger - Am.), titter, [twitter], [jeer], guffaw, [roar], [shriek], [whicker], ha-ha, hee, hee-haw, haw-haw, te-hee (у квадратні дужки взято ті номінації, для яких значення “усміхатися” є не основним словозначенням).

Семантична структура спеціальних засобів позначення усмішки містить оцінний компонент, який може бути константним або змінним. Узагальнення результатів дослідження лексикографічного й ілюстративного матеріалів дозволило на основі характеру знакової співвіднесеності об'єднати спеціальні мовні засоби передачі усмішки у дві групи одиниць: номінації усмішки з емотивно-константною знаковою природою, за якими постійно закріплений позитивний або негативний оцінний знак емотивності, - beam (+), smirk (-), simper (-), sneer (-), fleer (-), [leer] (-), snicker /snigger (-), titter (-), [twitter] (-), [jeer] (-), [shriek] (-), [whicker] (-) - і номінації усмішки з емотивно-змінною знаковою природою, які однаковою мірою здатні до передачі і позитивного, і негативного емотивного значення; критерієм установлення типу оцінного знака для цих номінацій є емотивний контекст (Н.О.Позднякова, В.І.Шаховський): smile (+/ -), grin (+/-), laugh (+/-), chuckle (+/-), chortle (+/-), cackle (+/-), giggle (+/-), guffaw (+/-), [roar] (+/-). Проведена в такий спосіб систематизація, яка зафіксувала різноманітність номінацій усмішки з негативною емотивною спрямованістю, виявилася черговим підтвердженням визначеної лінгвістами семантичної універсалії (Л.Г.Бабенко, В.О.Маслова, В.І.Шаховський) щодо існування в лексиконі емоцій усіх мов дихотомії за типом оцінного знака і домінування в лексиконі негативності (при переважанні позитивності у вживанні та синтагматичному комбінуванні), що є свідченням схожості емоційних систем різних лінгвокультур.

Аналіз валентнісних потенцій номінацій усмішки дозволив виявити корпус основних лексичних одиниць, які використовуються в англійській мові для опису різноманітних характеристик усмішки, і визначити закономірності його семантичної організації. Вивчення мовного матеріалу засвідчило, що систематизація лексичних засобів опису усмішки може здійснюватися за двома параметрами: за ознакою “референційна характеризація” та на основі критерію експлікації/імплікації емотивного значення невербального компонента комунікації “усмішка”.

На відміну від номінацій невербальних знаків, які характеризуються відносною комунікативною однозначністю і стійкою відповідністю форми й змісту, спеціальні мовні засоби smile і laugh належать до номінацій невербальних компонентів комунікації з “широкою семантикою”. Як наслідок, у змістовному плані вони можуть трактуватися досить широко і відноситися до різноманітного кола значень, емоційних переживань. Було встановлено, що мовні засоби опису усмішки, різнопланові за своїми семантичними характеристиками, мають спільні риси. Така особливість пов'язана з тим, що дані лексичні одиниці описують фізичні параметри кінеми “усмішка” або класифікують характеристики носія кінеми - суб'єкта комунікації. Отже, на основі ознаки “референційна характеризація” лексичні засоби опису усмішки поділяються на дескриптивні лексичні одиниці, що передають особливості фізичних параметрів усмішки, та індексальні лексичні одиниці, які відображають характеристики особистості комуніканта.

Група дескриптивних лексичних одиниць (дескрипцій) позначає різноманітні фізичні параметри (характеристики) невербального знака “усмішка”: ширину усмішки, задіяння куточків рота, швидкість появи/згасання усмішки, її тривалість - Another huge smile (Kellerman, p. 405); “Thank you, Sir Felix”, Ancella replied with a faint smile (Cartland, p. 7); “Belive it or not, this water's seventy-five degrees”, she said with a big slow-motion smile (Patterson, p. 326); He had a big toothy smile for such a little face (Patterson, p. 386), участь голосу, якість, силу звучання сміху та різноманітних форм його вияву - Leila had laughed uproariously and kissed him (Clark, p. 141); She laughed, a hoarse, discordant sound that startled them both (James, p. 285); Laughter. A deep, throaty giggle (Kellerman, p. 65). Дескриптивні лексичні одиниці також можуть характеризувати усмішку з погляду “загального враження”, яке справляє кінема, описуючи її з позиції “гарний/негарний”, “приємний/неприємний”: Her smile was very beautiful (Lauwrence, p. 14).

Група індексальних мовних засобів представлена лексичними одиницями, які шляхом передачі різних якісних характеристик усмішки маркують характеристики особистості самого носія кінеми, і включає:

а) індекси фізичних характеристик комуніканта, що вказують на вік, стан здоров'я, стать суб'єкта комунікації: “Signore, you punish me, I want to do it” she said and then laughed herself, a hoarse sexless laugh from old age (Rice, p. 405);

б) індекси соціальних характеристик носія кінеми, які вказують на його соціальний статус і соціальні ролі, що виявляються відповідно в характері соціальних стосунків комунікантів (стосунки співробітництва, домінування або поблажливості) (М.А.Аріян, З.З.Чанишева): He smiled an infinitely friendly and compassionate smile (Durbridge, p. 29); Dr. Masterson gave him a condescending smile (Cornwell, p. 307); Nokes managed a tiny professional smile (Grisham, p. 442); His laugh was low, well-bred, amused (Clark, p. 45);

в) індекси емоційного стану суб'єкта комунікації, що експлікують конкретне емотивне значення усмішки. Здебільшого усмішка свідчить про переживання комунікантом емоцій “із знаком +” (за даними аналізу мовного матеріалу кількісне співвідношення випадків появи усмішки як сигналу позитивного емоційного стану по відношенню до усмішки - сигналу негативного емоційного значення - становить 67% до 33%). Разом з тим, як показав проведений аналіз, усмішка може брати участь у передачі всіх фундаментальних емоцій людини (К.Е.Ізард). Експлікація емоційної семи номінаціями smile, laugh та ін. здійснюється за допомогою спеціальних і контекстуальних лексичних одиниць вираження емоцій людини - індексів емоційного стану комуніканта:

інтерес-збудження: She smiled eagerly at the beautiful handwriting on one envelope and the precise return address in the upper corner <…> (Clark, p. 7);

задоволення-радість: Alvirah turned off the recorder and beamed in satisfaction (Clark, p. 64);

здивування: Pelfrod's answering smile was surprised, almost pitying (Durbridge, p. 58);

сум (смуток): Hudson smiled rather bitterly (Durbridge, p. 50);

гнів: She gave an angry laugh (Maugham, p. 185);

відраза: Her smile was rich with disgust (Kellerman, p. 414);

презирство: And in one final act of defiance he let his eyes move slowly, eloquently, up and down the figure before him as his mouth lengthened in a pure contemptuous sneer (Rice, p. 575);

страх: Pop's mouth was set in a hard, strained grin of fear (King, p. 712);

сором, збентеження, провина: Then she gave a smile of pretty confusion (Conway, p. 46).

г) індекси аксіологічного ставлення комуніканта, що кваліфікують ставлення індивіда до дійсності з погляду її ціннісних параметрів. Оцінка, що міститься в мовних одиницях, які характеризують усмішку, може розглядатися з позиції і носія, і реципієнта кінеми. Оцінка з позиції носія кінеми “усмішка” актуалізує за основними ознаками “добре/погано”, “схвалення/несхвалення” ставлення комуніканта до повідомлення, співрозмовника, ситуації спілкування тощо: “So, you're Dean's brother”, she said, with an appraising smile (Conway, p. 45). Оцінка з позиції реципієнта кінеми додатково диференціює постійні (природні) або оказіональні (ситуативні) риси усмішки: He had a deep voice and a pleasant smile (Grisham, p. 263); Shovich smiled a cold, chilling smile (Clancy, Pieczenik, p. 60);

д) індекси волевиявлення комуніканта, які маркують нещирість усмішки, контрольованість у продукуванні кінеми з боку суб'єкта цієї невербальної дії - She gave another heartless chuckle (Kellerman, p. 159); She kept her smile turned on (Patterson, p. 172) - або фіксують одночасно цілеспрямованість та ілокутивне значення усмішки -“We know each other”, Lauren smiles flirtatiously (Ellis, p 193); He produced what he hoped was a disarming smile (Durbridge, p. 16).

Розглянуті під таким кутом зору особливості систематизації корпусу лексичних одиниць, які використовуються в англійській мові для характеризації усмішки, показали, що вживання номінацій невербального знака “усмішка” в тексті потребує актуалізації релевантних ознак номінованої невербальної дії. Проведений аналіз фактичного матеріалу дозволив також установити, що поряд з індексами емоційного стану комуніканта, які експлікують емотивне значення усмішки і в такий спосіб виступають прямими конкретизаторами емотивної ознаки кінеми, інші лексичні одиниці - члени дескриптивної та індексальної груп - також можуть виступати у ролі конкретизаторів (але непрямих) емотивного значення усмішки. Непрямі конкретизатори сигналізують про переживання носієм кінеми “усмішка” емоцій, що належать в цілому до зони схвалення/несхвалення та передають емоційно позначене ставлення комуніканта до різних явищ дійсності. Наприклад, an approving smile (схвальна усмішка), a friendly smile (дружня усмішка) вказують на позитивну емоційну тональність; a fake smile (фальшива посмішка), smile condescendingly (посміхатися зневажливо) асоціюються із зоною несхвалення. Отже, узагальнення результатів дослідження мовного матеріалу дозволяє говорити про переважання емотивної ознаки в реалізації номінаціями усмішки логіко-семантичної валентності.

Мовне позначення усмішки, як і втілення емоцій у мові в цілому, передбачає залучення певного набору засобів і способів інтенсифікації емотивного значення. Мовним засобам вираження невербального компонента комунікації “усмішка” властива так звана внутрішня інтенсифікація, що виявляє себе в парадигматичних відношеннях номінацій усмішки, і зовнішня інтенсифікація, яка полягає у здатності цих одиниць позначати неординарний ступінь інтенсивності емотивного змісту художнього тексту.

Властива вербалізаціям усмішки внутрішня інтенсифікація виявляється у здатності даних одиниць об'єднуватися в парадигму номінацій, які передають різний ступінь інтенсивності емотивної ознаки в межах конкретної зони на шкалі емоцій. Інтенсифікація значення усмішки передбачає експлікацію або імплікацію приросту значення в інтенсифікованому варіанті - відповідній лексемі (лексемах). При цьому, як показав проведений аналіз, параметр “фізична характеристика” виступає формальним показником якісної (емотивної) ознаки. Інтенсифікація емотивного змісту номінацій усмішки може здійснюватися через актуалізацію таких фізичних параметрів, як “ширина усмішки”, “демонстрація зубів”, “участь голосу”, “гучність звучання (сміху)”, “задіяння/зволоження очей”. Вихідна лексема smile із центральним значенням “curve the corners of one's mouth upward”, що є немаркованим, і з цього погляду неінтенсифікованим варіантом, розташовується на нейтральній позначці на шкалі інтенсивності (І.І.Туранський). Інші, марковані, мовні засоби репрезентації усмішки складають суперординарний або субординарний рівень інтенсивності емотивної ознаки (див. рис. 1). Отже, емотивність усмішки, яка співвідноситься з конкретною зоною на шкалі емоцій, може різнитися за ступенем інтенсивності: більш/менш слабка, середня, більш/менш сильна. Проведений аналіз спеціальних мовних засобів з погляду інтенсифікації фізичної (формальної) ознаки в межах зони позитивної емоційної спрямованості усмішки дозволив запропонувати таке розташування цих одиниць на шкалі інтенсивності емотивного значення:

Інтенсивність емотивної ознаки усмішки може створюватися одиницями морфологічного і синтаксичного рівнів. Кожен новий ступінь на шкалі інтенсивності емотивного значення, якими б засобами він не створювався, визначається кількістю маркерів інтенсивності, введення яких до тексту інтенсифікує його емотивний зміст. Наприклад, Inside his head Charlie heard a great thunderous shout of laughter (Fleischer, p. 150). Поява в межах одного тексту кількох номінацій усмішки, що виступають своєрідними маркерами інтенсивності емотивної ознаки, сприяє посиленню образності цього тексту, підвищує його емоційний вплив на читача, сигналізує про міру його експресивності:

Erica suddenly burst into laughter. “Oh, Elaine, he said you'd never leave him because - because” - she could hardly get it out - “you're boy-crazy!” Elaine stopped pacing and grinned, and then broke into peals of laughter.

“Boy-crazy! That's hysterical”, she roared, and collapsed back against the living-room wall. “Boy-crazy! Oh, my God”. Tears were streaming down their cheeks, the two of them were laughing so hard. “I spent - I spent” - Elaine could not hardly draw a breath - “two years at the shrink's, and all along he could have told me my” - she gasped - “my problem. I'm boy-crazy! ” She screamed this last out, and Erica rolled over, grabbing her stomach, her sides aching from the hysterical laughter that washed over them. Boy-crazy; it was hysterically funny because it was true (Hill, р. 155).

У тексті за рахунок структурних і стилістичних засобів компонент інтенсивності семантичної структури номінацій усмішки може набувати емоційного (конотативного) забарвлення. У цьому випадку ступінь ознаки може бути цілком суб'єктивним, тобто приписуваним референту мовцем, котрий говорить емоційно. Саме така оцінка усмішки з боку реципієнта кінеми породжує словосполучення на зразок a wild grin (що передає максимальний ступінь інтенсивності ознаки “ширина усмішки”), a thundering laugh (яке фіксує високий ступінь інтенсивності ознаки “гучність звучання сміху”) тощо. англомовний лексичний текст

У тому випадку, коли усмішка стає об'єктом емоційної оцінки, вбачається доцільним говорити про реалізацію засобами вербалізації усмішки емотивної валентності (В.І.Шаховський), яка робить можливими їх нестандартні для семантичного коду англійської мови сполучуваності та вживання. Наприклад, nasty smile, dirty smile, ugly laugh (J. Kellerman); iciest smile (A. Rice); moon-mouth smile (J. Fowles); bark of laughter (L. Fleischer) та ін. Характерною рисою подібного роду оцінки є те, що вона ототожнюється з емоційною оцінкою суб'єкта усмішки, тобто опосередковано передає емоційно позначене ставлення реципієнта кінеми “усмішка” до її носія. Наприклад: “I asked the asshole. He didn't answer, just smiled that creepy, ugly smile <…>” (Kellerman, р. 477). Використання в художньому тексті таких номінацій формує у читача відповідне ставлення до персонажа-носія кінеми, при цьому ступінь виразності авторського ставлення через подібні описи може в цілому інтерпретуватися як фактор експресивності (О.Ю.Мягкова).

Реалізація емотивно-валентнісних потенцій номінацій невербального компонента комунікації “усмішка” тісно пов'язана зі стилістичною маркованістю цих мовних одиниць. Дослідження проблеми мовної інтерпретації невербальної поведінки засвідчило, що стилістичні прийоми відіграють вирішальну роль у семантичному збагаченні номінацій невербального знака “усмішка”. За допомогою стилістичних прийомів увага читача акцентується на певній характеристиці усмішки, яка через засоби вербалізації стає головною, актуалізованою, а отже - комунікативно значущою.

В основі стилістичної маркованості номінацій усмішки лежить когнітивно-метафоричне проектування. Мовні засоби передачі усмішки беруть участь у реалізації ряду концептуальних метафор, які акцентують природу емоцій та механізми їхніх виявів. Так, наприклад, усмішка як знак фундаментальної емоції презирства може описуватися метафорично в “холодних тонах”: his hair had been tamed and his smile frozen as if in white marble (Rice, p. 96). Прагнення відсторонитися, збільшити відстань при негативній оцінці асоціюється у свідомості людини з “похолоданням” у стосунках, відповідно концепт презирства в англомовній культурі базується на уявленні про презирство як про щось холодне, навіть крижане. Крім того, метафоричне позначення нерухомості усмішки через порівняння з мармуром білого (“холодного”) кольору вказує на високий ступінь вияву емотивної ознаки “презирство”.

Стилістичний прийом порівняння широко використовується для опису усмішки в художніх текстах. Аналіз мовного матеріалу дозволив виділити такі основні “моделі порівняння” (Я.А.Покровська): 1) порівняння, в якому наводиться ситуація з узагальненим суб'єктом. Така ситуація має стійкі стереотипні характеристики в свідомості носіїв конкретної мови і може бути сформульована в такий спосіб: “суб'єкт усміхається так, як хтось інший міг би усміхатися в подібній емоційній ситуації”: Still with that slightly imperious, but infinitely cordial smile, the smile that a queen in royal procession bestows on her subjects, Julia gazed at her (Maugham, pр. 197-198); 2) порівняння, що базується на описі ситуації, в якій формально відсутній об'єкт порівняння. Відношення аналогії між станом суб'єкта в реальній ситуації і його станом у можливій або уявній ситуації передбачають таку модель порівняння: “суб'єкт усміхається (відчуває певну емоцію) так, як міг би усміхатися (відчувати певну емоцію) у такій-то ситуації”: Рiero laughed as if he were enjoying this teasing immensely (Rice, pр. 307-308); 3) синтаксично просте порівняння, в якому усмішка порівнюється з іншим об'єктом: She blinked several times, her smile thin and pale like a scar (Cornwell, p. 272).

Особливістю моделей порівняння, які використовуються для опису усмішки, є те, що порівняльний зворот відображає емоційний стереотип (P.Ekman), значення якого адекватно інтерпретується реципієнтом художнього тексту завдяки стійкій асоціації, що існує між різноманітними варіантами усмішок і закріпленими за ними емотивними значеннями. Такі відповідності фіксують у свідомості носія мови стандартні уявлення про форми вияву емоцій і почуттів за допомогою невербального компонента комунікації “усмішка”, наприклад: Now she even felt good about him, and she gave him the sort of a smile people reserve for those with whom they have shared strange or marvellous experiences (King, р. 99); He had that eerie smile of one who feels he can get anything he wants because he cares about nothing (Rice, р. 193); He smiled happily, like a man shaking hands with an old friend (King, р. 389).

Серед інших стилістичних прийомів, що використовуються в художньому тексті для опису усмішки, були відзначені оксюморон - She managed a genuine grin (Grisham, p. 96), алюзія - She turned on him with what he could only think of as a Mona Lisa smile (Puzo, p. 317), зевгма - It was raining in the picture; the boys were wearing slickers and galoshes and big grins (King, р. 307). Аналіз мовного матеріалу дозволив виділити серед стилістично маркованих вербалізацій усмішки фразеологічні одиниці, які характеризуються усталеністю (laugh one's head off, laugh at smb up one's sleeve, grin from ear to ear та ін.). Поряд із фразеологічними одиницями трапляються також індивідуальні авторські утворення - He was impish by nature, full of laughter and smiles (Rice, р. 219), -які, виходячи з вузького кола авторського вживання, можуть ставати стійкими у фразеологічному плані: a million-dollar grin (S.King).

Розглянуті конотативно марковані номінації усмішки є експресивно насиченими одиницями мови, що мають значну силу емоційного впливу. Введення подібних вербалізацій усмішки до художнього тексту сприяє інтенсифікації його емотивного змісту, підвищує виразність тексту.

ВИСНОВКИ

Аналіз досліджуваної проблеми і теоретичні передумови його проведення, розроблені на основі комунікативно-функціонального підходу до вивчення мовних засобів позначення усмішки в сучасній англійській мові під кутом зору емотивного аспекту їх реалізації, а також узагальнення результатів аналізу мовного матеріалу дозволяють стверджувати таке:

1. У сучасній англійській мові існує корпус специфічно організованих мовних засобів, які використовуються для позначення невербального компонента комунікації “усмішка”. Наявність спільних семантичних компонентів (“задіяння куточків рота як форма невербальної дії”, “емоція”, “вид емоційного переживання”, “позитивність/негативність”, “інтенсивність”) дозволяє визначити семантико-смислову спільність між виділеними номінаціями й зумовлює їх статус як емотивних знаків, тобто таких лексичних одиниць, що слугують для мовної репрезентації усмішки і в яких кодифіковано міститься інформація про емоційний стан суб'єкта комунікації - носія кінеми “усмішка”. У цьому розумінні номінації усмішки виступають своєрідними сигналами емотивного художнього тексту, що зумовлюють разом з іншими лінгвістичними компонентами тексту його емотивну функцію.

2. За характером знакової співвіднесеності спеціальні мовні засоби позначення усмішки поділяються на номінації усмішки з емотивно-константною знаковою природою (мовні одиниці, за якими постійно закріплений позитивний або негативний оцінний знак емотивності) і номінації усмішки з емотивно-змінною знаковою природою (мовні одиниці однаковою мірою здатні до передачі і позитивного, і негативного емотивного значення; критерієм установлення типу оцінного знаку для цих номінацій є емотивний контекст).

3. Аналіз лексичного аспекту позначення усмішки свідчить про переважання емотивної ознаки в реалізації номінаціями усмішки логіко-семантичної валентності. Корпус лексичних одиниць, які характеризують кінему, може бути представлений таксономією прямих і непрямих конкретизаторів емотивної ознаки усмішки. Прямі конкретизатори експлікують емоції, що виражаються усмішкою; непрямі конкретизатори імплікують емотивне значення усмішки в межах оцінної зони “схвалення/несхвалення”. Прямі та непрямі конкретизатори можуть бути включені до групи мовних засобів, що фіксують позитивну або негативну емоційну спрямованість кінеми. Дані групи лексичних одиниць співвідносяться із зоною схвалення/несхвалення і передають емоційно позначене ставлення комуніканта (носія кінеми) до різноманітних явищ дійсності.

4. Процес вербалізації усмішки передбачає залучення певного набору засобів і способів інтенсифікації емотивного значення. Мовним засобам вираження невербального компонента комунікації “усмішка” властива внутрішня інтенсифікація, яка виявляється у здатності цих одиниць об'єднуватися в парадигму номінацій усмішки, що фіксують різний ступінь інтенсивності емотивної ознаки в межах конкретної зони на шкалі емоцій, і утворюється одиницями морфологічного та синтаксичного рівнів. Використання таких мовних засобів у художньому тексті інтенсифікує його емотивний зміст і сприяє посиленню його образності.

5. Стилістичне забарвлення номінацій усмішки передає стереотипні уявлення носіїв мови про вираження емоцій за допомогою невербального компонента комунікації “усмішка” в англомовному соціумі. Стилістично марковані вербалізації усмішки сприяють створенню прагматичного ефекту виразності художнього тексту. Основною метою використання таких одиниць є здійснення певного впливу, а саме - викликати у читача відповідну емоційну реакцію, сформувати емоційно позначене ставлення до персонажа-носія кінеми “усмішка”.

Результати, отримані в ході виконаного дослідження, можуть бути використані для подальшої наукової розробки проблем мовної опосередкованості емоцій і для поглиблення дослідження номенклатури немовленнєвих засобів, що беруть участь у формуванні емотивного коду британської та американської лінгвокультури, а також у практиці навчання коректному володінню емотивним аспектом англомовної комунікації.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДБИТО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Teaching subtle aspects of language: non-verbal signals in focus // IATEFL-Ukraine Newsletter. - Kyiv: IATEFL. - 1997. - No. 7. - P. 11-13.

2. Language of smile in rendering emotional messages // IATEFL-Ukraine Newsletter. - Kyiv: IATEFL. - 1999. - No. 17. - P. 11-14.

3. Лексичний аспект номінацій усмішки (на матеріалі англомовного художнього тексту) // Наука і сучасність. - К.: Логос. - 2000. - Вип. 1(2). - С. 250-258.

4. Невербальный знак эмоции “улыбка” и его обозначение в языке (на материале англоязычного художественного текста) // Наукові записки: Серія “Філологічні науки (мовознавство)”. - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка. - 2000. - Вип. 26. - С. 320-329.

5. Інтенсифікація емотивного значення в номінаціях усмішки (на матеріалі англійської мови) // Наука і сучасність. - К.: Логос. - 2000. - Вип. 2(1). - С. 244-252. (У співавторстві з І. І. Сєряковою).

6. Teaching communication of emotions through non-verbal signals // IATEFL-Ukraine Annual Conference. - 1997. - Kharkiv: “TALANT” Ltd. - P. 20-23.

АНОТАЦІЯ

Янова О.А. Номінативно-комунікативний аспект позначення усмішки як компонента невербальної поведінки (на матеріалі сучасної англійської мови). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 - германські мови. - Київський національний лінгвістичний університет, Київ, 2001.

Дисертація присвячена дослідженню особливостей мовної опосередкованості усмішки як компонента невербальної поведінки. На основі результатів дослідження лексикографічного й ілюстративного матеріалів у роботі встановлені основні розряди мовних одиниць, які використовуються для позначення усмішки в сучасній англійській мові, визначено характер їх семантичної організації та способи класифікації. У дисертації запропоновано систематизацію корпусу лексичних одиниць, що експлікують якісні характеристики усмішки; виявлено й конкретизовано закономірності функціонування мовних засобів позначення усмішки з позиції теорії емотивності. На основі характеру взаємозв'язку емотивного та інтенсифікуючого потенціалів номінацій усмішки обґрунтовується роль даних одиниць у створенні прагматичного ефекту виразності художнього тексту.

Ключові слова: невербальна поведінка, усмішка як компонент невербальної поведінки, емотивність, мовні одиниці для позначення усмішки, семантична організація, інтенсифікація, англійська мова.

АННОТАЦИЯ

Яновая О.А. Номинативно-коммуникативный аспект обозначения улыбки как компонента невербального поведения (на материале современного английского языка). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки. - Киевский национальный лингвистический университет, Киев, 2001.

Диссертация посвящена исследованию особенностей языкового опосредования улыбки как компонента невербального поведения. На основании результатов исследования лексикографического и иллюстративного материалов в работе установлены основные разряды языковых единиц, служащих для обозначения улыбки в современном английском языке, определен характер их семантической организации и способы классификации. В диссертации предложена систематизация корпуса лексических единиц, эксплицирующих качественные характеристики улыбки; выявлены и конкретизированы закономерности функционирования языковых средств обозначения улыбки с позиции теории эмотивности. На основании характера взаимосвязи эмотивного и интенсифицирующего потенциалов номинаций улыбки обосновывается роль данных единиц в создании прагматического эффекта выразительности художественного текста.