Надфразові єдності в сучасній англійській мові: приєднування

- Say, Henry, ain't you forgot somethin?

- You don't get no coffee.

- Ain't run out?

- Nope. [2, 20]

Косогорова Х.Г. в статті «Коммуниканикативно-синтаксическая организация вопросно-ответного диалогического единства» також зазначає: «Основним сигналом закінчення ДЄ слугує психологічна вичерпаність розмови: учасники спілкування розуміють, що далі обговорювати це питання не має сенсу. Якщо в результаті змінюється тема, то межа ДЄ визначається дуже легко, проте в живій мові одна тема "переходить" в другу, тоді ДЄ матиме дві теми. Головне в ДЄ - це не єдність теми, а психологічне прямування від "тематичного ентузіазму" до тематичної вичерпаності. На відміну від залежної першої репліки, остання репліка ДЄ цілком залежна від попереднього контексту: вона незрозуміла без цього контексту, промовляється з інтонацією завершеності, психологічної вичерпаності. Репліки вказують на комунікативну спрямованість мовлення і взаємопов'язані між собою змістом і специфічними мовними засобами, насамперед синтаксичними і інтонаційними» [19, 2].

- You don't know whether he left the house when he went out of the room?

- I don't know at all. I imagined he just felt he couldn't wait any onger and must see the dentist. But it couldn't have been Mr Morley he was going to, because the boy came in and took me up to Mr Morley only a few minutes later. [1, 68]

- Did you go into the waiting-room again on your way out?

- No. because, you see, I'd already put on my hat and straightened my hair up in Mr Morley's room. [1, 68]

І. П. Святогор відзначає в роботі «О некоторых особенностях синтаксиса диалогической речи в современном русском языке» «репліка в діалогічній єдності має двосторонню комунікативну спрямованість - на попереднє мовлення або ситуацію мовлення і на виклик нового висловлювання співрозмовника». [33, 6]

- Exuse me, this is a suicide you are investigating, not a murder?

- If it were a murder, would you have anything to suggest?

- Not I! I'd like it to be Georgiana! One of those grim females with temperance on the brain. But I'm afraid Georgiana is full of moral rectitude. Of course I could easily have nipped upstairs and shot the old boy myself, but I didn't. In fact, I can't imagine any one wanting to killing himself. [1, 57]

На думку дослідника, ця залежність виражається у «формально-мовному відношенні такими прийомами: 1. тотожності, тобто коли наступна репліка в інтонації, лексичному і граматичному складі має тотожні з попередньою реплікою елементи; 2. еліптування; 3. подібності, що включає в себе синонімію форм і паралелізм у будові двох реплік; 4. підхоплення; 5.комунікативної недостатності, коли наступна репліка представлена семантичним словом - пропозицією/речення.» [33, 6]

- Mr Amberiotis? I'm sorry, sir, I'm afraid you can't see him.

- Oh, yes, I can, my lad,' Japp said grimly. He drew the other a little aside and showed him his credentials. [1, 72]

- And the motive?

- Has us beat for the moment. Suppose Morley once seduced Amberiotis' daughter? [1, 72]

- He didn't mention a patient by the name of Amberiotis?'

- No, no. He really said nothing - except, I mean, the things that dentist have to say.' [1, 70]

«Значеннєвий і власне формальний взаємозв'язок реплік призводить до того, що репліки виявляються нездатними до самостійного функціонування і вживаються тільки разом як єдина комунікативна одиниця. У комунікативному плані існує чітко виражена комунікативна взаємоспрямованість складових частин ДЄ, яка проявляється в узгодженості реплік. Це породжує особливу зв'язність компонентів ДЄ - прагматичну. У створенні ДЄ провідну роль відіграють прагматичні, а не формально-синтаксичні фактори. Прагматична зв'язність являє собою новий вид текстової зв'язності, який особливо яскраво проявляється в діалозі» [33, 158].

- You are quite sure Mr Morley didn't say anything such as - for instance - that he was expected a painful interview this morning? Anything of that kind?

- No, indeed, I'm sure he didn't. [18, 69]

- Wash-out! The whole thing!

- What do you mean, my friend?

- Morley committed suicide all right. We've got the motive. [18, 74]

За визначенням Є. В. Падучевої у книзі «Прагматические аспекты связаности диалога», «прагматичні зв'язки - це такі, в які істотно включається мовний акт, з його умовами успішності, його учасниками, з природними законами сполучуваності мовних актів один з одним та ін.» [25, 306].

- Wash-out! The whole thing!

- What do you mean, my friend?

- Morley committed suicide all right. We've got the motive.

- What was it?

- I've just had the doctor's report on Amberiotis' death. [18, 74]

- Would he not have left some message behind him? Saying what he had done? And that he could not face the consequences?

- Something of that kind? Just a word for his sister?

- No, as I see it, he suddenly realized what had happened - and just lost his nerve and took the quickast way out. [18, 76]

Основні структурні і функціональні ознаки діалогу, його комунікативні можливості описав Л.П. Якубинський в статті «О диалогической речи»: «Одним із факторів, якими визначається своєрідна побудова діалогу, є «реплікування», що зумовлює досить швидкий темп мовлення, реалізується без попереднього обмірковування, в порядку автоматичної діяльності» [43, 184].

- You don't know whether he left the house when he went out of the room?

- I don't know at all. I imagined he just felt he couldn't wait any onger and must see the dentist. But it couldn't have been Mr Morley he was going to, because the boy came in and took me up to Mr Morley only a few minutes later.' [1,68]

- You are quite sure - well - that it wasn't your friend, Mr Carter, who sent that telegram?

- Frank? Whatever for? Oh! I see, you mean - a put-up job between us? No, indeed, Inspector - neither of us would do such a thing.' [1, 41]

Теплицька Н. Н. у дисертації «Некоторые проблемы диалогического текста» в «Залежності від ступеня спаяності і зв'язності реплік виділяє кілька рівнів комунікативних одиниць діалогічного мовлення:

- репліка, яка реалізується в межах практично будь-якої комунікативної одиниці мови;

- діалогічна єдність, що об'єднує семантично і структурно як мінімум дві репліки;

- діалогічний абзац - комплекс двох чи більше діалогічних єдностей, об'єднаних тематично;

- діалог-текст, якщо він відповідає характеристикам зв'язності і цілісності» [37, 9].

- You don't know whether he left the house when he went out of the room?

- I don't know at all. I imagined he just felt he couldn't wait any onger and must see the dentist. But it couldn't have been Mr Morley he was going to, because the boy came in and took me up to Mr Morley only a few minutes later. [1, 68]

- Did you go into the waiting-room again on your way out? - No. because, you see, I'd already put on my hat and straightened my hair up in Mr Morley's room. [1, 68]

- I will ask yet another question. Why should you suppose this is a hush-hush business?

- Isn't it? Well, if it isn't, in my opinion it ought to be.'[1, 9]

- You know, dear, it really has stopped aching! Not a twingle! I think perhaps I'll ring up - - Now don't be foolish, my dear. You go to the dentist and get it over. [1, 9]

О.Б. Сиротиніна у «Современная разговорная речь и ее особеннности» наголошує, що «еліптичність - один із принципів побудови розмовного тексту… Цей принцип економії діє у розмовному мовленні на всіх рівнях мовної системи, проте особливо виразно проявляється у синтаксисі. Фактично, у розмовному мовленні не зустрічаються ні повні речення, ні взагалі повна реалізація валентностей слова. Це є відмінністю розмовного мовлення від усіх інших реалізацій мови» [31, 101].

- As much as that?

- Possible more… [1, 88]

- I have had Reilly in mind from the first.

- Irish? I.R.A.? [1, 88]

Грибова П.Н. вважає так: «комунікативна ціль конкретного типу питального речення, використаного в якості стимуляційної репліки, сприймається через призму відповідної репліки-реакції, що характеризується своїми формальними засобами вираження. Звідси випливає, що типи реплік-відповідей можна в більшій чи меншій мірі передбачити виходячи з структурно-семантичних особливостей репліки-стимулу. Згідно з типом очікуваної відповіді, визваного питанням-стимулом, всі питально-відповідаючі діалогічні єдності (question-answer) можна розділити на наступні три основні групи:

1) ті, в яких в якості прямої відповіді на питання-стимул очікується, як правило, слова-пропозиції «Yes» или «No», підтверджуючий чи заперечний зміст, вміщений в питальному реченні, представленому загальне питання. У світлі нашого підходу вони називаються Так/Ні-питаннями.

- That is suggestive, is it not?

- Not in the way you mean. Morley had been abroad. [1, 132]

- You haven't traced the pistol, hsven't you?

- No, it's a foreign make. [1, 132]

2) ті, в яких в якості потенціальної відповіді на питання-стимул може з'явитися будь-яка граматична форма (крім Так чи Ні), виконуюча недостатню інформацію, відсутність якої визначено питальним словом, відкриваючим питання. Це традиційні загальні або спеціальні питання з точки зору їх формального складу.

- Who told you so?

- Mr Reginald Barnes of Castlegarden Road, Earling.[1, 133]

- And you do not agree?

- It isn't my branch - oh yes, there are such things - but they're rather futile as a rule. [1, 133]

3) ті, в яких вибір допустимої прямої відповіді обмежений набором двох (чи більше) альтернатив, які експліцитно перечислюються у питанні-стимулі. Традиційно такі питання прийнято називати альтернативними.

- That is a little odd, is it not?

- Well, I thought so - but Frank says it is often done nowadays. [1, 109]

- Is there somebody else?

- No, of course there isn't. [1, 108]

- And you stayed half an hour - or longer - or less than half an hour?

- I don't know, I tell you. I'm not the sort of chap who's always looking at a clock.' [1, 112]

«Подана класифікація показує, що репліки-відповіді, рівно як і породжуючі їх репліки-питання. Мають свою специфіку, дозволяючи чітко обмежувати один тип питально-відповідної єдності від другого. Регулярність, з якою зустрічаються відповідаючі репліки в цих трьох типах питально-відповідаючих діалогічних єдностей не являється стовідсотковою, але її достатньо для того, щоб на основі типів відповідних реплік побудувати подібну класифікацію.» [10, 10]

Таким чином, діалогічна єдність (ДЄ) є мінімальною смисловою та структурною одиницею діалогічного тексту і визначається як послідовність двох або більше тематично, логічно, психологічно, структурно та ілокутивно пов'язаних реплік, перша з яких є стимулюючою, решта - реагуючими. Через те, що діалогічна єдність є структурною і функціональною одиницею діалогу, вона характеризується тими ж ознаками, що й діалогічне мовлення в цілому. До них відносяться, перш за все, мотивованість (внутрішня або зовнішня), адресність (тобто, адресованість певному слухачеві), двосторонній характер, емоційна забарвленість, еліптичність, асиметричність, ситуативна обумовленість, зв'язаність реплік між собою, наявність обов'язкового спонукання до відповідної реакції. Ці ознаки являють собою специфіку діалогу як особливої мовленнєвої побудови і пояснюють, по-перше, високу частотність уживання і різноманітність типів речень у функції відповідних реплік, по-друге, широку поширеність висловлювань з імпліцитно вираженим комунікативним значенням у складі діалогічної єдності.

2. Порівняльна характеристика надфразових єдностей в англійській та українській мовах

У другому розділі ми визначили порівняння засобів експресивності і теорії їх перекладу в англійській та українській мовах.

2.1 Функціонально-прагматичний аспект парцельованих конструкцій

Парцельовані конструкції давно привертають увагу вчених. Більшість розглядають їх як явище розмовної мови, хоча вже емпірично доведено, що парцельовані конструкції можуть вживатися як в розмовній, так і в кодифікованій літературній мові, в різних функціональних стилях. Безсумнівним являється той факт, що парцельовані конструкції виникли в усному мовленні і лише пізніше були запозичені письмовим дискурсом з ціллю надання останньому більшої невимушеності і експресивності.

`And then, blind and reeling, he followed at Beauty Smith's heels back to the fort.' [2, 173] `The moment Mit-sah gave his order for the start, that moment the whole team, with eager, savage cries, sprang forward at White Fang. [2, 151]

Не дивлячись на той факт, що в граматичній літературі поки що немає єдиного і повного визначення приєднування, практично всі вчені єдині в думці про те, що будучи синтаксичним процесом, приєднування отримує все більше поширення, а згідно, її вивчення актуальне для сучасної лінгвістики. Автори єдині також в тому, що приєднування відноситься до області експресивного синтаксису.

“Then he remembered, and, turning on the back-track, started for home, carrying the ptarmigan in his mouth.” [2, 60]

“While old One Eye, the wolf, crouching in he covert, played his part, too, in the game, waiting for some strange freak of Chance, that might help him on the meat-trail which was his way of life.” [2, 61]

В писемному мовленні між розчленованими частинами речення ставиться пунктуаційний знак закінчення речення (крапка, знак оклику, знак питання, трикрапка).

`He looked at them like a drunken man and maundered in strange, sleepy speech: “Red she-wolf... Come in with the dogs at feedin' time... First she ate the dog-food... Then she ate the dogs... An' after that she ate Bill...” [2, 40]

На нашу думку, парцеляція також може оформитися за допомогою крапка з комою, тире, лапок (в останньому випадку ефект парцеляції зміщається з ефектом парентези).

`Nevertheless, he made out, sheltering between her legs against the length of her body, five strange little bundles of life, very feeble, very helpless, making tiny whimpering noises, with eyes that did not open to the light.' [2, 58]

Одним з важливих, на наш погляд, питань при розробці даної теми являється питання про співвіднесення парцельованих і приєднувальних конструкцій. В реченні: `They were all there, neatly pigeonholed in his orderly mind - but he had not as yet attemped to set them in order.'[18, 138] - не можна відірвати члени речення, що стоять після слова there, так як основне речення з парцельованими визначеннями залишиться без основної думки. Зрівняйте з приєднуванням:

`But he can't know... He can't... When did he ask you? Oh, theres no need' [18, 178]

Означає, парцеляція можлива лише при збереженні основним реченням семантико-структурної цілісності, що не розпридвляється на приєднування.

“He had bred true to the strait wolf-stock - in fact, he had bred true, physically, to old One Eye himself, with but a single exception, and that was that he had two eyes to his father's one.” [2, 65]

“He became an adept at fighting. He economized. He never wasted his strength. Never tussled. He was in too quickly for that.” [2, 154]

Розглянувши вищесказане, можна говорити про те, що парцеляція вивчалася в різних функціональних стилях, в рамках речення і в рамках цілого тексту.

`There was no telling. Something might happen. The porcupine might unroll.' [2, 60]

`It was the trap, ever the trap, the fear of it lurking deep in the life of him, woven into the fibre of him.' [2, 155]

`Something inevitanle, fore-ordained, the next link in the chain. When it came - then - then he could go on.' [2, 173]

Підходячи до приєднування з різних точок зору, дослідники по-різному клафісикували ці конструкції, хоча насправді назвати конструкціями їх важко. Ці характеристики приєднування використовувалися нами при роботі з фактичним матеріалом.

2.2 Відтворення діалогічної єдності при перекладі англомовної прози українською мовою

В репліках діалогу частина речення, як правило, опускається, оскільки вона або вже ясна з попередньої репліки, що належить співрозмовникові, або в тому випадку, коли частину речення можна легко вилучити, якщо вона не є суттєво важливою.

- And by the way, before I forget it, I hope you'll come to supper to-night-here. Will you? After the opera. [2, 172]

(Друге речення означає: «Will you come to supper tonight?» - І до чечі, поки я не забула, я сподіваюся, Ви прийдете сьогодні на вечерю. Прийдете? Після опери?)

- Delighted! - Згоден! (Відповідь капітана має на увазі:

«I shall be delighted to come!») [18, 140]

Проблема полягає в тому, що без контексту зрозуміти зміст діалогічних конструкцій буває складно. Існують характерні для певної мови особливості, на підставі яких будується діалогічна єдність, побудові якої супроводжують правильне й доречне вживання конструкцій з використанням еліптичних речень - конструкції, які використовуються в українській мові, часто виявляються неправильно вжиті в англійській мові.

- She was proud of her father having been an officer and her husband a colonel.'[2, 180]

- Вона пишалася тим, що її батько був офіцером, а чоловік - полковником.

- Her husband was in women's blood. Had always been. Would always be.[2, 180]

- Її чоловік був у жіночій крові. Завжди був. Завжди буде. [18, 130]

- I wish you didn't have to do it.

- Краще вам не довелось цього робити.

- I don't. [18, 149]

- Я не стану.

При перекладі постійно виникають втрати, спотворення або додавання інформації, що обумовлено відмінностями між мовами. Еліптичні речення і конструкції вживаються не лише в діалозі, діалогічній єдності, вони можуть зустрічатися і в описах-ремарках до п'єс, в складних реченнях, а також в заголовках газет.

`A Christmas Carol' - Різдвяна пісня в прозі.

`The catcher in the rye' - Над прірвою в житі.

Проблема еліпсиса є однією з найбільш спірних у лінгвістиці, її вивченням займалися такі науковці як Н.М. Васильєва (2004), А.Ф. Бондаренко (1985), Л.В. Косоніжкіна (2006). Для традиційної граматики англійської мови представлялося безсумнівним, що будь-яке речення характеризується, насамперед, наявністю структури іменного присудка і що будь-яке відхилення від цієї структури слід пояснювати як явище еліпса, тобто «опущення» тих або інших елементів структури речення.

`Could anybody have walked in from outside?'

- Зміг хто-небудь прийти з надвору?

`No, they could't. They'd have to have a key, see?'

- Ні, вони б не змогли. Їм довелося б мати ключ, дивляться? [1, 47]

Отже, під час відбору фактичного матеріалу будемо спиратися на таке трактування еліпсису: навмисний пропуск несуттєвих слів у реченні без викривлення його змісту, а часто - для підсилення змісту й ефекту.

Kонструкції типу if any, if anything мають експресивно-підсилювальне значення й прекладаються на українську мову підрядними умовними реченнями, а також словами: майже, мабуть, зовсім, взагалі та ін.

`Objections to this plan, if any, should be reported to the committee at once'

- Якщо і є заперечення проти цього плану, то вони повинні бути негайно представлені комітету. (Твердження, якщо вони є...)

`Very little, if anything, could be advanced in the defense of his policy.' [1, 272]

- Майже нічого не можна було сказати на підтримку його політики.

До еліптичних конструкцій ставляться також допустові підрядні речення, що вводяться сполучниками whatever, however, у яких відсутній присудок (іноді підмет). На українську мову такі допустові підрядні речення перекладаються повними допустовими підрядними реченнями з сполучниками: який би не, яким би не.

`And what do you think about it?'

- І що ви думаєте з цього приводу? `The British people have to submit to new texation, however high.'

- Англійському народу доводиться примиритися з новими податками, якими б високими вони не були. [1, 272]

Сполучник though може стояти на кінці простого речення, що слідує за іншим простим реченням, що тісно пов'язане з ним за змістом. Кінцеве though відповідає українським проте, все-таки, однаково, все-таки. У такій же функції може вживатися прислівник however як у кінцевій, так і початковій позиції.

До еліптичних конструкцій відноситься й комбінація if + дієприкметник (або прикметник). Українською мовою ця комбінація перекладається підрядним допустовим реченням. Значення допустимості також передаються займенниками й прислівниками з компонентом ever: however, whoever, whatever, wherever, whenever.

`If consudered from this point of view, the problem takes on a new aspect.'

- Якщо розглядати проблему з цієї точки зору, то вона набуває інший характер.

`But the decision, if logical, requires a measure of courage.'

- Але це рішення, хоча воно логічно, вимагає відомої мужності. [1, 133]

`Whoever told you this was wrong.'

- Хто б тобі це не казав, він був не правий.

`But however often I tried I couldn't find the answer.'

- Скільки б я не намагався, я не міг знайти відповіді. [1, 135]

Слід зазначити, що в літературній мові, і в розмовній ці тенденції, маючи загальні причини, розвиваються по-різному. Найчастішими і простішими прикладами є, наприклад, фразеологічні структури, «неповні» варіанти прислів'їв і приказок, а також еліптичні речення діалогічної мови, властиві розмовній, «не літературній» мові.

Переклад еліптичних конструкцій з огляду на стилістичні особливості англійської та української мов. Характеризувати неповні речення можна виходячи з їх складу, модальності, стилістики. Серед неповних речень аналізуватимемо еліптичні, тобто ті, в яких опущений той чи інший елемент речення, який легко відновлений з найближчого контексту або з конкретної мовної ситуації.

У рамках опису процесу перекладу перекладацькі трансформації розглядаються не в статичному плані як засіб аналізу стосунків між одиницями вихідної мови і їх словниковими відповідностями, а в плані динамічному як способи перекладу, які може використати перекладач при перекладі різних оригіналів в тих випадках, коли словникова відповідність відсутня або не може бути використана за умовами контексту. В українській мові є тенденція щодо об'єднання в рамках одного речення як можна більшої кількості предметних ситуаій. Це призводить до утворення речень, що включають присудки або доповнення, а також додаткових речень, означальних, дієприкметникових і дієприслівникових зворотів. Не можна сказати, що в англійській мові подібних речень немає, але перевантажимість структури однорідними й означальними елементами, безумовно, менша, чим в українській мові.

При перекладі оригіналу, коли словникова відповідність відсутня або не може бути використана за умовами контексту при збереженні інформації, які полягають у зміні компонентів вихідного тексту при збереженні інформації, призначеної для передачі зміту.

Генералізацією заміна одиниці вихідної мови, що має вужче значення, одиницею мови перекладу з ширшим значенням, тобто перетворення, зворотнє конкретизації:

`That smell all over the place. Vicks Nose Drops.'

- Тут ще пахне грипозними каплями на увесь дім.

`No, it's a foreign smell.'

- Ні, це чужоземний запах. [1, 132]

Конкретизацією називається заміна одиниці вихідної мови, що має вужче значення, одиницею мови перекладу з ширшим значенням, тобто перетворення зворотнє конкретизації:

`Yes, we had a talk.''

- Так, у нас була розмова.

`And what?'

- І що?

`We realy did. '

- Поговорили. [1, 156]

Модуляцією називається заміна слова або словосполучення вихідної мови перекладу, значення якої логічно виводиться зі значення початкової одиниці:

`Then this girl gets killed, because she's always speeding.'

- А потім дівчина гине, тому що постійно порушує правила.

`Gets killed?'

- Гине? [1, 151]

2.3 Засоби тема-рематичного поділу висловлення

Проблеми комунікативного синтаксису розглядаються в сучасній лінгвістичній літературі переважно на матеріалі чеської, російської, англійської мов. В українському мовознавстві комунікативна граматика знаходиться ще тільки на етапі активного становлення. Тому дослідження засобів тема-рематичного поділу висловлення є актуальним. Закономірності актуального членування висловлення в українському мовознавстві не мають повноцінного висвітлення в жодному з розділів лінгвістичної науки. Не існує й окремої галузі мовознавчих знань, що вивчала б процес творення мовлення, зв'язок мисленнєвої і мовленнєвої діяльності, акт інтуїтивного членування висловлення.

Теорію актуального членування можна розглядати в кількох аспектах: по-перше, у зв'язку із формально-граматичним і семантико-синтаксичним членуванням речення; по-друге, в аспекті вивчення психо- та нейролінгвістикою глибинних мисленнєвих процесів, що безпосередньо визначають тип мовленнєвого членування; по-третє, у зв'язку із програмованістю структури речення валентною рамкою предиката-ядра; по-четверте, розгляд синтагматичних і парадигматичних зв'язків висловлень у дискурсі тощо.

Новим у підході до актуального членування є мета систематизувати усі наявні в мовленні експліцитні та імпліцитні засоби вираження актуалізації, які слід кваліфікувати як ремоідентифікатори. Ці елементи утворюють ієрархічно зумовлену систему, кожен член якої характеризується власними диференційними особливостями.

Українська мова має свої неповторні засоби маркування теми і реми. Саме ці засоби надають мові унікальності під час наголошення мовцями певної актуальної інформації. Вивчення актуального членування саме в такому аспекті дає змогу заповнити прогалину в українському комунікативному синтаксисі загалом, а також має перспективи створення окремого повноцінного розділу лінгвістики, наукового напряму, що б вивчали явище комунікації в усіх аспектах. Такий підхід є певною мірою новаційним у практиці дослідження актуального членування висловлення. На сьогодні не існує ґрунтовної праці, в якій встановлювалися б закономірності маркування одиниць актуального членування теми і реми. Цей аналіз надзвичайно актуальний у наш час: він є корисним для розвитку комунікативної граматики, і комунікативного синтаксису зокрема, подальшого вивчення інтенційності мови, встановлення комунікативної парадигми висловлення тощо.

`Miss Nevill tells me that you have been very fortunate and have found a very good job indeed.' [1, 113]

`Hercule Poirot wants to be murder, so it's got to be murder.'[1, 115]

Вивчення актуального членування ґрунтується на функціонуванні потенційної структури речення в актуальному контексті мовлення. Основоположником теорії актуального членування вважається В.Матезіус („Про так зване актуальне членування речення”), ця проблема знайшла висвітлення у працях Н.Д.Арутюнової, Ш.Баллі, М.В.Всеволодової, І.Р.Вихованця, А.П.Загнітка, В.А.Звегинцева, Г.О.Золотової, І.І.Ковтунової, О.О.Лаптєвої, О.А.Мельничука, О.В.Падучевої, І.П.Распопова, О.Б.Сиротиніної, Я.Фірбаса, М.А.К.Хелидея, В.Є.Шевякової.

Можна погодитися з більшістю дослідників, які стверджують, що актуальне членування має бінарний характер, тобто складається з двох одиниць: теми і реми; що механізм актуалізації полягає у виділенні автором повідомлення певного інформаційно навантаженого елемента висловлення з комунікативною метою. Одним із найбільш дискусійних залишається питання термінів на позначення одиниць актуального членування. Тут дослідники не мають одностайної думки щодо поняттєвого апарату: дане нове (К.Г.Крушельницька), логічний суб'єкт; логічний предикат, смисловий суб'єкт; смисловий предикат (А.Б.Ільїш), основа; предикована частина (І.П.Распопов), лексичний підмет; лексичний присудок (О.І.Смирницький), В.Матезіус пропонував терміни основа; ядро, а Ш.Баллі диктум модус. Терміни тема і рема вперше вжив німецький вчений К.Боост. Саме вони на сьогодні є найбільш поширеними й однозначними у визначенні. Усе це розмаїття термінів пов'язане з проблемою приналежності актуального членування певному рівню мови: І.П.Распопов і К.Г.Крушельницька відносять явище актуального членування до граматичного рівня мови, Н.Д.Арутюнова і В.З.Панфілов говорять, що воно стосується речення. У дослідженні стверджується думка про доцільність вивчення актуального членування на рівні комунікативного синтаксису, в межах дискурсу і в зв'язку із типом висловлень і реґістрами мовлення. Саме тому є сенс досліджувати явище актуалізації та засобів тема-рематичного поділу висловлення із урахуванням конситуації, мовленнєвого оточення висловлення. Актуальне членування також залежить від багатьох паралінгвістичних обставин, від стосунків мовців, від попередніх даних тощо.

`That is what we are meant to think.' [1,116]

`Nobody came to see him at the Savoy.'[1,116]

До предиката в реченнях рема теж може бути матеріально не вираженою (пор.: нульова форма знака у фонетиці, морфології, синтаксисі), або відсутньою, а речення/висловлення неповним. Але, спираючись на дослідження М.А.К.Хелідея, схиляємося до думки, що актуальне членування є ієрархічно важливішим і первинним щодо граматичної структури, а оскільки ремою може бути будь-який член речення (не обов'язково присудок/група присудка), то і пропуск у реченні присудка зумовлюється редукцією теми/елемента теми, що його (присудок) містила. Рема пропускатися не може, тому що вона найсильніше комунікативно навантажена і несе основний зміст про тему. Тому думку про аналогію неповних речень і речень без елемента комунікативної структури варто застосовувати тільки щодо теми. Тема/елемент теми може бути матеріально не вираженою (комунікативно нульова тема), але не може бути відсутньою. Підтримуємо думку О.О.Крилової та Т.М.Ніколаєвої про нерозчленовані висловлення, які містять нульову тему, зміст якої дорівнює всій об'єктивній дійсності. Пор. : Холодно. Йде дощ. Прийшла весна. (Комунікативна структура таких речень одночленна, може відповідати як двоскладним, так і односкладним реченням.)

`The A. C. is satisfied anyway.' [1,116]

`She seems to have done so.' [1, 116]

Місце розташування теми і реми висловлення визначаємо, спираючись на градуальну шкалу засобів тема-рематичного поділу. Отже, визнаючи, що рематична інтонація є основним ієрархічно найвищим засобом актуалізації, можна говорити про довільне розташування реми щодо інших інформаційно слабших елементів висловлення. При цьому перші ступені ієрархії ремоідентифікаторів визначаємо так: 1)рематичний наголос; 2)ремоідентифікатори; 3)порядок слів.

Пор.: `They like to feel life's dangerous.' 1)Саме вони люблять відчувати небезпеку життя (рема вони); 2) Вони люблять саме відчувати небезпеку життя (ремоідентифікатор саме, рема feel ); 3) Вони люблять відчувати саме небезпеку життя (з наголосом на життя: ремоідентифікатор рематичний наголос, рема life). Останній випадок ілюструє комунікативну помилку, яка дезорієнтує реципієнта під час диференціювання реми. Оскільки за специфікою ієрархії засобів актуалізації порядок слів посідає лише третє місце і є одним з найслабших кванторів реми, то і твердження щодо фіксованої кінцевої позиції реми буде справедливим лише частково (за умови відсутності інших кванторів реми, ніж порядок слів). Місце розташування реми у структурі висловлення зумовлене ще й такими чинниками як комунікативний реґістр мовлення, функціональний стиль тексту та комунікативна настанова мовця.

`George entered the room with his usual noiseless tread.' [1,117]

`He set down on a little table a steaming pot of chocolate and some sugar biscuits.' [1, 117]

Окремо досліджується явище актуалізації. Вагомий внесок у розуміння поняття актуалізація зробив Ш.Баллі. Первинним матеріалом він вважає мову як систему віртуальних елементів, з яких у процесі актуалізації за допомогою певних актуалізаторів утворюється мовлення. Спираючись на цю думку, можна визначити актуалізацію як процес пристосування речення до вимог мовленнєвої ситуації. Для того, щоб певний компонент висловлення став ідеєю комунікації, його треба поставити в такі умови, які б виявили цей компонент як рему. Важливим також є вивчення засобів тема-рематичного поділу висловлення шляхом аналізу синтагматичних та парадигматичних зв'язків. Лінійні зв'язки висловлень розкриваються в межах дискурсу, аналіз якого виявив такі способи поєднання висловлень: послідовний (у якому рема попереднього висловлення є темою наступного), паралельний (характеризується єдністю теми і змінністю реми), асоціативний (де існує головна тема дискурсу і змінні теми і реми, що пов'язані із головною темою асоціативно). За вертикальним зв'язком висловлення створюють парадигми на основі зміни комунікативної ідеї та єдності граматичної структури речень. Це можливо за допомогою різного роду ремоідентифікаторів (порядку слів, інтонації, конситуації, спеціалізованих слів тощо).

`There were moments when Hercule Poirot discussed his cases with his valet.' [1, 118]

`He always said that he found George's comments singularly helpful.' [1,118]

У мовленні співіснують різні реґістри мовлення, і їх можуть репрезентувати неоднакові типи предикатів за значенням. Відповідно комунікативна організація будь-якого тексту теж не є однорідною.

- They prefer the answer to be a conjuring trick?

- Exactly. Politicians are just as bad. But I've always held out for plain common sense. [1, 182]

Цей текст репрезентує в першому реченні волюнтивний реґістр (prefer), у підрядній частині інформація відповідно, інформативний реґістр. Відповідь виражена спочатку реакцією на реактивний реґістр, далі наявне знову інформативне висловлення (Politicians are just as bad), а ремарка автора містить висловлення репродуктивного характеру. Завершується текст волевиявленням суб'єкта висловлення з відтінком узагальненого ґенеративного повідомлення. Відповідно, комунікативну організацію подібних текстів слід розглядати у зв'язку із приналежністю частин до певного мовленнєвого реґістру.

Під час актуалізації певного повідомлення мовець ставить інформативно важливий компонент, що і є метою комунікації, в такі умови, де б він виявив себе як рему. Мовець використовує певні маркери реми, які є основними орієнтирами для виявлення комунікативної мети. Ці елементи окремо ще не вивчалися дослідниками (більшість з них називають серед актуалізаторів лише порядок слів, інтонацію, деякі частки; І.Р.Вихованець виділяє фонетичні актуалізатори (логічний наголос і паузи), синтаксичні (порядок слів і частки), лексико-граматичні, до яких відносить повтор. Основним показником комунікативного навантаження висловлення є адекватний комунікативній ситуації внутрішній зв'язок між темою і ремою. Такий зв'язок називаємо релевантним, або адекватним, якщо він не створює комунікативних помилок, непорозумінь чи невдач; інформаційний зміст, який тема-рематичний зв'язок несе на собі, відповідає темі конситуації, вносить нове в цю тему і розвиває її, породжуючи нові тема-рематичні зв'язки. Засоби, за допомогою яких сигналізується, маркується, ідентифікується рема, називаємо ремоідентифікаторами - це матеріально виражені показники реми, актуалізатори, сигналізатори реми або засоби реалізації актуального членування. Причому такі елементи висловлення є релевантними як для мовця, який виступає в ролі суб'єкта процесу індикації, так і для слухача, який їх зчитує і розпізнає рему.

`Mrs Olivera swept from the room without condescending to take any notice of Poirot.' [1, 123]

`Its about this missing woman that the papers are full of.' [1, 123]

Особливу увагу дослідників комунікативного синтаксису сьогодні привертає дія закону економії мовних засобів, у результаті якого створюються висловлення, що не містять усіх необхідних змістових елементів, але їм притаманна така конструкція, інтонація й актуально важливий компонент змісту, за яким носій конкретної мови в конкретній ситуації однозначно може розпізнати зміст висловлення. Подібні конструкції називаємо комунікемами. Комунікемами вважаємо непредиковані одиниці синтаксису реченнєвого характеру, які являють собою слово або словосполучення, є граматично нечленованими, мають модусну пропозицію, виражають непоняттєвий зміст, служать реакцією на різного типу факти. До комунікем англійського мовлення належать: а) стверджувальні репліки типу

Why not! Who knows it! What say! Honest to God!, конструкції типу Still (not) + Vinf, Why + not + Vinf та ін.; b) заперечні репліки типу Where there! Still nothing! As well, it is! (ironically) looking stupid! Yeah, now! Now! Say-Say! Spitting like! Helped! (ironic) and others.; c) emotional evaluation (surprise, joy, delight, anger) Bach that! As it is! You divi, which (like that etc)! Wonder what ..! God is ..! God is ..! What the ..! and so on.; d) the mandatory call (expression of will): Just try! I love you! Come on! You say ...! and repeat: Sleep, sleep! and others. З погляду актуального членування висловлення, комунікема не членується, а виражає цілісний зміст реми. Етимологічно комунікема - це усічене до реми висловлення.

Одним із найбільш поширених прийомів маркування реми є повтор. На комунікативному рівні повтор акцентує увагу реципієнта на певній інформації, а отже, виокремлює, ідентифікує рему висловлення. Здебільшого повторюваною частиною є власне рема:

- Why am I not with you Poirot common language? - No Mrs Olivera, mum, - said Poirot - because such language you seek with my brother Alistair. With my worst enemy ... - From your worst enemy? Sonny! [1, 186]

Але повтор може бути й окремим ремоідентифікатором, і навіть переходити з теми в рему і навпаки. Повтор часто варіюється лексично, інтонаційно, може набувати в повторюваній частині додаткових лексем.

Серед синтаксичних способів тема-рематичного поділу висловлення окремо було вивчено програмованість реми валентністю предиката. Оскільки семантико-синтаксичним ядром речення є предикат, то реалізація інших членів речення підпорядковується семантичному устрою дієслова. В свою чергу, на валентну перспективу дієслова впливає система його синтагматично-парадигматичних зв'язків. Отже, дієслово повністю програмує позиційну модель речення і, відповідно, комунікативну організацію висловлення, зумовлюючи семантичні та позиційні характеристики актуальних компонентів. Так, наприклад, найчастіше семантика тривалентних дієслів організована таким чином, що інструмент і адресат є або неважливими для комунікації, або закладеними в семантичну структуру самого дієслова (пор.: чим можна threaten, cut, cut off, wipe, zaasfaltuvaty, dig тощо). При невираженості таких елементів ідея висловлення - сам предикат, інструмент вважаємо за традиційно закладений у семантиці дієслова, а адресат є несуттєвим для цього комунікативного акту. При вираженості інструмента його семантика часто суперечить традиційній, а тому є актуально важливою і наголошеною (пор.: He cut an apple / ruler).

Найбільшою за кількістю є група ремоідентифікаторів, що виражена специфічними лексемами і маркерами реми. Здебільшого це слова неозначеної (something once, other), вказівної (yes, this, that, one, here), абсолютивної (all, naturally, all, never,) та приблизної (almost, nearly approximate) семантики. Ці слова займають різну позицію в структурі висловлення щодо реми, але вони завжди впливають на комунікативний склад висловлення.

Наприклад, слово інший у своїй семантиці містить відтінок нового, не такого, яке було. Новизна іманентно притаманна семантиці цього займенника, що й зумовлює його рематичну маркованість:

`Well, I think that seems all right. Just close - very gently… Quite comfortable? You don't feel the filling at all? Open again, please. No, that seems quite all right.' [1, 20]

Слова вказівної семантики (this, these, that, those) найчастіше постають маркерами теми:

`That's quite O.K. That's the official view, and they know what's necessary.' [1, 186];

або виступають власне-темою:

`I want you to find this woman - Saisbury seale.' [1, 186]

З-поміж означальних часток найпоширенішими ремоідентифікаторами є слова саме, якраз, справді тощо, які вказують на рему і стоять у препозиції щодо неї:

`It is indeed the world - why? I too ask myself - and I cannot see it - no, I cannot see it'[1, 188]

Типовим для українського мовлення є функціонування в ролі ремовидільних засобів апроксиматорів. Апроксимація - це різновид номінації, який характеризується приблизним, неточним позначенням предметів і явищ навколишньої дійсності у процесі мовленнєвої діяльності. Категорія приблизності охоплює різноманітні лексико-граматичні засоби, за допомогою яких виражаються нечіткі межі предметів, ознак, дій. До апроксиматорів української мови належать слова типу майже, мовби, немов, немовби, немовбито, приблизно, біля, близько, коло, мало не, ледве не, ледь не, трохи не тощо. Щодо структурної схеми конструкцій з апроксиматорами, то тут виділяються власне-апроксиматор і ядро. Ядро - це головний компонент конструкції, тоді як апроксиматор, тобто залежний компонент, іменується ад'юнктом (за О.Т.Кривоносовим). В англійській мові апроксиматори є ад'юнктами всіх структурних одиниць - слів (at seven), словосполучень (like music listened), речень (Almost dark…). З погляду актуального членування, саме ці ядра найчастіше виступають у ролі власне-реми висловлення, тоді як апроксиматори - в ролі ремоідентифікатора:

`Women really are the devil! Good-morning, M. Poirot. Lovely day, isn't it?'[1, 201]

Абсолютизаторами називаємо групу лексем, семантика яких вказує на повну, абсолютну відповідність слова означуваному поняттю, тобто на повну реалізацію дії, ознаки тощо. За своєю природою вони протистоять апроксиматорам, бо якщо перші є крайнім виявом ознаки (або абсолютною відсутністю дії, ознаки, предмета), то другі до цієї межі не доходять, а лише наближаються до неї. Явище абсолютизації охоплює ряд слів, які морфологічно належать до різних частин мови, але в собі мають сему абсолютно, що і є визначальною для цієї групи. До абсолютизаторів можна віднести такі слова: Absolutely, totally, completely, absolutely, always, literally, nothing, ever. В комунікативному плані абсолютизатори здебільшого є ремоідентифікаторами. Це зумовлюється тим, що вони не вносять нового змісту в речення, а лише актуалізують певне явище, вказуючи на його повну відповідність реальності. В реченні абсолютизатору іманентно притаманне підвищення тону, яке й актуалізує рему - означуване слово:

`The Scotch are always touchy [1, 201]'

Взаємозв'язок висловлення і мовленнєвого акту безпосередньо виявляється в процесі спілкування. Спілкування - це процес взаємної регуляції створення ментального утворення в свідомості комунікантів, що відображає предмет спілкування. Мета такої взаємної регуляції - створення актуальної спільності уявлень комунікантів про предмет спілкування. Метою розмови є прагнення мовця викликати в свідомості іншого комуніканта схожу або аналогічну думку, оскільки, за О.О.Леонтьєвим, метою спілкування виступає та або інша спрямована зміна в смисловому полі реципієнта. Базовою характеристикою комунікації постає „взаємне інтерпретування” комунікантів, які прагнуть до успішного вирішення інтерпретаційного „конфлікту”. Ця характеристика використовується у визначенні П.Грайса, згідно з яким висловлення „А щось мав на увазі під Х” є еквівалентним висловленню „А вимовив Х з метою вплинути на слухачів таким чином, щоб за допомогою розпізнання цієї мети вони дійшли певної думки про те, що мовець має на увазі”. Вимовити висловлення з такою метою неможливо, якщо не передбачити при цьому, що адресат висловлення володіє і знає, як користуватися, необхідними засобами для розпізнання цього наміру. Для адекватної інтерпретації висловлення необхідно вказати, яким саме чином це висловлення має інтерпретуватися, щоб такий намір мовця був правильно розпізнаний адресатом.

Джерела обліку пресупозицій можна знайти в теорії актуального членування пропозиції на ''дане" і "нове". Переваги цієї теорії полягають у тому, що в ній наявна спроба виявити мовні способи вираження погляду відправника на пресупозиції гіпотетичного реципієнта. Відправник текстуальними засобами намагається вирішити питання про те, наскільки обізнаний слухач про предмети і явища, про які говориться в пропозиції. Предметом повідомлення, його вихідним пунктом переважно є щось відоме для реципієнта - "дане", про це відоме повідомляється щось невідоме - "нове".

`He moved away from it smiling.' [1, 122]

`Jane Olivera was standing by the mantelpiece.' [1, 122]

Отже, мовлення є інтенційним і це основна його ознака, яка забезпечує комунікативну функцію. У зв'язку із цим визначено також роль актуального членування і загалом комунікативної граматики в діалогічному мовленні і у функціонуванні перформативів у мовленні. Актуальне членування висловлення формується ще на мисленнєвому рівні і встановлює порядок розташування своїх компонентів та засоби вираження на рівні глибинної граматичної структури. Глибинна структура речення вже подає готовими тему і рему висловлення, які оформлюються різними засобами у поверхневій структурі, але відповідно до закладеного змісту на попередніх етапах формування висловлення. Актуальне членування не формується в глибинній структурі, тому що воно закладене на більш глибокому рівні підготовки мовленнєвого висловлення - на рівні семантичних уявлень. Актуальне членування присутнє на всіх етапах формування висловлення, але зароджується воно ще під час виникнення задуму/мотиву думки. Такий висновок дає підстави стверджувати, що актуальне членування є категорією не тільки мовною і мовленнєвою, але й мисленнєвою. Варто вивчати ремоідентифікатори з метою встановлення повної парадигми, яка в подальшому стане основою під час створення програми автоматизованого комунікативного аналізу текстів.

Висновки

1. Відповідно до поставленої мети було розглянуто значну кількість теоретичних та практичних джерел і проблем, таких як визначення приєднування як один із прийомів експресивного синтаксису; розглядання методу актуального членування, як характеристику синтаксичного рівня; розглядання явища діалогічної єдності як базову одиницю діалогічного мовлення; дослідження функціонально-прагматичного аспекту парцельованих конструкцій; відтворення діалогічної єдності при перекладі англомовної прози українською мовою в рамках еліптичних конструкцій; розглядання засобів тема-рематичного поділу висловлення.

2. Ми визнаємо, що приєднування є експресивним явищем усної мови. Його виникнення пояснюється тим, що в безпосередньому живому спілкуванні іноді виникає потреба інтонаційно виділити окремі одиниці, розширити й уточнити їх допоміжною інформацією. У писемному мовленні приєднування використовується для створення ефекту невимушеності, спонтанності спілкування.

3. Багато мовознавців відмічають, що приєднування - явище живе, активне, особливо в мові художньої літератури і публіцистики. Ряд дослідів в сучасній науці дають підстави вважати, що явище приєднування властиве не тільки англійській та українській мовам, але і багатьом іншим.

4. Ми не приймаємо явища парцеляції або сегментації речення, так як воно за своєю стилістичною своєрідністю цілісне та завершене, до якого можна лише приєднати додаткову інфрмацію, а не ділити на частини. Також ми не сприймаємо вживання замість приєднування термінів «парцеляція», «приєднувальні конструкції» «відокремлені члени речення», «сепарація» і вважаємо, що потрібно казати про відігравання значної ролі в живому мовленні, уточнюючи та доповнюючи основне речення.

5. Актуальне членування висловлення формується ще на мисленнєвому рівні і встановлює порядок розташування своїх компонентів та засоби вираження на рівні глибинної граматичної структури.

6. Тема і рема є двома частинами актуального членування речення. Тема - це те, про що повідомляє речення, рема - що саме воно повідомляє. Речення можуть бути простими або складними. Сукупність простих і складних речень утворює текст.

7. Уся комунікація, що припускає мовленнєву діяльність, відбувається ситуативно. Будь-який діалог складається з окремих взаємопов'язаних висловлювань, які називаються реплікою. Репліка є першоелементом діалогу. Сукупність реплік, що характеризується структурною, інтонаційною та семантичною завершеністю, називають далогічною єдністю (ДЄ), яка має двочленну структуру: стимул і реакцію.

8. Діалогічне мовлення у звичайних умовах може бути охарактеризовано як у значній мірі спонтанний, напівусвідомлений відносно форми процес. Ці особливості повсякденного спілкування - непідготовленість актів говоріння та відсутність у мовця пильної уваги до питань форми - ведуть до широкого використання готових моделей, штампів.

Список використаної літератури

1. Авласевич М. А. О парцелляции в современном русском литературном языке (на материале публицистики и художественных текстов) // Вестник Белорусского университета. - Серия 4 - 1973. - №1 - с. 54.

2. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов М., 1966, стр. 132.

3. Ачилова В. П. Парцелляция в английском языке /В.П.Ачилова // Ученые записи Таврического национального университета им. В.М.Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. - 211. - Т.24 (63), №1 ч.2. - с.25-31.

4. Белошапкова В. А. Сложное предложение в современном русском языке: Некоторые вопросы теории. - М.: Просвещение, 1967. - 160 с.

5. Белошапкова В. А. Современный русский язык: Синтаксис. - М.: Высш. Шк. 1977. - 248 с.

6. Ванников Ю. В. Синтактические особенности русской речи (явище парцеляції). - М., 1969.

7. Вардуль И. Ф. Основные понятия актуального синтаксиса. /И. Ф. Вардуль// Исследования по японскому языку: сборник статей /отв. ред. И. Ф. Вардуль. - М.: Наука, 1967. - с. 20-29.

8. Васильев В. О. Про інтонацыйні засоби вираження реми (на матеріалі англійської і російської мов)/В. О. Васильев//Інтонація як мовний засіб вираження думки; за ред. А. Й. Багмут. - К.: Наукова думка, 1975. - с.7-17.

9. Грамматика современного русского литературного языка/под ред. Н. Ю. Шведовой. - М.: Наука, 1970. - 767 с.

10. Грибова П. Н. Лингвистическая сущность диалогической речи, ее роль и место в системе национального литературного языка/П.Н. Грибова// Актуальные вопросы переводоведения и практики перевода. - Электронный ресурс http://www.alba-translating.ru/index/php/ru/articles/2012/gribova.2012.htm (Нижний Новгород)

11. Есперсен О. Философия прагматики/перевод с англ.; М., 1958. - 400с.

12. Иванчикова Е.А. Парцелляция, ее комуникативно-экспресивные и синтактические функции//Русский язык и советское общество: Морфология и синтаксис современного русского литературного языка/под ред. М. В. Панова. - М.: Наука, 1968 - с.277-301.

13. Иванчикова Е.А. Парцелляция, ее комуникативно-экспресивные и синтактические функции. Морфология и синтаксис современного русского литературного языка. - М.: Наука, 1968. - 293с.

14. Исаченко А. В. О грамматическом порядке слов/А. В. Исаченко//Вопросы языкознания. - 1966. - №6. - с. 27-34.

15. Кадомцева Л. О. Українська мова: Синтаксис простого речення. - К.: Вища школа., 1986 - 178 с.

...