Функціонально-прагматичний і лінгвоментальний аналіз чеських прагматичних кліше

Потреба в експлікації психічного стану, умовно названого співпереживанням (тобто спільним відчуттям емоції), посприяла виникненню кількох функціональних різновидів ПК, які сприяють виявленню однакового із співрозмовником емоційного стану і тим самим впливають на почуття, керуючись його ж (співрозмовника) інтересами. Тісно пов'язані з емоційною сферою людини і станом співпереживання ПК поздоровлення, привітання, побажання, з одного боку, розради і співчуття, з другого. Ці формули, ґрунтуючись на різних, навіть протилежних базових емоціях радості та печалі, можна вважати антонімічними, спільним моментом яких є функція підтримки, але в першому випадку поздоровлення, привітання, побажання, висловлюючись в атмосфері радості та задоволення, служать посиленню позитивної емоції, у другому - нейтралізації чи послабленню впливу негативної. Таким чином, ПК співпереживання виступають у процесі спілкування не тільки як мовні знаки реалізації мети спілкування, яку для обох семантичних типів можна визначити як підтримка, а й засобом досягнення певного результату.

Подяку та вибачення виділено в окремі функціональні різновиди, але їх однаково успішно можна розглядати як у формулах оцінки, так і у формулах співпереживання. З оцінними ПК їх єднає такий пресупозиційний чинник, як етична оцінка свого вчинку стосовно адресата - у формулах вибачення, і оцінка вчинку адресата стосовно себе - у формулах подяки. З формулами співпереживання їх єднає виразне емоційне тло - почуття вини (у вибаченні) і почуття вдячності (в подяці). Проте, на відміну від оцінок, подяка і вибачення не факультативні етикетні знаки.

Негопозитивні ПК відображають особистісне світосприйняття сказаного, яке може повністю чи частково збігатися або не збігатися. На концептуальному збігові ґрунтується згода, тоді як на незбігові - незгода. ПК згоди / незгоди докорінно відрізняються від рутинних ПК з вивітреним значенням (вітань, прощань, подяк, вибачень тощо) своєю інформаційністю. Прикметною інтеракціональною функцією згоди / незгоди є, відповідно, експлікація гармонії / дисгармонії та неконфліктності / конфліктності комунікативних стосунків, тому предметом аналізу є акти з прагматичною спрямованістю. Реагуючи, мовець завжди стоїть перед вибором, тобто між згодою / незгодою. Існують діалогічні єдності, де цей чинник не задіяний, зокрема при відповіді на з'ясувальні питання. В ілокутивному плані широке розуміння згоди може мати конкретніші значення: підтримки, схвалення, готовності виконати пропоновану дію, дозволу тощо, а незгоди - заперечення, виправдовування, протесту, відмови, заборони. Негопозитивні ПК можуть мати додаткові ознаки впевненості / невпевненості, емоційності / неемоційності, бути більш або менш увічливими.

Кожен смисловий різновид ґрунтується на притаманних йому типізованих семантичних складниках пресупозиції, функціях (інтеракціональних, ілокутивних і структурних), мовних і немовних індикаторах функцій, а також на поширювачах формул (інтенсифікаторах прагматичної сили, актуалізаторах і конкретизаторах), що індивідуалізують клішовану форму, і синтагматичних зв'язках з іншими ПК. У межах кожного угруповання виявлено значну диференціацію формул за сферою вживання, тональністю, увічливістю, емоційністю і т. ін.

Мовних індикаторів тієї чи іншої функції здебільшого буває декілька і переважна їх більшість має не тільки мовні ознаки, а й прагмасемантичні. Укажемо на найтиповіші індикатори.

1. Надійними репрезентантами ілокутивної функції є перформативи в ролі предикатів, які не описують дійсність, а утворюють її в буквальному смислі слова. Перформативи бувають експліцитними та імпліцитними. Типовим їх вираженням є форма першої особи теперішнього часу дійсного способу недоконаного виду, хоча трапляється й умовний спосіб; за винятком незгоди, не вживаються із запереченням.

2. Серед лексичних засобів найважливішими є ті, що виступають у ролі предикатів чи їх структурних компонентів, насамперед носіїв різних модальностей, і різноманітних поширювачів (інтенсифікаторів, актуалізаторів і конкретизаторів) і так званих членувальних сигналів. Надзвичайно поширені вирази з дієсловами moci i smмt, що дозволяють представити ступінь модальної градації, поданій через різні формальні трансформації.

Дейктична система координат засвідчує маркованість таких граматичних категорій, як дійсний спосіб, теперішній час, недоконаний вид, а також перша особа. Відхилення від перформативного канону „я - ти - тепер - тут“ має переважно прагматичне підґрунтя.

Умовний і наказовий способи рельєфно виділяються на фоні маркованого дійсного способу і призначені пом'якшувати прагматичний вплив на співрозмовника і вносити відтінок бажаності, чемності, тому конструкції, що їх репрезентують, можна вважати синонімічними з аналогічними конструкціями дійсного способу.

Основна первинна функція категорії часу полягає в тому, що вона співвідносить час дії з моментом мовлення, який прирівнюється до поняття “тепер”, незалежно від формальних репрезентацій. Уважати інші часові форми лише узуальним значенням теперішнього навряд чи правомірно - минулий і майбутній час вносить значення більшої ввічливості, невпевненості, захоплення тощо.

Релевантною для ввічливого вираження прохання стає іноді категорія виду. Доконаний вид впливає на функціональну специфіку ПК, вносячи значення обмеження актуальності, зобов'язаності адресата тощо.

У масиві формул виділяються я-орієнтовані, ти-орієнтовані і так звані неадресатні. Можливе відхилення від першої особи, чи транспозиція категорії особи, зокрема третьої, що може виступати у функції другої, адресатної. Транспозиція категорії особи можлива за умови її маркованості ознаками персональності, адресатності й увічливості, що й викликає нейтралізацію типового для 3-ої особи значення „неучасника акту комунікації“. Практично словоформа на позначення третьої особи виконує дейктичну функцію, типову для займенників другої особи. Іноді відбувається конкурування категорії означеності (в ПК) та неозначеності (в інформаційній частині), де сильнішою постає неозначеність.

Чеській мові притаманна значна кількість формул із запереченням, які звучать увічливіше, ніж без заперечення, бо спонукають до реакції менш наполегливо і надають адресатові можливість для „відступу“, тобто висловити у відповідь незгоду.

Функціонування питальних формул для вираження різних ілокуцій настільки часто вживане явище, що їх, на відміну від інших непрямих мовленнєвих актів, можна вважати не стільки непрямими ілокуціями, скільки усталеними одиницями, призначеними для впливу на емоційно-вольову сферу співрозмовника та його вербальну й невербальну поведінку, а не на запит інформації.

Таким чином, категорія способу, часу, виду, особи, адресатність, негація, форма речення (розповідна, спонукальна, питальна) дозволяють при виборі ПК за шкалою ввічливості варіювати прагматичною ефективністю, надаючи (чи не надаючи) перевагу мовним засобам, що наділені більшою комунікативною виразністю. При конкуруванні дійсного й умовного способу, недоконаного й доконаного виду, першої і третьої особи, розповідного і питального типу, неадресатного й адресатного, незаперечної і заперечної форми прагматично ефективнішими і більш увічливими є другі члени поданих дихотомій. Маніпулюючи тими чи іншими граматичними засобами, можна формувати відповідну до ситуації стратегію поведінки, метою якої є мінімалізувати обов'язки адресата стосовно ведення розмови чи виконання певної дії.

Індикаторами смислових функцій ПК є невербальні засоби, зокрема інтонація, що становить суттєвий елемент комунікації. Кінетичні засоби (погляд, міміка, жести тощо, сюди умовно можна віднести й відстань між комунікантами) можуть бути необхідними (обов'язковими) й можливими (факультативними), а також виконувати комплементарну функцію стосовно ПК або бути їх невербальними субститутами.

Обсяг реферату не дозволяє подати всі функціонально-смислові типи, тому, щоб уявити структуру їх опису, як приклад наведемо ПК поздоровлення, благословення і тостів, які разом із привітанням, розрадою і співчуттям входять у підрозділ формул співпереживання.

У рутинній діяльності людей трапляються ситуації, від яких залежать наступні дії або навіть майбутнє. Партнер по спілкуванню, усвідомлюючи це і керуючись розумінням важливості моменту (іноді він сам може бути зацікавленим у подальшому сприятливому перебігу подій), з метою солідаризації, підтримки та сприяння може скористатися спеціально призначеними для цього ПК - побажаннями: Z hloubi duљe ршeji ti mnoho љtмstн, zdaru, radostн а hodnм ъspмchщ v prбci!, Ћij blaze!, Mмjte se hezkу!, Atґ ti ћivot pшinбљн jen to nejlepљн!, Atґ se mбte rбdi a ћijete jeљtм sto let!, Atґ mбte kopu dмtн! і т. ін. Точніше цей різновид ПК можна було б назвати благопобажанням, як це роблять деякі дослідники, але з огляду на закріплене за словом (чи актом) побажання значення з аксіологічним знаком “плюс” і на загальновживаність в іменуванні мовленнєвого акту користуватимемося саме ним. Протилежний смисл мають прокляття.

Головними пресупозиційними складниками є: а) не тільки наявність двох учасників інтеракції в межах дії вербального сигналу, а й б) приводу - події, яку ми кваліфікуємо як життєво важливу; не обов'язково, щоб вона була глобальною, наприклад шлюб, зміна місця проживання чи роботи, народження дітей, подорож, одужання і т. ін.; можлива й незначна подія - початок робочого дня, складання екзамену, участь у змаганнях, грі, вечірці, відвідини театру, музею, прийом їжі; в) мовець повинен усвідомлювати важливість ситуації для адресата (іноді й для самого себе), його прагнення - некоректним уважається побажання того, у чому немає потреби; г) за умови щирості в мовця виникає зацікавлення в позитивному розвитку ситуації-приводу; ґ) мовець знає, що, за звичаєм, виголошення певної формули начебто сприяє цьому; д) він висловлює адекватну обставинам формулу.

Привід може називатися прямо (V den // tvэch narozenin…/ vaљн svatby…/ vaљн habilitaci…: V novйm roce ршeji ti hodnм љtмstн, zdaru а ъspмchщ v prбci) або непрямо, через абстрактне посилання на обставини, що вимагають сприяння (Vyuћijeme pшнleћitost…, Pшi (te) pшнleћitostн…: Je vhodnб pшнleћitost, abych ti popшal den plnэ slunниka a mnoho ъsmмvщ pro kaћdэ den!).

Ілокуція зі значенням `бажаючи тобі…, хочу, щоб так сталося в майбутньому, і цим засвідчую своє сприяння' може виконувати кілька функцій, серед яких головною є вербальне сприяння розвитку ситуації на користь адресата чи обох комунікантів. Виголошене побажання не може відноситися до минулого, а тільки до актуальної, у крайньому разі недавноминулої ситуації і стосується майбутнього. Функція солідаризації є частковим виявом головної функції, коли побажання висловлюється на користь обох співбесідників: `бажаючи тобі / нам…, хочу, щоб так сталося в майбутньому, і цим засвідчую своє сприяння'. Формально вона виражається в побажанні чогось хорошого не тільки адресатові (Pшeji ti / vбm / Vбm ршнjemnou zбbavu), а й обом комунікантам (Pшeji nбm ршнjemnou zбbavu). У побажаннях реалізується магічна функція або релігійна, наприклад, у християнських благословеннях: Ћehnбm vбs, Dбvбm svй poћehnбnн k snґatku, яку можна описати так: `бажаючи …, сподіваюся, що навіть шляхом говоріння цього можна посприяти досягненню бажаного'.

Останнім часом у лінгвістичних дослідженнях дедалі поширюється думка про зародження мови і її розвиток у ритуалi. Імовірно, і побажання зародилися в магічному аспекті ритуалу, коли прийшло усвідомлення, що слово наділене якщо не силою прямого впливу на світ, то силою сугестії - викликати позитивні емоції і таким чином регулювати поведінку людей. Гедоністична функція ґрунтується на привабливості та задоволенні: `бажаючи тобі…, хочу викликати твоє задоволення моїм вербальним сприянням майбутньому розвитку подій'. Щоб викликати задоволення, потрібно знати ціннісні орієнтації адресата.

Задоволення є тим перлокутивним ефектом, до чого прагне мовець; він “підводить” адресата до розпізнавання свого комунікативного наміру завдяки конвенційному зв'язку між лексичними, граматичними і фонетичними ознаками. Без урахування цього навряд чи можна розраховувати на реалізацію задуманого чи запланований ефект.

Експліцитним індикатором ілокуції побажання є дієслово pшбt у перформативному вживанні: Pшeji ti vљechno nejlepљн. Близьким до перформативного, але менш здатним експлікувати матерію смислу слова-дії є предикат побажання роpшбt, ускладнений суб'єктивними модальностями охоти (Rбd bych vбm роpшбl …), зацікавлення (Chtмl bych ti роpшбt …), дозволу (Dovolte, abych Vбm popшбl...). Незважаючи на специфіку способового вираження дієслова і певного відходу від перформативності, ці речення все ж увиразнюють розгорнуту реальну “сцену” з дійовими особами, де суб'єкт виголошує побажання гараздів адресатові. Позицію об'єкта побажання можуть посідати підрядні речення (aby se vбm zkouљka podaшila, abys(te) si pмknм odpoиinul) або їх іменні номіналізації у вигляді окремих словоформ (Pшeji ti љtмstн, zdaru, ъspмchщ // abys mмl љtмstн / zdar, ъspмch ) чи словосполучень і сполучень слів (Pшeji Vбm hodnou ћenu, љtмstн а zdravн // abyste mмl hodnou ћenu, љtмstн а zdravн).

Трапляється, що мовець у ситуації побажання, виражаючи своє ставлення до сказаного, трансформує звичну форму 2-ї особи адресата в 3-ю особу і тим самим надає висловлюванню описовості й свіжості: Troufбm si tvrdit: Naљe drahб panн Boћena bude ћнt dlouho-dlouho a dlouho ke ctн a slбvм naљн vшelй milovanй vlбsti! (Jeшбbek). Формальні зрушення (транспозиції) в межах категорії особи і повне розгортання ситуації побажання властиві високій тональності, яка, не задовольняючись максимальною наближеністю до ситуації, може залучати в побажання ще й привід: Dovolte, abych Vбm a celй rodinм popшбl v novйm roce jen to nejlepљн, hodnм ъspмchщ, zdravн a љtмstн.

Однак не всі ПК так „фотографічно“ зображають дійсність. Деякі фокусують увагу на об'єкті побажання, а пропозиційний зміст самої ситуації лише імплікують: Bav se dobшe!, Hlavu vzhщru! Їх глибинна структура може бути розгорнута так: (Pшeji tі), abys bavнl se dobшe! Незважаючи на еліптичність структури, вони зберігають ілокутивну силу побажання завдяки клішованій стандартній формі й імплікованому смислу, що й дозволяє ідентифікувати ці знаки. Отже, у масиві побажань з погляду експліцитності / імпліцитності предикатів можна виділити два структурні різновиди: повні (Pшeji ti pevnй zdravн), де предикат побажання знаходиться на поверхні, й еліптичні (Pшнjemnэ pobyt), де він глибинний. Еліптичні структури за наявністю / відсутністю в них вторинної предикації, підпорядкованої глибинній предикації побажання, поділяються на непредикативні (Ршнjemnou cestu!) і предикативні (Mмjte se hezkу!).

Еліптичні, особливо непредикативні ПК, уживаються здебільшого в неофіційній дружній атмосфері з фамільярною тональністю, натомість повні предикативні - у нейтральному слововживанні.

Заслуговує на увагу структурно-комунікативна однорідність еліптичних предикативних структур, утворених на основі наказового способу дієслів: Uzdrav se!, Љetшi se!, Drћte se!, у тому числі описового імперативу з часткою atґ: Tak atґ slozнљ zkouљku! Зрідка трапляються побажання з дієсловами бажального способу з часткою keћ і bodejtґ: Keћ bychom stбle ћili tak љtґastnм!, Bodejtґby zdrбvi doљli!, тому що ці частки переважно “спеціалізуються” на бажальних реченнях (Keћ by se matka uzdravila!, Bodejtґby tak bylo zнtra pмknм!), комунікативним різновидом яких можна вважати побажання.

Якщо розглядати побажання в імперативній формі в руслі чеської синтаксичної традиції, яка виділяє чотири модальні типи: розповідний, питальний, бажальний і спонукальний (Р. Mразек), то їх слід віднести до спонукального модального типу. Не збігаються стосовно обсягів бажальних речень погляди українських і російських мовознавців. Одні не включають побажання в бажальні речення (В.М. Русанівський, М.А. Жовтобрюх, К.Г. Городенська, А.П. Грищенко; Русская грамматика - 80), інші - включають (А.П.Загнітко).

Бажальна модальність ґрунтується на зацікавленості адресата або мовця в результатах, відсутності волюнтативного тиску і лише можливості дії (стану), натомість спонукальна модальність виявляє зацікавленість мовця або адресата, наявність волюнтативного тиску і потребу в реалізації дії. Водночас у межах бажального типу на основі того самого прагматичного фактора варто виділяти тип речень (бажання), де виявляється зацікавленість мовця в реалізації / нереалізації певної дії (стану), і другий тип (побажання), де пропонується певний стан речей (дія) на користь адресата.

Цікавими щодо семантики є предикати побажань, здебільшого екзистенційні (budґte, mмjte se, ћijte), на відміну від дійових предикатів (piљte, chodґte, poslyљte) спонукальних конструкцій. Дійову семантику мають переважно предикати висловлювань Poћehnej tм (ti) Pбnbщh, dмvenko! (Toman), Pбnbщh tм provбzej!, але, ураховуючи вказані вище ознаки, їх навряд чи можна назвати спонукальними висловлюваннями.

Традиційно прийнято поділяти бажання на реальне (splnitelnй) й нереальне (nesplnitelnй) (М.Ґрепл, П.Карлик), та, здається, до побажань цю диференціацію навряд чи можна застосувати, бо бажають здебільшого цілком реальні речі, a от в антонімічному акті - проклятті - трапляються й нереальні побажання: Atґ tм trefн љlak!

Людина завжди схильна сподіватися на краще, а побажання зміцнюють цю надію. Прикметно, що специфіка аналізованих знаків якраз і полягає в пов'язаності не з минулим, як у подяці чи вибаченні, а з майбутнім, причому кращим. Деякі побажання навіть мають установлені часові межі. Наприклад, на довготривале гарне майбутнє спрямовані побажання на весіллях (Аby vбm to manћelstvн vydrћelo celэ ћivot!, Аbyste spolu byli љtґastnн aћ do smrti!, Atґ se mбte rбdi a ћijete jeљtм sto let!), тоді як інші побажання обмежені терміном подорожі, поїздки, прийому їжі, складання іспиту тощо (Pшeji ti љtґastnou cestu / den plnэ slunниka / dobrй chutnбnн / aby se zkouљka podaшila). Акцентуючи увагу на пов'язаності побажань із кращим майбутнім, підкреслимо їх небайдужість до найбільш вагомих для людини цінностей, що сприяють виживанню, розмноженню і покращанню її становища як біологічної і соціальної істоти. Але якщо в далекому минулому люди покладалися на магічні ритуальні дії, то згодом навчилися задовольняти ці потреби найбільш економним способом - словом.

При переході від невербальних дій до вербальних ритуальність ситуації побажання не вивітрилася: щоб певне слово “ожило” й набуло сили (магії), потрібне обрамлення у формі того самого ритуалу, можливо, дещо примітивнішого, який сам по собі, як і сказане в його межах слово, є умовною реакцією на певні події. І, дійсно, побажання має чітко виражені елементи ритуалу: по-перше, співвідноситься з конкретною життєво важливою подією (днем народження, весіллям, подорожжю, змаганням тощо), по-друге, пов'язане мінімально з двома її учасниками (мовцем й адресатом), по-третє, перебіг вербальної і невербальної дії відбувається переважно в позиції face to face; по-четверте, має конкретну мету, яку партнери по комунікації усвідомлюють й поводяться упорядковано й узгоджено, виправдовуючи комунікативні очікування: одна людина реагує на подію і висловлює побажання, інша, усвідомлюючи мотиви такої поведінки, приймає його і, знаходячись уже під оберегом слова, сподівається на краще майбутнє. В обох сформована установка: а) на дієвість й ефективність слова, б) на вибірковість дії окремих побажань та іноді в) надія на надприродні, переважно божественні сили.

Аргументами наявності вказаних установок для нас можуть стати саме лінгвістичні факти. Так, установка на дієвість й ефективність слова, чи магічну силу, реалізується насамперед за допомогою перформатива ршeji (поверхневого чи глибинного), який найефективніше формує матерію смислу побажання. Перформативи, будучи практично еквівалентами дії, вчинку, на думку вчених, продуктивні для зближення з вербальною магією. Виголошуючи перформатив, мовець водночас не описує чи називає, а виконує дію, а особливість магічного обряду - на відміну від звичайної побутової дії - полягає в його акціональності.

Установка на вибірковість дії окремих побажань залежить від номінації актуальної ситуації (побажання з приводу Нового року, дня народження, весілля, іспиту і т. ін.) й об'єкта побажання. У чеських побажаннях цей і досі майже магічний заклик спрямований на об'єктивацію в мовленні низки людських потреб, власне, того, чого прагне людина. Ми недарма назвали побажання закликом - імперативна форма багатьох із них сприяє цьому, але вона є вже наслідком, лінгвістичним слідом позалінгвістичного чинника - спроби наділити слово в межах ритуалу якомога більшою силою впливу.

Фундаментальні дослідження людських потреб наука покликана ще зробити, але основні їх різновиди залишили свої рефлекси в мові. Потреба бути в гарному фізичному стані об'єктивується в ПК через такі поняття, як zdravн, dobrй chutnбnн, pмknм odpoиinutі, nenastydnout, љetшit se, ћit sto let, vyspбt se dobшe; потреба позитивного психологічного стану - через љtмstн, radost, љtґastnб / pшнjemnб cesta, mnoho ъsmмvщ, љtґastnм se vrбtit, bavit se dobшe, bэt spokojenмjљн, потреба в самоствердженні - через zdar, ъspмch, drћet se, vyhrбt; sloћit zkouљku, aby se daшнlo, aby to dobшe dopadlo, потреба в родинному щасті, любові та приязні - через hodnб ћena, hodnэ manћel, hodnм dмtн, aby manћelstvн vydrћelo celэ ћivot, aby spolu byli љtґastnн. У мовній картині світу вказано цінності, що є результатом синтезу інших, тому побажання на зразок den plnэ slunниka, drћet se, ћit blaze, mнt se hezkу / poћehnбnн Pбnaboha, drћet hlavu vzhщru, vљechno nejlepљн, aby ћivot pшinбљel jen to nejlepљн є універсальними й можуть стосуватися як конкретної потреби, актуальної для певної ситуації, так і їх сукупності.

У мовній репрезентації потреб чимале місце посідають предикати буття і володіння (bэt i mнt). У формулах побажання людина хоче бути щасливою і здоровою (Budґ zdrav!, Tak Dejbщh аbyste spolu byli љtґastnн aћ do smrti!) і хоче мати гарних друзів, родину, успіх, любов, радість, достаток (Z celйho srdce ршeji vбm mнt se rбdi!, Mмjte se hezkу!, Atґ ћijete jeљtм sto let!, Atґ mбte ъspмch!). Водночас можна мати здоров'я, щастя і все, що дається від Бога: Dej vбm Pбnbщh dobrй zdravн / љtмstн!

Відомо, що чеська мова надзвичайно багата посесивами і належить до так званої групи habeo-мов, що, на відміну від mihi est-мов, будують посесивні конструкції на основі зв'язки mнt і таким чином разом з іншими мовами утворюють свій “семантичний усесвіт”, який привертає увагу багатьох учених. Уважають, що поширення дієслова мати в синтаксичних конструкціях дозволяє виявити ціннісні орієнтації етносу.

Незважаючи на те, що чеська мова належить до habeo-мов, її мовна картина світу в побажаннях репрезентована обома предикатами і таким чином змальовує два способи існування людини - буття і володіння, але переважають формули посесивні (володіння). Очевидно, ця перевага спричинена синтаксичною специфікою мови, яка у функції зв'язки вживає обидва дієслова bэt i mнt, і світосприйняттям її носіїв. Для людини поняття існування, чи буття, - складне для розуміння. Значно конкретнішим і ближчим є володіння. Інакше кажучи, наївна мовна картина світу виражає каузальну залежність: щоб бути, треба мати.

Речами, що приносять задоволення, виступають непредметні поняття, наприклад mнt se hezkу / ъspмch / radost /, які можна прирівняти до речей. Цікаво й те, що в ПК дієслово mнt виявляє властиву мові непрямолінійність й асистемність. Так, фатична формула Jak se mбљ? разом із відповіддю на неї Mбm se dobшe i побажання Mмj se!, на наш погляд, виражає семантику буття попри те, що формально це посесивні структури.

Оцінні інтенсифікатори й конкретизатори: mnoho (hodnм), pшнjemnэ, hodnэ, dobrэ, nejlepљн, pмknэ, љtґastnэ разом з об'єктами побажань подають мовну картину ідеального світу градуально й відображають основну систему цінностей. Своєрідним засобом виділення цінностей та експресивізації слугують частки tak, atґ, uћ, jen, aby, keћ: Tak abyste spolu byli љtґastnн!, Atґ se mбte rбdi a ћijete jeљtм sto let!, Aby jste mмli kopu dмtн!, Jen atґ se vбm daшн! Зрідка таким засобом є dejbщh, що походить від акту прохання до Бога: Dej Вщh (Dejbщh), aby to dobшe dopadlo.

Надія на божественні, надприродні сили залишила свої рефлекси в аналізованих знаках не тільки в десемантизованих зрощеннях, а й у розлогіших сполученнях: Pбn Bщh nбs chranґ a neopouљtмj!, які, якщо бути більш точним, зародилися в надрах не магічного, а релігійного ритуалу. У повсякденному житті з атеїзацією суспільства звертаються до божества дедалі менше, та й то люди похилого віку. Установка на вищі сили продовжує діяти тільки в жалобних церемоніях: Babiиko, dej vбm Bщh lehkй spoиinutн (Nмmcovб). Порівняно зі світськими релігійні побажання навряд чи можна назвати закликами. На справедливість цих міркувань вказує і структурно-граматична репрезентація - серед них немає висловлювань у формі описового імперативу, типової для закликів. Швидше, це емоційні прохання, так характерні при спілкуванні з Богом.

Побажання в різних ситуаціях, набуваючи нових значень, можуть виявляти міжактову варіативність. Різновидом побажань є благословення і тости.

Побажання у найбільш значимих й емоційно напружених ситуаціях набуває значення благословення, яке, у свою чергу, має свої мовні й прагматичні особливості, хоча обидва акти мають багато спільного: ґрунтуються на магічному й почасти релігійному світогляді, що є наслідком ототожнення слова і діла; спрямовані своїм семантичним значенням на побажання позитивного розв'язання життєво важливих ситуацій і мають одну ілокутивну мету - виразити сприяння і викликати задоволення.

Питання полягає в тому, чим відрізняються ці ситуації (чи ритуали). У спробі відповісти на нього потрібно виходити із ситуативного контексту. За рівнем важливості, небуденності й емоційної напруженості благословення стоїть вище, тому й тональність благословінь є високою, натомість у побажаннях вона може бути урочистою, нейтральною і фамільярною. Адресат отримує благословення в найбільш життєво важливих ситуаціях: перед далекою дорогою, перед початком важливої справи, при одруженні.

Другим чинником є комунікативна роль чи статус мовців. Якщо в церемонії вінчання священик бажає молодятам певних гараздів, - то це благословення (knмz ћehnб), якщо друзі, - побажання (pшбtele pшejн). У тій самій ситуації силу благословення має і побажання батьків. Крім того, благословенню притаманні ознаки згоди (дозволу), наприклад батьків, служителів християнського культу, для вступу у шлюб, на розпочинання чогось важливого: ‚dбt k zahбjenн … svй poћehnбnн`.

Оскільки цей акт зародився в надрах не магічного, а релігійного ритуалу (boћнho poћehnбnн), він здебільшого супроводжується невербальним знаком - накладення хреста або / і звертання до Бога. Мовне вираження благословінь теж має свою специфіку, найчастіше це короткі перформативні формули: Ћehnбm vбs, Dбvбm svй poћehnбnн k snґatku, які, на відміну від побажань, не експлікують глобальні для людини цінності у формі об'єкта благословення, а приховують їх. Але з підтексту зрозуміло, що йдеться про побажання успіху, щастя, чогось у достатку. Гадаємо, що на ґрунті цього смислу виникли такі усталені сполучення, як poћehnбnй manћelstvн, p-nб ъroda, p-nэ stav / vмk.

Тост, як і побажання, ґрунтується на тих самих пресупозиціях і може виконувати ті самі функції з одним уточненням - необхідною умовою виголошення тосту є така позалінгвістична ситуація, як застілля. Ритуал застілля є характерною ознакою народного побуту, коли спільний прийом їжі та напоїв покликаний скріпляти зв'язки між людьми, об'єднувати присутніх за столом, попереджати ворожнечу. У слов'янській культурній традиції, і зокрема чеській, до ритуалу застілля надзвичайно уважне ставлення, але з часом і в ньому відбулися зміни. Раніше за столом значна увага приділялася Богові, щоб представити страви як дари Божі і цим завдячити йому: Ve jmйno Boћн, pшipijeme si na zdravн, milэ Matмji! (Иech). Тепер релігійний зміст вивітрився і поведінка за столом стала демократичнішою, але залишилася регламентованою, де поряд з типовими для застілля припрошуваннями, пропозиціями, подяками, похвалою і компліментами особливе місце посідають тости.

За своїми функціональними ознаками вони є побажаннями, які виголошують за столом і супроводжують невербальним знаком підняття келиха, іноді вставанням. Власне, виголошення тосту можна вважати вербальним акомпанементом до ритуалу застілля, органічно вплетеним в інші знакові дії, які, на відміну від побутових дій, завжди інформативні, спрямовані на те, щоб впливати на ту чи іншу особу, подію, факт.

Сучасна чеська культурна парадигма має своє уявлення про етикетність вербальної і невербальної поведінки при виголошенні тосту. По-перше, чеські тости більш клішовані порівняно, скажімо, з українськими: Pшipijeme si na naљe љtґastnй shledбnн!, Na naљe љtмstн!, Na zdravн! Atґ slouћн ke zdravн!, Na љtмstн snoubencu!, Na krбsu nevмsty!, Na lбsku!, Tak ahoj / nazdar!, але це не означає, що під час застілля трапляються тільки ці коротенькі вирази з типовим для дієслова pшipнt прийменниковим керуванням: pшipнt na naљй pшбtelstvн / na bratstvн / na vaљe zdravн. В урочистих ситуаціях тостами стають імпровізовані чи підготовлені наперед виступи. Другою особливістю чеського тосту є невербальна поведінка, якa залишила мовний рефлекс у мові. По-чеськи тост означає ршнpitek, виголошувати тост - pшipнt, тобто `trochu se napнt ve spoleиnostн (alkoholickйho napoje)`. Форма Napijeme se na…, що не включає сему `trochu`, вживається рідше. Тому після виголошення тосту нормативним є трохи надпити, а не випити келих, звичайно, якщо не поставлена наперед умова випити до дна.

Оскільки побажання, благословення і тости виголошують переважно в ситуації face to face, то додатковими сигналами слугують такі невербальні знаки, як інтонація, міміка, жести і навіть речі, які іноді дають у подарунок і водночас наділяють їх ознаками символу. Коли порівнювати паралінгвальний супровід побажання і тосту, з одного боку, і благословення, з другого, то останній акт, що постав у надрах релігійного ритуалу, характеризується стриманістю в усьому - міміці, жестах, інтонації, натомість перші акти дозволяють поводитися розкутіше. Особливо в них важить усмішка, яка, маючи безліч різновидів, у даному випадку, як і слово, повинна нести - зичити - добро (саме цю суть найкраще передають українське словосполучення добро-зичлива усмішка і російське добро-желательная улыбка (дефісне написання наше - Н.Б.)); чеська мова для позначення доброзичливої усмішки вживає вираз laskavэ ъsmмv. Яку саме функцію виконують інші невербальні дії - запитання досить складне. Відповісти на нього можна при врахуванні характеру конкретної ситуації. Здається, що побажання не мають якихось своїх, тільки їм притаманних рухів, натомість благословення може супроводжуватися накладенням хреста, а тост - підняттям келиха (обов'язково), вставанням і чоканням (факультативно).

Вважаємо, що такий спосіб аналізу чеських ПК дозволить глибше зрозуміти особливості їх значення та вживання і може бути корисним при описі функціонально схожих мовних явищ.

Проведене дослідження дає підстави зробити такі висновки:

Пропонований аналіз чеських прагматичних кліше - міжрівневих маргінальних одиниць, значення і призначення яких сформовано мовною і мовленнєвою системами - виконано в контексті комунікативної парадигми і полягає у з'ясуванні прагмасемантичних характеристик значення, установленні типології та визначенні функцій у мовленнєвій взаємодії.

Поставлене наукове завдання функціонально-прагматичного вивчення знаків у позамовному і мовному контекстах з урахуванням інтердисциплінарних досліджень дозволила виділити такі функціонально-смислові типи прагматичних кліше: звертання, знайомства, вітання, прощання, умовно інформаційні ПК, ритуального і неритуального запиту інформації, привертання уваги, метатекстові оператори, прохання, пропозиції, запрошення, поради, похвали, схвалення, компліменту, подяки, вибачення, згоди, незгоди, які на ґрунті спорідненості функціональних ознак утворюють крупніші угруповання: метакомунікативні, спонукальні, оцінні, співпереживання і негопозитивні ПК.

Метакомунікативні ПК слугують установленню проміжної ланки в комунікації - контакту. Одні з них призначені для встановлення контакту і регуляції поведінки співрозмовника, другі спрямовані на код та інформацію і є авторським коментарем до сказаного. ПК ритуального і неритуального характеру відрізняються наявністю / відсутністю семи `етикетність'. Серед ПК-індикаторів некатегоричних актів спонукання виділено несуперечливі (пропозиції, запрошення, поради), ілокутивна мета яких збігається із соціальною метою, і суперечливі (прохання, упрошування, переконання), ілокутивна мета яких не збігається із соціальною метою. Типовими виразниками оцінних ПК є похвала і комплімент. Оцінюють комунікантів за допомогою лексичних засобів різної частиномовної належності, які здебільшого виступають у функції предикатів типізованих структур. Формули співпереживання (поздоровлення, побажання; розради і співчуття), ґрунтуючись на протилежних базових емоціях радості та печалі, виконують спільну функцію - підтримки; але перші слугують посиленню позитивної емоції, а другі - нейтралізації чи послабленню впливу негативної. ПК подяки і вибачення можуть репрезентувати формули оцінки і співпереживання. З оцінними ПК їх єднає такий пресупозиційний чинник, як етична оцінка свого вчинку стосовно адресата - у формулах вибачення, або оцінка вчинку адресата стосовно себе - у формулах подяки. Виразне емоційне тло - почуття вини (у вибаченні) і почуття вдячності (в подяці) надає ознак, схожих із формулами співпереживання. ПК згоди / незгоди марковані інформаційністю і цим докорінно відрізняються від рутинних ПК з вивітреним значенням.

Кожен смисловий різновид ґрунтується не тільки на властивих йому типізованих семантичних елементах пресупозиції вживання і функціях, а й на мовних і немовних індикаторах функцій. Найтиповішими індикаторами функцій є: а) перформативні дієслова; б) лексичні засоби; насамперед ті, що виступають у ролі предикатів чи їх структурних компонентів (носіїв модальностей) і різноманітних поширювачів (інтенсифікаторів, актуаліза-торів і конкретизаторів), що індивідуалізують клішовану форму; в) грама-тичні категорії. Суттєвим індикатором функцій є невербальні засоби.

Виділення мовних індикаторів функцій показало, що вербальні стереотипи дейктичної природи і притаманні їм граматичні категорії мають виразне комунікативно-прагматичне значення, пов'язане насамперед з ілокутивною силою. Закладена в ПК потенція автореферентності засвідчує маркованість таких граматичних категорій, як дійсний спосіб, теперішній час, недоконаний вид, перша і друга особа. Відхилення від перформативного канону має переважно прагматичне підґрунтя.

Значення більшості ПК складається з відносно стабільної організованої референційної, емоційної і функціонально-смислової інформації, добутої на перетині семантики та прагматики, зумовленої контекстуальністю і призначеної для регулювання поведінки.

Референційне значення має виражені ознаки автореферентності, указуючи на стереотипні ситуації, і соціального дейксису. Неправдивість референції здебільшого зумовлена вимогою ефективності спілкування і принципом взаєморозуміння. Емоційний складник значення ПК - рудимент вербальної соціалізації почуттів - виконує роль дейксису психологічно-чуттєвих ознак ситуації. Емоційне значення при вживанні ПК активно експлуатується і реалізується в категорії щирості / нещирості. Смислове значення ґрунтується на єдності типізованих елементарних смислів - передумов (пресупозицій) вживання формул.

Потенціал ПК складають інтеракціональні (стратегічні, прагматичні), актомовленнєві (семантично-прагматичні) і структурні функції. Комплексний характер аналізу уможливив виокремлення типізованого семантичного ядра ПК - об'єктивного функціонально-смислового значення - і спричиненого взаємозв'язком мети і контекстуального фактора, тобто вживанням мовного знака на рівні мовлення, - суб'єктивного. Такий підхід дозволив пов'язати пошуки значення з проблематикою прагматичної варіативності та багатозначності.

Таким чином, обраний у дисертації підхід, на відміну від традиційного структурно-семантичного, дозволяє по-новому сприймати прагматично осмислені знаки в цілому та їх складові компоненти і граматичні категорії зокрема.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

Функції і значення чеських прагматичних кліше в комунікативному контексті. - Київ: АСМІ, 2002. - 332 с.

Дистинктивні риси предикатів і семантика речення // Мовознавство. - 1996. - № 6. - С.49-55.

Когнитивная база и контрастивная прагматика глагольной посессивности (на материале чешского, украинского и русского языков) // Наукові записки Полтавського держ. педагог. ін-ту ім. В.Г.Короленка (серія філологічна): Зб. наук. статей. - Полтава, 1998. - Вип.2. - С. 53-63.

Прецедентність художнього тексту і переклад його одиниць (на матеріалі чеського прагматичного кліше posluљnм hlбsнm) // Вісник Полтавського держ. педагог. ін-ту ім. В.Г.Короленка: Зб. наук. праць. Сер. “Філологічні науки”. - Полтава, 1999. - Вип. 2 (6). - С.189-196.

Роль релігійних чинників у формуванні і розвитку прагматичних кліше (українсько-чеські паралелі) // Система і структура східнослов'янських мов. - К.: Інформаційно-видавничий центр Товариства “Знання” України, 2000. - С.191-198.

Прагматические клише в любовных письмах: намерения, стратегии, функции (на материале чешского языка) // Науковий вісник Ізмаїльського держ. педагог. ін-ту. Історичні науки. Педагогічні науки. Філологічні науки. - Ізмаїл, 2000. - Вип.8. - С.133-138.

Манипуляции с истинностью (на примере чешских прагматических клише) // Наукові записки. Сер. “Філологічні науки (мовознавство)”. - Кіровоград: РВЦ КДПУ, 2000. - Вип.30. - С.10-21.

Контекстні чинники в комунікативній інтерпретації чеських прагматичних кліше // Вісник Полтавського держ. педагог. ун-ту: Зб. наук. праць. Сер. “Філологічні науки”. - Полтава, 2000. - Вип. 4-5 (12-13). - С.217-226.

Християнська етика в чеських прагматичних кліше // Рідний край: Наук. публ. художньо-літературний альманах. - Полтава: Видавничо-поліграфічне підприємство “Верстка”, 2000. - №2 (3). - С.33-37.

Іронічне протиставлення “команди” і “послуху” в романі Ярослава Гашека “Пригоди бравого вояка Швейка” (на матеріалі прагматичних кліше) // Рідний край: Наук. публ. художньо-літературний альманах. - Полтава: Видавничо-поліграфічне підприємство “Верстка”, 2000. - №1 (4). - С.33-37.

Прагматика етикетних кліше в контексті інтенційності мовлення // “Наукові записки” Вінницького держ. педагог. ун-ту ім. Михайла Коцюбинського: Зб. наук. праць. Сер.: Філологія. - Вінниця: ВДПУ, 2001. - Вип.3. - С.237-243.