Мова епохи та мовна особистість у сатирико-гумористичному тексті

2. Упровадження в дискурс нових стійкий сполучень, слоганів політичної реклами, які потім тривалий час не зникають із “суспільної пам'яті”, тезауруса мовної особистості. Див.: рос. “Наш дом - Россия!”; “Голосуй или проиграешь!”; укр. “Нам потрібна красива Україна!”; “Реформи заради майбутнього!”. Такі лінгвістичні одиниці стають своєрідними символами історичного періоду.

3. Активізацію в мові епохи під безпосереднім впливом дискурсу політики особливих диференційних ознак, що співвідносяться з належністю до полюсів правдивий (істинний) - неправдивий (хибний). Саме неправдивість (епізодична чи постійна, яка виявляється досить часто) призводить до того, що частина макротексту політики набуває якості патогенного тексту. У більшості випадків особистість сприймає як помилкові найбільш часто використовувані в політичному дискурсі (рекламі) кліше й штампи. Носії мови згодом уже перестають реагувати на інформацію, подану за допомогою стандартних фраз, як на гідну довіри, щиру. Див.: рос. “Сейчас высокопоставленные шутники обещают выплатить долги по зарплате (на что не хватит всего бюджета), окончательно покончить с коррупцией, сократить чиновничий аппарат… и т.п.” (С. Цыпин) та ін.; укр. “… Ми оздоровимо кредитно-фінансову систему!… Не на словах, а на ділі підвищимо життєвий рівень народу!.. Виведемо країну з кризи!”…- Ура!.. Вода вже закипіла, хутчіше знімаймо з своїх вух локшину і вкидаймо її у каструлю” (О. Перлюк) та ін. Виділені синтаксичні конструкції належать до так званих “висловлювань про майбутнє”, що Ю.І. Левін відносить до “висловлень із сумнівним істинним значенням” і які найбільше піддаються фальсифікації.

4. У дискурсі політики виникають нові слова та фразеологізми, що мають аксіологічні компоненти значення, евфемістичні формули та ін. Активне вживання в ЗМІ сприяє їхньому закріпленню в повсякденному мовленні. Наприклад: рос. незаконные формирования, лица кавказской национальности, социально незащищенные та ін.; укр. деструктивні елементи, малозахищені верстви населення та ін.

За останні десять років на наших очах відбулося не просте відродження, а нове становлення жанру комерційної реклами. Її динамічне поширення пов'язане зі змінами в економічній сфері. Крім того, рекламний текст цього періоду - це своєрідний індикатор соціально-економічного й культурного стану суспільства.

Реклама в сучасному соціумі - уже не тільки інформація про товари й послуги. В індустріальному світі вона претендує на місце нової ідеології (Г. Маркузе). Крім того, реклама стає невід'ємним елементом загальної культури. Більш точно - мова реклами як складова частина мови взагалі. До того ж стає помітним вплив, який здійснює рекламний макротекст на російську та українську культуру й мову кінця ХХ століття.

Наслідки тиску макротексту комерційної реклами на мову епохи багато в чому схожі з впливом дискурсу політики, однак через наближення до побутової сфери, завдяки більшому ступеню конкретності й нав'язливості вони значно помітніші. Так, можна виділити:

1. Впровадження в російську та українську мови великої групи лінгвістичних одиниць реклами - іншомовних слів і словотвірних елементів. Це викликає стійке невдоволення в середовищі письменників та патріотично налаштованих носіїв мови. Див.: рос. “Стрэйнджерз ин зе найт” в Нечерноземье... В воздухе все громче стрекочут стаи слов, непонятных головному мозгу, но возбуждающие спинной. Эпиляторы, модемы, сканеры, принтеры... Конечно, лазерные…” (М. Мишин); укр. “Оглядаєтесь - ніякого сліду. Тільки “Трактиръ”, “Максимъ”, “Shope”, “Casino”, “Pizza” і те де і те пе.” (В. Пепа).

2. Активізацію вживання складноскорочених слів у рекламі 90-х років, яку можна порівняти з відомим поширенням їх у післяреволюційний період. З мови реклами ці новотвори переходять у повсякденний дискурс. При цьому деякі абревіатури мають семантично непрозоре значення. Див.: рус. “Еще не разобрались толком с этим чертовым “ННН”, а на подходе уже “ЦЦЦ”, “ЧЧЧ”, “ЫЫЫ” (М. Мишин).

3. Створення “нової фразеології”. Слогани й фразові елементи реклами входять до складу стійких сполучень російської та української мов, стаючи фразеологією нової ідеології - ідеології індустріального суспільства. Наприклад: рос. “Эта “Цептер”, действительно, как в рекламе: ее попробуешь - и ничего больше не захочешь. Одного удара достаточно…” (Е. Смолин); укр. “ - Як там у світі, Михайле? - “Неміров - во всьом мірє”, батьку!” (В. Краснюк) та ін.

4. Особливу роль реклами як “популяризатора” мовних помилок, нестандартних графо-орфографічних написань та ін. Див.: рос. “В лоТТо миЛЛион я не выигРРал ни коППейки” (Н. Богословский); укр. “Комп'ютери, ксерокси, принтери - продаж, гарантія, ремонт. Все в одному місці” (Перець, 2000. - № 9).

5. Впровадження у повсякденне мовлення особливих текстових фрагментів, що сприймаються особистістю як хибні, дефектні. Наприклад: рос. “Снимаем сглаз. Убираем порчу. Заряжаем воду. Снимаем стрессы. Сервируем столы… Укорачиваем карму. Рассасываем бляшки. Восстанавливаем ауру” (М. Задорнов); укр. “Тільки наші КамАЗи доставлять Ваші буряки у будь-яку точку земної кулі” (Перець, 1993. - №12).

У дисертаційній роботі відзначається, що реклама формує новий спектр суспільних цінностей, надаючи лексичні та фразеологічні одиниці для їхнього позначення. Така ціннісна орієнтація недовговічна, але досить помітна для мовної особистості певного хронологічного періоду.

Крім того, вплив маніпулятивних дискурсів, загальна схильність пострадянського суспільства до демагогічності призводить до того, що в тезаурусі мовної особистості значне місце займають слова-символи, стереотипні кліше колективної свідомості.

Засоби масової інформації деякою мірою впливають на формування тезауруса особистості. Як наслідок такого тиску, можна виділити: а) публіцистичність, експресивність дискурсу; б) лібералізацію норм мови; в) активне вживання нових “газетних” кліше й штампів в індивідуальному мовленні та ін. Однак аналіз текстів дозволяє стверджувати, що мовна особистість у цілому більш стійка до тиску мови ЗМІ, ніж це видається в багатьох працях початку й середини 90-х років. Ця стійкість зумовлена багатьма факторами, що спостерігаються наприкінці 90-х років, серед яких слід зазначити: досить високий середній освітній рівень; сталі позиції літературної норми; спад суспільної активності; зменшення інтересу читачів до друкованих засобів масової інформації.

Мові епохи кінця ХХ століття, як і пострадянським соціумам узагалі, притаманна певна подвійність і неоднозначність процесів. Результати дослідження, аналіз текстів цього періоду дають змогу стверджувати, що, з одного боку, мовна система поступово стає стабільною, а з іншого - суспільство, мовна особистість набули стійкості до нових елементів, відбулася певна трансформація мовного смаку, пов'язана, насамперед, із формуванням нового покоління носіїв мови.

Російська та українська мови кінця століття відображають боротьбу соціального й індивідуального, мовної норми й мовленнєвої моди, нового мовного будівництва, адміністративно-правового регулювання та обмеженої культурно-лінгвістичної анархії. Але всі мовні процеси, досить бурхливі на перший погляд, не призводять до корінних змін у мові чи кардинальній зміні картини світу. Вони свідчать про перетворення всередині суспільства, виступають як своєрідні маркери цих трансформацій, ще раз підтверджуючи взаємозалежність мови й суспільства.

соціолінгвістичний мовний сатиричний

Висновки

1. Умови, які склались в СРСР, сприяли формуванню “радянської” особистості, про що наприкінці ХХ століття багато почали говорили філософи, соціологи, психологи. Політичні процеси середини 80-х - початку 90-х, розпад СРСР призводять до вияву синдромів “пострадянської” особистості, “пострадянського” суспільства, що по-різному виявляються й у мовах. Єдина панівна ідеологія, умови соціальної, культурної, економічної, побутової сфер життя, загальний “лозунговий універсум” та інші фактори сприяли стандартизації концептуальної та мовної картин світу в різних національних культурах. У 90-і роки ця стандартизація активно руйнується. Крім того, пострадянський соціум виявляє орієнтацію на західні цінності й спосіб життя. У той же час цей період характеризується пробудженням національної самосвідомості в Росії й особливо в Україні. Українська мова здобуває статус державної, що істотно впливає на її функціонування та розвиток.

2. У сатирико-гумористичних текстах досить виразно простежуються результати взаємодії соціальних і лінгвістичних факторів у мові епохи. Це: а) динамічна неологізація словникового складу, що відбиває проникнення в різні сфери життя суспільства нових понять і явищ; б) активний процес запозичення іншомовних лексичних одиниць, пов'язаний із відкритістю пострадянського суспільства, культурними й ціннісними орієнтирами особистості; в) актуалізація споконвічної (власне української та власне російської) лексики, виявлення ідей мовного пуризму в пострадянських державах під впливом процесів національного відродження; г) загальне зниження мовного смаку, надмірне, патогенне вживання жаргонної та ненормативної лексики як відображення складного стану моральної, культурної, освітньої сторін життя суспільства періоду соціальних перетворень; ґ) активний розвиток фразеології російської та української мов, що в останні десятиліття ХХ століття динамічно поповнюються фразеологічними одиницями термінологічних систем, жаргонів, політичного й рекламного дискурсів; д) трансформація соціально-ідеологічної оцінки деяких лексичних та фразеологічних одиниць, архаїзація або актуалізація частини словникового фонду як наслідок помітної зміни світоглядної системи та ін.

3. У сатирико-гумористичних текстах виявляється своєрідність відображення лінгвістичних рис епохи з позицій мовної особистості нового часу. Необхідно виділити певну подвійність тенденції відтворення особливостей стану словникового складу (і мови в цілому) періоду крізь ментальну призму особистості. З одного боку, це хвороблива реакція на рецидиви “новомови”, яка асоціюється з виявами тоталітарної епохи, сатиричний контекст використання лексичних та фразеологічних одиниць, що є помітними елементами цієї квазімови епохи, з іншого боку - неприйняття активної неологізації, скептичне ставлення до певних груп слів та фразеологізмів, які характеризують нові реалії життя. У більшості випадків таке неприйняття викликають не власне лінгвістичні фактори (немилозвучність, граматична або семантична дефектність слів та ін.), а надмірний потік неологізмів, їхнє неконтрольоване входження в сучасні російську та українську мови. Особливе відбиття в сприйнятті мовної особистості мають також процеси зміни соціально-ідеологічної оцінки мовних одиниць, зміна ключових слів моменту, що тісно пов'язані з трансформацією фрагментів концептуальної картини світу й ціннісних пріоритетів епохи.

4. Мовна особистість відчуває на собі безпосередній вплив позамовних факторів, і цей вплив знаходить своє відображення в текстах, які вона створює. Екстралінгвістичні фактори впливають на формування (чи переформування) її тезауруса. Природно, основу тезауруса складають одиниці національної літературної мови. У 90-ті роки відзначається прагнення до зміцнення національно-культурних лінгвістичних орієнтирів, особливо це стосується української мовної особистості. Однак периферійний рівень тезауруса, що складають мовні одиниці соціальної адаптації сучасних комунікативних процесів, без сумніву змінюється під впливом зовнішніх факторів. Зокрема, значний тиск на російську та українську мовну особистість 80 - 90-х років здійснюють сфери політичного та економічного життя суспільства, які значно активізувалися в цей період, а також політичний і рекламний дискурси, лексичні та фразеологічні одиниці яких замінюють деякі “ключові слова”, що формують концептуальну й мовну картини світу.

5. Аспекти розгляду мовних (лексичних та фразеологічних) одиниць у роботі пов'язані з певною моделлю аналізу вірогідності виявлення соціопрагматичних нашарувань, конотативних трансформацій слів та фразеологізмів під впливом екстралінгвістичних факторів у мові (дискурсі). Така модель передбачає аналіз зафіксованої в узусі семантико-стилістичної структури мовної одиниці, в тому числі й у порівняльно-діахронічному та контрастивному планах; аналіз конотативних відтінків слів, що виявляються в дискурсі; аналіз можливого вживання лексичних та фразеологічних одиниць в різних функціональних стилях і маніпулятивних дискурсах; позначення належності до патогенного тексту чи тексту-нейтралізатора; визначення місця слова або фразеологізму в тезаурусі мовної особистості, важливості їх для побудови мовної картини світу.

6. Російська та українська мови кінця двадцятого століття виявляють тенденції різновекторного руху. З одного боку, позбувшись тиску тоталітарної ідеології та звільнившись з-під контролю єдиної адміністративно-політичної системи, вони одержали історичну можливість ще глибше і точніше відбивати, відтворювати культурно-ментальні риси нації. З іншого - загальні для 80 - 90-х років ХХ століття соціально-економічні, культурно-політичні процеси на пострадянському просторі стимулювали вияв помітних інтегральних лінгвістичних явищ у двох мовах. На розвиток мовної системи, точніше - лексико-фразеологічного ярусу, впливає глобалізація, один з наслідків якої - активний, загальний для багатьох мов процес запозичень, проникнення в лексичну, словотвірну і навіть граматичну систему інтернаціональних елементів.

7. В останні роки все більшого поширення набуває концепція впливу патогенного тексту на суспільство. Подібний текст, на думку дослідників, може змінити програму діяльності людини. Вплив його особливо помітний у наш час - як наслідок діяльності засобів масової інформації та комунікації, що активно розвиваються й удосконалюються. Патогенний текст викликає не тільки страждання, але й здатний генерувати хворобливі відхилення в психіці реципієнта, викликати моральну й психічну деградацію. Один із способів захисту суспільства й особистості - нейтралізація елементів патогенного тексту в сатирико-гумористичних творах, де його фрагменти та одиниці пародіюються, стають предметом іронії. Найбільш помітними макротекстами 80 - 90-х років, які здійснюють негативний вплив, є ідеологізовані тексти (зразки “новомови”), гіпертрофовані макротексти політичної та комерційної реклами. Крім того, у сатирико-гумористичному тексті увага акцентується не тільки на негативних факторах соціально-психологічного впливу, але й на “дефектних” з погляду мовної особистості, суспільства лінгвістичних тенденціях, пов'язаних із ними. У цьому плані розглянуті тексти виконують функцію нормалізації, притаманну художній літературі в цілому.

Література

1. Семенюк О.А. Язык эпохи и его отражение в сатирико-юмористическом тексте: Монография. - Кировоград: РИЦ КГПУ им. В.К. Винниченко, 2001. - 368с.

2. Семенюк О.А., Белоусова Л.С. Социолингвистические аспекты индивидуальной речи литературного персонажа // Вестник Ставропольского государственного ун-та. - Выпуск 10. Филологические науки. - 1997. - С.96 - 102.

3. Семенюк О.А. Мови періодів соціальних перетворень: деякі загальні риси // Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур. V Міжнародна конференція. Том 1. Зб. наук. праць. Ч.1. - Дніпропетровськ: Арт-Прес, 1998. - С.164 - 169.

4. Семенюк О.А. Розвиток лексико-фразеологічних систем слов'янських мов та ідеологія // Слов'янський збірник. - Одеса: Астропринт, 1998. - С.103 - 106.

5. Семенюк О.А. Социальный аспект употребления слова “элемент” // Русская филология. Украинский вестник. - Харьков, 1998. - № 3 - 4. - С.7 - 11.

6. Семенюк О.А. Юмористическое произведение как нейтрализатор “патогенного текста”: лингвистический аспект // Наука і сучасність. Збірник наукових праць Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. - Ч.2. - К.: ІЗМН, 1998. - С.224-229.

7. Семенюк О.А. Особливості соціально-групового мовлення в повісті П. Загребельного “Гола душа” // Наукові записки. - Випуск ХV. - Серія: Філологічні науки. - Кіровоград, КДПУ ім. В. Винниченка, 1998 . - С.70-79.

Размещено на Allbest.ru