Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут української мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Спеціальність 10.02.03 - Слов'янські мови

Компаративно-типологічне дослідження слов'янської лексики в контексті етимологічних гнізд із близькозначними коренями

Черниш Тетяна Олександрівна

Київ 2003

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі полоністики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант - академік НАН України, доктор філологічних наук, професор Мельничук Олександр Савич

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор БАГМУТ АЛЛА ЙОСИПІВНА, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри cлов'янської філології;

член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор ТКАЧЕНКО ОРЕСТ БОРИСОВИЧ, Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України, завідувач відділу загального мовознавства;

доктор філологічних наук, професор СМОЛЬСЬКА АДЕЛАЇДА КОСТЯНТИНІВНА, Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова, професор кафедри загального і слов'янського мовознавства.

Провідна установа - кафедра словацької філології Ужгородського національного університету Міністерства освіти і науки України, м. Ужгород.

Захист відбудеться “11” грудня 2003 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 при Інституті української мови НАН України за адресою: 01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України та Інституту української мови НАН України (м. Київ-1, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано “6” листопада 2003 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук І.А. Самойлова

1. Загальна характеристика роботи

лексика мова етимологічний компаративний

Актуальність дослідження. Сучасний етап у розвитку лінгвославістики характеризується тим, що на передній план у порівняльних студіях слов'янських мов висуваються проблеми, пов'язані з дослідженням лексики. Пріоритетне значення, що його набуває розробка лексичної проблематики, відображає тенденцію до укрупнення та ускладнення тих одиниць, що залучаються до міжмовного зіставлення, стаючи об'єктом компаративного аналізу. Завдання реконструкції праслов'янської мови дедалі більше охоплюють, поряд із кореневими та афіксальними морфемами, також і слово як таке, тобто взяте в єдності його форми та змісту. Встановлення зв'язків відновлюваних праформ у площині формальної та семантичної похідності природним чином веде до того, що об'єктом реконструкції стають уже не окремі слова з їхніми значеннями, а лексикон праслов'янської мови як система. Усі ці зміни дають підстави говорити про реальне існування поліхронічної (В.В.Німчук) лексикології слов'янських мов, одним із завдань якої є вивчення цілісних лексичних систем із максимальним заглибленням у давнину. З іншого боку, у теоретико-методологічному плані дослідження появи та розвитку споріднених мов дедалі більше набуває комплексного характеру, перетворюючись із суто компаративної на компаративно-типологічну дисципліну і збагачуючись за рахунок теоретичного апарату зіставно-типологічного мовознавства, наслідком чого є поглиблення характеристики закономірностей розвитку споріднених мов та застосування типологічних критеріїв для створення й оцінки гіпотетичних побудов, пов'язаних із відновленням не засвідчених мовних одиниць та їхніх угруповань.

Генетичні (етимологічні, історико-етимологічні) гнізда як угруповання слів, об'єднаних походженням від спільного етимона (праслов'янського кореня), становлять евристичну модель, що є спрямованою на саме такий, комплексний компаративно-типологічний підхід до системного аналізу лексики споріднених мов та їхнього прамовного підґрунтя. Гніздовий підхід є порівняно новим різновидом студій, присвячених висвітленню генези, функціонування й розвитку слов'янського слова. Існують вагомі підстави вважати, що застосування цього підходу вже довело свою ефективність, що було, зокрема, зазначено на ХІІ Міжнародному з'їзді славістів у Кракові (1998). Гніздовий метод як жоден інший дає змогу з'ясувати внутрішню логіку еволюції уявлень, образів та ідей, пов'язаних із давніми коренями. Простежуючи сукупну лексичну реалізацію цих коренів, відстежуючи їхнє функціонування у просторі й часі, у паростках та розгалуженнях похідних слів, дослідник дістає можливість встановити й проаналізувати їхній семантичний потенціал і в цей спосіб відкрити шляхи й саму внутрішню логіку діяльності мови як засобу епістемічного освоєння дійсності, її осмислення й витлумачення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна праця концептуально пов'язана з науковим проектом Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Актуальні проблеми філології" НДР № 02БФ044-01, а також із напрямком студій з походження, розвитку та функціонування слов'янських мов, що розробляється на кафедрі полоністики Інституту філології.

Метою дисертації є комплексне компаративно-типологічне висвітлення трьох великих генетичних гнізд слов'янської лексики з коренями псл. *pek-, псл. *vо?r-/*vф?r-, псл. *kyp-/*kvap-/*kop-, об'єднаними провідним семантичним компонентом "(культурно засвоєний) високотемпературний вплив/процес". Таке висвітлення передбачає як історико-етимологічну, так і зіставно-типологічну характеристику досліджуваних гнізд, а також опрацювання теоретичних та методологічних аспектів гніздового підходу у плані дослідження угруповань генетично спорідненої лексики, зосереджених довкола семантично пов'язаних етимонів.

Відповідно до цієї мети у дисертації розв'язано такі завдання:

1) встановлено групи слів із відповідними коренями в усіх слов'янських мовах (зокрема виділено етимологічно неясні слова, які гіпотетично можуть містити дані корені);

2) проаналізовано зв'язки формальної та семантичної похідності, що існують між цими словами, і в такий спосіб встановлено ієрархічну структуру досліджуваних гнізд у їхній історично засвідченій частині;

3) визначено історико-етимологічне підґрунтя кожного з гнізд;

4) встановлено морфонологічний характер етимонів, зокрема висвітлено стосунки між наявними кореневими варіантами;

5) реконструйовано гнізда на рівні праслов'янської мови, спираючись на історично засвідчений лексико-дериваційний та лексико-семантичний матеріал й інші релевантні мовні та екстралінгвістичні, особливо культурно-історичні, відомості; відновлено не лише власне праформи, а й їхнє значення, зокрема лексико-семантичну структуру вихідних щодо гнізд одиниць і, крім того, не тільки зв'язки формальної похідності, а й стосунки семантичної мотивації;

6) простежено ареальний розподіл рефлексів праформ та їх варіантів; досліджено з проспективного погляду формування семантичної структури гнізд, встановлено особливості семантичної рефлексації пралексем;

7) з'ясовано інші системні відношення (синонімії, гіпо- та гіперонімії тощо), які існують в семантичній структурі гнізд;

8) подано історико-типологічну характеристику досліджуваних гнізд, зіставляючи за різними параметрами як гнізда в цілому, так і їхні окремі компоненти, причому зіставлення може бути як між-, так і внутрішньогніздовим; в останньому випадку зіставляються і споріднені гнізда в межах макрогнізда;

9) простежуючи паралелі у виникненні та розвитку лексичних компонентів гнізд, а також їхніх окремих формальних та семантичних характеристик, встановлено закономірності історико-типологічного характеру;

10) використовуючи компаративні, історико-типологічні й екстралінгвістичні відомості, запропоновано етимологічне витлумачення випадків непрозорої вмотивованості та слів, належність яких до аналізованих гнізд не встановлена або дискусійна.

Об'єктом дослідження в реферованій дисертаційній роботі є три гнізда генетично спорідненої лексики слов'янських мов, згрупованої довкола коренів псл. *pek-, псл. *vо?r-/*vф?r-, псл. *kyp-/*kvap-/*kop-, спільною для яких є семантична риса функціонально орієнтованого високотемпературного впливу/процесу, пов'язана з вираженням низки ключових понять матеріальної й духовної культури.

Предметом праці є склад та структура цих гнізд, їхнє праслов'янське підґрунтя та внутрішні й зовнішні особливості їхньої еволюції в слов'янських мовах, а також структурно-типологічні відношення між ними, зокрема моделі значеннєвого розвитку коренів із вихідною термічною семантикою.

Методами, які застосовано в дисертаційному дослідженні, є:

порівняльно-історичний (зокрема про- і ретроспективний підходи, внутрішня й зовнішня реконструкція);

зіставно-типологічний;

синхронно-дескриптивний;

лінгвогеографічний;

метод "слів та речей".

Як матеріал дисертації використано тлумачні, історичні, термінологічні, діалектологічні, ономастичні й перекладні словники слов'янських мов, лінгвістичні атласи, діалектологічні картотеки, картотеку Праслов'янського словника (Краків); використано також етимологічні словники та дослідження з порівняльно-історичної граматики й лексикології слов'янських мов, діалектологічні й ономастичні розвідки. Робоча картотека нараховує близько 20 тис. карток.

Наукова новизна дисертаційної праці полягає в тому, що в ній вперше в слов'янському мовознавстві об'єктом гніздового підходу виступають історико-етимологічні угруповання лексики з коренями псл. *pek-, псл. *vо?r-/*vф?r-, псл. *kyp-/*kvap-/*kop-. Запропоновано оригінальне комплексне компаративно-типологічне дослідження не одного, а цілої низки гнізд із семантично пов'язаними коренями, а також і теоретико-методологічні засади такого дослідження. Уперше реконструйовано об'ємний фрагмент словникового складу праслов'янської мови, взятий у його лексико-дериваційному та лексико-семантичному аспектах, встановлено породжувальний потенціал відповідних етимонів та простежено його розгортання як цілісних семантичних структур гнізд.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження отримані здобувачем самостійно, а всі наукові роботи написано без співавторів.

Теоретичне значення. Дисертація має значення для розроблення теоретичних та методологічних проблем порівняльно-історичної лексикології й етимології слов'янських мов, зокрема для реконструкції словникового складу праслов'янської мови та дослідження його подальшої історичної еволюції, а також для вдосконалення й поширення теорії та практики застосування гніздового методу у вивченні лексики споріднених мов. У загальномовознавчому плані аналіз особливостей структурної організації гнізд становить інтерес і з погляду дослідження вияву системності мови в діахронічному аспекті її існування. Матеріали дисертації є важливими для подальшого розвитку зіставно-типологічного вивчення слов'янських мов і для опрацювання теоретико-методологічного апарату таких студій як у цій царині, так і стосовно інших мовних груп і сімей.

Практичне значення. Результати дисертації прислужаться для укладання словника праслов'янської мови та етимологічних і гніздових словників окремих слов'янських мов. Спостереження й висновки, що містяться в ній, можуть бути використані для створення зведених описів слов'янської лексики в працях компаративного, історико-дериваційного та типологічного спрямування. Матеріалами дисертації можна скористатися, читаючи такі курси та спецкурси, як "Порівняльно-історична граматика слов'янських мов", "Історико-типологічна характеристика слов'янських мов", "Слов'янська етимологія", "Історія українського слов'янознавства", а також для написання відповідних підручників та посібників.

Апробація положень і висновків дисертації відбувалася на засіданнях кафедр слов'янської філології та полоністики й на наукових конференціях професорсько-викладацького складу філологічного факультету (нині Інституту філології) Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1987-2002), на Ш Міжнародних мовознавчих зустрічах (Ополє,1989), на засіданнях Семантичного семінару в Інституті Польської філології у Варшавському університеті (Варшава, 1996), на науковому зібранні співробітників Інституту славістики ПАН (Варшава, 1997), а також на ХІІ Міжнародному з'їзді славістів (Краків, 1998), на конференціях "Семантика мови і тексту" (Івано-Франківськ 1990, 1993, 1996, 2002, 2003), на конференціях "Гуманісти й гуманістика в країнах Центральної й Східної Європи в кінці ХХ ст." (Варшава,1998), "Контакти польської мови на південно-східному пограниччі: на честь 65-ліття з дня народження проф. Я.Рігера" (Варшава, 1999), "2000-ліття християнства та філологічні науки" (Київ, 2000), "Історія слов'ян у світлі лексики: пам'яті проф. Ф.Славського" (Краків, 2001), "Східні слов'яни: Україна - між мовою й культурою" (Краків, 2001), "Мова і культура" (Київ, 1998-2003), "Наукові читання, присвячені пам'яті акад. Л.Булаховського" (Київ, 1995-2002), "Наукова спадщина проф. С.В.Семчинського й сучасна філологія" (Київ, 2001), "Наукові читання, присвячені пам'яті акад. О.С.Мельничука: до 80-ліття з дня народження" (Київ, 2001), "В.І.Даль і сучасні філологічні дослідження" (Київ, 2002), "Актуальні проблеми українського словотвору: до 95-ї річниці проф. І.І.Ковалика" (Івано-Франківськ, 2002), "Теоретичні та методологічні засади сучасної діалектології" (Житомир, 2002), "Актуальні проблеми сучасного слов'янського, германського та романського мовознавства" (Рівне, 2003), "Проблеми зіставної семантики" (Київ, 1995, 2003) та ін.

Публікації. Результати дисертації викладено в 44 публікаціях, серед яких індивідуальна монографія "Слов'янська лексика в історико-етимологічному висвітленні (Гніздовий підхід)" (30 д.а.) і 25 статей у виданнях, затверджених ВАК України як фахові, решта - 18 у збірниках статей і тез, що є додатковою апробацією результатів дослідження.

СТРУКТУРА Й ОБСЯГ ДИСЕРТАЦІЇ. Дисертаційна робота загальним обсягом 485 сторінок складається з переліку умовних скорочень, вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел (226 позицій), списку використаної літератури (460 позицій) та одного додатку -- індексу реконструйованих праформ (с. 471-485).

2. Основний зміст роботи

У Вступі визначено об'єкт та предмет дисертації, обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету й основні завдання дослідження, подано характеристику його теоретико-методологічного апарату, висвітлено теоретичне та прикладне значення праці, наведено відомості про апробацію її результатів, вказано на особистий внесок здобувача в розробку відповідної проблематики.

Розділ 1. "Теоретичні та методологічні проблеми зіставно-компаративного дослідження слов'янської лексики у контексті історико-етимологічних гнізд" присвячено висвітленню загальних теоретичних та методологічних питань, пов'язаних із місцем та роллю гніздового підходу в дослідженні лексики споріднених (передовсім слов'янських) мов.

Гніздовий підхід формується як окремий самостійний різновид дослідження генетично спорідненої лексики достатньо пізно, у другій половині ХХ століття; проте є вагомі підстави вважати, що він уже довів свою ефективність. Серед фахівців-мовознавців, які успішно застосовували його, назвемо Р.М.Козлову, В.Т.Коломієць, В.П.Шульгача, О.П.Карпенко, Я.Влаїч-Поповіч, Я.Ванякову та ін. Особлива заслуга у розвиткові теорії й практики гніздових досліджень в індоєвропеїстиці належить О.С.Мельничукові, а в царині славістики - Ж.Ж.Варбот.

Виникнення концепції генетичного гнізда може вважатися закономірно зумовленим двома співвідносними чинниками: специфікою та особливою складністю структурної організації лексичних (як лексико-семантичних, так і лексико-дериваційних) систем окремо взятих мов, з одного боку, та різноманітністю тих взаємостосунків та взаємозв'язків, які існують між лексичними системами споріднених мов, з іншого. Етимологічне гніздо розглядається як система генетично споріднених слів, причому ця система включає як ті лексичні одиниці, що історично є більш чи менш широко засвідченими в групах споріднених мов, так і ті, що відносяться до реконструйованої прамови. Як такі, генетичні гнізда є ієрархічно впорядкованими в діахронічній та синхронічній площинах сукупностями лексичних формацій, котрі виступають у лексичній системі як утворення проміжного характеру, будучи водночас і її безпосередніми складниками, і тими мікросистемними угрупованнями, які об'єднують генетично, зокрема дериваційно, пов'язані слова. Вивчення етимологічного гнізда полягає у встановленні, описі та аналізі його конституентів та їхніх відношень (фонетичних, морфонологічних, морфологічних, лексико-граматичних, лексико-семантичних та словотвірних, зокрема більш або менш прозорих та зовсім непрозорих, зв'язків формальної та/чи семантичної деривації). Гніздо як багаторівнева одиниця лексико-дериваційної системи є також об'єднанням словотвірних парадигм, типів та категорій. Між лексичними гніздовими конституентами виникають семантичні відношення (відносної чи цілковитої) синонімії, антонімії, вужчого або ширшого значеннєвого паралелізму в лексико-семантичній структурі лексем і в мотиваційних моделях, а також стосунки гіпо- та гіперонімії й навіть вторинної паронімічної пов'язаності. Проявом цілісності й стійкості структури історико-етимологічного гнізда в площині поліхронії є відтворюваність певних дериваційних (значеннєвих і формальних) зв'язків, а також семантичних, зокрема синонімічних, відношень на різних часових зрізах. Ця багатоаспектність, зокрема хронологічна багатошаровість історико-етимологічного гнізда, а також його структурна різноплановість та ускладненість виступають чинником, що зумовлює потребу в опрацюванні та застосуванні комплексного підходу до його дослідження. Гніздовий підхід у порівняльно-історичній лексикології виникає саме як відповідь на зазначену потребу; відповідаючи природі порівняльно-історичного методу, він разом із тим збагачує цей останній концепціями та методами зіставно-типологічної лінгвістики, що відповідає сучасній тенденції до поєднання порівняльно-історичного та зіставно-типологічного підходів у вивченні споріднених мов (іншим проявом цієї ж тенденції у компаративній лексикології є порівняльно-типологічні дослідження лексико-семантичних мікросистемних утворень). Елементи міжмовного зіставлення, наявні в аналізі окремо взятих гнізд, перш за все підпорядковуються завданням суто компаративного характеру, а саме, реконструкції складників та структури (формальної й семантичної) гнізда прамови й відтворенню його історичної еволюції в окремих мовах із простеженням цієї еволюції за такими генетико-типологічними координатами, як співвідношення процесів розходжень та зближень у плані історії успадкованих елементів прагнізда, зокрема їх збереження чи втрати, а також процесів самостійного подальшого розвитку (інноваційних змін, більш-менш індивідуальних або, навпаки, аналогічних) та взаємовпливів (у тому числі й з боку інших споріднених та неспоріднених мов і, крім того, ще й таких, що мають місце у площині окремо взятої мови, у процесі взаємодії її різних ідіомів).

Роль зіставно-типологічного методу в межах гніздового підходу є ще більшою, коли об'єктом останнього є ряд гнізд, які групуються навколо генетично не пов'язаних, але семантично співвідносних, рівно- або близькозначних етимонів. Спільність за вихідним значенням можна розглядати як семантичний (концептуальний) інваріант групи гнізд, який водночас є одиницею семантичної системи (пра-)мови, що реалізується в ряді дискретних варіантів - лексичних морфемах і словах із цими морфемами в тому чи іншому морфонологічному, афіксальному та лексико-граматичному оформленні. Таким чином, структуру значеннєво більш або менш близьких гнізд можна розглядати як результат варіювання конкретного або ж абстрактного вихідного семантичного інваріанта в процесі історико-дериваційної еволюції одиниць, які його реалізують, а компаративно-типологічне висвітлення цієї структури має, таким чином, брати до уваги збіги й відмінності в мовній "біографії" семантичного інваріанта, маніфестованого групою коренів, відтворюючи його варіативний ономасіологічний і дериваційний потенціал і простежуючи реалізацію цього потенціалу в утворенні формальних і семантичних похідних, пов'язаних з окремими коренями за згаданими генетико-типологічними параметрами.

Розділ 2. "Історико-етимологічне гніздо з коренем псл. *pek- у слов'янських мовах" присвячено комплексному дослідженню складу й структури угруповання слов'янської лексики, похідної від кореня псл. *pek-. Гніздо являє собою моноцентричну структуру з на загал послідовним відтворенням е кореневого; її осердя становить дієслово псл. *pekti. Є й випадки ізольованого о-вокалізму (псл. *иelopokъ, *opoka, *potъ); до рефлексів *opoka (за Л.В.Куркіною, з *o(b)poka < *o(b)pekti "осідати"), крім стcл. "скеля, камінь" і под., відносимо топоніми пол. Opocza, Opoczno та укр. діал. опач "черепашка Venepuris". Прямі та префіксальні відповідники псл.pekti відрізняються від інших "термічних" вербативів позначенням культурно засвоєного й спеціалізованого високотемпературного впливу, котрий виступає засобом одного з трьох різновидів кулінарної обробки - печіння (а також смаження), евентуально виражаючи й інші термічні кулінарні процеси (рос. діал. пекти "кип'ятити молоко", болг. пекa "гнати горілку"). Відзначаються й позакулінарні технологічні семантичні варіанти (що, як і інші вторинні значеннєві різновиди псл. pekti, мають обмежене поширення): "випалювати черепицю, цеглу, посуд" (болг., схв., слн.), "вибілювати полотно на сонці" (блр. діал.), "діяти розжареним інструментом", "застосовувати з лікувальною метою високу температуру". Ствердіння, спікання як наслідок дії високої температури префіксально-рефлексивні континуанти й деривати цього дієслова виражають і поза технічною сферою та зв'язком із вогнем, позначаючи вплив спеки на землю, згортання крові, шлункову констипацію; пор. також пол. діал. zapieka "напівзасохле дерево з твердою деревиною" і схв. запећи се, печем се "запектися; зажитися на світі (про людину)". Значення фізичної затверділості є підставою для вираження затятості (укр. запеклий, пол. zapieklony). Риса термічного впливу мотивує й значення впливу жару від вогню, розпечених предметів чи сонця і, з іншого боку, морозу, сприйняття цього впливу й подібні негативні відчуття (від їдких речовин, укусів комах, печії й под.), а також наслідки зазначеного впливу (пор. укр. діал. пекно "пляма" < "випалене місце"). Унікальним є значення рос. діал. пекать, пекчи "світити (про місяць)". Негативно конотований сенс болю породжує значення "страждати", "бити", "допікати", а ознака насиченості теплового впливу - значення інтенсивності почуття; позитивно маркованими є вербативи типу болг. изпека се "навчитися" й слова, що виражають вдалий результат (укр., пол., влуж., болг., але пор. антонімічне рос. спечься). Важливою є семантика турботи, опіки, що її практично послідовно виражають продовження псл. *pekti sк, а також псл. *o(b)pekati sк (з вужчим ареалом поширення).

Характер семантичної структури гнізда псл. *pekti виявляється на загал співвідносним із семантичною рефлексацією цього дієслова: систему значень вихідного вербатива в цілому відтворюють його деривати. Серед останніх виділяються такі тематичні групи: назви печі та її частин, господарського начиння, пічників та пекарів, кулінарні назви, позначення внутрішніх органів людини, станів людської психіки та явищ людських стосунків, назви тварин і рослин, іменні лексеми, пов'язані з діловодством і друком тощо.

Однією з найчисленніших і найстаріших є група кулінарних назв (суфіксальні та префіксально-суфіксальні субстантиви). Їх профілююча модель представлена засвідченими в усіх основних ареалах Славії континуантами псл. *peиivo, які групуються за такими семантичними рубриками: назви процесів виготовлення страв (напр., укр. оце увесь хліб одного печива), назви сировини (напр., пол. pieczywo "борошно для хліба"), найменування результатів готування кулінарної продукції (напр., схв. пецйво "булочні вироби"); в усіх випадках здебільшого йдеться про вироби з тіста (є окремі позначення печеного й смаженого м'яса). У межах назв, утворених від основи псл. *реиеп-, встановлюються три основні моделі, ймовірно, праслов'янського походження: *peиen'а (східно- й зах.-слов., крім луж.), *реиепь (заг.-слов., крім укр., мак. і слн.) і *peиenъka (заг.-слов). Їх провідною рисою є позначення печеного/смаженого м'яса (блр. печеня, слц. peиeтa, схв. пичзње, проте пор. чес. pecen "буханець хліба", слц. peиeт "тс."), а у континуантів псл. *peиenъka - й печених чи сушених овочів та фруктів. Рефлекси псл. *реиепь і *peиenъka виявляють також значення "печінка (iecur)", евентуально "інші внутрішні органи" (пол. w№troba, чес. jбtra, слц. jatra демонструють зворотний семантичний розвиток, пор. псл. *otr- "внутрішній"), а також "цей орган тварин або птахів як страва". Ці значення послідовно виступають лише на східнослов'янському терені, де їх виражають інновації, що витіснили друс. тро. Аналогічну модель мотивації виявляє словін. povarka "нирка" < кашуб. *po-vaшёc "поварити" (Г. Поповська-Таборська). До менш поширених моделей належать іменники з основою peиen- і суфіксами з елементом -с- (напр., псл. *peиenica) й утворення з варіантним суфіксом -ikъ (псл. *peиenikъ) тощо.

Префіксальні похідні псл. *pekti переважно позначають борошняні вироби: це деривати відповідних дієслів із префіксами vy- (східнослов.), pre- (східнослов., слн.), po- (укр., блр., схв.); формації з префіксом o(b)- та суфіксальними елементами -k-, -c- (укр., рос., чес., слц.); майже виключно російські одиниці з префіксом при- та різноманітними значеннями ("хлібець; начинка; посипка; збільшення у вазі"), винятком є лише блр. діал. прыпеканікі "деруни"; утворення з префіксом roz- (рос., чес.); деривати з префіксом za- позначають не лише страви, але й спиртні напої (укр. запікана, запіканка, рос., блр. запеканка ).

Ці іменники, незважаючи на різноманітність їхніх значень та характер зв'язку зі змістом твірної основи, здебільшого виражають кулінарні вироби, виготовлені за допомогою сухого жару. Очевидно, саме у цьому й полягала вихідна семантика псл. *pekti, яке протиставлялося псл. *variti - позначенню приготування страв у гарячій рідині (за винятком розтопленого жиру), пор. стпол. uwarzony w wodzie, upieczony w ogniu. Пара псл. *pekti - *variti охоплювала основні засоби термічної обробки харчової сировини й лежала в основі праслов'янської фразеологічної формули, вихідним значенням якої було узагальнене вираження їжі як такої.

Значно меншою є група віддієслівних nomina agentis, здебільшого вмотивованих значенням випікання хліба. Найпоширенішою назвою такого фахівця є утворення з суфіксом типу -аr- з будовою суто слов'янського характеру, котрі, проте, розглядаються як такі, що виникли під впливом нім. Bдcker "пекар" (свн. becker, дсакс. bдkkert). Питомими термінами були стсл., друс. печець, укр. печільниця, чес. pekoun та рос. діал. заст. печея "куховарка". Кілька розрізнених позначень пекаря походять від назви печі (болг. пещник, cхв. пићвр, чес. pecnaш < pecnэ pekaш). Загальнослов'янськими є позначення печі типу укр. піч (< псл. *pektь "піч" < іє. *pekw-ti-). Ця реалія здавна була характерною рисою матеріальної культури слов'ян, відіграючи роль центрального складника помешкання, свідченням чого є численні етнографічні матеріали, а також і мовні факти, пор. семантичну форму укр. діал. пічкуга "хатина" чи, у плані аналогії, значення лат. focus, укр. вогнище, пол. оgnisko, рос. очаг. Функціональний аспект печі як місця перетворення сирого, нечистого у варене, засвоєне корелює з її характером як об'єкта на межі свого (позитивного) та потойбічного (чужого). Водночас конотації печі мають й іманентно-мовне походження через її вторинне паронімічне зближення з однокореневим словом печаль.

Важливим є питання про співвідношення печі й печери як слів та реалій. Загальнослов'янські лексеми типу укр. печера, згідно з думкою більшості етимологів, є генетично пов'язаними з псл. *peиera (< *pektь-era). На нашу думку, зв'язок відповідних праформ слід витлумачувати, виходячи з того, що первісною піччю був фізіогенний об'єкт, заглиблення природного походження, що отримувало функціонально вмотивовану назву; використання вторинної семантики заглиблення (у березі або дні річки) виявляє низка назв птахів та риб (укр. діал. печурічка "ластівка берегова", пол. piecuszek "вівчарик весняний", схв. пићинвр "назва птаха й риби"). Співвіднесеність "піч (чи її частина)" - "печера (камінь)" підтверджує "перехресна" семантична рефлексація псл. *peиera (пор. укр. діал. печера "отвір, де печеться хліб") та *pektь (пор. стсл. "піч, печера", слн. peи "скеля, камінь"). Є підстави розглядати співвідношення *pektь - *peиera і як опозицію слів за ознакою відкритого/закритого розташування вогнища.

Групою слів, тематично й дериваційно пов'язаних із псл. *pektь чи *pekti, є найменування частин печі та хатніх артефактів. Псл. *pektь виступає як твірне для реконструйованих *peиьkъ, *peиьnica, *peиiљиe та *peиin(ъk)a і їхніх продовжень, що позначають "фундамент печі; припічок", "духовка; кахель", "простір всередині й довкола печі; рештки печі", "випалена у печі глина; дерев'яне вугілля; жила солі у породі" тощо. Префіксально-суфіксальні похідні *zapektь, *zapektьje, *zapektьkъ(-ka) (головно східно- та зах.-слов.) мають загальне значення "простір між піччю й стіною". Деривати з префіксами o(b)-, pod-, pri- та суфіксами з елементами -n-, -ьk-, -ka- тощо позначають запічок, припічок, місце під піччю, фундамент печі, нішу в печі. Рефлекси віддієслівних утворень із суфіксом -(d)l(о)- (часом з елементами -k-/-c-) *pekъlьkъ /*pekъlъko /*pekьlьcь (півн.-слов.) позначають деталі печі та пов'язане з піччю начиння; праформа *pekъdlo /*pekydlo (нлуж. pjecydіo "піч; діжка для хлібного тіста") відновлюється як (діалектне) позначення архаїчного різновиду печі, згодом витіснене інновацією *pektь. Ізольованими утвореннями є назви господарських пристроїв та начиння, пов'язаних із куховарінням. Групу назв осіб, які будують печі або доглядають за ними, представляють моделі *peиarь (зах.- та півд.-слов.), *peиьnikъ (східнослов.) та розрізнені утворення (напр., укр. діал. пічкур, рос. діал. печеклад).

Ми поділяємо думку, згідно з якою назви гриба Agaricus campestris типу укр. печериця належать до аналізованого гнізда. Ці назви характеризуються варіативністю консонантної структури кореня (pek-/peи-/иep-), а також суфіксальною (псл. *peиerъka, *peиerica, *peиura) і семантичною варіативністю, позначаючи й інші гриби та гриби взагалі.

Похідні з афективно-етичним значенням відображають видозміну семантики псл. *pekti (sк) за універсальною схемою "фізичне" > "психічне". Позначеннями тяжких переживань є псл. *peиalь (східно- й півд.-слов.), поодинокі утворення, а також похідні прикметники й дієслова; семантику опіки (турботи) передають рефлекси псл. *peka, *peиa, *peиьlivostь, *o(b)pe(e)ka, *peиalь (та його суфіксальні різновиди й пізніші розрізнені формації), а також nomina agentis на позначення опікуна та похідні nomina essendi (деякі суміщають значення "туга" та "турбота").

Спеку та її наслідки позначають кореневі чи суфіксальні девербативи (псл. *pekъ, *peka, *pekota; сюди ж укр. діал. печище "випалене сонцем місце", рос. діал. печина "тс.") та нечисленні похідні від псл. *jьzpekti, *pripekti, *upekti (блр. спякота, схв. припек, слц. діал. upek).

Псл. *peиatь, що має різні й не обов'язково взаємовиключні етимологічні пов'язання, ми все ж відносимо до аналізованого гнізда як назву знаряддя для випікання знаків. Його безпосередні й дериваційні континуанти, варіативні у плані граматичного роду, виражають різні за ареальною віднесеністю значення ("замок, перстень, печатка, знак, відбиток, друк, миропомазання").

Прикметникові утворення з коренем *pek- є ад'єктивізованими дієприкметниками (рефлекси псл. *pekotj- , псл. *zapeklъ(jь), псл. *peиenъ(jь)) та похідними прикметниками (псл. *pekъlivъ(jь), укр. пікний, рос. пёкный). Прямий зв'язок із первинним "кулінарним" значенням твірної основи властивий рефлексам псл.*peиenъ(jь), його префіксальним корелятам *jьzpeиenъ(jь), *zapeиenъ(jь) та поодиноким континуантам деяких інших ад'єктивних утворень: рос. пекучий (про (с)печений хліб), укр. пнкний, рос. пёкный (лише про піч та діжу для хлібного тіста). Абстраговане значення відтворюють у прямому та переносному сенсі продовження псл. *pekotj-, *peиenъ(jь), *pekъlivъ(jь), *zapeklъ(jь). Серед похідних ад'єктивів із семою "опіка, догляд" виділяються віддієслівні (зокрема псл. *peиьlivъ(jь)) й відсубстантивні (напр., псл. *peиьnъ(jь) < *peka + -ьn-) формації.

Розділ 3. "Історико-етимологічне макрогніздо з коренями псл. *vьr- (*vir-) / *var- у cлов'янських мовах" подає поглиблену історико-морфонологічну, дериваційну та значеннєву характеристику слов'янської лексики, похідної від псл. *vьrмti та псл. *varъ. Це макрогніздо не є гомогенним: деривати в його межах групуються насамперед довкола двох вихідних етимонів, псл. *vьr-, що є коренем статального дієслова псл. *vьrмti, та псл. *var-, кореня псл. *variti, вторинного каузатива на -iti (іншими кореневими різновидами є псл. *vir-, що має вужчу рефлексацію, та псл. *vor- представлений одиничними прикладами).

В основному значенні безпосередніх рефлексів псл. *vьrмti "кипіти, вирувати, пінитися, виливатися; варитися" (заг.-слов.; східнослов'янські загалом вийшли з ужитку) культурно маркований компонент є периферійним. До значень різних за поширеністю вторинних семантичних та префіксальних різновидів належать "скипатися", "прикипіти", "потіти", "в'янути від спеки, морозу", "відчувати печію", "ферментувати", "кишіти", "труситися (про землю)". У стосунку до людини ці рефлекси використовуються для вираження позитивних і (переважно) негативних почуттів та для передачі напруженості, збудженості тощо (пор. також фразеологізм болг. вря и кипя "вміла, досвідчена людина").

Похідні віддієслівні субстантиви з процесуальним значенням реконструйовано у вигляді псл. *vьrмnьje (переважно півд.- та зах.-слов.) і псл. *vьrмtьje (пор. теж мак. вриеж).

Псл. *vьrotj-, основа акт. дієприкметника тепер. ч. від псл. *vьrмti, вирізняється нерівномірністю атестацій і відображається й у ад'єктивізованому вигляді, виражаючи значення "гарячий", "жаркий", "пристрасний". Схв. vruж "родючий" демонструє індивідуальний розвиток ("земля на прогрітому місці" > "сприятлива для вирощування рослин земля" > "родючий ґрунт"), а його субстантивізований відповідник має значення, характерні для "термічних" етимонів ("сильний удар в обличчя", "лихоманка", "горілка з медом та перцем"). До віддієприкметникових формацій належить і незначна група дериватів із суфіксом -ьn- (чес. vroucnэ "гарячий, пристрасний", слц. vrucny "тс.", схв. vruжni, vruжan "гарячий, спекотний; полум'яний") і одиничне слово з суфіксом -iv-, схв. заст. рідк. vruжiv "горючий, здатний нагріти". Кілька дієслів утворено від похідних ад'єктивів: мак. вруќи "гріти, грітися", серб. врэћити "нагрівати" та схв. vrъжiti (se) "зігрівати, робити теплим". Псл. *vьrкtj-, фонетичний варіант псл. *vьrotj-, міг утворитися як регулярна дієприкметникова форма від псл. *vьrмti з парадигмою типу *vьr'o, *vьriљь. Його рефлекси та деривати (серед іншого, топонімічні, пор. давньолуж. Wrentin) (пол., слц., болг., схв., строс., влуж., нлуж.) виражають дієприкметникові й ад'єктивні значення. Вторинні субстантиви з суфіксом -ъkъ від псл. *vьrotj- / *vьrкtj- у їх нейотованому та (зрідка) йотованому варіантах включають реконструйовані З. Голомбом та К.Полянським псл. *vьrotъkъ, а також псл. *vьrкtъkъ. Їхні апелятивні й онімні відповідники позначають (теплі чи незамерзаючі) джерела, продовження другого з них - і окріп; пор. також схв. vruжсak "місце в землі, де зимують змії".

Псл. *vьrмlъ(jь) реконструюється як акт. дієприкметник мин. ч. із суфіксом -l- (чес., слц., болг., схв., слн.); у сучасних ідіомах його континуанти мають статус прикметників, виражаючи "термічне" значення й переносні значення співвідносних дієслів.

Похідні іменники від двох основних різновидів ад'єктивів, континуантів псл. *vьrotj- та *vьrмlъ(jь), складають більшість cлів на позначення високої температури. Субстантиви з основою *vьrotj- та суфіксом -(n)ostь є в кількох мовах, які, втім, репрезентують усі головні мовні ареали Славії; суто термічне значення властиве схв. vruжost (< vruж ) "спека; пристрасть" та vruжnost (< vruжni ) "тс."; ментально-емотивний зміст "щирість, душевне тепло, відданість" виражають чес. vroucnost та слц. vrъcnosќ, а "діловитість, бравість" - укр. заст. вручість. Континуанти псл. *vьrot(j)- із суфіксом -ina (півд.-слов.) мають значення "спека" (строс. врутина є варіантом старослов'янської форми). Дериватам основи псл. *vьrмl- "гарячий, нагрітий" (зах.- та півд.- слов.) притаманні ті ж словотвірні різновиди, що й похідним псл. *vьrotj-. Семему "висока температура як патологічна ознака" виражає група похідних від основи псл. *vьrotj- із суфіксом -ica (півд.-слов., крім болгарської).

Велику й складну групу утворюють субстантиви на позначення водних об'єктів (псл.*vьrмdlo, *virъ, *jьzvorъ і деякі інші). Псл. *vьrмdlo/*vьridlo, утворені за допомогою суфікса -dlo (зах.- та півд.-слов.), переважно позначають джерела й, образно, витоки, початки. Синонімічні відповідники, слн. vrйlec, мак. діал. врйла?ц (також топонім пол. Wrzelowiec), як і мак. вруля "джерело в озері" та схв. вру?ља "тс." (з вокалізмом -у- за аналогією до мак. вруток, схв. врутак), є відад'єктивними утвореннями. Псл. *virъ (заг.-слов.) ми кваліфікуємо як кореневий субстантив з ізольованим довгим вокалізмом, співвідносний з псл. *vьrмti. Його континуанти - це апелятиви (зокрема географічні терміни, здебільшого на позначення виру) й гідроніми; фіксуються й індивідуальні вторинні семантичні варіанти: "витке волосся - у коня, зубра, людини" (пол., чес., рос.), "шум", "велика кількість" (чес.), "калюжа" (болг.), "загата", "судина для води" (схв.) тощо. До похідних назв водних об'єктів належить псл. *jьzvorъ з ізольованою о-вокалізацією (< псл. *jьzvьrмti), що має апелятивні та топонімічні континуанти з дифузною семантичною рефлексацією по всій слов'янській території (напр., болг. извор "джерело, ключ; виток річки", укр. діал. ізвір "притока; гірська річка; скупчення сильних джерел; яр, улоговина, нетрі"). Паралельною формацією є псл. *jьzvirъ з вокалізмом кореня у стадії подовження, послідовно засвідчений лише у південнослов'янських мовах зі значенням "джерело". Окремо виділяємо синонімічні назви-континуанти праформи *jьzvorъ, які продовжують префіксальну морфему без ініціального голосного елементу (*jьz- > z-) (лише українські та польські атестації, зокрема укр. діал. звор/звір "яр, великий непрохідний ліс з яругами й вертепами; гірська долина, гірський ручай"; пол. діал. zwуr (можливо, з укр.) "сухе річище поміж горами в Карпатах; гірська ущелина").

Дієслівні похідні від кореня *vir-, реконструйовані авторами Праслов'янського словника як псл. *viriti (sк), vir'o, *virati, virajo, *virovati, virujo, та їх продовження важко відмежувати від формально (а часом і семантично) подібних елементів гнізда псл. *ver-/vor-/vьr- "гнути, зв'язувати, рухати". Результатом взаємного тяжіння і взаємодії цих гнізд є утворення генетично змішаного характеру, етимологічне витлумачення яких у межах лиш одного гнізда виявляється проблематичним або недоцільним, натомість необхідним є аналіз у контексті морфо-семантичної сфери (Ж.Ж.Варбот). Тут неприйнятними є як жорстке розмежування, так і безумовна ідентифікація; реконструкція псл. *virati не викликає сумніву з огляду на схв. заст. vi?rati "бити з-під землі, випливати (про воду)", але невиправданим є об'єднання цього дієслова з схв. діал. vi?rati "рости, буяти, вдаватися", а тим більше беззастережне включення до числа цих континуантів рос. діал. вирбть "жбурляти без мети; плести (лапті, кошики, сіті); зшивати, з'єднувати сіті" й т.д.

Континуанти осердя гнізда псл. *var-, дієслова псл. *variti, в усіх слов'янських мовах (у польській це архаїзм) мають кулінарне значення "варити, кип'ятити", часом позначаючи готування їжі взагалі або ж конкретного продукту у промисловості (пор. укр. варити цукор); досить поширеною є й семема "скипатися; зсідатися". "Варене" протиставляється "печеному" як позначення різновиду кулінарної обробки (виражаючи й сукупність виготовлених страв); в опозиції до "сирого" "варене" виражає протиставлення природного й не засвоєного обробленому й придатному до вжитку. У позакулінарній сфері побутових технологій окремі продовження й похідні псл. *variti позначають процеси й об'єкти (часом архаїчні), пов'язані з виварюванням та відбілюванням білизни, золінням шкіри; їхнє паронімічне зближення з ім'ям Варвара індукує ці календарні звичаї та прикмети. Іще давнішими є "технологічні" різновиди, які зводяться безпосередньо до семантики іє. *u?er- "горіти, палити"; це "варити (залізо тощо)" (заг.-слов.) і терміни типу мак. вари "кувати (про метал)", схв. vбr "розжарений шматок заліза", а також друс., строс. изваритися "бути опаленому, згоріти" й строс. варити горшки "випалювати вироби з глини". У значеннях рос. діал. заварать "заклепати", рос. діал. завара "заклепка" можна вбачати вплив омонімічного гнізда псл. *vьr-/ver-/vor- "закривати, з'єднувати".

Наступна зона значень продовжень псл. *variti пов'язана з явищами в організмі й психіці людини та в довкіллі (у т.ч. й суспільному). Семема "перетравлювати" ( > "розумово засвоювати") виникла під впливом архаїчного способу приготування м'яса у підвішеному над вогнем шлунку тварини (М.Войтила-Швєжовська). Рису термічного впливу відтворюють варіанти на позначення дії сонця, спеки, жару (й морозу - пол. mrуz zwarzyі p№czki - чи хімічних речовин) , пор. складне за походженням блр. діал. уваўрэць "упріти, розпаритися", а також пол. obwar "іржастий грибок", кашуб. obara "екзема, виразки" (за В.Борисем, із первісного "ошпарене місце на шкірі"). По-різному мотивуються позначення негативних (друс. възварити "посварити", пол. zwarzyж "зіпсувати настрій" - пор. укр. скиснути - схв. vбriti "спричиняти зло"; болг. варам (се) "обманювати", чес. заст. waшiti se "тривожитися ") і позитивних явищ (чес. vaшiti s kэm "порозумітися") (фразеологізми типу укр. каші на звариш виникають на підставі колективного, зокрема ритуального, приготування їжі). Рос. варить "кишіти (про натовп)", варка (завараха і под.) "сум'яття, сварка, заколот", блр. заваруха " сварка, бійка" семантично співвідносяться з рос. завируха "заметіль; сум'яття; непосида", укр. завірюха "заметіль; (перен.) заворушення" та под., належними до тієї частини гнізда псл. *vьrмti, для якої є характерною взаємодія й "розмита" межа з гніздом псл. *ver- "вертіти, зв'язувати" (пор. і пол. діал. zawieruszka "зимова шапка з вухами, які зав'язуються"). Завдяки конотаційній рисі "інтенсивність дії" східнослов'янські рефлекси псл. *variti здатні виражати такі вторинні значення, як "бити (людину чи предмет, напр., дзвони)": укр. приварити; рос. діал. жварить, жварнуть "вдарити, зачепити" (< варить/варнуть + жарить/жарнуть) (останнє теж уживається в подібному значенні), блр. діал. жвірнуць "швидко рухатися, бігти"; "вистрілити"; "добре пиляти (про пилку)", "лити (про дощ)".

Велика група кулінарних назв охоплює кореневі й афіксальні субстантиви. Рефлекси псл. *varъ (заг.-слов.) означають "окріп" (півн.-слов.); "кількість/міра речовини, отримана за одне варіння" (східно- й зах.-слов.; унікальним є вокалізм рос. діал. вор "одна варка чогось"); назви страв та харчових субстанцій (східнослов.). Обмежене коло субстантивів засвідчує псл. *varь із м'якою фіналлю основи. У межах кореневих імен виділяються три групи назв із позакулінарним технологічним змістом, пор. болг., мак., схв. вар "вапно"; півд.-слов. ковальські терміни типу болг. заст. варь "шлак, окалина; розтоплене залізо" та східнослов. назви шевської смоли. Семантично індивідуальним є чес. var, vary "гарячі лікувальні джерела". Моційними відповідниками псл. *varъ/*varь є іменники псл. *varа/*varjа з різнорідною, але в цілому кулінарною рефлексацією (східно- та зах.-слов.), проте пор. рос. вара "дим пожеж; випари на низьких місцях". Численні загальнослов'янські відповідники псл. *varivo мають значення "те, що вариться (страва чи пійло для худоби); узагальнена назва (вареної) страви", "назви варених страв", "варіння як кулінарна технологія", "кількість сировини для одноразового приготування страви", "кількість звареного за раз", "запас продуктів для варіння"; "види городини" (< "(сирий) продукт, призначений для варіння"); унікальним є рос. діал. варево "пристрій для варіння їжі в печі". Іншими різновидами є продовження дієприкметникової основою на -en- та численні афіксальні (головно суфіксальні) утворення (псл. *varenina (всі основні ареали), псл. *varenika (*vareniсa) (східно-півд.-слов. ізоглоса); *varina (схв., влуж.); *varenьcь (рос. на позначення молочної страви); *varenь (усі основні ареали); *varenikъ (головно як східно- й півд.-слов. позначення борошняних виробів; (рос.) молочні вироби й одяг з домашньої тканини; (строс.) коштовний камінь). Окремою тематичною групою є назви (горілчаних) напоїв (укр. варенуха, варена, блр. варануха, рос. діал. варанок, схв. vare?nik, пол. warzonka, warz№chew, чес. vaшenka; укр., рос. (у)звар). Префіксальні похідні представлені групами іменників із префіксами jъz-, na-, ob-, od-, pod-, pre-, pro-, roz-, vy-, za- та ін., які є дериватами відповідних префіксальних дієслів.

Похідні nomina agentis охоплюють назви діячів, які виготовляють певні субстанції й займаються термічною обробкою металу; серед них не зафіксовано загальнослов'янської назви кухаря. Найчисленнішими є віддієслівні іменники зі спільним суфіксальним елементом -l-, досить строкаті у плані свого змісту (пор., зокрема укр. варильник "робітник, який варить клей, фарбу", рос. розм. варило "зварник", чес.заст. waшil(ka) "кухар(ка)", схв. variпa "тс."). Нечисленними є агентиви з суфіксом -ьc- (-ec-); девербальні іменники, головно з суфіксом -iиь, більш характерні для західнослов'янських мов.

Nomina loci об'єднують: 1. назви місць, де варять певні субстанції (пиво, цукор, сіль, селітру) - континуанти реконструйованих у праці псл. *varьnica / *varenica та їхній формальний різновид із суфіксом -ьka, псл. *varъnja/*varъna і розрізнені утворення; 2. позначення фізіогенних гідрооб'єктів, зокрема ті, що відтворюють псл. *jьzvarъ, напр., пол. діал. zwar(k)a "сильний вир у річці в тому місці, де знаходиться камінь або деревина" (пор. континуанти псл. *jьzvorъ); а також субстантиви типу влуж. wary, чес. ъvar, vejvar "болото; вологе місце на полі", vэvar "місце під греблею", vэvaшisko, vэvaшiљtм "тс.; місце, звідки вибивається джерело", мак. варило "вир, водоверть"; сюди ж пол. wywary "ями з водою", яке ми виявили в романі Ст. Жеромського "Попіл". Ця група лексем є зоною взаємодії у межах макрогнізда між гніздами псл. *vьrмti та *variti, де зовнішній вплив збігався в напрямку з імпульсами з боку внутрішнього семантичного потенціалу; зазначимо, що у стосунку пол. zwar(k)a можна припустити й вплив із боку гнізда псл. *ver-/vor- "крутити, обертати".

Функціонально важливою групою є назви предметів кухонних пристроїв і начиння. Східнослов'янські рефлекси псл. *varъnica (заг.-слов.) у цілому пов'язані зі солеварінням, південнослов'янські здебільшого позначають печі для випалювання вапна, і лише західнослов'янські є співвідносними з кулінарією. Псл. *varъnikъ (*varьnikъ?), віддієслівний іменник з інструментально-агентивним значенням (інакше нейотований варіант псл. *varьnica) має західно- та півд.-слов. рефлекси (перші позначають казан, горщик). Є також суфіксальні похідні, *var'akъ/*varakъ (чес., слц.). Серед численних інших регіонально обмежених формацій, зокрема східнослов'янських, різноманітних за формою й змістом, виділяються дериваційні паралелі, пор. позначення казанчика укр. діал. вари(і)йка, блр. діал. варэйка, рос. діал. вария, болг. діал. варкйка (< псл. *varмja, *varмjьka). Семантичним різновидом цих рефлексів є назва великої ложки (ополоника, копистки); тут синонімічними відповідниками є північнослов'янські продовження діалектизму псл. *var'exa (можливими є варіанти з -ixa, -axa, -oxa, -uxa).

Кілька іменників позначають високий ступінь теплоти як такий, а також пристрасність і под.; це головно продовження псл. *varъ ( пор. друс. варъ "спека" й унікальне "пожежа") і т. д.. Інші формальні різновиди представляють лише кілька префіксальних утворень.

Моделі ад'єктивних утворень репрезентують продовження псл. *varъkъ(jь) (східно- та півд.-слов., що виражають узагальнене термічне значення, а також швидкість), псл. *varіvъ(jь), *varъlіvъ(jь), *varъnъ(jь) (із множинною мотивацією на підставі псл. *variti й *varъ), псл. *varenъ(jь) (заг.-слов.) віддієслівний прикметник або ж регулярний пасивний дієприкметник мин. ч., псл. *varкtj- (дієприкметникова основа, присутня і в похідних зі значенням "окріп", пор. рос. діал. вараток, варямтук, блр. діал. вараток < псл. *varкtъkъ, аналогічне до синонімічних *vьrкtъkъ та *kyp'кtъkъ) та деякі інші. Крім того, засвідчені утворення з формантами -иьn-, -lьn-, -it-, -ov-, -ist- (останній здебільшого в окресленнях печі).

Розділ 4. "Історико-етимологічне макрогніздо з коренями псл. *kyp- / *kvap- / *kop- у слов'янських мовах" містить комплексний аналіз угруповання слов'янської лексики, похідної від псл. *kypмti (*kypiti, *kypnoti, *kyprмti), псл. *kvapiti (sк) й псл. *kopъ. Рефлексами варіантних індоєвропейських коренів *ku?ep- / *ku?фp- / *ku??p /*kup- /*kыp- y праслов'янській мові є псл. *kyp- / *kvap- / *kop-, кожний з яких утворює своє гніздо в межах поліцентричного макрогнізда.

Псл. *kypeti (*kypiti), *kypjo "вирувати, кипіти, бурхати, варитися" є немотивованим первісним утворенням з архаїчної групи статальних дієслів. Його загальнослов'янські континуанти на загал є синонімічними продовженням псл. *vьrмti, відрізняючись від них ареально: для східнослов. мов характерними є передовсім продовження псл. *kypмti, а для західно- та півд.-слов. - відповідники псл. *vьrмti (цей розподіл чітко відтворюють зокрема похідні назви окропу, в тому й деривати псл. *variti). Рефлекси псл. *kypмti (непрефіксальні) мають і значення варіння як способу приготування їжі, а також певних станів не нагрітої рухомої рідини. Інноваційним є вираження ними (й балтійськими когнатами) значення витікання (первісно збігання). Ареально обмеженими є семантичні варіанти на позначення скипання й утворення осаду (пор. укр. прикипати), згортання крові, намерзання льоду, а також ферментації вина (у півд.-слов. мовах) і тіста; рефлекси псл. *kyp- у цьому останньому значенні засвідчують також форми з -no- (< псл. *ky(p)noti). Індивідуально-мовними є семантичні варіанти "гнити, псуватися (про картоплю в буртах)" (блр.) та "блищати (про зірки)" (рос.). Серед переносних провідним є значення "бути у великій кількості; кишіти" (пор. укр. діал. кипшіти < кишіти + кипіти) (за типовою моделлю "текти" > "бути в достатку"). Риса "інтенсивність термічного процесу" реалізується у виразах типу блр. работа кіпела, чес. kypмti zdravнm та більш індивідуальних укр. закипіти "бути побитим" (пор. рос. експр. накипенивать "лупцювати"), рос. діал. кипом кипеть "сильно гавкати" та пол. kipieж "тікати (про зайця)". Переносні значення в усіх основних ареалах виражають явища зі сфери людських почуттів (з амбівалентною чи - переважно - негативною конотацією).