Семантико-функціональні особливості німецьких висловлень-прислів'їв

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА

УДК 811.112.2:398.9:81'37

СЕМАНТИКО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ

НІМЕЦЬКИХ ВИСЛОВЛЕНЬ-ПРИСЛІВ'ЇВ

Спеціальність 10.02.04. - германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Прутчикова Валентина Василівна

Харків - 2003

АНОТАЦІЯ

Прутчикова В.В. Семантико-функціональні особливості німецьких висловлень-прислів'їв. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 - германські мови. - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. - Харків, 2003. - 234 с.

Дисертацію присвячено дослідженню семантико-функціональних особливостей висловлень-прислів'їв німецької мови як номінативно-комунікативних одиниць у їх статичному та динамічному аспектах. У роботі подається системний опис семантико-прагматичних особливостей висловлень-прислів'їв з позицій їх мовленнєвого впливу. Висловлення-прислів'я досліджуються як моделі соціально-типізованої мовленнєвої поведінки, які включають у себе не тільки мовні, а й соціальні аспекти. Уточнено статус висловлень-прислів'їв як коммунікативно автосемантичних мовленнєвих одиниць, з'ясовано особливості формування функціональної перспективи та визначено стратегії експліцитного чи імпліцитного впливу на партнера по комунікації в опорі на мовні перспективи семантичної структури, комунікативні категорії та прагматичне значення. Описується участь висловлень-прислів'їв в організації дискурсної когерентності, тобто у процесі прагматичної експлікації пропозиціонально-тематичних відношень між окремими мовленнєвими актами (локальна когерентність) та прагматичної зв'язності усього дискурсу в цілому (глобальна когерентність). Висловлення-прислів'я розглядаються як висловлення “неособистого мовлення” з двоплановою семантикою, які мають одночасно дві лінії впливу на партнерів по комунікації і належать до конвенціональних засобів передачі непрямих дидактико-моралізуючих висловлень, що ідіоматично застосувуються як “прагматичні заготовки” для мовленнєвої діяльності.

Ключові слова: висловлення-прислів'я, дискурс, комунікативна інтенція, іллокутивна спрямованість, мовленнєвий акт, мовленнєва діяльність, стратегія мовленнєвого впливу.

АННОТАЦИЯ

Прутчикова В.В. Семантико-функциональные особенности немецких пословичных высказываний. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки. - Харьковський национальний университет имени В.Н. Каразина. - Харьков, 2003. - 234 с.

Диссертация посвящена исследованию семантико-функциональних особенностей пословичных высказываний немецкого языка как номинативно-коммуникативных единиц в их статическом и динамическом аспектах. Дается системное описание семантико-прагматических особенностей пословичных высказываний в плане стратегии речевого воздействия. Пословичные высказывания исследуются как модели социально-типизированного речевого поведения, которые включают в себя не только языковые, но и социальные аспекты.

Речевые особенности пословичных высказываний обусловлены, прежде всего, коммуникативными интенциями и социальными отношениями участников коммуникации. На семантико-синтаксическом уровне пословичные высказывания, являясь знаками вторичного означивания, обладают комплексным денотативным и сигнификативным содержанием (конкретным и абстрактно-обобщенным), что позволяет им приобретать фразеологическое значение и обладать речеактовой обобщенностью, многозначностью и смысловой многоплановостью. Семантический инвариант пословичных высказываний имеет вид пропозитивного двучлена, который обеспечивает развитие недифференцированных смысловых отношений, а также программирование задачи для потенциального адресата: определить релевантные речеактовые смысловые отношения и прагматическую направленность пословичного высказывания.

Пословичные высказывания являются коммуникативно автосемантичными речевыми единицами, функциональную самостоятельность которых обеспечивают особые формы номинации и предикации. В формировании смысловой структуры высказывания принимает участие ритмико-интонационная модель ПВ, которая часто компенсирует синтаксические связи логико-смысловыми, выполняя тем самым смыслообразующую и смыслосвязующую функции. Коммуникативную самодостаточность пословичных высказываний обеспечивает дуга коммуникативного напряжения, которая покрывает все компоненты высказывания даже при отсутствии поверхностной манифестации синтаксических связей.

По характеру прагматического значения пословичные высказывания относятся к группе высказываний “несобственного говорения”. В интеракции пословичное высказывание реализует основное и вторичное прагматическое значение, не теряя при этом своей имманентной морально-дидактической и аксиологической направленности. Посредством одобрения либо порицания представленного в ПВ положения вещей осуществляется положительная или отрицательная ориентация адресата. Они предписывают адресату определенный тип социального поведения и представляют собой “готовые речевые действия”. Пословичные высказывания имплицируют или эксплицируют побудительное значение, рассчитанное на универсальный статус коммуникантов, и имеющее некатегоричный, недифференцированный характер. Одним из основных мотивов для включения пословичного высказывания в дискурс является желание манипулировать сознанием адресата с помощью своеобразной “упаковки народной мудрости”, входящей в общий фонд знаний коммуникантов. Как речевые действия они характеризуются определенной “специализацией” (парирование, урезонивание, (само)оправдание, совет, упрек и т.д.) и включаются в дискурс с целью обеспечения локальной или глобальной дискурсной когерентности. Пословичные высказывания применяются с целью осуществления целого ряда речевых тактик (апелляции к авторитету, обобщения, повышения статуса реципиента, усиления, использования опыта самого адресата и др.).

Пословичные высказывания являются высказываниями “несобственного” говорения, иллокутивными актами с двуплановой семантикой, которые имеют одновременно две линии воздействия на партнеров по коммуникации и относятся к конвенциональным идиоматическим способам передачи косвенных дидактико-морализирующих высказываний.

Ключевые слова: пословичное высказывание, дискурс, коммуникативная интенция, иллокутивная направленность, речевой акт, речевая деятельность, стратегия речевого воздействия.

ABSTRACT

Prutchykova V.V. Semantic and Functional Peculiarities of the German Proverbial Expression. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in philology by speciality 10.02.04 - Germanic Languages. - Kharkiv Vasyl Karazin National University, Kharkiv, 2003. - 234 p.

The dissertation focuses on the investigation of semantic and functional properties of German proverbial expressions as nominative communicative units in their static and dynamic aspects. The mechanism of semantic and pragmatic peculiarities of proverbial expressions is discussed in light of strategies of speech influence. Proverbial expressions are investigated as patterns of socially typical speech behaviour which include both speech and social aspects.

The status of proverbial expressions as communicative-autosemantic speech units has been defined, the characteristic features of the functional perspective formation have been identified and methods to determine the strategy of explicit or implicit influence on the communication partner have been proposed on the basis of speech perspectives of semantic structure, communicative categories and pragmatic significance.

Proverbial expressions are argued to be “non-speaker's” utterances possessing semantics of double nature and influencing the communication partners along two lines at a time; they belong to conventional means of realizing the indirect didactic-moralizing expressions idiomatically used as pragmatic “pre-arranged” elements of speech activities.

Key words: proverbial expressions, discourse, communicative intention, illocutive direction, speech act, speech action, strategy of speech influence.

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі германської філології Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор ВЄДЄНЬКОВА МАЙЯ СЕРГІЇВНА, Дніпродзержинський державний технічний університет, професор кафедри перекладу та іноземних мов

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент ГАМЗЮК МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ, Київський національний лінгвістичний університет, завідувач кафедри німецької мови

кандидат філологічних наук, доцент ПРИХОДЬКО АНАТОЛІЙ МИКОЛАЙОВИЧ, Запорізький державний університет, завідувач кафедри німецької філології

Провідна установа: Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра германської філології, м. Донецьк

Захист відбудеться 27 лютого 2003 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.16 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61007, Харків, пл. Свободи, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61007, Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий 25 січня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л.В. Солощук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У сучасний період значно розширився діапазон досліджень висловлень-прислів'їв (ВП) у лінгвістичному плані - у пареміології, фольклористиці, а також у культурології, антропології та інших суміжних дисциплінах, що засвідчує активізацію теоретичного і практичного інтересу до фразеологічного фонду мови. Відмічається взаємозбагачення та зближення пареміологічних і фразеологічних сфер дослідження (Greciano G., Mieder W.).

Поряд з активним дослідженням лінгвістичних аспектів прислів'їв в соціо-культурологічному та історичному планах (Добровольський Д.O., Телія В.М., Pirainen E., Profantova Z., Charteris-Black J., Мeier О., Simon І., Sweterlitsch R., Yusuf Y.К. та. ін.), останнім часом з'явився ряд робіт (Мокієнко В.М., Ніколаєва Т.М., Селіверстова О.І., Сидоркіна Г.Д., Тарланов З.К., Ужченко В.Д., Glenk E.M., Маtulina J., Taylor А., Тemple J.G., Weber E.U., Wotjak B. та ін.), де переважають прагмалінгвістичний аналіз їхніх текстоорганізуючих засобів, їх опис як мовленнєвих дій, характеристика особливостей застосування у різних типах текстів і контекстів, соціальний і психолінгвістичний аспекти, а також опис цих конвенціональних засобів у порівняльному аспекті як інтеркультурного явища. Проте, як відмічається в ряді досліджень (Fleischer W., Hose S., Taylor A.), системні і функціональні особливості ВП як комунікативних одиниць залишаються недостатньо вивченими.

У ВП виявлено значний потенціал внутрішніх перетворень у структурно-семантичному плані, який може бути використаний з метою пристосування до різноманітних умов дискурсу (Пермяков Г.Л., Дандіс А., Гак В.Г., Ніколаєва Т.М., Райхштейн А.Д., Арутюнова Ж.М., Бондаренко Л.Ф., Глухих В.М., Козирєва Л.Ф., Мухіна Т.П., Панкратова С.М.). У дискурсі ВП застосовуються поряд з вільними висловленнями, узгоджуючись з ними за смислом і підкоряючись загальним закономірностям граматичної будови мови, не порушуючи при цьому цілісності тексту. Однак усталеність синтаксичної структури, комунікативна самодостатність і функціонально-семантична заданість ВП детермінують специфіку шляхів і способів їх функціональної реалізації, що також потребує подальшого вивчення.

Завдяки активній розробці теоретичних проблем семіотики, теорії функціональної перспективи речення, семантичного синтаксису, лінгвістики тексту, а також з розвитком галузей мовознавства, орієнтованих на людину та її діяльність, зокрема, теорії мовленнєвої комунікації, теорії мовленнєвої діяльності, теорії мовленнєвих актів (МА), і у результаті подальшого розвитку соціолінгвістики і психолінгвістики став можливим новий підхід до вивчення ВП з позицій системного аналізу з урахуванням взаємодії його різних аспектів, лінгвістичних і екстралінгвістичних чинників.

Таким чином, актуальність цього дослідження зумовлена необхідністю визначення конститутивних семантико-функціональних особливостей ВП, які дозволяють їм повноцінно функціонувати у різних видах дискурсів, адаптуватися до різноманітних мовленнєвих умов, забезпечуючи при цьому успішність комунікації. Своєчасність комплексного поглибленого аналізу ВП продиктована також інтересом сучасної лінгвістики до системних досліджень у цілому і одночасно недостатньою вивченістю такого багатоаспектного явища як ВП. Все це свідчить про назрілу необхідність розв'язання наукового завдання, поставленого у дисертації, - всестороннього дослідження семантичного, структурно-синтаксичного і прагматичного аспектів ВП, які тісно взаємозв'язані і являють собою єдність, яка, зрештою, детермінована мовленнєвою перспективою ВП, їх потенціалом мовленнєвого впливу.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дана робота виконана в межах наукової теми кафедри германської філології Дніпропетровського національного університету “Лексика, граматика і стилістика романо-германських мов у їх типологічному та прагматичному аспектах”, затвердженої Вченою радою філологічного факультету Дніпропетровського державного університету, протокол № 9 від 28.11. 1996 р.

Мета дослідження полягає у комплексному системному вивченні семантико-функціональних особливостей ВП сучасної німецької мови як номінативно-комунікативних одиниць у їх статичному та динамічному аспектах.

Реалізація цієї мети передбачає вирішення таких завдань:

·обґрунтувати структурно-семантичну та комунікативно-прагматичну бінарність ВП;

·визначити специфіку денотативної, сигніфікативної та пропозиціональної складових ВП;

·дати системну характеристику ВП як комунікативно автосемантичній мовленнєвій одиниці;

·визначити особливості функціональної перспективи ВП з позицій мовленнєвого впливу;

·розкрити особливості прагмасемантичного значення ВП;

·описати механізм участі ВП в інтерактивному процесі;

·визначити мовленнєві тактики ВП у дискурсі.

Об'єктом дослідження виступають висловлення-прислів'я сучасної німецької мови. прислів'я мовленнєвий дискурс прагмасемантичний

Предметом дослідження є структурно-семантичні і прагматичні особливості висловлень-прислів'їв як мовленнєвих дій.

Матеріалом дослідження є 4500 німецьких ВП, що були взяті із пареміологічних словників: Deutsches Sprichwцrter-Lexikon. Ein Hausschatz fьr das deutsche Volk. (Hrsg. von K. F. W. Wander), Sprichwцrterlexikon (Hrsg. von H u. A. Beyer), Немецко-русский фразеологический словарь (Під ред. Маліге-Клаппенбах і К. Агріколи), а також відібрані методом суцільної вибірки з художніх, публіцистичних творів німецькомовних авторів ХIX-XX століть, сучасної періодики і рекламних текстів загальним об'ємом 15654 сторінки. Матеріали фонетико-інтонаційного дослідження, що одержані шляхом опитування інформантів.

Методологічною основою дисертаційного дослідження є системно-функціональний підхід до мовних явищ із застосуванням елементів теорії комунікативної діяльності, когнітивної теорії та теорії комунікації. Конкретні завдання зумовили використання сукупності наступних методів аналізу: семантико-синтаксичного і описово-аналітичного - для характеристики ВП як комунікативно автосемантичної мовленнєвої одиниці, контекстологічного та інтенціонального актомовленнєвого аналізу - для розкриття механізму участі ВП в інтерактивному процесі, елементів фонетичного аналізу - для опису ритміко-інтонаційної моделі ВП. У роботі застосовуються також такі операції аналізу як індукція, дедукція та порівняння.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому вперше:

·здійснено системний опис семантико-комунікативних і прагматичних особливостей ВП у плані стратегій мовленнєвого впливу;

·уточнена типова семантична, комунікативна і ритміко-інтонаційна модель ВП;

·виявлені особливості функціональної перспективи ВП як комунікативно автосемантичної мовленнєвої одиниці;

·визначено прагмасемантичний потенціал ВП;

·виявлено механізм формування іллокутивної спрямованості та дискурс них реалізацій ВП.

Наукова новизна одержаних результатів може бути узагальнена в наступних положеннях, що виносяться на захист:

1.Семантичним інваріантом будь-якого ВП є пропозитивний біном ПНЗ - ППЗ (позиція непредикатного і позиція предикатного знаків), який структурується із різних за складністю частин, які мають певне пропозитивне значення і знаходяться між собою в недиференційованих смислових відношеннях.

2.На віртуальному рівні ВП характеризуються комунікативною автосемантією, сформованою завдяки особливим типам номінації й предикації, які усувають конкретну особисту і часову перспективу події та передають невизначеність і узагальнення предикативних відношень, а також специфічною ритміко-інтонаційною організацією висловлення.

3.Функціональна перспектива ВП має прагматично релевантний характер. Спрямованість комунікативного тема-рематичного вектора по лінії зростання або зниження комунікативного динамізму детермінована стратегічною пріоритетністю інтересів партнерів по комунікації у плані мовленнєвого впливу.

4.Прагмасемантичне значення ВП має комплексну природу і являє собою конгломерат буквального, референціального та інтеракціонального значень, які створюють діалектичну єдність, що забезпечує поліфункціональність, гетероситуативність і полісемантичність ВП.

5.Прагматичний потенціал ВП як висловлень “неособистого мовлення” передбачає прихований сугестивно-когнітивний вплив на адресата шляхом мотивації емотивно-оцінного відношення до світу та приписування соціально прийнятних норм поведінки.

6.При включенні ВП у дискурс має місце асиметрія мовного знака, тобто процес “метаморфози” комунікативно автосемантичного висловлення (на номінативному рівні) у синсемантичну МА-функцію в дискурсі (на комунікативному рівні), шляхом його іллокутивного синтезу з окремим МА, МА-блоком або з дискурсом у цілому.

7.Мовленнєві тактики застосування ВП базуються на їх прагмасемантичній багатозначності й пов'язані з бажанням мовця маніпулювати свідомістю адресата шляхом створення одночасно двох ліній мовленнєвого впливу, що зумовлені буквальним та імплікативним значеннями, на учасників комунікації, завдяки чому ВП належать до конвенціональних засобів вираження непрямих дидактико-моралізуючих висловлень.

Теоретична значущість роботи полягає у тому, що вона вносить вклад у розробку структурно-семантичної й комунікативно-прагматичної парадигми у лінгвістиці; сприяє розумінню системного парадигматичного і синтагматичного аспектів ВП, їх поліаспектності, поліфункціональності й варіативності. Одержані результати розширюють уявлення про функціональну перспективу ВП, слугують розвитку теорії мовленнєвих актів і тактик дискурсу на матеріалі ВП.

Практична цінність дисертації визначається можливістю використання її основних положень і результатів у навчальному процесі у вищих навчальних закладах при читанні курсів теоретичної граматики (у розділі “Комунікативно-прагматичний аспект простого і складного речень”), лексикології (у розділі “Фразеологія”), стилістики і практики німецької мови, спецкурсів з прагма- і соціолінгвістики, теорії мовленнєвих актів. Вони також можуть знайти застосування у наукових дослідженнях студентів і аспірантів, у лексикографічній практиці.

Особистий внесок здобувача полягає у визначенні семантико-функціональних особливостей німецьких ВП з позицій системної взаємодії усіх його рівнів, у розширенні уявлень про функціональну перспективу ВП як “готових висловлень” у плані пріоритетності комунікативно-прагматичних стратегій, в описі властивостей ВП як мовленнєвих актів, у розкритті особливостей включення і функціонування ВП у дискурсі.

Апробація роботи. Результати дослідження обговорювались на міжнародних конференціях: “Лінгвістичні та методичні проблеми викладання мови як іноземної” (Полтавський медичний стоматологічний інститут, Полтава, червень 1994); “Лінгвометодичні концепції навчання мови для спеціальних цілей” (Національний університет ім. Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, Київ, квітень 1995); “Навчання діловій англійській та німецькій мовам в процесі підготовки фахівців для ринкової економіки” (Дніпропетровська академія управління, бізнесу та права, Дніпропетровськ, жовтень 1995); “Нові підходи до філології у вищій школі” (Мелітопольский держпедінститут, Мелітополь, вересень 1996); “Актуальні проблеми вивчення мови та мовлення, міжособової та міжкультурної комунікації”, (Харківський державний університет, Харків, жовтень 1996); “Інженерна освіта на межі століть: традиції, проблеми, перспективи” (Харківський державний політехнічний університет, Харків, березень 2000).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлені у шістнадцяти одноосібних публікаціях автора, з яких вісім надруковані у фахових виданнях України, у тому числі у матеріалах шести конференцій.

Структура роботи. Дисертація (загальний обсяг - 234 сторінки, обсяг основного тексту - 199 сторінок) складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків, списків використаної наукової літератури (359 позицій), лексикографічних джерел (17 позицій) та художньої, публіцистичної і рекламної літератури (72 позиції), списку умовних скорочень. Дисертація містить 7 таблиць і 4 рисунка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми, описується об'єкт та предмет дослідження, визначаються мета, завдання, методи дослідження, розкривається новизна, теоретична та практична цінність роботи, викладаються положення, що виносяться на захист.

У першому розділі “Семантико-синтаксичні особливості висловлень-прислів'їв” об'єкт дослідження відмежовується від суміжних лінгвістичних явищ, аналізуються особливості його семантичної структури, специфіка денотативного та сигніфікативного значень, властивості пропозиційної структури та смислових відношень у ВП.

За традиційною дефініцією, ВП - це образні закінчені вислови, які мають повчальний смисл і, як правило, ритміко-фонетичне оформлення (Ахманова О.С.), а також є короткими, усталеними в ужитку та мають здатність функціонувати у мовленні за принципом аналогії (Розенталь Д.Е.). У процесі становлення фразеології як науки визначення ВП було доповнене такими характеристиками як: безваріативність лексичного складу, наявність метафоричного, узагальненого значення (Телія В.М.), неідентичність його основного значення буквальному та наявність так званого “глибинного змісту” (Баран Я.А, Соболєва О.В., Fleischer W.; Mieder W.), орієнтація змісту на “практичне життя” (Peukes G.). ВП мають багато спільного з мікротекстами, які не співпадають з номінативними одиницями словника і не відтворюються як лексичні одиниці, а “цитуються” як, наприклад, вірші чи уривки текстів (Heusermann J.). У нашому дослідженні важливо підкреслити, по-перше, що ВП мають референційне відношення до типової узагальненої ситуації, по-друге, що вони мають свідоме посилання на колективний досвід, загальноприйняті соціальні норми, оцінки і відношення до фактів дійсності, по-третє, що для них потенційно характерна спонукальна прагмасемантична спрямованість завдяки їх дидактико-моралізуючому змісту.

Семантична структура ВП здійснює номінацію типової ситуації, що лежить в її основі, та відображає відношення знаків до денотатів і сигніфікатів, маючи при цьому первинну (поза контекстом) і вторинну (в контексті) референції. Денотативне значення формується у два етапи як складний конструкт, що включає первинне (конкретне) денотативне значення, як означення фрагменту реальної дійсності, і вторинне (абстрактно-узагальнююче) денотативне значення, як означення узагальненої ситуації. Результатом зрощення цих двох видів денотативного значення ВП є його ядерний десигнат, який забезпечує семантичну тотожність ВП у різноманітних ситуаціях і стабільність його номінативної функції. Завдяки комплексності денотативного значення ВП може набувати фразеологічного значення і тим самим мати потенцію до прирощення денотативних ситуативних значень. Завдяки предметно-денотативному значенню декодується “внутрішня форма” ВП, узагальнено-денотативне значення зумовлює його узагальненість, багатозначність і смислову багатоплановість.

Сигніфікативне значення ВП детерміновано комплексністю його денотативного значення і характером номінації у ВП, яка, як правило, пов'язується із семантичним умотивуванням. Семантичне умотивування ВП може ускладнюватись образним представленням його компонентів. Воно здійснюється з опорою на внутрішню форму компонентів і відображає розчленовану ситуацію, що не заважає семантичному та комунікативному членуванню ВП. Для пропозитивної структури ВП релевантні два конституенти: непредикатний знак, який співвідноситься з “партиципантами” описаної ситуації, та предикатний знак, який визначає їх властивості, стан, якості, відношення. Обидва конституенти виступають не як окремі слова або словосполучення, а як окремі знакові позиції. Завдяки цьому зміст ВП розподіляється між пресупозиціями повідомлення та його асертивною частиною. Складова пропозитивного бінома, яка означає пресупозицію повідомлення, реалізує денотативне значення ВП і має такий десигнат, який не має вирішального комунікативного значення і може лексично варіюватись у широкому діапазоні (Wie der Vogel, so das Ei. Like father, like son. Яблоко от яблони недалеко падает. Яке коріння, таке й насіння).

Пропозиціональною складовою ВП, його семантичним інваріантом є структурно-семантичний біном ППЗ - ПНЗ (позиція предикатного знака - позиція непредикатного знака). ВП є усталеними висловленнями, які складаються, щонайменше, з двох слів, і як правило, семантично членуються на два сегменти (Steter Tropfen // hцlt den Stein - Dauernde Einwirkung // ьberwindet das grцЯte Hindernis. Kleine Tцpfe // kochen bald ьber- Unbedeutende Leute // geraten schnell auЯer sich). Кожен із сегментів має пряме і переносне значення. Такий семантичний двочлен створює пропозитивний каркас не тільки простих, але і окремих частин складних за синтаксичною будовою ВП. У такому випадку має місце ускладнена пропозиція ВП, оскільки вона має дворівневий характер. Пропозиції окремих частин складних ВП мають бінарну пропозиціональну будову першого порядку, коли аргументами предиката є тільки терми (Кобозева І.М.). Між пропозиціями першого порядку в ВП розвиваються пропозиціональні відношення другого порядку, аргументами предиката яких можуть бути предикати першого або n-го порядку. Тобто, пропозитивний біном ПНЗ - ППЗ структурується із різних за складністю частин, що мають певне пропозитивне значення і знаходяться у певних пропозитивних відношеннях, реалізація яких здійснюється у конкретних актомовленнєвих умовах. Наявність таких відношень у ВП є вирішальним фактором у формуванні його усталеності і запорукою потенційного включення до мовленнєвої ситуації, характер якої за типом смислових відношень близький до ситуації ВП.

Смислові відношення між компонентами пропозитивного двочлена декодуються завдяки лексико-семантичному змісту його складників і належать до сфери “імпліцитного синтаксису”. Характерною ознакою смислових відношень у ВП є їх недиференційованість, тобто в одному і тому ж ВП можуть бути виявлені декілька потенційних смислових ліній розвитку подій, що забезпечує їх комунікативну багатозначність та багатоваріантність вживання. Для потенційного адресата ВП імпліцитно закладено завдання: визначити ті смислові відношення, які адресант вважає релевантними для конкретної мовленнєвої ситуації і на базі яких формується комунікативно-прагматична перспектива ВП (Wenn die Katze aus dem Haus ist, tanzen die Mдuse auf den Tischen - часові, умовні або наслідкові відношення). Ситуація, пресупозиція, орієнтація на адресата визначають вибір ВП з певним структурно-семантичним змістом. Самі ж ВП містять у собі явні (експліцитні) або неявні (імпліцитні) смислові відношення, серед яких найбільш частотними є відношення причини, наслідку, з'ясування, порівняння, протиставлення.

У другому розділі “Функціонально-комунікативні особливості висловлень-прислів'їв” дається системна характеристика ВП як комунікативно автосемантичної мовленнєвої одиниці, а також аналізуються основні засоби її формування, а саме: основні види номінації і предикації в ВП, провідні властивості його ритміко-інтонаційної структури.

Характеристика особливостей ВП у комунікативному аспекті, на відміну від об'єктивованого (тобто без урахування комунікативних параметрів ситуації) визначення відношень між предметами і явищами навколишньої дійсності у семантико-синтаксичному аспекті, передбачає розкриття суб'єктивної антропоцентричної природи цієї дійсності у категоріях комунікативного завдання або комунікативної настанови. При вивченні механізму актуалізації та антропоцентричної природи ВП беруться до уваги два рівні:1) віртуальний (ВП поза мовленнєвою ситуацією як “готове висловлення”); 2) актуальний (ВП у конкретній мовленнєвій ситуації/дискурсі). ВП є комунікативно автосемантичною мовленнєвою одиницею, що має такий рівень структурної та смислової завершеності, який дозволяє їй передавати новий тематичний план незалежно від семантичного плану сусідніх висловлень і з мінімальною структурною залежністю від контекстного оточення. Формування ВП як комунікативно автосемантичної мовленнєвої одиниці безпосередньо пов'язане зі специфікою процесів номінації та предикації.

У ВП визначені такі основні види номінації: з особово-образною перспективою (Kьhe machen Mьhe. Ein Esel schielt den andern Langohr.), з неозначено-суб'єктною особовою перспективою (Jeder kehre vor seiner Tьr. Mancher schlieЯt erst dann den Stall, wenn der Gaul gestohlen ist), з прихованою особовою перспективою ( Mit Spдck fдngt man Mдuse. Nach getaner Arbeit ist gut ruhn.), з непрямою особовою перспективою (Gleich und gleich gesellt sich gern. Ehrlich wдhrt am lдngsten). Предмет мовлення у ВП, якому в подальшому приписуються різноманітні властивості, якості, ознаки, подається у такий спосіб, що створюється передумова для соціально-орієнтованої актуалізації висловлення, тобто для актуалізації відносно будь-якого члена суспільства. Усі види номінації у ВП служать передачі узагальненого характеру носія ознаки, що позначається на комунікативних властивостях його тематичного члена. У плані мовленнєвого впливу в усіх типах номінації у ВП, де практично усунена конкретна особова перспектива події, закладений стратегічний план прихованого соціального впливу. Це об'єктивує ВП, надає їм статусу соціально-нормативних, що сприяє залученню адресата до сфери загальноприйнятих соціальних відносин і оцінок, має переконуючий прагматичний ефект. У ВП має місце тенденція до звужування ролі номінації, що пояснюється необхідністю відійти від одиничної референції й представити носія ознаки як узагальненого представника типової ситуації. Номінація у ВП виконує не тільки роль ідентифікації предмета повідомлення, а й включає в себе частину предикативної семантики, яка є характеристикою якого-небудь предмета, явища. (Armut {der Mann, der arm ist} findet alle Wege. Ein freundliches Gesicht {der Mensch, der freundlich ist} ist das beste Gericht).

Усі види предикації у ВП - розгорнута (Einem geschenkten Gaul sieht man nicht ins Maul), згорнута (Gesagt - getan. Aufgeschoben - nicht augehoben), глибинна - характеризуються насиченою “означеністю” (часто пов'язаною з образністю) і спрямовані на подання певних відношень, що мають місце між предметом мовлення та його характеристиками в оптимально розгорнутій або синтаксично згорнутій формі. Тип предикації у ВП формується з урахуванням прогнозу мовленнєвого впливу. Тут спрацьовує механізм пріоритетних стратегій, який виділяє та підсилює комунікативно найбільш значущі компоненти змісту й послаблює менш значущі. У такий спосіб формується прагматично орієнтований оптимальний для сприйняття адресатом смисловий план ВП. Стислість і лаконізм ВП надають їм тієї “енергії стиснення”, яка має прагматичний ефект переконання. Невизначена і узагальнена перспектива предикативних відношень у ВП скеровує, зрештою, їх спрямованість на увесь соціум.

ВП відрізняються від вільних висловлень своєю специфічною ритміко-інтонаційною моделлю, що тісно пов'язана з комунікативним завданням. Останнє полягає у тому, щоб встановити такий тип смислових відношень між поняттями, предметами, особами, який відображає прогнозовану динаміку і напрямок комунікативного розвитку висловлення. Конститутивним компонентом усякого ВП, незалежно від його синтаксичної будови, є ритміко-інтонаційний біном. Він структурується із двох (або більше) ритмічних груп, які створюються на базі основних семантичних відношень у ВП, що є висхідними від пропозитивного двочлена ВП. ВП можуть складатися із двох коротких ритмічних груп (Gutes Wort / findet guten Ort); кожна частина бінома може мати дві ритмічні групи (Erst wдg's, dann wag's / erst denk's, dann sag's); частини ритміко-інтонаційного бінома можуть мати різну кількість ритмічних груп (Hitz im Rat, Eil' in der Tat / bringt nichts als Schad'. Mitgegangen, / mitgafangen, mitgehangen); не мати чіткої ритмічної рівноваги, і рима зберігається за рахунок рівномірного чергування наголошених складів і імітаціі віршованого ритму (Jeder / hдlt in seiner Weise Haus). Ритміко-інтонаційна рівновага підтримується за рахунок засобів різних рівнів - фонетичного, лексичного, синтаксичного. Смислові відношення між ритміко-інтоніційними групами ВП активізуються за допомогою наступних засобів інтонаційного виділення: 1) акцентування кінцевого компоненту ВП; 2) акцентування кінцевого компоненту ритміко-інтонаційних груп ВП; 3) значимої паузи між ритміко-інтонаційними групами ВП; 4) уповільненої та з більш сильним наголосом (порівняно з вільними висловленнями) вимови слабо наголошених слів (тенденція до рівнонаголошеності); 5) римованого виділення слів. Типова ритміко-інтонаційна модель ВП передбачає: 1) бінарність ритміко-інтонаційного членування; 2) виразне акцентування складових елементів ритміко-інтонаційних груп ВП; 3) виразну паузу між ритміко-інтонаційними групами ВП; 4) значущу вимову компонентів ВП, що передбачає наявність підтексту. Ритм, рима і мелодика виступають евфонічними маркерами ВП, які привертають увагу адресата до такого типу висловлень, активізуючи його аперцепційну базу, детермінуючи деякою мірою оцінку цих висловлень з боку адресата з огляду на загальноприйняті норми та посткомунікативний вплив ВП.

Функціонально-комунікативні особливості ВП відображають суб'єктивну, антропоцентричну природу актомовленнєвої ситуації. Категорії комунікативної настанови ВП характеризуються мовними перспективами, які проявляються у вигляді сигналів, що орієнтують комунікантів стосовно напрямку та інтенсивності розвитку подій, розподілу інформації, специфіки особових ситуативних стосунків. Комунікативний аспект ВП є перехідним моментом у перетворенні даного висловлення із елемента мовної структури у феномен мовленнєвої реалізації, він орієнтований перед усім на умови і вимоги мовленнєвої ситуації. Тема-рематичне членування ВП відповідає його комунікативному завданню і передає конситуативно-пріоритетну інформацію. У конкретній ситуації відбувається вибір ВП з прагматично релевантним комунікативним вектором (тема - рема або рема - тема). Комунікативну самодостатність ВП у межах одного висловлення забезпечує основний принцип його функціонально-смислової організації - принцип комунікативного напруження, який виявляється у взаємодії двох інформаційних блоків висловлення - тематичного і рематичного - та їх центрів (теми і реми). Комунікативне напруження виступає тим поєднуючим контуром, який охоплює усі компоненти ВП, навіть при відсутності явного синтаксичного зв'язку між ними. Стратегічно воно спрямоване на втілення відповідної комунікативної інтенції мовця і проявляється в інтонаційному оформленні, структурі, семантиці та тема-рематичних відношеннях. Реалізація принципу комунікативного напруження забезпечує оптимальне вирівнювання об'ємів інформативної обізнаності комунікантів: або шляхом поступового зростання смислової незавершеності з наступним смисловим завершенням (розрядкою), висхідною лінією, або шляхом зняття напруження від смислового піку до елементу, який повністю вичерпує комунікативне напруження, низхідною лінією. Комунікативне напруження у ВП створюється внаслідок взаємодії цілої низки засобів - таких, як рамкова конструкція, синтаксична сполучуваність елементів, семантичні зв'язки у реченні, ритміко-інтонаційні засоби тощо.

У більшості ВП має місце поступове нарощування комунікативної значущості елементів, причому найважливіші з них (з точки зору комунікативного наміру) розташовуються в кінці ВП (Ein Faden von vielen gibt fьr den Bettler ein Hemd). Комунікативне напруження розвивається за типом “повільно розвиваючих структур” (В.Г. Адмоні). Такий симультанний принцип подачі інформації відповідає, перш за все, інтересам адресата і є більш поширеним серед ВП з огляду на стратегічну пріоритетність інтересів партнера, ніж сукцесивний принцип, який служить потребі адресанта розмістити елементи речення у порядку зниження їх комунікативної значущості (Auch ein blindes Huhn findet mal ein Korn). Вибір релевантного комунікативного вектора (тема -рема або рема - тема) у ВП має антропоцентричний характер, він детермінується стратегічною пріоритетністю інтересів партнерів по комунікації.

Прагматична стратегія мовленнєвого впливу передбачає принаймні три варіанти: максимальне комунікативне напруження із залученням партнера по комунікації до фази комунікативного очікування з мінімальним ступенем КД (комунікативного динамізму) (5% ВП) (Willst du lang' leben und bleiben gesund, / iЯ wie die Katze und trink wie der Hund); мінімальне комунікативне напруження з максимальним ступенем КД і прагматичною настановою на прискорений мовленнєвий вплив на партнера (18% ВП) (Nach Freud // Leid); оптимальне комунікативне напруження з помірним ступенем КД, розрахованим на паритетні актомовленнєві умови (77% ВП) (Arbeit bringt Brot, / Faulenzen Hungersnot). Коли момент комунікативної розрядки навмисне відтягується, ВП мають максимальну для даного типу мовленнєвих одиниць кількість поширювачів теми і реми і прогнозується максимальне комунікативне напруження для адресата. Еліптичні форми ВП склалися з прогнозом мінімального комунікативного напруження для адресата за рахунок високого ступеня КД та моментальнго впливу на адресата без його залучення до фази комунікативного очікування. Основний корпус ВП, протяжність яких корелюється з об'ємом оперативної пам'яті, характеризуються прагматичною стратегією оптимального розвитку комунікативного напруження й оптимального КД. ВП цієї групи мають оптимальний варіант подачі соціально значущої інформації.

У третьому розділі “Функціонально-прагматичні особливості висловлень-прислів'їв” аналізуються особливості прагмасемантичного потенціалу ВП, описується його специфіка як мовленнєвого акту, а саме його основні блоки: антропоцентричний (інтенціональна складова, соціодискурсивні характеристики комунікантів), конситуативний (зокрема аксіологічна складова конситуації) та іллокутивний (план змісту, план вираження та мовленнєва актуалізація висловлення).

ВП зберігаються у “фонді знань” комунікантів як висловлення, які, крім свого власного значення, що базується на змісті самого висловлення, мають певний додатковий смисл, який сформувався завдяки взаємодії цілої низки лінгвальних і екстралінгвальних чинників. ВП належать до групи висловлень “неособистого мовлення”, бо мовленнєвий акт ВП має два ряди комунікантів, які відображають актомовленнєву двоавторність ВП, наближаючись тим самим до висловлень, які включають чужу мову, де є початковий (автор) і актуальний (репродуцент) мовці. З метою посилення мовленнєвого впливу за допомогою підвищення рівня достовірності висловлення мовець-репродуцент ВП навмисне “запозичує” соціальний статус початкового мовця ВП, підвищуючи тим самим свій соціальний статус і рівень своїх особистісних характеристик за рахунок “солідності” статусу широкого соціуму, який стоїть за початковим мовцем (Es gibt da ein Sprichwort: “Wer schreit, hat Unrecht”. Bei aller Hochachtung vor dem Lebenszweck des Herrn Mikis Theodorakis, mцchte ich ihn bitten nachzudenken, woran es denn liegen kцnnte, dass Griechenland - wie er selbst sagt - “eingekreist ist und keine Freunde hat” (Spiegel, №1, 94, S. 8).

При визначенні ситуації ВП розрізняють, як правило, віртуальну ситуацію (ВП поза контекстом) і актуальну (ВП у контексті). Ситуація, в якій використовується ВП (інтерактивна ситуація), не є ідентичною тій ситуації, яка інгерентно притаманна самому ВП (буквальна ситуація прислів'я). Обидві вони не ідентичні референціальній ситуації (ситуація у переносному плані). Завдяки комплексній природі ВП є, по суті, ситуативною “тріадою”, континуумом значень, що створюють діалектичну функціональну єдність. ВП мають буквальне значення, що передає смисл і семантичні відношення, які виводяться із лексичних значень елементів (Morgenstunde hat Gold im Munde - Ранок вечора мудріший); референціальне значення, що виникає в результаті співвіднесення буквального значення з референтною ситуацією і розкриває переносний смисл ВП (Morgenstunde hat Gold im Munde - Ранок - кращий час для дій) та інтеракціональне значення, що утворюється в результаті співвіднесення двох попередніх значень з конкретною ситуацією спілкування через призму інтенції мовця у плані виконання певної мовленнєвої дії (Morgenstunde hat Gold im Munde - Слід зачекати до ранку, а потім діяти - проспективне спонукальне значення. Слід зачекати до ранку, ранком все знову буде добре - ретроспективне значення заспокоєння).

У так званому “суспільному фонді уявлень” ВП закріплені як думка соціуму, а тому воно має дидактичний характер та інкорпоровану аксіологічну оцінку. На цьому фоні здійснюється актуалізація висловлення у конкретній ситуації. ВП, що включене в інтеракцію, реалізує основне та вторинне прагматичне значення, не втрачаючи своєї іманентної морально-дидактичної і аксіологічної спрямованості. Остання тісно пов'язана з основною і, певним чином, визначальною для ВП рисою - його здатністю давати оцінку усьому, що відбувається у навколишньому світі з точки зору соціуму, який виступає імпліцитним “автором” ВП.

Завдяки своїй подвійній природі ВП містять два види оцінки - узуальну (потенційну) і контекстуальну (актуалізовану). Оцінювання ситуації відбувається з урахуванням соціальних ролей учасників комунікації та впливає на адресата шляхом схвалення або засудження представленого у даній ситуації стану речей, тобто вона сприяє позитивній або негативній орієнтації адресата. У прагматичному плані така орієнтація у ВП реалізується залежно від типу соціальних відносин між комунікантами, а саме: як порада, настанова, рекомендація. Оскільки оцінка когнітивна за своєю природою, то в ній домінує не емоційне, а раціональне ставлення до світу, яке є інструментом орієнтації в ціністній системі людини (раціонально-оцінна інтерпретація дійсності). ВП поділяються на дві групи: 1) з позитивною орієнтацією адресата (ПОА -Versuch macht klug); 2) з негативною орієнтацією адресата (НОА - Viel lesen und nicht durchschauen ist viel essen und nicht verdauen).

Оцінне значення ВП є одним із конститутивних елементів прагмасемантичної складової ВП і виражає суб'єктивне емоційно-оцінне ставлення учасників комунікації завдяки своїм основним характеристикам: образності, соціально-оцінній умотивованості, раціонально-оцінній інтерпретації дійсності, функціонально-дієвій орієнтації, когнітивності, асоціативному характеру. ВП входять до лексичного фонду мови як “мовленнєві заготовки” із соціально-оцінною орієнтацією.

ВП мають значний іллокутивний потенціал, який, з одного боку, запрограмований на те, щоб запропонувати адресату певний тип соціальної та/або індивідуальної поведінки, а з іншого, - являє собою “готові найбільш поширені мовленнєві дії”. Впливаючи на адресата конкретною фактуальною і концептуальною інформацією, що є відбиттям досвіду широкого соціуму, ВП тим самим спонукає одержувача цієї інформації до виконання тих чи інших розумових або фізичних дій. Іллокутивна сила спонукання ВП підсилюється презумпцією їх достовірності. Спонукальне значення може мати експліцитний або імпліцитний характер. Незалежно від конситуативних умов воно завжди передає директивну іллокуцію з відкритою альтернативою посткомунікативної дії, бо реципієнт не зобов'язаний виконувати той тип соціальної поведінки, який пропонується у ВП, а може діяти на власний розсуд.

За типами спонукальності ВП поділяються на три групи: 1) експліцитно-спонукальні (Sei eine Schnecke im Raten, ein Vogel in Taten), 2) імпліцитно-спонукальні (Kunstreiche Hand geht durch's ganze Land), 3) модально-спонукальні (Man soll sich nach der Decke stricken). Усі типи ВП орієнтовані на узагальненого адресата і мають мету примусити його виконати / не виконати ті чи інші дії. Фактично вони характеризуються актуальністю на усі часи та виражають зацікавленість адресата в успішності бажаної дії. Спонукальний вплив на адресата ВП найчастіше спрямований на фізичну (54%), рідше на ментальну (30%), інколи на вербальну діяльність адресата (13%), або на сферу буття (3%).

Комунікативна настанова в ВП реалізується не прямим способом, а маскується під пресупозицію, під суспільний фонд уявлень. Формально асертивна частина є іллокутивно полегшеною і змістовно спрощеною. Основним мотивом використання ВП є бажання маніпулювати свідомістю адресата за допомогою “народної мудрості”, яка входить до загального фонду знань комунікантів. ВП “нехтують” індивідуальними рисами подій та осіб, підводячи їх під низку аналогій, завдяки чому може реалізуватися цілий ряд мотивів (бажання уникнути ушкодження “лицю” адресата, натякнути адресату на порушення ним норм поведінки, необхідність імпліцитно виразити свої емоції, реабілітувати себе в очах партнерів по комунікації, спонукати адресата (не)здійснювати фізичну або вербальну дію тощо).

Як мовленнєві дії ВП мають певну “спеціалізацію” (відраза, урезонювання, (само)виправдання, порада, докір тощо), яка на докомунікативному рівні не завжди може бути однозначно диференційована. Іллокутивний потенціал ВП співвідноситься з первинно-асоційованими мовленнєвими діями, що притаманні їм як мнемонічним моделям мовленнєвої реалізації. Завдяки своєму іллокутивному потенціалу ВП може включатися в ієрархічно та іллокутивно зумовлену послідовність мовленнєвих актів за принципом координації або субординації з метою іллокутивної підтримки, або як іллокутивно домінуючий мовленнєвий акт. В інтерактивному процесі ВП сприяє реалізації комунікативного наміру мовця шляхом іллокутивного синтезу з корелюючим мовленнєвим актом або актомовленнєвым блоком, виконуючи по відношенню до них ініціюючу або респонсивну функції. Може мати місце іллокутивний синтез однорідних комунікативно-прагматичних типів висловлень (Man kennt die Vцgel an den Federn, so die Seldwyler an dem, was sie fьr lдcherlich halten. G. Kellermann) і неоднорідних (Noch ein Glas Wein, nicht wahr? Wer A gesagt hat, muЯ auch B sagen. K. Herrmann), в результаті чого ВП виступає у складі композитного або комплексного мовленнєвого актів з метою актуалізації комплексної іллокуції. Отже, має місце асиметрія мовного знака, яка проявляється у вигляді “метаморфози” комунікативно автосемантичного висловлення (на докомунікативному рівні) у синсемантичну МА-функцію у дискурсі (на комунікативному рівні).

ВП бере участь в організації дискурсної когерентності, тобто у процесі прагматичної експлікації пропозиціонально-тематичних відношень між окремими мовленнєвими актами (локальна когерентність) і прагматичної зв'язності усього дискурсу в цілому (глобальна когерентність), яка має антропоцентричний характер. Виконання інтеракціональних функцій визначається не тільки його структурно-семантичними характеристиками, але й місцеположенням (топологією) у дискурсі, а, значить, і ранжировкою в іллокутивній структурі дискурсу. Включення ВП у дискурс залежить, з одного боку, від умов комунікативної ситуації, а з іншого, - від актомовленнєвих інтенцій адресата (очікувань, інтересів, бажань тощо). Завдяки прагмасемантичній багатоплановості, ВП служать засобом реалізації цілої низки мовленнєвих тактик: апеляції до авторитету, узагальнення, підвищення статусу реципієнта, підсилення, використання досвіду самого адресата і т.ін. З метою досягнення запланованого перлокутивного ефекту мовець організує дискурс, "задає" свою шкалу якісних модифікацій та прагматичної інтерпретації фактуальної інформації, виражаючи своє ставлення до предмета мовлення за допомогою імплікацій, притаманних цьому типові висловлень, і справляє тим самим емоціональний та інтелектуальний вплив на адресата ВП.

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження семантико-функціональних особливостей німецьких висловлень-прислів'їв свідчать, що семантична структура ВП, їхня комунікативно-прагматична організація детерміновані, з одного боку, типізованою моделлю мовленнєвої поведінки учасників комунікації, що закладена в ВП, а з іншого - стратегією експліцитного або імпліцитного впливу на партнера по комунікації. Таким чином, мовленнєві особливості ВП на усіх його рівнях обумовлені, перш за все, комунікативними інтенціями та соціальними стосунками учасників комунікації. Адекватна адаптація ВП до різноманітних ситуативних завдань у різних видах текстів та забезпечення успішної комунікації здійснюється завдяки цілому ряду особливостей їхньої внутрішньої організації, основними з яких є такі:

На семантико-синтаксичному рівні ВП виступають одиницями вторинного означування і мають комплексний денотативно-сигніфікативний зміст (конкретний і абстрактно-узагальнений), що, по-перше, дає їм можливість отримувати переосмислене фразеологічне значення, та, по-друге, завдяки декодуванню “внутрішньої форми” і семантичної умотивованості (часто ускладненої образним поданням компонентів ВП) зумовлює узагальненість, багатозначність і значеннєву багатоплановість. Семантичний інваріант ВП у вигляді пропозитивного двочлена “позиція непредикатного знаку” - “позиція предикатного знаку” забезпечує розподіл змісту ВП на дві складові (повідомлення та його асертивну частину). Смислові відношення між ними мають недиференційований характер, завдяки чому програмується імпліцитно закладене у ВП завдання для потенційного адресата - визначити релевантні актомовленнєві смислові відношення, на базі яких формується комунікативно-прагматична перспектива ВП та дискурсу.