Українська мова в епістолярних текстах кінця ХІХ - початку ХХ століття

Проблеми українського правопису і літературного слововжитку в епістолярії українських культурних діячів кінця ХІХ - початку ХХ століття. Лексико-семантичні, стилістичні та граматичні особливості мовних одиниць, характерних для інтелігентського соціолекту.

Рубрика Иностранные языки и языкознание
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 22.07.2014
Размер файла 53,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

УДК 811.161.2'276.11'38

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

УКРАЇНСЬКА МОВА В ЕПІСТОЛЯРНИХ ТЕКСТАХ КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТ.

10. 02. 01 - українська мова

Черкез Інна Богданівна

Чернівці - 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент Ткач Людмила Олександрівна, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, доцент кафедри сучасної української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Масенко Лариса Терентіївна, Національний університет „Києво-Могилянська академія”, завідувач кафедри української мови;

кандидат філологічних наук, професор Бабич Надія Денисівна, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, професор кафедри історії та культури української мови.

Захист відбудеться 15 травня 2008 р., о 14. 00 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 76. 051. 07 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (корп. V, ауд. 230, вул. М. Коцюбинського, 2, м. Чернівці, 58012).

Із дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: вул. Лесі Українки, 23, м. Чернівці, 58000.

Автореферат розіслано 14 квітня 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Кульбабська О. В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Наприкінці ХХ ст. особливо зросло зацікавлення істориків та дослідників мови до епістолярію відомих діячів української культури. Така увага значною мірою була зумовлена пошуками історичної правди, намаганням якомога повніше відтворити перебіг подій політичного та культурного життя українського народу в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Мовознавчі дослідження епістолярних текстів зосереджено на розгляді мовностилістичних особливостей листування письменників, культурних діячів, науковців (С. Богдан), впливу епістолярію українських письменників кінця ХІХ - початку ХХ ст. на процес нормалізації української літературної мови (М. Пилинський, К. Ленець, Л. Лушпинська), визначенні лінгвостилістичних характеристик епістолярного стилю, вивченні його історії, на дискусіях щодо статусу епістолярію (К. Ленець), ролі письменницької листовної спадщини у розв'язанні проблем української літературної мови та дослідженні мовознавчих поглядів українських письменників (В. Статєєва), на вивченні мовленнєвого етикету (С. Богдан, К. Ленець, Н. Журавльова), розгляді фразеологічних, етикетних та дискурсивних одиниць (С. Ганжа, Е. Вєтрова) тощо. Листування є цінним джерелом для висвітлення соціальних аспектів функціонування української мови періоду становлення її літературних норм в умовах полілінгвізму кінця ХІХ - початку ХХ ст. в українському культурному середовищі (О. Палінська та ін.). Епістолярій кінця ХІХ - початку ХХ ст. виступає матеріалом для виокремлення типологічних рис та рис ідіостилю того чи іншого культурного діяча зазначеного періоду, що в комплексі дозволяє визначити характерні мовні особливості інтелігентського соціолекту.

Актуальність дисертації зумовлена дедалі нагальнішою потребою вдосконалення норм сучасної української літературної мови на підставі тих тенденцій її розвитку, що були характерні для періоду кінця ХІХ - початку ХХ ст. - часу найбільш активної нормотворчої діяльності української інтелігенції, в якій поєдналися наукові зусилля вихідців з усіх українських земель. Важливу аргументаційну базу для перегляду тих чи інших правописних, стилістичних, граматичних норм можуть надати саме епістолярні тексти цього періоду, оскільки вони відображають тогочасне розмовне мовлення представників української інтелігентної верстви.

Докладне вивчення фонетичних, граматичних, лексико-стилістичних характеристик лексикону, що ним послуговувалася українська інтелігенція кінця ХІХ - початку ХХ ст., а також вивчення графічного відтворення реального звучання слова сприятиме обґрунтуванню правописних норм та стилістичного маркування відповідної лексики в сучасних словниках української мови різного типу (як тлумачних, так і перекладних) і підвищенню рівня мовної компетентності найширших верств сучасного українського суспільства.

Актуальність дисертаційного дослідження підсилена ще й тим, що в сучасному українському мовознавстві бракує комплексних соціолінгвістичних праць, присвячених мовленню української інтелігенції кінця ХІХ - початку ХХ ст. Використання епістолярних текстів цієї соціальної верстви дозволяє виявити ті специфічні мовні риси, які витворилися у співпраці східноукраїнської та західноукраїнської інтелігенції й були характерні для інтелігентського соціолекту. Такий підхід вважаємо продуктивним для висвітлення багатьох проблемних моментів, пов'язаних із взаємодією двох варіантів української літературної мови кінця ХІХ - початку ХХ ст., що виявлялася саме на рівні усного та писемно-листовного спілкування представників наддніпрянської та галицько-буковинської інтелігенції.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертації затверджено вченою радою Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (протокол № 2 від 26. 02. 1998 р.), а також на засіданні бюро Наукової ради „Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України (протокол № 3 від 30. 06. 1999 р.). У дослідженні реалізується один із напрямків наукової теми „Лінгвокогнітивні та комунікативно-функціональні параметри мовних одиниць у літературних та діалектних текстах” (УДК 811.161.2:[1+39]), над якою працює кафедра сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (номер державної реєстрації 0106U003610), зокрема - розкрито особливості функціонування в епістолярних текстах кінця ХІХ - початку ХХ ст. загальномовних та діалектних лексем, а також одиниць інших рівнів, що характеризують мовлення представників української освіченої верстви у період найбільш активного формування норм української літературної мови.

Мета роботи - встановити джерела формування лексики й одиниць інших рівнів мови, що були характерні для мовлення української інтелігенції кінця ХІХ - початку ХХ ст. й зумовлювалися специфікою професійної та громадської діяльності цієї соціальної верстви, а також загальнокультурним і політичним контекстом того часу. Досягнення названої мети передбачало розв'язання таких основних завдань:

1) висвітлити різноаспектність дослідження епістолярної спадщини української інтелігенції кінця ХІХ - початку ХХ ст., проаналізувавши докладніше специфічно мовознавчу проблематику;

2) здійснити відбір та аналіз лексичних одиниць, які за своїм написанням в епістолярних текстах кінця ХІХ - початку ХХ ст. відбігають від норм сучасного українського правопису;

3) здійснити відбір лексичних та інших текстових одиниць, що в українському епістолярії кінця ХІХ - початку ХХ ст. можуть бути потрактовані як специфічні для мовлення інтелігентної верстви і визначені як інтелігентські соціолектизми;

4) дослідити вплив на мову епістолярних текстів обізнаності їх авторів з іншомовними джерелами та володіння іншими мовами;

5) з'ясувати стилістичний статус соціолектизмів, властивих для інтелігентського мовлення кінця ХІХ - початку ХХ ст., в сучасній українській літературній мові (згідно з нормами, що їх подає „Словник української мови” в 11 тт.);

6) виявити такі одиниці інтелігентського соціолекту, що, перебуваючи в складі пасивного фонду лексики української мови, зберігають потенційні можливості активізуватися в сучасному українському мовленні;

7) подати загальну характеристику видань епістолярної спадщини українських письменників, науковців, культурних та громадських діячів, що були здійснені впродовж ХХ - початку ХХІ ст. й у яких зреалізовано різні засади упорядників щодо їх публікації за автографами.

Джерельною базою дослідження послужили листи та щоденникові записи відомих культурних та громадських діячів, що мали різну професійну освіту, проте працювали також і як письменники, публіцисти, журналісти, політики тощо. Такими діячами були М. Драгоманов, М. Павлик, Б. Грінченко, М. Коцюбинський, В. Гнатюк, Б. Лепкий, А. Чайковський, С. Єфремов, З. Кузеля, М. Грушевський, С. Рудницький, Т. Зіньківський, Д. Донцов, Є. Чикаленко, С. Крушельницька, М. Менцинський та ін. Важливим джерелом вивчення мови української інтелігенції є також листи письменників, які формально не мали вищої освіти, проте завдяки талантові й самоосвіті відігравали важливу роль у культурних процесах свого часу й були виразниками української національної свідомості. До числа таких діячів належать Ю. Федькович, О. Кобилянська, Леся Українка. Допоміжною базою дослідження стали й досі не опубліковані листи Д. Антоновича, А. Артимовича, І. Панькевича, І. Зілинського, що зберігаються в архіві проф. В. Сімовича в науковій бібліотеці Чернівецького університету. Картотека фактичного матеріалу налічує близько 1900 лексичних одиниць, загальна кількість контекстів - близько 3000.

Об'єктом дослідження є мова епістолярію представників української інтелігенції кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Предметом аналізу виступають такі лексико-семантичні, стилістичні та граматичні особливості мовних одиниць та їх графічне відтворення в українському епістолярії кінця ХІХ - початку ХХ ст., що можуть бути потрактовані як соціолектизми інтелігентської верстви і виявляють головні тенденції та джерела формування соціолекту української інтелігенції зазначеного періоду.

Методи дослідження. У роботі застосовано описовий метод (для відтворення й аналізу культурного та суспільно-політичного контекстів листування, для систематизації досліджуваних мовних одиниць), зіставний (для аналізу семантико-структурних та стилістичних особливостей мовних одиниць досліджуваних текстів і співвідносних одиниць сучасної української літературної мови та інших мов), метод компонентного аналізу (для реконструкції усіх семантичних компонентів лексичного значення аналізованих слів).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві: 1) лексику, вживану в листах представників української інтелігенції кінця ХІХ - початку ХХ ст., розглянуто під кутом різнобічної культурної та громадсько-політичної діяльності цієї соціальної верстви; 2) здійснено комплексний аналіз епістолярних текстів представників української інтелігенції кінця ХІХ - початку ХХ ст. в соціолінгвістичному та нормативно-стилістичному аспектах; 3) соціолінгвістичний аспект дослідження епістолярію української інтелігенції дозволив розширити лінгвістичні поняття соціолекту та соціолектизму й виділити такий тип мовного утворення, як інтелігентський соціолект; 4) у науковий обіг уведено епістолярні тексти, що досі не були об'єктом дослідження.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що в історії української літературної мови кінця ХІХ - початку ХХ ст. досліджено особливості мовлення окремої соціальної верстви - української інтелігенції, що відіграла вирішальну роль у формуванні її норм. Українські інтелігенти того часу, що здобули різну освіту й були виховані в різних мовно-літературних традиціях, творили соборну українську літературну мову. Цей факт, підтверджений текстами епістолярію кінця ХІХ - початку ХХ ст., набуває принципового значення при висвітленні історії літературної мови, стилістики індивідуального писемного мовлення тощо.

Практична цінність дисертаційного дослідження зумовлена тим, що його результати можуть бути використані для лексикографічних праць, які б практично узагальнили мовний досвід української інтелігенції зазначеного періоду, а також для поповнення реєстру „Словника української мови” нової редакції. Лексичний матеріал, зареєстрований та проаналізований у роботі, може бути використаний для підготовки підручників та посібників з історії епістолярного стилю української мови, для створення спеціальних монографічних праць, присвячених засобам мовної експресії, функціонуванню слова в мові та його семантичним нашаруванням в індивідуальному мовленні (ідіолекті); для створення словників мови окремого письменника чи окремого стилю тощо; для спецкурсів з історії української літературної мови кінця ХІХ - початку ХХ ст., з історії українського правопису тощо.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що відбір та систематизація лексичних та інших текстових одиниць, аналіз їх фонетичних, словотвірних, граматичних особливостей, а також семантичної структури та функціонально-стильових характеристик виконані самостійно. У працях, що їх підготовлено в співавторстві, дисертантці належить як загальна постановка, так і конкретна розробка проблем, опрацювання й аналіз фактичного матеріалу, обґрунтування висновків.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича; на міжнародних наукових конференціях: „Проблеми утвердження і функціонування державної мови в Україні” (Київ, 1996), „Беларуска-руска-польскае супастаўляльнае мовазнаўства і літаратуразнаўства” (Вітебськ, 1997), „Українська філологія: школи, постаті, проблеми” (Львів, 1998), „Біблія і світова література” (Чернівці, 1999), „Василь Сімович - особистість, науковець, громадянин” (Чернівці, 2005), „Актуальні проблеми синтаксису” (Чернівці, 2006); на всеукраїнських конференціях, симпозіумах: „Українська мова на Буковині: минуле і сучасне” (Чернівці, 1998), Других Шевельовських викладах (Харків, 1998); „Нове прочитання творчості М. М. Коцюбинського” (Чернігів, 1999), „Ольга Кобилянська - письменниця і громадянка: національне та загальнолюдське” (Чернівці, 2003) „Тарас Шевченко і українська культура ХХІ століття” (Кам'янець-Подільський, 2000); „Україна: людина, суспільство, природа” (Київ, 2006); на ХVІІ діалектологічній нараді пам'яті професора Олекси Горбача (Київ, 1997); на ІІ обласній історико-краєзнавчій конференції молодих дослідників, студентів та науковців „Буковина - мій рідний край” (Чернівці, 1997).

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження відображено у 19 публікаціях, з них 12 - у виданнях, що затверджені ВАК України як фахові (в т. ч. - 7 одноосібних), 7 - у матеріалах наукових конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури (263 позиції), списку умовних позначень текстових та лексикографічних джерел (52 позиції). Загальний обсяг дисертації - 241 с., з яких основний текст становить 200 с. Додатки до роботи оформлено як окремий том дисертації, що включає Додаток А. „Лінгвотекстологічні засади публікації українських епістолярних джерел кінця ХІХ - початку ХХ ст.”; Додаток Б. „Фактична база дослідження”. Обсяг додатків - 273 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

правопис епістолярій семантичний інтелігентський

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційної роботи, визначено мету, завдання й основні методи дослідження, окреслено його об'єкт і предмет, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, названо джерела фактичного матеріалу, вказано на зв'язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, де виконано роботу, зазначено особистий внесок у результати дослідження та рівень їх апробації.

У першому розділі - „Український епістолярій кінця ХІХ - початку ХХ ст. та аспекти його дослідження” - подано огляд праць українських мовознавців, присвячених вивченню епістолярних текстів представників української інтелігенції названого періоду. Ці текстові джерела мають не лише історико-суспільну вартість, а є цінним документом мовної історії, який засвідчує процес становлення фонетичних, лексичних, граматичних, стилістичних норм української літературної мови в період її активного формування як загальнонаціональної.

У параграфі 1. 1. - „Лінгвокультурні аспекти дослідження українського епістолярію кінця ХІХ - початку ХХ ст.” - розглянуто різні аспекти дослідження епістолярних текстів з огляду на їх культурологічну та власне лінгвістичну вартість. У працях В. Сімовича, Ж. Ляхової, К. Ленець, М. Коцюбинської, Л. Мірошниченко, С. Богдан листування постає як відображення творчої індивідуальності письменника, що дозволяє інтерпретувати окремі деталі його життя і творчості. Традиційним для українського мовознавства був і залишається лінгвостилістичний аналіз епістолярію, який, з одного боку, розв'язує проблему функціонально-стильового виділення цих текстів в окремий стиль (праці К. Ленець, М. Сірого), а з іншого - визначає мовностилістичні особливості представлених у ньому елементів ідіостилю (праці П. Тимошенка, Н. Журавльової, О. Братаніч). Упродовж останнього десятиліття виокремився психолінгвістичний напрямок дослідження українського епістолярію (праці С. Богдан).

У параграфі 1. 2. - „Проблеми українського правопису та літературного слововжитку в епістолярії українських культурних діячів кінця ХІХ - початку ХХ ст.” - подано огляд досліджень, у яких на основі мовних фактів та задокументованих свідчень, представлених в епістолярних текстах зазначеного періоду, висвітлено особливості формування норм єдиної української літературної мови. Вказано на те, що попри значну кількість праць з цієї проблематики (праці М. Жовтобрюха, Л. Булаховського, Ф. Жилка, З. Франко, Ю. Шевельова, В. Чапленка, О. Муромцевої, В. Статєєвої, Л. Ткач та ін.), конкретний мовний фактаж епістолярію використано лише в окремих із них (праці К. Ленець, М. Пилинського, В. Статєєвої, Л. Ткач, Л. Лушпинської).

Проаналізовані тексти листів та щоденників фіксують чимало фактів, які конкретизують і доповнюють перебіг мовної дискусії, що розгорнулася в українському культурному середовищі в кінці ХІХ - на початку ХХ ст., засвідчують правописні уподобання представників української інтелігенції, відображають соціальні аспекти проникнення західноукраїнських (галицько-буковинських) елементів у мовлення східноукраїнської інтелігенції.

В окремому параграфі розкрито теоретичні засади вживання термінів соціолект, соціолектизм у працях українських та російських мовознавців (1. 3. „Епістолярні тексти кінця ХІХ - початку ХХ ст. як джерело дослідження соціолекту української інтелігенції”).

Загальний огляд соціолінгвістичних досліджень українських мовознавців (представлених працями К. Студинського, В. Гнатюка, О. Горбача, Я. Рудницького, Ю. Шевельова, Й. Дзендзелівського, Г. Аркушина, Л. Ставицької, Н. Шумарової, Г. Сікори) засвідчив кілька важливих моментів: 1) недостатню виробленість термінологічної бази для вивчення мовлення різних соціальних груп; 2) звужений погляд на соціальну диференціацію української мови, згідно з яким до соціальних діалектів зараховують лише мовлення нижчих верств суспільства; 3) відсутність спеціальних праць, присвячених мовленню української інтелігенції кінця ХІХ - початку ХХ ст.

У параграфі 1. 4. - „Вплив соціально-культурних і територіальних чинників на мовне оформлення листів” - виділено мікросоціальні та макросоціальні чинники, які впливали на мовлення представників української інтелігенції кінця ХІХ - початку ХХ ст. Окремі аспекти цієї проблеми зачіпали у своїх працях Ю. Шевельов, О. Муромцева, Н. Шумарова, Л. Ткач, проте в українському мовознавстві поки що бракує спеціальних досліджень, які б розкривали особливості впливу згаданих чинників на формування мовних навичок представників освіченої верстви.

У другому розділі - „Епістолярні тексти як джерело відтворення фонетичних, словотвірних та граматичних особливостей мовних одиниць, характерних для інтелігентського соціолекту” - здійснено аналіз мовних одиниць та виявлено розбіжності фонетичного, морфемно-словотвірного, граматичного характеру, що існують між мовними одиницями, зафіксованими в епістолярних текстах досліджуваного періоду, та сучасною практикою літературного мовлення. Об'єктивність такого аналізу безпосередньо залежить від тих лінгвотекстологічних засад, на які спиралися упорядники епістолярних видань. Детальний їх аналіз подано в Додатку А.

Параграф 2. 1. - „Фонетичні особливості мовних одиниць морфологічного рівня, вживаних у мовленні інтелігенції кінця ХІХ - початку ХХ ст.” - присвячено описові й аналізові фонетичних рис інтелігентського мовлення. Зафіксовані в епістолярних текстах відмінності від норм сучасної літературної мови загалом відображають особливості діалектного мовлення: інфінітивні форми на -чи, -ть (помочи, зречися, зберегчи; виплачувать, гадать, малювать, вибачить, послать); кінцевий твердий приголосний у дієслівних формах теп. ч. 3 ос. одн. та мн. ІІ дієвідміни (важит, доходит, ладит, пророчит, свідчит), паралельне вживання аломорфів суфікса -ува- / -ова- (затитуловати, подякувати), префіксальних аломорфів ви- / ві- у дієсловах (вігибнути, візволити), а також займенників та їх відмінкових форм (она, оно, они; го, му, мині та ін.). Уживання суфіксальних аломорфів -ськ- / -ск-, -цьк- / -цк-, -зьк-/-зк- у прикметниках було розрізнювальною ознакою західноукраїнського та східноукраїнського варіантів літературної мови цього періоду.

Неусталеність графічного відтворення багатьох слів іншомовного походження в епістолярних текстах досліджуваного періоду засвідчує живий процес їх адаптації в українському мовленні. Вона відбувалася під впливом діалектної звукової системи української мови, напр.: заступлення звука ф звуком х та звукосполученням хв (хвалшивий (П. Куліш) [сучасн. фальшивий]; панахвида (Б. Грінченко) [сучасн. панахида]; ахвиша (Б. Грінченко) [сучасн. афіша]; хвершар (Б. Грінченко) [сучасн. фельдшер]; спрощення в групах приголосних (хвершар (Б. Грінченко) [сучасн. фельдшер]; патрет (Б. Лепкий) [сучасн. портрет]. Чимало іншомовних слів зберігають фонетичні риси, властиві їм у західноукраїнській мовно-літературній практиці: баляст (А. Чайковський), катальог (В. Гнатюк), кільометровий (А. Чайковський), комплєт (І. Франко), лямпа (А. Чайковський), лятіфундія (А. Чайковський), монольог (А. Чайковський), плян (А. Чайковський; листи з архіву Д. Яворницького), рекляма (А. Чайковський). Яскравим прикладом правописної неусталеності слів іншомовного походження є написання іменника матеріал: у листах українських археологів до Д. Яворницького, писаних між 1927 і 1932 рр., він мав такі графічні варіанти: матеріал / матерьял / матеріял.

У параграфі 2. 2. - „Морфемно-словотвірні особливості мовних одиниць, зафіксованих в епістолярних текстах кінця ХІХ - початку ХХ ст.” - аналізуються відмінності словотвірної будови, що були зумовлені впливом будови слів інших мов. Це насамперед стосується іменників на позначення осіб за професією чи іншою ознакою, що утворювалися за допомогою суфікса -ець- і співвідносилися з польськими відповідниками: дозорець - сторож, наглядач (п. dozorca), накладець - видавець (п. nakіadca). Проте в листуванні трапляються й такі деривати, в яких зберігається давня сполучуваність суфікса -ець- з флексією -а в іменниках чоловічого роду, властива для староукраїнської мови та сучасної польської мови: зарядця - керуючий справами (напр., підпис зарьадці друкарні (І. Франко), порівн: п. zarz№dca - той, хто керує чимось; адміністратор); промовця - промовець (напр., промовця говорив (С. Єфремов), порівн.: п. mуwca - промовець); ржонца - управитель маєтку (напр., шляхтич пішов до двора служити за ржонцу (А. Чайковський), порівн. п. rz№dca - управитель заміського маєтку в довоєнній Польщі).

Аналіз префіксальних дієслівних дериватів, що словотвірно співвідносяться з польськими відповідниками, засвідчив недостатньо повне відображення їх реального історичного стильового статусу в „Словнику української мови”. Більшість із них має обмежувальні позначки діалектне, застаріле, рідко (напр., визичити (діал.), виректися (заст., діал.), вистерігатися (заст.), звідомлювати (рідко), притрапитися (діал.), увірити (діал.), узнавати (діал.), упереджати (діал.). У сучасній українській літературній мові значення таких дієслів тлумачиться за допомогою словотвірних синонімів, порівн.: визичати - позичати (СУМ, І, с. 457), вистерігатися - остерігатися (СУМ, І, с. 500). Окремі дієслова не представлені в реєстрі „Словника...” (напр.: виемігрувати, заґварантувати, задецидувати).

У параграфі 2. 3. - „Граматичні особливості мовних одиниць, ужитих в епістолярних текстах кінця ХІХ - початку ХХ ст.” - розглянуто такі лексичні одиниці, що відрізняються від сучасної норми за своїми граматичними характеристиками. В системі іменника ці відмінності спостерігаються у словах іншомовного походження, які наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. мали форму жіночого роду, а за нормами сучасної літературної мови мають форму чоловічого роду (напр., аналіза - аналіз, візита - візит, діагноза - діагноз, кляса - клас, санаторія - санаторій, токсина - токсин). Варіантність граматичної форми роду виявляють і такі слова, що побудовані на питомій основі: листонош / листоноша, правопис / правопись, рукопис / рукопись, часопис / часопись. Варіантність словозмінних форм спостерігається у фонетичному вияві флексії дав. відм. одн. іменників ч. р. ІІ відміни (-ови - у листах представників західноукраїнської інтелігенції, -ові - у листах інтелігентів-східноукраїнців); флексії род. відм. одн. іменників ІІІ відміни (відомости - відомості, моральности - моральності, слабости - слабості, а також осени - осені). Особливістю словозміни іменників ІІІ відміни є флексія -ів у формі род. відм. одн. (банальностів, неприємностів, прикростів, відомостів). Характерною ознакою мовлення західноукраїнської інтелігенції є вживання редуплікованих форм вказівних займенників: тот, тота, тото, тоті, тамтой, тамта, сеся, сесі; ступенювання прикметників та прислівників за допомогою суфіксів -ійш-, -іщ- (голоснійший, подрібнійше, міцніще).

Зафіксовані відмінності в окремих випадках зумовлені особливостями діалектної системи української мови, зокрема розбіжностями граматичних форм, уживаних у діалектах південно-західного та південно-східного наріч. У мовленні галичан та буковинців трапляються діалектні форми, що мали вузьколокальний характер і проникали в інтелігентське мовлення безпосередньо з говіркового середовища. Приклади таких форм - одиничні: 1) форми дав. відм. множинних іменників (діти - дітьом, люди - людьом); 2) дієслівні форми 3 ос. одн. теп. ч. (виходе, вносе, ходе); 3) складені форми майб. ч. буду лазив, будемо мали тощо; 4) форми умовного способу належалобся; 5) залишки форм давнього перфекта (обіцялисьте, доїхалисьмо).

Поширення практики вживання варіантних форм у мовленні інтелігенції є яскравим свідченням впливу граматичної системи південно-західних говорів на формування мовних навичок представників української освіченої верстви, що були пов'язані з діалектним мовним середовищем через свої родинні зв'язки. Ця варіантність є показовою ще й тому, що вже наприкінці ХІХ ст. західноукраїнська освітня система спиралася на „Руску граматику” С. Смаль-Стоцького та Ф. Ґартнера, в якій було уніфіковано ті морфологічні риси української мови, що на теренах південно-західного наріччя мали тенденцію до варіантності. Серед інших причин, якими можна пояснити явище варіантності в листуванні галицько-буковинської інтелігенції, було прагнення багатьох культурних діячів запровадити єдині для всіх українських земель літературні норми, що в повсякденному літературному мовленні реалізовувалося у використанні словозмінних форм, властивих для східноукраїнського зразка літературної мови. Важливим чинником, що зумовлював певні особливості морфологічних форм, уживаних у західноукраїнській мовно-літературній практиці, був уплив польської мови. Відмінності в родових ознаках окремих іменників, розвиток безособовості дієслів, що простежуємо в зіставленні із сучасною нормою, мотивовані передусім процесами мовної інтерференції.

Синтаксичним особливостям інтелігентського мовлення кінця ХІХ - початку ХХ ст. присвячено параграф 2. 4. - „Особливості будови одиниць синтаксичного рівня”. Розбіжності із сучасним слововжитком спостерігаємо насамперед на рівні словосполучень, побудованих на основі граматичного зв'язку керування, уживаних у мовленні західноукраїнської інтелігенції. Структурні розбіжності стосуються прийменниково-відмінкової форми залежного слова. Особливо помітними є субстантивні словосполучення із залежним компонентом, що називає призначення предмета. Цей компонент виражено формою „до + родовий відмінок”. У сучасній українській літературній мові значення словосполучень такого типу передаються переважно конструкціями з прийменниково-відмінковими формами „для + родовий відмінок”: условини для кар'єри (М. Менцинський) - сучасн. умови для кар'єри; засоби до ведення війни (А. Чайковський) - сучасн. засоби для ведення війни; бажання до сповнення (М. Менцинський) - сучасн. найбільше бажання; книжочки до шпаркас (А. Артимович) - сучасн. ощадні книжки; прислати статтю до прочитання (Б. Лепкий) - сучасн. прислати статтю для прочитання; мати протекцію до авансу (А. Чайковський) - сучасн. мати протекцію для просування по службі (авансу).

Відмінності на рівні будови речення стосуються вживання окремих лексичних одиниць у нетиповій для сучасного вжитку синтаксичній конструкції, напр.: прислівник вільно, дієслово датися, прикметник цікавий - у ролі головних членів речення в сполученні з інфінітивом (Я, ангажуючи артистів для „Рус[кої] Бесіди”, заявив, що умова тая єсть провізоричною, що у Львові вільно кождому умову тую змінити.. (А. Чайковський); Та це все дасться аж тоді перевести, як народові добре біда допече.. (А. Чайковський); Дуже я цікавий знати, хто старатиметься о стипендію (Б. Лепкий).

У третьому розділі - „Лексико-стилістичні особливості інтелігентського соціолекту” - виокремлено і схарактеризовано соціолектизми, що визначають соціально-мовленнєвий портрет української інтелігенції кінця ХІХ - початку ХХ ст. У параграфі 3. 1. - „Особливості вживання народнорозмовної лексики в епістолярних текстах української інтелігенції кінця ХІХ - початку ХХ ст.” - виділено розмовні та діалектні одиниці, які в листуванні вжито в нетиповій для них стилістичній функції - для називання різних явищ, пов'язаних із суспільно-політичною, адміністративною, громадською, культурною, науковою, видавничою діяльністю представників цієї соціальної верстви. Серед слів цієї групи виділяємо іменники галабурда - конфлікт, колотнеча, інтригування; заглада - загибель; нагінка - переслідування, шопа - спілка, організація, реальна діяльність якої не відповідає проголошуваній меті. Іменник галабурда в значенні „колотнеча, конфлікт, інтригування” в „Словнику української мови” ілюструється контекстом з творів О. Кобилянської (СУМ, ІІ, с. 18), з якого випливає його розмовно-побутова специфіка, проте в листі М. Павлика воно відтворює атмосферу, в якій відбувалися збори товариства (Нині була ще більша галабурда на загальних зборах „Кружка”, як уперед, але ми мали абсолютну більшість, тай вибрали головою радикала Заклинського). Використання народнорозмовної лексики сприяло семантичній модифікації лексичних одиниць, а відтак - і зміні їх стильового статусу.

У складі дієслівної лексики помітна група слів, що позначають реалії громадсько-політичного життя тогочасного українського суспільства: загирити - знищити, кі(и, е)ринити - колотити, зчиняти безлад, скеринити - скритикувати, розщібатися - робити все можливе для здійснення чогось, викладатися в роботі. Дієслово окошитися („мати негативні наслідки для когось, чогось”) у „Щоденниках” С. Єфремова вживається в контексті, який характеризує професійні та особисті стосунки працівників Української академії наук 1920-их рр. Дієслово кі(и, е)ринити „розкидати, смітити, робити кіриню” широко розповсюджене в буковинських говірках і є елементом розгалуженого словотвірного гнізда: ки(і, е)риня, ки(і, е)ринити, ки(і)ринний, ки(і)ринник. „Словник української мови” не фіксує елементів цього словотвірного гнізда, проте в мовленні західноукраїнської інтелігенції, зокрема в листах А. Чайковського, іменник кіриня „безлад” та дієслово кіринити „колотити, зчиняти безлад” відображають ставлення автора до діяльності москвофілів на західноукраїнських землях: До того ще і кацапи пхаються у кожен округ виборчий зі своїм і кіриня на всі боки; Ми тепер маємо ворогів на два фронти: галицьку кацапню, що кіринить нам своїм ренегацтвом усю роботу. Розвиток нового переносного значення, що містить емоційно-експресивний компонент, спостерігаємо на прикладі дієслова скеринити - скритикувати: Мені лише жаль д. Галіпа, що його так немилосердно колись-то скеринили.

Окрему тематичну групу становлять слова, що позначають різні етапи роботи над писаним чи друкованим текстом - написання, редагування, підготовку коректи, публікацію та ін. Так, напр., іменник утвір, загалом властивий для мовлення східноукраїнської інтелігенції (вживається в листах К. Білиловського, М. Комарова), має значення „твір (переважно літературний)”. Значення „написати (про літературний твір чи лист)” передається дієсловами утнути (К. Білиловський, Б. Грінченко), уджигнути (Т. Зіньківський), ушкварити (Б. Грінченко), насмарувати (А. Артимович), наскіцувати (М. Менцинський), поштукувати (О. Кобилянська). В епістолярії української інтелігенції досліджуваного періоду дієслова ладити, лагодити та спільнокореневі виладити, зладити, долагоджувати, приладити вживалися у значення „готувати, підготувати (видання, переклад, коректу тощо)”: виладити образки (І. Франко); зладити перевід (Б. Лепкий, М. Менцинський), зладити відбитку (А. Чайковський), зладити до друку аркуш (В. Гнатюк), зладити книжечку (А. Чайковський), зладити огляд (А. Чайковський, З. Кузеля), зладити части теми (А. Чайковський), зладити оповідання (А. Чайковський), зладити видання віршів (Леся Українка), зладити часопись (М. Менцинський); приладити томи (З. Кузеля); лагодити том (Б. Грінченко), лагодити праці (М. Коцюбинський), лагодити збірник (О. Кобилянська); долагоджувати кореспонденцію (М. Павлик); порівн., у „Словнику української мови” дієслово лагодити ілюструється контекстами, в яких воно сполучається з іменниками традиційнопобутової сфери: лагодити сани, постіль, весілля, синів у дорогу, обід (СУМ, IV, с. 432).

Для позначення редакторської роботи в інтелігентському мовленні використовувалася діалектна лексика з ремісничої термінології: вигиблювати (А. Чайковський), вигладити, вигладжувати (О. Кобилянська, А. Чайковський, Б. Лепкий), шліхтування (Б. Грінченко). „Словник української мови” не відтворює такої семантичної специфіки названих слів.

Характерною особливістю епістолярних текстів представників української інтелігенції кінця ХІХ - початку ХХ ст. залишалася й „мовна котляревщина”, ознаки якої (насамперед - вживання слів зниженої суб'єктивної оцінки) були властиві мовленню східноукраїнської інтелігенції і представлені в листах К. Білиловського та Т. Зіньківського: пика - фотографія; чучверіти - відступати від поставленої мети, животіти; гавкнути - відгукнутися в пресі на чийсь твір (написати і подати рецензію, відгук); триндикати - писати літературні твори.

Параграф 3. 2. - „Лексика іншомовного походження у соціолекті української інтелігенції кінця ХІХ - початку ХХ ст.” - присвячено соціолектизмам іншомовного походження. У ньому проаналізовано латинізми, германізми, церковнослов'янізми та запозичення з російської мови. Тематично вони співвідносяться з різними сферами суспільно-політичної, громадської, професійної діяльності представників української інтелігенції та з їхнім побутом, що й дозволяє кваліфікувати такі слова як соціально марковані одиниці. Найбільш чисельну групу становлять латинізми, зафіксовані переважно в листуванні західноукраїнської інтелігенції: абсентеїзм, виелімінувати, денунціація, інтерпеляція, інтерпелювати; матура, іматрикуляція, габілітація, елоквенція, еляборат; рекурс, ординація, ремунерація, субвенція; аспірація, інтенція, квестія, конклюзія, опінія; вакації, заінсталювати, курація. У багатьох випадках вони мали давню традицію функціонування в українській мові ще зі староукраїнської доби.

Лексика німецького походження в епістолярних текстах української інтелігенції зазначеного періоду представлена словами-професіоналізмами. У листах Ю. Федьковича та А. Чайковського - це слова з військової сфери: вербецирка, супровіт [супровітер, суперарбітріо], касарня, люф, цуґфір. Типовими для листування західноукраїнської інтелігенції були й семантичні кальки з німецької мови, які ввійшли в українську мову через посередництво польської мови і характеризували сферу адміністрування: розписати конкурс < п. rozpisaж konkurs < нім. eine Stelle ausschreiben (сучасн. оголосити конкурс); підпирати (ідею, кандидатуру тощо) < п. popieraж, podpieraж < нім. unterstьtzen (сучасн. підтримати); перепасти < п. przepaњж, przepadaж < нім. durchfallen (сучасн. провалитися (на іспитах, виборах тощо). Такі одиниці належать до часто відтворюваних у західноукраїнській мовній практиці кінця ХІХ - початку ХХ ст., що засвідчують матеріали до словника „Українська мова на Буковині в кінці ХІХ - на початку ХХ століття”.

Соціально маркованими можна вважати й церковнослов'янізми, оскільки в інтелігентському мовленні вони мають певне стилістичне забарвлення, зумовлене необхідністю дати оцінку чи то особистим рисам людини та її вчинкам (глаголати, глупоглаголивий, раболіпствувати), чи то явищам суспільного й громадського життя (соблаговолити, розкладовий перст мертвої руки, ристалище, сонмище). Окреме місце в листуванні посідають церковнослов'янізми із Шевченкових рядків, що стали афоризмами: Бо благоденствуєм… (С. Єфремов); ..колись Україна спомяне мене незлим тихим словом (А. Чайковський).

Офіційно-ділову специфіку виявляють соціолектизми, запозичені з російської мови: запрос, предписаніє, розрішення, попечитель, превосходительство, командировка, регістрація. Вони вживаються переважно в мовленні східноукраїнської інтелігенції.

Аналіз листування засвідчує процес природного обміну мовними засобами між представниками західноукраїнської та східноукраїнської інтелігенції. У мовлення західноукраїнської інтелігенції поступово входять слова, типові для мовлення східноукраїнської інтелігенції (іменник ремунерація замінюється словами премія, гонорар; іменник дедикація замінюється словом присвята), натомість у листах східноукраїнської інтелігенції фіксуємо західноукраїнські лексичні одиниці: виелімінувати, виелімінування, ексцеленція, інтерпелювати, інтерпеляція. Засвоєння слів західноукраїнського вжитку на початкових етапах їх входження в мовлення східноукраїнської інтелігенції відбувалося через глосування або вживання слова в лапках: Незабаром почнеться сесія Державної Думи, всі партії вносять „запрос” (інтерпеляцію) про охранку (Є. Чикаленко); .. по дорозі, в Кутах, отримали телеграму, що помешкання єсть (правда, одно, для когось, де хтось і тепер мешкає, а п. Квітка все ще міститься „провізорично” то в сій, то в тій хаті) (Леся Українка).

Вивчення особливостей функціонування багатьох запозичених слів в листуванні представників освічених верств дозволяє виявити зміни в їх семантико-стилістичній структурі. Детермінологізація, або розширення сфери використання в неспеціальних жанрах усного і писемного мовлення, зачепила насамперед слова адміністративної, суспільно-політичної, правової та наукової сфер: абсорбувати, візитувати, візита, деструктивний, інтерпелювати, інтерпеляція. Розвиток нового значення спостерігаємо на прикладі дієслова конферувати, яке ще від староукраїнської доби і до початку ХХ ст. (у листах О. Кобилянської та А. Чайковського) вживалося у значенні „домовлятися, вести переговори”. Натомість у листі Лесі Українки фіксуємо нове значення „брати участь у конференції”: У Делле Граціє я була, та не застала її дома, вона саме конферувала тоді в Бреславі.

Параграф 3. 3. - „Особливості лексичного значення дієслів та віддієслівних іменників спільного фонду української та польської мов” - розкриває професійну специфіку лексичних одиниць спільного фонду двох мов, що вживалися в мовленні західноукраїнської інтелігенції кінця ХІХ - початку ХХ ст.: візвати, віднестися, виступати, зав'язувати, заложити, запорядити, зарядити, іменувати; звідомлення, справоздання; випроцесувати, виправувати, правуватися; застановлятися, здання.

Специфічними для інтелігентського мовлення є іншомовні вкраплення з німецької, англійської, польської, російської та інших мов. Особливості їх уживання проаналізовано в параграфі 3. 4. „Іншомовні нетранслітеровані елементи в інтелігентському соціолекті”. Іншомовні запозичення такого типу є особливістю листів Ю. Федьковича, М. Драгоманова, О. Кобилянської, Лесі Українки, М. Менцинського, А. Чайковського, трапляються в листах українських культурних діячів із епістолярного архіву Д. Яворницького та в щоденникових записах С. Єфремова. Знання іноземних мов та обізнаність в західноєвропейській та російській літературах представників інтелігенції впливали на вживання в листах латинських крилатих висловів (testimonium paupertatis; justicia fundamentum regnorum), цитат з відомих літературних творів („иных уж нет, а те далече”). Значною активністю використання іншомовних вкраплень вирізняються листи О. Кобилянської, в яких фіксуємо особливий тип іншомовних вкраплень - прецедентні імена (перша-ліпша Grettel; Aschenbrцdel). Іншомовні вкраплення засвідчують пошук нових виражальних засобів, що передають тонкі змістові та стилістичні відтінки і водночас виступають засобами номінації.

Характерною ознакою інтелігентського соціолекту кінця ХІХ - початку ХХ ст. є оказіоналізми, вживання яких висвітлено в параграфі 3. 5. - „Оказіональне словотворення та слововживання в епістолярних текстах української інтелігенції”. Оказіональні слова і значення засвідчують творчий підхід авторів листів до зображення подій як особистого, так і громадського життя. Іменники ганнологія „спілкування з Ганною (дружиною)” (Т. Зіньківський), невесільність „невідповідність весілля його традиційній обрядовості”(Леся Українка), уліта „власний літературний твір” (Леся Українка) відображають повсякденний побут та діяльність інтелігентів. Іменники отарність „пасивна, боягузлива поведінка людей, не здатних опиратися несправедливості чи виявляти свою індивідуальність” (С. Єфремов), міністер'ябельність „надмірний потяг до міністерських посад і роботи в міністерстві” (С. Єфремов), курбасіяда „вільне поводження з текстом п'єси” (С. Єфремов) та дієслова курбалесити „створювати театральні вистави, які не вписуються в традиційні уявлення про цей вид мистецтва” (С. Єфремов), защуратити „довести до занепаду методами керівництва В. Щурата” (А. Чайковський) є своєрідною номінативною реакцією авторів на різні прояви культурного життя. Так, напр., іменником міністер'ябельність С. Єфремов висловив своє іронічне ставлення до потягу окремих політичних діячів до участі в роботі державних органів влади, зокрема в роботі міністерства: В кінці [книги Д. Дорошенка „Мої спомини про недавнє минуле (1914 - 1918)”] пробивається особиста образа на ессерів, зосібна на мене з приводу того, що ми всі не поділяли його міністер'ябельности, потягу до урядів під час гетьманщини (С. Єфремов).

Дослідження мови епістолярію української інтелігенції кінця ХІХ - початку ХХ ст. дозволило дійти таких висновків:

1. Епістолярні тексти названого періоду є унікальним історичним джерелом, що відображає мовлення тієї соціальної верстви, чия діяльність була пов'язана з українським мовно-культурним відродженням, та дозволяють окреслити риси соціально-мовленнєвого портрету української інтелігенції кінця ХІХ - початку ХХ ст.

2. У них зафіксовано процес становлення норм української літературної мови, який переходив через стадію варіантності граматичних та фонетичних форм слів, що випливала з діалектного розшарування української мови, особливостей розвитку її літературного зразка на західноукраїнських і східноукраїнських землях та інтерферентних чинників.

3. Відмінними від сучасної норми виступають переважно такі мовні одиниці, які вживаються в листах західноукраїнської інтелігенції. Майже цілковита відповідність сучасним нормам слововжитку задемонстрована в листах представників східноукраїнської інтелігенції. Такі факти дають підстави стверджувати, що процес уніфікації норм української літературної мови мав однобічний характер і в переважній більшості випадків відбувався без урахування граматичних особливостей західноукраїнських мовних одиниць, за багатьма з яких була давня традиція в літературній мові.

4. Відсутність послідовного вживання діалектних форм і поступовий відхід від них в епістолярних текстах засвідчує, що вже наприкінці ХІХ ст. представники української інтелігенції мали чітко усвідомлене ставлення до нормування граматичних форм літературної мови. Поступова відмова від використання діалектних форм різного рівня була тією ознакою, що вирізняла мовлення української інтелігенції від мовлення інших верств українського суспільства - селянства, міщанства, робітників та ін.

5. Аналіз лексико-семантичних та стилістичних характеристик слів, що кваліфікуються як специфічні для інтелігентського соціолекту, засвідчує тематичну різноманітність інтелігентського мовлення. Ознак соціолектизмів набували різні за походженням слова, проте основою формування соціолекту української інтелігенції виступала народнорозмовна лексика. Залучення діалектної та розмовної лексики для зображення реалій суспільно-політичного, громадського, культурного, професійного життя супроводжувалося переосмисленням, модифікацією семантико-стилістичних характеристик слів у відповідності до тих комунікативних настанов і потреб, які виникали в щоденній мовній практиці та діяльності української інтелігенції.

6. Контактування представників інтелігенції з носіями інших мов, а також знання інших мов та ознайомлення з іншомовними текстами сприяло запозиченню та семантичному калькуванню іншомовних лексем для збагачення функціональних можливостей української мови в адміністративній, економічній, юридичній, освітній, науковій та інших сферах. Серед семантичних кальок найчастіше трапляються значення дієслів префіксальної будови, кальковані з номінативно-вивідних значень польськомовних та німецькомовних відповідників. Такі соціолектизми становили специфічну рису інтелігентського мовлення на рівні номінативно-вивідних значень і при цьому зберігали свою співвіднесеність із народнорозмовним мовленням на рівні прямого номінативного значення. Характерною ознакою інтелігентського соціолекту були іншомовні вкраплення з німецької, польської, французької, російської мов, які відображали високу читацьку обізнаність української інтелігенції.

7. Диференційну ознаку інтелігентського соціолекту становили слова латинського походження, які використовувалися у традиційній для цих слів термінологічній функції і відображали професійне розшарування представників освіченої верстви. Відчутна кількісна перевага цих елементів у мовленні західноукраїнської інтелігенції на початку ХХ ст. набуває тенденції до вирівнювання через попит на суспільно-політичну термінологію, який виник у східноукраїнському мовному середовищі цього періоду. Аналіз семантико-стилістичних характеристик латинізмів засвідчив поступове розширення їхнього стильового потенціалу й започаткування процесів детермінологізації.

8. Соціальну маркованість виявляють і церковнослов'янські лексичні та фразеологічні елементи, стилістичні властивості яких використовувалися для змалювання реалій політичного, громадського, культурного життя тогочасного суспільства, професійної діяльності української інтелігенції та для вираження індивідуальності мовця - автора листа.

9. Мова епістолярію засвідчує синонімічність (а то й дублетність) лексичних засобів, уживаних, з одного боку, в мовленні східноукраїнської інтелігенції, а з іншого - в мовленні західноукраїнської інтелігенції, проте процес взаємного впливу двох варіантів літературної мови, що відбувався насамперед на рівні спілкування між інтелігентами, сприяв формуванню спільного фонду соціолектизмів і поступовому вирівнюванню літературної норми. 10. Соціолектизмами інтелігентської верстви можна вважати: 1) слова, які тематично охоплюють суспільно-політичну, офіційно-ділову, професійну сфери й позначають поняття, специфічні для діяльності представників цієї соціальної верстви; 2) слова, що позначають поняття повсякденного життя представників освічених верств; 3) іншомовні вкраплення, які характеризують культурно-освітній рівень й уживаються переважно зі стилістичною настановою; 4) церковнослов'янізми та вислови біблійного походження, стилістичний потенціал яких використовується для оцінки подій суспільного та громадського життя кінця ХІХ - початку ХХ ст., а також для характеристики людини-індивіда; 5) оказіоналізми.

11. Аналіз представленості соціолектизмів - як на рівні окремого слова, так і на рівні окремого значення - в „Словнику української мови” виявив, що в багатьох випадках такі слова або взагалі відсутні в його реєстрі, або відсутнє якесь окреме значення. До того ж, у стилістичному маркуванні не завжди враховано ті об'єктивні семантико-стилістичні характеристики слова, які визначали його вживання в мовленні української інтелігенції кінця ХІХ - початку ХХ ст. та текстах інших стилів.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Тарновецька Л., Булега Н., Шепетюк І. Діалектна лексика в українських епістолярних текстах першої половини ХХ ст. (за архівом проф. В. Сімовича) // Наука і сучасність: Зб. наук. праць. Ч. І. К.: ІЗМН, 1998. С. 230 - 238 (здійснено вибір фактичного матеріалу, опис і аналіз його лексикографічного представлення, обґрунтування висновків).

2. Шепетюк І. Б. Культурологічний аспект українського епістолярію в працях Ю. Шевельова і сучасні проблеми дослідження епістолярних текстів // Вісник Харківського університету. № 426: Творчий доробок Юрія Шевельова і сучасні гуманітарні науки. - К.: Лівий Берег, 1999. - С. 94 - 99.

3. Шепетюк І. Б. Мовні одиниці розмовного стилю української мови в історичному та сучасному аспектах (за листуванням М. Коцюбинського) // Наука і сучасність: Зб. наук. праць. Вип. 2, Ч. ІІІ. - К.: Логос, 1999. - С. 239 - 247.

4. Тарновецька-Ткач Л. О., Шепетюк І. Б. Стилістика офіційного та товариського спілкування в епістолярних текстах і сучасні потреби розмовного стилю української мови (за листами Ю. Федьковича) // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 52-53: Слов'янська філологія. - Чернівці: Рута, 1999. - С. 100 - 112 (здійснено вибір фактичного матеріалу, вироблено методику його опису й аналізу, обґрунтовано висновки).

...

Подобные документы

  • Мова української преси початку XXI ст. на тлі соціальної динаміки. Суспільна зумовленість динаміки мови сучасних українських газет. Функціональні зміни в українській пресі та їх вплив на стилістичні ресурси синтаксису. Стилістичне навантаження речень.

    дипломная работа [108,0 K], добавлен 20.10.2010

  • Територіальні відмінності мовних одиниць, поняття літературної мови та діалекту. Класифікація, розвиток та становлення німецьких діалектів, вплив інших мов на розвиток мови. Фонетичні, лексико-семантичні та граматичні особливості німецьких діалектів.

    курсовая работа [536,2 K], добавлен 21.11.2010

  • Поняття соматизм та його роль у пізнанні картини світу. Лексико-семантичні особливості соматизмів в англійській та українській мовах. Роль соматичних фразеологічних одиниць у художніх текстах. Аналіз лексико-семантичних характеристик соматизмів.

    дипломная работа [75,7 K], добавлен 11.10.2012

  • Українська літературна мова як вища форма національної мови. Стилі української мови в професійному спілкуванні. Типізація мовних норм. Поняття та ознаки культури мовлення. Становлення українського правопису і його сучасні проблеми, шляхи їх вирішення.

    реферат [25,2 K], добавлен 26.01.2015

  • Визначення й лексико-граматичні особливості англомовних газетних заголовків. Функціонально-стилістичні та семантичні особливості англомовних газетних заголовків. Лексичні та граматичні трансформації при перекладі англомовних заголовків на українську мову.

    магистерская работа [121,3 K], добавлен 21.02.2011

  • Формат існування і національні варіанти німецької мови. Структура та функції форм німецької мови в Австрії. Лексико-семантичні особливості німецької літературної мови Австрії: Граматичні, фонетичні, орфографічні. Особливості фразеології, словотворення.

    курсовая работа [70,8 K], добавлен 30.11.2015

  • Складнощі при перекладі заголовків газетних статей. Лексико-граматичні, функціонально-стилістичні та семантичні особливості англомовних газетних заголовків. Лексичні та граматичні трансформації при перекладі англомовних заголовків на українську мову.

    магистерская работа [151,1 K], добавлен 21.02.2011

  • Процес творення єдиних мовних норм. Проект Українського правопису за редакцією В. Німчука. Проект Правопису за редакцією В. Русанівського. Проект змін до чинного Правопису Інституту української мови НАНУ. Секрети української мови.

    реферат [15,7 K], добавлен 19.03.2007

  • Норми української літературної мови: орфоепічні, графічні, орфографічні, лексичні та граматичні, стилістичні та пунктуаційні. Правила написання листа-рекомендації та виробничої характеристики співробітників як групи документів ділового спілкування.

    контрольная работа [23,9 K], добавлен 01.11.2012

  • Визначення поняття "іронія", її основні онтологічні ознаки. Мовностилістичні засоби вираження іронії в англійській мові: графічні та фонетичні, лексико-семантичні, стилістичні прийоми на синтаксичному рівні. Особливості та способи перекладу текстів.

    курсовая работа [49,8 K], добавлен 17.12.2013

  • Лексико-семантична система — одна з найскладніших мовних систем, що зумовлено багатовимірністю її структури, неоднорідністю її одиниць, різноманітністю відображень. Парадигматичні, синтагматичні, епідигматичні відношення лексико-семантичної системи.

    реферат [33,8 K], добавлен 15.08.2008

  • Етимологічна характеристика словникового складу зіставних мов. Лексико-семантичні особливості дієслів переміщення як підвиду "руху" на прикладі дієслів "gehen" в сучасній німецькій мові та "to go" в англійській мові. Суфіксація дієслів переміщення.

    дипломная работа [240,1 K], добавлен 27.11.2015

  • Поняття фразеологізмів. Принципи класифікації фразеологічних одиниць. Місце компаративних фразеологізмів в системі фразеологічних одиниць мови. Структурно-семантичні особливості компаративних фразеологізмів в англійській мові. Особливості дієслівних форм.

    дипломная работа [112,1 K], добавлен 25.08.2010

  • Загальна характеристика ідіом, їх місце в сучасній системі фразеологічних одиниць мови. Особливості, види, типи, форми, методи та практичні аспекти перекладу художнього тексту. Аналіз перекладу мовних конструкцій та ідіоматичних одиниць в художніх творах.

    дипломная работа [137,2 K], добавлен 13.09.2010

  • Історія розробки проекту. Його обговорення та оцінка у середовищі лінгвістів. Зміни та доповнення до українського правопису у питомих українських словах. Написання слів іншомовного походження. Розгортання кампанії проти запроектованих нововведень.

    реферат [26,2 K], добавлен 01.04.2016

  • Фонові знання, необхідні для перекладу текстів у галузі юриспруденції. Дослідження шляхів перекладу німецької юридичної термінології на українську мову. Основні прийоми перекладу термінів-словосполучень. Аналіз лексико-граматичних трансформацій.

    курсовая работа [137,8 K], добавлен 28.12.2012

  • Наукові підходи до визначення поняття еквівалентність у сучасному перекладознавства. Види трансформацій, труднощі перекладу науково-технічних текстів. Лексичні, граматичні, жанрово-стилістичні особливості перекладу з англійської українською мовою.

    дипломная работа [138,6 K], добавлен 22.06.2013

  • Спортивна фразеологія англійської мови. Семантична структура одиниць фразеологізмів спортивної фразеології та особливості їх переосмислення. Функціонально-стилістичні компоненти конотації. Особливості антонімічних, синонімічних і омонімічних відносин.

    реферат [36,3 K], добавлен 11.05.2009

  • Фразеологізм як лінгвістична одиниця: поняття і характеристика. Лексема "око" у мовній картині світу українців. Особливості класифікацій стійких сполучень слів, їх основні функції і експресивно-стилістичних властивостей у романі В. Шкляра "Залишинець".

    курсовая работа [62,9 K], добавлен 30.04.2014

  • Розповсюдження інформації в світовому співтоваристві. Стилістичні особливості науково-технічних текстів. Лексико-граматичні особливості перекладу, синтаксис, граматика і морфологія. Експресивність і образність в науково-технічному стилі англійської мови.

    курсовая работа [169,7 K], добавлен 21.05.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.