Главная Коллекция "Revolution" Иностранные языки и языкознание Історія богослужбово-обрядової лексики української мови

Історія богослужбово-обрядової лексики української мови

Лінгвістичний аналіз назв богослужінь, обрядів, священнодій як частини словникового складу української мови. Історія їхнього формування на різних етапах розвитку української мови (у період з ХІ до початку ХХІ ст.) та вплив екстралінгвальних чинників.

Рубрика	Иностранные языки и языкознание
Вид	автореферат
Язык	украинский
Дата добавления	25.07.2014
Размер файла	61,0 K

посмотреть текст работы

скачать работу можно здесь

полная информация о работе

весь список подобных работ

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ІСТОРІЯ БОГОСЛУЖБОВО-ОБРЯДОВОЇ ЛЕКСИКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Осінчук Юрій Васильович

Київ - 2008

Дисертація є рукописом.

Роботу виконано у відділі історії української мови Інституту української мови НАН України.

Науковий керівник

доктор філологічних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Німчук Василь Васильович,

Інститут української мови НАН України, завідувач відділу історії української мови.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор

Білоусенко Петро Іванович,

Запорізький національний університет, професор кафедри української мови;

кандидат філологічних наук

Дидик-Меуш Ганна Михайлівна,

Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України,

старший науковий співробітник відділу української мови.

Захист відбудеться “ 11 ” березня 2008 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 Інституту української мови НАН України (вул. Грушевського, 4, м. Київ, 01001).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні та Інституту української мови НАН України (вул. Грушевського, 4, м. Київ, 01001).

Автореферат розіслано “ 6 ” лютого 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук В. М. Фурса

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Одним із визначальних чинників культурно-національного відродження українського народу кінця ХХ - початку ХХІ ст. є відновлення церковно-релігійних традицій - важливої сфери духовного життя етносу. Для українського народу духовність завжди мала надзвичайно вагомий вплив на збереження й розвиток нації.

Християнська віра, звичаї, обряди та релігійна практика українців віддзеркалені в церковній лексиці, зокрема в лексико-семантичній групі “назви богослужінь, обрядів, священнодій, їхніх різновидів та частин”, яка номінує численні елементи багатого традиціями церковного обряду, котрий є зовнішнім виявом християнської віри.

Вивчення церковної лексики в Україні протягом майже 70 років фактично було заборонене. Конфесійна лексика, її розвиток і функціонування не вважалися об'єктом, гідним вивчення, а релігію трактували як пережиток минулого у свідомості громадян. Вона зазнавала всіляких утисків, обмежень, дискримінації. До того ж Українську Автокефальну Православну Церкву, яка ввела сучасну українську літературну мову в богослужіння та інші сфери релігійного життя, було заборонено, активних духівників УАПЦ і парафіян репресовано. Заборонено було й Українську Греко-Католицьку Церкву, що в конфесійну практику частково також уводила українську мову (але не в богослужіння).

Українську сакральну мову досліджували лише лінгвісти, що працювали за межами країни.

Початок 90-х років ХХ ст., що вернув Україні державну незалежність, позначився великим інтересом до вивчення специфіки функціонування термінологічної системи, що обслуговує церковно-теологічну сферу. Цьому сприяло відновлення діяльності на Батьківщині Української Автокефальної Православної Церкви та вихід із підпілля Української Греко-Католицької Церкви, основною мовою якої стала рідна мова.

Українські мовознавці почали вивчати українську конфесійну лексику як окрему ланку лексичної системи сучасної літературної мови. Трохи більше, ніж за півтора десятка років у нашій державі опубліковано низку праць, присвячених різним аспектам функціонування української сакральної мови. Чи не найбільшу увагу звернено на лексику християнських релігійних текстів, церковну термінологію.

На сьогодні опрацьовано окремі фрагменти груп конфесійної термінолексики: назви церковних чинів та посад (С.В. Бібла); назви релігійних свят (І.В. Бочарова); назви культових споруд (Н.В. Піддубна); назви богослужбових предметів (Н.В. Пуряєва). У системі церковно-обрядової термінології Н.В. Пуряєва виділила п'ять лексико-семантичних терміногруп: 1) назви виконавців та учасників богослужіння; 2) назви богослужбових предметів, їхніх різновидів та частин; 3) назви богослужінь, обрядів, священнодій, їхніх різновидів та частин; 4) назви храму та його частин; 5) назви церковних свят, постів, загальниць.

Лексико-семантична терміногрупа “назви богослужінь, обрядів, священнодій, їхніх різновидів та частин” ще не була об'єктом історико-лінгвістичного аналізу, що зумовлює актуальність дисертаційної праці.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах планових тем відділу історії української мови Інституту української мови НАН України “Динаміка української народнорозмовної мови ХІ - ХХ ст.” та “Українська писемна мова і діалектні системи ХІ - ХХ ст.”.

Мета роботи - комплексний лінгвістичний аналіз назв богослужінь, обрядів, священнодій як частини словникового складу української мови, історії їхнього формування на різних етапах розвитку української мови (у період з ХІ до поч. ХХІ ст.).

Зазначена мета передбачає розв'язання таких завдань:

- окреслити лексико-семантичну групу (ЛСГ) назв богослужінь, обрядів і священнодій у лексико-семантичній системі української мови, виявивши системні відношення всередині мікрогруп, які формують цю ЛСГ;

- проаналізувати походження, а також функціонування досліджуваних назв у період з ХІ до поч. ХХІ ст.;

- визначити джерела, шляхи формування й поповнення цієї ЛСГ;

- проаналізувати специфіку лексичних та семантичних процесів, що супроводжували формування назв богослужінь, обрядів і священнодій;

- з'ясувати вплив екстралінгвальних чинників на появу окремих запозичених назв.

Об'єктом дослідження є лексеми на позначення назв богослужінь, обрядів, священнодій і їхніх частин.

До аналізу залучено лексику візантійського обряду православної Церкви (єдиної до кінця XVI ст.), Української Греко-Католицької Церкви (після Берестейської унії 1596 р. та Ужгородської унії 1649 р.) та сучасних православних Церков, що виникли в ХХ ст.: Українська Автокефальна Православна Церква, Українська Православна Церква Київського Патріархату. лінгвістичний словниковий мова український

Предметом дослідження є лексичні й семантичні процеси, що зумовили історичний розвиток зазначених лексем в українській мові.

Методи дослідження зумовлені поставленими завданнями й теоретичною спрямованістю роботи. Основними методами є порівняльно-історичний та описовий. У роботі використано етимологічний, компонентний і контекстуальний прийоми аналізу.

Джерельна база дисертації: церковно-богослужбові книги й літургічна література від ХІ до поч. ХХІ ст.; лексикографічні праці; релігійна й релігієзнавча періодика.

Через відносно невелику кількість українських богослужбових пам'яток раннього періоду (Служебники та Требники) ми зверталися до текстів, у яких опосередковано використано церковні терміни: перекладні й оригінальні пам'ятки, що містять описи церковної практики й чернечого побуту; повчання; священно-богослужбові книги, передусім Місяцеслови у Євангеліях, інші церковно-богослужбові книги, Устави тощо.

Перелік джерел нараховує близько 160 позицій, сформована на їхній базі лексична картотека містить понад 5000 одиниць.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в українському мовознавстві вона є першою спробою монографічного дослідження історії ЛСГ “назви богослужінь, обрядів, священнодій, їхніх різновидів та частин” від давнини до сьогодні. Її проаналізовано як структуру, у якій виділено лексико-тематичні мікрогрупи, виявлено системні відношення всередині цих мікрогруп. Уперше в українській лексикології узагальнено спостереження над лексико-семантичною терміногрупою “назви богослужінь, обрядів, священнодій, їхніх різновидів та частин”, що функціонували на різних етапах формування церковної лексики, простежено способи і шляхи поповнення та збагачення досліджуваного лексичного фонду.

Теоретичне значення роботи. Висновки, зроблені на основі спостережень за еволюцією назв богослужінь, обрядів і священнодій, доповнюють відомості про історію становлення та розвиток української церковно-обрядової лексики. Проведений аналіз дає глибше уявлення про системну організацію не лише богослужбово-обрядової лексики, а й термінологічної лексики української мови взагалі, про деякі типи взаємозв'язку та взаємодії лексико-семантичних одиниць у її межах. Узагальнення, викладені в дисертації, будуть корисними для дослідження термінологій різних галузей, суміжних із богослужбово-обрядовою: богословської, церковно-юридичної тощо.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати можуть бути використані для написання синтетичних праць з історії церковної лексики й викладання відповідного курсу на філологічних і богословських факультетах, спецкурсів і спецсемінарів у вишівській практиці, для укладання різних типів словників, зокрема термінологічного, церковно-релігійного, історичного словника української мови.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження обговорено на засіданнях відділу історії української мови Інституту української мови НАН України, ради молодих учених Інституту української мови НАНУ, а також на наукових форумах: на ХV Міжнародній конференції “Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні” (Київ, 2006), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (Київ, 2006), Міжнародній науковій конференції “Українці XVI - XVII ст. крізь призму слова” (Львів, 2006), ХVІ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні” (Київ, 2007), VІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (Київ, 2007).

Публікації. Основні положення й результати дисертації викладено в 5 публікаціях, із них 4 - у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (160 позицій), списку використаної літератури (212 найменувань) та словопокажчика богослужбово-обрядових назв (8 с.). Загальний обсяг роботи - 236 с. (основний текст - 195 с.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі з'ясовано актуальність обраної теми, сформульовано мету й завдання, визначено об'єкт і предмет дослідження, обґрунтовано наукову новизну та практичне значення дисертаційної праці.

У першому розділі “Проблема вивчення конфесійної лексики” з'ясовано історію та сучасний стан вивчення конфесійної лексики. Здійснено спостереження над місцем ЛСГ “назви богослужінь, обрядів, священнодій, їхніх різновидів та частин” у лексичній системі української мови.

У підрозділі 1.1. “Дослідження конфесійної лексики в ХІХ - 90-х роках ХХ ст.” стисло розглянуто історію вивчення християнської лексики у зарубіжній славістиці й докладно викладено студії з цієї галузі українських лінгвістів на рідних землях й діаспорі. Так, 20-ті - 90-ті роки ХХ ст. в українському мовознавстві характеризуються різнобічними підходами до розгляду української конфесійної лексики. Правопис й акцентуації окремих лексем зі сфери релігії, їхній етимологічний аналіз розглядав І.І. Огієнко, джерела, шляхи запозичення церковних лексем в українську мову досліджував П.К. Ковалів, українську діалектну церковну лексику вивчали Є. Грицак та О. Горбач, історичний аналіз окремих тематичних підгруп української церковної лексики виконали О. Горбач, М.Л. Худаш, Ф.А. Непийвода та ін. У цьому підрозділі схарактеризовано основні процеси, які впливали на розвиток української конфесійної лексики з кінця ХІХ до 90-х рр. ХХ ст., зокрема введення української мови в конфесійну сферу, переклад богослужбових книг українською мовою тощо.

У підрозділі 1.2. “Сучасний стан дослідження української сакральної лексики (90-ті роки ХХ - поч. ХХІ ст.)” проаналізовано вивчення української сакральної лексики у нинішній період. Становлення та історію розвитку конфесійного стилю, його функціонування в сучасній українській літературній мові розглядають у своїх студіях Н.Д. Бабич, Н.Я. Дзюбишина-Мельник, В.Б. Задорожний, М.П. Крупа, М.В. Скаб та ін. Над проблемами методології перекладу Святого Письма та літургійних книг українською мовою працювали Л.Л. Звонська-Денисюк, М.М. Кольбух, О.В. Кровицька, С.Л. Лісняк, Л.М. Полюга, Т.В. Мороз, Л.О. Ткач та ін.

Питання походження богословської лексики та фразеології цікавили Г.М. Дидик-Меуш, Г.Я. Наконечну, Л.В. Струганець та ін. Правописні питання та проблеми уніфікації церковних найменувань вивчали Н.Д. Бабич, Н.Я. Дзюбишина-Мельник, В.В. Німчук, О.С. Федик та ін.

З 90-х років ХХ ст. активізується робота з вивчення конфесійного стилю української мови. Питання запровадження рідної мови у сферу богослужіння в Україні порушували В.В. Німчук, Ю.А. Ісіченко, Н.В. Пуряєва та ін.

В.В. Німчук опублікував серію статей, присвячених питанням уцерковлення української мови та перекладів українською мовою Святого Письма. У своїх студіях науковець українську мову називає сакральною, священною. Досліджуючи історію українських перекладів Святого Письма, мовознавець аналізує накопичений століттями досвід у перекладі Біблії українською мовою, ураховуючи при цьому працю як православних, так і греко-католиків та протестантів над перекладами конфесійних текстів українською мовою.

Проблеми уцерковлення української мови й розвитку української церковно-обрядової термінології досліджували учасники українсько-австрійського проекту “Das Ukrainishe als Kirchenschprache / Українська мова в церквах” (брали участь В.В. Німчук, Н.В. Пуряєва, С.В. Сабліна, М. Мозер, Ю. Бестерс-Ділґер, М. Бухмаєр).

У підрозділі 1.3. “Богослужбово-обрядові назви в лексико-семантичній системі української мови” в українській церковно-обрядовій лексиці У своєму дослідженні спираємося на визначення Н.В. Пуряєвої, згідно з яким українська церковно-обрядова лексика - це сукупність мовних одиниць (слів і словосполучень), які, позначаючи реалії та поняття, пов'язані з виконанням церковно-обрядового акту, функціонують у ролі знакових засобів спілкування в обрядовій практиці (богослужіння) та при її описі (літургіка - наука про богослужіння) (Пуряєва Н.В. Українська церковно-обрядова термінологія // Das Ukrainische als Kirchensprache (українська мова в церквах). - Wien, 2005. - С. 353)., у межах якої функціонують найменування частин храму та предметів церковного вжитку, назви церковних посад, назви богослужбових книг, назви церковних співів, назви релігійних свят, постів, загальниць тощо, виділяємо назви церковних богослужінь, обрядів, священнодій їхніх різновидів та частин, які визначаємо як богослужбово-обрядову лексику (УБОЛ).

В українській мові церковно-обрядова термінологія об'єднується в лексико-семантичне поле (ЛСП), центром чи ядром якого можна вважати лексему богослужіння. У ЛСП “богослужіння” виділяємо лексико-семантичну групу (ЛСГ) “назви богослужінь, обрядів, священнодій, їхніх різновидів та частин”, у якій виокремлюємо декілька мікрогруп: “загальні назви богослужінь” (відправа, набоженство, служба та ін.) Орфографію богослужбово-обрядових назв узгоджено зі “Словником церковно-обрядової термінології” Н.В. Пуряєвої. - Л., 2001. - 160 с.; “назви добових богослужінь” (вечірня, полуношниця, утреня, часи, Літургія та ін.); “назви приватних богослужінь” (акафист, молебень, панахида, парастас, похорон, сороковини та ін.); “назви церковних таїнств” (Вінчання, Єлеопомазання, Миропомазання, Сповідь, Хрещення); “назви складників богослужінь і таїнств” (анафора, Літургія вірних, Літургія оголошених, полієлей, проскомидія та ін.); “назви обрядів” (введення, возведення, мирування, освячення, поклоніння святому хресту, чаша спільна, відпущення гріхів, вхід, розрішення тощо); “назви священнодій” (відречення сатани, вінчання, кадіння, обітниця тощо); “назви літургійних жестів” (благословіння, головопреклоніння, колінопреклоніння, поклін та ін.); “назви молитов, молитовних формул та літургійних виголосів” (відпуст, ектенія, мирствування, прохання, слова встановлення та ін.).

У межах ЛСГ виділено мінімальні семантичні об'єднання, згруповані на основі загальної для всіх термінів родової семантичної ознаки. Тобто в ЛСГ навколо родового терміна (часто домінанти групи) об'єднуються видові терміни, утворюючи ієрархічно організовані семантичні єдності (тематичні мікротерміногрупи), вершиною яких є родовий термін. Подібне розташування і взаємозв'язок усіх елементів ЛСГ здійснюється переважно на основі гіпонімічних відношень. Для УБОЛ характерне явище гіпонімії (напр. гіперонім відпуст має кілька співгіпонімів: відпуст великий, відпуст дня, відпуст звичайний, відпуст Літургії, відпуст недільний, відпуст проскомидії). Системі УБОЛ властива велика кількість одиниць, які вступають у синонімічні відношення. У межах УБОЛ виділяємо декілька основних типів синонімії: 1) стилістична (у спеціальній сфері функціонування та вживання досліджуваної лексики часто протиставляються такі синонімічні пари: “церковнослов'янізм - власномовне слово”, напр.: возглас - виголос, одпуст - відпуст; “нейтральне слово - урочисто-піднесена назва”, напр.: обіцяти - присягати - давати клятву - складати обіти - прирікати; “піднесено-урочиста назва - розмовне слово”, напр.: проповідь - казання - наука); 2) дублетна (в УБОЛ наявні синонімічні пари, у яких лексеми не відрізняються одна від одної ні семантичними відтінками, ні сферою вживання: “власномовне слово - запозичене слово”, напр: Обідня - Літургія, тайна - сакрамент, молебень - параклис); 3) словотвірно-морфологічна (представлена синонімічними одиницями різних способів термінотворення: кадіння - кадження, обіт - обітниця, хрестити - класти хрест, висвятити - посвятити тощо; 4) фонетично-правописна (зумовлена частково співіснуванням двох традицій передавання запозичених лексем - східноукраїнської і західноукраїнської), напр.: акафист - акатист, ектенія - єктенія, литія - літія тощо. Значно рідше виникнення фонетично-правописних варіантів пов'язане з богословським розумінням терміна (Хрещення (від хрест) - Хрищення (від Христос) тощо).

У другому розділі “Історія назв богослужінь” у діахронному плані досліджено найменування богослужінь та їхніх складників. Спостереження оформлено у вигляді історико-лексикологічних етюдів, присвячених окремим термінам чи термінологічним мікрополям, заснованим на спільності лексичного значення (так звані гомосемні термінополя: синонімічні, дублетні, гіперо-гіпонімічні ряди).

Підрозділ 2.1. “Загальні назви богослужінь” присвячено історії функціонування окремих слів, які виражали поняття “богослужіння”. Таке поняття упродовж історичного розвитку богослужбово-обрядової лексики української та деяких інших слов'янських мов передавали лексемами слоужьба, слоужєни~, отправа, набоженство тощо. Генетично цей термінологічний ряд не є однорідним, оскільки до його складу входять різні за походженням терміни, що не однаково представлені в пам'ятках окремих періодів розвитку української мови. Домінантою у цьому ряді виступає лексема служба (від стукр. служити від псл. *sluћiti). У стсл. мові лексема слоужьба у своїй структурі разом із світськими значеннями: `служба'; `турбота'; `справа, робота'; `користь'; `жертва'; `жертвоприношення', поєднувала спеціальну семантику `богослужіння'; `Літургія'. У світських пам'ятках ХІ-ХIV ст. лексема слоужьба `богослужіння; Літургія' виступала як гіперонім для тематичної терміногрупи назв церковних богослужінь. Церковно-термінологічне значення лексеми слоужьба відділилося від світського завдяки сполученню її з конкретизувальними означеннями ста", цьрковна", доуховьна", божая, божєствьньная, які дають змогу розрізняти спеціальну семантику лексеми слоужьба від світської. У СУЛМ лексема служба полісемантична і в одному зі значень входить до української церковної термінології як слово на позначення богослужіння.

Лексема служіння - калька гр. лбфсеЯб `служіння; служба, служіння Богу' - через стсл. посередництво у формі слоужєни~ запозичена до давньоукраїнської мови. В українських пам'ятках ХІ-ХIV ст. її засвідчено з подвійною семантикою: 1) `богослужіння; церковна служба'; 2) `звершення богослужіння'. Згодом церковна семантика лексеми слоужєни~ звузилася, в богослужбових пам'ятках ХV-ХVІІІ ст. ця лексема вказувала лише на дію за значенням `здійснювати богослужіння', яку має в сучасній українській мові її континуант служіння.

Лексика досліджуваної групи збагачувалася і за рахунок поодиноких запозичень із польської мови або з латинської мови через посередництво польської. З XVI ст. український богослужбово-обрядовий фонд поповнився терміном набоженство (пол. naboїeсstwo `побожність, покора; церемонія релігійна; обряд релігійний'). У богослужбових і світських текстах ХVІ - ХVІІІ ст. лексема набоженство засвідчується з подвійним церковно-термінологічним значенням: 1) `богослужіння'; 2) `сповідування; релігія'. Останнє в процесі історичного розвитку УБОЛ втратилося. У сучасній українській літературній мові термін набоженство сприймають як регіоналізм, оскільки сфера вживання його є вузькою і використовують його лише зрідка в греко-католицькій церковній практиці.

В українській богослужбово-обрядовій лексиці поряд із терміном служба поширена народна назва відправа (від відправляти) стукр. отправа, у якій церковне значення `служба церковна' сформулювалося значно пізніше (XVII ст.), аніж у лексеми служба.

У підрозділі 2.2. “Назви добових богослужінь” розглянуто мікротерміногрупу добових богослужінь, основу якої утворюють лексеми- кальки, рідше - прямі запозичення, перенесені на український ґрунт з гр. мови через посередництво старослов'янської: вечірня (гр. урЭсбй `вечірня служба'), повечер'я (гр. ўрдернпн `після вечері'), полуношниця (гр. меупнэкфйпт `церковна служба, яка здійснюється опівночі'), утреня (гр. сиспт `світанок, ранок, ранній'), часи (гр. сбй `час, година, доба'), Літургія (гр. лейфпхсгЯб `загальна служба, Літургія'), всенічна (гр. рбннхчЯт `всенічне бдіння, всенічна служба або молитва'). До цієї мікрогрупи відносимо лексему Обідниця (псл. *obмdьnica від псл. *obмdьnь(jь) від псл. *obмdъ), яка введена до української мови із стсл. із значенням `богослужіння в християнській церкві, що виконують замість Літургії або разом із нею'.

У пам'ятках давньої української мови позначення поняття `вечірнє богослужіння' називали деривати вєчєрьн", вєчєрьн"", вєчєрьница, серед яких найстійкішою виявилася форма вєчєрьн". Семантична структура її дещо ускладнилася з появою видових щодо неї складених лексем: вєчєрьн" мала", вєчєрьн" вєлика", вєчєрьн" повьсєднєвьна". Форма вєчєрьн"" з плином часу в українській мові повністю втратилася, а форма вєчєрниця (>вєчєрьница) залишилася в говірках із старовинним значенням `вечірня зірка, зірниця'. У сучасній українській мові функціонує два варіанти: вечерня і вечірня. У церковній практиці УАПЦ надано перевагу формі вечерня, а УГКЦ і УПЦ КП - формі вечірня.

На назву добового богослужіння, яке виконують ввечері, вказували лексеми павєчєрьн" і павєчєрьница `богослужіння після вечірні; повечер'я', які в новоукраїнський період були витіснені на периферію терміновживання новим терміном повєчерїє `вечірнє богослужіння, що здійснюється після вечері' (поч. ХІХ ст.). Розширення лексичного значення церковнослов'янізму повєчерїє відбулося завдяки появі на його основі похідних термінологічних словосполучень, атрибутивний компонент яких конкретизував загальнородове значення іменникового члена. У новоукраїнській мові виникло гіпонімічне гніздо велике повєчерїє, мале повєчерїє. У СУЛМ зі семантикою `моління після вечері' функціонує повністю українізована форма повечір'я.

Упродовж історичного розвитку української мови зі спеціальною семантикою `церковна служба' функціонувала синонімічна пара часъ - година - кальки гр. сб `час, година, доба'. Фіксація українськими богослужбовими пам'ятками лексичних сполучень часъ пєрвыи, часъ трєтыи, часъ шєстыи, часъ дєв#тыи дає чітке розуміння того, що вони вказують на окремі богослужби, які виконують в церковній практиці в певному порядку і відповідний час. Синонімічна пара час - година збережена до сьогодні. Однак форма година більш характерна для церковної практики УАПЦ, а лексема час домінує у практиці УПЦ КП і УГКЦ.

На позначення церковного богослужіння, яке виконували протягом ночі, пам'ятки давньої української мови засвідчують термінологічну словосполуку вьсєнощьно~ бъдhни~, що є гр. калькою рбннхчЯт `всенічна, всенічне бдіння, всенічна служба або молитва' (гр. рбн- `все' і гр. нхчЯт- `ніч'). Крім того, гр. рбннхчЯт із семантикою `всенічна служба' відповідала стсл. лексема обнощьница (псл. *obnokt'ьnica від псл. *obnokt'ьje від псл. *obnokt'ь), яка ще вийшла з ужитку в стсл. мові. У процесі історичного розвитку обрядової лексики термінологічне сполучення вьсєнощьно~ бъдhни~ могло розщеплюватися, утворюючи два окремі терміни - вьсєнощно~ та бъдhні~ (від бъдhти `не спати; бути пильним, уважним'), при чому спеціальна семантика цих термінів не втрачалася. Так, уже лексикографічні джерела новоукраїнського періоду містять форми всенощне, всеношне, всенощна, усеношна. У СУЛМ спостерігаємо такий ряд фонетичної варіантності: всенічна, усенічна, всеношна, всенощна, всенощне, всеночне, всеношне. У практиці УПЦ КП використовують форму всенічне бдіння. У ХХ ст. процес проникнення української лексики в церковно-термінологічну галузь спричинив появу нових лексичних відповідників до церковнослов'янізмів всенічна - цілонічна; всенічне бдіння - нічне чування, всенічне пильнування.

Із церковно-термінологічним значенням `церковна служба, яку виконують опівночі; частина всенічної' в давньоукраїнських писемних пам'ятках засвідчено лексему полоунощьница (полоуночьница) (калька гр. меупнэкфйпт `північний', `у північ (виконаний)'), до якої у сучасній мові виникли нові українізовані відповідники: опівнічниця, зрідка - північна, опівнічна відправа, опівнічна.

На позначення ранішнього богослужіння пам'ятки української мови фіксують такі слова та їх варіанти: оутрьн", оутрьн"", оутрьница, заоутрьн", завтрєн". Однак у процесі історичного розвитку УБОЛ деякі з цих форм затрачалися і припиняли своє функціонування. Найстійкіша форма оутрьн" залишилася у вигляді утреня. Нинішній назві ранішнього богослужіння утреня відповідають нові українські відповідники - рання та ранішня (найбільш характерні для практики УАПЦ).

Найголовніше добове богослужіння - Літургія. Лексема Літургія - це запозичення з гр. лейфпхсгЯб `загальна служба, літургія', яка у формі литоурги" через стсл. мову потрапила до давньоукраїнської. Церковні пам'ятки ХІ-XIV ст. на позначення Літургії фіксують також і назву хєрономи" (гр. чейспнпмЯб `жестикуляція, рух руками', що стало вихідним значенням для священнодії взагалі), яка рано вийшли з ужитку. У пам'ятках XV - XVІІІ ст. її не виявлено. Паралельно з терміном литоурги" богослужбові пам'ятки ХІ-ХІV ст. засвідчують термін-дублет обhдьн" `основне богослужіння в християнській церкві, яке виконують в першій половині дня, до обіду; Літургія'. Дублетна пара литоурги" - обhдьн" функціонувала протягом усієї історії розвитку УБОЛ й збережена до сьогодні. До цієї дублетної пари богослужбові пам'ятки XV-XVIIІ ст. засвідчують синонім служба божая. Дублетна пара Літургія - Обідня та їхній синонім Служба Божа зберегли своє обрядове значення до наших днів.

У підрозділі 2.3. “Назви приватних богослужінь” розглянуто групу лексем, що вказують на богослужіння, які священнослужителі здійснюють на потреби окремо конкретних осіб (Шлюб, Хрещення, Маслособорування, молебні й молитви, що стосуються життя окремого християнина від народження до смерті). У практиці Церкви приватні богослужіння називають требами. Лексема трhба в стсл. мові означала `жертву, жертвоприношення'. Вона з цією семантикою потрапила до давньоукраїнської, у якій продовжила свій семантичний розвиток за лінією `жертва', `жертвоприношення' (процесуальне значення) і паралельно розвивала церковно-християнські значення `жертва' > `Святі Дари'; `жертвоприношення' > `священні обряди'.

Церковно-обрядовим християнським семантичним дериватом терміна трhба (треба), що дійшов до наших днів, стало значення `приватне богослужіння, таїнство'. Вихідним щодо семантики лексеми треба `приватне богослужіння, яке здійснюють при потребі й на прохання одного чи кількох осіб за особливих обставин їхнього життя' виступає значення `потреба, необхідність' (між іншим, щодо етимології пор.: гот. tharba - `потреба', дввнім. darba `нестача' та семантику словотвірних похідних: трhбованиє `те, що потрібне', `потреба', `нужда, нестача', `задоволення прохання, потреби', трhбовати `мати потребу в чомусь', трhбованыи, трhбыи `потрібний' тощо).

До складу мікрогрупи “приватні богослужіння” належать переважно лексичні одиниці, які потрапили до нас у вигляді прямих запозичень або кальок із грецької мови, напр.: акаfистъ `хвалебний спів, молитва в честь Христа, Богородиці й окремих святих' (гр. ўкЬийуфпт `несідальний (спів)' від гр. б `не' і кбиЯжщ `саджу, сідаю'). В українській народнорозмовній мові функціонують фонетичні варіанти слів із хв та хт, що виникли на ґрунті староукраїнської вимови и як фт: акахвист та акахтист. Щодо сучасних варіантів: акафіст і акафист, то вважаємо, що виправданою формою є остання, оскільки пам'ятки української мови виразно засвідчують, що в Україні здавна вимовляли и після ф. Зрідка засвідчено також варіант акатист, що відбиває правило передачі грецької “тети” у правописному кодексі 1928 р. Лексема параклисъ `покірне прохання, усердна молитва' (гр. рбсЬклзуйу `заклик, відозва, прохання', яка пов'язана з гр. рбсбкблЭщ `закликаю, прошу', від гр. рбсб- `поруч, біля' і кблЭщ `гукаю, кличу, закликаю') у писемних пам'ятках саме з церковно-термінологічним значенням `служба церковна' продубльована лексемою молєбєнь (псл. *modlьbьnъ від псл. *modlьba `прохання, мольба'). Дублетність параклис - молебень збережена до сьогодні. Давньоукраїнський термін панихида `нічне богослужіння' (гр. рбннхчЯдб `цілонічна богослужба' від гр. рбн- `все' і нэо- `ніч', спорідненого з псл. *nokt'ь `ніч') в українській мові ХІ-XIV ст. розвинув нове додаткове церковно-термінологічне значення - `богослужіння за померлого'. Ця нова сема розвинулася, мабуть, із уваги на читання над померлим Псалтиря впродовж ночі. Згодом семантика слова панихида почала звужуватися, вихідне значення - `нічне богослужіння' поступово втрачалося. Слово панихида стало однозначним - `богослужіння за померлого'. Виникнення форми панахида (староукраїнський період) пояснюють асиміляцією голосних у перших двох суміжних складах. Слово парастасъ (гр. рбсЬуфбуйт `парастас' букв. `стояння поруч', від гр. рбсб- `поруч, біля' і уфЬуйт `стояння на місці, нерухомість, спокій') із вузькотермінологічним значенням `заупокійна служба', функціонувало впродовж усього історичного розвитку УБОЛ (сучасна форма - парастас). У пам'ятках давньої української мови зафіксовано дві назви заупокійного богослужіння: погрєбєни~ (погрєбани~, погрhбани~) (гр. нфбцйбумьт “поховання, похорон”) та погрєбальна" `заупокійна служба', остання з яких вийшла з ужитку. У староукраїнський період паралельно із лексемою погрєбъ засвідчено термін похоронъ, що став нормою нової літературної мови, а лексема погріб архаїзувалася. Деякі богослужбові джерела (діаспорні видання) вживають дериват погребання.

Підгрупа найменувань церковних таїнств представлена сімома основними лексемами: Хрещення, Причастя, Священство, Покаяння (Сповідь), Миропомазання, Шлюб (Вінчання), Маслосвяття (Соборування). Процес формування цієї мікротерміногрупи розпочався в давній період розвитку української мови, про що свідчать ранні (ХІ-XIV ст.) фіксації названих лексем.

Переважна більшість цих термінів за походженням є грецькими лексичними запозиченнями або семантичними кальками, що проникли на східнослов'янський ґрунт книжним шляхом (крьщєни~ `хрещення', `миття, обмивання' - гр. вЬрфйумб `купіль, занурення у воду', євхаристїя `обряд причастя в християнській церкві; таїнство' - гр. хчбсйуфЯб `подяка', исповhдани~ `сповідь; покаяння; розповідь' - гр. опмпльгзуйт `покаяння, каяття', прич#сти~ `спілкування; участь; причетність' гр. мефЬлзшйт `причастя, участь'. Меншу кількість становлять запозичення з інших мов, наприклад, з латинської через польське посередництво (бєрмованє (п. biermowбnie) `миропомазання', капланство (п. kapіaсstwo) `священство', малжєнство (п. maіїeсstwo) `подружжя, шлюб', сакрамєнтъ (лат. sacramentum) `таїнство' шлюбъ (п. њlub) `шлюб'. Деякі лексеми цієї мікрогрупи у сучасній українській мові відійшли на периферію (брак, супружество тощо), інші - припинили своє функціонування (ста# кuпhль, похризмити тощо).

У різні періоди розвитку УБОЛ до окремих найменувань таїнств виникали синоніми, які збережені до сьогодні. У межах розглянутої мікрогрупи синонімія виявляється здебільшого як термінологічна дублетність, що виникла внаслідок екстра- та інтралінгвальних чинників, напр.: стукр. шлюбъ `клятвена обітниця' - стукр. вhнчанїє `здійснення шлюбного церковного обряду' - стукр. супружєство `таїнство шлюбу', пор. у СУЛМ: Шлюб-Вінчання-Подружжя; стукр. сповhдь `сповідь, покаяння' - стукр. пока#нїє `сповідь', пор. у СУЛМ: Сповідь-Покаяння; стукр. єлеопомазанїє `єлеопомазання' - стукр. маслосвященїє `єлеопомазання', пор. у СУЛМ: Єлеопомазання-Єлеосвячення-Оливопомазання-Соборування (таїнство здійснювалося соборно (спільно)) - Маслособорування-Маслосвяття-Намащення хворих-Помазання хворих тощо). Рідше синонімія виявляється у формі фонетично-правописних варіантів (стукр. Євхаристія - стукр. Евхаристія; Хрещення - Хрищеня тощо).

Підрозділ 2.4. “Назви складників богослужінь і таїнств” містить аналіз таких слів: проскомидія, Літургія оголошених, Літургія вірних, анафора, полієлей, освячення Святих Дарів, оголошення тощо.

В українську мову лексема проскомидія через стсл. посередництво запозичена із гр. рспукпмйдЮ `перша частина Літургії', яке походить від гр. рспукпмЯжщ `приводжу; схиляю, приєдную; прилучаю'. У формі проскомиди" пам'ятки української мови ХІ-ХІV ст. засвідчують її із семантикою `частина Літургії, під час якої готуються на жертовнику дари для освячення'. У цей же період із семантикою `здійснювати проскомидію' вживали дієслово проскомисати та його фонетичний варіант проскоумисати. Звідси - девербатив проскомисани~ та його фонетичний варіант проскоумисани~. Шляхом контамінації просфоура + проскоумисани~ утворилося слово просфоуромисани~, з поєднання проскура + проскоумисани~ виник дериват проскоуромисани~ `здійснення проскомидії'. Сполучення проскоуру прокоумисати мало стійкий характер і функціонувало зі значенням `здійснювати проскомидію'. Синонімами до лексеми проскомиди" виступали слова прєдъложєни~ (калька гр. рсьиеуйт `принесення (жертвоприношення хлібом)', приношєни~ (калька гр. рспуцпсб `принесення; дар, жертва'). Отже, на основі значення `жертвоприношення' в давньоукраїнській мові виник синонімічний ряд проскомиди" - прєдъложєни~ - приношєни~, загальна обрядова семантика якого - `частина Літургії, під час якої готують на жертовнику дари для освячення'. У процесі історичного розвитку УБОЛ цей синонімічний ряд редукувався. У староукраїнський період лексема прєдложєнїє позначала жертовник, на якому виконували проскомидію, а слово приношєнїє фігурувало зі загальною семою `жертва, офіра'. У сучасній церковній практиці функціонує термін проскомидія, який позначає підготовчу частину Літургії, під час якої на жертовнику готують хліб і вино для подальшого освячення.

До системи УБОЛ входять два антонімічні за значенням терміни оголошені (давньоукраїнська форма оглашєныи `катихумен, оглашений, особа, що готується до хрещення', та вірні (давньоукраїнський субстантивований прикметник вhрьныи вказував на `віруючу людину, яка приняла хрещення і належить до церкви' - калька гр. рЯуфпт `вірний; надійний; віруючий'). Унаслідок цього частини Літургії одержали відповідні назви: Літургія оголошених - друга частина Літургії, яка є приготуванням до Євхаристії, на ній могли бути присутні ті, хто ще не були охрещені, але приготовлялися до прийняття Таїнства Хрещення та Літургія вірних - третя частина Літургії, під час якої відбувається Таїнство Євхаристії. У сучасній церковній практиці греко-католики до названих термінів вживають синоніми: Літургія оголошених - Літургія слова (до цієї частини Літургії входить читання і пояснення Святого Письма, метою якого є навчити і просвітити слухачів світлом Божого слова), Літургія вірних - Літургія Євхаристії Літургія жертви (у цій частині відбувається причащання, здійснюється Євхаристія, відбувається жертвоприношення).

Із гр. мови запозичено лексему анафора (гр. ўнбцпсЬ `піднесення; принесення'), яка на основі свого первісного значення `піднесення; принесення' розвинула похідне - `жертвоприношення', що в свою чергу набуло метафоро-метонімічного семантичного розгалуження як у процесуальному аспекті (опредметнена дія) - `піднесення Святих Дарів під час Літургії - жертвоприношення' `Євхаристія', `богослужіння, під час якого відбувається причащання', так і в субстантивному (предмет) - `проскомидійна часточка, що символізує жертву'. Однак у сучасній церковній практиці, переобтяжена церковно-термінологічними значеннями лексема анафора (`євхаристійний канон' `частина Літургії вірних, під час якої відбувається переосутнення та піднесення Святих Дарів'), у своєму предметному значенні (`хліб (символ Тіла Христа), приготовлений для причастя') повністю витіснена з активного вжитку. Сьогодні анафору кваліфікують як `частину Літургії вірних, під час якої відбувається переосутнення та піднесення Святих Дарів'.

Гр. калькою в системі УБОЛ виступає лексема полієлєй (гр. рплхЭлбйпт `багатомилостивий' від гр. рплэт `багато' та лепт `милість'), яка в українській мові розвинула церковно-обрядове значення - `частина святкової утрені'. Деякі богослови й літургісти слово полієлєй тлумачать з гр. рплхЭлбйпт `багатоєлейний' (від гр. рплэт `багато' та лейпх `єлей'), а це означає, що під час полієлєю устав указує на честь свята посилити освітлення церкви свічками та єлеєм (лейпх). Ця думка є хибною. Оскільки в 135-му полієлейному псалмі багато разів повторюється слово милість (лепт), то семантика `багатомилостивий' є вірогідною.

У третьому розділі “Формування найменувань церковних обрядів і священнодій”, крім названих у ньому лексем, розглянуто історію назв літургійних жестів, молитов, молитовних формул і літургійних виголосів, оскільки вони щільно пов'язані з обрядами і священнодіями. Результати спостережень, як і в попередньому розділі, оформлено як історико-лексикологічні етюди. Важливою частиною наведених етюдів є етимологічний аналіз богослужбово-обрядових лексем, який полягав насамперед у з'ясуванні їхніх семантичних етимонів.

У підрозділі 3.1. “Назви богослужбових обрядів” проаналізовано походження та функціонування лексем на позначення ритуалів. У дисертації розглянуто найосновніші найменування обрядів української церковної практики. Історичний аналіз функціонування назв обрядів в українській мові свідчить, що з ХІ ст. паралельно співіснували різні за походженням терміни, які з часом утворили синонімічні ряди, складники яких засвідчені й у сучасній богослужбово-обрядовій лексиці: възвєдєни~ `поставлення (на посаду)' - ставлєни~ `поставлення, посвячення'; хєротони" `рукопокладення; поставлення в священичий чин' (гр. чейспфпнЯб від гр. чейс `рука' і фпнещ `обирати підняттям рук') - роукоположєни~ (роуколожєни~) `рукоположення, поставлення в священичий чин' - въскладанїє рукъ - св#щєни~; хиротєси" (гр. чейспиеуЯб “схвалення жестом рук”) - руковозложєння `обряд посвячення в читці, співці, іподиякони'; роздроблєни~ артоуса - прєломлєни~ артоуса `обряд розламування та роздавання вірним квасного хліба - артоса'; вводини - въцрковлєнїє `обряд, який здійснюють над новоохрещеним у сороковий день після народження'; общєни~ (семантична калька гр. кпйнщнЯб) - прич#щєни~ (калька гр. мефпчЮ `участь, співучасть') - комъкани~ (запозичення лат. communion `причащання євхаристійним хлібом та вином; `Святі Дари') тощо.

Конкретна спеціалізація досліджуваних слів відображена і сферою функціонування - переважно церковно-богослужбові книги. Невелика кількість досліджуваних назв у процесі історичного розвитку УБОЛ втрачалася і припиняла своє функціонування (комъкани~, объщєни~ тощо), деякі відійшли на периферію мовного вжитку (возведення, обручення тощо). У ХVІІ ст. митрополит П. Могила запровадив нові обряди, які в українській церковній практиці використовують до сьогодні (wсв#щєнї# сосuдwвъ цєрковныхъ, wсв#щєнї# сщєнничєскихъ одєждъ, wсв#щєнї# новагw монастир# тощо).

У підгрупі “назви богослужбових обрядів” зрідка простежуємо явище полісемії, напр.: цілування хресне `церковний обряд', `присяга, клятва'; причастя `обряд, під час якого вірники споживають хліб і вино - символ Тіла і Крові Христа', `спеціально приготовлені священиком хліб і вино, якими вірники причащаються під час цього обряду' та гіпонімії, напр.: облачання - облачання диякона, облачання священика; хіротонія - хіротонія дияконська - хіротонія єпископська - хіротонія ієрейська тощо.

У підрозділі 3.2. “Назви церковних священнодій” розглянуто відповідні церковні слова і сполучення: вінчання, обітниця, відречення сатани, кадіння, святе піднесення, піднесення святого Агнця, ламання святого Агнця, піднесення воздуха, вхід, відпущення гріхів, єпитимія тощо. Процес формування цієї мікротерміногрупи розпочався у київський період розвитку української мови: це підтверджують ранні фіксації розглянутих термінів. Частина цих лексем за походженням є гр. лексичними запозиченнями або кальками, що проникли на український ґрунт через посередництво стсл. мови книжним шляхом (каждєни~ - гр. ихмЯбмб `кадіння'; кадити - гр. ихмйЬщ `кадити'; св#то~ възношєни~ - гр. ўнбцпсЬ `піднесення святих Дарів (хліба й вина)'; отъпущєни~ - гр. ўцЭуйт `відпущення; розрішення; прощення'; єпитими" - гр. рйфЯмйб `покарання'). Окремі найменування мають праслов'янське походження: вhньчани~ (вhньчань~) `церковний обряд таїнства шлюбу' (від вhньчати від псл. *vмnьcь), обhтъ `обіт, обіцянка' (псл. *obмtъ від псл. *obvмtъ). Лексема покута запозичена з польської мови (п. pokuta `покаяння, спокутування провини'). Як і для багатьох церковних термінів, для сучасних назв священнодій характерне явище синонімії (зумовлене процесом проникнення української мови на поч. ХХ ст. в церковно-термінологічну галузь): обітниця - обіт - подружня присяга, Святе піднесення - піднесення Святих Дарів, піднесення святого Агнця - піднесення святого Хліба, ламання святого Агнця - роздроблення святого Агнця тощо.

Підгрупи назв літургійних жестів, молитов, молитовних формул і літургійних виголосів в українських писемних пам'ятках кількісно обмежені. Історична доля цих назв неоднакова: деякі з них залучені з гр. мови як прямі запозичення, кальки або є грецькими відповідниками, напр.: благословл~ни~ (благослов~ни~) `благословіння' (гр. элпгеЯн від гр. еэ “добре” і льгпт “слово”), поклонъ (гр. рспукэнзуйт та клЯуйт `схилення, поклоніння'), мєтани" (гр. мефЬнпйб `розкаяння, коліннопреклоніння'), єктєни" (гр. кфЭнейб `ревна молитва'), інші лексеми мають праслов'янське походження, напр.: клякати від псл. *klкkati `ставати навколішки', отъпоустъ `кінцеве благословення священика по закінченні богослужіння' від пустити від псл. *pustiti, молитва від псл. *modlitva `прохання, благання'). Деякі форми в процесі історичного розвитку УБОЛ виходили з ужитку (ди"коньникъ `єктенія, виголошувана дияконом', диаконства тощо), інші відійшли на периферію церковної термінології (мєтани", мольба тощо). До багатьох досліджуваних лексем на сучасному етапі розвитку УБОЛ з'явилися власне українські лексичні й фонетичні відповідники, напр.: возглас - виголос - виголошеня, одпуст - відпуст, славословіє - славослів'я, вход - вхід тощо. Незначна частина назв почала виникати на сучасному періоді розвитку УБОЛ (мирствування, літургійне привітання, мирний виголос, мирний привіт тощо). У сучасній церковній практиці основні молитви мають назву за першими рядками їхнього тексту, напр.: Богородице Діво, Вірую, Вірую, Господи, і визнаю, Достойно є воістину, Отче наш, Помилуй мене, Боже, Пресвята Тройце, Царю небесний тощо.
...

Страница:

1
2

автореферат "Історія богослужбово-обрядової лексики української мови" скачать

Подобные документы

Українська мова в засобах масової інформації
Процеси, які супроводжують функціонування словникового складу української мови. Пасивна і активна лексика словникового складу. Процес активного поповнення лексики української мови. Поширення та використання неологізмів різних мов в ЗМІ та періодиці.

презентация [1,5 M], добавлен 24.11.2010

Історія розвитку української мови
Роль і значення для розвитку мови місця її народження, дальшого поширення, положення країни на карті світу. Належність української мови до широко розгалуженої мовної сім'ї слов'янських мов. Переконлива відмінність української мови у її фонетиці.

реферат [24,8 K], добавлен 01.03.2009

Давність української мови
Виникнення і первісний розвиток української мови. Наукові праці україномовців про виникнення української мови. Дослідження розвитку писемної української мови: діяльність Кирила і Мефодія. Спільність української мови з іншими слов'янськими мовами.

реферат [29,5 K], добавлен 26.11.2007

Конфіксальні іменники у складі термінологічної лексики сучасної української мови
Поняття "термін" у лінгвістичній науці. Джерела поповнення української термінології. Конфікси в афіксальній системі сучасної української мови. Специфіка словотвірної мотивації конфіксальних іменників. Конфіксальні деривати на позначення зоологічних назв.

дипломная работа [118,0 K], добавлен 15.05.2012

Основні періоди розвитку української літературної мови
Розвиток української літературної мови давньої і середньої доби. Доба відродження української літературної мови. Розвиток урядової мови в напряму зближення з живою мовою із впливом мови центральноєвропейських канцелярій: латинської, німецької, польської.

реферат [21,1 K], добавлен 14.10.2011

Семантичні варіанти у говорах української мови
Теоретичні проблеми ареального варіювання української мови: закономірності розподілу лексики в межах українського континуума; межі варіативності лексики у зв’язку з проблемою лінгвістичного картографування; семантичні варіанти у говорах української мови.

реферат [20,5 K], добавлен 02.04.2011

Вивчення сучасної української літературної мови
Характерні риси сучасної української літературної мови та особливості її використання. Історія становлення української графіки й орфографії, видання "Українського правопису" 1945 р. Походження іноземних слів, що використовуються в літературній мові.

реферат [24,7 K], добавлен 04.07.2009

Відображення процесів становлення української літературної мови в "Щоденнику" Євгена Чикаленка
Ознайомлення із основними етапами історичного розвитку української літературної мови. Визначення лексичного складу мови у "Щоденнику" Євгена Чикаленка. Вивчення особливостей правопису, введеного автором. Погляди Чикаленка на розвиток літературної мови.

реферат [65,0 K], добавлен 19.04.2012

Особливості побудови орфографічного, тлумачного, словника синонімів, словника іншомовних слів, фразеологічного словників української мови
Давня та сучасна українська лексикографія. Поняття словника. Орфографічний словник української мови. Тлумачний словник української мови. Словник синонімів української мови. Винекнення лексикографії з практичних потреб пояснення незрозумілих слів.

реферат [33,0 K], добавлен 25.01.2009

Характерні риси та особливості публіцистичного стилю української літературної мови
Розвиток, історія та основні джерела публіцистичного стилю української літературної мови: сфера використання, основне призначення та мовні засоби. Дослідження специфічних жанрів та підстилів публіцистичного стилю. Вивчення суспільно-політичної лексики.

контрольная работа [24,2 K], добавлен 24.09.2011

Особливий статус вигуків та звуконаслідувальних слів в системі української мови
Вигук та звуконаслідування як частини української мови, відвигукові одиниці: поняття, особливості, класифікація. Структурно-семантичний зміст та функціональна характеристика вигуків і ономатопоетичних слів. Стилістичне використання вигукової лексики.

курсовая работа [92,4 K], добавлен 18.09.2014

Українська мова в засобах масової інформації
Мовне питання в Україні. Функціонування словникового складу української мови. Фактори, які спричиняють утворення неологізмів. Лексична система мови засобів масової інформації як джерело для дослідження тенденцій у розвитку сучасної літературної мови.

реферат [18,0 K], добавлен 12.11.2010

Борис Грінченко - редактор і упорядник "Словаря української мови"
Постать Б. Грінченка як різнопланового діяча. Традиційні методи упорядкування довідкових видань. Основна організаційно-творча робота над "Словарем української мови". Використання "Словаря української мови" Бориса Грінченка у сучасній лексикографії.

курсовая работа [1,1 M], добавлен 10.06.2011

Мова і культура в житті суспільства
Етапи зародження та розвитку літературної мови, оцінка її ролі та значення в сучасному суспільстві. Опис долі української мови, історія та передумови її пригнічення. Відродження мови з творчістю Котляревського, Квітки-Основ'яненка і Тараса Шевченка.

сочинение [20,4 K], добавлен 25.11.2010

Українська літературна мова: формування, норми та стилі. Ділова українська мова.
Засіб формування, оформлення та існування думки. Формування української мови. Норми української літературної мови. Стилі сучасної української мови. Ділова українська мова. Найважливіший засіб спілкування людей.

реферат [13,9 K], добавлен 17.07.2007

Методика вивчення іменника в початковій школі
Навчання української мови в 1-4 класах. Ознайомлення першокласників з різними частинами мови, дотримання граматичних норм. Аналіз лінгводидактичного матеріалу до вивчення частини мови "іменник" у початкових класах. Формування умінь ставити питання.

курсовая работа [3,7 M], добавлен 17.03.2015

Лексика в українському сучасному вокальному естрадно-музичному мистецтві як спосіб збагачування естетичної складової української нації
Основні групи лексики української мови. Розгляд еволюціонування української лексики до розмовно-скороченого жаргонного стилю на прикладах пісень. Порівняння кількості естетичної наповненості та змістовності творів, які належать до різних лексичних груп.

курсовая работа [106,1 K], добавлен 25.12.2014

Історія становлення та розвитку англійської мови
Місце англійської мови у загальній мовній системі світу. Зв’язок англійської мови з французькою. Заміщення латинської мови англійськими еквівалентами. Становлення англійської мови як національної. Функціонування англійської мови в різних країнах світу.

курсовая работа [51,9 K], добавлен 30.11.2015

Історія формування й дослідження південнослобожанських говірок
Формування ареалу південнослобожанських говірок південно-східного наріччя української мови. Перспективи дослідження діалектної мови цього континууму. Формування фонетичної, морфологічної, лексичної, словотвірної структури слобожанських говірок.

статья [27,3 K], добавлен 18.12.2017

Внесок П. Яцика у розвиток української мови
Петро Яцик, як особистість і унікальний українець (на основі спогадів Андрія Товпаша та Михайла Слабошпицького). Внесок мецената у розвиток рідної мови в Україні та за кордоном. Щорічний Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика.

реферат [151,1 K], добавлен 24.01.2013

Другие документы, подобные "Історія богослужбово-обрядової лексики української мови"

главная

рубрики

по алфавиту

вернуться в начало страницы

вернуться к началу текста

вернуться к подобным работам

Рубрики

По алфавиту

Закачать файл

Заказать работу

весь список подобных работ

скачать работу можно здесь

сколько стоит заказать работу?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.