Історія богослужбово-обрядової лексики української мови

Основні результати дослідження узагальнено у висновках.

Богослужбово-обрядова лексика від самого початку її функціонування в українській мові є системним утворенням. Єдність семантичної організації української богослужбово-обрядової лексики ґрунтується на специфічних парадигматичних кореляціях - гіпонімічних і синонімічних. Гіпонімія в богослужбово-обрядовій лексичній системі - це вид відношень, за яких в опозиції виявляються декілька членів певної тематичної групи термінів, протиставлених за ознакою обсягу значення.

У межах розглянутої лексики синонімія представлена як історичне утворення для позначення одного поняття або ряду тотожних понять і виявляється здебільшого у вигляді термінологічної дублетності, яка виникла внаслідок дії екстра- та інтралінгвальних чинників. Дублетна синонімія була властива богослужбово-обрядовій лексиці упродовж усього історичного розвитку й збережена до сьогодні. Це насамперед синонімічні пари “власномовне слово - запозичене слово”. Рідше спостерігається стилістична синонімія богослужбово-обрядових назв, яка полягає в тому, що у спеціальній сфері функціонування та вживання досліджуваної лексики часто протиставляються такі синонімічні пари: “церковнослов'янізм - власномовне слово”; “нейтральне слово - урочисто-піднесена назва”; “піднесено-урочиста назва - розмовне слово”.

Початок формування назв, пов'язаних із церковними богослужіннями, обрядами і священнодіями, можна датувати кінцем Х - поч. ХІ ст. - періодом прийняття християнства на Русі. Вони переважно були перенесені на український мовний ґрунт з грецької мови через перекладені старослов'янською мовою церковно-богослужбові книги. Писемні церковно-богослужбові джерела і спеціальні церковні та лінгвістичні словники засвідчують, що у використанні термінів на позначення церковних богослужінь, обрядів і священнодій українська церковно-обрядова термінологія опиралася здебільшого на систематизовану й уніфіковану грецьку церковну терміносистему. Тому визначальними способами, якими керувалися давні слов'янські перекладачі, перекладаючи церковно-богослужбові книги, були: запозичення грецьких лексем, кальки грецьких лексем, семантичні кальки грецьких лексем. Кількісна більшість припадає на запозичення та семантичні кальки, через що слов'янські лексеми на початковому етапі свого розвитку виявляють семантичну залежність від грецьких прототипів.

Засвоєння грецьких запозичень українською мовою мало своєрідні наслідки: незважаючи на те що більшість полісемічних лексем запозичувалися без зміни повної семантики, значна кількість термінів потрапляли не в усьому обсязі семантичних варіантів, зафіксованих у етимона. Деякі богослужбово-обрядові лексеми в українській мові набували додаткових сем, або кількісно змінювали семантичний склад змісту грецьких прототипів.

У тематичній мікрогрупі “назви богослужбових обрядів” спостережено найменування, які були введені в українську церковну практику значно пізніше (ХVІІ ст.) ніж ті, які були перенесені з Візантії через прийняття християнства давньою Україною. Незначна частина досліджуваних назв почали виникати на сучасному періоді розвитку УБОЛ.

Проведений діахронічний аналіз семантики богослужбово-обрядових назв свідчить: у межах лексико-семантичної групи “назви богослужінь, обрядів, священнодій, їхніх різновидів та частин” репрезентовано неоднорідні з етимологічного погляду конституенти, що пояснюється наявністю різних шляхів їх проникнення до української мови, а саме: 1) запозичення з грецької мови; 2) церковнослов'янізми; 3) лексеми латинського походження; 4) західнослов'янські польські запозичення тощо.

До кінця ХІХ ст. потреби церковної комунікації забезпечувала церковнослов'янська мова. Свідомий перехід у богослужінні на українську мову (ХХ ст.), переклад у зв'язку з цим спеціальних богослужбових книг із церковнослов'янської мови на українську посприяли активному засвоєнню українською мовою всієї сформованої в надрах церковнослов'янської мови богослужбово-обрядової лексики. Водночас відбулося активне проникнення української лексики в церковно-термінологічну галузь, що спричинило такі важливі явища, як: 1) поява нових українських богослужбово-обрядових відповідників до грецизмів чи церковнослов'янізмів; 2) адаптація іншомовних запозичень на інших рівнях - фонетичному, морфологічному, синтаксичному.

Фонетична, словотвірна та морфологічна варіантності є ознакою несформованої остаточно богослужбово-обрядової лексики, розвиток якої полягає якраз у подоланні неусталеності термінолексем на зазначених мовних рівнях. Це свідчить про те, що сьогодні процес формування й творення української богослужбово-обрядової лексики ще незавершений.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Осінчук Ю.В. З історії богослужбово-обрядової лексики // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наук. праць факультету лінгвістики Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету. - К.: ІВЦ Держкомстату України, 2005. - Вип. 11. - С. 153-164.

2. Осінчук Ю.В. Назви обрядових дій Таїнства Шлюбу в українській мові та в церковній практиці // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наук. праць факультету лінгвістики Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету. - К.: ІВЦ Держкомстату України, 2006. - Вип. 12. - С. 63-71.

3. Осінчук Ю.В. Історія назв добових богослужінь // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. праць / Відпов. ред. д.філол.н., проф. В.В. Німчук. - К., 2006. - Вип. 13. - С. 181-188.

4. Осінчук Ю.В. Назви священнодій та обрядів Таїнства Хрещення та Миропомазання (на матеріалах богослужбових джерел XVI - XVII ст.) // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наук. праць факультету лінгвістики Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету. - К.: ІВЦ Держкомстату України, 2006. - Вип. 13. - С. 155-162.

5. Осінчук Ю.В. Конфесійна лексика у козацьких творах // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні: збірка наукових статей. -- К.: ХІК, Часи козацькі, 2006. - Вип. 15. - С. 235 - 238.

АНОТАЦІЯ

Осінчук Ю. В. Історія богослужбово-обрядової лексики української мови. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Інститут української мови НАН України, Київ, 2008.

У роботі досліджено українську богослужбово-обрядову лексику в діахронному аспекті. Розглянуто системні відношення всередині української богослужбово-обрядової лексики, з'ясовано її склад і структуру, проаналізовано походження, історію функціонування назв богослужінь, обрядів і священнодій. Виявлено екстра- та інтралінгвальні чинники, що впливали на формування української богослужбово-обрядової лексики.

Джерельною базою дисертації послужили церковно-богослужбові книги й літургічна література від ХІ до поч. ХХІ ст.; лексикографічні праці; релігійна й релігієзнавча періодика. Через відносно невелику кількість українських богослужбових пам'яток раннього періоду (Служебники та Требники) до аналізу долучено тексти, у яких опосередковано використано церковні терміни: перекладні й оригінальні пам'ятки, що містять описи церковної практики й чернечого побуту; повчання; священно-богослужбові книги тощо.

Ключові слова: богослужіння, лексема, лексико-семантична група, обряд, семантика слова, священнодійство, українська богослужбово-обрядова лексика.

АННОТАЦИЯ

Осинчук Ю. В. История богослужебно-обрядовой лексики украинского языка. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Институт украинского языка НАН Украины. - Киев, 2008.

В диссертации в диахронном аспекте исследуется формирование украинской богослужебно-обрядовой лексики, в частности лексико-семантическая группа слов на обозначение церковных богослужений, обрядов и священнодействий, которая еще не была объектом комплексного синхронно-диахронного анализа.

Лексико-семантическая группа “названия богослужений, обрядов и священнодействий” - отдельная подсистема украинского литературного языка, которая выступает как определенным образом расположенное множество связанных друг с другом элементов, служащих исполнению определенной функции.

Украинская богослужебно-обрядовая лексика имеет полевой характер, создавая лексико-семантическое поле (ЛСП), центром которого является лексема богослужіння. ЛСП “богослужение”, как и любое другое ЛСП, довольно сложное по своей структуре, оно распадается на семантически более тесные объединения - лексико-семантические группы (ЛСГ). В составе ЛСГ “названия богослужений, обрядов и священнодействий” выделяются микрогруппы: “общие названия богослужений”, “названия суточных богослужений”, “названия частных богослужений”, “названия таинств”, “названия обрядов”, “названия священнодействий”, “названия литургических жестов”, “названия молитв, молитвенных формул и литургических возгласов”.

Внутри ЛСГ “названия богослужений, обрядов и священнодействий” выделяется центр и периферия. В границах этой ЛСГ расположение и взаимосвязь лексических элементов происходит в основном на основе синонимических и гипонимических отношений.

Среди рассматриваемой лексики синонимия представлена как историческое образование для обозначения одного и того же понятия или ряда тождественных понятий и проявляется в основном в виде терминологической дублетности, образовавшейся вследствие экстра- и интралингвальных факторов, главными среди которых являются разнообразные источники формирования специальных лексем и возможность структурного морфемного варьирования слова. Гиперо-гипонимические отношения представлены почти во всех тематических микрогруппах исследованной лексики.

Историко-лингвистический анализ тематических групп лексем, выступающих названиями церковных богослужений, обрядов, священнодействий показал, что языковые единицы этих групп способствуют объективному отображению действительности, поскольку называют реалии и явления, характерные для практики Украинской Церкви.

Начало формирования исследуемых названий можно датировать концом Х - началом ХІ вв. - периодом принятия христианства на Руси. Они в основном были перенесены на украинскую языковую почву из греческого языка (прямые лексические заимствования и кальки) через переведенные на старославянский язык священно- и церковно-богослужебные книги.

Исследование показывает, что к некоторым заимствованным названиям, связанным с церковным богослужением, в древнеукраинском языке возникали славянские соответствия - лексемы-дублеты, функционировавшие на протяжении всей истории развития украинской богослужебно-обрядовой лексики и сохранившиеся до сегодня.

Богослужебные источники староукраинского языка свидетельствуют, что в XVII-XVIII вв. происходил процесс новых заимствований богослужебно-обрядовых наименований, особенно полонизмов и заимствований из латинского через польский.

В диссертации подчеркивается, что к концу ХІХ в. потребность церковной коммуникации обеспечивал церковнославянский язык. Сознательный переход в богослужении на украинский язык в ХХ в., переводы в связи с этим специальных богослужебных книг с церковнославянского языка на украинский способствовали активному усвоению украинским языком всей сформированной в недрах церковнославянского языка богослужебно-обрядовой лексики. Вместе с тем произошло активное проникновение украинской лексики в церковно-терминологическую отрасль, что привело к 1) появлению новых украинских богослужебно-обрядовых соответствий грецизмам или церковнославянизмам; 2) адаптации иноязычных заимствований на фонетическом, морфологическом, синтаксическом уровнях.

Ключевые слова: богослужение, лексема, лексико-семантическая группа, обряд, семантика слова, священнодействие, украинская богослужебно-обрядовая лексика.

RESUME

Osinchuk Y. V. The History of the Liturgical and Ritual Vocabulary of the Ukrainian Language. - Manuscript.

The Dissertation on submitting the scientific degree of a Candidate of Philological Sciences of 10.02.01 - Ukrainian Language. - Institute of the Ukrainian Language - NAS of Ukraine, Kyiv, 2008.

The Dissertation deals with the liturgical and ritual vocabulary of the Ukrainian language in the diachronical aspect. The system relations within the liturgical and ritual vocabulary of the Ukrainian language are analyzed, the corpus and structure are revealed, its origin and the history of functioning of the liturgical names, ceremonies and religious rites are analyzed. The extralinguistic and intralinguistic factors, which influenced on the formation of the liturgical and ritual vocabulary of the Ukrainian language are defined.

Ecclesiastical and prayer books, liturgical literature of the XI - the beginning of the XXI century, lexicographical works, religious periodicals were the source base of the Dissertation. Texts which indirectly use liturgical terms: translated and original memorials containing descriptions of liturgical practice and monastic way of life, sermons, sacred and prayer books, etc. have been analyzed despite relatively small amount of Ukrainian liturgical monuments of the early period (Service Books and Books of Needs).

Key words: ceremony, lexeme, lexical and semantic group, liturgical and ritual vocabulary of the Ukrainian language, liturgy, religious rite, word semantics.

Размещено на Allbest.ru