Синтетизм та аналітизм у морфологічних системах української і російської мов

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна Академія наук України

Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні

УДК 811.161.1+811.161.2+81'443

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

СИНТЕТИЗМ ТА АНАЛІТИЗМ У МОРФОЛОГІЧНИХ СИСТЕМАХ УКРАЇНСЬКОЇ ТА РОСІЙСЬКОЇ МОВ

(типологічний аспект)

Спеціальність 10.02.01 - українська мова 10.02.02 - російська мова

Дубова Олена Анатоліївна

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі загального та українського мовознавства Київського національного лінгвістичного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант - доктор філологічних наук, професор

Шумарова Наталія Петрівна,

Київський національний університет ім. Т.Шевченка, Інститут журналістики, професор кафедри мови і стилістики.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Іваницька Ніна Лаврентіївна,

Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського, завідувач кафедри української мови;

доктор філологічних наук, доцент

Мацюк Галина Петрівна, доцент кафедри Львівський національний університет ім. І. Франка, доцент кафедри загального мовознавства;

доктор філологічних наук, професор

Мусієнко Валентина Павлівна,

Черкаський національний університет ім. Б.Хмельницького, завідувач кафедри загального та російського мовознавства

Провідна установа - Донецький національний університет, кафедра української мови, кафедра російської мови, Міністерство освіти і науки України, м. Донецьк

Захист відбудеться 24 лютого 2004 року о 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.172.01 для захисту докторських (кандидатських) дисертацій при Інституті мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

синтетизм аналітизм мова діахронічний

Від часів розбудови класичної морфологічної типології і до цього часу багатьох лінгвістів приваблювала проблематика, пов'язана з дослідженням виявів синтетизму та аналітизму. Вивчення цієї проблематики здійснювалося на матеріалі різних мов і реалізувалося в працях методологічного змісту та розвідках еволюційно-типологічного плану (О.В.Баклушин, Ш.Баллі, В.Г.Гак, Дж.Грінберг, М.М.Гухман, І.Дуриданов, Н.Є.Ільїна, Г.П.Їжакевич, В.І.Кононенко, О.А.Колесников, Л.В.Кузьмичева, О.І.Москальська, Й.П.Мучник, Є.О.Нелісов, М.В.Панов, Е.Сепір, В.С.Сидорець, О.І.Смирницький, О.В.Чешко, А.А.Юлдашев, В.М.Ярцева). Переважний інтерес для дослідників становили два ключові питання: (1) яку мову вважати досконалішою - синтетичну чи аналітичну і (2) чи є аналітизація закономірною еволюційною перспективою для синтетичних мов.

Напевне, найсильнішим стимулом, що спричинив і підтримував інтерес до цієї проблеми, було прагнення дати еволюційно-типологічну оцінку тому чи іншому структурному типу і відповідним мовам (мові) за критеріями досконалості й розвиненості мовної техніки. І хоч така спрямованість дослідження синтетизму й аналітизму була визнана науково некоректною, все ж таки до цього часу в певних випадках описи аналітизаційних виявів у синтетичних мовах не позбавлені супроводу схвальних інтонацій. Такі оцінки формують уявлення про еволюційний процес у мові як про здійснення перспективного завдання із самовдосконалення, за умови що зразком вважається аналітична будова, а ознаки синтетичності є спадком від минулого. Проте, прагнучи знайти об'єктивне вирішення для проблеми синтетизму й аналітизму, маємо відмовитися від схвальних або осудливих оцінок, а натомість звернутися до визначення характеру співвідношення синтетичних та аналітичних одиниць і до з'ясування чинників, що впливають на динаміку цього співвідношення. Наукова актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена потребою створення цілісної концепції, яка містить несуперечливі відомості про тенденції, що визначають зміст еволюційно-типологічних змін у морфологічних системах української та російської мов. Спроба визначити чинники, що впливають на характер еволюційно-типологічних змін у близькоспоріднених мовах, узгоджується із загальним експланаторним напрямом сучасних лінгвістичних розвідок і спричинена необхідністю з'ясувати критерії для адекватної оцінки еволюційно-типологічних процесів.

Хоч така проблематика вже розглядалася в лінгвістичних дослідженнях, утім питання змісту еволюційно-типологічних змін та їх спричинення, незважаючи на значний обсяг накопичених відомостей, залишаються дискусійними для сучасних україністики й русистики. Увага до фактів співіснування ознак синтетичності та аналітичності виявилася в російському мовознавстві 70 - 80 років ХІХ ст. і спочатку була стимульована інтересом до питань еволюційно-типологічного змісту. Дослідження цих фактів почалося з уточнення характеристики російської мови в класифікаційних поняттях класичної морфологічної типології, але в подальшому відбулося розгалуження й ускладнення проблематики, пов'язаної з розглядом синтетичного та аналітичного формотворення. У перших звертаннях до розгляду синтетизму та аналітизму в граматичних працях І.О.Бодуена де Куртене, В.О.Богородицького, М.Крушевського було визначено основні досліджувані питання: (1) про типологічний статус російської мови і (2) про еволюційні зміни її типологічних властивостей. Щодо першого з цих двох питань, то вже тоді загального визнання набуло положення про поєднання ознак синтетичності та аналітичності в російській мові. Згодом це положення стало основою для сучасних типологічних досліджень не лише російської, а й української мови.

Питання про еволюційні зміни типологічних ознак виявилося більш проблемним. Перші дослідження в цьому напрямі ґрунтувалися на спостереженнях за змінами складу і функцій засобів іменної словозміни. На підставі цих спостережень російська мова визначалася як така, на еволюцію якої справляє вплив дія аналітизаційної тенденції (М.Крушевський, Ф.І. Буслаєв). Думка про еволюційну активізацію аналітизаційних процесів у переважно синтетичних українській та російській мовах стала панівною для лінгвістичної теорії ХХ ст. (В.В.Виноградов, І.Р.Вихованець, М.І.Гловінська, А.П.Загнітко, О.А.Земська, Н.Є.Ільїна, В.В.Лопатін, І.С.Улуханов та ін.). Ця ідея послідовно впроваджувалася як у діахронічних, так і в синхронічних дослідженнях. Аналітизаційна концепція в українському та російському мовознавстві була підтримана відповідною інтерпретацією еволюційних змін і сучасних явищ.

Виявами аналітизаційних перетворень вважають: 1) скорочення складу іменникових флексій, занепад їхніх функціональних можливостей і посилення ролі прийменників у вираженні відмінкових значень (В.В.Виноградов, І.Р.Вихованець), 2) поширення граматичної омонімії синтетичних афіксів і форм та їх диференціація за допомогою засобів контексту (Н.Є.Ільїна, Й.П.Мучник), 3) збільшення кількості незмінюваних слів - іменників, прикметників (Н.Є.Ільїна, Й.П.Мучник, М.В.Панов, Г.І.Шкляревський), 4) поширення аналітичних утворень у різних підсистемах української та російської мов - дериваційній, морфологічній, синтаксичній (Г.М.Акимова, І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, Н.Г.Дяловська, З.Н.Левіт, П.О.Лекант, М.М.Прокопович, В.С.Сидорець). Однак, незважаючи на таку вагому аргументацію, ідея еволюційної аналітизації української та російської мов висловлювалася з деякими застереженнями або навіть викликала категоричне заперечення (С.Б.Бернштейн, І.Р.Вихованець, Т.Гамлицька, Т.І.Дешерієва, Т.П.Ломтєв, Г.Й.Тираспольський, Р.Якобсон).

Уявлення про еволюційно-типологічний процес як односпрямовану аналітизацію первинно синтетичних мов базується на концепції, що була успадкована від класичної морфологічної типології ХІХ ст. і в першій половині ХХ ст. набула статусу універсальної, незважаючи на обмежену кількість обстежених мов (здебільшого германських і романських) і глибину їх дослідження. Водночас аналітизаційна ідея не витримала перевірки на універсальність. Залучення ширшого мовного матеріалу, поглиблення діахронічних досліджень виявили такі факти, у світлі яких аналітизація постала лише однією з можливостей, що існують у широкому діапазоні еволюційно-типологічних змін (О.В.Баклушин, С.Д.Кацнельсон, Е.А.Макаєв, Л.В.Решетова, Б.О.Серебренников, В.М.Солнцев, В.С.Храковський).

Наслідки спостережень за еволюційно-типологічними змінами в системі формотворення не обмежувалися фіксацією певних фактів, а стали стимулом для спроб з'ясувати питання про причини посилення ознак аналітичності в деяких ланках морфологічної системи синтетичних мов. Перші пропозиції щодо вирішення цього питання висловив О.О.Потебня, критично оцінивши погляди В.Гумбольдта на занепад флективної словозміни в індоєвропейських мовах. О.О.Потебня висловив думку про те, що причину втрати одних форм і утворення інших, нових, зокрема аналітичних (описових), варто шукати в тих змінах граматичних значень, що зумовлені ускладненням і диференціацією мисленнєвого змісту. У цьому зауваженні було намічено загальний напрям змістового (контенсивного - за сучасною термінологією) дослідження причин, що впливають на еволюційні зміни типологічних ознак. Думка О.О.Потебні про зв'язок між змінами граматичних значень і засобів їх вираження, підтримана В.М.Жирмунським при розгляді ознак аналітизму в німецькій мові, на жаль, не знайшла розвитку в дослідженнях виявів аналітизму в українській та російській мовах.

У типологічних дослідженнях другої половини ХХ ст. набула поширення інша думка, згідно з якою причиною посилення ознак аналітичності стала вважатися тенденція до вдосконалення мовної техніки. При цьому досконалість вбачалася в універсальності й однозначності аналітичних засобів на відміну від варіативності, надлишковості та багатозначності синтетичних. Уперше висловлена О.Єсперсеном, ця думка знаходить підтримку і в сучасних працях (Б.Х.Бічакджян, Т.М.Ніколаєва, Б.О.Серебренников). Прямий зв'язок із визнанням універсальності аналітичних засобів мають інші пропозиції, що стосуються з'ясування причин поширення ознак аналітичності. Такий зв'язок має, зокрема, пояснення, запропоноване О.А.Колесниковим, який вбачав ці причини в компенсаційних можливостях аналітичних засобів при недостатності, дефектності синтетичних. Однак пояснення причин аналітизації тенденцією до вдосконалення мовної техніки, незважаючи на привабливість його раціональної простоти, може бути визнане лише гіпотезою, що ґрунтується на фактах еволюції окремих мов. Для української та російської мов ця гіпотеза як єдина або головна виявляється неприйнятною, оскільки їй суперечать факти стійкого співіснування ознак синтетизму та аналітизму, а в певних випадках, як буде розглянуто далі, навіть посилення синтетичності в системі дієслівного формотворення. Отже, питання про причини, що зумовлюють співіснування і певне співвідношення ознак як синтетизму, так і аналітизму в українській та російській мовах, залишається нез'ясованим, хоч згідно з експланаторною спрямованістю сучасної типології розв'язання цього завдання є обов'язковим для розвитку лінгвістичної теорії.

Чи не найголовнішим недоліком досліджень, що розвивають ідею аналітизації, є те, що вони не мають спільної поняттєво-термінологічної бази і часто ґрунтуються на суперечливих поняттях про аналітизм та аналітичні засоби. Певні суперечності та розбіжності у визначенні складу синтетичних та аналітичних морфологічних засобів зумовлені недиференційованим розглядом мовленнєвих явищ і мовних фактів, невизначеністю тієї морфологічної одиниці, за допомогою якої можна було б систематизувати факти синтетичності й аналітичності в мові та дати їм кількісну оцінку.

Уразливість аналітизаційної концепції виявляється і в певній методологічній непослідовності, оскільки її положення ґрунтуються переважно на фактах змін у засобах вираження граматичних значень іменних частин мови. На жаль, система дієслівної словозміни не знайшла тут гідного відображення.

Аналітизаційна концепція видається суперечливою ще й тому, що в ній положення із загальносистемним змістом аргументуються спостереженнями за фактами, що стосуються обмежених груп лексичних одиниць (двовидові дієслова, невідмінювані іменники та прикметники, іменники подвійного роду), внаслідок чого загальні висновки про послаблення синтетичного формотворення виявляються сумнівними. Захоплення ідеєю аналітизації зумовило певний дисбаланс у використанні аргументів. Залишилася нерозглянутою динаміка змін у складі синтетичних утворень (синтетизація аналітичних одиниць, поповнення за рахунок транспозиційних переміщень із системи словотвору до системи формотворення або навпаки). Проте теоретичні узагальнення не можуть претендувати на послідовність і об'єктивність, якщо не спираються на системний аналіз мовного матеріалу. Основою для системних досліджень має бути чітке визначення таксономічних характеристик досліджуваного об'єкта, в нашому випадку - виявів синтетизму та аналітизму в морфологічних системах української та російської мов. Однак і це питання як для україністики, так і для русистики залишається якщо не гостро дискусійним, то все ж таким, що не має загальноприйнятого рішення.

Зрозуміло, що при зазначених методологічних недоліках не маємо підстав вважати остаточно вирішеним питання про еволюційні зміни у співвідношенні ознак синтетизму та аналітизму, а отже, беззастережно прийняти аналітизаційну концепцію. Для сучасної лінгвістики це питання залишається проблематичним, а перспектива його розв'язання необхідно передбачає таке вдосконалення методологічних засад, що звільнить це дослідження від виявлених суперечностей, а відтак сприятиме більшій об'єктивності спостережень і узагальнень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами Дисертаційне дослідження виконано в межах комплексних колективних тем „Проблеми зіставної семантики” й „Типологічні дослідження слов'янських мов і формування комунікативної компетенції”, які розробляють у Київському національному лінгвістичному університеті.

Головну мету дослідження явищ синтетизму та аналітизму в морфологічних системах української та російської мов становить відтворення загальної картини еволюційно-типологічних змін у зазначених системах, виявлення тенденцій, що визначають ці зміни, і чинників, які впливають на реалізацію кожної з тенденцій.

Досягнення мети вимагає вирішення таких завдань: 1) створення єдиної несуперечливої поняттєво-термінологічної бази дослідження; 2) здійснення системного аналізу виявів синтетизму та аналітизму; 3) визначення типу морфологічної одиниці мови, за допомогою якої систематизуються прояви синтетизму та аналітизму; 4) визначення таксономії синтетичних та аналітичних морфологічних одиниць української та російської мов у синхронічному та діахронічному планах; 5) виявлення еволюційно-типологічних тенденцій та характеру їх реалізації; 6) з'ясування складу чинників, що спричиняють еволюційно-типологічні зміни; 7) аналіз міжрівневих рефлексів тих еволюційно-типологічних змін, що спостерігаються в морфологічних системах досліджуваних мов.

Об'єктом дослідження є еволюційно-типологічні процеси, що відбуваються в політипологічних українській та російській мовах. У межах об'єкта окреслюється предмет дослідження - еволюційно-типологічні зміни, що виявляються у співіснуванні таких структурно-типологічних властивостей, як синтетизм та аналітизм, у морфологічних системах досліджуваних мов.

Основним матеріалом для дослідження обрано одиниці синтетичного та аналітичного формотворення української та російської мов. Аналіз зосереджено на літературній - основній і найвищій - формі існування національних мов, оскільки визначити генеральні напрями розвитку еволюційно-типологічних тенденцій дозволяє розгляд матеріалу, не позначеного функціональними або територіальними обмеженнями. Безперечно, об'єктивність дослідження вимагає залучення діалектних і просторічних форм, але такий матеріал відіграє здебільшого допоміжну роль і застосовується за необхідності з'ясувати вплив нормалізаторських процесів на реалізацію еволюційно-типологічних тенденцій. Згідно з досліджуваною проблематикою розглядаються ті фрагменти формотворчих систем обох мов, у яких виявляється (або вбачається) співіснування типологічно протиставлених синтетичних та аналітичних засобів формотворення. Для повноти дослідження і підвищення його об'єктивності аналізу підлягають і такі засоби вираження морфологічних категорій, що не мають власне словозмінного (формотворчого) характеру.

Зосереджуючи дослідження на матеріалі близькоспоріднених мов, яким традиційно надаються тотожні типологічні визначення, маємо можливість простежити типологічну еволюцію двох морфологічних систем зі спільним походженням, з'ясувати облігаторний або факультативний характер вияву у близьких умовах синтетизаційної або аналітизаційної тенденцій, а також визначити ті чинники, що впливають на типологічно тотожні або протиставлені еволюційні процеси.

Згідно з визначенням об'єкта й мети в дослідженні було використано порівняльно-історичний, описовий і структурний методи.

Застосування порівняльно-історичного методу створює можливості для повної реконструкції ретроспективних типологічних змін, що простежуються упродовж усього історичного періоду. Такий ретроспективний аналіз дозволяє з'ясувати об'єктивну картину, визначену тенденціями і змістом типологічної еволюції досліджуваних мов.

Згідно з потребами розв'язання сформульованих завдань у межах описового методу обрано, а частково й розроблено та апробовано авторські методики лінгвістичного аналізу. Для визначення таксономії синтетичних та аналітичних морфологічних одиниць запропоновано методику аналізу категорійних парадигм. Парадигматична систематизація засобів синтетичного та аналітичного формотворення ґрунтується на морфологічних одиницях типу конструктів. При визначенні й впровадженні такого типу одиниць застосовується методика верифікації лінгвістичної гіпотези.

Використання окремих методик, у яких реалізується структурний метод, дозволяє визначити функціональні співвідношення і зв'язки типологічно протиставлених одиниць морфологічної системи. За допомогою методики дистрибутивного аналізу встановлюється характер відношень (співіснування, конкуренція) між синтетичними та аналітичними засобами певної парадигми. Прийоми функціонально-семантичного аналізу дозволяють з'ясувати призначення синтетичних та аналітичних одиниць формотворення, визначити вплив семантичного чинника на еволюційно-типологічні зміни в морфологічних системах досліджуваних мов.

У випадках виявлення конкурентних відношень між типологічно протиставленими засобами за допомогою прийомів статистичного аналізу з'ясовано, дія яких еволюційно-типологічних тенденцій впливає на морфологічні системи досліджуваних мов.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційному дослідженні вперше здійснено комплексний еволюційно-типологічний аналіз морфологічних систем української та російської мов і створено концепцію, в якій визначено закономірності еволюційно-типологічних змін, зумовлених впливом синтетизаційної та аналітизаційної тенденцій. У дослідженні запроваджено нову мовну одиницю - формомодель, яка визнається основною одиницею морфологічного рівня мови і згідно з якою у вичерпному вигляді встановлюється парадигматична організація репертуару синтетичного та аналітичного формотворення.

У дисертаційній роботі удосконалено методологічні засади еволюційно-типологічного дослідження, шляхом уніфікації поняттєво-термінологічної бази і розробки методики еволюційно-типологічного аналізу категорійних парадигм.

Подальшого розвитку набули положення про теоретичний потенціал загальнотипологічного та частковотипологічного дослідження, про склад і співвідношення мовних одиниць абстрактного аспекту та аспекту спостереження та про міжрівневу корелятивність синтетичних та аналітичних одиниць у мові.

Теоретичне значення. Розроблені загальні методологічні засади можуть бути використані при дослідженні різнорівневих виявів синтетизму та аналітизму різних мов в еволюційно-типологічному аспекті. За допомогою запровадженої одиниці - формомоделі можуть бути внесені корективи в репрезентацію системи синтетичного та аналітичного формотворення при укладанні теоретичних граматик та підручників як із теоретичної, так і з практичної граматики.

Матеріали дисертації можуть стати основою для здійснення порівняльно-типологічного опису української або російської мови та іншої мови (інших мов). Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при складанні теоретичних граматик української та російської мов як синхронічного, так і діахронічного змісту.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали та результати дослідження доцільно впроваджувати в курси лекцій та навчальні посібники з сучасних української та російської мов, історичної граматики та порівняльної граматики цих мов. Можливості такого впровадження були реалізовані при викладанні курсу морфології сучасної російської мови, спецкурсу „Явища синтетизму та аналітизму в сучасних українській та російській мовах” на філологічному факультеті Миколаївського державного університету.

Запроваджена одиниця - формомодель може бути застосована в практиці навчання рідної та іноземної мов, граматичної обробки лексичного матеріалу мов із синтетичним та/або аналітичним формотворенням за допомогою комп'ютерної техніки.

Особистий внесок автора у вирішення проблеми. Особистим внеском автора є (1) розроблена методика еволюційно-типологічного дослідження, (2) визначення і впровадження в теоретичне вивчення морфологічної системи основної її одиниці - формомоделі, (2) узагальнення і висновки, що в них відтворюються моделі співвідношення синтетичних та аналітичних одиниць, а також (3) визначення чинників і тенденцій, що впливають на еволюційно-типологічні зрушення в морфологічних системах української та російської мов,

У дисертації представлено оригінальну авторську концепцію, згідно з якою на еволюцію морфологічних систем досліджуваних мов впливають як синтетизаційна тенденція, так і аналітизаційна. Дію кожної з них регулює комплекс чинників, серед яких провідним є семантична реорганізація морфологічних категорій.

Апробація результатів роботи. Положення і результати дисертаційного дослідження були висвітлені в доповідях на міжнародних наукових конференціях („Мова і культура” (7-а, Київ 1998; 9-а, Київ, 2000), „Проблеми зіставної семантики” (Київ 1999; 2001), Конференція, присвячена 100-річчю від дня народження В.Д.Кудрявцева (Росія, Іркутськ, 1998), „Традиції Харківської філологічної школи” (Харків, 2000), 6-а Міжнародна Кирило-Мефодіївська конференція (Одеса, 2000), Лінгвапакс VIII. „На межі тисячоліть: через вивчення мов і культур - до культури, миру, злагоди і співпраці” (Київ, 2000), „Актуальні проблеми екології освіти” (Росія, Северодвінськ, 2001), „Мова, освіта, культура у сучасному світі” (Київ, 2001), „Форма, значення і функції одиниць мови і мовлення” (Білорусь, Мінськ, 2002), на Всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях („Функціональна семантика слов'янських і германських мов” (Житомир, 1995), Шості Потебнянські читання (Суми, 1998), „Психолого-педагогічні та лінгвістичні аспекти викладання мовознавчих дисциплін у вищій та середній школі” (Миколаїв, 1998), „Граматичні категорії в українській мові” (Вінниця, 2000), „Актуальні проблеми граматики” (Кіровоград, 2000), „Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку” (Херсон, 2001), „Граматика української мови у функціональному висвітленні” (Полтава, 2001), „З ХХ в ХХІ століття” (Київ, 2001), „Функціонування мовних одиниць у художньому і публіцистичному мовленні” (Херсон, 2001), „Лексико-граматичні категорії у функціональному аспекті” (Херсон, 2002), Всеукраїнські науково-теоретичні граматичні читання - ІІ (Донецьк, 2002), а також на наукових семінарах Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України (2001, 2002) і на щорічних науково-практичних конференціях у Київському національному лінгвістичному університеті (2000, 2001, 2002).

Публікації. Основні положення дисертації відображені в 34 публікаціях (1 монографія, 25 статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 3 статті в зарубіжних виданнях, 5 матеріалів конференцій).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел (усього - 555 найменувань) і одного додатка. Загальний обсяг роботи 446 сторінок, обсяг основного тексту 391 сторінка. У роботі наведено 12 схем і 19 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі аналізується сутність і стан вивчення проблеми морфологічного синтетизму та аналітизму, обґрунтовується необхідність проведення дослідження, визначаються актуальність теми, мета й завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, його наукова новизна, практичне й теоретичне значення.

У першому розділі „Теоретичні засади дослідження морфологічного синтетизму та аналітизму” вирішується завдання, що полягає у створенні несуперечливої поняттєво-термінологічної бази дослідження.

У визначенні концептуальних засад дослідження провідна роль належить ключовим термінам синтетизм та аналітизм і відповідним поняттям. Послідовне і несуперечливе тлумачення цих термінів є обов'язковою умовою, що уможливлює систематизацію й узагальнення відомостей, набутих шляхом емпіричних спостережень, і визначає теоретичну значущість певних висновків і гіпотез. Створенню саме таких умов для подальшого дослідження синтетизму та аналітизму був підпорядкований аналіз дефініційних ознак відповідних понять. У зміст цих понять було внесено корективи і сформульовано визначення, що ґрунтуються на істотних інваріантних ознаках понять синтетизм та аналітизм. Синтетизм та аналітизм визнаються типологічними властивостями мови (типами в мові), маніфестованими формально подільними номінативними одиницями, семантична структура яких складається з основного та модифікаційного значень, а формальна - з основного елемента та форматива. Синтетизм виявляється при компактній локалізації елементів формальної структури, аналітизм - при розчленованій.

Запропоновані визначення мають універсальний зміст і тому здатні забезпечити тотожність денотації цих термінів у всіх випадках їх використання.

Визначення понять синтетизму та аналітизму створюють можливості для адекватної ідентифікації мовного матеріалу, дозволяють конкретизувати досліджуваний об'єкт і локалізувати його серед інших явищ мовної системи. Межа сфери зосередження синтетичних та аналітичних одиниць окреслюється так, що, з одного боку, відокремлюються вияви синтетизму та аналітизму від супровідних явищ, а з іншого боку, охоплюються одиниці всіх тих підсистем мови, завдяки яким реалізується номінативна функція.

Синтетизм та аналітизм визначаються як загальносистемні типологічні властивості (типи в мові), а морфологічний синтетизм та морфологічний аналітизм є різновидами реалізації цих типологічних властивостей мови в одній з її підсистем - морфологічній. Якщо визначення морфологічного синтетизму та аналітизму виявляється актуальним для конкретизації об'єкта дослідження, то встановлення співвідношень між виявами синтетизму та аналітизму різних підсистем мови є необхідною умовою для з'ясування закономірностей реалізації та змісту еволюційних змін у типологічних властивостях мови.

Визнання можливості різнорівневої маніфестації синтетизму та аналітизму розширює уявлення про денотативну сферу цих понять і водночас конкретизує можливості досліджуваного предмета (морфологічного синтетизму та аналітизму) відносно загального визначення еволюційно-типологічних змін у мові. Синтетизаційні або аналітизаційні зрушення, виявлені на морфологічному рівні, визнаються відносними показниками, а їхній вплив на зміни в типологічній будові мови або принаймні в пропорційній репрезентації типів у політипологічній мові має визначатися лише з урахуванням транспозиційних процесів, якими охоплюються різнорівневі одиниці з певними структурно-типологічними ознаками.

Згідно з функціональним принципом визначення мовних рівнів морфологічний рівень є однією з мовних підсистем, яку репрезентують основна одиниця формотворення - формомодель та механізми, що регулюють її відтворення в одиницях мовлення. Мовна формомодель - це одиниця-конструкт бінарної структури, що складається з функціонально диференційованих, взаємозумовлених типів структурних складників, які виражають лексичну й морфологічну семантику. Формомодель можна представити у такій формулі:

.

Онтологічна достовірність формомоделі сприяє різноплановому її використанню в лінгвістичних дослідженнях, а надто в таких, де виникає потреба диференційованого підходу до визначення складу мовних ресурсів і квантитативної характеристики їхньої відтворюваності в одиницях мовлення. Така диференціація має істотне значення для типологічного дослідження морфологічної підсистеми, оскільки і в такому разі гостро постає питання про необхідність чіткого розмежування таких явищ, як повна заміна синтетичної одиниці аналітичною (чи навпаки) та різна продуктивність цих способів формотворення. Формомодель становить ту одиницю виміру морфологічної підсистеми, що дозволяє визначити обсяг досліджуваного матеріалу у вичерпному вигляді і структурувати його як систему з кінцевою, обчислюваною кількістю одиниць. Упровадження формомоделі створює можливості для того, щоб питання про таксономічну репрезентацію морфологічної підсистеми кожної з досліджуваних мов вирішувати шляхом повного виявлення всіх мовних формомоделей як синтетичної, так і аналітичної структури та визначення парадигматичних відношень, якими вони об'єднуються.

Для сучасного вивчення синтетизму й аналітизму актуальним є частковотипологічне дослідження, що відповідає характерологічному напряму лінгвістичної типології. Комплекс питань, що визначають зміст і актуальність одного з рівневих досліджень - морфологічного синтетизму та аналітизму, зумовлює потребу в багатоаспектному підході до розгляду цієї проблематики. Вибір аспектів і застосування певних методів визначається тими завданнями, розв'язання яких створює можливості для досягнення головної мети - виявлення еволюційно-типологічних змін у морфологічних системах української та російської мов і встановлення закономірностей, що визначають ці зміни. Розгляд морфологічних систем у формально-типологічному й еволюційно-типологічному аспектах із застосуванням описового методу і методики комплексного аналізу категорійних парадигм дозволяє розв'язати як підготовчі з погляду всього дослідження завдання (ідентифікаційні та інвентаризаційні), так і провідні - визначення змісту й закономірностей еволюційно-типологічних змін.

За допомогою прийомів аналізу категорійних парадигм, здійснюваного як у синхронічному, так і в діахронічному плані, створюються перспективи для розгляду питань про зміст еволюційно-типологічних змін і про причини, що визначають певний характер співіснування і співвідношення синтетичних та аналітичних одиниць у зазначених політипологічних мовах.

З огляду на можливості, що створюються завдяки застосуванню методики аналізу категорійних парадигм, структура подальшого дослідження визначається за складом морфологічних категорій. Причому до розгляду залучаються ті категорії, у складі засобів вираження яких знаходить відбиття зміст проблеми співвідношення і взаємодії синтетичних та аналітичних одиниць.

Визначені теоретичні засади надають певної упорядкованості й послідовності розглядові питання про співвідношення синтетичних та аналітичних утворень у типологічній еволюції української та російської мов. Теоретичною основою для вивчення морфологічного синтетизму та аналітизму є поняттєво-термінологічна база та методологія дослідження.

У другому розділі „Морфологічний синтетизм та аналітизм у парадигматиці субстантивних категорій” розглядаються вияви синтетизму та аналітизму у відмінково-числовому формотворенні та при вираженні категорії роду.

Еволюційні зміни в субстантивному формотворенні охоплюють переважно відмінково-числову словозміну. Загальна типологічна інтерпретація цих змін визначається в контексті встановлення причиново-наслідкових зв'язків між мовними явищами, що спостерігаються, та причинами, що зумовлюють ці явища. Для типологічної інтерпретації цих змін необхідно зважати на те, що певні причиново-наслідкові зв'язки мають радше характер логічної імплікації, а не еквіваленції, а тому не варто тим явищам, що принципово можуть зумовлювати аналітизаційні зміни, завжди давати лише таку однозначну інтерпретацію.

Традиційно такі явища, як поширення прийменниково-відмінкових сполучень, загальне скорочення відмінкових флексій, скорочення матеріально диференційованих флексій, збільшення кількості невідмінюваних іменників, кваліфікуються як вияви занепаду і втрати синтетичної субстантивної словозміни і локалізуються як центральна ланка при визначенні ретроспективних і проспективних причиново-наслідкових відношень. У ретроспективному аспекті ці явища визнаються наслідком, спричиненим появою ознак дефункціоналізації у відмінкової флексійної словозміни, а в проспективному аспекті - причиною, що зумовлює аналітизацію засобів вираження відмінкових значень. Дефункціоналізацію відмінкової флексійної словозміни у свою чергу спричиняє становлення інших мовних засобів (зокрема прийменників, значущого порядку слів тощо), на тлі яких виявляється функціональна надлишковість флексії або її менш виразні семантичні спроможності. Така ланцюжкова схема еволюційно-типологічних змін, хоч і є цілком вірогідною, проте не єдиною, оскільки центральна її ланка опиняється на перетині різних за змістом ретроспективних і проспективних відношень. По-перше, еволюційні явища, спричинені дефункціоналізацією відмінкової флексійної словозміни, можуть визначити не лише такий наслідок, як аналітизація, а й аморфізацію. По-друге, з огляду на інертність, консерватизм форми, яка може зберігатися в мові, навіть утративши свою функцію або набувши іншої, не варто вважати дефункціоналізацію флексійної словозміни тим процесом, що спричиняє облігаторну аналітизацію або аморфізацію засобів вираження відмінкової семантики. Дефункціоналізація флексійної словозміни лише уможливлює такі перетворення, а реалізація цієї можливості залежить від певних умов (зокрема таких, як вплив інших мов з аналітизаційною або аморфізаційною будовою, фонетичні зміни тощо).

Для кожного з розглянутих у роботі еволюційних явищ, що спостерігаються у відмінково-числовому формотворенні, встановлюється своя причина, проте жодне з них не виникло внаслідок того, що в українській або в російській мові виявилися ознаки дефункціоналізації флексійної відмінкової словозміни. Серед цих явищ, напевне, лише функціонально ненавантажену омонімію і невідмінюваність іменників можна вважати ознаками функціонального послаблення відмінкової словозміни. Проте усталення цих ознак не стимулюється в системі мови, а навпаки стримується, обмежується і навіть долається синтетичними засобами. Основне перспективне спрямування еволюційних змін у відмінковому формотворенні визначає тенденція до підтримання функціонального потенціалу синтетичної відмінкової словозміни в такому стані, щоб вона була здатна забезпечити потреби репрезентації релятивної семантики. Саме ця тенденція стимулює захисну реакцію мовної системи, що спрацьовує у випадках виявлення певних ознак послаблення в окремих ланках синтетичної відмінкової словозміни.

У динаміці еволюційних змін у синтетичному відмінково-числовому формотворенні виявляється тенденція до подальшого абстрагування змісту того мотиваційного критерію, що визначає зв'язок між елементами відмінково-числових формомоделей. У формомоделях множини української та російської мов цей критерій набув такої трансформації: субстантивна основа з певними родовими ознаками > субстантивна основа. Така трансформація мотиваційного критерію мала б визначати перспективу утворення єдиної універсальної парадигми формомоделей однини й множини і сприяла б максимальному виявленню взаємооднозначних відношень між відмінково-числовою семантикою і відповідним флексійним формативом. Разом з цим така абсолютна досконалість виявилася б і крайньою точкою у функціональній еволюції синтетичних засобів відмінково-числового формотворення. Внаслідок такого граничного здійснення еволюційних змін утворювалася б жорстка система формотворчих засобів, функціональні спроможності якої забезпечувала б лише функціональна статичність семантичної системи. Реальність такої умови видається сумнівною, оскільки будь-яка жива мова є динамічною системою, динамізм якої забезпечує її життєздатність за умови здійснення тих змін, що супроводжують існування мови. Гіпотетична універсальна парадигма була б максимально вразливою перед змінами граматичної семантики субстантивів. Свідченням того, що саме утворення універсальної парадигми може бути першою, хоч і не дуже виразною ознакою послаблення синтетичної відмінково-числової словозміни, є той факт, що цей еволюційний пік може безпосередньо передувати подальшому скороченню і повному занепадові синтетичного відмінково-числового формотворення (О.В.Чешко).

Обидві досліджувані мови не сприймають перспективного сценарію, що полягає в утворенні універсальної відмінкової парадигми в однині на кшталт формомоделей множини. Навпаки, в українській та російській мовах спостерігаються певні зрушення, що намічають тенденцію до більш послідовного впровадження родового мотиваційного критерію, що підтримує існування кількох типів синтетичного відмінювання. Визначення такого напряму в динаміці синтетичної відмінково-числової словозміни свідчить про те, що системи обох мов спрацьовують так, щоб забезпечити субстантивній синтетичній словозміні певний запас стійкості.

У сучасній українській мові виразно окреслилися можливості впровадження власне родового мотиваційного критерію і перерозподілу трьох перших продуктивних типів відмінювання за власне родовою ознакою іменників. Тенденція до подолання омонімії родового й давального однини в парадигмах 2 та 3 відмін сприяє зближенню парадигм 1 та 3 „жіночих” відмін і водночас розмежуванню парадигми 2 відміни на дві - „чоловічу” та „середню”.

У сучасній російській мові нейтралізація омонімії флексій родового й давального однини в 1 відміні сприяє уодноманітненню флексійного оформлення формомоделей з основами чоловічого та середнього роду. Подолання подібної омонімії в парадигмі 3 відміни здійснюється лише в діалектах та просторіччі (К.В.Горшкова, Г.О.Хабургаєв, Л.І.Житеньова). Літературна норма підтримує існування парадигми 3 відміни всупереч поширеній у цій парадигмі омонімії формомоделей. Отже, в сучасній російській мові існують можливості для скорочення кількості відмінково-числових парадигм продуктивної словозміни, однак, навіть за умови подолання протидії узуального чинника, єдина універсальна парадигма в однині утворитися не може. Родовий критерій підтримуватиме існування щонайменше двох парадигм - „нежіночої” відміни та „жіночої” відміни.

Отже, збереження поліпарадигматичних систем у сучасних українській та російській мовах забезпечує певний запас стійкості для синтетичної відмінково-числової словозміни. Морфологічний синтетизм, репрезентований функціонально необхідними та функціонально досконалими одиницями субстантивної словозміни, має міцні позиції в досліджуваних мовах. Кількісні зміни у складі цих одиниць виявляються „побічним наслідком” процесу функціонального вдосконалення цих засобів.

Перспективи для можливих аналітизаційних або аморфізаційних перетворень синтетичної словозміни субстантивів можна помітити передусім на синтаксичному рівні (якщо встановлюється фіксований порядок слів, з'являються спеціалізовані аналітичні засоби). Натомість синтаксичні особливості української та російської мов (порядок слів, репрезентація синтаксем предметного типу, валентні характеристиками слів, що керують іменниками, властивості прийменників) визначають необхідне збереження функціонального потенціалу іменників, незважаючи на збільшення аналітичних синтаксичних засобів

Аналіз синтетичних та аналітичних одиниць систем, суміжних з морфологічною, виявив, що ці міжрівневі контакти не визначають перспективної аналітизації на морфологічному рівні. Морфологічний синтетизм відіграє роль домінуючої типологічної властивості не тільки відносно синтаксичного, а й відносно дериваційного аналітизму (при вираженні сем статі). Синтетичне відмінкове формотворення є тим підґрунтям, що забезпечує функціонально-семантичні можливості аналітичних компонентів-синтаксем, а синтетичне вираження грамем роду регулює обсяг застосування аналітичних дериваційних засобів для вираження сем статі. Отже, в контактах морфологічного синтетизму субстантивів із дериваційним та синтаксичним аналітизмом виявляється визначальна роль морфологічного синтетизму. Вияви аналітизму в суміжних системах передбачають міцні позиції морфологічного синтетизму субстантивів. Еволюційно-типологічні перспективи в субстантивній системі визначаються впливом, що спрямовується від морфологічного синтетизму на синтаксичний та дериваційний аналітизм. Такий вектор у взаємодії синтетизму та аналітизму зумовлений особливостями синтетичної будови досліджуваних мов і багатим репертуаром засобів синтетичної деривації субстантивів.

У третьому розділі „Морфологічний синтетизм та аналітизм у сфері ад'єктивної категорії ступенів порівняння” визначаються еволюційно-типологічна зміни в категорійних парадигмах ступенів порівняння. Ці парадигми в українській та російській мовах знаходяться під впливом протилежних тенденцій: синтетизаційної - в українській, аналітизаційної - в російській. Ці розбіжності визначені тим, що, маючи тотожні вихідні позиції для становлення категорії ступенів порівняння, кожна мова виявила концептуальну специфіку формування цієї категорії, що й позначилося згодом на структурно-типологічних ознаках формотворчих засобів.

В українській мові ступенева семантика раніше звільнилася від синтаксичної залежності. Становлення цієї семантики було зосереджене в номінативних одиницях, а тому спиралося на засоби синтетичного формотворення і синтетичної деривації. Формування категорії ступенів порівняння в українській мові здійснювалося як загальний процес, що не знав функціонально-стилістичних варіацій. Усе це сприяло тому, що засоби синтетичного формотворення (успадковані) та синтетичної деривації (інноваційні) набували властивостей універсальних одиниць, що мають продуктивність, достатню для забезпечення послідовного формотворення. В українській мові не існувало необхідності для поповнення категорійної парадигми ступенів порівняння аналітичними формомоделями висхідного компаратива і суперлатива. Цей процес був стимульований завдяки рубрикаційному розподілу мовних ресурсів. Напевне, усталені грамеми набувають ролі певного рубрикаційного концепту, що зумовлює дію доцентрових тенденцій, за якими групуються наявні в мові засоби, ототожнені за граматичною семантикою. Оскільки аналітичні формомоделі з висхідною ступеневою семантикою являють собою сформовані на периферії функціонально-семантичні дублети універсальних синтетичних формомоделей, вони залишаються факультативними засобами, що здатні урізноманітнити ступеневе формотворення, проте не являють собою необхідних складників парадигми. Водночас синтетичні формомоделі висхідних модифікацій ступеневих грамем становлять засоби, достатні для забезпечення всіх потреб ступеневого формотворення. Креативна роль аналітичних формомоделей висхідних модифікацій виявилася в тому, що завдяки їм визначився модельний зразок для утворення засобів вираження спадних модифікацій. Напевне, факультативне аналітичне формотворення висхідних модифікацій якоюсь мірою підтримується завдяки спільності цього зразка з облігаторними аналітичними формомоделями спадних модифікацій.

Функціонально-стилістичне розмежування процесу становлення категорії ступенів порівняння в російській мові визначило неуніверсальний характер синтетичних формотворчих засобів. Набуттю ними універсальних властивостей заважала також їхня функціонально-синтаксична обмеженість і тривала залежність від синтаксичної дистрибуції. Усталені грамеми висхідного компаратива і суперлатива, хоч і спиралися у своєму вираженні на синтетичні засоби, проте не могли мати послідовного синтетичного вираження. Залучення до ступеневого формотворення аналітичних засобів мало обов'язковий характер і позбавляло це формотворення обмежень, властивих синтетичним засобам. Отже, в російській мові універсальними виявилися аналітичні формомоделі, оскільки саме вони уможливлюють послідовну маніфестацію ступеневої семантики в повному обсязі.

У четвертому розділі „Типологічний аналіз числівникової словозміни” поступова втрата синтетичного відмінкового формотворення - аморфізація розглядається як еволюційний процес, що проходить під впливом внутрішньосистемних чинників.

Послідовність типологічних зрушень у системі відмінкового формотворення числівників полягає в поступовій заміні дії синтетизаційної тенденції аморфізаційною. Якщо перша тенденція виявилася в процесі становлення лексичного складу, синтетичних формомоделей і типів відмінювання, специфічних для числівника як окремої частини мови, то дія аморфізаційної тенденції стала наслідком подальшого виявлення специфічних граматичних властивостей числівника - дефункціоналізації системи морфологічних категорій, успадкованих числівником від іменника. Утрата флексій некінцевими компонентами однослівних похідних числівників зрештою була виявом тенденції до стандартизації синтетичної словозміни числівників, а подальші власне аморфізаційні зміни були визначені функціональним обмеженням категорії відмінка і навіть потенційною її втратою числівником.

Необхідно визнати, що аморфізаційна тенденція виявила сильний вплив на визначення типологічних ознак класу числівників в обох досліджуваних мовах, оскільки в розмовному мовленні її дія реалізувалася повністю, а в літературному цій тенденції протистоять лише нормативні вимоги.

У п'ятому розділі „Морфологічний синтетизм та аналітизм у сфері дієслівних категорій” аналізуються кількісні зміни у складі синтетичних та аналітичних дієслівних засобів як відбиття семантичної еволюції дієслівних категорій та функціональної спеціалізації, набутої типологічно протиставленими засобами.

Грамеми непредикативних категорій виду і стану в обох досліджуваних мовах зберігають стійку тенденцію набувати синтетичного вираження шляхом використання споконвічних засобів синтетичного формотворення або парадигматизації засобів синтетичної деривації. Грамеми предикативних категорій часу, стану-особи можуть набувати як синтетичного, так і аналітичного вираження. Джерелом становлення синтетичних засобів для вираження нових грамем цих дієслівних категорій є споконвічні синтетичні та синтетизовані аналітичні формомоделі.

Становлення нових аналітичних формомоделей, що входять до складу парадигм предикативних дієслівних категорій, зумовлене функціонально-семантичним зближенням дієслівних форм та аналітичних предикатів, що являють собою резерв для поповнення засобів дієслівного формотворення. Якщо в процесі еволюційних змін у семантичній структурі предикативної дієслівної категорії з'являються ознаки того, що в складі категорійної парадигми намічається утворення позиції, не заповненої наявними засобами, то до цієї “порожнини” втягується така синтаксична аналітична одиниця, що виявляє мінімум відмінностей від семантики, передбачуваної парадигматичною організацією категорійних значень.

Отже, завдяки змінам у семантичній структурі дієслівних категорій може активізуватися утворення як синтетичних, так і аналітичних формомоделей, а тому наслідки цієї активізації не підлягають однолінійному структурно-типологічному визначенню. Становлення нових синтетичних формомоделей в українській і російській мовах є поверхневим виявом формування ядерних грамем (формомоделі теперішнього, майбутнього, минулого часу, 2 особи в імперативі) або двоядерної перебудови в семантичній структурі дієслівних категорій (формомоделі дієслівного пасиву, сумісної особи імператива). Утрату синтетичних дієслівних формомоделей, навпаки, зумовлюють або ліквідація відповідних грамем (формомоделі аориста, імперфекта), або тенденція до одноядерної перебудови дієслівної категорії (формомоделі дієприкметникового пасиву в українській мові). Становлення нових аналітичних формомоделей свідчить про формування ядерно-периферійної структури предикативних категорій та/або уніфікацію структури категорійної парадигми - забезпечення послідовної репрезентації грамем предикативної категорії усіма корелятами непредикативних категорій.

Оскільки становлення нових синтетичних та аналітичних засобів дієслівного формотворення в українській та російській мовах зумовлені узгодженими між собою еволюційними процесами, співіснування цих засобів в обох досліджуваних мовах загалом характеризуються відношеннями функціонального доповнення, а не конкурентного протистояння. Засоби вираження грамем непредикативних категорій майже цілком залишаються сферою виявів синтетизму як в українській, так і в російській мові. Лише в складі парадигм предикативних категорій об'єднуються синтетичні та аналітичні формомоделі. Внаслідок еволюційних змін у складі синтетичних та аналітичних засобів дієслівного формотворення предикативних категорій визначилася тенденція до функціональної спеціалізації цих засобів. Призначення синтетичних засобів полягає у вираженні ядерних, елементарних категорійних грамем, а призначення аналітичних - у репрезентації периферійних грамем ускладненого типу.

Разом зі спільними тенденціями, що регулюють застосування синтетичних та аналітичних засобів при вираженні значень дієслівних категорій в українській та російській мовах, існує певна специфіка реалізації синтетичності та аналітичності в кожній з цих мов. При вираженні значень тих категорій, що в обох мовах мають тотожну семантичну структуру (вид, час, особа), в разі якщо існують коливання між синтетичною та аналітичною репрезентацією певної грамеми, українська мова більшою мірою тяжіє до синтетичності, російська - до аналітичності (пор. вираження майбутнього недоконаного, сумісної особи, диференціацію синкретичного значення двовидових дієслів). Ці відмінності зумовлені тим, що в українській мові створюються сприятливіші морфонологічні та фонетичні умови для синтетичного формотворення. Як правило, ці умови цілком узгоджуються з дією основної тенденції до синтетичного вираження елементарних грамем.