Главная Коллекция "Revolution" Иностранные языки и языкознание Іменний словотвір західнополіського говору

Іменний словотвір західнополіського говору

Комплексне дослідження іменного словотвору західнополіського говору. Склад дериватів частин мови: іменників, прикметників, числівників та займенників. Словотвірні типи та їхня продуктивність на тлі українських діалектів та систем інших слов’янських мов.

Рубрика	Иностранные языки и языкознание
Вид	автореферат
Язык	украинский
Дата добавления	29.07.2014
Размер файла	367,5 K

посмотреть текст работы

скачать работу можно здесь

полная информация о работе

весь список подобных работ

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут української мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Іменний словотвір західнополіського говору

Аркушин Григорій Львович

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії та культури української мови Волинського державного університету ім. Лесі Українки.

Науковий консультант - доктор філологічних наук, професор Дзендзелівський Йосип Олексійович.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Cологуб Надія Миколаївна, Інститут української мови НАН України, провідний науковий співробітник відділу стилістики та культури мови;

доктор філологічних наук, професор Полюга Левко Михайлович, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, провідний науковий співробітник відділу української мови;

доктор філологічних наук, професор Герман Костянтин Федорович, Чернівецький фінансово-юридичний інститут, завідувач кафедри української мови та літератури.

Провідна установа - Запорізький державний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра української мови, м. Запоріжжя.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради І.А. Самойлова

Анотація

Аркушин Г.Л. Іменний словотвір західнополіського говору. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Інститут української мови НАН України. - Київ, 2005.

У дисертації вперше здійснено системне дослідження іменного словотвору західнополіського діалекту, говірки якого побутують на території трьох держав: волинсько-поліські - в Україні, берестейсько-пінські - у Республіці Білорусь, підляські - у Республіці Польща.

Аналіз зроблено на багатому діалектному матеріалі, більша частина якого - це авторові записи. Докладно схарактеризовано словотворення кожної іменної частини мови - іменника, прикметника, числівника та займенника. Виділено основний вияв словотворчого афікса і його фонетичні варіанти, що постали внаслідок фонетичних особливостей говірок. Зроблено кваліфікацію словотвірних типів іменників та прикметників, виявлені деривати з рідковживаними афіксами та уніфіксами, а також оказіональні утворення. Стверджено більшу відкритість і вільність діалектного словотворення, великий ступінь варіативності.

Запропонована і перевірена на практиці методика аналізу говіркового словотворення може бути використана при дослідженні інших українських діалектів.

Ключові слова: західнополіський говір, дериватологія, дериват, десубстантиви, деад'єктиви, девербативи, словотворчий афікс, суфікс, префікс, конфікс, словотвірний тип, продуктивність типів.

Аннотация

Аркушин Г.Л. Именное словообразование западнополесского диалекта. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени доктора филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Институт украинского языка НАН Украины. - Киев, 2005.

В диссертационном исследовании впервые на богатом диалектном материале сделано системное описание именного словообразования западнополесского диалекта украинского языка, который бытует на территории трех государств - в Украине (волынско-полеские говоры), в Республике Беларусь (берестейские) и Республике Польша (подляские).

Анализ сделан на богатом диалектном материале, большая часть которого - это записи автора. Подробно охарактеризировано словообразование каждой именной части речи - существительного, прилагательного, числительного, местоимения. Выделено основное выражение словообразовательного аффикса и его фонетические варианты, которые возникли вследствие фонетических особенностей говоров. Словообразовательные типы существительных и прилагательных квалифицированы как высокопродуктивные, продуктивные, малопродуктивные и непродуктивные, выделены дериваты с редкоупотребляемыми аффиксами и унификсами, а также окказиональные образования. Предложенную и проверенную на практике методику анализа диалектного словообразования можно использовать при исследовании других украинских диалектов.

Ключевые слова: западнополесский диалект, дериватология, дериват, десубстантивы, деадъективы, девербативы, словообразовательный аффикс, суффикс, приставка, конфикс, словообразовательный тип, продуктивность типов.

Summary

Arkushyn H.L. Word Formation of the Substantive Grammatical Parts of the Western Polissian Dialect. - Manuscript.

The dissertation is submitted for a Doctor of Philology degree. The speciality: 10.02.01 - Ukrainian language. - The Institute of the Ukrainian language of National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2005.

This is the first dissertation study devoted to the topic of word formation (derivatives) in the substantive grammatical parts (nouns, adjectives, numerals and pronouns) of the Western-Polissian dialect of the Ukrainian language. The Western-Polissian dialect of the Ukrainian language may be divided, by geographic area in which they appear, into three distinctive subgroups: I - Volynian-Polissja - the dialects of the central and northern Volynian oblast' and the bordering north-western areas of Rivnens'ka oblast' in present-day Ukraine; II - The Region of Greater Berestje - the Ukrainian dialects of the central and southern reaches of Brests'ka oblast' in present-day Belarus; and III - The Kholm and Pidlyashya Regions - Ukrainian dialects of the north-eastern areas of the Lublin voivodeship and the adjoining south-eastern area of the Pidlyashya (Podlasie) voivodeship of present-day Poland.

The analysis was based on extensive dialectical material, the major portion of which was gathered by the author; some materials gathered by Ukrainian, Polish, Byelorussian and Russian linguists and folklorists were also utilized. The process of the formation of words (derivatives) in the substantive grammatical parts of language (nouns, adjectives, numerals and pronouns) was thoroughly characterized.

The major manifestation of affixes and phonetic variances that resulted due to phonetic specifics to the studied dialect is isolated. Types of word formation processes were classified as “highly productive”, “productive”, “minimally productive” and “nonproductive”, and derivatives with seldom used affixes and unfixes were revealed, as well as accidental formations.

It was determined that Western Polissian nouns are formed from seven parts of speech - noun, adjective, verb, numerals, adverb, and interjection, of which the majority are desubstantives and deverbatives. It was determined that adjectives were formed from six parts of speech - noun, adjective, verb, numerals, and adverb. Amongst new formations suffixation is predominate.

In comparison with the Ukrainian literary language, dialectical word formation is much more open and freer, which is why even one sound might cause the appearance of new word forming affixes, and many derivatives with exactly the same semantics and common creative basis might have entire series of synonymic suffixes. Aside from this, dialectical word formation is characterized by a high degree of variety.

Taking into consideration the semantics of individual derivatives allowed for the isolation of homonymic suffixes. Parallels found in 16^th-century Volynian Edicts attest to the preservation of the productivity of very many derivational types over a sustained period of time, as well as to a rich modern-day derivational base.

Western Polissian derivatives were analyzed against a background of derivatives from other Ukrainian dialects as well as other Slavic languages. It was determined that, from among Ukrainian dialects, the process of word formation in the Central Polissian and Volynian dialects is the most similar to that of the Western Polissian dialect, after which follow Eastern Polissian, Dnister River Valley, and other southwestern dialects. From among southeastern dialects, the most similar is the dialect of the Western Steppes. From among Slavic languages, the process of word formation in Byelorussian and Polish are the most similar to that of Western Polissian word formation, after which follow Russian, Czech, Slovak and Southern Slavic languages.

In regard to the process of word formation of Western Polissian adjectives, from among other Ukrainian dialects the most similar were found to be those of Central Polissya, Volyn', Eastern Polissya, and the Western Steppes. From among Slavic languages, the most similar were Russian, Polish, Byelorussian and Bulgarian.

The inventory of word-forming affixes testifies to the well developed derivational system of the Western Polissian dialect (with those of the noun and adjective at the forefront).

The proposed and practically tested methodology for analyzing dialectical word formation may be utilized in the research and study of other Ukrainian dialects.

Key words: Westrn-Polissian dialect, derivational system, derivative, desubstantive, deadjective, deverbative, derivational type, affix, suffix, prefix, confix.

1. Загальна характеристика дисертації

іменний словотвір діалект

Постання нових слів від уже наявних давно цікавить лінгвістів як свідчення розвитку мови, хоча механізми цих процесів довго не були з'ясовані. Дві форми буття мови - літературна і діалектна, а відтак і дві словотвірні системи - розвиваються паралельно, впливаючи одна на другу, і дослідження цих систем, як і їх взаємодії, залишається одним із головних завдань мовознавства.

Словотвір українських діалектів вивчений частково: словотворення закарпатських верхньонадборжавських говірок досліджував В.В. Німчук, інших говірок Закарпаття - В.І. Добош, буковинських - К.М. Лук'янюк, частково говірок басейну верхнього Дністра і вeрхньої Прип'яті - Г.Ф. Шило, лемківських - С.Є. Панцьо і Г.В. Шумицька, говірок полісько-середньонад-дніпрянського порубіжжя - Л.В. Дика, степових Нижнього Подністров'я - Й.О. Дзендзелівський, слобожанських - З.С. Сікорська. Однак досі не було спроби системної характеристики словотворення говору як цілості, - виняток становить праця В.В. Німчука. Словотвір західнополіського діалекту як цілість не вивчено, чим зумовлена актуальність цього дисертаційного дослідження.

С. Ґаля, пишучи про потребу дослідження діалектного словотвору, зазначав, що “сформована історично говірка як одміна народної мови може зберігати і часто зберігає лексику з архаїчними рисами, які мають певну винятковість чи обмеженість. Цей шар лексики дуже цінний, він може засвідчити давні, істотні для певної говірки словотворчі афікси і їх функції, незнані іншим говіркам і загальнонародній мові” [Gala S. O potrzebie badaс sіowotwуrstwa gwarowego // Dialektologia jako dziedzina jкzykoznawstwa i przedmiot dydaktyki. Ksiкga jubileuszowa dedykowana Profesorowi K. Dejnie. - Јуdџ: Јуdzkie Towarzystwo Naukowe, 2002. - S. 152]. Тому аналіз таких дериваційних процесів може допомогти у прогнозуванні змін не тільки в діалектній, а й у загальнонародній мові.

Терміном словотвір позначають дериватологію (галузь лінгвістичних досліджень, що описує засоби постання похідних одиниць за допомогою словотворчих формантів і композиції, а також розвиток нових значень у “старих” словах) і деривацію (процес утворення похідних одиниць).

Словотвірний аналіз ґрунтуємо на визнанні положення, що в кожному дериваті наявні два морфологічні елементи, один з яких genus proximum, а інший - його differentia specifica. Центральним елементом опису є словотворчий елемент і його функції та словотвірний тип. Похідною вважаємо таку лексему, яка у свідомості носіїв говірки (мови) членується і має співвідносну непохідну пару, отже, можна пояснити, чому цю реалію називають саме так (напр.: бббнък / бо худит до чужъх бабйй; пудпйн'ок / бо ростй пуд пен'кум; мун'а / бо мун'айец':а зу вс'бкейу робутойу; маслобуйка / бо мбсло бйут'). Зазначимо, що таке пояснення може бути і помилковим, напр., запозичену лексему пасамбн `довгий знак на тілі від удару' діалектоносії виводять від пас `смуга, лінія', утвореного за допомогою суфікса -аман, а лексему кучугэра `наметений пагорб снігу' виводять від двох слів кэча і гэра `гора' та ін. Лексеми кол'нно, копъто, л'нкот', коръто, пир'нг, бат'нг як деривати не розглядаємо, оскільки зі синхронного погляду вони непохідні; це ж стосується й іншомовних запозичень. Деякі похідні вважаємо полімотивованими, напр.: картопл'бник `дерун' < картупл'а (з картупл'і) і < картопл'бний (млинець), жътнишче `поле з-під жита' < жъто і < жътн'ій, при цьому враховуємо і семантику, пор.: кон'эшн'а `приміщення для коней' можна вважати утвореним від к'ін' і від кун'ух, але визнаємо першу мотивацію, бо ця будівля призначена для коней; з цього погляду дериват свинбрн'а `приміщення для свиней' одномотивований - утворений від твірної основи свин'(а) за допомогою суфікса -арн'-(а).

У вихідних засадах аналізу діалектного словотворення спираємося на досвід дослідників літературного словотвору - теоретичні узагальнення І.І. Ковалика, С.П. Самійленка, А.П. Грищенка, П.К. Коваліва, В.І. Сімовича, О.Н. Синявського, В.В. Ґрещука, К.Г. Городенської, В.О. Горпинича, П.І. Білоусенка, Н.Ф. Клименко, Л.О. Родніної, Є.А. Карпіловської, М.В. Кравченко, З.С. Сікорської, Л.П. Дідківської, Н.Л. Босаківської та ін. Словотвірну термінологію вживаємо зі значеннями, які подано в енциклопедії “Українська мова”. Виділяючи словотвірний тип, беремо до уваги найбільш загальні значення похідних одиниць, тому іноді - за наявності відповідного матеріалу - окреслюємо менші одиниці - підтипи.

Системний опис словотворення говірки чи говору як сукупності структурно близьких говірок означає фіксацію усіх дериватів незалежно від входження їх у літературну мову, сленг чи арґо, аналіз усіх способів творення імен, усіх словотворчих засобів, а не тільки тих, якими говірки відрізняються від літературної мови. Виявлення лише відмінностей між словотвором говірок і літературної мови може бути предметом спеціального розгляду, проте не забезпечує системного опису словотворення говору, тому може призвести до необґрунтованих і ненаукових висновків. І хоч говірка - це відкрита система, однак вона не приймає всього того, що може прийти з літературної мови, тому відчутним є опір діалектної системи літературному впливові.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з комплексною науковою темою відділу діалектології Інституту української мови НАН України “Українська діалектна мова сьогодні: онтологічний і гносеологічний аспекти”, а також із науковою темою кафедри історії та культури української мови Волинського державного університету імені Лесі Українки “Українська мова на Волині”.

Мета роботи - дослідити іменний словотвір західнополіського говору, встановити максимально повно склад дериватів іменних частин мови, виявити словотвірні типи та їхню продуктивність на тлі словотворення інших українських діалектів та словотвірних систем інших слов'янських мов.

Підсистема іменного словотворення включає сукупність дериватів іменників, прикметників, числівників та займенників; дослідники зазначають, що близько 70 відсотків вихідних слів словотвірних гнізд у сучасній мові становлять саме імена.

У роботі розв'язано такі завдання:

- зафіксовано похідні одиниці іменних частин мови у західнополіському говорі;

- виділено словотвірні типи;

- визначено продуктивність словотвірних типів;

- виявлено паралелі досліджуваним словотвірним явищам в інших українських діалектах та інших слов'янських мовах;

- з'ясовано тенденції та особливості словотвору західнополіських говірок.

Об'єкт дослідження - українські західнополіські говірки в різноманітних формах і стилях їх побутування.

Предмет дослідження - деривати іменних частин мови та способи їх творення в західнополіському діалекті.

Джерельна база дослідження - записи діалектного мовлення, зроблені автором упродовж 1980-2002 рр. у 540 населених пунктах Західного Полісся, включно з Берестейщиною і Підляшшям (центр та північ Волинської та північний захід Рівненської областей України, південь та центр Брестської області Республіки Білорусь, північний схід Люблінського та південний схід Підляського воєвідств Республіки Польща) і в суміжних діалектах. Лексику обстежених говірок уміщено в авторовому диференційного типу двотомному “Словнику західнополіських говірок” (Луцьк, 2000). Крім цього, розглянуто також загальновживану лексику. Частину записів зроблено за спеціально складеною програмою “Словотворення іменних частин мови”. Використано сучасні українські, польські, білоруські та російські джерела, у яких відбиті особливості західнополіських говірок, деякі рукописні матеріали, а також фольклорні записи з території Західного Полісся.

Використані такі методи дослідження: описовий, зіставний, статистичний. Синхронний аналіз доповнено елементами діахронного, зокрема стисло подано походження словотворчих засобів, наведено інформацію з писемних пам'яток та джерел різного часу.

Наукова новизна роботи. Це перше дослідження системи іменного словотвору західнополіського говору, здійснене з увагою до всіх способів і засобів словотворення у зіставленні із свідченнями інших українських діалектів і слов'янських мов.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що встановлено певні закономірності формування та функціонування словотвірних типів, системи дериватів як організованої сукупності одиниць діалектної мови, стверджено більшу відкритість і вільність діалектного словотворення, великий ступінь варіативності. Запропонована і перевірена на практиці методика аналізу говіркового словотворення може бути використана при дослідженні інших діалектів.

Практичне значення одержаних результатів. У науку введено новий фактичний матеріал - широкий репертуар дериватів, інвентар словотворчих афіксів та словотвірних типів; укладено словник лексики західнополіського діалекту та дериваційний словник; встановлено відношення репертуару словотвірних засобів досліджуваного говору до репертуару інших діалектів та інших слов'янських мов. Проаналізований матеріал може служити базою не тільки у вивченні словотвору українських діалектів, а й слов'янських мов. І хоч висновки цієї праці в окремих деталях можуть бути уточнені, однак їх можна використати в дослідженні історії української мови, зокрема історичної діалектології, у встановленні міжетнічних зв'язків у північно-західному реґіоні України, у лінгводидактиці.

Особистий внесок здобувача полягає у розробленні методики системного аналізу словотвору говірок, у розширенні емпіричної бази української діалектології, аналізі матеріалу та формулюванні висновків. Усі результати дослідження отримано автором самостійно, праць, написаних у співавторстві, немає.

Апробація роботи. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри історії та культури української мови Волинського державного університету ім. Лесі Українки та на засіданнях відділу діалектології Інституту української мови НАН України. Основні положення і результати роботи викладено в доповідях на Лесезнавчих наукових читаннях (Луцьк, 1998, 1999, 2000, 2004), наукових семінарах (Житомир, 2000; Львів, 2001; Криворівня, 2002), ХVІІ діалектологічній нараді (Київ, 1995), Всеукраїнській науковій конференції (Луцьк, 2000), Міжнародних наукових конференціях (Луцьк, 1995, 2000, 2003, 2004; Lublin - Kazimieї Dolny, 1997; Lublin, 2000; Ужгород, 2001; Wіodawa, 2001, 2002; Јуdџ, 2001; Житомир, 2002; Глухів, 2004), Міжнародних конгресах україністів (Харків, 1996; Одеса, 1999; Чернівці, 2002), ІІІ Міжнародному конгресі діалектологів і геолінгвістів (Lublin, 2000).

Публікації. Результати дослідження відображено у 39 друкованих працях, серед яких монографія “Іменний словотвір західнополіського говору” та двотомний “Словник західнополіських говірок”, 21 стаття у виданнях, затверджених ВАК України; інші публікації - це статті, надруковані у різних збірниках, зокрема 11 у закордонних виданнях.

Структура і зміст дисертації. Дисертаційне дослідження загальним обсягом 540 сторінок (текст - 447 сторінок) складається зі вступу, п'ятьох розділів, висновків, списку використаних джерел (67 позицій), списку використаної літератури (877 позицій), переліку умовних скорочень та додатків (додаток А - “Територія дослідження”, додаток Б - “Принципи аналізу суфіксації”, додаток В - “Фонетичні варіанти суфіксів”, додаток Г - “Словотвірне значення іменникових дериватів”, додаток Д - “Продуктивність словотвірних типів”, додаток Е - “Синонімічні суфікси”, додаток Ж - “Суфікси-омоніми”, додаток З - “Таблиці та діаграми”, додаток И - “Неморфологічні способи словотворення”, додаток К - “До діахронічної характеристики іменних дериватів”, додаток Л - “Індекс проаналізованих дериватів”) (366 сторінок).

2. Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, визначено об'єкт і предмет, мету й завдання роботи, наукову новизну, окреслено теоретичну й практичну цінність результатів та форми їх апробації.

Перший розділ “Словотвір української діалектної мови як предмет опису” складається з двох підрозділів. У підрозділі “Стан дослідження словотвору українських діалектів” зазначено, що українські говірки на рівні словотвору вивчено значно менше, ніж на фонетичному, морфологічному чи лексичному рівнях; тому навіть у докладних описах особливостей говірок словотвору відведено порівняно небагато місця. Ілюстрацією цього твердження є характеристика говірок І. Верхратського, С. Гаєвського, О. Горбача та ін.

Серед українських наріч порівняно краще вивчене словотворення окремих говірок, говіркових груп чи діалектів південно-західного наріччя (дослідження І.І. Ковалика, Н.В. Гуйванюк, Г.Ф. Шила, Н.Д. Черкес, Й.О. Дзендзелівського, Л.Г. Яропуд, М.І. Сюська, Г.В. Шумицької, Я. Ріґера та ін.); словотвір південно-східного наріччя описано значно менше (праці П.С. Лисенка, З.С. Сікорської, Л.П. Денисенко, В.В. Лєснової, Й.О. Дзендзелівського та ін.), ще менше описів присвячено словотвору говірок північного наріччя (праці М.В. Поістогової, М.В. Никончука, Л.В. Дикої та ін.). З'ясовано відмінні підходи дослідників до добору й аналізу матеріалу, пошуки авторами засад і прийомів дослідження.

Відзначено, що теоретичні засади аналізу діалектного словотвору, його лінгвогеографічне представлення подала Я.В. Закревська у монографії “Нариси з діалектного словотвору в ареальному аспекті” (К., 1976), окресливши завдання дальшого вивчення діалектного словотворення.

У другому підрозділі “Основні дослідження словотвору західнополіських говірок” зазначено, що словотвір західнополіського діалекту досі був вивчений фрагментарно. Однією з найбільших є праця В.Ф. Покальчука “Спостереження над суфіксальним творенням іменників у надсарнських говірках на Волині”, у якій проаналізовані деривати із 76 суфіксами. Невеликий штрих до особливостей словотвору подає Г.Ф. Шило у дослідженні “Словотвір іменників у говорах басейну верхнього Дністра і верхньої Прип'яті”. О. Горбач, характеризуючи говірку села Остромичі коло Кобрина на Берестейщині, відзначив також деякі найхарактерніші особливості суфіксального словотворення. А матеріал з перехідної зони між західнополіськими та волинськими говірками став основою невеликого дослідження М.М. Корзонюка “Словотвір говірок Волинського Надбужжя”. На окремі характерні особливості західнополіських говірок указували в своїх узагальнювальних працях з діалектології Ф.Т. Жилко та С.П. Бевзенко. Значний за обсягом матеріал зі словотвору вміщено в Атласі української мови (т. 2, 3).

У другому розділі “Словотворення іменника” докладно проаналізовані морфологічні способи, за допомогою яких утворені західнополіські іменники.

На початку подано принципи аналізу суфіксального словотворення в діалектологічних дослідженнях. У таких працях здебільшого представлена не система словотвору, а диференційні риси говірок порівняно з літературною мовою.

Системний опис говіркового словотвору передбачає: 1) аналіз усіх способів словотвору (а не тільки суфіксального як найпродуктивнішого), усіх словотворчих засобів, незалежно від наявності їх у літературній мові; 2) виділення словотвірних типів, що передбачає в аналізованих утвореннях наявність трьох складників: спільної афіксальної частини, спільного лексичного значення і однакової частиномовної бази; при цьому враховано і наголошування. Матеріал згруповано за суфіксами, які для зручності розташовано в алфавітному порядку із вказівкою продуктивності словотвірних типів та суфіксів-омонімів.

Аналіз діалектного словотвору передбачає розв'язання таких завдань, які не стоять перед дослідниками літературного словотвору, - це, насамперед, виявлення фонетичних варіантів словотворчих афіксів. Врахувавши вплив фонетики говірок на характер звукового оформлення словотворчих одиниць, у роботі розмежовано звуковий і власне морфемний рівні аналізу. Так, у межах західнополіського говору за фонетичними особливостями окреслюється кілька говіркових груп: ковельсько-маневицька, ратнівсько-камінь-каширська, любешівсько-зарічненська, любомль-сько-шацька, кобринська, іванівсько-пінська та ряд дрібніших діалектних утворень; відмінності говірок на фонетичному рівні і зумовлюють побутування фонетичних варіантів багатьох лексем і морфем.

Афіксальні варіанти виділено на підставі сукупності похідних, зафіксованих у західнополіських говірках. Оскільки ці варіанти виникли внаслідок особливостей вокалізму чи консонантизму говірок, то спершу стисло схарактеризовано ті риси, що вплинули на структуру морфем, бо, не знаючи локальної фонетики, можна роз'єднати те, що в дійсності є спільним, пор. варіанти суфіксів -'ак і -'ек, -еч-(а) і -ач-(а), -ак-(и) і -ок-(и).

Наголосимо, що фонетичні зміни охоплюють різні позиції в слові, різні морфеми, тобто є систематичними. Отже, більшість варіантів афіксів відбиває типове варіювання фонетичної системи у вокалізмі та консонантизмі. Так, [а] переходить в [е] у західних та північних говірках досліджуваного діалекту в позиції після м'яких та шиплячих приголосних (переважно під наголосом): т?йжко, ш'йпка, ййма, тел?й та ін. Ця особливість спричинила появу варіантів таких суфіксів:

-ай > -'ей : молочбй - молоч'йй;

-айк-(а) > -ейк-(а): обичбйка - обичййка `дерев'яний обід сита';

-ак > -'ек : волин?бк - волин?йк `житель Волині', шул?бк - шул?йк `шуліка';

-'ак-(а) > -'ек-(а): ворон?бка - ворон?йка, стигн?бка - стигн?йка;

-'анк-(а) > -'енк-(а): прос?бнка - прос?йнка `солома проса';

-ар > -'ер : горшчбр - горшч'йр `гончар';

-'атин-(а) > -'етин-(а): тил?бтина - тил?йтина, гус?бтина - гус?йт?іна;

-'атк-(о) > - 'етк-(о): порос'бтко - порос'йтко, йагн'бтко - йегн'йтко;

-'ат-(о) > -'ет-(о): порус?бто - пурус?йто;

-'ачк-(а) > -'ечк-(а): свин?бчка `лобода' - пс?йчка `неїстівний гриб';

-ин?:-(а) > -ин?:-(е): картоплън?:а - картоплън?:е, бурачън?:а - бурачън?:е;

-н?-(а) > -н?-(е): тичн?б - тичн?й `група собак під час парування';

-н?ак > -н?ек : порохн?бк - пурухн?йк `порохнаве дерево';

-ч-(а) > -ч'-(е): дитинчб - дитинч' й;

-чак || -ч'ак > -чек || -ч'ек: парубчбк - парубч'йк, грабч'бк - грабчйк `молодий граб';

-'а > -'е: кот?б - кот?й, собачб - собач'й (формант є суфіксом-закінченням).

У деяких говірках відбуваються наступні зміни [е], що постав на місці [а], зокрема звуження до [и], [і], що розширює варіативні ряди афіксів:

-ар > -'ер || -'ір || -ир : горшчбр - горшч'йр || горшч'нр || горшър;

-ат-(а) > -'ет-(а) || -ит-(а): сан?бта - сан?йта, дверчбта - дверчъта;

-атк-(о) > -'етк-(о) || -'ітк-(о): дит?бтко - дит?йтко || д?нт?ітко;

-ачк-(о) > -ечк-(о) || -'ечк-(о) || -'ічк-(о): вес?нл?:ачко - веселйчко || вес?нл?ечко || вис?нл?ічко.

Деякі суфікси мають цілі ряди фонетичних варіантів, пор.:

-атк-(о) > -'атк-(о), -'етк-(о), -'ітк-(о): д?івчбтко, д?іт?бтко, собач'йтко, д?нт?ітко;

-ен?-(а) > -ен?-(е), -ин?-(а), -ин?-(е), -ан?-(а): глушен?б `маля глухаря', качен?й, куропатвин?б `маля куріпки'; ц?упин?й `курченя', куропан?б;

-ец? > -ец, -иц?, -'іц?, -'іц, -ац? : украйннец?, н?нмец, волйниц? `житель Волині', китбйіц?, шэл?іц `стовп у стіні будівлі', рувбц? `рівчак';

-ечк-(а) > -ичк-(а), -'ічк-(а), -очк-(а): дунечка, кбчичка, дуч'ічка, нъжочка;

-ен?к-(а) > -ин?к-(а), -ейк-(а), -ийк-(а), -ан?к-(а), -айк-(а): мбтен?ка, дучин?ка, тйшчейка, гунэчийка `ганчірка', козуббн?ка `луб'яний кошик', р?нчайка;

-ен?к-(о) > -ейк-(о), -ин?к-(о), -'ін?к-(о), -ійк-(о), -ийк-(о), -ик-(о): ббтен?ко, ббтейко, з?ітин?ку, збйін?ко, з?бт?ійко, сунийко, сунико.

На тлі багатьох різноманітних варіантів є чимало афіксів, які не мають варіантів, що зумовлено різними причинами. По-перше, це суфікси з найменшим фонемним складом: -б-(а) (кэл?ба `ціпок'), -в-(а) (д?ітвб), -к-(а) (н?нжка), -ук (вепрэк `годований кабан'), -ус? (д?ідэс?), -ш-(а) (кэл?ша знев. `нога') та ін. По-друге, це рідковживані багатофонемні суфікси, які зафіксовано в небагатьох говірках: -айл-(о) (вопэдайло `опудало на городі'), -арн?-(а) (шпакбрн?а `шпаківня'), -маґ-(а) (ґул?мбґа `велика ґуля'), -опан (горлопбн), -'убин-(а) (шчил?эбина `щілина'), -увай (балахувбй `той, що має витрішкуваті очі'), -штол?-(а) (бабштул?а ірон. `стара жінка') та ін.

Вихідною формою вважаємо суфікс, спільний як для частини західнополіських говірок, так і для інших діалектів та літературної мови, а всі фонетичні варіанти відзначаємо в дужках, пор.:

-ай (-'ай, -ей, -'ей, -'ій);

-'ак-(а) (-ак-(а), -йак-(а), -л'ак-(а), -'ек-(а));

-он'к-(о) (-ойк-(о), -онк-(о));

-чак (-ч'ак, -ч'ек, -чек).

Якщо ж суфікс зафіксовано в одній формі, то її вважаємо вихідною.

Як бачимо, фонетичні особливості говірки відчутно трансформують словотворчі афікси, що відбивається на формальній структурі похідних лексем.

Не менш важливою проблемою є виділення багатозначних і омонімічних суфіксів; основний критерій такого розрізнення - семантика похідних одиниць. Так, західнополіським відсубстантивним утворенням суфікс -ин-(а) надає значення: одиничності (картоплъна, горошъна), збірності (берйзина, грабъна), прихильності і співчуття (сиротъна, сорочъна), нейтральне значення у назвах конкретних предметів (рабръна, страмъна), його також уживають для творення назв м'яса (свинъна, баранъна) та назв осіб жіночої статі (д'бдина, дружъна). Усе це свідчить, що в одного афікса не могло розвинутися стільки значень, частина з яких прямо протилежні. На думку Ю. Шевельова, в українській мові існує кілька по-різному наголошуваних суфіксів, що мають форму -ин-(а). Тому виділяємо суфікси-омоніми, подаючи їх із цифровою сигнатурою (напр.: -ин-(а)₁, -ин-(а)₂, -ин-(а)₃, -ин-(а)₄ і т.д.).

У цьому підрозділі проаналізовано відсубстантивні, відад'єктивні, віддієслівні, відчислівникові, відзайменникові, відприслівникові та відвигукові іменники.

Наведемо фрагмент опису відсубстантивних іменників.

На основі докладного аналізу семантики західнополіських дериватів з -ис'к-(о) (-иск-(о), -еск-(о)) виділили три суфікси-омоніми.

-ис'к-(о)₁ (-иск-(о), -'іск-(о), -еск-(о)) використовують для творення локативних назв, які формують два підтипи:

1. Високопродуктивний підтип назв полів, мотивованих назвою культур, які там росли:

картуплис'ко || po kartof^|ly^esku*, бэл'бис'ко, грбдис'ко; бурачъс'ко; жътиско, ржъс'ко || рж?ско; пшинъско, pљeс^|iиisko; въўсис'ко || в'іўсйско || в'івчъс'ко || в'івсъс'ко || гнвсис'ко; йбчиско, йачм'нн'іс'ко, њжerс^|isko `поле з-під ячменю'; гречъско || грњчыско; качанъс'ко `поле з-під кукурудзи', кукурэVис'ко; просъс'ко || прнсис'ко; нл'ниско || л'онъс'ко, придивйско `поле з-під льону'; кунуплиско || коноплъско; лубинйско `поле з-під люпину'; брэквыско; вйджиско `поле, де росла вика'.

За цим зразком утворені найменування і невеликих ділянок, хоч для повідомлення про сівозміну такі деривати зайві, тобто назви *цибулъс'ко, *часничъс'ко, *пасолъс'ко та ін. цілком можливі, але їхнє утворення та функціонування оказіональне; однак їх наявність свідчить про продуктивність типу. У процесі словотворення чергуються кінцеві приголосні твірної основи: [к] - [ч] (бурачъс'ко), [ц' || ц] - [ч] (pљan^|yиysko), [ґ] - [U] (вйджиско). Частина дериватів зберігає наголошення мотиватора, в інших лексемах наголошений суфікс.

2. Продуктивний підтип інших локативних назв (не полів): пожбриско || пожбрис'ко `місце, де була пожежа', торф'нско, глънис'ко, клэнис'ко, дворъ^еско `подвір'я', двуриско `місце, де колись був двір', пйчис'ко `місце, де раніше було житло', хбтис'ко `тс', дръниско `тс', кэкрис'ко `тс', двуриско || двуръс'ко `тс', подвурис'ко `тс', гнойнско, горудиско, вугниско, стожаръско `острівок на болоті, де можна класти копицю сіна', багнъ^еско, малънис'ко `місце, де росте малина', берйзис'ко `березовий ліс'; пор. назви для місця, де сплять дикі звірі: лъгвис'ко, лугвис'ко, логовълис'ко, л'еговъс'ко || л'ігувис'ко || лужвис'ко `лігво вовка', котовълис'ко `місце, де качався кінь' (< котовъло); пор. ще бор?ско `бір', пор. суфіксально-складне дроворэбиско `дровітня'. Наголос різноскладовий, частіше зберігається твірного слова.

Виявлені паралелі зазначеного типу в інших українських діалектах, зокрема у середньополіському, середньонаддніпрянському і в західній частині степового говору, уточнюють твердження І.І Ковалика, що “на східнослов'янській мовній території за допомогою похідного суфікса -ис(ь)к-о (-isk-o) утворюються назви місця тільки в західноукраїнському наріччі, західній частині північноукраїнського наріччя і в західнобілоруських говірках” [Ковалик І.І. Назви місця в східнослов'янських мовах у порівнянні з іншими слов'янськими мовами (Словотвір) // Слов'янське мовознавство: Зб. ст. - К.: Вид-во АН УРСР, 1959. - С. 22].

-ис'к-(о)₂ (-иск-(о), -и^ес'к-(о), -еск-(о), -'іск-(о)) (зі значенням згрубілості і зневаги). При порівнянні утворень із суфіксами -ис'к-о та -ишч-е “в семантиці утворень на -иськ-о виразніший елемент негативної оцінки, фамільярної зневажливості” (Л.О. Родніна).

Західнополіські деривати формують такі словотвірні типи:

1. Високопродуктивний тип назв осіб із відтінком згрубілості і зневаги, зрідка збільшеності: д'ідъс'ко, бабъс'ко, мбтис'ко, батчъс'ко, синъс'ко, д'нвиско, дівэлисько, братъс'ко, сестръс'ко, свекръс'ко, свекрэшис'ко, йатрушъс'ко, шваґръс'ко, отчъмис'ко, кумъс'ко, сватъс'ко, з'атъс'ко, приймачъс'ко, хлопчъ^еско, молодчъс'ко, горлач?ско `людина з сильним голосом', варґаЊско `губань', вндьмиско, глухмайнско, злод'эжиско, мот'унъско `брехун', лигэшиско `ледар', хамэлис'ко, бурудаЊско `бородань', вусаЊско, снувйдиско `той, хто сновигає', чириваЊско та ін.; пор. з ремаркою співчутливе сирутйско `сирота'.

2. Високопродуктивний тип назв великих конкретних предметів (із відтінками збільшеності і згрубілості): хатъс'ко, домъ^еско, хливъс'ко, столъ^еско, бочъс'ко, чоботъ^еско, колудиско, полутниско, раднъ^еско, од'ійблиско, вурчйсько `згруб. до вурок', салъ^еско, сукманъ^ес'ко, цибэлиско, лэписко, гальманйско, бурачйско, вугніско, смучис'ко `грязь', прнрвисько, головъс'ко, чубъс'ко, гочъс'ко, носъс'ко, вушъ^еско, ротъс'ко, губъс'ко, лапъс'ко, ножъ^еско, ручъс'ко, плечъс'ко, стигнъ^еско, калдунъс'ко `живіт' та ін.

3. Продуктивний тип назв тварин: собачъс'ко, псъс'ко, сэчиско, воўчъс'ко, бичъс'ко, бугайнс'ко, bara^|nys'ko, корувис'ко, тилъс'ко, кабанъс'ко, пйіўнъс'ко, рипэшис'ко `ропуха', жучъс'ко, хрушчъс'ко, черўйачъс'ко та ін.

4. Малопродуктивний тип варіантів чоловічих власних імен із відтінками згрубілості і зневаги: Гадбмис'ко (< Адам), Йванъс'ко, Тарасъс'ко, Петръс'ко, Миколбйіс'ко; пор. прізвиська родин: Сиридъс'к'і (< прізвище Середа), Сидоръс'к'і (< ім'я діда Сидор), один представник чоловічої статі - Сидоръс'ко.

5. Малопродуктивний тип абстрактних назв: морузиско, внтрыско, пръзвис'ко, нбзвъс'ко, годънис'ко `пора, коли прокльони збуваються'.

У деяких дериватах наголос виконує смислорозрізнювальну функцію: хбтис'ко `місце, де стояла хата' - хатъс'ко `велика хата', бурбчис'ко `поле з-під буряків' - бурачъс'ко `великий буряк' (таке розрізнення тільки в тій самій говірці).

-ис'к-(о)₃ (-иск-(о), -еск-(о)) (назви знарядь праці, зокрема держаків). На думку Я. Рудницького, “генетично в'яжеться значіння `частина знаряду' зо значінням місця: `держак' це властиво `місце, де находиться заліззя' ” [Рудницький Я. Наростки -ище, -исько, -сько. - Вінніпеґ, 1967. - С. 38]; такої ж думки і В. Дорошевський про польські деривати.

Виділено такі західнополіські словотвірні типи:

1. Продуктивний тип назв держаків знарядь, переважно мотивовані назвою відповідного знаряддя: `ручка сокири': топоръс'ко || topor^|ysko; `держак граблів': граблъс'ко || грбблыско || hr^|abl'isko || hrab^|ysko, `ручка ціпа': cep'^|isko i cep^|y^esko; ko^us^|ysko `кісся', коцюб?ско. Послідовно наголошений суфікс, виняток грбблыско.

2. Непродуктивний тип предметних назв: днйщиско `дошка, на яку сідає прядільниця', днйско `тс', динчъс'ко `тс', stuћar^|ysko || stu^oћ^|ysko `жердина в середині стіжка', бічъско `пучок різок'.

Поодинокі деривати, які не формують словотвірного типу: чив'Ўдиско `тривала недуга', сувіско `мастит'.

Цікава своїм походженням назва топоръс'ко у значенні `ручка сокири', оскільки це дериват від топур. Це випадок, коли зруйновані мотиваційно-дериваційні відношення: спершу топоръс'ко означало тільки ручку топора, але оскільки відбулося змішування понять топор і сокира, причому друга назва витіснила першу, то й топоръс'ко почало означати ручку сокири; дальше руйнування мотиваційно-дериваційних відношень зумовило розширення семантики, і тоді топоръс'ко || топоръшче означає держака будь-якого знаряддя праці, пор.: с-пол. топоръшче `держак сапи'; бук. топоръш'ч'е `держак (ножа)'; зак. топуриско і топоръшч^(')е `держак сапи'; пор. блг. топоръшка `держак мотики'.

Це явище, відзначене і в польських говірках, В. Дорошевський пояснює трохи інакше: “Toporzysko, народна назва держака сокири, є назвою, яка своїм значенням не відповідає реальному: перенесення назви держака топора на держак сокири вплинула матеріальна подібність десигнатів: ручки обох знарядь подібні між собою, і елемент цієї подібності виявився сильніший від усвідомлення того, що топорисько є частиною топора” [Doroszewski W. Studia i szkice jкzykoznawcze. - Warszawa: Paсstwowe Wydawnictwo Naukowe, 1962. - S. 250]. Про те, що тут первинним було сплутування понять топор і сокира, свідчать дані словенської мови: у частині говірок назва сокира вживається у значенні `ручка топора'; пор. також слн. і хрв. sikiriљte `топорище'.

Як бачимо, оригінальність західнополіських словотвірних типів у тому, що вони утворюють деривати з суфіксом -ис'к-(о)₃ не тільки для найменування держаків знарядь, але й назви різних пристосувань (днйщиско, stu^oћ^|ysko).

Так описано майже 14 000 похідних іменників. У кожному випадку відзначено морфонологічні чергування, наголошування дериватів, а також зміни мотиваційно-словотвірних відношень (якщо такі зафіксовано).

Інший приклад. У частині західнополіських говірок засвідчено деривати з рідковживаним суфіксом -ухн-(а), твірними основами для яких стали більше десятка іменників.

На думку А.П. Грищенка, цей похідний афікс виник тому, що “іменниково-прикметникові суфікси *-ъхъ-, *-uхъ- зневиразнювалися внаслідок своєї поліфункціональності в системі слов'янського словотвору. Паралельна тенденція до спеціалізації, увиразнення і категоріального закріплення суфіксів за відповідними частинами мови знаходила вияв у поширенні їх іншими суфіксами” [Грищенко А.П. Прикметник в українській мові. - К.: Наук. думка, 1978. - С. 159].

Західнополіські деривати із суфіксом -ухн-(а) (-ухн'-(а)) формують один продуктивний тип назв осіб жіночої і чоловічої статі: а) за кровними зв'язками: мбтэхна, ^|мамухна, братэхна, сестрэхна, dwa diadiuchny, дочэхна; пор. дохнб `дочка'; б) за родинними зв'язками: свикрэхна || свикрэхн'а, зовэхна `чоловікова сестра', молодэхна `молода на весіллі', нев'нстухна; пор. з цим значенням: nйwichna || не(і)ві(е)хна; в) інші назви осіб: d^|ruxna `дружка на весіллі' (дехто вважає це утворення з суфіксом -н-а, хоч причин для оглушення [г] не було); г) у варіантах жіночих імен: Вол'эхна, Hannuchna.

Оскільки деривати з -ухн-(а) часто мають один або два “зайві” склади порівняно з мотиваторами (сестрэхна, братэхна), то у похідних відбуваються різні усічення, напр.: зовэхна (< зовъц'а), newichna, можливо, і в дрэхна.

Не формують окремого словотвірного типу назви oveи^|uxna `вівця' та смйртухна `смерть'.

У західнополіському діалекті ці деривати формують два ареали: один у надбузьких говірках (Шацький і Любомльський райони Волинської області), другий - це говірки Ратнівського та Любешівського районів Волинської і Дрогичинського та Іванівського районів Брестської області Республіки Білорусь.

Такі деривати наявні в українських середньо- та західнополіському діалектах, у білоруській та польській мовах, тому й визначаємо їх як спільні українсько-білорусько-польські утворення.

Про “затухання” цього словотвірного типу в білоруській мові свідчить хоча б той факт, що з аналізованих П.В. Сцяцком 44 дериватів білоруської мови 36 узято зі словника середини ХІХ ст. І.І. Носовича. У західнополіських говірках теж зменшується продуктивність цього типу, очевидно, під впливом мовленнєвої ощадності, а також тому, що не підтримується літературною мовою.

Крім наведених прикладів, виявлено кілька дериватів, у яких цей суфікс ужито з іншим закінченням: -ухн-(и) - сватэхни `сватання'; -ухн-(о) - baciuchno || batiuchno, swatuchno; пор. wуjtuchno.

Оскільки іншомовні лексеми не аналізовані з погляду словотворення, то у роботі проведено, де це можливо, розмежування західнополіських дериватів від запозичень. Покажемо це на одному прикладі.

-ов-(а)₁. Цей суфікс прикметникового походження; деривати з ним, як зазначають дослідники, у літературній мові формують непродуктивний словотвірний тип назв жіночого роду. Однак західнополіські утворення становлять один високопродуктивний тип назв дружин, що утворені від прізвиськ чи імен їхніх чоловіків (тільки рідковживані прізвища можуть бути використані у ролі мотиватора). Приклади з говірки с. Сильно Ківерцівського району Волинської області: Бйцкова < Бйцк'і, Бэбникова < Бэбник, Кбмчикова, Нйл'кова (< Ювеналій), Санд'урова (< Олександр), Полкувн'ікова, Примачкува, Рббчикова, Цэманцова (дружина Цэманца, уродженця с. Цумань) та ін.; за цим же зразком іноді творять назви дочок: С'ййкова (< Олексій), Мййшикова (< Михайло), Мъкус'ова (< Микола) і т.д.; пор. апелятивну назву за родинними зв'язками: братовб || братовбйа || bratowa `дружина брата'. Зберігається наголос мотиватора, крім деривата братовб.

В.Т. Коломієць стверджує, що такий тип назв осіб жіночої статі за іменами чи прізвищами чоловіків розвинувся у польській, чеській та верхньолужицькій мовах, в українській та білоруській - єдине утворення королева. Цей перелік треба ще доповнити нижньолужицькою мовою. Пор.: блр. bratov^|a%a; п. krуlowa, bratovo, krafcova, synovo, teњжovo; ч. doktorovб; в-л. Krawcowa; н-л. Bartowa, Bronkowa, susedowa; зафіксоване рос. свекрува - це інший словотвірний тип. Пор. зауваження Ю. Шевельова: “Вживаний [...] серед галицької інтеліґенції наросток -ов(а) з наго-лосом на наростку (докторува, директорува) - виразний польонізм” [Шерех Ю. Нарис сучасної української літературної мови. - Мюнхен: Молоде життя, 1951. - С. 208].

Отже, за матеріалами, що маємо в нашому розпорядженні, можемо стверджувати: 1) дериват братовб - це спільне українсько-білорусько-польське утворення; 2) деривати назв дружин (рідше дочок) від імені, прізвища або прізвиська чоловіка (батька), які зберігають наголос твірного слова типу Нйл'кова - це західнополіські утворення; 3) деривати з наголошеним суфіксом -ув-а (типу майструва) - це полонізми. Особливістю західнополіського словотворення є відсутність суфікса -ев-(а) - послідовно вживаний -ов-(а), навіть у тих випадках, коли твірна основа закінчується м'яким приголосним, пор. Бйн'ова, Мъкус'ова, Мамбйова та ін.

Цей прикметниковий суфікс перейшов у розряд іменникових внаслідок субстантивації присвійних прикметників: давніше, очевидно, вживалися словосполучення Бал'унова жънка, Бал'унова дучка і т.ін., які в результаті мовленнєвої ощадності спростилися - / до Бал'уновейі ни йди ничуго позичбти / (про дружину Бал'уна) //а Бал'унова йде збмуж / йакугос' вже привузила / (про дочку Бал'уна).

Встановлено, що 6 113 західнополіських відсубстантивних іменників утворено за допомогою 557 суфіксів (дослідники літературного словотвору подають різну кількість словотворчих афіксів - від ста до чотирьохсот). Серед відсубстантивних словотвірних типів виявлено 36 високопродуктивних, 91 продуктивний, 109 малопродуктивних, 266 непродуктивних типів; 183 суфікси зафіксовано у структурі лише одного утворення.

Паралелі до західнополіських дериватів з інших діалектів (їх повнота детермінована ступенем фіксації у різних джерелах) засвідчують, що частина афіксів і словотвірних моделей західнополіських говірок мають широкі міждіалектні і міжмовні зв'язки, інші - вужчі зв'язки або ж належать до ексклюзивних одиниць.

Паралелі до західнополіських дериватів з інших слов'янських мов вибрані з дериватологічних праць, збірників текстів та різних словників і подають широке слов'янське тло проаналізованих говіркових утворень.

Табличне представлення матеріалу уможливлює відтворення у лапідарній формі не лише ареальних характеристик словотворчих афіксів, а й встановлює кількість відповідників в інших українських діалектах та інших слов'янських мовах (пор. фрагменти таблиць 1, 2). Співвіднесеність західнополіських дериватів з іншими українськими діалектами та з іншими слов'янськими мовами відбиває реальний стан інформаційного забезпечення сучасної україністики та славістики в цілому, тому наведені таблиці та діаграми відтворюють сбме інформаційний стан, що може різнитися від реального стану.

У роботі подано 29 таблиць та 10 діаграм.

Таблиця 1. Відповідники до західнополіських десубстантивних суфіксальних іменників в інших українських діалектах

1 зх-пол. суфікси

-'ушн'-а

-'ушник

-ушок

-ушч-а

-хн-а

-хн-о

-ц'-а₁

-ц'-а₂

-цак-и

-ц-е

-ц'-і

-ц-о

-ц'-о

-цтв-о

-ч-а₁

-ч-а₂

-чак

-чик

-чик-и

-чин-а

-чих-а

-чиц'-а

-чук

-ш-а₁

-ш-а₂

-штол'-а

-шч-е

-шчик

-шчин-а

-шчиц'-а

-шч-о

-шчук

557

216

125

154

160

179

111

151

129

128

123

140

163

Українські діалекти: 1 - західнополіський, 2 - середньополіський, 3 - східнополіський, 4 - волинський, 5 - подільський, 6 - наддністрянський, 7 - гуцульський, 8 - буковинський, 9 - надсянський, 10 - бойківський, 11 - закарпатський, 12 - лемківський, 13 - середньонаддніпрянський, 14 - слобожанський, 15 - степовий.

Діаграма 1. Співвідношення західнополіських десубстантивних суфіксальних іменників та відповідних утворень в інших українських діалектах

Вертикаль: кількість суфіксальних відповідників, спільних із західнополіськими говірками.

Горизонталь: українські діалекти: 1 - західнополіський, 2 - середньополіський, 3 - східнополіський, 4 - волинський, 5 - подільський, 6 - наддністрянський, 7 - гуцульський, 8 - буковинський, 9 - надсянський, 10 - бойківський, 11 - закарпатський, 12 - лемківський, 13 - середньонаддніпрянський, 14 - слобожанський, 15 - степовий.

Таблиця 2. Cлов'янське тло західнополіських десубстантивних іменників

1 з-пол. суфікси