Іменний словотвір західнополіського говору

Про високу продуктивність словотвірних типів з окремими суфіксами свідчить і словотвірна субституція. Зазначимо, що словотворчі суфікси у запозичених західнополіськими говірками росіянізмах майже не зазнали змін; словотвірна субституція найбільш характерна для полонізмів і германізмів, причому навіть фіналь слова, що звуковим складом уподібнюється до словотворчого афікса, теж може замінюватися українськими суфіксами, пор.: буц'ун `лелека' (< п. bocian), комин'бр `сажотрус' (< п. kominiarz), гобйрок `танець' (< п. oberek), образук `маленька ікона' (п. obrazik), кбрмник `годований кабан' (< п. karmnik), шрот'нвка `старовинна мисливська рушниця' (< п. szrotуwka), фл'бнец' `саджанець лісових дерев' (< нім. Pflanze), мййсор `ніж' (< нім. Messer), шершйбок || шаршббок `шерхебель' (< нім. Schдrfhobel), шбрварок `гуртова робота як повинність' (< нім. Scharwerk) та ін.

У кінці кожного підрозділу вміщені висновкові таблиці та діаграми.

В окрему групу дериватів виділено нульсуфіксальні утворення (цей термін виправдовує свою назву тільки з погляду синхронії; коли ж розглядати такі деривати в діахронії, то в частині виявиться суфікс, який походить з індоєвропейського -о-, що в праслов'янській мові передавався зредукованим голосним, пор.: brodъ < bredo, blмskъ < blъљиati).

Від дієслівних основ західнополіські іменники утворені за такими моделями:

усічення дієслівної основи та збереження твердого приголосного (ДО + Ш + Ш, тобто: дієслівна основа + нульовий суфікс + нульове закінчення): збут, пудпбл;

2) усічення дієслівної основи і збереження м'якого приголосного або заміна кінцевого твердого приголосного відповідним м'яким (ДО + Ш' + Ш): збгород';

3) усічення дієслівної основи і закінчення -а зі збереженням кінцевого твердого приголосного (ДО + Ш + а): шолута, обэва;

4) усічення дієслівної основи і закінчення -а, перед яким кінцевий твердий приголосний чергується з відповідним м'яким (ДО + Ш' + а): мун'а, прус'а;

5) усічення дієслівної основи і закінчення -е (ДО + Ш + е): луже;

6) усічення дієслівної основи і закінчення -и (ДО + Ш + и): дуговори, въгл'ади;

7) усічення дієслівної основи і закінчення -і (ДО + Ш' + і): гэл'і;

8) усічення дієслівної основи і закінчення -о (ДО + Ш + о): скубло, пукладо;

9) усічення дієслівної основи і закінчення -о з набутою м'якістю приголосного твірної основи (ДО + Ш' + о): хвбс'ц'о.

Відприкметникові деривати утворені за такими моделями: ОП + Ш + Ш (-і) (основа прикметника + нульовий суфікс + нульове закінчення, у Р.в. -і), ОП + Ш' + Ш(-і), ОП + Ш + Ш(-у/-а), ОП + Ш' + Ш(-у/-а), ОП + Ш + а, ОП + Ш + о, ОП + Ш + и.

Унаслідок зворотного словотворення у говірках постали такі деривати: йіж < йіжбк, куропбт `самець куріпки' < куропатва || куропбтка, тйтер, подэха, шкарпйта, шмбта < шмбтка, сиройнга та ін.

У підрозділі “Інші різновиди морфологічного способу словотворення” проаналізовано префіксацію (26 префіксів), утворення з префіксоїдами (2), префіксально-суфіксальні утворення (190 конфіксів), префіксально-нульсуфіксальні деривати (60 афіксів), флексійне словотворення (9 суфіксів-закінчень), універбацію, словоскладання, основоскладання, суфіксально-складні іменники (24 суфікси), редуплікацію, контамінацію, оказіоналізми і деривати, що постали внаслідок народної етимології; телескопія та абревіація в західнополіських говірках представлені поодинокими прикладами.

Докладно проаналізовані неморфологічні способи словотворення (морфолого-синтаксичний, лексико-семантичний, лексико-синтаксичний; виділено синтаксичне словотворення).

У підрозділі “До діахронічної характеристики іменникових дериватів” розглянуто паралелі з “Волинських грамот ХVІ ст.” [ВГ], які засвідчили збереження упродовж тривалого часу продуктивності багатьох словотвірних типів, а також багатшу сучасну словотвірну базу. Так, у волинських грамотах виявлено десубстантиви, утворені за допомогою таких суфіксів:

-анец' : сестрене(ц) мо(и) [ВГ: 43]; сестре(н)цу своему [ВГ: 42].

-анин : повhту Лу(ц)ко(г)[о] земени(н) [ВГ: 18].

-'атк-(о): детя(т)ко [ВГ: 182].

-ечк-(о): тое име(н)ечко [ВГ: 79].

-изн-(а): щ(т)чи(з)ны моее вла(ст)ноє `спадщини від батька' [ВГ: 111]; бабизну и материзну [ВГ: 116].

-ик₁ : колодези(к) [ВГ: 63]; пл#цы(к) [ВГ: 80].

-иц'-(а)₁ : его небо(ж)чицы [ВГ: 92].

-иц'-(а)₂ : щ(т) ты(х) закопо(в) грани [...] щ(т) ты(х) грани(ц) просто чере(з) лесъ [ВГ: 220].

-ич₁ : братанича мое(г)[о] [ВГ: 40]; щ(т)чи(ч) и деди(ч) [ВГ: 104].

-ишч-(е)₁ : дворище (маєток) [ДВГ: 71]; селища ншо(г)[о] [ВГ: 167]; и зъ ставищами [ВГ: 52]; врочища [ВГ: 34]; млынищами [ВГ: 102].

-j-(а)₁ : бра(т)я [ВГ: 99].

-к-(а)₁ : две де(в)ки [ВГ: 40]; ни(в)ка [ВГ: 63]; з реками, з речками [ВГ: 113]; щзе(р)цами, во(д)ками [ВГ: 107].

-к-(а)₂ : яко вла(ст)ная дедичка [ВГ: 120].

-к-(и): де(т)ки нши [ВГ: 79].

-к-(о): Левко [ВГ: 214].

-ник₁ : служебни(к) [ВГ: 20]; ме(р)ника [ВГ: 49].

-ник₂ : в ду(б)нику [ВГ: 63].

-ниц'-(а)₂ : ручницами [ВГ: 88]; на пи(в)ницы [ВГ: 174].

-н'іс'т' : мае(т) мае(т)но(ст) и пора(д)но(ст) [ВГ: 121].

-ов-(е): его пре(д)кове, старостове [ВГ: 105]; ревизорове [ВГ: 153]; и пото(м)кове его [ВГ: 20]; щни яко щпекунове [ВГ: 23, 57]; и(х) м(лст) панове [ВГ: 61]; и сынове мои [ВГ: 41]; жидове [ВГ: 154].

-ств-(о): в сусе(д)стве [ВГ: 41]; в сиро(т)стве [ВГ: 113].

-ухн-(а): и щбадва не бы(ли) бы мату(х)ны свое(и) послу(ш)ни [ВГ: 92].

-ц-(е): щзе(р)цами [ВГ: 51]; з Ло(з)ки в боло(т)це [ВГ: 63].

Десубстантиви з волинських грамот ХVІ ст. утворені за допомогою 22 суфіксів, - у сучасних західнополіських говірках виявлені відсубстантивні іменники із 557 словотворчими суфіксами. Деривати з суфіксами -'атк-(о), -ик₁, -j-(а)₁, -к-(а)₁, -к-(а)₂, -ник₁, -ниц'-(а)₂ у сучасних західнополіських говірках формують високопродуктивні словотвірні типи; -ечк-(о), -иц'-(а)₁, -иц'-(а)₂, -ишч-(е)₁, -к-(и), -к-(о), -ник₂, -ц-(е) - продуктивні; -ств-(о) - малопродуктивний; -анец', -анин, -ич₁, -н'іс'т' - непродуктивні словотвірні типи; не виявлено новотворів із суфіксами -изн-(а), -ов-(е) та -ухн-(а). Отже, багато словотвірних типів зберігають свою продуктивність протягом багатьох століть.

Західнополіське іменникове словотворення виявляє спільні для багатьох діалектів тенденції, водночас йому притаманні і деякі специфічні риси.

Лише у досліджуваних говірках виявлені деривати: а) зі зневажливо-збільшувальним відтінком, утворені за допомогою суфіксів -ар-(а)₂ (рот'бра `великий рот', нос'бра, живот'бра, хвос'т'бра), -ец-(а) (головйца `велика голова', жмен'йца `велика жменя', хатйца `великого розміру хата' та ін.), -ий-(а) (бабийб `стара баба', мисийб `велика миска'), -й-(а) (бабйб `здоровенна баба', коробйб), -шч-(е) (матершчй, бапшчй), -'ондр-(а) (хвал'ундра `хвалько', шл'ундра), -ац-(а) (двойбца, тройбца) та ін.; б) зі зменшено-пестливим відтінком: -ан'-(о) (татбн'о, кумбн'о), -анок (братбнок `син брата', сестрбнок), -'ат-(о) (тел'бто, порос'бто, корътц'ато `коритце') та ін.; в) з нейтральним значенням: -айл-(о) (пругбйло `сильце особливої конструкції для лову качок на воді', вопэдайло `опудало на городі'), -'інк-(а) (берез'ннка `березовий ліс', хвойінкб), -ун-(и) (палкунъ `висохлі стебла картоплі без листя', вовчунъ `рослина череда', латунъ `старий одяг') та ін.

Зафіксовано багато локалізмів з уніфіксами: -вич-(а) (тетервъча `самка тетерука'), -ес (мбн'кес `лівша'), -ечик (свинйчик `приміщення для свиней'), -иг-(а) (штанъга `холоша штанів'), -ийан (турмийбн `ув'язнений у тюрмі'), -овач (клиновбч `ворок'), -овин (рбковин `сильна іржа в стволі рушниці'), -ойд-(а) (дугуйда `висока ростом дівчина'), -ул-(и) (мохэли `журавлина'), -'ат-(а)<sub>2</sub> (сън'ата `синяк на тілі від удару'), -ен'ін (сухйн'ін `худий чоловік'), -еш-(а) (кривйша `хто накульгує'), -енд-(а) (причипйнда `прискіплива людина'), -иш (пбриш `страва із запареного житнього борошна'), -ен' (сурочен' `кладка із сорока снопів'), -'унк-(а) (пйбт'унка `п'ятниця'), -х (ц'ух `собака') та ін.

Частина зафіксованих дериватів за творенням не відрізняється від лексем, уживаних в інших українських діалектах та літературній мові, але має відмінну семантику, пор.: картоплъшче `листя і стебла картоплі' (картоплъшче вже зосухло / муна починбти копбти картупл'у) і широко вживане картоплъшче `поле з-під картоплі', бул'бувин':а `поле з-під картоплі' і бул'бовън':а `листя і стебла картоплі', рачъца `онкологічне захворювання' (рачъца л'удъну ше швъдше з'іс'т' йак рак) і рачъца `самка рака' та ін.

У третьому розділі “Словотворення прикметника” репрезентовано творення прикметників від різних основ та за допомогою різноманітних формальних засобів. У підрозділі “Суфіксація прикметників” схарактеризовано відіменникові, відад'єктивні, відзайменникові та віддієслівні якісні прикметники; відіменникові, відад'єктивні, віддієслівні, відчислівникові, відзайменникові та відприслівникові відносні прикметники; присвійні прикметники. Зазначено, що для утворення 328 відіменникових якісних прикметників ужито 38 суфіксів, деривати з якими формують 5 високопродуктивних, 10 продуктивних, 11 малопродуктивних і 6 непродуктивних словотвірних типів, причому з 13 суфіксами виявлено лише по одному деривату. Для утворення 157 девербативних якісних прикметників використано 39 суфіксів, деривати з якими становлять 3 високопродуктивні, 5 продуктивних, 7 малопродуктивних і 15 непродуктивних словотвірних типів; із 18 суфіксами засвідчено тільки по одному утворенню.

Наведемо фрагмент опису прикметникових дериватів.

-оват-(ий) (-оват-(и), -уват-(ий)). Це складний за походженням суфікс: -ов- + -ат-(ий). У літературній мові та в більшості українських говірок він має фонетичну видозміну -уват-(ий); “найбільш імовірною причиною такого перетворення є морфонологічний чинник, суть якого полягає в переході суфіксального [о] в [у] перед наступним [в]” (А.П. Грищенко). У такому фонетичному оформленні суфікс -уват-(ий) омонімічний до деад'єктивного суфікса в дериватах малувбтий, синювбтий.

У західнополіських прикметниках переважає значення `неповний вияв ознаки, названої твірною основою'. Ці деривати вживають для характеристики: а) осіб: козаковбты `молодцюватий', циганувбтий `надто жвавий', смикувбтий `стрункий', буклагувбтий `з опуклими боками', щупакувбтий `з випнутими щелепами', ластувбтий `з веснянками', собакувбтий `обманливий', хандрувбти, здракувбти, жълувати, дурувбти, бамбулувбтий, лимахувбтий, вал'уховбтий, балахувбтий `витрішкуватий', здракувбтий `косоокий', понэруватый, н'ун'овбтий `мовчкуватий', калачу<sup>о</sup>вбтий `кривоногий', тел'буховбтий, цыбаковбтый `довгов'язий', гараховбтий, карачуновбтыj; б) тварин: дрынґул'овбтыj `довгов'язий', дершовбти(й), каштановбти(й), ґэрышувбтыj, шпакувбтий `темно-сіро-коричневої масті', ospov<sup>|</sup>aty, тыльбуховбта, хлябовбта `корова з упалими боками', валахувбтий, швайгувбтий `гострорилий (про свиней)', барашкувбта `вівця з кучерявою шерстю'; в) зовнішньо-конфігураційних особливостей предметів: скрин'ковбтий `картатий (про тканину)', пел'уховбтий `грубозернистий (про квасолю)', кантовбтыj, баграковбтыj, шэрэховбта (полива), грудовбтая і храповбтая (дорога), голяковбтэ дрэва, drowa sukowaty, ґуз'увбти, карачовбтый, гурушкувбтий `у вигляді горошку', грыбын'овбтыj, шул'аковбта `капуста, що не склалася в головку', писковбта (земля), глейовбта (земля), золовбти `дуже холодний і пронизливий вітер при плюсовій температурі'.

У давніших записах (О. Кольберґа, І. Бессараби, О. Горбача) переважає -оват-(ий), а в новіших - -уват-(ий) (кількість зафіксованих дериватів з першим - 34, з другим - 29). Наголошений другий склад суфікса (винятки: пон'эркуватий, бамбэлувати, лимйховатий). Усі три словотвірні типи високопродуктивні.

Найбільш різноманітним є творення прикметників за допомогою 61 модифікаційного суфікса від якісних прикметників (зафіксовано 155 західнополіських дериватів). Часто такі афікси розрізняються лише одним звуком, але це не фонетичні варіанти, а окремі суфікси, оскільки вони надають дериватам різні смислові відтінки, пор.: зеленувбтий `трохи зелений' - зеленкувбтий `більшою мірою зелений', зеленбвий - зеленкбвий, кантовбтий `з дещо прямокутною формою' - кантовбстий `більш прямокутної форми', клишавътий `такий, що при ходьбі тре колінами' - клишавъстий, дурнувбтий - дурнакувбтий, старйзний - стар'нзний `більшою мірою старий', важйзний - важйрний, мйншечкий - мйншен'кий, довгалйц'кий - довг'ілйц'кий, малйсен'кий - мал'нсен'кий - мал'эсен'кий - мал'эпен'кий, худ'эчий `дуже худий' - худ'эшчий `надзвичайно худий' та ін.

Зрідка якісні прикметники утворюють від займенників. У західнополіських говірках такі деривати засвідчені тільки від п'ятьох займенників - нічого, ніякий, сам, свій, такий (н'ічугий, так'нвс'кий, свъйс'кий `людяний, привітний', самутн'ій, нийбкий `такий, що не виділяється нічим особливим серед однорідних предметів').

Якісних прикметників, утворених від числівників та прислівників, не засвідчено.

Діаграма 3. Співвідношення західнополіських суфіксальних утворень якісних прикметників та відповідних утворень в інших українських діалектах

Вертикаль: кількість суфіксальних відповідників, спільних із західнополіськими говірками.

Горизонталь: українські діалекти: 1 - західнополіський, 2 - середньополіський, 3 - східнополіський, 4 - волинський, 5 - подільський, 6 - наддністрянський, 7 - гуцульський, 8 - буковинський, 9 - надсянський, 10 - бойківський, 11 - закарпатський, 12 - лемківський, 13 - середньонаддніпрянський, 14 - слобожанський, 15 - степовий.

Діаграма 4. Співвідношення західнополіських суфіксальних утворень якісних прикметників та відповідних утворень в інших слов'янських мовах

Вертикаль: кількість суфіксальних відповідників, спільних із західнополіськими говірками.

Горизонталь: 1 - західнополіський діалект; слов'янські мови: 2 - білоруська, 3 - польська, 4 - російська, 5 - словацька, 6 - чеська, 7 - верхньолужицька, 8 - нижньолужицька, 9 - болгарська, 10 - македонська, 11 - сербська, 12 - хорватська, 13 - словенська.

Для утворення 361 відіменникового відносного прикметника використано 44 суфікси, деривати з якими формують 6 високопродуктивних, 5 продуктивних, 4 малопродуктивні і 19 непродуктивних типів; із 20 суфіксами виявлено по одному деривату.

37 віддієслівних відносних прикметників утворено за допомогою 13 суфіксів, деривати з якими формують 5 малопродуктивних і 2 непродуктивні словотвірні типи; із 6 суфіксами засвідчено по одному деривату. Від числівників утворено 8 відносних прикметників за допомогою 7 суфіксів.

Від займенників свій і наш утворені відносні прикметники за допомогою суфікса -с'к-(ий): свъйс'кий || свэйс'к'і та нбс'кий.

31 відприслівниковий відносний прикметник утворено за допомогою 8 суфіксів, деривати з якими становлять 1 продуктивний, 2 малопродуктивні і 1 непродуктивний словотвірний тип; із 4 суфіксами виявлено по одному утворенню.

83 західнополіські присвійні прикметники утворено за допомогою 6 суфіксів: -ач-(ий) (свин'бчий), -ин (бббин), -ин-(ий) (качъний), -'ів (хлупц'ів), -ов-(ий) (брбтовий), -с'к-(ий) (л'эдс'кий) та словотворчої флексії -ий (парубучий); ці деривати формують 2 високопродуктивні, 1 продуктивний, 2 малопродуктивні і 2 непродуктивні словотвірні типи.

Отже, у західнополіських говірках для утворення якісних прикметників ужито 107 суфіксів, 60 суфіксів - для відносних і 7 - для присвійних.

Відносну продуктивність виявляють інші морфологічні способи творення західнополіських прикметників, зокрема префіксація і конфіксація.

Так, для творення західнополіських прикметників використано 14 префіксів: без-, ви-, до-, за-, не-, недо-, п'ід-, по-, поза-, пра-, пре-, при-, про-, роз-, деривати з якими формують один високопродуктивний словотвірний тип (з префіксом не-), один продуктивний (з префіксом за-), два малопродуктивні і шість непродуктивних.

Оригінальні утворення засвідчені з префіксами за- і по-.

за-. Цей префікс надає дериватам значення ознаки, що перевищує потрібну міру: завелъкий, задуўг'і, замалъй, задорогъй, зависукий, заширук'і, загрэбий, загэск'і, зат'нсний, занъск'і, задубри, засердътий, затймний, зайбсний, захолудни, загарбчи, замукрий, засухъй рьк та ін. Збережений наголос твірної основи. Уживання цього префікса в такому значенні - “західньоукраїнський льокалізм, зумовлений німецько-польськими впливами” (Ю. Шевельов).

по-. Мовознавці давно звернули увагу на українські говіркові деривати типу пумалий. Такі утворення зрідка фіксують у білоруських говірках, але найбільш повно - у македонській та болгарській мовах. У цих утвореннях наголос завжди на префіксі, тому, можливо, “в українській мові відповідні слова і їх наголос - залишок глибокої давнини” (Л.А. Булаховський).

Західнополіські деривати вказують на ознаку, яка виражена меншою мірою, ніж та, що передана твірним прикметником: пумалий `малуватий', пувиликий `великуватий', пустари `старуватий' (пустари кужэх - вже не гръйе) || пустарый, пузилиний `зеленкуватий'; пор. із фольклорних записів: Не велика, не мала - посередня жона. Особливістю західнополіського словотворення є те, що префікс по- може приєднуватися і до прикметників вищого ступеня порівняння, напр.: пустарши (Вже пустарши д'бд'ко), покращої (такі утворення в інших діалектах рідкісні); пор. пол'угка `легке життя'. Ф.Д. Климчук у берестейських говірках занотував приклад субстантивації прикметника з по-: пумолодый `товариш молодого'. У досліджуваних говірках широко вживаний прислівник пудавно, що свідчить про можливість давнішого існування прикметника *пудавний. Цей префікс перетягує на себе наголос, він показує часто “цензурне поменшення” ознаки, напр., путяжкий (= тяжкуватий, тяженький).

Зафіксовані деривати - це, очевидно, залишок давніше більш продуктивного словотвірного типу, вживаного в усіх українських діалектах, про що свідчать паралелі.

Для префіксально-суфіксального словотворення вжито 67 конфіксів. Спільними для відсубстантивів і відад'єктивів є конфікси за- ... -ан-(ий), при- ... -ан-(ий), при- ... -куват-(ий), пуд- ... -ист-(ий); для відіменникових і віддієслівних дериватів - до- ... -н-(ий), за- ... -н-(ий), не- ... -им-(ий), не- ... -н-(ий); для відіменникових, віддієслівних і відчислівникових дериватів спільний конфікс по- ... -н-(ий). У конфіксах переважають такі префікси: за- і не- в 11, по-, при-, з- (с-) - у 7, п'ід- та о- у 6, на- у 5, до- у 3; інші префікси стали “будівельним матеріалом” для 1-2 конфіксів. Суфікси: -н-(ий) наявний у 20 конфіксах, -ан-(ий) - у 10, -лив-(ий) - у 7, -оват-(ий) - у 5, -куват-(ий) - у 4, -ов-(ий) - у 3. Отже, базою конфіксів є найбільш уживані префікси та суфікси.

У західнополіських говірках прикметники творяться також шляхом словоскладання та основоскладання, зафіксовані нечисельні суфіксально-складні, нульсуфіксально-складні та зрощеннєво-суфіксальні прикметники. Виявлено кілька оказіональних утворень (кобила лошбча, степи степэч'і, доля жаднб) і кілька прикметників, що постали внаслідок народної етимології (врймен:а < рос. беременная, норомбл'на вода `мінеральна', однострбн:а рушниця < рос. иностранная).

Серед неморфологічних способів словотворення прикметників виявлено лексико-семантичний та ад'єктивацію, зокрема у прикметники найчастіше переходять дієприкметники, втрачаючи дієслівні ознаки, і зрідка числівники та займенники.

У процесі суфіксального словотворення в іменниках і прикметниках часто відбуваються чергування кінцевих приголосних твірної основи, причому переважають чергування, характерні для української мови. Найчастіше чергуються:

тверді приголосні з м'якими: мурда - морд'бга, б'нлий - б'іл'бвий;

м'які приголосні з твердими: свин'б - свинън:ик, гус' - гэска;

задньоязикові та фарингальний із шиплячими: дувгий - довжйзни, висукий - височйзний, мох - мшар, пбрхи - паршъвий `негарний', въґа - вйUиско;

задньоязикові з передньоязиковими: велъкий - велиц'узний, велиц'урни;

свистячі з шиплячими: лос' - лошъха, квас - квбшаний `кислий';

- звукосполука [ск] перетворюється в [шч]: п'іску - піщбрня `місце, де вибрали пісок' (чергування [к] - [ч] і внаслідок асиміляції [с] > [ш]);

- звукосполука [ст] у [шч || шч']: м'нсто - м'ішчбни, кус'т'і - кошчбви `худий' (чергування [т || т'] - [ч || ч'] і асиміляція [с] до [ш]);

[д] - [U]: ненбдитис' - ненбUаний; пор. чергування [д] - [ж] (що із [U]): глід - гложъна.

[к] - [ц']: соббка - собац'бра, мука - муцінйй;

[т] - [ч]: крутъти - крэча;

[ц'] - [ч]: кунйц' - кунчбк, пблец' - пал'чъшче;

[г] - [ж]: друг - дрэжба;

[г] - [з']: друг - друз'бка.

Отже, це типові для української мови чергування приголосних, які у процесі словотворення відбуваються серед різних частин мови, але найчастіше серед іменників, прикметників і дієслів.

Однак засвідчені і такі випадки, коли кінцеві приголосні зазнають змін, які не можна кваліфікувати як нерегулярні чергування, тим паче як звичайні чергування, - тому ми називаємо їх замінами. Нами виявлені заміни серед таких приголосних:

[в] - [б]: мал'эбра `підмальована дівчина' (< мал'увбтис');

[г] - [ґ]: дувґбла `чоловік високого росту', у якому кінцевий [г] твірної основи замінено на [ґ], чим, на нашу думку, більшою мірою передано зневажливо-згрубілий відтінок;

[й] - [д]: стрий - стръдний `двоюрідний';

[й] - [н]: стрий - cтринйчний || стринйшний `двоюрідний';

[к] - [д']: вилъкий - вылыд‰зный;

[к] - [з]: вилъкий - вылызэрный;

[к] - [й]: срайнб || срайну;

[к] - [р]: соббка - собарну;

[л] - [н || н']: малъй - манйсен'к'і, ман'эн'і, ман'эн'кий;

[л] - [ц']: малъй - мац'эпин'к'і, мац'упэсен'кий;

[н] - [д]: винб - въдний;

[н] - [л]: сумнъй - сумливая;

[р] - [л']: мукрий - мокл'увбте `всохле дерево, яке зберігає вологу';

[т] - [й]: пухнбтий - пухнбйчик;

[т] - [р]: чубот - чоборну;

[т] - [ц']: крутъти - круц'ковбтий `вертлявий', закрутъти - збкруц'ка.

Отже, приголосні [й], [к], [л], [т] найчастіше заступаються звуками [д], [й], [р], [н].

Частина таких замін, очевидно, виникла внаслідок дисиміляції: винб > винний > въдний, стрий > стръйний > стрънний > стръдний. Дериват силнък постав із с'ін:ък внаслідок дисиміляції ([лн] < [нн]). Порівняйте інші заміни, спричинені різними факторами, зокрема асиміляцією: прустъй - прос'ц'бц'кий, багбтий - багац'нн', ос'т'бк || осц®к, хбта - хац'ку ([т] + [с] = [ц]) `велика хата', муж - мэс'ки^ій (свйдир), дит'б - д'йцк'і (рузум), л'эди - л'эц'к'і (горуди), сус'нцк'і, кунйц' - кунчбк - кунUбк, вилъкий - вилиґдб та ін. Усе свідчить про те, що заміна приголосних у процесі словотворення дуже близька до оказіональної деривації, особливо при утворенні прикметників за допомогою модифікаційних суфіксів.

Четвертий розділ “Словотворення числівників” складається з підрозділів “Словотворення кількісних числівників у західнополіських говірках” та “Словотворення порядкових числівників”. Творення числівників у досліджуваних говірках не відрізняється від таких самих утворень в інших українських діалектах; виявлено незначні відмінності, спричинені в основному дією аналогії (пор. однъй). У числівниках протягом останніх п'ятьох століть відбулися фонетичні зміни, які майже не спричинили змін у словотворі. За цей час вийшов з активного вжитку числівник копб `шістдесят однорідних предметів', значно зменшилася частотність уживання дробових числівників, крім половъна і півторб. Говірки Західного Полісся як окраїнні, частина з яких не відчуває впливу літературної мови (берестейські і підляські), зберігають давні форми рахування, двоїну, дробові числівники типу пэўтрйт'а. Новотворів не виявлено, за винятком нумералізації (шмат, съла-силйн:а, т'ма-т'мэшча).

П'ятий розділ дисертації “Словотворення займенника”. Хоч дослідники спеціально підкреслюють, що суфіксальне словотворення властиве всім повнозначним частинам мови, за винятком займенника, однак західнополіські займенникові деривати найчастіше утворюють сбме за допомогою суфіксів. Вони, крім спільних рис з іншими українськими діалектами, мають ряд особливостей, це, зокрема, побутування таких форм: ви-тй (пошанна множина), нбший, вбший, йугова `його' (присвійність), нййіна `її', ц'ойовуй, стой і той `цей', ц'нтий `тс', тамтайвуно `той', н'нхто `хтось', н'бкий `якийсь' та ін.

Щодо словотвору серед особових виділяється займенник другої особи множини ви-тй (въ-те, ви-тб, в'н-те, в'н-тй); порівняйте фіксацію іншими джерелами: ви-те, віэтэ, wyte, wy-te, w'^|ite, vy^|te, ^|v'ite, ^|v'Bte, v'^|Bte.

Зауважимо, що займенник ви-те вживають переважно при звертанні до однієї особи як вияв пошани, по відношенню до декількох чи багатьох осіб він рідкісний. Традиційно цей західнополіський дериват записують через дефіс - ви-те, хоч досить часте написання разом (див. вище наведені приклади). Поза Західним Поліссям, куди ми відносимо і південне Підляшшя, дериват ви-те не відомий.

Одним із перших пояснень щодо походження цього займенника є принагідне зауваження А.Ю. Кримського в статті “Древнекиевский говор”. Пишучи про часту взаємозаміну приголосних к - т, він підкреслював (подаємо в оригіналі): “Там же на Полесье, да и вообще во всей северо-восточной Волыни, спутались […] энклитические частицы (союзы) ке и те…''. А в примітці подає: “Там, например, вместо “йдіть і ви-ке додому”, говорят: “йдіть і ви-те додому”, чему, конечно, содействует и влияние аналогии. (См. много примеров на такое те в рассказе Леси Украинки “Приязнь”)” [Кримський А.Ю. Твори: В 5 т. - Т. 3. - К.: Наук. думка, 1973. - С. 218].

Якщо заміна [т] на [к] (правильніше: [т?] на [к']) дійсно властива західнополіським говіркам (пор.: к'нка `група собак під час парування; тіка', к'нсний `тісний', к'нсто `тісто', к'нтка `тітка' та ін.), то форма ви-те, на нашу думку, виникла не внаслідок фонетичних змін (нами, напр., у досліджуваних говірках жодного разу не засвідчений вираз йдіть і ви-ке додому), а під впливом дієслів наказового способу другої особи множини. Зауважимо, що в західнополіських говірках уживані тільки такі дієслівні форми: ход'нте (а не ходіть), каж'нте, робл'нте, нос'нте і т.д.; цікавими є і контамінаційні форми - об'єднання в одній словоформі першої і другої особи множини: ход'нмте, зроб'нмте, нис'нмте та ін. Це кінцеве те приєднується і до інших форм наказового способу (зокрема, і часток, ужитих у значенні дієслів), пор.: на `візьми' - нбте `візьміть', цит' `заспокійся' - цът'те `заспокійтеся', ц'нхо одн. `тс' - ц'нхте мн. `тс', гет' одн. - гйт'те мн. А пізніше це дієслівне те почало приєднуватися і до займенника другої особи множини на тій підставі, що тільки з цією особою вживане таке закінчення.

У частині західнополіських говірок займенники йогу та йійн зі значенням присвійності приймають суфікси присвійних прикметників -ов- та -ин- || -ін-, пор.: не булу йогу (особовий) - йугова хбта, йуговий син (присвійний); пришлъ до йййі (особовий) - йййіна мбти, нййіна хэстка (присвійний), йййін син. До цих західнополіських форм паралелями можуть бути такі займенники (за даними В.В. Німчука): рос. діал. еговый `його', евоный, егонов; слн. njegov; с-х. његов; блг. негов `його, що відноситься до нього'; форма с ыхныными товарищи засвідчується в російській мові з XVI ст. Ці паралелі можна доповнити ще такими прикладами: блр. ягоны || явоны; рос. егонный, евонный, ейный, jegovyj, jevonovyj; блг. негови, нйговый, нййный, неин; м. негов, неозин, нивин; с-х. njegov, njezin, njihov; слн. njegov, njihov.

На межі між західно- і середньополіським діалектом засвідчені деривати з наголошеним н'н-: н'нхто, н'ншо || н'ншчо, зрідка нйшо, які будовою нагадують заперечні займенники, але мають семантику неозначеності: н'нхто стрйлив `хтось вистрілив', нйшо сказбв `щось сказав', нншо бэркнув; пор. паралелі: блр. нйхта `хтось', нйчы || нйчый `чийсь', нйшта || нйшто; рос. нйкто `хтось', нйчто; блг. нhґкой `якийсь', нhґчий `чийсь', нhґчто, нhґщо. Отже, це збережені давні неозначені займенники; вони наявні не тільки в білоруській та російській мовах, як твердить С.П. Самійленко, а й у болгарській. З цього приводу С.П. Бевзенко зазначав, що в українській мові відбулося злиття неозначених займенників нhкъто, нhчьто із заперечними займенниками никъто, ничьто в одну групу; про те, що це були різні займенники, свідчить подвійний наголос у непрямих відмінках - нікуго і ннкого, нічуго і ннчого, нікъм і ннким та ін. (наголос на префіксі - від неозначених займенників). Це уточнює думку С.П. Самійленка, що “у сполученні з nм (нh~сть) давньоруські питальні займенники мали значення неозначених: нhкъто, нhчьто, нhкыи”, бо це різні і за будовою, і за значенням займенники. Отже, деякі поліські говірки добре зберегли давні неозначені займенники. Паралелей до цих займенників не виявлено, а зафіксовані бойківські форми з наголосом на першому складі нъхто, нъкого, нъким мають заперечне значення. Як бачимо, і в такій кількісно обмеженій частині мови, як займенник, виявлено багато оригінальних західнополіських рис.

У “Висновках” узагальнено спостереження над творенням похідних лексем іменних частин мови. Зокрема щодо іменника відзначено:

1. Понад 14 000 західнополіських похідних іменників - це деривати від cеми частин мови (іменника, прикметника, дієслова, числівника, займенника, прислівника і вигука); переважають десубстантиви і девербативи.

2. Панівним серед іменників є суфіксальне словотворення; 6 113 проаналізованих відсубстантивів утворено за допомогою 557 суфіксів, 1 061 відад'єктив - за допомогою 177 суфіксів, 3 060 девербативів - за допомогою 348 суфіксів, відчислівникові утворення за допомогою 59 суфіксів, відзайменникові - 8, відвигукові за допомогою 40 суфіксів; інвентар усіх іменникових суфіксів - 746 одиниць; лише два суфікси - -ак і -к-(а) - вживані серед десубстантивів, деад'єктивів, девербативів, у відчислівникових, відзайменникових, відприслівни-кових та відвигукових дериватах.

3. Продуктивними є й інші різновиди морфологічного словотворення: нульсуфіксація (найбільше віддієслівних утворень), префіксація (використано 29 префіксів), конфіксація (серед десубстантивів - 187 конфіксів, деад'єктивів - 19, девербативів - 88 конфіксів), основоскладання. Серед неморфологічних способів найбільш продуктивне лексико-семантичне словотворення.

4. У західнополіських говірках збережені давні деривати: л'удкуве, чйл'ад' `сім'я, родина', `стадо корів', ратбй `орач', отрук `хто молодший за мовця', св'іс'т' `сестра дружини', нагавъц'і `штани' та ін.; деякі з них можуть слугувати джерелом реконструкції втрачених у досліджуваних говірках твірних основ, пор.: ржъс'ко || ржъшче `поле з-під жита', сэржок || сэржиц'а `суміш жита з ячменем' (отже, давніше вживалася лексема рож `жито'), топоръс'ко || топоръшче `ручка сокири' (давніше існували два окремі знаряддя праці - сокъра і топур), настрбмок `кількість сіна поверх драбин воза' || страмъна `драбина' (отже, вживалася лексема стром || страм `дерево'), гэторка `мовлення, говірка' (втрачене гутурити), загумънки `городи за клунями' (втрачене гумну), пэжално `держак батога' (втрачене пэга `батіг'), рблец' `подарунок хрещеникам на Великдень' (утрачене рбло), жъжка || жъжавка `кропива жалка' (давно забутий язичницький бог вогню Жъжа) та ін.

5. Локальними західнополіськими дериватами є: 1) десубстантиви: л'уд'б, дружбл'ік, калгйти, бабйца, кривйша, пбдалошник, зубирнб, бурачън':е `поле з-під буряків', бурачънис'ко `тс', курол'чъха `самка кроля' та ін.; 2) деад'єктиви: дувґбла `чоловік високого росту', син'бта `синяк на тілі від удару', зил'унка `городина', кривавн'эх `деревій' та ін.; 3) девербативи: держбн':е `держак знаряддя праці', варъвн'а `кухня' та ін.; 4) відприслівникові утворення: спросунец' `лунатик', п'ншн'а `палиця, якою підпираються, ідучи по льоду'.

6. Окраїнним говіркам, якими є західнополіські, властиві риси, що відсутні у непериферійних діалектах, наприклад, в українській мові відсубстантивні іменники з суфіксом -ох-(а) здебільшого творять назви істот із зневажливим відтінком, - у західнополіських говірках назви осіб можуть мати нейтральне значення (йатруха) або відтінок похвали (крас'уха), причому кількість назв неістот навіть більша, ніж істот, чого немає в інших українських діалектах.

7. Серед українських діалектів найближчими до західнополіського творення іменників є середньополіський та волинський діалекти, потім - східнополіський, наддністрянський та інші південно-західні говори; серед південно-східних діалектів найближчий степовий (його західна частина). Серед слов'янських мов у галузі словотвору найближчими до західнополіських похідних іменників є білоруська та польська мови, потім російська, чеська, словацька і південнослов'янські.

У ділянці словотвору прикметника відзначено:

1. Більше 1 700 західнополіських похідних прикметників утворено від п'ятьох частин мови - іменника, прикметника, займенника, дієслова і прислівника, при цьому в кожній групі за значенням (якісні, відносні, присвійні) переважають утворення від різних частин мови.

2. Панівною є суфіксація: для творення якісних прикметників ужито 107 суфіксів, 60 суфіксів - для відносних, 7 для присвійних; інвентар прикметникових суфіксів - 174 одиниці.

3. Деякі похідні прикметники утворені від твірних основ, які сучасними говірками вже втрачені, пор.: стринйшний || першостръдн'ій `двоюрідний' (лексема стрий у західнополіських говірках не вживається), врйдний `такий, що робить шкоду' (лексема вред не вживається), др'бний `поганий' та ін.

4. Відносну продуктивність виявляє префіксація (використано 14 префіксів) та конфіксація (67 конфіксів), а також основоскладання.

5. Найближчими щодо словотворення прикметника серед українських діалектів є середньополіський, волинський, східнополіський та степовий (західна частина) говори. Найближчими серед слов'янських мов щодо прикметникового творення є російська, польська, білоруська та болгарська мови.

Словотворення західнополіських числівників не відрізняється від відповідних дериватів в інших українських говорах; лише в окремих говірках збережені давні деривати - штиридйс'ат, деўйадйс'ат || див'іт'дйс'ат, пуўдрэга, п'івтрйт'а.

Хоч займенники становлять відносно замкнену лексико-семантичну групу, однак у західнополіських говірках вони мають деякі словотвірні особливості:

1. Лише у говірках Західного Полісся вживають займенник пошанної множини въ-те || ви-тй || в'н-те || в'і-тй.

2. У словотворенні займенників найбільш поширена суфіксація, причому переважають зменшено-пестливі суфікси: нбшен'кий, йнхнейк'ій, такйн'кий, самйн'кий, ъншен'к'ій, йакййкий; пор. утворення з різними уточнювальними частками: той-у, тайаву, отакийгу, оц'айаву, тамтайвуно.

3. Серед інших способів словотворення виявлено словоскладання та редуплікацію: с'акъй-такъй, с'уму-туму, тамтуй, шошу?, когокогу?, чочу? та ін.

4. У частині говірок збережений давній неозначений займенник н'нхто.

Отже, в західнополіському словотворі спільним для іменних частин мови є перевага суфіксації; при зіставленні репертуарів словотворчих афіксів іменника, прикметника, числівника та займенника не виявлено спільних афіксів.

У дериваційній системі іменних частин мови переважають інтердіалектні та наддіалектні (загальномовні) риси. Деривати, вживані тільки в західнополіських говірках, утворені здебільшого за допомогою уніфіксів та рідковживаних афіксів.

Інвентар словотворчих афіксів свідчить про добре розвинуту дериваційну систему західнополіського діалекту (насамперед іменника та прикметника).

Список публікацій за темою дисертації

1. Аркушин Г.Л. Іменний словотвір західнополіського говору. - Луцьк: Вежа, 2004. - 764 с.

2. Аркушин Г.Л. Словник західнополіських говірок: У двох томах. - Луцьк: Вежа, 2000.

3. Аркушин Г.Л. Словник семантичних діалектизмів Західного Полісся // Поліська дома. - Вип. 1. - Луцьк: Редакційно-видавничий відділ Волинського обласного управління по пресі, 1991. - С. 113-185.

4. Аркушин Г.Л. Іменники з суфіксами ауґментативності у силенській говірці // Науковий вісник ВДУ: Література. Мовознавство. Фольклористика. - Вип. 1. - Луцьк: Вежа, 1996. - С. 171-179.

5. Аркушин Г.Л. Деякі словотвірні діалектизми у творах Лесі Українки (відсубстантивні суфіксальні іменники) та їх західнополіські відповідники // Науковий вісник ВДУ. - Луцьк: Вежа, 1998. - № 7. - С. 44-46.

6. Аркушин Г.Л. Іменники з суфіксом -ин-а в українській літературній мові та в західнополіських говірках // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. - Харків, 1998. - Т. 7. - С. 123-130.

7. Аркушин Г.Л. Прізвиська вчителів: мотивація, словотвір, виховний аспект // Урок української. - 1999. - № 2-3. - С. 28-33.

8. Аркушин Г.Л. Західнополіські деривати з суфіксом -от-а // Ономастика і апелятиви (проблеми словотвірної дериватології): Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ: ДДУ, 1999. - С. 3-7.

9. Аркушин Г.Л. Cловотвір антропонімів в оповіданнях Лесі Українки на волинську тематику і їх паралелі в сучасних західнополіських говірках // Науковий вісник ВДУ: Філологічні науки. - Луцьк: Вежа, 1999. - № 10. - С. 66-68.

10. Аркушин Г.Л. Прослідки означеного артикля в західнополіських говірках та його фіксація в творах Лесі Українки // Науковий вісник ВДУ: Філологічні науки. - Луцьк: Вежа, 1999. - № 15. - С. 88-93.

11. Аркушин Г.Л. Композитні прикметники в сучасній українській літературній мові і в західнополіському говорі // Науковий вісник ВДУ: Філологічні науки. - Луцьк: Вежа, 1999. - № 13. - С. 24-27.

12. Аркушин Г.Л. Західнополіські деривати з суфіксом -ун // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: Збірник наукових праць. - Випуск 2. - Ужгород, 2000. - С. 3-9.

13. Аркушин Г.Л. Субстантивація в західнополіських говірках // Філологічні студії. - 2000. - № 7. - С. 14-23.

14. Аркушин Г.Л. Двочленні назви в говірках Західного Полісся // Філологічні студії. - 2001. - № 3. - С. 38-45.

15. Аркушин Г.Л. Західнополіські відприслівникові прикметники з формантом -ішн-ій // Волинь - Житомирщина: Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. - Житомир, 2001. - № 6. - С. 55-58.

16. Аркушин Г.Л. Західнополіські деривати з суфіксом -к(-а) // Мовознавство. - 2001. - № 4. - С. 40-46.

17. Аркушин Г.Л. Словотвірна субституція в західнополіських говірках // Науковий вісник ВДУ: Філологічні науки. - Луцьк: Вежа, 2000. - № 6. - С. 97-103.

18. Аркушин Г.Л. Західнополіські префіксальні іменники // Проблеми славістики. - Число 2-3. - Луцьк, 2002. - С. 32-51.

19. Аркушин Г.Л. Словотвір іменника в західнополіському арґо // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: Збірник наукових праць. - Випуск 6. Збірник пам'яті Кирила Галаса. - Ужгород, 2002. - С. 241-247.

20. Аркушин Г.Л. Західнополіські іменники з суфіксами -ух, -ух-а // Полісся: етнікос, традиції, культура. - Луцьк: Вежа, 1997. - С. 171-180.

21. Аркушин Г.Л. Словотвір назв християнських свят у західнополіських говірках // Берегиня. - № 3. - 2000. - С. 18-26.

22. Аркушин Г.Л. Західнополіські нульсуфіксальні іменники // Українське і слов'янське мовознавство: Збірник наукових праць. - Випуск 4. - Ужгород, 2001. - С. 65-77.

23. Аркушин Г.Л. Словотвір займенників у творах Лесі Українки на волинську тематику та їхні сучасні західнополіські відповідники // Леся Українка і сучасність (До 130-річчя від дня народження Лесі Українки): Збірник наукових праць. - Луцьк: Видавництво обласної друкарні, 2003. - С. 369-374.

24. Аркушин Г.Л. Підляські семантичні діалектизми // Діалектологічні студії. 3: Збірник пам'яті Я. Закревської. - Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Видавництво М.П. Коць, 2003. - С. 87-104.

25. Аркушин Г.Л. Прізвиська-композити в говірках Західного Полісся // Sіowiaсskie composita antroponimiczne. - Rozprawy Slawistyczne. 16. - Lublin: Wydawnictwo UMCS, 2000. - S. 39-44.

26. Аркушин Г.Л. Західнополіські деривати із суфіксом -ох-а // Ukraiсskie i polskie gwary pogranicza. - Польсько-українські мовознавчі зустрічі. 1. - Lublin - Јuck: Polskie Towarzystwo Ludoznawcze, Oddziaі w Lublinie, 2001. - S. 43-49.

27. Аркушин Г.Л. Польсько-українське порубіжжя у світлі суфіксальної деривації // Jкzyk i kultura na pograniczu polsko-ukraiсsko-biaіoruskim. - Seria wydawnicza Lubelskiego Konwersatorium “POGRANICZE”. T. 3. - Lublin, 2001. - S. 105-113.

28. Аркушин Г.Л. Західнополіські прізвиська, утворені лексико-семантичним способом // Acta Onomastica. - Roиnнk XLI-XLII. - Praha, 2001. - S. 7-17.

29. Аркушин Г.Л. Фонетичні варіанти іменникових суфіксів у західнополіських говірках // Z dialektologii sіowiaсskiej. - Rozprawy Slawistyczne. 19. - Lublin: Wydawnictwo UMCS, 2002. - S. 109-118.

30. Arkuszyn H. Sіowotwуrcze osobliwoњci nadbuїaсskich gwar // Bug. Rzeka ktуra і№czy. - Piaski: Ekologiczny Klub UNESCO, 2002. - S. 201-202.

31. Аркушин Г.Л. З проблематики українського словотвору (на матеріалі західнополіських говірок) // Dialektologia jako dziedzina jкzykoznawstwa i przedmiot dydaktyki. - Ksiкga jubileuszowa, dedykowana profesorowi Karolowi Dejnie. - Јуdџ: Јуdzkie Towarzystwo Naukowe, 2002. - S. 25-32.

32. Аркушин Г.Л. Деривати як джерело реконструкції втрачених твірних основ // Jкzyk ukraiсski: wspуіczesnoњж - historia. Українська мова: сучасність - історія. - Lublin: Instytut Europy Њrodkowo-Wschodniej, 2003. - C. 109-119.

33. Аркушин Г.Л. Словотвір західнополіських займенників // Ukrajinistika na prahu novйho stoletн a tisнciletн. - 1. Olomouckй sympozium ukrajinistщ: Sbornнk pшнspevkщ. - Olomouc, 2001. - S. 111-117.

34. Аркушин Г.Л. Западнополесские существительные, мотивированные числительными // Proceedings of the Third International Congress of Dialectologists and Geolinguists. Lublin, 24-29 July, 2000. - Volume I. - Lublin: Maria Curie-Skіodowska University Press, 2003. - C. 51-66.

35. Аркушин Г.Л. Прийменник і префікс за в мікротопонімії Волині та Західного Полісся // Проблеми регіональної ономастики: Тези доповідей і повідомлень наукового семінару. - К., 1994. - С. 3-4.

36. Аркушин Г.Л. Малопродуктивні способи словотвору (на матеріалі західнополіських говірок) // Тези та повідомлення ІІІ Міжнародного конгресу україністів: Мовознавство. - Харків: Око, 1996. - С. 155-160.

37. Аркушин Г.Л. Западнополесские существительные, производные от местоимений и числительных // ІІІ Международный конгресс диалектологов и геолингвистов: Тезисы докладов. - Lublin, 2000. - С. 105.

38. Аркушин Г.Л. Композитні іменники в західнополіських говірках // Доповіді та повідомлення ІV Міжнародного конгресу україністів: Мовознавство. - К.: Пульсари, 2002. - С. 124-129.

39. Аркушин Г.Л. Деривати з рідковживаними афіксами та уніфіксами в говірках Західного Полісся // Матеріали V конгресу Міжнародної асоціації україністів: Мовознавство: Збірник наукових статей. - Чернівці: Рута, 2003. - С. 325-332.

Размещено на Allbest.ru

...