Динаміка складно-суфіксальної деривації іменників в українській мові XI-XVIII ст.

У пізній середньоукраїнській мові XVІІ ст. розширюється коло значень композитів з суфіксом -никъ, про що свідчить наявність у пам'ятках цього періоду не тільки похідних - назв осіб, а й таких, що іменують тварин за їх зовнішніми ознаками чи особливостями поведінки: можетъ прировняти розумъ Грецкій … до едноходника коня (XVІІ АР 109); червленокри(л)ни(к) птица (сер. XVІІ СлЛекс 315). Трапляються також поодинокі лексеми з предметним значенням: єдинодревникъ (XVІІ Тимч 881) “судно, витесане з цілого (єдиного) дерева”. морфологічний дериваційний український мова

Новоукраїнська літературно-писемна мова XVІІІ ст. успадкувала з мови попередніх століть кількісно невелику групу складно-суфіксальних іменників з суфіксом -никъ (-ник): слідство у справі фальшивомонетників розпочали (1714 ДНМ 63); бывший сотникъ з(ъ) единомишленниками своими порешилъ (1715 83); таких легкомислников не видели (1732 ДНМ 253) тощо.

Нульовий формант займав позицію високої продуктивності у сфері складно-суфіксальної деривації протягом досліджуваних періодів розвитку української мови. Окремі композити сформувалися ще в праслов'янський період, наприклад: *konovаlъ (ЭССЯ X 194) “ветеринар”, утворене шляхом складення двох основ *kon і *vаlіtі, *vаl'аtі; *kozopаsъ (XІІ 25) “пастух”- складення *kozа і кореня дієслова *pаstі; *kurojмdъ (XІІІ 127) “той, хто їсть курей” - складення *kurъ і кореня дієслова *мdtь, *мstі тощо.

У пам'ятках XІ - XІІІ ст. зафіксовані здебільшого назви осіб: чародhй (1076 Ср ІІІ 1472) “чарівник”; даролюбъ (XІ СДЯ ІІ 430) “той, хто любить приймати подарунки”; зъломыслъ (XІ/XІІІ-XІV ІІІ 418); лютодhй (ІV 486); моужеженъ (XІІ СДЯ V 37) “гермафродит”.

У середньоукраїнській та новоукраїнській мові к.XVІІ-XVІІІ ст. нульовий формант відрізнявся найбільшим спектром лексико-словотвірних значень. Зокрема, крім назв осіб, у пам'ятках досліджуваних періодів функціонували нульсуфіксально-складні похідні, що називали рослини: прошку живокосту (XVІІІ Тимч 924); тварин: голопупъ (XVІІ Тимч 553) “пташеня; мала дитинка”; жовтобрухъ (XVІІІ Тимч 936) “безнога ящірка”; велерыбъ страшный и великий (XVІІ Тимч 638); явища природи: голощокъ (XVІІІ Тимч 556) “ожеледь”; конкретні предмети: водонос (1676 Тимч 126) “посуд для зберігання води”; колодезъ в замку с коловротомъ; тые макогоны, що куха(р)ки макъ мну(т) (к.XVІІ КЗ 152); меду макоте(р)тъ повен натоптавъ (1719 ДНМ 104); зброю (структури з першим займенниковим компонентом): взяв самопа(л) (1649 ДМВН 194); у кутку меч-самосіч (197); самострhл (сер. XVІІ СлЛекс 100); часові поняття: лhтопроводъ - первое сентября (1637 ВУР І 176); місце дії стихійних сил природи: водотечь (сер.XVІІ СлЛекс 434) тощо.

Суфікс -tеlь у праслов'янській мові виступав засобом творення n.аgеntіs. Ця його функція збереглася у сфері складно-суфіксальної деривації. Від інших формантів, які творили лексеми зі значенням особи, -тель відрізнявся тим, що сполучався лише з дієслівними основами. У давньоруськоукраїнській мові творилися переважно назви виконавців дії за сталим чи тимчасовим заняттям або за професією, наприклад: образоломитель (1073 СлРЯ XІІ 140) “той, хто знищує ікони”; рукодhлатель (1097 Ср ІІІ 194) “той, хто займається ручною роботою”; нищепитатель (XІ/XІІІ-XІV СлРЯ ІX 390) “той, хто відає притулком для злидарів”.

У середньоукраїнській мові XVІ-XVІІ ст. поповнюється склад дериватів-назв осіб з цим формантом: маєть бите не басносказатель (1586 БШ 38); гумночиститель (1642 Сл XVІ-п.п. XVІІ 7 118); вhстоносител (сер.XVІІ СлЛекс 82); перстеносител (86); птицокормител (98); звhроборител (102); книговязател (102) тощо. Сфера їх використання не пов'язана з народно-розмовним мовленням, семантика багатьох похідних визначає належність цих слів до традиційної церковної термінології.

За допомогою суфікса -тель у мові XІ-XІІІ ст. творилися також композити-найменування осіб як носіїв процесуальної ознаки, що визначає їх поведінку, погляди тощо, наприклад: даропри"тель (XІ/XІІІ-XІV СДЯ ІІ 430) “той, хто бере хабарі”; злодhлатель (ІІІ 416) “злодій”; лъжесъказатель (1284 ІV 440) “хто говорить брехню”.

Обстежені пам'ятки наступних століть фіксують невелику кількість апелятивів, що позначають осіб за їх внутрішніми якостями, уподобаннями, поведінкою: грошовладатель (XVІ Тимч І 615); еще еси грътаноигрател убирается (к.XVІ В 38); еще еси кровопрагнител (38).

Складно-суфіксальні деривати на -ица чоловічого роду реконструюються в праслов'янській мові: *krъvopіjьса (ЭССЯ XІІІ 63) “кровопивець; жорстока, люта, жадібна до вбивства людина”, утворене на базі словосполучення *krъvъ pіtі шляхом складення *krъv- та *pіtі в поєднанні з суфіксацією. У давньоруськоукраїнській мові на базі іменників зі значенням чоловічого роду розвиваються деривати спільного роду: послоуша црЮЮЮь и свинобоицу Леwнту (XІ/XІІІ-XІV ХА 530); кровопиица прозванъ (XІ/XVІ ИФ 200); винопиица (XІІ СДЯ І 433) “п'яниця”. У середньукраїнській та новоукраїнській мові побутують в основному деривати, успадковані з давньоруськоукраїнської мови.

Складно-суфіксальні іменники спільного роду з суфіксом -ица представлені в пам'ятках досліджуваних періодів лише конструкціями з опорним вербальним компонентом.

На відміну від них, композити жіночого роду з суфіксом -ица (-ница; -льница) існували в двох різновидах: з опорним дієслівним та іменниковим елементами. У давньоруськоукраїнській мові вони служили засобом номінації осіб: мироносица (1057 СлРЯ ІX 174) “жінка, що приносила миро для помазання Ісуса Христа в гробниці”; гигантородица (XІІ СДЯ ІІ 318) “жінка, що народжує велетнів”; святыа богородица (XІІІ/XVІ КП 9); приміщень: кънигохранильница (XІ СДЯ ІV 356) “бібліотека”; страньноприимьница (XІІ Ср ІІІ 540) “притулок для бездомних бідняків”; нищепитальница (XІІ СлРЯ ІX 390) “благодійний заклад, де годують бідних”. Зрідка іменували тварин та конкретні предмети: мъногоножица (XІІІ СДЯ V 65) “вид морської тварини”; ногоомывальница (XІІІ/XІV 428) “таз для обмивання ніг” та ін.

У мові наступних століть спостережені композити як з другою вербальною, так і субстантивною основами.

У ролі першого елемента виступали основи іменникові та займенникові: болвохвалница поганская (1666 ПК 123) “ідолопоклонниця”; колhнопоклонницы, nіxіj (сер. XVІІ СлЛекс 281) “набожні”; иноколhнница (сер. або др.пол. XVІІ Син 122); указъ самодєржици вручили (1726 ДДГ 44); поющи бгЮородици надъ плємєнємъ (XVІІІ ЛГр 41).

Близьким до типу композитів на -ець за словотвірною та лексичною семантикою є дериваційний тип складно-суфіксальних іменників з формантом -ца (-ця) для позначення осіб чоловічого роду.

Названі типи можна кваліфікувати як словотвірні синоніми. Похідні з аналізованим формантом функціонували ще в давньоруськоукраїнській мові, вони представлені лише конструкціями з опорним вербальним компонентом: злотворца всеи сквернh (XІ/XVІ ИФ 221); пhснотворца стараго времени (СПІ 386); всемоу миру животодавца (XІІ/бл.1425 ЛГВ 924).

Суфікс -ца (-ця) займав у давньоруськоукраїнській мові позицію найменшої продуктивності. У середньоукраїнській та новоукраїнській мові його продуктивність дещо зросла, оскільки спостерігається творення нових дериватів: всякий мужобойца не маєт живота вhчного (60-ті рр. XVІ КА 214); быдлокрадца (І пол.XVІІ Сл XVІ-п.п.XVІІ 3 110) “злодій худоби”; листоподавцу отправил назадъ з бранними словами (1720 ЛВел І 167); на правдомовцу Пушкара за тое узлился еси (355); детогубца (XVІІІ Тимч 706) “той, хто загубив дитину”. Аналізовані похідні співвідносяться з об'єктними підрядними словосполученнями (чинити зло; красти злато; пhти псалмы).

Основні результати дослідження складно-суфіксальної словотвірної системи української мови XІ-XVІІІ ст. сформульовані в загальних висновках.

1. Складно-суфіксальні похідні - результат розвитку всієї дериваційної системи української мови, її надзвичайно розгалужена й активна ділянка. Аналіз мовних фактів показав, що розглядана група мотивованих слів - це система, що має вихід у різні сфери функціонування мови. Структурні типи композитних іменників у давньоруськоукраїнській, середньоукраїнській та новоукраїнській мові мали різноманітне вираження і стали невід'ємним компонентом формування значення слів і вираження думки. Такі одиниці значно збагатили лексичний склад української мови за писемний період її розвитку. Вони є яскравою самобутньою рисою українського словотвору.

2. Зародження основних моделей складно-суфіксальної деривації іменників простежується уже в найдавніших пам'ятках давньоруськоукраїнської мови.

Окремі деривати сягають ще праслов'янської епохи, походження багатьох аналізованих лексем пов'язане з калькуванням іншомовних утворень, здебільшого давньогрецьких.

Остаточне формування основних структурних типів композитів припадає на XVІІ ст., коли здійснювалися інтенсивні процеси уніфікації та нормалізації всіх підсистем української мови. Саме з цього часу спостерігається розширення дериваційної бази та інтенсивний ріст численності досліджуваних похідних.

3. У сфері складно-суфіксальної деривації діяла тенденція до залучення найпродуктивніших формантів. Формування словотвірного значення, поєднання словотворчого форманта з твірною основою в структурах, утворених способом основоскладання в поєднанні з суфіксацією, відбувалося за іншими законами, ніж у похідних, утворених чисто суфіксальним способом, зокрема, суфікс додавався не до готової композитної основи, а одночасно з поєднанням двох основ у цільнооформлену одиницю.

4. У системі творення складно-суфіксальних іменників з абстрактним значенням використовувалися суфікси -и~; -ни~; -ени~; -ти~; -ьство; -ость. Найбільшою продуктивністю протягом досліджуваних періодів відзначалися форманти -и~; -ни~; -ени~; -ти~; менш продуктивними були -ьство та -ость.

5. Найбільшою продуктивністю в системі творення назв осіб протягом досліджуваних періодів розвитку української мови характеризувалися суфікси: -ьць(-ець); -ьникъ(-ник); -тель; -Ш, вони освоювали дедалі більшу дериваційну базу, розширювали коло лексико-словотвірних значень.

Менш продуктивними були -ица та -ца. Крім того, суфікси відрізнялися сполучуваністю з основами різних типів. Так, форманти -ьць(-ець) та -Ш активніше сполучалися з дієслівними основами, -ник - з іменниковими, а -тель та -ца - лише з дієслівними.

6. Аналізовані складно-суфіксальні іменники української мови XІ-XVІІІ ст. поділяються на два структурні різновиди відповідно до основного поділу всіх похідних цього способу словотвору: складення з опорним субстантивним та вербальним компонентами.

Морфологічна репрезентація першого елемента складення мала значно більше різновидів і була представлена субстантивними, ад'єктивними, прономінальними, нумеральними та адвербіальними основами. Місце опорного компонента в розгляданих лексемах не завжди є фіксованим, трапляються випадки, коли він знаходиться на початку складення.

7. У складно-суфіксальних похідних досліджуваних періодів спостерігається тенденція до трансформації високочастотних елементів складення в афіксоїди. Зокрема, до суфіксоїдів тяжіють такі опорні компоненти розгляданих дериватів: -любие; -носїе; -творие; -словие; -славие; -дhяниє (-дhянїє); -вhрие; -властие; -сердіе; -разумїє; -умїє; -дhйство; -любьство; -губьство; -верство; -любєцъ; -носєцъ; -давєцъ; -дhльникъ; -приимьникъ; -словьникъ; -носъ; -дhй; -любъ; -пасъ; -єдъ; -продатель; -делатель.; до префіксоїдів - такі перші елементи: бого-; благо-; зъло-; добро-; єдино-; слово-; славо-; отце-; свободо-; мудро-.

8. Успадкувавши загальну слов'янську словотвірну типологію в сфері композитотворення, дериваційна система української мови надала різним структурним типам неоднаковий ступінь продуктивності, який міг знижуватися чи навпаки - підвищуватися з часом. У міру формування дериваційних норм національної української мови починають набувати особливої активності структурні типи композитів, властиві живій народно-розмовній мові.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Складно-суфіксальні іменники з суфіксом -ьць (-ець) на позначення осіб в українській мові XІ-XVІІІ ст. // Ономастика і апелятиви (проблеми словотвірної дериватології). Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. - Вип. 16. - С. 113 - 122.

2. Складно-суфіксальні іменники з абстрактним значенням в українській мові XІ-XVІІІ ст. (структури з першим субстантивним компонентом ) // Вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки. - № 2, 2002. - Запоріжжя, 2002. - С. 54 - 59.

3. Складно-суфіксальні іменники з суфіксом -тель в українській мові XІ-XVІІІ ст. // Актуальні проблеми слов'янської філології. Міжвузівський збірник наукових статей “Лінгвістика і літературознавство”. Випуск VІІІ. - К.: Знання України, 2003. - С. 123 - 128.

4. Суфікс -ьникъ (-ник) у словотвірній структурі складно-суфіксальних іменників української мови XІ-XVІІІ ст. // Тез. доповід. X Міжнар. конф. з функціональної лінгвістики “Функционирование русского и украинского языков в эпоху глобализации”. - Ялта, 2003. - С. 200 - 205.

5. Розвиток структурних типів складно-суфіксальних іменників з формантом -ица в українській мові XІ-XVІІІ ст. // Загальні питання філології: Зб. наук. праць: В 2-х т. - Том ІІ. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - С.32 - 36.

6. Складно-суфіксальні іменники з абстрактним значенням в українській мові XІ-XVІІІ ст. (структури з першим ад'єктивним елементом) // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Серія: Філологія. №631.- Харків, 2004. - Вип. 41. - С.38 - 42.

АНОТАЦІЯ

Ліпич В.М. Динаміка складно-суфіксальної деривації іменників в українській мові XІ - XVІІІ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01. - українська мова. - Запорізький державний університет. - Запоріжжя, 2005.

У дисертації простежуються шляхи становлення структури та розвиток семантики складно-суфіксальних іменників в українській мові XІ-XVІІІ ст., з'ясовуються питання словотвірної мотивації зазначених похідних, продуктивності формантів, які брали участь у творенні композитів на різних етапах розвитку української мови, частотності вживання окремих компонентів у межах розгляданих дериватів.

Описані типи складень середньоукраїнської та новоукраїнської мови не мають якихось істотних відмінностей у порівнянні зі словами аналогічної словотвірної структури, зафіксованими давньоруськоукраїнськими пам'ятками. Загальний характер мотивувальної бази, способи поєднання компонентів композитів в основному відповідають існуючим раніше тенденціям. Специфіка змістових відношень між частинами складного слова, співвідношення особливостей внутрішньої та зовнішньої валентності полікореневих давньоруськоукраїнських лексем зберігається й у мові подальших періодів.

Ключові слова: складно-суфіксальна деривація, похідні, композит, структурний тип, опорний компонент, перший елемент складення, морфологічне вираження, мотивувальне словосполучення, перифраза, продуктивність.

АННОТАЦИЯ

Липич В.Н. Динамика сложно-суффиксальной деривации имен существительных в украинском языке XІ-XVІІІ веков. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Запорожский государственный университет. - Запорожье, 2005.

Исследование является первой попыткой комплексного анализа словообразовательной подсистемы сложно-суффиксальных имен существительных в украинском языке XІ-XVІІІ веков.

В диссертации указаны разные точки зрения ученых на лингвистический статус и мотивированность сложно-суффиксальных производных.

Выходя из существующих взглядов на образование исследованных единиц, отмечено, что они формируются в основном на базе словосочетаний, за исключением некоторых слов, которые могут мотивироваться и другими композитными единицами.

Зарождение самобытных признаков сложно-суффиксальной деривации украинских имен существительных прослеживается в письменных источниках древнерусскоукраинского языка.

Основные структурные типы композитов сформированы уже в XVІІ веке, когда происходили интенсивные процессы унификации и нормализации всех подсистем украинского языка.

Именно в это время отмечается расширение деривационной базы и интенсивный рост численности сложно-суффиксальных имен существительных.

Описанные типы сложений среднеукраинского и новоукраинского языка к.XVІІ-XVІІІ веков не имеют существенных отличий в сравнении со словами аналогичной словообразовательной структуры, зафиксированными древнерусскоукраинскими источниками.

Специфика смысловых отношений между компонентами сложного слова, соотношение особенностей внутренней и внешней валентности поликорневых древнерусскоукраинских производных сохраняется и в языке последующих периодов.

Ключевые слова: сложно-суффиксальная деривация, производные, композит, структурный тип, опорный компонент, мотивация, перифраз, формант, продуктивность, лексико-словообразовательное значение.

SUMMАRY

Lіpych V.M. The Dynamісs of the compound-suffix derivation of nouns in the Ukrainian language of the XІ-XVІІІ centuries. - Manuscript.

The dissertation for receiving а Candidate's degree in Philology, specialty 10.02.01 - Ukrainian language. - Zaporizhya State University. - Zaporizhya, 2005.

The ways of the structure formation end semantics development of compound-suffix nouns in the Ukrainian language in the XІ-XVІІІ centuries are described in the dissertation. The issues of the word-formation motivation of such derivatives and the productivity of formants which took part in the formation of the composites at different stages of the Ukrainian language development are defined.

The described types of word-formation in the Middle-Ukrainian and New Ukrainian languages in the XVІІ-XVІІІ centuries do not essentially differentiate in comparison with the words of analogous word-formation structure that was registered in Old Russian-Ukrainian sources. The specific character of semantic relations between components of а compound word, the correlation of the inner and external valiancy of the compound old Russian-Ukrainian derivatives remain in the language of the subsequent periods.

Key word: compound-suffix derivation, derivation, composite, structural type, supported component, motivation, paraphrase, formant, productivity, lexical word-building meaning.

Размещено на Аllbеst.ru