Динаміка українських східнослобожанських говірок

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Інститут мовознавства імені О.О. Потебні

ГЛУХОВЦЕВА Катерина Дмитрівна

УДК 811.161.2'282.2

ДИНАМІКА УКРАЇНСЬКИХ СХІДНОСЛОБОЖАНСЬКИХ ГОВІРОК

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі діалектології Інституту української мови НАН України

Науковий консультант - доктор філологічних наук, професор

Гриценко Павло Юхимович,

Інститут української мови НАН України, завідувач відділу діалектології.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, доцент, професор кафедри історії та культури української мови

Аркушин Григорій Левкович,

Волинський державний університет ім. Лесі Українки, м. Луцьк;

доктор філологічних наук, доцент, професор кафедри українського мовознавства

Мартинова Ганна Іванівна,

Черкаський національний педагогічний університет ім. Богдана Хмельницького, м. Черкаси;

доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри сучасної української мови

Гуйванюк Ніна Василівна,

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, м. Чернівці.

Провідна установа - Харківський національний університет ім. В. Каразіна, кафедра української мови, Міністерство освіти і науки України, м. Харків.

З дисертацією можна познайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні та Інституту української мови НАН України (01001, Київ, вул. Грушевського, 4).

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор філологічних наук, професор Н.Г.Озерова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальним напрямом сучасного мовознавства є вивчення динаміки діалектної мови, що зумовлено сукупністю внутрішньомовних та позамовних чинників, які в різних говірках, говорах, наріччях виявляються неоднаково. З'ясування змін можливе насамперед на підставі зіставного вивчення різночасових фіксацій діалектного мовлення, тобто за умови наявності надійної й достатньої інформаційної бази про попередні етапи розвитку говірки та про її сучасний стан. У цьому разі можна простежити збереження одних і зміну інших ланок у структурі говірки, виявити перебудову відношень між елементами говірки. При цьому фіксованій у давніших джерелах окремій одиниці (рефлексові фонеми, граматичній формі й под.) на рівні дослідницької процедури може бути надано статус діалектного явища, яке визнається релевантним в описові змін говірок упродовж окресленого часового проміжку. говірка мовний східнослобожанський динаміка

Актуальність праці полягає в тому, що вона є першим в українському мовознавстві монографічним дослідженням напрямів динаміки говірок як наслідку іманентних структурних змін та реакції на каузальні позамовні імпульси, спробою визначення динамічних і статичних зон у структурах новожитніх діалектних систем, напрямів активних еволюційних процесів; водночас перевірено здатність лінгвістичних карт узагальнено відтворити зміни елементів різних структурних рівнів. Зазначені проблеми належать до нерозв'язаних в українській діалектології; методика аналізу - від формування емпіричної бази і до картографічної експлікації результатів пізнання діалектних одиниць, їхньої інтерпретації - мають самодостатню цінність як модель аналогічних діахронних описів говірок.

Проблематика дисертації пов'язана з темою відділу діалектології Інституту української мови НАН України „Українська діалектна мова сьогодні: онтологічний і гносеологічний аспекти” та науковою програмою кафедри української мови Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка „Українські східнослобожанські говірки: динаміка мовної системи” (номер державної реєстрації 01030003604).

Метою роботи є комплексний опис динаміки фонологічної, морфологічної та лексичної систем українських східнослобожанських говірок як іманентної властивості мови; виявлення напрямків змін під впливом мовних та соціально-культурних чинників; установлення сукупності рис досліджуваного мовного простору й тенденцій змін і просторового буття говірок, які визначають структурну й ареальну самобутність цієї частини українського діалектного ареалу.

У дисертації поставлено завдання: 1) визначити системотворчі засоби на різних структурних рівнях та особливості їх реалізації у говірках (для фонетичного рівня - диференційні ознаки фонологічних протиставлень та умови їх нейтралізації; для іменникових словоформ - парадигматичні словозмінні протиставлення та напрямки їх нейтралізації; для лексичного рівня - лексико-семантичні опозиції та їх специфіку); 2) з'ясувати напрями розвитку фонетичної, морфологічної та лексичної систем говірок; 3) окреслити визначальні тенденції у змінах говірок на різних структурних рівнях та чинники, що зумовили динаміку говірок; 4) дослідити ареальну поведінку одиниць різних структурних рівнів у контексті динаміки говірок; 5) систематизувати структурні релевантні риси українських східнослобожанських говірок.

Об'єкт дослідження - східнослобожанські говірки, розташовані в південно-східному ареалі українського етномовного континууму (Луганська обл.), які мають гетерогенний характер, сягаючи різнотипних вихідних говірок північного, південно-західного і південно-східного наріч; про різну генезу досліджуваних говірок свідчать генетично неоднорідні співвідносні одиниці, що в тих самих говірках можуть співіснувати чи перебувати у відношеннях вільного варіювання.

Предмет дослідження - зміни у фонологічній, морфологічній та лексичній системах говірок упродовж століття та за одне покоління мовців (за 50 років); реєстрація й аналіз типів змін на кожному мовному рівні з метою з'ясування характеру й ступеня їх відкритості.

Методи дослідження: описовий з елементами статистичного, лінгвогеографічний.

Джерелами роботи послужили: записи в 57 населених пунктах за “Програмою для збирання матеріалів до діалектологічного атласа української мови” (Київ, 1949), виконані в 2000 - 2002 рр.; регіональна фонотека та текстотека із 46 н.пп.; тексти етнографічних і фольклорних записів ХІХ ст. із 48 н.пп. (Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии. Старобельский уезд / Под ред. В.В.Иванова. - Харьков, 1898); повторно здійснені за тією ж програмою (розширеною й доповненою), що й у кінці ХІХ ст., власні записи діалектного мовлення (60 н. пп.); Атлас української мови (т. ІІІ, карти, некартографовані матеріали, архівні матеріали, що збережено у відділі діалектології Інституту української мови НАН України); матеріали записано у 221 н.п.; для зіставлення використано записи фольклору, здійснені Б.Д.Грінченком, І.І.Манжурою, а також твори Г.Ф.Квітки-Основ'яненка, різноманітні лексикографічні та лінгвогеографічні праці.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній:

- уперше в українському мовознавстві комплексно досліджено динаміку говірок однієї з частин діалектного континууму, а це розширює можливості моделювання сучасного стану й напрямів розвитку говірок;

- виявлено індекс динаміки мовних одиниць та створено реєстр релевантних діалектних явищ в українських східнослобожанських говірках;

- розроблено класифікаційні підходи до визначення статусу говірок та їх окремих особливостей;

- описано прийоми дослідження динаміки говірок та способи репрезентації змін у мові на лінгвістичній карті засобами свідчень різних часових зрізів.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що вивчення особливостей динаміки й статики в українських східнослобожанських говірках дозволяє визначити лінії змін одиниць різних мовних рівнів; специфіку варіювання мовних одиниць; установити явища статики, які переважають над тими, що зазнають динаміки; виявити конвергентно-дивергентні перетворення елементів, викликані рухом системи; узагальнити закономірності розвитку структури новостворених говірок.

Практичне значення роботи полягає у створенні емпіричної бази діалектологічних досліджень, уведенні в науковий обіг результатів повторного обстеження говірок, у докладненні інформації про реалізацію фонологічних, морфологічних та лексичних протиставлень. Описані прийоми можуть бути використані при подібних дослідженнях інших ареалів української діалектної мови, що дасть змогу вийти на моделі-узагальнення щодо змін у діалектній мові, висновки та результати аналізу знайдуть застосування при опрацюванні загальнотеоретичних проблем діалектології, висвітленні питань динаміки мови, а також у курсі української діалектології та історії мови, у відповідних спецкурсах.

Особистий внесок здобувача полягає у створенні бази даних про сучасний стан східнослобожанських говірок, у здійсненні комплексного аналізу динаміки говірок, виявленні особливостей змін фонологічного, морфологічного та лексичного рівнів, розробці й апробації методики поліхронного зіставного вивчення говірок, зокрема з використанням методики картографування. Автор самостійно зібрав, систематизував і описав діалектний матеріал, сформулював наукові положення й висновки. Усі результати дослідження отримано здобувачем самостійно.

Апробація роботи. Окремі розділи й дисертацію в цілому обговорено на засіданнях відділу діалектології Інституту української мови НАН України. Основні положення й результати дослідження викладено в доповідях на Міжнародних і Всеукраїнських діалектологічних семінарах (Львів, 2000; Житомир, 2000; Львів, 2001; Луганськ, 2001; Київ, 2002; Львів-Криворівня, 2002; Львів, 2004); Других Усеукраїнських Граматичних Читаннях (Донецьк, 2002); Міжнародних наукових конференціях (Харків, 2000; Луганськ, 2001; Житомир, 2002; Київ, 2002; Херсон, 2002; Луганськ, 2003; Глухів, 2004; Луганськ, 2004; Харків, 2004; Луганськ, 2005); VІ Міжнародному конгресі україністів (Донецьк, 2005), регіональних конференціях (Луганськ, 2002; 2003; 2004), науковій координаційній раді „Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” (Ужгород, 2005).

Публікації. Результати дослідження відображено в 40 друкованих працях, серед яких монографії „Лінгвістичний атлас лексики народного побуту українських східнослобожанських говірок”, „Динаміка українських східнослобожанських говірок”, 23 статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України, два випуски текстових та лексичних матеріалів діалектологічних експедицій, підготовлені у співавторстві (внесок автора - 47 с.); два випуски збірника „Українські східнослобожанські говірки”, підготовлені у співавторстві (внесок автора - 65 с. тексту); Словник східнослобожанських говірок, укладений у співавторстві (внесок автора - 46 с.); інші публікації - статті й матеріали, виголошені на міжнародних і всеукраїнських конференціях та семінарах.

Структура і зміст дисертації. Робота загальним обсягом 568 с. складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел, списку використаної літератури (408 позицій), переліку умовних скорочень та додатка А (атлас - 150 карт, передмова до карт, список карт).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У „Вступі” обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, методи, об'єкт, предмет дослідження, окреслено наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, подано відомості про апробацію результатів вивчення динаміки говірок.

У першому розділі „Динаміка говірки як об'єкт лінгвістичного аналізу” розглянуто стан та прийоми дослідження динаміки говірок. Зокрема зазначено, що існування діалектного мовлення в усній формі ускладнює вияв закономірностей змін у говірці, оскільки динамічне увиразнюється просторовими нашаруваннями та індивідуальними характеристиками, некодифікованістю мовлення, складною історією кожної говірки та соціуму, який користується відповідною говіркою, через що зростає увага до позамовних чинників у формуванні й функціонуванні говірки. Проте положення М.Трубецького - Р.Якобсона, згідно з яким системною є не тільки синхронія, а й діахронія, спонукає до пошуків причин змінності в мовній системі, літературній чи діалектній. У зв'язку з цим слушною видається думка К.Дейни, який дослідження живого мовлення поділяв на діалектологічні й діалектографічні, відносячи до перших діахронну інтерпретацію живомовних процесів, а до других - синхронний опис діалектних систем. Отже, діалектологія досліджує не тільки історичний розвиток окремих диференційних рис ареалу, а й динаміку елементів різних структурних рівнів.

В описі динаміки мовлення, зокрема й діалектного, вироблено спеціальну методику: це вияв окремих одиниць, що є елементами системи, з'ясування відношень між одиницями та їх функцій щодо збереження чи змін у часі. Такий розгляд робить центральними фонологічні, морфологічні опозиції та кореляції, лексичні опозиції, за якими можна визначити розвиток системи, виявляти стійкість окремих ланок системи й відповідність структурі. Так, мінімальною структурною одиницею фонології є опозиція фонем, морфології - опозиція словоформ, лексикології - опозиція семем.

В українській діалектології динаміку мовлення вивчали в загальних рисах, спираючись на опис генетизму самих говірок. Аналіз диференційних рис діалектів в історичному розвитку реалізований у працях І.О.Варченка, К.Ф.Германа, Й.О.Дзендзелівського, А.М.Залеського, Б.А.Шарпила, Г.Ф.Шила та ін. Ставлячи завдання пояснити сучасні фонетичні чи морфологічні риси говірок, учені зіставляють їх зі свідченнями пам'яток відповідного ареалу чи окремого населеного пункту (говірки), залучаючи до аналізу давніші описи говірки (чи ареалу). У зарубіжному мовознавстві вплив різних чинників на динаміку структури українських говірок був предметом спеціального вивчення, зокрема зміни в підляських говірках описав Ф. Чижевський, у наддністрянських говірках ? К. Дейна, в українських говірках Румунії - І.Робчук, М. Павлюк, зміни в українських говірках на східнослов'янському та загальнослов'янському тлі з'ясовано в працях В. Курашкевича, А. Ковальської, С.М. Толстої, О. Лєшка, М. Лесіва, Ф.Д. Климчука, Л.Е. Калнинь, І. Зілинського та ін.

Аналіз різночасних свідчень фонетичних явищ двох говірок (Ульяновки і Максимівки Пирятинського р_ну Полтавської обл.) здійснив І.О. Варченко під кутом зору динаміки й статики та визначення чинників змін у говірках, перехідних від середньонаддніпрянських до східнополіських. Аналіз фонетичних та морфологічних особливостей мови війтівських книг ХVІ - ХVІІ століть с. Одрехови у зіставленні з сучасними лемківськими говірками показали І.А.Панькевич, І.М. Керницький. Зміни в українській говірці с. Ублі, яка знаходиться в словацькому мовному оточенні, дослідили О.Лєшка, Я. Моравець.

Сьогодні також відомі спроби виявити риси динаміки окремих говірок, говору. Так, Г.І. Мартинова, спираючись на докладний опис ареальних характеристик явищ, розглядає крізь призму структурної організації фонологічної й фонетичної систем особливості середньонаддніпрянського говору в загальноукраїнському контексті. Останнє дозволило дослідниці сформулювати деякі загальні характеристики середньонаддніпрянського ареалу, зокрема як прогресуючого, оскільки засвідчено входження його структурних рис у системи інших діалектів. Ареали внутрішнього членування середньонаддніпрянського говору, що виявлено на підставі лінгвогеографічного вивчення фонетичної й фонологічної систем та свідчень інших рівнів діалектного мовлення, переконують у тому, що головною ареальною характеристикою цього говору є лінгвальна синтопія, яка виявляється у зближенні й групуванні ізоглос.

З'ясувати динаміку діалектної системи інколи вдається на підставі аналізу українських говірок на тлі інших слов'янських мов (білоруської, польської, російської). Для сучасних досліджень динаміки говірок характерна багатоаспектність: за основу беруть одиниці як елементи системи з урахуванням їхньої дистрибуції, функцій, генезису.

Статику й динаміку елементів діалектного мовлення вивчають як з погляду її вияву в часі, так і в синхронному одночасовому вимірі в мовному просторі. Зміни в мовній системі говірки відбивають лінгвістичні карти у вигляді різноманітних ареальних характеристик. Тому закономірно постав напрям інтерпретативної діалектології, центральним об'єктом якого є зв'язки просторових і часових характеристик: у 30-х рр. ХХ ст. дослідники сформулювали правила часово-просторової кореляції, так звані норми М. Бартолі. Вияв зв'язку синхронії мовних явищ з їх динамікою триває досі. Так, Л.М. Коць-Григорчук зазначає, що діалектні елементи, які при картографуванні дають одностайні ареали з суцільними чи майже суцільними поверхнями, сприймаються як синхронно стабільні, як елементи відносної статики мови, їх дослідниця називає явищем. А тенденція є узагальненою закономірною одиницею її динаміки. Частоту вияву картографованих явищ у континуумі, на думку А. і Я. Басар, найкраще можна прослідкувати при мікролінгвокартографуванні, під “діалектним мікроскопом”, та статистичному опрацюванні матеріалу. Багатопланові кількісні характеристики діалектних одиниць і явищ, репрезентованих на лінгвістичних картах, є важливим інструментом інтерпретації карт. Вони не тільки підсилюють, а часто, за словами П.Ю.Гриценка, „суттєво доповнюють просторові, власне ареалогічні характеристики мовних одиниць”. Прийнято вважати, що синхронно стабільні явища охоплюють великі суцільні ареали; вони мають більше функціональне навантаження в говірках та в ареалі в цілому напротивагу динамічним явищам, ареали яких можуть охоплювати територію різної величини, але завжди засвідчують вібрацію мовних явищ. Для з'ясування динаміки / статики одиниць діалектного мовлення важливими є свідчення великих ареалів, що дозволяє з'ясувати ступінь вияву явища в континуумі.

Надійним джерелом вивчення процесів динаміки / статики українських говірок, зокрема мовних явищ у східнослобожанських говірках, є АУМ, у якому подано велику за обсягом інформацію про стан говірок у 50-60 рр. ХХ ст., тобто умовно 50 р. тому. На картах АУМ репрезентовано статичні елементи як частина мовного континууму південно-східного наріччя; при цьому найважливіші українські діалектні явища подано в їхніх структурно-генетичних і ареальних зв'язках. Повторне обстеження цього регіону на початку ХХІ ст., що відбито в “Атласі українських східнослобожанських говірок (динаміка мовної системи за одне покоління мовців)”, укладеному автором цієї праці, продемонструвало високий ступінь стабільності цих говірок упродовж останніх 50 років; за задумом, цей атлас зорієнтований на вияв статичних і динамічних ознак досліджуваних говірок.

Другий розділ „З фонології і фонетики східнослобожанських говірок: синхронний і діахронний аспекти” присвячений розгляду фонологічних опозицій та їх динаміки в підсистемі вокалізму та консонантизму. Аналіз показав, що в східнослобожанських говірках склався стійкий блок фонологічної системи голосних, який утворює опозиції /і/ : /а/, /і/ : /у/, /у/ : /а/, вони виявляються регулярно, зберігають під наголосом розрізнювальну силу незалежно від фонемного оточення. Нейтралізацію опозицій зрідка спостережено в ненаголошеній позиції. Співіснування в ареалі словоформ з варіантним вокалізмом, які постали внаслідок зіткнення в говірці потоків з різною діалектною основою чи впливом російських говірок, створює ілюзію “нейтралізації” опозицій фонем, вільного взаємозаступлення фонем, як ^Рзамуж ? ^Рзам?іж ? /у/ : /і/.

Фонеми, що входять до нестійкого блоку фонологічної системи вокалізму, в українських східнослобожанських говірках утворюють опозиції /у/ : /е/, /у/ : /и/, /а/ : /и/, /а/ : /е/, /и/ : /і/, /і/ : /е/, /и/ : /е/, /і/ : /о/, /о/ : /а/, /о/ : /у/, /е/ : /о/, при збереженні яких у наголошеній і ненаголошеній позиціях відношення між членами опозиції будуються на іншій основі порівняно з типовими, історично зумовленими опозиціями в говірках, покладених в основу східнослобожанських: [і] > [е], [е] > [а], [а] > [о]. Особливо виділяються східнослобожанські говірки переходами [і] > [е], [е] > [а], [а] >[о] в наголошеній позиції, проте вони виявлені в окремих словах і не творять виразної тенденції. С.М.Толстая, аналізуючи ланцюг вокальних переходів у північній частині західнополіських говірок (і (и) > е > е > а> а > о), стверджує, що, на перший погляд, усі ці процеси об'єднані однією тенденцією, внутрішнім імпульсом, однак такий висновок був би передчасним, оскільки він можливий лише при докладному вивченні загальнослов'янських ареалів. Усе це засвідчує, що явища заступлення алофонів однієї фонеми алофонами іншої на всіх етапах становлення фонологічної системи досліджуваних говірок викликали конкурування словоформ, у результаті чого функціональне звуження словоформи з одним звуковим оформленням веде до функціонального розширення цієї ж словоформи з іншим звуковим оформленням. Поява ідентичних слів, словоформ, які позначають той самий десигнат, але відрізняються фонологічним оформленням, свідчить про динамічні процеси в говірці, сприяють утворенню нових ланцюжків. Так, нейтралізація опозиції /о/ : /у/ в рядах типу у^Рнук  - о^Рнук, бу^Рмага  - бо^Рмага зумовлює побутування варіантів з таким ланцюжком голосних, як [у]  - [о]  - [а]: бу^Рм ага  - бо^Рмага  - ба^Рмага, у^Рнук  - о^Рнук  - о^аРнук.

Моделі фонологічної та звукової структури слова зумовлюють нейтралізацію опозицій /и/ : /і/, /и/ : /е/, встановлення урівноваженого типу вимови ненаголошених [е], [и] при швидкому темпі мовлення, більш нового порівняно з підвищеним типом вимови, що вважаємо специфічним для українських східнослобожанских говірок, при паралельному функціонуванні обниженого типу вимови, генетично пов'язаного за походженням з говірками південно-західного наріччя. Урівноважений, підвищений та обнижений типи вимови голосних [е], [и] в досліджуваному ареалі не мають чіткої локалізації, перший з них набуває поширення, бо підтримується літературною нормою, другий превалює в центральному та східному ареалах досліджуваного мовного простору, третій  - найбільш архаїчний  - властивий окремим говіркам, ним позначене мовлення діалектоносіїв середнього та старшого віку (див. к. 1).

Звуження [и] до [і] викликане не стільки тиском системи, мовленнєвої норми говірок північного типу, для яких така вимова була природною, скільки впливом суміжних російських говірок, освоєнням [і] в багатьох запозичених словах, коли колектив з неоднорідним діалектним складом приймає один з можливих звуковиявів як більш престижний.

Опозиції /о/ : /і/, /і/ : /е/, нейтралізація яких пов'язана як із звуженням [е] та збільшенням його тривалості, так і з морфологічним чергуванням /о/  - /і/, /е/  - /і/, в умовах гетерогенності говірок при постійних зв'язках досліджуваного ареалу з південноросійськими говірками зберігається, хоч нерідко варіанти морфів із звуковиявами [о], [е], [і] функціонують паралельно, незалежно від умов уживання.

Нейтралізація опозиції /о/ : /а/, /о/ : /у/ нерідко є наслідком з гіперкорекції вимови /о/, що виникає як результат пристосування української діалектної системи до функціонування в умовах різнодіалектної взаємодії та постійних контактів з південноросійськими говірками. Утрата фонемами /а/, /у/ притаманних їм ДО має несистемний характер, хоч більшого поширення набуває гіперичне “окання” як гіперкорекція “акання”, аніж “окання” як гіперкорекція “укання”.

Закріплення гіперизмів з [о] замість [а] не призводить до їх лексикалізації в українських східнослобожанських говірках, тоді як гіперизми з [о], який уживається замість [у], лексикалізується в окремих кореневих морфах. Більшість же номенів, у яких виявлена гіперкорекція вимови [а] чи [у], функціонує паралельно з [о], [а] та [о], [у]: оп^Ртека  - ап^Ртека, ку^Рпатис'а  - ко^Рпатис'а. Засвідчені й випадки переплетення звукових полів /о/, /у/, /а/, як-от: ко^Ртушка  - ку^Ртушка  - ка^Ртушка, мо^Ртузка  - му^Ртузка  - ма^Ртузка та ін.

Система приголосних фонем в українських східнослобожанських говірках має 34 одиниці, однак /ф/, /?/, /?'/, /ґ/, /ш'/, /ж'/ обмежені у використанні. Основний склад консонантів охоплений кореляціями за ДО твердість : м'якість, глухість : дзвінкість, лабіальність : нелабіальність, передньоязиковість : задньоязиковість, дорсальність : апікальність, зімкненість : щілинність, зімкненість : зімкнено-щілинність, щілинність : зімкнено-щілинність, зімкненість : зімкнено-прохідність, назальність : неназальність, латеральність : вібрантність. Опозиції фонем можуть нейтралізуватися за типовими чи нетиповими схемами. Зокрема, нейтралізацію опозиції /л/ : /л'/ у словах ^Рт'ілки, с'^Рк?ілки можна вважати типовою, бо зумовлена вона впливом наступних твердих приголосних. Проте субституція фонеми /л/ звуковиявом [л'] у словах ^Ркол'о, Ки^Ррил'ович'  - нетипове явище, оскільки є фонетично незакономірним, що пов'язане, імовірно, з гіперкорекцією вимови [л?]. Так само нейтралізація опозиції глухість : дзвінкість за рахунок утрати ДО “дзвінкість” перед наступними глухими належить до типових явищ, у той час як фонеми з ДО “дзвінкість” можуть її втрачати в нетипових позиціях (на початку складу перед голосними, сонорними, перед дзвінкими).

Тенденція до поширення палаталізованих передньоязикових фонем в українських східнослобожанських говірках є помітною. Вона пов'язана із а) звуженням /и/ та появою звука [і] після передньоязикових у багатьох словах (^Рс'ілос); б) появою м'якого корелята [н'] перед шиплячими, особливо [ч'] (ба^Рран'ч'ик); в) пом'якшенням передньоязикових у кінці та середині слова (П^Ррис'т'ін', ^Рраз'н'і); г) вимовою напівпом'якшеного [н?] (во^Рн?о); ґ) ширшим за позиційним та історичним обсягом уживанням палаталізованого [р'] та ін.

Випадки нейтралізації опозицій лабіальність : нелабіальність, передньоязиковість : задньоязиковість споріднюють говірки досліджуваного ареалу з іншими українськими говірками, зокрема середньонад-дніпрянськими. Ряд опозицій приголосних фонем нейтралізуються у зв'язку із зменшенням функціонального навантаження фонем /ґ/, /?/, /?/, /?'/, /ф/ та ін., впливом суміжних російських говірок.

У третьому розділі „Із спостережень над морфологією східнослобожанських говірок у синхронії й діахронії” предметом розгляду є морфологічні опозиції у зв'язку з типами словозмінних парадигм іменника. Говіркова наддіалектна модель типів відмінювання іменників в українських східнослобожанських говірках складається з 20 типів відмінкових парадигм та п'яти підтипів, її доповнює прикметниковий тип відмінювання іменників, поділений на три типи (усього 23 типи та 8 підтипів).

Виділені словозмінні субстантивні типи засвідчують, що: а) словозміні східнослобожанських говірок властиві парадигми, які сформувалися внаслідок внутрішньопарадигматичних і міжпарадигматичних взаємовпливів, на що вказує варіантність словозмінних афіксів; б) субстантивна словозміна досліджуваних говірок має чимало спільних рис із середньонаддніпрянськими говірками; в) паралелізм флексій, відзначений особливо часто у род., дав., знах., ор.  відмінках, є ознакою динаміки словозмінних типів відмінювання, унаслідок чого виникають функціонально ідентичні засоби вираження одного значення; г) для встановлення типів відмінювання іменників різні флексії мають різний ступінь релевантності: для іменників чол. р. важливими є флексії род., дав. і місц. відмінків, для жін.  - род. і ор., для середн.  - род., знах. і ор.; ґ) незначне поширення форм кл. в. зумовлює розширення сфери вживання форм наз. в.; д) особливою варіативністю відзначається відмінювання іменників чол. і середн. родів.

Одну з характерних рис іменникового відмінювання в українській мові становить омонімія флексій. В українських східнослобожанських говірках вона може виявлятися в межах одного типу відмінювання та у відмінкових парадигмах різних типів. Зокрема, флексія _і може вказувати на дав. в. іменників жін. р. іменникової парадигми типу /с'т'і^Рна/ (істоти, неістоти) та місц. в. того ж типу відмінювання. Таку ж омонімію спостерігаємо у відмінковій парадигмі типу /зе^им^Рл'а/, у якій закінчення _і є показником род., дав. і місц. відмінків одн. та наз. і знах. мн. Іменники, що складають тип відмінювання /п?іч'/ (жін. р.), за цією особливістю споріднені з попередніми. Аналіз відмінкових парадигм показує, що найбільшу омонімію в межах однієї парадигми виявляє закінчення _і. За функціональним навантаженням закінчення _і поступається флексії _и, яка може бути показником род. одн. і наз. мн. іменників відмінкової парадигми типу /с'т'і^Рна/, а також /с^Ртароста/; у наз. і знах. відмінках мн. це закінчення вживане в іменникових відмінкових парадигмах типу /л'іс/. Значну кількість відмінкових типів (чотири і один підтип) об'єднує закінчення _ові, яке може бути показником граматичного значення дав. і місц. відмінків одн.

Аналіз омонімії закінчень у відмінкових парадигмах різних типів засвідчує, що найбільше функціональне навантаження має флексія _і. Вона виступає формальним показником граматичного значення у 29 випадках різних відмінкових парадигм, тоді як закінчення _а зафіксовано в ролі формального показника граматичного значення у 17 випадках, _Ш  ? у 15. Це свідчить на користь припущення, що уніфікація відмінкових форм колишніх давніх основ веде до спрощення системи відмінювання іменників. При однаковій основі  - одиниці, що виникає в результаті абстрактного ототожнення однієї лексеми, які відрізняються тільки синтаксичним значенням  - та омонімічній флексії утворюються словоформи, які можна розрізнити тільки за смисловими та синтаксичними зв'язками з іншими словоформами речення, напр.: шу^Ркаў зе^им^Рл'і, о^Рд:аў зе^им^Рл'і, ро^Рбиў на зе^им^Рл'і; ^Рйіздиў на ко^Рн'і, пас ^Ркон'і.

Протилежним явищем до омонімії закінчень виступає формальна диференціація їх у різних словозмінних типах та в одному й тому ж типі відмінювання. В українських східнослобожанських говірках вона пов'язана з семантикою слова. Зафіксовані випадки, коли формальні показники однієї словоформи утворюють варіанти, які не розрізняються функціональними особливостями.

Іменники словозмінних типів /син/, /к?ін'/, /с^Рторож/, /л'іс/, /ле^иРж?ін'/, /га^Рраж/ у род. в. одн. мають, як і в літературній мові та багатьох говірках української мови, закінчення _а, _у. Форми на _а (_я) здавна властиві назвам істот і конкретних предметів, тоді як флексію _у (_ю) іменники чол. р. почали набувати відносно пізно. Якщо в літературній мові використання закінчень _а, _у визначено правописними нормами, то в говірках їх функціонування регулюється уснорозмовною традицією, що може змінюватися під впливом зовнішніх чинників. Закінчення _а вживається як безваріантне в іменниках-назвах істот, назвах чітко окреслених предметів, у випадках, коли іменник з речовинним значенням указує на частину від цілого, пор.: у^Рч'илас' на ст^Рр'елоч'ника, назна^Рч'айут' ^Рвоўка / пасту^Рха (130*, 130¹, 130², 130³, 130⁴, 130⁵, 130), кри^еРло з гуса^Рка (131, 132, 211), і^Рдут' до ^Рбат'ка (211, 211¹, 211², 211³, 211⁴, 211⁵), ве^иРдут' до с^Рвекра (130), ве^иРч'ер'айем у с^Рвекра (130¹, 130², 130³), нан'і^Рмалис' до ^Рпана (130⁵, 130⁶, 130⁷), б?і^Ржат' до пасту^Рха (130, 131), до^Рход'ат' до ^Рзаiч'ика (211, 211¹, 211², 211³), напу^Рват' ко^Рн'а [Сват, 60], і^Рдут' до же^ини^Рха (147, 147¹, 147², 147³, 147⁴, 147⁵, 147⁷), ве^иРде до же^ини^Рха (213, 213¹, 213², 213³, 213⁴, 213⁵), п?і^Ршоў до су^Рс'іда (213), попро^Рсилис' до ха^Рз'айіна (132, 132¹, 132², 132³, 132⁴, 132⁵), при^еРйіхали до мужи^еРка (213), у^Рбиў ^Рч'орта (132), при^еРвозили од ^Рзаiц'а (132¹, 132², 132³), ^Ркажут' до брига^Рд'іра (147), не^и ўз'аў колос^Рка (132¹, 132², 132³, 132⁴, 132⁵), нако^Рпали з го^Ррода (213), до^Рход'у до дво^Рра (147), хо^Рдили до ^Рд'іда [ПСС, 34], заб^Ррали б^Ррата (148, 148¹, 148², 148³, 148⁴, 148⁵, 148⁶), да^Рли по^Рмошника (145, 145¹, 145²), ва^Рл'аўс'а у ^Рд'іда (146, 146¹, 146², 146³), ^Рвиўч'иўс'а на охв?і^Рцера (148¹, 148², 148³, 148⁴), не^и с^Ртало ^Рбат'ка (145, 146), г^Рнали ^Рн'імц'а (148, 149), ^Рпомн'у сол^Рдата (148¹, 148³, 148), у^Рбило би^еРка (230, 231), ^Рл'убит' коза^Рка (228, 228¹, 228², 228³, 228⁴), нажу^Рйе бур'а^Рка (231, 231¹), бе^иРрут' кра^Рйа ко^Ржуха (231¹, 231², 231³, 231⁴), обли^еРвайут' з таз^Рка (231¹), не^иРма кар^Рмана (148¹, 148², 148³, 148⁴), заро^Рбили ку^Рсок х^Рл'іба (228).

Проте нерідко закінчення _а, _у в род. в. варіюються. Так, у сполученнях ^Рмало ^Рмеду, к^Рвасу; ба^Ргато го^Рроху, ^Рл'ону, ^Рвоску, ^Ркамен'у; ^Рдаiте ^Рсиру, ^Рмаку, ^Рл'оду, х^Рмел'у закінчення _у функціонує у 38 н. пп. з 57 досліджуваних (66%); закінчення _а виявлене в дев'яти н. пп. (15%); паралельне вживання закінчень _а, _у засвідчене в 10 н. пп. (17,5%). У словосполученнях не^иРма то^Рго ^Ршуму, б^Рл'оску (б^Рлиску), к^Ррику, ^Рвиску; до^Рбиўс'а ^Рладу, по^Рр'адку закінчення _у зафіксовано в 57,8% говірок, флексія _а  ? у 21%, паралельно вживаються _а, _у в 17%. Розподіл формальних показників род. в. _а, _у в словосполученні доб?і^Рраўс'а до ^РКийева, Л'^Рвова, ^РХар'кова, Лу^Рганс'ка таке: _а  _ у 59% досліджуваних н. пп., _у  ? у 8,7%, паралельно _а, _у  ? у 31,5%. У словосполученнях назб?і^Рраiте кови^Рл'у, ш?ч'аў^Рл'у в 36% уживається _а, у 31% ? _у, 33% складають явища, коли _а та _у використовуються паралельно. Щодо словосполучень назб?і^Рраiте бар^Рв?інка, на^Рр'іж?те оч'е^иРрету, то 36% складають н. пп., у яких використовується закінчення _а, 31%  _ закінчення _у, 33%  ? _а; _у. У висловах не^и хва^Ртайе одно^Рго к?ілог^Ррама, ^Рметра, ге^ик^Ртара закінчення _а в род. в. одн. є більш поширеним, воно виявлене в 63% обстежених н. пп., паралельно _а, _у функціонує в 37% н. пп. Не випадково, Т.В. Булигіна ставить питання про умовність згаданої семантичної спільності різнорідних як у семантичному відношенні, так і у власне синтаксичному плані компонентів так званого єдиного відмінкового значення.

У синтаксемах краi с'^Рв?іту, ^Рлугу, с^Ртепу, маi^Рдану, од к^Ррайу ^Рлану, ^Рйару здебільшого вживаються форми іменників з _у в 45,6% н. пп., _а  ? у 42%, паралельне вживання закінчення _а та _у виявлено в 13% обстежених н. пп. Проте синтаксема краi с'^Рв?іта частіше використовується як паралельна до краi с'^Рв?іту (35%), а, отже, функціональне навантаження закінчення _а зменшується до 23%.

Уживання флексій _а, _у в род. в. одн., іменників чол. р. залежить від значення іменника. Ті синтаксеми, до складу яких входять іменники з просторовим та речовинним значенням, іменники-назви рослин та рослинних масивів, узвичаєні із закінченням _у: ця флексія має більше функціональне навантаження або вживається паралельно з _а. Іменники, які називають одиниці виміру довжини, ваги, назви міст тощо, мають, як правило, закінчення _а: флексія _у в цих випадках навантажена менше, проте відсутність чітких норм у вживанні аналізованих форм сприяє їх змішуванню.

Отже, опозиція закінчень род. в. одн. іменників чол. р. _а та _у нестійка, нейтралізація її на користь флексії _а чи _у викликана не граматичними нормами, а семантикою лексеми, використання однієї із флексій пов'язане з уснорозмовною традицією. Формальна диференціація закінчень доповнюється семантичною диференціацією основ і традицією використання словоформ.

Питання про варіювання закінчень _а, _у в род. в. іменників чол. р. ще достатньо не вивчене, воно потребує спеціального дослідження на ширшому матеріалі. Варіанти мо^Ррозу  ? мо^Рроза, К^Рриму  ? К^Ррима, каб?і^Рнету  ? каб?і^Рнета дослідники зафіксували в наддунайських говірках, ^РН'іжину, ком^Рбаiну  ? у степових, кол^Ргоспа, за^Рвода, інсти^Ртута  ? у нижньонаддніпрянських, ^Рсира і ^Рсиру ? у середньонаддніпрянських.

Для іменникового відмінювання в сучасних українських східнослобожанських говірках постійними є опозиції, які репрезентують горизонтальні ряди парадигми граматичної категорії роду та числа. Специфіка морфологічних опозицій, яка полягає в білатеральності морфологічного знака, у складності взаємозв'язку між одиницями плану вираження та плану змісту, зводиться до протиставлення відмінкових форм. Опозиція словоформ, тісно пов'язана з типами словозмінних парадигм іменника, може бути представлена флексіями, рідше  ? акцентуаційними особливостями словоформи. Форми з омонімічними флексіями диференціюються в тексті за смисловими та синтаксичними зв'язками.

Формальна диференціація словоформ одного й того ж типу відмінювання може пов'язуватися з семантикою слова (род. в. одн. іменників чол. р.) чи маніфестувати варіанти, функціонування яких не розрізняється ніякими особливостями. Нейтралізація опозицій відбувається то на користь однієї флексії, то на користь іншої. Такі опозиції відображають складні процеси взаємодії різних з хронологічного погляду чи різносистемних елементів, указують на вібрацію мовних явищ.

Нейтралізація опозиції словоформ род. в. іменників словозмінної парадигми типу /^Рвимйа/ реалізується за рахунок зменшення функціонального навантаження форм з _ен_і і засвідчує тенденцію до втрати традиційних форм род., дав., місц. відмінків одн. іменників ^Рвимйа, п^Рлемйа та ін., що відповідає загальній тенденції спрощення відмінкових закінчень (переважно внаслідок аналогії), на що звернуто увагу в працях Р.С. Смаль-Стоцького ще на початку ХХ ст.

Нейтралізація опозицій формальних показників словоформ в українських східнослобожанських говірках виявлена як вирівнювання форм, які можливі для передачі того ж змісту. Таку морфологічну опозицію В.К. Журавльов називає порожньою, вона найбільш поширена в історії мови й репрезентує дивергенцію плану змісту.

На основі попередніх досліджень узагальнено свідчення про динаміку лексичної системи говірок (див. підрозділ п'ятий третього розділу „Лексичні опозиції в системі українських східнослобожанських говірок”). Відомо, що слова, як і фонеми, морфеми, граматичні конструкції, знаходяться між собою в різних опозиціях і об'єднуються в різноманітні парадигми. Опозиції лексем є виявом їх парадигматичних (на основі спільності або протилежності їх значень), синтагматичних (на основі контекстних зв'язків, сполучуваності), епідигматичних (на основі асоціативно-дериваційних зв'язків між словами за формою і за змістом) відношень. ДО, на основі яких будуються опозиції у складі лексико-семантичних груп (ЛСГ), нерідко залежать від того, до якої частини мови належить слово, конкретне чи абстрактне значення воно має. Скажімо, у ЛСГ назв, пов'язаних з позначенням частин, деталей житлових будівель, опозиції семем виділяються на основі ДО денотата, які включають характер побудови житла, функції реалії, матеріал, з якого збудоване приміщення. Структурна організація назв житла складна, побудована на єдності кількох рівнів опозицій, які іноді переплітаються: час побудови житла, якість споруди, призначення  ? для постійного чи тимчасового проживання, спосіб побудови, матеріал, з якого побудована хата, спосіб розміщення на подвір'ї тощо. Отже, тематична група лексики на позначення назв житлових та господарських будівель і їх частин виділяється на основі денотативного принципу. Структурна організація ЛСГ базується на спільності ДО одиниць лексичної парадигми, об'єднаних нульовими, привативними чи еквіполентними опозиціями, для яких характерним явищем є семантичний синкретизм.

Прикладом нульової опозиції може бути лексична реалізація семем `скатертина на будень' : `скатертина на свята', репрезентована однією лексемою с^Ркате^ирт' у багатьох говірках регіону. Привативними є зв'язки, напр.: ко^Рн'ушн'а : ко^Рн'ушник, сви^еРнарн'а : сви^еРнарник, хл'іў : са^Рраi, які пов'язані з дією позалінгвальних чинників: вибір однієї з назв зумовлений, здебільшого, традицією, що існує в говірці, особливостями формування ідіолекту, ситуацією мовлення тощо.

Лексеми, об'єднані привативними опозиціями, нерідко мають відмінності в семантиці, напр., важливою ознакою при називанні частин житла є призначення кімнати, проте враховується й оздоблення, опалення житла тощо. Тому протиставлення ^Рхата : ха^Ртина, ^Рчиста (ве^иРлика, пе^иРред'н'а) ^Рхата : ^Ркухн'а та ін. засвідчують семантичну спеціалізацію лексеми ^Рхата.

Еквіполентні опозиції `стара хата' : `нова хата', репрезентована в досліджуваних говірках 17 типами протиставлень, та `передня бокова стіна хати' : `задня стінка хати', виражена 7 типами лексичних протиставлень, пов'язані з традиційними ДО реалій: часом побудови житла, матеріалом, з якого воно збудоване, зовнішнім виглядом житла, місцем розташування у дворі та ін.

Характерною ознакою ЛСГ з конкретним значенням є наявність / відсутність чітко окресленого центру, від якого залежить структурна організація сегментів тематичної групи та зміни семантичної структури ряду лексем. Усе це чітко простежується при виділенні моделей лексичної організації семем у говірках та моделей семантичної структури слів, які забезпечують зіставність та системність в описі лексики й семантики говірок, унаочнюють шляхи нейтралізації виявлених опозицій.

В українських східнослобожанських говірках зміни в рядах опозицій семем та лексем пов'язані з розширенням вербального наповнення моделей лексичної організації семем за рахунок новотворів, які мають локальне поширення або можуть бути загальновживаними. Зокрема, типова модель, що репрезентує семему `навіс для зберігання сіна, соломи', має у своєму складі лексеми с'і<sup>Р</sup>н:ик, на<sup>Р</sup>в?іс або с'і<sup>Р</sup>нажник, на<sup>Р</sup>в?іс, ускладнюється локалізмом кор<sup>Р</sup>машки (128<sup>6</sup>, 225, 123). Семема `рядно  ? вид простирадла з конопляної або лляної пряжі' може бути реалізована в говірках кількома лексемами, найпоширеніші серед яких є такі: р'ад^Рно, ^Рл'іжник; покри^еРвало, укри^еРвало, ^Рл'іжник; р'ад^Рно, покри^еРвало. Цей ряд ускладнюють інновації засте^иРлушка: р'ад^Рно, покри^еРвало, засте^иРлушка (144, 232), р'ад^Рно, пок^Рр'івец', засте^иРлушка (232¹).