Контекстуальна специфіка of-phrases лекційного дискурсу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет»

Горлівський інститут іноземних мов

КУРСОВА РОБОТА

«Контекстуальна специфіка of-phrases лекційного дискурсу»

З навчальної дисципліни «Англійська мова»

Виконала:

Абакумова Маргарита

ГОРЛІВКА - 2014

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ЛЕКЦІОННОГО ДИСКУРСУ

1.1 Поняття і загальна характеристика дискурсу

1.2 Моделі «of-phrases». Параметральні та компонентні моделі с прикладами

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ МОДЕЛЕЙ OF-PHRASES В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

2.1 Граматичний аспект of-phrases. Вживання of-phrases

2.2 Структури of-phrases та їх аналіз

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Тема даної роботи "Контекстуальна специфіка of-phrases лекційного дискурсу"

У сучасній прагматиці та лінгвістиці тексту актуальною є проблема дослідження феномену дискурсу. Уявлення про дискурс, властиві сучасному мовознавству, відображають увесь розвиток лінгвістичної науки.

Дискурс відіграє роль мосту між комунікацією, філософією, когнітивною лінгвістикою, соціологією, психологією, риторикою, семантикою, лірикою тощо. Як відомо, у сучасній лінгвістиці не існує однозначного визначення поняття дискурсу. Значення даного поняття варіює залежно від підходу. Одиницями дискурсу є конкретні висловлюння, які функціонують у реальних історичних, суспільних і культурних умовах, а у своєму змісті і структурі відображають часовий аспект, інтеракції між партнерами, які творять даний тип дискурсу, а також простір, у якому він відбувається, значення, які він створює, використовує, репродукує або перетворює.

Структурні особливості мови являються одним із важливих об'єктів лінгвістичного дослідження. А таке явище, як «оф-фрази», є невід'ємною складовою дискурсу. Тому у цьому дослідженні було наведено та проаналізовано основні характеристики, моделі та функції «оф-фраз» у англійській мові.

Актуальність проблеми полягає у тому, що комплексне та систематичне дослідження дискурсу разом із «оф-фразами» з точки зору когнітивної й комунікативної лінгвістики відображає розподілення мовного цілого та підкреслює ступінь взаємозв'язку різнорівневих функціонально вагомих лінгвістичних одиниць.

Мета дослідження полягає у обгрунтованному аналізі та використанні різних методів для трактування використання «оф-фраз» у рамках англійської мови. Також за мету взято систематизацію варіацій моделей задля структуризації «оф-фраз».

Реалізація поставленої мети обумовлює наступні завдання для її досягнення:

- дати визначення поняття і загальну характеристику дискурсу, зокрема лекційного;

- вивчити та проаналізувати моделі «of-phrases», параметральні та компонентні моделі; навести приклади;

- розглянути та проаналізувати граматичний аспект of-phrases; вживання of-phrases;

- дослідити та проаналізувати структури of-phrases.

У межах цієї роботи запропоновано первинне дослідження контекстуальної специфіки `of-phrase' моделей, що відтворюють особливості синтагматики іменника як базової одиниці комунікації.

Об'єктом дослідження є феномен of-phrases саме у рамках сучасної англійської мови, лекційний дискурс та його феномен. Їх можна віднести до мовленнєвого акту, пов'язаного з комунікативним наміром індивіда мати усю вагому з його точки зору інформацію. Саме спосіб реалізації розмови народив ідею дослідження.

Предметом дослідження є комунікативно - прагматичні та когнітивні особливості англійських «оф-фраз», які мають спільну прагматичну орієнтацію на реалізацію квеситивної інтенції мовця в складі функціонально-прагматичного поля.

Методи дослідження

Для аналізу вербальної організації орієнтаційного простору сучасного англомовного наукового, а саме лекційного дискурсу в даній роботі було використано методи лінгвокогнітивного, семантичного й інтерпретаційно-текстового аналізу.

Теоретичне значення роботи полягає в розробці моделі організації сучасного англомовного лекційного дискурсу, що є внеском до дискурсознавства.

Практична цінність курсової роботи визначається можливістю застосування її результатів у лекційних курсах зі стилістики сучасної англійської мови, лексикології, теоретичної граматики, у спецкурсах із теорії дискурсу та когнітивної лінгвістики. Отримані відомості можуть бути використані під час написання курсових, дипломних та магістерських робіт з філології, перекладознавства.

Структура курсової роботи.Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та переліку використаних джерел.

В першому розділі даної роботи наведено в лінгвістичному ракурсі поняття «дискурс», «академічний дискурс», "лекційний дискурс", досліджено компоненти академічного дискурсу, особливості лекційного дискурсу та його місце в сучасній моделі комунікації. Також в цьому розділі вивчені та проаналізовані моделі «of-phrases», параметральні та компонентні моделі; наведено приклади.

У другому розділі розглянуто та проаналізовано граматичний аспект вживання of-phrases в англійській мові.

У висновках викладено основні теоретичні та практичні результати, отримані протягом дослідження.

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ЛЕКЦІОННОГО ДИСКУРСУ

1.1 Поняття і загальна характеристика дискурсу

На сьогодні помітним є широке вживання в лінгвістичній літературі поняття дискурсу, з одного боку, паралельно з поняттями «діалог», «текст», «мовлення», з іншого - як родової категорії відносно них. І хоча в сучасному мовознавстві немає чіткого розуміння дискурсу, фахівці інших галузей науки практично визначили межі цього поняття. У філософській, соціологічній і психологічній термінологіях дискурс став нормою.

Хоча теорія дискурсу опрацьовується вже з 50-х рр. XX ст., загальновизнаного підходу та універсального визначення поняття «дискурс» досі не існує. Дискурс розглядається з точки зору найрізноманітніших аспектів: і як комунікативний процес, і як текст, і як система, і як комунікативна подія. Але, не дивлячись на те, що всі ці підходи базуються на різноманітних рисах та характеристиках, вони не виключають одне одного.

На сучасному етапі в мовознавстві популярним є уявлення про дискурс як сукупність усього, що вимовлено і промовлено, висунете французьким культурологом М. Фуко. Погляди М. Фуко розділяли представники французької школи дискурсивного аналізу Ю. Лінк, З. Егер, Р. Водак У., Маас,. Ці вчені в основу дискурсу вкладають мовне відображення суспільної практики, систематизоване використання мови з урахуванням ідеологічно та національно-історично обумовленої ментальності.

Термін «дискурс» використовується у різних значеннях, що дає змогу вченим стверджувати про «розмитість» його поняттєвих меж. Зокрема, поняття дискурсу асоціюється з усіма проявами комунікації в суспільстві (комунікативний дискурс, мовний, невербальний, вербальний, дискурс мовчання, сучасні дискурсивні практики), комунікацією у межах окремих каналів (тактильний, візуальний, слуховий), виявом правил спілкування, способів викладу та втілення прагматичної мети мовців (лайливий, етикетний, дидактичний). Дискурс визначають також як носія різних типів інформації в спілкуванні: раціонального (раціоналізму, суб'єктивний, об'єктивний, істини, брехні, правди); поривань, світобачення, духовної віри тощо (духовний, сакральний, релігійний, філософський, християнський, православний, протестантський,метафізичний, міфологічний, символічний, міфічний, апокаліптичний ). Дехто з учених ототожнює дискурс із предметом дослідження різних наук (соціологічний, філологічний, політологічний). У багатьох текстах дискурс сприймається як вияв культурного спілкування (дискурс культури, модернізму, постмодернізму), етнокультурних особливостей спілкування (міжкультурний, іншокультурності, різномовний), культурно-історичних особливостей спілкування (дискурс Нового часу, Відродження). Статеві, соціальні та вікові характеристики учасників спілкування також ототожнюються з типами дискурсу (політичний, влади, радикальний, лейбористський, феміністичний, радянський, молодіжний). [36]

Досить часто поняття дискурсу асоціюється з принципами побудови повідомлення, його риторикою (іронічний, наративний,монологічний, діалогічний, риторичний тощо), типами та формами мовлення, характеристиками мовлення окремої людини і груп людей (особистісний, неповторний, колективістський, авторитарний). Можна розглядать дискурс і як різновид мовлення (усний, письмовий, науковий, академічний, діловий, художньо-белетристичний, літературний),функціональний стиль, різновид функціонального стилю, його реалізацію в різних сферах спілкування (юридичний, судовий, газетний, святковий, радіодискурс, театральний, кінодискурс, у сфері паблік рілейшнз, рекламний); як жанр художньої літератури (прозовий, ліричний, драматичний).

Дискурс (фр. discours -- промова, виступ, слова) -- у широкому сенсі складна єдність мовної практики і над мовних факторів (значима поведінка, що маніфестується в доступних почуттєвому сприйняттю формах), необхідних для розуміння тексту, єдність, що дає уявлення про учасників спілкування, їхні установки й цілі, умови вироблення і сприйняття повідомлення. [21]

Традиційно дискурс мав значення упорядкованого найчастіше мовного, іноді письмового повідомлення окремого суб'єкта. Вчені зв'язують часте ототожнення тексту і дискурсу, по-перше, з відсутністю в деяких європейських мовах терміну, еквівалентного французькому та англійському, discours(e), а по-друге, з тим, що раніше в обсяг поняття дискурс включалася лише мовна практика. В міру становлення дискурсного аналізу як спеціальної області досліджень, з'ясувалося, що значення дискурсу не обмежується письмовим і усним мовленням, але позначає, і позамовні семіотичні процеси. Наголос в інтерпретації дискурсу ставиться на його інтеракціональній природі.

Дискурс -- насамперед, це мова, занурена в життя, у соціальний контекст (з цієї причини поняття дискурсу рідко вживається стосовно древніх текстів).

Сьогодні аналіз дискурсу є міждисциплінарною областю знання; теорія дискурсу розвивається в лінгвістиці тексту, риториці, психолінгвістиці, семіотиці.

Англійський вчений-лінгвіст Норман Фэркло вважав, що дискурс виконує три функції:

1. функцію ідентичності,

2. функцію відношення

3. функцію позначення. [27 ]

У будь-якому аналізі, важливими й центральними моментами є два виміри дискурсу:

комунікативна подія - окремий випадок використання мови наприклад, газетна стаття, фільм, відео, інтерв'ю або політичний виступ;

порядок дискурсу - набір усіх типів дискурсів, які використовуються в будь-якому соціальному інституті або соціальній галузі.

Типи дискурсів складаються із дискурсів та жанрів.

Кожен мовленнєвий випадок є комунікативною подією, яка складається з трьох вимирів:

· текст (письмо,мовлення, візуальне зображення або їх сполучення);

· дискурсивна діяльність, яка включає виробництво тексту та сприйняття тексту;

· соціальна діяльність.

Аналіз дискурсу повинен бути сконцентрований на:

1) лінгвістичних особливостях тексту (текст);

2) процесах, що стосуються продукування та сприйняття тексту (дискурсивна практика);

3) більш широкій соціальній діяльності, до якої належить комунікативна подія (соціальна діяльність).

Аналіз тексту має справу з формальними особливостями (такими, як лексика, граматика, синтаксис та зв'язність речення), за допомогою якого дискурси та жанри втілюються в лінгвістиці.

Дискурсивна діяльність виступає посередником між текстами й соціальною практикою. Отже, лише у дискурсивній діяльності, де люди використовують мову для продукування та сприйняття тексту, останні набувають форми та формуються під час соціальної діяльності. Разом з тим, формальні лінгвістичні особливості тексту впливають як на продукування тексту, так і на процес його сприйняття. [27]

Лінгвістичний аналіз характеристик тексту дозволить з'ясувати те, за рахунок яких елементів досягається його специфічна інтерпретація, як дискурси активуються у тексті, і як забезпечується підтримка для такої інтерпретації текств.

Для аналізу тексту Феркло обрав наступні інструменти:

· контроль взаємодії - стосується взаємовідношень між співрозмовниками, включаючи питання про те, хто встановлює тему для бесіди;

· етос, як за допомогою мови, а також міміки та жестів утворюються ідентичності;

· метафора;

· фразопобудова;

· граматика (транзитивність/модальність).

Дискурсивна діяльність передусім сконцентрована на визначенні того факту на основі яких типів дискурсів побудований текст (інтердискурсивність/ інтертекстуальність).

Існуючі істотні здобутки у моделюванні соціально орієнтованих просторів створюють основу для вивчення сутності фахового спілкування та його специфічних відносин з іншими сферами людської діяльності в аспекті діяльнісного та комунікативно-когнітивного підходів [23]. Але на сьогодні існує брак цілісного бачення теорії інституційного комунікативного простору на матеріалі професійно спрямованого мововжитку, різновидом якого є академічний дискурс.

За визначенням І. Колеснікової, академічний дискурс - вербалізований в тексті тип дискурсивної діяльності за сферою комунікації, мовленнєва взаємодія представників відповідної соціальної групи/інституту з метою реалізації статусно-рольових можливостей у заданих цим соціальним інститутом межах, складова «власне професійної зони професійного дискурсу» [17.с. 7].

Як структурна складова власне професійної зони професійного дискурсу, академічни дискурс характеризується креативністю, істинністю та професійною цінністю; йому притаманні інші ознаки професійного дискурсу, як от: професійна спрямованість, дидактизм, стилістична розшарованість діалогічність, антропоцентризм, мультидисциплінарність, непропорційність розвитку окремих його частин, селективність, замкненість, нециклічність, динамізм, мовна нормативність [17с. 7].

З позицій лінгвокультурологічного підходу поняття «академічний дискурс» враховує ступінь відмінностей у комунікативній поведінці, мовних правилах, перевагах, способах говоріння та виборі дискурсивних стратегій певного соціального, культурного та мовного колективу, контингент якого складають дослідники, науковці, аспіранти, вчені, студенти, викладачі. Зміст дискурсу в умовах конференційного спілкування включає пресупозиції та фонові знання, усвідомлення і розуміння яких нейтралізує можливі міжкультурні бар'єри у спілкуванні, обумовлені кодуванням та декодуванням змісту академічного дискурсу [11].

На відкритому навчальному ресурсі для студентів вищих навчальних закладів “Writing Commons” академічний дискурс трактується як мова, яку використовують студенти та викладачі в межах вищих навчальних закладів, і яка комплексно описує зміст предметів, щоб певна аудиторія могла його зрозуміти та відреагувати на нього відповідно [7].

У контексті проведеного дослідження академічний дискурс слід розуміти як своєрідну контекстуалізовану мову, яку академічна спільнота (студенти, науковці, професорсько-викладацький склад, аспіранти, здобувачі та інші представники науково-освітніх кіл) використовує для спілкування та обміну інформацією в межах різних видів діяльності вищих навчальних закладів, і яка характеризується особливими поняттєвим апаратом і стилістичними формулами, своєю специфічною терміносистемою. [24]

Різновидом академічного дискурсу є лекційний дискурс. Він має монологічну форму. Процес активізації навчання вимагає певної спільної діяльності викладача і студента, застосування різноманітних прийомів,засобів, форм, системи дій, спрямованих на розв'язання різноманітних за своєю направленністью навчальних завдань. Все більше уваги останнім часом приділяється застосуванню в навчанні передових інформаційних технологій, методів імітаційного моделювання, педагогічної взаємодії тощо.

В системі активізації навчання лекційний метод займає провідне місце, бо лекція - основна форма проведення навчальних занять у віщих та професійно- технічних навчальних закладах, призначених для засвоєння теоретичного матеріалу.

Лекція - це логічно викладений, системно послідовний комплекс усних методів навчання (розповідь, бесіда, інформаційне повідомлення, пояснення,), спрямований на реалізацію студентами репродуктивної або продуктивної творчої активності. Лекція - це перш за все спілкування викладача з аудиторією живою, грамотною, емоційною мовою.

Лекції поділяються на:

1. популярна лекція;

2. вступна лекція;

3. оглядова лекція;

4. навчальна лекція;

5. навчально-практична лекція;

6. підсумкова лекція

Популярна лекція має розважально-інформаційний, просвітницький характер. Мета даного типу лекції - надати слухачам інформацію з конкретних питань, зокрема, юридичних наук, культури тощо в популярній формі для розширення їх світогляду і піднесення інтелектуального рівня.

Популярна лекція має такі ознаки:

1) Слухачі можуть бути різного віку, різного фаху, різного рівня освіти, аудиторія за інтересами. Можливо, що популярна лекція буде читатись і для фахівців одного фаху, але не з питань, які прямо дотичні до їх фаху. Слухачів популярної лекції об'єднує бажання отримати цікаву, але неординарну, невідому широкому загалу інформацію з конкретних питань в тій чи іншій сфері науки, техніки, культури.

2) Під час слухання аудиторія популярної лекції скоріше відпочиває, а не працює. Тому популярна лекція повинна читатися у розважальному стилі. Лектору слід достатньо широко застосовувати жарти, розповідати різні історії (не обов'язково правдиві, передусім - цікаві) на рівні з наведенням цікавих прикладів з практики. Крім обов'язкової вимоги до лектора читати лекції грамотною «чистою» мовою, слід додати, що його мова повинна бути досить емоційною.

3)Як правило, слухачі, зміст популярної лекції не конспектують, але лекція не досягне поставленої мети, якщо вони не занотують принаймні 2-3 найбільш цікавих і необхідних для них положення. В противному разі в лекції не було нічого такого, щоб зацікавило її слухачів. В окремих випадках лекція може конспектуватися слухачами майже повністю, наприклад, лекція із садівництва, городництва, тоді її слід читати як навчальну.

Мета вступної лекції полягає в наданні загальної інформації про той чи інший предмет, викладанні основних його положень, особливості вивчення, а також прийомів і методів контролю знань студентів. На початку доцільно лекції за допомогою проекційної апаратури продемонструвати схему, у логічному взаємозв'язку, за якою б були викладені розділи цього предмета і теми, які до нього входять. Така схема повинна дасть студентам можливість дістати загальне уявлення про предмет, з якого читається вступна лекція і з'ясувати з яких тем та розділів, він складається.

Оглядові лекції читаються перед іспитами, особливо державними, з метою відновлення в пам'яті студентів окремих найбільш важливих питань з предмета, який вивчався студентами протягом року.

Зміст оглядової лекції визначається лектором і включає в себе вибіркову інформацію відносно всього курсу дисципліни і особливо тих тем, матеріал яких з найбільшими труднощами засвоюється студентами.

Зміст навчальної лекції чітко визначений навчальним планом і програмою курсу тієї чи іншої дисципліни. Кожен лектор читає лекції індивідуально, вкладає в їхній зміст якісь особливі, залежно від його досвіду, методики читання лекцій. Немає двох однакових лекцій на одну й ту саму тему. Але основа лекції, її програмний обсяг повинні бути єдині у всіх лекціях на конкретну тему.

Лектору слід читати лекцію в такому темпі і стилі, щоб студенти могли законспектувати її зміст. Наслідком прочитаної навчальної лекції у студента повинен бути зрозумілий, акуратний конспект. У противному разі ККД такої лекції близький до нуля.

Особливістю навчально-практичної лекції є та обставина, що вона не являється плановою, не занесена в робочу навчальну програму, не читається з якоїсь конкретної теми. Вона є додатком до робочої навчальної програми, але додатком необхідним і суттєвим . Навчально-практична лекція допомагає студентам більш детально розглянути питання, які вивчаються, і більш чітко їх зрозуміти.

Навчально-практична лекція повинна відповідати таким вимогам:

· повинно бути встановлено, до якої дисципліни чи її розділу (теми) відноситься лекція. Відштовхуючись від цього визначається її тема і зміст, конкретні теоретичні питання, які будуть підтверджуватися прикладами з практики, тобто лекція повинна бути чітко структурована, встановлений її напрямок;

· не слід в лекції наводити приклади, навіть цікаві, безсистемно, з різних предметів і навіть з різних питань щодо одного предмета, якщо вони не відповідають темі лекції.

Мета підсумкової лекції витікає з її назви - вона полягає в наступному:

1. зробити висновки з вивчення певної дисципліни або спецкурсу;

2. дати оцінку самому процесу вивчення цієї дисципліни (спецкурсу) і зробити необхідні висновки;

3. викласти рекомендації з ліквідації виявлених недоліків.

Отже лекційний дискурс є специфічним різновидом академічного дискурсу, зі своїми характерними рисами та особливостями, які потрібно враховувати під час перекладу з англійськоїмови на українську і навпаки.

Уміння говорити, донести до аудиторії зміст матеріалу, що подається - це велике мистецтво, яким оволодівають роками. Логічно, що чим складніша тема лекцій, тим простішою і яснішою повинна бути мова викладання.

Разом з тим, не можна в аудиторії говорити завченими, готовими фразами. Мова повинна бути живою і природною, формулювання короткими і точними.

1.2 Моделі «of-phrases». Параметральні та компонентні моделі с прикладами

Словосполучення - це два і більше повнозначних слова, з'єднаних синтаксичним зв'язком.

Наприклад: бетьківські збори, зустріч друзів, політ на Марс, співати голосно, пані та панове; новий, гарний і дешевий; англ. new building "нова будівля", teachers' answers "відповіді вчителів", to be in love (with smb.) "кохати" (буквально: бути в коханні), to speak slowly "говорити повільно".

Словосполучення є предметом синтагматичного синтаксису, який вивчає валентність слова, способи її виражені та реалізації в словосполученнях, синтаксичні відношення.

У мовознавстві поки що немає єдиної думки щодо визначення терміну "словосполучення" - вчені дають неоднакове його тлумачення. Різними є і погляди на те, чи словосполучення виокремлюються тільки з речень, чи вони існують і поза реченнями. Не має підстави не погоджуватись з російським вченим - мовознавцем Кодуховим В.І., який вважає, що словосполучення є не тільки частиною речення, але воно існує і до речення як будівельний матеріал.

Фразеологічних словосполучення потрібно відрізняти від синтаксичних (вільних). У фразеологічних словосполученнях лексична самостійність одного чи обох його сладових ослаблена або втрачена зовсім, і вони за значенням повністю наближаються до одного слова (байдики бити). [35]

Всі повнозначні сліва, що входять до склау синтаксичних словосполученнях зберігають лексичні значення; синтаксичний зв'язок є живим, продуктивним (бити лежачого, бити посуд, бити на сполох). У словосполученні розрізняють сурядний і підрядний зв'язок між словами. Сурядні зв'язки є відкритими, а підрядні - закритими. Один підрядний зв'язок може об'єднувати в складі одного словосполучення два і більше повнозначних слова, тоді як сурядний - лише два

Наприклад: читання газет і газети, журнали, книжки... (лежали на столі).

Словосполучення будується за певними граматичними зразками, які формуються в мові на основі властивостей слів по категоріям і ґрунтуються на синтаксичному зв'язку між ними. З іншого боку не слід забувати, що властивість слова поєднуватися з іншими словами і форми вияву цієї властивості залежать не тільки від граматичних особливостей слова (насамперед від належності слова до тієї чи іншої частини мови), але й від його лексичного значення.

В зарубіжній лінгвістиці відсутній єдиний термін для позначення словосполучення. Най більш пошиеним є термін phrase. Однак розом з ним широко використовуються і інші, а саме: word group, word cluster, a cluster of words.

Являючись одиницею синтаксису, словосполучення має цілу низку специфічних рис, притаманних ізольованим словами поза словосполучення. Насамперед, смислове значення, що передається словосполученням, не виникає в результаті простого додавання смислів слів, що його складають. Смислові відношення в словосполученні набагато складніше, ніж сума смислів слів, які входять до його складу. Наприклад, прикметник green, взяте в ізоляції, зазвичай асоціюється зі значенням кольору. Однак, включений в різні словосполучення цей ж прикметник значно модифікує своє значення: поєднання green fruit не обов'язково вказує на його колір, а позначає його незрілість. У поєднанні green Christmas прикметник green вказує на те, що під час свята Різдва не було снігу. Аналогічна поведінка і інших частин мови, наприклад, іменник table, узятий окремо як словникова одиниця, сприймається як слово, що означає предмет меблів - стіл. Проте у словосполученні цей іменник отримує зовсім інше значення: у King Arthur and his Round Table слово Table означає лицарів.

Вивчивши зібраний матеріал можна стверджувати, що включення слова в словосполучення не тільки впливає на його смислове значення, але й надає йому ряд нових властивостей: члени словосполучення набувають синтаксичні функції. Наприклад, іменник girl в поєднанні to see a girl набуває статусу безприйменникового доповнення, а в поєднанні a girl friend функціонує як визначення. дискурс англійський фреймовий словосполучення

В плані внутрішньої структури cловосполучення сучасної англійської мови зручно розділити на дві основні групи: ядерні та без'ядерні.

Ядерні словосполучення - це група слів, що утворюють граматично організовану структуру, в якій один з елементів панує над іншими. Цей елемент всередині даної групи не підпорядковується жодному іншому елементу тієї ж структури і є внаслідок цього ядром даного поєднання. Наприклад: new books, a book of poems: to see a man: to laugh loudly, very young

Всі ядерні словосполучення за направленням залежностей діляться на прогресивні, тобто такі структури, в яких залежні елементи розташовуються праворуч від ядра регресивні, і тобто такі структурит, в яких залежні елементи розташовуються зліва від ядра. Змішані структури, тобто сполучення, в яких залежні елементи розташовані по обидві сторони ядра, особливо не виділяються, тому що являють собою комбінації побудов з правим і лівим розташуванням елементів.

Без'ядерні словосполучення виділяються на підставі відсутності ядра всередині словосполучення. Вони дуже різноманітні за внутрішньою структурою і складом. Компоненти таких словосмолучень можуть бути зв'язані одним з наступних типів статусних відносин:

1. Взаємозалежністю

2. Акумуляцією

3. Твором

Розглянемо більш детально словосполучення з прийменніком of. Даний різновид словосполучень слід вивчати у синтаксичному, семантико-граматичному та семантичному аспектах. Синтаксичні дослідження виявили синтаксичну несамостійність першого компонента [8]. При семантико-граматичному дослідженні слід відзначити, що головний компонент здебільшого вживається з означеним артиклем, а залежний компонент значно частіше виступає з нульовим артиклем [Лихошерст Н. І]. Означеність першого компонента пояснюється наявністю залежного компонента, який чіткіше окреслює обсяг поняття, вираженого головним компонентом. Суто семантичний аналіз зосереджується на відношеннях між іменниками-конституентами словосполучення, які надзвичайно різноманітні та важко піддаються типізації, за винятком тих, що виражають володіння [6].

Аналітична будова сучасної англійської мови з її надзвичайно бідною системою флексій та доволі жорстким порядком слів у реченні зумовила цілий ряд специфічних особливостей у засобах вираження звнязку слів у словосполученні та реченні.

Однією з таких особливостей є здатність іменника сполучуватись з іменником та виконувати відносно до нього функцію препозитивного означення. Це явище викликає інтерес в першу чергу тому, що сполучення двох іменників у загальному відмінку є особливістю англійської мови і не властиве іншим германським мовам.

Оскільки словосполучення N+N характеризуються підрядним звнязком компонентів з фіксованою позицією елементів, при якій перший іменник завжди виступає в ролі означення, а другий у ролі того, що означається (bedside table, December night, trousers pocket), виникає логічне питання: вважати перший компонент іменником чи прикметником.

Граматичними ознаками субстантивності в різних мовах можуть виступати рід, артикль, число, відмінок. Як відомо, у процесі еволюції англійський іменник втратив морфологічні ознаки граматичної категорії роду. Артикль не є надійним ознакою іменника завдяки можливості його дистанційного розташування: якщо іменник має означення, артикль завжди знаходиться перед означенням, незалежно від того, якою частиною мови воно виступає. Числова форма першого компоненту не може бути критерієм його мменниковостіо оскільки у переважній більшості випадків він вживається у формі однини. Виняток становлять іменники pluralia tantum. Наприклад: picture gallery, an eye test, a train journey, a sports shop, customs regulations, clothes rack, a goods train, systems management, an arms dealer. Щодо відмінка, то обидві складові у словосполученні N + N вживаються в загальному відмінку, який не має позитивного морфологічного оформлення.

Відсутність чітких критеріїв субстантивності викликає розбіжності у трактовці різними лінгвістами частиномовного статусу першої складової словосполучень N + N.

Питання семантичної структури субстантивних словосполучень типу N + N розглядалось у ряді робіт вітчизняних та зарубіжних авторів. Так, наприклад, Л.Б.Юшина стверджує, що атрибутивна конструкція N+N характеризується набагато більшою семантичною ємкістю в порівнянні із субстантивними словосполученнями з прийменником of або з формантою 's

Значення субстантивного словосполучення з препозиційним атрибутом, на думку Р.Кверка, може відповідати значенню словосполучення з прийменником of : his life story = story of his life.

На основі вивченого матеріалу можна стверджувати, що використання двох основних складових комунікативно-діяльнісної ситуації та відповідних корелянтів когнітивної структури і текстової ситуації - компонента і параметра - дає можливість досить повно описати структуру словосполучень з прийменником of.

Взаємодія двох вказаних складових дає такі типи словосполучень з прийменником of:

· компонентні: a friend of my mother's; the category of deixis;

· параметральні: the negation of rights of citizens, що відрізняються рівнем абстрагування, на якому репрезентуються складові ситуації.

· компонентно-параметральні: a man of experience;

· параметрально-компонентні :the experience of a man;

У компонентних словосполученнях обидва конституенти позначають компоненти ситуації, які, разом з тим, можуть належати до різних рівнів. Компоненти першого рівня: a friend of my mother's сприймаються учасниками ситуації, а компоненти другого рівня: the category of deixis не піддаються безпосередньому чуттєвому сприйняттю, а виділяються свідомістю людини і не мають просторово-часових координат.

Параметральні словосполучення: the negation of rights of citizens фіксують взаємодію параметрів ситуації окремо від їхніх компонентів, для чого необхідна попередня розумова діяльність мозку, саме вона співвідносить їх з найвищим рівнем абстракції. Однак при цьому як результат наявність існування ситуативних компонентів, які можна виділити у структурі ситуації.

Перша складова компонентно-параметральних словосполучень: a man of experience позначає компонент ситуації , а друга - вказує на параметр, який описує якості першої складової з різних точок зору. Наприклад з точки зору:

· розміру: a soldier of middle height,

· віку: a boy of five,

· змісту: a piece of furniture,

· матеріалу: a ring of silver,

· ставлення a book of interest тощо.

Параметрально-компонентні словосполучення відрізняються від попередньої групи послідовністю представлення складових комунікативно-діяльнісної ситуації, виділяючи параметр у якості основної складової. Параметрально-компонентні словосполучення утворюють найбільш численну групу і можуть бути поділені на кілька підгруп з урахуванням тих ситуативних параметрів, які вони позначають.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ МОДЕЛЕЙ OF-PHRASES В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

2.1 Граматичний аспект of-phrases. Вживання of-phrases

Прийменник(the preposition)- це службове слово, яке виражає відношення одного члена речення до іншого. Прийменники передають відношення іменника, займенника, числівника або герундія до дієслова або до іншого іменника. Розрізняються прийменники місця (in, on, by, at, under тощо), руху(to,from, into, across), часу(at, on, in, for тощо). Прийменникик в англійській мові поділяються на прості(simple), похідні(derived), складні(compound) та складені, або фразові (composit/phrasel)

Це службова частина речення, а отже вона не використовується самостійно. Прийменники не вважаються членама речення. Багато прийменників в англійській мові багатозначні і можуть виражати як конкретні, так і абстрактні значення.

Вживання прийменників у англійській мові означає обов'язкове знання їх значень, сфер застосування і варіантів перекладу. При перекладі з української на англійську мову вибір прийменника в англійському реченні чи словосполученні може залежати і від того, про який український відмінок йде мова. У українській мові сім відмінків. Ось які прийменники їм відповідають:

- Називний відмінок (хто? що?)

хлопчик-This boy wants to buy a yellow ball. (,\без прийменника)

- Родовий відмінок (кого? чого?)

хлопчика - The ball of this boy is lying on the floor. (прийменник of)

- Давальний відмінок (кому? чому?)

хлопчику - I've brought this ball to the boy. (прийменник to)

- Знахідний відмінок (кого? що?)

хлопчика - My sister likes this boy. (без прийменника)

- Орудний відмінок (ким? Чим?)

хлопчиком - This ball is bought by the boy. (прийменник by / with)

- Місцевий відмінок (про кого? Про що?) про хлопчика - Are you talking about this boy? (Прийменник about / of)

Слід звернути увагу, що багато дієслів, іменники та прикметники в англійській мові вживаються тільки з певними прийменниками. Тому ці частини мови слід вчити разом з прийменниками. Наприклад: дієслово to wait (чекати) обов'язково вимагає після себе прийменник for. Або дієслово to listen (слухати) використовують тільки з прийменником to. Прикметник proud (гордий) вимагає прийменника of, а використання прикметника satisfied (задоволений) можливе лише з прийменником with. Те ж стосується і іменників. Із словами advantage / disadvantage (перевага, недолік чого-небудь) використовується лише прийменник of, а після іменника damage (збиток, шкода кому-небудь) варто поставити саме прийменник to.

Для досягнення мети даної роботи вдамося до дискурсно-когнітивного вивчення словосполучень з прийменніком of. На даному етапі розвитку теоретичної лінгвістики на перший план вийшли дві головні сукупності наукового знання - когнітивна та комунікативна, у зв'язку з чим доцільно поєднати вказані сукупності знання у когнітивно-дискурсивну чи дискурсивно-когнітивну сукупність [19].

На думку вченого лексиколога Потапенка С.І. при такому поєднанні послідовність розташування компонентів словосполучення, принципова, оскільки задає напрямок і послідовність аналізу мовлення у зв'язку з комунікативними та когнітивними процесами - від когнітивних структур до їхнього прояву у спілкуванні та мові при когнітивно-дискурсному підході або від спілкування до когнітивних структур при дискурсно-когнітивному дослідженні. В залежності від напрямку дослідження визначається виділення різних за своєю функцією та будовою когнітивних моделей. Різні напрямки дослідження дають різні результати при аналізі мовного матеріалу, як це можна спостерігати на прикладі словосполучень із прийменником of.

Когнітивно-дискурсне дослідження словосполучення спирається на вже відомі когнітивні структури, фрейми, скрипти, пропозиції тощо, які вживаються для пояснення функцій мовних одиниць. Враховуючи різну структуру фреймів та скриптів, словосполучення з прийменником of можна поділити на фреймові та скриптові.

Фреймові словосполучення представляють статичні відносини - the lips of a man, тому що фрейм - це структура даних для опису незмінних стереотипних ситуацій, що складаються з вузлів, заповнених характерними даними, та зв'язків між ними [25].

Скриптові словосполучення представляють відносини які змінюються, прогресують:the murder of a woman, оскільки скрипти описують ситуацію як зміну подій [21].

Перша складова фреймових словосполучень означає складову частину предметів: the finger of a hand, простору: the hall of a flat тощо, які легко ідентифікуються. Саме цим можна пояснити застосування означеного артикля з першою складовою фреймових словосполучень.

У скриптових словосполученнях перша складова звичайно позначає дію, а друга складова називає суб'єкт.

Наприклад: the murder of a woman, де the murder - це дія, а a woman - суб'єкт.

Також, перша складова скриптових словосполучень може бути результом дії the sound of a bell, характеристикою компонента the beauty of a lady тощо.

Крім когнітивно-структурних особливостей, фреймові та скриптові словосполучення виявляють певні відмінності на семантико-синтаксичному рівні. Фреймові словосполучення трансформуються у посесивні речення: the finger of a hand - a hand has a finger, а скриптовим словосполученням відповідають акціональні речення: the sound of a bell - the bell sounds.

Існування в англійській мові трикомпонентних: our survey of the structural properties of our data і навіть чотирикомпонентних: parts of the analysis of the piece of writing словосполучень із прийменником of вказує на те, що на когнітивному рівні фрейми та скрипти існують не автономно, а утворюють більш загальну когнітивну структуру. Так, у словосполученні: our survey of the structural properties of our data перша складова, представлена іменником survey, позначає дію та активізує компонент скрипта, друга складова: structural properties описує внутрішню статичну структуру певного явища: data і може бути співвіднесений з фреймом. Трикомпонентні словосполучення свідчать, що фрейм є частиною більш загальної когнітивної структури, наприклад, скрипта.

Проте скрипт як ознака зміни подій за своєю структурою дуже близький до пропозиції, реляційної структури, яка складається з предиката та актантів [19.], завдяки чому можна стверджувати, що фрейм, скрипт і пропозицію можна розглядати як різні терміни для позначення однієї когнітивної структури, що утворилась у результаті абстракції від різних явищ реальної дійсності.

Пропозиції - це абстракції від предикативної структури речення, яка складається з предиката та актантів, а фрейми та скрипти - це узагальнюючі моделі екстралінгвістичних ситуацій. Таким чином можна стверджувати, що базові когнітивні моделі є абстракціями від існуючих явищ позаментальної дійсності, і тому опис мови з опорою на вказані когнітивні структури мало чим відрізняється від аналізу мови з опорою на реальну дійсність, якщо при цьому не враховується специфіка протікання психічних та фізіологічних процесів.

Враховуючи те, що когнітивні структури є предстваниками позаментальної дійсності, візьмемо за вихідну точку аналізу дискурсний підхід, який основну увагу приділяє комунікативній діяльності та впливу на цю діяльність контексту в якому використовується словосполучення [26]. Відповідно, дискурсно-когнітивний підхід задає моделювання когнітивних процесів на основі діяльності та її відображення у свідомості людини. Як основу моделювання комунікативно-когнітивних структур можна використати комунікативно-діяльнісну ситуацію.

Поєднання комунікативної та діяльнісної ситуацій викликано тим, що будь-яка суспільна діяльність є у певному сенсі спілкуванням [28].

За основу опису структури комунікативно-діяльнісної ситуації ми беремо діяльнісну ситуацію, яка складається з суб'єкта, об'єкта діяльності, мети, засобів, результату і самого процесу діяльності [22].

Не можна не погодитись з твердженням Брандес М.П. що перераховані складові діяльності неоднорідні з точки зору їхнього сприйняття людиною та причинно-наслідкових зв'язків між ними. Найбільш тісно між собою пов'язані діяльність, суб'єкт та предмет діяльності, тому що суб'єкт, наділений активністю, направляє її на об'єкти та інших суб'єктів [22]. Ці три компоненти ситуації також найбільш тісно взаємодіють із процесами сприйняття навколишнього середовища людиною.

Як стверджує Кравченко А.В.предмет та місце - це два види реальності, які дані людині у сприйнятті і на яких будується концептуальна картина світу, представлена у мові [29]. Діяльність як активність суб'єкта концептуалізується людиною завдяки її темпорально-просторовим параметрам, які відображаються у мові як обставини часу та місця.

Решта складових комунікативно-діяльнісної ситуації залежать від трьох згаданих вище основних компонентів. Засіб діяльності звичайно визначають як предмет або сукупність пристроїв для виконання певної діяльності, тобто як параметр діяльності, яким може стати будь-який предмет комунікативно-діяльнісної ситуації в залежності від обставин діяльності. До параметрів діяльності також належить і результат, на що вказує дефініція цього іменника. Результат може бути як реальним, тобто таким, що сприймається, так і ідеальним, який не підлягає сприйняттю, на що вказує можливість злічуваного та незлічуваного вживання відповідного іменника.

Мета відрізняється від інших компонентів діяльності своїм ідеальним характером і може розглядатись як параметр людини, оскільки представляє те, що людина збирається зробити.

В залежності від ситуації або від контексту іменник з прийменником of можебути дескриптивним або уточнюючим по відношенню до першого слова всього словосполучення, що і визначає застосування означеного або неозначеного артикля з ним.

The Definite Article застосовується з першим іменником, якщо він має значення того цілого, виражене іменником з прийменником of : the top (foot) of a \ the hill, the end (beginning) of a \ the story, the figure (profile, face, shadow) of a \ the man, the middle (depth, width) of a \ the river, the climax of a \ the situation.

This company is on the edge of collapse. Ця компанія на межі банкрутства.

The face of a person shows what life he has lived. Обличча людини демонструє яке життя вона прожила.

The depth of love isn't measured by words. Глибина кохання не вимірюються словами.

Наступні словосполучення з прийменником of потребують означеного артикля: the Bank of England, the Tower of London, the Great Wall of China, the Houses of Parliament, the Museum of Modern Art.

Якщо іменник з прийменником of має форму множини, то перший іменник може застосовуватись як з означеним так і з неозначеним артиклем. Неозначений артикль означає одиничність, означений артикль обумовлений ситуацією або контекстом: a \ the set of stories, a \ the tin of biscuits, a \ the party of people, a \ the team of players.

I'm reading a set of stories by R. Dahl.

Я читаю збірку повістей під авторством Р. Даля

The tin of biscuits costs two dollars. Коробка з печивом коштує два долари

Якщо іменник з прийменником of є матеріальним або абстрактным, то він використовується без артикля. Перший іменник може мати будь-який артикль: a \the bar of chocolate, a \ the article of furniture, a \ the item of news, a \ the sense of humor.

Let's buy a bar of chocolate. The bar of chocolate you gave us was very tasty.

Давай купимо плитку шоколаду. Плитка шоколаду, яку ві нам дали була дуже смачна.

We have a new set of furniture. The set of furniture is made of wood.

У нас є новий набір меблів. Набіл меблів зроблено з деревини.

Найбільш поширеним випадком застосування прийменнка of є коли мова іде про належність, походження або авторство, наприклад:the works of Shakespeare - твори Шейкспіра.

Також прийменник of:

· вводить прикладку: the University of Oxford - Оксфордський університет;

· вказує на причину(через, що, від): We did it of necessity - Ми зробили це через необхідність;

· використовується після дієслів think, hear, speak, remind в значенні про: This reminds me of your childhood - Це нагадує мені про твоє дитинство.

· після слів afraid,glad, proud передаєтьсядавальним відмінком:He is proud of his son. Він пишається своїм сином.

· в сталому виразі of course: Of course I'll come звичайно я прийду

Вживання прийменників у англійській мові можна назвати свого роду «наукою», так як ми вдосконалюємо свої пізнання в області прийменників протягом усього періоду вивчення англійської мови.

2.2 Структури of-phrases та їх аналіз

Словосполучення виражає опис порядку та узгодження його членів як частин мови. Схематично словосполучення з прикметника та іменника (clever man, red flower), дієслова та іменника (take books, build houses,тощо) можна подати у вигляді формули A + N, V + N.

Ці формули можуть бути використані щоб описати усі можливі структури словосполучень:

наприклад: V + N + prp + N (to hold something against somebody) V+ N + V(inf.) (to make somebody work) V + V(inf.) (to get to know).

Структура словосполучень може бути подана у зв'язку з головним словом, наприклад структура дієслівних груп (to build houses, to rely on somebody) може бути зображена як to build + N, to rely + on + N.

Словосполучення може мати різну структуру, але однакове головне слово, яке в кожному з прикладів має різну семантику та значення:

mean + N (mean something) and mean + V(inf.) ( mean to do something);

get + N (get a letter, information, money, etc.), get + to + N. ( get to Moscow, to the Institute, etc.);

clever + N (clever man) and clever + at + N (clever at arithetic).

Отже можна зробити висновок, що структура словосполучення залежить від значення головного слова яке в ньому вживається [12].

Також слід відзначити субкатегорізацію ендоцентричних словосполучень запропоновану Ч. Хоккетом. Вона базується на структурному принципі положення ядра відносно інших членів словосполучення і поділяєтся на чотири типи [11]:

1. ядро в постпозиції - new books

2. ядро в препозиції - experiment perilous

3. ядро у центрі структури - as good as that

4. ядро обрамляє структуру - did not do

Якщо у слова номінативна функція проявляється у назві предмету, явища, процесу, у реченні - у назві випадку чи ситуації, то в словосполученні і більш за все в субстантивній конструкції все це знаходить специфічне поєднання:

наприклад: asphalting - robots asphalt the roads-asphalting the roads by robots ;

Перша складова екзистенціальних параметрально-компонентних словосполучень позначає різні способи існування компонента - у вузьких ситуативних рамках: the presence of my favourite friend та у ширшому значенні: the life of a person, де life визначається як “стан існування особистості”.

Якісно-компонентна група близька до екзистенціальних словосполучень. Звичайно перша складова такої групи називає якості компонентів ситуації: the curiosity of connoisseur. Ця близькість пояснюється тим, що в дефініціях якості знаходимо сему, яка вказує на існування наприклад: curiosity - being curious.

Перший компонент таких словосполучень може позначати спеціальні якості контролю за подіями: the fate of various victims, уміння складати плани: the aim of a man тощо.

У партитивних словосполученнях: the heart of a lion перша складова: the heart позначає окрему частину компонента ситуації: lion.

Партитивні словосполучення утворюють дві групи в залежності від рівня абстракції, на якому вони існують, - загально- та конкретнопартитивні.

Перша складова загальнопартитивних словосполучень виражається спеціальними партитивними формами з неозначеним артиклем, які позначають

· об'єднання у групи: a group of plants, a class of mammals.

· ділення: a part of the classroom,

· кількість: a lot of difficulty,

· категоризацію: a kind of tree,

Конкретнопартитивні словосполучення позначають певні частини компонентів ситуації: the finger of a hand, простору: the hall of a flat, соціальні відносини: the son of a teacher та інші. До цієї ж групи можна віднести словосполучення, що вказують на зовнішність компонента ситуації: the appearance of a person та речі, що належать йому: the aim of a person.

Діяльнісні параметрально-компонентні словосполучення вказують на діяльність: the rapid rise of a stranger, наслідки: the effects of the low temperatures та її джерело: the source of those outrages.

За своєю структурою діяльнісні параметрально-компонентні та партитивні словосполучення нагадують скриптові та фреймові словосполучення, які, як стає зрозуміло, не охоплюють усіх можливих відносин у словосполученнях із прийменником of. Це ще одне свідчення того, що власне когнітивний підхід не може дати повного опису структури мовних одиниць.

Параметральні словосполучення: the wisdom of obedience співвідносяться з найвищим рівнем абстракції, оскільки фіксують взаємодію параметрів ситуації окремо від їхніх компонентів, для чого необхідна попередня розумова діяльність. Однак при цьому імплікується існування ситуативних компонентів, які можна виділити у структурі ситуації, як у наступному прикладі:

The rule says that if we can show that an assumption that we make leads to a contradiction we are allowed to infer the negation of the assumption [5].

У наведеному прикладі параметральне словосполучення the negation of the assumption співвідноситься з діяльністю учасників ситуації, позначених займенником we.

Проте опис структури словосполучень із прийменником of у дискурсно-когнітивних термінах недостатній для пояснення їхнього функціонування і, зокрема, для виявлення закономірностей вживання артиклів з першою складовою цих словосполучень. Для цього необхідно враховувати етапи діяльності, для представлення яких використовується словосполучення.

Відомі три етапи діяльності:

· виникнення ідеї і планування,

· виконання чи реалізації

· етап контролю.

Дані етапи діяльності виявляються при вживанні артиклів з першою складовою словосполучень із прийменником of, як це можна спостерігати у наступних двох прикладах, де словосполучення з однаковою першою складовою вживається з різними артиклями:

1. How does a listener recognizes words in the stream of speech and arrives at an understanding of utterances [3].

2. The ability to use and comprehend language as communication in general provides the basis for the understanding of literature in particular [2].

...