Модальність у промовах сучасних політиків під час інформаційних війн

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Модальність як мовна категорія та засоби її вираження

1.1 Модальність як функціонально-семантична категорія

1.2 Класифікація видів модальності

1.3 Засоби вираження модальності

1.3.1 Фонетичні засоби вираження модальності

1.3.2 Лексико-граматичні засоби вираження модальності

1.3.3 Лексичні засоби вираження модальності

2. Поняття політичного дискурсу та інформаційної війни

2.1 Політичний дискурс як частина суспільного життя

2.2 Політичний дискурс як об'єкт лінгвістичного дослідження

2.3 Інформаційна війна як вид психологічної війни

3. Модальність у промовах сучасних політиків під час інформаційних війн

Вступ

Модальність у мовознавстві є однією з мовних універсалій, що передає відношення мовця до змісту його висловлювання, цільової настанови, відношення змісту висловлювання до дійсності. Поняття модальності розглядали вчені Л. С. Єрмолаєва, Г. В. Колшанський, І. Б. Хлєбникова, В. М. Бондаренко, Т. А. Золотова та багато інших. Однією з основних функцій модальності є вплив на адресата, який здійснюється за допомогою фонетичних, лексичних та лексико-граматичних засобів вираження модальності.

Через те, що останнім часом наука стає все більш антропоцентричною, зацікавленість у категорії модальності зростає в галузях, що вивчають вплив мови на поведінку людини та процес її мислення, таких як психолінгвістика, когнітивна лінгвістика, філософія та політологія.

Найбільший маніпулятивний вплив на масову свідомість здійснюється політиками, урядом та президентом, але найбільш небезпечний маніпулятивний вплив на населення здійснюється під час інформаційних війн. Зміст інформаційної війни в основному складають дії протилежних сторін з поширення дезінформації або тенденційної інформації для впливу на оцінки, наміри та орієнтацію населення, особового складу військових сил та осіб, які приймають рішення, з метою формування громадської думки на користь діючої сторони. Тому модальність у промовах політиків є надзвичайно важливим компонентом, оскільки за допомогою аналізу вжитих політиком вербальних знаків можна прослідкувати шлях його міркування, рівень обізнаності та психологічного емоційного стану.

Актуальність нашого дослідження обумовлена підвищеною увагою сучасних мовознавців та перекладачів до поняття модальності, засобів її вираження та особливостей її перекладу, зокрема в політичному дискурсі.

Об'єктом дослідження є промови сучасних політиків стосовно Російської збройної агресії проти України (2014-2015).

Предметом дослідження є засоби вираження модальності, які використовують сучасні іноземні та українські політики.

Мета роботи - виявлення різноманітних засобів вираження модальності у промовах сучасних політиків та вивчення особливостей їх структури, семантики та перекладу.

Для досягнення основної мети дослідження необхідно вирішити такі завдання:

- Розглянути модальність як функціонально-семантичну категорію

- Дослідити засоби вираження модальності в українській та англійській мовах

- Проаналізувати питання політичного дискурсу

- З'ясувати питання інформаційної війни

- Розглянути засоби вираження модальності, використані сучасними політиками

Методами дослідження є аналіз, індукція, дедукція, спостереження, метод кількісних підрахунків, описовий метод.

Матеріалом дослідження є статті, інтерв'ю та промови сучасних політиків.

Теоретичне значення роботи полягає у тому, що опрацьовані матеріали по даній темі відкривають можливості для подальших лінгвістичних досліджень модальності та засобів її вираження.

Практичне значення роботи полягає в тому, що отриманні результати можуть бути використані на теоретичних та практичних курсах з усного двостороннього перекладу, лексикології та стилістики англійської мови.

Мета і завдання дослідження обумовили структуру курсової роботи, що складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків та списку використаної літератури та джерел ілюстративного матеріалу.

модальність семантичний інформаційний війна

1. Модальність як мовна категорія та засоби її вираження

1.1 Модальність як функціонально-семантична категорія

Модальність розглядається як функціонально-семантична категорія, мовна універсалія, що проявляється в основних категоріях мови. Ця мовна категорія виступає важливим елементом комунікації, виражаючи відношення того, хто говорить до висловлювання, є невід'ємною властивістю тексту, що вміщує відношення автора до дійсності, є основною складовою прагматичного компоненту тексту. За допомогою модальності автор може виражати свої думки, адже неможливо передати необхідну інформацію без демонстрування особистого ставлення до того, що повідомляється.

Так, за визначенням В.Н. Ярцевої, “модальність (від сер. -лат. modalis - модальний; лат. Modus - міра, спосіб) - функціонально-семантична категорія, що виражає різноманітні види відносин ставлення до дійсності, а також різні види суб'єктивної кваліфікації того, що повідомляється” [Ярцева 1990: 303]. О. О. Селіванова визначає категорію модальності як “репрезентацію різних емотивно-оцінних сигналів, змодельованих авторською свідомістю; реальністю/ірреальністю імітованої референції, яка відіграє суттєву роль в актуалізації змістовно-континуальної організації тексту” [Селіванова 2000:10].За визначенням Поутсма, “модальність - це особова форма дієслова, дієслівне словосполучення або модальний прислівник, за допомогою котрих той, що говорить виражає свою точку зору на ступінь виконання дії чи стану, позначеного присудком" [Рецкер 2006: 170].

В. М. Бондаренко конкретизує визначення аналізованої категорії: «Модальність - мовна категорія, яка вказує на характер відображених у змісті речення об'єктивних зв'язків і на ступінь достовірності змісту того ж речення з погляду мовця» [Бондаренко 1979: 55]. Дослідник також констатує наявність різних теорій щодо суті цієї категорії, її меж, класифікації модальних значень та речень за модальною ознакою. Вчений зазначає, що модальність часто ототожнюють з предикативністю, з категорією способу дієслова тощо. Нерідко категорія модальності трактується без урахування рівня мови, на якому вона функціонує.

Чеський синтаксист П. Адаліц зауважує: «Модальність - це поняття досить широке, і незважаючи на те, що можна сформулювати загальну дефініцію, не можна не помітити, що в нього входять різнорідні характеристики серед яких виділяються такі: а) ствердження, питання, спонукання; б) реальність, достовірність, вірогідність, нереальність; в) ствердження, заперечення; г) необхідність, можливість, намір тощо.

В. М. Бондаренко зазначає, що основним питанням у вивченні модальності як мовної категорії має бути визначення видів модальних значень, які складають головний її зміст. Учений вважає недоцільним намагання деяких авторів звузити поняття категорії модальності, обмежуючи його трьома видами модальних суджень (можливість, дійсність, необхідність). Також надто широким видається розуміння цієї категорії як всеохоплюючої, комплексної, багатопланової: йдеться про відношення змісту речення до дійсності чи будь-яке суб'єктивне ставлення мовця до змісту речення.

Академік Мєщанінов І. І. називав модальність понятійною категорією, тобто такою, що передає в мові поняття, які існують у певному суспільному середовищі. Ці поняття не описуються за допомогою мови, а виявляються в ній, в її граматичній та лексичній будові. Понятійні категорії можуть експлікуватись у лексиці, синтаксисі і морфології; реалізуючись у формальному боці синтаксису й морфології, вони стають граматичними поняттями [Мещанинов 1948: 196].

Отже, серед чисельних визначень модальності у сучасній лінгвістичній літературі виділяють таке, при якому модальність вважається функціонально-семантичною категорією, що виражає відношення висловлювання до дійсності, відношення автора до навколишнього середовища, як негативне, так і позитивне.

1.2 Класифікація видів модальності

Існує велика кількість класифікацій видів модальності, але серед них можна виокремити класифікацію науковця В.М. Бондаренко.

За В. М. Бондаренко існує два види модальності:

а) об'єктивна;

б) суб'єктивна.

Об'єктивна модальність є обов'язковим компонентом будь-якого висловлення, однією з категорій, що формують предикативну одиницю - речення. Цей вид модальності виражає відношення повідомлюваного до дійсності в плані реальності (можливості чи неможливості бути здійсненим).Головним засобом оформлення модальності в цій функції є категорія способу дієслова. Основними засобами вираження реальної об'єктивної модальності є часові форми дієслів дійсного способу. Ірреальні об'єктивно-модальні значення виражаються формами умовного способу дієслів. Ляпон Л.В. зазначає, що об'єктивна модальність “виражає відношення повідомлюваного до дійсності в категоріях відмінку, часу за допомогою синтаксичних форм дієслів та часток” [Ляпон 1997: 240]. За об'єктивною модальністю судження поділяються на судження необхідності, дійсності та можливості. [http://www.refine.org.ua/pageid-2737-1.html]. Дослідники відзначають, що об'єктивна модальність є обов'язкова для будь-якого висловлення, суб'єктивна - факультативна.

Суб'єктивна модальність - це вираження ставлення особи мовця до висловлювання (впевненість / невпевненість, згода / незгода, експресивна оцінка). Її семантичний об'єм ширший від семантичного об'єму об'єктивної модальності. Мовними засобами цього виду модальності є порядок слів, інтонація, лексичні повтори, модальні слова і дієслова, вигуки, вставні слова і словосполучення, вставні речення, порядок слів у реченні [7, с. 180]. Смислову основу суб'єктивної модальності утворює поняття оцінки в широкому розумінні слова, включаючи не лише логічність кваліфікації повідомлюваного, але й різні види емоціональної реакції.

В.М. Бондаренко розглядає лише дві групи значень, кожна з яких окремо являє собою сукупність однорідних взаємовиключних сем, що, безсумнівно, є модальними:

1) можливість, дійсність, необхідність;

2) сумнів, проблематичність (вірогідність), категоричність.

Основою поділу значень об'єктивної модальності виступає характер відношення між предметом думки і його властивістю, тобто характер об'єктивних зв'язків, відображених у змісті речення. Виділяються такі зв'язки: а) можливі («Я можу виконати роботу вчасно»); б) дійсні («Я виконаю роботу вчасно»); в) необхідні («Я повинен виконати роботу вчасно»). Судження про можливі, дійсні й необхідні зв'язки можуть бути висловлені з різною мірою достовірності залежно від ступеня пізнання цих зв'язків.

Основу поділу значень суб'єктивної модальності становить рівень достовірності з погляду мовця змісту речення і відповідності його дійсності. Значення об'єктивної та суб'єктивної модальності різнорідні і не суперечать одне одному, вони виступають компонентами модальної характеристики речення. Засоби їх вираження можуть суміщатися навіть в межах одного речення. Наприклад, «Звичайно, я можу це зробити». Речення об'єктивної модальності відрізняються лише за вираженим змістом, а не за формою. До їх складу можуть входити слова можливо, дійсно, необхідно, які служать для репрезентації суджень про можливі, дійсні й необхідні зв'язки. Своїми лексичними значеннями вони включаються у зміст речень як складові компоненти. Речення суб'єктивної модальності відрізняються і за формою, і за змістом. Тому лише суб'єктивна модальність становить основу формально-граматичної класифікації речень за модальними ознаками.

Різні види речень, диференційовані за суб'єктивною модальністю, утворюють формальний парадигматичний ряд. Наприклад: «Він правий»; «Він, мабуть, правий»; «Він, звичайно, правий». Д.В.Малявін розглядає суб'єктивну модальність як оцінку мовцем висловленого [Малявин 1986:4]. На думку Г. В. Колшанського, оцінка є всюди, де відбувається будь-яка взаємодія суб'єкта пізнання з об'єктивним світом [Колшанский 1961: 142]. Оцінка - це судження мовця, його ставлення, схвалення чи засудження, бажання, заохочення тощо. Як зазначає А. В. Зубов, поняття модальної оцінки передбачає оцінку можливості, бажаності, факту (див.: [Малявин 1974: 4]).

Крім суб'єктивної та об'єктивної модальності, виділяють також «внутрішню» (ставлення суб'єкта дії до виконаної ним дії) і «зовнішню» модальність (відношення змісту речення до дійсності щодо реальності-нереальності і ступеня впевненості мовця у висловлених ним фактах). Ця класифікація запропонована Л. С. Єрмолаєвою, яка вважає, що «в системі дієслівних способів реальними виступають дії не лише такі, що здійснились, а й такі, які здійснюються в певний відрізок часу, а також дії, реальність здійснення яких можлива, бажана, необхідна або ж тільки припускається. Нереальними виступають такі дії, що або не здійснилися, або не здійсняться в зазначений відрізок часу» [Ермолаева 1977: 98].

Т. А. Золотова пропонує іншу класифікацію, виділяючи в модальності три значення [Золотова 1962: 65]: 1) відношення висловленого до дійсності з погляду мовця; 2) ставлення суб'єкта до дії; 3) ставлення мовця до змісту висловлюваного. Найдосконалішою вважається класифікація, запропонована Н. Ю. Шведовою. Дослідниця, як і дослідник В.М. Бондаренко, поділяє модальність на об'єктивну і суб'єктивну, зазначаючи, що «крім закладеного в системі форм речення об'єктивно-модального значення, що відносить повідомлення в план реальності/ірреальності, кожний вислів, побудований на основі тієї чи іншої схеми речення, характеризується суб'єктивно-модальним значенням. Якщо об'єктивно-модальне значення виражає характер відношення повідомлюваного до дійсності, то суб'єктивно- модальне значення відображає ставлення мовця до повідомлюваного» [Шведова 1970: 545]. Переконливою видається думка Д. В. Малявіна, згідно з якою реальна модальність констатується за наявності відповідності (з погляду мовця) змісту висловленого до дійсності. Всі модальні значення розташовуються за порядком відповідно до реальності і прямують аж до ірреальності, тобто явної невідповідності дійсності. В. М. Бондаренко вводить поняття достовірності [Бондаренко 1979: 58], під яким розуміє характеристику ступеня відповідності змісту речення до відображеної в ньому об'єктивної дійсності. Дослідник зауважує, що в різних мовах кількість ступенів достовірності не однакова, однак вона здебільшого окреслюється трьома виявами: 1) проста; 2) проблематична; 3) категорична.

Виділяють також модальність ортологічну і нормативну. В основі першої лежать фактори, що обумовлюють можливість чи необхідність як реальні умови оточуючого середовища та фізичного і психологічного стану людини. В основі нормативної модальності лежать фактори існуючих суспільних норм. Обидві ці модальності можливі в одному реченні. Наприклад: «Хворий в хорошому стані, і його зараз можна і треба прооперувати».

Мещеряков В.Н., дослідник-лінгвіст, виділяє також сегментну модальність, яка за його визначенням “характеризує процес розгортання тексту на окремих його ділянках” [Мещеряков 2001: 100]. Тому не слід забувати не лише про можливість фіксації модальної енергії на “окремих ділянках”, а й про вираження присутності автора - коментатора власного тексту, його відношення до тексту. В розумінні Н.А. Ніколіної, “авторська модальність - це авторська позиція, авторське відношення до повідомлення”, тому таке відношення, а відповідно і модальність, зазвичай знаходять своє вираження не в “прямих оцінках”, а в таких рівневих виявленнях системи тексту, як його заголовок, ключові слова (семантичні домінанти), власні назви, ремарки [Ніколіна 2003: 167]. В той же час Н.С. Валгіна зазначає, що авторська модальність - “це вираження в тексті відношення автора до того, що повідомляється, його точки зору, позиції, сформульованого заради повідомлення їх читачу” [Валгіна 2003: 96].

Також існує логічна модальність, “яка полягає в ступені встановленої достовірності думок завдяки тому чи іншому різновиду судження” [www.refine.org.ua/print.php? rid=2737&page=1].

Отже, деякі лінгвісти-дослідники виділяють логічну модальність - логічну детермінованість судження, істинність або хибність якого визначається структурою, чи формою судження, авторську- вираження в тексті відношення автора до того, що повідомляється, сегментну модальність, яка характеризує процес розгортання тексту на окремих його ділянках та інші. Проте слід зазначити, що поділ модальності на об'єктивну - обов'язкову ознаку будь-якого вислову та суб'єктивну, що виражає відношення мовця до того, що повідомляється, є більш традиційним.

1.3 Засоби вираження модальності

Існують різноманітні класифікації засобів вираження модальності, які залежать від приналежності лінгвіста до тієї чи іншої наукової школи. Так наприклад, І.В. Корунець зауважив, що “модальність, будучи екстралінгвістичною категорією, що виражає відношення мовця до реальності, має загальні в англійській та українській мові засоби реалізації, які в себе включають:

· фонетичні засоби (наголос та інтонація);

· лексико-граматичні засоби (модальні дієслова);

· лексичні засоби (модальні слова та модальні вирази), що виражають суб'єктивну модальність;

· граматичні засоби, що виражають граматичну модальність. [Корунець 2001: 308].

Такий поділ також проводить Я.І. Рецкер, який вважає, що “в теории практики и перевода задача, главным образом, состоит из передачи субъективной модальности, как фонетическими, лексико-граматическими,так и лексическими и грамматическими средствами [Рецкер 2006: 170].

1.3.1Фонетичні засоби вираження модальності

Серед фонетичних засобів суб'єктивної модальності одне з провідних місць займає наголос - «фонетичне виділення словесних знаків, які, на думку мовця, мають особливо важливе значення» [8: с. 84].

В усному мовленні наголос можна розрізнити за силою звуку, з якою мовець вимовляє слово, якому надає певного значення чи акценту. На письмі (графічно) наголос позначається за допомогою надрядкової похилої риски чи великих літер: I LIKE him. I like HIM. Однак, ізольовано наголос не виражає модальність, він лише привертає увагу читача чи слухача, підсилюючи значення модальності.

Відношення мовця до повідомлюваного може передаватися за допомогою інтонації, внутрішніми функціями якої вважають вираження емоцій та взаємовідносин між комунікантами. Граматика української мови визначає інтонацію як засіб мови, який забезпечує виділення певної частини висловлення, акцентує певний смисловий відрізок, реалізує цілі повідомлення, а також висловлює відношення до того, про що повідомляється у реченні [7: с. 95].

На фонетичному рівні засобом вираження модальності виступає інтонація. Логічний наголос, як вважає В. І. Бондаренко, - універсальний засіб виділення логічного предиката вираженої в реченні думки. Цей засіб має особливе становище в реченнях із значенням простої достовірності, оскільки виділяє логічний предикат і тим самим реалізує модальність речення на логіко-граматичному рівні. У більшості мов в таких випадках інтонація являє собою основний засіб творення модальності, якщо не враховувати порядок слів. Різні засоби вираження модальності можуть взаємодіяти в одному реченні. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 16

Наприклад: «YOU SHOULDN'T HAVE DONE THIS!!! What am I going to do no?» . «Інтонація у мовленні - це постійно присутній засіб передачі модальності, яка за своїм супрасегментним характером об'єднує всі засоби і водночас виступає самостійним способом вираження модальності в мовленні», - повідомляють Л.Л. Кривоновська та Н.І. Панасенко.

Вираження модального значення за допомогою фонетичних засобів завжди мають ідентичну реалізацію в обох мовах, хоча в українській мові часто виражаються за допомогою лексичних засобів (модальні частки та модальні прислівники). Ці засоби також можуть виражати відтінки значення передбачення, застереження, припущення, сумніву, впевненості та ін. Найбільш часто вживаними частками, котрі створюють такі чи подібні значення, є аж, ж, хоч, б, би, і, й, - но, - то, саме, таки та ін., а також прислівники авжеж, адже, надто, певне, напевне, все ж, все ж таки, немов, ніби та деякі інші.

В англійській мові модальність виражається фонетично за допомогою емфатичного та логічного наголосу, що падає на підмет чи займенник you (ти, ви):

“I do really wish it hadn't been you” (Sir Arthur Conan Doyle, p.46) ;

“Мені й справді хотілося, щоб це був не ти” (Дмитренко, с.120).

Модальне значення впевненості може виражатися в українській мові за допомогою модального прислівника певне/напевне та часток ж, таки:

“This is sure to be the basis of her electoral campaign” (The Ukrainian, p.18).

“Напевне на цій основі будуватиметься її кампанія” (The Ukrainian, p.18).

Значення здивування чи припущення, що виражається в англійській мові за допомогою просодичних засобів, які передаються в українській мові за допомогою часток та передачі інтонації та наголосу:

“How has the nation or its people changed during this period ” (The Ukrainian,p.1)

“Як все ж таки змінилися країна або нація під час цього періоду? (The Ukrainian,p.1).

Також потрібно зазначити, що інтонація як засіб вираження модальності з чисто фонетичного феномена перетворюється у феномен фонетико-граматичний, тому що він виконує і граматичну функцію.

1.3.2 Лексико-граматичне вираження модальності за допомогою модальних дієслів

Цей вид модальності в обох мовах реалізується модальними дієсловами або їхніми лексичними еквівалентами.

1. Так, модальне дієслово can/could, що виражає фізичну чи ментальну спроможність зазвичай перекладається на українську за допомогою модальних дієслів “могти, вміти" чи за допомогою їхніх еквівалентів “мати змогу/можливість, бути в змозі/мати силу”:

“Avoid places where corrosive gas can be generated" (33,p.2)

“Не встановлюйте у місцях, де може виділятись корозійний газ”

Виражаючи сумнів, підозру, невпевненість (в основному в запитальних та заперечних реченнях), значення can/could реалізується в українській мові за допомогою часток “невже, хіба” або прислівника“навряд”:

“There are not too many people who can afford this kind of accommodation" (The Ukrainian, p.34).

“Навряд таке житло буде всім по кишені” (The Ukrainian, p.33).

Коли ми виражаємо докір, здивування чи дозвіл, лексичним еквівалентом модального дієслова can в українській мові буде модальне дієслово “можна”:

“Payment can be made in stages until the property is complete” (The Ukrainian, p.34).

“Можна оплатити вартість квартири частинами, але обов'язково вкластись в термін будівництва " (The Ukrainian, p.33).

Деякі значення модального дієслова can не мають відповідних еквівалентів в українській мові:

“A more important event in the nation's history can hardly be imagined” (The Ukrainian, p.10).

“Важко знайти більш значиму подію в історії України" (The Ukrainian, p.10).

2. Коли модальні дієслова may/might виражають дозвіл, вони зазвичай перекладаються на українську мову словами «можна» або «не заперечувати»

“May I speak now? ” (Sir Arthur Conan Doyle, p.89)

“Тепер дозволяєте мені говорити? ” (Дмитренко, с.123).

Виражаючи суворе попередження, часто may перекладається на українську мову словами може, може бути:

“Electric shocks may result” (33, p.1). -“Це може призвести до ураження електричним струмом(Саксонов, с.1).

Модальні дієслова may/might виражають припущення, бажання, невпевненість, можливість виконання якоїсь дії і можуть перекладатися різними способами, в залежності від творчості перекладача:

“During an interview a consular officer may concentrate on items that might indicate to him that you trueintent is to emigrate” (TheUkrainian,p.38). “При співбесіді зусилля консула спрямовані на те, щоб виявити чи не приховуєте ви бажання емігрувати”.(TheUkrainian,p.39).

3. Модальне дієслово must має особливі риси. Воно має значення повинності й сильного припущення [Карабан 1997: 49].

У цьому значенні must має в український мові прямий відповідник - модальне дієслово мусити/повинен/має:

“The installation position must be able to support a loud four times the indoor unit weight” (33,с.1) “Місце монтажу внутрішнього блоку має витримувати навантаження в чо-тири рази більше, ніж вагасамого блоку" (Саксонов, с.1).

Часто в українській мові дієслово must має більш м'яке значення при перекладі:

“Were the people looking at her? They must be” (Sir Arthur Conan Doyle, p.33). - “Чи люди дивились на неї? Напевне, що так" (Дмитренко, с.38).

Іноді це модальне дієслово не має чіткого вираження і перекладається на українську мову стверджувальним реченням:

“It must be in her own house" (Sir Arthur Conan Doyle, p.21). “Фотографія в неї вдома" (Дмитренко, с.29).

4. Модальне дієслово have to в українській та англійській мовах мають одне і теж саме значення і перекладається «необхідно, належить».

The electoral field has been divided into strips that have to be ploughed up in the autumn” (The Ukrainian,p.8).

“Майбутні парламентські вибори стають головним фактором у політиці.

Виборне поле вже розмежоване на сегменти, які належить “орати” восени (The Ukrainian, p.8).

В.І. Карабан зазначає, що have to можна назвати синонімом модального дієслова must, що позначає зумовлену обставинами повинність [Карабан 1997: 50].

Часто це модальне дієслово, виражаючи сильну повинність перекладається на українську мову словами:

“And we will have to invite workers from other countries" (The Ukrainian, p.38). “Нам доведеться запрошувати іммігрантів з інших країн" (The Ukrainian, p.37).

5. В англійській мові є синонім модального дієслова have to - to be to, яке має декілька значень, що реалізуються в залежності від форми та лексичного значення інфінітива, який за ним слідує. Це модальне дієслово може виражати обов'язок чи необхідність виконання якоїсь дії за планом, або за розкладом. Українські еквіваленти цих значень модального дієслова to be to - модальні дієслова мати, повинен, мусити, збиратися:

“I am about to be married" (Sir Arthur Conan Doyle,p.12).

“Я збираюся одружитись” (Дмитренко, с.18).

Часто можна зустріти це дієслово у риторичних питаннях, що часто перекладається фразою питання в тому, що або питанням:

“Where are we to find the photograph? ” (Sir Arthur Conan Doyle, p.21). “Питання в тому, де нам шукати фотографію” (Дмитренко, с.28).

6. Модальне дієслово need виражає необхідність виконання чогось і перекладається в основному на українську мову модальними словами треба, потрібно, необхідно, належить:

“And a great deal needs to be done” (The Ukrainian,p.10)

“І нам ще належить багато чого досягти" (The Ukrainian, p.10).

Якщо це дієслово виражає негативне ставлення до якоїсь дії або докір, воно перекладається за допомогою семантичної трансформації:

“Who needs an office?” (The Ukrainian, p.26).

“Навіщо сидіти в офісі?” (The Ukrainian, p.28).

7. У розмовній англійській мові дієслово dare часто вживається разом з дієсловом say - dare say і виражає сильне припущення. Воно може перекладатися як насмілюватися,наважуватися, відважуватися, сміти; вва-жаю, допускаю, цілком імовірно, смію сказати, упевнений, небез того, щоб; наважуватися сказати/стверджувати:

“I dare say that if I had put a hundred pounds down in front of him that man would not have given me such complete information" (Sir Arthur Conan Doyle, p.165).

“Упевнений, що навіть за сотню фунтів не міг би почути від нього стільки відомостей, скільки дістав, запропунувавши парі”.

1.3.3 Лексичні засоби вираження модальності

Модальність, відображаючи найбільш загальні та суттєві ознаки тексту, а саме ставлення того, хто говорить чи пише до дійсності, може виражатись такими лексичними засобами: модальними словами (іменники, прикметники, прислівники) та композитами. Композити, займаючи проміжне місце між простими словами, похідними одиницями, абревіатурами та ідіомами, вважаються одним із найбільш перспективних способів експлікації.

Композити є одним із засобів вираження модальності у тексті, яка існує у таких аспектах [Кресан Е.Я. 1999: 76]:

1.Реальність/ірреальність текстового світу. Категорія модальності поділяється на два види:

а) атрибутивно-модальне значення;

б) суб'єктивно-модальне значення

2.Оцінно-емотивне відношення автора до персонажів, змальованих ситуацій, тексту в цілому, покликане сформулювати у читача уявлення схожого емоційно-оцінного характеру, спрямувати дії з результатом (ілокутивна діюча сила) [Кухаренко 1979: 202]. Наприклад у реченні:

«Turning around we saw a little ratfaced fellow standing in the centre of the circle of yellow light» “Обернувшись, ми побачили, що в колі жовтого світла від ліх-таря догідливо схилився чоловік з розпашілим обличчям”.» (Дмитренко, с.126).

Композит ret-faced покликаний передати негативне ставлення автора до персонажу, яке розкривається на фоні всього тексту. Зовнішні риси чоловіка розкривають сутність його внутрішнього світу.

У прикладі: “The little man stood glancing from one to the other of us with half frightened, half-hopeful eyes…» (Sir Arthur Conan Doyle, p.167).

“Чоловічок стояв, не рухаючись із місця, і переводив погляд, в якому світилися страх та надія, з мене на Холмса, і назад…”

Композити half frightened, half-hopeful змальовують персонаж як чоловіка боязливого та жалюгідного.

“He curled himself up in his chair, with his thin knees drawn up to his hawl-like nose”

“Він скоцюрбився в кріслі, підтягши коліна аж до свого орлиного носа” (Дмитренко, с.57).

Автор використовує композит hawl-like для зображення носу Холмса, щоб за допомогою зовнішніх рис показати сутність характеру Шерлока Холмса - його спостережливість та хитрість.

3. Передбачувана оцінка читача.

Оцінка читача є результат співпереживання, що формується у його уяві та завдяки замаскованим шляхам впливу збігається у більшості випадків з оцінкою автора. За допомогою підбору номінатем, автор може впливати на читача, враховуючи набір його очікувань, переконань, смаків, вікових особливостей, тобто передбачуючи його оцінку.

“It allows to see a sample surface topology, to perform highprecision distance measurementson it (up to micrometer parts) etc.” (32, p.1), композит high-precision є установкою читачеві ,автор радить “проводити дуже точні виміри” (32, p.1). За допомогою такого прийому автор апелює до пасивної частини читацької аудиторії з упевненістю, що дістане підтримку та позитивну оцінку своєї позиції.

Також до лексичних засобів вираження модальності відносять модальні слова, що виражають суб'єктивне ставлення мовця до висловлювання у реченні. Модальні слова мають значення сумніву, вірогідності, впевненості, передбачення та ін. До модальних слів відносять такі слова: perhaps (можливо), maybe (можливо), definitely (без сумніву), certainly (звісно), probably (можливо), of course (звичайно), surely (звісно), without a doubt (без сумніву), in fact (фактично), in truth (правду кажучи), possibly (можливо), naturally (звісно), obviously (очевидно), happily (на щастя), fortunately (на щастя), unfortunately (на жаль), undoubtedly (без сумніву) та інші [http://linguistic.ru/index.php? id=69&op=content].

Виражаючи сумнів, припущення автор англійського тексту-оригіналу використовує такі модальні слова як perhaps, maybe, probably, possibly, які перекладаються словами можливо, ймовірно, мабуть:

“Well maybe one way for the rest of the world to protect itself is to stop buying American products”

“Ймовірно, одним із шляхів для решти країн світу щоб захиститися стане відмова від американських товарів" (The Ukrainian, p.6).

Для вираження впевненості зазвичай вживаються такі модальні слова: definitely, certainly, of course,surely, without a doubt, no doubt, naturally, undoubtedly. На українську мову вони перекладаються такими словами як без сумніву, звісно, звичайно, безперечно:

“We are at present, Doctor as no doubt you have divined in the cellar of the City branch of one of the principal London banks"

“Зараз ми, докторе, перебуваємо, як ви вже,безперечно, вгадали, в підвалі мі-ського відділення одного з найбільших лондонських банків” (Дмитренко, с.65).

Модальні слова in fact, in truth, truly також виражають впевненість, яка базується на певних достовірних даних і перекладаються на українську мову словами правду кажучи, фактично, по-справжньому:

“before Ukraine truly becomes an independent and worthy nation” (TheUkrainian, p.10)

“щоб стати по-справжньому незалежною та гідною державою ” (The Ukrainian , p.10)

Відповідними еквівалентами цих слів будуть на жаль (для вираження негативного ставлення)та на щастя (для вираження позитивного ставлення):

“Fortunately, we could save our collection of microorganisms” (The Ukrainian, p.11).

“На щастя, нам вдалося зберегти колекцію мікроорганізмів (The Ukrainian p.11).

Для вираження припущення вживаються такі модальні слова як evidently, obviously, що перекладаються на українську мову модальним словом очевидно:

“This Godfrey Norton was evidently an important factor in the matter”.

“Годфрі Нортон, очевидно, відіграє важливу роль в усій цій справі” (Дмитренко, с.22).

Отже, в англійських текстах лексичними засобами вираження модальності можуть бути композити та модальні слова. За допомогою лексичних засобів вираження модальності можна сформувати думку читача та вплинути на його оцінку твору, що і є одними з основних завдань автора, та перекладача відповідно. В данному розділі ми ознайомились з основними засобами модальності, які здійснюють вплив на адресата. Вони є фонетичними ( наголос та інтонація) , лексико - граматичними (модальні діє слова) та лексичними (модальні слова та модальні вирази).

2. Політичний дискурс під час інформаційних війн

2.1 Політичний дискурс як частина суспільного життя

На сучасному етапі розвитку суспільства зростає значення політичної комунікації, оскільки в умовах демократичного соціального устрою питання влади відкрито обговорюються, і вирішення багатьох політичних проблем залежить від того, наскільки адекватно ці проблеми будуть інтерпретовані. В останні роки окремі проблеми політичного дискурсу стали об'єктами обговорення в науковій і публіцистичній літературі. Категорія дискурсу взагалі та політичного зокрема є на сьогодні предметом наукових дискусій. Загалом потребують висвітлення базові концепти політичного дискурсу, його системоутворюючі ознаки, функції та особливості.

З точки зору дослідників, політичний дискурс розуміється як вузьке та одночасно широке політичне спілкування. У вузькому сенсі він є спеціалізованим текстом, що має певну логіку, композиційну цілісність та власну мову. В широкому сенсі фокус аналізу політичного дискурсу охоплює дійові особи, об'єкти, обставини, контекст,час,вчинки.
Ілюстрацією ширшого розуміння політичного дискурсу може бути визначення П. Кузьміна, на думку якого "дискурс в політиці можна розглядати як спосіб комунікації, заснований на вербальному та невербальному обміні ідеями, позиціями, поглядами учасників політичного життя у відповідності з їх переконаннями та певними правилами, нормами з метою прийняття політичних рішень" [12]. Він має низку особливостей, які пов'язані власне зі специфікою політичної діяльності та політики в цілому. Деякі вчені вважають, що політичний дискурс - це дискурс політиків. Він формується в контексті функціонування політичних інститутів і є політичним, якщо супроводжує політичний акт у відповідній інституційній атмосфері. Політичний дискурс містить у собі спрямування на питання влади. Адже політика є цілеспрямованою діяльністю у сфері взаємовідносин між різними суб'єктами суспільного життя безпосередньо пов'язаній з боротьбою за здобуття та утримання влади. Він служить інструментом боротьби за владу конфліктуючих сил та інтересів. Виокремивши владний компонент політичного дискурсу, можна навести визначення російських вчених Є.Переверзєва та В. Кожем'якіна, які розуміють політичний дискурс як "здійснену в певних історичних і соціальних рамках інституційно організовану і тематично сфокусовану послідовність висловлювань, рецепція котрих здатна підтримувати та змінювати відносини домінування та підкорення в суспільстві" [13]. Всі комунікативні стратегії переконання в рамках політичного дискурсу слугують одній меті - боротьбі за владу. Спрямування свідомості на боротьбу за владу - це специфічна характеристика політичного дискурсу. Боротьба і перемога складають основний зміст спілкування.

Характер політичного дискурсу знаходиться в прямій залежності від його предмету, завдань, котрі висуваються перед суб'єктами політичної діяльності, рівня професійності політиків, а також рівня політичної та громадянської культури суспільства. Політики, особливо політичні експерти повинні вловлювати сенс політичної гри. Політичні висловлювання і думки експертів мають достатньо відносний статус, вони набувають сенсу тільки у співвідношенні з іншими висловлюваннями, що виголошуються представниками інших позицій. Крім того, політичне поле саме по собі є певною мірою автономним, воно не залежить від інших полів або соціальних сил. Одна з його головних властивостей полягає в тому, що професіонали можуть розраховувати на успіх лише спираючись на групи та сили, які перебувають поза межами поля, а значна частина створення політичного дискурсу полягає в продукуванні гасел та обіцянок [14].

Суб'єктами дискурсу в політиці рухає політичний інтерес, котрий можна визначити як спрямованість свідомості соціальних груп та індивідів на усвідомлення виникаючих політичних потреб. Характер політичного інтересу обумовлений об'єктивним становищем цих груп та індивідів в соціально-економічній та політичній структурі суспільства, їх політико-культурними уявленнями і традиціями, їх світоглядними принципами та цінностями [15].

Суспільне призначення політичного дискурсу полягає в тому, щоб навіяти адресатам - громадянам необхідність "політично правильних" дій та оцінок. Тобто, метою політичного дискурсу є не опис, а створення ґрунту для переконання адресатів, спонукання до дії, це й визначає ефективність політичного дискурсу. Мова політичного дискурсу насичена символами, а успіх і ефективність визначається тим, наскільки ці символи співзвучні з масовою свідомістю: політик повинен вміти доторкнутися до потрібної струни у свідомості, висловлювання політика повинні бути спрямовані на "споживачів" політичного дискурсу. Не завжди така пропаганда є аргументованою і не завжди є логічно зв'язаною [16].

На основі вищезазначеного ми спробуємо дати систематизоване визначення поняття "політичний дискурс". Таким чином, політичний дискурс -це опосередкований певною соціокультурною традицією спосіб комунікації, заснований на обміні, навіюванні та пропаганді певних ідей, позицій та поглядів учасників політичного життя, задля досягнення політичних цілей, які переважно пов'язані з питаннями влади.

Політичний дискурс виконує сім основних функцій: інформаційну, інструментальну, прогностичну, нормативну, легітимуючу, переконання та політичної пропаганди. Розглянемо кожну з них докладніше.

Інформаційна функція реалізується на основі взаємодії між суб'єктами політики та ЗМІ. Політичний дискурс завжди прагне до об'єктивації своїх інформаційних елементів. Проекція інформаційного поля дискурсу на аудиторію, що здійснюється в основному через ЗМІ, є необхідною умовою здобуття та утримання влади. Процес інформування є необхідною умовою підтримання владних відносин у суспільстві.

Інструментальна функція забезпечує механізми інформаційного відтворення політичного дискурсу в суспільстві, її основу складають взаємовідносини влади та ЗМІ. Суть цих взаємовідносин полягає в тому, що влада прагне тотально контролювати інструменти відтворення політичної інформації у суспільстві, які фактично знаходяться повністю в руках у ЗМІ. В свою чергу ЗМІ здійснюють значний вплив на політичний дискурс, володіючи монополією на інструменти підтримання та зміни співвідношення політичних сил у суспільстві.

Функції легітимації та прогнозу здійснюють внутрішньодискурсний зв'язок минулого, теперішнього та майбутнього, забезпечуючи підтримку певних відносин у суспільстві.

Одними з найважливіших функцій політичного дискурсу, як зазначає В. Павлуцька, є функції переконання та політичної пропаганди. "Головною цільовою установкою політичного дискурсу є формування в соціумі тих думок та оцінок, які є необхідними для автора дискурсу. Такий тип дискурсу, перш за все, зорієнтований на свідомість громадськості, тобто є достатньо небезпечним інструментом впливу, оскільки зорієнтований на всі прошарки суспільства. Специфіка політичного дискурсу саме і полягає у здійсненні політики та досягненні політичних цілей, які в переважній більшості пов'язані з питанням влади" [17].

Отже, політичний дискурс це складне комунікативне явище, яке формується на основі національної мови, яка використовується політиками, партіями або владними структурами для досягнення найрізноманітніших цілей, наприклад:

- встановлення суспільного консенсусу;

- прийняття і обґрунтування певних політичних та соціально-ідеологічних стратегій в умовах множинних суспільних інтересів;

- нав'язування масовій свідомості тієї або іншої ідеологічної думки.



2.2 Політичний дискурс як об'єкт лінгвістичного дослідження

Зростаюче значення питань когнітивної лінгвістики та дискурсознавства, яке забезпечує якісне висвітлення різних аспектів усної та текстової комунікації, а також спрямованість сучасних лінгвістичних досліджень на вивчення різних типів дискурсу з комунікативно-прагматичної точки зору обумовлюють актуальність різностороннього висвітлення питань політичного дискурсу. Поширені тлумачення суті політичного дискурсу базуються на теоретичних засадах центрального поняття "дискурс", зокрема:

Політичний дискурс - це комплекс мовленнєвих структур у певному лінгвістичному контексті - контексті політичної діяльності, політичних поглядів і переконань разом з її негативними проявами (наприклад, ухилянням від політичної діяльності, відсутністю політичних переконань та ін.)[10: 20].

Політичний дискурс - це будь-які мовленнєві утворення, суб'єкт, адресат або зміст яких корелює зі сферою політики[11:23].

Політичний дискурс - це також сукупність дискурсивних практик, що ідентифікують учасників політичної комунікації або формують її конкретну тематику [12: 246].

Під дискурсивними практиками з лінгвістичної точки зору, за Мухарямовим М. М., Мухарямовою Л. М., розуміємо явища, що визначаються стійкими наборами мовних засобів, властивих певному політичному суб'єктові або ж характерних для актуалізації заданої теми політичної комунікації. У світлі такого тлумачення піддаються розгляду як дискурсивні практики висловлювання політичного лідера (наприклад, "дискурс Рейгана", "дискурс Горбачова"), тематичний блок ("дискурс безпеки", "дискурс свободи і справедливості"), а також політична мова, властива суспільству з тим чи іншим політичним устроєм [13: 51]. Важливою рисою сучасного політичного дискурсу є його широке "розчинення" у ЗМІ.

Політичний дискурс актуалізується у таких жанрах, як промова політика, інаугураційне звернення Президента, політичний документ (указ Президента, закон), звіти уряду у парламенті, затвердження або обговорення бюджету. Успіх у політичній комунікації залежить від уміння ефективно володіти трьома чинниками: логікою, психологією, мовою. Саме останній компонент є надзвичайно важливим, оскільки за допомогою аналізу вжитих автором вербальних знаків можна прослідкувати шлях міркування, рівень обізнаності та психологічного емоційного стану автора. У політичному дискурсі, зважаючи на його цілі та характеристики, єдність цих трьох чинників реалізуються у повній мірі, адже особливої вагомості набуває вміння адресанта за допомогою мовних знаків впливати, переконувати адресата, торкатися як логічної сторони, так і психологічної. Ефективність спілкування політичного діяча залежить від його здатності взаємодіяти з іншими людьми та встановлювати так званий рапорт, світу і навичок поведінки, внутрішньо приєднуючись до них.

Таким чином, цілком природною є популярність модальних слів підчас політичних урочистих промов. Модальні слова в англійській мові та українській по своїй суті виражають можливість чи не можливість дії, ймовірність або неймовірність, обов'язковість, необхідність, бажаність, сумнів тощо. Первинна функція лексичних та лексико-граматичних засобів вираження модальності англійської та української мови, полягає саме у вербалізації, маркуванні авторського психологічного емоційного стану, ставлення до комунікативної ситуації та її складових, пом'якшенні категоричності функціональних дієслів.

2.3 Інформаційна війна як вид психологічної війни

Кінець XX століття ознаменувався появою нової зброї. Мова йде про так звану інформаційному зброю. І. М. Панарін вважає, що сьогодні способи впливу на людську свідомість стали набагато різноманітнішими, дієвими і витонченими завдяки накопиченому за тисячоліття практичного досвіду, а також за рахунок створення спеціальних технологій спілкування, взаємодії та управління людьми. В той же час, відомо: великомасштабні інформаційні технології, які дістали назву інформаційних воєн, мають тисячолітню історію. Уже у біблійній легенді згадано Гедеона, який під час воєн регулярно вдавався до залякування ворога. Одного разу він так залякав супротивника, що той розгубився і вдарив по своїх військах. Прикладів інформаційного впливу на моральну, духовну стійкість супротивника можна знайти чимало і у древньому Римі, і в епоху феодалізму (боротьба з "єрессю", за "істинну віру" і т.д.), і в пізніші часи. Особливого значення інформаційні війни набули у ХХ столітті, коли газети, радіо, а потім і телебачення стали справді засобами масової інформації, а поширювана через них інформація - справді масовою. Уже у 20-х роках США вели радіопередачі на регіони своїх "традиційних інтересів" - країни Латинської Америки, Великобританія - на свої колонії. Німеччина, яка домагалася перегляду умов Версальського миру - на німців Померанії і Верхньої Сілезії у Польщі, Судетів - у Чехії. Тоді ж, у 30-х роках, інформаційні війни перестають бути додатком до збройних і перетворюються у самостійне явище - як от: німецько-австрійська радіовійна 1933-34 рр. з приводу приєднання Австрії до рейху. Саме тоді з'явилося і набуло поширення поняття "інформаційний агресор".

Тому інформаційна війна - це не що інше, як явні і приховані цілеспрямовані інформаційні дії систем один на одного з метою отримання певного виграшу в матеріальній сфері. Виходячи з наведеного визначення інформаційної війни, застосування інформаційної зброї означає, перш за все, роботу з громадською думкою, з ідеологією противника.

Мета інформаційної війни - послабити моральні і матеріальні сили супротивника або конкурента та посилити власні. Вона передбачає заходи пропагандистського впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній галузях. Очевидно, що інформаційна війна - складова частина ідеологічної боротьби.. Вони не призводять безпосередньо до кровопролиття, руйнувань, при їх веденні немає жертв, ніхто не позбавляється їжі, даху над головою. І це породжує небезпечну безпечність у ставленні до них. Тим часом, руйнування, яких завдають інформаційні війни у суспільній психології, психології особи, за масштабами і за значенням цілком співмірні, а часом і перевищують наслідки збройних воєн.

Враховуючи зміст та роль інформації у сучасному світі, американський дослідник М. Маклюен виводить цікаву тезу, що звучить так: "Істинно тотальна війна - це війна за допомогою інформації".

Гриняв С. М. вважає, що головне завдання інформаційних воєн у маніпулюванні масами. Мета такої маніпуляції найчастіше полягає у:

· внесенні у суспільну та індивідуальну свідомість ворожих, шкідливих ідей та поглядів;

· дезорієнтації та дезінформації мас;

· послабленні певних переконань, устоїв;

· залякуванні свого народу образом ворога

· залякуванні супротивника своєю могутністю.

Успішна інформаційна кампанія, проведена на оперативному рівні, буде підтримувати стратегічні цілі, впливаючи на можливість ворога приймати рішення оперативно та ефективно. Іншими словами, метою інформаційних атак на операційному рівні є створення таких перешкод процесу ухвалення рішення ворогом, щоб супротивник не міг діяти чи вести війну координовано та ефективно. В інформаційній війні метою є гармонізація дій на оперативному рівні з діями на стратегічному рівні, щоб об'єднані, вони змушували супротивника приймати рішення, які приводили б до дій, що допомагали досягати суб'єктові власних цілей і заважали б супротивнику домагатися виконання своїх.

...