Професійна комунікація

Основні принципи спілкування та максими їх утілення. Найважливішими принципами міжособистісного спілкування вважають принцип Кооперації (Співробітництва), сформульований американським логіком Г.-П. Грайсом, і принцип Ввічливості (Етикетності), описаний американським дослідником прагматики мовлення Дж. Лічем.

Принцип Кооперації. Це єдність максим (лат.- основне правило), які, на думку Г.-П. Грайса, визначають внесок учасників комунікативного акту в мовленнєву ситуацію. Кожна максима складається з кількох постулатів. Грайс виокремлює чотири максими: повноти інформації, якості інформації, релеваніності, манери.

Максима повноти інформації. Пов'язана з кількістю (точніше, дозуванням) інформації, «задіяної» в комунікативному акті. «Якщо ви мені допомагаєте ремонтувати машину, природно очікувати, що ваш внесок буде не меншим і не більшим від того, який вимагатиметься. Наприклад, якщо в певний момент мені потрібно буде чотири гайки, я розраховую отримати від вас саме чотири, а не дві чи шість гайок».

Постулати цієї максими:

1) висловлювання повинно мати не менше інформації, ніж потрібно;

2) висловлювання повинно мати не більше інформації, ніж потрібно.

Кількість необхідної інформації залежить від багатьох чинників, пов'язаних з пресупозаціями мовців, їх ментальним станом, конситуацією спілкування, культурою тощо. Тому ця максима спричинює значну кількість комунікативних помилок, неточностей.

Максима якості інформації. Передбачає істинність висловлювання. Максима реалізується в таких постулатах:

1) не говори того, що вважаєш неістинним;

2) не говори того, для чого у тебе немає достатніх підстав.

Дотримання цієї максими має важливе значення в комунікації. Грайс стверджує, що багатослівну людину, яка порушує максиму кількості, засуджують співбесідники меншою мірою, аніж ту, що каже неправду.

Максима релевантності (відношення). Суть її в тому, що учасники спілкування для досягнення комунікативної мети повинні здійснювати доцільні комунікативні вчинки, які не суперечать кооперативній інтеракції.

Найважливіші постулати цієї максими:

1) не відхилятися від теми;

2) бути релевантним, тобто говорити по суті.

Ця максима складна для реалізації мовцями, оскільки учасники не завжди обговорюють лише одну тему; можливі абсолютно нормальні переходи від теми до теми. Однак не відхилятися від теми надзвичайно важливо для збереження комунікативного контакту.

Максима манери (способу). Полягає у зверненні до способу передавання інформації, тобто пов'язана не з тим, про що говориться, а з тим, як говориться.

Ця максима втілюється в один загальний постулат:

1) висловлюйся чітко

і кілька додаткових:

1) уникай незрозумілих висловів;

2) уникай неоднозначності;

3) будь лаконічним;

4) будь організованим.

Ця максима, хоча й найтісніше пов'язана з мовою, мовним кодом, великою мірою ґрунтується на підготовленості реципієнта до сприйняття інформації, тобто залежить від пресупозицій (спільного фонду знань) обох співбесідників і від того, наскільки збігаються їхні уявлення про відповідний фрагмент дійсності.

Єдиної точки зору щодо принципів і постулатів спілкування, а також розуміння їх ієрархії в науці не існує. Так, американські лінгвісти Д. Гордон і Дж. Лакофф виділяють постулати щирості й мотивованості; російський мовознавець А. Баранов - конструктивізму й функціоналізму; американський логік Г. Парре найважливішим принципом вважає принцип релевантності.

Однак у реальному спілкуванні існують комунікативні стратегії недотримання постулатів комунікативного кодексу. Йдеться про демонстративне порушення постулатів; ухиляння як від окремого постулату, так і від принципу Кооперації загалом; участь у конфронтативних мовленнєвих жанрах (суперечка, сварка тощо), у яких максими спілкування взагалі не беруться до уваги; умисне вживання непрямих мовленнєвих актів (іронія, сарказм, натяк тощо).

Принцип Ввічливості (Етикетності). Комунікативний етикет - важлива умова успішності КА (комунікативного акту), комунікації загалом. Якщо у принципі Кооперації втілені закони спільного оперування учасниками комунікації інформацією, то в принципі Ввічливості - їхні стосунки. Суть принципу Етикетності полягає у максимальному «піднятті» образу свого співрозмовника. Як зазначає Г. Почєпцов, мовленнєвий етикет - це не лише формули привітання й прощання, а передусім володіння куртуазним (витончено ввічливим) апаратом мовних побудов.

Дотримання принципу Ввічливості створює прийнятну атмосферу спілкування, нормальне тло для реалізації комунікативних стратегій.

Найважливіші максими цього принципу: тактовності, великодушності, схвалення, скромності, згоди, симпатії.

Максима тактовності. Це максима меж особистісної сфери (приховані комунікативні наміри, уникнення потенційно небезпечних тем, тем, неприємних співрозмовникові та ін.), обережності у поводженні з комунікативною стратегією співрозмовника. Вона враховує чинник дистанції стосовно мовної комунікації: начальник - підлеглий, колега - колега, друг - друг, ворог - ворог тощо. Ця максима полягає в турботі про інтереси співрозмовника.

Максима великодушності. Сутність її - у необтяжуваності співрозмовників розмовою, в захисті їх від постійного домінування у процесі комунікативного акту. КА повинен будуватись відповідно до принципу рівномірного розподілу мовленнєвої ініціативи. Згідно з цією максимою не можна адресатові нав'язувати власну комунікативну стратегію. У комунікації повинен діяти демократичний принцип «Живи сам і давай жити іншим». Наприклад, повідомлення при правильно побудованому КА формулюється так, щоб у разі неможливості прийняти пропозицію співрозмовник міг би її відхилити. Тобто замість «Чекаю вас сьогодні о шостій нуль-нуль у себе» слід сказали: «Ви не могли б зазирнути до мене годині так о шостій». Вихований співрозмовник не пов'яже обіцянкою свого партнера. Отже, «хороший» комунікативний акт буде комфортним для кожного співрозмовника. Зручними формами вияву максими великодушності є непрямі мовленнєві акти, оскільки саме вони виявляються найпридатнішими для «м'якого» втілення інтенцій мовця.

Максима схвалення. Це максима позитивної оцінки інших. Позитивність як принцип оцінювання має бути основою світогляду мовця. Це не означає, що мовець зобов'язаний нагороджувати компліментами співрозмовника і не дозволяти собі його критикувати. Йдеться про максиму позитивної налаштованості в комунікації: «Не засуджуй інших», «Не підважуй мовленнєвої репутації інших».

Максима скромності. Полягає у відхиленні компліментів (похвал) на власну адресу. Однак це слід зробити у такій формі, щоб не образити того, хто хвалить. Йдеться про міру самооцінки мовця, яка не повинна бути заниженою чи завищеною. Формули «Я завжди маю рацію» або «Я нічого в цьому не розумію» - не прийнятні.

Однак мовцям необхідно пам'ятати про власне обличчя в спілкуванні. Йдеться про ще одну максиму комунікативного кодексу: «Підтримуй позитивний (або нейтральний) самоімідж». Втрата його призводить до втрати інтересу до співрозмовника як особистості (лідера тощо).

Максима згоди. Це максима неопозиційності у спілкуванні, протилежність стереотипному твердженню, що у суперечці народжується істина. Сучасна версія цього твердження така: «У суперечці народжується істина, але гине симпатія». Ця максима ревізує ще один стереотип: «Платон мені друг, але істина дорожча» (йдеться про комунікацію, а не відстоювання світоглядних позицій). Іншими словами, з метою уникнення зриву комунікації співрозмовникам слід бути взаємокоректними, йти на комунікативні поступки.

Максима симпатії. Вона полягає у доброзичливості й часто виступає умовою «роботи» інших максим Етикетності. Так, максиму тактовності важко витримати, не дотримуючись максими симпатії. Ця максима сприяє вирішенню конфлікту: акцент зміщується із самого конфлікту на його причину з наступним її обговоренням (модель: «насправді нам немає чого ділити»).

Однак жодна з максим не здатна гарантувати вдалий КА. Більше того, окремі максими можуть не узгоджуватись з іншими, заперечувати одна одну. Наприклад, постулат «Будь лаконічним» може суперечити постулату «Твоє повідомлення повинне мати не менше інформації, ніж потрібно», якщо адресата цікавлять якісь деталі.

У використанні принципів та максим спілкування завжди потрібен розумний компроміс.

Правила і конвенції спілкування. Дотримання принципів комунікації ще не гарантує успіху міжособистісних зв'язків. Важлива умова кооперативного спілкування - виконання правил та конвенцій неконфліктної комунікації.

Правила спілкування - вимоги до одного з учасників комунікації, скеровані на підтримку спілкування.

Загальновизнаною класифікацією правил спілкування є класифікація російського мовознавця В. Дем'янкова. Він класифікує їх на правила ведення розмови (їх різновидом є правила аргументації) і соціолінгвістичні правила.

Правила ведення розмови. До них належать звичні презумпції (пресупозиції) тих, хто спілкується:

1) те, про що повідомляється, має бути істинним;

2) усе необхідне для розуміння адресанта повинно бути наявне в мовленні;

3) мовець сподівається, що адресат повірить йому;

4) запитання передбачає відповідь;

5) наказ, прохання тощо передбачають виконання дії.

Американський фахівець з проблем комунікації Д. Карнегі до правил ведення розмови відносить ще правила переконування, які поділяє на фонові й стратегічні.

Фонові правила:

1) виявляйте повагу до думки інших, ніколи не говоріть опоненту, що він не має рації;

2) оцініть ситуацію очима опонента;

3) виявляйте симпатію щодо думок та інтересів співрозмовника;

4) апелюйте до благородних мотивів, впливаючи на думку опонента.

Стратегічні правила:

1) якщо в певному епізоді спілкування ви відчули нелогічність власного висловлювання або його суперечливість, визнайте це якомога швидше, поки ініціативу не перехопив опонент;

2) починайте суперечку активно;

3) намагайтеся, щоб опонент не зміг сказати «ні», вибудовуйте ланцюг аргументації так, щоб він завжди змушений був говорити «так»;

4) нехай опонент говорить основний час - так скоріше виявляться його помилки;

5) вибудуйте розмову так, щоб опонент думав, що нав'язані йому ідеї - його власні;

6) якщо маєте аргумент, з яким опонент не зможе не погодитись, то сформулюйте його якомога пізніше (або взагалі не називайте його: краще хай опонент сам на нього наштовхнеться);

7) викладайте свої думки так, щоб вони відповідали настроям співрозмовника;

8) якщо ви хочете «перетягти» на свій бік людину дотепну, дайте їй можливість продемонструвати дотепність.

Соціолінгвістичні правила. До них належать:

1) правила альтернації (визначають можливість альтернативи висловлювання в конкретний момент спілкування і на конкретному рівні інтерпретації: наприклад, на лексичному рівні можна вибрати форму звертання - ти, ви, Ви, колего, панове тощо);

2) правила співпояви (передбачають спільну співпояви в даному контексті різних елементів: наприклад, у літературному мовленні вкраплення елементів жаргону або певного діалекту);

3) правила послідовності (визначають доцільність конкретного способу часової упорядкованості одиниць дискурсу: наприклад, «Ало, Юрко?» чи «Юрко? Ало!»).

Розрізняють правила, що не залежать від конкретної культури (це - загальні правила ведення розмови) і правила, прив'язані до умов конкретної культури, тобто конвенції (звичаї).

Конвенції спілкування - елементи культури, які можуть варіюватись, не порушуючи стратегій і тактик комунікацій.

З огляду на інтенції мовця виокремлюють кілька видів конвенцій.

Конвенція вираження здатності. Якщо хтось каже про свою здатність виконати якусь дію, то слід очікувати виконання цієї дії (наприклад, на висловлювання «А я можу й образитись» індивід реагує як на попередження, що на нього образяться, якщо він не попросить вибачення).

Конвенція висловлювання бажання. Висловлюючи бажання, мовець, як правило, просить у адресата дозволу на це (наприклад, «Я хотів би зачинити двері» інтерпретується як «Дозвольте зачинити двері»).

Конвенція дозволу. Коли хтось просить дозволу на певну дію, то слід очікувати, що він цю дію виконає, якщо отримає на це дозвіл.

Конвенція висловлювання наміру. Якщо хтось каже про свій намір щось зробити, то слід очікувати, що він це зробить.

Підсумок. У спілкуванні особистостей межі між принципами, правилами, конвенціями та максимами є достатньо рухомими: конвенція може стати правилом; максима може бути взята за основу правила і стратегії; стратегія втілюється в максимах, правилах і конвенціях тощо.

спілкування комунікація гендерний

Література

Основна:

1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. - К.: Видавничий центр «Академія», 2004. - 344 с.

2. Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: фахове і нефахове спілкування. - Донецьк: ТОВ «ВКФ «БАО», 2010. - 480 с.

3. Зубков М. Сучасна українська ділова мова. - 7-ме вид., виправлене. - Донецьк: СПД ФО Сердюк В.І., 2005. - 448 с.

4. Кацавець Г.М., Паламар Л.М. Мова ділових паперів. Підручник. - 2-ге вид., К.: Алерта, 2005. - 328 с.

5. Культура фахового мовлення: Навчальний посібник / За ред.. Н.Д. Бабич. - Чернівці: Книги - ХХІ, 2006. - 496 с.

6. Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спрямування: Навчальний посібник. - К.: Каравела, 2008.

7. Мацько Л.І., Кравець Л.В. Культура української фахової мови: Навч. посіб. - К.: ВЦ «Академія», 2007. - 360 с.

8. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. - Львів: „СПОЛОМ”, 2001. - 224 с.

9. Хміль Ф.І. Ділове спілкування: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: «Академвидав», 2004. - 280 с.

10. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: Підручник. - К.: Атіка, 2004. - 592 с.

Додаткова:

1. Абрамович С.Д., Чічкарьова М.Ю. Мовленнєва комунікація: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 472 с.

2. Бибик С.П., Сюта Г.М. Ділові документи та правові папери. - Харків: Фоліо, 2006. - 493 с.

3. Богдан С.К. Мовний етикет українців: Традиції і сучасність. - К.: Рідна мова, 1998. - 475 с.

4. Гойхман О.Я., Надеина Т.М. Речевая коммуникация: Учебник. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ИНФРА-М, 2008. - 272 с.

5. Іванова І.Б. Українське ділове мовлення: Навчальний посібник. - Х: ТМ «Парус», 2005. - 448 с.

6. Ивин А.А. Теория Аргументации: Учеб.пособие / А.А.Ивин. - М.: Высшая школа, 2007. - 319 с.

7. Максименко В.Ф. Сучасна ділова українська мова. - Харків: ТОП-СІНГ ПЛЮС, 2006. - 448 с.

8. Пивоваров В.М., Калашник Ю.І. Савченко Л.Г. Ділова українська мова. Навчальний посібник. - Харків: Одіссей, 2007. - 232 с.

9. Сучасні ділові папери: Навч. посібник для вищ. та серед. спец. навч. закладів / С.В. Глущик, О.В. Дияк, С.В. Шевчук. - 3-тє вид., переробл. і допов. - К.: А.С.К., 2001. - 400 с.

10. Українська ділова мова: практичний посібник на щодень / Уклад.: М.Д. Гінзбург, І.О. Требульова, І.М. Корніловська, С.Д. Левіна; За ред. д-ра техн. наук, проф., акад. УНГА М.Д. Гінзбурга. - Харків: Торсінг, 2003. - 592 с.

11. Універсальний довідник з ділових паперів та ділової етики. - К.: Довіра, 2003. - 623 с.

Размещено на Allbest.ru