Вербалізація бажальної модальності в українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

УДК 811.161.2 367

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ВЕРБАЛІЗАЦІЯ БАЖАЛЬНОЇ МОДАЛЬНОСТІ

В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Скомаровська Світлана Володимирівна

Київ - 2010

Дисертація є рукописом.

Роботу виконано у відділі граматики Інституту української мови НАН України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Городенська Катерина Григорівна, Інститут української мови НАН України, завідувач відділу граматики.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Леута Олександр Іванович, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, професор кафедри української мови;

кандидат філологічних наук, доцент Харченко Світлана Василівна, Гуманітарний інститут Національного авіаційного університету, доцент кафедри українознавства.

Захист відбудеться «20» жовтня 2010 року о 17 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 в Інституті української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства імені О.О. Потебні та Інституту української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано «17» вересня 2010 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук С.П. Бибик

Загальна характеристика роботи

Бажальний спосіб як спосіб ірреальної модальності в межах морфологічної категорії способу дієслова з'явився в граматичних описах української мови в 90-х роках ХХ - початку ХХІ ст. Крім дійсного, наказового та умовного способів, що мають морфолого-парадигматичне вираження, В.М. Русанівський, зокрема, виділив у межах наказового та умовного бажальний та спонукальний різновиди. У пізніших дослідженнях бажальний спосіб поставав поряд із дійсним, наказовим, умовним та спонукальним або із наказовим та спонукальним способами, які протиставляли умовному способові. Друге протиставлення ґрунтується на опозиції ірреальних значень «гіпотетичність дії, процесу, стану - бажаність дії, процесу, стану», що дало підстави сформувати чотирикомпонентну категорію способу дієслова, яка об'єднує грамему умовного способу, що передає значення гіпотетичної дії чи гіпотетиного процесу і стану, та грамеми наказового, спонукального й бажального способу, які виражають значення бажаної дії чи бажаного процесу і стану з різним ступенем апелятивності.

В останні десятиріччя вивчення модального значення бажальності дедалі активніше переходить до сфери синтаксису, що зумовило виокремлення серед модальних типів синтаксичних одиниць бажальних (оптативних) речень. Такі речення свого часу виділяли російські мовознавці О.М. Пєшковський та О.О. Шахматов. Оптативним реченням сучасної російської мови присвячені праці О.В. Алтабаєвої та Т.І. Распопової.

В українському мовознавстві бажальна модальність як складна багатопланова проблема постала порівняно недавно. До цього її розглядали переважно у зв'язку з частками, що вербалізують у різних типах синтаксичних одиниць бажальне значення. Першою спробою цілісного дослідження семантики оптатива та її реалізації у формально-синтаксичній структурі речення української мови стала дисертаційна праця Л.В. Умрихіної. Основним її здобутком є запропонована найдокладніша диференціація суб'єктивно-модального значення оптатива. Проблема вербалізації цих різновидів бажального значення потребує спеціального ґрунтовного вивчення. Адже дослідження оптативності як самостійного типу ірреальної модальності - це аналіз її не лише з позиції структурної організації, семантичного наповнення та функціональної специфіки, а й із позицій взаємодії з іншими мовними проблемами - волевиявленням, гіпотетичністю, емоційністю, персональністю і темпоральністю, що посприяє заповненню лакун в цілісній концепції бажальної модальності в українській мові. Саме в розв'язанні цих та багатьох інших питань вбачаємо актуальність пропонованої дисертаційної праці.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок і проблематика дослідження пов'язані з темою «Структура граматичних категорій української мови», над якою працювали співробітники відділу граматики Інституту української мови НАН України (НДР № 0105U003941), а також із темою «Граматика сучасної української літературної мови. Морфологія. Словотвір. Морфонологія» (НДР № 0110U002449), над якою почали працювати в цьому відділі. Тему дисертації затвердила наукова рада «Українська мова» (протокол № 15 від 19 квітня 2003 р.).

Мета роботи полягає у створенні цілісної концепції вербалізації бажальної модальності в українській мові.

Для досягнення цієї мети поставлено такі основні завдання:

1. Проаналізувати бажальність як самостійний тип ірреальної модальності в єдності лінгвістичного, філософського, психологічного, когнітивного та лінгвокультурогічного аспектів.

2. Визначити співвідношення бажальності та спонукальності як двох самостійних типів ірреальної модальності.

3. Обґрунтувати мовний статус оптативності як функціонально-семантичної категорії, що об'єднала поняттєвий зміст бажальності та систему мовних засобів її реалізації.

4. Схарактеризувати систему засобів експлікації бажального значення як логічно впорядковану сукупність граматичних, лексичних та морфологічних реалізаторів оптативності.

5. З'ясувати особливості впливу оптативного модального модифікатора на значення основного предиката речення.

6. Окреслити параметри лексико-граматичного вираження бажальності в різних типах двоскладних та односкладних речень.

7. Ієрархувати різнорівневі засоби експлікації бажальної модальності в сучасній українській мові.

Об'єкт дослідження - сукупність різнорівневих засобів вербалізації бажального значення в односкладних, двоскладних та складнопідрядних реченнях української мови.

Предмет дослідження - структурні, семантичні та функціональні особливості реалізації бажального значення.

Джерельну базу дисертаційної праці становлять 2500 бажальних речень української мови, до складу яких входять різнорівневі реалізатори бажального значення. Ці речення дібрано з художніх творів українських письменників кінця ХІХ - початку ХХІ ст., а також із періодичних видань.

Методи дослідження. Для досягнення мети, розв'язання поставлених завдань використано комплекс методів, що взаємно доповнюють один одного.

Як основний у дисертації використано описовий метод, за допомогою якого встановлено та інвертаризовано систему засобів реалізації бажального значення в українській мові. Метод компонентного аналізу прислужився для визначення структури бажальних речень та розкриття функціонально-семантичних зв'язків між модальним модифікатором і предикатом. Валентно-дистрибутивний аналіз забезпечив виявлення чинників, що впливають на актуалізацію в контексті відтінків значень оптативності.

Наукова новизна дисертаційної праці полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві комплексно досліджено бажальну модальність на засадах функціонально-семантичного підходу, систематизовано засоби її вербалізації, уточнено поняття бажальності як самостійного типу ірреальної модальності, визначено співвідношення граматичних одиниць експлікації бажального значення у двоскладних та односкладних реченнях, установлено зв'язки між семантичними та структурно-семантичними модифікаціями бажальних речень, запропоновано найповніший інвентар різнорівневих засобів вираження бажальної модальності в українській мові.

Теоретичне значення виконаного дослідження полягає в подальшому опрацюванні питань модальності, у поглибленні знань про функціонування реалізаторів бажального значення в українській мові, що є внеском у розвиток теорії функціональної граматики, у встановленні особливостей вираження бажальності в парадигматичному і синтагматичному аспектах. Ідеї та узагальнення дослідження слугують також матеріалом для типологічних студій.

Практичне значення одержаних результатів зумовлене можливістю використання їх для створення теоретичних курсів із синтаксису та морфології, написання підручників і посібників з граматики, а також для читання спецкурсів та проведення спецсемінарів, у науково-пошуковій роботі аспірантів і студентів.

Апробація результатів дисертації. Результати наукового пошуку викладено у виступах на IX Всеукраїнській науково-практичній конференції «Молодь, освіта, наука, культура і національна свідомість» (м. Київ, 25 - 27 квітня 2006 р.), Всеукраїнській науковій конференції «Сучасні орієнтири філологічної науки» (м. Херсон, 17 - 18 травня 2007 р.) та Міжнародній науково-практичній конференції «Сугестивні аспекти мови і проблеми мовної комунікації» (м. Одеса, 9 - 10 листопада 2007 р.). Окремі розділи і дисертацію загалом обговорено на засіданні відділу граматики Інституту української мови НАН України.

Публікації. Змiст тa результaти дoслiдження викладенi в 4 одноосібних працях, 3 з яких опубліковані в нaукoвих фaхoвих видaннях, зaтверджених ВAКом Укрaїни.

Основний зміст роботи

бажальність експлікація оптативний модифікатор

У вступі проаналізовано стан досліджуваної проблеми в сучасному мовознавстві, обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету й завдання дисертаційної роботи, визначено її наукову новизну, з'ясовано теоретичну і практичну цінність одержаних результатів.

У першому розділі «Бажальна модальність як самостійний тип ірреальної модальності» викладено психологічні та лінгвістичні засади виокремлення бажальної модальності, визначено спільні й відмінні ознаки бажальної і спонукальної модальності, схарактеризовано бажальний спосіб як окремий спосіб дієслова.

Бажальна модальність - самостійний тип ірреальної модальності, сутність якого становить суб'єктивне прагнення мовця до певного стану речей у світі, відмінного від реального. Бажане може бути представлене як потенційно здійсненне чи нездійсненне, власне ірреальне.

Потрібно розмежовувати бажальність як умову комунікативного акту та бажальність як одне з модальних значень. Як умова комунікативного акту бажання має позамовний характер, бо воно відбиває психологічні наміри особистості - передати певну інформацію слухачеві, оформивши її за допомогою якогось комунікативного типу речень - розповідного, питального, спонукального чи бажального.

Бажання як модальне значення пов'язане з лінгвістичною категорією модальності. Воно становить основний зміст модального значення бажальності. У реченні це значення виражене як бажання суб'єкта мови встановити відповідність основного змісту речення дійсності. Саме на основі бажання - психологічного і лінгвістичного поняття - дослідники виокремлюють бажальні (оптативні) речення в самостійний комунікативний тип.

У лінгвістиці відомі два основних підходи до витлумачення бажальних речень, які умовно називають «вузьким» та «широким». Суть «вузького» полягає в тому, що бажальність трактують як неадресоване волевиявлення (адресоване - спонукання). «Вузький» підхід обмежений лише вираженням бажання в конструкціях із суб'єктом-мовцем. За «широкого» підходу суб'єктом бажальних речень може бути не тільки мовець, а й будь-яка інша особа чи предмет, тому їх зараховують до конструкцій із суб'єктом-займенником 2-ї або 3-ї особи, а також із предметним суб'єктом.

Бажальні та спонукальні речення, виокремлені в самостійні комунікативні типи речень, мають специфічні модальні значення, але водночас і подібні за низкою ознак. Ці речення представляють ірреальні різновиди інваріантного модального значення. Зв'язок між предикативною ознакою та її носієм у них мовець суб'єктивно усвідомлює як уявний. Бажальність і спонукальність об'єднуються на основі наявності в їхній семантиці значення волевиявлення. Обидві модальності не пов'язані з часовою конкретизацією. Проте бажальність не можна ототожнювати із спонукальністю. Їх виражають два особливих комунікативних типи речень. Спонукальні речення виражають вимогу, прохання, які передбачають їх виконання (не обов'язково конкретного виконавця), а речення зі значенням бажання передбачає емоційно-вольове спрямування до того, щоб що-небудь було виконано. Спонукальність і бажальність розмежовують як адресоване/неадресоване волевиявлення. Бажальні і спонукальні речення диференцюють за наявності каузації в семантичній структурі волевиявлення.

Бажальний спосіб - це окремий спосіб дієслова, що поєднує лексичний і граматичний плани вираження дії. Він утворюється аналітичним (додаванням оптативних часток до інфінітива) та аналітично-синтетичним способами (додаванням часток та особових закінчень). Бажальний спосіб взаємодіє з такими дієслівними категоріями, як категорія часу, стану, персональності / імперсональності. Він експлікує (не)бажані, а не реальні дії чи стани, виділені в площині ірреальності, а тому часові форми слугують для вираження різних відтінків бажальності.

Систему морфологічних засобів експлікації бажального способу зумовлює його семантична специфіка, що виявляється у вираженні бажаних для мовця дій чи станів. Типовим виразником бажальної модальності вважають аналітичну неособову форму, у якій поєднано інфінітив із часткою би(б). Із цих двох компонентів основне функціональне навантаження припадає на би(б), тому що без неї той самий інфінітив є виразником директивного значення. Така аналітична форма виконує роль головного члена односкладного інфінітивного речення.

Друге місце посідають аналітичні особові форми, утворені частками хай, нехай і формами дієслів 1-ї особи однини й множини умовного способу.

До складу аналітичної особової форми можуть входити також й інші частки би(б), аби, бодай (би), нехай (би), тільки б, хай (би), хоча б, хоч би, коли б, щоб, якби.

У другому розділі «Частки як основні морфолого-синтаксичні засоби вираження бажальної модальності» визначено склад часток, що експлікують бажальну модальність, з'ясовано параметри частки би(б) в ролі виразника цього модального значення, проаналізовано особливості впливу оптативного модального модифікатора на значення основного предиката речення.

У сучасній українській мові частки є основними морфолого-синтаксичними засобами вираження бажальної модальності. Ядерним носієм бажальної інформації у структурі речення виступає частка би(б). Саме бажальні речення із цією часткою входять до складу форм та конструкцій, що репрезентують бажальність в українській мові. У структурі категорії бажальності частка би(б) має категорійний статус, оскільки разом з інфінітивом створює особливу грамему зі значенням бажальності, а в інших сполученнях маркує бажальність як категорійну семантику.

У складі форми умовного способу би(б) бере участь у вираженні ірреальної гіпотетичної модальності та її варіантних значень: припущення, умови, зумовленості, можливості, бажальності. У решті сполучень основним модальним значенням є бажальність. Наявні випадки співіснування в одному реченні декількох модальних значень, особливо за наявності в структурі предикатива допоміжного компонента. Отже, можна говорити щонайменше про двоє основних, характерних для речень, що мають у своїй структурі частку би(б), модальних значень - умови та бажальності.

Унаслідок взаємодії інваріантного граматичного значення бажальності та засобів його структурування в мові, що пов'язані з різними синтагматичними варіаціями би(б), утворено три структурні типи бажальних речень:

1) інфінітивно-бажальний - бажальні речення, головний член яких виступає в неособовій формі бажального способу (Поїхати б мені на море);

2) дієслівно-бажальний - бажальні двоскладні речення, присудок яких виражений формою умовного способу (Поїхав би я на море);

3) бездієслівно-бажальний - еліптичні бажальні речення із часткою би(б) (На море б!).

Ці структурні типи і становлять основу комунікативної парадигми бажальних речень з граматично вираженою бажальністю.

Названі структурні типи бажальних речень зазнають різних модифікацій, що також пов'язані з корекцією комунікативного завдання. Виділено такі модифікації:

1. Модальні модифікації бажальних речень - речення з модальними модифікаторами: дієсловами (хотіти, бажати), прикметниками (радий, охочий), предикативами (можна, треба, потрібно): Я хотів би поїхати на море; Я радий би поїхати на море; Треба б поїхати на море.

2. Використання частки би(б) у структурі прислівникового складеного присудка двоскладного речення (Добре було б поїхати на море; Чудово було б поїхати на море).

3. Інфінітив із часткою би(б) у ролі опорного компонента головної частини складнопідрядного речення з підрядною з'ясувальною частиною (Дізнатися б, коли поїдемо на море?; Довідатися б, чи поїдемо на море?).

4. Уживання частки би(б) у структурі складеного прислівникового головного члена як опорного компонента головної частини складного речення з підрядною з'ясувальною частиною: оцінні прислівники (добре, приємно, прекрасно, чудово) + зв'язка було + частка би(б) (Добре було б, якби ми поїхали на море; Чудово було б, аби всі поїхали на море).

5. Семантичні модифікації бажальних речень - речення з бажальними частками, різні контамінації яких із часткою би(б) становлять її «особливу парадигму». Частки слугують засобом семантичного ускладнення бажальності, відображаючи градацію її різноманітних відтінків, що виявляються в різних комунікативно-прагматичних умовах за волею мовця.

Парадигматика частки би(б) тісно пов'язана з її «синтагматикою» та реалізується в різних аналогах на зразок коли б, якби, аби, щоб, тільки б, хоч би (хоча б), бодай та ін., а також хай (хай би), нехай (нехай би), які передають семантичні різновиди загальної бажальної модальності в інфінітивних і називних реченнях та у двоскладних реченнях з формами умовного способу, напр.: «А що, коли б нам ота зброя, з якою проти нас виступали драгуни!» - подумав Петровський (О. Савчук); Та якби та пані пустила! (Марко Вовчок); Аби сусідували ліпота і світ притужний (В. Стус); [Лев] Той клятий Водяник! Бодай би всох! (Леся Українка).

Частка би(б) є носієм бажальної модальності у складі інфінітивного речення. Щодо зовнішнього світу інфінітив означає недиференційовану з погляду модальності потенційну дію. У разі поєднання із часткою би(б) відбувається конкретизація модального плану висловлення: мовець використовує цю формулу для передавання певного комунікативного наміру - повідомлення про бажаність потенційної дії, вираженої інфінітивом, для модального суб'єкта, яким і виявляється автор висловлення, напр.: Сидячи на полудрабках підвід, вона говорила про землю. - Тут би та пшениці вкинути (Ю. Яновський). Різні персональні значення інфінітивних бажальних речень створюють багатоплановість модальних відношень.

Суб'єкт бажаної дії - структурно обов'язковий компонент аналізованих бажальних інфінітивних речень. Він може бути представлений:

- займенником 1-ї особи давального відмінка (власне значення бажальності);

- займенником 3-ї особи або іменником (загальне значення бажальності разом із констатацією доцільності, необхідності дії для її потенційного суб'єкта);

- імпліцитно (значення встановлюється з контексту та може бути означено, неозначено- та узагальнено-особовим).

Виразником бажальної модальності в бажальних двоскладних реченнях також є частка би(б), ужита разом з означальними оцінними прислівниками добре, гарно, чудово, чудесно, приємно, радісно, непогано, прекрасно, а також із їхніми компаративами і суперлативами, найуживанішими з-поміж яких є компаративи краще, ліпше та суперлативи найкраще, найліпше у структурі прислівникового складеного присудка. Напр.: Як прекрасно було б не знати душевного сум'яття (П. Загребельний); Як гарно було б перекинутись раптом і пірнути в молодий сніг (М. Коцюбинський); Слава їхня швидко минула. Таки краще було б умерти в атаці... (Ю. Яновський); Ліпше б не родитися на світ (Г. Хоткевич).

У бажальних еліптичних реченнях модальність бажальності виражає лише частка би(б) та її аналоги (аби, коли б, хоч би, хоча б, хай, нехай, щоб, якби). Специфіка цього значення полягає в представленні бажання наявності, буття предмета, явища, події, причому суб'єкт бажання здебільшого імплікований та за контекстом співвідноситься передусім із 1-ю особою, тобто збігається з мовцем. Тому такі речення практично завжди є авторизованими, автореферентними. Напр.: От мені б тільки чоботи або валянки... (Ю. Збанацький); Нам би влада і освіта, і земля, земелька!.. (П. Тичина); Аби за Дунай (С. Скляренко); Коли б іще, коли б частіше! Хай пройде бурею весь край! (П. Тичина); Ще хоч би хвилину! (Остап Вишня); Нехай би нашим ворогам тяжко! (Марко Вовчок); Щоб землю селянам... щоб поміщиків долой... (О. Корнійчук); Якби назовсім (П. Панч).

У бажальних еліптичних реченнях значення нетерпеливого бажання виражають компаративний прислівник швидше (скоріше) в поєднанні з би(б) або з її аналогами: Саперів, саперів швидше б сюди! (О. Гончар); «Манікюр» тихенько «Молчи, грусть, молчи» виє, а «Вукооспілка» стелеться та все: - Ах, скоріше б! (Остап Вишня); Яка довга ця ніч! Хоч би швидше, швидше ранок! (Б. Грінченко).

Волевиявлення з відтінком відчуження передає частка хай, нехай у супроводі частки собі. Подібного ж забарвлення набуває конструкція і за наявності в її структурі партикульованого елемента тобі, що характеризується дещо меншим ступенем партикуляції та частотою вживання, хоч семантика відчуженої бажальності фокусується в реченнєвій структурі лише за наявності складної структури «хай, нехай + собі, тобі». Напр.: Нехай тобі всячина! (Марко Вовчок); «Нехай собі... на здоров'я!.. « (Т. Шевченко).

Частки якби хоч, аби лиш виконують функцію вказівки на певне обмеження дії, тому комбіноване поєднання таких часток кваліфікуємо як обмежувальну бажальність. Напр.: О, якби мені хоч промінчик його тепла, що так щедро й так марно ллється з його душі на тебе! (О. Гончар); Аби лиш далі від Стамбула (П. Загребельний).

Із бажальним значенням вживається в українській мові і складена частка аби тільки. Напр.: Аби тільки не назовсім (В. Стус). Без інших часток тільки не здатна формувати це значення.

У бажальних інфінітивних реченнях спостерігаємо комбіноване вживання кількох часток, які створюють виразний емоційно-експресивний фон висловлень, ускладнюють їхній модально-семантичний зміст. Його репрезентують от би, якби, коли б, для яких характерне вираження на тлі основної бажальної модальності додаткового позитивного значення, напр.: От сюди б забратися з апаратом!.. (М. Коцюбинський); Що, якби вийти отак настрічу вітру, і підставить розхристані груди, і брести по коліна у мокрім снігу, в льодовій воді (М. Коцюбинський); Я думав: «Коли б, не випускаючи з обіймів, її помчати просто на конята й до Кадікса! (Леся Українка).

Інфінітивні речення структурно-стилістичної моделі «коли б не + інфінітив» передають бажаність з відтінком остраху, побоювання за те, що може статися: Коли б не спіткнуться, не впасти, дійти, увійти, досягти! (М. Рильський).

Паралельно зі спільнозвучними службовими словами функціонує також сполучення прислівника як та частки би(б), що є фонетичним омонімом до якби, напр.: А я стурбований одним: як би заробити на прожиття, як би не звалитися в ліжко без копійки в кишені (О. Довженко).

Близькі за значенням та використанням обмежувально-видільні частки тільки б, аби, аби лиш, аби тільки інтерпретують семантику бажального висловлення у плані актуалізації, посилення бажання: І бажання одне: тільки б вирватись, тільки б у тил! (О. Гончар); Аби не впасти, аби тільки не впасти, ні! Доб'ють прокляті (О. Довженко); «Аби лиш перебігти оце місце... аби лиш перебігти, і все минеться...»- блукали думки в його голові (М. Коцюбинський).

Частка аби як показник бажальної модальності, хоч і є найдавнішою, у функції цього засобу в сучасній українській мові вживається рідше, ніж синонімічна частка би(б). Речення із часткою аби у своїй семантиці мають виразний відтінок умовності. Напр.: Отже, аби нам жити, а все інше жарт (П. Загребельний).

Модальне значення, виражене за участю частки щоб, близьке до спонукального. Однак у реченнях із цією часткою навряд чи наявне пряме спонукання, що дає підстави відносити їх не до імперативності, а до периферії оптативності. Суб'єктом дії в таких реченнях буває переважно співрозмовник, іноді - 3-я особа. Бажальні речення із часткою щоб охоплюють чотири модальних різновиди: побажання-наказ (Щоб не бачити тебе! Щоб тебе не чути!.. (Марко Вовчок); побажання-прокляття (Щоб і тому не мати довіку щастя, хто коли збирається з тобою! (Леся Українка); бажання-побоювання (Щоб не забути... щоб нічого не забути (М. Коцюбинський); власне бажання (Щоб самому тільки нажертись!.. (П. Панч).

Значення обмеженого бажання оформляється в реченні за допомогою часток хоч би, хоча б, хоч би хоч та інфінітива: - Хоч би на старості літ пожити по-людськи! - і показує на чарівний куточок, тихий, замріянний, світлий (В. Земляк); Хоча б своє пожить (З фольклору); Хоч би хоч ліщинку проскочить! (Остап Вишня).

Активність вияву бажання в реченнях із часткою хоч досить висока, однак нижча, ніж у сполук тільки б, лише б, оскільки відтінок винятковості, єдиності бажаної дії відсутній, мовець уявляє дію як один із можливих варіантів, не відкидаючи інші. Однак нерідко названі поєднання часток можуть бути синонімічними один одному: Мов очманілий, блукав біля твоєї хати в надії хоч глянути на тебе (О. Савчук). Порівняймо: лише б глянути, тільки б глянути.

Дуже колоритними з погляду стилістики є конструкції зі сполукою «бодай не + інфінітив»: Бодай не ходить у чужу хату! (З фольклору).

Найуживанішими частками в бажальних називних реченнях є хоч, хоч би, хоча б, якби, коли б, аби, хай, нехай, щоб. Напр.: Ну, хоч один поцілунок, тільки один (І. Кочерга); Хоч би слово, хоч би де голос... (Т. Шевченко); О, якби півтора лиха (І. Кочерга); Коли б уже нові враження, нові місця! (М. Коцюбинський); А як один? Аби вовк! (С. Руданський). Частки хай, нехай передають здебільшого спонукальне або наказове значення. У бажальних називних реченнях вони рідковживані і мають спонукальний характер або ж бажальний відтінок цих часток пов'язаний з негативним побажанням, вираженням недоброзичливості чи незадоволення. Напр.: Хай буде рух! Душі! Знаття! Нехай і боротьба звірина! (П. Тичина). Частка щоб може бути засобом вираження побажання, напр.: Щоб цілий вік!... (П. Воронько).

Потрібно відрізняти бажальні називні речення зі значенням існування від бажальних фразеологізованих. На відміну від перших другі є семантично цілісним і синтаксично неподільним мовним знаком. Такі речення виражають значення якби (аби, коли б, коби) знати, мати уявлення. Дії в них пов'язані між собою умовно-наслідковими відношеннями. Напр.: Аби ж то знаття (П. Загребельний); Коли б знаття - як тяжко прогортати цей присмак літа! (В. Стус); ...Так отож якби знаття, що виграєш, може б, і купив (Остап Вишня). У художній літературі зрідка вживається діалектна частка коби, що є формою коли б. Напр.: ...Коби знаття...ба! Коби знаття!...Та хто ж його знав, що буде, як в пісні співають: «Кохалися, та не побралися, тільки серце жалю набралося...» (М. Коцюбинський).

Речення із частками хай, нехай передають виразно бажальні значення і такі, де бажальна модальність у семантичному плані виражена не яскраво, напр.: Нехай би інший хто поклопотався, чи ж мало добрих людей на селі? (О. Довженко); Нехай би й мовчав, ще й цілий рік, нехай би й мовчав... (О. Кобилянська). Частка най функціонує в сучасній українській мові як діалектна, напр.: Най би раз сонце на каміннім вершечку сіло, най би на тото село подивилося (М. Черемшина).

Частка бодай у сучасній українській мові трапляється лише в конструкціях, що експресивно передають відношення основного змісту речення до дійсності через модус бажальності. Напр.: Бодай би не діждався додому дійти, днини божої не дочекатися! (О. Кобилянська); Бодай вам вічний сон наліг на груди І зморою душив вас без кінця! (Леся Українка). Усі ці речення емоційно забарвлені. Побажання, наявне в них, здебільшого негативне, воно виконує функцію своєрідного прокльону.

Із частками хай, нехай, бодай, які сполучаються з би(б), можливе вираження бажання-допущення. Суб'єкт бажаної дії здебільшого не збігається з мовцем та виражається займенником 3-ї особи або іменником: Хай би воно каменем на дно в глибоку воду сіло!.. (Остап Вишня); ? А звідки я знаю. Нехай би ордер показали (П. Панч); - Спочатку мій! Бодай би я не діждала твого слова почути! (Марко Вовчок).

Складнопідрядне речення бажальної модальності в акті волевиявлення мовець використовує, щоб доповнити, уточнити, розширити, конкретизувати певний компонент головної частини або ж підрядною частиною вказати на різні обставини, в яких повинна відбутися або не відбутися бажана дія, названа в головній частині.

Найуживанішими є бажальні складнопідрядні речення з підрядною з'ясувальною частиною, що виступає описовим замінником відсутнього в головній частині актанта, а виразником бажальної модальності слугує інфінітив з часткою би(б) у ролі опорного компонента, який має переважно значення питання, повідомлення, сприймання, незнання. Підрядна частина бажальних складнопідрядних речень поєднується з головною в одне ціле за допомогою з'ясувальних сполучних слів хто, що, який, чий, котрий, як, де, куди, звідки, коли, скільки, наскільки тощо: Поцікавитися б, у кого нам зупинитися. Ненадовго (П. Панч); Вийти б зранку на вулицю і простежити, в який бік летять бджоли (І. Багряний).

За допомогою сполучників і сполучних слів підрядна з'ясувальна частина приєднується до дієслів зі значенням мовленнєвої та розумової діяльності, сприйняття. Непрямо-питального значення такій підрядній частині надає також частка-сполучник чи. У ній виражене повне чи часткове модальне питання, а також сумнів щодо відповідності дійсності всього змісту пропозиції або сумнів чи незнання певного компонента пропозиції. Частка чи здебільшого стосується змісту диктумної частини загалом, тому факт, про який ідеться, усвідомлюється лише як можливий, а модальність таких структур потрібно кваліфікувати як ірреальну, напр.: Дізнатися б, чи є життя на інших планетах?; Спитати б, чи буде працювати установа?; Довідатися б, чи має сірка вміст вуглецю?

У бажальних складнопідрядних з'ясувальних реченнях з опорним компонентом, вираженим оцінним прислівником чи його компаративом, головна частина характеризується семантичною і структурною неповнотою, а підрядна, розкриваючи зміст опорного слова головної частини, компенсує цю неповноту. Поширюючись підрядною частиною, опорний оцінний прислівник (компаратив) виступає як своєрідне структурне ядро бажання, слово-речення, пор.: ... тому було б вже краще, якби жорна млинові почепить йому на шию і в море кинути (Леся Українка); ... було б дуже добре, коли б за пуд гречихи найняв когось за себе, щоб воно в школу ходило, а ти собі сидів би вдома і потроху грамотним робився... (Остап Вишня).

У сучасній усній та писемній мові поширені бажальні складнопідрядні з'ясувальні речення, підрядна частина яких стосується оцінних прислівників (прислівникових компаративів) із зв'язкою бути у формі умовного способу: добре було б, краще було б, ліпше було б, приємно було б, чудово було б, прекрасно було б тощо. У художній літературі вживані й інші оцінні прислівники, напр.: Як би то красно й люто було, коли б ми ввечері разом як пшеничку їли (М. Черемшина).

Третій розділ «Лексико-граматична експлікація бажальної модальності у простих і складних реченнях» присвячено дослідженню модальних дієслів і прикметників як основних виразників лексично експлікованої бажальної модальності, а також морфолого-синтаксичної вербалізації бажальної модальності у простих і складних реченнях.

Модальні дієслова і прикметники - лексико-граматичні виразники експлікованої бажальності.

До модальних дієслів належать не лише ті, що вживаються в ролі допоміжного компонента складеного присудка, а й ті, що крім реалізації свого основного значення, можуть функціонувати як модальні модифікатори предикативної ознаки. У реченні вони виконують різні семантико-синтаксичні функції: простого дієслівного присудка та допоміжного модального компонента складеного дієслівного присудка.

У ролі простого дієслівного присудка модальні бажальні дієслова реалізують своє основне значення - називають відповідний психоемоційний стан. Тут вони є повнозначними, а не допоміжними одиницями. До найуживаніших модальних та функціонально модальних дієслів зі значенням бажальності належать хотіти, бажати, зичити, воліти, жадати, прагнути, пориватися та ін.: Не хліба хочу я, не слова прагну, - любові чистої, без плям бажаю, без заздрощів, без сумнівів нечистих, до ясної надії пориваюсь, що я хоч здалека побачу волю, що хоч мій син, онук, найдальший правнук такого часу діжде, як і слово, ганебне слово «раб» із світу зникне; жадаю віри в ту святую силу, що розум просвітить у найтемніших і всіх людей збере в громаду вільну без пастиря-дозорця і без пана... (Леся Українка); Річ до зрозуміння легка, - відповів канцлер, - бо наш наймилостивіший пан волить virum quam viraginem, волить Мазепу, ніж графиню Кенігсмарк (Б. Лепкий). Ці дієслівні лексеми мають спільну функціональну рису - експлікують оптативність, проте не є абсолютними синонімами, бо виражають різні відтінки бажальності.

Ядро дієслів з бажальним значенням, особові форми яких виконують функцію простого дієслівного присудка, становить дієслово хотіти.

Дієслова можуть передавати бажальну семантику як своїми прямими, так і переносними значеннями в певних синтаксичних умовах. Наприклад, дієслово хапатися (до чого-небудь, за що-небудь) у переносному значенні означає «виявляти велике бажання, намагатися, прагнути», що спостерігається в словосполученнях хапатися до книжки, хапатися за життя, хапатися за працю: Молодіж потроха [потроху] хапається до книжки, до науки, хоче просвітитися (І. Франко); Він уже хапався за життя не так очима, як пересушеними вухами, прикладаючи до них довгі і жовті, мов свічі, пальці (М. Стельмах). Наявність у суб'єкта великого нестримного бажання щось робити передає в розмовному мовленні дієслово трястися в переносному значенні: А він аж трясеться за нею!

Наявні також дієслова, що виражають відсутність бажання. До таких належать знеохотитися, напр.: 3 тим чоловіком щось робиться, якийсь він наче приголомшений, мало говорить, почне якусь розмову, неначе й зацікавиться нею, а потім раптом знеохотиться, урве, замовкне (Леся Українка); закомизитися, напр.: Як закомизиться вона, то старі зв'язану підведуть під вінець (М. Стельмах); уникати, напр.: Ольга й бажала, й уникала вуличних зустрічей з Завадкою лице в лице, які завжди приносили їй чимало нерозумного хвилювання (Ірина Вільде); харапудитися, напр.: Йому я кажу: піди, Іване, побалакай та й наймись, так ні, харапудиться, не хоче (М. Коцюбинський).

Простий дієслівний присудок можуть виражати сталі звороти, що синонімічні модальним бажальним дієсловам (загорілися очі, засвербіли руки).

Бажальну модальність репрезентують допоміжні дієслова хотіти, бажати, багнути, воліти, жадати, намірятися, прагнути, збиратися, намагатися, спробувати та модальні прикметники охочий, схильний, готовий, радий, рад, ладен, ладний, що поєднуються з інфінітивом як основною частиною дієслівного складеного присудка.

Значення власне бажання виражають дієслова хотіти та бажати, що становлять ядро засобів лексичної експлікації модального значення бажальності: Я тільки хотів собі вточити соку з берези (Леся Українка); Бажав щонайбільше прочитати, не згаяти жодної хвилини (О. Савчук). Їх вирізняє ознака бажальності потенційної дії для її суб'єкта з погляду мовця. До ядра прилягають дієслова, що виражають сильне бажання, зокрема багнути, воліти, жадати: Мій син багне йти до школи так, що ну! (О. Гончар); Але вони, видно, воліли остатися самі, бо ані Данко, ані Дарка не попросили Ориськи, щоб ішла з ними (Ірина Вільде); Жадаю оглянути королівське лице (Б. Лепкий).

Дієслова намірятися, прагнути, збиратися передають хотіння, бажання щось зробити, як намір: ...Намірявсь я згодом ізробити: Їх вивести звелю та у дворі Їх голови скажу я потинати (Б. Грінченко); Я прагну швидше вас таким побачить, яким ви стати маєте навік! (Леся Українка); Збожеволів хлопець, а я збирався був у тебе підкувати свою рябу кобилу (В. Шулаков).

Кілька дієслів передає значення спроби: намагатися, спробувати, гонобити: Нараз ті, направду, чудові очі намагаються зберегти рівновагу (Ірина Вільде); Думаєш, добра тобі мислять, отакі типи? Тільки й гоноблять... кудись тебе завести одного, без товаришів, та впоїти (О. Гончар).

Дієслова бажати, зичити виражають побажання: Бажаю одужати швидше; Зичу всім у літо увійти, Як входить корабель у гавань, до мети (М. Рильський).

Модальні присудкові прикметники є граматичними еквівалентами допоміжних модальних дієслів, проте, на відміну від останніх, потребують форми дієслівної зв'язки бути, напр.: Припізнившись, рад був заночувати в заїзді або у якого хуторянина під містом... (Б. Лепкий).

Бажальну модальність вербалізують модальні прикметники готовий, радий, рад, схильний, ладен, ладний, охочий, напр.: Готовий я зробити все для вас... (Леся Українка); Я буду дуже радий погуляти разом з вами…(В. Собко); Ладен вволити вашому бажанню (Б. Лепкий); Я менш за все схильний проповідувати благодушність і солодку маніловщину в літературі. Але слід пам'ятати, що кожне слово письменника, кожен образ, створений ним, є певною мірою узагальненням (М. Рильський); Він тяжко охочий синяки набивати (С. Руданський).

Бажальні дієслова виступають також у поєднанні з формою дієслівної зв'язки в ускладненій моделі іменного складеного присудка. Напр.: Еге, і вона хотіла бути хазяйкою... (М. Стельмах); Мамухо, я не знаю, що я дала б, щоб вона тільки захотіла бути моєю найліпшою подружкою (Ірина Вільде).

Для безособових речень характерна лексико-граматична експлікація бажальної модальності, суть якої полягає у використанні насамперед модальних одноособових дієслів бажальної семантики в ролі їхнього головного члена. Домінанту цих дієслів становлять ті, для яких бажальне значення є прямим лексичним значенням: хочеться (хотілося, хотітиметься), схотілося (схочеться), захотілося (захочеться), бажається (бажалося, бажатиметься), забажалося (забажається), забагнулося (забагнеться), заманулося (заманеться), забандюрилося (забандюриться), жадається (жадалося, жадатиметься), ждалося (ждатиметься), напр.: Труси, коли хочеться, - байдуже сказала жінка... (Вал. Шевчук); Кому нашої землі схочеться, той під нею скорчиться (З казки); Йому забажалось самотини (М. Коцюбинський); Тому він пішов на острів, давши змогу Коростячці прочесати верболози, як їй заманеться (Вал. Шевчук); Раптом забандюрилось старому самому... (І. Нечуй-Левицький); Не все так сталось, як жадалось (З казки); Йосип, тілько кинув оком на своїх, зразу помітив, що не таку невістку ждалося батькові-матері, не таку сестру брату-братовій (Панас Мирний).

Лише кілька особових дієслів, належних до різних лексико-семантичних груп, може вживатися як одноособові, для яких модальне бажальне значення є переносним кортить (кортіло, кортітиме), закортить (закортіло), приспічить (приспічило), тягне (тягло, тягтиме), горить (горіло, горітиме), свербить (свербіло, свербітиме), напр.: Скортіло і мене, окаянного, як той циган, так і я гадав собі: і треба брати, бо ще другий візьме… (Б. Лепкий); Ото приспічило… Заходьте, гості. Заходьте (В. Шулаков); Мабуть, уже до старості дійшлося: На мемуари тягне день при дні (М. Рильський).

Головний член безособового речення може містити частку би(б), що надає йому значення ірреальної модальності та невизначеного синтаксичного часу. У такому разі темпоральність виражена контекстуально, часова семантика віднесена до теперішнього чи майбутнього часу: Заміс треба готувати на пташник. Там є пара хвостяк, та хотілося б якшвидше... (С. Добровольський).

Значно вужче коло із згаданих одноособових модальних дієслів реалізує свою бажальну семантику як допоміжний компонент складеного головного члена безособового речення. Серед них - хочеться (хотілося, хотітиметься), захотілося (захочеться), схотілося (схочеться), бажається (бажалося, бажатиметься), напр.: Сміятись хочеться! (Ірина Вільде); Й собі захотілося раптом розревтися й кинутися звідси геть… (Вал. Шевчук); Схотілося визволити на волю (Б. Грінченко); Кайдашисі дуже бажалось на старість полежати та одпочити (І. Нечуй-Левицький).