Внутрішньотекстова градація оцінки: комунікативно-прагматичні функції

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 811.161.2'37'42

ВНУТРІШНЬОТЕКСТОВА ГРАДАЦІЯ ОЦІНКИ: КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ФУНКЦІЇ

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

МИХАЛЬЧЕНКО МАРИНА МИКОЛАЇВНА

Донецьк 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови та прикладної лінгвістики Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Загнітко Анатолій Панасович, завідувач кафедри української мови та прикладної лінгвістики Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Степаненко Микола Іванович, завідувач кафедри української мови Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка Міністерства освіти і науки України;

кандидат філологічних наук Балко Марина Володимирівна, доцент кафедри українознавства Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка Міністерства освіти і науки України, Міністерства внутрішніх справ України.

Захист відбудеться 19 листопада 2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.10 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук Донецького національного університету за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розісланий “15” жовтня 2010 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

к. філол. н., доц. М.О. Вінтонів

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Питання оцінки людиною світу активно опрацьовують дослідники різних галузей науки, таких як філософія, логіка, психологія, мовознавство, психолінгвістика, етика, естетика, акмеологія та ін. У філософії категорія оцінки поступово формувалась у нерозривному зв'язку з когнітивною діяльністю людини. У мові категорія оцінки постає результатом пізнання суб'єктом навколишнього світу та реалізацією цього результату. Ставлення суб'єкта до об'єктів дійсності як домінанта категорії оцінки актуалізує її зв'язок з антропоцентричним напрямом сучасного мовознавства. Антропоцентричність найповніше виявляється в оцінці, що відбиває різні аспекти когнітивної, емоційної, інтелектуальної, соціальної діяльності індивіда.

Категорія оцінки була об'єктом багатьох вітчизняних і зарубіжних досліджень. Упродовж тривалого часу науковці аналізували оцінку на лексичному рівні. Значна кількість робіт спрямована на розгляд лексико-семантичної реалізації оцінки (В. Виноградов, Р. Вульфсон, Г. Золотова, Т. Космеда, М. Кравченко, І. Кремих, Н. Пазич, Е. Столярова, І. Худяков, В. Шаховський та ін.). Вивчення аксіологічної лексики актуалізувало проблему співвідношення дескриптивного й оцінного компонентів значення (Н. Арутюнова, Ч. Стівенсон, Р. Хеар та ін.), а також питання про зв'язок оцінки з емотивністю, експресивністю та конотацією (О. Вольф, В. Іващенко, О. Колодкіна, Н. Лук'янова, Ю. Малинович, В. Телія, В. Шаховський та ін.). На морфологічному рівні найбільш запитуваними виразниками оцінних значень постають прикметники та прислівники (Н. Вишивана, Н. Кислицина, І. Кононенко, Г. Скляніченко та ін.), об'єктом зацікавлення науковців є також дієслова й іменники зі значенням оцінки (О. Колодкіна, М. Кравченко, О. Островська, С. Плямовата та ін). Увага дослідників до синтаксичного рівня реалізації оцінки зумовлена контекстуальною залежністю останньої (Н. Авганова, Н. Ковальов, Т. Маркелова, М. Слєпакова, С. Сухих, В. Шинкарук, Ю. Шкіцька та ін.). Функційний підхід до вивчення оцінки суттєво поглиблює дослідження аналізованої категорії та забезпечує комплексне опрацьовування її мовної реалізації (О. Вольф, О. Кашкіна, В. Лопатін, Т. Маркелова, М. Петрушина, Л. Сергєєва, Н. Шведова та ін.).

На сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки, коли актуальною є проблема співвідношення семантики та прагматики, характеристика оцінних значень набуває особливого розвитку. Актуальним постає розкриття прагматичного аспекту оцінки, що дозволяє виявити сутність цієї категорії (Л. Аніпкіна, Н. Арутюнова, В. Банару, І. Бєляєва, О. Бєссонова, В. Воїнов, О. Гуськова, Т. Космеда, Т. Маркелова, І. Рахманова, В. Ткачук, О. Федотова та ін.).

Сьогодні значна кількість мовознавчих студій спрямована на вивчення тексту та його лінгвістичних параметрів (І. Гальперін, О. Каменська, В. Кухаренко, Ю. Левицький, Л. Лосєва, Т. Радзієвська, О. Селіванова та ін.). Міжрівнева категорія оцінки знаходить найповнішу реалізацію саме на рівні тексту. Вивчення функціонування оцінки в тексті стає дедалі актуальнішим і уможливлює глибокий аналіз її комунікативно-прагматичних особливостей (І. Арнольд, В. Гак, А. Загнітко, Т. Космеда, Е. Махова, А. Папіна та ін.). Текстотвірний потенціал оцінки зумовлює розгляд виявів цієї категорії в текстах різних типів: художньому (О. Островська), законодавчому (Т. Губаєва), публіцистичному (І. Онищенко, С. Равлюк), рекламному (М. Крамаренко) тощо. Окрему увагу приділено оцінці в дискурсі (А. Голованевський, Н. Гончарова, Л. Киричук, А. Симонян).

Динаміка категорії оцінки, що втілює взаємодію людини з навколишнім світом, оптимально виявляється в тексті. Градуальність як одна з основних властивостей оцінної шкали не обійдена увагою науковців (О. Вольф, Л. Горєлова, Т. Космеда, Л. Марчук, Е. Сепір та ін.). Однак попри активні пошуки в українському мовознавстві об'єктом спеціального дослідження ще не були комунікативно-прагматичні аспекти внутрішньотекстової градації оцінки.

Актуальність теми дисертації мотивована спрямованістю сучасних мовознавчих студій на висвітлення особливостей категорії оцінки та тенденцією до вивчення тексту в комунікативно-прагматичному аспекті. Потреба глибокого аналізу функційних виявів оцінки в тексті зумовила вибір теми дослідження.

Мета роботи - дослідити функційні аспекти вираження оцінки в тексті, з'ясувати особливості внутрішньотекстової градації оцінки та виявити її комунікативно-прагматичні функції.

Досягнення мети передбачає виконання таких основних завдань:

1) уточнити статус оцінки в системі мовних категорій;

2) розглянути вираження оцінки на різних рівнях текстової інформації;

3) з'ясувати співвідношення позитивної та негативної оцінок у системі тексту;

4) опрацювати класифікацію внутрішньотекстової градації оцінки, визначити мовні особливості висхідної та спадної градації позитивної та негативної оцінок;

5) схарактеризувати текстотвірну функцію оцінки, встановити значення й основні способи аргументації оцінки в тексті;

6) розкрити роль принципу кооперації для реалізації оцінки, вивчити іронію як засіб вираження оцінки в тексті;

7) дослідити комунікативно-прагматичні особливості реалізації оцінки в тексті.

Об'єктом дослідження є функційно-семантична категорія оцінки.

Предметом дослідження постають функційні вияви категорії оцінки в художньому тексті. текст оцінка мовний комунікативний

Матеріалом дослідження слугувала картотека, що налічує понад 6100 текстових фрагментів із реалізацією категорії оцінки, дібраних із художніх творів українських письменників кінця XX - початку XXI століть.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в межах комплексних наукових тем кафедри української мови та прикладної лінгвістики Донецького національного університету “Лексичні і граматичні форми і категорії в мовно-національній картині світу” (Г 05/12), “Типологічна й комунікативна граматика службових частин мови” (09-1вв/77). Тема дисертації затверджена вченою радою Донецького національного університету (протокол № 2 від 26.01.2007 року), уточнена вченою радою Донецького національного університету (протокол № 5 від 28.05.2010 року) та погоджена в Науковій координаційній раді “Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 307/1054 від 21.11.2006 року).

Наукова новизна дослідження полягає в здійсненні аналізу категорії оцінки на рівні тексту. Вперше запропоновано класифікацію внутрішньотекстової градації оцінки та висвітлено її особливості. Поглиблено дослідження функціонування оцінних блоків у тексті. Новою є спроба опрацювання типології способів аргументації оцінки в межах текстових блоків. Набуло розвитку вивчення комунікативного аспекту оцінки, зокрема з'ясовано її взаємодію з кооперативним принципом спілкування. Удосконалено погляд на іронію як прагматично ефективний спосіб вираження негативної оцінки. Доповнено уявлення про співвідношення смислу оцінки зі значенням її мовних реалізаторів. Результати дослідження сприяють розширенню знань про комунікативно-прагматичні особливості оцінки в тексті.

Теоретичне значення роботи полягає у визначенні статусу оцінки в системі мовних категорій, окресленні співвідношення оцінки з іншими категоріями тексту, узагальненні типології оцінок, виявленні основних ознак шкали оцінок, аналізі виявів оцінки в концептуальній і підтекстовій інформації, опрацюванні класифікації внутрішньотекстової градації оцінки, з'ясуванні функційних особливостей оцінки в тексті, виявленні ролі оцінки в реалізації комунікативної настанови тексту.

Практичне значення дослідження мотивоване тим, що отримані результати можуть бути використані для створення теоретичної та функційної граматик української мови, в написанні підручників і навчальних посібників зі стилістики української мови, лексикології, синтаксису, у спецкурсах з актуальних питань лінгвістики - комунікативної лінгвістики, лінгвістики тексту, прагмалінгвістики, функційної граматики, дискурсології, в опрацюванні нових спецкурсів і спецсемінарів, написанні дипломних і магістерських робіт.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань з огляду на фактичний матеріал у роботі використано такі методи: описовий, що дозволив здійснити інтерпретацію та класифікацію фактичного матеріалу; дистрибутивний, за допомогою якого встановлено контекстуальну залежність засобів вираження оцінки, виявлено приховану оцінну інформацію; кількісний аналіз, що уможливив вивчення частотних закономірностей вияву позитивної та негативної оцінок, а також їхньої градації; прагматичний аналіз, спрямований на виявлення прагматичного значення оцінки в тексті.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження отримані особисто здобувачем.

Апробація роботи. Матеріали дослідження обговорювалися на V Міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми менталінгвістики” (Черкаси, 2007), науковій конференції Донецького відділення НТШ (Донецьк, 2007), науковій конференції Донецького відділення НТШ (Донецьк, 2008), науковій конференції “Еволюційні тенденції в мові” (Миколаїв, 2008), Міжнародній науковій конференції “Східнослов'янська філологія від Нестора до сьогодення” (Горлівка, 2008), ІІІ Всеукраїнській науковій конференції “Сучасні орієнтири філологічної науки” (Херсон, 2008), Всеукраїнському граматичному семінарі (Донецьк, 2008), Міжнародній науково-теоретичній конференції “Граматичні читання-V” (Донецьк, 2009), Міжнародній науковій конференції “Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ, 2009), науковій конференції Донецького відділення НТШ (Донецьк, 2009), Х Міжнародній конференції “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2009), науковій конференції Донецького відділення НТШ (Донецьк, 2010). Уся дисертація загалом та її окремі розділи обговорювалися на засіданнях кафедри української мови та прикладної лінгвістики Донецького національного університету.

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 15 наукових статтях і матеріалах конференцій, 11 з яких опубліковано у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України (усі статті одноосібні).

Структура й обсяг дисертації визначені метою та поставленими завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку літератури (264 позиції), списку джерел (62 позиції), додатка у вигляді короткого словника термінів (обсягом 5 сторінок). Загальний обсяг дисертації - 224 сторінки, основний текст - 188 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У ВСТУПІ обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету й завдання, об'єкт і предмет роботи, окреслено методи, наукову новизну, теоретичне значення та практичну цінність одержаних результатів, особистий внесок здобувача.

Перший розділ “ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КАТЕГОРІЇ ОЦІНКИ”, що складається з трьох підрозділів, присвячено розгляду основних питань категорії оцінки з висвітленням філософсько-логічних основ оцінки, стану вивчення оцінки в сучасній лінгвістиці, еволюції поглядів на категорію оцінки, характеристикою основних концепцій і напрямів аналізу тексту в сучасній лінгвістиці та з'ясуванням структурної типології текстової оцінки.

Схарактеризовано основні етапи вчення про категорію оцінки. Дослідженню оцінки значну увагу приділено в багатьох дисциплінах: філософії, аксіології, логіці, етиці, естетиці, акмеології та ін. У сучасній науці особливо актуальний синергетичний підхід до вивчення явищ. Аналіз категорії оцінки вимагає врахування як власне лінгвістичних (лексичне значення мовних одиниць, контекст), так і екстралінгвістичних чинників (соціальних, культурних, історичних).

Підґрунтя для вивчення оцінки як мовного явища закладено у філософських і логічних теоріях. У філософії оцінка репрезентована передусім як категорія мислення, думка про цінність (Аристотель, М. Вебер, В. Віндельбанд, Геракліт, Т. Гоббс, В. Дільтей, І. Кант, Дж. Локк, М. Лосський, Дж. Мур, Платон, Г. Ріккерт, Сенека, Г. Сковорода, Сократ, В. Соловйов, Б. Спіноза, Д. Юм та ін.). У логіці під оцінкою розуміють висловлення про цінність (В. Горський, О. Івін та ін.). В етиці цінності мають імперативно-регулятивну функцію (М. Гартман, М. Шелер та ін.). Оскільки оцінка спирається на досвід суспільства, вона є культурно значущою. Цінності, пов'язані з художнім, творчим освоєнням дійсності, сконцентровані в естетиці. В оцінці знаходить вияв людська свідомість, що аналізує навколишню дійсність, є її віддзеркаленням. Ми пізнаємо світ, кваліфікуємо й оцінюємо його, а відбиття цієї діяльності в мові дозволяє розглядати оцінку як універсальну мовну категорію.

Функційно-семантична категорія оцінки являє собою сукупність різних взаємопов'язаних засобів реалізації, об'єднаних семантикою схвалення / несхвалення. Зіставлення категорій оцінки й емотивності дозволяє стверджувати, що оцінка ширша за емотивність. Експресивність безпосередньо пов'язана з оцінкою (раціональною й емоційною). Одним зі способів вираження оцінки є конотація. Існування раціональної та емоційної оцінок зумовлює виділення оцінного компонента як у денотативному, так і в конотативному значенні.

У сучасній лінгвістиці постало питання про оцінність як про особливу функційну сферу мови, оцінка набула статусу мовної категорії, що спричинило виникнення різних поглядів на співвідношення її з категорією модальності (Н. Авганова, І. Кобозєва, В. Козловський, Т. Космеда, В. Кураков, Т. Маркелова, Р. Мурясов, Г. Нємець, М. Петров, А. Самігулліна, О. Селіванова, В. Ткачук, А. Федорова та ін.). Найпереконливішою нам видається позиція О. Вольф, яка вважає оцінку одним із видів модальності, що накладається на дескриптивний смисл висловлення й не збігається ні з логіко-семантичною побудовою висловлення, ні з синтаксичною.

Схарактеризовано підходи до вивчення тексту, розглянуто проблему дефініції тексту, склад та ієрархію текстових категорій. Проаналізовано праці І. Гальперіна, А. Загнітка, О. Каменської, І. Ковалика, М. Кожиної, В. Кухаренко, Ю. Левицького, Л. Лосєвої, О. Мороховського, Т. Ніколаєвої, А. Папіної, Т. Радзієвської, О. Селіванової, З. Тураєвої та ін. Лінгвістика тексту дозволяє поглянути на оцінку з позицій цілого тексту, осмислити особливості та закономірності, що не репрезентовані на рівні речення. Оптимальними для дослідження оцінки є художні тексти, оскільки саме в таких текстах завжди певною мірою виявлено ставлення автора до повідомлюваного.

З'ясовані обов'язкові (суб'єкт, об'єкт, предикат, оцінна шкала, стереотип, аспект оцінки) і факультативні (інтенсифікатори, деінтенсифікатори, класифікатори) елементи структури оцінки. Об'єкт оцінки, здебільшого, експліцитний, суб'єкт і предикат можуть бути як експліцитними, так і імпліцитними, а шкала оцінки, аспект і стереотип зазвичай приховані.

Зіставлення різних класифікацій оцінок у логіці та лінгвістиці (Н. Арутюнова, О. Вольф, О. Івін, Г. Кошель, В. Ткачук, С. Хідекель, В. Шинкарук) уможливило виділення таких типів оцінок у мові: позитивна та негативна, загальна та часткова, абсолютна та порівняльна, емоційна та раціональна, експліцитна й імпліцитна, фразова та текстова.

У другому розділі “ВНУТРІШНЬОТЕКСТОВІ РЕАЛІЗАЦІЇ КАТЕГОРІЇ ОЦІНКИ”, що охоплює три підрозділи, розглянуто градацію оцінки на рівні тексту. Водночас висвітлено способи реалізації оцінки, встановлено особливості градації оцінки та зміни інтенсивності оцінки.

Функційні вияви оцінки проаналізовано на різних рівнях текстової інформації, виявлено співвідношення позитивної та негативної оцінок у тексті. Значну частину смислу тексту розкриває інформація, закладена оцінкою. Експліцитна оцінка репрезентована засобами всіх мовних рівнів. Оцінка сприймається й за відсутності слів аксіологічної семантики, якщо описувана ситуація має відповідний смисл у ціннісній картині світу індивіда: Ну й ім'я! (С. Пушик). Важливою для реалізації оцінки постає інтонація. У художньому тексті оцінка органічно реалізована в описі реакції суб'єкта на певну інформацію: Федь аж зімлів (С. Пушик). Аналіз фактичного матеріалу дозволяє стверджувати, що імліцитними є здебільшого негативні оцінки, оскільки культура спілкування вимагає уникнення категоричних негативних суджень. Імпліцитна оцінка може мати вузький характер, тобто стосуватися окремих епізодів, подій, фактів. На рівні змістово-концептуальної та змістово-підтекстової інформації оцінка набуває глобального значення для розуміння тексту. Закладена в підтексті оцінка сприяє розкриттю концепту тексту.

Для аналізу кількісного та функційного співвідношення позитивної та негативної оцінок у тексті нами досліджено текст повісті П. Загребельного “Гола душа”, де зафіксовано 626 фрагментів, що реалізують категорію оцінки. Було визначено загальну (позитивну або негативну) оцінку кожного фрагмента та співвіднесено її з оцінною шкалою. У результаті нами виявлено 195 фрагментів (31,2 %) з позитивною оцінкою та 431 (68,8 %) - з негативною, коефіцієнт співвідношення складає 2,2 раза. Отже, негативна оцінка є вживанішою в тексті повісті. Позитивна орієнтованість мовної норми зумовлює асиметрію реалізації позитивної та негативної оцінок. Засоби вираження позитивної оцінки несуть більше смислове та функційне навантаження, ніж реалізатори негативної оцінки. Комуніканти відкриті для позитивних оцінок, а тому сприймають їх без додаткової інформації. Позитивна оцінка включає норму й переважно не потребує уточнень (А представників ми повинні приймати так, як треба (П. Загребельний)). Значення негативної оцінки характеризують відхилення від норми. Оскільки такі відхилення різноманітні й частотні, то й негативна семантика в мові диференційованіша. Для структури негативної оцінки більшою мірою характерна наявність інтенсифікаторів: А це не буде занадто нескромно? (П. Загребельний). З 227 випадків вживання інтенсифікаторів 139 (61,2 %) належать до негативної оцінки і 88 (38,8 %) пов'язані з посиленням позитивної оцінки, коефіцієнт співвідношення складає 1,6 раза.

Висвітлення особливостей зміни оцінки в тексті зреалізовано у зв'язку з властивостями оцінної шкали. Категорія оцінки нерозривно пов'язана з поняттями міри, ступеня, градації. На текстовому рівні градація оцінки набуває додаткових функцій, виступає частиною цілого.

Шкала оцінки має чотири зони: зона нейтрального для оцінки (“0”), зона негативного (“-”), зона позитивного (“+”) і зона норми, що входить до зони “+”. Виділення зони нейтрального для оцінки досить умовне, оскільки важко уявити існування об'єктів, що за жодних умов не підлягають оцінці. До зони нейтрального потенційно належать ті об'єкти, для яких зазвичай не властиві ознаки “добре” / “погано”. Однак, за О. Вольф, будь-який об'єкт можна оцінити, коли він стає функційно значущим для суб'єкта (поганий для кінозйомки сніг). До зони нейтрального суб'єкт може відносити й об'єкти, для яких характерна оцінка. У мові існують певні показники того, що об'єкт перебуває поза сферою оцінки мовця взагалі або в конкретній ситуації. Це мовні одиниці із семантикою байдужості, відсутності зацікавлення: Якими б вони там не були, люди перестали викликати в мене цікавість (Л. Дереш).

У художніх текстах сучасної української літератури нами зафіксовано 6105 текстових фрагментів із реалізацією категорії оцінки. Фрагменти зі значенням нейтрального для оцінки складають 0,5 % від загальної кількості прикладів (31 фрагмент). Фрагменти зі значенням позитивної та негативної оцінок складають 40,5 % (2475 фрагментів) і 59 % (3599 фрагментів) відповідно, негативна оцінка перевищує позитивну в 1,5 раза. Кількісне домінування в текстах негативної оцінки зумовлене особливостями сприйняття людиною світу. Позитивне асоціюється з нормою, сприймається як належне. Негативне порушує усталені норми, а тому викликає несхвалення, осуд, обурення тощо. Отже, детальніший вияв негативної оцінки є цілком природним. Результати дослідження доводять тотальність оцінки, що наявна всюди, де відбувається взаємодія суб'єкта з дійсністю. Знижує частотність нейтрального для оцінки і той факт, що суб'єкт здатний змінювати свою позицію з часом. У такий спосіб предмети, події та факти, що не були в сфері зацікавлень людини, можуть отримати певну оцінку.

Оцінна шкала двовекторна, розгортається в напрямі позитивного та в напрямі негативного. Кожний напрям має ієрархічну будову: від менш інтенсивного значення оцінки до більш інтенсивного. Проблематичним постає чітке розмежування позицій на оцінній шкалі, у цьому виявляється невизначеність шкали. Якщо окреслити зону позитивного та негативного на шкалі досить легко, то виявити межі позицій у кожній зоні непросто. Так, важко встановити відмінність між оцінками винятково цікава екскурсія та надзвичайно цікава екскурсія. На визначення позиції на шкалі впливає контекст, комунікативні наміри мовця та прагматичне спрямування тексту.

Досить непростим є виділення граничної позиції на шкалі оцінки. Безперечно, гранична точка передбачає максимальний ступінь вияву ознаки й означає неможливість подальшого розгортання шкали в цьому напрямі. На кінцевий характер шкали оцінки вказує семантика завершення, вичерпності ознаки: Мені твоя паніка здається абсолютно безглуздою (І. Потаніна). Аналіз фактичного матеріалу переконує в тому, що інтенсифікатори й деінтенсифікатори рідко сполучаються зі словами, що мають семантику граничної оцінки (пор.: дуже небезпечно та дуже смертельно). Оцінна шкала може виявляти як кінцевий, так і безкінечний характер. Аналіз фактичного матеріалу дозволяє стверджувати, що гранична точка характерніша для зони негативного. Позитивне є бажаним, у своєму прагненні до досконалості людина не знає меж. Перспектива кращого передбачувана в переважній більшості позитивних оцінок, а негативна оцінка часто не передбачає можливості існування гіршого. Негативна оцінка імпульсивніша, справляє сильніше враження, отже, має кінцевий характер: Зараз у нього найгірші дні в житті (Л. Дереш).

Градація можлива у сфері абсолютних і порівняльних оцінок. Градація перших виявлена на абсолютній шкалі: “добре - нейтрально для оцінки - погано”: Це дуже погано (К. Калитко). За порівняльної оцінки об'єкт зіставляється з іншим об'єктом, така градація відносна. Градацію порівняльних оцінок відбиває відносна шкала: “краще - рівноцінно - гірше”: Бранко зовсім навіть не здивується, якщо його поза очі назвуть ідіотом або й ще якимсь гіршим словом (К. Калитко). Відносна градація постає простішою для сприйняття, оскільки демонструє мотивацію оцінки, тоді як у поняття “добре” / “погано” різні суб'єкти вкладають неоднаковий смисл.

Під час семантичної градації оцінки відбувається віддалення від норми, за умови інтенсифікації значення, або, навпаки, наближення до норми, якщо оцінка зазнає деінтенсифікації. Процес інтенсифікації відбиває висхідну градацію оцінки: Я так боюся тих розлук! А ще як є діти, то чисте вмирання… (С. Пушик), деінтенсифікація передбачає спадну градацію: Що й казати, військо зібралося не зовсім, м'яко кажучи, боєздатне (А. Кокотюха). Зміна інтенсивності оцінки може відбуватись у межах кожної зони на шкалі, таку градацію оцінки називаємо зональною. Саме подібна градація дозволяє простежити процеси посилення та послаблення оцінки в тексті.

Інтерзональна градація передбачає взаємний перехід між зонами на оцінній шкалі. Аналіз 488 текстових фрагментів із реалізацією інтерзональної градації засвідчив домінування зміни оцінки зі знаком “+” на “-” (307 фрагментів, 62,9 %). Знак “+” або “-” об'єкт отримує в разі порушення в ньому рівноваги між добрим і поганим. Зважаючи на це, виникнення негативної оцінки ймовірніше, оскільки порушити баланс у напрямі зони негативного значно легше: В колишньому бездоганному маєтку стало так людно, що тепер там був повний гармидер (М. Матіос). Кількість фрагментів, що реалізують перехід оцінок із зони негативного до зони позитивного, складає 154 (31,5 %). У результаті підрахунків встановлено, що зміна позитивної оцінки на негативну вдвічі частотніша, ніж зворотна зміна (коефіцієнт співвідношення 1,99 раза). Найменш частотним є перехід об'єкта із зони позитивного / негативного до зони нейтрального. В аналізованому матеріалі зафіксовано лише один приклад (0,2 %) переходу в зону нейтрального оцінки зі знаком “+”: (…) Та люди були байдужі до яблуневого цвіту, до краси земної. Байдужими були до неї нині і Надія та Вадим (С. Завгородній). Позитивні цінності важливі для людини, тільки надзвичайні обставини (у цьому прикладі війна) змушують не зважати на них. Перехід до зони нейтрального негативної оцінки (12 фрагментів, 2,6 %) є природним, людина прагне позбавитись негативних думок: Потолоч! Недоумки! Навіженці! - гукав Гаян, гупаючи кулаками у двері, аж поки лють його не вляглася, обернувшись байдужою виснагою (М. Соколян). Незначною кількістю прикладів репрезентована зміна зони нейтрального на позитивну та негативну - по 7 прикладів (1,4 %). Однак це складає 45,2 % від загальної кількості прикладів нейтрального для оцінки: усього зафіксовано 31 фрагмент, у 14 з них знак оцінки змінюється. Отже, можна стверджувати, що нейтральне для оцінки найбільше піддається інтерзональній градації. Така трансформація зумовлена актуалізацією функційної значущості об'єкта оцінки, його входженням до сфери зацікавлень суб'єкта: Можу тільки тепер оцінити, якого гніту мені вдалось уникнути в дитинстві й ранній юності: я ніколи не була під владою авторитету (Г. Пагутяк).

Зовнішня градація оцінки виникає внаслідок зміни інтенсивності оцінюваної ознаки або дії. Вона зумовлена особливостями дійсності, яку пізнає суб'єкт: У вас виходить просто геніально (П. Загребельний). Внутрішньою є градація оцінки, за якої змінюється лише ставлення, позиція суб'єкта оцінки. У такому разі зміна оцінного значення відбувається під впливом емоцій, почуттів і відчуттів людини, пов'язана зі сферою її симпатій і антипатій: Терпіти не можу золота і навіть цього слова (П. Загребельний). Розмежування зовнішньої та внутрішньої градації оцінки досить умовне, оскільки зміни в об'єкті оцінки мовець може вбачати під впливом зміни свого ставлення, і навпаки, зміна ставлення може бути спричинена саме змінами об'єкта.

Контактною постає градація, виявлювана в межах одного речення або суміжних речень: Бандити! Звірі! Прокляті! (О. Забужко). Дистантна градація розкривається завдяки контексту й переважно пов'язана зі зміною оцінки в часі, з подіями, що розгортаються в тексті.

Розгляд основних аспектів висхідної та спадної градації оцінки в тексті засвідчує, що інтенсифікація оцінки забезпечувана ієрархічною організацією мовних засобів різних рівнів (зміна вимови, інтонація, слова-інтенсифікатори, стилістичні засоби та ін.): Ну просто ШАЛЕНО дивно (Л. Дереш). Аналіз 4319 текстових фрагментів із реалізацією посилення оцінки виявив, що висхідна градація негативної оцінки в 1,3 раза численніша за градацію позитивної оцінки. Таке співвідношення цілком органічне: засоби реалізації негативної оцінки різноманітніші, її вияви в тексті частотніші, до того ж негативна оцінка більшою мірою потребує деталізації. Висхідна градація оцінки покликана забезпечувати диференціацію об'єктів навколишньої дійсності, увиразнювати характеристики предметів і явищ. Інтенсифікація оцінки в тексті дозволяє посилити впливову функцію оцінки, актуалізувати її прагматичне значення: Дуже, дуже радий!.. (Є. Кононенко).

Прагматичною метою деінтенсифікації є зниження категоричності оцінки. Прийоми послаблення оцінки ситуативно та контекстуально зумовлені, співвідносяться зі смислом тексту. Опрацьований фактичний матеріал дозволяє стверджувати, що існує взаємозв'язок між об'єктивністю / суб'єктивністю оцінки та її інтенсивністю. У певному контексті вказівка на суб'єктивність думки значно зменшує інтенсивність оцінки: Найкращі художники Відродження - тільки ремісники, така моя суб'єктивна думка (Л. Дереш). В українській мовній традиції закріплене шанобливе ставлення до адресата, що потребує стриманості в оцінках і зменшення їхньої категоричності: Не хочу критикувати твою зовнішність, Юра, але тобі довге волосся ну зовсім не пасує (Л. Дереш). Аналіз 340 текстових фрагментів із реалізацією пом'якшення оцінки виявив, що деінтенсифікація негативної оцінки в 5,7 раза частотніша за послаблення позитивної оцінки. Спадна градація оцінки визначувана більшою мірою прагматикою оцінних висловлень, ніж семантикою. За Н. Арутюновою, “загальна позитивна оцінка об'єкта може бути знижена дефектами (“окремими недоліками”); загальна негативна оцінка не виключає плюсів (“окремих достоїнств”) об'єкта”. Категоричність оцінки залежить від багатьох чинників, з-поміж яких домінують комунікативні норми, ситуація спілкування, соціальні, культурні й емоційні особливості комунікантів.

У текстах сучасної української літератури нами зафіксовано 4659 фрагментів, що реалізують градацію позитивної та негативної оцінки. Висхідна градація виявлена в 4319 фрагментах (92,7 %) (з них: 1905 (44,1 %) - позитивна оцінка, 2414 (55,9 %) - негативна). Спадна градація репрезентована в 340 фрагментах (7,3 %) (з них: 51 (15 %) - позитивна оцінка, 289 (85 %) - негативна). Частотнішою є висхідна градація оцінки, що у 12,7 раза перевищує спадну. Отже, у художніх текстах української мови поширенішим постає посилення оцінних значень, аніж послаблення.

Третій розділ “КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОЦІНКИ”, що охоплює три підрозділи, присвячено виявленню специфіки функціонування оцінки в тексті з послідовним окресленням статусу оцінки у внутрішньотекстовому просторі, простеженням зв'язку оцінки з комунікативною настановою та характеристикою текстових виявів категорії оцінки.

Ґрунтовно з'ясовано зв'язок оцінки з основними текстовими категоріями, простежено особливості оцінних блоків у тексті.

Категорія оцінки має потужний текстотвірний потенціал, взаємодіє з багатьма текстовими категоріями. Водночас оцінка завжди залежить від контексту, саме в тексті вона знаходить оптимальну реалізацію. Процеси породження та сприйняття тексту засвідчують зв'язок суб'єктивного й об'єктивного, що є головною ознакою оцінної семантики. У такий спосіб оцінка корелює з текстотвірними процесами. Оцінка співвідноситься зі структурою тексту, детермінує його членування, впливає на формування цілісності. Взаємодія аналізованої категорії з текстовою зв'язністю виражена на смисловому та формальному рівнях. Як реалізація ставлення суб'єкта до повідомлюваного текстова оцінка невідривна від поданої в тексті інформації, як експліцитної, так і прихованої. Градація оцінних значень у межах тексту сприяє органічному втіленню категорії континууму. Категорії проспекції та ретроспекції засвідчують зв'язок зі зміною оцінки в часі.

Головна ідея тексту залежить від авторського бачення дійсності, оцінки світу, явищ, подій, героїв. Усі категорії та засоби, активно виявлювані в тексті, формують його концепт. Розуміння тексту постає проникненням у його змістово-концептуальну інформацію, реципієнт проходить шлях через поверхневу структуру тексту до його глибинного смислу. Реалізаторами концепту є й авторські оцінки, виражені в тексті експліцитно або імпліцитно. Як носій прагматичного значення оцінка взаємодіє з комунікативною настановою тексту, впливаючи на програмування його структури. Усі оцінки в тексті сполучені із загальним смислом, слугують для вираження концепту твору. Тому оцінні елементи, актуалізуючись, посилюють дію доцентрових сил у тексті.

Оцінні блоки складають частини тексту, об'єднані інформацією про ставлення суб'єкта до певного явища, події, факту, ситуації. Блоком може виступати речення або декілька речень, один або кілька абзаців, надфразових єдностей. Одиницею виміру такого блоку постає реалізоване в ньому оцінне значення. Локалізуючись у різних фрагментах тексту, такі блоки створюють мінімальний контекст, необхідний для розуміння оцінок автора. Речення оцінного блоку здебільшого містять різні компоненти структури оцінки. Складники блоку надають інформацію про особливості суб'єкта оцінки, об'єкта, повідомляють аспект оцінки, мотиви, актуалізують оцінні стереотипи. Сутність оцінного блоку полягає в різноманітному вираженні певної оцінної семантики: Як тут прегарно! Які ви всі чудові! Таке мені щастя на голову звалилося! (С. Андрухович).

У текстових блоках частотними є вияви внутрішньотекстової градації оцінки. Такі блоки не просто фіксують градуальні оцінні значення, а дозволяють детально простежити рух об'єкта на оцінній шкалі, засвідчують процес зміни інтенсивності оцінки: Злощасна запальничка ніяк не хотіла викрешувати вогонь. Злощасний день. Злощасне життя... (А. Хома). Особливо виразними є блоки, що складаються з трьох висловлень, кожне з яких втілює оцінне судження щодо одного об'єкта. Варіювання засобів вираження думки в межах блоку репрезентує внутрішньотекстову градацію оцінки, активізує інформативність тексту шляхом семантичної надмірності: У чому ти ходиш по хаті! Ти тільки подивися, на кого ти схожа! Опудало! (Л. Клименко). Текстові блоки реалізують контактну градацію оцінки - як висхідну, так і спадну. Отже, сконцентрована в текстовому блоці оцінка має потужніші виражальні можливості, ніж окреме висловлення.

Важливою функцією текстового блоку є аргументація оцінки, що постає наведенням доводів для пояснення оцінки, активізації оцінного значення або переконання співрозмовника в правильності оцінки. Аргументація суджень у тексті регулює градацію оцінки, здебільшого внутрішню, оскільки репрезентує чинники, що впливають на формування думки суб'єкта.

Аналіз текстових оцінних блоків засвідчив наявність різних способів обґрунтування оцінки:

1) фінальна аргументація, що подана в тексті після вираження оцінки, текстовий блок має структуру “оцінка - аргументація”: Боже, яка ти щаслива, - щиро зраділа Ельвіра Віриному “щастю”. - Ти навіть сама не уявляєш, чого ти позбавлена! Які б не були жахливі старі жінки, але старі чоловіки - то взагалі гріб з музикою (Є. Кононенко);

2) ініціальна аргументація оцінки, що передує її реалізації в тексті, зі структурою текстового блоку “аргументація - оцінка”: В мене не було жодної вечірньої сукні чи високих підборів. До дорогих ресторацій я завалювалася в кедах і порваних понизу на німецький хрест штанях. Аскольд у своєму сірому пальті і чорному шарфі поряд зі мною виглядав президентом благодійного фонду. Я, відповідно, його заповзятим користувачем (І. Карпа);

3) замкнена аргументація оцінки, що постає в тексті між реалізаціями оцінки, з відповідною структурою “оцінка - аргументація - оцінка”; початкова та прикінцева оцінки в такому блоці переважно мають різні ступені інтенсивності, оскільки надання аргументів уточнює попереднє оцінне значення та впливає на сприйняття наступного: На Хому страшно було дивитись. Під очима виступили малинові набряки, рідке волоссячко, буцім він із жабуриння виліз, прилипло до черепа. Жіноцтво співчутливо зашепталось: “Зовсім загнали хлопця” (В. Тарнавський);

4) кільцева аргументація оцінки в тексті, що є синтезом ініціальної та фінальної аргументації, оцінка подана в центральній частині блоку зі структурою “аргументація - оцінка - аргументація”: Ознайомився з бібліотекою діда, професора Галушки, і виявив, що дідо мій був навдивовижу всебічною особистістю. Може, аж занадто всебічною. Його широкі інтереси до знань межували зі всеїдством (Л. Дереш).

Простеження взаємодії принципу кооперації Г. Ґрайса з реалізацією категорії оцінки й аналіз іронії як засобу вираження оцінки в тексті дозволили виявити закономірності порушення принципу кооперації, що призводить до виникнення мовленнєвих імплікатур. У цьому випадку те, що мовець говорить, відрізняється від того, що він насправді має на увазі. Ігнорування максим спілкування створює додаткову інформацію, виникає відповідний підтекст. Комунікативною метою адресанта, який свідомо імплікує інформацію, постає передача певних думок у завуальованій формі. Порушуючи комунікативні постулати, мовець здатний імплікувати оцінку. Наприклад, повідомляючи те, що він вважає неістинним, адресант не дотримується максими якості та реалізує негативну оцінку: Слухай більше, що кажуть (А. Кокотюха). Аналіз фактичного матеріалу дозволяє виділити основні чинники, що визначають прагматичне значення оцінки: комунікативна мета мовця, ситуація спілкування та комунікативний досвід адресата.

У художньому тексті для вираження ставлення до предметів та осіб, фактів і подій досить уживаною є іронія, що покликана опосередковано передати глузливо-критичну думку про об'єкт. Іронія реалізує негативну оцінку об'єкта, така оцінка може мати різні ступені інтенсивності - від легкого висміювання окремих аспектів до повного заперечення предмета. У такий спосіб іронія взаємодіє з градуальністю як основною властивістю шкали оцінки. Наприклад, для вираження негативної оцінки використано засоби реалізації позитивної оцінки: Про мою блискучу зовнішність Аскольд казав: “Бєз сльоз нє взґлянєш”. (І. Карпа). На переносне позитивне значення прикметника блискучий “дуже гарний, пишний, розкішний” накладається контекстуальне значення негативної оцінки, наближеної до граничної позиціїї на оцінній шкалі (зовнішність убога).

Іронія під час формування та сприйняття спирається на певні пресупозиції (С. Походня). Аналіз досліджуваного матеріалу дозволяє говорити також про залежність декодування оцінки від пресупозицій. Текстова пресупозиція актуалізує оцінку завдяки накопиченню текстової інформації. Екстралінгвістична пресупозиція ставить розуміння оцінки в залежність від обізнаності з позамовними фактами: (Лариса:) - Я, звичайно, дуже перепрошую, але в тебе зараз така зовнішність, що люди, які тебе не знають і випадково опинилися поряд, мимоволі починають перевіряти, чи на місці їхній гаманець (Є. Кононенко). Водночас інтертекстуальна пресупозиція уможливлює інтерпретацію оцінки за допомогою філологічних знань: Дзвінка походила з ідеальної української сім'ї, сім'ї настільки ідеально-української, що вона могла бути хіба що вигаданою Юрком Винничуком (Л. Дереш).

Висвітлення питання смислу оцінки в тексті стало основою для виокремлення п'яти способів співвідношення смислу оцінки та значення її мовних виразників: 1) смисл оцінки збігається зі значенням її реалізаторів: Я люблю коли ходить рання осінь! (С. Пушик); 2) смисл оцінки вужчий за узвичаєне значення її реалізаторів, таке співвідношення виникає за специфічних ситуативно-контекстуальних умов: Бранко - добрий фотограф. Не лише хороший, але й добрий (К. Калитко); 3) смисл оцінки ширший за узвичаєне значення її реалізаторів, подібний вихід смислу за межі значення знаходить вияв у художніх засобах: Підстрелено горлицю - навіщо лук? (П. Загребельний); 4) смисл оцінки не має нічого спільного зі значенням її реалізаторів, така реалізація оцінки можлива внаслідок довільного осмислення суб'єктом мовних засобів: Ох, це наше голосування! Голо-сування... Голо-безголово… (П. Загребельний); 5) смисл оцінки протилежний значенню засобів її реалізації. Насамперед таке співвідношення смислу та значення характерне для іронії: Гарного має дід онука! О-поведу, хай полюбується (Б. Комар).